Дослідження рівня розвитку силової витривалості дітей середнього шкільного віку

2

Размещено на http://www.allbest.ru/

1

Зміст

Вступ

Розділ 1. Анатомо-фізіологічні та психологічні особливості дітей середнього шкільного віку

1.1 Анатомо-фізіологічні особливості розвитку школярів середнього віку

1.2 Психологічні особливості підлітка

1.3 Значення силової витривалості для дітей середнього шкільного віку

1.4 Висновки до першого розділу

Розділ 2. Методи та організація дослідження

2.1 Методи дослідження

2.1.1 Аналіз спеціальної та науково-методичної літератури

2.1.2 Педагогічне спостереження

2.1.3 Тестування

2.2 Методи математичної статистики

2.3 Організація дослідження

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність. Силова витривалість - важлива фізична якість у фізичному вихованні підлітків. Вона обумовлює ефективну діяльність людини в багатьох видах рухової активності і спорті. Тому визначення рівня розвитку силової витривалості дозволить більш ефективно управляти процесом фізичного виховання.

Особливої уваги заслуговує дослідження силової витривалості дітей середнього шкільного віку, адже цей вік посідає особливе місце в житті людини, характеризується активними змінами у будові та діяльності всього організму. Водночас у цей шкільний вік організм ще повністю не сформований. Тому, визначаючи рівень розвитку силової витривалості в учнів середнього шкільного віку, слід знати і враховувати анатомо-фізіологічні та фізичні особливості дітей. Виходячи з цього, тема нашого дослідження є актуальною.

Об'єкт дослідження - навчальний процес фізичного виховання школярів середніх класів.

Предмет дослідження - методи дослідження рівня розвитку силової витривалості дітей середнього шкільного віку.

Мета дослідження полягає у визначенні рівня розвитку силової витривалості дітей середнього шкільного віку.

Для того, щоб досягти мети, необхідно вирішити такі Завдання.

1. Проаналізувати анатомо-фізіологічні та психологічні особливості дітей середнього шкільного віку.

2. Окреслити значення силової витривалості для дітей середнього віку.

3. Визначити можливі методи дослідження силової витривалості дітей даного шкільного віку.

4. Дослідити рівень розвитку силової витривалості в дітей середнього шкільного віку.

Методи дослідження. Аналіз літературних джерел, тестування, методи математичної статистики.

Практичне та теоретичне значення. Дана робота може бути використана студентами факультету фізичного виховання та спорту при написанні курсових та випускних робіт, та під час проходження педагогічної практики, а також вчителями фізичної культури при визначенні рівня розвитку силової витривалості учнів.

Структура роботи. Робота викладена на 26 сторінках машинописного тексту, складається із вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел. Для написання роботи використано 26 літературних джерел.

Розділ 1. Анатомо-фізіологічні та психологічні особливості дітей середнього шкільного віку

1.1 Анатомо-фізіологічні особливості розвитку школярів середнього віку

Підлітковий вік - це перехідний період від дитинства до дорослого стану, що характеризується психоемоційною та соціальною незрілістю дівчини чи юнака.

Аби уникати помилок у стосунках із підлітками, дорослі, насамперед учителі, повинні добре знати природу фізіологічних процесів, які відбуваються в організмі підлітка, з метою уникнення перевантажень і недонавантажень у навчальних завданнях.

Кожній віковій групі дітей властиві особливості будови, функцій і систем організму, психологічні особливості, знання та врахування яких необхідні для правильного, раціонального фізичного виховання [17, с. 20].

Розвиток дитини супроводжується змінами в організмі, що мають кількісні і якісні показники росту й розвитку та залежать як від біологічних так і соціальних факторів [7, с. 87].

Традиційно використовується система умовного поділу так званого «шкільного періоду дитинства» на три вікові групи, а саме:

- молодший шкільний вік (6-10 років - учні I-IV класів);

- середній шкільний вік (11-14 років - учні V-VIII класів);

- старший шкільний вік (15-17 років - ІХ-ХІ класів) [21, с. 155].

Середній шкільний вік займає важливе місце у біологічному житті людини. Він характеризується максимальним темпом росту всього організму та окремих його частин, посиленням окисних процесів, наростанням функціональних резервів організму, активізацією асиміляційних процесів, різко вираженими ендокринними зрушеннями, посиленням процесів морфологічного і функціонального диференціювання головного мозку та інших органів. У 12-15 років у дівчат та у 13-16 років у хлопців відбувається процес статевого дозрівання. Відмічаються інтенсивний ріст і збільшення усіх розмірів тіла - друге «витягування». Проте в учнів даного шкільного віку ще не завершено формування багатьох систем організму, які б забезпечували високий рівень розвитку фізичних якостей [3, с. 212].

Кістяк верхніх і нижніх кінцівок формується у дітей різними темпами. Так, до 13 років завершується окостеніння зап'ястних і п'ясткових відділів рук. Зрощення первинних і вторинних ядер окостеніння рук продовжується в період з 16 до 25 років. Зрощування трьох тазових кісток відбувається в 14-20 років. До 13-17 років і до 15-21 року в юнаків відбувається окостеніння фаланг пальців ніг.

Таким чином, незважаючи на закладку зон окостеніння в більшості кісток у перші місяці внутрішньоутробного розвитку, процес його формування (злиття первинних і вторинних зон окостеніння) завершується тільки до 25 років.

Після 13-14 років хлопчики стають вище дівчаток, мають великий обсяг і розмір грудної клітки, виражені переваги в розвитку м'язової сили і швидкості рухів [8, с. 36].

З 13 до 14 років спостерігається інтенсивне зростання тіла - його довжина збільшується на 9-10 см, а з 14 до 15 років - на 7-8 см, темпи росту довжини тіла різко падають до 16-17 років, а від 15 до 16 років тільки на 2-3 см. Спостерігаються високі темпи збільшення м'язової маси. Відношення ваги м'язів до ваги тіла в 12-річному віці близько 13%.

М'язи складають 32-35% від ваги тіла підлітків. У підлітків 12-14 років більшість м'язів укріплена всіма з'єднувально-тканинними структурами, але в меншій мірі ніж м'язи дорослого. Будова, тип розгалуження іннерваційного апарату кістякових м'язів приймають риси закінченості. Процеси диференціювання м'язових волокон продовжуються і в наступні роки.

Ріст і формування окремих органів і систем дитячого організму відбувається в зв'язку з розвитком дихального апарату. По мірі формування дихального апарату - збільшення розмірів грудної клітки, розвитку дихальних м'язів, відбувається підвищення дихальних обсягів, зміна типів подиху. У хлопчиків 10-14 років переважає грудний тип подиху, у наступні роки - змішане, а в дорослих - черевне.

У міру розвитку змінюється режим подиху: тривалість дихального циклу, співвідношення між вдихом і видихом, глибина і частота подиху. Для дітей характерний частий, недостатньо стійкий ритм подиху, невелика глибина, приблизно однаковий розподіл часу між вдихом і видихом, коротка дихальна пауза. Частота подиху з віком зменшується. Так, у 7-8 років - 20-25 дихальних рухів за хв., а в 14-15 років - 15-18. Дихальний об'єм з віком підвищується. У дітей 7-8 років у межах від 163 до 285 мл, а в підлітків - 300-365 мл. Добуток частоти подиху за хвилину на дихальний обсяг характеризує хвилинний обсяг подиху (ХОП). У 13-14 років ХОП складає 125 мг/кг, у 15-17 - ХОП знижується до 110 мг/кг.

Важливою характеристикою дихальної функції є максимальна легенева вентиляція (МЛВ) чи так звана межа подиху. З віком МЛВ збільшується. У результаті зростає резерв подиху, тобто різниця між ХОП у спокої і величиною МЛВ.

З розвитком організму збільшується загальна ємність легень (ЗЄЛ), що складається із залишкового обсягу (ЗО) і життєвої ємності легень (ЖЄЛ). З віком залишковий обсяг збільшується менше ніж ЖЕЛ.

Загальна ємність легень у 14 років складає 3-4 л. при спокійному диханні людина з кожним актом змінює по 0,5 л повітря. При фізичному напруженні ця кількість збільшується до 3-3,5 л.

У дитини 1 року середня маса серця 60 г, у 15 років - 250 г. У 12-14 років еластичні волокна серця розростаються і розташовуються між м'язовими волокнами, добре виражені м'язи серця, що розвиваються і диференціюють до 18-20 років (ріст серця продовжується до 60 років). Частота серцебиття з віком зменшується. Так, у немовляти вона становить 120-140 уд./хв., у дітей 10-14 років - 75-79 уд./хв.

Кров у підлітка рухається швидше, ніж у дорослих, тому що робота серця порівняно велика, а судини коротші. У спокійному стані кровообіг немовлят відбувається за 12 сек., у 14 років за 18 сек., а у дорослого за 22 сек. Великою швидкістю руху крові забезпечується краще кровопостачання органів. У підлітків 11-15 років вона більша, ніж у дорослих, оскільки розміри серця в них порівняно більше. Крім того, у цьому віці довжина кровоносних судин менша, ніж у дорослих, а значить шлях до органа від серця коротший. Починаючи з 5 років і до 15 спостерігається дихальна аритмія, а потім вона змінюється синусовою. Артеріальний тиск у 10-15 років значно нижче, ніж у дорослих. У процесі розвитку частота серцевих скорочень (ЧСС) зменшується Так, у 7 років ЧСС - 85-90 уд./хв., а в 14-15 - 70-76 уд/хв. [4, с. 6-9].

Успіхи в багатьох видах спорту обумовлено високим рівнем силової витривалості [10, с. 22]. Кардіореспіраторна витривалість тісно пов'язана з розвитком і функціонуванням серцево-судинної та дихальної системи, зокрема аеробними можливостями [24, с. 42]. Збільшення аеробних можливостей дозволяє виконувати роботу з більш високою інтенсивністю у більш високому темпі, тим самим покращуючи кінцевий результат [20, с. 13].

У той час спостерігається й підвищена стомливість підлітків. Втома зазвичай розвивається у двох фазах: у першій з'являється рухове збентеження (нервова система вже не в змозі загальмувати небажані рухи); другу фазу характеризують сонливість, дрімота або, навпаки сильне збудження. Це звичайною мірою пов'язане з тимчасовим пониженням у підлітків опору до втоми, яке розвивається під впливом статичного напруження.

До цього слід додати й відхилення, пов'язані з прискореним ростом. В основі їх лежать дві причини: перша - порушення роботи окремих органів і систем, друга - дефіцит різноманітних речовин, необхідних організмові, що інтенсивно розвивається і росте. Прикладом дії першої є запаморочення, потемніння в очах і навіть втрата свідомості за різкої зміни положення тіла, тривалого нерухомого стану. Прикладом другої причини є порушення постави, скривлення хребта та інше.

Видатний вчений Г.Г. Шахвердов, який багато років вивчав особливості протікання фізіологічної перебудови організму, знаходить наступні причини виникнення проблеми стомливості підлітків: “У підлітка більш інтенсивно функціонують гіпофіз, щитовидна залоза й статеві залози. Передня частка гіпофіза стимулює ріст організму в довжину й разом із щитовидною залозою підсилює обмін речовин в організмі”. “Серцево-судинна система ще не досить досконала. У середньому шкільному віці у зв'язку із загальним ростом тіла в довжину спостерігається інтенсивне зростання всієї серцево-судинної системи при деякій невідповідності росту серця й судин”. “На самому початку цього віку ріст серця трохи затримується, кров'яний тиск знижується, що супроводжується часто загальним недокрів'ям, і, зокрема, недокрів'ям мозку, млявістю й підвищеною стомлюваністю”. Саме в цьому віці відбувається все більша витрата енергії, яка не може залишитися без певних наслідків. Звідси напрошується висновок про те, що навіть звичайні навантаження приводять до перевтоми [26, с. 43].

1.2 Психологічні особливості підлітка

Підлітковий вік від 10-11 до 14-15 років, що відповідає середньому шкільному вікові, тобто 5 - 9 класам сучасної школи. Він є перехідним, головним чином в біологічному смислі, оскільки це вік статевого дозрівання, паралельно якому досягають зрілості й інші біологічні системи організму. Якісні зміни, що відбуваються в інтелектуальній та емоційній сферу особистості підлітка (інтенсивний, нерівномірний розвиток і ріст організму, особистісні новоутворення та інше), породжують новий рівень його самосвідомості, потреби у самоствердженні, рівноправному і довірливу спілкуванні з ровесниками і дорослими. Також цей вік є першим перехідним періодом від дитинства до зрілості.

Згідно з психоаналітичною теорією З. Фрейда неминучість у підлітковому періоді внутрішніх і зовнішніх конфліктів є нормою, а випадки безконфліктного розвитку свідчать про різноманітні варіанти патологічного розвитку.

У підлітковому, як і в молодшому шкільному віці, основними соціальним середовищем дитини залишається школа. Зовнішні умови розвитку тісно пов'язані із внутрішніми. На основі вищого, ніж у молодших школярів, рівня психічного та особистісного розвитку відбуваються докорінні зміни у змісті і співвідношенні основних мотиваційних тенденцій особистості підлітка. На цьому етапі у дитини виникає специфічний комплекс потреб, що виражається в прагненні знайти своє місце у групі ровесників, вийти за межі школи та приєднатися до життя і діяльності дорослих.

В соціальному аспекті підліткова фаза - це продовження первинної соціалізації. Всі підлітки цього віку - школярі, вони знаходяться на утриманні батьків (держави), їхньою провідною діяльністю є навчання. Соціальний статус підлітка мало чим відрізняється від дитячого. Психологічно цей вік дуже суперечливий. Для нього характерні максимальні диспропорції у рівні й темпах розвитку, обумовлені значною мірою біологічно. Найважливіше психологічне новоутворення віку - почуття дорослості являє собою новий рівень домагань, що передбачає майбутнє становище, якого підліток фактично ще не досяг. Звідси - типові вікові конфлікти та їх переломлення в самосвідомості підлітка. В цілому це період закінчення дитинства і початку «виростання» з нього.

Вдосконалення нервової діяльності, розвиток усього організму дітей середнього шкільного віку зумовлюють і значні зміни в психіці.

Учні середнього шкільного віку здійснюють контроль за своїми жестами, положенням тіла, непогано орієнтуються в просторі і часі. Юнаки та дівчата спроможні зберігати увагу під час уроку, що забезпечує добре засвоєння навчального матеріалу, його осмислення. Вони вміють зосереджуватися на окремих деталях тих чи інших вправ для точного і докладного їхнього розгляду, в разі потреби легко переключаючи увагу з одного об'єкту на інший. Але й ще характерно, що в дівчаток більшою мірою виражено порушення емоційного плану - підвищена образливість, плаксивість, безпричинна зміна настрою, у хлопчиків - зміна поведінки і рухових реакцій, їхні дії супроводжуються супутніми рухами рук, ніг, тулуба (не можуть сидіти спокійно, щось крутять у руках, чіпають щось та інше) [9, с. 92].

У юнацьких захопленнях проявляється та реалізується надзвичайно важливе для формування особистості почуття належності: аби бути цілком «своїм», необхідно виглядати «як усі» і розділяти загальні захоплення. Мода, скажімо, є засобом самовираження, комунікації, ідентифікації. Нарешті, засіб набуття статусу в своєму середовищі: оскільки норми і цінності юнацької субкультури є груповими, оволодіння ними (наприклад, уміння розбиратися у футболі чи рок-музиці) стає обов'язковим і служить способом самоствердження.

Учні середніх класів спроможні мобілізувати увагу для виконання завдань певної складності, що мають на меті подолання втоми. Проте не всі учні володіють довільною і не довільною увагою. Цю якість слід розвивати власними вольовими зусиллями. Так, брак уважності на уроках фізичної культури може спричинити травму.

Також деякі учні вже здатні запам'ятовувати великий за обсягом навчальний матеріал, і ті хто систематично займається фізичною культурою досягають значних успіхів у підвищенні рухової пам'яті. У підлітковому віці розширюється зміст навчання, оскільки набуття знань нерідко виходить за межі школи, навчальних програм і здійснюється самостійно й цілеспрямовано. З часом ця тенденція посилюється [18, с. 112]. У багатьох учнів з'являється стійке прагнення до розумової роботи, оволодіння новими знаннями та вміннями, усвідомлений інтерес до певних навчальних предметів і відповідних галузей науки, техніки, мистецтва, спорту. У деяких підлітків обсяг знань з однієї чи кількох галузей може набагато перевищувати вікову норму [5, с. 67].

Діти даного шкільного віку здатні до абстрактно-логічного мислення, вони можуть відволікатися від конкретного руху, факту, предмета й виявити найсуттєвіші сторони зв'язку між ними. Характерною особливістю є критичне ставлення до тверджень, висловлюваних товаришами або вчителями. Велика емоційність учнів у поєднанні з критичністю часто є причиною їхньої надмірної запальності в суперечках [4, с. 139].

Також в підлітковому віці між силою подразника і реакцією на нього нервової системи певна залежність, яка має вікові та індивідуальні особливості порушуються, що пов'язане зі збудженим станом центральної нервової системи. Через це, наприклад, і сильні, і слабкі подразники можуть викликати однакову за силою реакцію-відповідь. Може бути й по-іншому: сильні подразники взагалі не викликають відповіді, а на слабкі відповідь є. Річ у тім, що центральна нервова система підлітка стає тимчасово нездатною до відповіді на сильний подразник, бо він її остаточно перезбуджує і переводить у стан гальмування, тому реакції немає. Слабкий же подразник цього не викликає, і тому на нього реакція зберігається. Нарешті, може бути такий стан центральної нервової системи, коли подразник узагалі викликає несподівану, неадекватну реакцію.

Рання юність - «найколективніший» вік. Діти бажають визнання з боку товаришів, хочуть почуватися потрібними, мати певний престиж і авторитет. Вони глибоко переживають невдачу свого колективу й щиро радіють успіху [12, с. 202].

У період ранньої юності притаманний підвищений інтерес до себе. Не випадково деякі учні пишуть інтимні щоденники, «приміряють» до себе видатних акторів чи героїв художніх творів. Внаслідок цього підвищується інтерес до свого зовнішнього вигляду, тіла; тому учні бояться видаватися незграбними, смішними, і часом це призводить до того, що малопідготовлені учні починають уникати уроків фізичної культури [22, с. 118].

Юність - завершальний етап первинної соціалізації. Більшість юнаків і дівчат ще навчаються, їхня участь у продуктивній праці розглядається не стільки під кутом зору її економічної ефективності, скільки з позиції виховної цінності. Діяльність і рольова структура особистості на цьому етапі набувають нових, дорослих якостей.

У юнаків підвищується почуття відповідальності і обов'язку. Все це спонукає виявити якнайбільше наполегливості й працьовитості в опануванні фізичними вправами, досягти найкращого результату в групі чи в класі при складанні контрольних нормативів на уроках фізичної культури в школі або на спортивних змаганнях [23, с. 40].

Проблема у спілкуванні з дорослим, тобто вчителями - це так званий змістовий бар'єр. Він характеризується тим, що дитина ніби не чує, що говорить їй дорослий. Втрачається виховне значення слова. Щоб запобігти утворенню змістового бар'єру не варто багаторазово повторювати одні й ті ж вимоги, на які підліток не реагує. Необхідно, щоб вимога відповідала внутрішній позиції учня. Підлітки виконують усі вимоги вчителя, які роблять їх у своїх очах більш самостійними.

Вчитель повинен перейти на новий стиль спілкування з підлітком, ставитись до нього як до дорослого, передати підлітку відповідальність за свої вчинки і надати свободу дій. Для цього важливо встановити дружні взаємини з підлітком, будувати спілкування на основі взаємної поваги .

У юнацькому віці рішучість стає свідомішою, сміливість - усталенішою, а наполегливість - твердішою. Розвинуте почуття власної гідності є вагомим стимулом для різних вольових дій у процесі занять фізичною культурою й спортом.

Усі ці знання про механізми психологічного розвитку в підлітковому віці необхідні педагогові для вироблення стратегії й тактики побудови і проведення занять, адекватної поведінки спілкування з учнями.

1.3 Значення силової витривалості для дітей середнього шкільного віку

У дітей середнього шкільного віку в порівнянні з молодшими школярами змінюються якісні та кількісні показники організму під час стандартних та напружених фізичних навантажень. В період статевого дозрівання збільшується як інтенсивність виконання короткочасних навантажень, так і здатність до виконання тривалої роботи більшої інтенсивності [4, с. 8].

У даному шкільному віці суттєво підвищується працездатність, більш економними стають кисневі режими організму при фізичних навантаженнях. Найбільш суттєво підвищується витривалість до праці великої та помірної інтенсивності (крім дівчат) [1, с. 88]. Загальна витривалість хлопців має високі темпи приросту від 8 до 10, від 11 до 12, та від 14 до 15 років.

В учнів середнього шкільного віку ще не завершено формування багатьох систем, які забезпечують високий рівень розвитку фізичних якостей. Так, у хлопців силова витривалість збільшуються на 7% у віці 15-16 років і на 2% зменшуються у віці 16-17 років. Для дівчат також можна широко використовувати засоби, які спрямовані на розвиток силової витривалості, бо темп природного приросту становить 5%.

Для хлопчиків середнього віку, крім великого обсягу засобів, спрямованих на розвиток силової витривалості, планується також і великий обсяг засобів виховання швидкості руху, темп їх приросту становить 9% [25, с. 92].

Статеві відмінності дають про себе знати в розвитку мускулатури в даному шкільному віці. Вага м'язів по відношенню до ваги тіла у дівчат приблизно на 13% менша, ніж у юнаків, а вага жирової тканини по відношенню до всього тіла у дівчат більша приблизно на 10% [13, с. 158].

Знання даних особливостей у фізіологічному, фізичному та психічному плані є дуже важливими для визначення можливого фізичного навантаження учнів середнього шкільного віку та для досягнення кращих результатів при фізичних тренуваннях.

1.4 Висновки до першого розділу

підлітковий сила витривалість школяр

При аналізі літературних джерел ми з'ясували, що при дослідженні силової витривалості дітей середнього шкільного віку необхідно враховувати анатомо-фізіологічні, психологічні та фізичні зміни, які відбуваються у даному віці в дитині. Треба пам'ятати, що хоча середній шкільний вік характеризується максимальним темпом росту всього організму та його окремих частин, наростанням функціональних резервів організму, активізацією асиміляційних процесів, все ж організм ще не повністю сформований і це треба враховувати, визначаючи межі навантаження під час занять фізичною культурою.

Розвиток усього організму дітей середнього шкільного віку зумовлюють і значні якісні зміни в психіці Юнаки та дівчата спроможні зберігати увагу під час уроку, що забезпечує добре засвоєння навчального матеріалу, його осмислення, вміють зосереджуватися на окремих деталях тих чи інших вправ для точного і докладного їхнього розгляду. У дітей даного шкільного віку підвищується почуття відповідальності і обов'язку, що спонукає виявити якнайбільше наполегливості й працьовитості в опануванні фізичними вправами, досягти найкращого результату в групі чи в класі при складанні контрольних нормативів на уроках фізичної культури.

Розділ 2. Методи та організація дослідження

2.1 Методи дослідження

Визначення методів відбувалось у відповідності до поставлених експериментальної частини роботи. Так при написанні випускної роботи ми використовували значну кількість загальноприйнятих педагогічних методів дослідження:

· аналіз та узагальнення спеціальної наукової, науково-медичної та методичної літератури з питань рівня розвитку силової витривалості підлітків;

· педагогічне спостереження та тестування рівня розвитку силової витривалості дітей середнього шкільного віку;

· методи математичної статистики.

2.1.1 Аналіз спеціальної та науково-методичної літератури

При проведені аналізу літературних джерел були дослідженні роботи різних авторів, в яких розглядаються питання пов'язані з проблемою аналізу розвитку силової витривалості дітей середнього шкільного віку. Проаналізована література стосувалась особливостям анатомо-фізіологічного та психологічного розвитку дітей даного шкільного віку, та особливостям розвитку фізичних якостей підлітків (особливо силову витривалість).

Особлива увага приділялася джерелам в яких висвітлювалися питання стосовно сенситивного періоду силової витривалості та аналізу розвитку цієї фізичної якості.

Також вивчалась література з суміжних галузей науки: фізіології, теорії та методики фізичного виховання, загальної теорії підготовки школярів, математичної статистики.

Вивченням сучасної літератури та узагальненням досвіду провідних фахівців фізичної культури ми підтвердили актуальність нашої роботи, що стало підставою для визначення мети та постановкою завдань.

2.1.2 Педагогічне спостереження

Одним із простих, але важливих методів дослідження рівня розвитку силової витривалості, як і будь-яких інших якостей фізичної підготовки дітей середнього шкільного віку, є метод педагогічного спостереження.

Під час спостережень важливо бачити деталі, незначні на перший погляд, але потрібні для удосконалення різних сторін фізичної підготовленості учня.

Спостереження - це цілеспрямоване й планомірне сприймання предметів і явищ навколишньої дійсності, тобто метод пізнання дійсності на базі безпосереднього сприймання її.

У практиці фізичного виховання метод спостереження використовують для оперативного контролю за діяльністю учня на уроці фізичної культури, його технікою, тактикою, фізичним станом. Крім того, за допомогою цього методу можна стежити за формуванням окремих якостей і в цілому особистості учня, його здібностей і можливостей з фізичної культури.

Для того щоб спостереження були ефективними, учитель має дотримуватись таких методичних правил:

1. перед проведенням спостереження чітко визначити його завдання стосовно обраного об'єкта;

2. визначити, який спосіб спостереження (словесний опис, графічне зображення, стенографування, фотографування тощо) доцільно використати та підібрати прийоми фіксування результатів спостережень;

3. встановити конкретні методи аналізу одержаних результатів (оцінні таблиці, словесна характеристика тощо).

Педагогічні спостереження в процесі навчально-тренувальних занять можуть бути різними за обсягом - проблемними, якщо спостереження проводиться за кількома взаємозв'язаними педагогічними явищами, і тематичними, для яких характерні вужчі рамки об'єкта спостереження і мінімум педагогічних явищ, призначених до вивчення.

За характером програма спостережень може бути розвідувальною, тобто уточнюватися й видозмінюватися по ходу спостережень, і основною, коли чітко розроблено план дій, техніка фіксування результатів тощо.

Учні можуть знати, що вчитель проводить за ними спеціальне спостереження, записує, а потім аналізує їхні поступки і дії. Таке спостереження називається відкритим. Проте вчитель може вдатися й до прихованого спостереження, не повідомляючи про нього вихованців.

Як правило, спостереження мають бути безперервними, щоб він мав цілісне уявлення як про клас, так і про кожного учня зокрема. Однак інтереси практики іноді вимагають спостережень за якоюсь конкретною якістю, характерною лише для певного етапу розвитку особистості. У цьому випадку немає змоги простежити динаміку явища, але можна накреслити шлях для його удосконалення [2, с. 137].

Спостереження є одним з головних засобів педагогічного контролю; воно дає змогу не лише оцінити здібності та можливості учня з фізичної культури, а й визначити подальший шлях навчання і виховання, враховуючи його індивідуальний розвиток. Це досягається з допомогою аналізу різних сторін фізичної підготовленості та розробки на базі цих даних типологічних характеристик учнів середнього шкільного віку.

Виявлені закономірності можна використовувати в індивідуальному прогнозуванні розвитку силової витривалості учнів під час занять фізичною культурою.

2.1.3 Тестування

Поряд з методом спостереження, застосовують метод тестування різних якостей особистості учня з фізичної культури.

Під час багаторічного навчання учнів фізкультурою застосовують три види тестового контролю: поетапний, поточний і оперативний.

Поетапний контроль - це виявлення змін у стані учня під впливом відносно тривалого періоду тренувальної дії та розробка стратегії наступного макроциклу.

Поточний контроль дає змогу визначити стан учня протягом дня під час проведення дво-, триразових тренувальних занять або мікро-, мезоциклів.

Оперативний контроль передбачає, передусім, оцінку стану учня в процесі навчально-тренувального заняття й оперативне коригування тренувального впливу.

Тести, які застосовуються для аналізу рівня розвитку силової витривалості, як і будь-які інші, що використовуються для контролю за навчанням і вихованням учня, повинні відповідати певним вимогам, таким як доступність для дітей цього віку, практичність, давати стійкі результати, які можна порівнювати тощо.

Дані тестування містять інформацію про індивідуальний розвиток тих або інших якостей учня з фізичної культури. Для визначення рівня розвитку їх індивідуальні показники порівнюють з середніми значеннями за оцінними таблицями [14, с. 102].

Підготовку до контролю починають з добору тестів, із змістом яких доцільно ознайомити учнів. Коли визначено, які якості треба вимірювати з допомогою тестів, дібрано інвентар, підготовлено місце, розроблено індивідуальні картки, призначено помічників - можна приступати до проведення контролю.

Після підготовчої тренувальної частини заняття, під час якої всі учні виконують комплекс спеціально підібраних вправ, їх розподіляють на групи (за кількістю станцій) і вони за командою вчителя разом з призначеним керівником розходяться на місця вимірювання.

Старший в кожній групи викликає учнів за списком і після виконання ними тесту записує результати до картки або зведеного протоколу вимірювань.

На станції може бути не більше 4-6 учнів, час для виконання тесту не повинен перевищувати 4-5 хв. Учитель спостерігає за правильністю прийому тестів, за його командою учасники міняють станції. Індивідуальні картки знаходяться в учнів, зміна станцій відбувається по колу за годинниковою стрілкою.

Після тестування фізорг класу збирає картки і віддає вчителю. Результати вимірювання повідомляють учням на наступному занятті.

Завдання тестування в контексті оцінки рівня фізичного розвитку полягає у наступному:

1. Зробити оцінку рівня розвитку координаційних здібностей, м'язової сили, швидкісних здібностей, витривалості, гнучкості;

2. Оцінити технічну підготовленість осіб, яких тестують;

3. Визначити індивідуальні рухові здібності та рухові здібності цілих груп осіб за результатами комплексного тестування;

4. Виявити загальну й спеціальну фізичну підготовленість учнів;

5. Вивчити динаміку розвитку результатів у процесі занять фізичного виховання;

6. Скоригувати й удосконалити програму фізичного виховання, раціоналізувати існуючу систему спортивного тренування.

7. Допомогти учням у визначенні індивідуальних норм фізичного навантаження.

8. Виявити переваги й недоліки використаних засобів і методів навчання та форм організації занять.

Результати тестування можна записувати в протокол (наприклад, для класу) або індивідуальну картку учня. У протоколі вказують, яка рухова здібність тестується (наприклад, швидкісні, силові здібності, витривалість тощо). Записується точна назва тесту, а нижче подається технологія його проведення. Відмічається клас або вік учнів, які тестуються. Якщо учні різного віку, то можна біля кожного прізвища вказати вік.

До тестування допускаються особи, які мають відповідний лікарський дозвіл та ознайомлені з технікою і правилами безпеки під час їхнього виконання. Особи, що підлягають тестуванню, повинні бути одягнені в спортивний одяг і взуття. Вправи можуть виконуватись і босоніж. Не дозволяється використовувати взуття із шипами.

Важливе місце серед різних видів тестування займає тестування силової витривалості. Силова витривалість перевіряється кількома методами, мова про які йтиме далі.

Згинання і розгинання рук в упорі лежачи на підлозі.

Обладнання: рівний дерев'яний, або земляний майданчик.

Опис проведення тестування. Учасник тестування приймає положення упору лежачи, руки прямі на ширині плечей кистями вперед, тулуб і ноги утворюють пряму лінію, пальці стоп опираються на підлогу. За командою «Можна!» учасник починає ритмічно з повною амплітудою згинати і розгинати руки.

Результатом тестування. Є кількість безпомилкових згинань і розгинань рук за одну спробу без урахування часу.

Загальні вказівки і зауваження. При згинанні рук потрібно торкатися грудьми опори. Не дозволяється торкатись опори стегнами, міняти пряме положення тіла і ніг, перебувати у вихідному положенні та із зігнутими руками більш як 3 секунди, лягати на підлогу, розгинати руки почергово, розгинати і згинати руки не з повною амплітудою. Згинання і розгинання рук, виконані з помилками, не зараховуються [15, с. 26-28].

Піднімання тулуба із положення лежачи, руки за головою.

Обладнання: рівний дерев'яний, або земляний майданчик, на якому простелено жорсткий гімнастичний «мат» або татамі, секундомір.

Опис проведення тестування. Учні тестування лягають спиною на рівну поверхню, ноги зігнуті в колінах під прямим кутом, відстань між ступнями - 30 сантиметрів, пальці рук з'єднані за головою. Партнер тримає його ступні так, щоб п'ятки торкались опори. Після команди “Можна!” учні переходять у положення сидячи і торкається ліктями колін, потім знову повертається у вихідне положення, торкаючись спиною і руками «мат», після чого знову повертається в положення сидячи. Протягом 30, 20 секунд відповідно групам навчання учні повторюють вправу з максимальною частотою.

Результатом тестування. Є кількість безпомилкових підйомів тулуба з положення лежачи в положення сидячи за одну спробу впродовж 30 секунд основна група та 20 секунд підготовча група.

Загальні вказівки і зауваження. Відштовхуватися від мата ліктями забороняється. При підніманні тулуба, ліктями рук потрібно торкатися обох колін, а при опусканні - лежачи на спині руки потрібно розвести в різні боки та положити на гімнастичний «мат», або татамі. Не дозволяється відривати таз від підлоги, піднімати і опускати тулуб з неповною амплітудою. Учасник тестування повинен намагатися виконувати вправу без зупинки, але і після зупинки тестування можна продовжувати вправу. Піднімання і опускання тулуба, виконані з помилками, не зараховуються [15, с. 28-30].

2.2 Методи математичної статистики

Результати тестування заносились до протоколів, після чого проводився математичний аналіз отриманих результатів рівня розвитку силової витривалості дітей середнього шкільного віку, а саме учнів 8-Б класу. Порівняння проводилося між учнями…..

Отримані результати оброблялись на персональному комп'ютері з застосуванням комп'ютерних програм

2.3 Організація дослідження

Аналіз рівня розвитку силової витривалості у дітей середнього шкільного віку складна і цікава проблема. Значна кількість спеціалістів в галузі фізичного виховання визначають, що без постійного аналізу розвитку фізичних якостей неможливий пошук нових, ефективних та цікавих методик розвитку силової витривалості та інших фізичних якостей школярів підліткового віку. Тому вивчення проблеми аналізу рівня силової витривалості підлітків є актуальним.

Працювати над написанням випускної роботи освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр» ми почали в вересні - жовтні 2011 року. В цей період ми чітко визначили тему, та поставили мету дослідження. Відповідно до мети нами були визначені об'єкт та предмет дослідження та поставлені завдання.

Організація дослідження та проведення дослідної частини роботи умовно була розподілена на три етапи.

На першому етапі (вересень - жовтень 2011 року) ми проаналізували та узагальнили спеціальну літературу з теми дослідження, що знайшло відображення в першому розділі нашої роботи. Проаналізували існуючі методи дослідження та визначились з тими, які використовуватимемо в ході проведення дослідницької частини. Визначили контингент дослідження та базу для проведення дослідження.

На другому етапі дослідження (листопад - грудень 2011 року) обрана база і контингент. Для визначення рівня розвитку силової витривалості ми обрали тести запропоновані професором Л.П. Сергієнко. Так дане дослідження проводились в ЗОШ №30 під час проходження педагогічної практики. В дослідженні взяли участь учні 8-Б класу загальною кількістю 37 учнів з них 5 учнів відносяться до спеціальної медичної групи. А 32 учня були розподіленні на основну групу 13 учнів та підготовчу групу 19 учнів. Це було зроблено для порівняння результатів розвитку силової витривалості серед основної та підготовчої групи підлітків.

На третьому заключному етапі (січень - квітень 2012 року), ми зробили детальний аналіз отриманих результатів тестування, який дав своє висвітлення в третьому розділі випускної роботи, а також нами було розроблено методику з комплексів вправ для учнів з низьким рівнем силової витривалості.

Висновки

1. При аналізі літературних джерел ми з'ясували, що при дослідженні силової витривалості дітей середнього шкільного віку необхідно враховувати анатомо-фізіологічні, психологічні та фізичні зміни, які відбуваються у даному віці в дитині. Треба пам'ятати, що хоча середній шкільний вік характеризується максимальним темпом росту всього організму та його окремих частин, наростанням функціональних резервів організму, активізацією асиміляційних процесів, все ж організм ще не повністю сформований і це треба враховувати, визначаючи межі навантаження під час занять фізичною культурою.

У даному шкільному віці суттєво підвищується працездатність. А тому можна збільшувати нормативи вправ на силову витривалість (проте для дівчат менше, ніж для хлопців).

2. Одним із можливих методів дослідження силової витривалості учнів середнього шкільного віку може бути універсальний метод спостереження. Він дозволяє здійснювати оперативний контроль за діяльністю учня на уроці фізичної культури. Крім того, за допомогою цього методу можна стежити за формуванням окремих якостей учня, наприклад, силової витривалості.

Для проведення аналізу рівня розвитку силової витривалості особливе місце належить тестуванням. Тести, які застосовуються і використовуються для контролю за навчанням і вихованням учня, повинні відповідати певним вимогам, таким як: доступність для дітей цього віку, практичність, давати стійкі результати, які можна порівнювати тощо.

Список використаних джерел

1. Возний С.С. Фізіологічні основи фізичної культури та спорту: Навч. посіб. для студ. ф-ту фіз. виховання та спорту. - Херсон: Вид-во ХДУ, 2006. - 144 с.

2. Волков Л.В. Основи спортивної підготовки дітей і підлітків: Навч. посібник. - К.: Вища шк., 1993. - 152 с.

3. Волков Л.В. Теория и методика детского и юношеского спорта. - К.: Олимпийская литература, 2002. - 294 с.

4. Дубовис М.С. Фізичне виховання підлітків. - К.: Здоров'я, 1974. - 245 с.

5. Дуткевич Т.В. Загальна психологія: Конспект лекцій: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. - Кам'янець-Подільський, 2002. - 96с.

6. Жосан І.А. Оцінка розвитку силової витривалості дівчат 13-17 років // Спортивний вісник Придніпров'я. - 2007. - №2-3. - С. 75-77.

7. Жук Г.А. Психолого-педагогические основы обучения, воспитания и здоровья. - Кишинев: Штиинца, 1989. - 115 с.

8. Зациорский В.М. Физические качества спортсмена. - М.: ФиС, 1970. - 200 с.

9. Кон И.С. Психология старшеклассника: Пособие для учителей. ? М.: Просвещение, 1980. ? 192 с.

10. Кузнецов В.В. Силовая подготовка спортсменов высших разрядов. - М.: Физкультура и спорт, 1970. - 208 с.

11. Лишевська В.М. Методи розвитку витривалості у спортсменів через спадковість і середовище // Педагогічні науки: Збірник наукових праць. - Випуск 7. - Херсон: Айлант, 1999. - 206 с.

12. Лозниця В.С. Психологія і педагогіка: основні положення. Навчальний посібник для самостійного вивчення дисципліни. - К.: ЕксОб, 1999. - 304 с.

13. Матвеев Л.П. Основы общей теории спорта и системы подготовки спортсменов: Учеб. пособие для студ. и препод. вузов физ. воспитания и спорта, тренеров. - К.: Олимпийская литература, 1999. - 317 с.

14. Олешко В.Г. Силові види спорту: підручник для студ. вузів фізичного виховання і спорту. - К.: Олімпійська література, 1999. - 284 с.

15. Презлята Г. Заняття фізкультурою та здоров'я: Мед.-пед. моніторинг. - К.: Вид. дім Шкіл. світ: Вид. Л. Галіцина, 2006. - 112 с.

16. Платонов В.М., Булатова М.М. Фізична підготовка спортсмена. - К.: Олімпійська література, 1995. - 320 с.

17. Присяжнюк С.І. Фізичне виховання: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. - К.: Центр учебной литературы, 2008. - 502 с.

18. Рощупкін Г.В. Фізичне виховання школярів старшого шкільного віку // Бібліотека для батьків. - К.: Здоров'я, 1976. - 124 с.

19. Сергиенко Л.П. Генетика и спорт. - М.: ФиС, 1990. - 171 с.

20. Сергиенко Л.П. Проблема наследуемости развития двигательных способностей человека: близнецовые исследования силовой выносливости // Теорія та методика фізичного виховання. - 2008. - №7. - С. 12-17.

21. Спортивна морфологія: Навч. посібник // За ред. Радька М.М. - Чернівці: Книги - XXI, 2007. - 196 с.

22. Станкин М.И. Психолого-педагогические основы физического воспитания: Пособие для учителей. - М.: Просвещение, 1987. - 222 с.

23. Туріщева Л.В. Вікові аспекти виховання школяра// Виховна робота в школі, 2006. ? №8 ? С. 36-41.

24. Шиян Б.М. Методика фізичного виховання школярів (Практикум). - Львів: Світ, 1993. - 184 с.

25. Щербина В.А. Пособие физкультурному руководителю. - К.: Здоровья, 1990. - 124 с.

26. Райс Ф. Психология подросткового и юношеского возраста. - 8-е издание. - СПб.: Питер, 2000.

Размещено на Allbest.ru