Теоретичні основи та актуальні проблеми сучасної дидактики

1. Методи навчання - дидактична категорія.

2. Класифікація методів навчання.

3. Характеристика окремих методів навчання (крім проблемного і програмованого):

а) розповідь; б) бесіда; в) робота з книжкою;

г) драматизація; д) прослуховування художнього слова; е) спостереження;

є) демонстрація; ж) лабораторні і практичні роботи; з) дидактична гра; й) вправа;

і) самостійна робота;

4. Засоби навчання. Види наочності. Форми поєднання слова і наочності.

Ключові поняття: метод навчання, прийом навчання, засоби навчання, наочність.

1. МЕТОДИ НАВЧАННЯ - ДИДАКТИЧНА КАТЕГОРІЯ.

Методи навчання визначають характер діяльності вчителя й учнів у навчальному процесі. Вони завжди пов'язані із закономірностями суспільного розвитку, рівнем виробничих ' відносин, що відбиваються через принципи навчання насамперед у загальній меті навчальної діяльності і відповідному змісті освіти.

Метод (від грец. - шлях до чогось, дослідження) в широкому значенні - спосіб дослідження педагогічних явищ. У вузькому значенні термін "метод" вживають у словосполученні "метод навчання"; він є категорією дидактики.

Метод навчання можна тлумачити як спосіб передачі соціального досвіду і як систему дій. У дидактиці метод навчання розглядають переважно як спосіб.

Метод навчання - спосіб впорядкованої взаємозв'язаної діяльності викладача і учня (учнів), спрямованої на розв'язання завдань освіти, виховання і розвитку в процесі навчання.

У зв'язку із складністю визначення поняття "спосіб" у 1978р. на конференції з проблем методів навчання в Ленінграді було прийнято точніше формулювання: "Методи навчання - впорядковані системи взаємозв'язаних прийомів педагогічної діяльності вчителя і навчально-пізнавальної діяльності учнів".

У наведених визначеннях відбито двобічний характер досліджуваної дидактичної категорії: з одного боку, вона передбачає діяльність учителя, з іншого - діяльність учня (учнів). Таким чином, розглядаючи методи навчання, слід розрізняти методи навчання (викладання) і методи учіння.

Функції методів навчання: інформаційна, що передбачає створення умов для сприймання навчального матеріалу; навчання практичних умінь і навичок; учіння; керівництва пізнавальною діяльністю учнів.

Функції перебувають у діалектичному зв'язку і не можуть бути закріплені тільки за одним з учасників навчального процесу (за вчителем чи за учнем).

Методи навчання історично змінюються. Зокрема на сучасному етапі розвитку суспільства вони набувають продуктивнішого характеру, оскільки цього вимагає сьогодення. Відбивають також його класову структуру. Ще І.Г. Песталоцці писав: "Широко відомо, що способи навчання, які є в школах для найнижчих верств населення, не тільки ігнорують ці (природні - примітка автора) закони, а й чинять їм грубу, таку, що кидається в очі, загальну протидію.

Очевидним наслідком ігнорування цих законів, наслідком такої системи навчання, через яку біднота в наших школах одержує уривчасті, позбавлені психологічної основи, безсистемні знання, є огрубіння почуттів, однобічність, поверховість і самовпевнена порожнеча, що характерні для народних мас нашого часу".

Прийом навчання - деталь, тобто часткове поняття щодо методу. Прийом навчання дає змогу визначити конкретний шлях реалізації того чи іншого методу. Сукупність прийомів навчання розкривають суть методу, а різні їх варіації збагачують метод навчання.

Засіб навчання - пристосування, знаряддя дії, тобто те, за допомогою чого виконують ту чи іншу дію. Засобами навчання можуть бути підручник, дошка, таблиця, модель, грамзапис, слово вчителя, технічні засоби навчання тощо

Види методів навчання визначають за рівнем їх узагальненості й універсальності. На цій підставі виділяють:

загально-дидактичні (методи навчання, що використовують під час викладання будь-якого навчального предмета). Це, зокрема розповідь, бесіда, вправа, демонстрація, спостереження, дидактична гра, самостійна робота тощо;

методи окремих методик, які відбивають специфіку певного навчального предмета і відповідної йому науки, наприклад, усна лічба, розспівування, звуко-буквений аналіз тощо.

Термін "метод навчання" використовують як синонім поняття "методика", коли йдеться про авторський підхід до організації навчального процесу, наприклад, "метод С.М. Лисенкової".

Термін "метод навчання" споріднений із поняттям "методика", котре розуміємо як шлях викладання.

Методика - наука про викладання конкретного навчального предмета.

Певною проблемою для недосвідченого вчителя є вибір методів навчання. Потребують розробки наукові засади технології їх добору. У практиці роботи вчителя склався так званий "емпіричний підхід", в основі якого лежить інтуїтивний вибір учителем доцільних, на його думку, методів. Вибір методів навчання на емпіричному рівні визначають такі чинники: мета і завдання навчання; зміст навчання; специфіка навчального предмета; характер навчального матеріалу; методи відповідної науки; анатомо-фізіологічні особливості учнів; вікові психолого-педагогічні особливості учнів; матеріально-технічна база школи; традиції, що склалися в діяльності вчителя, у педагогіці, в школі.

Науковий підхід до вибору методів навчання розробив Ю.К. Бабанський.

2. КЛАСИФІКАЦІЯ МЕТОДІВ НАВЧАННЯ.

Однією з гострих проблем сучасної дидактики є класифікація методів навчання. Найпоширенішим є поділ на групи за джерелом передачі і характером сприймання інформації (Є.Я. Голант): словесні, наочні і практичні методи. Словесні - розповідь, бесіда, прослуховування художнього слова, робота з книжкою; наочні - спостереження і демонстрація; практичні - вправа, дидактична гра, лабораторна робота, практична робота.

Недоліки цієї класифікації:

окремі методи не можна віднести до тієї чи іншої групи (самостійна робота, словникова робота, програмоване навчання, пояснювальне читання, проблемне навчання, драматизація);

чітко не розмежовані можливості окремих методів навчання з точки зору залучення певних органів чуття; зокрема, робота з книжкою - це сприймання інформації через друковане слово, з участю зорового аналізатора.

І.Я. Лернер розробив систему методів навчання, що зумовлена характером пізнавальної діяльності учнів і залежить від виду змісту освіти. Він виділив такі чотири види знань: знання про світ і способи діяльності; досвід здійснення діяльності; досвід творчої діяльності; досвід емоційно-ціннісного ставлення людей до світу і один до одного. Згідно з цією концепцією автор рекомендує такі методи навчання:

репродуктивні (інформаційно-рецептивні, або пояснювально-ілюстративні і репродуктивні);

продуктивні (проблемного викладу, частково-пошуковий і дослідницький методи);

М.І. Махмутов за основу класифікації методів викладання і учіння взяв рівень проблемності засвоєних знань і рівень ефективності учіння, виділивши відповідно методи викладання і методи учіння. Звідси й назва - бінарні методи. Методи викладання:

інформаційно-узагальнюючий, пояснюючий, інструктивно-практичний, пояснювально-спонукальний, спонукальний; і відповідні методи учіння: виконавчий, репродуктивний, продуктивно-практичний, частково-пошуковий, пошуковий.

Академік Ю.К. Бабанський на основі цілісного підходу до процесу навчання виділяє три групи методів навчання:

1. Методи організації і здійснення навчально-пізнавальної діяльності.

2. Методи стимулювання і мотивації учіння.

3. Методи контролю і самоконтролю в навчанні.

Відомі класифікації методів навчання за джерелом знань і логічним обґрунтуванням (Н.М. Верлізін); за джерелом знань; за рівнем самостійності учнів у навчальній діяльності (А.М. Алексюк, І.Д. Звєрєв).

Найчастіше використовують класифікації методів навчання за джерелом знань і за характером пізнавальної діяльності.

Недоліки:

обмежене використання через відсутність матеріальної бази

3. ХАРАКТЕРИСТИКА ОКРЕМИХ МЕТОДІВ НАВЧАННЯ.

Кожний окремий метод навчання має загальні і специфічні ознаки, характерні особливості, зокрема:

а) Розповідь - монологічна форма викладу навчального матеріалу, переважно описового характеру. Використовують з метою опису подій, процесів, явищ у житті природи, суспільства, окремої людини або групи людей, для передачі вражень, змісту спостережень. Застосовують тоді, коли учень не має уявлення про об'єкт - він недоступний для безпосереднього або опосередкованого сприймання.

Характер взаємодії вчителя і учня (учнів) у тому, що інформацію повідомляє один із суб'єктів навчального процесу (вчитель або учень).

Схематично механізм розповіді можна подати так:

Діяльність учнів має акроаматичний або еротематичний характер.

Залежно від змісту і діяльності учнів розповідь буває повідомляючою і проблемною.

Проблемна розповідь пов'язана з постановкою перед учнями навчальної проблеми, основою якої є штучно створена вчителем суперечність, котрий розв'язує її протиставленням різних точок зору, гіпотез, підходів, вибором прийнятного і науково обґрунтованого варіанта. Це перший рівень проблемності.

Суттєвим недоліком розповіді як методу навчання є відсутність зворотного зв'язку. Єдиним показником ефективності засвоєння навчального матеріалу є пантоміміка учнів, їх емоційні реакції. Але вони не дають змоги об'єктивно визначити якість засвоєння матеріалу.

Використання розповіді в навчальному процесі може бути ефективним тільки в разі її правильної організації, а саме: чіткого визначення теми і змісту; емоційності розповіді (зв'язок із життєвим досвідом учнів, образність мовлення, передача почуття оповідача);

чіткої структури розповіді (початок, розвиток подій, кульмінація, фінал, якщо розповідь сюжетна).

Розповідь використовують як самостійний або допоміжний метод на всіх етапах навчального процесу з різною дидактичною метою. Наприклад, мета розповіді під час пояснення нового матеріалу - ознайомити із системою нових уявлень і понять, під час перевірки домашнього завдання - відкорегувати знання учнів;

б) Бесіда - діалогічний або полілогічний метод навчання, що має запитально-відповідальну форму оволодіння навчальним матеріалом. У процесі бесіди обидва суб'єкти дидактичного спілкування є активними її учасниками.

Переваги бесіди як методу навчання:

метод зручний для одержання зворотного зв'язку;

спряє поточній корекції дидактичного спілкування з точки зору організаційної і змістової;

створює умови для активізації пізнавальної діяльності учнів на різних її рівнях.

Водночас, коли в класі багато учнів, залучити їх до активного спілкування з вчителем у ході бесіди складно.

Вимоги до використання бесіди як методу навчання:

запитання мають бути продумані і чітко сформульовані;

учитель повинен визначити рівень сформованості базових знань, умінь і навичок учнів і враховувати його під час формулювання запитань;

запитання не повинні містити незрозумілі слова, словосполучення, образні вислови, недоступні дітям через вікові особливості;

запитання мають створювати систему, що підводить до висновку (бажано самостійного);

запитання не повинні бути "багатоповерховими", альтернативними, містити у собі готову відповідь;

учителю потрібно використовувати всі засоби виразності, щоб запитання було зрозуміле.

Залежно від характеру пізнавальної діяльності, яку спрямовують запитання, бесіди поділяють на репродуктивні, катехізичні (пояснювальні), евристичні.

Залежно від дидактичної мети розрізняють підготовчі (попередні), поточні і підсумкові бесіди.

У структурі уроку можливості для використання бесіди як методу навчання необмежені. Вона може бути самостійним методом або виконувати допоміжну роль;

в) Робота з книжкою - метод навчання, що спрямовує на використання друкованого слова для повнішого й ефективного засвоєння навчального матеріалу.

Види навчальних книжок: підручники, довідкова література (словники, словники-довідники, довідники, енциклопедії), додаткова література (художня, науково-популярна), роздаткова література.

Для роботи з книжкою в учнів треба формувати певні вміння і навички. Особливу роль у цьому відіграє початкова школа. Саме вона покликана формувати в учнів техніку читання, уміння виділяти головну думку, будувати план викладу прочитаного, аналізувати тексти, переказувати близько до тексту, користуватися методичним апаратом, відповідати на запитання книжки, "читати" ілюстрації. У школі ІІ і ІІІ ступеня ці навички ускладнюється - учні готуються до активної самоосвітньої діяльності. Ефективність використання цього методу зумовлює додержання вчителем методики роботи з книжкою.

Роботі з навчальною книжкою передує чіткий інструктаж, що включає ознайомлення із завданням, способами його виконання, обробки наслідків.

До роботи з книжкою вдаються на всіх етапах уроку, водночас ще не вивчені потенційні можливості використання навчальної книжки під час самостійного засвоєння нового матеріалу.

г) Драматизація (театралізована гра) - це метод вербального впливу на дитину з використанням усіх можливостей міміки і пантоміміки, театралізованої гри. Драматизацію треба і можна брати на озброєння з метою формування в учнів системи уявлень і понять на етапі вивчення нового матеріалу, особистості школяра та міжособистих стосунків, практичних умінь і навичок через участь у драматизації, а також ілюстрування теоретичних положень уроку, здійснення сугестопедичного впливу на учня.

Оскільки драматизація комплексно впливає на особистість школяра, вчителеві слід враховувати такі вимоги до її використання:

сприймання повинно бути цілеспрямованим, потрібне належне матеріальне оформлення (атрибутика), драматизація має відповідати меті уроку і містити суттєве й ілюстративне, органічно вписуватися в діяльність на уроці, допомагати сприйманню матеріалу уроку.

На уроці використовують різні види театралізованої гри. В початковій школі - це короткі інсценізації, функціональні ігри; у старших класах - історичний театр, громадська трибуна, літературна вітальня. Важливо враховувати принципи організації драматизації: колективний характер гри, актуальність і значущість її для всіх, педагогічний підхід до розподілу ролей і педагогічне керівництво драматизацією.

Треба мати на увазі, що застосування драматизації в навчальному процесі не позбавлене певних недоліків, а саме:

учні звертають увагу на зовнішнє оформлення, відволікаються від головного;

молодшим школярам без допомоги вчителя важко виділити суттєве.

Цінність драматизації як методу навчання в тому, що учні безпосередньо включаються в практичну діяльність, у процесі якої в них формуються вміння і навички; активізується пізнавальна діяльність школярів; діти відчувають себе активними учасниками навчального процесу.

Методика організації драматизації у навчанні поки що недостатньо опрацьована.

д) Прослуховування художнього слова є одним із засобів засвоєння учнями нового матеріалу, ілюстрування, створення проблемної ситуації, перевірки дієвості умінь і навичок учнів, розширення кругозору дитини.

Використовують як друковане, так і живе слово у виконанні учителя чи в запису.

Прослуховування художнього слова стимулює пізнавальну активність учнів, виховує повагу до рідної мови, сприяє формуванню читацьких інтересів.

Використовують цей метод переважно на етапі мотивації навчальної діяльності, під час пояснення нового матеріалу (як самостійний або допоміжний метод), з метою поглиблення знань учнів на етапі закріплення або узагальнення та систематизації;

е) Спостереження - організоване, цілеспрямоване, тривале сприймання певного об'єкта з дидактичною метою. Дидактична цінність методу спостереження в тому, що в процесі його використання в учнів формуються дослідницькі вміння і навички.

У навчальному процесі вдаються до таких спостережень:

у реальних умовах (мета: збудити інтерес дитини до навколишнього світу, сприяти аналізу природних соціальних явищ, встановленню зв'язку між результатами спостереження і матеріалом, що вивчається на уроці). Різновидами спостережень у реальних умовах є безпосереднє спостереження за об'єктом, спостереження з вікна, спостереження в куточку живої природи та опосередковане спостереження (перегляд кінофільму, кіноплівки, відеоматеріалів тощо);

у штучно створених умовах (організовують за допомогою наочних посібників (моделей, чучел, муляжів, схем, картин, малюнків).

Вимоги до організації спостереження:

спостереженню має передувати інструктаж учителя;

обов'язковою є підготовча робота учнів (прочитати, дібрати певний матеріал, запитати в дорослих; відвідати місце спостереження, вибрати точку спостереження, з якої об'єкт найповніше сприймається, приготувати потрібне матеріальне оснащення, продумати план спостереження і спосіб оформлення його наслідків).

У ході спостереження треба створити умови для активної самостійної діяльності школярів; результати спостереження перевіряють, узагальнюють, формулюють висновки;

Способи фіксації результатів спостереження: записи, замальовки в щоденнику природи і праці людей, оформлення спостережень у класному календарі природи, письмові творчі роботи, оформлення гербаріїв, альбомів тощо.

Спостереження використовують переважно як самостійний метод навчання на етапі вивчення нового матеріалу, а також в процесі узагальнення і систематизації знань, умінь і навичок.

є) Демонстрація - цілеспрямоване, організоване короткотривале сприймання об'єкта; може бути самостійним і допоміжним методом навчання. Суттєвою перевагою демонстрації є можливість повторного сприймання об'єкта.

Об'єктами, які використовують під час демонстрації, є дидактичні матеріали (картини, таблиці, чучела, схеми, моделі, діафільми, кінофільми тощо), досліди, живі об'єкти, записи. Допоміжні технічні засоби, кодоскоп, епідіаскоп, кіноапарати, відеомагнітофон, виконують обслуговуючу роль і не розв'язують якихось дидактичних завдань.

Під час демонстрації широко використовують шкільну дошку в усіх її модифікаціях.

Методика використання демонстрації в навчальному процесі полягає в тому, що вчитель забезпечує відповідність наочності темі, меті і завданням уроку, цілеспрямованість роботи шляхом постановки конкретного завдання. Він враховує рівень сформованості базових знань, умінь і навичок; забезпечує доступність сприймання учнями всіх характеристик об'єкта.

Демонстрація може бути використана як самостійний або допоміжний метод навчання на всіх етапах уроку.

ж) Лабораторні і практичні роботи мають сприяти формуванню умінь і навичок, іноді понять і уявлень учнів у процесі практичної діяльності з об'єктом, який вони досліджують.

Відмінність між лабораторними і практичними роботами в тому, що під час лабораторної роботи фізичні властивості об'єкта змінюються, а у процесі практичної зберігаються.

Зміст діяльності учнів зводиться до того, що вони планують хід операцій, здійснюють їх, перевіряють їх результативність, використовують прилади, інструменти, самостійно досліджують об'єкт.

У дітей вдосконалюються вміння сприймати, аналізувати, спостерігати. Спочатку це відбувається під безпосереднім керівництвом учителя або відповідно до інструктивних матеріалів, а потім самостійно. Учні набувають навичок самоконтролю через контролюючу діяльність учителя. У них формуються ті прийоми, які він використовує.

Учитель обов'язково повинен провести попередній інструктаж і разом з учнями підбити підсумки роботи, а в разі потреби надати допомогу або поточно проконтролювати виконання завдання. Лабораторні і практичні роботи учні мають виконувати самостійно, що сприятиме формуванню в них дослідницьких умінь і навичок, самоконтролю.

з) Дидактична гра - метод навчання, що дає змогу формувати в учнів уміння й навички або систему уявлень і понять шляхом вправляння в процесі ігрової діяльності. Вона включає конкретну вправу (дидактична основа) та ігрові дії, ігровий момент або ігрову ситуацію і складається з таких компонентів: дидактична задача, ігрова дія чи ігровий елемент, правила гри, хід гри, підсумок або закінчення гри.

Форми дидактичної ігрової діяльності найрізноманітніші, що розширює можливості її використання в навчальному процесі. Це зокрема:

маніпуляції іграшками, картинками, предметами (добір, складання, розкладання);

пошук предмета та його місцезнаходження (вправо, вліво,.) - так звані автодидактичні ігри;

загадування і відгадування (зокрема ребусів);

виконання ролей (рольові дидактичні ігри, театралізована гра);

змагання.

Ігровий елемент може бути використаний у формі слова, фрази, запису, особливих рухів (нахили, заплющування очей, оплески). В одній грі буває й кілька дидактичних елементів.

Класифікація дидактичних ігор не є універсальною, ігри можна розрізняти за різними показниками, зокрема:

за змістом (ігри з розвитку мовлення, математичних уявлень, фонетичного слуху тощо);

за використанням дидактичних ігрових матеріалів (ігри з іграшками і картинками, словесні, сенсорні, настільно-друковані ігри);

за рівнем активності дітей (ігри-вправи, ігри-заняття, автодидактичні ігри тощо).

У методиці викладання кожного навчального предмета виділяють специфічні дидактичні ігри, що відбивають його структуру й особливості.

Правильна методика організації ігрової діяльності учнів у навчальному процесі може забезпечити досягнення високих результатів. Тому треба враховувати, що гра має відповідати вимогам програми, віковим та індивідуальним особливостям школярів. Важливо також належним чином забезпечити наочністю ігрову діяльність. Неприпустиме примусове залучення учнів до гри. Учитель не повинен назавжди виключати з гри дітей, які помилилися. Якщо гра нескладна, роль ведучого можна доручити учневі. Треба обрати відповідний темп гри, обов'язково підбити підсумки.

Дидактична гра - самостійний метод навчання, проте іноді може бути допоміжним, якщо створює "фон" для процесу пізнання.

и) Вправа - метод навчання з багаторазовим повторенням на різних рівнях складності певного способу дії. У процесі виконання вправ у дітей формуються уміння і навички.

Розрізняють такі види вправ (за П.І. Підкасистим): репродуктивні, за зразком, варіативні, творчі. Критерієм виділення таких видів вправ є рівень пізнавальної активності учнів. За місцем у структурі уроку виділяють підготовчі вправи, для повідомлення нових знань; для закріплення і повторення типових операцій, дій; вправи на узагальнення набутих умінь і навичок.

Вправи - самостійний метод навчання. Їх застосовують переважно на етапах перевірки домашнього завдання, закріплення нового матеріалу, повторення й узагальнення попереднього матеріалу та під час пояснення домашнього завдання, коли треба ознайомити учнів із зразком виконання.

і) Самостійна робота - така навчально-пізнавальна діяльність, в якій учні самостійно визначають зміст і послідовність розумових і практичних дій та операцій, темп виконання завдання. Спрямовуюча роль учителя має опосередкований характер.

У структурі самостійної роботи як методу навчання виділяють три головні етапи.

І-й етап (підготовчий): усвідомлення учнями дидактичних завдань самостійної роботи; установка на увагу; мотивація самостійної роботи; інструктаж учителя.

ІІ-й етап (виконавський): виконання учнями завдань самостійної роботи. Учитель може здійснювати поточний контроль за роботою, допомогу невстигаючим учням.

ІІІ-й етап (підсумковий): перевірка роботи учнів з боку вчителя, взаємоконтроль і самоконтроль; оцінювання результатів роботи (бажано із залученням учнів); виділення позитивних моментів у самостійній роботі і типових помилок під час виконання.

Типова помилка вчителя в процесі організації самостійної роботи в тому, що він часто забуває про підсумковий етап.

Проблема класифікації самостійної роботи як методу навчання не однозначна. Є кілька підходів до її розв'язання, зокрема:

а) виділяють види самостійної роботи за дидактичною метою:

спрямовану на сприймання нового, на засвоєння нових знань, на їх закріплення, розширення і вдосконалення, на відпрацювання, закріплення і вдосконалення умінь і навичок;

б) відповідно до матеріалу, з яким працюють учні: самостійна робота з предметами і явищами навколишньої дійсності; спостереження; практична чи лабораторна робота; робота з книжкою; робота з наочністю; робота з дидактичним матеріалом.

в) за характером діяльності: самостійна робота за зразком або репродуктивна; за правилом або системою правил; конструктивна або творча;

г) за способом організації: індивідуальна, індивідуально-групова, індивідуально-фронтальна, колективно-групова і колективно-фронтальна;

д) за способом фіксації результату: письмова й усна;

е) за характером діяльності: теоретична і практична. Самостійну роботу як метод навчання застосовують на всіх етапах уроку, але з об'єктивних причин майже не організується вона на етапі вивчення нового матеріалу (традиційний тип навчання).

4. 3АСОБИ НАВЧАННЯ. ВИДИ НАОЧНОСТІ. ФОРМИ ПОЄДНАННЯ СЛОВА І НАОЧНОСТІ.

У навчальній діяльності методи навчання реалізують за допомогою певних засобів.

Засоби навчання - це інструментарій, способи застосування якого створюють метод навчання. Вони можуть бути різними або однаковими у окремих вчителів.

Засоби навчання (за І.Я. Лернером) поділяють на предметні, практичні, інтелектуальні й емоційні.

Предметні засоби навчання - ненатуральні об'єкти або їх замінники, наочні посібники, прилади, діючі моделі, роздатковий матеріал, фотографії, діафільми, грамзаписи, відеомагнітофонні записи тощо.

Практичні засоби навчання - це способи моторної діяльності вчителя і учнів, зокрема, демонстрація досліду, графічна побудова, письмо, трудова діяльність у майстерні, на пришкільній ділянці та ін.

Інтелектуальні засоби залежать від сукупності способів пізнавальної діяльності - логіки, характеру, мислення, уяви, інтуїції.

Емоційні засоби становлять сукупність важливих емоційних переживань учителя і учнів - інтерес, задоволення, радість, жаль - і способів їх вияву.

Технічні засоби навчання (ТЗН) відіграють допоміжну роль і певного дидактичного потенціалу не мають.

У сучасній практиці ґрунтовно розроблена і вивчена проблема використання в навчальному процесі предметної наочності.

Класифікація наочності.

Традиційно найчастіше в сучасній школі застосовують словесне пояснення в поєднанні з унаочненням. На основі аналізу організації сприймання учнів Л.В. Занков виділив такі його форми:

І форма. За допомогою слова вчитель керує спостереженнями учнів, які набувають знання безпосередньо із спостережень.

II форма. За допомогою слова після сприймання об'єкта на основі вже сформованого досвіду вчитель підводить дітей до осмислення і формулювання таких зв'язків у явищах, які не виявляються під час спостережень.

III форма. Основну інформацію учні засвоюють зі слів учителя, наочність відіграє допоміжну, ілюстративну роль.

IV форма. Спираючись на спостереження учнів за об'єктом, учитель повідомляє про такі зв'язки між явищами, які безпосередньо сприймати неможливо, або робить висновки й узагальнення.

V форма. За допомогою слова або наочності вчитель інструктує відносно дій чи способів дій, які треба виконати.

VI форма. За допомогою слова вчитель характеризує способи діяльності, які учні повинні знати, і показом супроводить інструктаж.

Залежно від завдань, поставлених на уроці, ефективними є такі форми поєднання слова і наочності:

якщо учнів треба ознайомити із зовнішніми ознаками предмета, доцільно використати І, але не III форму; для встановлення зв'язків і взаємозалежностей між явищами слід обрати II, але не IV; для досягнення міцності засвоєння знань найефективнішими є І і II форми.

Література ДЛЯ ДОДАТКОВОЇ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ.

1. Алексюк А.М. Методи навчання та методи учіння. - К.: Радянська школа, 1984.