Ігрова діяльність в початкові школі

Лінгво-методичні основи вивчення частин мови у початковій школі. Гра як метод навчання, умови та особливості її використання в педагогічній діяльності. Розробка ігор і цікавих вправ при вивченні дієслова та іменника, оцінка їх практичної ефективності.

Рубрика Педагогика
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 15.11.2014
Размер файла 44,0 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

гра лінгвістичний педагогічний дієслово

Робота присвячена дослідженню використання дидактичних ігор на уроках української мови в молодшій школі при вивченні частини мови.

Використанню дидактичних ігор в початковій школі, і, зокрема, на уроках рідної мови присвячені роботи багатьох учителів та вчених [14; 16; 13; 3; 23].

Актуальність теми дослідження зумовлена необхідністю підвищення ефективності навчально-виховного процесу на уроках української мови в початковій школі, а також зростання запитів, що постають перед шкільною освітою з боку суспільства.

Мета курсової роботи - охарактеризувати особливості використання дидактичних ігор при вивченні частин мови.

Для досягнення цієї мети розв'язано такі завдання:

· узагальнено погляди щодо лінгво-методичних основ вивчення частин мови в початковій школі;

· розглянуто поняття дидактичної гри;

· схарактеризовано види та форми дидактичної ігри;

· проаналізовано використання дидактичних ігор при вивченні іменника та дієслова;

· надано необхідних прикладів та методичних розробок ігор для вивчення іменника та дієслова;

· сформульовано загальні висновки щодо особливостей використання дидактичних ігор при вивченні частин мови.

Об'єктом дослідження в курсовій роботі є використання дидактичних ігор як форм роботи на уроках в початковій школі.

Предметом дослідження є особливості використання дидактичних ігор на уроках української мови в початковій школі при вивченні частин речення.

Розгляд предмету дослідження відбувається на прикладі іменника та дієслова як найбільш уживаних частин речення та масштабних тем на уроках української мови.

Теоретичне значення дослідження. Зроблені на основі проаналізованого матеріалу висновки й узагальнення доповнюють та поглиблюють вивченість особливостей використання дидактичних ігор на уроках української мови в початковій школі.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані для подальшого аналізу особливостей використання дидактичних ігор на уроках рідної мови, а також для подальшого створення пов'язаних із цим методичних розробок.

Методи дослідження:

· теоретичні (аналіз наукових джерел щодо поняття дидактичної гри та

особливостей її використання на уроках української мови в початковій школі, особливостей молодших школярів та причин, за яких використання ігор на уроках у початковій школі є над необхідних);

· емпіричні (створення методичної розробки ігор та вправ для застосування

при вивченні іменника та дієслова в початкових класах, вивчення й оцінка результатів дослідження).

Структура й обсяг роботи. Мета й завдання дослідження зумовили структуру курсової роботи, яка складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку літератури.

Повний обсяг дослідження становить 35 сторінок, основного тексту - 30 сторінок. У списку літератури - 25 найменувань.

1. Дидактичні ігри і цікаві вправи як ефективні методи вивчення частини мови

гра лінгвістичний педагогічний дієслово

1.1 Лінгво-методичні основи вивчення частин мови у початковій школі

Граматика - найбільший розділ курсу української мови. І найзначніший: саме граматика представляє мову у дії, в закономірностях її розвитку.

Поняття «граматика» об'єднує в собі морфологію, що вивчає способи вираження граматичних значень через форми слова, і синтаксис - вчення про будову мови, про зв'язок слів в словосполученні і реченні. В курсі морфології в початкових класах вивчаються частини мови і їх форми. Три найбільші теми: іменник, прикметник, дієслово - концентрично представлені в кожному з класів початкової школи. За частотою вживання іменники займають перше місце. А парадигма дієслів може досягти 200 форм. Тому вивчення іменника та дієслова - важкі теми у початковій школі.

Щостаршою стає дитина, тим все більше місце в її житті і велику роль у розвитку починає грати спеціальна діяльність - навчальна.

Вступ до школи - переломний момент в житті дитини. Відмінна особливість положення школяра полягає в тому, що його навчання є обов'язковою, суспільно значимою діяльністю. Життя учня підпорядковане системі строгих, однакових для усіх правил. Її особливим змістом стає засвоєння знань, загальних для усіх дітей. Процес засвоєння знань учнями не зводиться до запам'ятовування тих факторів, явищ, законів, які передає учитель або про які вони прочитали в підручнику. «Засвоювати - означає зливати продукти чужого досвіду зі свідченнями власного», - писав І. М. Сеченов [19, 147].

Таким чином, основою навчальної діяльності стає злиття, зв'язування засвоюваного громадського досліду з власним маленьким особистим досвідом.

В процесі навчання відбувається постійна зміна досвіду учня, його знання розширюються, зміст збагачується, вони набувають більш узагальненого характеру, що дозволяє широко використати їх при орієнтуванні в нових життєвих ситуаціях, при рішенні нових завдань. Використання отриманих знань допомагає більш повно і точно відбудувати істотні сторони явищ, що вивчаються. Разом з розширенням фонду набутих знань збільшуються і можливості мислення, можливості включення нових знань в різноманітні системи отриманих раніше знань, що становлять колишній досвід [2, 164].

Таке розуміння навчальної діяльності характеризує її, передусім, як діяльність пізнавальну. Дитина не просто заучує матеріал програми, але і пізнає світ, не лише теперішній, але і минулий [13, 124].

В процесі навчання знання даються в дидактично відпрацьованій формі, спеціально розрахованій на їх легше і успішніше засвоєння дітьми.

Щоб опанувати знаннями, злити їх з власним досвідом, тобто уміти застосовувати їх, дитина повинна засвоїти і різні способи дії з навчальним матеріалом.

Для розумового розвитку найбільш характерною рисою є не лише накопичення фонду знань, але і свого роду фонду розумових прийомів, операцій, добре відпрацьованих і міцно закріплених, які можна віднести до інтелектуальних умінь. Завдяки виробленню розумових прийомів людина дістає можливість правильно користуватися ними при вирішенні нових пізнавальних завдань [2, 166].

Освоєння різноманітних способів навчальної діяльності вимагає від дітей значної і дуже різноманітної активності. Правильна організація розумової активності дітей забезпечує високу ефективність навчальної діяльності, швидкий розвиток розумових здібностей, спостережливості і уяви, пам'яті і вольових якостей особистості, навчальних та пізнавальних процесів, високих моральних та інтелектуальних почуттів [18, 16].

Рівень розумового розвитку і пов'язаний з ним рівень засвоєння знань залежить від декількох змінних: запасу знань, наявності відпрацьованих розумових прийомів і міри складності завдання. Міра складності завдання повинна братися до уваги при виявленні розумового розвитку учнів [1, 170].

В процесі навчання проявляються особливості різних сторін особи учня: його інтелекту, характеру і волі, особливості його емоційної сфери [1, 178].

Навчальна діяльність в початкових класах стимулює, передусім, розвиток психічних процесів безпосереднього пізнання навколишнього світу - відчуттів і сприймання. Для молодших школярів характерна гострота і свіжість сприйняття. Проте воно на початку навчання відрізняється своєрідними особливостями.

Сприйняття в молодшому шкільному віці пов'язане з діями дитини. Але цей зв'язок надзвичайно ускладнюється тими знаннями, які дитина отримує в школі, тими різноманітними уявленнями, які виникли у неї на основі отриманих знань. Процес навчання постійно ставить перед учнями вже в 1 класу завдання, пов'язані з необхідністю організованого сприйняття, завдання обов'язкового контролю за правильністю і повнотою сприйняття згідно поставленої мети. Так поступово сприйняття починає усвідомлюватися дитиною як особлива діяльність, управляти якою необхідно відповідно до даного завдання [12, 59].

Молодший шкільний вік - вік інтелектуального розвитку пам'яті. У цей період пам'ть є провідним пізнавальним процессом, психічною функцією [15, 281].

Пам'ять у дитини зазвичай хороша. Вона легко засвоює усе нове, конкретне і яскраве. Легко запам'ятовує все, що близько його торкається. У молодшого школяра переважає механічне запам'ятовування. У цьому віці все легко заучується напам'ять. Ця особливість використовується при заучуванні таблиць, правил, алгоритмів.

Характер уваги також залежить від спрямованості і інтересів особливості школяра. Увага школяра носить вибірковий характер, тобто спрямовується на те, що особливо для нього значиме. Для учнів 1 і 2 класів, зазвичай значимо те, на що їх увагу звертає учитель.

У молодшому шкільному віці краще розвинена мимовільна увага. Початкове навчання в школі стимулює її подальший розвиток. Усе нове, несподіване яскраве привертає увагу учнів саме собою, без всяких зусиль з їх боку. Мимовільна увага стає особливо сконцентрованою і стійкою тоді, коли навчальний матеріал відрізняється наочністю, яскравістю, викликає у школяра емоційне відношення [11, 7-12].

Великі зміни у процесі навчання зазнає мислення молодшого школяра. Дитина семи-восьми років зазвичай мислить конкретними категоріями, образами, спираючись при цьому на наочні властивості і якості конкретних предметів і явищ. Під впливом навчання відбувається поступовий перехід від знання зовнішньої сторони явищ до пізнання їх суті відображенню в мисленні істотних властивостей і ознак, що дає можливість робити перші узагальнення, проводити аналогії, будувати елементарні висновки. На цій основі у дитини поступово починають формуватися наукові поняття [12, 67].

Справжнє засвоєння навчального предмета неможливе без активної діяльності уяви, без уміння уявити те, про що пишеться в підручниках, про що говорить вчитель, без уміння оперувати наочними образами.

Уява молодшого школяра набуває самостійності. Дитина вже може створювати в уяві різноманітні ситуації. Формуючись в ігрових заміщеннях одних предметів іншими, уява переходить і в інші види діяльності.

В умовах навчальної діяльності до уяви дитини пред'являють спеціальні вимоги, які спонукають її до довільних дій. Ці вимоги спонукають розвиток уяви, але вони потребують підкріплення спеціальними засобами - інакше дитина утруднюється в довільних діях уяви. Це можуть бути реальні предмети, схеми, макети, знаки та ін. Уява в житті дитини грає велику роль [15, 281].

Такі особливості розвитку пізнавальних процесів молодших школярів послужили приводом для виділення основних принципів навчання, на основі чяких має бути побудований навчальний процесс.

Основним принципом навчання з точки зору педагогіки є свідомість засвоєння навчального матеріалу, тобто розуміння учнями змісту предмета, що вивчається. Передбачається, що учень не механічно заучує матеріал або виконує завдання, він повинен уміти пояснити, чому завдання виконане так, а не інакше. При вивченні граматики формалізм проявляється найчастіше в засвоєнні категорій і форм у відриві від смислового змісту мови, що веде до механічного запам'ятовування правила і невміння свідомо застосувати його. Усвідомлене засвоєння матеріалу призводить до міцності знань [20, 46-202].

Так, при знайомстві з категорією числа дієслова звертається увага на її смислову сторону і на формально-граматичний засіб вираження числа. Учні на основі конкретних спостережень підводяться до висновку: дієслово в одиниці означає дію одного предмета [14, 12-16]. Що стосується іменника - увага звертається на наявність родів та чисел.

Сучасна педагогіка висуває також в якості найважливішого принципу навчального процесу наочність, особливо на етапі повідомлення нових знань з того або іншому предмету: за цієї умови учитель досягає свідомішого засвоєння дітьми відомостей, що повідомляться ним. Розробляючи це питання з психологічної точки зору, сучасна психологія висунула вчення про єдність слова і наочності в процесі навчання дітей. Стосовно граматики це положення треба розуміти як вимогу тісного зв'язку і одночасності пояснень учителя з тими конкретними прикладами, які він демонструє на уроці української мови [6].

Зважаючи на наявність родових закінчень у іменника та враховуючи утруднення часових форм дієслова, що вивчаються, доцільно разом з учнями скласти таблицю зміни дієслова за часами, яка служитиме і якості довідника і попередить помилки [22].

Сучасна педагогіка висунула також принципи доступності, послідовності в навчанні дітей. Здійснюючи ці принципи при навчанні молодших школярів граматиці української мови, учитель веде учнів від незнання до знання, від елементарних знань до глибших і більших знань. Тут на допомогу приходить вікова психологія, що вказує міру тих або інших знань для учнів різного віку [11, 7-12].

Так, підготовка до вивчення дієслова полягає в розвитку у учнів уваги до лексичного значення слова (часто - на прикладі іменника), і зокрема дієслова. Більш цілеспрямована робота над дієсловами починається в другому класі в процесі знайомства із словами, що означають дії предметів і що відповідають на питання що робить? що зробив? що робить? що зробив?

У тертому класі школярі вивчають зміну дієслова за часами, правопис «не» з дієсловами.

У четвертому класі дається загальне поняття про невизначену форму дієслова, вивчається відмінювання дієслів, зворотні дієслова [17].

Один із найважливіших принципів в навчанні дітей сучасна педагогіка вважає принцип зв'язку теорії з практикою. Це принцип широко застосовується на уроках рідної мови [4, 83].

Новітні досягнення психології з питання про зв'язок теорії з практикою, знань з уміннями і навичками, озброюють методику української мови вказівками до побудови системи тренувальних вправ. Наприклад, при вивченні теми «Інфінітив. Невизначена форма дієслова» рекомендується використати такі вправи:

· виявлення інфінітива в тексті, аналіз його значення;

· співвідношення форми минулого або теперішнього часу з інфінітивом;

· включення дієслів в невизначеній формі в текст в різних ролях та ін. [6, 262].

Рівень розвиткупсихічних процесів молодших школярів показує, що в сприятливих умовах вони проявляють здібності до теоретичного вивчення грамматики і пропису, до засвоєння повноцінних граматичних понять і правил, до формування навичок правопису при застосуванні знань з граматики і правопису [11, 7-12].

Граматичні правила створилися в результаті узагальнення і абстрагування. Звідси можна зробити висновок про те, що для засвоєння граматичних понять треба мати у свідомості такі загальні поняття, як дію, число, час і та ін., щоб опанувати і відповідні граматичні категорії, такі, як дієслово, однину, минулий час та ін. На основі цього будуються шкільні програми [9, 52-53].

У методичному керівництві говориться про важливість вивчення граматики в початкових класах, але передбачається початкове її вивчення.

Формувати граматичні поняття рекомендується індуктивним шляхом, шляхом узагальнення фактів. При цьому істотними для граматичних понять вважаються дві ознаки: що означає і на які питання відповідає [6].

Засвоєння граматики припускає продуктивну інтелектуальну діяльність, яка починається і протікає в проблемних ситуаціях. Проблемні ситуації створюються за наявності суперечливих стосунків між тим, що вже досягнуте, і тим, що повинно бути досягнуто. На початку вивчення граматики легко створюються проблемні ситуації. Значить, для початкового курсу рідної мови застосовується проблемне навчання [16, 112].

У навчальній діяльності можуть бути використані ігрові моменти, що допомагає дитині не лише передихнути, але і навчитися відрізняти особливості і різницю ігрової і навчальної діяльності. Гра в молодшому шкільному віці продовжує розвивати психічні функції дитини, передусім уяву, навички спілкування в іграх з правилами, в інтелектуальних іграх [15, 330].

Отже, дослідження психологів дозволяють стверджувати, що вже на першому році навчання у школярів можна формувати такі граматичні поняття, які лежать в основі понять про частини мови. Навчання, ґрунтоване на принципах свідомості, доступності, наочності, послідовності, зв'язку теорії з практикою, дозволяє добитися найкращого результату в оволодінні морфологією.

1.2 Гра як метод навчання

Нині існує цілий ряд способів підвищення зацікавленості учнів в засвоєнні шкільних дисциплін. Дуже ефективною в цьому випадку є дидактична гра.

Дидактична гра за своєю суттю - складне, багатогранне явище. Вона може виступати методом навчання, тому що виконує наступні функції:

· навчальну (сприяє формуванню світогляду, теоретичних знань і практичних умінь, розширення кругозору, навичок самоосвіти і т.д.);

· розвиваючу (відбувається розвиток мислення, активності, пам'яті, здібності виражати свої думки, а також розвитку пізнавального інтересу);

· виховну (виховання колективізму, доброзичливого і шанобливого ставлення до партнерів і опонентів по грі);

· мотиваційну (спонукання до застосування отриманих знань, умінь, прояв ініціативи, самостійності, колективної співпраці) [3].

За допомогою дидактичних ігор у вчителя з'являється можливість контролю і діагностики ходу і результату навчального процесу, а так само внесення в нього необхідних змін, тобто гра в даному випадку виконує контрольно-корекційну функцію.

Дидактична гра може бути і формую навчання, оскільки вона має свою структуру організації, що виражається у вигляді узгодженої діяльності учителя і учнів.

Дидактична гра - це і засіб навчання, тому що вона є джерелом отримання знань, формування умінь. Вона дозволяє будити і підтримувати пізнавальні інтереси учнів, поліпшити наочність навчального матеріалу [8].

Дидактична гра застосовується в усіх типах уроку, на якому проводитиметься гра (проте, необхідно визначити, чи вигідно витрачати досить багато часу і сил на підготовку дидактичної гри по темі, що має прикладний характер і такий, що не грає великої ролі при вивченні курсу).

Сучасна теорія гри базується на ряді фундаментальних досліджень, які доводять її надзвичайно важливе значення в розвитку дитини. В результаті гри у дітей зростає інтерес до навчальних дій, завдання стають для учнів доступнішими, загальна продуктивність діяльності помітно підвищується.

Слова Ш.А. Амонашвілі: «без педагогічної гри на уроці неможливо захопити учнів у світ знань і моральних переживань, зробити їх активними учасниками і творцями уроку» [24]. На уроках створюються такі навчальні ситуації, які дозволяють кожній дитині проявити себе. Ці ситуації допомагає створити гра, яка сприяє і розвитку пізнавальної діяльності і вихованню моральних начал.

Згадуючи слова А.С. Макаренка про те, що «хороша гра схожа на хорошу роботу», - плануючи ігри на уроці, важливо не забувати, що навчання - це праця, клопітка робота, і гра здатна на першому році шкільного навчання захопити дитину у світ знань, тому краще урок розпочинати з гри, використовуючи барвистий наочний матеріал [24].

Підбір завдань може бути зроблений учителем самостійно або спільно з учнями (наприклад, вони можуть готувати завдання для команди суперників). Слід зазначити, що відібрані завдання, практичні і творчі завдання і вправи мають бути: цікавими (за формою, змістом, сюжетом і ін.), вони повинні розвивати логічне і образне мислення, кмітливість.

У грі прктично знімається таке обмеження свободи діяльності, як моральна відповідальність за допущену помилку. Завдяки атмосфері взаємної довіри, взаєморозуміння і співпраці створюється сприятливий грунт для розвитку самосвідомості, цілеспрямованій корекції поведінки учнів учителем, формування у них правильної орієнтації в системі духовних цінностей. Крім того, просторово-часові особливості дидактичної гри дозволяє надати навчально-ігровії діяльності динамічний і насичений характер, дозволяє побачити взаємозв'язок і взаємобумовленість дій усіх учасників гри, створює можливість при здійсненні невірних, помилкових ходів, знову повторити їх, але вже в скоректованому вигляді [10, 56-59].

Найголовніше - дидактичне завдання в дидактичній грі приховане від учня, а його увага звернена на виконання ігрових дій. Завдання навчання їм не усвідомлюється. Усе це робить гру особливою формою навчання, завдяки якій діти найчастіше ненавмисно засвоюють знання, уміння, навички. Причому взаємовідносини між учнями і педагогом визначаються не навчальною ситуацією, а грою [10, 56-59].

В процесі гри у дітей виробляється звичка зосереджуватися, мислити самостійно, розвивати увагу, прагнення до знань. Захопившись, учні не помічають, що вчаться: пізнають. Запам'ятовують нове, орієнтуються в незвичайних ситуаціях, поповнюють запас уявлень, розвивають фантазію.

Дидактична гра - не самоціль на уроці, а засіб навчання і виховання. Гру не треба плутати із забавою, не слід розглядати її як діяльність, що приносить задоволення заради задоволення. Вона є цінним засобом виховання розумової активності дітей, стимулює психічні процеси, викликає у учнів живий інтерес до процесу пізнання. У грі діти тренують свої сили, розвивають здібності і уміння. Вона допомагає зробити будь-який матеріал захоплюючим, створює радісний робочий настрій, полегшує процес засвоєння знань [9, 52-53].

У міру «входження» дітей в нову для них діяльність - навчальну - значення дидактичних ігор як способу навчання знижується, тоді як ігрові прийоми як і раніше використовуються педагогом. Вони потрібні для привертання уваги дітей, зняття у них напруги. Найголовніше полягає в тому, щоб гра органічно поєднувалася з серйозною, напруженною працею, щоб гра не відволікала від навчання, а, навпаки, сприяла б інтенсифікації розумової роботи [3].

Таким чином, дидактична гра - це гра не тільки для дитини. Для дорослого вона - спосіб навчання. У дидактичній грі засвоєння знань виступає як побічний ефект.

Основним типом дидактичних ігор, використовуваних при початкових етапах, є гра, що формують стійкий інтерес до навчання і знімають напруженість, яка виникає в період адаптації дитини до шкільного режиму.

Звертання до гри на уроках мови пояснюється тим, що в ігровій діяльності легше відтворити основні чинники, що визначають комунікацію, лексичні особливості і граматичну будову мови. Гра створює в класі атмосферу вільного спілкування, привертає увагу усього класу. У грі учні потрапляють в ситуації, що дозволяють їм самим критично оцінити свої знання. Ігри у веселій формі сприяють розвитку мови, прищеплюють навички практичного застосування знань.

Гра - це і школа соціальних стосунків. Саме в умовах ігрових стосунків дитина добровільно вправляється, освоює нормативну поведінку в колективі, правила мовного етикету в різних мовних ситуаціях. Гра корисна і тим, що мова учнів оцінюється не за непрямими критеріями (швидкість мовлення, читання, число помилок мовних і мовленнєвих), а за комунікативним ефектом: учні впоралися із завданням, досягли поставленої мети, отже, володіють матеріалом, що вивчається, і отримують гарні оцінки [23, 6-8].

Усі мовні ігри можна розділити на декілька груп:

1. ігри графічні - основна мета яких засвоєння значень, написань і вживань усіх букв алфавіту (примітка: графічні ігри можна проводити тоді, коли діти вивчили усі букви алфавіту, уміють вільно читати і писати);

2. ігри словникові - основна мета збагачення словникового запасу учнів, вдосконалення лексичного ладу їх мови;

3. орфографічні ігри - закріплення навичок правопису слів, морфем; такі ігри спрямовані на вдосконалення знань тих орфограм, які вже вивчалися, наприклад, правопис ненаголошених голосних після шиплячих, правопис ненаголошених голосних в корені слова, правопис прописної букви, дзвінких і глухих приголосних, правила перенесення слів та ін.;

4. ігри граматичні, прищеплюючі навички практичного застосування правил фонетики, орфоепії, словотворення, морфології, синтаксису;

5. ігри, що розвивають зв'язне мовлення учнів, уміння користуватися різноманітними мовними засобами в тій або іншій ситуації, вміння використати правила мовного етикету і тому подібне;

6. логічні ігри - основна мета яких - сприяти розвитку логічного мислення учнів, уміння виділяти предмет із сукупності подібних, встановлювати зв'язок між предметами реальної діяльності, а також включати предмет в розряд однорідних. Логічні ігри - це перевірка інтелектуальних здібностей людини. Навчати логіці мислення слід на усіх уроках, але на уроках мови в першу чергу, оскільки мова - засіб вираження логічних понять, суджень, висновків [3].

Форми ігрових і цікавих завдань різноманітні. На уроках повинні відбуватися дивовижні події: у гості до дітей приходять відомі казкові герої - Буратіно, Незнайко, Карлсон, Вінні Пух, Чебурашка, дивовижні звірі. Вони просять у дітей допомоги, поради, розповідають про свої проблеми. Так, наприклад, Буратіно не знає, як скласти схему слова або речення, а Карлсон до усіх слів дописав Ь, і що вийшло? Гра - це й початок важкого шляху до пізнання. Вона допомагає учням засвоїти граматичний матеріал, розвиває допитливість, ініціативу, емоційну пам'ять. Під час гри покращується психологічний стан учнів, знімається напруженість, створюється обстановка довіри і невимушеності.

Але треба пам'ятати, що гра не передує навчанню і не чергується з ним. Гра - це форма організації навчальної діяльності, форма контролю знань і умінь учнів.

Ігри можуть бути:

· інструментальні (маніпуляція різними предметами з коментуванням своїх дій);

· імітаційні - учні виконують уявні дії, але без предметів;

· ігри-змагання, такі ігри проводяться в командах. Їх завдання - досягти екстралінгвістичного і екстра методичного результатів;

· лінгвістичні або словесні ігри - ігри в слова і зі словами;

· рольові ігри - мікроетюди, макроетюди (інсценування);

· ділові ігри як різновид рольових ігор. Основна мета - розширити проблемне завдання, налагодити взаємодію, взаємовідношення з партнерами;

· інтелектуальні ігри, типу «Ерудит», «Хто хоче стати мільйонером»? і тому подібне [3].

Ігри можна організовувати і по сюжетних картинках. Картинка як би є відправним моментом в грі. Учні дають імена персонажам, складають для них діалоги.

Психолого-педагогічні особливості проведення дидактичних ігор.

1. Під час гри учитель повинен створювати в класі атмосферу довіри, упевненості учнів у власних силах і досяжності поставлених цілей. Запорукою цього є доброзичливість, тактовність учителя. Заохочення і схвалення дій учнів.

2. Будь-яка гра, пропонована учителем, має бути добре продумана і підготовлена. Не можна для спрощення гри відмовлятися від наочності, якщо вона необхідна.

3. Учитель має бути дуже уважним до того, наскільки учні підготовлені до гри, особливо до творчих ігор, де учням надається велика самостійність.

4. Слід звернути увагу на склад команд для гри. Вони підбираються так. Щоб в кожній були учасники різного рівня і при цьому в кожній групі має бути лідер [8].

В процесі ігор учитель повинен поступово виховувати ведучих з числа лідерів, а в простих іграх пропонувати роль ведучого по черзі різним учням.

Не слід привчати дітей до того, щоб на кожному уроці вони чекали нових ігор або казкових героїв. Потрібний послідовний перехід від уроків, насичених ігровими ситуаціями, до уроків, де гра є заохоченням за роботу на уроці або використовується для активізації уваги [23, 6-8].

Особливо широко використовуються ігри на уроках при навчанні дітей шести-семерічного віку, оскільки провідною діяльністю дітей до вступу була гра, а зі вступом до школи відбувається зміна провідної діяльності на навчальну. Потрібно мати на увазі, що дуже ефективними є ігрові форми навчання, різного роду дидактичні ігри. У цих умовах перехід від однієї провідної діяльності до іншої відбувається безболісно. Потрібно ширше практикувати цікаві ігрові форми навчання, які викликають великий інтерес у дітей (наприклад, гри в магазин при навчанні математиці, обведення контурів малюнка при навчанні письму, гру з ляльками і м'ячами на уроках по розвитку мовлення і так далі) [23, 6-8].

Навіть слаборозвинені, боязкі і сором'язливі діти охоче включаються в подібні ігри. При цьому потрібно чітко уявляти собі, яке саме дидактичне навантаження несе зміст тієї або іншої гри, і поступово удосконалювати цю дидактичну основу. У ситуації веселої, захоплюючої дидактичної гри діти успішніше засвоюють знання, ніж у процесі навчального заняття [3].

Зрозуміло, навчання не можна перетворювати на суцільну гру. І надалі учні, коли стануть старші, зрозуміють, що навчання не гра, а праця, і праця серйозна і відповідальна, хоча як і раніше радісна захоплююча.

Молодший школяр мислить наочно-образно, тому необхідно при застосуванні дидактичних ігор використати наочність. Гра має бути цікавою, цікавою для дітей, але ні в якому разі не можна примушувати дітей грати. Це не дасть бажаного результату ні в розвиваючому, ні в освітньому плані.

У грі дітям слід надавати велику самостійність, в той же час на них не можна покладати і велику відповідальність. Важливо, щоб діти самі стежили за виконанням правил, щоб кожен учасник гри відчував відповідальність перед колективом [8].

Дидактичні ігри короткочасні (10-20 хв.), і важливо, щоб весь цей час не знижувалася розумова активність гравців, не падав інтерес до поставленого завдання. Особливо важливо стежити за цим в колективних іграх. Не можна допустити, щоб вирішенням задачі була зайнята одна дитина, а інші не діяли. Зазвичай при такому проведенні гри діти швидко стомлюються від пасивного очікування. Інша картина спостерігається, якщо усі гравці включені в рішення задачі.

У грі проявляються особливості характеру дитини, виявляється рівень її розвитку. Тому гра вимагає індивідуального підходу до дітей. Учитель повинен зважати на індивідуальні особливості кожної дитини при виборі завдання, постановці питання: одному дати завдання легше, іншому - важче, одному варто поставити навідне питання, а від іншого зажадати цілком самостійного рішення. Особливої уваги вимагають діти боязкі, сором'язливі: іноді така дитина знає правильну відповідь, але від боязкості не наважується відповісти, збентежено мовчить. Учитель допомагає їй здолати соромливість, схвалює її, хвалить за щонайменшу вдачу, старається частіше її викликати, щоб привчити виступати перед класом (колективом) [8].

Отже, дидактичні ігри дуже добре уживаються із «серйозним» навчанням. Включення в урок дидактичних ігор і ігрових моментів робить процес навчання цікавим і цікавим, створює у дітей бадьорий робочий настрій, полегшує подолання труднощів у засвоєнні навчального матеріалу.

2. Методична розробка ігор і цікавих вправ при вивченні дієслова та іменника у початковій школі

2.1 Ігри для вивчення дієслова

У початкових класах школярі знайомляться з дієсловами як частиною мови, яка означає дію предметів і відповідає на питання що робити? Що зробити?; вивчають категорії часу (теперішнього, минулого, майбутнього), числа (однина, множина). Також в початковій школі діти дізнаються про неозначену форму дієслова, про відмінювання дієслів, формують навичку правопису особистих закінчень дієслів [23, 6-8].

Таким чином, дієслово є особливою частиною мови, яка означає дію або стан предмета, ці значення виражаються за допомогою категорій виду, стану, особи, відміни, ряд дієслівних форм має категорії роду і числа, дієслово виконує в реченні, в основному, функцію присудка. Особливими невідмінюваними формами дієслова є інфінітив, дієприкметник і дієприслівник, вони виступають в реченні, як правило, в ролі другорядних членів.

Можливість і якість засвоєння учнем знань вирішальним чином залежить від його власної активності в процесі навчання. Щоб і як би не робив учитель, успіх навчання, кінець кінцем, визначається тим, що і як робитиме учень.

Одним з найбільш дієвих засобів, здатних викликати інтерес до занять з української мови при вивченні дієслова, є дидактична гра. При включенні дітей в ситуацію дидактичної гри інтерес до навчальної діяльності різко зростає, матеріал, що вивчається, стає для них доступнішим, працездатність значно підвищується.

Дубова Т.А. при закріпленні і перевірці знань на уроках по вивченню дієслова проводить гру «Іди у гості». Її можна використати як в індивідуальній, так і в груповій роботі. Вона займає на уроці трохи часу, але дає уявлення про те, як матеріал засвоєний учнями, з ким необхідно провести індивідуальну роботу [7, 93].

Суть гри полягає в наступному. У грі бере участь весь клас. У дітей є фішки: червоні - це «гості», жовті, - «хазяї». «Хазяї» запрошують «гостя» і пропонують йому завдання, написане на картці, потім перевіряють виконане (див. додаток А).

Дітям ця гра дуже подобається, оскільки, крім усього іншого, вона привчає їх до правил етикету в гостях.

Гостева А.А. пропонує використати на уроках по вивчення дієслова абак. Він складається з екрану з віконцями і смужками: особа, час, відміна. Смужки легко переставляються [5, 56].

Робота проводиться усно, фронтально, може чергуватися із записом слів в зошиті.

У учителя є сигнальна картка - світлофор. Якщо є помилка - горить червоне світло, яке «зупиняє» роботу. Таким чином здійснюється зворотній зв'язок: моментальна інформація про помилки. Абак дозволяє встановити рівень засвоєння матеріалу і відразу ж виправити помилки і, якщо це необхідно, ще раз пояснити матеріал.

Робота ведеться таким чином: учитель називає дієслово, діти визначають особу, час і відміну.

Така робота дозволяє ефективно використати час на уроці. Абак - рухлива іграшка, викликає інтерес до вивчення, відповідає віковим особливостям дітей. Бажання грати викликає у них мимовільну увагу, а, означає, допомагає міцному засвоєнню матеріалу [5, 56].

Приблизно так може виглядати абак:

ОСОБА

ЧАС

ВІДМІНЮВАННЯ

Серйозний і великий за об'ємом матеріал можна давати в ігровій, цікавій, захоплюючій і доступній для дітей формі. Урок покликаний не лише збільшувати запас систематичних знань учнів, але і виховувати у них бажання і уміння вчитися. Емоційний фон уроку повинен допомогти дітям краще і глибше засвоїти зміст матеріалу. Існує тісний зв'язок між знаннями і пізнавальними інтересами. Тільки навчальна діяльність, побудована з домінуванням елементів, форм і правил ігрової діяльності, з її жвавістю, безпосередністю і емоційністю сприяє бажанню вчитися з радістю і задоволенням [10, 56-59].

Враховуючи вікові і психологічні особливості молодших школярів, потрібно різноманітити уроки мови іграми, загадками, ребусами, кросвордами, яскравою наочністю.

Кожна із структурних частин уроку виконує свою функцію в організації навчальної діяльності. Визнаючи роль завдань наочно-узагальнюючого характеру, учителі, як нам здається, недостатньо часто використовують їх у завершальній частині уроку - при підбитті підсумку. Але це дуже важлива і значима структурна одиниця уроку [4, 80].

Цілеспрямований характер цікаво і незвично організованих умов для підбиття підсумку уроку - значний акорд у навчально-виховному процесі. Від різноманітності ефективних прийомів закріплення вивченого на уроці залежать глибоке розуміння і міцне засвоєння дітьми навчального матеріалу.

Лоншакова А.А. пропонує використати при підбитті підсумку уроку:

1) зорову наочність.

Вона приділяє велику увагу оформленню дошки: хорошим засобом привернення уваги учнів є цікаві малюнки, ребуси, «шифрування», опорні таблиці, графічні схеми;

2) графічні ілюстрації.

У багатьох випадках молодші школярі легко засвоюють зміст понять через абстрактні форми. Вони швидко опановують графіку, систему умовних позначень нашої мови. Наприклад, частини мови:

· прикметник;

· іменник;

· дієслово.

Графічні ілюстрації при вивченні теми «Родові закінчення дієслів в минулому часі» повинні допомогти у кінці уроку нагадати учням, що вони упізнали на цьому уроці:

Діти швидко і із задоволенням роблять висновок:

«Минулий час дієслова визначаються за суфіксом - Л»;

«Дієслово в минулому часі змінюється за числами»;

«У однині дієслова змінюються за родами»;

«Рід дієслова в минулому часі визначається за родами»;

3) залікова і тестова форми.

При підбитті підсумку уроку цікава і ефективна залікова форма закріплення вивченого у вигляді гри «Підкажи слівце». Учитель починає, діти продовжують. Наприклад, при закріпленні знань про дієслово можна використати на дошці малюнок у вигляді «букви Д, що говорить:

· являюся…;

· означаю…;

· змінююся за…і (у минулому часі) за…;

· маю…;

· в реченнях найчастіше буваю…

Таким чином, можна «підживлювати» розумову діяльність учнів у кінці уроку, надавши самостійно виконати декілька розумових операцій (спостереження, порівняння, зіставлення) [13, 38-144].

Отже, учителі при вивченні дієслова часто використовують нестандартні форми уроків, ігри, цікавий матеріал. Це дозволяє підвищити інтерес учнів до уроку, загострити їх увагу на важливих моментах, підвищити працездатність на уроці. Емоційний фон уроку допомагає дітям краще і глибше засвоїти зміст матеріалу. Учні краще запам'ятовують відмінювання дієслів, зміну їх за часами і числами. Такі уроки виховують в дітях бажання і уміння вчитися.

2.2 Ігри для вивчення іменника

Протягом уроку з вивчення іменника, застосовуючи свої знання, учням необхідно навчитися визначати іменник, його відмінок, рід, число, правильно вживати відмінкові форми різних відмін іменників.

Цікаві дидактичні ігри - це творча лабораторія учителя. І володіти нею можна тільки за умови любові до дітей, любові до своєї вчительської праці, любові і захоплення красою і потужністю нашої мови.

1. Поетична хвилинка.

Я всміхнуся сонечку:

- Здрастуй, золоте!

Всміхнуся квітоньці -

Хай вона цвіте!

Я всміхнуся дощику:

- Лийся як з відра!

Друзям усміхнуся -

Зичу їм добра!

Коли діти чують іменник, плескають у долоні.

2. Гра: «Пішов олень з оленям».

Завдання: Уміти вживати в мовленні правильний відмінок.

Учитель розповідає, що на свято в лісі зібралися звірі з дитинчатами. Першим пішов олень з оленям. Хто пішов за ним? Діти придумують свої речення, визначають відмінок.

2. На день народження до Тані прийшли її друзі: Іра прийшла з Колею, Юля з Тарасом і так далі.

У початковій школі діти сприймають і запам'ятовують спочатку усе найяскравіше, емоційно-вражаюче. Урок має бути побудований з використанням усіх елементів цікавості, гри. В.О. Сухомлинський відмічає: «Я вважаю, що в початковій школі ігнорується казка! Потрібно повернутися до казки! Казка - це творчість, властива дитині. Без казки не можна уявити дитинства» [21].

Адже урок теж може перетворитися на казку. Наприклад, необов'язково вивчати тему «Іменник». Можна просто відправитися з дітьми в дивовижну країну предметів, де вони познайомляться з сімома відмінками, з цікавими завданнями діді Всеведа. І з уроку в урок ця казка триватиме.

Л. Успенський в книзі «Слово про слова» пише, що цікавою науку про мову зробити зовсім не просто, хоча в житті сама мова грає величезну роль: люди до мови відносяться по-різному. Одні користуються більш-менш. Інші цікавляться нею, задаються питаннями. Адже в школі так не буває, щоб дитина сама стала чимось цікавитися. Спочатку в ній треба виховати інтерес, зацікавити якими-небудь питаннями, цікавими завданнями [25].

3. Гра «Чарівні яблука». На дошці записуються словосполучення:

- зустріти товариш…

- розповісти про подорож…

- подарувати книг…дру…

- писати ручк…

На плакаті намальована яблуня з яблуками.

«Це незвичайна яблуня. На ній ростуть яблука з буквами. Зірвати їх може тільки той, хто правильно підбере для нього слово на дошці.»

Використання на уроках мови кросвордів допомагає підвищити грамотність учнів, розвивати у них інтерес до предмета, різноманітити урок. Кросворди не залишають байдужими школярів будь-якого віку. У грі кожен хоче бути переможцем. Спочатку, вводячи кросворди у свою практику, учителеві потрібно пояснити учням, як їх треба вирішувати. Краще всього зробити це спільно зі школярами, а потім поступово надавати їм більшу самостійність (див. додаток Б).

Завдання 4. Чому так називається?

«Кожне слово має свою історію. Називаючи який-небудь предмет, люди відмічали найяскравішу ознаку (у науці про мову це називається внутрішньою формою слова). Подумайте, чому так назвали ГОРОБИНУ, ЧОРНИЦЮ, ПОЛУНИЦЮ, СУНИЦЮ, СМОРОДИНУ, АЙСТРУ? (див. додаток В).

Суфіксальне словотворення відіграє важливу роль в утворенні іменників. Для закріплення цих понять можна використати наступний цікавий матеріал.

Завдання 5. Що більше? А що менше?

Оченята-очі-очиці;

Ручка-рука-ручища;

Ніжка-нога-ножища.

Завдання 12. Словник професій.

Утворюйте слова, що називають професію, від наступних дієслів:

а) - ТЕЛЬ: учити, служити, виховати;

б) - АР: лікувати, косити, дзвонити, пекти, слюсарювати;

в) - ИК: писати, будувати, малювати.

Отже, існує розмаїття дидактичних ігор, які можна використати при вивченні такого масштабного явища у мові, як іменник, зробивши урок цікавим, насиченим та ефективним.

Висновки

Дослідження психологів дозволяють стверджувати, що вже на першому році навчання у школярів можна сформувати такі граматичні поняття, які лежать в основі понять про частини мови. Навчання, ґрунтовне на принципах свідомості, доступності, наочності, послідовності, зв'язку теорії з практикою, дозволяє добитися найкращого результату в оволодінні морфологією.

Основним принципом навчання з точки зору педагогіки є свідомість засвоєння навчального матеріалу, тобто розуміння учнями зміст предмета, що вивчається. Також в якості найважливішого принципу виступає наочність, особливо на етапі повідомлення нових знань з того чи іншого предмету: за цієї умови учитель досягає свідомішого засвоєння дітьми відомостей, що повідомляються ним. Окрім того, існує принцип доступності, послідовності в навчанні дітей. Здійснюючи ці принципи при навчанні молодших школярів граматиці української мови, учитель веде учнів від незнання до знання, від елементарних знань до глибших і більших знань.

У методичному керівництві говориться про важливість вивчення граматики в початкових класах, але передбачається початкове її вивчення. Нині існує цілий ряд способів підвищення зацікавленості учнів в засвоєнні шкільних дисциплін. Дуже ефективною в цьому випадку є дидактична гра.

Дидактичні ігри дуже добре уживаються із «серйозним» навчанням. Включення в урок дидактичних ігор і ігрових моментів робить процес навчання цікавим і цікавим, створює у дітей бадьорий робочий настрій, полегшує подолання труднощів у засвоєнні навчального матеріалу.

Дидактична гра може бути і формою навчання, оскільки вона має свою структуру організації, що виражається у вигляді узгодженої діяльності учителя і учнів. Дидактична гра - це і засіб навчання, тому що вона є джерелом отримання знань, формування умінь.

В результаті гри у дітей зростає інтерес до навчальних дій, завдання стають для учнів доступнішими, загальна продуктивність діяльності помітно підвищується.

Учителі при вивченні дієслова часто використовують нестандартні форми уроків, ігри, цікавий матеріал. Це дозволяє підвищити інтерес учнів до уроку, загострити їх увагу на важливих моментах, підвищити працездатність на уроці. Емоційний фон уроку допомагає дітям краще і глибше засвоїти зміст матеріалу. Учні краще запам'ятовують відмінювання дієслів, зміну їх за часами і числами. Такі уроки виховують в дітях бажання і уміння вчитися.

Протягом уроку з вивчення іменника, застосовуючи свої знання, учням необхідно навчитися визначати іменник, його відмінок, рід, число, правильно вживати відмінкові форми різних відмін іменників. Існує розмаїття дидактичних ігор, які можна використати при вивченні такого масштабного явища у мові, як іменник, зробивши урок цікавим, насиченим та ефективним.

Цікаві дидактичні ігри - це творча лабораторія учителя. І володіти нею можна тільки за умови любові до дітей, любові до своєї вчительської праці, любові і захоплення красою і потужністю нашої мови. Це надважливе в початковій школі, а на уроках мови - особливо при вивченні граматики. Зважаючи на те, яким масштабним пластом є вивчення частин мови, необхідно відзначити необхідність використання та розмаїття варіацій дидактичних ігор, які можуть бути застосовані.

Список використаних джерел

1. Богоявленский Д.Н. Некоторые психологические проблемы обучения грамматике. - В сб.: Вопросы психологии и усвоения грамматики и орфографии. - М.: Учпедгиз, 1959. - 170-178.

2. Богоявленский Д.Н. Менчинская Н.А. Психология усвоения знаний в школе. - М.:АПН РСФСР, 1959. - 162-166.

3. Букатов В. Педагогічні таїнства дидактичних ігор. - К.: Ред. Загальнопед. Газ., 2004. - 128 с.

4. Волкова Н.П. Педагогіка: Навчальний посібник. - К.: Академія, 2003. - с. 80-83.

5. Гостева А.А. Примечание перфокарт на уроках русского языка. // Начальная школа. - 2002. - №3. - с. 56.

6. Дорошенко С.І., Вашуленко М.С., Мельничайко О.І. Методика викладання української мови: Навчальний посібник. К.: Вища школа, 1989. -423 с.

7. Дубова Т.А. Дидактическая игра «Иду в гости» на уроках русского языка. // Начальная школа. - 2001. - №11. - с. 93

8. Карпенчук С.Г. Теорія і методика виховання: Навчальний посібник. К.: вища школа, 2005. - 180 с.

9. Кащук А. На допомогу вчителям - початківцям / Мова /// Дивослово. - 1997. - №3.-с. 52-53

10. Кириленко В. Формування та корекція мотивації учіння молодших школярів // Початкова школа. - №1.-с. 56-59

11. Кочерга О. Психофізіологічні основи дій молодших школярів // Початкова школа. -2008 - №1.-с. 7-12

12. Крутецкий В.А. Психология обучения и воспитания школьников. Книга для учителей и родителей. - М.: Просвещение, 1976. - с. 59-67

13. Лоншакова А.А. Нестандартные приёмы закрепления изученного на уроках русского языка // Начальная школа. - 2002 - №4. - с. 38-144

14. Могила Н.М., Вовк І. М. Диференційовані завдання на уроках української мови // Початкова школа. - 1996. - №2.-с. 12-16

15. Мухина В.С. Возрастная психология: феноменология развития, детство, отрочество: Учебник для студентов вузов. - М.: «Академия», 2000. - с. 281-330

16. Одінцова Г., Кадлюк Я. Цікавинки на уроках рідної мови: Посібник для вчителя початкових класів: Тернопіль: Підручники і посібники, 2001. - 128 с.

17. Прогама для середньої загальноосвітньої школи 1-4 класи.-К.: Початкова школа. - 2006.-432 с.

18. Савченко О. Виховання розумної особистості, яка вміє самостійно вчитися // Початкова школа. - 2007. - №8.-с. 16

19. Сеченов И.М. Избранные фмлософские и психологические произведения.-М.:» Госполитиздат», 1947. с. 147

20. Степанов О.М., Фіцула М.М. Основи психології і педагогіки: Навчальний посібник. - К.: Аквдемвидав., 2005. - с. 46-202

21. Сухомлинський В.О. Серце віддаю дітям // Вибранв твори в 5-ти т., Т.З. - К.: «Рад. Школа», 1977.-670 с.

22. Фрощук О.О., Фрощук Н. Є. українська мова для початкових класів: навчальний посібник - К.,: Вид. АСК, 2003. - 368 с.

23. Шафранська О. Дидактичні ігри на уроках української мови в 2 класі // Початкова школа. - 2005. - №2. - 6-8

24. http://aphorism.org.ua/subrazd.php? rid=4&sid=299

25.http://teacher.at.ua/publ/vikoristannja_didaktichnikh_igor_do_temi_imennik_v_pochatkovikh_klasakh/19-1-0-5929

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Особливості проведення та зміст уроків української мови в початковій школі. Ефективність традиційних підходів, система і завдання методики вивчення прикметника на уроках, підбір цікавих вправ, мовних ігор, загадок, ребусів, вдосконалення вміння школярів.

    курсовая работа [44,5 K], добавлен 07.08.2009

  • Гра як форма навчання у початковій школі. Особливості використання ігрової форми на уроках математики. Використання комп’ютерної техніки у процесі навчання молодших школярів. Опис навчальних ігрових програм. Результати експериментального дослідження.

    дипломная работа [270,7 K], добавлен 13.07.2009

  • Особливості засвоєння української мови як другої. Зміст і завдання вивчення українських іменників у російськомовній школі. Комплекс вправ на вивчення іменника та методики їхнього використання. Перевірка ефективності використаного комплексу вправ.

    дипломная работа [1,0 M], добавлен 01.03.2011

  • Сутність і функції ігрової діяльності. Теорія і класифікація ігор, методичні основи їх конструювання. Використання ігрових технологій як однієї з форм організації пізнавальної діяльності школярів при вивченні нового матеріалу на уроках у початковій школі.

    курсовая работа [42,6 K], добавлен 17.01.2015

  • Суть та педагогічне значення дидактичних ігор, прийоми їх використання на уроках образотворчого мистецтва в початковій школі. Розробка експериментальної дидактичної методики та визначення її впливу на результативність образотворчої діяльності учнів.

    дипломная работа [119,1 K], добавлен 27.09.2009

  • Метод гри у розвитку усного мовлення на уроках іноземної мови в початковій школі. Підсистема вправ для інтерактивного навчання англійського діалогічного мовлення учнів. Комп'ютерні навчальні програми. Використання мережі Інтернет у навчанні учнів.

    курсовая работа [151,9 K], добавлен 09.04.2013

  • Дидактична гра як спосіб залучення молодших школярів до активної розумової діяльності. Структура дидактичної гри та особливості її застосування на уроках в початковій школі. Приклади проведення дидактичних ігор на уроках математики і української мови.

    курсовая работа [41,7 K], добавлен 04.06.2015

  • Труднощі навчання іноземної мови в молодшій школі. Психологічні особливості дітей молодшого шкільного віку. Психолого-педагогічне обґрунтування доцільності використання ігор на уроках іноземної мови, порядок розробки технології, оцінка її ефективності.

    курсовая работа [43,5 K], добавлен 10.04.2010

  • Особливості та методичні передумови формування загального поняття про іменник, етапи вивчення іменника у початковій школі. Окреслення граматико-стилістичної роботи при вивченні іменника. Організація, зміст та перевірка експериментального дослідження.

    дипломная работа [100,3 K], добавлен 07.11.2009

  • Теоретичні основи вивчення дієслова у початковій школі, сутність дієслова як частини мови, його лексико-граматичні ознаки. Експериментальне дослідження особливостей вивчення дієслова у початкових класах. Результативність експериментального дослідження.

    дипломная работа [203,3 K], добавлен 24.09.2009

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.