Програма з фізичної культури для учнів молодших класів приділяє велику увагу розвитку рухових якостей школярів. У кожному її розділі, присвяченому формуванню і вдосконаленню рухових умінь і навичок, передбачений матеріал для розвитку рухових якостей. Вчителям фізичної культури необхідно орієнтуватися на цей матеріал і, виходячи з умов школи, виділяти на кожному уроці певну кількість часу (6?12 хв.) на розвиток рухових якостей учнів [8, с.109].

У роботі з розвитку рухових якостей вчителю необхідно враховувати особливості індивідуального та вікового розвитку дитини. Якщо цілеспрямований розвиток рухових якостей здійснюється в період прискореного вікового розвитку, то педагогічний ефект виявляється значно краще, ніж у період уповільненого зростання. Тому доцільно здійснювати спрямований розвиток тих чи інших рухових якостей у дітей у ті вікові періоди, коли спостерігається найбільш інтенсивне їх зростання.

Розвиток фізичних якостей здійснюється у процесі навчання дітей рухових дій, в єдності з формуванням рухових навичок. Однак це не виключає потреби планувати спеціальні завдання з розвитку фізичних якостей школярів, як для окремого уроку, так і для серії уроків. Систематично вивчаючи фізичну підготовленість дітей, вчитель вирішує, над розвитком яких фізичних якостей учнів він працюватиме, ставить певні завдання і добирає фізичні вправи для виконання під час уроку.

Завдання, спрямовані на розвиток фізичних якостей змінюються не так динамічно, як завдання навчальні. Дуже часто одне і те ж завдання розраховане на цілу серію (систему) уроків. Формулювання їх у плані уроку, може бути таким: "Сприяти розвитку швидкості, спритності, гнучкості під час виконання певних фізичних вправ і проведення рухливих ігор" [8, с.112].

Вправи для розвитку рухових якостей у плані-конспекті уроку можуть бути подані у вигляді як окремих вправ, так і комплексів. З метою підтримки стабільного інтересу до виконання комплексу слід періодично змінювати одні вправи комплексу іншими. У плані-конспекті уроку потрібно обов'язково вказувати дозування вправ і записати всі необхідні організаційно-методичні вказівки.

Опис комплексу або окремих вправ для розвитку рухових якостей можна робити як у плані-конспекті уроку, так і на окремих картках, які додаються до плану-конспекту.

Для розвитку спритності і координації рухів необхідно використовувати різні поєднання елементарних рухів рук і ніг, поступово ускладнюючи їх, танцювальні рухи, ритмічну ходьбу, стрибки зі скакалкою з додатковими рухами рук; стрибки через різні перешкоди; вправи з великим м'ячем ? передачі, перекидання тощо.

У дітей 7?8 років швидко вдосконалюється здатність до різних точних рухів. Цьому допомагають метання в ціль, вправи з малим м'ячем ? удари об підлогу і кидки об стінку, підкидання і ловля м'яча з додатковими рухами [9, с.120].

Одним із проявів спритності є вміння зберігати рівновагу в статичному положенні і під час руху. Основними вправами для формування рівноваги є ходьба по лавці і колоді різними способами, з додатковими завданнями, а також гімнастичні вправи та ігри.

Силу розвивають головним чином за рахунок динамічних вправ. Вчителю необхідно стежити, щоб навантаження не були граничні, бо максимальні напруження пов'язані з великими енерговитратами, що може призвести до загальної затримки росту. Вправи на силу не повинні приводити до тривалого застосування сили, оскільки це підвищує внутрішньо-грудний тиск, що веде до здавлення порожнистих вен і утруднює доступ крові до серця. У результаті підвищення внутрішньолегеневого тиску відбувається здавлювання легеневих капілярів, погіршується легеневий кровообіг, що може призвести до анемії мозку та втрати свідомості. Тому для розвитку сили краще застосовувати ігри, що вимагають від дітей короткочасних швидкісно-силових напружень і помірних навантажень [9, с.121].

Для розвитку статичної витривалості доцільно використовувати вправи з достатньо тривалим утримуванням певних поз: упори, вправи на рівновагу на одній нозі.

Вправами, які розвивають витривалість динамічного характеру, є багаторазові повторення згинання та розгинання рук в положенні мішаних упорів, присідання.

Для формування витривалості застосовують вправи, які дають фізичне навантаження на організм дитини, трохи більше того, яке вона звикла переносити. Поступово її організм адаптується до більшого обсягу роботи, набуває здатності довше виконувати той чи інший рух (біг, серії стрибків) і швидко відновлювати сили після фізичних навантажень. Витривалість, насамперед, розвивається під час бігу, стрибків, ходьби на лижах. Це так звана спеціальна витривалість, яка має властивість переходити на інші види діяльності такого ж характеру, інтенсивності та тривалості [8, с.118]. Так відбувається підвищення загальної витривалості дитини.

Найкращий засіб для формування витривалості молодших школярів ? ігри з короткими повтореннями дій та з безперервним рухом, пов'язаним із значною витратою сил та енергії. Проте загальна кількість повторних дій має бути невелика ? їх слід чергувати з короткими перервами для відпочинку.

Основні напрямки розвитку швидкості: збільшення швидкості одиночних простих рухів і частоти рухів у локомоторних, тобто пов'язаних з переміщенням усього тіла в просторі, діях. Прості рухові реакції ? це рухи-відповіді на відомі сигнали, які з'являються раптово. У житті вони мають велике значення, наприклад, під час дій у важких умовах місцевості, при керуванні механізмами. Перехід від уже вироблених рухових реакцій до нових є досить швидким: швидка реакція в одних умовах стимулює таку ж реакцію і в інших [9, с.123].

Швидкість реакції дитини значною мірою залежить від типу його нервової системи і є природженою якістю, але її можна розвинути за допомогою певних вправ.

Не менш важливі для дітей молодшого шкільного віку складні рухові реакції. Основні з них ? реакція на об'єкт, що рухається і реакція вибору [8, с.119]. Щоб удосконалити у дітей здатність швидко вловлювати очима предмет, що рухається, вчитель використовує рухливі ігри з великим і малим м'ячами. Вправи можна ускладнювати, збільшуючи швидкість польоту, несподіваними кидками або скорочуючи дистанцію між гравцями. Поступово у дітей виробляється вміння передбачати напрямок і швидкість руху предмета, одночасно розвиваються швидкість і точність відповідного руху.

Реакція вибору ? це знаходження найкращої (з кількох можливих варіантів) відповіді на дії "противника". Більшість рухів з метою тренування реакції вибору доцільно включати в рухливі ігри [8, с.120].

Частоту рухів під час ходьби, бігу, плавання, пересування на лижах виробляють двома способами: виконуючи з максимальною швидкістю рух у цілому та вдосконалюючи швидкість окремих його елементів (відштовхування, мах ногою тощо). З цією метою вчитель широко використовує ігри, вправи з раптовими зупинками, з подоланням невеликих відстаней за найкоротший час. Для правильної організації навчального процесу з фізичної культури необхідно знати стан розвитку фізичних якостей кожного школяра. Оцінити їх можна за допомогою експрес-тестів, які даються в програмі: стрибки в довжину з місця, біг на 30 м, метання набивного м'яча (маса ? 1 кг), стискання кисті.

Стрибок у довжину з місця відображає розвиток сили ніг і швидкості рухів. Для його виконання учень стає на вихідну лінію (носки за рискою), ноги на ширині плечей, робить змах руками назад і, відштовхуючись обома ногами, стрибає вперед, приземляючись на обидві ноги. Під час помаху руками п'ятки від підлоги не відривати. З трьох спроб оцінюють кращу.

За допомогою бігу на 30 м, який проводять з високого старту на майданчику або в приміщенні (в гумових тапочках), оцінюють швидкісно - силові якості дитини. Школяр пробігає дистанцію двічі з перервою 10-15 хв. До уваги беруть кращий результат. У кожному забігу беруть участь два школярі [10, с.26].

Для оцінки швидкісно-силових якостей м'язів рук і тулуба використовують метання набивного м'яча обома руками, сидячи на підлозі. З трьох кидків фіксується кращий результат, що вимірюється від стартової лінії (за спиною) до місця падіння м'яча. Для вимірювання використовують розмічену гумову доріжку. На відстані до 1,5 м перед учнем натягують шнур або ставлять небудь перешкоду такої ж висоти, яка зумовлюватиме траєкторію вильоту м'яча під кутом 40-45°, тому що від цього залежить результат кидка [12, с.103].

Силу стискання кисті вимірюють ручним дитячим динамометром двічі кожною рукою по черзі. Його тримають у витягнутій у бік руці. З двох спроб до уваги беруть кращу.

Уроки з прийому експрес-тестів слід організувати так, щоб іспити можна було провести на одному-двох заняттях. На початку уроку з учнями всього класу проводиться біг на 30 м, потім клас поділяють на 3 групи, що відповідає кількості експрес-тестів [14, с.124].

Результати випробувань заносяться до відповідних граф класного журналу. Експрес-тести слід проводити двічі за навчальний рік. Результати учнів зіставляються з нормами оцінки фізичної підготовленості дітей відповідного віку і статі.

Це дає можливість оцінити фізичну підготовленість учня п'ятьма рівнями ? низьким, нижче середнього, середнім, вище середнього і високим. Рівні фізичної підготовленості учнів доцільно записувати в класний журнал у вигляді балів. Далі додаванням балів і діленням їх на кількість експрес-тестів виводять середній бал, який свідчить про рівень фізичної підготовленості школяра [14, с.125].

Після визначення конкретних завдань уроку вчитель підбирає засоби, за допомогою яких він буде вирішувати поставлені завдання. Оскільки основні завдання уроку виконуються в основній частині уроку, то й добір змісту і засобів слід починати з неї, а вже далі визначати зміст, засоби і методи підготовчої та заключної частин.

Потім учитель визначає місце проведення уроку, необхідне обладнання та інвентар, дозування вправ, роблячи відповідні методичні зауваження щодо їх виконання.

З цією метою він передбачає різноманітні методи і прийоми, встановлює певний порядок вивчення вправ і переходу від однієї до іншої, а також способи пересування учнів на уроці.

Форми організації фізичного виховання учнів молодшого шкільного віку складають певну систему, яка охоплює:

· уроки фізичної культури;

· фізкультурно-оздоровчі заходи в режимі навчального дня (гімнастика перед початком занять, фізкультурні хвилини під час уроків, ігри та фізичні вправи на перервах і в режимі продовженого дня);

· позакласна фізкультурно-масова робота (заняття в гуртках фізичної культури і спортивних секціях, спортивні змагання);

· позашкільна спортивно-масова робота (за місцем проживання учнів, заняття в дитячо-юнацьких спортивних школах, спортивних гуртках, самодіяльні заняття школярів фізичними вправами в сім'ї, на пришкільних і дворових майданчиках, стадіонах, у парках) [11, с. 203].

Основною формою роботи з фізичного виховання учнів початкових класів є уроки фізичної культури, але успіхів у фізичному вихованні школярів можна досягти лише при раціональному поєднанні всіх форм роботи, яке становить чітку узгоджену систему.

В організації фізкультурно-масової роботи в школі важливу роль відіграє шкільний колектив фізкультури, завданням якого є розвиток фізичної культури, спорту, туризму серед школярів [13, с.214].

Однією з умов правильної постановки фізичного виховання в школі є добре організований медичний контроль, завдання якого полягають в широкому використанні основних засобів і методів фізичного виховання для зміцнення здоров'я дітей та контролі за їх правильним застосуванням, а також у створенні належних умов для роботи з фізичного виховання [15, с.97].

Для виконання цих завдань лікар, прикріплений до школи, проводить медичні обстеження учнів для визначення стану їх здоров'я і фізичного розвитку, систематично контролює заняття фізичними вправами і санітарно - гігієнічний стан місць занять, проводить санітарно-освітню роботу серед учнів, батьків і вчителів, бере участь у розробці та проведенні школою заходів щодо поліпшення здоров'я дітей та попередження травматизму.

Шкільний лікар є найближчим радником вчителя з питань здоров'я і фізичного виховання дітей і в той же час контролером у виконанні санітарно-гігієнічних вимог. Всі вказівки лікаря, що стосуються здоров'я і фізичного виховання дітей, є обов'язковими для вчителя.

Школярі не рідше одного разу на рік проходять медичне обстеження і розподіляються за медичними групами. З урахуванням розподілу дітей по групах вчитель здійснює диференційований підхід до учнів при проведенні всієї навчально-виховної роботи, в тому числі уроків і позакласної роботи з фізичної культури.

Усі учні на підставі медичного обстеження діляться на три групи: основну, підготовчу і спеціальну.

До основної групи належать учні, що не мають відхилень у фізичному розвитку та стані здоров'я, а також школярі з незначними відхиленнями у стані здоров'я за умови достатньої фізичної підготовленості [15, с.98].

До підготовчої групи зараховуються діти, які мають незначні відхилення у фізичному розвитку та стані здоров'я, без істотних функціональних змін, з недостатньою фізичною підготовленістю [15, с.99].

Учні, які мають у стані здоров'я значні відхилення постійного чи тимчасового характеру, яким протипоказані заняття за державними програмами в загальних групах, відносяться до спеціальної групи.

Деякі учні тимчасово, аж до поліпшення стану здоров'я, повністю звільняються від занять фізичними вправами. У необхідних випадках за наявності відповідних показань окремим учням можуть бути призначені заняття лікувальною фізичною культурою. Діти, тимчасово звільнені від занять фізичними вправами, зобов'язані бути присутніми на уроках фізичної культури [15, с.99].

Школярі, віднесені до основної групи, допускаються:

а) до занять за підпрограмами фізичного виховання в повному обсязі;

б) до занять в гуртках фізичної культури і сeкціях колективу фізкультури;

в) до участі у змаганнях.

Учні підготовчої групи допускаються до занять за загальними програмами фізичного виховання, але за умови дотримання поступовості в проходженні матеріалу. Відповідно до вказівок лікаря учнів підготовчої групи треба обмежувати у виконанні вправ, пов'язаних з великою фізичною напругою, і насамперед у бігу та стрибках. Зі школярами, віднесеними за станом здоров'я до спеціальної медичної групи, організуються заняття один - два рази на тиждень у позаурочний час. Заняття проводяться у відповідності зі спеціальною програмою медичними працівниками або вчителями, які мають необхідну підготовку. Планомірні заняття, що проводяться відповідно до даних медичного огляду та з урахуванням індивідуальних особливостей, сприяють поліпшенню здоров'я і показників фізичного розвитку дітей [15, с.100].

Зазвичай в результаті таких занять учні зі спеціальної медичної групи переводяться в підготовчу, а з підготовчої в основну. Перевід учнів з однієї медичної групи в іншу проводиться лікарем під час щорічних та чергових обстежень і при достроковому обстеженні на прохання батьків або вчителя.

Додаткове обстеження стану здоров'я обов'язкове у тих випадках, коли учень починає відвідувати школу після якого-небудь захворювання. Досить ймовірно, що діти, які належали до захворювання до основної медичної групи, після одужання будуть займатися в підготовчій, або у спеціальній. Перевід учнів з однієї медичної групи в іншу повинен бути класу і вчителю фізичної культури, який у своїй практичній роботі особливо уважно здійснює індивідуальний підхід. Це, перш за все, відноситься до фізичних навантажень на уроках. Увага вчителя направляється на вельми помірне наростання фізичного навантаження, на поступову адаптацію організму до цього наростання [15, с.102].

Висновки