Методи ознайомлення учнів з яворівським та петриківським розписом

Народне мистецтво як засіб формування національно-культурної свідомості учнів. Характерні ознаки народного декоративного мистецтва. Майстри петриківського розпису. Історія та розвиток яворівської забавки. Методи виконання елементів петриківського розпису.

Рубрика Педагогика
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 04.03.2014
Размер файла 81,2 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Методи ознайомлення учнів з яворівським та петриківським розписом

Зміст

Вступ

Розділ І. Декоративний розпис як один із давніх видів народного декоративно-ужиткового мистецтва і його значення в культурній спадщині українського народу

1.1 Характерні ознаки народного декоративного мистецтва

1.2 Народне мистецтво як засіб формування національно-культурної свідомості учнів

Розділ ІІ. Історія зародження та розвиток декоративного розпису

2.1 Петриківський розпис як вид декоративного розпису

2.2 Майстри петриківського розпису

2.3 Методи та етапи виконання елементів петриківського розпису

2.4.Яворівський розпис як вид декоративно-прикладного мистецтва

2.5. Історія та розвиток яворівської забавки

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

На сьогоднішній день серед стратегічних завдань реформування освіти в Українській державі є виховання шанобливого ставлення до родини, поваги до народних традицій і звичаїв, державної і рідної мови, національних цінностей українського народу та інших народів і націй [8, с. 1]. Не слід забувати також і про виховання творчої особистості, становлення її фізичного і морального здоров'я, забезпечення пріоритетності розвитку людини та відтворення і трансляцію культури та духовності в усій різноманітності вітчизняних та світових зразків [10, с. 6].

Національне та естетичне виховання, які вважаються компонентами освіти і охоплюють усі складові її системи, та художнє навчання учнів є соціальними замовленнями нашої держави. Кінцевою метою навчання і виховання є гармонійний розвиток особистості, формування людини, яка б не була відірваною від національних джерел і змогла б стати гідним членом суспільства, відчувати себе часткою нації. Тому соціальне замовлення пред'являє особливі вимоги до підготовки школярів, і одна з умов виконання цих вимог - творчість учителя. Реформування освіти грунтується на використанні досвіду передових новітніх педагогічних технологій, інновацій в праці вчителя.

Для виховання творчої особистості учня сам учитель повинен бути творчою особистістю, тобто мати відповідну підготовку. Таким чином, підвищення якості змісту навчально-виховного процесу на заняттях декоративно-ужиткового мистецтва набуває суспільного значення, а реалізація поставлених завдань зумовлена професійним, ідейним та культурним рівнем вчителя трудового навчання, від якого залежить доля розбудови народної освіти та її подальший розвиток в галузі національної культури, художньої освіти та національного виховання.

Дослідженням з проблеми підготовки майбутніх вчителів та розробці нових педагогічних теоретико-методологічних аспектів велику увагу приділяють вчені-педагоги, психологи. Зокрема, дидактичні аспекти підготовки майбутніх вчителів розглядали в своїх роботах О.А. Абдулліна, С.І. Архангельський, Ю.М. Бабанський, С.Я. Батишев, В.І. Бондар, О.Г. Мороз. Формування особистості вчителя до педагогічної діяльності і науково-обґрунтованої його підготовки приділяли увагу в своїх роботах В.В. Борисов, В.Г. Гончаренко, М.В. Зіннятуллов, Н.П. Знамеровська, Л.І. Кондратенко, В.В. Кузьменко, В.П. Курок, Б.В. Сименача. Питанням підготовки студентів до керівництва гуртковою роботою з українського декоративно-прикладного мистецтва на уроках обслуговуючої праці присвячена робота Т.А. Сиротенко. Удосконалення підготовки вчителя трудового навчання до професійної діяльності присвячено дуже багато праць академіка Д.О. Тхоржевського.

Переконливість у високій результативності національно-орієнтованої системи освіти змусила вдатися до пошуку шляхів удосконалення підготовки вчителя трудового навчання на основі національних культурних традицій українського народу.

При побудові і розвитку нової, незалежної держави особливо необхідно проявляти турботу про молоде покоління. Тому загальноосвітня школа повинна не тільки давати учням певні вміння, а й готувати їх до життя в нових економічних умовах, де на передній план будуть винесені вміння творчо вирішувати всі виробничі та життєві проблеми. Аналіз змісту шкільних програм і підручників, вивчення науково-педагогічних,методичних та публіцистичних джерел, а також власний досвід педагогічної практики у школі доводять, що основною, центральною лінією у створенні національно орієнтованої системи підготовки учнів повинно стати залучення їх до занять народними ремеслами та декоративно-ужитковим мистецтвом. Про їх могутній психолого-педагогічний і виховний потенціал, традиційно-просвітницьку й культурологічну суть йдеться у дослідженнях М.Б. Євтуха, Л.В. Калуської, Л.В. Оршанського, М.Г. Стельмаховича, Є.І. Сивавко, Б.М. Тимківа та ін.

Традиції декоративно-ужиткового мистецтва допомагають відновлювати історично-духовну пам'ять і зосереджують увагу учнів на глибинах естетичної та педагогічної свідомості всього українського етносу.

Заохочуючи дітей, учнів до кращого досягнення справді народного мистецтва світової та української культури, безпосередньо до самої творчості, педагог повинен формувати їхнє світосприйняття, розкривати красу оточуючого світу, допомагати учням жити повним духовним життям, відкривати перед ними шляхи художнього розуміння дійсності.

Досвід світової й вітчизняної філософської, психологічної й педагогічної думки минулого (Я.А. Коменський, Д. Локк, Ж. Поль, Г. Сковорода, К.Д. Ушинський, Т.Г. Шевченко, М.П. Драгоманов, О. Духнович, І. Кріп'якевич, С. Русова) і сьогодення (М.Я. Антонець, Ю. Бондаренко, О. Вишневецький, В. Довбищенко, І.А. Зязюн, О. Ковальчук, Е. Пасічник, В.А. Поплужний, М.Г. Стельмахович, М.І. Чумарна та ін.) переконливо доводить, що система освіти молоді повинна спиратися на національні корені.

На перший погляд здається, що трудове навчання, в основі якого лежать практичні заняття з обробки найпоширеніших матеріалів: металу, деревини, тканин та харчових продуктів, за своєю культурологічною насиченістю не може жодною мірою порівнюватися із такими предметами, як мова й література, музика і співи. Насправді ж воно має величезні потенційні можливості культурного і мистецького розвитку школярів. хоч на практиці ці можливості реалізуються далеко не повністю [10, с. 15].

Дана робота присвячена відродженню мистецтва петриківського та яворівського розписів на заняттях з трудового навчання і містить програму художньо-естетичного напрямку, яка може викладатися у школі у якості розділу варіативної частини шкільної програми. Також її можна використовувати у роботі гуртків, клубів, творчих об'єднань, позашкільних навчально-виховних закладів.

Відродження декоративного розпису під час занять з школярами має бути традиційним, адже до відродження народних традицій спрямовують пріоритетні напрями реформування виховного та навчального процесу в сучасній школі. Завданням вчителя є поєднання освіти з національним підґрунтям, історією та народними традиціями, збереження та збагачення культури українського народу, прищеплення шанобливого ставлення до звичаїв та традицій, що є невід'ємною частиною нашого минулого.

Крім цього, слід пам'ятати, що петриківський та яворівський орнамент у виконанні його творців, майстрів декоративного розпису, виглядає завжди краще, ніж у інтерпретації професіоналів [10, с. 130].

Об'єктами педагогічних досліджень є організація пізнавальної діяльності дітей, навчально-виховного процесу та управляння ними, а також діяльність учителів, вихователів, учнів та дітей.

Об'єкт мого дослідження - впровадження у процес трудового навчання в школі розділу з вивчення петриківського та яворівського декоративних розписів, а також вивчення міжпредметних зв'язків, які пов'язують даний курс з іншими загальноосвітніми предметами і забезпечують інтеграцію освітнього процесу в школі.Мета дослідження включає громадську корисність розробки, що полягає у спробі підвищити рівень загального розвитку учнів, зміцнити їх національну свідомість та художньо-естетичну освіченість,а також поглибити знання про декоративний розпис.

Розділ І Декоративний розпис як один із давніх видів народного декоративно-ужиткового мистецтва і його значення в культурній спадщині українського народу

Протягом віків в Україні формувалися регіональні особливості декоративного розпису з своєрідною образною стилістикою. Розписи широко

використовували для орнаментації житла, керамічних і дерев'яних виробів, у текстильній та порцеляново-фаянсовій промисловості, поліграфії.

В синтезі народних традицій і новаторських пошуків художників-професіоналів народжувалися нові форми народної декоративної графіки. Яскравим прикладом такої співдружності є творчість В. Довгошиї, Є.Пшеченка,Г.Собачко-Шостак (1920 -- 30-і рр).

Художньо виразні наповнені красою твори майстрів Київщини,

Дніпропетровщини, Поділля. Київщину в колекції ДМУНДМ представляють корифеї народного декоративного розпису Г. Собачко-Шостак, П. Власенко, М. Примаченко. Невичерпну фантазію в створенні складних орнаментальних барокових композицій виявляє Г. Собачко-Шостак. Узагальненість малюнку надає певної монументальності розписом П. Власенко.

У своєрідному мистецтві М. Приймаченко з поетичною живописністю втілився сонячний колорит України, особлива яскравість, піднесеність кольору, що має велику силу емоційного впливу. Праобразом її квітів, птахів, тварин є природа, яку художниця трансформує, створюючи свій «приймаченківський» світ. Безліч її імпровізацій, виконані натхненно і з великою майстерністю.

Найбільш відомим центром декоративного розпису не тільки в нашій країні, але й за її межами, є с. Петриківка Дніпропетровської обл. Колективнеза своїм характером петриківське малювання розвивалось упродовж століть на основі яскравих художницьких індивідуальностей. Твори петриківських майстрів Т. Пати, Н. Білокінь, О. Пилипенко, Ф. Панка, М. Тимченко, В. Клименко-Жукової, сестер В. Павленко та Г. Павленко-Черниченко увійшли в золотий фонд народного мистецтва України. Їх багата творча фантазія базована на досконалому володінні традиційним петриківськім орнаментом.

Для робіт народних майстрів декоративного розпису характерні щирість і оптимізм, яскравість і безпосередність.

Справді святковий настрій надовго залишається в душі після того, як побудеш у звичайній чисто вибіленій хаті, де стіни і комин печі наче співають -- так гарно, з такою любов'ю, з таким натхненням виписано на них квіти, хмелики та жар-птиці!

Яскравою сторінкою увійшов декоративний розпис в історію культури українського народу. Початок свого розвитку цей вид народного мистецтва бере з настінного малювання, поширеного з давніх часів у селах України, особливо на Дніпропетровщині, Поділлі, Буковині.

Протягом тривалого часу в кожній місцевості вироблялись свої прийоми технічні засоби зовнішнього оздоблення сільських будівель, хатнього інтер'єру, речей побуту. Залежно від цього у кожній місцевості поступово створився свій усталений характер орнаментальних мотивів, образи яких навіяно щедрою українською природою і, мабуть, ще щедрішою фантазією народних майстрів.

У наш час, із зміною побуту трудящих села, зазнало змін і мистецтво розпису. Велике орнаментальне багатство з народної архітектури, з сільського побуту перейшло в поліграфію, фарфоро-фаянсову і текстильну промисловість, широко застосовується в монументальному оформленні сучасних громадських споруд, а також стає самостійним видом народного мистецтва у формі малюнків на папері, картоні тощо.

Про еволюцію народного розпису розповідають на численних виставках твори майстрів Дніпропетровщини, Київщини, Черкащини, Чернігівщини, Хмельниччини, Херсонщини, які не тільки успадкували кращі мистецькі традиції, а й збагатили цей вид мистецтва новою тематикою, сучасними орнаментальними мотивами, яскравою поліхромною палітрою фарб.

1.1 Характерні ознаки народного декоративного мистецтва

Народне декоративне мистецтво - складне, багатогранне художнє явище. Воно розвивається у таких галузях, як народне традиційне(народні художні промисли),професійне мистецтво. Народні художні промисли -- одна з історично зумовлених організаційних форм народного декоративно-прикладного мистецтва, сутність якої полягає у виготовленні художніх виробів при обов'язковому застосуванні творчої ручної праці. Сучасні народні художні промисли України -- підприємства, неоднорідні за своєю організаційно-економічною структурою, типами виробництва. Це об'єднання, фабрики, комбінати, дільниці, асоціації.

Самодіяльна художня творчість -- непрофесійна творчість широких народних мас, це спосіб самовираження, а не традиційне народне мистецтво. Вона набула особливого поширення, розвитку і визнання в нашій країні за останні сімдесят років. Люди, різні за фахом, соціальним походженням, малюють і різьблять, плетуть, роблять макраме тощо.

За змістом, метою, виражальними засобами народне мистецтво не знає національної замкненості, територіальних обмежень. Воно увібрало багатовіковий історичний досвід народних мас, глибину художнього засвоєння дійсності, що зумовило правдивість образів, захоплюючу силу їхнього художнього узагальнення.

Одним з найяскравіших видів мистецтва, які здавна поширені в Україні, є декоративний розпис. Чимало видатних майстрів українського декоративного розпису здобули своєю працею світову славу. І ні технічний прогрес, ні нові матеріали та технології не зможуть знецінити, применшити того, що створене людським талантом упродовж століть. Навпаки, люди нового тисячоліття ще більшою мірою потребуватимуть справжнього мистецтва, живого і неповторного. Одним із найбільш розвинених на Україні видів декоративно-прикладного мистецтва є декоративний розпис.

Декоративний розпис передбачає сюжетні зображення й орнаменти, які створюються засобами живопису на стінах та інших частинах архітектурних споруд, а також на ужиткових предметах . Останнім часом декоративний розпис виконують також на папері, полотні, картоні й експонують на художніх виставках як твори станкового мистецтва. Твори декоративного розпису виконують олійними, темперними, гуашевими, акварельними фарбами та керамічними барвниками з подальшим випалюванням у керамічних печах.

Своєрідний декоративний орнамент має давні традиції, свою пластичну мову, техніку і свій арсенал художніх образів. З покоління в покоління передавалися традиції розпису, самобутнього, переважно рослинного орнаменту, що згодом усе більш удосконалювалися. Побутові речі з петриківським розписом, що знаходяться в музеях, відносяться до ХVШ-ХІХ сторіч. Сам же орнамент бере початок від стародавньої традиційної орнаментики, що широко застосовувалася в побуті запорожців, які прикрашали ним житла, начинку і зброю.

1.2 Народне мистецтво як засіб формування національно-культурної свідомості учнів

У процесі виховання у людини, першою чергою, формується світогляд і характер, а «...характер і є саме той ґрунт, в якому корениться народність». Народність українського виховання визначають його мова, побут, етнос, традиції, етикет, гумор тощо. Саме ці складові зумовлюють специфічні особливості системи виховання кожного народу. «Звертаючись до народності, виховання завжди знайде відповідь і допомогу в живому і сильному почутті людини, яке впливає набагато сильніше за переконання, сприйняте тільки розумом, або за звичку, вкорінену страхом покарань... виховання, коли воно не хоче бути безсилим, має бути народним»

Велике значення українського народного розпису полягає в естетичному та художньому вихованні дітей у сучасній школі. Чимало педагогів, учених, методистів, художників і мистецтвознавців вивчали й аналізували український народний розпис. Їхні рекомендації зводяться, як правило, до двох варіантів. Один з них -- „вільна імпровізація, виконання розпису одразу фарбами” [5, 23], а інший -- „виконання підготовчого малюнка і цілої низки підготовчих вправ”

На уроках декоративного малювання учні ознайомлюються з кращими зразками українського народного декоративно-прикладного мистецтва, вивчають побудову узорів, самі складають узори і підбирають кольори для оздоблення різних предметів. В творах декоративного мистецтва видно любов до Батьківщини, життєстверджуючу силу, спостережливість. Уроки декоративного малювання особливо розвивають учнів, якщо проводяться з підбиранням наочних посібників із справжніх зразків творчості.

Виконуючи декоративні розписи, пензель тримають трьома пальцями перпендикулярно до поверхні, що розписується. Це забезпечує вільний мазок від себе, від тонкої лінії до потовщення, тобто, починаючи з кінчика пензля і закінчуючи натиском на його основі. При виконанні розписів використовують палець, паличку та інші засоби.

Дітям, які починають займатися декоративним розписом, „слід виконувати допоміжні вправи для вивчення першооснови розписів характерних елементів, засвоїти технічні прийоми, колорит, основи композиції” [9, 63]. Головним у мистецтві, як і в будь-якому іншому ремеслі, є цілеспрямоване багаторазове повторення вправ, які стануть основою творчості. Простота виконання, виразність, яскравість кольорових барв, неабиякі можливості імпровізації роблять петриківський та яворівський декоративний розпис доступним для виконання учнями.

яворівський петриківський свідомість учень

Розділ ІІ. Історія зародження та розвиток декоративного розпису

Художній твір (виріб) -- особливий соціально-культурний предмет, який відбиває художньо-духовну концепцію та має утилітарну цінність [8, 48]. Якщо художня концепція відсутня або деформована, твір не належить до мистецтва.

Найпоширенішим видом народного декоративного мистецтва є художній розпис - це окремий вид декоративно-ужиткового мистецтва, технологічна та орнаментаційна система оздоблення будівель і їх частин, ужиткових речей і предметів розмалюванням. Художній розпис як галузь наукових знань виділяється з початку ХХ ст. Виявлення художньої специфіки розпису порівняно з іншими видами народного та професійного мистецтва, а також історичних зв'язків із мистецтвом минулих часів започатковується вченими-мистецтвознавцями К. Щероцьким, К. Л. Левитською, М. Щепотьєвою, А. Зарембським, Є. Берченком та ін.

Із початку 30-х і до середини 50-х рр. ХХ ст. спостерігається перерва в дослідженні народного розпису, спричинена тим, що радянською наукою цей вид мистецтва визнано небезпечним націоналістичним виявом з огляду на глибинну автентичну символіку його форм. Із сер. 50-х і до сер. 80-х рр. ХХ ст. „становлення науки про художній розпис як особливу систему знань відбувається в межах ґрунтовних розробок науковців з інших галузей декоративно-ужиткового мистецтва” [9, 115].

Лише наприкінці ХХ ст. засвідчено зростання наукової зацікавленості мистецтвом художнього розпису. Це виявляється передусім у дисертаційних розробках, що зумовлено наміром відкоригувати наукові принципи й методи, застосовувані для аналізу матеріалів розпису.

За матеріалом, або об'єктом декорування, розпис диференціюють на розпис кераміки (підвиди - розпис кахлів, грубої й тонкої кераміки), розпис скла, дерева (підвид - розпис скринь), тканини, металу, настінний розпис (підвиди - монументальний фресково-мозаїчний та монументальний іконописний, хатній розписи), художній декоративний розпис (напр., петриківський, яворівський та ін. види розмальовування малих ужиткових форм) і писанкарство [9, 62].

Найдавнішою розписувальною технікою, за даними археологів і мистецтвознавців, є стінопис. З-поміж інших культивуються у дохристиянські часи, починаючи з доби неоліту, також розпис кераміки й настінний фресково-мозаїчний розпис. У період християнізації Київської Русі освоюють також техніки розпису металевих виробів, віднаходять новий вид розпису, зокрема кахлів у техніці емалевого малюнка.

Із ХV ст. після перерви в розвитку художнього розпису, спричиненої більш ніж столітньою татарською навалою, спершу в західноукраїнських містах, а з ХVІ ст. - і в Центральній Україні та Подніпров'ї з'являється розпис меблів. На другу половину ХVІ - початок ХVІІ ст. припадає й найбільший технологічний прогрес у галузі керамічного розпису. У ХVІІІ ст. потужний західноєвропейський мистецький вплив зумовив появу розпису на склі. Водночас у результаті еклектичного захоплення й бароковою мистецькою течією, і рококо, і класицизмом - світськими за своїм призначенням - занепадає народне сільське мистецтво, особливо в галузях розпису кераміки і виробів з дерева [48].

Дослідники українського мистецтва ХІХ ст. відзначають найбільшу продуктивність писанкарства і відчутний його вплив на мистецтво стінопису. У цей час посилюється роль художньо-промислових майстерень, заснованих у певних осередках народної творчості, наприклад, Миргороді, Глинську, Коломиї, Опішні, Хусті, Яворові - центрах розпису кухонного і столового посуду, дерев'яних ужиткових виробів. У ХХ ст. відбувається становлення мистецтва розпису тканини, порцеляни, підлакового декоративного розпису, особливо на Дніпропетровщині; спостерігається розквіт настінного розмальовування хат, водночас зникають як підвиди МХР малюнок на склі й печах, народне ікономалювання .

На сучасному етапі розвитку більшість дослідників відзначають нагальність вироблення поняттєвої бази художнього розпису та стандартизації його термінологічного апарату з метою адекватного сприйняття в постмодерній реальності таких форм художнього розпису, як сучасні петриківські мальовки на папері, опішнянські, косівські, хустівські гончарні вироби та ін.

Розписування стін хат, а часом і господарських будівель, було дуже популярне на українських землях в давнину, а місцями збереглося й донині. Стіни в українській хаті майже завжди білилися, як і піч, тому в хаті було багато вільних площ для прикрашування вішаними образами або ж мальованими різнобарвними орнаментами. Господині чи інші члени родини - жінки розмальовували стіни орнаментами різних кольорів . Найчастіше це були фантастичні дерева з птахами, півниками, щигликами. Зовні розмальовували обрамування вікон та віконниці (задля кольорового узгодження житла із зеленню дерев та квітів довкола хати).

Традиція розписування формувалася протягом тисячоліть і була тісно пов'язана з магічними віруваннями та діями. Символіка цих орнаментів сьогодні вже призабута, особливо ж їхнє апотропеїчне значення (охоронні засоби). Самі ж мотиви "дерева життя" ("райського дерева", дерева-"гильця") не мають в собі нічого натуралістичного чи реалістичного, але як в цілому, так і в деталях є чистим витвором фантазії з певними абстрактними оздобами, вигаданими птахами тощо.

Таким чином, це "дерево життя" є не природним, але надприродним, святим, таким, що має магічну силу приносити щастя, відвертати нечисть, всяку зловорожу силу. Це - своєрідний образ вигаданого дерева, що стоїть десь у Бога в раю, якого ніхто не бачив, але яке повинно бути надзвичайно гарним і чудодійним. Тому й кожне зображення цього дерева повинне бути найбільш фантастичним, а через те й найбільш магічно дієвим. Таку ж активну апотропеїчну силу мали й інші мальовані символи: хрести (прості і свастико подібні), зірки, розетки, очі тощо.

У пізніші часи почали з'являтись більш натуралістичні мотиви в розписах (листки дуба, клена, хмелю, барвінку, винограду, вінки й букети, сови і павичі). Орнаменти стінопису в окремих місцевостях наближаються до орнаментів вишивок (особливо в розписах над вікнами), килимів (особливо в розписах над полом), пічних кахлів (на печах), але, як правило, пишніші. Розписують хати пірцем, пензлями, рогозою, віхтями. Квіти й листки найчастіше малюють пальцем [5].

Деякі регіони України, як от Київщина, Уманщина, Катеринославщина, Херсонщина й Одещина, стали визнаними центрами народного розпису [46]. А вже з початку ХІХ століття на основі настінного розпису почав витворюватись розпис декоративний, який виконується на різних предметах повсякденного вжитку: вазах, тарілках, глечиках, карафках, навіть елементах збруї та озброєння (давня традиція мистецтва Запорозької Січі). Нині цей декоративний розпис, що практикується народними майстрами-професіоналами, отримав назву "петриківського" (від назви села Петрівка).

2.1 Петриківський розпис як вид декоративного розпису

Яскравою сторінкою увійшов декоративний розпис в історію культури українського народу. Село Петриківка Дніпропетровської області стало одним з найвідоміших його центрів завдяки своєрідному мистецтву малювання. Нині вже усьому світові став відомий цей вид розпису на різноманітних виробах художніх промислів. Чарівна петриківська квітка розцвіла на фарфоровій вазі, лягла на шовкову тканину, загорілася на полакованій поверхні сувенірної шкатулки. Усі ці речі полонять красою вимогливого глядача на міжнародних ярмарках у Марселі та Токіо, у Софії та Загребі [8, с. 126].

Петриківський квітковий орнамент має багатовікову традицію. Подібні до нього мотиви зустрічаються і на старовинних речах, що належали простим запорізьким козакам, представникам широких верств волелюбного українського народу. Та й сама Петриківка - старовинна запорізька слобода, і люди, що жили в ній, ніколи не відчували кріпацького ярма. Ця обставина безумовно сприяла розвиткові народної творчості, а саме настінного орнаментального розпису.

Слобода Петриківка, що раніше мала назву Петрівка, була заснована в 1772 році переселенцями із старовинного запорізького поселення Курилівки, землі якої періодично зазнавали шкоди від повені. Ініціатором цього переселення був кошовий отаман Війська запорізького Петро Калнишевський. Спочатку Петриківка входила до складу Полтавської губернії, а згодом, коли була заснована Катеринославська губернія, вона ввійшла до складу Новомосковського повіту цієї ж губернії. Петриківка була чималим торговельним центром, щорічно тут відбувались великі ярмарки.

Після ліквідації Запорізької Січі жителі села Петриківки почали називатись «казенними» або «державними», тоді як сусідні з Петриківкою села були віддані указами Карини ІІ у володіння місцевим поміщикам.

Настінний розпис у побуті українських селян має свою давню традицію. Цей розпис був тісно зв'язаний з матеріалом, з якого будувало своє житло населення степових та лісостепових областей України, тому що глина чи саманна будова з обмазаними глиною і побіленими крейдою стінами в якійсь мірі обумовлювала покриття їх настінним розписом. Зовнішні стіни хат прикрашалися по краях і під стріхою кольоровою глиною у вигляді смуг «підведення», кольорових плям і крапок («горошок»). Прикраси в зовнішньому розписі вживалися також у вигляді карнизів, рам, колонок і цокольних смуг (призьба), що імітували архітектурні деталі будови і відзначалися вдалим добором кольорів [9, с. 3].

В інтер'єрі хати розписом особливо виділялася піч, обведена по краям і карнизам стрічками кольорових смужок, та розписана всілякими рослинними і тваринними орнаментами - «квітками», «півнями», «пташками» .Настінним розписом прикрашались також простінки,фриз,сволок,обрамлення вікон і дверей. Типовими для рослинної орнаментики були «бігунчики», широко розповсюджені в українському народному мистецтві «вази», «букети», «гілочки» та зображення окремої «квітки».

Форма і колір орнаментальних композицій були підпорядковані архітектурі інтер'єру хати і, крім того, були у тісному взаємозв'язку з умеблюванням та предметами хатнього вжитку. Форма орнаментальної композиції залежала від тієї частини інтер'єру, де вона була вміщена… «Вазони», «букети» і «бігунчики», як правило, застосовувалися в розпису комина, гірлянди «бігунчика» прикрашали сволок, фриз і обрамовували віконниці і дверні прорізи; окремі «гілочки» і «квітки» здебільшого застосовувалися в насінному розписі. Рідше розписувалася стеля. На стіні біля ліжка виконувався розпис, що імітував «килим» [5, с. 86].

Настінний розпис виконувався, як правило, жінками за допомогою дуже простих засобів і матеріалів. Основними барвними матеріалами були кольорові глини і саморобні рослинні фарби. Розпис провадився за допомогою ганчірки («віхтя»), щіточками, колоссям, зв'язаним у пучок, а інколи і просто пальцем. Петриківці крім цих способів нанесення розпису користувалися тонесенькими саморобними щіточками із котячої шерсті. Петриківський розпис, як настінний, так і на побутових предметах - скринях, барабанах, віялках, спинках саней, відомий з минулого століття. Із покоління в покоління, все більше удосконалюючись, передавались традиції петриківської орнаментики. На протязі багатьох десятиліть із петриківських селян виділилась група напівпрофесійних майстрів. Розписували сани, віялки і скрині й вивозили їх на продаж. Розпис на папері, як і писанка, символізує зародок життя, циклічність розвитку живого, цвітіння.

Самобутній по своїй суті петриківський декоративний розпис має специфічні особливості, що чітко відрізняють його від розпису навіть сусідніх з Петриківкою сіл. Характерною особливістю петриківського розпису є, перш за все, переважання рослинного орнаменту. Ажурність і графічна чіткість малюнка, віртуозність його виконання досягаються за допомогою щіточки із котячої шерсті. Такою щіточкою петриківці досягають пухнастих і перистих зображень рослин, особливо листя .Українське мистецтво зберігає невичерпні багатства орнаментальних мотивів, нагромаджені у процесі історичного розвитку. На жаль, невідомими залишилися імена багатьох і багатьох майстрів народного мистецтва, що прикрашали побут українського народу [8, с. 3-7].

2.2 Майстри петриківського розпису

У Петриківці було багато селянок-майстринь, котрі розписували хати та виготовляли «мальовки» на продаж, але лише одній з них судилося зіграти винятково важливу роль у дальшому розвитку петриківського декоративного розпису. Це була Тетяна Якимівна Пата. Народилася вона у 1884 році в сім'ї безземельного селянина-бідняка Якима Мартиненка. Всі його діти змалечку поневірялися по наймах. А чотирнадцятирічна Тетянка почала заробляти собі на хліб малюванням, ходила «квітчати» комини до свят або весіль, розписувала скрині та віялки, що їх робили на продаж односельчани. Водночас вона почала малювати яєчною темперою на папері квіти та ягоди. Коли в 1913 році до Петриківки приїхала петербурзька художниця Є.К. Євенбах, яка за порадою директора Катеринославського краєзнавчого музею Д.І. Яворницького хотіла тут ознайомитися з народною творчістю, то їй дуже сподобалися малюнки Тетяни Якимівни. Вона стала запрошувати майстриню переїхати жити і працювати до Петербурга. Але подружжя Патів не побажало кидати рідне село. Очевидно завдяки Євенбах тоді ж потрапили малюнки Тетяни Пати в музеї Дніпропетровська, Києва. Це - намальовані тоненьким пензликом грона червоної калини з пожовклим листям, квіти та ягоди лісової суниці тощо. Коли в 1914 році загинув на одному з фронтів імперіалістичної війни чоловік Леонтій, залишилася Тетяна Пата удовою з чотирма малими дітьми [6, с. 127-128].У 1925, 1927 і 1928 рр. Петриківку відвідала Є.В. Берченко, що займалася збиранням розписів. В своїй книзі «Настінне малювання (Дніпропетровщина)» вона написала, що в ті роки широке розповсюдження в Петриківці і в сусідніх з нею селах мали так звані «мальовки» - розпис на папері. Вони вивозились навіть для продажу на Полтавщину. Розпис робився на аркушах паперу і ними прикрашалися піч і сволок, а над вікнами вішались розписні рушники з тонкого цигаркового паперу . Учениці Тетяни Пати - В. Клименко, П. Глущенко, М. Тимченко, сестри Галя і Віра Павленко розвивали і далі традиції петриківського орнаменту, які знайшли застосування у книжковій графіці, розписі фарфору.

Згодом організованих, колективістських форм творчість петриківських майстрів почала набувати після революції, коли по всій Україні утворювалися промислові артілі. З'явилася така і в Петриківці. Датою її заснування під назвою «Вільна селянка» вважається 1929 рік, однак достеменних архівних даних на підтвердження цього немає. Спершу тут займалися вишивкою сорочок, блузок, наволочок, робили малюнки на килимках, полотні, подушечках. Працювали, звісно, вдома, бо свого приміщення артіль не мала. А першими її художниками на чолі з О.Ф. Стативою були: Євдокія Клюпа-Щербина, Марія Тимошенко-Чорнуська, Ганна Завгородня-Прудникова. Найґрунтовнішим і найпослідовнішим систематизатором творчості петриківських майстрів був Олександр Федосійович - Статива. Він свого часу закінчив Миргородське художнє училище. Потім працював у школах Петриківського району і до 1935 року зібрав понад 300 мальовок. Саме тоді в Києві організувалася Республіканська виставка народного мистецтва. Були запрошені народні майстри з усієї України. Статива надіслав до державного музею народного мистецтва сто зразків. Участь у цьому найвагомішому для тих часів показі своїх творів взяли Тетяна Пата, Надія Білокінь, Ганна Павленко, Василь Вовк, Ярина та Ганна Пилипенко. Усі вони були нагороджені грамотами та дипломами першого ступеня, а пізніше отримали звання «майстер народної творчості».

Можна собі тільки уявити масштаби творчого польоту петриківчан, коли у кращі роки фабрика, котра з 1961 року мала назву «Дружба», а віднедавна - «Петриківський розпис», видавала до 100 тисяч (!) виробів щорічно. І працювало там більше 350 чоловік. Тепер же не випускають і 10% тих обсягів, отже, і більшість працюючих розбіглися хто куди. Причини цього для нашої промисловості звичні, хоч тут і без того ускладнює ситуацію специфіка жанру. Наше нинішнє життя стало занадто прагматичним, а отже, місце для сувенірної, хай і талановитої продукції, знайти в ньому дуже важко.

2.3 Методи та етапи виконання елементів петриківського розпису

Для початківця, щоб навчитися малювати петриківський орнамент, треба мати цупкий папір (краще ватман), акварельні фарби, кілька саморобних пензликів, склянку для води, куряче яйце, фарфорову чашку та плоску фарфорову тарілочку для палітри, м'який олівець (М, 2М).

Перші фарби для малювання петриківського розпису були виготовлені з природних матеріалів, самими ж майстрами. Їх робили з різних відварів та настоїв трав, які давали різноманітні відтінки овочів (буряки, морква) які мають яркий вигляд, та в якості кольорів, з звичайних квітів, тих ж самих заповнювача використовували глину. А для того щоб ці компоненти тримали свій яскравий колір довше, то їх розводили на яєчному жовтку. Так і малювали природними фарбами. А оскільки фарби, які зроблені з природних компонентів називають "акварель", то по суті виходить, що перші фарби були акварельні.

Сьогодні ж використовують усі види фарб які тільки придумали хіміки. Масляні фарби використовують тільки для під лакового розпису, бо само по собі їх не логічно використовувати на папері. По-перше довго висихають, по-друге, потрібна спеціальний папір, по-третє,це дуже дорогі фарби. Хоча сьогодні немає нічого дешевого .

Гуашеві фарби на сьогоднішній день найпоширеніші фарби в петриківському розписі, через свої дуже гарні властивості швидко висихання та відносно невисокої ціни, в порівнянні з іншими. Їх використовують як на звичайному папері так і в підлаковому розписі. Для кращої властивості цих фарб, їх розводять або на клеєві, або ж на жовткові.

Щоби створити візерунок у техніці петриківського розпису, необхідно оволодіти чотирма типами мазка, традиційно названих “грібенець”, “зернятко”, “горішок”, “перехідний мазок” [2, 20-21].

“Грібенець” - мазок, який починається з потовщення, зробленого натиском пензля та завершується тонким вусиком який виконується легким дотиком кінчика пензля. Прокладені разом декілька таких мазків які нагадують грібенець.

“Зернятко” - мазок, який наносять починаючи з легкого дотику до сильного натиску пензлем. Коли мазки “зернятко” положенні по обидві сторони стебла, кінчиком назовні, зображення нагадує колос.

“Горішок” - складається з двох гребінцевих мазків, зогнутих полу лунками та поставлених друг проти друга, нагадують ферму підготовки. Заповнив вільне місце між лунками мазками “зернятко”. Отримуємо форму, схожу на лісний горіх.

“Перехідний мазок” - накладається одним пензлем, але двома фарбами. При цьому сухий пензель окунають в одну (наприклад, зелену), а потім в другу (наприклад, жовту). На папері залишається слід від жовтої фарби, який плавно переходить у зелений.

Для опанування технології петриківського розпису та його елементів початківцю краще взяти цупкий білий папір.

Наведемо приклади підготовчих вправ до виконання петриківського розпису з опанування чотирма типами мазка [1. 16-17].

Вправа 1. Мета - навчитись робити «зернятка» майже однакової форми і на одній відстані одне від одного. «Зернятко» є основним елементом народного петриківського розпису. За його допомогою створюються всі орнаментальні мотиви.

Уздовж вертикальної лінії пензликом наносять мазки -- «зернятка», схожі на краплі води, що падають. Тримати пензлик треба так, щоб вусик «зернятка» був перпендикулярний до лінії, проведеної олівцем або уявної. При цьому корпусом пензлика натискують так, щоб мазок був овальної форми.

Вправа 2. Уздовж вертикальної лінії наносять такі ж мазки -- «зернятка», але під гострим кутом відносно лінії. Необхідно навчитись робити ці мазки легко, однакової форми.

Вправа 3. Уздовж вертикальної лінії наносять пензликом мазки на однаковій відстані один від одного під гострим кутом. Тримати пензлик треба кінчиком угору, щоб вусик «зернятка» тягнувся догори, а овальна форма мазка була біля лінії.

Вправа 4. Кінчик пензлика опускають біля вертикальної лінії. Витягуючи тонку лінію вусика, легким поворотом пензля роблять «кривеньке зернятко». Цю вправу треба навчитись виконувати впевнено, з легкістю.

Вправа 5. Обабіч вертикальної лінії під гострим кутом наносять «зернятка», розташовуючи мазок проти мазка. Оволодіння цією вправою наближав до зображувальних елементів петриківського розпису, наприклад, травички, билинки тощо.

Вправа 6. Обабіч вертикальної лінії під гострим кутом наносять «зернятка» з вусиками догори, розташовуючи мазок проти мазка. Цей малюнок нагадує зображення колоска.

Вправа 7. Обабіч вертикальної лінії наносять «кривенькі зернятка» (див. впр.4) з видовженими вусиками, утворюючи майже однакові групи з таких мазків. Інтервали між групами бажано робити теж однакові. Малюнок вправи нагадує пірчасте листя.

Вправа 8. З двох мазків «кривеньке зернятко» роблять напіврозкриту квітку -- «пуп'янок». Мазки сполучають округлою частиною так, ніби вусики тягнуться з однієї точки. Бажано розташовувати «пуп'янки» на однаковій відстані, повертаючи їх вусиками щоразу в протилежний бік. У цій вправі необхідно звернути більшу увагу на композицію, тобто розміщення зображення на папері даного формату, на розмір елементів.

Вправа 9. Ця вправа надзвичайно подібна до попередньої. Елементи розміщують так само, але кожний «пуп'янок» роблять з двох більших «кривеньких зерняток» та двох менших мазків «зерняток», які розміщені всередині. Готові елементи сполучають тоненькою хвилястою лінією. Ця скромна стрічка може бути використана як декоративне оздоблення у вигляді фриза на стінах кухні, коридору тощо.

Вправа 10. Повторюють вправу з тією відмінністю, що пірчасте листя (див. впр. 7) наносять пензликом обабіч хвилястої сполучної лінії. Орнамент вправи є типовим для петриківського розпису. Його називають «хвилька», «бігунець», «бігунчик» або «фриз». Стрічковий орнамент можна провести на стіні під стелею, навколо вікон та дверей. Можна зробити закладку для книги з таким декоративним оздобленням. Необхідно звернути увагу на кольорове вирішення орнаменту та композиції.

Вправа 11. Із спарених «кривих зерняток» (див. впр. 8) роблять своєрідну квітку, сполучивши до центра три пари «кривих зерняток». Необхідно звернути увагу на розмір квітів, відстань між ними, колір.

Вправа 12. Завдання цієї вправи об'єднує в собі попередні. Треба намалювати новий «бігунець», що складається з трипелюсткових квіток. Квіти сполучають легкою хвилястою лінією, обабіч якої розташовують листки з довгими вусиками. Необхідно навчитись виконувати цю вправу легко, невимушене.

Вправа 13. Із спарених «кривеньких зерняток» малюють трипелюсткову квітку. Вона відрізняється від попередньої тим; що вусики кожного мазка спрямовані до центра квітки. Малюють кілька вертикальних стрічок -- одну квітку за одною, щоразу змінюючи нахил квітки з рівномірними проміжками між малюнками. Бажано, щоб усі елементи були майже однакові за розміром.

Вправа 14. Повторюють попередню вправу, додаючи в кожну пелюстку по два мазки -- «зернятка». Під вусиками кожної квітки малюють «зернятка», розташовуючи їх симетрично до центра. Утворюється зовсім нова квітка. Сполучивши квітки хвилястою лінією, мають ще один «бігунець».

Вправа 15. Вправа аналогічна попередній, але ускладнюється тим, що тоненьким пензликом роблять маленькі мазки -- «зернятка» всередині кожної квітки, повторюючи напрям до центра вусиків основних пелюсток. Обабіч хвилястої лінії наносять пірчасте листя, витягуючи вусик кожного «кривенького зернятка».

Вправа 16. Опанувавши попередні вправи, можна перейти до виконання складніших. На ілюстрації зображено чотири квітки -- необхідні елементи майбутніх композицій. Вони створюються поєднанням таких різних мазків, як «зернятко», «кривеньке зернятко», спаровані «зернятка», а також треба мати на увазі їх розмір, розташування та колір. В основі кожної квітки -- «пуп'янок» із заповненням всередині та розкладені у певному порядку дрібні й великі пелюстки. На підставі цих нових рослинних елементів можна виконати свої варіанти квітки.

Вправа 17. На ілюстрації показано поступовий розвиток будови великих квіткових елементів. Вправа побудована на основі квітки -- «пуп'янка» (див. впр. 16). Основа може бути різною: кулястою, видовженою або розтягнутою по ширині чи висоті. Залежно від форми основи -- нижньої частини квітки вирішують форму рослинного елемента. І Необхідно звернути увагу на поступове, за допомогою знайомих прийомів, створення нового мотиву орнаменту. Обабіч чашечки -- «пуп'янка» малюють перші пелюстки, створюючи їх з мазків -- «кривих зерняток».

Вправа 18. Улюблені квіти в творчості петриківських майстрів -- це гвоздики, чорнобривці, волошки тощо. Форма квіток гвоздики будується на основі видовженої чашечки, обабіч якої розташовують перші пелюстки. Від них починають розгортати форму гвоздики: майже кожний мазок чітко підкреслюють, тонкий вусик «зернятка» протягують від центра, формуючи контурний малюнок овальною частиною мазків, натискуючи корпусом пензля із зовнішнього боку. Центральну частину квітки створюють з видовжених мазків -- «кривих зерняток», що закінчуються поворотом пензля всередину квітки, де роблять легкий натиск пензля і відривають його від поверхні паперу. Віялоподібна форма квітки чорнобривців будується видовженими мазками вусиків від центра, від широкої чашечки -- основи. На основі цієї вправи можна виконати кілька різних мотивів.

Вправа 19. Образи квітково-рослинних мотивів петриківського орнаменту запозичене у природи. На ілюстрації зображено чотири різні закінчені квітки. Перша з них дає уявлення про пишну квітку -- жоржину в стадії розквіту: тільки-тільки почали відокремлюватися перші довгі пелюстки від центра -- цибульки. В народному розписі цей мотив існує як окремий елемент під назвою «цибулька».

Будується «цибулька» з видовжених мазків -- «кривих зерняток». Створення жоржини починається з малювання «цибульки». Схему її побудови покладено і в такі мотиви, як барвінок, рожа та ін.

Вправа 20. Грона калини, винограду та горошок петриківчани роблять кінчиком пальця. Такі тендітні гілочки та дрібні пуп'янки квіток з хвилястим листям та тоненькими вусиками, як наведено в цій вправі, є допоміжними елементами майже кожної більш-менш складної композиції.

Вправа 21. Зверніть увагу на листя різної форми: багатозубчасте овально-видовженої форми (характерне для петриківського розпису), кленове та виноградне. Перші листки малюють на основі видовженого мазка. Верхівкою кожного листка є перший мазок, а вісь цього мазка -- середина всього майбутнього зображення.

Вправа 22. На ілюстрації наведено три види багатозубчастого листя «папороті», які схожі між собою і водночас різні. Будова кожного малюнка така: один центральний мазок, поруч другий, бічний і так далі. Вправу повторюють. Необхідно навчитися працювати так, щоб кожний мазок був легким, прозорим.

2.4 Яворівський розпис як вид декоративно-прикладного мистецтва

Своєрідною технологією, художнім смаком і стриманістю декору виділяється яворівський розпис (Львівська область). У порівнянні з іншими видами художньої обробки дерева він до останнього часу був менш відомий, хоча має свої давні традиції. Найбільш часто яворівський розпис використовувався при прикрашанні скринь. Яворівські скрині виготовляли з соснових і липових дощок. Живиця, яка міститься в соснових дошках, відлякує міль. Липа також виділяє фітонциди, які діють на комах. Скрині з сосни покривали фарбою цегляного кольору, створюючи фон для розпису, а у виготовлених з липи в якості фону залишали фактуру чистого дерева.

Розпис яворівських скринь на протязі багатьох літ майже не змінювався. Передня стінка композиційно ділилася на три однакові частини. Центральна обводилась рамкою й розмальовувалась у зелений колір, а бокові -- в цегляний. На зеленому тлі зображувався вазон з п'ятьма квітками або зірочками. Розпис передньої стінки повторювали на кришці. Бокові стінки після накладання фарби зразу ж, поки вона ще не висохла, продряпували дерев'яним гребінцем з широкими зубцями, утворювалась красива, хвиляста поверхня.

У XX столітті яворівський розпис дещо змінюється. На передній стінці і на кришці скрині з'являються квіткові мотиви в чотирикутниках з вигнутими або опуклими сторонами. Кольорова гама будувалась на поєднанні коричневого, вишневого фону з жовтим, білим або червоним кольором орнаменту чи оранжево-коричневого фону з холодним зеленим. Як правило, орнамент складався з рослинних і геометричних мотивів.

Широко застосовувався яворівський розпис і на дерев'яних іграшках, які за задумом митця були прості, реалістичні, привабливі. Так, коника-качалку виготовляли в об'ємному різьбленні, розмальовували, наслідуючи зовнішній вигляд тварини, гриву і хвіст робили з чесаного льону.

В 60-ті роки в яворівському розпису почали застосовувати анілінові фарбники. Вони використовуються і зараз у художніх промислах при виготовленні декоративних наборів посуду, ложок. В останні роки на основі традиційних появились нові прийоми яворівського розпису. Малюють гуашшю. Кольорові відтінки отримають від змішування гуаші або акварелі з водоемульсійною білою фарбою.

2.5 Історія та розвиток яворівської забавки

Це унікальний випадок у народному декоративному мистецтві України. Яворівська забавка (саме забавка, а не іграшка, оскільки походить від забавляти, бавити, заспокоювати) -- іграшки, що майструються в основному з осики (здавна вважається, що вона має властивість відганяти усе лихе) та прикрашаються традиційним яворівським розписом -- «вербівкою». Всі малюнки, а це квіти і листочки, виконуються у вигляді вербових гілок. Мистецтво створення забавки передаються з покоління в покоління в родині Станьків дотепер.

Для розпису ще на зорі Яворівської забавки використовувалося три кольори: зелений (що символізує траву та листя), червоний (плоди та ягоди), синій (небо та воду), а на початку 20 століття почав використовуватися четвертий колір - жовтий (сонце).

Яворівські забавки не шкодять здоров'ю дітей. А все завдяки тому, що ці забавки зроблені з виключно з деревини, а розписуються лише безпечними акриловими фарбами, що замінили рослинні барвники.

Достовірних відомостей про те, коли на Яворівщині з'явились забавки не збереглось. Проте дослідники, виходячи із давніх традицій обробки дерева, самобутності конструкційних, орнаментальних, колористичних вирішень, які є неповторними в інших етнографічних районах України, дають підстави твердити про глибоку закоріненість та місцеве походження цього виду художньої творчості.

У Яворові кустарне виробництво дерев'яних забавок започатковане у XVIII столітті, і найбільшого піднесення досягло у середині XIX століття. Яворівські столярі виготовляли різноманітні візочки з драбинками або з профільованими і розмальованими побічницями, з одним або двома силуетно вирізаними кониками на його передній частині основи.(дод.3) Користувалися популярністю іграшкові меблі (столи, скрині, стільці, лави-ліжка -- бамбетлі), іграшкові музичні інструменти: скрипки, сопілки, пищики, тарахкальця, тріскачки і под. Яворівські різьбярі виготовляли на продаж анімалістичні фігурки, переважно коників.

У 20--30-х роках XX ст. під впливом фабричних іграшок у Яворові крім традиційних забавок починають виготовляти автомобілі й літаки. У розписі рослинні барвники повністю замінені яскравими акриловими фарбами. Майстри додатково вводять жовтий колір -- у вигляді прямих і хвилястих смуг, що оживлює тло, надає цільності орнаментальній композиції.

Оригінальні столярні забавки узагальненої силуетної форми, динамічної конструкції майстрів Василя Прийми, Степана Тиндика і Степана Фірчука експонувалися на виставках, а згодом закуплені музеями.

Ще іншого розвитку набуває місцеве деревообробництво, коли в 30-х роках різьбяр Й. Станько, експериментуючи з орнаментом Яворівських мальованих скринь, іграшок та вивчаючи композиційно-елементарні основи закопанських мотивів, започаткував «яворівську різьбу» на фарбованій і полірованій поверхнях виробів і не тільки дрібних шкатулках, скринях тощо. В 50-х роках це вперше застосували в декоруванні меблів. У 1946 році на основі артілі з виробництва дитячих іграшок ім. Тараса Шевченка відкрито яворівську професійну школу художніх ремесел із терміном навчання три роки, яка за короткий час нараховувала 105 учнів. При школі працювали відомі місцеві майстри. Водночас до закладу були направлені випускники Київського художнього училища. В 1961 році художнє-ремісниче училище було перейменовано у професійно-технічне училище №14.

Яворівський осередок іграшки - це яскрава сторінка історії, один з визначних центрів народного мистецтва України і Європи. Його майстри своєю працею зробили унікальний вклад у скарбницю національної і світової культури.

Висновки

Різновидом українського народного мистецтва є художній розпис - окремий вид декоративно-ужиткового мистецтва, технологічна та орнаментаційна система оздоблення будівель, ужиткових речей і предметів розмалюванням. За матеріалом, або об'єктом декорування, розпис диференціюють на розпис кераміки, скла, дерева, тканини, металу, настінний розпис, художній декоративний розпис і писанкарство. Декоративний розпис передбачає сюжетні зображення й орнаменти, які створюються засобами живопису на стінах та інших частинах архітектурних споруд, а також на ужиткових предметах. Протягом багатьох століть у різних регіонах країни формувалися місцеві школи декоративного розпису зі своїм характером виконання орнаментальних мотивів.

Народне декоративно-прикладне мистецтво є важливим чинником вирішення завдань художнього та особистісного розвитку, громадського і духовного становлення молодших школярів. Будучи однією з форм суспільної свідомості і суспільної діяльності, народне мистецтво створювалось у сфері колективного матеріального домашнього виробництва. Народне декоративне мистецтво України розвивалось у формі домашнього художнього ремесла та організованих художніх промислів. У структурному відношенні декоративне мистецтво складається із монументально-декоративного, театрально-декораційного, оформлювального, декоративно-прикладного і художнього конструювання. Проте у тематичних, фігуративних творах декоративне мистецтво близьке до образотворчих видів. Декоративно-прикладне мистецтво з його багатством матеріалів, декоруючих технік, помножених на функціональні типи побутових предметів утворює надзвичайно розгалужену морфологічну систему, для аналізу якої необхідно використовують такі естетичні категорії, як вид, рід, жанр і твір.


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.