Виховання національної свідомості молодших школярів

Принцип культуровідповідності означає здійснення виховного процесу у рідному для дитини культурному середовищі або наближеному до нього. Вироблені багатьма поколіннями традиції і звичаї, історія і культура містять у собі духовні, моральні цінності і справляють великий виховний вплив. Нехтувати традиціями і звичаями народу, які карбувалися віками, означає й далі плекати історичне безпам'ятство, національний нігілізм, яничарство, занепад моралі тощо. Реалізація принципу культуровідповідності передбачає розкриття змісту у народознавчому аспекті спрямованому на засвоєння учнями всього культурно-історичного шляху рідного та інших народів України і світу.

Принцип етнізації виховного процесу означає наповнення його національним змістом. Він покликаний увічнювати у підростаючих поколіннях специфічне, самобутнє, що є в кожній нації, виховувати носіїв національної культури, продовжувачів справ батьків.

Принцип гуманізму утверджує високе суспільне визнання людини, її гідності, цінності як особистості, право на свободу, щастя і вияв своїх здібностей, гармонізацію відносин між людиною і суспільством, людиною і природою тощо.

У навчальному процесі впровадження цього принципу передбачає перехід від монологу викладача до діалогу його з учнем.

Принцип демократизму в освітньо-виховній системі покликаний забезпечити партнерські стосунки між учителем і учнем, утверджувати демократичні засади життєдіяльності дітей і молоді, можливості вільного волевиявлення, самодіяльності і самоутвердження особистості учня.

Принцип єдності сім'ї, школи і громадськості означає їх зближення на основі взаєморозуміння, взаємовиховання, взаємодопомоги.

Принципи наступності і спадкоємності поколінь, культурних і духовних цінностей становлять серцевину змісту освіти і виховання, забезпечують неперервність виховного процесу від родинного дошкільного до вузівського. Кожен наступний етап виступає як логічне продовження попередніх: завдяки чому формується цілісне світосприйняття. Такий підхід до організації виховного процесу сприяє збереженню і примноженню духовної єдності поколінь.

Необхідно домогтися, щоб кожен учень володів українською мовою, знав історію і культуру українського народу. Треба створити умови, щоб кожен українець міг вивчати культуру, історію, традиції інших народів, які проживають в Україні.

Вихователь мусить організувати виховну, роботу таким чином, щоб вона була не нав'язливою, а мала вільний від тиску характер, сприяла самовихованню особистості. Це основа виховного процесу. Всяке цілеспрямоване виховання, в тому числі й національне, якщо воно не спирається на самовиховання, не підтримується останнім, дає низький результат.

Впровадження національної системи виховання передбачає також широку підготовку і перепідготовку відповідних кадрів вихователів і організаторів відповідно до потреб сьогодення.

Висновки

В Україні, як і в інших країнах світу, історично склалася своя система виховання, яка максимально враховує національні риси і самобутність українського народу. Тривалий час вона нехтувалась, заборонялася. Нині, спираючись на глибинні національно-виховні традиції свого народу, національна система виховання відроджується. Сучасна його модель враховує такі важливі особливості сьогодення, як перехід України від соціалістичних суспільних відносин до ринкових; національне відродження усіх сфер життя українського суспільства і процес розбудови самостійної, незалежної держави.

Поняття «національне виховання» вбирає в себе всі названі особливості сучасного стану країни. По-перше, воно рівнозначне державному, хоча останнє є вужчим, одиничним стосовно національного як загального. Державне виховання є найвагомішою складовою національного виховання, воно здійснюється державними установами, інститутами і т д., а загальнонаціональне діє і поза їх межами, має значно ширший діапазон впливу на процес соціалізації особистості.

По-друге, в жодній країні світу немає виховання «взагалі». Воно завжди має конкретно-історичну національно-державну форму вираження і спрямоване на формування громадянина конкретної держави, яка не може бути безнаціональною.

І нарешті, національне виховання найбільш повно відповідає потребам відродження України. Воно однаково стосується як українців, так і представників інших народів, що проживають в Україні. Саме принцип етнізації виховного процесу і передбачає надання широких можливостей представникам усіх етносів для пізнання своєї історії, традицій, звичаїв, мови, культури, формування власної національної гідності. І через пізнання власної історико-культурної спадщини допомагає пізнати глибинність взаємозв'язків кожного з них з українською нацією, її державою, переконатися, що саме українська незалежна, суверенна держава охороняє національні права всіх громадян України.

Найважливішою громадянською рисою особистості є сформованість національної самосвідомості, патріотичних почуттів до рідної землі, свого народу, готовності до праці в ім'я України. Формування національної самосвідомості передбачає: освоєння молоддю своєї етнічної спільності, національних цінностей (мови, території, культури), відчуття своєї причетності до розбудови національної державності, патріотизм, що сприяє, утвердженню власної національної гідності, внутрішньої свободи, гордості за свою землю. Національна ідея має бути не просто атрибутом національної свідомості, чисто духовним феноменом, а поштовхом до практичних справ, як було у кращих синів і дочок нашого народу споконвіку. Формування ціннісної сфери школярів значною мірою забезпечують уроки народознавства в загальноосвітній школі.

Список використаної літератури

1. Бойко А. Педагогічний потенціал національно-культурних традицій // Рідна школа. - 1999. - №10. - С 12-15.

2. Вишневський О. Основні засади концепції українського виховання / Матер. наук. - практ. конф. "Національне виховання молоді в навчальних закладах. - Львів, 1994. - С. 9-13.

3. Ігнатенко П.Р. Національна система виховання // Рад. школа. -1991.- №7.- С 47-52.

4. Концепція національного виховання // Рідна школа. - 1995. -№6.-С 18-25.

5. Куєвда В.Т. Традиційність як спосіб буття людини. -- К.: Знання, 1998.-- 23 с.

6. Культура і побут населення України / В.І. Наулко, Л.Ф. Артюх, В.Ф. Горленко. -- К.: Либідь, 1991. -- 232 с

7. Мартинюк І.В. Національна система виховання: шляхи реалізації//Рідна школа. - 1994. - №3. -С. 13-17.

8. Підласий І. Ідеали українського виховання // Рідна школа. -2000. - №4.- С 6-13.

9. Стельмахович М.Т. Українська родинна педагогіка. -- К.: ІСДО, 1996.-223 с.

10. Ступарик Б.М. Про мету національного виховання в Україні // Педагогіка і психологія. - 1996. - №2. - С 87-95.

11. Токаренко Л. Від народних джерел: виховання // Рідна школа.

Размещено на Allbest.ru