Використання елементів акторської і режисерської майстерності в педагогічній діяльності вчителя

Сутність, структура і функції акторської та режисерської майстерності у роботі вчителя початкових класів. Вивчення передового педагогічного досвіду з використання елементів акторської і режисерської майстерності в педагогічній діяльності вчителя.

Рубрика Педагогика
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 31.05.2019
Размер файла 58,8 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Державний заклад «ПІВДЕННОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ К.Д. УШИНСЬКОГО

Факультет початкового навчання

Кафедра педагогічних технологій початкової освіти

Курсова робота

Використання елементів акторської і режисерської майстерності в педагогічній діяльності вчителя

Лебедєва Вікторія

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ I. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВИКОРИСТАННЯ ЕЛЕМЕНТІВ АКТОРСЬКОЇ І РЕЖИСЕРСЬКОЇ МАЙСТЕРНОСТІ В ПЕДАГОГІЧНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ВЧИТЕЛЯ

1.1 Сутність, структура і функції акторської майстерності у роботі вчителя початкових класів

1.2 Сутність, структура і функції режисерської майстерності у роботі вчителя початкових класів

Висновки з I розділу

РОЗДІЛ II. ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ВИКОРИСТАННЯ ЕЛЕМЕНТІВ АКТОРСЬКОЇ І РЕЖИСЕРСЬКОЇ МАЙСТЕРНОСТІ В ПЕДАГОГІЧНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ВЧИТЕЛЯ

2.1 Вивчення передового педагогічного досвіду з використання елементів акторської і режисерської майстерності в педагогічній діяльності вчителя

2.2 Методичні рекомендації щодо використання елементів акторської і режисерської майстерності в педагогічній діяльності вчителя

Висновки з II розділу

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Одним з пріоритетних завдань педагогічної освіти України сьогодні є підвищення рівня професійної компетентності майбутнього вчителя, виховання творчої, неординарної, артистичної особистості. Стрижнем професійної діяльності педагога має бути не лише доброзичливе спілкування, любов до дітей, гармонія розуму й почуттів, а й педагогічна майстерність на рівні мистецтва, що забезпечується високим ступенем розвитку професійно-необхідних якостей, умінь, навичок і, зокрема, педагогічного артистизму.

Отже формування і розвиток педагогічного артистизму можна вважати одним з провідних напрямків підвищення і вдосконалення професійної майстерності педагога.

До вивчення феномену акторської майстерності в діяльності педагогів, педагогічної майстерності зверталися: О. Абдуліна, Є. Барбіна, І. Зязюн, Н. Тарасевич, Р. Хмелюк (у контексті психолого-педагогічних проблем становлення майбутніх учителів); М. Барахтян, Л. Спірін (формування професійних умінь); В. Кан-Калик, О. Леонтьєв (культура і акторська майстерність спілкування); А. Капська, Р. Короткова (оволодіння культурою мовлення); В. Абрамян, П. Галахова, Г. Переухенко (театральна педагогіка); І. Дмитрик, Г. Олійник та інші (формування педагогічної техніки і технології, логіко-емоційної виразності читання).

Взаємодія педагогіки і театру має глибокі історичні й соціальні корені. Навчання і виховання учнів із застосуванням елементів театрального мистецтва у педагогічній діяльності здійснювалося і в давні і в новітні часи (Аристотель, Квінтіліан, Платон, Сократ, Цицерон, Я. Коменський, С. Полоцький та інші).

Наразі велика кількість робіт присвячена проблемі формування педагогічного артистизму майбутніх учителів шляхом активного використання у навчальному процесі елементів театральної педагогіки, зокрема здобутків системи виховання актора К. Станіславського. Художньо-естетичний аспект впливу мистецтва на педагогіку відображений у працях О. Булатової, С. Ільїна; виховання людини-художника засобами театрального мистецтва - М. Кнебель та інших. Вищезгадані дослідники відзначають взаємовплив педагогіки і мистецтва на всіх етапах освітнього прогресу.

На спільні риси в педагогічній та акторській творчості вказували В. Абрамян, Ю. Азаров, В. Букатов, О. Булатова, П. Єршов, А. Єршова, І. Зязюн, В. Кан-Калік, М. Лазарєв, Б. Лихачов, А. Макаренко, В. Моргун та інші. акторський режисерський педагогічний вчитель

Проте зазначимо, що питання використання елементів акторської та режисерської майстерності в педагогічній діяльності викладача вищої школи, який має бути прикладом і головним транслятором артистичних якостей для студентів, дотепер не було достатньо досліджене в науковій літературі. Отже, розробка нових підходів до артистичного вдосконалення викладача вищої школи є актуальним напрямком наукових пошуків.

Об'єкт дослідження: педагогічна діяльність вчителя початкової школи.

Предмет дослідження: особливості використання елементів акторської і режисерської майстерності в педагогічній діяльності вчителя початкової школи.

Мета дослідження: дослідити використання елементів акторської і режисерської майстерності в педагогічній діяльності вчителя; обгрунтувати різницю між акторською і педагогічною діяльністю.

Завдання дослідження:

1. Розкрити сутність, структуру і функції акторської та режисерської майстерності у роботі вчителя початкових класів.

2. Вивчити передовий педагогічний досвід з використання елементів акторської і режисерської майстерності в педагогічній діяльності вчителя.

3. Описати методичні рекомендації щодо використання елементів акторської і режисерської майстерності в педагогічній діяльності вчителя.

Методи дослідження, використані при написанні цієї роботи:

-аналіз;

-синтез;

-узагальнення;

-порівняння;

-спостереження.

Структура роботи: курсова робота складається з вступу, двох розділів, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг курсової роботи 37 сторінок, кількість використаних джерел: 35.

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВИКОРИСТАННЯ АКТОРСЬКОЇ І РЕЖИСЕРСЬКОЇ МАЙСТЕРНОСТІ В ПЕДАГОГІЧНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ВЧИТЕЛЯ

1.1 Сутність, структура і функції акторської майстерності у роботі вчтеля початкової школи

Акторська майстерність - набір вправ, спрямований не на освоєння навичок професії актора, а на розвиток психофізичного аспекту людини. Завдяки такій тренінговій програмі людина вчиться розкриватися світу, позбавляється від страхів і фобій, пов'язаних зі спілкуванням з іншими людьми, виступом перед публікою. Він стає прекрасним оратором, у нього налагоджуються стосунки з усіма людьми, він йде по життю легко і граючи.

Якщо актор перевтілюється, виконує роль, то педагог не виконує ніякої ролі. Він повинен бути самим собою. Це одна з небагатьох відмінностей. Спільного в їхній діяльності значно більше, оскільки в обох випадках мистецтво актора й учителя забезпечується внутрішніми засобами, знаряддями їх реалізації є фізичні, психологічні, соціально-духовні якості. І в тій, і в іншій роботі важливою є роль творчого начала та порівняно мала частка механічного виконання дій. Діяльність учителя й актора потребує високого рівня психофізичної та соціальної культури, що вимагає в обох випадках систематичного тренування й самовиховання.

Найбільш близьким до справи професійної підготовки педагога с досвід розвитку в актора уваги, спостережливості, уяви, фантазії, а також навичок спілкування та сценічного впливу.

Що ж означає артистизм учителя, школи, навчання, виховання? Артистизм - не надмірність. Він виступає невід'ємним елементом діяльності вчителя. Природно, що його потрібно відрізняти від бажання похизуватись, ефектніше виглядати. У широкому розумінні - це діяльність, піднесена до рівня мистецтва, це високий професійний рівень у своїй роботі.

До структури артистизму педагога належать:

1. Професіоналізм учителя. Для учнів вчитель - відкривач світу. Ця роль педагогу під силу в тому випадку, якщо він є високоосвіченою людиною, яка постійно працює над собою. Такий учитель-артист живе цікавістю, пізнанням "таємниць", подивом, почуттям нового, сумнівом.

2. Ерудиція педагога. Нерідко вчитель начитаний, але не вміє передати учням свої знання. Проте педагог-артист знайде єдино виправдане, конкретне, педагогічно вивірене рішення й досягне в роботі з вихованцями бажаного результату.

3. Чарівність, привабливість учителя. Наприклад, у деяких майстрів-педагогів чітко окреслена інтелігентність, в інших - дитяча безпосередність. Дуже важливо при цьому, щоб ця привабливість викликала позитивні емоції й прагнення, сприяла взаєморозумінню між ним та учнями.

У чарівності - внутрішня краса людини, її самобутність, співучасть у житті оточуючих, мудрість реакції на дійсність. Основа вчительської чарівності - щиросердність, яка породжує глибоку довіру учня до такого педагога.

4. Педагогічний артистизм - це не тільки вияв чогось, гра в щось. Це, передусім, усеспроможність душі, здатність на певний час не просто бути в образі, а насправді "бути". Це робить педагога переконливим в очах учнів, оскільки процеси перевтілення стають у нього глибокими, органічними й природними. Зникає умовність заняття, яке він проводить. Усі емоції - справжні, думки вистраждані, усі дії благородні. Такого педагога діти приймають та одночасно не сприймають у його поведінці фальші, нещирості, штучності.

5. Учитель-артист повинен бути самобутнім. У нього яскрава виразність свого "я". Він має власну думку, позицію, тому багато на що дивиться під власним кутом зору. У такого вчителя завжди є знахідки - психологічні, загальнопедагогічні, методичні. Він ніби "включається" в зміст уроку. Ці знахідки різноманітні й багатозначні. Наприклад, учитель мови та літератури завжди подасть оригінальний виклад твору, що вивчається, зуміє викласти нове усвідомлення художніх деталей, образів, твору в цілому. Чим більш особистісний, унікальний його погляд, тим ширше й повніше йому вдається зацікавити школярів, зробити їх співучасниками своїх відкриттів.

6. Уміння прийти до творчості інтерпретації. Наприклад, учитель завчасно планує урок, але зустріч з учнями нерідко вносить свої корективи, обмежує артистизм педагога. Та зв'язок з аудиторією у вчителя більш глибокий, ніж в актора, а реакція учнів дає змогу змінювати прийоми впливу. Тому він має більшу свободу дій, ніж актор. Коли можлива така свобода, перебудова навчально-виховного процесу залежно від ситуації й одержуваних результатів? Тільки у випадку вільного володіння предметом на рівні майстерності.

7. Здатність до "дитячості". Вона не є прерогативою людей з акторськими здібностями, а повинна бути властива творчій індивідуальності. Учитель-артист не просто наділений вічним дитинством (уміння дійти до віри й правди дітей у грі, переходити від однієї гри до іншої) - він свідомо вміє повертатися назад, зберігаючи молодість душі. Вічна молодість - доля педагога, постійний стан його душі.

8. Мова вчителя. Людство ніколи не знайде еквівалента живому слову наставника. Учні переживають і розуміють навчальний матеріал тоді, коли вчитель обминає безпристрасну мову підручника, поєднує у своїх розповідях обов'язкову точність із грунтовністю доказів, високим професіоналізмом та образністю.

9. Пластика. Учитель-артист уміє й "ступити", і "мовити". Він надійний тим, що особистісно, персонально запам'ятовується, володіє пластикою поводження. Пластика - це мова рухів тіла, виразність тіла, володіння ним.

А.Макаренко відмічав пластичну культуру як органічний елемент педагогічних здібностей. На його переконання, учитель повинен володіти мімікою, стримувати свій настрій, контролювати жести. Це досягається самовихованням. Але було б добре, якби в майбутньому викладали пластичну культуру в інститутах, як про це мріяв Макаренко. Учителю необхідно вчитися й не соромитися висловлювати своє ставлення, переживання, настрій щодо згадуваної події через жести, міміку, голос. «Внутрішній апарат почуттів» дорівнює «тілесному апарату». Це необхідна умова для творчої роботи.[20]

10. Педагогічна сумісність. Сумісність у процесі спілкування педагога з учнями грунтується на принципах взаємної доброзичливості, принциповості і відповідальності. У спілкуванні педагог мусить обов'язково збагачувати учнів інтелектуально, морально, естетично, діяльнісно. Звичайно, педагог цього не виконає або виконає недоброякісно, якщо не володітиме системою умінь, навичок, необхідних для правильного пізнання й оцінки інших людей. Тому розвиток сфери чуттєвості вчителя - один з елементів, який дає змогу досягти високої психологічної сумісності (взаєморозуміння) з класом і на цій основі - очікуваних результатів. У педагогічній взаємодії рівень сумісності залежитьб і від самопочуття педагога. Уже підкреслювалося: на урок учитель повинен іти в хорошому настрої, доброзичливо налаштованим, урівноваженим, із легким почуттям гумору. У крайньому випадку - добре володіти своїми негативними емоціями (якщо вони є в цей момент). Поради по «догляду» за настроєм описано в додатку А.

11. Учитель - це стиль. Складовими артистизму вчителя є його ерудиція, чарівливість, самобутність, імпровізація, образність мовлення, пластика. Усі ці якості справляють величезний вплив на формування особистості вчителя, а особистість учителя визначає його індивідуальний стиль.

Індивідуальний стиль являє собою сукупність своєрідних виявів учителя як особистості, людини й професіонала. Стильний учитель є індивідуальним, оригінальним, неповторним, самобутнім. Він - особистість з яскраво вираженим артистизмом. Отже, артистизм, естетичні риси стилю життя й діяльності, притаманні вчителю, - це риси справжніх людей, незалежно від їх професії. Але в учителі вони сфокусовані, напружені, інтенсивні.

Розкриті вище типологічні якості, що визначають акторську майстерність та стильність учителя, просто необхідні. В ідеалі кожен учитель повинен бути таким. Потрібно розвивати вказані якості, оскільки вчитель формує здатність до світосприйняття, світовідчування, світоосмислення. Від учителя діти отримують той заряд ідей, поглядів, понять, розв'язання проблем, який закладається в міжособистісні відносини, у формування світогляду.

У процесі педагогічного спілкування акторська майстерність педагога виконує наступні функції:

1. Мотиваційна. Ця функція здійснюється не тільки під час підготовки до занять, а й під час діяльності, коли артистизм педагога відіграє важливу роль для учня, сприяючи підвищенню пізнавальної мотивації навчання, дозволяючи поєднувати фактичні знання з їх емоційним сприйняттям і формуючи переконання через образне узагальнення картин світу. Не менш важлива ця функція і на етапі професійної підготовки педагога, коли застосування мистецтвознавчих категорій до аналізу педагогічного процесу дає можливість забезпечення більш ефективної стратегії вузівської підготовки фахівців, сприяє більш цілісному охопленню педагогічного процесу в його різноманітних зв'язках. Орієнтація студента на майбутню діяльність як творчість, що має основою поряд зі спеціальними предметними знаннями і знання по театральній педагогіці, може стати однією з умов підвищення мотивації навчання.

2. Мобілізаційна. Ця функція здійснюється в основному на етапі передбачення майбутнього спілкування з класом, коли педагог стає здатним звільнитися від напруги, зняти затиски, налаштуватися на позитивну психологічну домінанту, протистояти стресу, коли учительський бадьорий вигляд змушує учнів повірити в успіх діяльності.

3. Атрактивна (притягає). Артистизм допомагає вчителю у впливі на соціально-психологічний механізм сприйняття себе як особистості і своїх дій. Особистісна самопрезентація передбачає вміння вчителя постати перед дітьми не як посадова особа, наділена певними владними повноваженнями, не підкреслювати своїх рольових переваг. Від ефекту "першого враження" залежить уявлення про вчителя як про привабливу або малоприємну людину, а значить привернення і симпатія дітей або неприйняття ними вчителя. Виразні особистісні прояви педагога, натхненність міміки і пластики здатні приносити задоволення очам дитини.

4. Фасилітаторська. Педагогічний артистизм полегшує взаємодію між викладачем і учнем, сприяє прийняттю, розумінню, прояву терпимості до чужої культури, думки, віруванням. Прояв відкритості до світу і дітей дозволяє педагогу не бути «страшним» для дитини, дає йому можливість в будь-яких випадках звертатися до педагога.

5. Стимуляційна. Тут мається на увазі стимуляція творчого самопочуття вчителя і стимуляція творчої активності учнів, які в результаті постійного знаходження і участі в творчому процесі, через особистість учителя, через механізми співпраці, співучасті, співпереживання потрапляють в світ пізнання мистецтва і т.д. І можуть знаходити в безособовій формі культури свій особистісний план. Гармонія зовнішніх і внутрішніх особистісних проявів педагога стимулює в учнів переживання емоційного задоволення від спілкування з ним і зі школою в цілому, збагачує учнів досвідом відносних реакцій на строкаті явища строкатого світу.

6. Синтетична. Коли діяльності вчителя властиві багатство особистісних проявів, неординарність, "настрій" на учнів, відкрита позиція, це сприяє досягненню емоційно-психологічної єдності з класом, переживання дітьми радості спілкування з педагогом. Атмосфера співтворчості, співпраці, спільність роздумів ставить учнів в позицію союзників, соратників вчителя, співавторів уроку; відбувається синтез устремлінь педагога і учнів.[3]

Використання в навчальному процесі названих можливостей артистизму, що встановлюють між учителем і учнями ділові відносини, засновані на довірі і повазі, сприяють створенню на уроці творчої атмосфери, виникнення співпраці, співтворчості вчителя і учня, так як уроки співробітництва вчителі-практики так і визначають, як такі уроки на яких, в класі створюється спокійна, доброзичлива атмосфера, присутня взаємодопомога, почуття колективу, діти працюють активно та з задоволенням, тому що увага вчителя зосереджена не на помилках і промахах, а на успіхах і перемогах, нехай самих маленьких, на тому, що дитина піднімається над самим собою, збагачена новим знанням, почуттям, настроєм, ставленням до себе і світу.

1.2 Сутність, структура і функції режисерської майстерності у роботі вчителя початкових класів

Доцільно розглянути зміст поняття «педагог-режисер». Це творчий працівник видовищних видів мистецтва, особистість, здатна до активної самокорекції в процесі творчої діяльності з дітьми. Тут очевидно є близкість анімаційної діяльності педагога до тетральної педагогіки, що створює передумови для здійснення режисури шкільних і позашкільних свят. Діяльність педагога-режисера визначається його позицією, яка розвивається від позиції педагога-організатора до однодумця-консультанта на високому рівні розвитку колективу.

Педагог-режисер у своїй діяльності використовує форми масової роботи, які мають усі ознаки театралізованого видовища: акція, бал, брейн-ринг, вечір, виставка, вітальня, дебати, карнавал, конкурси-презентації, фестиваль, форум. Для складання плану основних процедур і заходу щодо підготовки до свята потрібно: визначити мету, завдання, дату проведення заходу; створити робочу групу для розробки сценарію (концепція, проект сценарію, робота над формою та структурою заходу, пошук цікавого сюжету, робота над композицією); творчу групу для художнього оформлення заходу, музичного супроводу, рекламно-сувенірного, матеріального та інформаційного, групи фото- та відео-зйомки, групу безпеки.

Розглядаючи режисуру як практичну психологію, П. Єршов виділяє елементи, які сміливо можна ввести до навчального процесу:

1. Щирість і виразність. Щирість підкуповує. Без щирості, простоти й правди немає й не може бути хвилюючого й підкорюючого театру. Це істина номер один. Вона стала загальновизнаною тільки після того, як до простоти й природності на сцені були знайдені раціональні шляхи. Але повинні існувати також шляхи й до виразності, задля перешкоди і не всупереч, а для їх утвердження й торжества. Немає більш небезпечного ворога, ніж натуралістична сірість і безформенність, за якими вслід іде нудьга.

2. Спілкування і взаємодія. Якщо режисер піклується про спілкування, то він домагається не тільки того, щоб кожен окремо був живою діючою людиною на сцені, але щоб кожний перебував у взаємодії з іншими. Взаємодії людей у кожному разі протікають своєрідно; на них відбиваються, їх визначають й найрізноманітніші фактори соціального, психологічного й навіть біологічного порядку, а також особистості контактерів.

3. Загальні закономірності й штампи. Розглядаючи взаємодію людей як у житті, так і на сцені, можна шукати, відзначати, встановлювати загальне, повторюване, типове, при цьому можна фіксувати увагу на індивідуальному, неповторному, своєрідному.

Найчастіше молоді актори починають з того, що в театрі називають «штампом». Живе мистецтво перетворюється на холодне ремесло слідом за механічним, штампованим повторюванням загального. Насправді, без нього обійтися неможливо, а те, що є надоригінальним, завжди загрожує бути незрозумілим, тобто, по суті, нічого не виражає.

Як же, не втрачаючи індивідуального, зберегти загальне, і як, тримаючись цього загального, не втратити індивідуальне? Для початку важливо чітко розмежовувати загальні закономірності й штампи (хоча перші у своїх конкретних проявах можна легко переплутати з другими); в жодному разі не потрібно змішувати волю зі сваволею. Воля є винагородою за знання; сваволя - наслідок незнання або зневаги до знання.

Чим більша цілеспрямованість актора на сцені, чим міцніше сформована його цілеспрямованість на репетиціях, тим більше несподіванок, своєрідності, свіжості та безпосередності в його «пристосуваннях» і тем менш імовірна поява серед них різноманітних штампів. Штампи за своєю природою статичні. Дія - динамічна, вона - процес, вона веде від чогось до чогось. «Коли одне робить, а інше робиться, то дія перебуває посередині», - сказав ще Аристотель. Тому єдине, що не може бути штампом, - це справжнє продуктивне й доцільне, це за словами К. Станіславського, - дія. Мета, і тільки мета визначає кожну дію. Доки людина діє як людина, а не як механічна конструкція, її дії , по суті, неповторні: якщо те саме виконують дві різні людини, або навіть та сама людина кілька разів повторює, то, хоча у всіх цих діях є багато загального, проте в кожній є щось своєрідне, і саме в цій своєрідності - прояв справжньої цілеспрямованості дії.[31]

4. Економія сил і субординація цілей. Теоретичній фізиці із середини XVIII століття відомий «принцип найменшої дії». Він полягає в тім, що коли в природі відбувається сама собою якась зміна, то необхідна для цього кількість дії є найменш можливою. Цей фізичний принцип застосуємо і до людської поведінки: якщо мети можна досягти різними шляхами, то людина намагається скористатися тією, що, на його думку, вимагає найменшої витрати сил, а на обраному шляху вона витрачає не більше зусиль, ніж, на його думку, необхідно. Але уявлення людини лише більш-менш правильно відбивають об'єктивні властивості явищ дійсності, і тому в кількості затрачуваних зусиль об'єктивно відбиваються саме ці уявлення, зокрема, значимість для даної людини даної конкретної мети.[13]

Відзначимо основні функції педагогічної режисури.

1. Діяльнісна. Будь-яка педагогічна подія визначається як дія і взаємодія його учасників. Педагогічна дія представлена не текстом педагога, а подіями уроку (семінару, позакласного заходу та ін.), діями педагога та учнів.

2. Протидіюча. Організація дійства та його активація пов' язані с організацією «системи протидії»: створення для учасників труднощів, цікавих перешкод, позначенням дивних парадоксів, що потребують від педагога продумування стимулів для подолання перешкод.

3. Єдність наукового та художнього характеру педагогічної діяльності. Педагогічна діяльність розглядається одночасно як наукова і художня. Педагог виступає не тільки як дослідник, експерт, але і як драматург, режисер, артист. Метою інтегративного використання в освітньому процесі наукових та художніх елементів служить розширення простору смислотворення для учасників.

4. Цілісна. В ході створення та втілення педагогічного замислу важлива цілісність окремих частин процесу та обгрунтування необхідності тих чи інших дій, педагогічних мізансцен, що опосередковується насамперед розумінням педагогічної мети та понад завдання.

5. Детальність аналізу. Педагогічна режисура передбачає необхідність звертання найпильнішої уваги на деталі, нюанси взаємодії учасників, їх сприйняття, педагогічного середовища, в якій втілюється задум: від перехідної фази до жесту і костюму.

6. Наскрізну дію. Логіка дії педагога, що дозволяє визначити педагогічний жанр взаємодії, виглядає як ланцюжок дій: формулювання теми як головної проблеми уроку - визначення понад завдання та головної мети - розробка фіналу уроку як його інтелектуального і емоційного підсумку - розробка початку уроку і всього ряду подій.

Якщо використовувати термінологію К.Станіславського, педагог розробляє «наскрізну дію», в якій все підпорядковано педагогічному понад завданню. Наскрізна дія - це нитка, на яку нанизуються намистинки - всі деталі уроку. Основа, «яка закільцьовує» його початок і кінець.[31]

7. Інтегративна. Змістова і структурна основа організації навчально-виховного процесу з позиції педагогічної режисури виступає педагогічна інтеграція його раціональної і емоційної сторін. Смисловий зміст педагогічного спілкування в «інтегрованому» виді отримує як би полегшений доступ в глибини свідомості і підсвідомості, дозволяючи не «протягати» знання в інтелект, а допомогти йому там народитись, стимулюючи діяльність фантазії, показуючи світ начебто вперше, в нових ракурсах і зв'язках, пов'язуючи воєдино живе представлення та аналіз, почуття та думку, істину та красу.

Основним генератором творчої діяльності дітей передусім має бути творча і цілісна особистість учителя-людини небайдужої до справжньої краси в людях, природі, мистецтві. Адже саме від його натхненної праці з дітьми, фахово-педагогічної підготовки та творчого підходу, «режисури» до кожного уроку, особливої захопленості своєю справою безпосередньо залежить рівень творчої активності школярів, їх свідоме бажання виявляти власні творчі здібності, нахили в художньо-творчій діяльності.

Висновки з 1 розділу

Таким чином, підсумовуючи викладене у розділі першого дослідження, можна зробити такі висновки:

Театральна та педагогічна діяльність подібні за метою (вплив на людину та створення переживання); за змістом (комунікативні творчі процеси); за інструментарієм, засобами (психофізична природа актора та педагога).

До структури артистизму належать: професіоналізм учителя, ерудиція педагога, чарівність (привабливість) учителя, педагогічний артистизм, самобутність, уміння прийти до творчої інтерперетації, здатність до «дитячості», мова вчителя, пластика.

У процесі педагогічного спілкування акторська майстерність виконує наступні функції: мотиваційна, мобілізаційна, атрактивна, фасилітаторська, стимуцяційна, синтетична.

Режисерська діяльність як елемент театральної педагогіки виявляє себе у навчальному процесі в прояві щирості і виразності, спілкуванні і взаємодії, загальних закономірностях і штампах, економії сил і субординації цілей. Перспектива подальших пошуків спрямована на визначення необхідних організаційно-педагогічних умов використання зазначеного елементу у процесі підготовки майбутніх фахівців.

Основні функції педагогічної режисури: діяльнісна, протидіюча, єдність наукового та художнього характеру педагогічної діяльності, цілісна, детальність аналізу, інтегративна.

Головна режисерська задача педагога - у виділенні основних на думку і силою емоційного впливу відрізків епізодів уроку і вибудовуванні їх в режисерську композицію педагогічних подій. Учитель робить композицію уроку основою пізнавальної творчості, засобом вираження свого ставлення до змісту навчального матеріалу.

РОЗДІЛ ІІ. ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ВИКОРИСТАННЯ ЕЛЕМЕНТІВ АКТОРСЬКОЇ І РЕЖИСЕРСЬКОЇ МАЙСТЕРНОСТІ В ПЕДАГОГІЧНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ВЧИТЕЛЯ

2.1 Вивчення передового педагогічного досвіду з використання елементів акторської і режисерської майстерності в педагогічній діяльності вчителя

Важливим критерієм національної системи освіти виступає високий рівень професійної майстерності вчителя, спрямованість його на розвиток національної свідомості, духовної, естетичної та художньої культури. В ефективності успіху цього процесу має місце застосування театрального мистецтва у педагогічній практиці вчителя. Так, осмислення проблеми використання театрального мистецтва у сучасній вітчизняній освіті неможливе без звернення до театральної педагогіки. Академік І. Зязюн вбачає у театральній педагогіці ефективний компонент освітньо-виховної дидактики, значне нововведення, перспективне для реалізації у практиці освіти і виховання в цілому. Він переконаний: використовуючи надбання театральної педагогіки, зокрема систему К.Станіславського, педагог будь-якого профілю дістане відповіді на непрості проблемні питання освіти і виховання людини.[15]

Варто зауважити, що застосування театрального мистецтва як засобу вдосконалення педагогічної діяльності вчителя, пройшло вікову еволюцію, але не втратило своєї актуальності. Нового соціокультурного значення цей аспект набуває у наш час, коли проблема застосування театрального мистецтва в навчально-виховному процесі стає провідною для сучасної педагогічної думки та практики. Тенденції розвитку сучасної вітчизняної освіти потребують теоретичного осмислення, а відтак і практичного оновлення педагогічної діяльності вчителя. У педагогічній діяльності вчителів у наш час активно починає використовуватися театральне мистецтво, а саме театралізація навчального матеріалу, яку діти виконують у формі драматизації, заснованої на принципах імпровізації. Зокрема, директором школи «Чарівний світ» (м.Полтава), професором М.П.Лещенко обґрунтовано доцільність упровадження у навчальновиховну роботу з учнями таких видів театральної діяльності, як ритмічна драматизація, пантоміма, словесна інтерпретація, імпровізація та інсценування літературних творів.[12]

У сучасних загальноосвітніх навчальних закладах досить часто театральне мистецтво застосовується вчителями початкових класів. Тенденція використання театрального мистецтва у педагогічній діяльності вчителя початкових класів зумовлена реформуванням змісту освіти, зокрема розробкою та впровадженням у педагогічну практику освітньої галузі «Мистецтво», яка міститься у Державному стандарті початкової загальної освіти. Змістом цієї освітньої галузі є: основні особливості театрального мистецтва та їх взаємодія з іншими видами мистецтв, сприймання театральної вистави; засвоєння основної термінології, ознайомлення зі специфікою образної мови театрального мистецтва; формування елементарних навичок акторської майстерності у практичній творчій діяльності; висловлювання оцінних суджень щодо театрального спектаклю; формування і розвиток цілісного театрального мистецтва.[9]

Ми знаємо, що творча діяльність, зокрема використання театралізації у навчально-виховному процесі має позитивний характер. Театралізація активніше застосовується на заняттях з гуманітарних предметів, ніж з предметів фізико-математичного циклу, таких, як: українська мова і література, історія, природознавство, географія тощо. Зазначимо, що у сучасній педагогічній практиці у загальноосвітніх навчальних закладах проводяться такі уроки, а саме: урок-дослідження з мультимедійною презентацією та елементами театралізації, бінарний урок і урок-диспут з елементами театралізації та ін. Позитивним є те, що вчитель бере участь у цьому процесі, стає одним із учасників у ньому так-би мовити «режисером-аматором», або «актором-аматором», а отже, тим самим інтенсивніше зацікавлює учнів учитися, зокрема через театральну діяльність. Наприклад, учитель української мови та літератури ЗОШ I - III ступенів № 9 (м.Київ) А.Олійник проводить урок-диспут з елементами театралізації за романом Ліни Костенко «Маруся Чурай». На думку А.Олійник: «… проведення вчителем такого уроку розвиває логічність, самостійність суджень, культуру мовлення, пам'ять, мислення, навички виразного читання та акторські здібності; виховує почуття людської гідності, милосердя, патріотизму, високої духовності; допомагає учням глибше засвоїти зміст роману; удосконалює вміння аналізувати твір, давати оцінку вчинкам героїв, робити висновки».[23]

Цікавою є практика вчителя спеціалізованої школи I - III ст. № 260 (м.Київ) О. Дрик, яка проводить урок-дослідження з елементами театралізації, використовує інсценівки із уривків драми-феєрії «Лісова пісня» Лесі Українки. Проведення такого уроку удосконалює пізнавальні, пошуково-дослідницькі навички; розвиває вміння аналізувати художній текст, синтезуючи свої знання; напрацьовує навички ораторського мистецтва; виховує гуманну, інтелектуальну, духовну, творчу особистість.[11]

Варто відзначити, що театральне мистецтво тісно пов'язане з творчістю і тому головним завданням реформування сучасної вітчизняної освіти є розвиток творчої особистості учня, його творча самореалізація та самовдосконалення. А, отже, основним провідником творчої діяльності дітей має бути творча і цілісна особистість учителя - людини небайдужої до справжньої краси в людях, природі, мистецтві. Адже від натхненної праці педагога з учнями, творчого підходу, театралізації, «режисури» до кожного уроку, особливої захопленості своєю справою безпосередньо залежить рівень творчої активності школярів, їх свідоме бажання виявляти власні творчі здібності, нахили в художньо-творчій діяльності.[30]

Таким чином, щоб навчально-виховний процес був ефективним, його слід наповнити такою творчою діяльністю, яка б сприяла повному задоволенню і розвитку пізнавальних можливостей учнів та пробуджувала в них прагнення цікаво й змістовно організувати своє дозвілля. Багато в чому це залежить від систематичної позакласної роботи вчителя, який проводить її у взаємозв'язку з навчальною роботою, з позакласним читанням, із різними видами мистецтва, зокрема театральним.[34]

У позакласній роботі реалізуються творчий потенціал учня та педагогічний вплив на нього. Виховна робота в сучасній школі базується на ідеях гуманізму й демократичності. Зокрема, її успіх залежить від професійної майстерності вчителя, від його розуміння закономірностей виховної роботи, а саме: обумовленість виховання суспільними потребами та умовами життя; взаємозалежність виховання, навчання, освіти та розвитку особистості; залежність виховання від вікових та індивідуальних особливостей учня. Ці закономірності краще втілюються в процесі роботи шкільного театрального гуртка. У діяльності шкільного театру одночасно реалізуються три домінантних аспекти розвитку особистості: навчання засобами гри, виховання засобами мистецтва та соціалізація особистості учня через спілкування і взаємодію у творчому колективі.[21],[34]

Шкільний театральний гурток як соціокультурний феномен в усьому його багатстві та багатогранності завжди був засобом виховання, фундаментом духовного, морального розвитку особистості, тому що в шкільному театрі зосереджені гуманістичні цінності.

Театр як вагомий елемент у системі художньої культури освіти вирізняється тим, що він у своїй основі є своєрідним видом соціального, духовного, художнього розвитку особистості, художньо-естетичним і колективним за своєю формою, здатним гармонійно виховувати творчу особистість учня.

Зокрема, шкільний театральний гурток, який має в основі соціально-виховну функцію, допомагає учням самоствердитися та самореалізуватися у творчій діяльності. У творчій діяльності соціально-виховна функція полягає у зміцненні та розвитку театрального колективу, де у процесі опрацювання драматичної вистави відбувається процес соціального виховання, а саме корекція міжособистісних стосунків і розвиток творчих здібностей школярів, а також формується художньоестетичний смак. Як зауважує І. Наливайко: «…введення театрального мистецтва в духовний світ школярів є надзвичайно важливим у формуванні їхнього художньоестетичного смаку. Жодне мистецтво не входить у життя дитини так радісно, так хвилююче і святково. Не всі види мистецтва здатні справляти з самого початку таке сильне враження, як театральне мистецтво. Воно дає відчуття радості співучасті та співтворчості, радості безпосереднього залучення до прекрасного та пізнання нового».[22]

Щодо виховного впливу театрального мистецтва на особистість дослідниця О.Комаровська вважає, що шкільний театральний гурток надзвичайно цінний для розвитку в учнів соціально важливих якостей і формування емоційно-почуттєвої сфери: умінь співчувати, співпереживати, співдіяти. «У такій творчості, дієво сприймаючи світ, життя крізь призму п'єси, - стверджує науковець, - …дитина вчиться «бачити» себе очима інших і зростає духовно». Так-би мовити рефлексія у поєднанні з духовністю це та основа, яка тримає особистість в автентичній екзистенції у соціумі.[16]

Науковець Н.Миропольська наголошує, що у шкільному театральному гуртку учні вчаться бути чесними, справедливими, духовно збагаченими. Вона переконана, що «…мистецтво театру - засіб пізнання світу і людини». Дійсно, це «пізнання світу» дуже важливе не тільки для учнів, але й для нас усіх, адже, якщо ми його втратимо, то зникне все субстанційне у нашій душі.[21]

Зокрема, у сучасній педагогічній практиці, крім шкільного театрального гуртка, використовується й інтерактивний (від. анг. interaction - «взаємодія») театр, який через театралізацію вивчення, обговорення, осмислення учнями актуальних соціальних проблем, які є найбільш дотичними до життєвих потреб, інтересів підлітків та учнівської молоді, сприяє активізації соціальної взаємодії школярів. Дослідниця В.М.Шахрай стверджує: «Інтерактивний театр є одним із тих навчально-виховних методів, що, спираючись на свою нестандартність, високу емоційність, відсутність прямого моралізування, може досить активно залучати учнів до обговорення проблем, до пошуку відповідей на хвилюючі питання, визначення свого життєвого вибору, сприяти перетворенню підлітків та старшокласників із об'єктів виховного процесу в активних учасників соціалізації особистості».[33]

Цікавим є те, що інтерактивний театр поєднує театральне дійство й безпосередній діалог, розмову з присутніми на ньому про важливі життєві питання, які порушені в спектаклі, спрямування всіх учасників до роботи думки, формування власних оцінок та висновків. Доцільно наголосити, що театральна гра у взаємодії з глядачами через діалог, бесіду або дискусію у цьому театрі, на відміну від шкільного театру там де існує «четверта стіна» (без прямого спілкування з глядачами, завжди залишається актуальним так, як у ньому вирішуються як духовні, так і соціальні проблеми особистості учня. Тобто, на нашу думку, бути комунікабельним та компетентним у всіх сферах життєвої діяльності. Так, як ми живемо у стані нестабільності, прагматичності, раціоналізму, відчудження людини одна від одної та поглиблення самотності і тому, саме театральне мистецтво може допомогти у професійній майстерності вчителя подолати цей стан, зокрема спрямувати учня на життєву самореалізацію у цьому мінливому світі.[33],[31]

Отож, ми бачимо, що театральне мистецтво у загальноосвітніх навчальних закладах використовується у різних формах: шкільний театральний гурток, інтерактивний театр, організоване за участю вчителя та учнів театралізоване дійство, уроки з елементами театралізації, а також драматизація на основі навчального матеріалу.

Виходячи з вищезазначеного, констатуємо, що незважаючи на позитивні зрушення у педагогічній діяльності вчителя, педагогічний потенціал театрального мистецтва, художньо-естетичне виховання учня, поки, що реалізується недостатньо у навчально-виховному процесі школи. Щодо організації театральної діяльності школярів у позакласній роботі, зокрема творчого процесу шкільного театру, то вона має епізодичний характер. «Сьогодні майже не існує шкільних театральних колективів, - зауважує науковець М. Дергач, - а діяльність тих, що працюють, здебільшого спрямована лише на організаційнопостановчу роботу. Така тенденція штучно вилучає театральне мистецтво із арсеналу освітньо-виховних засобів формування учнів, звужує його педагогічний потенціал до меж розваги і дозвілля».[10]

У педагогічній діяльності накопичено недостатньо творчого досвіду щодо використання засобів театрального мистецтва, зокрема гри, в навчальновиховному процесі загальноосвітньої школи. Тому, що педагоги, звісно не всі, готуються до цього поверхнево, не заглиблюючись у суть важливості та необхідності використання театрального мистецтва в їхній професійній майстерності. Як вказує науковець Т. Полякова: «…гра не знаходить свого адекватного місця в педагогічній практиці, недостатньо усвідомлюється вчителями цінність гри, у частини вчителів констатується втрата інтересу до ігрової діяльності, що може стати сигналом зниження творчої активності».[28]

Таким чином, якщо вчитель буде активно залучати дітей у спеціально сконструйований «світ театральної гри», в якому суб'єкт-суб'єктивна взаємодія виявлена зримо і вбудовується в попередньо створений сценарій, драма допомагає індивідам установити тісний зв'язок з повсякденною реальністю, то неодмінно в учнів з'явиться бажання вчитися. Саме тоді театральне мистецтво як дидактичний засіб буде набувати особливого контексту в ході художньо-естетичного виховання, де цей вид мистецтва стане не засобом навчання, а змістом уроку.[4]

Але, на жаль, у сучасній шкільній системі відсутні уроки театру, на яких учні змогли б познайомитися зі специфікою театрального мистецтва, оволоділи б його мовою через практичну театральну діяльність. У змісті шкільного курсу «Художня культура» театр представлений недостатньо для художньо-естетичного, творчого та психофізичного розвитку учнів.[10]

2.2 Методичні рекомендації щодо використання елементів акторської і режисерської майстерності в педагогічній діяльності вчителя

Методичні рекомендації вчителям початкових класів будувались на демонстрації необхідності використання прийомів педагогічного артистизму: 1. Перед тим як зайти в клас, відмовтесь від побутових проблем, налаштуйтесь на навчальний процес.

2. Спокій і зосередженність - головний ключ до успіху.

3. Не робіть різких рухів, жестів.

4. Міміка повинна бути живою, але не нервовою.

5. Пересування по класу помірне, з невеликими зупинками, зупинились, то не кам'янійте.

6. Голос - спокійний, в той же час учні повинні чітко вас чути.

7. Дикція чітка, зрозуміла дітям.

8. Охайність одягу, зачіски (кольори природні та помірні).

9. Постава пряма, вона дуже впливає на дітей, як ви стоїте (сидите), так і діти по інерції стоять (сидять).

10. Використовуйте різні методи подачі матеріалу.

11. Примусьте дітей взаємодіяти з вами, приймати участь в уроці без примусу.

З моєї точки зору розвиток педагогічного артистизму, краще всього починати з студенстських років, ніж в вже сформованому учителі початкових класів.

Таким чином, розглянутий нами тренінг повинен сприяти розвитку таких творчих здібностей вчителя початкових класів, як:

-методична творчість;

-комунікативна творчість;

-творча самодосконалість.

У процесі підготовки майбутніх учителів використовуємо наступні дисципліни: «Організація і режисура виховних заходів», «Основи педагогічної майстерності», «Основи сценічного та екранного мистецтва», «Риторика та педмайстерність». Методологічні основи програм обраних дисциплін базуються на сутнісних аспектах театру. Навчальна дисципліна «Організація і режисура виховних заходів» спрямована на оволодіння студентами провідних теоретичних засад режисури, методами прогнозування впливу прийнятних в умовах школи культурно-дозвiльних форм i програм на учнiв рiзних вiкових категорiй, професійної, грамотної їх органiзацiї, постановки, оформлення й проведення; «Основи педагогічної майстерності» передбачає формування у майбутніх вчителів потреби професійно займатися самовихованням, адаптуватися до педагогічної професії, самовдосконалюватися, проявляти свій індивідуальний творчий потенціал у навчально - виховній діяльності; «Основи сценічного та екранного мистецтва» дисципліна спрямована на формування виконавського вміння та мовну підготовку майбутнього вчителя; «Риторика та педмайстерність» знайомить студентів із засобами переконання, ефективними формами впливу (переважно мовного) на аудиторію з урахуванням її особливостей.

При навчанні основам педагогічного артистизму особливе значення має поетапний підхід: на першому етапі треба засвоїти основні особливості педагогічного артистизму, елементів театральної педагогіки як компонентів педагогічної техніки і педагогічної майстерності. Необхідні умови для формування установок на художньо-педагогічну творчість, мотивів діяльності, закладка її теоретичної основи. Теоретичний матеріал бажано освоювати евристичним методом, що задає стратегію творчого пошуку, стимулюючого такі процедури творчої діяльності, як генерація ідей, творча уява, творча рефлексія та ін.

На другому етапі освоюються різні види вправ на матеріалі різноманітного відтворення педагогічної реальності (приклади таких вправ наведені в додатку Б), в тому числі з області театральної педагогіки, адаптованих до педагогічної діяльності і покликаних допомогти в розвитку образного мислення, інтуїтивного передбачення, творчих підходів до справи; відбувається навчання методиці застосування отриманих знань і умінь в роботі; розвиваються комунікативні та артистичні якості, необхідні педагогу. Умовне відтворення реалій шкільного життя дає можливість на практиці спробувати себе в ситуаціях педагогічної дійсності, відчути себе в ролі суб'єктів, від імені яких вони виступають.

На третьому етапі навчання діяльність носить переважно творчий характер. Отримуючи завдання, весь процес їх вирішення треба планувати самостійно, імпровізуючи і проявляючи ті елементи артистизму, які найбільш прийнятні в ситуації.

Процес знайомства з основами педагогічного артистизму проходить найбільш ефективно при використанні методу творчого моделювання; по-перше, це відбувається тоді, коли ви "малюєте" образ ідеального вчителя сучасної школи (і, отже, своєрідний зразок для себе), а по-друге, це здійснюється у формі мікровикладання - програвання мініатюрних ситуацій навчання і виховання (мікроурок, мікробеседа і т.п.). Важливою умовою моделювання є опора на ваші теоретичні знання: в іншому випадку моделювання може призвести до фіксованих схемами поведінки.

Також можна використовувати такі методи навчання, методи стимулювання і мотивації навчання, як ділові, рольові, евристичні ігри, акторський тренінг і різноманітні вправи на педагогічному матеріалі, вирішення проблемних театрально-педагогічних ситуацій, захист артистичних прийомів ( "виправдання" доречності використання того чи іншого артистичного прийому в ситуації педагогічної взаємодії), використання елементів драматизації; метод історичних паралелей; аналіз життєвих ситуацій; елементи лекції, які розкривають залежність між творчими досягненнями педагога і використанням їх у своїй діяльності компонентів театральної майстерності, що виділяють творчу сутність учительської роботи, закономірність звернення до театральної педагогіки при аналізі педагогічної дійсності; семінарські заняття, присвячені аналізу механізмів досягнення творчого самопочуття, розвитку фантазії, інтуїції, емпатії, спостережливості і т.д.

Наприклад, для розвитку емпатії можна використовувати завдання, в яких потрібно виділити це явище в різних формах його конкретного прояву: наприклад, написати твори, в яких описати будь-яке своє переживання в дитинстві. Аналізуючи ці спогади, слід зазначити особливості дитячих переживань. Намагайтеся частіше вирішувати проблемні ситуації, в яких шлях до педагогічно правильного рішення лежить через прояв емпатії. Дані методи роботи сприяють не тільки формуванню необхідних педагогічних умінь і навичок, а й впливають на розвиток професійних і моральних якостей педагогів. Дивлячись на результати своєї роботи, пізнаючи себе, аналізуючи помилки, можна використовувати цю інформацію як основу створення програми професійного самовиховання.

Актуалізації логіки почуттів сприяє, зокрема, використання методу історичних паралелей, особливістю якого є емоційно-логічне порівняння уявлень, наприклад, про хороше і погане вчителя, властивих різним історичним епохам. При такому порівнянні ефективне вирішення поставлених завдань досягається не стільки через засвоєння будь-яких теоретичних понять, скільки через забезпечення глибокого розуміння морально-етичної суті вчительської професії. Наприклад, в контексті розмови, присвяченого вимогам, що пред'являються вчителеві на сучасному етапі розвитку освіти, виберіть з художніх творів (Ф. Сологуб "Дрібний біс", Г. Черних і Л. Пантелєєв "Республіка Шкід", Т. Шевченко "Близнюки", А . Купрін "На переломі (Кадети)", Г. Пом'яловський "Нариси бурси" та ін.) епізоди - певні тези педагогічній теорії і практики, посилені художніми прийомами підвищення психологічної проникливості і загострення емоційного сприйняття і уявіть їх в особах, тобто розіграйте. Це розширює можливості формування глибоко усвідомленого вами педагогічного кредо, дозволяє показати різноаспектну варіативність взаємин вчителя і учня, розробити модель педагогічного спілкування стосовно конкретної ситуації і сприяє морально-етичної переоцінці педагогічних можливостей, наявних у вашому арсеналі, можливостей різних засобів педагогічної техніки і театральної педагогіки. Таким чином можна досягти оптимального поєднання раціонального і чуттєвого, утворюється поле високого емоційного напруження, що стимулює ефективне трансформування різних педагогічних категорій в глибокі морально-етичні переконання.

Висновки з ІІ розділу

Аналізуючи проблему використання засобів театрального мистецтва у педагогічній практиці вчителя загальноосвітніх навчальних закладів, ми бачимо, що у наш час художньо-творчий потенціал педагогів поступово зменшується. Вчителі, на мою думку, недостатньо обізнані в теорії театральної педагогіки, зокрема у її методиці, тому недосконало використовується театральна творчість у навчально-виховному процесі загальноосвітньої школи. Педагогу необхідно усвідомити, що театральне мистецтво грає важливу роль у розвитку його професійної майстерності, а саме: художнього бачення, образного, раціонально-ірраціонального, абстрактного та творчого мислення.

Таким чином, застосування театрального мистецтва на уроках та в позакласній роботі є перспективним для педагогічної практики нашого суспільства, тому що саме безпосередній контакт як учнів, так і педагогів з театральним мистецтвом допомагає глибше пізнати себе, свій внутрішній світ. Театральне мистецтво формує художнє сприймання, почуття прекрасного і стимулює естетичний, моральний, етичний, духовний розвиток особистості та спонукає педагога до постійного самовдосконалення професійної майстерності, дає вчителю можливість піднятися від повсякденності до акме-вершин й творчих натхнень у його фаховій діяльності.


Подобные документы

  • Педагогічна майстерність - вияв високого рівня педагогічної діяльності. Головні елементи майстерності сучасного вчителя та шляхи її формування. Особливості психолого-педагогічної підготовки майбутнього вчителя, значення прикладних знань і навчань.

    реферат [30,9 K], добавлен 12.02.2011

  • Структура педагогічної діяльності. Поняття і структура педагогічного таланту. Методичні основи педагогічного таланту вчителя. Напрями професійного вдосконалення педагога. Основні види сучасної педагогічної діяльності. Формування професійної майстерності.

    курсовая работа [38,8 K], добавлен 23.12.2014

  • Теоретичні основи акторської майстерності в педагогічній діяльності. Аналіз шляхів стимулювання емоцій, інтересів і почуттів учнів засобами театральної педагогіки. Артистизм як професійна навичка майбутніх учителів музики в умовах занять з хорового класу.

    курсовая работа [154,6 K], добавлен 24.10.2010

  • Визначення ролі елементів цікавого мовознавства на якість засвоєння учнями знань в процесі вивчення іменника в початкових класах і дослідження особливості його використання в навчальній діяльності вчителя початкових класів. Розробка пізнавальних завдань.

    дипломная работа [1,1 M], добавлен 02.11.2009

  • Теоретичні основи використання нових інформаційних технологій в початковій школі. Вплив комп’ютера на психічне і фізичне здоров’я дитини. Проблеми та шляхи їх вирішення. Методичні рекомендації щодо використання НІТ в роботі вчителя початкових класів.

    курсовая работа [48,5 K], добавлен 17.06.2009

  • Основні елементи зовнішньої техніки вчителя. Система самовиховання вчителя. Складові педагогічної майстерності вчителя. Власна оцінка своїх здібностей, моральних якостей і вчинків. Володіння мовленням як засобом професійної діяльності педагога.

    реферат [438,9 K], добавлен 15.10.2012

  • Теоретичний аналіз творчої спадщини В.О. Сухомлинського. Роль освіти в суспільстві. Особистість вчителя як вирішальний фактор педагогічного процесу. Гуманістична спрямованість педагогічної діяльності сучасного викладача. Характеристика вчителя-гуманіста.

    курсовая работа [37,1 K], добавлен 21.05.2015

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.