Організаційно-методичні аспекти фізкультурно-оздоровчої роботи з дітьми 6-7-річного віку

Проблеми здоров'я дітей молодшого шкільного віку. Вікові особливості фізичного і психічного розвитку школярів. Методика дослідження рівня фізичного розвитку дітей віком 6-7 років та продуктивності їх розумової діяльності. Методи математичної статистики.

Рубрика Педагогика
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 12.11.2009
Размер файла 198,7 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Дипломна робота на тему:

“Організаційно-методичні аспекти фізкультурно-оздоровчої роботи з дітьми 6-7-річного віку"

Содержание

  • Вступ
    • 1. Проблеми здоров'я дітей молодшого шкільного віку
    • 1.1 Вікові особливості фізичного і психічного розвитку молодших школярів
    • 1.1.1 Фізичний розвиток дітей молодшого шкільного віку
    • 1.1.2 Психічний розвиток молодших школярів
    • 1.2 Розвиток координації рухів у дітей молодшого шкільного віку
    • 2. Завдання, методи і організація дослідження
    • 2.1 Завдання дослідження
    • 2.2 Методи дослідження
    • 2.3 Методи дослідження рівня фізичного здоров'я дітей молодшого шкільного віку
    • 2.4 Методи дослідження фізичного розвитку дітей молодшого шкільного віку
    • 2.5 Методика дослідження рівня продуктивності розумової діяльності
    • 2.5.1 Умови проведення
    • 2.5.2 Порядок вимірювання
    • 2.6 Методи математичної статистики
    • 2.7 Організація дослідження
    • 3. Основні положення програми і результати педагогічного експерименту
    • 4. Результати педагогічного експерименту
    • 4.1 Результати дослідження рівня фізичного здоров'я дітей молодшого шкільного віку
    • 4.2 Результати дослідження фізичного розвитку дітей віком 6-7 років
    • 4.3 Результати дослідження продуктивності розумової працездатності дітей
    • Висновок
    • Список використаної літератури
    • Додатки

Вступ

Актуальність дослідження. Виховання здорового покоління з гармонійним розвитком фізичних і духовних якостей - одне з основних завдань сучасного суспільства. У будь-якому суспільстві, побудованому на гуманістичних і демократичних принципах, здоров'я людини є вищою цінністю, найважливішим надбанням держави, воно - безперечний пріоритет, застава життєстійкості і прогресу суспільства.

На жаль, в наший країні спостерігається виразна тенденція до погіршення стану здоров'я дітей.

Результати поглиблених медичних оглядів показують, що значна частина дітей, які відвідують шкільні установи, мають різні відхилення здоров'я, відстають у фізичному розвитку. Це свідчить про те, що проблеми виховання здорової дитини були і залишаються актуальними в практиці суспільного і сімейного шкільного виховання і диктують необхідність пошуків ефективних засобів їх реалізації.

По сучасних наукових уявленнях, основними чинниками, що детермінують здоров'я, є: спадковість, середовище проживання і спосіб життя людини. Без забезпечення дітей оптимальними для життєдіяльності організму умовами розвитку, навчання і виховання не може бути мови про збереження і, тим більше, про зміцнення здоров'я.

Відомо, що здоров'я визначається комплексом чинників, що характеризують морфо - функціональний розвиток, фізичний статус дитини, рівень адаптації до навколишнього середовища, дієздатність.

Здорову дитину легко виховувати. У неї швидше формуються життєво необхідні уміння і навики, вона краще пристосовується до різноманітних дій зовнішнього середовища. Фізичне і психічне здоров'я - найважливіша передумова правильного формування характеру, розвитку ініціативи, дарувань і природних здібностей.

Пошук ефективних шляхів зміцнення здоров'я переконує в тому, що ми ще не повністю реалізуємо оздоровчий вплив умов середовища на дитячий організм. Практика також підказує, що педагогам часто не вистачає знань і уміння по використанню умов навколишнього середовища при навчанні дітей рухам і руховим діям з метою формування у них фізичних якостей, ознайомлення з правилами виконання фізичних вправ і залученні до них за допомогою ігрових ситуацій.

Питання формування здорового способу життя, педагогічний аспект валеології розглядали: М.Н. Аршавський, Ш.А. Амонашвілі, І.І. Брехман, Г.К. Зайців, Н.Н. Суртаєва, Л.Г. Татарникова і інші. Дослідження В.М. Бехтєрєва, Д. Селмі, М.М. Кольцової, і Т.П. Хрізман, М.І. Звонарьової, М.М. Безруких, Р. Лувсан, В.Т. Вогралік, А.К. Подшибякіна та інш., а також практичний досвід Ю. Кайзера показали, що тонкі маніпуляційні рухи пальцями руки пов'язані з розвитком мовної функції і мислення, сприяють зміцненню здоров'я. [6, 20,34,46 та ін. .]

В даний час існує немало оздоровчих методик, але найбільш ефективним, на нашу думку, є системний підхід до оздоровлення дітей, що включає: комплексні дії масажу біологічно активних точок (БАТ), гартування, розвиток загальної і тонкої моторики. [6,12,14,16,17,18, 19, 20,22 та ін. .]

Актуальність теми дослідження визначається необхідністю вдосконалення організаційно-методичних аспектів фізкультурно-оздоровчої роботи з дітьми молодшого шкільного віку на основі використання засобів фізичної культури.

Мета дослідження полягає у визначенні і реалізації шляхів підвищення ефективності процесу фізичного розвитку і оздоровлення молодших школярів.

Об'єкт дослідження. Фізкультурно-оздоровча робота в шкільних установах.

Предмет дослідження. Зміст і методика фізкультурно-оздоровчої роботи з дітьми молодшого шкільного віку.

Гіпотеза. Передбачається, що ефективність оздоровчої роботи з дітьми 6-7 років підвищиться, якщо застосувати комплекс оздоровчих заходів, що включає:

самомасаж біологічно активних точок;

розвиток тонкої координації рухів рук;

систему комплексів варіативних вправ, засновану на рівнях рухової сенсорики;

систему гартування з використанням природних чинників.

Виходячи з мети дослідження, належало вирішити наступні завдання:

Виявити рівень здоров'я, рівень фізичного розвитку і продуктивність розумової працездатності школярів віком 6-7 років.

Розробити комплекс фізкультурно-оздоровчих заходів для шкільних установ.

Обґрунтувати ефективність використання розробленого комплексу фізкультурно-оздоровчих заходів в режимі дня шкільних установ.

Для вирішення поставлених завдань використовувався комплекс методів дослідження:

аналіз стану проблеми за даними науково-методичної літератури;

аналіз і узагальнення передового досвіду виховання дітей молодшого шкільного віку;

педагогічне спостереження;

педагогічний експеримент;

тестування (метод контрольних випробувань);

методи математичної статистики.

Методологічною основою дослідження є:

1. Системний підхід, що представляє загальнонауковий метод емпіричних досліджень в різних теоретичних і практичних областях.

2. Сукупність теоретичних положень про фізичне виховання школярів як про цілісний багатокомпонентний процес управління фізичним розвитком дитини.

Теоретична значущість дослідження:

У справжній роботі досліджений вплив комплексної дії фізкультурно-оздоровчих заходів на стан здоров'я молодших школярів.

Представлені дані про виявлені рівні здоров'я дітей молодшого шкільного віку.

3. Розроблений комплекс фізкультурно-оздоровчих заходів для дітей молодшого шкільного віку, що включає: методику самомасажу біологічно активних точок; вправ, направлених на розвиток дрібної моторики рук; систему комплексів вправ з варіативним повторенням, засновану на рівнях розвитку рухової сенсорики та систему гартування з використанням природних чинників.

Практична значущість дослідження полягає в можливості використання розроблених і експериментально обґрунтованих методик оздоровлення в умовах шкільних установ. Результати дослідження і розроблена програма можуть бути використаними педагогами-практиками в процесі фізичного виховання.

Результати дослідження і розроблена програма упроваджені в практику в Загальноосвітній школі І - ІІ ступенів c. Розгадів Зборівського району.

Сама технологія створення програми може бути використана не тільки у фізичному вихованні молодших школярів, але і для вирішення аналогічних завдань для інших вікових контингентів.

1. Проблеми здоров'я дітей молодшого шкільного віку

Важливе значення фізичної культури і рухової активності для здоров'я і розвитку організму, що росте, визнавали вже з давніх часів. В процесі складної взаємодії людини з навколишнім середовищем (біологічним і соціальним) рухова активність грає величезну роль, є одним з найважливіших прикордонних біологічних ланок, що зв'язують різні вегетативні і психічні функції в організмі людини [33].

Будучи біологічною потребою людини, рухи служать обов'язковою умовою формування всіх систем і функцій організму. Саме тому рухи розглядаються як основна ознака життя, стрижень всієї життєдіяльності і поведінки людини, і в той же час як формуючий початок в його розвитку [16]. Особливо велика роль руху в період інтенсивного зростання і розвитку організму.

Молодший шкільний вік відрізняється з одного боку, інтенсивним зростанням і розвитком дитячого організму, а з іншого, незрілістю, низькою опірністю до несприятливих дій зовнішнього середовища. Останнє пояснюється віковими особливостями структури і функції ендокринних залоз, обміну речовин, функціонального стану вісцелярних систем і механізмів регуляції [15]

У зв'язку з цим необхідно своєчасно стимулювати протікання нормального природного процесу фізичного розвитку. Першорядне значення при цьому має використання засобів фізичної культури в цілях зміцнення здоров'я і вдосконалення між системних зв'язків організму.

У ряді досліджень експериментально показано, що рухова активність стимулює нормальне протікання природного процесу фізичного розвитку, підвищує життєздатність організму, що розвивається, сприяє формуванню високого ступеня пристосовності функціональних систем організму до постійно змінних умов зовнішнього середовища [7].

Важливо також підкреслити, що розвиток, що стимулюється рухом, стосується не тільки рухового апарату, але і адекватно впливає на психоемоційну і інтелектуальну сферу дитини [37]. Не викликає сумніву, що в умовах зростання об'ємів і інтенсивності учбово-пізнавальної діяльності, гармонійний розвиток дитини неможливий без фізичного виховання.

До основних напрямів оптимізації системи фізичного виховання дітей можна віднести зміну змістовного сенсу програми по фізичному вихованню, а також вдосконалення старих і створення нових організаційно-методичних підходів (традиційних і нетрадиційних), що відповідають сучасним потребам суспільства і результатів та забезпечують покращання в учнів у їх оздоровленні, вихованні і освіті [56].

Необхідно відзначити, що сміливість наукового підходу повинна збігатись з граничною обережністю виводів і рекомендацій, оскільки навіть невеликі помилки в методиці фізичної підготовки можуть перешкодити досягненню головної мети фізичного виховання - формуванню міцного здоров'я і різносторонній фізичній підготовці дітей. Однією з найважливіших умов є облік вікових особливостей організму людини, що дозволяє здійснювати вибір засобів і методів фізичного виховання, адекватних можливостям організму в той або інший віковий період [52].

У зв'язку з цим, представляється необхідним розглянути найважливіші морфо - функціональні характеристики дітей молодшого шкільного віку, стан їх систем життєзабезпечення, особливості формування рухової функції, основні компоненти здоров'я дітей.

Здоров'я - це стан повний фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб або фізичних дефектів. По суті - це ідеал, до якого ми повинні прагнути. Останніми роками в світовій науковій літературі широко обговорюється нова концепція здоров'я, яка уточнює ту, що існує, підсилює її соціальну компоненту, орієнтує на розподіл відповідальності за охорону здоров'я між суспільством, індивідом, медичними працівниками.

По новій концепції здоров'я - це стан рівноваги (баланс) між адаптаційними можливостями (потенціал здоров'я) організму і умовами середовища, постійно змінними. Потенціал здоров'я - це сукупність здібностей індивіда і особливостей його поведінки, по яких можна побудувати прогноз, визначити схильність до того або іншого захворювання. [28]

В даний час твердо встановлено, що стан здоров'я людини визначається рядом особливостей, обумовлених не тільки природженими індивідуальними рисами кожної людини, але і його способом життя [28].

У літературі відомі різні визначення здоров'я. Так, А.Я. Іванюшкин (1982), розглядаючи поняття "здоров'я" і "хворобу", дає опис трьох рівнів їх змісту: біологічний - здоров'я припускає досконалість саморегуляції організму, гармонію фізіологічних процесів і максимум адаптації; соціальний - здоров'я є мірою соціальної активності; психологічний - здоров'я є не відсутність хвороб, а швидше заперечення їх. [6]

Для того, щоб займатися питаннями оздоровлення, необхідно знати що таке рівень здоров'я, чи можна змінити його і за допомогою яких засобів. Не дивлячись на багато спроб зміряти здоров'я, поки що так і не запропонована єдина шкала, яка мала б практичну цінність, і критерії позитивного здоров'я здавалися довгий час такою ж ілюзією, як вимірювання щастя, краси або любові. Використання показників захворюваності як критерій здоров'я населення не дало відчутного результату. Адже поняття "здоров'я" означає щось більше, ніж просто відсутність хвороби. В той же час здоров'я співіснує з хворобою. Хвора людина живе і виконує свої біологічні і соціальні функції за рахунок певних резервів здоров'я, які компенсують патологічний процес і недостатність тієї або іншої функції.

Зміцнення здоров'я повинне бути направлене на підвищення потенціалу здоров'я, з якого б рівня воно не починалося. Воно вимагає розробки стратегій, не обмежених лікувальними заходами і боротьбою з шкідливими звичками.

В.В. Горіневський, А.Н. Крестовников, А.В. Запорожець, B. C. Фарфель, В.К. Бальсевіч, В.І. Лях, В.П. Пугач, І.М. Туревський і інші автори указують на доцільність використання дошкільного і молодшого шкільного віку для збагачення рухового фонду різноманітними руховими діями з ряду причин. По-перше, освоєння рухових дій служить фундаментом для оволодіння складнішими рухами в старшому віці; по-друге, стимулює розвиток рухових здібностей; по-третє, позитивно впливає на нервово-психічний розвиток і здоров'я дітей [7, 35,55].

Ми розглядаємо здоров'я в широкому сенсі цього слова - як стан повного фізичного, душевного і соціального благополуччя.

Отже, підсумовуючи вищевказане, можна дати наступне визначення фізичному здоров'ю: фізичне здоров'я - це динамічний стан організму, який визначається резервами енергетичного, пластичного і регуляторного забезпечення функцій, характеризується стійкістю до дії патогенних чинників і здатністю компенсувати патологічний процес, а також є основою здійснення соціальних і біологічних функцій [56].

1.1 Вікові особливості фізичного і психічного розвитку молодших школярів

1.1.1 Фізичний розвиток дітей молодшого шкільного віку

Початковий період життя дитини характеризується інтенсивним розвитком всіх органів і систем. Дитина народжується з певними успадкованими біологічними властивостями, включаючи і особливості протікання нервових процесів. Ці особливості складають основу для подальшого фізичного розвитку. Значну роль при цьому грають навколишнє природне середовище і виховання дитини [2,6,9,11,15].

У 6-7 років у дитини продовжується її фізичний розвиток і вдосконалюються розумові здібності. Діти молодшого шкільного віку ростуть швидко, поступово втрачаючи округлість, властиву ранньому віку. У дітей молодшого шкільного віку помітно міняються пропорції тіла: руки і ноги ростуть швидше, ніж тулуб. Якщо до 6-7 років довжина тулуба збільшується в середньому в два рази, то довжина рук - більш ніж в 2,5 разу, а довжина ніг - більш ніж в 3 рази. Починаючи з 5 років активно росте грудна клітка, особливо у хлопчиків [15,2,22].

До 7 років істотно міняється форма грудної клітки. Збільшується нахил ребер, особливо нижніх. Одночасно міняється співвідношення передньо-заднього і поперечного діаметрів грудної клітки [22].

Розвиток скелета в цьому віці не закінчено, в нім залишається багато хрящової тканини, що робить можливим подальше зростання, але в одночасно обумовлює податливість кісток: від перевантажень вони можуть легко деформуватися. Тому батьки і педагоги повинні уважно стежити за тим щоб дитина правильно сиділа і правильно рухалася. При порушенні постави, особливо в період зростання, погіршується діяльність органів дихання, кровообігу, травлення, а також рухового апарату. Дитина швидко стомлюється, у неї з'являються, головні болі [29].

З метою подолання втомлюваності в літературі запропоновані різні способи підвищення рухової активності за рахунок впровадження в режим дня "фізкультхвилинок", рухомих ігор. [13] В досліджуваній програмі пропонується проводити з дітьми масаж біологічно активних точок кисті рук і інші процедури.

Причиною порушення постави і виникнення плоскостопості у дітей може стати надмірна вага, тому потрібно уважно стежити за вагою дитини, яка так само, як і зростання, є показником його фізичного розвитку. При нормальному розвитку з 6 до 7 років вага збільшується на 2-4 кг, причому так само нерівномірно, як зростання [15].

Кількісні і якісні зміни в організмі малюків протікають одночасно, але не синхронно: часто при прискореному зростанні сповільнюється дозрівання і, навпаки, при посиленому вдосконаленні функцій організму загальмовується зростання [2]

Достатньо об'єктивно про розвиток дитини можна судити по співвідношенню паспортного і біологічного віку. Біологічний вік вважається відповідним паспортному, якщо зростання дитини нижче середнього і щороку збільшується не менше, ніж на 4 см. Крім того, у шестирічної дитини повинен бути хоч би один постійний зуб. Біологічний вік відстає від паспортного, якщо два з перерахованих показників менше вказаних величин [11].

М'язи набувають властивої ним форми і структури ще в першій половині внутріутробного періоду. Зростання м'язових волокон в дітей 6-7 річного віку відбувається нерівномірно. М'язи ніг розвиваються швидше, ніж м'язи рук, а м'язи-розгиначі - швидше, чим м'язи-згиначі. Дрібні м'язи (наприклад, м'язи кисті) розвиваються пізніше [11, 63].

Зростання м'язової тканини відбувається в основному за рахунок потовщення м'язових волокон. З 6-7 років у дитини розвиваються м'язи рук, але із-за швидкої стомлюваності м'язів і відносної слабкості кістково-м'язового апарату, діти ще не готові до тривалої м'язової напруги [63].

У фізичному вихованні молодших школярів велика увага приділяється розвитку сили. Сила визначається, як здібність до подолання опору або протидії йому за рахунок м'язової напруги. Розвиток здібності до прояву м'язових зусиль є важливою умовою розвитку рухових умінь [11].

Правильно говорити не стільки про розвиток сили у молодших школярів, скільки про прагнення до досягнення гармонійного розвитку сили різних груп м'язів і особливо розвитку найбільш слабких з них. До таких відносяться м'язи черевного преса. Значення цих м'язів в житті людини велике, вони забезпечують нормальне функціонування внутрішніх органів. Рівномірний розвиток всієї мускулатури надзвичайний важливо для формування хорошої постави.

Діяльність серцево-судинної системи у молодших школярів добре пристосована до вимог організму, що росте. Їх судини значно ширші, ніж у дорослих, і потік крові здійснюється по ним вільніше, легко задовольняючи підвищену потребу тканин в постачанні кров'ю. З віком збільшується маса серця, сила його скорочень, а отже, і об'єм крові, що викидається при кожному скороченні. У 6-7 років пульс поступово знижується до 80.

Нервова регуляція діяльності серця у дітей ще недосконала. Нерівномірність частоти і сили серцевих скорочень спостерігається навіть у спокої. При фізичному навантаженні серцевий м'яз швидко стомлюється, тому вправи під час занять треба урізноманітнювати. Фізичні вправи чудово тренують серцево-судинну систему: поліпшується регуляція серцевої діяльності, робота серця стає економнішою [33].

Органи дихання у молодших школярів мають характерні фізіологічні особливості. В результаті розвитку дихальної мускулатури об'єм легенів збільшується. Дихання стає глибшим, кров краще насищається киснем. До 6 років будова легеневої тканини ще не завершується. Носові і легеневі ходи у дітей порівняно вузькі. Це утрудняє надходження повітря в легені. Дитина дихає більш поверхнево, ніж дорослий, частота дихання у молодших школярів - 23-25 (у дорослих - 16-18). Неглибоке дихання веде до поганої вентиляції легенів і деякого застою в них повітря. Гри і заняття фізкультурою на свіжому повітрі активізують процеси газообміну [11, 13, 15].

При великій, але короткочасній фізичній напрузі в порівнянні із спокоєм, об'єм дихальних рухів може збільшуватися у дітей 6-7 років - в 4 рази. Життєва ємкість легенів в молодшому шкільному віці складає приблизно 1000-1300мл.

Молодші школярі ще не можуть свідомо регулювати дихання і погоджувати його з рухами. При виконанні гімнастичних вправ дитина повинна дихати легко. Потрібно стежити, щоб вона не затримувала дихання на вдиху. Головну увагу необхідно звертати на видих, він повинен бути різким і акцентованим. Слід пам'ятати про те, що пристосувальні можливості легеневої і серцево-судинної систем дитини нижче, ніж у дорослого. Тому фізичні вправи треба строго дозувати [15].

У зв'язку з недосконалістю дихальної системи, витривалість у молодших школярів розвивається поволі і у міру адаптації до фізичних навантажень [13]

Не дивлячись на те, що серце дитини і органи дихання порівняно легко пристосовуються до навантажень і швидко відновлюють свою працездатність, непосильні фізичні вправи можуть стати причиною порушення ритму скорочення серця, зміни кров'яного тиску [11].

Обмін речовин у дітей відбувається інтенсивніше, ніж у дорослих (у 2-2,5 разу). У них переважають процеси засвоєння речовин над процесом їх розпаду і згорання, оскільки організму, що розвивається, необхідно багато енергії для зростання. На відміну від дорослого, у дитини більше енергії витрачається на зростання тіла (приблизно на 15%), чим на роботу м'язів. При активній м'язовій діяльності енерговитрати зростають пропорційно інтенсивності фізичних вправ. Повне задоволення енергетичних запитів дитячого організму забезпечується збалансованим харчуванням.

Йде розвиток нервової системи. В основному збільшення мозкової маси відбувається в результаті зростання і розгалуження дендритів і аксонів. Збільшується площа, займана корою головного мозку, в основному шляхом поглиблення звивини. Збільшується і товщина кіркового шару великих півкуль. Швидкість виникнення збудження збільшується більш поступово, і досягає величини, характерної для дорослих, лише до 10 років. Нездатність нервових клітин тривалий час знаходитися в стані збудження дуже характерна для дітей молодшого шкільного віку. З цим пов'язана нестійка домінанта: будь-яка стороння дія легко її руйнує [13].

У молодшому шкільному віці відбувається розвиток рухового аналізатора в корі головного мозку. В той же час вегетативні системи відстають в розвитку від рухової функції організму [13].

Для дітей молодшого шкільного віку характерна надзвичайна гнучкість, що пояснюється великою товщиною і податливістю міжхребетних хрящів і пізнім окостенінням епіфізів хребта [15]. Фізіологічні вигини хребта нестійкі, кістки і суглоби легко піддаються деформації під впливом несприятливих дій [13]. Тому необхідно більше приділяти уваги на зміцнення м'язів-розгиначів, а не на розвиток гнучкості. Фізичні вправи повинні підбиратися з таким розрахунком, щоб навантаження розподілялося рівномірно на всі частини тіла.

Особливе місце у фізичному розвитку молодшого школярів займають координаційні здібності, оскільки вони є одними з основних життєво важливих фізичних якостей людини. М.Е. Бурцева (1985) і Е.П. Мігунова (1979) визначили координаційні здібності, як здібності людини до узгодження певних дій в процесі управління діяльністю, відповідно поставленій меті.

Молодшим школярам властиві елементарні координаційні здібності, що проявляються в ходьбі, бігу, стрибках, тоді як складні виявляються безпосередньо в якій-небудь спеціальній діяльності.

Молодшим школярам властиві наступні види координаційних здібностей:

Реагуюча - здібність до швидкого початку цілеспрямованого рухового акту, відповідно певному сигналу.

Просторово-орієнтаційна - здібність до зчленування окремих частин між собою.

Здібність до статичної і динамічної рівноваги.

Ритмічна - здатність визначати і реалізовувати характерні динамічні зміни в процесі рухового акту. [22]

Основу складає переробка слухової, зорової, рухової і кінетичної інформації.

У дітей молодшого шкільного віку координаційні здібності виявляються без урахування швидкісних, силових і швидкісно-силових якостей, тобто виявляються абсолютні координаційні здібності [22].

Отже, для молодшого шкільного періоду дитинства характерний інтенсивний і нерівномірний розвиток всіх органів і систем організму. Відбувається швидке зростання рухового апарату і скелетної мускулатури, що великою мірою впливає на формування постави і розвиток м'язової сили.

Вдосконалення роботи серцево-судинної і дихальної систем забезпечують витривалість організму. Розвиток рухового аналізатора визначає розвиток рухових здібностей: координаційних, силових, швидкісно-силових і ін.

Не дивлячись на це, необхідно пам'ятати, що організм дитини ще далеко не досконалий і неадекватні фізичні навантаження можуть негативно позначитися на його розвитку. Тому, при підборі засобів і методів фізичного виховання, треба керуватися в першу чергу знаннями вікових особливостей морфо-функціонального розвитку дітей молодшого шкільного віку.

1.1.2 Психічний розвиток молодших школярів

Психічний розвиток дітей багато в чому залежить від їх фізичного розвитку. Цей зв'язок особливо проявляється, при аналізі вікових особливості психічного розвитку дітей. Дитячий організм не є зменшеною копією організму дорослої людини. У кожному періоді він має свої, особливі властивості фізичної і розумової діяльності, які поступово переходять в якості, характерні для організму дорослої людини [36].

Розвиток вищої нервової діяльності багато в чому залежить від морфологічного розвитку кори великих півкуль. У молодшому шкільному віці наголошується подальше вдосконалення центральної нервової системи, як морфологічне, так і функціональне. Процеси збудження і гальмування в корі головного мозку легко розповсюджуються. Зовні це виражається в тому, що діти роблять багато зайвих рухів, стають метушливими. Стан оптимальної збудженості часто порушується у бік підвищення, що приводить до легкої стомлюваності дітей [2].

Діти 6-7 років більше орієнтуються в просторі, але сприйняття часу у них залишається ще недосконалим [3].

У молодшому шкільному віці продовжує швидко розвиватися мислення і перш за все узагальнене і словесне мислення, дієва ж і образна його форми зберігають своє провідне значення. Але вдосконалення мислення не має прямого зв'язку з віком, тому таке велике значення спеціальних занять з молодшими школярами.

Мислення розвивається на основі пізнавальної активності дитини і пов'язане з її знаннями. Вирішуючи завдання, встановлюючи зв'язки і відносини між предметами дитина використовує наочно-дієву, наочно-образну і словесно-логічну форму розумової діяльності.

Молодший шкільний вік - це період, протягом якого йде колосальне збагачення і впорядкування плотського досвіду дитини, оволодіння специфічними людськими формами сприйняття і мислення, бурхливий розвиток уяви, формування довільної уваги і смислової пам'яті [3]. Великий вплив на розвиток розумової діяльності роблять пам'ять і увага.

Пам'ять - основна умова психічного життя. Пам'ять дитини - її інтерес. Дітям запам'ятовується те, що яскраво, незвично. У молодшому шкільному віці починає складатися довільне запам'ятовування. Для цих дітей характерний осмислений спосіб запам'ятовування. Перш ніж утримати що-небудь в пам'яті, вони повинні зрозуміти те, що від них вимагається. Безглуздий матеріал, що вимагає тільки механічної пам'яті, запам'ятовується дитиною насилу. Але запам'ятовуючи різні вірші, діти молодшого шкільного віку дістають можливість вправлятися і в механічному способі запам'ятовування.

Важливим в розвитку пам'яті в молодшому шкільному віці є подальше збагачення образної пам'яті і початок функціонування смислової. Рівень розвитку смислової пам'яті багато в чому залежить від того, наскільки діти навчені виділяти сенс і передавати основний зміст сприйнятого.

У молодшому шкільному віці розвиваються багато рухових здібностей і рухова пам'ять дітей дозволяє їм освоювати рухи, відтворювати їх швидко і точно [3,4].

Увага у дітей молодшого шкільного віку ще нестійка, вона легко порушується при зміні навколишнього оточення. Увага дітей 6-7 років стійка тоді, коли в зміст діяльності входять наочні зображення, емоційно привабливі і відомі дітям об'єкти і явища. Від цього також залежить об'єм уваги. Увага дитини виявляється в певних психічних процесах: вона вдивляється, вслухується, відгадує загадки і так далі Основні види уваги дитини - мимовільна і довільна - тісно зв'язані і переходять одна в іншу [41].

Для мимовільної уваги характерне те, що:

дитина не готова заздалегідь до даного сприйняття або дії;

вона наступає раптово, відразу після дії подразнення і в своїй інтенсивності обумовлюється її особливостями;

вона скоро проходить: триває поки діють відповідні подразники, і, якщо не прийняти необхідних мір до її закріплення у формі довільного, припиняється.

Довільна увага виникає в результаті свідомих зусиль людини, направлених на краще виконання тієї або іншої діяльності. Причинами, що обумовлюють довільну увагу, є:

інтереси дитини, що спонукають до заняття даним видом діяльності, зокрема до ігрових предметів, ігор і т.д.;

свідомість своїх обов'язків, сприяючих кращому виконанню даного виду діяльності.

В шестирічному віці діти можуть безперервно грати протягом години і більш, тоді як у трирічних дітей гра рідко продовжується довше 20 хвилин. Та все ж увага дітей молодшого шкільного віку продовжує залишатися переважно мимовільною: вона збуджується і підтримується зовнішніми подразниками, звичним характером ігрових операцій, а також вказівками і вимогами дорослих [44].

Розвиток емоцій у дітей 6-7 років носить складний характер. Такі діти легко піддаються афектним станам. Але, з іншого боку, впродовж всього цього віку йде формування вищих відчуттів: інтелектуальних, естетичних, етичних. У цьому віці закладаються основи багатьох позитивних відчуттів: дружба, товариства, обов'язку і інших. Цей етап дуже важливий в розвитку особи дитини. Протягом цього періоду відбуваються значні зміни в спрямованості формування темпераменту і характеру.

Саме даний вік (6-7 років) є сприятливим для розвитку пам'яті, уваги, образного і логічного мислення дитини. Тому будь-які заняття з дітьми даного віку повинні створювати оптимальні умови для їх нормального психічного розвитку.

Раціональний підбір засобів і методів фізичного виховання, розвитку, навчання, оздоровлення і об'єднання їх в комплекс заходів в режимі дня дітей, з урахуванням їх вікових особливостей дозволить сприяти їх розвитку, оздоровленню і навчанню в школі.

З урахуванням вищевикладеного, необхідно в кожне заняття з дітьми включати велику кількість сенсорної інформації, сприяючої зміцненню знань і підвищенню інтересу до занять.

1.2 Розвиток координації рухів у дітей молодшого шкільного віку

При навчанні руховим навикам важливо враховувати механізм ремінісценції для уникнення невиправданого конфлікту між вчителем і учнями. Він полягає в тому, що для формування стійких зв'язків між сприймаючими і виконавчими системами організму необхідний певний час, залежно від складності рухового завдання і підготовленості. Тому процес безпосередньої реалізації у дії руху, що вивчається може відставати від часу безпосереднього навчання від 2-3 днів до декількох місяців. Практична реалізація рухового досвіду наступає лише у момент поєднання сприятливих умов, коли рух виходить як би само собою, поза зв'язком в часі з процесами навчання. Насправді це результат роботи свідомості і підсвідомості, заснованої на попередньому досвіді, вдалих і невдалих спробах.

У 6-7 років у дитини відбувається інтенсивне вдосконалення координаційних механізмів, формуванням взаємодії центральних і периферичних регуляторних систем, що дозволяє рахувати його одним з вузлових періодів становлення довільної рухової функції людини. Цей вік також відрізняється нерівномірним і різночасним розвитком координаційних здібностей [3,22,44 і ін.]. Координація означає взаємозв'язок, узгодженість, поєднання приведення у відповідність.

У багатьох роботах наголошується, що в процесі фізичного виховання повчальна інформація повинна бути направлена на формування і вдосконалення координації рухів. Проте закономірності формування і особливості координаційних проявів вивчені ще далеко не повністю, особливо у дітей.

Н.А. Бернштейн [8] відносив спритність до однієї з провідних психофізіологічних якостей людини і указував на те, що координація і спритність - не одне і теж. За його визначенням "спритність" - є рухова здатність вийти з будь-якого положення, тобто здатність справлятися з будь-яким виниклим руховим завданням:

правильно (тобто адекватно і точно);

швидко (тобто скоро);

раціонально (тобто доцільно і економно);

мітко (тобто вертко і ініціативно).

Під координацією Бернштейн розумів "подолання надмірних мір свободи рухомого органу, тобто перетворення останнього в керовану систему".

До теперішнього часу склалася думка про те, що "координація" - це особлива група фізіологічних механізмів, що створюють безперервну, організовану, циклічну взаємодію між процесами сприйняття і відтворення руху.

Цілісний рух, нехай навіть найпростіший, є складними поєднаннями ряду рефлексів, що зливаються в один складний руховий рефлекс. Наявність зворотного зв'язку, тобто сигналізації, що поступає в кору головного мозку під час руху, дозволяє вести контроль за його виконанням і управляти їм [8].

За даними В.А. Сорокіної [44] від 4 до 7 років значно розширюються зв'язки рухової області головного мозку з одним з важливих центрів регуляції руху - мозочком і підкірковими утвореннями зокрема з червоним ядром. До семи років кірковий відділ рухового аналізатора дитини знаходить всі морфологічні ознаки, властиві дорослим. Досягає значної зрілості і рецепторний апарат рухової системи.

Фізіологічна суть контролю рухів була розкрита в дослідженнях І.М. Сєченова. Характеризуючи процес регулювання рухів, він писав, що певному ряду рухів завжди відповідає в свідомості певний ряд чуттєвих знаків; якщо ж руховий ряд повторюється багато раз, то разом з рухами заучуються і відповідні ряду чуттєві знаки. Запам'ятовуючись, вони утворюють ряд нот, по яких, або, точніше, під контролем яких розігрується відповідна рухова п'єса [8].

Для оволодіння новими рухами великого значення набувають вже наявні умовні зв'язки. Тому, чим багатше і різноманітніше був руховий режим дитини, тим легше і правильніше вона виконуватиме нові рухові дії.

На необхідність мати підготовлений механізм в корі головного мозку для швидкого оволодіння рухом указували багато дослідників. Багато дослідників сходяться на думці, що ступінь розвитку зорового і рухового контролю за рухами у дітей до моменту вступу до школи значною мірою визначає успішність оволодіння ними графікою листа [8].

Розвитку координації рухів сприяє застосування різних вправ. Фізичне виховання володіє великими можливостями для вирішення цього завдання. Величезний арсенал вправ дозволяє вибрати ті, які найбільшою мірою робитимуть вплив на розвиток координації рухів, з'єднання цих вправ в системи з метою направленої дії, а також використання їх в іграх, на сприятливому емоційному фоні.

На думку Н.А. Ноткіної координація рухів є провідною руховою якістю у дітей 6-7 років. При оволодінні новими вправами руховий досвід збільшується, запас умовно-рефлекторних зв'язків поповнюється і в результаті цього узгодженість в роботі м'язових груп підвищується. Діти починають виконувати рухові дії легко, вільно, без зайвої напруги. В.П. Назарів також вважає, що координація рухів розвивається найуспішніше в дитячому віці і зберігається тривалий час. [44]

В.М. Заціорський, В.І. Лях і ін. розділяють координаційні здібності на два основні класи: класи тілесної і ручної спритності. У кожному з класів виділяють по вісім однорідних груп координаційних здібностей. Розвиток ручної спритності має велике значення для розвитку розумових здібностей, розвитку мови і підготовки руки до оволодіння графікою письма. [35]

Оскільки структура будь-якого руху завжди характеризується тимчасовими, просторовими і динамічними параметрами, важливо добре орієнтуватися в цих параметрах і на цій основі ефективно управляти своїми рухами. Слід відмітити, що за даними ряду дослідників розмах рухів відтворюється з меншою помилкою, чим тривалість, швидкість або зусилля.

У роботах, присвячених дослідженню відтворення просторових параметрів рухів, встановлено, що точність оцінки цієї ознаки може бути підвищена за допомогою фізичних вправ [8,22,35], оскільки більшість з них є переміщенням в просторі різних тіл (метання снарядів та інші) або власного тіла і його ланок [8]. Рецепція простору в ході занять все більш удосконалюється.

До теперішнього часу відсутня єдина класифікація координаційних здібностей, яка була б загальновизнаною в теорії і практиці фізичної культури.

На думку групи авторів, можна виділити три види координації: нервову, м'язову, рухову [8,22,35]. Під нервовою координацією, слід розуміти поєднання нервових процесів, що приводять до рішення рухової задачі; під м'язовою координацією - узгодження напруги і розслаблення м'язів, внаслідок чого стає можливим рух; під руховою координацією - узгоджене поєднання рухів окремих ланок тіла в просторі і в часі, відповідність руховому завданню, поточній ситуації і функціональному стану організму.

Певний інтерес викликає класифікація рухів на мікро- і макрорухи, запропонована Л.П. Матвєєвим [35]. Під мікрорухами автор має на увазі, головним чином, рухи вироблювані кистю і пальцями, тоді як макрорухи виконуються з активною участю крупних м'язів рук і верхнього плечового поясу.

Ряд дослідників в своїх роботах застосовує термін "тонка рухова координація пальців рук". Вони розглядають її як показник шкільної зрілості, тобто готовності здорової дитини до навчання в школі [22.].

Величезне значення в житті дітей молодшого шкільного віку має розвиток "ручної умілості" або тонко координованих рухів, які сприяють розумовому розвитку і розвитку мови. В той же час ручна умілість сприяє підготовки дітей до оволодіння графікою письма. Серед інших рухових функцій рухи пальців руки мають особливе значення, оскільки називають величезний вплив на розвиток вищої нервової діяльності дитини [22].

Координаційні здібності, як і будь-які інші, формуються в процесі індивідуального розвитку і піддаються змінам під впливом тренувань. Основним засобом, що удосконалює координаційні здібності, є фізичні вправи.

Ряд дослідників відзначає, що координація рухів рук розвивається за допомогою спеціальних вправ - як з предметами, так і без них [22,44, 55]. Автори указують на те, що вправам з предметами необхідно віддавати перевагу, оскільки вони пред'являють підвищені вимоги до швидкості і точності рухових дій, розвивають координацію дрібних рухів рук, тонке м'язове відчуття, пов'язане з функціями тримання хапання, кидання і лову. Крім того, за даними ряду дослідників, вправи з предметами сприяють швидшому формування важливих координаційних здібностей (КЗ): до диференціювання, орієнтування, ритму, реакцій і рівноваги [8,22, 35].

Засобом для формування КЗ рук є спеціальні вправи, що входять в основну гімнастику. Автор на підставі численних досліджень систематизував ці вправи, що виконуються руками в різних суглобах, по ступеню складності їх освоєння. До першої групи (перший ступінь складності) входять вправи, що не вимагають спеціального розучування і легко освоювані дітьми з першої спроби. До другої групи (другий ступінь складності) віднесені вправи, що хоча і вимагають спеціального навчання, але що легко піддаються розучуванню. Третя група (третій ступінь складності) складається з вправ, які вимагають спеціального розучування і насилу освоюються дітьми. Автор указує, що у міру зростання дітей відбувається перерозподіл ступенів складності освоєння вправ. Даний факт пояснюється підвищенням рухових можливостей дітей за рахунок збільшення умовних зв'язків на базі постійного досвіду, що росте, який не рівноцінний по відношенню до різних вправ. Так, вправи, схожі з побутовими діями, засвоюються швидше за інших.

Ряд авторів відзначає методичні прийоми, за допомогою яких можна підвищити координаційну складність тренувальних засобів: варіювання способів виконання рухів, зміна зовнішніх умов, комбінування рухових навиків, виконання вправ при недоліку часу, варіювання інформації, що приймається: зоровій, слуховій, вестибулярній. Ефективним шляхом розвитку КЗ є виконання вправ з ситуацією, що раптово змінюється, вимагає швидкого реагування і ухвалення оптимального рішення [22,35].

Вправи на розвиток і вдосконалення координації рук можна ускладнити трьома шляхами: перший шлях - збільшення темпу виконуваних рухів; другий шлях - зміна напряму, виконання рухів в двох, три і із зміною площин; третій шлях - поєднання рухів рук з рухами ногами [35].

Тренування пальців рук підвищує узгодженість в роботі м'язів, дає можливість виконувати складні рухи одним або декількома пальцями.

Багато авторів указують на те, що при розвитку і вдосконаленні координаційних здібностей дітей широке застосування отримали ігровий і змагання методи. Більшість вправ, рекомендованих для розвитку КЗ, можна провести цими методами [5,9,21,26,31,43,44,55]. Ряд авторів вважає, що для формування ручної умілості можуть бути успішно використані вправи і ігри з пальчиками, зокрема супроводжувані читанням народних жартівливих віршів. Ці ігри створюють сприятливий емоційний фон, забезпечують хороше тренування пальців, сприяють розвитку уміння слухати і розуміти зміст жартів, учать уловлювати ритм мови. [21]

Розвиток ручної умілості може здійснюватися на різних заняттях (малювання, ліплення, рідна мова). Проте із-за слабкого розвитку дрібних м'язів руки, незавершеного окостеніння кісток зап'ястя і фаланг пальців будь-які графічні дії швидко приводять до стомлення. Часто діти відмовляються від такої діяльності, мотивуючи відмову сильною втомою руки.

У цих умовах зростає роль фізкультурних занять, оскільки на цих заняттях є широкі можливості підключати дрібні м'язи кисті до різних видів діяльності, що носять більшою чистиною ігровий характер (рухомі ігри з жартівливими віршиками, речитативно-фізкультурні композиції, перекладання дрібних предметів в естафетах, кидки і піймання м'яча, багато інших). При такому підході навіть при включенні достатньо великої кількості вправ, безпосередньо направлених на розвиток дрібних м'язів і координації рухів ланок руки, діти ніколи не скаржаться на втому рук. Саме в процесі занять фізичними вправами включаються механізми перенесення, сприяючі оволодінню графічним навиком листа за рахунок вже придбаного рухового досвіду. Ефект перенесення буде тим вище, чим значніше розвинені рухові якості, необхідні для становлення графіки листа. Важливо також, щоб структура сформованих рухових умінь відповідала структурі рухів, що виконуються дитиною в процесі писання.

Таким чином, необхідно розвивати якості, які допоможуть дитині в оволодінні навикам писання. А оскільки розвиток всіх цих якостей є завданням фізичного виховання, то природно припустити, що саме фізкультурні заняття, будь-які форми рухової активності можуть внести значний внесок до справи підготовки дітей до школи.

Слід пам'ятати, що тренувальні вправи використовувані для розвитку або формування точності рухів, ефективні до тих пір, поки не виконуватимуться автоматично. Потім вони втрачають свою цінність. Підвищенню точності рухових дій сприяє добре продуманий підбір загально розвиваючих вправ (як з предметами, так і без них), при виконанні яких учні ознайомлюються з основними поняттями і компонентами, що характеризують будь-який рух, - напрямом, амплітудою, швидкістю, силою, часом [44].

У літературі підтверджується велике скупчення біологічно активних точок (БАТ) на кистях і стопах. БАТ - невелика ділянка шкіри і підшкірної основи в якому є комплекс взаємопов'язаних мікроструктур (судини, нерви, клітини сполучної тканини), завдяки чому створюється біологічно активна зона, що робить вплив на терміналії і зв'язок між ділянкою шкіри і внутрішнім органом.

Десятирічний досвід роботи відомого фахівця з масажу Юргена Кайзера [20] показує, що щоденний профілактичний масаж рефлекторних зон рук сприяє зміцненню здоров'я.

Всі учені, що вивчали діяльність дитячого мозку, психіку дітей, відзначають великий стимулюючий вплив функції руки. Невропатолог і психіатр В.М. Бехтєрев писав, що рухи руки завжди були пов'язані з мовою і сприяли її розвитку. Англійський психолог Д Селмі також надавав дуже велике значення "Творчій роботі рук" для розвитку мислення і мови дітей.

Дослідження підтвердили, що при стимуляції тонких маніпуляторних рухів пальцями відбувається розвиток мовної функції і мислення. Це пояснюється законами взаємодії кіркових кінців рухового і мовного аналізаторів.

У лабораторії в електрофізіологічному дослідженні, проведеному Т.П. Хрізман і М.І. Звонарьовою [20] було виявлено, що коли дитина проводить ритмічні рухи пальцями, у нього різко посилюється узгоджена діяльність лобових і скроневих відділів мозку. Фундаментальні медичні дослідження підтверджують, що в корі головного мозку проекція шкірної чутливості кисті, особливо долонній поверхні, представлена ширше, ніж проекція шкірної чутливості проксимального відділу руки і тим більше тулубу. Дрібні м'язи кожного пальця руки мають окреме представництво в передній центральній звивині, тоді як великі м'язові групи ноги і тулуба представлені сумарно.

Причин для інтересу до процесу розвитку координаційних здібностей у дітей у віці 5-7 років декілька, назвемо деякі з них.

По-перше, це величезний вплив КЗ на ефективність процесу формування рухових умінь і навиків. У ряді робіт наголошується необхідність цілеспрямованого розвитку координаційних здібностей, які довготривалі по своєму характеру і позначаються впродовж всього періоду навчання. По-друге, КЗ у віці 6-7 років є фундаментом для розвитку інших рухових якостей [8].В.І. Пилипович указує, що якщо координація обумовлює точне дозування рухів в часі, в просторі, по величині м'язових зусиль, то тим самим вона визначає можливості раціонального прояву інших рухових якостей [35]. По-третє, вік 6-7 років є сприятливим періодом для розвитку більшості КЗ.

Слід зазначити і той факт, що сенситивний період КЗ обмежений віком статевого дозрівання, що обумовлює необхідність ефективного використання молодшого шкільного віку для поліпшення координації рухів.

Вітчизняні і зарубіжні автори відзначають, що в молодшому шкільному віці є великі можливості для цілеспрямованого розвитку КЗ [8,22,32,53].

Відмітною особливістю формування КЗ у дітей молодшого шкільного віку є їх тісний взаємозв'язок з оволодінням новими руховими діями. У цьому віці необхідно створювати у дітей широкий координаційний базис шляхом оволодіння новими рухами.

В.І. Лях вважає що основним засобом виховання КЗ є фізичні вправи, в яких присутня новизна, необхідність, складність, "хитрість" [35].

Виходячи з вищевикладеного, можна припустити, що комплекси складно координаційних рухів з варіативною умовою сприятимуть як розвитку координаційних здібностей, так і розвитку рухових якостей дітей старшого дошкільного віку.

2. Завдання, методи і організація дослідження

2.1 Завдання дослідження

Виходячи з мети дослідження сформульовані наступні завдання:

Виявити рівень здоров'я, рівень фізичного розвитку і продуктивність розумової працездатності дітей 6-7 років.

Розробити комплекс фізкультурно-оздоровчих заходів для молодших класів шкільних установ.

Експериментально обґрунтувати ефективність використання розробленого комплексу фізкультурно-оздоровчих заходів в режимі дня молодших класів.

2.2 Методи дослідження

Вказаними завданнями обумовлений вибір методів дослідження:

Аналіз і узагальнення літературних даних.

Методика дослідження фізичного здоров'я дітей молодшого шкільного віку.

Методи дослідження фізичного розвитку дітей молодшого шкільного віку.

Метод дослідження рівня продуктивності розумової діяльності.

Організація дослідження.

Аналіз літературних даних проводився з метою вивчення і ознайомлення з сучасним станом питання про зміст, методи і форми проведення занять по фізичному вихованню дітей молодшого шкільного віку, зокрема навчанню складно-координаційним і дрібно-координаційним рухам за допомогою різних методик.

Аналізу піддавалися літературні джерела вітчизняних і зарубіжних авторів, навчально-методична література, автореферати дисертацій і інші матеріали по проблемах дослідження. Аналіз сприяв обґрунтуванню актуальності теми дослідження, постановці і конкретизації завдань по вибору адекватних методів дослідження.

В процесі роботи з літературними джерелами вивчалися шляхи вдосконалення фізкультурно-оздоровчого процесу дітей молодшого шкільного віку, програми по фізичній культурі для дітей молодшого шкільного віку. Матеріали з літературних джерел безпосередньо відбиті в роботі.

2.3 Методи дослідження рівня фізичного здоров'я дітей молодшого шкільного віку

Для визначення рівня соматичного здоров'я використовувались тести, розроблені Г.А. Апанасенко [41,42,44,60,61,62]. Вони засновані на фізіологічних закономірностях, які дозволяють оцінити резерви енергетики у людини в стані спокою. Накопичення енергії в клітці відбуваються за рахунок окислювальних процесів з використанням кисню. Високий енергопотенціал системи знаходить віддзеркалення у високій життєвій ємкості легенів (ЖЕЛ), високому тонусі м'язової системи. Створена Г.А. Апанасенко методика експрес-оцінки рівня фізичного здоров'я дітей і підлітків, формалізована на основі простих клініко-фізіологічних показників діагностична шкала фізичного здоров'я, дозволяє на долікарському етапі огляду проводити первинний скринінг, виділяючи групи здорових, ослаблених і хворих. Згідно цій діагностиці виявляються три рівні фізичного здоров'я, які відповідають певній сумі балів. Експрес - скринінг включає сім тестів і проб, (життєва ємкість легенів, динамометрія кисті, артеріальний тиск (систола), частота серцевих скорочень, зростання, маса тіла), а також стан серцево-судинної системи, які входять у формули для підрахунку, що дають певний показник, що вимірюється в балах.

Порядок дослідження

1. Визначення резерву функції зовнішнього дихання: ЖЄЛ / маса тіла, мл/кг.


Подобные документы

  • Анатомо-фізіологічні особливості дітей молодшого шкільного віку. Особливості, засоби і форми фізичного виховання дітей в сім’ї; організація режиму дня. Оцінка показників стану здоров’я дітей 8 років за індексами Шаповалової, Скібінської, Руф’є, Кетле.

    курсовая работа [2,4 M], добавлен 20.11.2013

  • Психологічні особливості підліткового періоду. Статеве дозрівання як особливість фізичного розвитку підлітків. Акселерація у період середнього шкільного віку. Психологічний аспект підліткового періоду. Методи визначення фізичного розвитку школярів.

    курсовая работа [35,8 K], добавлен 16.06.2011

  • Психолого-педагогічні основи фізичного виховання дітей молодшого шкільного віку. Закономірності фізичного та фізіологічного розвитку організму дітей. Взаємозалежність рухової активності і показників фізичного стану. Вплив рухової діяльності на розвиток.

    дипломная работа [80,2 K], добавлен 19.10.2009

  • Стан і аналіз проблеми взаємодії родини і школи в організації фізкультурно-оздоровчої діяльності молодших школярів. Функціональна роль родини у фізичному вихованні школярів. Засоби фізичного розвитку дітей молодшого шкільного віку в системі родина-школа.

    дипломная работа [85,8 K], добавлен 14.07.2009

  • Форми профорієнтаційної роботи з дітьми молодшого шкільного віку. Дослідження уявлень дітей про професійну діяльність. Способи оптимізації знань дітей молодшого шкільного віку щодо світу професій. Методика проведення уроків, бесід, ігор, вправ та занять.

    курсовая работа [84,2 K], добавлен 12.12.2014

  • Теоретичне дослідження і способи практичного вживання методик розвитку мускульної сили у дітей шкільного віку різних вікових груп. Методичні засоби вдосконалення сили і контроль силових можливостей у дітей молодшого, середнього і старшого шкільного віку.

    курсовая работа [229,8 K], добавлен 06.01.2011

  • Дослідження рівня фізичного розвитку дітей молодшого шкільного віку і його взаємозв’язок зі станом зору. Теоретичне і експериментальне обґрунтування змісту і технології попередження порушення зору у молодших школярів засобами фізичного виховання.

    дипломная работа [743,1 K], добавлен 19.10.2009

  • Анатомо-фізіологічні та психологічні особливості дітей молодшого шкільного віку. Характеристика вікових груп шкільного періоду дитинства. Вироблення у школярів життєво важливих фізичних якостей. Способи оцінки спритності, сили, швидкості, витривалості.

    реферат [27,1 K], добавлен 13.06.2011

  • Особливості проведення занять з дітьми-інвалідами. Заняття з фізичної культури з дітьми дошкільного віку, що мають фонетико-фонематичні вади мови. Напрямки корекційно-педагогічної роботи фізичного і моторного розвитку дітей з порушеннями слуху.

    курсовая работа [53,9 K], добавлен 26.09.2010

  • Теоретичні основи фізичного розвитку дітей молодшого шкільного віку. Анатомо-фізіологічні особливості, розвиток фізичних якостей. Адаптація молодших школярів до фізичних навантажень. Засоби фізичного виховання, особливості розвитку рухових якостей.

    реферат [57,7 K], добавлен 06.06.2014

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.