Основні проблеми викладання образотворчого мистецтва

Размещено на http://www.allbest.ru/

Основні проблеми викладання образотворчого мистецтва

(реферат)

План

Вступ

1. Розвиток емоційної чутливості і творчих здібностей дитини

2. Сучасної методичні позиції викладання образотворчого мистецтва

Висновки

Література

Вступ

З аналізу сучасних шкільних підручників і нових програм навчальних предметів можна зробити висновок, що всі їхні автори родом із радянського минулого, ( яке ще не дає змоги створити національну за духом школу). Зміна псевдо-інтернаціональних та атеїстичних гасел на національні й богословські не приховує демагогічності, лозунговості, таких характерних для радянської школи. Не змінилися методологічні підходи, не наповнився новим змістом зв'язок учитель - учень, учень - учитель.

Сучасна педагогіка не ґрунтується повною мірою на традиціях національного виховання, на попередній педагогічній спадщині, що органічно випливали з ментальності нашого народу, його характеру. І надалі залишаються актуальними погляди галицьких педагогів XIX ст. (Г. Врецьони, Ю. Дзеровича та ін.) про те, що метою виховання й навчання має бути цілісна людина, тобто слід розвивати не тільки розумові й фізичні сили, а й духовні, не тільки розвиток «голови», а й «серця», Принциповими є погляди на особистість школяра не як на об'єкт виховання, а як на активного учасника виховного процесу. Тому завданням школи має бути вироблення самостійності та волі, тобто формування характеру з розвинутими національними, етичними, естетичними мотиваціями, Все це можна реалізувати за умови, що навчання в школі буде виховним.

1. Розвиток емоційної чутливості дитини

Складається враження, що автори нових програм з образотворчого мистецтва, хоч і підсвідоме, керуються Програмою єдиної трудової школи (1921 р.), де зазначено: «Не художниками і не естетами ми повинні зробити дітей у загальноосвітній школі, а сильними людьми, які повно живуть і повно відчувають життя», Але якщо замість слова «естет» записати дослівний переклад з грецької мови -- «той, що відчуває», то цитата втрачає глузд. Не може бути повноцінною людина, що не відчуває світу. В чому ж полягає відчуття? Відчуття безпосередньо пов'язані з емоціями, Саме в українській школі необхідно враховувати українську ментальність, що базується, як зазначають дослідники української духовності, на емоційній чутливості, яка часто навіть переважала над інтелектом і волею. Саме в емоційності вбачали дослідники особливі ознаки українського характеру.

Завдання сучасної української школи полягає у відродженні емоційної чутливості в наших дітях, бо саме їм притаманне природне емоційне сприймання. Необхідно позбавити дітей сенсорно-емоційного голоду. Актуальним є розвиток у дітей емоційної пам'яті, естетичних почуттів, творчої уяви, що формується саме на основі емоцій, емоційної чутливості як першооснови сприймання й відтворення. Емоції лежать в основі художнього смаку, образного мислення, спостереження і взагалі будь-якої творчої діяльності. Сучасна школа повинна розширити шкалу емоційної чутливості душі дитини, бо саме душею пізнаємо світ. Висока емоційна чутливість допоможе повніше і цікавіше сприймати світ внаслідок інтеграції прихованих сприймань із-за меж свідомості у свідомість дитини, про що писав ще Готфріт Лейбніц.

Нехтування чутливим сприйманням було і є основним недоліком школи. Важливість чутливості була помічена ще Радіщевим. У книзі «Про Людину» він зазначає: «Байдужість є моральною смертю». Саме байдужість або беземо-ційність є симптомом духовної смерті людини. Це явище все глибше проникає зі світу дорослих у світ дітей. Протистояти цьому найбільшому злу і вести боротьбу з ним можна лише за допомогою нових розробок, нових підходів до виховання й навчання. Суть духовного виховання можна визначити словами Й.І.Вінкельмана, німецького вченого, історика, мистецтвознавця XVIII ст.: «М'якість серця і вразливі відчуття».

Саме завдяки цьому дитина може розвиватися органічно, вбираючи попередні культури і на їх основі створюючи нове. Необхідно враховувати тісну залежність між розвитком дитини і впливом культури народу.

Саме емоційну чутливість слід розвивати в дитячому віці, щоб не пропустити так званий критичний час. Саме в цьому віці вплив зовнішніх чинників є найсприятливішим, найефективнішим у формуванні психологічних функцій.

Психологічні функції реалізуються в певних навичках, уміннях, поведінці. Вже доведено, що утворення синапсів, тобто певних зв'язків між нейронами, які забезпечують саме проходження певних психологічних функцій, можливе лише в дитячому віці, а вже в подальшому це майже неможливо і недосконало. Українська школа повинна виховати в дітей прагнення до художнього освоєння навколишнього світу, через здатність тонко відчувати, детально опрацьовувати дійсність, що відіграє велику роль у формуванні особистості. Водночас слід пам'ятати про природно дуже розвинену чутливість української душі, яка вміє жити настроями, легко запалюється й так само легко гасне. Найкращі почуття, не підпорядковані розуму, часто є джерелом багатьох непорозумінь і трагедій.

Важливо навчити дітей бачити різницю між пасивним сприйманням навколишнього світу, де людина є лише стороннім спостерігачем, навіть якщо й зацікавленим, і між сприйманням світу, що полягає в духовному освоєнні дійсності, де людина в центрі створеного нею світу. Слід приділити велику увагу внутрішньому світу учня, його прагненню прислухатись і вивчати цей світ. Видатний художник А.Філонов, автор методу аналітичного мистецтва, писав: «Вивчай усе, що є в зовнішньому світі, що є в твоєму внутрішньому і внутрішньому світі кожної людини».

Розвиток чутливості, що безпосередньо пов'язаний із внутрішнім світом учня, аналізом цього світу, гальмується із засиллям «логізму» як у минулій радянській школі, так і в сучасній українській школі. Саме «логі-зація» навчального процесу передбачає накопичення й оволодіння великим обсягом інформації. Внаслідок цього знання стають емоційно безбарвними. І вже зараз можна констатувати, що в сучасних дітей емоції слабнуть ще більше. А саме сила емоцій визначає глибину внутрішнього світу і саме це визначає в людині творця, а не різноманітний діапазон інформації, який хоч і потрібен, але визначає людину-виконавця, люди-ну-гвинтика. Ми, педагоги, «міняємо, -- як писав Гейне, -- чисту золоту монету споглядання на паперові гроші книжкових визначень і виграємо в широті життя те, що програємо в глибині його».

Через усі шкільні програми з образотворчого мистецтва наскрізь проходить розвиток репродуктивних здібностей. Це ще якось можна було б зрозуміти, коли б мова йшла про художні училища або художні інститути. Розвиток творчих здібностей тут тільки декларується, а саме вони (і тільки вони) здатні формувати естетичний і моральний розвиток учня. Але й розвиток репродуктивних здібностей, на чому побудовані нові програми, не вдається реалізувати через їхню структуру і малу кількість годин, відведених для вивчення. Необхідно вчителю образотворчого мистецтва відмовитись від традиційного розуміння розвитку творчих здібностей як здатності зображати речі, через які мимоволі самовиражається людина. Саме в програмах і посібниках з образотворчого мистецтва процес навчання було зведено до освоєння необхідної суми знань і вмінь і саме цьому процесу намагалися надати творчого характеру.

Нині вдумливий учитель, відчуваючи, розуміючи недосконалість сучасних програм, які мало чим відрізняються від програм радянського часу (за структурою), не враховують усіх психологічних особливостей дитини в розвитку, вдається до іншої крайності. Починається перенесення на наш ґрунт інших педагогічних систем, які не враховують менталітету народу, його історичного і культурного розвитку. Поряд із багатьма позитивними педагогічними сторонами цих систем може бути перенесено багато такого, що може заважати духовному національному поступу молодої генерації, а значить і всього народу. Водночас слід брати все позитивне, що сприятиме повноцінному духовному розвитку дитини.

2. Сучасної методичні позиції викладання образотворчого мистецтва

Завдання сучасної методики з образотворчого мистецтва полягає в розв'язанні протиріччя між вираженням і відображенням, їх взаємозалежності та взаємозв'язку. Методика викладання образотворчого мистецтва в школі повинна ґрунтуватися на таких методичних позиціях:

1. Урахування сучасних здобутків філософії, психології, педагогіки, фізіології.

2. Використання напрацювань теорії й практики художньої творчості, що визначає розвиток творчих здібностей.

3. Розвиток емоційної чутливості. Основою навчання є психологічне емоційне освоєння об'єкта дитиною, де річ сприймається як стан речі.

4. Нерозривність, органічна єдність навчання й виховання.

5. Навчання й виховання через образотворче мистецтво в старших класах побудоване на розумінні суті мистецтва шляхом розширення знань про історію мистецтва, стильові особливості, на прикладах життя і творчості визначних малярів як минулого, так і сьогодення.

Основою навчання й виховання в образотворчому мистецтві мають бути уроки малювання, Методика малювання передбачає умовний поділ процесу творення на три складові, без усвідомлення яких процес малювання, особливо творча частина, перетворюється на блукання в темряві. Три складові процесу малювання:

1. Архітектонічна (композиційна).

2. Формотвірна.

3. Кольоротвірна.

Архітектонічність твору полягає в єдності конструктивної побудови, матеріалів, пластики для вираження певної ідеї. Єдність у всіх взаємовідношеннях всіх частин (кольору, форми) єдиного органу твору.

Формотвірна складова ґрунтується на системі живописно-тонального методу О.Соловйова, а не на лінійно-конструктивній системі О.Дейнеки, на якій й побудовані попередні підручники і програми з образотворчого мистецтва. Кольоротвірна складова є логічним і продовженням і розвитком формотвірної. Кольоротвірна складова вміщує в собі ідею кольору: кольори, взаємодія кольорів, їхня насиченість, світло, кольоровий тон перебувають у зв'язку з нашим психологічним станом. Радість чи сум, надія чи відчай, тривога тощо, означають певне сприймання, тобто певний психологічний стан, власне ставлення людини до чогось, можуть бути зображені поєднаній певних форм речей та їхніх кольорів, тобто зображено не просто речі, а їхні стани, річ перетворюється у форму буття. Кольоротвірна складова ґрунтується на вченні про колір. Крім цього, автор вводить ще й таку характеристику як енергомісткість. Вихідним у розкритті є використання трьох «трикутників» кольорів: темний, нормальний, світлий. Саме за допомогою «трикутника» кольорів учні усвідомлено можуть використовувати певні кольори, що характеризуються тією і іншою взаємодією між собою, з тим чи іншим напруженням, з тією і іншою енергетичною характеристикою, що необхідно для точнішого вираження тієї чи іншої ідеї.

Методика образотворчого мистецтва має керуватися розумінням існування речі як складової: чутливості І ступеня і II ступеня, ступінь чутливості речі є її духовим образом і наслідком психологічного опрацювання та освоєння матеріального образу, внаслідок чого виникають корективи в кольоровому вирішенні та у формі речей. Найважливішим завданням навчального процесу є створення духовного образу речі через психологічне освоєння людиною дійсності. Суть психологічного освоєння дещо відмінна від використовуваного психологічного наближення. Воно (психологічне освоєння) полягає не в акцентуванні чогось зовнішнього до речі, а у виокремленні внутрішніх особливостей, внутрішніх характеристик, що обумовлюють стан речі й характеризуються вищою чутливістю: самотністю, сумом, радістю, мовчазністю, агресивністю, спокоєм тощо.

Треба вчити дітей бачити, відчувати світ у собі. Тільки тоді дитина повно відчуватиме світ, тоді малювання чогось чи когось буде малюванням себе, тобто своїх почуттів. Психологічне освоєння допомагає учневі усвідомити свої відчуття стосовно предмета і потім на малюнку так само усвідомлено відтворити його, але вже як наслідок реалізації своїх емоцій. Учні не обов'язково мають відчувати на початку роботи певні емоції стосовно об'єкта зображення. Йдеться проте, щоб учень сам умів реалізувати будь-який уявний психологічний стан через композиційну, колірну побудову зображення. Емоційний психологічний стан аналізується, він є первинним і диктує той чи інший характер вирішення твору. Треба розвивати вміння підпорядковувати об'єкт нашим відчуттям. Наші відчуття реагують на певну композиційну побудову, певне співвідношення фарб тощо, і вони (відчуття) є індикатором правдивості зображуваного. Основою творчого процесу є реалізація наших відчуттів, а не реалізація тільки наших знань про предмет.

Важливо розрізнити два процеси, що мають протилежні напрями в процесі свого розвитку. Процес сприймання творів мистецтва відбувається з виникненням емоційної реакції, що є наслідком композиційної побудови, колірного вирішення, ритму тощо. Емоції тут виникають як наслідок уже наявного твору, його ідеї. Тобто первинним є зображення, а вторинним -- емоції.

Процес творення твору обумовлений виникненням у людини певного ставлення до того, що ще буде втілено в ньому. Тут первинними виступають емоції, а вторинним -- зображення, яке з'являється пізніше і є наслідком емоційного стану.

Якщо сподіватися, що під впливом змалювання якоїсь речі в дитини пізніше з'являться якісь почуття, то це втрата часу і праці. Безперечно, сприймання мистецтва і творення мистецького твору передбачає єдність мислення й відчуття, раціонального та емоційного. У цих процесах здійснюється взаємовплив одного на інше, часто зливаючись в цілісний духовний стан. Тут можна говорити про думки «чутливі» й почуття «розумні». Не можна абсолютизувати роль емоцій, де відчуття, що виникають, неможливо пояснити. Не можна ставати й на точку зору раціоналізму, де естетичні почуття є на слідком тільки логіки, раціоналізму.

Завдання методики -- дати дитині можливість цілеспрямовано розвивати творчі здібності, Відмінність даної методики від традиційної ще і в тому, що тут використовують цілі блоки завдань на одну й ту саму тему. Наприклад, тема «Дерево»:

«Дерево сумне». «Дерево веселе». «Дерево гомінке». «Дерево молоде». «Дерево старе». «Дерево добре». «Дерево зле». «Дерево горде».

Використання таких блоків завдань допомагає дітям точніше виражати свої відчуття. Дана методика передбачає обов'язковість домашніх завдань, які є необхідною умовою вдосконалення знань, умінь, відчуттів дитини, 1--4-ті класи: учні повинні вміти: * користуватись інструментами і матеріалами;

учні повинні знати:

* порядок змішування фарб з водою та одна з одною;

* отримувати похідні кольори з суміші кольорів;

* передавати форму і колір предметів і через них своє ставлення до об'єктів малювання;

* правильно будувати малюнок з урахуванням композиції, 5--6-ті класи: учні повинні вміти:

* передавати найголовніше, найхарактерніше в предметі, створюючи цілісний образ предмета;

* будувати композицію згідно з перспективами;

* підпорядковувати зображення предмета, композицію малюнка своєму ставленню до речі;

* за допомогою кольору і форми передавати найпростіші почуття до об'єктів;

* зображати птахів, тварин, людину і через них реалізувати в малюнку свої емоції, свої почуття;

* учні повинні знати про специфічну мову образотворчого мистецтва, розуміти поняття «колорит», «колоризм», «тон», «півтон», «живописність», «три види перспектив» тощо та користуватися ними під час аналізу творів.

Роботи учнів мають нести певні відчуття, відображати індивідуальне світобачення, бути цілісними.

На уроках образотворчого мистецтва малюнки виконують акварельними фарбами. Вчитель змочує аркуш паперу водою й таким чином прикріплює його до дошки, показує порядок виконання малюнка. Після закінчення аркуш легко зняти. Малюнок виконують протягом уроку. Він передбачає заповнення фарбами всієї площини. Малювання виконують на попередньо затонованих аркушах, не допускається виконання малюнка просто по тлі білого паперу, це збіднює відчуття учня, не розвиває уяви.

Крейду використовують тільки на уроках графіки в старшому класі. Методику образотворчого мистецтва зорієнтовано на такі види навчальної діяльності:

І. Тематичне творче малювання,

II. Малювання з натури.

Передбачено можливість для дітей змінювати освітлення натури, співвідношення тла і площини, вибір кольору тла і площини, на якій розташовано об'єкт. А якщо потрібно, то й вибір кольору і форми предмета. Головне вміння -- підпорядковувати кольори і форму задуму вияву певних почуттів.

III. Малювання за уявою.

IV. Уроки графіки (старший клас). Малювання з натури, малювання за уявою.

V. Декоративно-прикладне малювання (старші класи).

VI. Уроки розуміння образотворчого мистецтва (старший клас). Складаються з бесіди і копіювання.

Приклад уроку.

Тема. Тематична композиція «Осінь».

Мета: вироблення вміння передати свої почуття за допомогою зорових образів, підпорядковувати колір і форму елементів композиції задуму, ідеї; розвиток творчої уяви, вдосконалення композиційних навичок. Учні шляхом запитань, відповідей мають з'ясувати, що ми вкладатимемо в поняття «осінь»: чи це радість чи сум, пора багатства.

Наприклад, більшість дітей робить висновок, що осінь -- це старість природи, де трішки сумно, це як старість людини. Саме тому й пропонується кольорове вирішення малюнку. Небо фіолетове, коричнево-зелена земля. Між цими елементами виникає напруження, що спрямоване всередину, де стоятиме дерево. Дерево вибираємо старе, з покрученими гілками, але ще міцне. Дерево під тягярем неба вже не прагне рости у висоту, воно ніби перебуває під тиском неба і землі. Учні уточнюють кольори, вносять відтінки. В таких роботах вони мають зрозуміти, що таке колорит, уточнювати всі деталі роботи на прикладі роботи вчителя біля дошки. Учні самостійно починають працювати над малюнком, маючи змогу вирішувати його по-своєму. Але всі вони повинні за допомогою мотиву передати відчуття суму, тугу за минулим тощо. Роботу учні виконують протягом одного уроку. Подібним чином вирішується тема, де осінь -- радісна пора, пора багатства і краси. Але все це в іншому співвідношенні барв і форм.

Тема уроку. Тематична композиція «Зима».

Учитель шляхом запитань і відповідей приводить дітей до висновку, що зима -- це відмирання природи. Уточнює почуття, які викликає зима. Учні пропонують кольорове і композиційне вирішення: небо холодне, сіро-голубе, земля біла з голубими, сірими, світло-коричневими тінями. Між небом і землею не виникає ніякого напруження, відсутній рух, усе завмерло.

Дерево темне, гілки розпросталися в різні боки, воно теж завмерло. Хід мислення учнів учитель фіксує фарбами на зволоженому аркуші, прикріпленому до дошки. По закінченні обговорення учні приступають до роботи. Завдання перед учнями: передати відчуття суму, туги, смерті природи.

Висновки

виховання традиція дитина чутливість

Сьогодення ставить перед нами проблему розвитку змісту і методів навчання й виховання, спрямоване на формування особистості, котра була б не лише інтелектуально, а й духовно розвинутою, духовно багатою, бо саме це визначає Людину в людині. Адже причиною теперішнього духовного стану були і є наші старі підходи до навчання й виховання.

Література

1. Беляев Г.Ф. Упражнение по развитию пространственных представлений в учащихся. - М.: Просвещение, 1983.

2. Білецький П.О. Мова образотворчого мистецтва. - К.: Радянська школа, 1975.

3. Вагнер Е. Переживание цвета. - М., 1995.

4. Виготский Л.С. Психология искусства. - М.: Искусство, 1968.

5. Кириченко Н.А. Основи образотворчої грамоти. - К.: Вища школа, 1997.

6. Леонтьев Л.Н. Проблемы развития психики, 1959.

7. Образотворче мистецтво: система роботи вчителя КШеміша// Завуч. - 2005. - №16. - с.9-10.

8. Пространство картины. Сборник. - М.: Советский художник, 1989.

9. Ростовцев Н.Н. Развитие творческих способностей за занятием рисования. - М.: Просвещение, 1997.

10. Ростовцев Н.Н. Очерки по истории методов преподавания рисунка. -- М.: Изобразительное искусство, 1989.

11. Ступарик Б.Н. Ідея національної школи виховання в педагогічній Галичині. - Коломия : Вік, 1995.

12. Художественное воспитание. - Л.: Наука, 1971.

Размещено на Allbest.ru