Методи та прийоми активізації образотворчості учнів початкових класів

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ , МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ХЕРСОНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Факультет початкової та дошкільної освіти

Кафедра педагогіки та початкової освіти

Курсова робота

Методи та прийоми активізації образотворчості учнів початкових класів

Виконавець: студентка 321 групи

спеціальності "Початкова освіта.

спеціалізація: англійська мова"

денної форми навчання

Науковий доц. Денисенко В.В.

керівник:

ХЕРСОН- 2012



Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретично-методичні засади викладання образотворчого мистецтва в початковій школі

1.1 Аналіз програм із образотворчого мистецтва для учнів молодших класів

1.2 Особливості уроків образотворчого мистецтва в початковій школі

1.3 Особливості образотворчості дітей молодшого шкільного віку

Розділ 2. Методи та прийоми активізації образотворчості учнів початкових класів

2.1 Нестандартні методи викладання образотворчого мистецтва

2.2 Використання художньо-дидактичних вправ та ігор для активізації образотворчості учнів початкових класів

Висновки

Список використаної літератури

Додатки



Вступ

Образотворче мистецтво - один з найважливіших предметів у початковій школі, адже в процесі виховання та творчого розвитку особистості саме урок образотворчого мистецтва відіграє значущу роль, допомагаючи дитині увійти у світ творчості та краси й прилучитися до скарбів художньої культури. Образотворче мистецтво справляє на людину чи не найефективнішу дію, бо завдяки своїй універсальності плідно розвиває її емоційно-чуттєву сферу, поглиблює знання, інтенсифікує візуальний і сенсорний досвід, формує загальну та естетичну культуру.

Метою занять образотворчим мистецтвом в початкових класах є розширення та уточнення дитячих уявлень стосовно різних предметів, природних явищ, людських взаємин, - тобто оточуючої дійсності. При тому головним виступає накопичення та художнє узагальнення фактів, пізнання в образній формі існуючих закономірностей. Відомо, що учні початкових класів залюбки малюють, ліплять, конструюють, їхні роботи безпосередні, сміливі, емоційні, що повністю відповідає їхнім віковим особливостям. У молодшому шкільному віці відбуваються важливі зміни в психіці дитини, вони і впливають на спосіб мислення, погляди, почуття, стосунки з оточуючим світом. В цей період маленька людина починає усвідомлювати своє внутрішнє "Я" та відокремлювати себе від оточення. Продовжуючи почуватись дитиною, вона водночас прагне розмірковувати, оцінювати і поводитися як доросла людина. Однак в образотворчій діяльності це майже неможливо - тому молодші школярі, не маючи достатнього рівня знань, навичок та умінь, ще не вміють передавати об'ємність та реальні пропорції предметів, їхнє розташування у просторі та колірні відмінності. Специфіка предмета "Образотворче мистецтво" дозволяє вчителю широко використовувати інтерактивні методи та нестандартні форми організації уроку, які дають змогу підвищити ефективність засвоєння знань, поліпшити контроль над виконанням завдань, викликати у дітей інтерес до навчання.Питання активізації образотворчості дітей молодшого шкільного віку зараз стоїть досить гостро,так як вчителі використовують застарілі і неефективні методи навчання ,бо вважають образотворче мистецтво не основним уроком.Темою нашою курсової роботи є "Методи та прийоми активізації образотворчості учнів початкових класів". Об'єктом нашого дослідження є навчальний процес викладання образотворчого мистецтва в початковій школі.Предметом нашого дослідження є методика викладання образотворчого мистецтва в молодших класах. Мета нашого дослідження полягає у дослідженні методів активізації образотворчості у школярів молодших класів.Основні завдання:

1)Визначити сутність основних понять з теми.

2)Проаналізувати науково-методичну літературу з теми.

3)Виділити методи,які найбільш сприяють активізації образотворчості.

4)Розглянути особливості використання методів і прийомів активізації образотворчості.

Під час написання курсової роботи ми використовували такі методи:метод індукції та дедукції,тобто ми з'ясовували причинно-наслідкові зв'язки між педагогічними явищами,узагальнювали емпіричні дані на основі логічних міркувань від конкретного до загального;метод порівняння,за допомогою саме цього методу ми проводили паралель між діючими та альтернативними програмами з образотворчого мистецтва;метод узагальнення нам допоміг правильно сформувати висновок дослідження;метод аналізу та синтезу,тобто ми розкладали ціле педагогічного процесу на частини,а потім відновлювали цілісність розглянутого педагогічного цілого в усьому розмаїтті його виявів.

Структура роботи включає в себе : вступ; два розділи,причому в першому розділі три підпункти,а в другому два підпункти;висновки;список використаної літератури;додатки.



Розділ 1. Теоретично-методичні засади викладання образотворчого мистецтва в початковій школі

1.1 Аналіз програм із образотворчого мистецтва для учнів початкових класів

Науковий інтерес до народного мистецтва як засобу виховання у вітчизняній педагогіці особливо зріс в останні два десятиліття. Саме в цей час з'являються історико-педагогічні роботи, що висвітлюють проблеми народної педагогіки.Вчені справедливо зазначають, що зростання числа і розширення історико-педагогічних досліджень за народною проблематики, що відбулися за останні десятиліття, - одне з найбільших завойований історико-педагогічної науки. Значення цих досліджень важко переоцінити. Тільки з їх допомогою може бути розкрита вся складність та багатоплановість процесу розвитку вітчизняної школи і педагогіки в органічній єдності загальноросійських. Останнім часом з'явилися публікації та дослідницькі роботи, в яких відбилися прогресивні тенденції методики викладання декоративного малювання і естетичного виховання .Важливо відзначити, що дослідження стосуються основних ланок системи естетичного виховання і навчання дітей та підлітків. При розробці проблем наступності образотворчої діяльності дітей дитячого саду і молодших школярів всі дослідження можуть бути корисним и для визначення подальших шляхів найбільш ефективного педагогічного впливу на розвиток дитячої творчості.

Методики викладання декоративного малювання в початкових класах присвячено роботи багатьох науковців (О.Середа, Л. М. Любарська, В. С. Бєлова). У роботі Л.М. Любарської "Розвиток художньо-творчої активності у молодших школярів у процесі занять образотворчим мистецтвом" на матеріалі української народної розпису показаний процес формування здібностей до естетичного освоєння дійсності і потреб до продуктивної естетичної діяльності через розвиток почуття декоративності у школярів I - III класів Дослідження Б.С. Бєлова "Шляхи вдосконалення методів викладання образотворчого мистецтва у підготовці вчителів початкових класів " спрямоване на вирішення важливої проблеми - виявлення шляхів більш успішного вирішення педагогічного завдання поліпшення естетичного виховання та освіти вчителя початкових класів для керівництва образотворчої діяльності. Важливо, що в роботі Б.С. Бєлова з цією метою показані ефективні способи вирішення образотворчих завдань з декоративно-прикладного мистецтва . На сьогоднішній день існує багато різних програм із образотворчого мистецтва в початкових класах.Більшість вчителів користуються програмою Любарської Л.та Вовк К "Образатворче мистецтво" .Існують інші альтернативні програми такі як О.Середи "Розвиток естетико-творчої діяльності молодших школярів",Ващенко,Щолокової,Іванової "Інтегрований курс із мистецтва".В результаті аналізу цих програм я виявила певні спільні особливості,це ті ,які вказвні в державному стандарті. Наприклад: учні вивчають такі теми як живопис,графіка ,моделювання,паперопластика і багато іншого.Відмінності цих програм в тому , О.Середа,наприклад,вивчаючи з дітьми образотворче мистецтво залучає багато інших мистецтв.На її думку цей спосіб є ефективним,так як діти одразу засвоюють різні види мистецтв у поєднанні,що є особливо корисним для образотворчого мистецтва,бо спостерігаючи синтез засвоєння учнів є найефективнішим.Щолокова ,Ващенко, Іванова також вважають,що синтез мистецтв та їх інтеграція є досить важливими для вивчення образотворчого мистецтва в початковій школі. -- вершина діяльності художника"

В навчальних програмах з образотворчого мистецтва головні завдання визначаються таким чином:

1. Формування в дітей художньо-естетичного ставлення до дійсності як здатності до неутилітариого, художнього пізнання світу та його образної оцінки. Це передбачає наявність таких особистісних якостей, як відчуття краси та гармонії, здатність емоційно відгукуватися на різноманітні прояви естетичного у навколишньому світі; вміння підмічати прекрасне у спостережуваних явищах та усвідомлювати його, потреба в спогляданні минулого.

2. Розвиток специфічних для художньо-творчого процесу універсальних якостей особистості як основи для розвитку її творчого потенціалу, художньо-творчої уяви, оригінального, нестереотипного асоціативно-творчого мислення, художньо-образних якостей зорового сприйняття та емоційно-естетичної оцінки, культури почуттів.

3. Формування знань і уявлень про образотворче мистецтво, його історію та роль у житті людей, навичок розуміння мови різних видів образотворчого мистецтва; усвідомлення ролі художнього образу в мистецтві і розвиток навичок його сприйняття та емоційно-естетичної оцінки, культури почуттів.

4. Формування потреб і здібностей щодо продуктивної художньої творчості, вміння створити виразний художній образ, оригінальну композицію мовою того чи іншого виду образотворчого мистецтва; оволодіння основами художньо-образної мови і виражальними можливостями художніх матеріалів та різних видів художніх технік, що допоможе набувати свободи вираження у творчості. [30,189]

5. Розвиток сенсорних здібностей дітей, що більшою мірою сприятиме повноцінності художньо-естетичного сприймання та поліпшенню якісного боку практичної художньо-творчої діяльності.

школяр художній образотворчий викладання

1.2 Особливості уроків образотворчого мистецтва в початковій школі

У процесі виховання почуттів і творчого розвитку особистості урок образотворчого мистецтва в загальноосвітній школі відіграє незамінну роль. Він здатний увести учня у світ творчості, прилучити його до скарбів художньої культури, відчути радість від власної творчості.

Для успішного розвитку здібностей до образотворчої діяльності потрібні відповідні задатки, з якими людина народжується. Вони являють собою вроджені анатомо- і психофізіологічні особливості організму. Для художника дуже важливі властивості зорового аналізатора (вміння точно визначати пропорції, колір і т.д.), гарна зорова пам'ять, багата уява. Але наявність задатків саме по собі не розв'язує питання про появу та розвиток здібностей. Задатки потрібно перетворювати в здібності в певний час. Якщо цей час пропустити, то потім здібності дуже важко, а той практично неможливо розвинути. Тому велика відповідальність покладається саме на вчителя, який викладає образотворче мистецтво в початкових класах.

Загальною метою образотворчої освіти є розвиток у дітей високих естетичних ідеалів на основі особистісно-ціннісного ставлення до реального світу та творів мистецтва, здатності до сприймання, розуміння і створення художніх образів, формування потреб і здібностей до творчої самореалізації у процесі художнього осмислення світу [1,67].

Мета вивчення образотворчого мистецтва в першому класі: опановування учнями елементарних основ кольорознавства і формотворення, а також ознайомлення з художніми матеріалами і початкове засвоєння засобів вираження при вирішенні художньо-творчих завдань; другого класу - ознайомлення (на пропедевтичному рівні) з різними видами візуальних мистецтв, їх синтезом та засобами художньої виразності, крім того, освоєння низки композиційних прийомів і просторових завдань на елементарному рівні; третього класу - актуалізація набутих у 1-2 класах знань з основ образотворчої грамоти ("колір", "форма", "простір", "композиція"), їх поглиблення та розширення на ґрунті уявних подорожей до майстерень різних художників; четвертого класу - формування в свідомості учнів цілісного художнього бачення світу, тлумачення на пропедевтичному рівні поняття "художній образ" та отримання чіткого уявлення про специфіку вирішення його в різних видах і жанрах образотворчого мистецтва; ознайомлення з деякими осередками народних художніх промислів України та з передаванням об`ємних якостей округлих предметів засобами світлотіні.

Головними завданнями предмета є: ознайомлення учнів з образотворчим мистецтвом як явищем духовної культури; розвиток художнього сприймання, асоціативно-образного мислення, уяви, фантазії, інтуїції, художнього смаку, здатності отримувати естетичну насолоду від творів образотворчого мистецтва, краси навколишнього світу; формування у школярів відчуття і розуміння художніх засобів виразності - колориту, форми, простору, композиції; розвиток відчуття ритму, фактури поверхні та індивідуальних творчих здібностей; зорового сприйняття й спостереження; засвоєння художніх технік та мистецької термінології; розвиток почуттєво-емоційної сфери, здатності емоційно відгукуватися на різноманітні вияви естетичного у навколишньому світі та мистецтві; формування духовних моральних цінностей, національно-патріотичної свідомості, художньо-естетичних смаків та інтересів; засвоєння загальнолюдських цінностей і закріплення в свідомості культурного досвіду людства; формування потреб до самореалізації через продуктивну художню творчість, художньо-естетичне наповнення навколишнього середовища у відповідності до вікових можливостей; виховання потягу до краси, радості життя та потреби його творчого оновлення.

Уроки образотворчого мистецтва повинні сприяти розвитку художніх здібностей дітей (здатності до різних видів художньо-творчої діяльності: художнє бачення світу, оригінальність сприймання, підвищений інтерес до художньої діяльності, естетична позиція; здібності до зображувальної діяльності: здатність правильно оцінити форми, пропорції, положення предметів у просторі, світлотіньова чутливість, здатність відчувати виражальну функцію кольору, розвинута образна уява і пам'ять).

Основними групами компетентностей, що потрібно сформувати на уроках образотворчого мистецтва в початковій школі є:

· пізнавальні - вміння бачити красу оточуючого світу, чуттєво-емоційне сприйняття творів мистецтва, виявлення пізнавальної активності;

· творчі - розкриття та реалізація творчих художніх здібностей; встановлення креативності як риси особистості; залучення до навчальних ігор; розвиток асоціативно-образного мислення; виявлення та активізація фантазії, уяви під час створення власних образів у художньо-практичній діяльності; участь у гуртках з образотворчого мистецтва;

· методологічні - розвиток поняттєво-логічного мислення; вміння визначити мету, способи та організацію її досягнення; здатність до самоаналізу та самооцінки;

· компетентність саморозвитку (стимулювання пізнавального інтересу; залучення до виконання творчих завдань, до гурткової роботи);

· комунікативні - розуміння мови мистецтва як форми міжособистісного спілкування; розуміння почуттів інших людей, різноманіття творчих проявів, бачень і розумінь дійсності; усний опис картини; участь у дискусіях; застосування вчителем інтерактивних методів з метою співнавчання та взаємонавчання; усвідомлення взаємозв'язку з однолітками і дорослими та відповідальності під час виконання творчих робіт;

· інформаційні - формування вмінь користуватися художньою літературою, енциклопедіями, репродукціями картин художників; проведення екскурсій, відвідування музеїв, персональних виставок та творчих майстерень художників; стимулювання до знайомства з творчістю художників України з різних літературних джерел, до роботи з комп'ютером; формування вмінь користуватися новими інформаційними технологіями;

світоглядні - сприйняття цілісної картини світу, формування загальнолюдських цінностей, поваги до традицій, звичаїв України; на основі оволодіння досягненнями національної культури стимулювання сприйняття та розуміння інших культур. [22,96]

Розвиток художніх здібностей на уроках образотворчого мистецтва можливий тільки в процесі засвоєння і практичного застосування спеціальних знань, умінь і навичок. Так, засвоюючи знання про передачу простору, світлотіні, кольорознавства, композиції,оволодіваючи графічними уміннями і навичками, школярі тим самим розвивають свої здібності до образотворчої діяльності. Тільки під час постійної, послідовної практичної діяльності в учнів можуть розвинутися художні здібності.

Перш за все треба навчити учнів спостерігати оточуючий світ, бачити красу осіннього листочка, чарівність тендітної фіалки, звертати увагу на небо, хмаринки, що нагадують чарівних тварин, на різнобарвного метелика, що пурхає поміж квітів тощо. Для цього вчителю потрібно давати дітям домашнє завдання на спостереження. Наприклад, перед вивченням теми: "Вірні друзі людини" (4 клас), вчитель дає завдання: поспостерігати за своїм домашнім улюблинцем - собакою, звернути увагу на його будову, колір, повадки.

Важливу роль в естетичному вихованню дітей, в розвитку їх спостережливості грають подорожі в світ краси природи - екскурсії. Доречно водити учнів в одне і теж місце в різні пори року. Тоді вони бачать, як природа змінює своє вбрання, спостерігають її багатобарвну палітру.

Під час екскурсії, наприклад, в осінній парк, потрібно звертати увагу дітей на форму дерев, колір їх стовбурів, гілок, красу різнобарвного листя, колір неба, землі, трави, положенням сонечка, розміщенням тіні від дерев тощо. В.О. Сухомлинський казав, що осмислення краси - це основа, стрижень естетичної освіти, серцевина тієї естетичної культури, без якої відчуття залишаються глухими до всього прекрасного. Він давав пораду: "зупинися і ти в подиві перед красою, в твоєму серці тоді теж розцвіте краса"

Потім на уроці образотворчого мистецтва вчитель показує учням репродукцію картини Левітана "Осінь". Каритина будить в учнів ті почуття, які були пережиті під час безпосереднього спілкування з природою.Але|та| тепер ці відчуття виникають як спогад про минуле, як бажання ще і ще спілкуватися з природою, відчувати, переживати красу.

На кожному уроці образотворчого мистецтва потрібно знайомити учнів з художніми творами - картинами видатних художників України та світу, вчити їх "читати" твори мистецтва, тобто бачити за допомогою яких засобів виразності художник передав особливості тієї чи іншої пори року, настрій та характер людини, об'єм предметів тощо.

Сприймання та інтерпретація творів мистецтва в початковій школі формує в учня образне й узагальнене сприйняття світу, усвідомлення власного місця в ньому, розширює кругозір, збагачує словниковий запас, розвиває комунікативні здібності. Під час проведення бесіди за картиною, наприклад, з зображенням пейзажу, можливі такі питання:

· Яка пора року? Чому саме ця?

· Якого кольору небо? Чому?

· Якого кольору листя? Чому?

· Якого кольору земля? Чому?

· Що на першому плані картини зобразив художник?

· Що художник зобразив на другому плані?

· Як ви думаєте, яку назву художник міг дати картині?

Такого типу запитання дають можливість учням навчитися висловлювати свої думки та аргументувати їх; з'ясовувати за допомогою яких художніх засобів автор зобразив дану пору року. [25,45]В класі можна створювати картинну галерею з|із| серії репродукцій картин по яких викладач на уроці проводить бесіди.

Під час екскурсії можна дати учням завдання: намалювати той куточок природи, який найбільше сподобався.

Отже, потенційні можливості мистецтва стають реально формуючими факторами лише при умові художнього відношення особистості до самого мистецтва. А сформувати його і розвивати можливо тільки в процесі поступового, цілісного, неперервного навчання і виховання школярів на уроках образотворчого мистецтва в школі.

1.3 Особливості образотворчості дітей молодшого шкільного віку

Творчість супроводжувала людину ще з давніх часів і тому завжди була об'єктом зацікавленості різних дослідників. Однак тільки на початку XX століття виникла така наукова галузь, як еврологія, що стала вивчати різноманітні проблеми теорії творчості. Зокрема, специфіку творчого мислення, творчої уяви, творчого розвитку, творчої діяльності,Проблема творчих можливостей школярів, за словами В.О.Сухомлинського, - "одна з ділянок педагогічної цілини", - особливо специфічне та малодосліджене явище, а дитяча творчість - "глибоко своєрідна сфера духовного життя".Визначення закономірностей, що спонукають дитячу уяву до творчого освоєння оточуючого світу і далі -- до самостійної образотворчості, цікавлять спеціалістів різних галузей науки, що досліджують проблеми становлення творчої особистості.

Вочевидь з'ясовано, яка особистість може вважатися власне творчою, а тому найбільш привабливою для сучасних процесів розвитку людства. З огляду на проблеми творчого становлення особистості дитини, серед значного переліку основних ознак творчої особистості, на наш погляд, доцільно виділити наступні: вільне, поза стандартами, мислення, його гнучкість, сприйнятливість до нового, ентузіазм, прагнення до творчої самореалізації, фантазія, уява, образне та асоціативне мислення, певні творчі здібності тощо.Мабуть, аксіоматичним нині є твердження, що творчий розвиток . кожної людини на певному етапі має бути педагогічне керованим, оскільки саме учитель може значною мірою професійно закласти підґрунтя для становлення творчої особистості та визначити сталий напрямок цього процесу. На жаль, в сучасній шкільній практиці ще мало враховується слушність популярної із середини нашого століття гіпотези про те, що загальний творчий потенціал особистості, яка розвивається через мистецтво, може бути успішно трансформований в інші види життєдіяльності людини. Факти стосовно того, що творчо розвинуті (т.зв. креативні) учні помітно відрізняються від просто здібних дітей ще й глибиною почуттів, багатством емоцій та великим творчим потенціалом, уможливлюють висновок щодо актуальності та злободенності проблем творчого розвитку сучасних школярів загалом та їхньої образотворчості зокрема.Відомо, що "творча діяльність... знаходиться в прямій залежності від багатства та різноманітності попереднього досвіду людини, тому що цей досвід є матеріалом, на якому формується фантазія".[33,17] Відтак різноманітна життєва основа дитячої образотворчості безперечно необхідна для розширення кругозору щодо естетичного сприймання, для формування оцінного ставлення відносно оточуючого світу та, передусім, для його творчого опанування та перетворення. За мотиваційною природою дитяча творчість звичайно відрізняється від творчості дорослих. Наприклад, крім таких подібних стимулюючих факторів, як прагнення до самоствердження, самовираження, самореалізації, їй притаманні ще особлива емоційна насиченість та гостра потреба в позареальних, іноді фантастичних уявленнях. Крім того; для дитини в образотворчості більш важливий не її результат, а сам процес творіння.Ці особливості дитячої творчості постійно привертають увагубагатьох педагогів, психологів, мистецтвознавців та фахівців суто творчих професій. Вже звичним явищем стало те, що неабиякою популярністю серед митців-професіоналів користуються зразки дитячої творчості, дивуючи і надихаючи їх своєю надзвичайною образною виразністю таемоційною безпосередністю.Повніше осягнути важливість проблеми активізації дитячої образотворчості в школі допомагає педагогічна теорія про апологетичний та генетичний методи художнього розвитку дитини. Постулати апологетичного, дещо застарілого, методу: від мистецтва - до його викладання та від законів професійної художньої діяльності - до дитини. Сутність генетичного методу (від дитини - до мистецтва та від дитячоїхудожньої творчості - до розвинутих форм художньої культури) робить очевидним його особливу актуальність та перспективність. На думку автора згаданої теорії наукова та практична значущість генетичного методу полягає в тому, що він "...знімає тиск професійного стандарту, .. .змагання та відбір дітей за ступенем таланту, - художній розвиток стає надбанням кожного та необхідною умовою розкриття особистісних якостей та здібностей всіх дітей".'

В сучасних умовах саме цей метод може розглядатися як дійсно ефективний для зміни формальної взаємодії дитини та мистецтва і активізації дитячої творчості, особливо в початковій школі.В контексті пошуку найефективніших способів активізації образотворчості молодших школярів бачиться доречним впровадження в педагогічну практику різноманітних сучасних концепцій, що були розроблені як на теренах України, так і за кордоном.Найбільш вагомою з-поміж вітчизняних є сучасна педагогічна концепція про взаємодію та інтеграцію мистецтв у поліхудожньому розвитку школярів, що стала результатом наукової співпраці українських і російських вчених Г.П.Шевченко та В.П.Юсова. Одним з найважливіших положень цієї концепції є визначення інтеграції (взаємного проникнення різних видів мистецтва на базі одного освітнього компонента) найбільш результативним механізмом активізації дитячої творчості в школі. Вихідні положення даної концепціїуможливлюють розробку та практичне впровадження широкого спектра творчо-активізуючих способів естетичного розвитку дітей різних вікових категорій, в тому числі й молодших школярів.Однією з популярних закордонних теорій є концепція відомого німецького педагога Рудольфа Штейнера (засновника так званої вальфдорської школи), за якою дитяча образотворчість має посідати одне з найперших місць у навчально-виховному процесі і повинна бути спрямована, передусім, на дитину та її інтереси, а ".. .живопис, рисунок, ліплення органічно вплетені в опанування всіма предметами".Основне завдання кожного вчителя вальфордської школи - не "зачіпаючи власного "Я" учня, сприяти його розвитку таким чином, щоб його індивідуальність (дух) могла б стати максимально досконалою та творчою. Неабияке значення має в цьому процесі натхнення й творча праця педагогів, бо ".. .імпульси, що ідуть від учителя, його активна участь у творчій діяльності дітей постійно підтримують у них незмінну глибоку зацікавленість в творчій роботі."

У більшості вітчизняних загальноосвітніх шкіл апробованими на достатньому рівні є форми масової роботи з активізації дитячої образотворчості: тематичні конкурси, ранки, виставки, олімпіади та інтегративні з іншими видами мистецтв свята й фестивалі. За усталеною традицією до їхньої організації та проведення залучаються переважно найбільш активні та творчо обдаровані учні. Охоплення такою діяльністю усього загалу молодших школярів досі залишається в практиці вчителів слабкою недопрацьованою ланкою. Такий стан наштовхує на думку про гостру необхідність зміни існуючих підходів до активізації дитячої творчості в інший спосіб, а саме - на уроках образотворчого мистецтва в початкових класах.За твердженням добре знаного всіма психолога Л.С.Виготського, навчити творчості неможливо, але можна дати вміння, навички і знання, які допоможуть дитині у творчості.Цілісний підхід до активізації творчої діяльності молодших школярів на уроках образотворчого мистецтва (урахування вікової сензитивності та особливостей художньої діяльності; визначення необхідного обсягу знань, умінь та уявлень у відповідному курсі; організація певної емоційної налаштованості на творче самовиявлення) безперечно може стати основою для продуктивної художньо-творчої діяльності нерідко завдяки застосуванню різноманітних варіантів ігрових форм і методів[28,94]



Розділ 2. Методи та прийоми активізації образотворчості учнів початкових класів

2.1 Нестандартні методи викладання образотворчого мистецтва

Учнів початкових класів

Використання нестандартних форм уроків має певні переваги, оскільки вони дозволяють урізноманітнювати навчальну діяльність, відійти від чітких рамок стандартного уроку з його незміненою структурою: опитування, пояснення, закріплення, домашнє завдання; сприяють підвищенню активності учнів, а отже - і ефективності уроку. Стимулюючи творчу діяльність учителя та його вихованців, нестандартні уроки створюють сприятливі умови для співпраці, що є надзвичайно важливим у роботі початкової школи. Розглянемо детальніше специфічні можливості кожного типу нестандартних уроків у початковій школі в реалізації цілей навчання та деякі методичні аспекти їх проведення. Бінарні уроки. Бінарними ми називаємо заняття, на яких матеріал даної теми уроку подається блоками різних предметів. При цьому такий нестандартний урок готують учителі - предметними, кожний із яких проводить етап ( блок ) уроку стосовно того предмета, який викладає. Проведенню таких занять передують наступні етапи підготовки:

- ознайомлення вчителів - предметників з чинними програмами;

- знаходження суміжних тем у програмах з різних предметів:

- складання структури майбутнього уроку:

- написання спільного плану - конспекту.

Однак не треба плутати етапи - блоки бінарного уроку з "блочними" уроками В.Ф. Шаталова (вчителя математики, досвід якого широко висвітлений у методичній літературі 80 - х років минулого століття). Уроки цього творчого педагога мають на меті подати матеріал кількох тем блоками, фіксуючи його на схемах - опорах, що допомагає школярам, швидко осмислювати й запам'ятовувати формули, докази, а також виділяти головне, складати власні тези. Віршовані (римовані) уроки. Віршовані (римовані) уроки - це такі нестандартні уроки, що проводяться у віршованій формі. Всі етапи такого уроку, всі завдання, задачі, пояснення - римовані тексти. Як правило, ці уроки підсумовують вивчені теми, тобто є узагальнюючими (систематизуючими), їх структура подібна до структури уроків узагальнення знань. Важливо зазначити, що римовані уроки максимально зосереджують, увагу школярів, бо матеріал подається стисло - віршами, і не можна пропустити основне, треба зуміти його чітко виділити й зробити певні висновки. Такі нестандартні уроки стають справжнім святом для учнів і вчителя. Пропонується використовувати римовані заняття раз на місяць. Спостереження показали, що після таких нестандартних уроків діти "грають у рими", а деякі, за свідченням батьків, пробують самі "складати" вірші. Ось скільки цінного у проведенні віршованих уроків і для школярів, і для вчителя! У сучасному педагогічному процесі значного розвитку набула ідея між предметної інтеграції. Інтегровані уроки ставлять за мету спресувати споріднений матеріал кількох предметів навколо однієї теми. Діти розглядають якесь явище, поняття з різних боків. Аналіз чинних програм для чотирирічної початкової школи та вивчення досвіду вчителів свідчить про широкі можливості для інтеграції навчального матеріалу з окремих предметів. Як зазначає О. Савченко, такі нестандартні уроки дають можливість учителеві разом із учнями опанувати значний за обсягом навчальний матеріал, домогтися формування міцних, усвідомлених між предметних зв'язків, уникнути дублювання у вивченні низки питань, досягти цілісності знань.

Підготовка інтегрованих уроків передбачає:

- аналіз річного календарного планування;

- зіставлення матеріалу різних предметів для виділення тем, близьких за змістом або метою використання;

- визначення завдань уроку;

- "конструювання" уроку.

Найбільш відповідальним етапом підготовки інтегрованого заняття, на нашу думку, є визначення завдань уроку. З огляду на це, справедливим буде виділення навчальної, розвивальної та виховної мети окремо для кожного з предметів, що інтегруються. Дидактичні особливості інтегрованих уроків чітко викладені в книзі О.Савченко "Дидактика початкової школи". Учитель С.Барсук (учасник творчої групи Л.Варзацької) наводить класифікацію інтегрованих уроків. На думку нашої колеги, інтегровані уроки можуть поділятися залежно від:

1. Навчальних предметів, що інтегруються:

- образотворче мистецтво з математикою;

- образотворче мистецтво з навколишнім світом (природознавством);

- образотворче мистецтво з художньою працею;

- образотворче мистецтво з народознавством тощо;

2. Визначення мети уроку:

- урок з автономними цілями;

- урок з домінуючими та супровідними цілями;

3. місця проведення уроку:

- уроки, що проводяться у класній кімнаті;

- поза класом:

урок у залі, музеї, на виставці; урок творчості серед природи;

- комплексна форма (класна у поєднанні з позакласною);

4.Тривалості уроку:

- академічний урок;

- спарений (два-три 45- чи 30-хвилинних уроки);

5. Кількості інтегрованих уроків:

- подвоєні ( інтегрування змісту двох навчальних предметів);

- потроєні ( інтегрування змісту трьох навчальних предметів).

У фаховій літературі останніх років можна знайти багато розробок інтегрованих уроків. Вивчення значної кількості таких уроків та власний досвіт їх проведення дозволяють зробити висновок про наявність певної структури такої форми уроку. Перший етап проведення інтегрованого уроку -організаційний. Другий - ознайомлення з темою та метою. На третьому етапі під час актуалізації опорних знань учнів важливою є вступна бесіда, характерна особливість якої - актуалізація знань з усіх інтегрованих предметів. Час її проведення має бути не більше ніж 8-10 хвилин. Підготовка цього етапу уроку потребує від класовода особливої уваги: бесіда повинна бути змістовною, лаконічною, чіткою. Якщо уроки з різних предметів за однією темою проводяться окремо, вступна бесіда триває двічі (втричі) довше. Саме тому, об'єднання змісту навчальних дисциплін значно скорочує час на. Їх опанування і забезпечує різнобічне сприймання предметів чи явищ, що є безперечною перевагою інтеграції. Наступні етапи інтегрованого уроку можуть проводитися по-різному, залежно від теми й мети конкретного уроку. Цікаво, що характерною особливістю початкової школи більшості закордонних країн стало навчання за інтегрованими курсами. Так, читання, письмо, усне мовлення об'єднані в мистецтво мовлення; відомості з історії, географії, громадянського права - у суспільствознавство; відомості з фізики, хімії, астрономії - у природознавство. Варто наголосити, що методика проведення інтегрованого уроку вимагає від учителя високого професіоналізму та ерудиції. Якщо такі нестандартні уроки відбуваються систематично, це значно впливає на розвиток пізнавальних здібностей молодших школярів. О.Савченко зазначає, що "змістовні, цілеспрямовані інтегровані уроки вносять у звичайний плин шкільного життя новизну, певною мірою знімають суворі кордони предметного викладання і допомагають дітям емоційно і системно сприйняти деякі поняття, явища" . Уроки - змагання. Готуючись до уроку - змагання, учитель проводить таку роботу (розробляються всім класом):

1.Спостереження за учнями.

2. Проведення різноманітних тестувань, індивідуальних бесід з метою виявлення лідерів класу.

3. Підготовка кількох школярів для роботи в ролі консультантів команд і асистентів учителя для записування отриманих балів на дошці.

4.Опрацювання на звичайних уроках окремих ігрових ситуацій.

5.Роз'яснення критеріїв оцінювання журі (артистизм, виразність співу, ерудиція, оригінальність виконання танку, ритмічність гри на музичному інструменті, чітка дикція під час виконання поетичного твору тощо).

6. Визначення кількості балів, одержаних за правильну відповідь чи обrpунтоване доповнення.

7. Виготовлення наочності, дидактичного матеріалу, добір ТЗН та музичних творів.

8. Розподіл учнів класу на команди.

Організовуючи учнів класу в команди, класовод враховує, щоб до них увійшли як хлопчики, так і дівчатка з різним рівнем розвитку, типом темпераменту та стилем навчання.

І.Мушак пропонує такі методи розподілу дітей на команди: за допомогою лічилочки; за інтересами; за кольором волосся; за першою буквою імені; за розрахунком на перший-п'ятий; за цифрами (геометричними фігурами, умовними позначками), намальованими на картках. Діти в командах самостійно обирають своїх капітанів, учитель тільки тактовно спрямовує цей вибір. У ролі ведучого виступає класовод, якому допомагають консультанти. До складу журі запрошують адміністраторів, учителів - предметників старшої школи, шкільного психолога, лікаря, працівників їдальні тощо (відповідно до теми уроку-змагання). Крім того, у складі журі можуть бути й учні середніх і старших класів. Якщо це урок-конкурс, то журі обирають з учнів класу. В такомувипадку судді оцінюють і коментують якість виконавської діяльності своїх однокласників (декламування віршів, гра на музичному інструменті, спів, танок, театральне дійство). Учитель стежить за тим, щоб висловлювання школярів були об'єктивними. Бажано, щоб склад журі постійно змінювався. Етапами уроку можуть бути складові частини телевізійного КВК (який, безсумнівно, діти неодноразово бачили на домашніх телеекранах, а хтось і разом з батьками обговорював передачу, що для багатьох дорослих стала улюбленою).

І. Вступне слово вчителя. Привітання. Оголошення теми, девізу уроку, порядку проведення змагання (правила поведінки й дисципліни під час заняття). Представлення команд, Їх капітанів, асистентів, консультантів та журі. Ознайомлення з проблемним питанням, відповідь на яке учні повинні дати наприкінці уроку.

ІІ. Розумова "розминка". Вона може проводитися в усній (кілька дидактичних ігор за темою уроку) чи письмовій формі (п'ятихвилинна самостійна робота школярів на аркушах паперу: наприклад, розв'язування прикладів, виконання граматичних завдань, музична чи літературна вікторина тощо).

ІІІ. Перевірка домашнього завдання. Розв'язування задач різними способами, написання творів-мініатюр, складання кросвордів природознавчої тематики.

ІV. Конкурс капітанів. Виконання завдань підвищеної складності.

V. Конкурс творчих робіт (конкурс юних знавців музики, поезії, образотворчого мистецтва, кулінарії тощо).

VІ. Відповідь на проблемне запитання уроку. Має супроводжуватися обов'язковим наведенням прикладів чи доведенням правильності висловлених думок.

VІІ. Підсумкове слово журі. Підбиття підсумків змагання. Нагородження переможців. Члени журі тактовно висловлюють свої думки після кожного конкурсу, пам'ятаючи про виховання естетичного смаку учасників гри. Важливо, щоб підсумком такого уроку стала не лише перемога однієї з команд, а й фіксування всіх складових, завдяки яким група здобула перемогу. Отже, уроки-змагання дають змогу дітям працювати активно, зацікавлено: виконавці відчувають радість творчості, а їхні друзі-судді мають можливість проявити самостійність, продемонструвати вміння оцінювати почуте й обrpунтовано висловлюватися. При цьому навіть у найслабкішого учня формується почуття відповідальності за власні знання. Бажання не підвести однокласників спонукає дитину підвищувати свій рівень знань, тренувати навички та вміння, допомагає розкрити особисті здібності задля перемоги команди, до складу якої вона входить. Робота на кінцевий результат, на перемогу змушує школяра працювати самостійно, виробляє навички самоаналізу, формує точну самооцінку. Доцільно вчити дітей не тільки радіти успіхам (власним та однокласників), а й співчувати невдачам товаришів, робити все можливе для досягнення перемоги. Залучення дитини до спільної праці з ровесниками, на думку О.Митника та В.Шпак, допомагає їй відчути й зрозуміти необхідність дотримуватися загальноприйнятих норм і правил взаємодії, привчає підпорядковувати особисті цілі й бажання спільній справі, сприяє розвитку комунікативних умінь.

2.2 Використання художньо-дидактичних вправ та ігор для активізації образотворчості

Дитинство - суттєвий період у розвитку дитини. Характерною його особливістю є прагнення до гри. В ігровій ситуації дитина здійснює свої бажання, реалізує свої потреби, інтереси. В неї розвивається фізична сила, моторність, швидкість і точність рухів, координація. Гра є важливим засобом навчання дитини, пізнання навколишнього життя і людських взаємин. У грі учасники вчаться думати, працювати, творити і радіти успіхам, набувати досвіду в різних ігрових ситуаціях. Таким чином, гра охоплює все: мислення, нові інформації, новий досвід, комунікацію, працю, є засобом для фізичного, розумового, суспільного та психічного розвитку дитини. Ігри мають особливе значення як для кожної дитини зокрема, так і для організованої групи дітей. Вчителі повинні постійно мати на увазі слова В. Сухомлинського про те, що "дитина має справжнє емоційне і інтелектуальне життя тільки тоді, коли вона живе в світі ігор, музики, фантазії, творчості. Без цього вона не краще за зів'ялу квітку".Спостерігаючи за учнями - шестилітками на уроках образотворчого мистецтва, помітили, що вони часто не можуть опанувати елементи зображувальної діяльності, бо не розуміють доцільності більшості правил і вимог. Та варто запропонувати близьку їм тему або завдання в цікавій формі, все стає на свої місця: діти починають на стільки емоційно реагувати на процес малювання, ніби самі беруть безпосередню участь у зображуваних подіях, а персонажі немов оживають під їхніми пензлями. Це дає змогу вчителю цілеспрямовано впливати на почуття вихованців, розвивати фантазію, уяву. Творча активність школярів на уроці не виникає сама по собі, її треба стимулювати, створити відповідну атмосферу. Найефективніший прийом щодо цього - застосування гри, ігрових ситуацій, завдяки яким значно зростає інтерес дітей до навчання. Використовуючи гру на уроках образотворчого мистецтва. Вчитель повинен мати певну педагогічну мету, чітко знати, що він цим виховує. Поставлена педагогічна мета визначає дидактичні задачі гри, її навчаючий характер. Хороша гра потребує нескладного ігрового обладнання, яке діти можуть робити самі під керівництвом вчителя або батьків, можуть знайти у себе вдома і принести на урок. Таке обладнання виконується з паперу, картону, фанери. Ляльок, яких у дітей немає, таких як Замазура або Дідусь - лісовичок, доводиться вирізати з поролону й розфарбовувати гуашевими фарбами. Необхідні трафарети вирізаємо із цупкого паперу. А яке задоволення самим підготувати костюм до інсценівок, до рольової гри!

Одна з головних задач дидактичних ігор - естетичне виховання. Досягається воно шляхом розвитку у дітей спостережливості, художнього бачення краси форми і кольору. Дидактична гра чи вправа триває 3-5 хвилин. Пояснення змісту повинно бути коротким, зрозумілим і емоційним. Всі дидактичні ігри повинні бути узгодженні із змістом наступної образотворчої діяльності. В удосконаленні техніки малювання, засвоєнні деяких прийомів композиції допомагає, зокрема, гра у "фотографування". На екскурсіях у природу, прогулянках дітям пропонується "видошукач"- картонна планка розміром 15* 10 сантиметрів з віконечком близько 10* 7 сантиметрів. Учитель загадує кожному "сфотографувати" те, що найбільше сподобалось, а після уроку образотворчого мистецтва, під час наступної прогулянки учні колективно вгадують, який предмет чи куточок природи зображено на тому чи іншому малюнку. Одночасно відбувається аналіз робіт. З великим задоволенням учні виконують на уроках образотворчого мистецтва ролі героїв казок. Такий ігровий прийом робить урок нестандартним, живим, і діти легко засвоюють правила образотворчої грамоти. На уроках тематичного малювання важливе використання таких ігрових моментів, як виконання відеорепортажів з коментарями, віршами, розповідями, інтерв'ю на вулицях. Результативність образотворчої діяльності кожного учня залежить від того, з яким настроєм він працює, чи охоче виконує завдання. І коли дитина задоволена зробленим, коли малювання приносить їй радість, - це вже успіх педагога.

Ігри та вправи можуть бути іще однією формою перевірки і закріплення знань з образотворчого мистецтва. У процесі гри діти навчаються правильно сприймати форму предмета, його барву, величину, пропорції, положення у просторі відносно інших предметів. Художньо - дидактичні ігри і вправи можуть передавати новому навчальному матеріалу, спонукуючи учнів оволодіти ними, закріплювати пройдене, служити повторенням. Дидактичне завдання кожної гри або вправи визначається змістом програмового матеріалу і виховними цілями. Учитель заздалегідь визначає місце і роль гри у навчальному процесі, її зв'язок з іншими методами роботи, продумує можливі варіанти ускладнення (або полегшення), її органічний зв'язок з іншими частинами уроку. При цьому слід неодмінно виділяти ті знання, вміння і вчинки, які необхідно сформувати в учневі. Пояснення змісту гри має бути емоційним, стислим, логічним і зрозумілим. Можливий пробний хід, у процесі якого учитель ознайомлює з правилами гри. Щоб переконатися в тому, що учні зрозуміли ігрову дію і завдання гри чи вправи, можна припуститися умисної помилки і активізувати мисленнєву діяльність учнів. Тривалість однієї художньо - дидактичної гри або ігрової вправи - від трьох до п'яти хвилин. Розробляючи художньо - дидактичні ігри, ми враховували чотири види діяльності учнів на уроці: малювання з натури, тематичне, декоративне малювання, бесіди про образотворче мистецтво.

Художньо - дидактичні ігри можна поділити на кілька видів: ігри - подорожні або екскурсії, ігри - змагання або естафети, ігри - загадки, ігри - лото, композиційні ігри. Ігри - естафети є своєрідними фізкультурними паузами, оскільки в момент ігрової дії діти активно рухаються. Під час гри царює дух змагальності.



Висновки

Вже давно в шкільній практиці і, зокрема, у мистецькій освіті спостерігається певна суперечність, коли, з одного боку, в школах працює значна кількість фахівців, забезпечених усякими програмами, посібниками, підручниками, рекомендаціями для естетичного розвитку) дітей та молоді, а з іншого, відбуваються майже непомітні позитивні зрушення у рівнях естетичного виховання та художньої освіченості школярів різного віку. Насправді вчителям, які викладають образотворче мистецтво, слід не лише володіти значним обсягом ґрунтовних знань в галузі теорії та історії образотворчого мистецтва і добре орієнтуватися у проблемах дитячої психології, але й мати достатні практичні навички та уміння в різних видах художньої діяльності.

Отже , в процесі нашого дослідження ми проаналізували науково-методичну літературу ,визначили сутність основних понять із теми. Також ми виділили методи ,які найбільш спияють активізації образотворчості,а саме ми розглянули нестандартні методи та художньо-дидактичні вправи. Художньо-дидактичні вправи ми розділили на ігри-подорожі, ігри-екскурсії, ігри-змагання або естафети, ігри-загадки, ігри-лото, композиційні ігри. Досліджуючи нестандартні уроки ми виділили інтегровані уроки,подали уроки з якими частіше всього інтегрується образотворче мистецтво,визначення цілі таких уроків,місця де можна провести їх. До всього додали ще тривалість та кількість інтегрованих уроків. У додатках ми розмістили приклад проведення художньо-дидактичних та дидактичних ігор на уроках образотворчого мистецтва. Досліджуючи інтегровані уроки в нашій роботі ми запропонували етапи підготовки таких уроків,конкурси для різних команд. У додатки ми розмістили художньо-дидактичні вправи та дидактичні ігри ,які спрямовані на активізацію образотворчості дітей молодшого шкільного віку.



Список використаної літератури

1. Алехин А.Д. Изобразительное искусство: художник, педагог, школа. - М.: Педагогика, 1984. - 254 с.

2. Беседы о живописи в школе. - М: Искусство, 1966. - 96 с.

3. Бучинський С.Л. Основи грамоти з образотворчого мистецтва. - К.: Мистецтво, 1981. - 178 с.

4. Верб В.А. Искусство и художественное развитие учащихся. - Л: Наука, 1977. - 116 с.

5. Виноградова Г.Г. Малювання з натури. - К.: Рад. школа, 1976. - 118 с.

6. Вікова психологія / За ред. Г.С. Костюка. - К.: Рад. школа, 1976. - 270 с.

7. Вікова та педагогічна психологія / О.В. Скрипченко та ін. - К., 2001.

8. Вільчинський В.М. Образотворче мистецтво. 1-2 класи. - К.: Рад. школа., 1991. - 128 с.

9. Волков Н.Н. Цвет в живописи. - М.: Искусство, 1984. - 320 с.

10. Выготский Л.С. Психология искусства. - М.: Искусство, 1986. - 573 с.

11. Гандзій ПА., Левицький Ф.Д. Уроки малювання: Посібник для вчителя. - К.: Рад. школа, 1975. - 224 с.

12. Гаркавенко М.В. Профілактика емоційної напруженості учнів // Початкова школа. - 1996. - №2. - С. 7-8.

13. Глинская И.П. Изобразительное искусство. Методика обучения в 1-3 классах. - К.: Педагогіка, 1978. - 186 с.

14. Гончаров И.Ф. Эстетическое воспитание школьников средствами искусства и действительности. - М.: Педагогика, 1986. - 126 с.

15. Дмитриева А. Словесный художественный образ и детский рисунок // Искусство в школе. - 1993. - №2. - С. 39-43.

16. Задорожний В.І., Боровиков О.Я. Уроки образотворчого мистецтва. 1-3 класи. - К.: Рад. шк., 1972. - 151 с.

17. Ігнатенко М. Основні етапи роботи над художнім твором // Педагогіка і психологія. - 2000. - №3. - С. 44-51.

18. Кабиш Ю.І. Розвиток художніх здібностей дітей молодшого

шкільного віку // Рад. шк. - 1981. - С. 48-50.

19. Кириченко М.А. Образотворче мистецтво. З клас. - К.: Освіта, 1996. - 128 с.

20. Кузин В.С. Основы обучения изобразительному искусству в школе. - М: Просвещение, 1977. - 207 с.

21. Левшина Л.С. Как воспринимается произведение искусства. - М.: Искусство, 1983. - 96 с.

22. Лесняк Н. Мовленнєва робота на заняттях з образотворчого мистецтва // Наук, записки ТДПУ: Пед. і псих. - 1997. - №1. - С. 142-144.

23. Лунячек И. Основы изображения с натуры. - К.; Изд-во АН УССР, 1961. -127 с.

24. Любарська Л.М. Виховні можливості образотворчого мистецтва // Поч. школа. - 1986. - №2. - С. 55-59.

25. Мастера советского искусства о пейзаже. - М: Искусство, 1963.

26. Мейлах Б.С. Процесс творчества и художественное восприятие. - М.: Просвещение, 1985. - 318 с.

27. Орловский Г.И. Учитесь смотреть и видеть. - М.: Искусство, 1969.

28. Раппопорт С.Х. Искусство и эмоции. - М: Педагогика, 1972. - 237 с.

29. Савченко О.Я. Дидактика початкової школи. - К.: Абрис, 2002. - 368 с.

30. Скіпакевич О.В. Вчити емоційно правильно сприймати художній твір // Початкова школа. - 1996. - №12. - С. 17-21.

31. Шевченко Г.П. Эстетическое воспитание в школе. - К.: Рад. школа, 1985. -144 с.

32. Юсов Б.М. Проблема художественного воспитания и развития школьников. - М.: Педагогика, 1984. - 158 с.



Додаток А

Дидактичні ігри на уроках образотворчого мистецтва

Палітра осені.

Мета: розвивати зорову пам'ять, формувати знання з кольороведення (назви кольорів, які кольори слід змішувати, щоб отримати певний колір); удосконалювати навички роботи пензлем. Матеріал: картки - завдання із вказівкою, які кольори треба змішати, щоб одержати третій, навпаки: є колір, потрібно визначити, які два кольори змішали, щоб одержатиданий колір.Кожний учень одержує картку - завдання, на якій він повинен виконати завдання: