Меценатство як соціально-культурне явище

Для швидкого розвитку Київської братської школи були, таким чином, сприятливі умови. Виникла вона в Києві, де зібрались інтелектуальні сили з усієї України, мала підтримку Війська Запорозького. А ще - досвід своїх попередниць - братських шкіл, особливо Львівської й Луцької, від яких запозичила Шкільний статут, підручники та досвідчених учителів, а також Острозької школи, цього великого і впливового культурного й освітнього осередку.

1631 р. виникла ще одна школа в Києві, а саме - Лаврська. Заснував її архімандрит Києво-Печерської лаври Петро Могила. У вересні 1632 р. вона об'єдналась з Київською братською школою. Об'єднана школа дістала назву Братська або Київська колегія. її керівником, протектором й опікуном став Петро Могила.

Петро Могила (31.12.1596 - 1.01.1647) народився в сім'ї молдавського князя (господаря) Симеона й угорської князівни Маргарет. Навчався у Львівській братській школі, вивчав теологію у Паризькому університеті [6, с. 478].

Був військовим, брав участь у битві під Хотином (1620 р.), де, ймовірно, особисто познайомився з Сагайдачним. Згодом залишив кар'єру військового й прийняв чернецтво. З 1627 р. він - архімандрит Печерського монастиря. З цього часу Могила стає однією з ключових фігур української політики і культури. З 1632 по 1647 р. - митрополит Київський, Галицький та всієї Русі [9, с. 256].

Діяльність Могили протікала в часи загострення соціальних, національних і релігійних відносин в Україні. Гарячі голови, переймаючись народним болем і шукаючи волю, йшли на Січ. Помірковані, здебільшого захищаючи свої станові інтереси, приставали до унії, проголошеної 1596 р., або католичились.

Але все більше й більше діячів, що вболівали за долю України, вихід зі становища вбачали у її культурно-національному відродженні. На цей шлях стає і Петро Могила й до кінця свого земного життя віддано служить Україні й православ'ю. Свої зусилля він спрямовує на реформування національної освіти й православної церкви, на піднесення свідомості та гідності народу, прилучення України до складу вільних держав. 20 років він керує видавничою діяльністю Лаврської друкарні, редагує й пише українською та церковнослов'янською мовами книги. Повертає захоплені уніатами і реставрує православні храми - Софійський собор, церкву Спаса на Берестові (де зберігається настінний фресковий портрет Петра Могили, виконаний в 1643 р. грецькими майстрами), Михайлівську церкву у Видубичах, церкви в Луцьку, Куп'яничах тощо. Ним була «викопана із темряви підземної й відкрита денному світлу» Десятинна церква великого князя Володимира. Могила налагодив культурні зв'язки з Росією, Білорусією, Молдовою й Волощиною. Допомагав цим країнам вченими, засновував друкарні й школи.

Але найбільшою турботою Могили була Колегія. Іван Франко зазначав: «Головна справа його життя - заснування Києво-Могилянської колегії, яка повинна була стати забралом православ'я і південноруської (тобто української) національності, користуючись тією зброєю, якою вівся на них наступ з боку ворога - наукою й просвітництвом».

Колегія, якою опікувався Петро Могила, залишалася національною школою, уґрунтованою на давніх культурних й освітніх традиціях. До Колегії приймали дітей всіх станів. В ній вивчались церковнослов'янська й руська (книжна українська) мови, вітчизняна історія, студенти виховувались у глибокому православному благочесті.

Але Петро Могила зумів перетворити Колегію на заклад європейського типу. Тут вивчався курс наук, властивий для західноєвропейських університетів, впроваджувалися досягнення світової історії, літератури, поезії, філософії. Засобом до опанування вищих наук була латинська мова, вивчались також грецька й польська мови. Професура і викладачі, як правило, мали європейську освіту, більшість закінчила провідні вищі навчальні заклади і принесла до Академії кращі набутки методики наукових досліджень, організації навчального процесу. Вільне володіння латиною відкривало студентам шлях для продовження освіти в університетах Європи. Незабаром Колегія вже сама готувала викладачів, державних діячів, високоосвічених богословів [3, с. 65].

Петро Могила забезпечував викладачів і неімущих студентів засобами до життя й навчання, збудував першу бурсу, нове кам'яне приміщення під школу, яке знаходиться сьогодні на території Києво-Могилянської академії (відоме під назвою Трапезна або Святодухівська церква).

П. Могила відіграв значну роль у поширенні освіти в Україні. Він сприяв відкриттю філіалів Києво-братської школи у Вінниці (1634) Кременці (1636), Гощі (1639). З його ініціативи у Яссах у 1640 р. було засновано Словяно-греко-латинську академію. [16, с. 65].

Помираючи, Могила заповідає Колегії великі кошти й найбільшу свою цінність - бібліотеку (2131 книгу), а також будинки й дворові місця на Подолі, половину худоби й інвентаря зі свого хутора Непологи, хутір Позняківщину, села Гнідин, Проців і Рівне, більше 80 тис. золотих (готівкою і під закладом), срібний родинний посуд, свій митрополичий одяг, митру і хрест, прикрашений сімейним коштовним камінням і навіть тканини - адамашку і камку - на одяг студентам тощо. І наостанок Могила «слізно» просив берегти Колегію, як «єдине його надбання» у поцейбічному житті [11, с. 68-70].

На честь Петра Могили Колегія стала іменуватися Києво-Могилянською колегією (академією). Під цією назвою ввійшла в історію.

Єдине, чого не встиг Могила - це добитися для Колегії офіційного статусу вищої школи. Але учні його продовжили розпочату ним справу. 10 вересня 1658 р. гетьман Іван Виговський, вихованець Колегії, підписав з Польщею Гадяцький трактат, за яким Україна як Князівство Руське ставала разом з Литвою й Польщею членом федеративної держави Речі Посполитої. їй надавались широкі права, в тому числі - свобода віросповідання й статус вищої школи для Колегії - тобто статус академії. Договір було ратифіковано польським сеймом у травні 1659 р. Таким чином, Києво-Могилянська академія була першим у Східній Європі православним вищим навчальним закладом, офіційно удостоєним цього звання.

Але треба зазначити, що й безтитульну Колегію сучасники ще з 30-х рр. XVII ст. визнавали Академією. Ось лише кілька прикладів. Перебуваючи на початку 30-х років XVII ст. у Києві, французький інженер і картограф Пйом Левасер де Боплан записав, а потім помістив у своїй книзі «Опис України» (Париж, 1650) такі слова: «У Києві, на Подолі, при Братській церкві міститься університет, або Академія». Львівський підкоморій В.М.Московський, який у складі посольства був присутній на зустрічі Б.Хмельницького з киянами 1648 р. після перемоги під Замостям, записав у своєму щоденнику: «Увесь народ, який вийшов із міста, вся біднота вітала його. Академія вітала його вигуками й промовами як Мойсєя». І ще одне свідчення західноєвропейського історика Жана Бенуа Шерера, що досліджував історію запорізького козацтва. Розповідаючи про захоронения Сагайдачного на території Академії, він писав: «Під Академією тут слід розуміти те, що ми звичайно називаємо університетом. Київський університет аж до часів Петра І був лише один в Малоросії, так і у Великоросії, його заснування сягає давно минулого часу» [26, с. 9].

На карті України, виданій Т.К Лоттером в Аугсбургу в середині XVIIІ ст., спеціальним умовним знаком позначено наявність у Києві академії, тобто вищого навчального закладу XVII ст. [10, с. 568].

У нових політичних умовах, коли Україна вступила в союзні відносини з Росією, Академія при підтримці гетьмана Івана Мазепи й митрополита Варлаами Ясинського посилає до Москви своїх послів на чолі з ректором Йоасафом Кроковським з метою отримати підтвердження свого матеріального та правового статусу. Повертається ректор з царською грамотою від 26.09. 1701 р., якою підтверджувалась попередня грамота від 1694 р., тобто всі володіння Академії, а також її статус вищого навчального закладу: «Академии их Киево-Могилянской, что от прежнего своего основания имеет равные привелегии, как обыкновенно иные Академии во всех государствах иноземческих, право свободы иметь подтверждается». [26, с. 10].

Києво-Могилянська академія тривалий час була єдиним вищим загальноосвітнім, всестановим навчальним закладом України, Східної Європи, всього православного світу. Заснована на принципах гуманізму й просвітництва, Академія не лише навчала молодь, але й поширювала освіту, знання. ЇЇ вихованці відкривали школи, фундували бібліотеки, сприяли розвитку культури, мистецтва, літератури, музики, театру. Академічні наставники й професори свято вірили в те, що освічений розум справляє благотворний вплив на характер і вчинки людини, долю суспільства.

Повний курс навчання в Києво-Могилянській академії тривав 12 років. Але, зважаючи на те, що вона була вищою школою, студенти мали право вчитися в ній стільки, скільки бажали, без вікового обмеження. Студентів і початкових, і середніх, і старших класів (курсів) ніколи не карали і не відчисляли за те, що вони не вивчили уроків, не підготувались до диспуту чи взагалі не можуть опанувати належний матеріал, бо причиною цьому могли бути і хвороби, і голод, і холод, нестача одягу, підручників і т. ін. Більше того, всім надавалася можливість при бажанні залишатися на другий чи навіть третій рік в тому ж класі «підтверджувати навчання».

Усього в Академії було 8 так званих ординарних класів, але кількість предметів сягала до 30 і більше. В перших чотирьох граматичних класах Академії - фарі, інфимі, граматиці й синтаксимі, вивчались мови: церковнослов'янська, грецька, руська (українська), латина й польська, а також арифметика, геометрія, нотний спів і катехізис. Знання класичних мов - грецької та латинської - було не лише ознакою освіченої людини того часу, але й відкривало їй шлях до пізнання античної культурної спадщини й сучасної європейської літератури й науки. Латина була мовою науковців, письменників, поетів, судової справи, міжнародного спілкування. Викладання в університетах Європи велось латинською мовою. Всі вищі науки, починаючи з поетики, в Києво-Могилянській академії також викладались латиною.

Руська, або українська літературна (книжна) мова з часом завойовує все більший простір в Академії і в суспільстві. Нею писали твори, вірші, наукові, художні й політичні трактати, літописи, листи, судові акти, гетьманські універсали, укладали проповіді й повчання.

Згодом в Академії зростає інтерес до європейських мов. З 1738 р. до навчального курсу вводиться німецька, а з 1753 - французька мови. З середини XVIII ст. вивчається російська мова, а також староєврейська; остання - з метою поглибленого вивчення християнських першоджерел.

Відомо, що, починаючи від Петра І, ведеться наступ на українську мову, мета якого - її знищення. Провадиться ряд заходів, «дабы народ малороссийский не почитал себя отличным от великороссийского», в тому числі приймаються закони про заборону друку (1720), а потім - і викладання українською мовою. Академії спочатку «рекомендується» перейти на російську мову, а з 1784 р. суворо забороняється читати лекції «сільським діалектом» (тобто українською мовою), а лише російською і обов'язково «с соблюдением выговора, который соблюдается в Великороссии». Незважаючи на заходи російського царизму щодо русифікації Академії, як і всієї України, українська літературна мова, в розвиток якої зробила свій внесок і Академія, у всій красі зазвучала в творах І. Котляревського, Т. Шевченка та ін. українських поетів і письменників.

Вивчалися в Академії поетика - мистецтво складати вірші, а також риторика - цариця мистецтв, вміння красиво і вірно висловлювати думку. В Києво-Могилянській академії зародився і став професійним театр. Києво-Могилянська академія була центром філософської думки в Україні, тут формувалась історична наука.

У другій половині XVIII ст. було відкрито спеціальні класи чистої математики, де викладалися алгебра та геометрія, й змішаної математики, де викладалися механіка, гідростатика, гідравліка, оптика, тригонометрія, астрономія, гідрографія, математична хронологія, цивільна й військова архітектура.

В Академії започатковуються природничі науки - астрономія, біологія, мінералогія, зоологія та інші, які поступово відділяються від філософії.

1802 р. відкрито медичний клас, але природничі знання, які давала Академія, вивчення творів Авіценни, Везалія, Бекона, Гіпократа, а також чудове знання латини часто були вирішальними у виборі шляху випускниками Академії. Вони йшли навчатися до медичних закладів Європи, а з другої половини XVIII ст. - й до госпітальних шкіл Росії.

В Академії студентів навчали різним прийомам малювання, графіки й живопису. Саме тут складається одна з найбільших художніх та Граверних шкіл в Україні. Серед вихованців Академії були визначні іконописці, творці монументального й портретного живопису. Художня школа Києва впливала на весь православний світ від Москви до Балканських країн.

Неабиякого розвитку в Академії досягло музичне мистецтво. З середини XVII ст. в Академії існує хорова школа.

Унікальною була книгозбірня Київської академії, яка формувалась протягом двох віків. Закладено її було, вірогідно, ще в Братській школі. П. Могила передав Колегії всю свою бібліотеку - 2131 книгу вітчизняних і зарубіжних видань. Так склалася традиція дарувати Академії книги. Бібліотека поповнювалась також за рахунок закупок, надходжень від видавництв Росії, України, Білорусії, Амстердама, Гамбурга, Галле, Берліна, Братіслави, Данціга, Варшави, Лондона, Парижа, Рима, Болоньї й інших міст. Крім друкованих книг, в бібліотеці зберігалися численні рукописи - хроніки, літописи, спогади, щоденники, а також лекції професорів, конспекти студентів, документи минулих віків і поточна документація.

Києво-Могилянська академія була всестановим закладом. За статутом Академії в ній мали право навчатись усі бажаючі. Навчались діти української аристократії, козацької старшини, козаків, міщан, священиків і селян. Із започаткуванням Академії уже не в закордонні університети, а до Києва направляють своїх дітей відомі українські сім'ї: Гамалії, Ґалаґани, Берли, Безбородьки, Полуботки, Горленки, Лизогуби, Ломиковські, Максимовичі, Мировичі, Марковичі, Скоропадські, Ханенки, Політики, Танські та інші.

Вихованцями Києво-Могилянської академії були майбутні гетьмани: Юрій Хмельницький, Іван Виговський, Петро Дорошенко, Павло Тетеря, Іван Брюховецький, Михайло Ханенко, Іван Самойлович, Іван Мазепа, Пилип Орлик, Данило Апостол, Іван Скоропадський, наказний гетьман Павло Полуботок. В Академії формувалась генерація козацьких старшин, кадри провідної української верстви, в їх числі - писарі, обозні, судді, осавули, полковники, сотники, військові канцеляристи, бунчукові товариші, а також правники, дипломати, перекладачі тощо. Це були освічені державці, світські діячі, значення й роль яких особливо піднялись за часів гетьманування Івана Мазепи (1639--1709), визначного покровителя й будівничого Академії. [26, с. 15-16].

Києво-Могилянська академія дала немало освічених ієрархів - єпископів, митрополитів, архімандритів, духовних письменників. Серед них були й такі, що своїм праведним життям, духовністю, високим християнським благочестям, щиросердністю, просвітницькими справами заслугували на визнання їх по смерті святими Православної церкви.

Києво-Могилянська академія була першим вищим навчальним закладом і довгий час єдиним для всієї Східної православної Європи. Культурні зв'язки Києво-Могилянської академії сягали далеко за межі нашої країни. Іван Франко оцінював Києво-Могилянську академію як "інституцію значною мірою інтернаціональну, вплив якої простягся далеко за межі України". В Академії навчається молодь із різних міст Росії, навіть з віддалених, які згодом стали видатними діячами російської науки й культури, дипломатами, військовими. Немало українців, вихованців Київської академії, стали відомими державними діячами Росії.

В Академію по науку приходили, окрім росіян і білорусів, волохи, молдавани, серби, боснійці, чорногорці, болгари, греки і навіть італійці, один з яких, Костянтин Секура, що прибув до Академії з Венеції 1743 р., писав: «Зачувши, що щасливо різними вченнями процвітає Академія, залишив вчення римське... й пустився на глас Академії».

Вчені України не стояли осторонь світової науки і культури. Цьому сприяло навчання академічної молоді в університетах Польщі, Італії, Німеччини, Чехії, Нідерландів, Австрії, Англії, Франції, Швеції. Повертаючись, молоді вчені працювали переважно в Академії, а також в деяких інших навчальних закладах та установах України і Росії.

Міжнародні зв'язки українських науковців сприяли збагаченню вітчизняної духовної культури й культури інших народів, зміцненню дружніх відносин між ними.

Таким чином, з Києво-Могилянською академією, що заклала основи вищої освіти в нашій країні, пов'язаний надзвичайно важливий етап у розвитку освіти, науки, філософії, образотворчого мистецтва, у формуванні світогляду українського народу. Поширення Академією освіти, ідей гуманізму і просвітництва сприяло загальному суспільному прогресові, вихованню в народі почуття людяності, національної гідності, духовності й поваги до інших народів, їх культури, історії.

Висновок

Доброчинність - явище, знайоме в Україні здавна. Iсторiя України численна iменами меценатiв, дiяльнiсть яких почалася з часiв Київської Русi i продовжувалася в наступних столiттях. Благодійність завжди була притаманна українській нації. Цією рисою були наділені церковні діячі, міщани, місцеві підприємці, представники знатних дворянських родів.

Головною причиною меценатства та добродійності вважалася висока релігійність руської (слов'янської) людини, яка на свою діяльність дивилася не тільки, або не стільки, як на джерело наживи, а й як на виконання задачі, свого роду місію, покладену на неї Богом або долею.

Благодійна діяльність в галузі освіти, культури була спрямована, в першу чергу, на забезпечення доступу всіх верств населення до культурних цінностей, охорону, збереження і примноження культурної та мистецької спадщини. Меценати будували власним коштом храми, сприяли поширенню освіти, опікувалися найздібнішими краянами, посилаючи їх на навчання до найкращих європейських університетів.

Завдяки діяльності українських меценатів була створена Острозька школа-академія, яка стала однією з перших шкіл вищого ступеня в Україні і найвизначнішою серед православних навчальних закладів ХVI-XVII ст., та згодом Києво-братська колегія.

Острозьку академію називають перлиною української освіти й культури, тому що в Острозі не тільки визначився тип вищої школи, що став характерним для східнослов'янських земель протягом довгого часу, а й склався взаємозв'язок школи з культурним і суспільно-політичним життям суспільства. Досвід і традиції Острозької школи були розвинуті в братських школах і послужили основою створення Київського колегіуму, що став пізніше академією.

Протягом всієї історії український народ не мав іншої інституції, яка б справила більший вплив на розвиток його освіти, науки, культури, ніж Києво-Могилянська академія. Впродовж віків вона була виразником і носієм специфічних рис духовності українського народу, могутнім чинником формування його самосвідомості, джерелом ідей боротьби за батьківську віру й національну свободу. Для українців вона завжди буде національною святинею, не меншою, ніж Падуя чи Болонья для італійців, Оксфорд для англійців, Сорбонна для французів, Карловий університет для чехів, Ягеллонський - для поляків [26, с.3].

Від початку й донині діяльність Києво-Могилянської академії спрямовується на утвердження України як рівного учасника діалогу національних культур у полі Європи. [23, с. 5].

Підсумовуючи вищесказане, можна зазначити, що меценатство є таким соціально-культурним явищем, яке викликане важливими соціально-культурними потребами епохи та є особливо актуальним у період національних зрушень.

На прикладі створення перших вищих навчальних закладів України -Острозької та Києво-Могилянської академій ми бачимо, що своїми благими діяннями, наші славні співвітчизники зробили неоціненний внесок не тільки у розвиток освіти, а й науки, культури та суспільства в цілому, залишивши по собі яскравий слід в історії України. Завдяки їм, вітчизняна педагогіка, беручи початок у народній практиці виховання, утверджувала і розвивала прогресивні ідеї поширення освіти на Україні, а також боротьби за національне і соціальне визволення.

меценатство освіта острозький могилянський

Список використаних джерел

1. Алексюк А.М. Педагогіка вищої освіти України. Історія. Теорія: Підручник. - К.: Либідь, 1998. - 224 с.

1. Апанович О. Острозька Академія. - Урядовий кур'єр, 1999. - 16 вересня. - С. 4-6

2. Бокань В., Польовий Л. Історія культури України: Навч. посіб. - К.: МАУП, 2002. - 3-тє вид., стереотип. - 256 с.

3. Горілий А.Г. Історія соціальної роботи в Україні /конспект лекцій/. -Тернопіль: ТАНГ, 2001. - 68 с.

4. Грушевський М. Ілюстрована історія України. - К.: Освіта, 1992. - 268 с.

5. Довідник з історії України (А-Я): Посібник для серед. загальноосвіт. навч. закл./За заг. ред. І. Підкови, Р. Шуста. - 2-ге вид., доопр. і доповн. - К.: Генеза, 2001. - 1136 с.

6. Донік О.М. Благодійність в Україні (XIX - початок XX ст.). - Український історичний журнал, 2005. - № 4. - С. 160-174

7. Дорошенко Д.І. Нарис історії України в 2-х т. - К.: Глобус, 1991. - 238с.

8. Історія України в особах: ІХ - ХVІІІ ст./ В.Замлинський (кер. авт. кол.), І. Войцехівська, В. Галаган та ін. - К. : Україна, 1993. - 396 с.

9. Історія української культури у 5-и томах. Том 2. Українська культура ХІІІ - першої половини ХVІІІ століть. - Александрович В.С., Банушок В.Г., Бояківська М.Б. та ін. Київ, видавництво «Наукова думка», 2001.

10. Історія української школи і педагогіки: Хрестоматія/Упоряд. Щ.Щ. Любар; За ред. В.Г. Кременя. - К.: Т-во «Знання», КОО. 2003. - 766 с.

11. Києво-Могилянська академія в іменах ХVII - XVIII ст.: Енцикл. вид./Упоряд. З.І. Хижняк, за ред. В.С. Брюховецького. - К.: Вид. дім «КМ Академія», 2001. - 736 с.: 290 іл.

12. Ковалинський В.В. Меценати Києва. - К.: Кий, 1998. 528 с.

13. Лавриненко Л.Я. Меценатство и благотворительность: история развития. - Школа. - 2001. - № 2. - С. 63-68

14. Мазур П. Отчі світильники. - К.: Український культурологічний центр, 1997. - 104 с.

15. Медвідь Л.А. Історія національної освіти і педагогічної думки в Україні: Навч. посіб. - К.: Вікар. 2003. - 335 с. - (Вища освіта ХХІ століття).

16. Меценатство в Україні / За ред. Коваленка Р.В. - Харків, 2003.

17. Мицько І.З. Острозька слов'яно-греко-латинська академія (1576-1636). - К.: Вища школа, 1990. - 290 с.

18. Омельчук В. Історія освіти і педагогічної думки Волині в особах. - Рідна школа, 2004. - № 11. - с. 59-61.

19. Пасічник І. Острозька Академія - перлина вищої освіти України. - Освіта України, 2008 - 22 квітня с. 6.

20. Попович М.В. Нарис історії культури України - К.; «АртЕК», 1998. - 728 с.: іл.

21. Радченко Б. Чисті гроші на велику справу. - Україна: барви життя, 2005. - № 2-3. - С. 69-70

22. Релігійно-філософська думка в Києво-Могилянській академії: європейський контекст / Редкол.: Горський В.С., та ін. - К.: Вид. дім «КМ Академія», 2002. - 312 с.

23. Розвиток народної освіти і педагогічної думки на Україні. Нариси/За ред. М.Д. Ярмаченка. - К.: Рад. школа, 1991. - 381 с.

24. Салата О. Науковий та педагогічний досвід, втілений у діяльності Острозької академії//Історія України. - 2004. - № 14 (квітень) с. 7-10.

25. Хижняк З.І. Києво-Могилянська академія (Історичний нарис). - К.: Видавничий дім «КМ Academia», 2001. - 20 с.

26. Хорунжий Ю.М. Українські меценати: Доброчинність - наша риса. - К.: Вид. дім «КМ Академія», 2001. - 137 с.

Размещено на Allbest.ru