Розвиток творчих здібностей учнів на уроках трудового навчання засобами декоративно-прикладного мистецтва

Звернемося до сутності поняття "народне мистецтво". A. Іваночко пише "Під народним мистецтвом... розуміють всю художню творчість народу, але в етнографічному розумінні народним мистецтвом вважають побутову народну творчість, яка знаходить своє відображення у фольклорі, образотворчому мистецтві, народних ремеслах і промислах"[41, с.10-11].

Положення про те, що народне мистецтво є часткою культури - загальновідоме. Народне мистецтво стає соціальним явищем, оскільки відкриває внутрішній світ творця.

Народні ремесла (різьба по дереву, гончарство, лозоплетіння, розпис, вишивка та інші) як культурні надбання завжди були поруч із соціальними подіями (свята, обряди, традиції тощо).

Діяльність робітників з народних ремесел за своєю суттю є творчим процесом, оскільки мова йде про прикладне мистецтво. Творчий процес у мистецтві - духовна практична діяльність художника, що безпосередньо спрямована на створення художніх творів. Проте в матеріалах досліджень проблеми розвитку декоративно-прикладного мистецтва зустрічаються різні підходи до визначення його ролі в розвитку суспільства. В. Антонович розглядає так зване "ужиткове мистецтво", твори якого виробляються для загального вжитку. Воно пов'язане з національним орнаментом на різноманітних виробах. У процесі розвитку мистецтва від "ужиткового мистецтва" відвернулись, як від ганебного ремесла, але в XIX столітті до нього знову повертаються, і воно починає формуватись як самостійна галузь мистецтва.

У процесі історичного розвитку прикладне мистецтво завжди пов'язувалось з технікою виконання виробів, адже в давньогрецькій естетиці поняття "техне" означало одночасно мистецтво, уміння, майстерність, а також твір, виріб.

Суттєва характерна особливість традиційних народних ремесел полягає в тому, що це - довершена, суспільно корисна праця. Корисність і художня цінність, матеріальна та духовна потреба в народних ремеслах нерозривні.

Підводячи підсумки розглянутому, є всі підстави зробити висновок про те, що у всіх галузях народного прикладного мистецтва є власні яскраво виражені специфічні особливості, техніки виконання та цілі. Але всі вони знаходяться в постійному взаємозв'язку та взаємозалежності.

1.3 Вплив засобів декоративно-прикладного мистецтва на формування творчих здібностей учнів

Важливе місце у системі засобів розвитку творчих здібностей учнів посідає народне декоративно-прикладне мистецтво, яке унікальним чином інтегрує у собі побутові, мистецькі, педагогічні традиції.

Швидкість і якість формування в учнів творчо-технічних здібностей багато в чому залежить від розуміння ними як результату своєї діяльності, так і засобів, за допомогою яких цей результат був отриманий.

З-поміж інших видів мистецтва декоративно-прикладне мистецтво є унікальним у вирішенні завдань як художнього, так і особистісного розвитку, громадського і духовного становлення підростаючого покоління. Це зумовлено не тільки природою сприймання цього виду образотворчого мистецтва, а й тим, що вже в ранньому віці образотворча діяльність стає однією з найдоступніших і емоційно-захоплюючих форм творчості.

Педагогічна цінність пізнання народного та декоративно-прикладного мистецтва пояснюються слідуючими важливими причинами: твори цих видів мистецтва дозволяють виховувати у школярах певну культуру сприйняття матеріального світу, сприяють формуванню естетичного відношення до дійсності, допомогають глибже пізнати художньо-виразні засоби інших видів зображувального мистецтва.

Художні ремесла - це не тільки духовне надбання народу, але й компонент національної культури. Ручна художня праця, що була започаткована в домашніх ремеслах, також є складовою духовної спадщини народу, оскільки стала джерелом прикладного мистецтва і основою народної педагогіки. Навчання народним ремеслам виховувало поважне ставлення до праці та формувало моральні якості особистості, зокрема працелюбність, повагу до людей праці, відповідальне ставлення до неї, естетичні смаки, що вважалося не менш цінним, ніж формування професійних умінь.

Опанування різними видами народних художніх промислів в загальноосвітній школі, на жаль, довгі роки мала досить обмежену увагу. Проте досить відомі психологи (В. Бехтерєв, Л. Витотський, Г. Костюк, С. Рубінштейн та ін.) стверджують, що художня діяльність - це створення матеріальних духовних цінностей образотворчими, конструктивними засобами. Заняття народними художніми промислами в значній мірі відповідають потребам сьогодення і можливостям учнів. У процесі їх організації враховується зв'язок сфер художнього мислення і форм художньої діяльності. Саме заняття художніми промислами (при створенні педагогічних умов) сприяють успішному розвитку творчих здібностей. Але творчі здібності розвиваються на фундаменті розвинутих загальних і спеціальних (образотворчих, художніх тощо) здібностей.

За твердженням С. Рубінштейна, здібності в процесі навчання не тільки формуються, але й виявляються. Він наголошував, що будь-яка винахідницька робота - це інтелектуальна діяльність, але і творча робота винахідника, пов'язана з ручною працею. Зв'язок ручної праці школяра з його інтелектуальним розвитком також аксіоматичний, оскільки користуючись одним інструментом, він готує себе до володіння іншим. Але розвиток інтелекту може проходити тільки в процесі праці.

Розглядаючи мистецтво, він звертає увагу на те, що сприймання світу не тільки відображається в процесі художньої діяльності, але й у процесі інтелектуальної діяльності, зокрема, в ході уявлень людини. Уява досить тісно пов'язана з творчою діяльністю і фантазією людини.

У виробах художніх промислів знаходить відображення фантазія людини. Так, при розробці композиції нового виробу, орнаменту для його оздоблення, учень отримує можливість фантазувати, створювати кольорову гаму.

Мислення, як пізнавальна теоретична діяльність, тісно пов'язане з дією, підкреслює С. Рубінштейн, зародилось воно в трудовій діяльності.

З динамікою мислення пов'язане й емоційне відчуття, яке розкриває ставлення до світу, діяльності, краси, гармонії, кольорів.

У своїх дослідженнях С. Рубінштейн звертав увагу на те, що "Людина є особистість в силу того, що свідомо створює своє ставлення до оточення". Творчість має цей прояв в будь-якій сфері діяльності. Вона може бути результатом творчого ставлення особистості до намічених завдань і їх виконання.

Розвиток особистості у взаємодії з соціумом конкретизує наше розуміння загальної сутності людини. При цьому ми поглиблюємо наші знання джерел формування духовного світу особистості і мотивацію її діяльності. В. Бехтєрєв неодноразово відзначав, що для всякої творчості необхідний той чи інший ступінь обдарованості і відповідне виховання, які створюють відповідні навички в праці; останні розвивають нахил в бік природних задатків, завдяки чому виникає майже непереборне прагнення і потяг до творчості.

Л. Виготський встановив зв'язок творчості людини з її потребами. Він вважає, що великий винахідник, той же геній, є завжди рослиною свого часу, свого середовища. Його творчість виходить з тих потреб, які створені для нього і опираються на їх можливості, які знову існують поза ними[27].

Його дослідження також підтвердили, що творчість тісно пов'язана з уявою. Він наголошував, що там, де зберігається хоч незначна частина життя, там має місце уява. На думку Л. Виготського, діяльність уяви в підлітковому віці майже закінчується і зменшується потяг до фантазій. У підлітків формується свій власний інтимний світ.

Підлітковий вік - початок інтенсивного формування інтелекту, моральних устоїв та ідеалів. Формується система оцінки суджень. Діти проявляють здібність до складного синтетичного мислення. Пам'ять і уява поступово набувають характеру організованих процесів. У підлітковому віці поступово зменшується об'єм уваги, її переключення з одного виду діяльності на інший. Важливою особливістю даного віку є підвищена здатність до абстрактної уваги, до формування активного самостійного і творчого мислення. Тому в цей віковий період необхідно стимулювати самостійне і творче мислення підлітків.

Багаточисленні дослідження проблеми трудового навчання і творчої діяльності в цілому (художньої, технічної, літературної тощо) дозволяють прослідкувати за процесом формування творчого ставлення школярів до праці.

Діяльність людини - це її спосіб існування та розвитку, формування особистості, всіх притаманних їй якостей. Творче ставлення до праці є однією з головних характеристик школяра. Розвиток художніх здібностей має важливе значення для естетичного сприймання. Художній досвід, набутий в процесі художньої ручної праці, допомагає краще усвідомити глибину краси народного декоративно-прикладного мистецтва, а заняття ним змушує вдумливо і уважно сприймати дійсність. Наявність навичок розумової праці, старанності, систематичності, уважності допомагають успішному формуванню художніх здібностей та розвитку інтелекту в процесі занять художньою ручною працею.

Краса праці може бути відчута дітьми. Проте, потяг до краси виступає не тільки як до естетичної насолоди, але як спрямованість до виготовлення виробу високої якості і краси. Існує аксіоматичне положення, що праця тісно пов'язана з естетичним вихованням, духовним збагаченням учнів у процесі трудової діяльності.

Досить цікавою є робота Д. Родарі [70]. На його думку, дитяча творчість, як і народне мистецтво є проявом емоційної сфери людини. Чим міцніші емоції, тим яскравіше почуття, яке відчуває дитина. У процесі художньої ручної праці при обробці деревини (та інших матеріалів) відпрацьовується точність, витримка, охайність, координація рухів, розвивається інтелект. У роботах учнів знаходить своє відображення їх настрій, почуття, захоплення. Значення ручної праці полягає ще й в тому, що вона тісно пов'язана з процесами розумового і духовного життя.

Значні зміни в підлітковому віці проходять в естетичних почуттях. Естетичне виховання спрямоване не тільки на формування в учнів естетичного смаку, почуттів і емоційного ставлення до навколишнього середовища, воно активізує думку, сприяє розвитку творчих здібностей.

У своєму дисертаційному дослідженні Л. Оршанський зауважує, що головним критерієм успішності трудового виховання є трудова вихованість, виражена в стійкій готовності учнів до соціально і психологічно мотивованої творчої художньо-трудової діяльності, спрямованої на створення естетичного удосконаленого суспільно цінного продукту. Для усвідомлення важливості художньої ручної праці недостатньо сформувати одні тільки мотиви, важливо розвинути стійку зацікавленість до певного виду праці. Необхідне чітке керування процесом розвитку у школярів мотиваційної сфери.

Основне положення, що розкриває зміст художньо-трудового виховання, пов'язане з необхідністю введення мистецтва в побут (не тільки святковий, незвичайний, а й повсякденний, трудовий побут). У школах також потрібен зв'язок ручної праці з предметами образотворчого мистецтва. У школярів поступово складається розуміння того, що художня ручна праця приносить естетичну насолоду, створює приємні емоції. Саме тому резервом трудового удосконалення є внесення естетичних елементів у діяльності учнів на уроках праці, яка здійснюється в процесі навчання школярів народного декоративно-прикладного мистецтва.

У своїй роботі "Ручна праця в загальноосвітній школі" К. Цируль підкреслює, що людина - істота не тільки розумна, розсудлива, але і в більшій мірі діюча і обдарована волею[87]. Дослідник проблем організаційної ручної праці зауважує, що праця виховує не тоді, коли дитина виконує певні рухи, а коли спрямовує свої рухи на втілення ідеалу прекрасного виконання[87]. Для розвитку творчості школяра необхідно створити такі умови, щоб він зрозумів, - що не робить людина, все має свою форму, колір, композицію, лінію, довершеність. Головним завданням ручної художньої праці є те, що педагог повинен навчити не тільки відповідально ставитись до праці, але і виховати естетичні почуття, сформувати смак.

Система ручної праці, яку запропонував К. Цируль, включала такі вимоги: в об'єкт праці включались елементи декорування; вироби носили обов'язкове корисне і практичне значення; в роботі передбачалось широке використання різноманітних матеріалів; заняття мав право проводити тільки кваліфікований вчитель.

Та, незважаючи на ці вимоги, заняття з праці і образотворчого мистецтва проводились окремо, хоч і були спроби поєднати ці два види дитячої творчої діяльності.

Дослідники звертали увагу на таку властивість: учні, що займались ручною художньою працею, не відчували втоми; у них нормально розвивалось м'язове відчуття - не виникала короткозорість.

Ручна художня праця носить індивідуальний характер. Відомо, що творчий процес завжди має дві стадії; до першої відносять формування художнього задуму, до другої - робота над виконанням художнього виробу. Під час роботи безпосередньо над виробом виникають ідеї, які втілюються у виготовленні виробу. Під час творчої роботи над виробом успішно розвиваються певні здібності. У своїх дослідженнях В. Качнєв наголошує, що здібності належать до основних властивостей, що характеризують людину, як суспільну істоту[47]. До основних компонентів здібностей В. Качнєв відніс спостережливість, розвинуту пам'ять і мислення в цілому. Але він звертає увагу на те, що здібності неможливо розвивати без їх мотивації і без виховання любові до праці. Структура здібностей пов'язана з уявою або фантазією, яка необхідна в усіх галузях праці і навчання.

Проте, як зауважив Поляков В. ручна художня праця веде не тільки до забезпечення суспільства, не тільки до розвитку певних вмінь та навичок, а перш за все формує і удосконалює особистість, спонукає її до творчої, інтелектуальної, активної трудової діяльності. Досліджуючи вплив декоративно-прикладного мистецтва на особистість, вважав, що дитяча творчість не обходиться без підказок дорослих, у них теж пам'ять у пальцях[67]. У шкільні роки дитина набуває досвіду в процесі практичної діяльності. Вона відкриває для себе все нове, сприймання її загострене, ще не притуплена здібність дивуватись навколишньому світу.

Природа є одним з життєдайних джерел естетичної насолоди, основним постачальником матеріалу для творчості. Вона не тільки - краса для сприймання, а й дає сировину, яка є предметом праці (звичайна солома стає інкрустаційним матеріалом; дошка з сучками та гниллю перевтілюється в умілих руках у художній виріб).

Дія процесу створення виробів декоративно-прикладного мистецтва починається від сприймання і продовжується в роботі над ескізами, кресленням, малюнками майбутнього виробу. Отже, декоративно-прикладне мистецтво - це процес цілеспрямованої дії на інтелектуальні здібності учня. Воно включає школяра в творчу діяльність, яка стимулює формування стійкого інтересу до праці; формує естетичне розуміння навколишнього середовища; можливість набуття спеціальних художніх вмінь та навичок; розвиває власні особистісні якості.

Ручна художня праця є однією з провідних ланок розвитку підлітків. При занятті ручною художньою працею формується творче ставлення до праці і розвиваються інтелектуальні здібності.

Головними критеріями художньої ручної праці є : вихованість, розвиток інтелектуальних здібностей, практичного досвіду, розвиток мотиваційної сфери, формування стійкого інтересу до праці.

К. Цируль стверджує, що дитячі роки охоплені постійним бажанням діяльності і творчості. Саме тому необхідно з дитячих років розвивати ту чи іншу здібність особистості, розвивати як інтелект, так і фізичну силу, приділяти увагу розвитку сили волі.

Вплив декоративно-прикладного мистецтва на всебічний розвиток учня, що не викликає сумніву, об'єктивна і суб'єктивна необхідність найсерйознішої уваги сучасних педагогів до даної проблеми.

Народне декоративно-прикладне мистецтво стало невід'ємною частиною нашого духовного багатства. Творчість народних майстрів завжди користувалася загальним визнанням у державі і за рубежем. А причина цієї всенародної уваги й любові до багатоманітного доробку народних митців криється в самій демократичній і гуманістичній природі народного мистецтва, яке виражає творений століттями чуттєво-практичний досвід поколінь, показує їхнє розуміння найголовніших закономірностей і фундаментальних цінностей життя. Нас приваблювала й приваблює краса і доцільність творів народного мистецтва. Специфічний зміст їхньої образності завжди знаходив в собі найвиразнішу в художньому та найлаконічнішу в технологічному відношенні форму, яка максимально доносила ідею твору.

Нашу увагу не може не привертати шанобливе ставлення майстрів до матеріалу, з яким їм доводилося працювати. Воно завжди співвідноситься з таким же ставленням до природи, розумінням непорушного зв'язку з нею. Народні майстри впродовж віків освоювали секрети технічної майстерності, формотворення, орнаментування, розвитку художніх образів, що несло в собі життєстверджуючий характер речей народного декоративно-прикладного мистецтва - яскраву й розкуту, лаконічну мову мистецтва, запозичену в світі природи - у скарбниці фольклору, в народних звичаях та обрядах. У своїй сукупності ці особливості формували в людей високі патріотичні почуття, оптимістичне ставлення до життя, проявляли риси національного характеру в творах митців. Діалектично розвиваючись у межах специфіки своїх видів і жанрів, народне мистецтво не було ізольованим, відособленим від загального художнього процесу доби і, при всій повільності та помітності свого розвитку, залишалося актуальним, співзвучним з його агресивними і демократичними ідеями. Сьогодні вся актуальність народного мистецтва зростає на засадах історичного розвитку, що забезпечує повноцінне художнє і в той же час інтенсивне розкриття прихованих у його суті можливостей.

Народне мистецтво стало загальнонародним надбанням, і значення його виходить далеко за межі чисто мистецтвознавчих компетенцій та оцінок. Воно невіддільне від завдань побудови нового демократичного суспільства і формування нової особистості.

У системі естетичного та художнього виховання важливе місце належить народному декоративно-прикладному мистецтву, яке входить у світ людини з перших її днів і супроводжує все життя. Перші іграшки, колискові пісні, казки, легенди, найпростіші рухи в танці вводять дитину до чарівного світу народної творчості. Дитячі малюнки "повторюють" багатовіковий цикл накопичення декоративно-зображувального фону народного мистецтва: починаючи від найпростішої лінії до умовного зображення зірки, квітки, птаха, риби, звіра і далі - до конкретних предметів та людської постаті.

Неможливо переоцінити цей момент залучення маленької людини до вічного і прекрасного світу фольклору - усного й образотворчого, тому в нашій державі зараз великого значення надається художньо-естетичному вихованню підростаючого покоління на зразках "комплексного" народного мистецтва; тут і малювання, і робота з глиною чи пластиліном, деревом, і аплікація, - поки що у формі кубиків і найпростіших конструкторських наборів.

Народне декоративно-прикладне мистецтво в силу своєї специфіки покликане внести в життя момент гри, прикрасити, розважити, формувати світогляд через ті естетичні почуття, які народжуються в людей від практичного користування художніми речами, від їх як частини природи і навколишньої реальної дійсності. Тому вона є компонентом і етапом у формуванні внутрішнього світу дитини. Крім того, народна образність синтезує в собі духовну і матеріальну творчість як цілісну і нерозривну, яка склалася історично і вивірена віками.

Світ декоративних образів, світ яскравих кольорів, простих і доступних форм творів народного мистецтва захоплює людей, викликає насолоду, одухотворяє, підносить до стану натхнення, створюючи тим самим психологічний комфорт. Це стан діалогу з красою. Подальше глибоке спілкування зі світом прекрасного активізує людські емоції, творчу уяву, стимулює фантазію, пробуджує художнє відчуття, формує елементи образного мислення.

Крім морально-виховних можливостей, краса творів народного декоративного мистецтва має творчо-спонукальну здатність.

Формування людини в праці, творчій діяльності - основоположна теза, з якої ми виходили при вивченні народного мистецтва. Через творчу працю, яка дає максимальну можливість розкрити всі сторони людської натури, йдуть найактивніші процеси творчої матеріалізації людського духу, самовияву і самоствердження людини. Уроки народного мистецтва підтверджують крилату формулу " праця переростає у красу ". У цьому відношенні вони стимулювали творчий потенціал особистості, розвивали в ній творче ставлення до праці як першої життєвої необхідності в будь-якій діяльності. Трудові процеси, які лежать в основі традиційної майстерності, викликають до дії продуктивну уяву, фантазію, без яких не існує емоційної культури людини, формують цінні риси характеру: почуття власної гідності, наполегливість у подоланні труднощів, цілеспрямованість пізнавати життя у всіх його складнощах і протиріччях.

Важливо підкреслити ще один аспект цього питання. Прикладне мистецтво народу завжди розвивалося в тісному зв'язку з природою, яка була і базою сировини, і світом художніх прообразів, тем тощо. Таке спілкування завжди зароджувало бережливе й економне ставлення до матеріалу і тих художніх цінностей, якими природа його наділила. Велику виховну роль відіграє народне мистецтво в одному з проблемних питань сучасності - "людина і річ", художній смак і коло речей, якими людина оточує своє предметне середовище і які є виразниками її інтересів. Вирішальною особливістю творів народного мистецтва є їх невіддільність від щоденного практичного життя. Входячи в побут, проектують цю свою рису на доцільність нашого відбору речей, у подальшому будуть "виховувати" і нас самих.

Таким чином, активне засвоєння спадщини народного мистецтва, як своєрідної форми трудової та творчої діяльності, має значення у вихованні людини майбутнього. Ми розглянули вплив лише деяких естетичних категорій творів декоративно-прикладного мистецтва. Як і все мистецтво, народне мистецтво перебуває в колі найголовніших взаємозв'язків культурного процесу: колективного, індивідуального та національного, котрі, в свою чергу, генерують і збагачують можливості виховних функцій мистецтва в розвитку людської особистості засобами народного мистецтва на новому історичному етапі розвитку незалежної Української держави.

Одним з принципів народного мистецтва справедливо вважається колективність. Твори колективної творчості становлять суспільну цінність та інтерес не в силу індивідуальної неповторності, а навпаки, тому що в них синтезувалися і набули виразу думки, почуття і настрої багатьох людей. Показово, що мажорний тон народного мистецтва зумовлений саме колективним його характером. Спільне вирішення творчих і технологічних питань, передача майстерності з одного покоління в інше, система творення образів, естетичних уявлень тощо затверджувало у певних суспільних груп віру в цінність їхньої праці, породжувало оптимізм поглядів на життя. Саме колектив, а не окремі його представники, формував локальні риси місцевої самобутності, виховував і виховує патріотичні почуття, гордість за ту землю, яка віками народжувала художників-однодумців, викристалізовує і підтримує спільність і постійність смаків у часі.

Згуртовуюча функція народного мистецтва неоціненна. Однак вона полягає не в тому, щоб сформувати якийсь усереднений, однорідний смак мас, а, навпаки, - в стимулюванні розвитку індивідуального на основі існуючого суспільно-історичного досвіду. Саме тому масовість народного мистецтва розглядається нами не як самоціль, а як можливість охопити його впливом якомога більше членів суспільства, розбудити в них творчу активність, творчу індивідуальність. Сьогодні поняття колективності народного мистецтва, як поняття творчої співдружності групи майстрів району чи регіону, об'єднаних спільною ідейно-художньою позицією, доповнюється розумінням самих якостей художніх структур певного виду чи жанру, створених багатовіковим досвідом народу, тобто розглядається як естетична категорія. Це розширює діапазон можливого впливу народного мистецтва на формування світогляду особистості.

З питанням колективного та індивідуального в народному мистецтві тісно пов'язане питання традицій та новаторства. Колективні засади народного мистецтва в ході своєї еволюції сформували ядро народної творчості - традицію. Вона дисциплінує наші смаки, формує кодекс народної етики і естетики, передає з минулого в майбутнє установлені століттями форми, ідеї, образи теми і саме цим акцентує розуміння стабільності світу, стабільності всього кращого в людині. Разом з тим традиція ніколи не сприймалась, як догма чи канон. Традиція ніяким чином не заперечує розвиток, а, навпаки, диктує потребу постійного оновлення, розширення, поглиблення. Тому традиційне мистецтво народу постійно супроводжують новації.

Причетність до часу, відповідальність за нього - одна із суспільно вагомих рис, котра визначатиме рівень особистості майбутнього. Традиції народного мистецтва вчать наших сучасників уважно, аналітично ставитися до питань новаторства. У цьому плані слід рівнятися на еталонні зразки, вивірені найпринциповішим суддею - часом і смаком попередніх поколінь, справжнє новаторство в народному мистецтві слід розуміти як таке, що в недалекому майбутньому перейде у ранг традиції.

У цій спробі визначити місце та роль народного декоративно-прикладного мистецтва у вихованні творчо розвиненої особистості майбутнього, певна річ, накреслені лише вихідні положення. Кожне з них при спеціальному і систематичному розгалужується на складний та багатоаспектний комплекс досліджень, що постає на часі як проблема важливої суспільної ваги і значимості.

Розділ 2. Експериментальне дослідження розвитку творчих здібностей учнів на уроках трудового навчання

2.1 Шляхи розвитку творчих здібностей учнів на уроках трудового навчання

У суспільстві і в освіті існують протилежні погляди на талановитість дітей, яка є умовою їх наступних успіхів у творчій діяльності. Так, існує думка, що частка талановитих серед дітей становить 2-3% від їх загальної кількості. З іншого боку, відомий розробник методик розвитку творчих здібностей у дітей Ю.Нікітін вважає, що кожна здорова дитина має можливість до творчого розвитку в усіх типах людської діяльності. Існують погляди, що внаслідок вивчення дітьми методів активізації творчої уяви індивідуальні особливості мало впливають на результативність творчого пошуку.

Разом з тим є думки, що індивідуальні здібності суттєво збільшують або зменшують успіх творчого процесу, але рано чи пізно дитина під впливом творчої атмосфери, надбаних нею знань та вмінь стає рівноправним учасником колективного творчого процесу. Є також різні погляди на питання, з якого віку починати навчання творчості. Ми вважаємо, що готувати людину до майбутньої творчої діяльності треба з перших років її життя. А продовження творчої діяльності, вдосконалення потрібних знань та умінь має відбуватися протягом всього свідомого існування людини. Саме навчаючись творчості і реалізуючи своє знання та вміння у процесі творіння нового, школяр удосконалює свої навички і вміння в галузі трудового навчання.

Стикаючись із незрозумілими для себе перешкодами, учні розгублюються, відчувають непотрібність свого творчого потенціалу. За таких обставин усебічний гармонійний розвиток дитини уповільнюється, а інколи припиняється. Щоб не допустити цього, треба шукати ефективні шляхи правильного формування творчої учнівської особистості.

Іноді спостерігаючи за дітьми, слухаючи їхні відповіді, приходить думка: "Чому така убога уява дитини? Чому про такі відомі речі та явища дитина не може розповісти просто, добре, своїми словами?". Ефективність розвитку творчої активності учнів залежить від уміння вчителя організувати пізнавальну діяльність школярів, націлити їх на творчий підхід до питань даної теми, на засвоєння системи знань навчального матеріалу. В.Сухомлинський зазначав: "Розвитку допитливості, системності, гнучкості, самостійності розуму сприяють такі прийоми впливу на внутрішні психічні процеси, при яких учень подумки оглядає, досліджує широке коло фактів, явищ для вивчення проблеми". Отже, для повноцінного розвитку дитини потрібна творчість як педагога, так і самої дитини.

Як відомо, готовність до творчої діяльності складається з трьох основних компонентів: мотиваційного, змістового, емоційного. Саме мотиваційний компонент є провідним у творчій навчально-трудовій діяльності, створює опору для втілення двох інших його складових.

Наведемо дидактичні засоби, які стимулюють вираження творчості в дітей.

1. Розвивальні ігри, які дитина засвоює особисто.

Результати застосування дидактичних засобів: дитина розвиває здібності до асоціативного мислення, може встановлювати структуру і системні зв'язки ігор, співвідношення між цілим і часткою, системою як носієм надсумарних якостей. Це основа майбутніх якостей, необхідних для конструкторської та винахідницької діяльності, обов'язкові якості вченого.

2. Ознайомлення з логікою системного аналізу через спілкування дитини з дорослими.

Результати застосування дидактичних засобів: розуміння співвідношень між системою і підсистемою, системою і надсистемою, послідовності явищ, призначення предметів та явищ згідно з їх властивостями.

3. Ознайомлення з доступними елементами теорії вирішення винахідницьких задач та їх використання для розв'язання побутових проблем, зрозумілих дітям. Ознайомлення з основними засобами методу творчої уяви (частка теорії вирішення винахідницьких задач, що базується на вивченні фантастичної літератури) та їх використання для розв'язання казкових проблем та вигадування окремих казкових ситуацій. Засвоєння основних засобів теорії вирішення винахідницьких задач: системного оператора "розмір, час, швидкість, вартість" і його використання для зміни уявлень про доступні дітям предмети, явища; прийоми подолання протиріч, зрозумілі дітям, прийоми та методи фантазування. Мозковий штурм, метод "маленьких чоловічків", метод фокальних об'єктів, фантограма, пошук і використання ресурсних можливостей. Ігри "Добре-погано", "Навпаки", "Так-ні". Ідеальний кінцевий результат.

Результати застосування дидактичних засобів: уміння проводити системний аналіз, самостійно визначати головну і допоміжні функції, сформулювати ідеальний кінцевий результат. Знання основних методів та прийомів фантазування, вміння використовувати їх при розв'язуванні побутових та казкових проблем.

4. Перехід від навчання через гру до навчання через запам'ятовування. Навчання стає усвідомленою метою. Використання типових прийомів розв'язання суперечностей для вирішення побутових проблем і проблем трудової діяльності школяра; місцевої якості; об'єднання; асиметрії; універсальності; попередньої дії; зробити "навпаки"; динамічності; часткової або надмірної дії; використання механічних коливань; обертання шкоди у користь; зворотного зв'язку; посередника; самообслуговування; копіювання; зміни фарби; відкидання та регенерації часток; однорідності. Розвиток творчої уяви за допомогою символічної аналогії.

Результати застосування дидактичних засобів: знання методів і засобів асоціативного пошуку, доступних типових прийомів подолання суперечностей та їх використання для розв'язання казкових та побутових проблем через подолання суперечностей. Вміння звільнятися від психологічної інерції, пов'язаної з однозначністю використаних назв та уявлень про предмети та явища, націленість на множинність варіантів мислення.

5. Ознайомлення з світом техніки, її місцем у розвитку суспільства. Складові частини технічних систем. Закон повноти технічних систем і його схематичне відображення. Доступні природні та фізичні явища, і їх використання для створення винаходів. Вплив відкриттів і винаходів на розвиток суспільства, його добробут. Пояснення змісту правових понять: винахід, промисловий зразок, раціоналізаторська пропозиція. Вирішення винахідницьких задач з відтворення найбільш значущих в історії людства винаходів: від списа до парового двигуна. Якості творчої особистості (на прикладах з життя та творчої діяльності відомих вчених та винахідників).

Результати застосування дидактичних засобів: уявлення про технічні системи, їх складові частини і їх використання. Знання історії техніки і їх значення для розвитку людини і суспільства. Розуміння суті відкриття, винаходу, раціоналізаторської пропозиції, знання якостей, необхідних для успішної творчої діяльності. Вміння виявляти технічну задачу з проблемної ситуації, з'ясувати дії та властивості, потрібні для досягнення мети, спрямованої на вирішення задач. Вміння знайти ідею нового технічного засобу та виготувати його модель з доступних матеріалів.

Для створення атмосфери творчої діяльності повинна бути використана система позитивних мотивів і стимулів. Проблема обґрунтування та застосування системи мотивів і стимулів, що сприяють більш повному розкриттю в учнів ініціативи, творчості, зараз стоїть дуже гостро. Організацію творчої діяльності, форми її стимулювання треба розглядати з позиції активізації особистісних якостей учнів.

Отже, щоб навчити учнів працювати творчо, потрібно проводити уроки, реалізуючи такі компоненти: мотиваційний (стимулювання підвищення емоційності, зміцнення сенсорної чутливості, розвитку, уяви, фантазії); пізнавальний (інформаційно-когнітивний); ментальний (неповторність, індивідуальність); практичний (уміння, навички, самостійна творча діяльність).

2.2 Організація і зміст експериментального дослідження

Шкільний курс трудового навчання має великі можливості для здійснення творчого розвитку школярів. І одним з найважливіших завдань, що стоять перед учителем, є здійснення цілеспрямованої систематичної роботи щодо їх реалізації.

Дослідження науковців та наші спостереження за навчальним процесом на уроках трудового навчання засвідчили, що творчість - це досить складний і своєрідний процес, якому можна навчитися. Для цього необхідно виявити його закономірності, на основі яких можна використати певні методи або прийоми, володіння якими дозволило б школярам більш ефективно займатися винахідництвом чи елементарним проектуванням технологічних об'єктів.

На заняттях з трудового навчання дитина сприймає предмет найбільше з точки зору його форми, кольору, конструкції і розмірів. Тому сприймання, як психічна діяльність, складає основу розумової діяльності людини, сенсорний розвиток - важливий етап для розвитку мислення. Зір привчається сприймати предмет в цілому, а також розчленовувати предмет, виділяти його різні властивості, форму, величину, взаєморозміщення частин. Уявлення дитини, отримані від зорових відчуттів, доповнюються відчуттями, які виникають від дотику з матеріалом, з якого виготовлений виріб.

В основі практичної діяльності учнів на заняттях з трудового навчання лежить діяльність рук і зору: руки діють, а зір перевіряє і спрямовує їх наступні рухи, і знову руки діють, виправляючи недоліки. Розвивається сенсомоторика, яка активно впливає на розумовий розвиток дитини.

Для успішного виконання завдання в процесі праці від учня слід часто вимагати не тільки сприйняття заданої конструкції об'єкта, але й передбачення її в новому просторовому положенні або уявлення, як зміниться форма предмета, якщо змінити розміри окремих деталей, тобто розв'язати якусь просторову задачу. Таким шляхом розвиватиметься, поповнюватиметься просторове уявлення дитини, яке необхідно їй для правильного сприйняття предметів навколишнього світу, пізнання предметів дійсності в їх взаємозв'язку.

Необхідно, також, враховувати, що в трудовій діяльності учнів необхідна участь уяви. У різних видах праці вимагається різна частка участі уяви, різний рівень її самостійності й оригінальності. Виконуючи роботу за ескізом, схемою, учні формуватимуть у своїй уяві майбутній виріб. Вони плануватимуть свою діяльність згідно визначених розмірів, матеріалу. Така уява називається відтворюючою. На відміну від неї уява творча створює нові образи, не користуючись готовими графічними зображеннями.

Для розвитку обох видів дитячої уяви необхідно, щоб учні брали участь у процесі планування трудових дій, у виборі необхідних матеріалів та інструментів, контролювали хід виконання роботи. При цьому самостійність дітей поступово ростиме, охоплюючи все більшу кількість елементів активної творчості.

Програма орієнтує на конструктивно-художній підхід до вирішення навчальних завдань з трудового навчання. Конструктивно-художній підхід забезпечується на основі методу художніх проектів. Метод проектів потребує дотримання трьох етапів проектного моделювання:

— словесного формулювання творчих задумів у художній формі (твори-мініатюри, вірші, фрагменти казок та інсценізації);

— використання графічних і кольорових засобів художньої виразності для розробки проектних макетів, моделей, композицій, які б ілюстрували словесно сформульовані творчі задуми;

— художнє конструювання з різних пластичних матеріалів з метою предметного втілення графічних зображень у пошукових макетах, моделях, композиціях.

Конструктивні художні вміння школярів формуються завдяки ігровим формам організації трудового навчання, на основі сюжетного розгортання змісту. Ігрова форма організації занять з трудового навчання є оптимальною у складі невеликих творчих груп учнів. Школярам необхідно забезпечити педагогічну ситуацію вільного вибору художньо-трудових завдань відповідно до їхніх вікових, психофізіологічних можливостей і потреб у формотворенні і декоруванні.

У кожному тематичному розділі доцільно виділяти завдання з продуктивної праці. Продуктивна праця може здійснюватися як на уроках, так і в позаурочний час. Результати позаурочної продуктивної праці беруться до уваги під час оцінювання навчальних досягнень учнів.

Як один із видів контролю навчальних досягнень трудового навчання можна проводити узагальнюючі практичні роботи. Результат узагальнюючих практичних робіт слід організувати як підсумкову виставку-композицію. Такі виставки також вважаються критерієм у визначенні рівнів творчих досягнень, навчальних успіхів школярів.

Практичні методи роботи найбільш характерні для уроків трудового навчання - поряд із політехнічними знаннями учні оволодівають загальнотрудовими політехнічними вміннями і навичками. Найпоширенішим у практичній діяльності виступає метод вправ. До використання вправ, як методу навчання, ставиться ряд дидактичних вимог:

— вправи ґрунтуються на свідомій діяльності учнів (практика трудового навчання показує, що механічний підхід до формування навичок не досягає успіхів);

— вправи та їх елементи поступово ускладнюються;

— у процесі виконання вправ необхідно, щоб не тільки вчитель контролював трудові дії, але й учень здійснював самоконтроль.

На уроках трудового навчання не виключене застосовування методів і в їх сукупності, особливо під час роз'яснення технологічних операцій.

Як один із методів розвитку творчості учнів використовується інструктаж. Це комплексний метод навчання, спрямований на пояснення послідовності виконання трудового завдання та окремих операцій з одночасним показом робочих прийомів.

У процесі інструктажу результативним є використання декількох методів навчання. Такими методами можуть бути демонстрація трудових прийомів і пояснення правил їх виконання, постановка завдання, бесіда, в процесі якої вчитель з'ясовував, в якій мірі учні зрозуміли завдання. При цьому методи тісно переплітаються між собою, їх комбінації виступають як системи.

Репродуктивний метод трудового навчання передбачає активне сприймання і запам'ятовування навчальної інформації, що повідомляється вчителем або іншим джерелом. При репродуктивній побудові пояснення вчитель у готовому вигляді повідомляє факти, визначення, акцентує увагу на головному, що необхідно врахувати або засвоїти.

Практична робота репродуктивного характеру визначається тим, що в процесі її виконання учні відтворюють трудові дії, які демонструє учитель. Репродуктивний метод використовується в основному під час початкового вивчення трудових операцій (розмічання, різання). Репродуктивні вправи лише ефектно сприятимуть відпрацюванню умінь і навичок шляхом повторення трудових дій. Тому систему вправ слід будувати таким чином, щоб у неї постійно вносилися елементи новизни.

Використання частково-пошукового методу полягає в тому, що учням не дається кінцевий результат вирішення поставленої задачі, а частину завдань їм пропонується розв'язати самостійно. Перед виготовленням навіть простого виробу дітям доцільно ставити для самостійного вирішення творчі завдання: який краще вибрати матеріал для виробу; як економно його використати; яким способом краще з'єднати деталі; що можна доробити у виробі, щоб він мав симетричний вигляд або зручніше було ним користуватися.

Дослідницький метод, що використовується у практиці, відповідає сучасним вимогам у розвитку творчої особистості дитини. Дослідницький метод характеризується такими особливостями:

— нові знання не подаються в готовому вигляді, учні опановують їх у процесі активної самостійної діяльності, спираючись на раніше набуті знання і вміння;

— разом з новими знаннями учні набувають уміння застосовувати їх у різних умовах, тобто оволодівають способами розумової та практичної діяльності;

— створюються і розв'язуються ситуації, аналогічні до життєвих.

Творче (розвиваюче) навчання у процесі формуючого експерименту ґрунтується на системі проблемних ситуацій. Проблемна ситуація на уроці - це постановка перед учнями певного пізнавального завдання, яке містить у собі протиріччя, спонукає до роздумів, пошуків і висновків.

У загальному вигляді процес дослідження учнями можна поділили на стадії:

— виникнення ідеї;

— розв'язання завдання;

— реалізація задуму на практиці.

Поряд з цим процес дослідження у школярів має свої особливості. Для всякого дослідження, яке виконують учні, характерною ознакою є новизна, хоча для дорослих це вже відомо.

На кожному уроці трудового навчання потрібно створювати можливість виникнення ситуації інтересу до навчання:

— вдало підібраний об'єкт праці;

— естетично виготовлений зразок виробу;

— демонстрація моделі;

— цікаві творчі завдання;

— заохочення до участі у виставках, конкурсах, змаганнях;

— використання загадок, зміст яких має безпосередній зв'язок із темою уроку тощо.

Навчання школярів конструюванню, процесу створення форми, конструкції об'єкта чи окремих його частин найбільше сприятиме розвитку творчої особистості. Щоб підготувати дітей до конструкторсько-технологічної діяльності, слід створити їм можливість систематично вправлятись у мисленні, вчити дітей оперувати своїми знаннями, застосовуючи їх на практиці, вчити спостерігати, фантазувати і пропонувати форму, конструкцію виробу.

У процесі трудового навчання використовується три види творчої діяльності учнів:

— мисленна (ідея);

— графічна (малюнки, ескізи, схеми);

— предметна (моделі, макети).

Знаючи види творчої діяльності школярів, можна впливати на розвиток окремих природних здібностей учнів. Один учень даватиме конструктивну ідею, інший - графічно зображуватиме задумане, деяким учням вдаватиметься краще відтворити ідею безпосередньо у виробі. Найбільшу цінність має конструювання, під час якого використовуються всі види творчості учнів.

Формування творчого мислення в школярів слід здійснювати поетапно, ставлячи послідовно перед ними завдання в основному творчого характеру.

Перший етап (підготовчий). Доцільно знайомити учнів з основними частинами об'єктів праці; вчити їх аналізу і синтезу: визначати суттєві ознаки об'єкта, робити порівняння, узагальнення; спостерігати взаємозв'язок з природою (політ птаха і літак); виконувати завдання за малюнком, ескізом, звертаючи увагу на симетрію, пропорційність окремих частин.

Другий етап (за умовами). На цьому етапі творчого шляху діти навчаються розв'язувати конструкторсько-технологічні задачі (знайти за умовами свій шлях вирішення). В основному це творчі завдання, пов'язані зі зміною форми, конструкції виробу або окремих його частин, зміною чи економією матеріалів, удосконаленням принципу дії, вибором варіантів оздоблення.

Третій етап (за власним задумом). Робота проведена на першому і другому етапах, забезпечує результативність третього. Основне завдання на цьому етапі - розкрити творчі можливості кожного учня, втілити свої ідеї, фантазію безпосередньо в моделі, макети та інші вироби.

У наш час технічне конструювання все тісніше переплітається з художнім конструюванням, завдання якого - добитися, щоб вироби мали гарний зовнішній вигляд і були зручні в користуванні (ці завдання розв'язують спеціалісти - дизайнери). Тому дизайнерські вимоги слід також враховувати під час конструювання виробів.

Потрібно виявляти увагу до будь-яких нестандартних рішень своїх конструкторів-початківців, а також розуміння і мудру поблажливість до дитячих помилок, саме вони часто свідчать про труднощі самостійного пошуку.

Учні, в основному, доводять конструкторські задуми до реалізації у закінчений виріб, розв'язуючи як конструкторські, так і технологічні задачі, пов'язані з вирішенням наступних проблем:

1. Підсилення міцності, стійкості й надійності виробу.

2. Внесення змін у конструкцію, які полегшують і роблять зручною експлуатацію.

3. Визначення оптимальної форми, кількості деталей, способи їх кріплення, вибір або заміну матеріалів.

4. Створення універсальної конструкції.

5. Вибір способів ліквідації шкідливої дії або явища (тертя, пробуксовування, намокання).

Складаючи задачі чи користуючись рекомендованими, слід продумати, в якому порядку доцільно запропонувати ту чи іншу задачу, як вона пов'язана з попередніми, яка її мета, чи відповідає вона принципам доступності й послідовності.

Розв'язавши це непросте завдання, учні не тільки отримуватимуть задоволення, але й ставатимуть впевненіші у своїх творчих силах. Під час виготовлення інших виробів вони будуть також шукати нестандартні шляхи в розв'язанні поставлених завдань.

Але, розв'язуючи проблему розвитку творчих здібностей учнів засобами декоративно-прикладного мистецтва, вчитель повинен не лише вимагати результатів від учнів. Він сам повинен відмінно володіти наступним матеріалом з курсу "Теорія конструктивних матеріалів".

Деревина як конструкційний матеріал характеризується високою питомою міцністю і добрим опором вібраційно-ударним навантаженням, і тому широко застосовується в промисловості, техніці та інших галузях господарчої діяльності людини. Щодо оцінки її властивостей, якими і визначаються конкретні галузі її застосування та експлуатації, то вона, як і будь-який інший матеріал, має як переваги, так і недоліки.

До переваг деревини відносяться її достатньо висока стійкість до дії газів, кислот, мастил і солей. Вона також характеризується малим коефіцієнтом термічного розширення і низькою теплопровідністю (тобто добрими теплоізоляційними властивостями), здатністю добре оброблятись різанням і склеюватись. Крім того, цей матеріал не завжди є дефіцитним і характеризується порівняно невисокою коштовністю.

До недоліків деревини, як матеріалу, можна віднести такі явища, як відсутність вогнестійкості, низьку стійкість щодо грибкових захворювань (загнивання), наявність гігроскопічності, яка призводить до нестабільності її розмірів та форми, структурну неоднорідність, яка обумовлює відмінність властивостей у деревинних матеріалів не лише різних порід, але і однієї і тієї ж породи і навіть по довжині одного і того ж стовбура, анізотропію механічних властивостей, низькі значення модулів пружності тощо. Саме це і робить доцільним експериментальне дослідження матеріалів з найбільш поширених порід деревини як з метою засвоєння відповідних усвідомлень про їх властивості, так і з метою надбання навичок щодо цілеспрямованої зміни цих властивостей, а також у виборі виду деревинного матеріалу для того або іншого конкретного застосування.

Дерева будь-яких порід складаються із крони, стовбура і кореневої системи. За виглядом і будовою крони дерев вони поділяються на листяні і хвойні. До листяних належать такі породи дерев, як дуб, бук, ясен, береза та інші, а до хвойних - сосна, ялина, кедр, піхта та інші.

Деревина має шаровинно-волокнисту будову. Будову деревини вивчають на трьох основних розрізах: поперечному (торцевому), тангенціальному і радіальному (рис. 2.1).

Поперечний (торцевий) розріз - це розріз, виконаний перпендикулярно до осі стовбура.

Радіальний розріз - це розріз, виконаний уздовж осі серцевини стовбура (по діаметру стовбура).

Тангенціальний розріз - це розріз, виконаний вздовж волокон (вздовж стовбура) паралельно або під деяким нахилом до осі розташування волокон.

На поперечному та радіальному розрізах можна спостерігати основні анатомічні структури деревини (рис. 2.1): серцевину (центральна частина), луб і кору.

Серцевина розташована в центрі стовбура. Це темна пляма круглої форми, діаметр якої для більшості порід складає 2-5 мм.

Серцевина (центральна частина) - основна частина стовбура. По кольору центральної частини розрізняють слідуючі породи деревини: ядрові та без'ядрові.

У ядрових порід центральна частина темна і вона називається ядром. Краї ядра забарвлені світліше і їх називають заболонню. Приклади ядрових порід: сосна, ялина, дуб та інші.



Рис. 2.1. Основні розрізи та будова деревини: а - поперечний розріз; б- тангенціальний розріз; в-радіальний розріз; 1 - заболонь; 2 - ядро; 3 - серцевина; 4 - серцевинні промені; 5-луб; 6 - кора; 7 - річні кільця.

У без'ядрових порід центральна частина нічим не відрізняється від периферійної. Приклади без'ядрових порід: береза, липа, вільха, граб та ін.

Кора - зовнішній шар стовбура деревини, який захищає її від коливання температури, механічних пошкоджень, втрати вологи.

Луб знаходиться між камбієм і корою. Це внутрішній шар кори. По ньому постачаються продукти фотосинтезу від кори до стовбура.

Камбій - тонкий, малопомітний шар, який знаходиться між заболонню та лубом. Він складений із живих клітин та зводить приріст деревини та кори (в ньому відбувається "генерація" клітин). Він же забезпечує постачання мінеральних речовин від коріння до стовбура.

Річні шари можна побачити на всіх розрізах стовбура: на поперечному - це концентричні кола; на радіальному - прямі смуги; на тангенціальному -параболічні смуги.

Показником середньої ширини річних шарів буде відношення їх кількості до довжини, на якій вони підраховуються (підрахунки проводиться в радіальному напрямку поперечного розрізу).

Властивості деревини, які не змінюються при взаємодії із зовнішнім середовищем, називають фізичними. До фізичних властивостей деревини належать: колір, текстура, блиск, запах.