Сучасні проблеми малокомплектної школи

- учителі-предметники нерідко перебувають у методичній ізоляції, адже через малочисельність педагогічних кадрів у школах неможливо організувати роботу навіть циклових методичних об'єднань (згідно з нормативними документами учителі-предметники малокомплектних шкіл мають працювати у відповідних методичних об'єднаннях базових шкіл).

Віддаленість від культурно-методичних центрів ускладнює надання методичної допомоги, спричиняє інформаційний голод, перешкоджає вчителям зустрічатися із працівниками інших закладів освіти і культури.

Порівняно з іншими школами України, малокомплектні школи майже уп'ятеро гірше забезпечені методичною літературою. Не можна не звернути увагу і на такі обставини:

- у багатьох селах, де функціонують малокомплектні школи, немає жодного закладу культури;

- достатнім тижневим навантаженням забезпечуються, як правило, лише вчителі математики, української та іноземної мов. Понад третина вчителів малокомплектних шкіл викладають по 2-3 і більше навчальних предмети. Водночас біля третини вчителів малокомплектних шкіл мають стаж роботи до 5 років;

- малокомплектні школи мають майже втричі більше вакансій, ніж повнокомплектні. Ця тенденція дедалі посилюється.

Частина сільських шкіл не відповідає класичному статусу «малокомплектної школи», за наявності всіх комплектів класів наповненість їх значно менша нормативної. Тобто ці школи є малокомплектними з огляду на кількість учнів у кожному класі. Особливості роботи у таких школах нічим не відрізняються від особливостей, так би мовити, класичних малокомплектних шкіл. Мабуть, варто вважати малокомплектною не лише ту школу, якій бракує одного або кількох комплектів класів, а й таку, де наповненість класів становить від в до 12 учнів [11, 3].

2.2 Основні проблеми сучасної малокомплектної школи

Сільська школа була і залишається стабілізуючим чинником села, практично основним осередком культури, гарантом виховання свідомих і компетентних громадян України.

Сьогодні на селі функціонує 14,9 тис. загальноосвітніх навчальних закладів, що становить 70,2% від загальної кількості шкіл в Україні. З них 4,5 тис. - це школи малочисельні, або малокомплектні, майже 500 загальноосвітніх закладів розміщені у гірській місцевості. Продовжує розвиватись мережа закладів нового типу, створюються навчально-виховні комплекси «школа-дитячий садок», їх налічується біля 650.

Спостерігається тенденція збільшення кількості малочисельних, малокомплектних шкіл, тому потрібні і навчальні програми, посібники - не ті, що розраховані на багаточисельну школу, а свої, специфічні. Відсутність ефективної методичної допомоги сільському вчителеві позначилась і на рівні підготовки школярів, їхньому кругозорі, загальному розвиткові.

Через це на перший план висувається завдання - зберегти сільську школу як головний чинник існування села. Тож передусім треба підняти рейтинг сільського учня, престиж учителя. Через малу наповнюваність класів потрібні інші підходи до організації навчально-виховного процесу, до розв'язання педагогічних проблем: індивідуальний підхід, інтегрований зміст, умови для різнорівневої диференціації.

Завдання сільської школи - зблизити дітей з перших років навчання в школі з природним середовищем, ефективно використати його для фізичного, психічного, соціального й духовного розвитку; допомогти дітям побачити навколишню дійсність у всій повноті, навчити правильно сприймати явища і предмети; зробити їх дослідниками, захисниками, друзями природи [23, 44].

Аналіз змін, що відбуваються у сільських населених пунктах області, свідчить про необхідність зосередження уваги на сільській малокомплектній школі. Така школа є особливим типом загальноосвітнього навчального закладу в сільській місцевості. Значне погіршення демографічної ситуації призвело до збільшення кількості цих шкіл. Малокомплектні і малочисельні школи суттєво ускладнюють здобуття повноцінної освіти дітьми з сільської місцевості, але упродовж наступних років ми не зможемо відмовитись від їхніх послуг. Тому слід активно шукати шляхи вдосконалення роботи такої школи. Проблеми здебільшого виникають у зв'язку з методикою навчання дітей у школі та фаховою підготовкою сільського вчителя, а вже меншою мірою пов'язані з дітьми, з їхньою підготовленістю до навчання. Тим часом школа, внаслідок об'єктивних процесів, властивих селу, у своїй діяльності виходить далеко за межі освітніх функцій, відіграючи роль осередку духовного і культурного життя села. Дуже часто школа в селі - єдиний центр спілкування і взаємодії учнів, центр кваліфікованого інформаційного забезпечення. Поза тим Постановою Кабінету Міністрів України "Про розвиток сільської загальноосвітньої школи" закріплено ряд положень, які законодавчо сприяють поліпшенню умов роботи школи в сільській місцевості. Разом з тим у функціонуванні загальноосвітніх навчальних закладів на селі існує чимало труднощів і невирішених проблем. Особливо вони властиві малокомплектній школі.

Сучасна сільська малокомплектна школа володіє унікальними можливостями для відродження національних традицій виховання, організації виховного процесу на основі народної педагогіки, що відповідає одній із головних умов побудови національної школі.

Важливою передумовою якісної освіти на селі є удосконалення навчально-виховного процесу. Найскладнішими з педагогічного погляду є малокомплектні школи, які дуже різняться за наповненістю класів, навчальними площами та навчально-дослідними ділянками. Поширеною є початкова школа з кількістю учнів від 12 до 40. Отже, нечисленність учнівського і педагогічного колективів є найвиразнішою ознакою функціонування сільських шкіл [23, 45].

Мала кількість учнів, значні відмінності у наповненості класів або відсутність дітей одного віку зумовлюють головну особливість організації навчальної та позаурочної діяльності, постійну роботу вчителя з різновіковим і нечисленним складом учнівського колективу. Це явище має й позитивні сторони, оскільки створюються передумови для індивідуалізації навчальної та виховної роботи, диференціації трудових і громадських доручень, взаємовпливу дітей. Сільські школи працюють у специфічних умовах. Вони мають самобутні традиції, особливий характер навчальної і трудової діяльності. Є тут свої труднощі, однак наявні й переваги. В умовах села школа стає головним осередком культури, духовності.

Гострою була і залишається проблема сільського вчителя у малокомплектній школі. Це - робота з комплектами класів, неповне тижневе навантаження, викладання не за фахом. До того не сприяють підвищенню фахової майстерності вчителя низька заробітна плата, неспроможність забезпечення себе науково-методичною літературою, відсутність умов та часу для самоосвіти. Економічна ситуація позбавила сільського вчителя притаманної йому ролі сільського інтелігента, натомість збагативши його рисами сільськогосподарського працівника через необхідність ведення присадибного господарства. Це створює серйозну проблему для вчителя у плані забезпечення учнів знаннями і практичними вміннями відповідно до вимог державних стандартів.

Науково-методичне забезпечення роботи учителя складається з кількох етапів: від виявлення труднощів до розробки певних педагогічних технологій. Учителеві, який працює в класі з 5 - 10 учнями, необхідні інші методики, інші підходи до організації діяльності - особлива майстерність, специфіка спілкування в малих групах, використання методів індивідуалізації і диференціації навчання.

Як правило, нетворче ставлення учителя до роботи в таких класах веде до гіперопіки над учнями, що не сприяє розумовому розвитку дітей, а тільки викликає емоційні та психологічні перевантаження. Необхідно розробити і впровадити в практику зразки різної організації навчальної діяльності учнів в малочисельних класах: індивідуально-групова, об'єднання різновікових груп, різнорівневі класи, блоки уроків та інше [20, 53].

В сільській малокомплектній школі повинен працювати вчитель з багатопрофільною підготовкою. При навантаженні, меншому від норми, фахівці повинні здійснювати управління позакласною роботою, вести гуртки, факультативи, студії, керувати науково-дослідною роботою учнів, працювати з обдарованою молоддю, адже учням далеко не всіх сільських шкіл доступні позашкільні заклади.

Разом з тим низька наповнюваність класів, якщо у цих класах є різновікові групи, створює певні умови для розвитку дитини. Вчителю слід так організувати процес навчання, щоб кожен учень був включений у навчальний процес, умів самостійно працювати, комфортно себе почував. Через малу наповнюваність класів можливості для здійснення особистісно зорієнтованого навчання, для індивідуалізації навчальної діяльності у сільській школі значно вищі, ніж у міській. Тут більшою мірою можливі підтримка здібних учнів і надання їм змоги виходити за межі програми улюбленого предмета, працювати у власному темпі.

Важливо, щоб сільський вчитель був готовий до розробки індивідуальних навчальних планів для учнів понад державний стандарт, до створення авторських програм. Але для цього потрібно, щоб вищі навчальні заклади готували своїх випускників до роботи у малокомплектній школі. Велика увага має приділятися навчанню організації гурткової роботи. Хоч у більшості вищих навчальних закладів підготовка вчителів проводиться за двома спеціальностями, проте у малокомплектних школах для окремих фахівців навчального навантаження не вистачає. В цьому навчальному році постала проблема вчителів іноземної мови для 2-х класів. Дуже важливо, щоб вчитель початкових класів міг викладати іноземну мову у своєму класі.

Складною залишається проблема матеріально-технічного забезпечення сільської школи. Протягом останніх років через фінансову скруту вряди-годи здійснюється оновлення меблів і санітарно-технічного та навчального обладнання кабінетів, майстерень, спортивних залів, недостатніми є матеріальна база для фізичної культури і забезпечення комп'ютерною технікою [20, 54].

Суттєвого поліпшення вимагає організація трудового навчання і профорієнтаційної роботи з учнями сільських шкіл, яка потребує урахування сучасних умов розвитку агропромислового комплексу. При введенні у старших класах профілізації доцільно школи об'єднати в окремі округи. В такому окрузі кожна школа повинна спеціалізуватися з певного профілю. В цьому випадку уроки трудового навчання мали б проводитися в один і той самий день тижня, щоб учні мали змогу в цей день розходитись по школах для трудового навчання і навчатись відповідно до обраного ними профілю.

Особливості села і участь учнів у сільськогосподарських роботах зумовлюють необхідність зміни структури навчального року, зміщення канікул так. щоб учням під час навчання не доводилося нехтувати заняттями через виконання сільськогосподарських робіт.

Певні проблеми виникають в управлінні малокомплектним навчальним закладом. Початковою школою, яка налічує 50 і більше учнів, керує директор школи, при меншій кількості учнів організаційні функції виконує завідувач із числа вчителів школи за мізерну доплату. Таким школам, як правило, надають допомогу відділи освіти. Проте через специфіку державно-громадського управління керівництво школою, крім строгої вертикалі, повинно здійснюватись місцевою громадою.

Сьогодні назріла проблема пошуку нових підходів до організації навчально-виховного процесу в сільських закладах освіти. Життя спонукає учених, практиків, управлінців освіти розробити концепцію програми «Сільська школа», а на місцях розробити регіональні програми, щоб кожна школа могла визначити основні напрямки своєї діяльності. Завдання програми «Сільська школа» - конструювання і впровадження нових моделей освітніх закладів, які б забезпечували якісну освіту і соціальний захист дитинства на землі. Сільська школа повинна давати високий рівень освіти, ранню профорієнтацію, забезпечувати формування особистості, здатної до подальшої діяльності на селі.

Сьогодні необхідні ефективні розробки з питань методики проведення уроку в малочисельних класах для вчителя на зразок блокової системи, де учитель із загальної теми чи розділу міг би вичленити найважливіший, найвагоміший матеріал, а допоміжний, другорядний діти опрацьовували б самостійно чи за допомогою батьків. Це особливо стосується шкіл гірської місцевості, дітей, що проживають у віддалених місцях, яким з різних причин доводиться пропускати уроки.

Розділ 3. Перспективи розвитку малокомплектних шкіл

3.1 Особливості побудови навчально-виховного процесу

навчальний урок малокомплектний школа

Істотні особливості навчально-виховного процесу у малокомплектних школах зумовлені в основному:

- специфікою роботи у класах з малою наповненістю;

- специфікою сільськогосподарського природного оточення, економічними, соціальними умовами, характерними для невеликих населених пунктів сільської місцевості.

З одного боку, це сприяє індивідуалізації навчання, диференційованому підходу до учнів. З іншого - різко зростає навантаження на кожного учня, який під час уроку постійно перебуває під контролем учителя і змушений багато разів відповідати на запитання. Одноманітні методи і прийоми, які нерідко застосовують різні учителі-предметники (а надто - один учитель, викладаючи по 2-3 навчальних предмети), призводять до емоційного перевантаження та швидкої втомлюваності учнів.

Науковці стверджують, що тривалість самостійної роботи учнів у малокомплектній школі значно перевищує наявні оптимальні нормативи і становить від 43,1 до 83,9 відсотка навчального часу, тоді як для учнів 1-2-х класів вона не повинна перевищувати 25 хвилин, 3 - 4-х класів - 30 хвилин. Навчання тут супроводжується постійними додатковими зоровими, мовними та іншими подразниками, що вкупі із монотонною самостійною роботою негативно позначається як на розумовій працездатності учнів під час уроку, так і на рівні їхніх знань у цілому. Внаслідок цього знижується інтерес до навчання, воно стає важкою, малоефективною роботою [12, 2].

Тому в умовах сільської малокомплектної школи слід використовувати різноманітні організаційні форми, методи, прийоми навчання, які б активізували розумову діяльність, допомагали ефективно реалізувати триєдину мету уроку. Особливого значення набувають інноваційні технології, які враховують особливості малокомплектних шкіл, інтерактивні методики навчання.

Особливу увагу варто звернути на те, щоб учитель, який викладає по 2-3 і більше навчальних предметів, на всіх уроках використовував, зокрема, методичні прийоми, які відповідають тому чи іншому навчальному предмету.

Домінантним залишається принцип диференційованого індивідуального підходу до навчання і виховання. З двох можливих форм диференціації навчально-виховного процесу - профільної та рівневої - у малокомплектній школі варто надавати перевагу рівневій, тобто внутрішній диференціації. Бажано використовувати групову форму навчання. Склад груп - динамічний, тобто учні можуть переходити з однієї групи в іншу. Крім того, багато які питання розглядаються колективно. На певних етапах уроку кожна з груп по черзі працює самостійно, і таким чином зменшується психологічний тиск учителя.

3.2 Майбутнє малокомплектної школи: пріоритети розвитку

У роботі сільської малокомплектної школи чимало нерозв'язаних проблем. Справа в тому, що в малої школи звичайно невелике приміщення. І в цьому приміщенні поруч один з одним живуть і малюки, і підлітки. Але при всьому цьому малюкам і підліткам потрібне різне середовище життя. Якщо для малюків краще, щоб приміщення, у якому вони знаходяться, було б м'яким, затишним, ніжним, то підлітки потребують більше простору, більше можливості «ламати і будувати». Ну, наприклад, зрозуміло, якщо в родині є малюк, то звичайно він на стіни своєї кімнати вішає малюнки з іграшками, ляльками чи машинками. А підліток уже вішає плакати рок-ідолів. Те, що цікаво підліткам, ще рано малюкам і часто просто руйнує стійкий світ молодших школярів, а те, що потрібно малюкам, обмежує простір, потрібний підліткам для розвитку.

І тут виникає істотна проблема для малих шкіл: як у невеликому приміщенні ще й поєднати можливість загального активного життя різних поколінь та необхідність різних середовищ для їхнього розвитку?

Не дивлячись на це, у невеликій школі набагато простіше, ніж у великій, відмовитися від традиційної системи оцінювання (і разом з нею від її численних негативних наслідків) просто через те, що дітей менше і, відповідно, менше необхідності всіх нівелювати і винаходити технологічну, однакову для всіх систему.

У невеликій школі більше можливостей для словесного; змістовного оцінювання, підтримання, зворотного зв'язку з кожною дитиною. Учителі мають більше можливостей бути терплячими до дітей, їхньої поведінки, реальних проблем і складнощів дорослішання. У малій школі більше можливостей тісно спілкуватися з батьками, а не обмежуватися записами в щоденнику [17, 4].

Невелика кількість учнів у класах і в школі в цілому породжує і це одну проблему - соціально-психологічну. Мало дітей - мало спілкування, мало вибору, мало різномаїття в спілкуванні. У великих класах більше шансів «мирного співіснування» кількох лідерів: більше учнів - більше груп, більше можливостей вибору друзів чи подруг (посварившись з однією подружкою, дівчинка не залишається самотньою - є шанс знайти іншу), набагато різноманітніший вибір для формування досвіду спілкування з протилежною статтю... Усе це - істотна проблема. Оскільки саме досвід спілкування з однолітками, старшими і молодшими, дівчатками і хлопчиками стає у певному віці головним для школярів, і аж ніяк не навчання.

Але навчання в маленьких класах має свої «підводні рифи». Мала наповнюваність класів традиційно позитивно сприймається (і батьками, і педагогами) як можливість більш якісної організації індивідуального підходу до організації навчання і більш якісного навчання школярів. З одного боку, звичайно ж, це так - учителю простіше підготувати індивідуальні завдання різних рівнів кожному учневі в класі з 5-10 учнями, ніж у класі, де навчаються 30 дітей. Але справа в тому, що індивідуальний підхід - це не тільки індивідуально організоване співнавчання, а освіта взагалі - це не тільки індивідуальна навчальна робота. Ось і виникають проблеми.

Коли в навчальній групі мало учасників, зменшується різноманіття в групі, набагато складніше створити атмосферу взаємного емоційного пошуку відповідей на складні питання, настільки необхідну для справжньої освіти. Адже відомо, що чим строкатіший колектив, тим корисніший він для росту кожного його члена. У гарному класі, як правило, є й інтелектуальні лідери, на яких можна рівнятися іншим; є емоційні лідери, які створюють потрібний настрій, атмосферу; є більш слабкі в навчанні учні, турбота про успіхи яких дуже корисна і в моральному і в навчальному плані для «завжди успішних» лідерів. Різноманіття думок, позицій, підходів, вражень - от що створює насичену атмосферу взаємного навчання. Усього цього важко досягти в невеликому класі.

Крім того, у маленькому класі, як це не дивно, ще різкіше починають виявлятися відмінності дітей. Один інтелектуально сильний і рветься вперед, інший мислить у чотири рази повільніше, але глибше і не встигає за швидкістю проходження матеріалу першим; третій дуже слабкий у роботі а навчальним матеріалом і т.д. І якщо у великому класі така різниця нівелюється, зокрема, завдяки диференціації учнів на якісь групи, то в маленькому класі вона різко «виходить назовні».

І тут у вчителя виникає проблема методу. Справа в тому, що вчителів у педінститутах учать працювати фронтально з великими класами чи індивідуально (один на один з учнем). Дуже рідко майбутніх педагогів озброюють засобами роботи з малими групами. І вже зовсім не зрозуміло, як працювати з класом, де ніяких груп не створиш. Стояти біля дошки і викладати матеріал у лекційному стилі, коли в класі сидять п'ятеро учнів, смішно. Посадити кожного учня носом у підручник і переходячи від одного до другого розмовляти індивідуально - теж погано. Деякі підлітки не витримають і кількох місяців такого «нудного навчання» [17, 5].

У старшій школі невеликі класи ставлять учителів ще перед однією проблемою. У віці 14-16 років учні відчувають необхідність пробувати себе в різних напрямках людської діяльності, обрати певну спеціалізацію. Знову потрібні індивідуальні маршрути. У великій школі цю проблему можна розв'язати за рахунок створення профільних груп. А як бути маленькій школі, у якій ніяких груп не створиш?

Педагоги малих шкіл, які намагаються впоратися із цими труднощами, стають на шлях інновацій, пошуків Інших способів організації навчального процесу, іншого способу організації життєдіяльності школи в цілому. Інколи малі школи опиняються в цих процесах попереду великих, адже саме життя змушує їх шукати інші шляхи організації навчання. Крім того, відомо, що чим організація менша, тим легше проводити в ній зміни.

У сільській школі починаються такі позитивні зрушення, як поява альтернативних та варіативних способів одержання освіти (приватні, спеціалізовані школи, індивідуальне навчання), впровадження інноваційних технологій навчання, інтеграція знань, диференціація методичних прийомів, розвиток здібностей учня. Вже сьогодні в сільській місцевості відкрито до 45 навчальних закладів нового типу. Отже, сільська школа дещо змінює свої функції, розширює свою роль.

Сама ситуація життя «змушує» малі школи переходити до тих чи інших способів організації різновікового, різнорівневого навчання, виходити за межі школи в пошуках нових ресурсів для організації навчального процесу, забезпечення можливості індивідуальних освітніх маршрутів у старших класах, знаходити партнерські школи, діяльність яких ґрунтується на схожих цінностях.

Прикладів такої кооперації можна навести багато. На цьому шляху школи стикаються з новими неминучими труднощами, пов'язаними, насамперед, з тим, що педагогам потрібно мати вміння, яких їх спеціально ніхто не вчив. Педагогам потрібно вміти:

- чітко формулювати власні цінності й «окреслювати межі» власного співтовариства;

- жити життям цього співтовариства, вести власну самостійну продуктивну діяльність, бути незалежними;

- долати власні стереотипи як загальнолюдські, так і педагогічні.

Зрозуміло, що все це непросто. Але подолання цих суперечностей, розв'язання проблем - шлях до розвитку вчителів, учнів, школи, а тим самим і співтовариства, яке вони представляють. Закривати ж очі на реальні педагогічні та соціокультурні можливості малих шкіл одномоментно економічно вигідно, але з точки зору нормального розвитку дітей і суспільства недалекоглядно [17, 5].

Висновки

Курсова робота досліджувала одну з актуальних проблем сучасної педагогічної науки - проблеми розвитку мало комплектної школи. Вивчення та аналіз низки літературних джерел, спостереження за практикою в школі проведені нами дослідження дають можливість зробити певні висновки та узагальнення:

1. Малокомплектна початкова школа - школа без паралельних класів, з малим контингентом учнів. Цей тип школи існує, як правило, в сільській місцевості. Найчастіше вона є початковою. Однак в основних і середніх школах теж можуть бути класи-комплекти. В таких класах один учитель, в одному приміщенні одночасно веде заняття з двома або трьома різними класами. Це зумовлює специфічну структуру малокомплектної школи, яка може бути одно-, дво-, три-, чотирикомплектною.

2. Основними недоліками розподілу часу в класі-комплекті є фактична його втрата (простій) і неправильне дозування окремих етапів заняття або видів роботи. Це відбувається з багатьох причин: 1) неодночасний початок навчання в усіх класах комплекту; 2) часті й багатослівні пояснення наступного етапу роботи; 3) брак завдань для індивідуальної роботи або невміле їх використання; 4) нераціональні способи перевірки; 5) невдала організація робочого місця класовода й учнів.

3. Типові труднощі мало комплектних шкіл:

- у штатному розписі немає посад заступника директора з виховної роботи, помічника директора з господарської справи, педагога-організатора, бібліотекаря тощо. Всі ці функції покладено на директора школи, вчителів, що значно збільшує їхнє навантаження;

- у більшості шкіл незадовільна навчально-матеріальна база, немає спортивних залів, нерідко не вистачає навчальних кабінетів, технічних засобів навчання, наочного приладдя, необхідного для виконання практичних та лабораторних робіт. Частина шкіл не має телефонів, вживає воду з місцевих джерел, не маючи водопроводу і каналізації;

- багато шкіл потребують капітального ремонту, деякі працюють в аварійних приміщеннях;

- учителі-предметники нерідко перебувають у методичній ізоляції, адже через малочисельність педагогічних кадрів у школах неможливо організувати роботу навіть циклових методичних об'єднань.

4. Пріоритетні аспекти розвитку малокомплектних шкіл:

- удосконалення стилю керівництва цими закладами освіти, здійснення заходів стосовно підготовки резерву керівників сільських малокомплектних шкіл та підвищення рівня їхньої компетентності;

- організаційна допомога районних відділів освіти, дієва методична допомога працівників районних методичних кабінетів та обласних інститутів післядипломної освіти;

- докорінне поліпшення навчально-матеріальної бази, першочергове забезпечення комп'ютерною технікою, науково-методичною літературою, зокрема, передплатними виданнями, підручниками, програмами;

- підвищення професійної компетентності педагогів з урахуванням специфіки роботи таких шкіл, зокрема, приділення першочергової уваги організації самоосвіти педагогів;

- виявлення, вивчення, узагальнення, впровадження передового педагогічного досвіду у цих закладах; навчання педагогів (інтерактивні технології та методики), впровадження інноваційних технологій керівництва цими закладами освіти;

- оптимальне підвищення кваліфікації вчителів цих шкіл під час курсової підготовки, насамперед педагогів, котрі викладають по 2-4 навчальних предмети;

- ефективніша співпраця педагогічного та учнівського колективів.

Одним із ефективних засобів є також створення у селах з малою кількістю жителів, складною демографічною ситуацією навчально-виховних комплексів «Дитячий дошкільний заклад - загальноосвітня школа».

Список використаної літератури

1. Бех I. Д. Виховання підростаючої особистості на засадах нової методології // Педагогіка і психологія. - 1999. - №.7. - С. 5-6.

2. Вишневський О.І. Сучасне українське виховання: Педагогічні нариси. Львів, 1996.

3. Вишневський О.І. Теоретичні основи сучасного українського виховання. - Львів, 2000. - 234 с.

4. Галузинський В. М., Євтух М. Б. Педагогіка: теорія та історія. К., 1995.

5. Дуда О. Сільська мало комплектна школа: проблеми, пошук, досвід // Директор школи, ліцею, гімназії. - 2002. - №2. - С. 58-61.

6. Епштейн М. Педагогічні ефекти і проблеми малих шкіл // Управління освітою. - 2004. - 8 квітня. - С. 6-7.

7. Карпенчук С. Г. Теорія і методика виховання. - К., 1997.

8. Киричок В.А., Підгорна Н.І. Програма етичного виховання для однокомплектної сільської школи // Початкова школа - 1993. - №4. - С.43-48

9. Костюк Г. Сільська школа: пошук нових шляхів розвитку // Директор школи, ліцею, гімназії. - 2002. - №2. - С. 34-38.

10. Мартиненко С.М., Хорунжі Л.Л. Загальна педагогіка: Навч. посібник. - К.: МАУП, 2002. - 176 с.

11. Мелешко В. Проблеми сільської малочисельної школи // Початкова школа - 1999. - №2. - С.2-3.

12. Мелешко В. Перспективи розвитку сільської малочисельної школи // Початкова школа - 1999. - №12. - С.2-3.

13. Присяжним. Н.І. Особливості використання наочних посібників у малокомплектній школі // Поч. шк. - 1992. - №7 - 10.

14. Савченко О.Я., Суворова Г.Ф. Навчально-виховний процес у малокомплектній школі. - К., 1988. - 230 с

15. Савченко О.Я., Присяжнюк Н.І., Мельниченко П.Д. Структурування навчальних програм для проведення однотемних та інтегрованих уроків // Поч. шк. - 1993. - №10. - С.33 - 40.

16. Стельмахович М.Г. Українська родинна етнопедагогіка // Поч. шк. - 1995. - №8. - С.4 - 11.

17. Тевлін Б. Сільська малокомплектна школа: реалії та перспективи // Управління освітою. - 2004. - 24 грудня. - С. 4-5.

18. Титаренко Л.І. Особливості позакласної роботи в класах-комплектах // Поч. шк. - 1993. - №9. - С. 37 - 40.

19. Тришнєвська Г.Б. Організація діяльності учнів різновікових груп // Поч. шк. -1995. - №8. - С.12 - 13.

20. Федькович Г. Проблеми управлінської діяльності в малокомплектних школах // Директор школи, ліцею, гімназії. - 2002. - №2. - С. 53-58.

21. Фіцула М. М. Педагогіка. К., 2000.

22. Харламов И. Ф. Педагогика. - М., 1990.

23. Черненко Л. Проблеми малокомплектної школи - в центрі уваги науковців // Поч. шк. - 2002. - №8. - С.44 - 45.

24. Ягупов В.В. Педагогіка: Навч. посібник. - К.: Либідь, 2002. - 560 с.

Додаток А

Додаток Б

Орієнтовний план семінару

«Сучасний урок у малокомплектній школі»

Вересень.

- типи і структура сучасного уроку. Особливості уроків у малокомплектній школі;

- педагогічний аналіз і самоаналіз уроку (практичне заняття).

Жовтень:

- принципи навчання та їх втілення на уроках;

- використання інтерактивних методик під час уроку (практичне заняття).

Листопад:

- методи навчання, їх роль у підвищенні якості знань;

- оптимальний вибір форм організації навчального процесу (практичне заняття).

Грудень:

- методика формування загальнонавчальних умінь і навичок учнів;

- форми і методи перевірки навчальних досягнень учнів (практичне заняття).

Січень:

- методика організації активної пізнавальної діяльності учнів;

- методика використання засобів навчання (у т. ч. комп'ютерної техніки), їх роль в активізації пізнавальної діяльності учнів (практичне заняття).

Лютий:

- методика проведення уроків з використанням міжпредметних зв'язків;

- інформування уміння працювати з підручниками та дидактичними матеріалами (практичне заняття).

Березень:

- диференційований підхід до учнів у процесі вивчення нового матеріалу;

- організація роботи з учнями, які виявляють підвищений інтерес до вивчення окремих предметів (практичне заняття).

Квітень:

- методика організації самостійної роботи учнів;

- аналіз методичної літератури з питань організації сучасного уроку (практичне заняття).

Травень:

- підсумкова науково-практична конференція «Сучасний урок у малокомплектній школі».

Размещено на Allbest.ru