Іменник як частина мови та методика його вивчення у початкових класах

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дипломна робота з теми:

Іменник як частина мови та методика його вивчення у початкових класах

Вступ

У зв`язку з наданням українській мові статусу державної вона стала мовою навчання і виховання в усіх дитячих закладах. Особливе місце посідає вивчення української мови в початковій школі, в тому числі і з російською мовою викладання. Нині українська мова вивчається як обов`язковий навчальний предмет, який має забезпечити формування в учнів мовленнєвих умінь, необхідних для життя і діяльності людини в усіх офіційно-ділових і культурних сферах України, у навчальній і побутовій діяльності.

У Державному стандарті початкової загальної освіти основною метою навчання української мови в початкових класах є «формування і розвиток елементарних умінь спілкуватися українською мовою в усній і писемній формах, виховання поваги до української держави, народу, його мови, культури, почуття громадськості» [ 9, с.13].

Відповідно до поставленої мети визначено такі навчальні завдання:

— формування позитивної мотивації до вивчення української мови; розвиток аудіативних умінь;

— формування і збагачення словникового запасу з різних сфер спілкування;

— формування елементарних знань з мови та частково мовленнєвих умінь (орфоепічних і граматичних);

— розвиток умінь діалогічного і монологічного мовлення [ 9, с.13].

У зв`язку з цим актуальними стали питання розробки методики вивчення української мови в російськомовній школі.

Попри те, що навчання української мови у школах з російською мовою викладання було започатковане ще в 1922 р., до другої половини XXст. методика її вивчення ґрунтовно не розроблялася.

Систематичне дослідження проблем навчання української мови як другої, близькоспорідненої розпочинається на початку 70-х рр. минулого століття. У цей час на сторінках журналу «Початкова школа» друкується низка статей, присвячених питанням вивчення української мови у початкових класах російськомовних шкіл (Н.О. Воскресенська, А.О. Свашенко, М.В. Сокирко, О.Н. Хорошковська та ін.). У 1977 р. завершується експериментальне дослідження проблеми формування орфографічних умінь і навичок у школах зазначеного типу (дисертаційне дослідження О.Н. Хорошковської). У 1986 р. проблеми збагачення словникового запасу молоших школярів присвятила своє дисертаційне дослідження Л.О. Куценко [17]. У 1995 році завершене дослідження, присвячене проблемі відбору лексики на початковому етапі навчання української мови (Т.В. Коршун).

У цей час під керівництвом кандидата педагогічних наук О.Н. Хорошковської розробляються нові програми з української мови для російськомовних початкових класів. А в 90-х рр. створюються нові підручники і методичні розробки до них (О.Н. Хорошковська, Н.О. Воскресенська, Г.І. Охота, А.О.Свашенко). В основу цих підручників покладено як основний порівняльний метод вивчення української мови в російськомовних школах.

Від цього часу питання порівняльного вивчення обох мов привертають увагу як науковців, так і вчителів-практиків (І.П. Ґудзик, Р.М. Вовкотруб, В.О. Трунова, Н.В. Притулик, О.М. Петрук, Г.П. Коваль, Л.О. Кутенко та інші).

Однак, попри наявність значної кількості методичної літератури, вчителі початкових класів усе ще відчувають певні труднощі під час організації вивчення української мови в російськомовних школах. Це пояснюється тим, що вчителі недостатньо володіють методикою вивчення української мови як другої, здебільшого орієнтуються на методику першої мови, тобто не враховують психолінгвістичних особливостей опанування другої мови дітьми молодшого шкільного віку.

Особливо наочно цей недолік проявляється під час вивчення граматичного матеріалу, зокрема, частин мови, який, як показали наші спостереження під час педагогічних практик, вивчається без забезпечення перенесення знань і вмінь з першої мови на другу.

З огляду на це ми присвятили наше дипломне дослідження вивченню іменника як величезне значення у формуванні мовленнєвих умінь молодших школярів.

Мета дослідження полягала в розробці методик порівняльного вивчення українських іменників у 4-х класах російськомовних шкіл.

Об'єкт: процес вивчення іменника в початкових класах шкіл з російською мовою навчання на уроках української мови.

Предмет: комплекс різних вправ, спрямованих на порівняльне вивчення іменника.

Завданнями дослідження є:

1) вивчити лінгвістичну, лінгводидактичну літературу з проблеми дослідження;

1) з'ясувати доцільність порівняльного вивчення іменника;

2) проаналізувати навчальні програми і підручники з української мови для початкових класів шкіл з російською мовою навчання з метою виявлення досліджуваного матеріалу для формування мовленнєвої діяльності молодших школярів;

3) дібрати комплекс відповідних вправ для порівняльного вивчення іменника та перевірити їхню ефективність.

Для реалізації сформульованих завдань використано такі методи дослідження:

а) теоретичні: аналіз лінгвістичної і методичної літератури в розділі досліджуваної проблеми; шкільної навчальної літератури та практики; лінгвістичний аналіз функцій іменника і його граматичних категорій, що вивчаються в початкових класах; аналіз і узагальнення наслідків експериментального дослідження.

б) практичні: цілеспрямовані педагогічні спостереження за навчальним процесом, осмислення досвіду роботи вчителів, бесіди з учителями й учнями, узагальнення наслідків дипломного дослідження.

Дослідження здійснювалося протягом 2009/2010 навчального року на базі Харківської СЗОШ І-ІІІст. №123, де автор дипломної роботи проходила практику.

Дипломна робота складається зі вступу, двох розділів, висновків і списку літератури.

РОЗДІЛ 1. ДИДАКТИЧНІ ЗАСАДИ МЕТОДИКИ НАВЧАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ЯК ДРУГОЇ

1.1 Особливості засвоєння української мови як другої

Мова - це система засобів (фонетичних, лексичних, граматичних) та правил використання їх у мовленні. Дитина з перших років свого життя опановує мовлення, тим самим автоматично оволодіває всіма засобами рідної мови на побутовому рівні. У школі на уроках рідної (в даному разі - російської) мови усвідомлюються мовні засоби.

Часто дитина перебуває в умовах білінгвізму (двомовності), коли чує й іншу мову і її теж засвоює шляхом наслідування дорослого. Однак найчастіше процес оволодіння дитиною дугою мовою відбувається у школі. Щоб процес оволодіння другою мовою і мовлення був свідомим, методисти, зокрема О.Н. Хорошковська, радять «брати до уваги ще й результати порівняльного аналізу двох мовних систем - рідної (першої) й української(другої)»[29,c.15].

На уроках української мови предметом навчання є не мова, а мовлення. «Таким чином, - підкреслює О.Н. Хорошковська, у початкових класах теоретичний матеріал, який діти засвоюють, виконує хоч і важливу, але лише допоміжну функцію і підпорядковується практичним завданням, тобто оволодінню усного і писемного формами мовлення» [ 29, c.18].

У школах із російською мовою викладання сприйняття української мови завдяки аперцепції відбувається через набутий досвід із російської.

Оскільки українська і російська мови близькоспоріднені, у їхніх системах є багато спільного. Однак є і відмінності. Через це під час вивчення мовного навчального матеріалу з української мови виникає як позитивний перенос (транспозиція знань, умінь і навичок), так і негативний (інтерференція).

Транспозицію знань слід здійснювати в усіх випадках, коли навчальний матеріал є спільним в обох мовах. Завдяки позитивному переносу учні досить швидко опановують матеріал другої мови, до того ж це дає змогу вчителеві заощадити час і використати його для розвитку діалогічного і монологічного мовлення. Таким спільним для обох мов матеріалом, наприклад, із розділу «Іменник» є загальне поняття про його лексичне значення та лексико-граматичні категорії.

Учені Паужа Й.Ф., Коваль Г.П., Хорошковська О.Н. підкреслюють, що для забезпечення транспозиції, необхідно дотримуватись певних умов. А саме:

— наявність міцних знань, сформованих на уроках рідної мови;

— оптимальне співвідношення навчального матеріалу на уроках першої і другої мов;

— вміння усвідомлювати свої дії, мати здатність до узагальнення свого досвіду, набутого під час виконання практичних вправ, а також уміння застосовувати його в новій навчальній ситуацій;

— використання вчителем методів і прийомів навчання, спрямованих на перенос і застосування знань, умінь і навичок на новий навчальний матеріал;

— індивідуально-психологічні особливості дитини: здатність до навчання, гнучкість і самостійність мислення, уміння швидко включатися в роботу та інші [ 29, c.19-20].

Явище інтерференції, або негативного переносу знань, умінь і навичок спостерігається найчастіше під час засвоєння матеріалу, який не збігається в обох мовах або має частковий збіг. Наприклад, під час засвоєння розбіжності у роді іменників (степь - степ, Сибирь - Сибір) чи їхніх числових форм (дверь -двері, листья - листя, медвежонок - ведмежа). Інтерференція відбувається внаслідок того, що учні не розрізняють або недостатньо розрізняють мовні засоби української та російської мов, змішують мовні системи.

З приводу подолання інтерференції О.Н. Хорошковська пише: «…Можна зробити такий методичний висновок: методи і прийоми навчання мають бути спрямовані на формування вмінь чітко розмежовувати явища української та російської мов, вироблення диференційних установок на мовлення»[29, c.23].

Отже, методика має враховувати ступінь збігу навчального матеріалу російської і української мов і на цій основі слід добирати такі методичні прийоми, які б в одних випадках були спрямовані на позитивний перенос уже набутих на уроках російської мови знань, умінь і навичок, а в інших - запобігали інтерференції.

1.2 Зміст і завдання вивчення українських іменників у російськомовній школі

український іменник вивчення вправа

Іменник - чи не найбільш досліджена частина мови. Це не дивно, бо з давніх-давен почали виділяти два класи слів - ім'я та дієслово. Ядро першого склали іменники, бо інші частини мови сформувалися пізніше, а деякі, як-от прикметники, числівники, розвинулися з іменників. Та незважаючи на тривалу історію дослідження іменників, досі «є питання, на які мовознавча наука ще не дала остаточної відповіді. До них, зокрема, належить і природа лінгвістичної категорії роду, числа і відмінка іменників, яку й сьогодні трактують по-різному».

Вивчення іменника в початкових класах передбачає, по-перше, формування граматичного поняття іменник та його категорій, по-друге, формування навичок правопису відмінкових закінчень іменників, по-третє, збагачення словника учнів новими іменниками і розвиток навичок точного використання їх у мовленні. Ці завдання розв'язуються не ізольовано, а у взаємозв'язку.

Лексичні і граматичні ознаки іменника досить складні, а тому вивчення цієї частини мови вимагає поступового накопичення конкретного матеріалу для узагальнення знань про іменник як частину мови, як на уроках російської, так і української мови.

Система роботи над вивченням теми «Іменник» має бути цілеспрямованим процесом, який передбачає певну послідовність ознайомлення учнів із смисловим значенням і граматичними ознаками цієї частини мови, у порівнянні з російською, а також поступове ускладнення вправ, спрямованих на формування навичок точного вживання іменників в українському мовленні і правильне їх написання.

Державні вимоги щодо рівня загальної підготовки учнів під час вивчення частин мови визначаються так: уміти розрізняти слова, що належать до різних частин мови, за питаннями, групувати їх, змінювати, правильно вживати в мовленні [ 9, c.16].

Основне навантаження на вивчення іменника припадає на 4-й клас. Саме тут, розширюються уявлення четверокласників про такі лексико-граматичні категорії іменника, як назви істот і неістот, власні й загальні назви, удосконалюються розуміння граматичного поняття однини/множини. Учні знайомляться з такою граматичною категорією, як рід українських іменників, активізуючи знання, засвоєнні на уроках російської мови, спостерігають за розбіжністю роду й числа деяких іменників у російській і українських мовах. Діти вперше знайомляться з назвами українських відмінків і питаннями до них, навчаються доречно і правильно користуватися українськими іменниками в усній і писемній формі.

Формування у молодших школярів граматичного поняття «іменник» складається з кількох етапів. Перший - підготовка учнів до усвідомлення того, що поняття «іменник» в українській мові, як і в російській, передбачає формування вміння розрізняти предмет і його назву, розвиток уміння класифікувати слова за певною смисловою ознакою (назви овочів, фруктів, транспорту тощо). Це може здійснюватися за допомогою транспозиції знань.

Другий етап вивчення іменника передбачає ознайомлення учнів із граматичними ознаками слів у єдності з їхнім смисловим значенням (відповідають на питання хто? що?, називають предмети) й закріплення їх у терміні «іменник». Ця робота теж здійснюється шляхом транспозиції знань.

Третій етап полягає в поглибленні знань про смислове значення іменників, розширенні знань про власні і загальні назви, засвоєнні форм роду, числа, відмінків. Особлива увага при цьому приділяється випадкам розбіжності. Досягається вивчення цього матеріалу завдяки застосуванню порівняльного методу.

Четвертий етап передбачає формування уміння свідомо користуватися українськими іменниками для висловлення своїх думок, як усно, так і на письмі.

Загальне поняття про іменник починає формуватися в дитини ще в добукварний період на уроках рідної мови. Саме тут класовод навчає дітей розрізняти предмет і слово, що його називає.

Надалі в учнів поступово формується вміння «працювати» зі словом як узагальненою назвою предмета. Скажімо, учитель вимовляє слово стіл, а діти називають той стіл, який вони при цьому можуть уявити.

Подальше формування поняття «іменник» передбачає роботу над лексичним значенням іменника і його граматичною ознакою - відповідає на питання хто? що? Уміння ставити до слів і назв предметів запитання хто? чи що? прищеплюється дітям ще в період навчання грамоти під час розмовного курсу української мови.

Діти дізнаються про те, що слова, які означають назви людей і тварин, відповідають на питання хто?, а слова, які означають назви інших предметів, - на питання що? З цією метою учитель здійснює систематизацію слів - назв предметів, тобто виділяє групи слів на позначення людей, тварин, рослин, предметів побуту.

Поняття «число» засвоюється учнями на реальній, предметній основі: у житті вони зустрічають один або декілька предметів. У зв'язку з цим уявлення про число сформоване ще в дошкільному віці у процесі засвоєння рідної мови, адже, практично діти вміють користуватися формами однини і множини іменників (кукла - куклы, лялька - ляльки, яблоко - яблоки). Усвідомлення числа іменників як граматичної категорії починається у школі.

На уроках української мови під час вивчення числа іменників учитель має змогу спиратись на знання учнів, отримані на уроках першої мови.

Поняття про однину і множину іменників формується послідовно. Спочатку в дітей актуалізуються уявлення про один і багато предметів. Діти навчаються добирати слова за зразком (герой - герої, мишеня - мишенята, мышь - мыши) або змінювати форму слова, керуючись настановою один-багато. Потім вводяться терміни однина / множина.

Під час вивчення числа іменників діти повинні зрозуміти, що в українській мові, як і в російській:

— іменник може означати називати один предмет, тобто він уживається в однині (книга, олівець, стіл);

— якщо іменник називає назву два або більшу кількість предметів, він уживається у множині (книги, олівці, столи);

— не будь-який іменник, що має форму множини, називає кілька предметів (окуляри, ножиці, двері);

У початкових класах учні одержують уявлення про українську мову як державну, про спорідненість російської й української мов. Зміст українського мовного матеріалу, авторами сучасних програм, визначено на основі порівняльного аналізу російської й української мов. Внаслідок цього ученими (О.Н. Хорошковська, Г.П. Коваль) виявлено мовні факти, які повністю збігаються в обох мовах, і ті, які мають певну розбіжність. Це дістало відповідну презентацію у програмах і має враховуватися під час організації навчального процесу та в методиці навчання.

Спільні в обох мовах знання й уміння з мови мають бути перенесені й знайти своє застосування на українському мовному матеріалі. Вони повинні активізуватися в навчальному процесі, а не вивчатися як нові. Засвоєнню підлягають лише терміни та опорні слова, що дає можливість вільно оперувати знаннями.

Факти, які не збігаються(окремі родові і числові форми, відмінкові закінчення), потребують особливої уваги, оскільки засвоєння такого матеріалу супроводжується інтерференційним впливом навичок, які вже сформувалися на уроках російської, що призводить до помилок. Такі знання й уміння потребують корекції відповідно до закономірностей української мови. Оскільки розходжень у мовному матеріалі обох мов з теми «Іменник» не так уже й багато (спільними є майже усі граматичні поняття), врахування спільного в обох мовах не потребує багато часу, який в інших умовах витрачався б на пояснення нових знань та формування відповідних умінь. Це дає можливість надати урокам української мови практичного мовленнєвого спрямування. [ 21, с.19 ]

Практична спрямованість початкового навчання української мови зумовлює те, що контролю підлягають не стільки знання з мови, скільки вміння практично застосовувати ці знання під час продукування власних висловлювань.

Проаналізувавши навчальні програми для 1-4 класів шкіл з російської мови навчання, ми бачимо, що вивчення іменника проводиться у 4-му класі. При цьому на вивчення української мови відводиться дві години на тиждень. Усього на вивчення української мови відведено 178 годин. З них на іменник- 24 [ 21, с. 52 ].

За цей час учні повинні отримати уявлення про українські іменники, що позначають опредмечені дії, стан, якість (радість, сум, сміливість, сміх, блакить), іменники-синоніми й іменники-антоніми, спостерігати за багатозначністю окремих іменників. У дітей формувати вміння обирати з низки іменників-синонімів ті слова, які найбільше відповідають змісту висловлювань.

Четверокласники також засвоюють рід і число українських іменників. Особлива увага звертається на ті випадки, коли рід і число деяких іменників у російській і українській мовах не збігається. Розвиток умінь правильно вживати такі іменники в мовленні.

Діти навчаються змінювати іменники за числами та відмінками (практично), засвоюють назви відмінків і питань до них.

Згідно вимог програми учні 4-го класу повинні:

— розрізняти слова - різні частини мови;

— знаходити у реченні та самостійно добирати іменники;

— розуміти значення предметності іменників, назв опредмечених ознак і дій;

— добирати іменники синоніми та антоніми;

— розрізняти іменники з одним значенням і багатозначні;

— уживати іменники в прямому і переносному значенні;

— визначати рід і число іменників;

— вживати іменники у належному їм роді і числі(кір, листя);

— засвоювати іменники, що вживаються лише в однині або множині;

— спостерігати за таблицею, за змінюванням відмінкових форм іменників чоловічого і жіночого роду, робити висновки;

— засвоїти особливості відмінювання іменників за відмінками та кличний відмінок, якого немає в російській мові;

— під час відмінювання іменників діти мають навчитися змінювати приголосні основи [г, к, х ] на [з`, ц`, с`]

— уживати прийменники з місцевим відмінком при побудові словосполучень (сидіти на березі, стояти при дорозі);

— уживати закінчення -ою, -ею, - єю при побудові словосполучень з іменниками в орудному відмінку з прийменниками і без них(розмовляю з сестрою, пишатися мамою);

— спостерігати за таблицею за відмінюванням іменників чоловічого і середнього роду, робить висновки;

— правильно вимовляти і вживати паралельні закінчення -у, -ю, // -ові, -еві, -єві при побудові словосполучень і речень з іменниками в давальному і місцевому відмінках;

— уживати закінчення -і, -ї в іменниках у давальному і місцевому відмінках;

— змінювати приголосні основи [г],[к], [х] на [з`],[ц`], [с`] при вживанні іменників у цих відмінках;

— уживати закінчення -ем після ж, ч, ш та -ям в іменниках середнього роду на -я при побудові словосполучень та речень; правильно вимовляти і писати такі іменники у формі орудного відмінка;

— спостерігати за таблицею за відмінюванням іменників жіночого роду та іменника мати, робить висновки;

— правильно писати такі іменники, вжиті у початковій формі (степ, піч, ніч);

— уживати такі іменники у родовому, давальному і місцевому відмінках, змінюючи голосні [і] - [о], [і] - [е]: ніч-ночі, піч-у печі при побудові словосполучень, речень;

— правильно вимовляти приголосні основи перед закінченням -ю в орудному відмінку і позначає їх на письмі;

— правильно змінювати іменник мати; утворює словосполучення і речення з цим іменником, тощо [ 21, с. 52-56 ].

Ці завдання розв'язуються під час вивчення таких тем: «Іменник», «Рід і число іменників», «Змінювання іменників за числами і відмінками», «Відмінювання іменників чоловічого і жіночого роду на -а, -я в однині(спостереження за таблицею)», «Відмінювання іменників чоловічого роду без закінчень та середнього із закінченням -е, -о, -я (спостереження за таблицею)», «Відмінювання іменників жіночого роду з нульовим закінченням та іменника мати», «Відмінювання іменників у множині (спостереження за таблицею)».

Таким чином, розділ програми з української мови для початкових класів російськомовних шкіл "Мова. Мовлення, правопис і розвиток мовлення", який охоплює вивчення теми « Іменник» у 1-4 класах, забезпечує тісний взаємозв'язок лексичних, граматичних, орфоепічних знань та мовленнєвих умінь і навичок молодших школярів, які є фундаментальною основою для подальшого вивчення іменника у старших класах.

Настанови програми, як відомо, реалізуються у шкільних підручниках. Вивчення української мови у школах з російською мовою навчання у четвертому класі здійснюється за допомогою підручника « Українська мова: Мова і мовлення. Правопис», О.Н. Хорошковська, Н.О. Воскресенська, А.О. Свашенко [ 27 ].

Цей підручник з української мови для 4 класу рекомендований Міністерством освіти і науки України для викладання українського мови в загальноосвітніх навчальних закладах з російською мовою навчання дії вже протягом майже 25 років. Підручник враховує вікові особливості школярів. Поданий у ньому навчальний матеріал відповідає сучасному трактуванню понять, фактів, містить широкі можливості для вироблення у школярів загально мовленнєвих умінь, найголовнішими з яких є комунікативні.

Підручник складається з трьох великих розділів, кожний з яких містить параграфи з чітко визначеними темами уроків.

У підручнику вміщено багато українських народних висловів, фразеологізмів, що збагачує мову дітей, впливає на емоційну сферу формування особистості.

Дуже цікавими є сторінки для допитливих, які супроводжують весь підручник. Вони є яскраво виділеними, вміщують ребуси, загадки, цікаві відомості про виникнення імен, окремих слів. Завдання, вміщені в підручнику, сприяють розвитку пізнавальних здібностей учнів, спонукають їх до творчої діяльності, продуктивного мислення.

У підручнику передбачено застосування на уроках елементів програмового, проблемного і диференційованого навчання, розвитку мислення дітей, є багатий матеріал для мотивації навчальної діяльності учнів та актуалізації знань.

Для кожного розділу у підручниках дібрано цікавий і різноманітний матеріал, робота над яким забезпечує розвиток усного і писемного мовлення, творчої уяви, сприяє досягненню виховної та розвивальної мети навчання. Крім того, виділено окремі групи завдань: на класифікацію та узагальнення, з логічним навантаженням, з елементами досліджень.

Вдало авторами підручника розроблено і методичний апарат: завдання нестандартні, різної складності з урахуванням вимог програми. Подані вони в логічній послідовності з поступовим нарощуванням труднощів. Інструкції до вправ чіткі та зрозумілі.

Коли учні беруть у руки підручник з української мови, слід виховувати в них почуття гордості за українську мову мову. Адже успіх в оволодінні мовними знаннями, мовленнєвий розвиток дітей значною мірою залежатимуть від того, як буде сформовано в них інтерес до рідного слова, до пізнання нового в мові, від того, як часто на уроках діти "відкриватимуть" для себе маленькі таємниці мовної глибини. Зупинимось детальніше на аналізі матеріалу, що відведений авторами підручника для вивчення іменника.

У ході первинного ознайомлення учнів з іменником автори звертають увагу дітей на лексичний бік слова, тобто на його значення, і на граматичний - постановку до слова граматичного питання, зв'язок його в реченні з іншими словами, на те, яким членом речення, головним чи другорядним, може бути слово.

Функціональна роль іменників у мовленні підкреслюється не тільки в поданих визначеннях, а й у формулюваннях завдань до вправ.

Під час вивчення іменника значну увагу в підручнику приділено роботі над розкриттям семантичної (значеннєвої) сторони слова. Систематично звертається увага учнів на ці лексичні явища, підкреслюється, що за допомогою синонімів вдається уникнути повторення в тексті того самого слова.

Опрацьовуючи матеріал про іменник, учням доведеться виконати значну кількість словниково-логічних вправ: на добір видових і родових назв, на вилучення "зайвих" слів з низки подібних за певною ознакою, на елементарне визначення предмета за його ознаками, на зіставлення і протиставлення предметів за спільними і відмінними ознаками, на сполучуваність слів. Учням пропонується і матеріал для перекладу з російської мови українською.

Підручник з української мови для учнів 4 класу складений відповідно до програми, розрахований насамперед на практичне засвоєння норм української літературної мови. Вправи у підручнику мають більший розмір, складніші за змістом, ніж у підручниках з української мови для 3 класу. Значна частина вправ подається у формі зв'язного тексту, складається з прислів'їв, загадок.

Основою для засвоєння іменника є переважно спостереження над мовними явищами, аналіз та синтез, порівняння явищ за подібністю і відмінністю, усвідомлення мовних фактів і явищ. На цій основі учні роблять висновок, усвідомлюють його.

Наприклад, під час вивчення поняття «іменник» автори враховують, що:

а) іменник - це слово (або частина мови);

б) означає назву;

в) відповідає на питання що?, хто?

г) змінюється за родами (чоловічий, жіночий, середній),

д) числами (однина, множина),

е) відмінками,

є) виступає головним членом речення - підметом або другорядним членом речення.

Цей матеріал учні засвоюють на уроках першої мови, тому роботі над ним автори приділяють менше уваги.

Найбільшими труднощами при вивченні іменника в 4 класі для учнів є розмежування ознак, закладених в основу цього поняття.

Так, деяким учням важко буває визначити, до якої частини мови належать слова швидкість, швидкісний, швидко, крик, крикливий, кричати, зелений, зелень, зеленіти, зелено.

У такому разі автори пропонують прийом порівняння та зіставлення мовних явищ, граматичних форм. Наприклад, визначити змінні слова, слова, що означають назву предмета, слова, що виражають ознаку предмета, слова, що означають дію предмета, знайти незмінні слова, визначити будову змінних слів, порівняти значення слів крик, крикливий, кричати та питання, на які вони відповідають, користуючись відомостями з рідної мови.

Проаналізувавши підручник з української мови для 4-го класу можна зробити висновок, що вправи на вивчення іменника відповідають вимогам, забезпечують порівняльне вивчення двох близькоспоріднених мов.

І все ж ми мусимо констатувати, що кількість наведених у підручнику вправ не дає змоги сформувати міцні знання про особливості українських іменників і вміння ними користуватися у мовленні, тому вчитель повинен використовувати на уроках й інші вправи і завдання.

РОЗДІЛ 2. МЕТОДИКА ВИВЧЕННЯ ІМЕННИКА В 4-Х КЛАСАХ НА УРОКАХ УКРАЙНСЬКОЇ МОВИ В РОСІЙСЬКОМОВНИХ ШКОЛАХ

2.1 Комплекс вправ на вивчення іменника та методика їхнього використання

В основу добору комплексу вправ на вивчення іменника на уроках української мови в російськомовній школі було покладено порівняльний аналіз зазначеного мовного матеріалу в обох мовах. Порівняльний аналіз показав, що значний матеріал з теми «Іменник» є спільним для обох мов. Однак спостерігаються і певні відмінності: наявність в українській мові кличного відмінка, належність деяких іменників до різного роду (боль - біль, насыпь - насип), різного числа (листья - листя).

Внаслідок порівняльного аналізу ми розділили матеріал, пов'язаний із вивченням іменника, на три групи:

1. Матеріал, що повністю збігається (поняття «іменник» та його граматичні категорії).

2. Матеріал, який збігається частково (певна розбіжність у родових і числових формах).

3. Матеріал, який властивий тільки українській мові (кличний відмінок, іменники 4-ої відміни (без уживання терміна), відмінювання іменника пальто).

Для вивчення першої групи матеріалу були дібрані вправи, розраховані на забезпечення свідомого переносу учнями знань з однієї мови на іншу (транспозиція).

Друга група матеріалу вивчалася шляхом корекції знань, а третя - шляхом формування знань.

Зупинимось на характеристиці вправ, що використовувалися з метою вивчення кожної із зазначених груп вправ.

Перша група вправ, як уже зазначалося, була призначена організації транспозиції знань, умінь і навичок, які учні засвоїли на уроках рідної мови.

Деякі дослідники зазначають, що з метою транспозиції знань доцільно використовувати таке унаочнення, як таблиці, схеми, які б вказували на ідентичність виучуваного матеріалу в російській та українській мовах, а також застосовувати метод укрупнених одиниць. Це сприяє кращому усвідомлення спільного в обох мовах, дає змогу заощаджувати навчальний час. Крім того, застосування методу укрупнених одиниць дає змогу системніше викладати матеріал української мови, що забезпечує сприйняття не окремих, розрізнених фактів, які зводяться в систему, як правило, на останніх уроках з теми, а одразу - системи знань з тієї чи іншої теми (розділу).

Наприклад, до вивчення теми «Загальне поняття про іменник» та «Рід і число іменників» виготовили порівняльну термінологічну таблицю:

У російській мові	В українській мові
Имя существительное Обозначает название предмета Отвечает на вопросы кто? что? Мужской род Женский род Средний род Единственное число Множественное число В предложении бывает подлежащим и второстепенным членом	Іменник Означає назву предмета Відповідає на питання хто? що? Чоловічий рід Жіночий рід Середній рід Однина Множина У реченні буває підметом і другорядним членом

Ми навели узагальнену таблицю, яка складається з кількох частин, кожна з котрих використовувалася на окремих уроках.

На етапі транспозиції знань ми використовували різноманітні вправи, які в методиці викладання мови в початкових класах прийнято класифікувати за різними ознаками:

· За характером розумових операцій:

а) аналітичні вправи (вибрати, підкреслити іменники).

Наприклад: підкресли слова - назви істот.

Ведмедю, меду, хотілося;

на, він, забрався, пасіку;

на, бджоли, налетіли, гість;

Мишко, господарок, відбивався, від, але, не, відходив;

мед, вже, солодкий, дуже.

Такий вид вправи допомагає учням усвідомлювати значеннєву сторону слова, його роль у реченні.

б) синтетичні вправи. (Синтетичні вправи можуть виконуватись і без попередніх аналітичних, але обов'язково супроводжуються внутрішньою аналітичною роботою мислення, у процесі якої здійснюється контроль за виконанням завдання вправи).

Наприклад: вставити іменники з довідки, підкреслити власні іменники.

Багато віршів для дітей написала...Любов Забашта.

Опери для дітей “Коза-дереза” і “Пан Коцький” створив...Микола Лисенко.

... Павло Попович і Леонід Каденюк з дитинства мріяли про космічні польоти.

Українська.... Ніна Матвієнко задушевно виконує народні пісні.

Слова для довідок: поетеса, композитор, співачка, космонавти.

Така вправа допомагає учням закріпити знання про написання великої букви в іменниках.

в) аналітико-синтетичні вправи.

Наприклад: підкреслити іменники, вжиті в однині і множині.

Я лечу з далекої країни Зими. Хмаринка пустила мене краплиною води на землю. Але Мороз викує з мене чарівну зірку. Незабаром разом зі мною у веселому хороводі закружляють мої подруги - Сніжинки..

Вправа пропонується учням на закріплення числа іменників: пропонувалися такі вправи:

За ступенем самостійності:

а) колективні

Наприклад: розгляньте ілюстрації птахів, виставлені на дошці. Утворіть множину. Складіть з одним із цих слів речення.

Соловей-солов'ї.

Жайворонок- жайворонки.

Орел- орли.

Стриж- стрижі.

В учнів формується уявлення про граматичну категорію числа, змінювання іменників за числами.

б) індивідуальні

Наприклад: прочитай слова. Запиши іменники у дві колонки. У першу - назви істот, у другу - назви неістот.

Літак, тополя, космонавт, телевізор, завод, доярка, школа, кравець, ведмідь, школяр.

Такі вправи забезпечують розуміння учнями основних відмінностей між іменниками - назвами істот і неістот.

в) групові

Наприклад: подані іменники випишіть у групах: кожна група виписує іменник, за поданими ознаками:

Мова:

Література:

Музика:

Живопис:

Словосполучення, ноти, дует, орнамент, персонаж, роман, драматург, пейзаж, бас, ключ, образи, корінь, поема, діалог, байка, правопис, співачка, аплікація, суфікс, скрипка, апостроф.

Вправа дає змогу поняття предметності на прикладі іменників, що означають опредмечені дії.

г) диференційовані

Наприклад: письмове завдання дається диференційовано: слабшим учням - записати 4 назви міст в Україні, а сильнішим - записати 2 назви річок в Україні і скласти речення із придуманими іменниками.

· За участю аналізаторів:

а) зорові.

Наприклад: списати речення. Підкреслити власні іменники.

Миколка, Гриць, Василько, Петрусь збирали грицики, васильки, миколайчики, Петрові батоги.

Зорові диктанти сприяють розвитку пам'яті учнів.

б) слухові.

Наприклад: вибірковий диктант. Вказати рід іменників.

Снігур, синичка, ворона, дятел, голуб'ятко, шишкар, шпаченя, куріпка, ластів'я.

Слухові диктанти використовуються як навчальна вправа.

в) зорово-слухові вправи.

Наприклад: диктант.

Недалеко від міста Дрогобича розкинулося село Нагуєвичі. У цьому селі в сім'ї коваля Франка народився син Іван.

Іван Франко був дуже здібним хлопцем. Він добре навчався у школі, потім в університеті в місті Львові.

Ще у школі Іван Фрнко почав писати вірші. Письменник у своїх книжках описав важке життя робітників і селян, закликав їх до боротьби.

Зорово-слухові диктанти спрямовані на активізацію зорово-слухових відчуттів.

· За ступенем включення у мовленнєву діяльність:

а) за зразком (учні спостерігають, аналізують, відтворюють і самостійно працюють на основі наслідування зразків).

Наприклад: до іменників, що відповідають на питання хто? добрати іменники, що відповідають на питання що? за зразком.

Зразок: (хто?) друг -(що?) дружба.

Журналіст, працівник, читач.

б) конструктивні вправи (складання словосполучень із поданих слів, заміна одних слів іншими тощо).

Наприклад: поставити іменники в потрібному відмінку.

Цікавитись (книжка), цікавість (до, книжка), любити (Україна), любов (до, Україна), доглядати (дочка), догляд (за, дочка), розглядати (малюнок), розгляд (малюнок), повага (батько), повага (до, батько).

Конструктивні вправи застосовуються після вивчення теми, з метою закріплення набутих знань на практиці.

в) творчі вправи (складання словосполучень, речень із потрібним словом, розповідей за опорними словами тощо).

Наведемо фрагмент уроку, на якому розширювалися уявлення дітей про предметність іменників, що позначають опредмечені дії, стан, якість.

Мета: розширити й поглибити знання учнів про іменник; формувати вміння розпізнавати іменники серед інших частин мови;' розвивати усне та писемне мовлення, аналітико-синтетичні вміння учнів; виховувати інтерес до вивчення мови, дбати про охайність письма.

Етап сприймання та усвідомлення нового матеріалу

1. Аудіювання (читає вчитель)

Цю частину люблять дуже, Бо усе вона назве, Дасть імення золоте.

Мама, мир і Україна,

Сонце, небо, світ, людина,

Звуки, букви, слово, мова -

Ось частина ця чудова!

Хто? Сестричка, ненька, батько,

Пташка, білочка, зайчатко...

Що? Земля, ріка, діброва,

Книжка, зошит, ручка, школа...

— Про що цей вірш?

– Яка частина мови в ньому згадана?

1. Демонструється виділена частина вірша

– Зверніть увагу6 у вірші виділені іменники (имена существительные). Поміркуйте, за якими ознаками виділені слова віднесені до іменників.

2. Знайдіть з-поміж поданих груп слів іменники.

- Знайдіть іменники.

- Доведіть, що це іменники. Працьовитий, праця, працювати. Синь, посинів, синька, синьоокий. Мудра, намудрував, мудрець. Читання, прочитав, читанка.

Висновок. Іменники можуть мати, крім значення предметності, ще й значення ознаки чи дії, але при цьому відповідати на питання що?.

4. Письмова робота в парах за підручником (впр. 82, с. 41).

- Прочитайте спочатку іменники зі значенням ознаки, а потім зі значенням дії.

Сивина життя

хоробрість думка

чистота читання

синь т. ін. боротьба і т. ін.

5. Робота за підручником (впр. 83, с. 41).

Спишіть перші два речення. Назвіть іменники.

За якими ознаками ви їх віднесли до цієї частини мови?

Якими членами речення вони виступають?

6.Творча робота.

Послухайте іменники. Які з них є багатозначними? Місяць, півник, гребінець, земля, лист, ручка.

Складіть і запишіть одне-два речення, у яких розкривалося б значення слів.

У процесі роботи над числом іменників учитель має сформувати уміння:

1) розрізняти іменники в однині і множині за значенням і закінченням;

2) утворювати форму множини від найуживаніших форм однини і навпаки; 3) правильно вживати числові форми іменників у мовленні;

4) усвідомити відмінності в числових формах іменників.

Робота над вивченням числа іменників проходить у такій послідовності.

Спочатку вчитель організовує спостереження за словами, які називають один і кілька предметів, і порівняння цих слів. Пропонує, наприклад, такі слова: парта - партии(парта - парты), лінія - лінії (линия - линии), море - моря (море - моря).

Учитель пропонує порівняти записані в кожному стовпчику російські і українські пари слів. Зробити висновок, знайомить із термінологією: однина, множина.

Оскільки учні при визначенні числа звертають увагу лише на смисловий бік поняття (один-багато), слід зорієнтувати їх на врахування формального показника однини і множини - закінчення (книга - книги, ліс - ліси).

Визначаючи число іменників, учні дотримуються певної послідовності дій, засвоєної на уроках російської мови: 1) встановити, один чи більше предметів називає слово; 2) визначити закінчення іменників у множині. Це полегшує роботу вчителя над формуванням у дітей уявлення про число українських іменників, головна увага зосереджується на іменниках, які мають форму множини, але називають один предмет, або, маючи форму однини, називають сукупність предметів, що є відмінним від російської мови (корни - коріння, листья - листя та інші)

Наведемо фрагмент уроку, на якому формувалися знання про число іменників.

Етап сприймання та усвідомлення нового матеріалу

· Робота з текстом, записаним на дошці.

Простежте за змінюванням закінчень іменників у зв'язку з іншими словами в реченні.

Україна - це тихі (вода) і ясні (зоря), зелені (сад) і білі (хата) лани золотої (пшениця).

Україна - розкішний вінок з (рута) і (барвінок).

Що ви помітили?

Щодо кількісного вираження, які бувають іменники?

Чи змінюються іменники за числами?

Що означає іменник у формі однини?

Як ви розумієте вислів «Іменник стоїть у множині»?

Зробіть висновок. (В українській мові, як і в російській, іменники мають два числа - однину і множину).

а) Читання і запам'ятовування правила нас. 45.

б) Самостійне виконання впр. 95 (о. 45).

в) Виконання впр. 96 (с. 45) з частковим коментуванням.

- Спишіть вірш, підкресліть іменники, визначте їхнє число.

I. Закріплення та осмислення знань

— Чи всі іменники в російській мові змінюються за числами? А як ви гадаєте, в українській мові теж є такі іменники? Давайте проведемо невеличке дослідження.

- Послухайте і відгадайте загадки.

- Запишіть відгадки, визначте число.

Рідке, а не вода, біле, а не сніг. (Молоко)

У зимову веселу пору ми-кращі друзі дітвори. Вивозять діти нас на гору, а ми веземо їх з гори. (Сани)

- А тепер складніше завдання і загадка складніша:

Хто входить і виходить, той першим нам руку подає,

ми стоїмо завжди при вході,

нас у хаті кілька є. (Двері)

- Яку відповідь ви б дали в російською мовою? (Дверь).

- А українською?

· Повідомлення вчителя.

В українській мові, як і в російській, є іменники, що вживаються тільки в однині: масло, сонце, ходьба, сміливість, золото, дітвора, молоко, цукор, чавун, мошкара, молодь, знання, любов, мудрість, давнина, честь, добро, лічба та ін..

А є іменники, що вживаються тільки в множині: ножиці, ворота, дрова, сани, штани, окуляри, граблі, макарони, гроші, канікули жнива, харчі, Суми, Чернівці, Черкаси, Афіни. Є іменники, у яких, число іменників в українській і в російській мові не збігається (дверь - двері, листья - листя).

Читання правила (с. 46 підручника).

Окремо звертаємо увагу на випадки розбіжності у числових формах російських і українських іменників.

З цією метою дітям пропонуються розглянути таку порівняльну таблицю:

Російська мова	Українська мова
колосья (они) листья (они) волосы (они) коренья (они) дверь (она) мебель (она) чернила (они) сутки (они)	колосся (воно) листя (воно) волосся(вони) коріння (вони) двері (вони) меблі (вони) чорнило (воно) доба (вона)

На основі поданого в таблиці матеріалу, діти роблять висновок про розбіжності у числі: учні знають: щоб визначити число іменників в російській мові, потрібно вживати слова: он (она, оно) або они. Показуємо, що в українській мові теж підставляємо такі слова.

На закріплення пропонуємо такі вправи:

· Прочитай. Визнач число іменників.

1. Двері школи відчинені для всіх, хто хоче навчатись.

2. Вже облетіло все листя з дерев.

3. Вусате колосся води напилося.

· Переклади речення українською мовою і запиши їх.

1. Раньше писали чернилами и носили их в чернильнице.

2. Мы купили новую мебель.

3. В сутках 24 часа.

4. У Мальвины голубые волосы.

Граматичне поняття роду іменників формується в 4 класі переважно на основі використання порівняльного методу, шляхом корекції знань. Опрацьовуючи тему «Рід іменників», учитель має пригадати, що російські іменники бувають трьох родів: чоловічого, жіночого і середнього; для того щоб визначити рід іменників, слід поставити їх у формі однини.

У шкільній практиці традиційно розпізнавання роду іменників здійснюється підстановкою особових займенників - він, вона, воно чи присвійних - мій, моя, моє. Це має нагадати вчитель дітям перед виконанням вправ на розрізнення роду українських іменників.

Важливо під час формування поняття роду показати учням, що визначити рід іменників можна тільки тоді, коли вони вжиті в однині. З цією метою вчитель може запропонувати дітям визначити рід іменників у такому, наприклад, реченні: До годівниці прилітають горобці і синиці. Учні переконуються, що відомий їм прийом визначення роду (підстановка слів він, вона, воно) до слів горобці і синиці не допомагає. Тоді учитель пропонує інший варіант речення: До годівниці прилетіли горобець і синиця. Так учні повинні дійти висновку, що визначити рід українського іменника можна, як і в російській мові, тільки за формою однини.

Основну ж увагу слід приділити іменниками, у яких рід в українській і російській мовах не збігаються.

З цією метою використовуємо роботу за підручником у парах (впр. 89, с.43).

Прочитайте російські та українські словосполучення. Чим різняться іменники, ужиті в них?

Запишіть два перших українських словосполучення.

Домашний адрес - домашня адреса;

аккуратная запись - охайний запис;

высокая насыпь - високий насип;

четкая подпись - чіткий підпис;

интересное название - цікава назва;

пушистый медвежонок - пухнасте ведмежа;

острое зрение - гострий зір.

· Робота над словниковим словом адреса.

Перекладіть українською мовою таке речення: Витя написал свой адрес. Підказка. Адреса, ж.р.1. Позначення місця проживання чи перебування кого-небудь або місце знаходження чого-небудь. 2. Напис на конверті, посилці, що вказує на місце призначення й одержувача.

Отже, як ви переклали речення? Що помітили?

Усна робота за підручником (впр. 91, с. 44).

Виконання завдання в робочому зошиті (завдання 1, с. 20).

Робота у парах (впр. 92, с. 44).

Побудуйте діалог на тему: «Чи всі іменники в російській та українській мовах однакового роду? ».

Наприклад:

Пушистий медвежонок -... (пухнасте ведмежа, ведмежатко)

прозрачный тюль -... (прозора тюль)

широкая степь -... (широкий степ)

маленькая сирота -... (маленька, маленький сирота)

— Назвіть підкреслені іменники та визначте їхню родову приналежність.

— Зачитайте речення зі словами двері, колосся, волосся, листя.

— У якому числі вжито ці іменники?

· Гра «Визнач рід іменника».

(Демонстрування вчителем малюнків із зображенням тварин, рослин, людей, речей, транспорту та ін. У відповідь учні сигналізують картками з написом: «ч. р.», «ж. р-», «с. р.»-). Виграє той, хто зробить якнайменше помилок.

Наприклад: літак, олень, книжка, верба, ромашка, свиня, сукня, вікно, дерево, пір'я.

· Читання вірша, записаного на дошці, учнями.

- Прочитай. Назви іменники. Визнач їхній рід.

Мама - кохане слово, Камінь - вагоме слово,

Небо - високе слово,

Учень - старанне слово,

Друг - задушевне слово,

Вітчизна - найкраще слово.

М. Алімбаєв

· Розподільний диктант.

(Іменники слід записати у два стовпчики: у перший - іменники, у яких рід збігається з родом російських іменників, у другий - ті, що відрізняються.)

Вила, спідниця, окуляри, рушник, острів, чоботи, олія, золото, читання, порося, кошеня, путь, собака, дитина.

З метою розвитку мовлення і формування вміння правильно вживати іменники різного роду пропонуємо учням побудувати речення, використовуючи подані словосполучення: сильний біль, широкий степ, дальня путь, цікаве кошеня.

Іншою вправою, що вимагала самостійного визначення роду українських іменників, була вправа на переклад:

Куст шиповника, веселый щенок, прозрачный тюль, новый шампунь, стройный тополь, новая посуда.

Щоб полегшити виконання цієї вправи, дітям дозволялося користуватися російсько-українським словничком.

На завершення роботи над вивченням роду іменників учням пропонувалося таке завдання: Розглянути малюнок і усно скласти за ним розповідь (рис. 1).

Рис. 1

Під час вивчення відмінювання іменників вдаємося до формування знань, оскільки новим для учнів є і назви іменників, і запитання, на які вони відповідають, і наявність кличного відмінка.

Наведемо фрагмент уроку.

Під час вивчення відмінювання іменників, доцільно починати з аналізу записаного на дошці тексту, в якому слово хліб уживається в усіх відмінках.

Учитель керує спостереженням учнів у ході такої, наприклад, бесіди:

Хліб - усьому голова, - так віддавна в народі казали, Не раз без хліба люди вмирали. Хлібові шану, як рідним батькам, віддавали, Пісню про хліб на весіллі й обжинках співали, З хлібом і сіллю гостей дорогих зустрічали, В хлібові силу й могутність народу вбачали. Хлібе, без тебе не прожите нам і дня.

- Прочитайте текст. Скажіть, яке слово повторюється в кожному реченні (Слово хліб.)

- На яке питання це слово відповідає? (Що ?) Що сказано про хліб у другому реченні? (Без хліба вмирали.)

- На яке питання відповідає це слово? (Без чого?)

- Випишіть форми слова хліб з першого й другого речення і скажіть, чим вони відрізняються? (У другому слові з'явилось закінчення -а.)

- Чому не можна, щоб у другому реченні слово хліб було вжите в тій самій формі, що й у першому? (Не буде зв'язку між словами.)

Аналогічно проводиться робота з наступними реченнями. Після чого учитель повідомляє: в українській мові, на відміну від російської, є сім відмінків. Кожний відмінок, крім кличного, відповідає на певне питання, має своє значення і форму його вираження.

1. Робота за підручником (впр. 101, с. 47).

а) Аналіз змінювання закінчень іменника у зв'язку з іншими словами в реченні.

б) Виконання вправи з коментуванням біля дошки.

в) Виписування у стовпчик за зразком різних форм іменник море разом зі словами, із якими він пов'язаний (позначена в дужках питання).

2. Робота над правилом на с. 47.

Що називається відмінюванням?

Прочитайте і вивчіть напам'ять назви відмінків і відмінкових її питань.

Під час відмінювання іменника можна запропонувати учням такі завдання: