Самостійна робота студентів як засіб формування професійної майстерності педагога-хореографа

3. Інтелектуальні (вміння сприймати нові дані і запам'ятовувати їх, вміння осмислювати і мотивувати свою діяльність, самостійно вирішувати завдання, здійснювати самоконтроль і корекцію навчання).

Важливе значення у процесі становлення та розвитку вмінь займає проблема методів їх формування.

У процесі формування вмінь К. Платонов [74, с. 100] виділяє п'ять етапів:

1) первісне вміння (усвідомлення мети дії і пошук способів її виконання; діяльність методом спроб і помилок);

2) недостатньо уміла діяльність (наявність знань про способи виконання дій і використання раніше набутих, не специфічних для цієї діяльності навичок);

3) окремі загальні вміння (окремі, високорозвинені, але вузькі вміння);

4) високорозвинені вміння (творче використання знань і навичок діяльності з усвідомленням мети, мотивів вибору, способів її досягнення);

5) майстерність (творче використання різних вмінь).

Г. Костюк виділяє три фази у процесі формування вмінь:

1) усвідомлення завдання та способів його виконання. Процес формування вмінь має свідомий характер, а тому людина повинна не тільки осмислити мету своєї діяльності, а й свідомо засвоїти прийоми і оволодіти засобами практичного застосування знань;

2) спроба застосування на практиці, де внаслідок багаторазового повторення дії стають усе більш чіткими і злагодженими;

3) дії стають завченими: «Уявлення про дію є руховим і узагальненим. Опорні пункти виконуваної дії і помилки, що виникають у процесі вправляння, чітко усвідомлюються».

Узагальнити зміст умінь самостійної пізнавальної діяльності студентів допоможе таблиця 1.1.

Вміння самостійної пізнавальної діяльності студентів розглядається нами з позиції особистісно-орієнтованого підходу. Вони належать до сукупності навчально-професійних здатностей та формуються у процесі навчання у вищих навчальних закладах, детермінуючи процес самореалізації особистості у вирішені творчих завдань; як спосіб навчальної діяльності.

Таблиця 1.1

Зміст умінь самостійної пізнавальної діяльності студентів

Компоненти самостійної пізнавальної діяльності	ВМІННЯ самостійної пізнавальної діяльності
Діяльність	Самостійна робота	- вміння свідомо спрямовувати свою діяльність; - вміння систематично, ритмічно працювати; - вміння виконувати роботу без керівництва; - вміння організовувати та виконувати певну навчальну діяльність;
Самостійність
	Пізнавальна самостійність	- вміння опанувати знання і способи діяльності; - вміння пізнавати в процесі цілеспрямованого пошуку; - вміння самостійно мислити; - вміння самостійно навчатися й здобувати нові знання; - вміння використовувати набуті знання, вміння і навички;
Пізнання
	Пізнавальна діяльність	- вміння усвідомлювати навчальні завдання; - вміння здійснювати пошук необхідних даних; - вміння сприймати нові дані і запам'ятовувати їх; - вміння осмислювати і мотивувати свою діяльність.
Діяльність

У дослідженні виділяємо чотири основних види вмінь самостійної пізнавальної діяльності студентів:

Репродуктивно-пізнавальні вміння. Дії тільки за зразком, узагальнення відсутні або носять емпіричний характер, виклад матеріалу копіюється, зв'язок між системою знань та системою вмінь практично відсутній.

Інструментально-алгоритмічні вміння. Під час виконання завдань спостерігаються аналогічно міцніші стереотипні знання, узагальнення емпіричного характеру, зв'язок між системою знань та системою вмінь слабкий.

Продуктивно-перетворювальні вміння. Під час виконання завдань переважає індуктивно-пошуковий підхід, студент самостійно використовує аналогії; узагальнення на дедуктивно-доказовому рівні з елементами індукції.

Творчо-пошукові вміння. Студент здатний самостійно замінити проблему та вибрати шляхи її вирішення; узагальнення здійснюється на теоретичному рівні, знання та вміння утворюють єдину систему, зв'язок між предметами усвідомлюється на світоглядному та рефлексивному рівнях.

У науково-педагогічній літературі значно більше вивчається самостійна робота студентів. Оскільки самостійна робота є одним із основних складових самостійної пізнавальної діяльності, розглянемо її класифікації, типи і види.

Автори відомих класифікацій самостійної пізнавальної діяльності закладали в їх основу різні системоутворюючі фактори (Ю. Бабанський [5], В. Бондар, В. Буряк [12], Б. Єсіпов [30], Л. Журавська [32], І. Кобиляцький, В. Козаков [40], О. Мороз [61], В. Оконь, М. Скаткін [81] та ін.).

У педагогічній науці існують різні класифікації самостійних робіт [6, с. 51], в основу яких покладені різні чинники:

1. Характер навчальної діяльності тих, хто навчається (Н. Журавська [32], І. Шимко, Н. Павлова).

2. Рівень самостійної діяльності студентів (Л. Головко).

3. Зміст та задачі навчальної теми (Б. Степанишин [87]).

4. Ступінь розумових зусиль (Б. Степанишин [87], К.І. Карпова).

5. Принцип структурності пізнавальної діяльності учня і принцип зростаючих труднощів (П. Підкасистий [73]).

6. Ступінь самостійності і евристичності роботи, рівень проблемності (С. Козлов).

7. Дидактична мета (А. Усова).

Для аналізу методів навчання з погляду їх впливу на формування вмінь самостійної пізнавальної діяльності у студентів скористаємось системою загальнодидактичних методів, визначеною І. Лернером [49, с. 64], яка, на наш погляд, є найбільш придатною для оцінки самостійної пізнавальної діяльності та має такі рівні: інформаційно-рецептивний; репродуктивний; евристичний; проблемного навчання; дослідницький.

На нашу думку два перших методи були і залишаються основними при організації засвоєння готових знань невеликої складності, проте, не можуть забезпечити умов для розвитку творчої діяльності - вони є передумовою для цього. Великі можливості для розвитку творчої діяльності мають три інші методи: евристичний, проблемного викладу, дослідницький.

У сучасній вищій школі при організації навчання використовують усі названі методи, але, очевидно, для підготовки спеціалістів до творчої роботи найвищого рівня, найважливіша роль належить трьом останнім методам, які стимулюють самостійну розумову діяльність.

Отже, в самостійної пізнавальної діяльності студентів важливе значення мають ті компоненти навчання, які визначають розумовий розвиток, зокрема навчальні вміння, від наявності яких істотно залежать умови самостійного оволодіння системою знань.

За дидактичними цілями (Б. Єсіпов) самостійна робота класифікується на такі види:

1) самостійні роботи з отримання нових знань (попереднє читання інформації, спостереження, виконання практичних завдань);

2) засвоєння вмінь і навичок (вправ, вирішення задач, складання задач і ін.);

3) застосування знань (підбір і співставлення предметів, виконання різних завдань, підготовка твору);

4) повторення і перевірка знань (письмові відповіді, завдання на обрахунки, самостійне виконання завдань на повторення невеликих тем, робота з метою попередження помилок) [30, с. 123].

Дослідниця Л. Жарова [31, с. 25] виділяє такі види самостійної роботи: робота з підручником; вправи; робота з картою; заповнення таблиць; вирішення задач; творчість; доповідь; лабораторна робота; самостійна робота на основі спостереження.

О. Нильсон розрізняє два види самостійної роботи студентів:

1) розраховану на діяльність пам'яті (вона зводиться до засвоєння знань, умінь або до використання матеріалу, поданого в підручниках і навчальних посібниках);

2) розраховану на діяльність мислення і творчого відображення (направлення на засвоєння знань, на творчу переробку засвоєних знань і придбання умінь самостійно удосконалювати знання).

У дидактиці вищої школи склався новий підхід до класифікації самостійних робіт. Наприклад, у роботі І. Малкіна кожен тип та вид самостійної роботи визначає характер пізнавальної діяльності студентів, будучи зумовленим її структурою. Звідси ступінь самостійності і творчості студента при виконанні роботи. Враховуючи цю обставину, він пропонує таку класифікацію самостійної роботи студентів:

1. Самостійні роботи репродуктивного типу: відтворювальні; тренувальні; оглядові; перевірні.

2. Самостійні роботи пізнавально-пошукового типу: підготовчі; констатуючі; експериментально-пошукові; логічно пошукові.

3. Самостійні роботи творчого типу: наочно-образні; науково-творчі; конструктивно-технічні.

4. Самостійні роботи пізнавально-практичного типу: навчально-практичні; суспільно практичні.

Така класифікація самостійної роботи авторкою не повною мірою реалізує початковий принцип структурної діяльності: так, підготовчі і констатувальні види самостійних робіт вона виділяє тільки в другому типі, тоді як вони певною мірою можуть бути віднесені до всіх типів самостійних робіт.

Найбільш повно враховано завдання вищої школи у класифікація П. Підкасистого [73, с. 29-30], який розмежовує самостійну роботу студентів за рівнем продуктивності самостійної діяльності студентів:

1. Самостійні роботи за зразком, які включають рішення типових завдань, виконання різноманітних вправ за зразком. На наш погляд, вони дозволяють засвоїти матеріал, але не розвивають творчої активності. Це перший тип розумової діяльності, що ґрунтується на розпізнанні об'єкта, предмета, явища, що вивчається.

2. Реконструктивно-варіативні самостійні роботи передбачають необхідність відтворення не лише функціональної характеристики знань, а й структури знань, залучення відомих знань для вирішення завдань, проблем, ситуацій. Це другий тип (рівень) розумової діяльності, на якому відбувається відтворення й розуміння явищ, що вивчаються.

3. Евристичні самостійні роботи, пов'язані з вирішенням окремих питань, проблем, поставлених на лекціях, семінарських, лабораторних, практичних заняттях, на яких формуються вміння бачити проблему вивчення, самостійно її формулювати, розробляти план її вирішення. Це третій тип (рівень) розумової діяльності, де відбувається більш глибоке розуміння явищ, процесів і починається творча діяльність.

4. Творчі (дослідницькі) самостійні роботи. У цих роботах - курсових, дипломних, інших завданнях - студенти повинні намагатися відійти від зразка, діяльність набуває пошукового характеру, розробляються й передбачаються свої методи вирішення проблемних ситуацій, виявляються усі розумові здібності студента. Це четвертий тип (рівень) розумової діяльності, реалізація творчих здібностей студента.

Ця класифікація, на наш погляд, задовольняє основні принципи дидактики вищої школи, а саме:

- орієнтує всі ланки навчального процесу на всебічний гармонійний розвиток особистості;

- забезпечує єдність навчального процесу;

- дає можливість викладачеві викладати на високому професійному рівні;

- поєднує індивідуальний і комплексний підхід у навчанні;

- поєднує конкретне і абстрактне;

- забезпечує надійність засвоєння знань, вміння удосконалювати і застосовувати їх на практиці.

Отже, самостійна робота може відбуватися:

1) позанавчальним процесом;

2) під час навчального процесу, що, в свою чергу, розділяє самостійну роботу: за програмою; як доповнення до програми в позанавчальний час.

По формі організації самостійні роботи поділяються на фронтальні, групові, парні, індивідуальні, які, в свою чергу, мають недиференційований (загальний) і диференційований (індивідуальний) вид.

Враховуючи класифікації самостійних робіт, виділимо рівні керівництва, які здійснює викладач:

1) жорстке керівництво, при якому регламентується навчання на всіх етапах;

2) відносно жорстке керівництво, при якому чітко визначені мета-мотив, орієнтири і проводиться контроль окремих знань;

3) гнучке керівництво, при якому заданий мета-мотив.

Проведений аналіз літературних джерел дає підстави стверджувати, що проблема самостійної пізнавальної діяльності у навчальній діяльності завжди вважалась досить актуальною. Багатогранність самої проблеми зумовлена різноманітність визначень самого поняття «самостійна пізнавальна діяльність», різноманітність класифікацій її видів та рівнів, відмінності розуміння її значення в навчальному процесі.

На нашу думку, будь-яка самостійної пізнавальної діяльності повинна відповідати меті та завданням навчання: передбачати поетапне просування від незнання до знання. самостійної пізнавальної діяльності студентів покликана забезпечувати реалізацію таких дидактичних завдань: формування вмінь самостійної пізнавальної діяльності (головна мета); засвоєння знань, вмінь та навичок (мета навчання); визначення студентами предмету діяльності; забезпечення контролю дій студентів; інформування студентів про рівень досягнення поставленої мети; визначення характеристик продукту діяльності студента; створення сприятливих умов для самостійної пізнавальної діяльності студента; забезпечення внутрішніх умов (мотивація діяльності); врахування індивідуальних можливостей кожного студента; надання студентові можливостей планувати свої дії; забезпечення студентові можливостей коригувати свої дії на основі самоконтролю і аналізу інформації про результативність.

Отже, самостійна робота майбутніх учителів хореографії є однією з головних умов оволодіння професійними навичками. Ефективність самостійної роботи студентів залежить від змісту та складності її завдань, керівництва з боку викладача, засобів та прийомів навчальної діяльності тощо. Формування навичок самостійної роботи студентів в процесі хореографічної діяльності разом з іншими фаховими чинниками забезпечують якісну професійну підготовку студентів.

Вважаємо, що поступово оволодіваючи вміннями пізнання реальної дійсності та застосовуючи їх на практиці (спочатку у вирішенні навчальних завдань, а згодом - у вирішенні професійних проблем), майбутній вчитель хореографії формує у себе здатність самостійно мислити, аналізувати та приймати рішення. У такому разі майбутні вчителя хореографії виходять на якісно новий рівень навчання і перетворюються у відповідальну творчу особистість. Результатом самостійної роботи студентів стає формування в них здатності до майбутньої професійної діяльності.

1.3 Класичний танець як основа професійної майстерності майбутнього вчителя хореографії

Класичний танець завжди відігравав особливу роль в хореографічному мистецтві, його часто називають безсмертним мистецтвом чистої та довершеної краси. В наш час здобути хореографічну освіту без вивчення та оволодіння класичним танцем неможливо.

Класичний танець - це основа балетного театру та хореографічної освіти [4, с. 4]. Це стійка система виразових засобів хореографічного мистецтва, яка склалася історично за принципом поетично-узагальненої трактовки сценічного образу, формувалась протягом століть у багатьох народів [2, с. 83-84]. Не оволодівши законами класичного танцю не можна стати вправним артистом і викладачем не лише в класиці, але й у народно-сценічному, модерному, джазовому і навіть спортивному бальному танці. Адже саме першокласні майстри балету, виховані на класичному танці, зокрема Р. Нурієв, Н. Макарова, М. Баришніков, В. Васильєв, К. Максимова, М. Лієпа, В. Малахов стали неперевершеними виконавцями хореографічних перлин модерну і постмодерну [4, с. 4].

Навчання - цілеспрямований процес передачі і засвоєння знань, умінь, навичок і способів пізнавальної діяльності людини [1, с. 223]. Процес навчання є двостороннім процесом, оскільки передбачає, з одного боку, процес викладання, а з іншого - процес учіння. В зв'язку з цим виокремлюється три типи завдань, які об'єднують суб'єктів освітньої діяльності в єдину систему. Стосовно хореографічної освіти, це:

- здатність викладача навчати, а студента - свідомо набути навичок виконання певного руху або вправи;

- здатність викладача оцінювати і визначати рівень засвоєння студентами знань і умінь та здатність студента на основі засвоєних знань та вмінь відрізняти правильне виконання від неправильного;

- вміння викладача пояснити вихованцю принципи навчання, а студента - визначити, обґрунтувати особливості та основні правила виконання та використовувати їх відповідно до навчальних і виробничих умов.

Результатом цього процесу повинно стати засвоєння технології навчання як усвідомленої дії, а саме: в кожному конкретному випадку переконливо і аргументовано формулювати мету певної дії, зміст діяльності і метод, за допомогою якого досягається необхідний результат [4, с. 12-13].

Вивчаючи класичний танець, студент засвоює всі необхідні знання, уміння та навички які знадобляться йому у його майбутній хореографічній діяльності, тому здобуваючи освіту майбутній вчитель хореографії повинен розуміти всю важливість засвоєння даного виду хореографічного мистецтва.

Фахова підготовка з дисципліни є складним процесом, що вимагає не лише досконалого професійного оволодіння всім багатством виражальних засобів класичного танцю, а й освоєння методики його виконання. Це завдання реалізується поетапно і включає такі базові моменти:

- опанування методики виконання рухів і вправ;

- засвоєння прийомів координації руху;

- оволодіння методикою розробки і викладання як окремих рухів і комбінацій, так і уроку класичного танцю;

- освоєння методики організації і проведення занять з класичного танцю в навчальних закладах різного рівня акредитації і фахової спрямованості;

- засвоєння методики проведення занять з класичного танцю в різних хореографічних колективах [4, с. 15].

Закінчено строгі, співучі форми та лінії класичного танцю, його пози покликані передавати людські почуття. В чарівних і відточених образах класичного танцю стверджуються великі гуманістичні ідеали прекрасної людини, прославляється добро, кохання, героїзм [2, с. 87]. Весь процес навчання танцівника будується таким чином, що разом із технікою і на її основі прививається артистизм. Все йде одночасно, в єдиному сплаві [3, с. 15].

Класичний танець є основною дисципліною в оволодінні хореографічним мистецтвом. Майбутній вчитель хореографії здобуває теоретичні знання та вміння, набуває всіх необхідних навичок, опановує методику виконання рухів і вправ, оволодіває методикою проведення занять, стає взірцем наслідування для майбутнього покоління.

Засвоєння дисципліни «Теорія і методика класичного танцю» здійснюється згідно програми курсу, в якій відповідно до мети і завдань визначені форми проведення занять та викладена тематика.

Форми проведення занять класифікуються:

- за місцем проведення - аудиторні і позааудиторні;

- за дидактичною метою - теоретичні (лекції) і практичні;

- за кількістю студентів - групові та індивідуальні.

Аудиторні заняття передбачають такі форми:

1) лекція, в процесі якої відбувається знайомство з основними теоретичними засадами дисципліни І завдяки якій формується база для подальшого засвоєння практичного матеріалу;

2) практичні заняття забезпечать набуття вмінь і навичок, оскільки викладач здійснює детальний розгляд навчального матеріалу, в процесі якого відбувається засвоєння студентами методики виконання основних елементів, рухів, вправ, принципів їх поєднання, розвиток координаційних прийомів, музикальності і виразності виконання, принципів побудови окремих частин уроку. Відпрацювання навчального матеріалу повинно відбуватись шляхом чіткого усвідомлення кожного положення, руху, дії, бо саме це може забезпечити формування сталих вмінь і навичок.

В процесі практичних занять під час підготовки і проведення студентами окремої вправи або частини уроку відбувається накопичення педагогічного досвіду. Складання комбінації, демонстрація, показ вправи удосконалюють виконавські прийоми, формують уміння методично грамотно вибудувати навчальний матеріал, виховують професійні навички спілкування з аудиторією, тобто збагачують педагогічний досвід майбутнього фахівця. Викладач повинен допомагати студентам при побудові останніми комбінацій або уроку чітко формулювати свої думки, розуміти І переконливо аргументувати власну точку зору.

Індивідуальні заняття проводяться з кожним студентом з метою з'ясування рівня усвідомлення ним окремих теоретичних положень, практичного засвоєння І удосконалення виконавського рівня, виявлення проблемних ситуацій і пошуку шляхів їх розв'язання.

Якщо зміст попередніх форм занять визначається робочою програмою, то тематика індивідуальних занять має динамічний характер, оскільки особистісно-зорієнтована на рівень засвоєння знань і вмінь кожним конкретним студентом, успіхи і проблеми яких обумовлюються їх рівнем довузівської підготовки, індивідуальними психофізичними якостями.

Самостійна робота як одна з форм позааудиторної роботи спрямована на здобуття і поглиблення знань, удосконалення вмінь та навичок, отриманих в процесі проходження систематичного курсу навчання (С. Гончаренко) [21]. Стосовно хореографічної освіти, самостійна робота представлена різноманітними видами переважно Індивідуальної діяльності, зорієнтованої на постійну самоосвіту, самовдосконалення, здатність приймати самостійні рішення.

Поряд з традиційними формами занять сучасна педагогічна наука рекомендує цілий ряд активних форм навчання, які в системі хореографічної освіти повинні широко використовуватись. Головні з них: тренінги, ділові ігри, ситуаційні завдання, майстер-класи, проблемні заняття.

Тренінг означає «тренування, тренувальний режим». За характером їх можна розділити на практичні і психологічні. Перші спрямовуються на розвиток почуття ритму, подолання недосконалості фізичних даних та ін. В цьому випадку за допомогою різноманітних комплексів рухів (гімнастичних вправ, партерного тренажу) здійснюється корекція відповідних частин тіла, розвиваються окремі групи м'язів.

Інші спрямовуються на подолання психологічного дискомфорту, вміння спілкуватись з партнером, концентрувати увагу і розслаблятись, усвідомлювати власну поведінку в запропонованих обставинах.

Ділові ігри - сучасна форма організації навчального процесу. Під час їх проведення відтворюється певна ділова обстановка, відбувається розподіл ролей в системі «студент - викладач», вирішуються професійні проблеми відповідно до мети, навичок, які необхідно розвинути і закріпити в їх процесі.

Під час підсумкових обговорень результатів ділової гри визначається доцільність задіяних методів, виокремлюються найкращі прийоми пояснення матеріалу, виявляється здатність студента побачити помилку, визначити її причини, витоки, вербалізувати рекомендації щодо її усунення, оцінюється образність зауважень, коректність ставлення студентів один до одного.

Ситуаційні завдання пов'язані з необхідністю термінового вирішення проблеми, яка виникла безпосередньо в процесі заняття. Пошук оптимальних шляхів передбачає використання елементів імпровізації. Це дозволить розвивати у студентів вміння миттєво і адекватно реагувати на зовнішні обставини, готувати їх до подальшої професійної діяльності. При аналізі заняття слід обговорити запропоновані шляхи вирішення проблеми, визначити недоліки і переваги кожного з них.

Майстер-клас - форма заняття, як правило, короткочасного, для проведення якого запрошується знаний викладач або виконавець. В процесі цих занять студенти мають можливість познайомитись з різними формами подачі матеріалу, сформувати уявлення про поліваріативність методик проведення занять, здійснити їх порівняльний аналіз і визначити шляхи і засоби комбінаторності при створенні власного методу.

Проблемні заняття - інноваційна форма, в ході якої викладач створює і формулює проблему, спрямовуючи пошукову діяльність студентів на виявлення шляхів і засобів її розв'язання.

Однією з головних умов ефективності навчання є стимулювання творчої активності студентів, що значною мірою досягається в процесі самостійної роботи, орієнтованої на творчий пошук. Організація самостійної роботи повинна вибудовуватись таким чином, щоб чітко прослідковувався і переважав її інноваційно-пошуковий характер, а у студентів розвивались навички дослідницької роботи.

Самостійна робота студента - це навчальна діяльність студента, яка планується, виконується за завданням, під методичним керівництвом і контролем викладача, але без його прямої участі [2, с. 309].

Самостійна робота студента-хореографа виступає важливим засобом освоєння програмового матеріалу в будь-якій формі навчальної діяльності. Вона є плановою організаційно-методичною системою завдань, яка здійснюється без прямої допомоги викладача з орієнтацією на досягнення успішного результату.

Спрямованість самостійної роботи майбутнього вчителя хореографії орієнтована на формування як професійних знань та вмінь, так і на розвиток організаторських, комунікативних та творчих якостей, необхідних для успішного професійного становлення студента та формування його творчого потенціалу.

Організація самостійної роботи в процесі вивчення теорії і методики класичного танцю характеризується чіткою поставкою мети та завдань навчальної роботи, необхідним результатом і формою контролю отриманих знань, умінь, професійних навичок.

Головною метою самостійної роботи при вивченні даної дисципліни є активізація розумової та творчої діяльності студентів, формування потреби безперервного самостійного поповнення та вдосконалення необхідних для професійного становлення інтелектуальних та творчих здібностей.

Змістом самостійної роботи студента-хореографа на шляху вивчення теорії і методики класичного танцю є заздалегідь спроектовані та скеровані на досягнення основної мети завдання, які передбачають:

- частину теоретичного (додаткового) матеріалу, менш складного за змістом, що не вимагає втручання викладача на етапі ознайомлення або матеріалу дослідницького характеру;

- окремі практичні завдання, які не потребують безпосередньої взаємодії педагога та студента в процесі вивчення чи відпрацювання;

- творчі завдання.

Враховуючи спосіб здійснення педагогом контролю за якістю самостійної роботи студента-хореографа можна виділити наступні її форми:

- самостійна робота на аудиторних заняттях;

- позааудиторна самостійна робота.

Зміст окремих форм самостійної роботи студента в процесі вивчення класичного танцю характеризує її класифікацію:

- репродуктивна;

В основі репродуктивної самостійної роботи майбутнього вчителя танцю виступає технічне відпрацювання вивчених в процесі занять танцювальних елементів біля станка чи посеред зали.

- реконструктивна;

Даний вид самостійної роботи характеризується доопрацюванням поданого викладачем навчального матеріалу: запис хореографічної композиції (чи навпаки - розбір та постановка), написання конспекту прослуханої лекції тощо.

- продуктивна (творча);

Особливий вид роботи, спрямований на побудову власних, передбачених навчальною програмою, танцювальних комбінацій, етюдів, хореографічну імпровізацію, створення образу, а саме - виконання творчого завдання спрямованого на створення нового оригінального продукту.

- науково-дослідницька;

Важливий і водночас необхідний вид самостійної роботи студента, що характеризується включенням в навчально-виховний процес інтелектуальних зусиль. Основними завданнями самостійної науково-дослідницької роботи студента-хореографа є дослідження танцювального фольклору з подальшою інтерпретацією у сценічний варіант, проведення педагогічного експерименту, теоретичні обґрунтування окремих явищ хореографічного мистецтва, підготовка до участі в конференції, олімпіаді тощо.

Самостійна робота студентів-хореографів забезпечується системою навчально-методичних засобів, передбачених для вивчення теорії і методики класичного танцю:

- основна література (підручник, конспект лекцій викладача, навчальні та методичні посібники, методичні вказівки щодо виконання певного роду завдання);

- додаткова література (фахова, наукова, періодична, Інтернет ресурси);

- мультимедіа (відео та аудіо матеріали, презентації PowerPoint, ілюстрації та ін.).

Під час самостійного опрацювання навчального матеріалу великого значення для студента набуває навчально-методичний комплекс дисципліни, який зберігається в паперовому варіанті на кафедрі та електронному - в системі дистанційного навчання «Moodle» чи іншого її аналогу, зміст якого передбачає:

- навчальну та робочу програму з дисципліни з чітким визначенням змісту й обсягу аудиторної і позааудиторної навчальної роботи;

- лекційний курс;

- методичні рекомендації до виконання танцювальних елементів, які виносяться на самостійне вивчення;

- методичні рекомендації до самостійної роботи студента з чітко встановленими завданнями та вимогами щодо їх виконання;

- критерії до оцінки знань і вмінь із даної дисципліни;

- перелік тем індивідуальних навчально-дослідних завдань;

- перелік запитань, що виносяться на залік чи екзамен;

- пакет контрольних завдань, запитань, тестів для самоперевірки;

- список основної та додаткової літератури;

- ілюстративні матеріали.

Важливо також звернути увагу на проблеми, покращення яких може призвести до збільшення ефективності самостійної роботи. Вважаємо, що чи не основною проблемою постає правильно організований процес контролю.

Контроль виконання самостійної роботи студента проводиться відповідно до вимог кредитно-модульної системи організації навчального процесу.

Рекомендовані такі основні форми контролю самостійної роботи:

- поточний контроль;

- модульний контроль;

- тестування;

- проведення контрольних (самостійних) робіт;

- усне опитування з теорії;

- перевірка домашніх (творчих) завдань;

- прослуховування доповіді з самостійно вивчених розділів дисципліни;

- практичний показ самостійно складеної комбінації чи етюду;

- захист індивідуального навчально-дослідного завдання;

- проведення олімпіади, круглого столу серед студентів, які одночасно вивчають курс «Теорія і методика класичного танцю»;

- підсумковий контроль (залік, екзамен).

Можливим є застосування й інших форм контролю самостійної роботи.

Варто відзначити, що самостійна діяльність майбутнього вчителя хореографії повинна здійснюватися за систематичним графіком з чіткими вимогами та регламентом, поєднуючи в собі певні правила та стимули.

Основними факторами, які стимулюють студента-хореографа до систематичної самостійної діяльності є:

- формування внутрішньої мотивації студента (самовдосконалення, саморозвиток, професійне зростання тощо);

- чітка установка з боку педагога на постійність і поетапність в ході навчально-самостійної діяльності;

- планування змісту самостійної роботи як однієї із провідних форм навчально-виховного процесу;

- комплексний підхід до організації самостійної роботи;

- постановка конкретних, чітких вимог та критеріїв оцінки до результатів самостійної роботи;

- індивідуальні консультації студентів;

- планомірний розподіл обсягу аудиторної і самостійної роботи;

- надання необхідного методичного матеріалу;

- своєчасна оцінка результатів самостійної діяльності студента;

Самостійна робота є особливою формою прояву творчої активності студента, ефективність якої залежить від її планування, організації, змісту, взаємозв'язку, характеру завдань та результатів її виконання.

Отже, залучення студентів-хореографів до основних форм та видів самостійної роботи в процесі вивчення теорії і методики класичного танцю успішно сприятимуть формуванню необхідних особистісних якостей, знань, умінь, навичок на шляху професійного становлення.

Висновки до першого розділу

У розділі представлено аналіз наукових підходів до визначення понять самостійність, пізнання, діяльність, пізнавальна діяльність, пізнавальна самостійність, самостійна робота», «самостійна пізнавальна діяльність», «інформаційні технології» і т. п., визначено необхідність самостійної пізнавальної діяльності студентів, розкрито значення інформаційних технологій навчання в процесі самостійної пізнавальної діяльності.

Аналіз філософської та психолого-педагогічної літератури показав, що вміння є результатом оволодіння дією або сукупністю дій, основаних на будь-яких правилах або системі правил. Вміння самостійної пізнавальної діяльності розглянуто з позиції особистісно-орієнтованого підходу. Вони належать до сукупності навчально-професійних здатностей та формуються у процесі навчання у ВНЗ, детермінуючи процес самореалізації особистості у вирішені творчих завдань, і є способом навчальної діяльності.

Ефективність самостійної роботи студентів залежить від змісту та складності її завдань, керівництва з боку викладача, засобів та прийомів навчальної діяльності тощо. Формування навичок самостійної роботи студентів в процесі хореографічної діяльності разом з іншими фаховими чинниками забезпечують якісну професійну підготовку студентів.

Класичний танець - основа фахової підготовки педагогів-хореографів, організація самостійної роботи студентів з дисципліни «Теорія і методика класичного танцю» має значний вплив на формування професійних вмінь та навичок майбутнього фахівця.

Поступово оволодіваючи вміннями пізнання реальної дійсності та застосовуючи їх на практиці (спочатку у вирішенні навчальних завдань, а згодом - у вирішенні професійних проблем), майбутній вчитель хореографії формує у себе здатність самостійно мислити, аналізувати та приймати рішення.

У такому разі майбутні вчителя хореографії виходять на якісно новий рівень навчання і перетворюються у відповідальну творчу особистість. Результатом самостійної роботи студентів стає формування в них здатності до майбутньої професійної діяльності.

РОЗДІЛ 2. ШЛЯХИ РОЗВИТКУ НАВИЧОК САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ-ХОРЕОГРАФІВ ПІД ЧАС ВИВЧЕННЯ ДИСЦИПЛІНИ «ТЕОРІЯ І МЕТОДИКА КЛАСИЧНОГО ТАНЦЮ»

2.1 Вивчення рівня розвитку навичок самостійної роботи студентів з дисципліни «Теорія та методика класичного танцю»

Основне педагогічне завдання, яке є метою навчання й виховання у ВНЗ, викладач вирішує шляхом перетворення навчання студентів у самонавчання, зовнішньої регуляції їхніх дій і вчинків у саморегуляцію. Викладач перетворює педагогічні цілі в психологічні цілі студента. Вирішити це складне педагогічне завдання він може, лише усвідомивши загальну мету, розклавши її на декілька менших, супідрядних цілей, перетворивши їх у педагогічні завдання [4, с. 74]. Завдання вищого навчального закладу - виховати такого балетмейстера-педагога, який би був носієм і пропагандистом танцювальної культури; розширити музикознавчу та хореографічну базу знань й опанувати виконавські навички, що забезпечують якість подачі танцювального матеріалу учасникам танцювального колективу; опанувати систему методів і методик викладання танцю й постановки хореографічного твору.

Під поняттям «самостійна робота студента» ми розуміємо інтегративну якість особистості, що забезпечує її професійне зростання та інтелектуальний розвиток через формування системи мотивів активної самоосвітньої діяльності, дослідницького стилю організації самостійного навчально-пізнавального процесу.

Нами виділені компоненти творчої самостійності (табл. 2.1): мотиваційний, когнітивний, організаційний, особистісно-орієнтований.

Таблиця 2.1

Компоненти самостійної роботи студента

Компонент	Зміст і характеристика
Мотиваційний	усвідомлене спонукання, що обумовлює цілеспрямовану діяльність
Когнітивний	система провідних знань і способів діяльності, які дозволяють отримувати ці знання
Організаційний	здатність і вміння ставити й сприймати мету, планувати й прогнозувати свою діяльність з досягнення цієї мети
Особистісно- орієнтований	здатність адекватно оцінити свою діяльність на всіх її етапах, бути уважним, докладати вольових зусиль для подолання інтелектуальних ускладнень

Дослідження навчально-виховного процесу в навчальному закладі дозволяє виділити наступні проблеми:

- практика навчання спрямована на здобуття традиційного набору професійних знань, навичок, умінь, але не завжди враховує особистісний аспект підготовки спеціаліста;

- недостатньо використані методи пошуково-творчої активності, проблемні та ігрові методи, спрямовані насамперед на формування і розвиток професійно-особистісних якостей;

- не розроблені організаційні форми та технічні засоби забезпечення навчального процесу, методи оцінювання рівня сформованості творчої самостійності.

Все це обумовлює наявність суперечностей: між соціальним замовленням, зростаючими вимогами науково-технічного прогресу до рівня творчого і самостійного стилю діяльності та недостатньою орієнтованістю освітньої практики на формування творчої самостійності студентів; між необхідністю постійної самоосвітньої діяльності, спрямованої на творчий розвиток особистості в умовах зростаючого потоку сучасної науково-технічної інформації та недостатнім науково-теоретичним осмисленням проблеми формування творчої самостійності майбутніх фахівців у процесі навчання; між можливостями дисциплін навчального плану з формування творчої самостійності майбутніх спеціалістів та недостатнім рівнем розробки наукових підходів до методики її формування. Зазначені суперечності дозволяють сформулювати проблему дослідження - підвищення ефективності формування творчої самостійності студентів в навчальних закладах з науково-технічного прогресу та нових вимог ринку праці.

Вирішення зазначеної проблеми може бути реалізоване через:

- зміну ставлення студента до мотивації в професійній діяльності, до процесу освоєння нових знань, придбання навичок і вмінь на основі самоорганізації й самооцінки;

- виховання таких якостей особистості, як самостійність, індивідуальна активність, прагнення до самоосвіти;

- розвиток здатності бачити ситуацію в комплексі, оцінювати її проблематичність, робити логічні висновки й приймати нестандартні рішення, використовувати технології критичного мислення, уміння відповідати за прийняті технічні рішення;

- навчання професійним знанням, навичкам, умінням і їхнього використання на основі творчого мислення.

Для досягнення цілей сучасного суспільства необхідний спеціаліст, спроможний оперативно приймати нешаблонні рішення, діяти самостійно, творчо. Творчість починається там, де здійснюється самостійний пошук принципів, способів поведінки і дій. Творчість набуває розвитку на основі самостійності особистості і є вищим ступенем її розвитку. У сучасних умовах самостійність стає професійно необхідною якістю особистості будь-якого спеціаліста. Отже, і підготовка майбутніх спеціалістів у вищому навчальному закладі має орієнтуватися на формування у студентів цієї якості, а не лише на репродуктивну виконавську діяльність з оволодіння певною сумою знань і вмінь.

Нами було встановлено три рівні сформованості творчої самостійності за компонентами:

- достатній рівень характеризується тим, що рішення приймаються переважно на основі рекомендацій викладача або підказок і порад інших студентів, креативні показники самооцінки особистості зміщені до низьких значень; умінням більш-менш точно формулювати визначення, вибирати запропоновану схему без пояснень; заучуванням матеріалу без системності; теоретичною необґрунтованістю рішення завдань; мінімальним використанням джерел інформації. Відсутні уміння й навички володіння методами й механізмами творчого пошуку, навички організації самостійної діяльності. Має місце неточне розуміння завдань, труднощі у визначенні причини й наслідку. У процесі навчання не проявляються творча активність, самостійність.

- середній рівень - великий вплив на мотив реалізації творчої самостійності мають зовнішні фактори, засновані на помітності особистості й можливості одержати схвалення своїм діям; особистий досвід превалює при виробленні рішення, а креативні показники самооцінки тримаються в рамках значень середнє, вище за середнє. Є присутнім грамотне формулювання термінів, уміння застосовувати правило; уміння виділяти головне в досліджуваному матеріалі; рішення приймаються на теоретичній основі, але відсутнє всебічне дослідження ситуації; використання різних джерел інформації; алгоритмізоване рішення. При цьому проявляється низька самостійність. Потребує допомоги при плануванні професійної діяльності.

Не завжди адекватно оцінює себе за результатами своєї професійної діяльності. В особистісному аспекті нестійкі показники працездатності, прояв творчої активності не носить систематичного характеру.

- високий рівень - творча самостійність активізується внутрішніми мотивами особистості, прагненням до самовдосконалення, самореалізації; рішення приймаються не тільки на основі особистого знання, досвіду, але й використовуються всілякі інформаційні джерела; оцінка особистісних творчих резервів у студентів досить висока. Відпрацьовано вміння точно й обґрунтовано формулювати визначення, указувати залежність одного поняття від іншого, робити конкретні теоретичні висновки; виділяти головне й уміти пов'язувати з попередніми знаннями; технічно грамотно описувати ситуацію й адекватно її оцінювати; мотивоване використання сучасних джерел інформації; власне бачення ситуації й вироблення власного стилю в ухваленні рішення. Технологічна сфера показує вміння організувати самостійну діяльність, володіння методами творчої самостійної діяльності, уміння критично оцінювати результати діяльності; самостійність при плануванні роботи; правильне осмислення змісту професійного завдання, виділення елементів і визначення способів виконання; постійно оцінює себе з погляду успішного виконання професійної діяльності.

Отже, системоутворюючим фактором вивчення дисципліни визначена творча самостійність студента як інтегративна якість особистості, що проявляється в самостійному, мотивованому і творчому стилі діяльності. Структура і зміст компонентів творчої самостійності студентів наступна: мотиваційний - націленість на успіх, цілеспрямованість самостійної діяльності, усвідомлення себе як професіонала та значимості професійної творчості; когнітивний - адекватність знань, що добуваються самостійно, творче їх застосування, уміння оцінювати ситуацію та своє ставлення до неї, генерувати ідеї; організаційно-технологічний - уміння ставити цілі та приймати рішення, планувати і прогнозувати свою самостійну діяльність, володіння методами і механізмами творчого пошуку, систематизації та застосування інформації; особистісний - розвиток творчих якостей особистості та самостійності мислення, докладання вольових зусиль для подолання інтелектуальних ускладнень.

Констатувальний експеримент проводився у Бердянському державному педагогічному університеті на кафедрі хореографії і мав за мету - визначити ставлення студентів-хореографів до самостійної навчальної діяльності та з'ясувати рівень зацікавленості даною проблемою. З цією метою нами було проведено анкетування серед студентів 1-4 курсів денної форми навчання, використовувався метод спостереження за навчальною діяльністю студентів, за їх самостійною роботою в аудиторний та позааудиторний час. Особливу увагу ми приділяли самостійній роботі студентів з дисципліни «Теорія та методика класичного танцю».

Основними методами на цьому етапі дослідження були спостереження, анкетування та бесіда. Важливість анкетування визначалася відповідністю змісту запитань меті дослідження. Анкети мали закриті питання, у яких були можливі варіанти відповіді, та відкриті - відповіді, на які давали самі студенти (див. додаток).

У процесі дослідження вивчалися:

1) обсяг самостійної пізнавальної діяльності студентів у загальному бюджеті навчального часу; сформованість та формування вмінь самостійної пізнавальної діяльності у студентів; відношення та прагнення студентів до самостійної пізнавальної діяльності; запропоновані види самостійної пізнавальної діяльності; рівень вмінь самостійної пізнавальної діяльності;

2) труднощі, які виникають у викладачів при організації самостійної пізнавальної діяльності студентів; наявність програм (планів) навчання самостійної пізнавальної діяльності; методичне забезпечення самостійної пізнавальної діяльності студентів; організація самостійної пізнавальної діяльності студентів та її контроль.

Зробимо детальний аналіз результатів анкетування. Аналіз результатів анкетування показав, що у більшості студентів спеціальності «Хореографія» (70%) виникає інтерес до самостійного виконання навчальних завдань, 30% студентів відповідають, що цей інтерес виникає лише іноді. Це доводить, що студенти спеціальності «Хореографія» у більшості розуміють важливість самостійного виконання навчальних завдань.

На запитання: «Чи плануєте Ви самостійної пізнавальної діяльності?» одержані дані підтвердили негативну відповідь студентів. Так за загальними даними 56% студентів не планують самостійної пізнавальної діяльності. Навіть при деяких вміннях самостійно працювати студенти відзначають, що повільно сприймають навчальний матеріал на слух, а також при вивченні та конспектуванні. Таким чином, можна виявити не сформованість у студентів психологічної готовності до самостійної пізнавальної діяльності, незнання загальних правил її організації, невміння реалізувати запропоновані дії.

На запитання анкети: «Скільки часу на тиждень Ви відводите на самостійну підготовку до занять?» отримані результати засвідчили, що більше 25 годин на тиждень відводить на самостійну підготовку до занять 9,3% студентів; 21 - 25 годин - 10,2%; 16 - 20 годин - 18,4%; 11 - 15 годин - 20,8%; 6 - 10 годин - 13,2%.

На запитання: «Чи вистачає Вам часу для самостійної пізнавальної діяльності?» відповіли «так» - 18%, «ні» - 80%, не змогли дати відповідь - 2%. Проведений аналіз виявив таку цікаву деталь: студент, який намагається навчатися добре та відмінно, витрачає більше часу на підготовку до занять і все ж вважає, що цього не достатньо. Студент, який навчається задовільно і приділяє менше часу самостійній роботі, вважає, що відведеного часу цілком достатньо.

Дані цього дослідження свідчать на користь того, що потрібно вивчати бюджет часу студента. Але разом з тим вони з гострою необхідністю ставлять питання про актуальність з'ясування суті і місця самостійної роботи, оскільки одержані дані лише факти, які знаходяться на поверхні, а справжні причини їх появи залишаються невідомими. Окрім того, додаткові ускладнення виникають у зв'язку з тим, що самостійна робота і самостійної пізнавальної діяльності розглядаються як ідентичні поняття.

Самостійна пізнавальна діяльність, яка є основним видом навчальної діяльності у ВНЗ, передбачає поетапне засвоєння нового матеріалу, його закріплення, використання, повторення. Фактично єдиний і неподільний процес індивідуального навчального пізнання штучно розчленовується, що гальмує мислення студента або у всякому разі не дозволяє набути такі знання, які сприяли б його розвиткові. У процесі такої діяльності, по суті, рідко враховується суб'єктивний досвід студента, його навчальні можливості.

На запитання анкети: «Яка мета Вашої самостійної пізнавальної діяльності при підготовці до занять?» відповіді студентів розділилися на дві групи: одні (80,6%) орієнтуються на завдання, сформовані викладачем, інші (19,4%) намагаються виходити за рамки запропонованого для самопідготовки. Студенти першої групи пояснювали бажанням отримати позитивну оцінку (50%) та знайти відповідний матеріал до теми заняття (30,6%). Студенти другої групи, основна кількість, ставлять за мету стати висококваліфікованим спеціалістом (6%) та дізнатися більше нової інформації з фаху (13,4%).

На запитання: «Чи завжди Ви досягаєте поставленої мети самостійної пізнавальної діяльності?» позитивну відповідь дали лише 31% студентів, 69% - не змогли дати відповідь.

На запитання: «Які види завдань найкраще сприяють самостійному опрацюванню навчального матеріалу?» більшість студентів (49%) не змогли дати відповідь (мабуть, не зрозуміли питання), лише 19% опитуваних (студенти старших курсів) відповіли, що це практичні види завдань та дослідницькі - 10%.

Аналіз анкетування показав, що студенти найбільше приділяють уваги пізнавально-практичному виду самостійної роботи (42%), а найменше - творчому (12%).

Констатувальний експеримент дав результати, графічна інтерпретація яких наводиться на рис. 2.1.



Рис. 2.1. Рівень сформованості самостійної роботи у студентів (%)

Експеримент показав, що у більшості студентів вміння сформовані на достатньому (50%) та середньому (40%) рівнях і тільки 10% мають високий рівень сформованості вмінь самостійної роботи.

Аналізуючи рівні підготовки студентів до самостійної роботи, встановлено, що вони не завжди усвідомлюють суттєву різницю в обсягах, а головне у якості навчального матеріалу між школою та ВНЗ. Їх рівень самостійної роботи буває недостатнім для ефективного оволодіння новими навчальними дисциплінами. Дослідження науковців підтверджують [80], що найлегше на молодших курсах студенти вміють запам'ятовувати, записувати і переказувати почуте і прочитане. У той же час вміння узагальнювати, аналізувати, виділяти головне у теоретичному матеріалі дається важко, а тому студентові необхідні постійні зусилля, і, в першу чергу, в самостійної роботи, під час оволодіння навчальним матеріалом. Отже, самостійної роботи як вид навчальної діяльності вимагає спеціального навчання її прийомам, методам і змісту.

Якісний аналіз даних констатувального експерименту дозволяє зробити висновки про причини отриманих результатів:

- відсутність установки на самостійний розвиток професійно значимих якостей студента;

- індиферентне ставлення студента до організації самостійної роботи;

- відсутність комплексу методичних рекомендацій з проблеми формування вмінь самостійної роботи студентів;

- неусвідомленість студентами змісту завдань самостійної роботи.

Другий етап констатувального експерименту передбачав спостереження за самостійною позааудиторною роботою майбутніх учителів хореографії.

Результати спостережень довели, що рівень самостійної пізнавальної діяльності студентів залежить від того, наскільки навчальні завдання відповідають структурі і змісту навчального матеріалу і наскільки адекватно в них відображені закономірності навчального процесу та дидактичні принципи.

Так, майбутні вчителі хореографії у більшості виконують такі види позаурочної самостійної роботи:

- робота з навчально-методичною літературою (дисципліни «Теорія і методика роботи з дитячим хореографічним колективом», «Теорія і методика класичного танцю», «Теорія і методика історико-побутового танцю», «Історія хореографічного мистецтва» та ін.;

- робота з відеоматеріалом («Мистецтво балетмейстера», «Теорія і методика народно-сценічний танцю», «Теорія і методика сучасного танцю», «Сучасні напрямки хореографії» та ін.;

- самостійна творча діяльність (складання фрагментів уроків, постановка хореографічних етюдів, композицій тощо);

- тренувальна робота у класі («Мистецтво балетмейстера», «Підготовка концертних номерів»).

Як ми бачимо, результати спостереження дещо відрізняються від відповідей на питання анкети. Це пов'язано з тим, що студенти у деяких випадках оцінюють свою діяльність, як бажану, а не як дійсну. Великий відсоток часу щодо самостійної роботи у позаурочний час майбутні педагоги-хореографи присвячують творчій діяльності (постановці танців, розробці фрагментів уроків). Така ситуація пояснюється підвищеною відповідальністю студентів під час підготовки до демонстрації результатів виконання індивідуальних завдань. Щодо заняття класичним танцем, спостерігається тенденція підвищення навчально-пізнавальної та навчально-тренувальної роботи лише наприкінці семестру під час складання іспитів.

Задля виявлення повної картини організації самостійної роботи майбутніх педагогів-хореографів нами було зроблено аналіз методичного забезпечення дисципліни «Теорія і методика класичного танцю».