Форми та методи роботи з батьками молодших школярів

5 Размещено на http://www.allbest.ru/

МИКОЛАЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ

В.О. СУХОМЛИНСЬКОГО

Інститут педагогічної освіти

Кафедра педагогіки початкової освіти

Курсова робота

з педагогіки

на тему: Форми та методи роботи з батьками молодших школярів

Студентки 3 курсу 335 групи

напряму підготовки «Педагогічна освіта»

Божук О.О.

Керівник: Казанжи І.В.

Миколаїв - 2015 рік

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. АНАЛІЗ ІДЕЙ ВЗАЄМОЗВ'ЯЗКУ СІМ'Ї І ШКОЛИ: ІСТОРИЧНИЙ АСПЕКТ

1.1 Зарубіжні педагоги про методи роботи з батьками

1.2 Важливість батьківського виховання у працях вітчизняних педагогів

РОЗДІЛ ІІ. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ СПІЛЬНОЇ ВИХОВНОЇ РОБОТИ СІМ'Ї ТАШКОЛИ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ

2.1 Форми та методи роботи з батьками учнів

2.2 Індивідуальна робота з батьками

ВИСНОВКИ

ЛІТЕРАТУРА

ДОДАТКИ

ВСТУП

В умовах політичної та економічної нестабільності, втрати духовності виключно важливою стає стабілізуюча роль школи як гаранта миру і суспільної моральності. У нових соціокультурних умовах постійно відбуваються зміни в суспільно-політичному устрої держави. Ці зміни не обходять стороною і школу, що знаходиться в процесі реформування, прямо чи опосередковано впливають на всі сторони навчально-виховного процесу. Виникають освітні заклади нового типу, змінюються пріоритети змісту навчання і виховання, іншими словами стають педагогічні технології, проводяться численні експерименти, в ході яких школа прагне повернути до дитини, створити умови для взаємних відносин між класним керівником і батьками, між батьками і дітьми. Саме тому зараз так актуальна ідея педагогіки співробітництва вчителів, батьків та учнів.

У досягненні цієї мети роль класного керівника незмірно велика. На наш погляд, сучасний класний керівник повинен бути внутрішньо вільним, зорієнтованим на дитині, як на найвищу цінність, на теплі і довірчі відносини з батьками. Однак, на жаль, соціальні, побутові та матеріальні проблеми заважають класному керівнику в повною мірою відповідати цим вимогам.

Підготовка вчителя до роботі з батьками - актуальна і складна задача. Рішення її припускає забезпечення важливого напрямку, вироблення педагогічного уміння мобілізувати всі чинники, що формують особистість і колектив, на досягнення необхідних виховних результатів, вміння інтегрувати всі види впливів в цілеспрямований навчально-виховний процес.

Створення в суспільстві єдиного морального впливу на підростаюче покоління треба розглядати сьогодні як одне з головних педагогічних завдань. Рішення його в значній мірі забезпечується школою, а саме: активною організуючою діяльністю педагогічного колективу, підготовленістю кожного вчителя до її здійснення в роботі з конкретним дитячим колективом, з родинами та батьками. Аналз досвіду роботи шкіл, всезростаюча увага до питань сімейного виховання свідчать про необхідність вдосконалення підготовки вчителя до роботи з батьками.Цими положеннями диктується висновок, що внаслідок протиріч сучасна ідеологія вимагає переосмислення цілей, підходів до виховання школярів. Ці та інші положення «педагогіки нового часу» дають нам підстави вважати актуальною дану проблему.

Виходячи з актуальності теми, ми визначили:

Об'єкт дослідження : проблема взаємодії сім'ї та школи у початковій школі.

Предмет дослідження: методи та форми взаємодії школи з батьками молодших школярів.

Мета дослідження: теоретично обґрунтувати сутність роботи з батьками та визначити особливості та необхідність її використання у навчально-виховному процесі початкової школи.

Згідно з метою і предметом дослідження було визначено такі завдання:

1) вивчити теоретичні аспекти роботи з батьками в психолого-педагогічній науці;

2) з'ясувати роль сім'ї в навчальному процесі молодших школярів;

3) дослідити роль батьківського прикладу як головного методу сімейного виховання учнів початкової школи;

4) дослідити основні методи та форми взаємодії з батьками учнів у практиці початкової школи.

Методи дослідження. Для розв'язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння, абстрагування, конкретизація, моделювання, спостереження, бесіда.

Структура дослідження. Курсова робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури.

РОЗДІЛ І.АНАЛІЗ ІДЕЙ ВЗАЄМОЗВ'ЯЗКУ СІМ'Ї І ШКОЛИ: ІСТОРИЧНИЙ АСПЕКТ

1.1 Зарубіжні педагоги про методи роботи з батьками

сім'я виховання школяр

Відомий педагог Г. І. Щукіна у своєму дослідженні зазначає, що ставлення школяра до навчання перебуває у прямій залежності від пізнавального інтересу. Він є головним мотивом діяльності підлітків у сучасній школі. Пізнавальний інтерес, що передбач." "цікавість, допитливість і постійну, невичерпну жадобу знань і являє собою природженої якості". Він наслідок формування особистості і залежить "не тільки від речей, а й від людей, що його спрямовують, виховують, коригують". Серед цих людей першими вихователями є батьки. Цілеспрямована діяльність сім'ї сприятиме тому, що пізнавальний інтерес стане не тільки переважаючим мотивом навчальної діяльності дітей, а й на вищому етапі стійкою рисою їхнього характеру. І чим раніше батьки прагнутимуть сформувати цю рису в своїх дітях, тим реальніші будуть їхні шанси досягти успіху [32, 94-111].

Здобуття знань завжди супроводжується пізнавальними почуттями, які виявляються у відчутті нового, у подиві, любові до знань, певності, сумніві. Предмети та явища навколишньої дійсності мають ознаки і властивості, які ми пізнаємо зором, слухом, смаком, нюхом, дотиком. Почуття і сприймання людини тісно взаємопов'язані і формуються протягом усього її життя в різних видах діяльності.

Ян Амос Коменський (1592-1670) найбільший педагог демократ, видатний суспільний діяч 17 століття. Він був основоположником педагогіки нового часу. У його теоретичних трудах з питань навчання і виховання дітей ("Материнська школа", "Велика дидактика", "Новітній метод мов", "Пансофічеська школа" і ін.) розглянуті багато які педагогічні проблеми.

Наукове обґрунтування ролі почуттів у навчально-пізнавальній діяльності дав Ян Амос Коменський, сформулювавши "золоте правило дидактики": "Усе, що тільки можна, надавати для сприйняття почуттями: видиме для сприйняття -зором; те, що можна чути,- слухом; запахи - нюхом; що підлягає смаку - смаком; сприймати- дотиком, шляхом дотику. Якщо якісь предмети можна сприймати зразу кількома почуттями, хай вони сприймаються кількома почуттями" [32, 94-111].

Жан-Жак Руссо (1712-1778) найбільш видатний мислитель, педагог 18 сторіччя. Руссо є основоположником теорії природного, вільного виховання, згідного із законами фізичного, розумового і етичного розвитку дітей.

Звертаючись до батьків і вихователів, Руссо закликав їх розвивати в дитині природність, прищеплювати почуття свободи і незалежності, прагнення до праці, поважати в ньому особистість і всі корисні розумні схильності.

Якщо дитина плаче, Руссо пропонував батькам і вихователям не вдаватися до загроз, а, навпаки, терпляче і настирливо вивчати дійсні причини дитячого плачу. Він справедливо попереджав, що дитячі сльози при відсутності належного розуміння потреб, якими вони викликаються, і внаслідок безмірних послуг батьків можуть породжувати щось що суперечить моралі і природі.

Руссо рекомендує поволі впливати на дітей, керувати ними, не ущемляючи їх свободи і не застосовуючи заходів прямого силування, і разом з тим виявляти наполегливість, вимогливість, не поспішати із задоволенням небажаних і химерних дитячих прохань.

Сьогодні є чимало батьків, надто серед інтелігенції, обізнаних із творами польського педагога Я. Корчака, американського вченого, дитячого лікаря й педагога Б. Спока, з сімейною педагогікою росіянина Ю. Азарова, з педагогічною системою італійки М. Монтесорі, з Вальдорфською системою навчання та виховання тощо. І багато хто з них намагається запозичувати всі ці чи окремі ідеї та впроваджувати їх у виховання власних дітей. Знати педагогічні ідеї зарубіжних педагогів надзвичайно корисно, в них дуже багато правильних висновків і порад. Але жодну з найцікавіших систем і, здавалося б, науково вивірених теорій не можна переносити із Заходу чи Сходу на український ґрунт. Не можна відчинити чужим ключем свої двері. Кожна з цих систем спрямована на виховання поляка, американця, росіянина, італійця чи німця. А тому спроби переносити без розбору на Україну чужі теорії виховання, без урахування конкретних умов генетичного розвитку, соціальних, моральних і екологічних умов виховання власних дітей, є надуманими і нерозумними [32, 94-111].

Щоб уникнути прорахунків виховання, слід якнайраніше прилучати дітей до праці, до книжки, до самостійної пізнавальної діяльності, до самостійного мислення. Усе, що може дитина зробити сама, все, що їй під силу, вона повинна робити. "Найкраща допомога ?зроби сам",? каже народна приповідка.

Проводячи бесіди з батьками, вчителі та керівники шкіл мають спиратися на наукові праці з фізіології людини, педагогіки, психології, до яких належить і невеличка, але глибокозмістовна стаття письменника і педагога Юрія Азарова "Таємниці гармонійного дитинства".

1.2 Важливість батьківського виховання у працях вітчизняних педагогів

Як складові компоненти української етнопедагогіки називаються фамілогія (родинознавство), дитинознавство, батьківське виховання, материнська школа, етнодидактика, педагогіка добросусідства, педагогічна деонтологія, козацька педагогіка, січова педагогіка, педагогіка дитячих гуртів (об'єднань, вулиць), педагогіка народознавства, народна характерологія та ін. (М.Г. Стельмахович, Ю.Д. Руденко, П.Р. Ігнатенко).

Що ж є критерієм використання наукових досягнень світової педагогіки у створенні власної національної системи освіти і виховання? Відповідь на це питання, наприклад в К. Д. Ушинського була одна - народність. Народність, як глибока віра у творчі сили свого народу, побудова системи виховання, що враховує особливості історичного розвитку, культури, традицій, психології та умови життя сучасного покоління [32, 94-111].

Вважаючи розумові заняття дітей за найвідповідальніший вид праці, К. Д. Ушинський розглядає навчально-пізнавальну діяльність дитини у тісному зв'язку з моральним вихованням, із пробудженням потреби творити добро, з вихованням почуттів, широких естетичних смаків, з незрівнянною втіхою і прекрасною світлою радістю, що їх може і повинна дарувати кожному вільна творча праця.

Праця в розумінні Ушинського - джерело всіх людських радощів і щастя, в ній зосереджена - животворяща духовна сила, яка пробуджує людську гідність. І цієї духовної сили, породженої працею, не купити за все золото світу. А тому, любі батьки, зробіть для себе із цих важливих положень правильні висновки.

Пізнавальна активність - основа розумового і духовного багатства особистості. У процесі пізнавальної діяльності людина здобуває знання про природу, суспільство та їхні закономірності, а також про саму себе.

Якщо в дитячому лексиконі не звучить, якщо відсутнє в запитаннях дітей слово "Чому?", батьки, вчителі та керівники шкіл мають бити на сполох: "Чому не звучить "чому"? Ці слова взяті нами з директорського зошита В. О. Сухомлинського. Якось, побувавши на уроці літератури, він занепокоївся: "Немає запитань до вчителя". А це безпомилковий барометр спаду цікавості до предмету, до знань, до навчання. І, що особливо прикро, з боку найкращих учнів [32, 94-111].

В. О. Сухомлинський застерігав батьків та вчителів: "Пам'ятайте, що пустун, у якого про все є власна думка, на все свій погляд, - то ваше щастя; а безвільний, як тінь, вихованець, у якого власні думки вибиті з голови вашими сильними засобами впливу, який беззастережно в усьому підкоряється вам, - то нещастя ваше". Сильні і вольові засоби впливу батьків, що ламають волю дитини, роблять її безвільною, безініціативною, байдужою і нерідко безсердечною та жорстокою людиною, готовою переступити через біду ближнього в ім'я власних гараздів [32, 94-111].

Виховання у дітей стійкої пізнавальної потреби, розвиток у них пізнавальних інтересів завжди були актуальною проблемою. Особливої ваги набувають вони сьогодні, в період національного відродження України, коли ринкові умови розвитку економіки, обставини життя вимагають знань, ініціативи, заповзятливості, поінформованості, конкурентоспроможності. Постійне й інтенсивне нагромадження знань вимагає від людини не тільки природної допитливості, а й здатності аналітичне, творчо, активно мислити, вміння добирати потрібну інформацію.

Великий вітчизняний педагог К. Д. Ушинський особливу увагу звертав не тільки на те, що читати, але й на те, як розуміти прочитане. Безсистемне, невпорядковане, поверхове читання нічого не дає, крім шкоди. Розвинути в дітей звичку до серйозного, вдумливого, систематичного читання, виховати культуру читання не менш важливо, ніж навчити їх вибирати гарні, потрібні книги [32, 94-111].

Особливе місце в теоретико-педагогічних працях Макаренко другої половини 30-х років зайняла проблема сім'ї і школи. Питанням сімейного виховання він присвятив "Книгу для батьків".

"Виховання є процес соціальний в самому широкому значенні, нагадує Макаренко в першому розділі "Книги для батьків". Виховує все: люди, речі, явища, але передусім і більше усього - люди. З них на першому місці - батьки і педагоги". "Діти - квіти життя", - проти цієї відомої метафори Макаренко не заперечує. Але він застерігає від уподібнення "кольорів життя" розкішному декоративному букету, яким милуються, випускаючи сентиментальні ахи і охи. "Ні, наші діти зовсім не такі квіти... - переконано вигукує Макаренко, - це не букет, це прекрасний яблуневий сад... Важко, звичайно, не милуватися таким садом, важко йому не радіти, але ще важче не працювати в такому саду". І тому, закінчує свою думку Макаренко, "давайте будемо садівниками" [18; 6].

"Книга для батьків" - твір своєрідного, незвичайного жанру. Це одночасно і педагогічний трактат і художнє оповідання. Публіцистичні і науково-теоретичні розділи зміняються розгорненими розповідями або невеликими зарисовками, що грають роль художніх ілюстрацій до тих або інших педагогічних проблем.

Але було б невірно розглядати "Книгу для батьків" як деяке зведення педагогічних правил, як підручник, що пропонує вичерпні відповіді на завиванні складні питання сімейного виховання.

Людина ніколи не повинна забувати, що й сама вона - частина природи і що лише вона може допомогти природі, зокрема тим, що берегтиме ліси, поля, не забруднюватиме водоймищ, землі, прагнутиме зберігати екологічну рівновагу. Земля - не просто планета, а наш єдиний дім. Ось чому дбати про природу, любити природу - означає бути патріотом своєї Вітчизни.

РОЗДІЛ ІІ. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ СПІЛЬНОЇ ВИХОВНОЇ РОБОТИ СІМ'Ї ТА ШКОЛИ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ

2.1 Форми та методи роботи з батьками учнів

Родина є основою держави. Родина, рід, родовід, народ, - такий шлях розвитку кожної людини, формування її національної свідомості й громадянської зрілості. Родинне виховання - це природна і постійно діюча ланка виховання, що обумовлює розвиток людини на всіх стадіях її життя. Тому у своїй виховній діяльності система освіти має спиратися на сім'ю, підвищувати її психолого-педагогічну культуру, активно впливати на взаємини між її членами.

Методи сімейного виховання - це прийоми організації і здійснення систематичного впливу батьків на дітей. Як народна, так і наукова педагогіка пріоритетними визнають ті, які формують передусім суспільну поведінку дітей, їхню підготовку до трудової діяльності та створення сім'ї. Надзвичайно важливим методом виховання дітей у сім'ї є особистий приклад батьків. Разом з тим вправи і привчання, організація режиму навчання, праці і відпочинку дітей, виконання ними різних доручень і обов'язків, ігри створюють у сім'ї атмосферу доброзичливості, невимушеності, взаєморозуміння і взаємодопомоги.

Народна педагогіка надає великого значення силі слова - розповіді, поясненню, настанові, пораді та ін. Як у теорії, так і в практиці сімейного виховання існує система стимулюючих методів, до яких належать педагогічна вимога, громадська думка, орієнтація на очікувану радість, змагання, похвала, заборона, нагорода, застереження, навіювання, заохочення й покарання та ін.

Педагогіка дуже обережно підходить до покарання дітей і не схвалює дій тих батьків, які принижують людську гідність, шкодять здоров'ю дитини. Заохочення слід використовувати з дотриманням вимогливості й об'єктивності, а покарання - з виявленням поваги до особистості.

Важливе місце у вихованні дітей у сім'ї мають зайняти народні звичаї і традиції. Вони є тією доброю основою, на якій зростає національна свідомість, гідність і самоповага, а разом з тим і розуміння та повага інших поглядів. Адже поняття український народ, українська нація відображають і традиції - трудові, моральні, естетичні та ін. Вони мають визначати національне виховання дітей і молоді в сім'ї і родині. Традиції і звичаї народу відображають рівень його матеріального, культурного та духовного розвитку. Засвоюючи віковічні традиції, звичаї та обряди, молодь осягає їх філософський, психологічний і естетичний зміст і поступово виявляє їх у своїй діяльності, стаючи невід'ємною часткою рідного народу, нації. З цією метою мають широко запроваджуватись святкування сім'ями дат народного календаря, що сприятиме формуванню у дітей та молоді духовної культури. Народний календар включає дати і події, які мають як вселюдський, так і національний, і релігійний характер: День пам'яті (проводи) померлих людей, загиблих воїнів. День Перемоги, День Матері, Новий рік, Різдво, Великдень, Вербна неділя, Зелені свята (Трійця), Івана Купала, свято зажинок і обжинок, свято знань, день сім'ї та Національної незалежності [21; 80].

Особливе значення у вихованні дітей мають відігравати дати родинного календаря: день родини, відзначення днів народження кожного члена сім'ї, сімейних ювілеїв, роковини подружнього життя за участю дітей і онуків, що сприятиме єдності поколінь, міцності родини, засвоєнню кращих традицій українського народу.

Вивчення батьками народних традицій, звичаїв і обрядів та впровадження їх у життя і виховну практику своєї сім'ї сприятимуть формуванню у дітей і молоді національного характеру, національної самосвідомості і гідності. Українська нація має зберегти себе в родині. Дім, сім'я, праця, висока духовна культура та громадянська зрілість українського народу покликані забезпечити йому найвищий рівень життя, а Україні - незалежність, економічну і політичну стабільність, непорушність кордонів і високий міжнародний авторитет. Адже ніхто для українців не збудує держави й не створить матеріальних умов, коли сім'я буде морально й матеріально дезорганізована. Українська сім'я має стати основою і символом духовного й економічного відродження, метою багатогранної гуманістичної діяльності української держави.

Основними завданнями родинного виховання є:

- виховання фізичної й морально здорової особистості, забезпечення необхідних екосоціальних умов для повної реалізації можливостей розвитку дитини (генотипу), повноцінного психічного та духовного її становлення, формування навичок здорового способу життя;

- створення атмосфери емоційної захищеності, тепла, любові, взаєморозуміння, чуйності, доброзичливості, належних умов для розвитку почуттів;

- засвоєння базових моральних цінностей та ідеалів, культурних традицій, етичних норм взаємин між близькими людьми і в суспільному оточенні, виховання культури поведінки, здатності піклуватися про молодших і немічних;

- забезпечення духовної єдності поколінь, збереження родинних традицій, сімейних реліквій, вивчення родоводу, прилучення дітей до народних традицій, рідної мови, звичаїв, обрядів, виховання в них національної свідомості і самосвідомості;

- виховання поваги до законів, прав і свобод людини, розвиток громадянської і соціальної відповідальності;

- залучення дітей до світу знань, виховання поваги до науки, школи і вчителя, розвиток прагнення до освіти й творчого самовдосконалення;

- включення в спільну побутову та господарську діяльність, розвиток рис творчої працелюбної особистості, формування почуття власності та навичок господарювання;

- формування естетичних смаків і почуттів, уміння розрізняти прекрасне і потворне в мистецтві і житті, забезпечення умов для практичної творчої діяльності дітей;

- статеве виховання дітей, розвиток моральної чистоти, поваги до жінки, почуття дружби, кохання, підготовка до подружнього життя, прищеплення навичок виховання дітей в сім'ї;

- розвиток внутрішньої свободи, здатності до об'єктивної самооцінки і саморегуляції поведінки, почуття власної гідності, поваги до себе, відповідальності за свої вчинки, здатності до морального самовдосконалення [21; 64].

Важливою умовою ефективної навчально-виховної роботи є співробітництво школи і сім'ї, яке передбачає належний рівень педагогічної культури батьків. Саме цьому підпорядковані програми школи молодих батьків та педагогічної культури молодої сім'ї, які спираються на систему перевірених досвідом багатьох поколінь найважливіших сімейних цінностей (здоров'я, любов та взаємоповага членів сім'ї, матеріальне благополуччя і духовність). Ці програми ґрунтуються на особистісно-орієнтовному підході, найбільш коректному та ефективному в роботі з сім'єю, який враховує конкретні життєві та індивідуальні особливості. Відповідно орієнтовані й програми з етно- та родинної педагогіки [29; 224].

Тісний взаємозв'язок школи та сім'ї може розвиватися завдяки педагогічній освіті батьків і залученню їх до виховної роботи.

Рівень педагогічної освіченості батьків залежить від традицій у сім'ях, в яких виросли вони, набутих знань, життєвого досвіду, здатності до саморозвитку. Майже завжди, на сучасному етапі особливо, у зв'язку з переходом до нового типу суспільства, утвердження нових суспільних, етичних цінностей, а також із процесами глобалізації, одним із свідчень якого є Інтернет, педагогічна освіченість батьків нерідко відстає від реальної педагогічної ситуації, суспільних потреб, очікувань дитини. Тому школа має дбати про постійний розвиток їх педагогічних знань, вдаючись до різних методів роботи, найпоширенішими серед яких є [29; 225]:

Педагогічний лекторій. Передбачає надання батькам систематизованих знань з теорії виховання, привернення їх уваги до актуальних проблем виховання з допомогою лекцій, бесід.

Позакласний педагогічний всеобуч. Спрямований на ознайомлення батьків з проблемами виховання дітей різних вікових груп, починаючи роботу з першого класу. Заняття проводять керівники школи.

Університет педагогічних знань. Передбачає більш серйозну підготовку з теорії виховання. Заняття відбуваються у формі лекцій та семінарів. Батьки беруть участь в обговоренні проблем.

Підсумкова річна науково-практична конференція батьків з проблем виховання. Учасники визначають найактуальнішу проблему сімейного виховання ("Трудове виховання", "Найкоротший шлях до добра - через прекрасне" тощо), протягом року вивчають її. У виступах батьки підбивають підсумки теоретичних і практичних досліджень, діляться особистим досвідом.

День відчинених дверей. Головна мета - показати роботу школи, привернути увагу батьків до проблем виховання. Вимагає серйозної підготовки: оформлення школи, організації програми свята (концерту, зустрічей у класах, відвідання виставок, спортивних змагань тощо).

Класні батьківські збори. Традиційна форма роботи. Один з варіантів - формування проблемної тематики ("Чи можна спізнитися з вихованням у дитини доброти, чуйності?" тощо). Проведенню зборів допомагає заздалегідь складений питальник ("Пригадайте, які життєві труднощі загартовували Ваш характер, зміцнювали волю", "Охарактеризуйте стан Вашої дитини (мовлення, вчинки, почуття, настрій, результати дій), коли вона зустрілася зі справжньою трудністю", "Чи часто Ви спостерігаєте за дитиною під час подолання нею труднощів?", "Які труднощі найчастіше вдається подолати дитині, а які їй не під силу?" та ін.).

Відвідування батьків вдома. Це сприяє налагодженню контактів із сім'єю, з'ясуванню її загальної та педагогічної культури, умов життя учня, консультуванню щодо єдиних вимог до дитини, обговоренню відхилень в її поведінці, вжиттю необхідних заходів щодо їх запобігання, залученню батьків до участі в роботі школи тощо. Відвідувати батьків учнів можна, маючи запрошення від них або домовившись заздалегідь. Несподіваний прихід вчителя викликає ніяковість, збентеження батьків. Під час зустрічі педагог має підкреслити позитивне в дитині, тактовно звернути увагу на недоліки, разом поміркувати над тим, як усунути їх. Дуже важливо створити атмосферу довіри і доброзичливості.

Листування. Передбачає періодичне надсилання батькам листів про успіхи учня в навчанні, старанність, уважність та відповідальність за доручення. Можна повідомити про певні його труднощі, попросити про зустріч. Варто висловити щиру подяку за хороше виховання дитини. Лист передають батькам через їх дитину, попередньо ознайомивши її із змістом. Найчастіше листування використовують, коли класний керівник не може зустрітися з батьками вдома або запросити їх до школи.

Консультації батькам. Передбачають надання конкретних рекомендацій, порад з актуальних для батьків питань.

Запрошення батьків до школи. Найчастіше це роблять для конфіденційної розмови про шкільні проблеми дитини (погана поведінка, неуспішність тощо). Під час бесіди важливо дотримуватися педагогічного такту, створити атмосферу довіри. Педагог висловлює свої міркування, відповідає на запитання батьків, надає корисні поради. Необхідно пам'ятати, що надмірне звертання уваги на недоліки учня викликає в батьків неприязнь, насторогу, навіть якщо учитель має рацію.

Тематичні вечори запитань і відповідей. Сприяють глибокому пізнанню методики сімейного виховання. На них запрошують працівників правоохоронних органів, лікарів, психологів, соціальних працівників, фахівці, які опікуються проблемами виховання молоді.

Ознайомлення батьків з психолого-педагогічною літературою. Передбачає відбір і надання рекомендацій щодо психолого-педагогічної, науково-популярної літератури для батьків відповідно до проблем, які є в учнів певного класу, чи в окремої дитини.

Для забезпечення форм і змісту співпраці школи і батьків використовують усні журнали; педагогічний десант (виступи педагогів на підприємствах). Ефективними є спільні тематичні заходи "дерево родовіду" - зустрічі поколінь; "у сімейному колі" (індивідуальні консультації, зустрічі з лікарями, психологами, юристами); "родинний міст" - зустрічі з батьками та обговорення проблем виховання; "народна світлиця" - звернення до народних традицій у сімейному вихованні; "день добрих справ" - спільна трудова діяльність педагогів, батьків і дітей; "дискусійний клуб" - обговорення проблемних питань виховання; "аукціон ідей сімейного виховання", "батьківський ринг", "дні довіри", "сімейні дні в класі" тощо.

У виховному процесі школи, крім педагогів, беруть участь батьки, працюючи в класних та загальношкільних батьківських комітетах, виконуючи рекомендації, прохання вчителів.

Батьківський комітет класу. Створюють з метою демократизації управління виховним процесом, налагодження зворотного зв'язку сім'я - школа, для поточного коригування управлінських рішень, забезпечення єдності педагогічних вимог до учнів, надання допомоги сім'ї у вихованні та навчанні дітей. Діє відповідно з положенням про батьківські комітети загальноосвітніх шкіл. До роботи в ньому залучають найактивніших батьків, авторитетних людей з високою громадянською свідомістю, які виявляють інтерес до справ класу, школи. Їх обирають на батьківських зборах класу. На засіданні батьківського комітету обирають голову, відповідальних за окремі види роботи. Батьківський комітет працює у тісному контакті з класними керівниками.

Загальношкільний батьківський комітет. Обирають на загальношкільних батьківських зборах із представників батьківських комітетів класів. Тоді ж обирають голову батьківського комітету школи, створюють комісії: навчальну, культурно-масової роботи, господарську, трудового виховання і професійної орієнтації, педагогічної пропаганди. Комітет пропонує рішення, які потім обов'язково розглядаються адміністрацією школи.

До сфери його діяльності входять піклування про групи подовженого дня, санітарний стан школи, допомога в ремонті школи, організація літнього відпочинку дітей, їх харчування та ін.

У роботі з батьківськими комітетами вчителі, адміністрація школи повинні виявляти тактовність, доброзичливе, уважне ставлення до їх пропозицій, своєчасно реагувати на них, розуміти, що їх діяльність сприяє спілкуванню, зближенню педагогів з батьками і на цій основі успішному вирішенню багатьох складних питань виховання.

Виконання батьками практичних рекомендацій, прохань. Сприяє підвищенню культури батьків, озброєнню їх педагогічними знаннями і досвідом. Налагодження контактів, спілкування батьків з дітьми, класним керівником у процесі виконання педагогічних рекомендацій сприяє зближенню дітей з батьками.

Адресовані батькам рекомендації, прохання найчастіше стосуються таких аспектів шкільного життя:

- проведення безпосередньої роботи з дітьми: індивідуальної (наставництво, шефство), групової (керівництво гуртком за інтересами);

- надання організаційної допомоги вчителю: наприклад, сприяння в проведенні екскурсій (надання транспорту, забезпечення путівками), організація зустрічей з цікавими людьми, комплектування класної бібліотеки, клубу аматорів книги тощо;

- участі у зміцненні матеріальної бази школи, вирішенні господарських питань (допомога в обладнанні кабінетів, виготовлення обладнання, приладів, ремонт школи тощо) [29; 225].

В організації такої роботи з батьками важливо знайти їх можливості (чим вони можуть допомогти школі), коректно висловити свої пропозиції у письмовій формі (найкраще це робити на класних батьківських зборах).

Дбаючи про ефективну взаємодію з батьками, учитель повинен враховувати важливість таких чинників:

1. Запрошення батьків до співробітництва. Часто вчитель вважає, що батьки перебувають в опозиції до нього. Намагаючись запобігти можливим запереченням з їх боку, він починає розмову в директивному тоні замість того, щоб зрозуміти їх почуття, виявивши стриманість, відкритість. Доброзичливість, відкритість у спілкуванні з батьками - перший крок до співпраці з ними.

2. Дотримання позиції рівноправності. Об'єднання зусиль учителя та сім'ї школяра можливе за взаємного визнання ними рівноправності. Перший крок має зробити вчитель, оскільки до цього його зобов'язує професійний обов'язок.

3. Визнання важливості батьків у співпраці. Учитель повинен завжди наголошувати на важливій ролі батьків у вихованні та розвитку дитини.

4. Вияв любові, захопленості їх дитиною. Психологічний контакт із батьками виникає одразу, як тільки вчитель виявляє розуміння дитини, симпатизує їй, бачить позитивні та негативні риси. Батьки, відчувши доброзичливість учителя, більш охоче спілкуються з ним, налаштовуються на співпрацю.

5. Пошук нових форм співпраці. Учитель може запропонувати одному з батьків організувати батьківські збори, разом визначивши їх тематику, структуру тощо Особливо корисний обмін думками з батьками щодо налагодження взаєморозуміння з дітьми [29; 226].

Процес налагодження взаємодії з батьками ефективний за дотримання педагогом психолого-педагогічних правил та вимог. До них належать:

- використання заходів, спрямованих на підвищення авторитету батьків. У спілкуванні з батьками слід уникати категоричного тону, який може спровокувати образи, роздратування. Нормою мають стати стосунки, засновані на взаємоповазі. Цінність їх полягає у розвитку почуття власної відповідальності, вимогливості, громадянського обов'язку як учителів, так і батьків;

- довіра до виховних можливостей батьків, підвищення рівня їх педагогічної культури й активності у вихованні. Психологічно батьки готові підтримати потреби школи. Навіть ті батьки, які не мають педагогічної підготовки й освіти, з розумінням і відповідальністю ставляться до виховання дітей;

- педагогічний такт, неприпустимість необережного втручання в життя сім'ї. Класний керівник - особа офіційна, але за специфікою своєї роботи може стати свідком стосунків, які приховуються від сторонніх. Якою б не здавалася йому сім'я, учитель повинен бути тактовним, ввічливим, інформацію про сім'ю використовувати лише для допомоги батькам у вихованні дитини;

- життєстверджуючий, мажорний настрій при вирішенні проблем виховання, опора на позитивні риси дитини, орієнтація на успішний розвиток особистості. Формування особистості дитини передбачає подолання труднощів, протиріч у її житті. Важливо, щоб це сприймалося як вияв закономірностей розвитку (нерівномірність, стрибкоподібний характер, причинно-наслідкова обумовленість, вибіркове ставлення дитини до виховних впливів), тоді складнощі, протиріччя, несподівані результати не викликатимуть розгубленості у педагога [29; 226].

2.2 Індивідуальна робота з батьками

Робота педагогічних колективів шкіл з батьками здійснюється в двох напрямах: з колективом батьків і індивідуально. У практиці склалися найбільш раціональні її форми: загальні і класні збори батьків, колективні і індивідуальні консультації, бесіди, лекції, конференції, відвідування сімей учнів, оформлення різних за формою і змістом текстових матеріалів, фотомонтажі, виставки робіт учнів. Батьки залучаються до участі в організації учбово-виховного процесу: керівництво гуртками, виступи перед батьками і дітьми, підготовка і участь в проведенні позакласної і позашкільної роботи з учнями, господарська допомога і т. д.

Успіх здійснення поставлених перед школою задач багато в чому залежить від характеру тих взаємовідносин, які складаються між вчителем і батьками. Основою таких взаємовідносин повинні стати взаємодовірчі контакти. У їх створенні провідна роль належить вчителеві. Педагог повинен "володіти високо розвиненим почуттям відповідальності перед батьками за навчання і виховання дітей, постійно вивчати і всебічно знати сім'ї учнів; бути порадником, другом, довіреною особою кожної сім'ї, зберігати відомі йому сімейні таємниці; завжди пам'ятати про ранимість батьківських почуттів і не ображати їх нетактовною оцінкою недоліків в навчанні і поведінці дитини або тим більше публічним негативним висловлюванням про дітей; уміти показати дітям позитивні якості їх батьків і, спираючись на це, сприяти підвищенню їх авторитету; рахуватися з думкою батьків про свою діяльність, терпляче сприймати їх критичні зауваження в свою адресу, не забувати при цьому, що самокритичність педагога підіймає його авторитет в очах батьків [28; 86].

Налагодження з батьками доброзичливих контактів відбувається легше, якщо вчитель будує спілкування цілеспрямовано, враховуючи ситуацію, заздалегідь продумує не тільки зміст бесіди, але і її хід, можливі варіації і несподівані повороти. Даючи поради, прагнучи, якщо це необхідно, внести корективи у виховні впливи батьків на дитину, треба пам'ятати, що пряме, нетактовне втручання у внутрішні справи сім'ї може викликати протест і нанести важкопоправну шкоду. Адже кожний батько виховує своїх дітей так, як він вважає потрібним, виходячи з своїх знань, умінь, почуттів і переконань. Сторонньому, навіть вчителеві, який звичайно близький батькові, важко протистояти цьому. Та і чи треба? [28; 87]

У спілкуванні з батьками потрібно уникати повчального тону, повчальних зауважень. Це роздратовує батьків, відновлює проти втручання, як їм здається, в їх особисті справи. У роботі з батьками треба враховувати, що більшість батьків знають про свої обов'язки, прагнуть їх виконати, але не завжди уміють зробити це правильно. Обов'язок школи - допомогти їм в цьому.

Індивідуальна робота з батьками і іншими дорослими членами сім'ї учня складна і різноманітна. Індивідуальне спілкування, якщо воно продумано побудоване вчителем, як правило, результативне.

Перевагою індивідуальної роботи є те, що, знаходячись віч-на-віч з вчителем, батьки відвертіше розказують йому про свої проблеми, ускладнення, іноді торкаючись тих внутрішньо-сімейних відносин, про які ніколи б не сказали при сторонніх. Це народжує неухильне правило: зміст індивідуальної бесіди повинен залишатися надбанням тільки розмовляючих. Батьки повинні бути упевнені, що все довірливо розказане вчителеві залишиться між ними, що будь-яка відвертість на адресу учня, будь-яка оцінка його поведінки і схильностей, висловлена вчителеві, не буде при нагоді використана йому у шкоду, розголошена.

Дуже уважно потрібно відноситися до прохань, з якими батьки часто звертаються до вчителя. Не виконати прохання можна тільки в тому випадку, якщо його виконання може шкодити дитині. Якщо ж прохання продиктоване станом здоров'я дитини або іншими серйозними обставинами, його потрібно обов'язково врахувати в роботі.

Індивідуальне спілкування не тільки дає можливість вчителеві впливати на батьків, але і, в свою чергу, багато в чому допомагає йому у виборі правильного підходу до дітей.

Багато що у відносинах школи і сім'ї залежить від першої зустрічі, першої розмови батька майбутнього першокласника з вчителем, адміністрацією школи. Ця розмова звичайно буває при першому відвідуванні сім'ї, до початку учбового року, або ж, якщо вчитель не встиг відвідати цю сім'ю, при записі дитини в школу. Доброзичливий тон, готовність вислухати, терпляче відповісти на питання, розсіяти батьківські побоювання-обов'язкова умова цієї зустрічі.

В першій розмові з батьками не треба говорити про труднощі в організації роботи з учнями. І хоч часто ця розмова обмежується отриманням документів і формальних відомостей про дитину і її сім'ю, треба постаратися, щоб у батьків з'явилася упевненість, що вчити і виховувати їх сина або дочку будуть кваліфіковані педагоги і для цього підготовлені все необхідні умови.

Вже тут батько повинен відчути, що вчитель зацікавлений в бесіді з ним. Тому не треба відповідати батькам односкладово, кажучи, що на всі питання вони отримають вичерпні відповіді на перших батьківських зборах. Особливо це відноситься до батьків першокласників ? адже деякі з них, якщо дитина не ходила в дитячий садок, уперше розлучаються з ним і дуже хвилюються. Для батьків цих дітей така зустріч часто стає першим зіткненням з педагогами, зв'язок і взаємодія з якими у вихованні дітей з цього дня повинні увійти в звичку, стати законом. Це потрібно враховувати при проведенні цієї зустрічі.

Щоб в майбутньому раціональніше спланувати роботу, намітити індивіду-альний підхід до кожного батька, знайти шляхи залучення сім'ї до активної участі в справах класу і школи, можна при записі дитини в школу запропонувати батькам запитальник. Зміст питань буде залежати від контингенту батьків класу, від зацікавленості вчителя в отриманні відповідей на певну тему і т. д.

Для отримання різносторонніх відомостей про учнів добре, якщо на кожну дитину, що прийшла з дитячого саду, школа заздалегідь отримає характеристики. Це допоможе вчителеві в індивідуальному підході до дітей, у визначенні шляхів взаємодії з сім'єю, підкаже, які питання задати батькам, а які опустити.

Переглянувши документи кожного учня, вчитель намічає, з ким з батьків потрібно зустрітися індивідуально, кого можна запросити в школу на колективну бесіду. Запрошених на бесіду батьків оповіщають зарання. Є батьки, які дуже хвилюються перед початком учбової діяльності дітей. Їх лякає все нове, що увійде в життя дитини. З такими батьками індивідуально, або створивши невелику групу, можна провести екскурсію, щоб показати їм приміщення школи, розташування класів і рекреацій [28; 92].

Дуже важлива форма проведення індивідуальної бесіди. Кожний співрозмовник повинен уміти не тільки говорити, але і слухати. При знайомстві з батьками це правило особливо необхідно дотримувати. Вчитель при першій зустрічі в основному вислухує маму, тата, дідуся, бабусю, відповідає на їх питання. Розказуючи про вимоги, що пред'являються до дитини в школі, про ті нові умови, в яких вона має знаходитися, треба обов'язково підкреслити, що все це буде входити в життя дітей поступово, а вчителі постараються врахувати індивідуальні особливості і схильності учнів.

Багато які вчителі готують різного змісту пам'ятки, які вручають батькам майбутніх першокласників. Такі пам'ятки допомагають батькам своєчасно зорієнтуватися в новій для них ролі - батьків школяра, упорядковують деякі організаційні питання, зосереджують їх увагу на першорядному.

У бесіді з батьками вчитель дізнається про звички, стан здоров'я, рівні розвитку дитини; цікавиться, як спить дитина, їсть, чи любить займатися, трудитися, грати; чи є місце для занять і гри, чи досить воно освітлене і зручне дитині. При першому відвідуванні сім'ї вчитель звертає увагу і на те, які обов'язки має дитина в домі, який вони носять характер ? епізодичний або постійний; чи надається дитині можливість діяти самостійно, або його опікають навіть в дрібницях. Дуже важливо з'ясувати, чи підтримують батьки у майбутнього учня інтерес до навчання, школи.

Підготовка майбутнього учня до школи багато в чому залежить від його фізичного розвитку, здоров'я. Важливим чинником фізичного розвитку є відповідний віку дитини режим життя. Вчитель дізнається у батьків, чи виконується в сім'ї режим сну, харчування, рухової активності, дає з цього приводу поради [28; 95].

Вступ дитини в школу завжди хвилює батьків. Якщо відвідування сім'ї проводиться до першого вересня, треба дати батькам практичні поради, розказати, як психологічно готувати дитину до нового етапу життя

Вчителі відвідують всіх своїх учнів і з так званих благополучних сімей, і з неблагополучних. Стараючись насамперед відвідати сім'ї дітей, відстаючих у навчанні, що порушують дисципліну, вчитель не повинен забувати і про відмінників. Йдучи в сім'ю, вчитель ставить перед собою задачу виявлення, узагальнення і поширення кращого досвіду сімейного виховання. Без таких відвідувань, без особистого знайомства з практикою виховання в кожній сім'ї цей досвід був би одностороннім, що базується тільки на поведінці дитини в класі і бесідах з батьками.

Досвід сімейного виховання вчитель збирає по крупицях. У одній сім'ї це може бути обладнання дитячого кутка, в іншій цікава організація дозвілля, культура спілкування, сімейні традиції. Особливо цікавий досвід організації в сім'ї спільної діяльності дорослих і дітей, їх спільної праці.

У процесі подальшого спілкування у батьків завжди виникає безліч питань, самих різноманітних, які вони задають вчителеві. Індивідуальні бесіди, консультації, в процесі яких вони отримують відповіді на цікавлячі їх питання, сприяють встановленню тісного зв'язку, постійного контакту школи і сім'ї.

У індивідуальних бесідах батьки більш відверто і охоче розказують про ті засмучення, які часом можуть бути в сім'ї, про неспокій, який викликає поведінку дитини. Зміст індивідуальних бесід вчителя і батьків може бути самим різноманітним. Але головною їх метою завжди повинно залишатися педагогічна освіта батьків.

У бесіді з батьками вчитель не стільки стверджує, скільки радиться, домовляється про спільні дії, методи і прийоми впливу на дитину. Розмовляючи з батьками, треба не повчати, а підводити їх до розуміння необхідності надбання педагогічних знань. Виходити треба з того, що бесіда з батьками не монолог, а передусім діалог, в якому будуть визначатися конкретні шляхи і методи спільного впливу на дитину. Індивідуальні бесіди з батьками можуть відбуватися з їх ініціативи і з ініціативи педагога.

Не завжди батьки, помітивши щось негативне в поведінці дитини, самі звертаються за допомогою до вчителя. Деякі умовчують, а іноді стараються виправдати будь-який вчинок сина або дочки. Небажання батьків "винести сміття з хати" ? відкривати комусь інтимні сторони сімейних взаємовідносин часто завдає дитині шкоди. У такому разі вчителі повинні самі шукати шляхи зближення з батьками: викликати їх на відверту розмову, старатися допомогти у вирішенні сімейних конфліктів, підказати шляхи впливу на дитину.

Інтерес батьків до питань виховання, їх ініціативу в бесіді з вчителем на педагогічні теми треба всіляко заохочувати і стимулювати. Постійна привітна готовність вчителя вислухати розповідь батька, зацікавлено вдуматися в його проблеми привертає до цікавих бесід, розширює їх зміст, коло питань, що порушуються.

Приводом для бесіди може бути і необхідність в індивідуальній пораді: учень відстає від товаришів по хворобі, не засвоїв щось з програми, батькам радять, чим і як займатися з ним вдома, на що особливо звернути увагу. Добре, якщо вчителеві зайвий раз вдається побувати у такого учня вдома, поговорити з батьками і дати їм конкретну пораду, підбадьорити дитину, передати йому привіт від товаришів, а можливо, і невеликий подарунок, зроблений їх руками [28; 105].

Вирішивши, що необхідно поговорити з кимсь з батьків, вчитель заздалегідь Домовляється про зручний для них час і місце. Коли батьки самі звертаються за порадою, вчитель, якщо не може відповісти на питання відразу, пропонує відкласти бесіду, щоб підготуватися і вже тоді дати кваліфіковану рекомендацію. До таких заздалегідь призначених бесід треба ретельно готуватися. Досвід шкіл показує, що добре визначити консультативний день і годину - раз в тиждень, в місяць. Це зручно батькам і поступово входить в звичку періодично спілкуватися з вчителем.

Підвищену увагу в бесідах треба приділяти батькам тих учнів, у яких не виявляється великих здібностей до навчання, навіть при зразковій старанності і старанні. У таких учнів, часто, при вдумливому відношенні до них старших, виявляються здібності до різної позаучбової діяльності: музиці, танцям, різним видам ручної праці, моделюванню, спорту, малюванню, співу і т. д. Якщо вчитель помічає в учня які-небудь здібності, потрібно звернути на це увагу батьків, з тим щоб вони постаралися розвинути їх, створивши з сім'ї відповідні умови. Часто це не тільки не заважає навчанню, а, навпаки, стає основою, на якій розвивається і формується інтерес до занять в школі, до праці.

Не можна розмовляти з батьками в присутності дитини, якщо не упевнені, що ваша похвала або осуд сина або дочки сприйметься правильно.

Отже, навчання учнів в початкових класах - найбільш сприятливий період як для ефективного впливу школи на сім'ю, так і для залучення батьків до безпосередньої активної участі в учбово-виховному процесі.

Висновки

Курсова робота досліджувала одну з актуальних проблем сучасної педагогічної науки і практики - проблему роботи з батьками у сучасній школі. Вивчення та аналіз низки літературних джерел, дали змогу зробити такі висновки і узагальнення:

1. Родина є основою держави. Родина, рід, родовід, народ, - такий шлях розвитку кожної людини, формування її національної свідомості й громадянської зрілості. Родинне виховання - це природна і постійно діюча ланка виховання, що обумовлює розвиток людини на всіх стадіях її життя. Тому у своїй виховній діяльності система освіти має спиратися на сім'ю, підвищувати її психолого-педагогічну культуру, активно впливати на взаємини між її членами.

2. Метою роботи вчителя з батьками учнів є необхідність організації безперервності виховуючого впливу протягом всього періоду життя дитини. Необхідність безперервності цього процесу диктується можливістю запобігання виникнення суперечностей між засадами виховання в сім’ї та засадами виховання в школі.

3. Основними завданнями родинного виховання є:

- виховання фізичної й морально здорової особистості, забезпечення необхідних екосоціальних умов для повної реалізації можливостей розвитку дитини (генотипу), повноцінного психічного та духовного її становлення, формування навичок здорового способу життя;

- створення атмосфери емоційної захищеності, тепла, любові, взаєморозуміння, чуйності, доброзичливості, належних умов для розвитку почуттів;

- засвоєння базових моральних цінностей та ідеалів, культурних традицій, етичних норм взаємин між близькими людьми і в суспільному оточенні, виховання культури поведінки, здатності піклуватися про молодших і немічних;

- забезпечення духовної єдності поколінь, збереження родинних традицій, сімейних реліквій, вивчення родоводу, прилучення дітей до народних традицій, рідної мови, звичаїв, обрядів, виховання в них національної свідомості і самосвідомості;

- виховання поваги до законів, прав і свобод людини, розвиток громадянської і соціальної відповідальності;

- залучення дітей до світу знань, виховання поваги до науки, школи і вчителя, розвиток прагнення до освіти й творчого самовдосконалення;

- включення в спільну побутову та господарську діяльність, розвиток рис творчої працелюбної особистості, формування почуття власності та навичок господарювання;

- формування естетичних смаків і почуттів, уміння розрізняти прекрасне і потворне в мистецтві і житті, забезпечення умов для практичної творчої діяльності дітей;

- статеве виховання дітей, розвиток моральної чистоти, поваги до жінки, почуття дружби, кохання, підготовка до подружнього життя, прищеплення навичок виховання дітей в сім'ї;

- розвиток внутрішньої свободи, здатності до об'єктивної самооцінки і саморегуляції поведінки, почуття власної гідності, поваги до себе, відповідальності за свої вчинки, здатності до морального самовдосконалення.

4. У практиці сучасної початкової школи використовують найрізноманітніші форми і методи роботи з батьками учнів: педагогічний лекторій, позакласний педагогічний всеобуч, університет педагогічних знань, підсумкова річна науково-практична конференція батьків з проблем виховання, день відчинених дверей, класні батьківські збори, відвідування батьків вдома, листування, консультації батькам, запрошення батьків до школи, тематичні вечори запитань і відповідей, ознайомлення батьків з психолого-педагогічною літературою, батьківський комітет класу, загальношкільний батьківський комітет, виконання батьками практичних рекомендацій, прохань.

5. Спільна робота школи і родини у школі ґрунтується на принципах гуманістичної педагогіки: пріоритетності сімейного виховання, громадянськості, демократизму, гуманізації взаємин педагогів і батьків, ретроспективності, педагогізації батьків.

Література:

1.Бондарук О.І. Психологія сім'ї. - К.: Академія, 2001. ? 68 с.

2.Винникот Д.В. Разговор с родителями / Пер. с англ. ? М.: Класс, 1995.? 114 с.

3.Виховання молодого покоління на принципах християнської моралі в процесі духовного відродження України: Зб. Наук. Праць. ? Острог, 1998. ? 444 с.

4.Виховання української еліти в системі національної освіти України: матеріали науково-практичної конференції (19-20 червня 1997) / Під ред. В. Вовка, І.Б. Ковальчука. ? Львів: За вільну Україну, 1997. ? 146 с.