Українська література на екрані. Використання досвіду кіно в шкільному курсі української літератури

Размещено на http://www.allbest.ru

Форма № Н-6.01

Рівненський державний гуманітарний університет

Кафедра української літератури

КУРСОВИЙ ПРОЕКТ

з Методики викладання української літератури

на тему: «Українська література на екрані. Використання досвіду кіно в шкільному курсі української літератури»

кіноекранізація українська література

Студентки ІV курсу 41 групи

напряму підготовки «Гуманітарні науки»

спеціальності «Філологія. Українська мова та література»

Жигадло Лесі

Керівник: доктор філол. наук, проф.

Захарчук Ірина Василівна

м. Рівне 2013 рік



Зміст

Вступ

Розділ 1. Українська література на екрані

1.1 Кіностудія ім. О. Довженка як провідний осередок екранізації художніх творів української літератури

1.2 Період становлення Київської кіностудії (30-ті - 40-ві роки)

1.3 Післявоєнний період (50-ті роки)

1.4 Період піднесення українського кіномистецтва (60-70-ті роки)

1.5 Переломний період у кінотворчості (80-ті роки)

1.6 Період національного відродження (90 - ті роки)

Розділ 2. Використання досвіду кіно у шкільному курсі української літератури

2.1 Загальна характеристика методичної літератури щодо використання кіноекранізацій на уроках української літератури

2.1.1 Специфічні особливості вивчення кінофільмів (на прикладі зіставлення «кіно - література»)

2.1.2 Способи впровадження кіно на уроці української літератури

2.1.3 Етапи ознайомлення з кінофільмом

Висновки

Література

кіно екранізація українська література



Вступ

У Державній національній програмі “Освіта” (“Україна XXI століття”) зазначається, що Україна визнає освіту пріоритетною сферою соціально-економічного, духовного і культурного розвитку суспільства. Відповідно до цього у Національній доктрині розвитку освіти головними напрямами державної політики у сфері освіти визначена особистісна орієнтація освіти, постійне підвищення якості освіти, оновлення її змісту та форм організації навчально-виховного процесу, запровадження освітніх інновацій. У документі підкреслена мета - створення умов для розвитку і самореалізації кожної особистості як громадянина України, формування покоління, здатного навчатися упродовж життя, створювати і розвивати цінності громадянського суспільства.

У документах нашої країни про освіту значна увага приділяється навчанню і вихованню людини духовної, моральної, творчої, ініціативної, мислячої, здатної самостійно і успішно працювати у непростих умовах сьогодення. Велика роль у формуванні такої людини належить літературі. Проблеми виховання засобами мистецтва слова розкривали у своїх працях класики вітчизняної педагогіки А.Макаренко, І. Огієнко, Б. Степанишин, В. Сухомлинський. Як стверджує сучасна вітчизняна педагогічна думка (Н. Волошина, Л. Мірошниченко, Є. Пасічник, А. Ситченко, П. Хропко), дослідження літературознавців (П. Білоус, М. Жулинський, Г. Клочек, Г. Семенюк), саме література плекає високі духовні цінності, почуття прекрасного, патріотизм, гуманізм.

Отже, зростають вимоги до української літератури як навчального предмета, особливо у старшій школі. Відповідно зростають вимоги і до кожного уроку (заняття) рідної словесності.

Важливе завдання української школи - підвищення ефективності заняття з літератури -- має багато шляхів для вирішення. Один із них - використання навчального кіно. Проблема використання на заняттях навчального кіно не нова.

Питання навчального кіно розглядають філософи, педагоги і психологи. Досвід роботи з кіно на уроках української літератури узагальнено у статтях методистів Б. Буяльського, П. Гудима, С. Комендант, О. Непорожнього, Є. Пасічника, А. Плахової-Модестової, С. Пультера та інших авторів, які в основному друкувалися на сторінках журналу “Українська мова і література в школі” (“Дивослово”).

Питання кінофільмів, їх ролі та місця на заняттях з української літератури, їх функцій, зокрема дидактичних, найбільш доцільну, науково обґрунтовану методику їх використання залишаються недослідженими. Вони потребують теоретичних обґрунтувань, експериментальних досліджень і розробки практичних рекомендацій. Отже, актуальність проблеми зумовлюється пошуками нових шляхів інтенсифікації навчального процесу, піднесення якості літературної освіти, забезпечення нових можливостей для розвитку особистості і водночас відсутністю спеціальних наукових праць з окресленої проблеми.

Об'єктом дослідження є навчально-виховний процес на заняттях з української літератури у школі.

Предмет дослідження - методика використання кінофільмів у процесі вивчення української літератури в школі.

Мета дослідження полягає в науковому обґрунтуванні та розробці системи використання кіно на заняттях з української літератури для підвищення якості навчання, розвитку і виховання школярів.

Досягнення мети дослідження передбачає розв'язання таких завдань:

здійснити теоретичний аналіз проблеми використання аудіовізуальних засобів навчання, зокрема навчального кіно, у науковій літературі;

вивчити досвід роботи словесників із досліджуваної проблеми;

довести значущість використання кіно на уроках української літератури;

запропонувати науково обґрунтовану систему використання кінофільмів на заняттях з української літератури.

Джерелами аналізу дослідження стала література з питань педагогіки, психології, кіно- і театрознавства, теорії і методики української і світової літератури, з дидактики і методики використання аудіовізуальних засобів у навчальному процесі, навчальні програми.

У процесі розв'язання поставлених завдань використовувалися такі методи як описовий та метод філологічного аналізу.

Теоретичне значення дослідження полягає в тому, що:

- визначено зміст кінофільму як засіб досягнення навчальної мети на матеріалі художніх творів;

- науково розроблено теоретико-методичні засади використання кіно під час вивчення української літератури в школі;

- удосконалено процес викладання української літератури за допомогою кінофільмів художніх творів.

Практичне значення дослідження полягає у розробленні та впровадженні у практику роботи вчителя-словесника науково обґрунтованої й експериментально перевіреної системи використання відеофільмів художніх творів; у розробці низки тематичних занять. Матеріали дослідження можуть бути використані у навчально-виховному процесі всіх шкіл, а також ураховані під час укладання програм з методики української літератури для філологічних факультетів.

Структура і обсяг роботи. Структура курсової роботи зумовлена логікою дослідження і складається зі вступу, двох розділів, висновків, літератури (19 джерел) та додатків. Загальний обсяг роботи - 26 с.



Розділ 1. Українська література на екрані

1.1 Кіностудія ім. О. Довженка як провідний осередок українського кіномистецтва

В українському кіномистецтві є чимало художніх фільмів, які було знято за мотивами чи сценаріями відомих українських письменників та драматургів. Література - одне із джерел збагачення кіно новими сюжетами та темами. Кіностудії неодноразово запрошували відомих літераторів для того, щоб написати сценарій для кінофільму.

Однією з найвідоміших студій, яка здійснювала екранізацію творів українських письменників, була теперішня студія ім. О. Довженка. Ця студія розпочала свою діяльність з документального кіно, але згодом, з приходом молодих, талановитих кіномитців вона перетворилася у осередок художнього кіномистецтва.

З початком зйомок перших же фільмів студія зажила повноцінним, бурхливим творчим життям. На кіностудію прийшли талановиті, вже досвідчені майстри екрану: режисери -- О. Довженко, А. Кордюм, П. Долина, Л. Луков, І. Кавалерідзе, Ф. Лопатинський, І. Савченко; оператори -- Д. Демуцький, Ю. Єкельчик, М. Топчій, Й. Рона, І. Шеккер, О. Панкратьев; літератори -- М. Бажан, О. Корнійчук, Г. Брасюк, В. Охріменко. Це одразу ж позначилося на кількості і якості творів та на розмаїтті жанрів.

У 1929 році було вже знято 10 фільмів, серед яких: перша екранізація твору В.Винниченка «Пригоди полтинника».

У номінації художнього кіно найбільшого визнання з українських фільмів досягла тільки «Земля» О.Довженка, коли на Всесвітній виставці у Брюсселі 1958 року 117 провідних критиків і кінознавців із 26 країн світу назвали 12 кращих художніх фільмів усіх часів і народів.



1.2 Період становлення Київської кіностудії (30-ті - 40-ві роки)

Шлях кіностудії, більш як за сімдесят років існування, славен ділами й іменами тих, хто закладав основи молодого мистецтва, розвивав досягнення, множив творчі успіхи.

Першим у цьому ряду стоїть Олександр Петрович Довженко (1894-1956). Його творчість була життєдайною для кіномистецтва і визначила подальші шляхи розвитку українського кіно. Саме він своїми неповторними творами заклав традицію національного поетичного кіно, яка мала своє продовження кожного разу, коли в кіно приходили режисери-новатори і кожний по-своєму розробляв та вирішував тему поетичного кіно.

Тут, на кіностудії, яка з 1957 року з гордістю носить ім'я Довженка, Олександр Петрович зняв кращі свої фільми: «Земля», «Іван» та «Щорс», які стали класикою.

Поруч з О.Довженком пліч-о-пліч працювали його соратники і однодумці оператори Д. Демуцький і Ю. Єкельчик. Вони шукали і знаходили єдино можливі зображальні засоби, котрі могли б передати всю велич Довженкового поетичного бачення дійсності -- адже навіть повсякденні події в його творах звучали як висока поезія.

Співець народної краси, майстер героїко-патріотичної теми Ігор Андрійович Савченко (1906-1950) прийшов на кіностудію вже відомим митцем зі своїм творчим почерком і уподобаннями. Свою роботу він розпочав з екранізації твору Ю. Яновського «Вершники» (1939, оператор В. Окулич), в якому першим з українських митців звернувся до теми партизанської боротьби в роки громадянської війни.

Далі він зняв: історичний фільм «Богдан Хмельницький» (1941, оператор Ю.Єкельчик) з М. Мордвиновим у головній ролі; екранізацію п'єси О. Корнійчука «Партизани в степах України» (1942, оператор Ю. Єкельчик) -- про боротьбу українських селян з фашистами; біографічний фільм «Тарас Шевченко» (1951, оператори Д. Демуцький, І. Шеккер, А. Кольцатий), головну роль в якому виконав Сергій Бондарчук.

Усі фільми Ігоря Савченка мали величезний успіх і отримали високі оцінки. Три з них удостоєні Сталінських премій -- «Богдан Хмельницький», «Третій удар» і «Тарас Шевченко».

Серед зачинателів національного кіно був і талановитий скульптор та режисер Іван Петрович Кавалерідзе (1887-1978), який став першопрохідником, відкривачем нового в кіномистецтві. Він намагався перенести скульптурні форми близького йому мистецтва на екран. Це намагання особливо помітне в ранніх творах режисера, коли в композиції, мізансцені, в індивідуальній характеристиці героїв була присутня скульптурність. Скульптурою був і будь-який загальний план в його творах цього часу.

На студії ім. О.Довженка Кавалерідзе поставив перші українські кіноопери «Наталка Полтавка» та «Запорожець за Дунаєм», народну епічну драму «Прометей», біографічний фільм «Григорій Сковорода», патріотичну короткометражну новелу «Стожари» і зробив екранізацію твору Панаса Мирного «Повія».

Роботи І.Кавалерідзе відзначалися історичною інформативністю й достовірністю і широко демонстрували його особливий підхід до зображальної культури.

Тридцяті роки для Київської кіностудії були роками становлення. Майстри освоювали звук, який значно розширював можливості кіно, бо зміцнював його зв'язки з літературою, театром і музикою. Герої отримали мовні характеристики, і пролунало слово. Все це значно збагатило жанрову палітру кінотворів.



1.3 Післявоєнний період (50-ті роки).

Після прийняття урядом у 1952 році постанови про розширення кіновиробництва, життя на кіностудії завирувало знову. Поповнилися кадри кіностудії: повернулися фронтовики, з театрів прийшли театральні режисери В.Івченко. М.Макаренко та Ю.Лисенко і талановита молодь з інститутів - режисери С. Параджанов, М. Літус, М. Ільїнський, А. Буковський; оператори В.Верещак, В.Іллєнко, Ю.Іллєнко, С.Лисецький, О.Прокопенко, С.Шахбазян.

До роботи над сценаріями залучаються відомі українські письменники і сценаристи: О. Гончар, Л. Дмитерко, В. Закруткін, Г. Кушніренко, Г. Колтунов, Д. Павличко.

Але сценарій -- довга справа. Мабуть тому режисери одразу звернулися до театральних спектаклів, поставлених видатними майстрами сцени -- «Діти сонця», «Любов на світанні», «Лілея», «Мораль пані Дульської», «Сто тисяч», «Украдене щастя» та ін.

Популяризуючи національну культуру, режисери знімали фільми-концерти: «Верховино, мати моя», «Капела бандуристів», «Капела «Думка», «На крилах пісні» та ін. Були екранізовані п'єси «Калиновий гай», «Лимерівна», «Суєта», а також українська і російська проза -- «Дівчина з маяка» і «Таврія» за творами О.Гончара, «Гроза над полями» за романом А.Шияна, «Кров людська -- не водиця» за романом М. Стельмаха, «Мальва» за повістю М.Горького.

Серед фільмів-екранізацій цього часу найбільша удача випала на долю знятого М.Донським за твором М.Коцюбинського фільму «Дорогою ціною», який Британська кіноакадемія назвала кращим зарубіжним фільмом, що демонструвався в Англії у 1958 році.

Таку ж високу оцінку у 1965 році отримав фільм «Тіні забутих предків» режисера Сергія Параджанова.



1.4 Період піднесення українського кіномистецтва (60-70-ті роки)

Шістдесяті й сімдесяті роки були для кіностудії роками особливого піднесення: досвідчені майстри і молоді режисери наполегливо шукали нові джерела національного матеріалу та нові засоби для втілення задумів. І момент для цього був сприятливий -- настала хрущовська «відлига».

Незначного потепління вистачило для того, щоб глядач знову побачив роботи, створені в традиціях національного поетичного кіно, новим словом в якому став уже згадуваний фільм С.Параджанова «Тіні забутих предків» (оператор Ю.Іллєнко). Це яскраве видовище, в якому все дійство, характеристики героїв і антураж були розраховані перш за все на зорове сприйняття: буяли кольори багатої природи, заворожували етнографічні деталі і яскраві костюми, не кажучи вже про акторів Івана Миколайчука та Ларису Кадочникову, які вражали особистою красою і великим талантом.

Фільм завоював світ, приніс широку популярність його творцям, славу -- кіностудії, і посів почесне місце серед класичних творів українського кіномистецтва.

«Тіні забутих предків» була останньою картиною, яку зняв Сергій Параджанов на кіностудії ім. О.Довженка. До цього були: «Андрієш», «Перший парубок», «Українська рапсодія»; короткометражні стрічки -- «Капела «Думка», «Наталія Ужвій» та «Золоті руки» (у співавторстві). Але ще двічі його ім'я з'явилося у титрах кіностудії: він був співавтором сценаріїв фільмів «Лебедине озеро. Зона» та «Етюди про Врубеля» (обидва -- 1989 рік).

В ряду поетичних творів цього періоду слід назвати талановиті фільми: Ю.Іллєнка -- «Криниця для спраглих», «Вечір на Івана Купала», «Білий птах з чорною ознакою», Л.Осики -- «Камінний хрест», А. Войтецького -- «З нудьги», М. Бєлікова -- «Ніч коротка», Бориса Івченка -- «Пропала грамота».

Наприкінці 60-х років на студії починає працювати телевізійний художній кінематограф, який значно розширив обсяг кіновиробництва. За роки свого існування (1966-1991) телеоб'єднання «Промінь» випустило велику кількість найрізноманітніших за тематикою фільмів -- від історичних, воєнних, детективних до лірико-романтичних, дитячих, молодіжних і розважальних.

Однією з форм освоєння телебаченням набутого творчого досвіду стали екранізації. Літературні першоджерела лягли в основу телефільмів: «Мир хатам, війна палацам», «Хвилі Чорного моря», «Оповіді про кохання», «Каштанка», «Поцілунок», «Два гусари», «Червоний півень плімутрок», «Напередодні», «Як гартувалася сталь», «Овід», «Мужність», «Гонки по вертикалі», «Ще до війни», «Капітан Фракасс» та багато-багато інших.

Кінопродукція 60-х років була дуже різноманітною як тематично, так і за жанром: романтика революції та громадянської війни -- «Загибель ескадри», «Лють», «Бур'ян», «Гадюка», біографічний фільм «Сон» і фільми-нариси про видатних майстрів сцени -- «Наталія Ужвій», «Гнат Юра», «Мар'ян Крушельницький», фільми-екранізації -- «За двома зайцями», «Наймичка», «Вечір на Івана Купала», «Лісова пісня», «Камінний хрест», «Повія», фільми про суворі будні війни -- «Три доби після безсмертя», «Два роки над прірвою», «Дитина», «Розвідники».

Цікаво і плідно працюють режисери середнього покоління. У полі їх зору найрізноманітніші теми і проблеми: Ю.Іллєнко -- фільм за мотивами повісті О.Гончара «Смужка нескошених диких квітів», який змушує замислитися про те, що оточує нас в повсякденному житті; Л.Осика знімає опоетизований екскурс в історію України -- «Захар Беркут» і «Море» (про проблеми захисту природи); О.Муратов екранізує твори М.Стельмаха про революційні події на селі -- «Гуси-лебеді летять» і «Щедрий вечір».

Успіхом користувались і фільми Ю.Іллєнка «Лісова пісня. Мавка» (приз ВКФ у Вільнюсі) та «Лебедине озеро. Зона», який на Каннському МКФ отримав найвищу нагороду кінопреси -- премію ФІПРЕССІ. У творчому житті митця це друга така нагорода. Першу він отримав за операторську роботу у фільмі «Тіні забутих предків», де вперше яскраво продемонстрував притаманну його творчості унікальну пластику і виразність зображального ряду.

1.5 Переломний період у кінотворчості (80-ті роки)

Такою ж невід'ємною темою кіномистецтва у 80-их роках залишається екранізація творів провідних письменників і драматургів. Літературні герої отримують екранне життя і продовжують свою велику місію вже в зримих кінематографічних образах та діях.

У 80-і теми підказувало саме життя: на екрани виходили фільми про наше сьогодення, навіяні газетними статтями і нарисами, які висвітлювали серйозні проблеми сучасного суспільства.

Звичайною темою в літературі і кіно цього часу стала криза людини середнього віку, яка не реалізувала себе, не змогла здійснити свої задуми та бажання і опинилася перед дилемою -- щось міняти в своєму житті чи плисти за течією далі.

У 1980 році зняв свій останній фільм Віктор Михайлович Іванов (1901-1981), який працював на кіностудії з 1936 року. За цей час він зняв багато чудових і яскравих фільмів, серед яких «Шельменко-денщик», «Олекса Довбуш», «За двома зайцями», «Ключі від неба», «Веселі Жабокричі», «Снігове весілля» та інші.

Кожний етап розвитку кіномистецтва визначає свій золотий фонд -- кількість фільмів, які залишилися після випробування часом. Фільм «За двома зайцями» по праву належить до цього фонду.



1.6 Період національного відродження (90 - ті роки)

Дев'яності роки -- час найсерйознішого іспиту для мистецтва. Та українська культура і українська історія займають свої ніші у творчості митців кіностудії: знімаються фільми патріотичного звучання про нашу давню, і не дуже, історію -- «Гетьманські клейноди», «Вальдшнепи», «Страчені світанки», «Притча», «Вінчання зі смертю», та біографічні фільми -- «Із житія Остапа Вишні», про українського письменника і патріота; і фільм «Іван Миколайчук. Посвята» -- про Івана Васильовича Миколайчука (1941-1987), улюбленого актора, режисера і сценариста, прекрасного леґіня, співучої душі людину, яка так мало прожила на світі і лишила такий глибокий слід в серцях тих, хто мав щастя бачити, чути його, спілкуватися з ним.

Знову, як і завжди, кінематографістам допомагає воістину невичерпне джерело натхнення -- література. Тільки за останнє 10-річчя було екранізовано твори українських письменників: М.Куліша -- «Зона», М. Коцюбинського -- «Подарунок на іменини» і «Що записано в книгу життя», Г. Хоткевича -- «Камінна душа», В. Шевчука -- «Химери зеленого літа», В.Підмогильного -- «Добрий бог» та «Історія пані Ївги», Г. Квітки-Основ'яненка -- «Відьма», І. Котляревського -- «Москаль-чарівник», М. Хвильового -- «Геть сором!», «Пудель», «Я той, хто є ...», В. Винниченка -- «Записки кирпатого Мефістофеля» та «Сорочка зі стьожкою», С. Черкасенка -- «Дорога на Січ», І.Франка -- «Для сімейного огнища» та інші.

Також варто ще зазначити, що митці кіностудії неодноразово зверталися до творчості Тараса Григоровича Шевченка. Відомо, що кобзарями люди називали мудрих і авторитетних співців та поетів. Ходячи зі своїми кобзами від села до села, вони несли їм слово правди, співчуття і розуміння. «Кобзарем» назвав Тарас Шевченко збірку своїх поезій на знак високої шани до народної творчості. А народ, у свою чергу, на знак любові і віри, назвав Кобзарем свого поета.

За творами Т.Шевченка на кіностудії було знято фільми: «Прометей», «Назар Стодоля», музичний фільм «Наймичка», перший національний фільм-балет «Лілея». Було створено два біографічних фільми -- «Тарас Шевченко» та «Сон». Кілька років С. Клименко знімає багатосерійний твір про життя і творчість поета «Тарас Шевченко. Заповіт».

У цей же період вийшов 9-серійний телефільм «Чорна Рада», поставлений Миколою Засєєвим-Руденком (оператор О. Чорний) за однойменним твором Пантелеймона Куліша. Це історичне полотно розповідає про події, що відбулися на Україні після смерті Богдана Хмельницького, коли спалахнула жорстока боротьба за гетьманську булаву та владу.



Розділ 2. Використання досвіду кіно у шкільному курсі української літератури

2.1 Загальна характеристика методичної літератури щодо використання кіноекранізації на уроках української літератури

Кіномистецтво в сучасній українській школі ще не посіло належного місця, а його потенціал не використовується повною мірою у навчальному процесі. Відомий вітчизняний методист Є. Пасічник вказував на можливість використання кіно на уроках літератури, втім застерігав від перетворення уроків літератури в кіносеанси, зазначаючи, що тоді вони не будуть ефективними [12; 123-129]. Можливо, саме через ці застереження або з інших причин, у нас ще не була розроблена й запроваджена в навчальний процес методика використання кіномистецтва на уроках літератури.

Аналіз чинної міністерської програми з української літератури (за ред. Р. Мовчан) свідчить, що в рубриці «мистецький контекст» немає рекомендацій для перегляду жодного кінофільму, натомість пропонується скульптура, живопис, музичне мистецтво тощо, навіть при вивченні творчості відомого у світі кінорежисера, засновника поетичного кіно О. Довженка. Тільки при вивченні шістдесятників згадуються імена акторів (І. Миколайчука, Б. Ступки, Л. Кадирової) та кінорежисерів (С. Параджанова, Л. Танюка, К. Муратової, Л. Осики, М. Ільєнка) безвідносно до конкретних фільмів. Для прикладу можна взяти проект нової програми зі світової літератури в дев'ятому класі: в рубриці для обов'язкового вивчення пропонується з трьох кінострічок одна за вибором (Еймі Бендер «Таємний знак» (США, 2010, реж. М. Агрело) або Хосе Рівера, Тім Салліван «Листи до Джульєтти» (США, 2010, реж. Г. Вінік), або Марк Арен (Карен Маркарян) «Мій хлопець -янгол» (Росія, 2011, реж. В. Сторожева), де подаються чіткі рекомендації для їх вивчення. Наприклад, для фільму «Мій хлопець - янгол» подана така анотація - сучасна обробка історії сюжету про прихід янгола на землю (у мегаполіс). Розвиток традицій Г. Гарсіа Маркеса (оповідання «Стариган з крилами») у творі. Образи головних героїв - студентки Саші та янгола Серафіма. Шлях героїні від цинізму й зневіри до відкриття вічних цінностей - кохання, милосердя, допомоги ближньому, відповідальності. Це є важливим кроком у впровадженні кіно в літературну освіту української школи. Але недоліком цього підходу є відсутність у програмі теоретичних понять для вивчення кіномистецького явища [14; 190-191].

Методична проблема уведення кіномистецтва в навчальний процес ще потребує свого розв'язання. Огляд фахової методичної періодики засвідчує, що сьогодні вчителі-словесники на уроці вкрай рідко звертаються до потенціалу цього виду мистецтва, яке завдяки технічним досягненням могло б стати надійною опорою у формуванні художньої культури та прищепленні естетичних смаків школярів.

Це пов'язано з тим, що вчителі-словесники розглядають кіно ймовірніше як суперника, навіть ворога, аніж як друга й помічника, протиставляючи його літературі. Цьому є пояснення - сучасні діти охочіше подивляться екранізацію, аніж прочитають книжку. Адже фільм не потребує таких зусиль, як книга, і триває він півтори - дві години, тоді як читання може розтягнутися на довго. Часто учні не відчувають ніякої різниці між літературним твором і його екранізацією - для них ці речі рівноцінні й рівнозамінні. Тож трапляється, що, готуючись до уроку, вони звертаються до перегляду кіно замість прочитання тексту, а вчитель працює над змістом, темою, проблематикою, без аналізу засобів, якими змальовуються образи у творах одного та іншого видів мистецтва. За такого підходу нівелюється естетична складова як літератури, так і кіно, залишається тільки фактична інформація. Щоб цього не відбувалося, використовуючи кіноекранізації в навчальному процесі, слід дотримуватися таких засадничих положень:

1. Екранізація літературного твору - це варіант, одна з можливих інтерпретацій, режисерська версія, яких може бути багато, тоді як текст є інваріантом, він первинний.

2. Літературний твір і кінофільм належать до різних видів мистецтва, кожен з яких має свої специфічні засоби творення художньої образності.

3. Вивчення цих явищ (літературного твору та його кіноверсії) треба здійснювати через зіставлення однакових епізодів у тексті й фільмі, досліджуючи структуру образу й засоби його творення, через розуміння їхніх функцій і доцільності в різних видах мистецтва.

2.1.1 Специфічні особливості вивчення кінофільмів (на прикладі зіставлення «кіно - література»)

Кіно - це універсальний синтетичний вид мистецтва, який поєднує в собі ознаки інших видів - літератури, театру, живопису, музики, фотографії та ін., і має свої специфічні засоби, головними з яких є кадр і монтаж. Звуко-зоровий динамічний образ відрізняється від словесного, утім є чимало спільного - у слові автор також апелює до кольору, звуку, просторового відчуття, руху та ін. Одним з дискусійних моментів у сфері взаємин літератури і кіно є визначення слова, мовної організації - уявні зліпки, знімки з дійсності, закріплені в значеннях слів, мають бути декодовані в звуко-зображальну систему певних людських стосунків, обраних конкретним об'єктом зображення. Логіка цих стосунків і визначає конструктивно-драматургічну форму їхнього вияву, природу висловлювання автора [7; 12].

Творчість читача є більш закритою, ніж у глядача, бо всі чуття сприймаються через уяву, але й більш вільною в інтерпретації. Глядач залежить від обраної режисером натури (місце і час дії, пейзажі, предмети інтер'єра, портрети героїв тощо - усе це показано режисером так, як він їх побачив і відібрав. У літературному творі ці реалії лише задані словом, але не є конкретизовані предметно. Тож залишається простір для творчої уяви, що робить читацьку діяльність більш складною і менш залежною від волі автора. Приміром, звук читачеві можуть описати, але він не може його почути. Є тільки спогад про звук, якщо він був у досвіді читача, або уявлення про нього. У кінофільмі ж ми його чуємо фізично.

Кінематографічний твір, як і літературний, сприймається лінійно, кадр за кадром, епізод за епізодом. Те ж саме ми спостерігаємо, читаючи текст -абзац за абзацом, сторінку за сторінкою погляд реципієнта спиняється то на одному, то на іншому об'єкті, поступово (або раптово) переходячи з одного до іншого.

Важливо зрозуміти, що за такою послідовністю в кіно і літературі стоїть авторська думка, його творчість виявляється в умінні не лише зображати окремі явища, а й зіставляти їх з іншими, відбирати з множинності саме той один кадр, що стане поряд і пов'яжеться з попереднім на основі подібності або контрастно відтінить його. У відборі цих кінематографічних одиниць та в їхньому послідовному поєднанні й полягає основне джерело художності кіномистецтва. Смислові зв'язки окремих кадрів наділені особливим явищем зверхсумарності, тобто, коли послідовність кадрів, їхнє зчеплення набувають смислу, що не зводиться до суми змістів окремих кадрів. На позначення цієї специфічної властивості мистецтва кіно С. Ейзенштейн використовував формулу 1+1=3, коли зміст одного кадру й зміст наступного породжують у свідомості глядача новий смисл, що не дорівнює їхній сумі[4; 192].

Однак цим художність у кіно не вичерпується. Її творять кадрові й закадрові ресурси, такі, як рух (або нерухомість) камери, довгота (тривалість) кадру, наповненість кадру (наявність першого й другого планів), у кадрі може відбуватися дія, а може зображуватися статичний пейзаж, інтер'єр та ін., закадровий коментар, музика, камера може передавати події очима героя або стороннього споглядача тощо. Дослідник кіно В. Горпенко основними архітектонічними засадами фільмів О. Довженка та С. Параджанова називає:

а) позначувальний характер формування місця дії;

б) пошук внутрішньо- та міжкадрових принципів формування просторово-речовинних параметрів як цілісності середовища;

в) усвідомлення взаємозалежності монтажного цілого від внутрішньокадрової організації руху, світло-тонального й загалом компонувального рішення, темпо-ритмічних ознак тощо;

г) вибудовування причинно-наслідкової залежності між окремими кадрами як способу розгортання логічнозвязної дії;

д) типологізація дієзчеплень, у результаті якої виникає певна природа події;

е) перехресний монтаж [7; 9-10].

2.1.2 Способи впровадження кіно на уроці української літератури

Для реалізації зазначених підходів у літературній освіті необхідно подати школярам поняття про кіно як вид мистецтва та його специфічні засоби - кадр і монтаж.

Щоб донести ідею про поліваріантність інтерпретацій тексту в кіно, слід запропонувати учням, якщо це можливо, різні варіанти екранізацій одного й того ж твору. Стисло прокоментувати їх, наголошуючи на відмінностях режисерських рішень, здійснити порівняння окремих епізодів із фільмів у класі або дати індивідуальне дослідницьке завдання зробити це комусь із учнів удома [4; 193].

Але, наша класика, на жаль, не є настільки активно екранізованою. За частиною творів, у кращому разі, є тільки один фільм, у більшості екранізації відсутні взагалі, а якщо і є, то малознані та малодоступні (приміром, фільм «Земля» за однойменною повістю О. Кобилянської, знятий ще 1955 року режисерами Амвросієм Бучмою та Олексієм Швачком, або «Камінний хрест» (1968) за В. Стефаником режисера Л. Осики, або «Пастка» (1993) режисера О. Бійми за повістю І. Франка «Перехресні стежки» та ін.).

Способи впровадження кіно на уроці літератури можуть бути трьох типів:

1. Використання фільмів та їхніх фрагментів як наочності для викладу певної інформації.

2. Розгляд окремих епізодів з фільму в процесі аналізу твору для активізації учнівської уваги та уяви, розширення мистецького контексту.

3. Повний перегляд і вивчення твору кіно як самодостатнього явища мистецтва (тут можливі, але не обов'язкові, паралелі з літературою).

Кожен з вищенаведених способів потребує розробки окремої методики. Не претендуючи на повноту викладу, можна окреслити тут її головні тенденції:

1. Зазвичай, для викладу фактичного матеріалу як наочно-репродуктивний метод на уроці можуть використовуватися навчальні фільми (скажімо, із серії «Енциклопедія видатних людей» та ін.) або документальні фільми про письменників («Мій Шевченко» реж. Ю. Макарова, «Іван Франко» реж. М. Лебедєва та ін.). З цією ж метою можуть бути використані й художні фільми про письменників, зняті на біографічному та автобіографічному матеріалі.

У цьому випадку функція застосованого кіноматеріалу, як і будь-якої наочності, активізувати увагу учнів під час лекції або розповіді учителя й викласти за короткий час певний обсяг знань у готовому вигляді. Тому завдання та запитання до фільму будуть спрямовані на відтворення в усній та письмовій формах отриманої інформації.

2. Для демонстрування на уроці обираються ключові епізоди з фільму, можливий їхній покадровий перегляд та коментар. Цих епізодів не повинно бути багато (2-3 не більше). Кожен епізод, як відомо, складається з кадрів. Кадром вважають неперервне зображення камерою об'єкта до зміни його наступним кадром завдяки монтажу. Для здійснення поглибленого аналізу не слід обирати занадто тривалі й розлогі епізоди. Для аналізу обираються 4 - 5 кадрів, які яскраво передають авторську думку, функцію, надзавдання епізоду.

Прийоми роботи та послідовність аналізу кінофрагмента:

- перегляд епізоду й визначення його структури (зі скількох кадрів він складається);

- на скільки частин-кадрів ви б його поділили? Чи збігається ваше бачення з режисерським?

- стоп-кадр (запропонувати учням послідовно схарактеризувати кожен з них, виявляючи композицію кадру, його смислове наповнення, функцію, надзавдання);

- з'ясувати засоби творення змісту кадру (гра світла, колір, внутрішньо кадровий рух, тривалість кадру, наявність першого й другого планів тощо);

- дати назву кожному кадрові, виявляючи в них смислові домінанти;

- лінійне співвіднесення кадрів (монтаж), виявлення смислової емоційно-образної атмосфери в їхньому поєднанні, пояснити, чому саме в такій послідовності подано кадри (для цього можна подумки змінити послідовність кадрів. Чи втратить своє звучання епізод порівняно з режисерською версією?);

- повторний вдумливий перегляд епізоду;

- знайти в тексті й зачитати ті рядки, що відповідають переглянутому епізодові, зіставити їх з кінофрагментом, ураховуючи специфічні засоби кожного з видів мистецтва;

- осмислення окремих кадрів та епізодів у єдиному зв'язному потоці художнього цілого.

При роботі з кінокадрами потрібно, щоб учні не лише усно обговорювали побачене, а й працювали самостійно, виконуючи в зошиті практичні завдання. Завдання можуть бути такими:

а) складання плану епізоду за кадрами (до кожного дібрати заголовок);

б) словесно описати кадр та його значення (клас можна поділити на групи, кожній з яких визначити свій кадр);

в) згідно із законом монтажного мислення (1+1=3) описати почуття, які у вас виникають при поєднанні кадрів;

г) реконструювати те, що залишилося за кадром, творчо домислити епізод;

д) пояснити роль розглянутого епізоду в розкритті авторського задуму твору та ін.

3. Повний перегляд і вивчення твору кіно як самодостатнього явища неможливо здійснити в межах уроку за браком часу, тому цей вид треба віднести до позакласної роботи. Найкраще для цього організувати гурток любителів кіно, скласти програму діяльності гуртка, спланувати перелік фільмів, які переглянуть та проаналізують, що забезпечить системне ознайомлення з кіномистецтвом. Класика українського та світового кіно може й повинна стати опорою в естетичному та культурному розвитку школярів. В іншому разі це можуть бути періодичні позакласні заходи-перегляди кіноекранізацій за прочитаними творами з подальшим обговоренням та зіставленням з літературними текстами.

2.1.3 Етапи ознайомлення з кінофільмом

Ознайомлення з кінофільмом проходить ті ж етапи, що й вивчення літературного твору, проте, має свої особливості:

1. Підготовка до сприймання. На цьому етапі варто повідомити ключову інформацію про режисера, час зйомок і виходу фільму, сценарій (чи є фільм екранізацією літературного твору), акторів, що зіграли головні ролі. Можна розповісти про кінематографічну долю цього фільму (коли відбулася прем'єра, як був сприйнятий глядачами, чи був учасником і переможцем кінофестивалів тощо), а також дати установки на перегляд (на що слід звернути увагу).

2. Перегляд. Перегляд фільму учні можуть здійснювати й удома самостійно, але, тоді втрачається ефект спільної емоційної аури, що панує в глядацькій аудиторії. Колективний перегляд допомагає краще сприйняти твір і посилює емоційно-естетичний вплив на кожного учня окремо. Як стверджують психологи, для школярів «атмосфера глядацької зали, зараження колективною реакцією часто превалює в процесі сприйняття» [8; 102]. Явище колективної емоції під час сприймання призводить до міжособистісної взаємодії, взаємокорекції, посиленню або погашенню емоцій. Тому одне й те ж художнє явище може бути по-різному сприйняте людиною, залежно від конкретних умов - колективних чи індивідуальних -у яких відбувається ознайомлення з ним [8; 104]. Перегляд є, водночас, і сприйманням, і підготовкою до аналізу. Відразу після перегляду аудиторія краще готова до обговорення, ніж коли кожен дивився окремо.

3. Обговорення та аналіз. Обговорення варто розпочати із виявлення загального враження від картини. Потім запропонувати учням поділити фільм на частини й виділити в ньому ключові епізоди. Методику аналізу ключових епізодів описано вище. Завершується аналіз з'ясуванням ідеї та формулюванням інтерпретації режисерського задуму твору.

4. Підсумковий етап передбачає написання відгуків, рецензій, анотацій тощо.



Висновки

В ході даного дослідження, на основі наукового матеріалу було зроблено такі загальні висновки:

1. Систематичне використання кіно на уроках української літератури дає можливість сформувати стійкий інтерес як до заняття української літератури, так і до читання української книжки; піднести рівень літературного аналізу прозових і драматичних творів, а також навчить розуміти мову театру і кіно; вплине на розвиток мислення, мовлення, уяви, пам'яті, власної творчості, активності; сприятиме підвищенню культури і освіченості школярів.

2. Узагальнено теоретичні питання використання аудіовізуальних засобів навчання. У науковій роботі систематизовано такі питання, як педагогічні можливості кіно, його вплив на якість літературної освіти; місце у навчальному процесі; керівництво вчителя пізнавальною діяльністю школярів на заняттях з кіно; ефективні форми і методи використання кіно.

3. Доведено значущість використання кіно на заняттях української літератури. Кінофільми, ставши ефектним і ефективним сучасним засобом навчання на заняттях української літератури, переконують, що, по-перше, високопрофесійне цікаве українське кіно - це реальність, по-друге, у порівняно великої частини школярів та їхніх батьків є потреба переглянути такі фільми у позааудиторний час. Кіноекранізації роблять заняття української літератури інтелектуальними, привабливими, емоційними, неповторними.

4. Подальшого розвитку набуло питання впровадження кіно у навчальний процес. Так, зокрема у курсовій роботі запропоновано нові способи, методи і прийоми роботи за фрагментами кіно як до, так і після демонстрації, які допомагають становленню читача, дослідника, творця вітчизняної літератури і враховують особистісні потреби і можливості школяра - активного учасника заняття з рідної словесності.

Література

Бабійчук Т.В. Аудіовізуальні засоби у вивченні літератури / Т.В. Бабійчук // Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. Випуск 27. - Житомир, 2006. - С. 17-20.

Бабійчук Т.В. Використання відеозаписів на уроках української мови / Т.В. Бабійчук // Українська література в загальноосвітній школі. - 2004. - № 7. - С. 50-54.

Бабійчук Т.В. Відеофрагменти (міні-екранізації) як джерело розвитку мовлення студентів на заняттях української літератури / Т.В. Бабійчук // Проблеми формування мовної особистості учнів середніх загальноосвітніх закладів. Збірник наукових праць. - Рівне, 2006. - С.228-232.

Бабійчук Т.В. Відеофрагмент (міні-екранізація) як структурний компонент уроку літератури / Т.В. Бабійчук // Українська література в загальноосвітній школі. - 2006. - № 5. - С. 40-42.

Бабійчук Т.В. Заняття з української літератури з використанням відеофрагмента (міні-екранізації) / Т.В. Бабійчук // Українська література в загальноосвітній школі. - 2005. - № 12. - С. 30-33.

Бабійчук Т.В. Методика створення відеозаписів на уроках літератури / Т.В. Бабійчук // Українська література в загальноосвітній школі. - 2005. - № 4. - С. 15-20.

Горпенко В. Г. Архітектоніка фільму: Режисерські засоби і способи формування структури екранного видовища / Володимир Григорович Горпенко / Автореф. дис. доктор мистецтвознавства: 17.00.01; 17.00.04 / Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І. К. Карпенка-Карого. - К., 2000. - 25 с.

Кан-Калик В. А., Хазан В. И. Психолого-педагогические основы преподавания литературы в школе: Учебное пособие для студентов пединститутов / В.А. Кан-Канлик, В.И. Хазан. - М.: Просвещение, 1988. - 255 с.

Лотман Ю. Семиотика кино и проблемы киноэстетики / Ю. Лотман. -Таллин: «Ээсти Раамат», 1979. - 84 с.

Макаренко А. Методика організації виховного процесу [Електронний ресурс] / А. Макаренко. - Режим доступу: www.uk.wikipedia.org

Наукові основи методики літератури / за ред. Н. Волошиної. - К.: 2002.

Нежива Л. «Одна сльоза котилася по лиці, як перла по скалі»: Художньо-стильовий аналіз новели В. Стефаника «Камінний хрест» / Людмила Нежива // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. - 2011. - № 11-12. - С. 50-57.

Пасічник Є. А. Методика викладання української літератури в середніх навчальних закладах / Євген Андрійович Пасічник. - К.: Ленвіт, 2000. - 384 с.

Пуніна О. Явище кінематографічності прози: демаркація двох типів / О. Пуніна // Актуальні проблеми української літератури і фольклору. - 2009. - Вип. 13. - С. 74-86.

Ратушняк О. Використання кіноекранізації в літературній освіті школярів / О. Ратушняк // Науковий вісник Кіровоградського державного педагогічного університету [Серія «Філологічні науки (Літературознавство)]. - 2010. - Вип. 111. - С. 189-197.

Ситченко А. Методика навчання української літератури в навчальних закладах / А. Ситченко. - К.: 2011.

Степанишин Б. Викладання української літератури в школі / Б. Степанишин. - К.:1995.

Тынянов Ю. Н. Поэтика. История литературы. Кино / Ю. Н. Тынянов. - М., 1977. - С. 326-345.

Українська література. Програма для загальноосвітніх навчальних закладів / за ред. Мовчан. - К.: 2005.

Филиппов. С. Два аспекта киноязыка и два направления развития кинематографа. Пролегомены к истории кино [Електронний ресурс] / С. Филиппов. - Режим доступу: http://kinocenter.rsuh.ru/lib.htm

Размещено на Allbest.ru