Онкогенетика : сучасний стан і перспективи розвитку

Канцерогени, що потрапили в організм, як будь-які інші сторонні хімічні речовини, можуть переноситися з потоком крові, лімфа, проникати крізь мембрани в клітини, де відбувається окислення шкідливих речовин, скріплення їх в нешкідливі комплекси і виведення з організму. Багато учених вважають, що кінцеві канцерогени - це іони з негативними зарядами і дуже високою реакційною здатністю. Вони взаємодіють з ДНК і регуляторними білками кліток організму.

Всі відомі хімічні канцерогени можна розділити на дві групи - первинні і вторинні. Первинні (нитрозомочевини, уретан і ін.) відразу утворюють кінцевий канцероген, а вторинні (бенз(а)пирен, ароматичні аміни, багато НС) спочатку перетворюються на проміжні канцерогени, які більш активні, ніж початкові речовини, і швидше приводять до пухлин.

Отже, кінцевий канцероген подіяв на ДНК клітини або, як то кажуть, надав генотоксичний ефект. В результаті пошкоджувальної дії канцерогену виникають трансформовані клітини. Цю первинну дію канцерогену прийнято називати ініціацією. Часто одній ініціації недостатньо для виникнення пухлини, тоді включаються додаткові активатори канцерогенезу - промотори. Промотори, як і канцерогени, необхідні для розвитку пухлинного процесу.

У групу фізичних канцерогенів варто віднести іонізуючу радіацію ї ультрафіолетове випромінювання.

Фізичний канцерогенез:

Почнемо з іонізуючого випромінювання.

Як встановлено в дослідах на тваринах. Канцерогенною дією володіють іонізуючі агенти - УФ - випромінювання, б-, в-, г-промені, потоки протонів і нейтронів. Більші дози випромінювання можуть привести організм до загибелі, а відносно маленькі дози викликають різні онкологічні захворювання. Злоякісні пухлини можна викликати введенням в організм тварин різних радіоактивних ізотопів. В більшості випадків радіація викликає ті ж пухлини, що і хімічні канцерогени.

Експериментальні дослідження показали, що у ряді випадків при поєднанні іонізуючого випромінювання хімічними канцерогенами (уретаном, БП, а також сигаретною смолою) різко зростає утворення пухлин у тварин.

Проникаюча радіація залежно від дози здатна не лише гальмувати ріст пухлин, але й сприяти їх виникненню. Серед найбільш вивчених форм професійного раку одне з перших місць займає «рак рентгенологів», які недостатньо захищали свої руки від шкідливого впливу випромінювання. В результаті в ряді випадків (у літературі їх описано понад 100) у них спостерігалось ураження шкіри, що перетворювалось потім у рак. Тепер канцерогенна дія проникаючої радіації добре вивчена.

Пухлини у піддослідних тварин утворюються не лише при зовнішньому опромінюванні, але й при введенні в організм радіоактивних ізотопів тих елементів, які здатні затримуватися в організмі. До таких елементів належать насамперед кальцій, стронцій, радіоактивні ізотопи яких, відкладаючись у кістках, опромінюють кісткову тканину і кістковий мозок, і, отже, призводять до появи кісткових сарком та захворювань кровотворної системи - лейкоз - рак крові.

Спостереження над населенням японських міст Хіросіма і Нагасакі на які в 1945 році були скинуті американцями атомні бомби, свідчать, що люди, які перебували в зоні випадання радіоактивних опадів і не загинули від променевої хвороби, в наступні роки значно частіше хворіли на лейкоз та різні форми рака.

Сонячна радіація:

УФ - радіація, потрапляючи на шкіру і поглинаючись її поверхневим шаром - епідермісом, спричиняє утворення ряду біологічно активних речовин (гістаміну, серотоніна, продуктів розпаду білків), які в підвищених дозах можуть надати шкідливу дію.

На організм впливає не лише УФ, але і видиме світлове і інфрачервоне теплове випромінювання, які входять до складу сонячного проміння. Кожний з дитинства відчував їх дотик. Спочатку тепло, потім почервоніння шкіри, а при надмірному прийомі сонячних ванн - опіки.

Опромінення пацюків і мишей протягом року сонячним промінням (5 годин щоденно) або кварцевою лампою - джерелом УФ приводило до виникнення пухлин шкіри, носа і вух.

Накопичилось сотні наглядів, що свідчать про те, що сонячна радіація здатна викликати рак шкіри у людини. Звичайно пухлини виникають на частинах тіла, не захищених одягом, у людей, що тривалий час знаходяться на відкритом повітрі, в тих районах і країнах, де сонце світить особливо довго і сильно. Пухлини частіше за все розвиваються на шкірі грудей і шиї, обличчі, носа, рідше на гронах рук. Встановлено, що чутливість шкіри до сонячного випромінювання залежить від пігменту шкіри, більш темний колір шкіри менш чутливий до дії сонячного випромінювання.

Сонячна ультрафіолетова радіація спричинює виникнення не тільки раку шкіри у людини, а й ряду інших пухлин, зокрема злоякісної меланоми - однієї з найбільш злоякісних пухлин.

Біологічними канцерогенами є деякі паразити (шитосоми - рак сечового міхура) і продукти життєдіяльності грибка Aspergillus flavus (афлотоксини - гепатоцелюлярний рак). До біологічних канцерогенів можна віднести і паразитів.

Круглі черви служать причиною розростання плоского епітелію в передшлунку щура. В печінці щурів часто знаходять личинку цистоцерка, що викликає саркоми.

В Єгипті поширене захворювання сечових шляхів - цистит - викликають глисти - шестисоми. Нерідко після циститу виникає рак сечового міхура. Шестисоми мають багато видів, здатних викликати пошкодження різних внутрішніх органів.

Афлатоксини у великих дозах отруйні і викликають загибель тварин, а в малих - пухлини печінки. Всі вони - дуже сильні канцерогени. Афлатоксини належать до так званих вузьких канцерогенів: під їх дією з'являються пухлини тільки в печінці. Вони містяться в продуктах, уражених цвілевим грибком - Аспергиллюс флавус. Цей гриб поширений повсюдно, але в умовах жаркого вологого клімату у великих кількостях виділяє отруйні речовини.

ОНКОГЕННІ ВІРУСИ, збудники деяких природно виникаючих, а також багатьох експериментальних пухлин тварин. До онкогенних вірусів відносяться представники різних таксономічних груп вірусів (напр., аденовіруси), що розрізняються по ряду ознак: типу нуклеїнової кислоти, морфології віріонів, місцю розмноження в клітці (ядро, цитоплазма) і ін. Роль різних онкогенних вірусів в механізмі онкогенезу, мабуть, неоднозначна. Патогенність онкогенних вірусів для людини не встановлена.

АДЕНОВІРУСИ (від греч. aden - залоза і віруси), сімейство ДНК-содержащих вірусів, що викликають у людини і тварин аденовірусні хвороби.

ВІРУСИ (від лат. virus - отрута), найдрібніші неклітинні частинки, що складаються з нуклеїнової кислоти (ДНК або РНК) і білкової оболонки (капсида). Форма паличкоподібна, сферична і ін. Розмір 15 - 350 нм і більш. Відкриті (віруси тютюнової мозаїки) Д. І. Івановським в 1892. Віруси - внутріклітинні паразити: розмножуючись тільки в живих клітинух, вони використовують їх ферментативный апарат і перемикають клітку на синтез зрілих вірусних частинок - віріонів. Поширені повсюдно. Викликають хвороби рослин, тваринних і людини. Різко відрізняючись від всіх інших форм життя, віруси, подібно іншим організмам, здібні до еволюції. Іноді їх виділяють в особливе царство живої природи. Віруси широко застосовуються в роботах по генетичній інженерії, канцерогенезу.

Вчення про онкогенні віруси - один з найважливіших розділів сучасної онкології. Нагромадилася велика кількість даних, що свідчать, що деякі форми лейкемії, лімфом, карцином молочної залози і сарком людини можуть викликатися вірусами. Пухлини лімфатичної системи і захворювання крові - лейкемію викликає вірус герпесу Епштейна - Барр. Він добре відомий як збудник инфекційного мононуклеоза. Проте встановлений зв'язок цього вірусу з двома злоякісними захворюваннями людини: лімфомою Беркитта в Африці і раком носоглотки на Далекому Сході. ДНК вірусу герпесу виявлений у складі ДНК пухлинних клітин хворих на лімфому Беркитта. Виявлено, що клітини пухлини несли на собі антигени (специфічні білки), характерні саме для цього виду вірусу. Ці антигени виявлені і в ракових клітинах хворих на рак носоглотки на Далекому Сході, що підтверджує вірусну природу цього захворювання.

Заслуговує увага також аденовіруси, що викликають бородавки, і вірус гепатиту В. До цього списку можна добавити папововирус SV-40. вірус Яба.

Факти, підтверджуючі вірусне походження пухлин багатьох тварин, достовірні. Більш того, деякі пухлини людини своєю появою зобов'язані вірусам, але горизонтальної передачі при раці немає.

Канцерогени подразділяються на ініціатори и промотори, тобто на ті, які є обов'язковими й умовними причинними факторами і діють на різних фазах малігнізації клітин. Крім того, виділяють так звані модифікатори раку - фактори, що викликають активізацію чи синергізм дії ініціаторів і промоторів. Модифікуючим впливом, наприклад, може бути зменшення в харчових продуктах солей магнію, збільшення солей цинку, стронцію, дефіцит вітамінів, особливо А та Є. Істотну роль грає режим харчування, незбалансованість дієти, зловживання алкоголем.

Харчування є важливим чинником в етіології пухлин. З характером харчування прямо чи побічно пов'язане виникнення раку стравоходу, шлунку, кишечника, печінки, підшлункової, молочної та передміхурової залоз, тіла матки, яєчників і легень.

Крім того, є група пухлин, виникнення яких зумовлюється порушенням співвідношення певних гормонів в організмі.

Справа в тому, що життєдіяльність усіх органів, тканин і клітин в організмі регулюється складною системою, в якій головна роль належить нервовим і гормональним механізмам. Нормальна життєдіяльність клітин та тканин, особливо деяких органів, можлива тільки за умови певного співвідношення різних гормонів у крові, тобто при гормональному балансі, який підтримується ендокринними органами, печінкою і нирками. Перші - залози секреції - виділяють продукти своєї життєдіяльності не в зовнішнє середовище, а в середин організму. До них відносяться гіпофіз, щитовидна залоза, статеві і надниркові залози та ін. Центральне місце належить гіпофізу, розміщеному біля основи мозку і функціонально зв'язаному з дуже важливою ділянкою мозку - ядрами гіпоталамуса. В передній частині гіпофіза утворюються гормони, здатні стимулювати функції певних органів, насамперед залоз внутрішньої секреції. Ці гормони діють на певні органи й називаються тропними. Наприклад, кортикотропний гормон стимулює функцію кори надниркових залоз, гонадотропний - статевих (гонад), тиреотропний - щитовидної залози, соматотропний, або гормон росту, впливає на розвиток усіх клітин та тканин.

У підтриманні рівноваги в цій складній системі основну роль відіграють механізми саморегуляції, або авторегуляції, здійснювані як прямими (від гіпоталамуса до гіпофіза і звідси до будь-якої ендокринної залози), так і зворотними зв'язками, що передають сигнали в центральну нервову систему і гіпоталамус про стан у периферичних органах. У найпростішому вигляді ці співвідношення можна уявити за допомогою такого прикладу. Якщо в крові збільшується кількість жіночого статевого гормону - естрогену, то цей надлишок сприймається певними утвореннями гіпоталамуса, звідки надходить сигнал у гіпофіз, внаслідок чого зменшується виділення гонадотропного гормону гіпофіза, який регулює гормональну активність яєчників, і знижується їх функціональна активність. Завдяки такому механізму забезпечується стале співвідношення всіх гормонів, насамперед стероїдних гормонів у крові, які, на думку А.А. Ліпшютца, є основою протипухлинного захисту організму. Навпаки, порушення цього гормонального балансу може призвести до виникнення пухлинного процесу, особливо в ендокринних органах, а також у молочній залозі, матці і простаті, функція яких в основному регулюється гормонами.

Порушення гормонального балансу може виникнути внаслідок первинного порушення функції цієї чи іншої ендокринної залози, наприклад яєчника, функції печінки, функціонального стану центральної нервової системи або зниження чутливості центрів гіпоталамуса до сигналів з периферії. Останньому механізму В.М. Дільман надає основного значення в розвитку старіння організму, у виникненні гормонозумовлених пухлин і ряду інших патологічних процесів.

В Інституті проблем онкології АН України Н.М. Туркевич з співробітниками довела, що пухлинний процес в молочній залозі можна спричинити і неповною кастрацією, порушенням функції печінки, хронічним стресом. Що супроводжується певними порушеннями в гормональному балансі організму.

Найчастіше ці порушення виникають внаслідок захворювання яєчників, повторних абортів, не досить тривалого годування груддю, застосування сучасних протизаплідних засобів, хронічних захворювань печінки.

Людина часто піддається впливу канцерогенних агентів у процесі трудової діяльності. Частка професійно обумовленого раку складає близько 6% від загальної кількості злоякісних новотворів, однак з часом вона може збільшитися. В деяких виробництвах діючі на людину канцерогенні агенти вдалося визначити, в інших-вони невідомі. З професійними факторами пов'язана значна захворюваність на рак сечового міхура і легень, пухлин порожнини носа та додаткових пазух.

Одним з факторів ризику розвитку злоякісної пухлини є стрес, зокрема, хронічні стресові ситуації.

Канцерогенез-складний комплекс реакцій в організмі, що призводить до виникнення злоякісної пухлини. Під впливом подразнення тканини хімічним реагентом виникає відповідна реакція, що виражається в пригніченні функцій. Фаза пригнічення змінюється реакцією, спрямованою на захист від шкідливого впливу. Наприклад, якщо мова йде про шлунковий епітелій, то це проявляється спочатку пригніченням секреції, а потім захисною гіперсекрецією слизу. Клінично на цьому етапі процес зворотний, за умови припинення впливу канцерогену. Відбудовані реакції забезпечують нормалізацію функцій епітелію.

При продовженні контакту з концерогеном резервні функції епітелію виснажуються і компенсація здійснюється за рахунок кількісних змін. Розвивається дифузна гіперплазія епітелію. Клінічно це картина гіперпластичного гастриту. Ця фаза канцерогенезу також зворотна, але за умови застосування спеціальної терапії. При подальшій дії канцерогену відбувається порушення нормальної захисної реакції епітелію, наслідком якого є розвиток осередкових гіперплазій(поліпи). Починаючи з цього моменту процес перебудови епітелію стає незворотним і закінчується формуванням злоякісної пухлини. (Рубенчик Б.Л., 1983).

Для пояснення механізмів канцерогенезу на початку 20 ст. німецький вчений Т. Бровері запропонував мутаційну теорію злоякісного росту. Вона підкреслювала роль генних і хромосомних мутацій соматичних клітин у виникненні пухлин. На користь цієї теорії свідчать такі факти:

1. Рак пов'язаний із стійкою зміною ДНК у клітині.

2. Переважна більшість мутагенів є водночас і канцерогенами.

3. З віком частота мутацій і ймовірність захворювання раком збільшується.

4. Більшість пухлин має моноклональне походження, тобто вони так само, як і мутації, беруть початок від однієї клітини.

Часто, але не завжди, в клітинах ракових пухлин спостерігаються клітини з різним каріотипом. Вони виникають внаслідок порушень мітозу.

У багатоклітинних організмах клітини тісно взаємодіють: кожна з них має певну будову і виконує певні функції (спеціалізація клітин). Спеціалізація клітин зумовлює різну тривалість їхнього життя. Сукупність процесів, які відбуваються в клітині від одного поділу до іншого, включаючи й сам поділ, називають мітотичним циклом. Мітотичний цикл складається з двох стадій: стадії інтерфази і стадії поділу, або мітозу.

Мітоз-це непрямий поділ ядра. Біологічне значення мітозу полягає в тому, що мітоз забезпечує рівномірний розподіл речовин хромосом материнської клітини між двома дочірніми клітинами. Завдяки мітозу дочірні клітини мають повний, диплоїдний набір хромосом (як і материнська) і несуть повну(однакову) генетичну інформацію про всі ознаки організму. Дочірні клітини генетично ідентичні, вони є копіями материнської клітини. Мітоз забезпечує постійний набір хромосом у кожній клітині організму, який росте. Завдяки мітозу організм росте, відбувається загоєння ран, регенерація і самовідновлення організму. Соматична клітина людини має 46 хромосом та 92 молекули ДНК. Під впливом різних чинників може відбуватися порушення розходження хромосом в анафазі мітозу.

1.3 Географія раку та вплив чинників навколишнього середовища на онкологічні захворювання

Зараз існує порівняно новий напрям у вивченні злоякісних новоутворень, який дістав назву географії раку.

Складний комплекс різних природних факторів потребує глибокого вивчення для з'ясування причин поширення неоднакових форм раку у різних груп населення. Адже у будь-якій географічній зоні світу певні раси людей, окремі національності та народності хворіють на характерні для даної місцевості форми злоякісних пухлин.

У різних народів і в різних географічних зонах поширені різні форми раку. Японія і Росія «хворі» на рак шлунку. В США, розвинених країнах Європи, а також в крупних містах Росії переважають рак легенів і рак молочної залози (в Москві в 1996 від всіх форм раку померло 225 тисяч чоловік). Це результат забруднення середовища незаселеного промисловими відходами, вихлопними газами автомобілів, куріння тютюну, а також не завжди виправданої відмови від грудного вигодовування новонароджених.

У Африці національна біда - рак печінки (малобілкова їжа), в Монголії і Казахстані - рак стравоходу (дуже гаряча і жирна їжа), в Індії і Середній Азії - рак порожнини рота (звичка жувати бетель). Пристрасть американців до легко засвоюваних продуктів без клітковини (до «швидкої їжі») привела до зростання в країні раку товстої і прямої кишок.

Зміна місця проживання людей супроводжується поступовим зниженням (через покоління) захворюваності «рідним» раком і придбанням схильності до раку, переважаючого в новій країні мешкання.

Поширеність різних форм раку вивчають, аналізуючи умови життя, звички і особливості живлення населення, мінеральний склад ґрунту і води, всю сукупність екологічних умов; складаються і спеціальні карти, що відображають число захворювань різними формами раку в конкретних населених пунктах певного регіону.

Проте частота поодиноких локалізацій уражень пухлинами в різних географічних зонах і країнах неоднакова. Медико-географічний напрям в онкології виник у зв'язку з дослідженням цих локалізацій хвороби в різних географічних зонах: на материках, у різних країнах, а також у різних районах однієї країни.

Уперше вивчення географічних особливостей поширення раку почали проводити на Україні у 1938 році. Ініціатором його був професор А.М. Мєрков, який на першому Всеукраїнському з?їзді онкологів у 1938 році вперше представив спеціальні картограми поширення локалізацій раку серед населення різних адміністративних областей України. В післявоєнний час почин А.М. Мєркова підтримали О.І. Серебров і О.В. Чаклін. З їх ініціативи було організовано спеціальні наукові експедиції для вивчення географії раку.

Починаючи з 1956 року. Під керівництвом і за участю О.В. Чакліна проведено 10 експедицій, організованих Академією медичних наук СРСР. Учасники їх - лікарі, біологи, етнографи, географи, статистики, інженери - здійснювали спеціальні медичні огляди населення для виявлення злоякісних пухлин і передпухлинних захворювань. Вивчали клімато-географічні особливості досліджуваних районів, традиції і звичаї, умови праці і побуту людей.

Понад 80 експедицій організовано онкологічними інститутами ряду інших республік колишнього СРСР, які зібрали дуже цінні матеріали про особливості поширення різних форм раку в більшості областей нашої країни. Аналогічні дослідження географії раку проводяться і в багатьох зарубіжних країнах.

Для вивчення географії раку насамперед потрібно одержати достовірну інформацію про частоту тієї чи іншої локалізації його в різних країнах або в різних районах однієї країни.

Рак шлунка. У багатьох країнах і районах світу рак шлунка спостерігається дуже часто. Але є країни, де хворих з таким діагнозом відносно мало.

Найвищі показники захворюваності відзначено в Японії, а також серед населення цієї національності, яке проживає в інших районах світу (Бразилія, Гавайські острови та ін.). Причому в Японії рак шлунка становить майже половину всіх випадків раку в чоловіків і понад однієї третини в жінок. Після цієї країни особливо висока захворюваність на рак шлунка в Чилі, Ісландії та Фінляндії. Високі показники спостерігаються також в Австрії, Германії, Польщі, Румунії, Угорщині.

Відносна висока захворюваність на рак шлунка в Росії та в Україні. В 1980-1990 роки вона займала перше місце серед онкологічних захворювань, але після аварії на ЧАЕС у 1986 році в Україні та Білорусії Захворюваність на рак шлунка відійшла на третє місце. Після захворюваності на лейкемії та рак щитовидної залози. На четвертому місці в цих країнах знаходиться рак молочної залози у жінок.

Низькі показники захворюваності на рак шлунка в Австралії, Новій Зеландії, Північній Америці й особливо в країнах Африки.

В 1971 році на Міжнародній нараді по епідеміології та профілактиці раку шлунка (Хельсінки) відзначалося, що у виникненні запалення слизової оболонки і зрештою раку шлунка вирішальне значення можуть мати різні фактори харчування.

Зокрема, Е. Віндер (США) та інші дослідники вважають: ця хвороба частіше спостерігається там, де здебільшого вживають їжу, багату на вуглеводи, насамперед крохмаль (рис, картопля, хліб). І мало їдять жирів (лише 12% калорій), жиророзчинних вітамінів, свіжих овочів, фруктів.

Так, в Японії, де третину харчового раціону становить рис, часто неочищений, саме фактори харчування можуть зумовлювати захворювання на рак. Т. Хірояма, який вивчав в Японії звички і звичаї 652 хворих на рак шлунка, вважає, що є безпосередній зв'язок між особливостями харчування і виникненням цього захворювання. Слід відзначити, що воно більше поширене в тих районах Японії, де вживана населенням їжа містить відносно менше кальцію, і серед тих груп населення, які мало споживають молока, м?яса, свіжих овочів, багато-солоних продуктів, сої, гарячого чаю, а також частіше курять. У 1965 році в Японії було організовано спостереження за 265 тис. Чоловік у віці 40-69 років, причому особливу увагу приділяли вивченню ролі молока в раціоні харчування. В результаті дослідження з'ясувалося: в осіб, які майже не п'ють молока, захворюваність на рак шлунка приблизно в 1,5 рази вища.

Американський учений С. Грехем та інші спеціалісти, узагальнивши дані ряду дослідників. Відзначають. Що недостатнє використання м'яса може змінювати нормальну функцію слизової оболонки шлунка. А овочі і фрукти, багаті на вітаміни, підтримують нормальний стан слизової оболонки і ніби сприяють захистові тканин шлунку від злоякісної трансформації.

Безумовно, поряд із складом продуктів харчування велике значення має швидкість їди, регулярність харчування, ступінь пережовування страв, температура, вміст в них спецій. У зв'язку з цим великий інтерес викликають дані онколога Оота, який звернув увагу на той факт, що в деяких районах Японії, особливо в префектурах Нара і Вакаяма, де місцеве населення вживає дуже гарячу рисову юшку і чай, спостерігається особливо висока смертність від раку шлунка, а частота раку стравоходу тут в 3 рази вища, ніж в усій країні.

С.Н. Нугманов з співробітниками провів опитування 107 хворих на рак шлунка, 220- з передпухлинними захворюваннями шлунка і 220 - осіб контрольної групи. Внаслідок аналізу одержаних даних було встановлено, що нерегулярне харчування переважало у 73,2% хворих на передпухлинні захворювання і рак шлунка, квапливість під час їди, звичка переїдати на ніч і тривале порушення режиму харчування (протягом 20 і більше років) - 80,7%. У групі хворих на рак шлунка порівняно з контрольною групою було у 8 разів більше осіб, які споживали дуже гарячу їжу та дуже просолені продукти та спеції.

Н. Дунгал (Ісландія) вважає, що висока захворюваність на гастрити, рак шлунка тут пов'язана з переважанням в їжі копчених, солоних страв, м'яса, риби і недостатнім споживанням овочів, фруктів. Смертність від раку шлунка в ісландських моряків, які відвідують інші країни і харчуються частіше свіжою рибою та м'ясом, а також різними овочами, значно нижча, ніж у фермерів, що не виїжджають за межі Ісландії.

Радянський дослідник О.В. Мельников розглядає переїдання, як одну з важливих причин функціонального перенапруження шлунка, порушення обміну і виникнення раку. За одержаними даними, майже половина хворих на рак шлунка мало не щодня вживала алкоголь (45% з них - у великих дозах), а 92%-курила. До речі, коли дим, який містить канцерогенні речовини з групи поліциклічних вуглеводнів, під час куріння потрапляє на слизову оболонку шлунка, це впливає на розвиток різних патологічних процесів, в тому числі і раку.

У виникненні цієї хвороби певна роль належить і генетичним спадковим факторам. У людей, що мають групу крові А(ІІ), рак шлунка спостерігається на 20% частіше, ніж у осіб з групою О(І), або В(ІІІ).

Цікаво відзначити, що, за даними спеціалістів, в області К?яндодо (Уганда), де захворюваність на рак дуже низька, у корінного населення винятково рідко спостерігається група крові А(ІІ). У Японії серед хворих на виразку і рак шлунка спостерігається високий процент осіб з групою крові А(ІІ). Аналогічні дані одержали і онкологи інших країн.

Рак товстого кишечника і прямої кишки.

Ця хвороба поширена в США, у тому числі і на Гавайських островах, однаково часто серед усіх етнічних груп населення. Високий процент захворювання на неї у Канаді, Шотландії, Данії, Англії, Ірландії. В країнах Африки і Японії ця форма раку буває рідко. Для хворих на рак товстого кишечника характерний так званий західний тип харчування, який містить багато висококалорійних жирів. Американський онколог Віндер вважає, що харчовий жир впливає на склад бактеріальної кишкової флори і відіграє істотну роль у виникненні раку товстого кишечника.

Деякі автори посилаються на особливості харчування, відзначають негативну роль надмірного вживання їжі, зокрема жирів, а також куріння і алкогольних напоїв.

Рак молочної залози. Ця локалізація - одна з найчастіших у жінок. Проте частота її у жінок різних країн коливається в досить широких межах.

Особливо висока захворюваність на цю форму раку в США, де вона найбільш поширена. За даними американського онколога М. Шімкіна, в США з кожних 18-19 жінок, які досягли 70-річного віку, одна захворює на рак молочної залози. Високий процент таких уражень в Канаді, Англії, Швейцарії, скандинавських та в інших країнах Західної Європи. В Україні захворюваність на цю патологію також постійно зростає. Найнижчий процент раку молочної залози в Японії та в інших азіатських країнах.

Оскільки в експериментах на тваринах доведено, що рак молочної залози є гормонозумовленим (пов'язаним з порушенням обміну гормонів) захворюванням, то у більшості епідеміологічних досліджень основна увага приділяється порівняльному вивченню особливостей статевої, менструальної, дітородної й лактаційної функції жінок.

Для країн і груп населення з високою захворюваністю характерні низька народжуваність, короткі періоди годування дітей груддю, велика частота абортів, а в країнах з відносно низькою захворюваністю - протилежна ситуація. Небезпека захворіти на рак молочної залози серед жінок, які зовсім не народжували, приблизно вдвічі вища, ніж у тих, які народили 1-2 дітей, а ризик захворіти на цю патологію у жінок, які народили трьох і більше дітей в 1,5 рази нижче, ніж у тих, які народили тільки 1-2 дитини.

Італійські лікарі Севері і Сквартіні підтверджують, що лактація справляє антипухлинну дію і тому зменшення часу годування груддю небажане. У хворих порівняно з контрольною групою здорових людей частіше спостерігалися порушення статевої і менструальної функції, зокрема короткочасне і нерегулярне статеве життя, велика кількість абортів, а також пізній початок статевого життя, пізня перша вагітність і роди.

Р.Є. Кавецький, Н.М. Туркевич вважають, що вирішальна роль у розвитку цього захворювання належить гормонам яєчника. Чималі негативні зміни спричиняють гормони гіпофіза і надниркових залоз, а точніше, зрушення у гормональному балансі, яке залежить від взаємозв'язаної діяльності всіх ендокринних залоз, регулюючого впливу кори головного мозку і центрів гіпоталамічної ділянки, а також від функціонального стану печінки, її здатність інактивувати і виводити гормони.

Розвиткові раку молочної залози сприяють також доброякісні захворювання молочної залози (мастопатія, фіброаденоматоз). Про що свідчать численні експериментальні дослідження і клінічна практика. За даними Р.Є. Кавецького, ця хвороба спостерігається у осіб з фібрознокістозною мастопатією в 2-4,5 рази частіше, ніж у контрольній групі.

Рак і злоякісна меланома шкіри. Ще наприкінці минулого століття було описано зміни шкіри обличчя і рук осіб (переважно селян і моряків), які цілий рік працюють під відкритим небом у будь-яку погоду. У них після тривалого періоду почервоніння, пігментації і надмірного зроговіння на поверхні шкіри утворюються велика кількість бородавчастих розрощень, на місці яких здебільшого і розвивається рак.

У 1966 році американський вчений Блюм писав, що гіпотеза про канцерогенну дію сонячного випромінювання на шкіру людини підтверджується такими фактами: рак шкіри виникає на частинах тіла, не захищених одягом; він спостерігається частіше в осіб, які працюють у не захищених від сонця місцях, ніж у тих, хто працює в закритих приміщеннях; частота захворювання вища в тих районах і країнах, де люди більше перебувають під впливом сонячного випромінювання; частіше він уражає білих, ніж негрів; це захворювання можна викликати у лабораторних тварин, діючи на них сонячним і ультрафіолетовим випромінюванням. Канцерогенна ефективність ультрафіолетових променів з різною довжиною хвилі однакова при дії їх на шкіру людей і лабораторних тварин.

Рівень захворювання на рак шкіри вищий у тих країнах і районах, де інтенсивніша і триваліша сонячна радіація.

Зв'язки живих організмів з навколишнім середовищем різноманітні. Так, людина не може існувати без повітря, води, їжі, одягу і житла. Вона весь час зазнає коливань температури, різних видів опромінення (інфрачервоного і ультрафіолетового), іонізуючої радіації тощо.

Крім впливів природних факторів навколишнього середовища, існує значна кількість факторів штучного походження. До них належать різні викиди промислових підприємств та міст, радіоактивні речовини, в тому числі гамма-випромінювання радіоактивних осадів з атмосфери після випробувань ядерної зброї. У міру зростання міст, збільшення кількості промислових підприємств, а також у зв'язку з розвитком усіх видів транспорту, особливо автотранспорту, інтенсивність забруднення зовнішнього середовища збільшується. Все це не може не впливати на здоров'я населення.

Помилково думати, ніби людина панує над своїм оточенням; вона зазнає впливу навколишнього середовища такою самою мірою, як і діє на нього. Загалом людина перебуває в стані рівноваги з навколишнім середовищем, проте за несприятливих умов ця рівновага може бути порушена.

У зв'язку із збільшенням населення, урбанізацією, індустріалізацією, прискоренням науково-технічного прогресу виникає безліч нових факторів впливу на людину з боку навколишнього середовища, причому властивості деяких з них і характер впливу на організм мало вивчені або навіть зовсім поки що невідомі. Несприятливі фактори є причиною багатьох професійних захворювань людини, в тому числі на рак та інші форми злоякісних пухлин.

Тому заходи для захисту навколишнього середовища від забруднень (викидів промисловості, вихлопних газів автомобілів, диму сигарет, пестицидів) є одночасно й профілактикою раку. (Чаклин А.В., 1981).

1.4 Методи дослідження в онкогенетиці

В онкогенетиці основним методом вивчення спадковості людини є клініко - генеалогічний. Генеалогія - вчення про родоводи. Суть генеалогічного методу полягає у вивченні спадковості людини шляхом урахування та аналізу спадкових ознак у низці поколінь пробанда.

Цей метод увів у науку Ф. Гальтон у кінці ХІХ століття. Метод дозволяє з'ясувати:

1. Дана патологія (ознака) в конкретній родині спадкова або набута.

2. За яким типом успадковується дана патологія в родині (зчеплений зі статтю або не зчеплений зі статтю).

3. Генотип пробанда.

4. Гетерозиготне носійство патологічного гена.

5. Ймовірність народження хворої дитини в родині пробанда.

Недоліком цього методу є труднощі щодо збирання інформації. Значна кількість людей не знають про стан здоров'я і причини смерті навіть близьких родичів, тим більше родичів подружжя. Тому, що більше членів родини буде опитано, то більше шансів на отримання достовірніших і повніших відомостей.

Пробанд - особа, від якої починають складати родовід; пацієнт, щодо якого здійснюється медико-генетична консультація. Він може бути як хворим, так і здоровим. У родоводі пробанда позначають стрілкою. Рідних братів і сестер пробанда називають сибсами. Родовід - це графічне зображення родинного дерева.

Популяційно-статистичний метод вивчає генетичну структуру популяції, її генофонд, чинники й закономірності, які зумовлюють її збереження у процесі зміни поколінь. Його широко застосовують у вивченні спадкових хвороб. Цей метод дає змогу відповісти на запитання:

1. Яка частота захворювань серед населення на різні спадкові хвороби?

2. Яким чином вони поширюються?

3. З якою частотою зустрічаються патологічні гени і генотипи в популяціях людей різних місцевостей, країн, міст?

За допомогою методу можна вивчати генетичну структуру популяції і на основі цього проводити ефективну профілактику спадкових хвороб. Будь-якому захворюванню легше запобігти, ніж його лікувати.

Популяція - це група особин одного виду, які вільно схрещуються між собою, дають плідне потомство і займають певну відокремлену частину ареалу. Популяції людей складають населення країни, етнічної групи, області, міста, села та інших місцевостей.

Також широко використовується метод ДНК діагностики, біохімічний, цитогенетичний (за допомогою якого вивчають структуру хромосом, каріотип людини, статевий хроматин), близнюковий.

Організми поза середовищем існувати не можуть. Організм і середовище перебувають у тісному взаємозв'язку. У генах закодовано, яким повинен стати організм, але яким він стане, визначить взаємодія генотипу й конкретних умов середовища. Зовнішнє середовище впливає на прояв спадкових ознак і зумовлює ступінь цього прояву.

Фенотип - це сукупність властивостей ознак організму, які формуються внаслідок взаємодії генотипу й умов середовища. На взаємодії спадкових чинників (генотипу) і чинників навколишнього середовища ґрунтується розвиток мультифакторіальних захворювань (захворювань за спадковою схильністю). В одних випадках зовнішнє середовище впливає на прояв генотипу більше, а в інших - менше. Зрозуміти, якою мірою ознака (хвороба) залежить від спадкових особливостей організму, а якою - від середовища, допомагає близнюковий метод вивчення спадковості людини. (Путинцева Г.Й., 2002).

Відомі два види близнюків: дизиготні (DZ) й монозиготні (MZ).

Дизиготні (двояйцеві) близнюки розвиваються з двох яйцеклітин, кожна з яких запліднюється окремим сперматозоїдом. Це можуть бути як діти різної статі, так і діти однієї статі. Усі відмінності між ними пов?язані як з генотипом, так і з впливом чинників зовнішнього середовища. У них можуть бути різні колір волосся, форма носа, губ, різні групи крові, маса тіла, зріст.

DZ-близнюки найчастіше народжуються в жінок старшого віку. Це пов'язано з тим, що з віком у жінок змінюється гормональна активність, внаслідок цього складаються сприятливі умови для дозрівання двох яйцеклітин.

Монозиготні (однояйцеві) близнюки розвиваються з однієї зиготи (однієї заплідненої яйцеклітини) шляхом її поділу на 2, 4, 6. Відомий випадок народження 11 монозиготних близнюків. Оскільки MZ-близнюки розвиваються з однієї зиготи, яка ділиться під час мітозу, то вони генотипово ідентичні. У них однаковий генотип і вони завжди однієї статі. Відмінність між MZ-близнюками пов'язана лише з впливом зовнішнього середовища. На прояв відмінних ознак впливають такі чинники, як виховання, освіта, харчування, заняття фізичними вправами, клімат тощо. Ці ознаки називають дискордантними. А такі ознаки, як форма носа, губ, колір очей, волосся, група крові, резус-фактор у між MZ-близнюків зберігаються однаковими до глибокої старості. Ці ознаки визначені генами, і на їхній прояв зовнішнє середовище не впливає. Такі ознаки називають конкордатними.

Визначення відносної ролі спадковості і середовища у виникненні раку може допомогти розумінню генетики цієї хвороби. Для цього проводять аналіз даних по монозиготним і дизиготним близнюкам. Якщо єдиним причинним фактором раку є спадковість, то монозиготні близнюки повинні бути завжди схожі по даній особливості, а дизиготні повинні виявляти іноді схожість, а іноді відмінність, як це буває у братів і сестер. Якщо єдиним причинним фактором є середовище, частота, з якою виявляються схожі пари, бути однаковою для обох видів пар близнюків. Відносна роль спадковості і середовища визначається шляхом порівняння ступеня схожості (конкордантності) і відмінності (дискордантності) між моно- і дизиготними парами близнюків.

Маклін повідомила про ступінь конкордантності по раку серед моно - і дизиготних пар близнюків. Конкордантність по раку серед 65 монозиготних близнюків виявилася вище, ніж серед 49 дизиготних (зразкове співвідношення 2:1). Проте ступінь дискордатності монозиготних близнюків була все ж таки висока - приблизно 37%; цим підтверджується значення чинника середовища у виникненні раку. Порівняння близнюків, хворих на рак, показує, що монозиготним близнюкам характерне значне підвищення ступеня конкордантності по локалізації раку, ніж дизиготним.

Олівер і Джексон проводили нагляд за 91 парою моно- і дизиготних близнюків. Ними встановлено, що у 6 з 23 монозиготних пар і у 22 з 68 дизиготних або у одного з партнерів, або у обох був знайдений рак. 3 з 6 монозиготних і 3 з 22 дизиготних пар виявилися конкордантними на рак.

Хоча і у дизиготних близнюків зустрічається багато випадків захворювання на рак обох партнерів, у монозиготних близнюків в подібних випадках тенденція до схожості по локалізації пухлини виражена більш сильніше, ніж у дизиготних. Приведені дані свідчать про те, що у деяких людей спадковий фактор грає важливу роль в розвитку раку певної локалізації. Але частина случаїв раку обумовлена також і дією чинників зовнішнього середовища. (Горер, 1982).

Усі відомі в світі захворювання поділяються на:

1. Набуті, причиною яких є чинники середовища (чинники ризику) - травми, опіки, відмороження, інфекційні хвороби;

2. Спадкові, причиною яких є патологічна спадковість, одержана від батьків(мутації): гемофілія, полідактилія, хвороба Дауна, фенілкетонурія;

3. Мультифакториальні захворювання зі спадковою схильністю

(цукровий діабет, бронхіальна астма, різні типи алергії, виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки), в генезі яких поєднується взаємодія спадкових і середовищних чинників.

Спадкові захворювання з'являються внаслідок порушення структури (мутації) гена, хромосом і зміни кількості хромосом або функції генетичного апарату клітини. Всі спадкові захворювання можна поділити на три групи.

1) Моногенні, або молекулярні. Генетичне порушення пов'язано з мутацією в одиночному локусі хромосоми (мутація одного гена). Наприклад, фенілкетонурія, глухота, сліпота, полідактілія, гемофілія тощо.

2) Хромосомні. Пов'язані зі зміною структури хромосом (синдром котячого крику, транслокаційний тип хвороби Дауна і кількості хромосом (геномні) - хвороба Дауна (трисомії 21 пари), синдром Клайнфельтера, синдром Шерешевського-Тернера тощо.

3) Полігенні, або мультифакториальні (захворювання зі спадковою схильністю), причина її пов'язана з мутацією кількох генів, яка спричинює не патологію, а лише схильність до неї. Для того щоб ця схильність розвинулася в патологію, необхідна взаємодія генетичних і середовищних чинників. (Путинцева Р.Й., 2002).

Рак - генетична хвороба і всі без виключення форми раку виникають в результаті мутації в ДНК клітини, яка і дає початок популяції пухлинних клітин. Мутації може піддатися нормальний ген з перетворенням його в онкоген, що є в геномі, або онкоген може бути внесений в клітку ззовні - при вірусній інфекції або іншим шляхом. Для виникнення деяких форм раку потрібна активація двох та більше онкогенів. Мутація, що викликає рак, може бути не тільки генною, але і хромосомною, і геномною.

Не дивлячись на генетичну природу всіх раків, далеко не всі вони є спадковими захворюваннями, бо в більшості випадків пов'язані з соматичними мутаціями, що не передаються по спадку. Частка власне спадкових форм раку, за різними оцінками, складає близько 9% від всіх злоякісних захворювань.

По характеру успадкованої ознаки спадкові форми раку включають наступні групи:

1. успадкування гена, що викликає певну форму раку (наприклад, пухлина Вілмса, спадкова ретинобластома)

2. успадкування гена, що підвищує ризик захворювання раком, - спадкова схильність до раку (наприклад, пігментна ксеродерма і більшість інших захворювань;

3. полігенне успадкування - пухлина або схильність до неї виникає при поєднанні у хворого декількох спадкових ознак наприклад, колагенози.

Механізми виникнення раку:

1. підвищення частоти виникнення мутацій на рівні клітки;

2. пониження ефективності ліквідації мутацій на рівні клітки;

3. пониження ефективності елімінації трансформованих клітин на рівні організму.

До 1-ї, мабуть найчисленнішої групи відносяться спадкові порушення природного захисту клітин від мутагенів зовнішнього середовища - наприклад, при альбінізмі, коли ослаблений захист кліток від УФЛ.

Приклад хвороб 2-ї групи порушення репарації ДНК: пігментна ксеродерма і ін.

До 3-ї групи відносяться прямі спадкові порушення імунітету, а також випадки метаболічної иммунодепрессії, спостережуваної при хворобі Дауна. (Ганина К.П., 1993).

ХРОМОСОМНІ ПЕРЕБУДОВИ.

З 22 аутосом і 2 статевих хромосом людини в 15 порушення будови супроводжуються тими або іншими раками або передраковими захворюваннями, які приведені нижче в таблиці:

Хромосомні перебудови	Злоякісні новоутворення
Делеція довгого плеча хромосоми -1.	Лімфолейкоз.
Транслокація в хромосомі - 3.	Печіночноклітинна карцинома.
Делеція довгого плеча хромосоми - 5.	Схильність до лимфолейкозу.
Трісомія хромосоми - 8.	Гострий мієлолейкоз.
Транслокація в хромосому - 9 з хромосоми 22 («філадельфійська хромосома»).	Хронічний мієлолейкоз.
Делеція короткого плеча хромосоми - 11.	Пухлина Вілмса.
Делеція довгого плеча хромосоми -13.	Ретінобласстома.
Транслокація в хромосому 14 з хромосоми - 8,11 или 14.	Лімфоми, у тому числі лімфома Беркитта.
Транслокація в хромосому 15 з хромосоми 17.	Гострий промиелоцитарный лейкоз.
Делеція довгого плеча хромосоми - 20.	Схильність до лейкозу.
Трісомія хромосоми 21.	Гострий і хронічний мієлолейкози при синдромі Дауна
Делеція довгого плеча хромосоми - 21.	Первинна тромбоцитемия.
Моносомія хромосоми - 22.	Менінгіома.
Моносомія Х-хромосоми у жінок.	Рак ендометрія, схильність до гострого лейкозу (при синдромі Шерешевського-Тернера).
Зайва Х-хромосома.	Рак молочної залози, схильність до гострого лейкозу (при синдромі Клайнфельтера).
Наявність У-хромосоми при жіночому фенотипе.	Гонадобластоми і дисгерміноми.

У разі синдромів Дауна, Клайнфельтера і Шерешевського-Тернера мова йде про хромосомні хвороби при яких хромосомні порушення є у всіх клітинах організму. Решта приведених порушень хромосом зустрічається лише в частині клітин, ураженої тканини.

Онкологічні хвороби відносяться до екогенетичної патології. (див. схему №1).

Нагляди показали, що однояйцеві близнюки з однаковою спадковністю (генотипом) вдвічі частіше захворюють раком шлунку, молочної залози, кишечника і лейкозом, ніж двойнята з різними генотипами. Бувають випадки, коли рак виникає у декількох членів сім'ї, генетично зв'язаних між собою. Ще в минулому столітті французький лікар П. Брока описав сім'ю, в якій від раку загинули мати, чотири її дочки і вісім їх дітей. Англійський лікар У. Уїльямс лікував сім'ю, в якій три сестри, мати, тітка і бабуся з боку матері загинули від раку матки. Такі випадки «сімейного» раку трапляються і в наші часи, але дуже рідко.

Сучасна генетика внесла суттєвий вклад в розуміння взаємозв'язків спадковості і раку, однак багато сторін цієї складної проблеми ще не розв'язані. Припускається, що при спадковому раці клітини постійно містять гени мутантів, які здатні раптово викликати нові спадкові ознаки. При раку не пов'язаному із спадковістю, мутації спостерігаються рідко.

Таким чином, дані генетики досить безумовно вказати на те, що успадковується не сама хвороба, а гени, зумовлюючи схильність організму до виникнення раку. Як вказує онкогенетик Е.Е. Погосянц, розвиток захворювання завжди тісно пов'язаний з взаємодією генетичних і середовищних факторів. Тому, обговорюючи роль спадковості при раці, правильніше говорити не про те, чи грають генетичні фактори роль в його походженні, а про їх співвідношення з факторами навколишнього середовища.

Важливо з'ясувати, який з цих двох впливів головне. В разі спадкових пухлин нахил до них залежить від генетичних факторів, що передаються з покоління в покоління через статеві клітини. Але генетичні і середовищні фактори можуть діяти і безпосередньо на соматичні клітини, з яких побудовані тканини всіх організмів. Впливаючи на соматичні клітини ембріонів, ці фактори викликають природжені пухлини, які не успадковуються.

Спадкові пухлини - ретинобластома (пухлина сітківки ока), нейробластома (пухлина нервової системи), пухлина Вілмса (нирки), а також передпухлинні захворювання - пігментна ксеродерма (шкіри) і інші зустрічаються надзвичайно рідко.

Частіше виникають так звані спадкові синдроми. Це захворювання людини, що характеризуються цілим комплексом хворобливих проявів; серед них можуть бути і пухлини. Як приклад можна вказати на синдром ламкості хромосом - захворювання, що виникає у дітей, для якого характерні лейкоз, пухлини мозочка і інші новоутворення.

Пухлини, що з'явилися у членів однієї сім'ї, - не обов'язково результат спадкових впливів. Вони можуть бути наслідком дії факторів навколишнього середовища (спільні шкідливі звички, побутові канцерогенні впливи) або випадковим збігом. Ніякої фатальної неминучості виникнення раку у родині не існує.

При неспадковому раку канцерогенні речовини викликають зміни, що ведуть до утворення пухлин, а при спадковому - підвищують ризик їх виникнення.

Слід розрізняти роль соматоклітинної і гаметної спадковості в розвитку пухлин. Під соматоклітинною спадковістю розуміють передачу соматичними клітинами сукупності їх ознак дочірнім клітинам. Під гаметною спадковістю розуміють передачу сукупності ознак організму через гамети його нащадкам. Роль соматоклітинної спадковості у виникненні і розвитку пухлин порівняно добре вивчена і обґрунтована. Достовірно доведено, що пухлина є хворобою генома соматичних клітин. Менш вивчена роль гаметної спадковості у виникненні і розвитку пухлин, хоча вона є предметом пильної уваги дослідників протягом багатьох років. До цих пір залишається дискусійним питання про можливість передачі по спадковості готової програми розвитку пухлин, а не схильності до них. (Погосянц Е.Е., 1991).

Слід розрізняти ракові сім'ї (з високою частотою раку), спадково-обумовлені і пов'язані з контактом декількох членів сім'ї з одними і тими ж канцерогенними факторами в побуті і навколишньому середовищі. Ознаками ракових сімей першого типу є перехід пухлин з покоління в покоління в родоводах в поєднанні з більш високою частотою пухлин у пробандів ракових хворих, ніж у пробандів неракових хворих; ознакою ракових сімей другого типу є висока частота пухлин у декількох членів сім'ї лише в одному поколінні. По виду успадкованих пухлин можна виділити два варіанти спадково-обумовлених ракових сімей, що характеризуються:

а) розвитком одного якого-небудь виду пухлини;

б) розвитком набору різних видів пухлин.

Поліпоз товстого кишечника - характеризується наявністю численних поліпів в товстій і прямій кишці. Перші прояви - звичайно, у другому десятиріччі життя; приблизно до 40-65 років поліпи, як правило, перетворюються на карциноми, що закінчуються часто смертю. Тип успадкування - атосомно-домінантний. Ген мутанта локалізується, в 5-й хромосомі.

Нейрофіброматоз (хвороба Реклінгаузена) - характеризується розвитком безлічі нейрофібром в центральній нервовій системі. Нейрофіброми іноді поєднуються з глиомой. Успадкування домінантно-аутосомний. Ген мутанта локалізується в 22-й або 4-й хромосомі.

Найважливіший принцип діагностики раку - її своєчасність, виявлення пухлини на ранній (доклінічної) стадії, коли одужання наступає біля 80-95% хворих. Для цього використовуються всі відомі сучасній медицині методи: клінічні, біохімічні, імунологічні, рентгенологічні, ультразвукові, ендоскопічні, цитологічні, гістологічні з узяттям біопсії. Ефективність сукупного їх вживання дуже висока.

Профілактика раку - це, по-перше, виявлення його на початковій стадії при масовому обстеженні тієї частини населення, яку відносять до групи підвищеного ризику. Для цього використовують флюорографію легенів, мамографію, мазання з шийки матки і т.д. Інша задача профілактики - створення для людей оптимальних умов існування із зведенням до мінімуму забрудненості середовища незаселеного, із зменшенням вірогідності контакту організму з канцерогенними чинниками, загальне оздоровлення населення. Подібні заходи можуть істотно понизити захворюваність злоякісними пухлинами.

Практика протиракової боротьби показує (і статистика це, безперечно, підтверджує), що в міру з'ясування причин даної форми раку і неухильного проведення відповідних профілактичних заходів поступово зменшується захворюваність. Немає вже класичного раку шкіри у сажотрусів, раку шкіри в рентгенологів, раку сечового міхура у робітників анілінової промисловості. В період бурхливого розвитку нових видів промисловості своєчасне виявлення канцерогенної загрози, здійснення ефективних заходів, спрямованих на зміну технології, не тільки ліквідує небезпеку захворювання робітників, а й запобігає забрудненню навколишнього середовища.

Тепер найбільшою перешкодою для проведення ефективної профілактики раку є не те, що ми не знаємо, який канцерогенний фактор діє в тому чи іншому випадку, а те, що специфіка технологічного процесу часто утруднює захист навколишнього середовища від забруднення шкідливими продуктами. Наприклад, технологія використання твердого палива така, що з нешкідливих вугілля, нафти, сланців утворюються продукти, які мають канцерогенні та інші шкідливі властивості. Отже, тепер справа за конструкторами, технологами і гігієнистами. Коли в печах паливо повністю згорятиме до нешкідливих кінцевих продуктів - вуглекислого газу і води, коли двигуни внутрішнього згоряння в автомобілях буде замінено моторами, які працюватимуть на акумуляторах, а люди відмовляться від звички курити тютюн, людство позбудеться найпоширенішої форми онкологічного захворювання - раку легень.