Основи морального виховання дітей в сім'ї

Характеристика основ морального виховання та розвитку особистості як засобу формування духовності людини. Шляхи, педагогічні засоби та проблеми морального виховання у сучасній сім'ї. Роль етики в цьому процесі. Структурні елементи моральності людини.

Рубрика Педагогика
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 08.12.2014
Размер файла 65,6 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Сумський державний педагогічний університет ім. А.С. Макаренка

Кафедра педагогіки

Курсова робота з педагогіки на тему:

«Основи морального виховання дітей в сім'ї»

cтудентки II курсу

природничо-географічного факультету, гр.721

Руденко Світлани Валеріївни

науковий керівник:

Єлецька О.В.

ПЛАН

Вступ

Розділ I. Моральне виховання - складова процесу формування особистості

1.1 Сутність морального виховання, цілі та завдання

1.2 Основи морального виховання

Розділ II. Формування моральних цінностей - одне з головних завдань виховання дітей в сім'ї

2.1 Проблеми морального виховання у сучасній сім'ї

2.2 Шляхи та засоби морального виховання в сім'ї

Висновки

Список використаних джерел

ВСТУП

Проблема морального виховання особистості належить до числа найбільш важливих проблем сучасної педагогічної науки. Її актуальність обумовлена гостротою стану моральності в українському суспільстві. На превеликий жаль, у багатьох наших сучасників спостерігається поверхове і пасивне ставлення до іншої особистості, відсутність людяності, невміння поводитися в суспільстві.

На всіх етапах розвитку суспільства мораль, як і право, політика, традиції, звичаї, табу, була важливим регулятором людської поведінки, людських відносин, а моральність (моральна практика) -- одним із критеріїв оцінки чеснот особистості.

Поєднуючи в собі моральну свідомість, моральну практику, моральні відносини, мораль як складний феномен реалізується у реальному бутті людини, її повсякденній взаємодії з соціумом, з природою, аналітичному баченні себе, своїх помислів і дій. Щодо цього однаково важливі й усвідомлення норм і принципів загальнолюдської моралі та моралі середовища, в якому живе людина, і дотримання їх у повсякденній практиці, і послуговування ними в оцінці реалій суспільного буття, людських учинків, у тому числі власних. Такі якості не передаються генетично, вони формуються в процесі соціалізації людини під впливом багатьох соціальних інститутів, передусім у процесі виховання і самовиховання.[12 ;c.1]

Різні аспекти моральності особистості розкривають представники багатьох наук, до яких належать: загальнофілософські (М. Булатов, В. Лекторський, Є. Маркарян, Г. Межуєв, Є. Юдін), естетичні (Ю. Борев, С. Гольденштріхт, В. Іванов, А. Канарський, М. Кіященко, М. Лейзеров, Ю. Лотман, Л. Новикова), загальнопсихологічні (К. Абульханова-Славська, Б. Ананьєв, П. Гальперін, М. Каган, О. Леонтьєв, Б. Ломов, В. Ротенберг, С. Рубінштейн), педагогічні (В. Давидов, І. Лернер, В. Ледньов, Я. Пономарьов, О. Батюшкіна).

Теоретичні основи морального виховання учнів розробляли Г. Ващенко, А. Макаренко, В. Сухомлинський, К. Ушинський та інші видатні педагоги. Окремі аспекти проблеми морального виховання учнів досліджували В. Білоусова, М. Болдирєв, В. Галузинський, В. Гурін, В. Гореєва, В. Кумарін, А. Мудрик, Т. Цвєлих та ін.(с богослова)

Серед сучасних учених, які вивчали тему морального виховання у контексті проблематики національної школи, слід відзначити працю І. Потапової, де наголошується на необхідності забезпечення взаємозв'язку морального виховання й вивчення предметів природничо-математичного циклу шляхом залучення учнів до активної навчально-пізнавальної діяльності у загальноосвітній школі [12; с.1]. Цікавим також є дослідження М. Гагаріна, у якому автор доводить доцільність використання української народної казки у забезпеченні ефективності виховання морально-естетичних почуттів [12; с.1].

Проте у наш час необхідно переосмислення ідеалів, повернення до вічних цінностей людства, які мають закладати підвалини духовності як стратегічного напрямку подальшої еволюції людської цивілізації. Духовний розвиток особистості повинен стати головним завданням існування людства та кінцевою метою функціонування системи освіти і виховання. Тим більше, що в епоху загальної глобалізації світу проблема морального виховання визначається як одна з глобальних проблем сучасності.

Актуальність проблеми, її масштаби і безпосереднє значення в житті кожного члена суспільства й визначили вибір теми курсової роботи: «Основи морального виховання дітей в сім'ї».

Об'єктом дослідження є: процес виховання дітей.

Предметом дослідження є: основи морального виховання дітей в сім'ї в сучасних реаліях.

Мета дослідження - теоретично обґрунтувати основи морального виховання та розвитку особистості як засобу формування духовності людини.

Відповідно до мети було визначено наступні завдання курсової роботи:

1. Визначити зміст таких понять як «виховання», «моральне виховання», «мораль», «сім'я».

2. Дослідити сутність морального виховання, його цілі та завдання.

3. Визначити основи морального виховання дітей.

4. Визначити роль сім'ї у процесі формування моральних цінностей дитини.

5. Проаналізувати проблеми виховання у сучасній сім'ї.

6. Визначити основні шляхи та засоби морального виховання в сім'ї.

Для розв'язання завдань курсової роботи був використаний комплекс взаємно пов'язаних між собою теоретичних методів дослідження: аналіз, порівняння, узагальнення даних на основі вивчення педагогічної, психологічної, соціологічної та навчально-методичної літератури.

РОЗДІЛ I. МОРАЛЬНЕ ВИХОВАННЯ - СКЛАДОВА ПРОЦЕСУ ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ

1.1 Сутність морального виховання, цілі та завдання

Для виявлення сутності морального виховання, потрібно спочатку окреслити поняття «виховання» взагалі. За тривалий час існування педагогічної науки цьому явищу було дано багато варіантів визначень. Зупинимось на декількох з них.

Виховання -- це головний компонент педагогічного процесу, надзвичайно складне соціальне явище, спрямоване на формування у вихованців наукового світогляду, особистісних рис громадянина України на основі відродження традицій національної свідомості й самосвідомості, інтелектуального, професійного, морального, правового, фізичного, екологічного розвитку. За словами французького філософа К. Гельвеція, виховання, головним чином, повинно засіяти наші серця корисними для індивіда й суспільства звичками.

На думку французьких письменників Е. Ренана й А. Сент-Екзюпері, питання виховання для сучасних суспільств -- це питання життя і смерті, від якого залежить майбутнє, виховання має пріоритет над освітою, створює людину. [9; с. 435]

За словами І. П. Підласого: «Процес виховання -- це процес формування, розвитку особистості, який включає як цілеспрямований зовнішній вплив, так і самовиховання особистості».

Отже, процес виховання -- це динамічне складне педагогічне явище, яке відбувається на основі цілеспрямованого й організованого впливу вихователів, соціального середовища на розум, почуття, волю вихованця з метою формування всебічно і гармонійно розвинутої особистості.

Цілі виховання відбиваються у змістовому компоненті процесу виховання, який являє собою систему ідей, ідеалів, думок, цінностей, основних напрямів виховного впливу.

Під поняттям «зміст виховання» розуміють систему наукових, духовних і професійних знань,навичок, умінь, а також норм і правил поведінки, оволодіння якими забезпечує формування гармонійно розвинутої, суспільно активної особистості -- громадянина України, його прилучення до загальнолюдських, національних і професійних цінностей, набуття ним світоглядних, морально-етичних рис, розвиток його індивідуальності та підготовку до повноцінної духовної і професійної діяльності.[9;с.485]

Виокремлюють такі основні напрями виховання у вітчизняній педагогіці: трудове; національне; моральне; розумове; естетичне; соціально-правове; екологічне; фізичне.

Основною, базовою і визначальною складовою частиною змісту виховання є моральне виховання, яке «...полягає в цілеспрямованому формуванні моральної свідомості, розвитку морального почуття й формуванні звичок і навичок моральної поведінки людини відповідно до певної ідеології».[9; с.491]

Метою морального виховання є формування стійких моральних якостей, потреб, почуттів, навичок і звичок поведінки на основі засвоєння ідеалів, норм і принципів моралі, участі у практичній діяльності.

Зміст морального виховання -- виховання любові, поваги до батьків і старших, вірності у дружбі та коханні, свідомого, творчого ставлення до виконання професійних обов'язків, особистої відповідальності за свою працю, любові до рідної землі, до рідної мови, вірності ідеям, принципам народної моралі та духовності, шляхетного ставлення до жінки, уміння захищати слабших, турбуватися про молодших тощо.

Моральне виховання характеризують поняття: мораль, моральний ідеал, моральний кодекс, моральні норми, моральні переконання, почуття та якості.

Мораль -- одна з форм суспільної свідомості, сукупності загальноприйнятих норм, принципів і правил, що регулюють поведінку людей, яка підтримується силою суспільної думки і зазвичай виконується в силу переконання. При цьому вона оформлюється в різних заповідях, принципах, правилах, де сказано, як треба поводитись.

Мораль виконує пізнавальну, оціночну, виховну функції, а її складовими є моральна свідомість, моральна діяльність, моральні відносини. Норми і принципи моралі, моральні ідеали та почуття становлять систему моралі, яка складає основу, життєву позицію особистості.

Моральне виховання передбачає різноманітні впливи на думки, почуття, соціальну практику індивіда, його самовдосконалення. Цей процес поєднує в собі такі особливості, як:

-- цілеспрямованість (полягає в чіткій окресленості мети педагогічних впливів);

-- багатофакторність (передбачає врахування усіх чинників, які відіграють суттєву роль у процесі виховання);

-- віддаленість у часі результатів роботи (виховання є тривалим процесом, результати якого не можуть бути досягнутими відразу);

-- неперервність (полягає в систематичності взаємовпливів вихователя і вихованця);

-- визначальна роль педагога (педагог має бути моральним взірцем для дитини);

-- цілісність (передбачає внутрішню єдність усіх виховних засобів і впливів щодо формування моральної культури людини).

1.2 Основи морального виховання

Методологічною основою морального виховання є етика -- наука про мораль, її природу, структуру та особливості походження й розвитку моральних норм і взаємовідносин між людьми в суспільстві.

З позицій гуманістичної свідомості основою особистості є її моральний розвиток, який виявляється у сповідуванні нею системи поглядів, уявлень, норм, оцінок, що регулюють її поведінку. Моральна особистість узгоджує свої дії з інтересами інших людей, керується у своїх помислах критеріями загальнолюдських цінностей, відповідає за свої вчинки не лише перед законом, людьми, а й перед власною совістю. Саме на таких вимірах моральності людського буття наголошує народна мудрість, надбаннями якої живиться етнопедагогіка. У ній втілені моральні імперативи (веління, настанови), критерії моральності, які проповідують доброту, чесність, щирість, вірність, любов, повагу до людей, відвагу, окреслюють обриси морального розвитку особистості.

Отже, моральність людини є результатом засвоєння і внутрішнього прийняття нею норм моралі, які набувають регулюючої сили, зумовлюють її поведінку, ставлення до світу і себе. Виявляється вона у вільному свідомому виборі способу дій і здатності до моральної поведінки.

Учені розрізняють питання морального виховання та морального розвитку особистості, вказуючи на те, що моральне виховання -- це цілеспрямована взаємодія дорослого і дитини з метою формування моральних почуттів і якостей, засвоєння моральних норм і правил, розвитку моральних мотивів і навичок поведінки, а моральний розвиток -- це рівень засвоєння уявлень про моральні норми, сформованості моральних почуттів і моральної поведінки [9; с.1]

Моральне виховання тісно пов'язане з моральним розвитком, оскільки взаємодія між педагогічними впливами і розвитком особистості відбувається через сприймання, усвідомлення, оцінку й перевірку досвідом моральних вимог.

Моральне виховання з перших років життя дитини має бути спрямоване на формування її моральної позиції, ціннісних орієнтирів, інтересів і потреб. Адже на цьому етапі закладаються основи морального розвитку особистості, розвиваються уявлення, почуття, звички, які спрямовують подальше її вдосконалення. Особливо значні зміни відбуваються у мотиваційній сфері дитини, що виявляються у розвитку моральних мотивів поведінки, а на етапі старшого дошкільного віку вони набувають супідрядності -- підпорядкованості певній вищій меті. Тому неувага до морального виховання в дошкільному віці не може бути компенсована у подальші роки.

Ще В. Сухомлинський говорив про те, що необхідно займатись моральним вихованням дитини, навчати "вмінню відчувати людину". Він вважав, що непорушна основа морального переконання закладається в дитинстві і ранній юності, коли добро і зло, честь і безчестя, справедливість і несправедливість доступні розумінню дитини лише при умові яскравої наочності, очевидності моральної суті того, що вона бачить, робить, спостерігає [9; с.1].

Важливо підкреслити, що виховання не тільки визначає розвиток, а й само залежить від розвитку, воно постійно спирається на досягнутий рівень розвитку. Його завдання полягає в тому, щоб створити "зону ближнього розвитку" (Л.С. Виготський), яка б у подальшому перейшла у зону актуального розвитку. Значить, виховання формує особистість, веде за собою розвиток, орієнтує на процеси, які ще не дозріли, але перебувають у стадії становлення.

Основу морального виховання складають загальнолюдські та національні цінності, моральні норми, які є регуляторами взаємовідносин у суспільстві.

Можна виокремити такі елементи системи моральних цінностей виховання:

— абсолютно вічні, які мають універсальне значення та необмежену сферу застосування і загальнолюдський характер( доброта, чесність, любов, гідність, мудрість, краса, справедливість);

— громадянські, які ґрунтуються на визнанні гідності людей і застосовуються в демократичних суспільствах (поняття прав і свобод людини, обов'язків перед іншими людьми, ідеї соціальної гармонії тощо);

— національні, які є значущими для одного народу і не завжди поділяються іншими народами (патріотизм, почуття національної гідності, історична пам'ять тощо);

— сімейні, які є основою сімейного життя, визначають закони подружньої вірності, піклування про дітей і старших тощо;

— особистісні, які щонайперше торкаються особистого життя людини, визначають риси її характеру, особливості поведінки, стиль життя тощо.

Дисциплінованість, організованість -- суттєві ознаки моральної вихованості та культури людини. Основою дисципліни є поєднання методів переконання з метою формування свідомості і розумної вимогливості. Це важлива передумова для опанування вміннями і звичками моральної поведінки.

Знання моральних норм є етапом морального удосконалення. Механізмом перетворення моральних норм на суб'єктивну моральність є моральні почуття -- стійкі переживання у свідомості людини, її суб'єктивне ставлення до себе, явищ суспільного буття, до інших людей. Певний тип поведінки набуває для індивіда значення й усвідомленості через почуття задоволення, радості або, навпаки, -- сорому, дискомфорту. Завдяки моральним почуттям моральна свідомість і вчинки набувають морального смислу. Моральна свідомість поєднує у собі знання моральних норм, усвідомлення їх значення для особистості, яке здійснюється через моральні почуття. Значну роль при цьому відіграє воля, яка допомагає дитині опановувати себе, дає їй внутрішню свободу і спонукає до морального вчинку.

Особливо важливо задіяти в моральному вихованні можливості усіх соціальних інституцій:

-- сім'ї, цілеспрямований вплив її на формування моральних цінностей дитини;

-- педагогічну діяльність дошкільних виховних закладів;

-- виховну діяльність загальноосвітніх навчально-виховних закладів (шкіл, ліцеїв, гімназій);

-- діяльність професійних навчально-виховних закладів (професійно-технічних училищ, вищих навчальних закладів);

-- засобів масової інформації (радіо, телебачення, кіно, газет та ін.);

-- діяльність мистецьких закладів (театрів, музеїв, консерваторій, клубів, будинків культури тощо);

-- соціально-виробничу діяльність громадян на підприємствах, в організаціях.

У моральному, як і будь-якому іншому, вихованні не можна абсолютизувати або недооцінювати жодного із засобів. Тільки оптимальне їх поєднання з урахуванням індивідуальних особливостей дитини забезпечить очікуваний результат. Головне -- забезпечити цілеспрямованість, єдність й узгодженість дій усіх соціальних інституцій, які мають вплив на особистість.

Характерною особливістю морального становлення особистості є врахування її ментальності -- специфічного світосприймання, світовідчуття, світогляду, бачення світу і себе у світі, національного характеру, вдачі, які виробляються під впливом багатовікових культурно-історичних, геополітичних, природно-кліматичних чинників.

Ніщо так не гальмує моральний розвиток у дитини, як несправедливість дорослих, яка викликає у неї не тільки образу, а також пригнічує її спробу та бажання виправитися у кращий бік. З огляду на це, вихователь, будь то вчитель або хтось із батьків, має стати зразком моральної поведінки, на яку рівняються діти.

Майстерність педагога в тому й полягає, що він повинен відкрити дитині зміст життя, навчити їх бачити все те добре, що є в нашій дійсності, радіти йому, прагнути примножити загальнолюдські духовні цінності людства - доброту, правду, любов, чесність, гідність, красу, мудрість, справедливість. [9; с.1]

моральний виховання сім'я педагогічний

РОЗДІЛ II. ФОРМУВАННЯ МОРАЛЬНИХ ЦІННОСТЕЙ - ОДНЕ З ГОЛОВНИХ ЗАВДАНЬ ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ В СІМ'Ї

2.1 Проблеми морального виховання у сучасній сім'ї

Сім'я, родина -- невелика соціальна група, до якої входять поєднані шлюбом чоловік і жінка, їх діти (власні або усиновлені), кровні родичі, інші особи, пов'язані родинними зв'язками з подружжям., тобто це соціальний осередок, який найтісніше об'єднує людей на основі шлюбних і кровних зв'язків.

Сім'я є природним середовищем первинної соціалізації дитини, джерелом її матеріальної та емоційної підтримки, засобом збереження і передання культурних цінностей від покоління до покоління. Сім'я це першооснова духовного, економічного та соціального розвитку суспільства, тобто на конкретному історичним етапі розвитку сім'я відображає моральні та духовні особливості суспільства на конкретному історичному етапі розвитку, відображає його моральні та духовні особливості.

Життєдіяльність сім'ї реалізується через основні її функції:

Матеріально-економічна функція - забезпечує статус сім'ї як повноправної виробничо-господарської одиниці і є необхідною умовою добробуту, фізичного, морального й духовного розвитку усіх її членів (бюджет сім'ї, організація споживчої діяльності, участь у суспільному виробництві, набуття професії, відновлення втрачених на виробництві сил); житлово-побутову (забезпеченість житлом, ведення домашнього господарства, організація побуту);

Репродуктивна функція - забезпечує відтворення й продовження людського роду, фізичне й духовне поновлення суспільства. (продовження людського роду);

Комунікативна функція - задовольняє потребу членів сім'ї у спілкування. Від характеру внутрісімейного спілкування, морально-психологічного клімату сім'ї залежить моральне і психічне здоров'я людини, її емоційна культура. (створення сприятливого сімейного мікроклімату, внутрісімейне спілкування, взаємостосунки сім'ї з мікро- і макросередовищем, контакт із засобами масової інформації, літературою, мистецтвом);

Виховна функція - полягає у передачі дорослим членам сім'ї соціального досвіду, забезпечення їх входження в систему суспільних відносин. Родина передає своїм нащадкам знання, уміння, навички, норми, цінності, необхідні для самостійного життя в суспільстві;

Реактивна функція - це взаємна фізична, матеріальна, морально-психологічна підтримка членів родини з метою збереження їх здоров'я, життєвого тонусу; дотримання режиму праці і відпочинку, харчування,особистої гігієни; захист сім'ї та ії членів від усіх негараздів і бід.

Регулятивна функція - це забезпечення системи регулювання взаємовідносин між членами сім'ї, у тому числі первинний соціальний контроль діяльності всіх членів сім'ї та реалізація влади й авторитету батьків. У демократичній сім'ї ця функція здійснюється здебільше за допомогою моральних норм, особистого авторитету членів родини і, в першу чергу, авторитету батьків.

Релактивна (рекреаційна) функція - організація вільного часу та відпочинку.

Сім'я є т персональним середовищем життя і розвитку дитини, яке зумовлює спосіб життя та її соціальне існування. Особливості цього характеризують параметри:

-- соціально-культурний. Стосується освітнього рівня батьків, їх участі у суспільному житті. Рівень культури сім'ї визначається повагою до особистості дитини, усвідомленням впливу сімейної атмосфери на її формування, урахуванням цього при спілкуванні;

-- соціально-економічний. Означає матеріальну забезпеченість сім'ї, завантаженість батьків на роботі;

-- техніко-гігієнічний. Характеризує умови проживання, забезпеченість житлом, особливості способу життя;

-- демографічний. Виражається в структурі та чисельності сім'ї.

Виховання дітей - одна з найважливіших функцій родини. Вона забезпечує належні матеріальні та педагогічні умови для фізичного, морального й духовного розвитку дитини, становлення особистості.

Метою родинного виховання є формування якостей і властивостей особистості, які допомагають гідно долати труднощі й перепони, що трапляються на життєвому шляху. Досвід численних поколінь засвідчує, що до таких якостей й властивостей належить фізичне здоров'я, розвинутий інтелект, працьовитість, моральність, духовність, готовність до сімейного життя. Саме вони й складають головну мету родинного виховання.

Зміст виховання в родині обумовлений метою виховання в демократичному суспільстві і специфікою родинного виховання. Тому його складовими компонентами є відомі напрями виховання - фізичне, інтелектуальне, моральне, трудове, художньо-естетичне, екологічне, статеве.

Родинне виховання - це виховання дітей в сім'ї батьками, родичами, опікунами або особами, що замінюють батьків. Специфічною особливістю родинного виховання є те, що воно здійснюється в контексті життя самої сім'ї, на основі родинних стосунків, трудових та опікунських обов'язків і родинно-побутової культури. Його визначальна роль обумовлена, як ми вже зазначали, глибинним впливом на весь комплекс фізичного і духовного життя дитини.

Виховання в сім'ї не завжди успішне. Негативний вплив на нього мають об'єктивні (неповна сім'я, незадовільні житлові умови, недостатнє матеріальне забезпечення) та суб'єктивні (слабкість педагогічної позиції батьків) чинники. Сучасні сім'ї різноманітні, і від того, в якій саме живе дитина, залежить, яким змістом наповнюється процес формування її особистості. Умовно сім'ї поділяють на благополучні та неблагополучні.

Благополучна сім'я -- це сім'я з високим рівнем внутрісімейної моральності, духовності, координації та кооперації, взаємної підтримки та взаємодопомоги, з раціональними способами вирішення сімейних проблем.

Її благополуччя забезпечується гуманністю у взаєминах, вмінням любити і поважати одне одного. У ній існує висока координованість дій при вирішенні внутрісімейних проблем, взаємоповага і взаєморозуміння формують позитивну моральну атмосферу. Дитина почуває себе рівноправною в сімейному колективі: її люблять, але не балують, залучають до сімейної праці, водночас враховують її особисті інтереси та потреби. Матеріальна забезпеченість та освітній рівень батьків сприяють зміцненню дружби між батьками та дітьми, їх бажанню проводити разом вільний час, у довірливому спілкуванні вирішувати всі питання сімейного життя. Діти цінують поради батьків, наслідують їх особистий приклад. У нормальній сімейній атмосфері дитина росте доброзичливою, гуманною, спокійною та оптимістичною. В неї формуються такі цінні соціальні якості, як доброта, взаємоповага, почуття впевненості. Сучасні благополучні сім'ї мають і певні особливості: деякі батьки намагаються не стільки «формувати» особистість дитини, дисциплінувати її, скільки допомагати в її індивідуальному розвитку, добиватися емоційної єдності, розуміння, співчуття; в інших батьків мета -- підготувати дитину до життя за допомогою тренування її волі, навчання на їх погляд необхідним та корисним навичкам. Є батьки, які, крім цього, ще й прагнуть жорстко контролювати не тільки поведінку, а й внутрішній світ дитини, її думки, бажання тощо. Це призводить до глибоких сімейних криз, конфліктів, втрати навіть зовнішніх ознак благополучної сім'ї. Душевний дискомфорт змушує дитину шукати притулку в різних соціальних середовищах.

Неблагополучна сім'я -- це сім'я, яка через об'єктивні або суб'єктивні причини втратила свої виховні можливості, внаслідок чого в ній виникають несприятливі умови для виховання дитини.

До неблагополучних належать:

-- сім'ї, де батьки -- алкоголіки, наркомани -- ведуть аморальний спосіб життя. У таких сім'ях формування дитини спотворюється. Вона народжується слабкою, хворобливою, страждає на нервово-психічні захворювання, росте без турботи, опіки, не має найнеобхіднішого;

-- сім'ї асоціальні або соціальне сирітство. Члени конфліктують з морально-правовими нормами суспільства, схильні до правопорушень;

-- сім'ї конфліктні. У них відбуваються постійні конфлікти між батьками, батьками і дітьми, що проявляються у сварках, суперечках, взаємних образах, грубощах, навіть бійках. Виникають такі сім'ї через брак у взаємостосунках між батьками взаєморозуміння, взаємодопомоги, щирості, морально-емоційної вихованості. Тут панують грубість, чвари, взаємні погрози, стійке незадоволення, що призводить до сімейної кризи. У дітей формуються підвищена збудливість, страх, невпевненість у своїх силах. Нестачу позитивних емоцій вони компенсують пошуком їх у вуличних компаніях, бродяжництві, вживанні алкоголю, наркотиків;

-- сім'ї неповні. У них дитину виховує один з батьків, переважно матір. Виникають вони здебільшого внаслідок: розлучення подружжя, смерті одного з батьків, позбавлення батьківських прав тощо. У таких сім'ях спілкування з дітьми збіднене, часто вони відчувають труднощі побутового характеру, психологічний дискомфорт, тому нерідко їм не вистачає врівноваженості, доброзичливості, натомість виявляють надмірну роздратованість, байдужість;

-- сім'ї, зовні благополучні. Систематично припускаються серйозних прорахунків у сімейному вихованні через низьку педагогічну культуру та неосвіченість (сім'ї, де взаємостосунки з дітьми є формальними; відсутня єдність у вимогах до дитини, наявні бездоглядність, надмірна батьківська любов або суворість у вихованні, застосовуються фізичні покарання тощо);

-- сім'ї соціального ризику. Це -- соціально незахищені сім'ї, які потребують соціальної допомоги та підтримки (малозабезпечені, багатодітні, з дітьми-інвалідами, батьками-інвалідами, неповні). Вони не можуть повноцінно виконувати свої функції внаслідок складних соціальних умов.

Значна частина сучасних сімей припускається помилок у вихованні дітей. Родини, в яких виростають педагогічно занедбані діти, з погляду педагогіки поділяються на такі групи:

1. Педагогічно-неспроможні сім'ї. У таких родинах батьки намагаються виявити певну активність у вихованні дитини, проте роблять це невміло. Їх виховний вплив непослідовний, педагогічно необґрунтований. Найчастіше вони користуються власним досвідом, якого набули, коли свого часу їх виховували батьки ( авторитарний стиль, обмеження свободи, погрози і покарання, потурання примхам);

2. Педагогічно-пасивні сім'ї. Вони не виявляють особливої активності у вихованні дітей або з об'єктивних (хвороба, зайнятість, часта відсутність) чи суб'єктивних (відсутність єдиної точки зору, розлад між батьками, часті конфлікти) причин не можуть належно це робити. У таких сім'ях стосунки між батьками напружені, конфліктні. За сімейними негараздами вони не знаходять часу для виховання дітей, втрачають контроль за ними.

3. Антипедагогічні сім'ї. У таких родинах аморальні умови виховання дітей, панує дух неповаги до правил моралі та вимог законів. Батьки своєю поведінкою протиставляють вимогам школи свої сімейні вимоги.

4. Сім'ї бізнесу. Це новий тип сімей, який склався у сучасних умовах. Діти з таких сімей, потребують особливої уваги. Це діти, у яких батьки займаються бізнесом. Вони забезпечують дитину всім, однак на її виховання бракує часу, тому вони передоручають це гувернанткам. Батьки не дозволяють їм гратися у дворі з однолітками, підбирають для них друзів зі свого кола. Витрачення грошей дітьми ніхто не контролює. Для них у сім'ї не існує слова «не можна», тому вони ігнорують і шкільну дисципліну, яку батьки нерідко трактують, як посягання на свободу їх дитини.

Отже, педагогічне середовище розвитку дитини створюється в процесі сімейного виховання, залежить від типу сім'ї.

Для сприяння реалізації виховних можливостей сучасної сім'ї дуже важливо розуміти та врахувати її особливості.

Проблема становлення моральних стосунків у сім'ї усвідомлюється нині як одна з найактуальніших у запобіганні моральної деформації при формування особистості дитини.

Як зазначають багато вчених (В.Волович, В.Малахов, О.Лутошкін та інші), цінність сім'ї як соціального інституту тривалий час недостатньо враховувалась. Більше того, відповідальність за виховання майбутнього громадянина намагалися певною мірою зняти з сім'ї, переклавши її на школу, трудовий колектив, громадські організації. Зниження ролі сім'ї завдало значних збитків, здебільшого морального характеру. [4; c.70]

До найважливіших особливостей сучасного суспільства належать:

-- Зміна ціннісних орієнтацій дітей і їх батьків. Багато представників сучасної молоді здебільшого не вірить в істинні цінності й доброчинність, почуваються обманутими. Як результат -- збільшується кількість малолітніх злочинців. У системі життєвих цінностей в багатьох батьків переважають прагнення до збагачення, намагання виховати в дітей прагматичність, раціоналізм, волю до успіху. Благородство, доброта, вміння співчувати і допомагати іншим часто недооцінюються.

-- Відокремлення молодої сім'ї від родини. У сучасних умовах -- це об'єктивний фактор, зумовлений соціально-економічним розвитком суспільства, його продуктивних сил, рівня культури. Комплекс цих чинників забезпечує зміцнення й розвиток сім'ї як самостійного соціального інституту, який самостверджується без нехтування життєвого досвіду старших. В окремих сім'ях, які є мобільною соціально-економічною інституцією суспільства, створюється і сприятливий психологічний клімат для виховання дітей. Однак частіше молода сім'я, як правило, зазнає труднощів через побутову невлаштованість, матеріальні труднощі, професійно-виробничі негаразди, що впливає на виховання дітей.

-- Зменшення чисельності сім'ї. Зменшення народжуваності дітей спричинене загостренням конкуренції на ринку робочої сили, зайнятістю подружжя, зростанням матеріальних витрат на виховання, надмірним навантаженням на жінку-матір вдома і на виробництві, несприятливими житловими, побутовими умовами, егоїстичним прагненням батьків «пожити для себе». Збільшення кількості однодітних сімей зумовлює відчуженість між дітьми, егоїзм, оскільки вони не мають зразка виявлення турботи, поваги до інших.

-- Специфічність соціального укладу в міських та сільських сім'ях. Відмінності в культурі сімейного життя відбиваються на розвитку дітей. Особливості домашнього господарства сприяють залученню дітей до справ у сім'ї, формують у них працелюбність, вболівання за сімейні справи, відповідальне ставлення до життя. Діти виростають у специфічній морально-етичній атмосфері села, яка стримує антисоціальну поведінку, але нерідко вона пригнічує особистість, гальмує розвиток якостей, які потрібні людині в іншому середовищі. У місті такий контроль обмежений.

-- Залежність виховання від рівня освіти батьків. Існує пряма залежність освіченості батьків та успішності їх дітей. Проте з посиленням зайнятості батьків, дезінтеграцією сім'ї така залежність знижується.

-- Вплив соціально-педагогічних умов на самореалізацію. За теорією А.Маслоу, якщо не задовольняти біологічні потреби дитини, не гарантувати їй безпеку, не формувати її впевненість у тому, що і в майбутньому ці потреби будуть задоволені, то проблематично очікувати від неї діяльності, яка сприятиме самореалізації. Потреби кожної людини структуруються за ієрархічним принципом у різній послідовності. Загалом -- це біологічні потреби, безпека і впевненість у майбутньому, любов та належність до конкретної соціальної групи, самооцінка, самореалізація тощо. У 90-х роках XX ст. у зв'язку з трансформацією соціально-економічної системи в Україні виникли серйозні проблеми щодо задоволення біологічних потреб як конкретних людей, так і великих соціальних груп. Це разом з іншими чинниками (екологічна ситуація, соціально-медичні проблеми, що виникли внаслідок Чорнобильської катастрофи) значно погіршили демографічне становище в Україні, що дало підстави стверджувати про тривожний процес депопуляції її населення в останні роки XX -- на початку XXI ст. Зміна соціальних, етичних пріоритетів, прорив у вітчизняний інформаційний простір далеко не найкращих зразків масової культури спричинили, попри деякі позитивні впливи, нівеляцію змісту людського життя.

-- Обмеження позитивного впливу соціального оточення дитини. Урбанізація населення, лібералізація інформаційного простору, прагматизація життя, дефіцит спілкування в сім'ї та з ровесниками, недостатня окресленість морального ідеалу на рівні державної гуманітарної політики спричиняють маніпулювання свідомістю дитини, деформують систему життєвих пріоритетів і цінностей.

-- Нерозуміння батьками механізму формування гуманних взаємин з дітьми, їх прагнення рольової або особистісної позиції. Кожна з цих крайнощів має негативні наслідки: відчуження дітей від батьків, обмеження їх стосунків побутовою сферою («зроби,принеси, подай». Нерідко батьки недооцінюють впливу на виховання гуманних рис дитини морально-психологічних стосунків, взаємної любові, поваги, турботливості в сім'ї.

Гармонійність сімейного виховання залежить від щирості й чесності любові до дітей. Діти не можуть нормально розвиватися за рахунок авансованих почуттів, прагнуть, щоб їх сприймали і любили такими, які вони є. У цьому мудрість батьківської любові.

В основі виховної діяльності у сім'ї має бути формула здорового батьківства, яку виводять з любові та вимогливості. Зосередження на любові за рахунок вимогливості призводить до неповаги авторитету батьків, і навпаки -- авторитарна, гнітюча атмосфера в сім'ї навіює дитині думки, що її не люблять і вона нікому не потрібна. Стратегія батьків у вихованні дитини має полягати в досягненні рівноваги між милосердям і справедливістю, між ніжністю й вимогливістю, між любов'ю і суворістю та у формуванні в неї рис характеру, які є основою здорового родинного життя.

2.2 Шляхи та засоби морального виховання в сім'ї

Виховання як цілеспрямований процес формування особистості здійснюється за допомогою методів виховання.

Методи виховання -- способи взаємопов'язаної діяльності вихователів і вихованців, спрямованої на формування у вихованців поглядів, переконань, навичок і звичок поведінки.

Виховна ефективність методів підвищується, якщо під час застосування методу використовують педагогічні прийоми.

Прийом виховання -- частина, елемент методу виховання, необхідний для ефективнішого застосування методу в конкретній ситуації.

Окрім методів і прийомів, у виховній роботі використовують засоби виховання.

Засоби виховання -- вид суспільної діяльності, який може впливати на особистість у певному напрямі.

До засобів виховання відносять працю, мистецтво, засоби масової інформації, режим та ін.

Методи виховання поділяють на загальні (їх застосовують в усіх напрямах виховання) і часткові (використовуються переважно в одному з них -- правовому, економічному чи фізичному).

Класифікація методів виховання випливає з логіки цілісного педагогічного процесу, необхідності безпосередньої організації всіх видів діяльності дітей, їх взаємин з вихователями і між собою, стимулювання самодіяльності та самоосвіти.

Методи виховання завжди діють у певній системі, кожен є структурним елементом цієї системи і у взаємозв'язку з іншими забезпечує ефективність виховного процесу, їх використовують у тісному взаємозв'язку і взаємозалежності. А. Макаренко зауважував, що кожний виховний засіб слід розглядати як частину виховної системи. Методи виховання змінюються, вдосконалюються із зміною мети виховання, умов, у яких воно здійснюється, віку дитини та ступеня її вихованості.

Щодо функціональної залежності розрізняють такі групи методів виховання: методи формування свідомості; методи формування суспільної поведінки; методи стимулювання діяльності та поведінки.

Методи формування свідомості особистості - це ті методи, в основі яких лежить слово : розповідь, пояснення, бесіда, лекція, дискусія, диспут, переконання, метод прикладу.

Методи організації діяльності і формування позитивного досвіду суспільної поведінки ґрунтуються на практичних діях вихованців: вправа, привчання, педагогічна вимога, створення виховних ситуацій, громадська думка, доручення.

Методи стимулювання діяльності та поведінки мають в свої й основі емоційні аспекти засобів стимулювання: гра, змагання, заохочення, покарання.

Методи сімейного виховання - це способи, шляхи, за допомогою яких здійснюється цілеспрямований педагогічний вплив батьків на свідомість і поведінку дітей. Вони не вирізняються від вищезгаданих методів виховання, але мають свою специфіку: надзвичайно важливу роль у вихованні дітей відіграє особистий приклад батьків, їх авторитет; вплив на дитину є більш індивідуалізованим і здебільшого ґрунтується на її конкретних вчинках.

Різноманітними є засоби вирішення виховних завдань в сім'ї. Серед них: слово, фольклор, праця, домашній побут, духовний і моральний клімат родини, символи, атрибути, реліквії сім'ї та інше.

Всіма батьками використовуються переконання,пояснення, настанова, порада, розповідь, навіювання та інші засоби впливу на свідомість дитини.

Серед засобів морального виховання дітей особливе місце посідає українська народна казка. Атмосфера казки завжди чарівна, таємнича. Привабливість української казки для виховання в тому, що в ній має місце художня вигадка, присутні національні символи, етичні елементи, думки героїв про ті чи інші події або випадки, які мають місце в реальному житті. Доцільність використання національної казки у вихованні дитини підтверджується тим, що саме через ці елементи відбувається несвідомий вплив на емоції та почуття дитини, який підсилюється динамічним імпульсом на етнічну свідомість.

За С. Лур'є, під етнічністю розуміють організацію безлічі людей у певну групу, і в такому випадку демонстрація етнічності в українській народній казці відбувається за допомогою національної символіки: українського одягу, танців, зразків поведінки й особливих моральних цінностей та традицій. Такі традиції зазвичай включають релігійні вірування и народні звичаї українців, рідну мову, розуміння національної історії, уявлення про славетних предків, українську землю. Отже, українська народна казка тісно пов'язана з етнічною свідомістю, основними характеристиками якої є наявність цілісної картини світу та її співвідношення з нормами та цінностями, які домінують в інших народів; передача з покоління в покоління традицій; поведінкові стереотипи життя народу -- системи міжособових і міжгрупових стосунків, обрядів і ритуалів, ідеології, мистецтва й фольклору, системи міжетнічних стосунків(правил поведінки з «чужими») тощо.[ ж відкрити урок c.32]

Велику роль у моральному розвитку дитини відіграють й такі засоби виховання як вправи і привчання, організація різних доручень і обов'язків дітей. Це важливо при формування таких цінних моральних якостей як акуратність, дисциплінованість, працелюбність, організованість, взаємодопомога, турботливість тощо. Але потрібно уважно ставитися до режиму навчання, праці та відпочинку дитини, щоб не перевантажити її. В такому випадку може мати місце зниження ефективності методів виховання або дитина може отримати викривлене поняття про норми правильної етичної поведінки. В подальшому це може негативно відобразитись на стосунках особистості з оточуючими. В наш час це особливо помітно в негативному ставленні людей похилого віку, які виросли в тяжкі повоєнні часи, до сучасної молоді.

При вихованні вольових якостей дитини батьки можуть використовувати такі засоби як заохочення, похвала, подарунки, цікава для дітей перспектива, покарання (позбавлення задоволень, відмова від дружби). Але потрібно не забувати дотримуватись певної міри щоб не розбещувати дитину або навпаки, не бути занадто вимогливими. Сімейна педагогіка обережно підходить до покарання дітей і не схвалює методів, які шкодять фізичному і психічному здоров'ю дитини і принижують людську гідність.

Вибір методів залежить від педагогічної культури родини, її уявлення про цінності, розуміння мети виховання, ролі батьків у становленні особистості дитини, стилю взаємин в сім'ї та іншого. Тому методи несуть на собі яскравий відбиток виховних пріоритетів родини: одна хоче виховати покірність, і тому її методи спрямовані на те, щоб дитина безвідмовно виконувала вимоги дорослих; інша вважає більш важливим виховання самостійності, вияв ініціативи і, природно, знаходить для цього відповідні методи.

Важливе місце у вихованні дітей у сучасній родині мають зайняти трудові, моральні, естетичні та інші народні звичаї і традиції. Святкування сім'ями дат народного календаря, що включає дати і події, які мають як вселюдський, так і національний характер: День пам'яті (проводи) померлих людей, загиблих воїнів, День перемоги, День матері, Новий рік, Різдво, Великдень, Вербна неділя, Трійця, Івана Купала, Свято зажинок і ожинок, Свято знань, День сім'ї та Національної незалежності. Дати родинного календаря: день родини, дні народження кожного члена сім'ї, сімейні ювілеї, роковини подружнього життя за участю дітей і онуків. Ці заходи сприятимуть єдності поколінь, міцності родини, засвоєнню кращих традицій українського народу, зростанню національної свідомості, самоповаги і поваги до інших народів. [14]

Наостанок можна згадати про велику кількість цікавих пам'яток української етнічної культури. Вони збереглися у вигляді приказок, що виступають своєрідними підказками для батьків та їх дітей у нелегкій справі виховання високоморальної особистості.

Наприклад:

-- Добрий приклад кращий за сто слів;

-- Приклад кращий за правило;

-- Бурчання наскучить, приклад научить (приклад);

-- Шануй батька і матір;

-- Поважай старших (вимога);

-- Стид хоч і не дим, а очі виїсть;

-- Раз на віку спіткнешся, та й то люди бачать (громадська думка);

-- Перед тим як карати, полічи до ста;

-- Злість -- погана порадниця (покарання);

-- Перехвалення -- як пересолення (заохочення);

-- Не вчи дитину штурханами, а добрими словами;

-- Добрі діти доброго слова послухаються, а лихі й дрючка не бояться (переконання).

ВИСНОВКИ

В ході проведеного дослідження згідно мети курсової роботи ми виконали такі завдання:

1. З'ясували межі та зміст таких ключових понять педагогіки як «виховання», «моральне виховання», «формування особистості», «сім'я» та ін.

2. Довели, що моральне виховання, як один з визначаючих елементів процесу виховання відіграє велику роль у розвитку та формуванні особистості дитини.

3.Визначили, що основу морального виховання складають загальнолюдські та національні цінності, моральні норми, які є регуляторами взаємовідносин у суспільстві, серед яких-- гуманізм і демократизм, що відображаються в ідеалі вільної людини з високорозвиненим почуттям власної гідності, поваги до гідності іншої людини.

4. Проаналізували деякі особливості процесу морального формування особистості у дітей дошкільного віку, пов'язані з його нерівномірністю.

5. Довели що сім'я - це один з головних осередків виховного впливу на майбутню особистість,тому саме на ній лежить відповідальність за формування моральних цінностей дитини.

6 Дослідили основні функції сучасної сім'ї; окреслили та проаналізували кризові явища, з якими вона стикається.

7. Визначили основні шляхи та засоби морального виховання, які можуть використовуватись в процесі родинного виховання.

Враховуючи все вище зазначене ми можемо зробити висновок, що побудова гуманного та демократичного суспільства України висуває на передній план проблеми, пов'язані з формуванням усебічно розвиненої особистості, здатної адекватно сприймати зміни в суспільстві та відповідно реагувати на них, проявляючи свідому активність. Людина як особистість починає формуватися одразу після народження, тому велика роль у цьому процесі належить батькам та родині. [1; c.28]

В межах проведеного дослідження ми визначили, що сучасна сім'я має безліч проблем, які безпосередньо впливають на процес формування особистості дитини. Але основною, як на мою думку, залишається проблема невміння батьків знаходити адекватні прийоми і методи виховання. Саме тому однією з пріоритетних задач сучасної педагогіки України та інших держав є ліквідація педагогічної та психологічної безграмотності батьків. З цією метою у закладах освіти всіх рівнів, у медичних закладах, у засобах масової інформації повинна вестися активна роз'яснювальна робота з населенням., особливо з молоддю. Адже це наше майбутнє! До того ж така діяльність не вимагає якихось значних матеріальних витрат. Наприклад, проведення у школах, технікумах та ВНЗ різноманітних заходів, спрямованих на формування у дітей позитивного образу традиційної родини та відповідального підходу до ролі майбутніх батьків. Або розвісити у жіночих консультаціях, пологових будинках наочні посібники, стенди с корисною інформацією. На місцевому рівні це може бути друкування і розповсюдження серед населення, наприклад, під час масових заходів різних листівок, бюлетенів, брошур зі,свого роду, пам'ятками, підказками, порадами. Доречи, можна запропонувати прийняту вітчизняній психології схему вікової періодизації дітей зі стислими, але ємкими характеристиками та рекомендаціями поведінки батьків стосовно кожного з цих періодів.(додаток1). І, звичайно, потрібна розробка конкретних державних програм для вирішення нагальних проблем в сфері моральної культури населення України.

Підбиваючи підсумки, хочеться наголосити, що у процесі виховання батьки мають пам'ятати головне: діти наслідують їх у всіх своїх діях, рухах і словах. Перші уявлення про ідеал, про досконалість пов'язані насамперед з образом батьків. Вимоги до дітей не повинні розходитись із власною поведінкою. Теплота домашнього мікроклімату, комфорт і затишок стимулюють до прийняття родинних правил, манер, поведінки, поглядів і прагнень. Поважаючи особистість дитини, проявляючи до неї свою любов, розуміючи її інтереси, можна допомогти стати людиною в найвищому сенсі цього слова.[1; c.29]

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Безпарточна В. Значення сім'ї для особистості дитини / В. Безпарточна // Психолог - 2010.- №39(жовт.) - с.28

2. Дошкільна педагогіка. Навчальний посібник. / Поніманська Т.- К.: Академвидав, 2006. - 456 c.

3. Жуковская В.И. Беседы о воспитании детей. - Минск: народное бразование,1975г.

4. Матвієнко,О.В. Основи виховання моралі у молодших школярів / О.В.Матвієнко.- К : Стилос,1999. - 232с.

5. Нотарева Т.П. Программа педагогического сопровождения семейного воспитания / Т.П.Нотарева// Классный руководитель.- 2008 - №7 ст.83)

6. Педагогіка. Навчальний посібник / Волкова Н. - Київ: Видавничий центр «Академія», 2003. - 616 c.

7. Педагогіка. Навчальний посібник. / Ягупов В.В. - К : Либідь,2003. - 560с. ст.29

8. Сухомлинский В. Избранные педагогические сочинения. Т.2 - М., 1980. - 492 с].

9. Хлабистіна Ю.О. Моральні основи виховання та розвитку особистості як засіб формування її духовності/Ю.О.Хлабистіна.// Електронна газета «Богословська освіта і наука в Україні» http://www.bogoslov.org.ua/moralni-osnovi-vixovannya-ta-rozvitku-osobistosti-yak-zasib-formuvannya-ii-duxovnosti.html

10. Моральне виховання дітей дошкільного віку/реферат// http://textreferat.com.ua/referat2.php?id=12150&p=0

11. Тема 20. Родинне та суспільне виховання. Тема 20. Родинне та суспільне виховання. 1. Сім'я як специфічна педагогічна система./конспект лекцій. Педагогіка//Cайт UkrKniga.org.ua( http://ukrkniga.org.ua/ukrkniga-text/784/118/)

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Роль морального виховання в розвитку особистості. Проблема, сутність морального виховання у психолого-педагогічній літературі (завдання, мета, принципи). Система моральних цінностей та сідомість людини. Форми і методи морального виховання особистості.

    курсовая работа [42,0 K], добавлен 27.09.2008

  • Становлення людини у освіті як неповторної індивідуальності з притаманною їй високою духовністю. Особливості морального виховання у педагогіці В. Сухомлинського. Любов до дитини як головна засада морального виховання. Аналіз основних творів письменника.

    курсовая работа [61,3 K], добавлен 20.05.2011

  • Історичні і психолого-педагогічні основи морального виховання учнів, його місце та значення в практичній роботі вчителя на сучасному етапі. Можливості уроків образотворчого мистецтва в процесі морального виховання учнів молодшого шкільного віку.

    курсовая работа [51,5 K], добавлен 19.09.2010

  • Методи морального виховання як способи педагогічної взаємодії, за допомогою яких здійснюється формування особистості. Знайомство з головними особливостями морального виховання дитини в умовах родини, загальна характеристика найбільш поширених проблем.

    дипломная работа [103,5 K], добавлен 27.01.2015

  • Особливості взаємодії школи і сім’ї з виховання дитини. Способи організації морального виховання у процесі навчальної діяльності. Розробка авторської програми взаємозв’язку сім’ї і школи щодо покращення морального виховання дітей молодшого шкільного віку.

    курсовая работа [49,8 K], добавлен 23.01.2015

  • Теоретико-методологічні основи морального виховання у початковій школі. Використання потенціалу народної педагогіки задля набуття учнями позитивного соціального досвіду, формування моральних цінностей, розвитку індивіда як самопоцінованої особистості.

    курсовая работа [52,5 K], добавлен 19.02.2017

  • Ознайомлення зі змістом морального виховання школярів. Основні завдання та цілі правового виховання особистості. Визначення кінцевої мети та шляхів розвитку естетичної, статевої, трудової, економічної та фізичної культури підростаючого покоління.

    курсовая работа [33,7 K], добавлен 30.11.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.