Використання творів живопису у формуванні мовленнєвої компетентності дошкільників

Найскладнішими для дітей є запитання, пов'язані з оцінкою емоційного стану, з описом настрою, особистісних якостей персонажів, що пов'язано з недостатністю в словниковому запасі слів та словосполучень на визначення емоційного стану. Стимулюючим моментом у цьому разі можуть бути пластичні етюди - дітям пропонують спочатку повторити рухи, міміку, позу героїв твору живопису, спробувати ввійти в їхній стан, а потім розповісти про це.

Ефективним доповненням до бесіди за змістом твору живопису є модифікована Н.В. Гавриш методика сприймання зображеного на картині різними органами чуттів, розроблена російськими науковцями І.М. Мурашківською та Т.А. Сидорчук. Методику побудовано на принципах теорії вирішення винахідницьких завдань (ТРВІ). Вона спрямована на формування в дітей умінь сприймати зображення через уявні можливі відчуття від зіткнення з різними об'єктами й на навчання передавати свої враження у зв'язному висловлюванні.

Послідовність вправ за цією методикою така:

1) Виокремлення об'єктів, зображених на картині: «Як справжнім дослідникам вам подобається все вивчати, розглядати, слухати. Якщо так, то ваша рука може швидко й легко перетворитися на зорову (або слухову) трубу. Її треба тільки скласти так, щоб утворилася трубка. А тепер спробуймо побачити крізь цю трубу та назвати тільки один предмет на картині, великий він чи малий - все одно».

2) Встановлення різного рівня залежностей між об'єктами: «Ви як справжні дослідники вже вмієте побачити на картині найдрібнішу, найнепомітнішу річ та назвати її. Проте ніщо не існує саме по собі. Усе із чимось пов'язане. Спробуйте поєднати два будь-які предмети, зображені художником, визначити зв'язок між ними, встановити, чому вони важливі один для одного».

3) Уявлення об'єктів через сприймання їх різними аналізаторами: “Уявіть, що наша картина незвичайна, і до неї додаються спеціальні наушники (або рукавички), через які можна почути всі звуки (або доторкнутися до будь-чого) на картині. Тож «послухайте уважно і скажіть, що ви почули» [4].

4) Останній етап можна використати як самостійний, запропонувати дітям зосередитися на окремих об'єктах, зображених художником, придумати уявні варіанти «почутих» звуків і слів (аналогічно ароматів. відчуттів тощо), імітувати їх, придумати діалог від імені персонажів. Виконання цих творчих завдань забезпечить високий рівень інтелектуальної, емоційної, мовленнєвої активності, дасть змогу підтримувати протягом усього заняття гарний настрій та інтерес дітей до процесу сприймання і, що важливо, бажання розповісти про свої враження.

Провідну роль у навчанні дитини будь-чого відіграє відповідний зразок для наслідування. У методиці розвитку мовлення дітей провідним прийомом навчання опису та розповідання за твором живопису традиційно вважається зразок розповіді, опису вихователя. У навчанні старших дошкільників зразок використовують лише в поодиноких випадках, коли того вимагає ситуація. В методичній літературі велике значення під час навчання дітей розповідання за творами живопису приділяється складанню плану розповіді. Спочатку педагог разом із вихованцями детально аналізує складений ним план, потім пропонує складати план самостійно, тобто здійснюється поступовий перехід від наслідування зразка до усвідомлення або напівсвідомого наслідування алгоритму дій, самостійного складання.

Хоча застосування зразка як прийому навчання дошкільнят є логічними, проте вихованці бувають так «прив'язані» до нього, що не можуть обійтися без зразка навіть у старшому дошкільному віці. Тож, з одного боку, зразок як орієнтир відіграє позитивну роль, а з другого, надмірне захоплення ним гальмує самостійність думки й ініціативу дитини.

Не відмовляючись від застосування зразка, Н. Гавриш пропонує використовувати структурно-логічну схему описової та сюжетної розповіді (розроблену Л. Шадріною), супровідне мовлення і розповідь командами.

Перевага супровідного мовлення полягає в тому, що, незалежно від підготовки дитини, рівня розвитку її зв'язного мовлення, складання розповіді за твором живопису завжди буде позитивним - і це надихає дитину на подальшу роботу.

Важливо, щоб допомога вихователя була лише тлом, з'єднувальним ланцюжком, який допомагає поєднати окремі слова у зв'язні речення, судження та не гальмує самостійність дитини.

Розповідання командами - один із найрезультативніших способів навчання дітей розповідання. По-перше, дитина не почувається самотньою. Діти в команду об'єднуються за бажанням та особистими симпатіями, що надає впевненості кожному учасникові. По-друге, власна участь кожного члена команди, відповідно, буде меншою, посильною навіть для тих, які не впевнені в собі. По-третє, беруть участь майже всі діти. Жодна команда не повторює повністю своїх попередників, а придумує щось своє.

Численні спостереження та аналіз роботи вихователів з картиною дали змогу визначити типові помилки щодо організації процесу сприймання дітьми картин:

1. Запитання як єдиний методичний прийом у першій частині заняття.

Дітям дошкільного віку важко перебувати тривалий час у статичному положенні, якого потребує бесіда за запитаннями. Використання ігрових прийомів, емоційно-образних пластичних етюдів, творчих завдань тощо активізує процес сприймання, сприяє підвищенню його результативності.

2. Кількість запитань добирається за принципом «Чим більше, тим краще»,

Кількість запитань за змістом картини може бути від 3-4 у молодших дошкільнят до 8-10 - у старших. Важлива не кількість запитань, а їх різноманітність.

3. Переважна більшість запитань має репродуктивний характер, тобто є запитаннями про очевидне.

Запитання за змістом картини мають збуджувати думку. Надмірне захоплення ними гальмує процес мислення, зменшує інтерес до картини. Дітям подобається відчувати себе розумними. Саме пошукова діяльність є найприроднішою для дошкільнят. Отже, не слід віддавати перевагу запитанням про очевидне навіть у молодшому віці. Запитання потрібно ставити так, щоб дитина сама шукала відповідь, аналізуючи побачене.

4. Вихователі здебільшого добирають типові, трафаретні запитання, пов'язані з констатацією того, що зображено на картині, та встановленням найпростіших зв'язків між елементами зображення [8у].

Шаблонні, трафаретні запитання за змістом картини роблять неможливою будь-яку ініціативу, активність та самостійність, оригінальність думки кожного учасника заняття. У такому пасивному інтелектуальному, емоційному стані навряд чи слід очікувати від дітей цікавих власних розповідей. Вони виявляються спроможними лише наслідувати зразок розповіді вихователя та чекати, нудьгуючи, закінчення заняття. Отже, поставивши мету, - активізувати інтелектуальну та мовленнєву діяльність дітей під час сприймання картини, - потрібно ретельно продумати першу частину заняття.

У середній групі картини за змістом стають складнішими. Отже, мета вступної бесіди - актуалізація набутих дітьми знань, потрібних для обговорення картини. Звернення до власного та колективного досвіду дітей, розв'язання проблемної ситуації, близької до тієї, що відображена на картині, лексико-граматичні вправи на добір слів певного лексичного поля, - ці та інші методичні прийоми підготують дітей до сприйняття і розуміння картин. Зміст, тематика картин, що використовують на заняттях у старшій групі дошкільного закладу, повинні мати більш пізнавальний та естетичний акцент. У вступній бесіді доречною буде узагальнювальна розмова про пори року, життя тварин, людські стосунки тощо, тобто те, що налаштовує дітей на сприймання картини. Звернення до власного досвіду дітей, участь у полілозі з теми заняття, лексико-граматичні вправи також активізують мисленнєву й мовленнєву діяльність дошкільнят, спонукають їх до вияву ініціативи.

Вдалим прийомом навчання розповіді є бесіда, що відбувається після самостійного розглядання картини дітьми. Основну групу запитань, яку вихователь готує заздалегідь, становлять запитання про загальний зміст, характер картини, ті, що стосуються опису, характерних дій головних персонажів картини, а також запитання, спрямовані на аналіз емоційного стану, засобів вираження експресії, на естетичну оцінку зображеного.

Серед запитань певну частину становлять репродуктивні запитання, так би мовити констатувального характеру. Нерідко вихователі не замислюються над тим, чи спонукає поставлене запитання дитину до розгорнутої (причому не штучно, а природно) відповіді, до зв'язного мовлення у формі логічного судження. Так, шаблонні запитання на зразок «Що ви бачите на картині?», «Що зображено на картині?» потребують від дитини короткої однослівної відповіді або переліку окремих елементів. Отже, немає сенсу чекати від неї активних мовленнєвих дій.

Більш доцільними є проблемні запитання, які потребують від дитини пошуку відповіді в самій картині, аналітичних дій, які виявляються у самостійно складеному малюком судженні. Розглянемо опис типової ситуації. Вихователь, демонструючи дітям картину «Зимові розваги», запитує: «Яку пору року зображено на картині?». Така сама шаблонна відповідь: «Зима», або штучне, теж шаблонне: «На картині зображено пору року зиму» (такої розгорнутої відповіді дітей навчили вихователі). Ніякої інтелектуальної та мовленнєвої активності, адже очевидні ознаки зими (сніг, санки, лижі, ковзани). Дитина констатує те, що бачить на картині. Проте, якщо замінити запитання або переформулювати його, ми змусимо її вдивитися в картину і знайти на ній не шаблонну, всім заздалегідь відому, а власну відповідь, виявити свою спостережливість, уважність, уміння мислити. Причому це не обов'язково може бути запитання на зразок «Як художник на картині показує, що день не дуже холодний, приємний?», а й ствердження-провокація: «Я вважаю, що напередодні була сильна завірюха. Ви зрозуміли, як я про це здогадалась?» Щоб відповісти на це запитання, мало сказати про сніг, потрібно Ще й знайти сліди минулої негоди. Наприклад: «Як ви вважаєте, на картині зображено вихідний чи буденний день? Поясніть, як ви це зрозуміли?». Таке запитання також потребує від дітей активних аналітичних дій, вихователь допомагає їм сформулювати самостійні висловлювання: «Я вважаю, що.., тому що... Якби це був вихідний, тоді б...».

Розгорнута відповідь стає природним результатом Інтелектуально-мовленнєвої активності: дитина мислить і висловлює свою думку не шаблонно. Це власна думка дитини і для її формулювання вона добирає мовні засоби сама чи за допомогою педагога. Розглянемо запис фрагмента заняття-бесіди за змістом картини «Розчищання вулиць від снігу» (серія «Картини з розвитку дітей дошкільного віку» Н. Зеленко).

- Я вважаю, що напередодні був сильний снігопад. Ви здогадались, як я це зрозуміла? Якими словами можна розповісти про місто у снігу? (Засипане снігом, прикрашене снігом, біле від снігу, вкрите снігом.)

- Чи всі (пішоходи, водії, діти, двірники, дерева, тварини) однаково радіють такому великому снігу? Поясніть, чому ви так вважаєте?

- Зверніть увагу на цю машину, чи знаєте ви, як вона називається? (Снігоприбиральна.)

- Поясніть, для чого вона? (Якщо діти не знають точної назви, можна запропонувати утворити слово-назву.) Придумайте, яку назву може мати така машина?

- Розкажіть, як працює ця машина. Хто з людей бере участь у прибиранні снігу? (Водій, двірники, робітники.)

~ Зверніть увагу на хлопчиків. Як ви вважаєте, хлопчики лише йдуть на прогулянку чи вони вже повертаються? Поясніть свою думку. Якби ми були поруч із ними, що б ми почули? (Складання діалогу.)

- А тепер погляньте на жінку з дитиною. Розкажіть про них. Як ви вважаєте, хто з них першим побачив машину, про що вони говорять? (Складання діалогу.)

Лексико-граматична вправа «Продовжіть речення».

- Давайте пограємо. Я починатиму речення, а ви його продовжуватимете. Для цього ви маєте уважно роздивитися картину. .

- Я вважаю, що на картині зображено початок дня, тому що...

- Можливо, на картині вечір, тому що...

- Здається, скоро знов піде сніг, тому що...

Навіть у молодшій групі бесіда за картиною буде результативнішою, якщо запитання спонукатимуть дітей до пошуково-аналітичної діяльності, а не до простої констатації.

Розгляньмо запис такої бесіди за картиною «Будуємо дім» (серія «Ми граємо» Н. Батуріної). Згадаймо її зміст. На картині троє малюків (два хлопчики і дівчинка) завершують будівництво будинку для ляльки. Один із хлопчиків прикрашає будівлю прапорцем, другий - навантажує будівельний матеріал, а дівчинка везе машину з майном ляльки.

Вихователь (після самостійного розглядання картини) надає дітям можливість вільно висловити свої думки з приводу зображеного, поділитися враженнями, не поспішає із запитаннями, щоб не загасити їхню ініціативу. Потім пропонує дітям уважно подивитися на картину, дати імена персонажам. Спонукає до відповіді запитанням: «Розкажіть, що роблять діти на картині?».

Діти: Вони будують дім.

- Для ляльки будинок будують.

- Лялька буде жити, як побудують.

Запитання, які вихователь ставить дітям, стосуються переважно дій кожного з персонажів: «Що робить хлопчик у синій сорочці? Що робить дівчинка?» та ін. Відповіді на подібні запитання дуже швидко втомлюють дітей, тому активних залишається небагато, а решта чекає, коли скінчаться заняття. Щоб запобігти цьому, потрібно ставити такі запитання, які збуджували б інтелектуальну, і відповідно, мовленнєву активність дітей.

Розглянемо запис фрагмента заняття.

Вихователь: Як ви вважаєте, хлопчики ще тільки починають чи вже завершують будувати? Як ви це зрозуміли?

Діти: Коли ще тільки починають, тоді тільки кубики, а будинку немає, а там - будинок.

- Вони вже побудували. Будинок такий великий.

- Хлопчик вже прапорець ставить, а дівчинка меблі привезла.

- У них мало залишилося конструктора, а коли будують, треба багато.

Вихователь: Ви думаєте, хлопчик привіз будівельний матеріал чи відвозить його?

Діти: Привіз - це коли сюди (роблять жест руками).

- Він складає кубики на машину.

- Вони вже побудували, їм більше не потрібно кубиків.

Вихователь: Давайте пограємо. Якби ми вирішили побудувати такий самий будинок для ляльки, щоб я вам мала сказати: «Привезіть чи відвезіть? Коли ви починаєте будувати, ви привозите, приносите, чи відвозите, відносите кубики?

Діти: Так (показують руками), - приносимо, а на машині - привозимо.

Після уточнення й промовляння дітьми дієслів, вихователь пропонує пограти - підготувати той будівельний матеріал, який потрібен, щоб побудувати саме таку будівлю самостійно після заняття. Таке ігрове завдання дає змогу ненадовго переключити увагу дітей на окремі деталі, щоб зберегти інтерес до заняття і задовольнити їхню потребу діяти активно. Крім того, це ефективна лексико-граматична вправа, Педагог призначає (по черзі) «головного будівельника», який має назвати необхідний будівельний матеріал (форму, колір, кількість): «Одну велику зелену пірамідку, меншу синю і ще дві менші жовті». А діти (по черзі) знаходять їх в ігровій шафі. Після виконання 5-6 завдань вихователь знову привертає увагу дітей до картини.

Вихователь: Уважно подивіться на меблі, що привезла Оля, і скажіть, скільки ляльок буде жити в цьому будинку? Як ви про це здогадалися?

Діти: Багато.

- Там одне ліжко і стільчик...

- Маленькі самі не живуть, вона з мамою і татом буде жити. Тільки дорослі можуть жити самі.

- Там усього по-одному. А в холодильнику може багато їжі лежати.

- Вона ще привезе стільчик, просто в машині більше не було місця.

Вихователь пропонує дітям інший варіант ігрової вправи - «покерувати» процесом будування, тобто підказати персонажам, як потрібно діяти далі. Педагог допомагає кожній дитині побудувати фрази-команди, з якими вони звертаються до героїв картини: «Володю, постав над віконцем Іде одну пірамідку. Буде красиво». Такі завдання сприяють збереженню інтересу малюків до картини, забезпечують умови для їхніх ініціативних розумових та мовленнєвих дій.

У старшому дошкільному віці бесіду за змістом картини можна розпочати з аналізу ЇЇ первісної чи пошуку більш вдалої, точної назви. Після самостійного розглядання вихователь звертається до дітей: «Картина має назву «Зимові забави», Як ви вважаєте, чому вона так називається? Що означає слово «забава»? Як, на вашу думку, можна було б назвати її по-іншому? Поясніть свій варіант». Це дає змогу дітям осягнути картину в цілому, щоб потім перейти до детальнішого її розгляду.

Запитання про дії та характери персонажів полегшують дітям виконання завдань щодо виокремлення частин картини, сприяють вдумливому їх розгляданню. Ефективним прийомом, який допомагає уявно ввійти в ситуацію, зображену на картині, є творче завдання «віртуальні діалоги».

Розглянемо запис бесіди за змістом картини Е. Орро «Свято на лісовій галявині»;

- Діти, погляньте уважно на картину й пригадайте свій день народження. Порівняйте, чим ваше свято подібне, а чим відрізняється від зображеного на картині.

- Як ви вважаєте, свято тільки розпочинається, чи вже довго триває? Поясніть, як ви це зрозуміли?

- Розкажіть, як ви здогадалися, хто зі звірів іменинник? Скільки років йому виповнилося? (Вихователь допомагає дітям побудувати фразу-доказ, використовуючи слова по-перше, по-друге, крім того та ін.).

- Як ви вважаєте, від кого приніс вітальну телеграму Джмелик? Що в ній написано?

- День народження - веселе свято, якому раді всі - гості й сам іменинник. Проте, придивіться уважно, дехто на картинці має не дуже святковий настрій. Поясніть, чому. Як би ви заспокоїли малюків, які посварились із-за пиріжка. (Орієнтовна відповідь: «Залиш собі цей пиріжок, бо на столі...».) Що можна сказати про лисеня та вовченя, які вони?

- Ви здогадалися, хто зі звірів на святі наймолодший? Так, це зайченятко. Можливо, він раненько прокинувся, щоб привітати свою сестричку Заюню. Він так радів, допомагаючи готуватися до свята, та втомився й заснув прямо за столом, не дочекавшись торта. Як ви вважаєте, що зробить мама-зайчиха? (Орієнтовна відповідь: «Залишить шматочок хорта малюку, а його віднесе до ліжечка».)

- Які подарунки приготували черепаха і равлик? Що, на вашу думку, може бути у великій та малій коробках?

- Мати приготувала для гостей багато смачненького. Назвіть, чим пригощаються гості.

- Головний на столі - торт, прикрашений кремом, чорницями й суницями. Порахуйте, на скільки шматочків його потрібно розрізати, щоб вистачило всім. Не забудьте про соню-зайченятко. Як, на вашу думку, шматочки торта мають бути однаковими за розміром, чи ні, чому?

Вправи, ігрові та логічні завдання:

1. Гра «Школа розвідників». Завдання на спостережливість та кмітливість: кому зі звірів потрібен високий стільчик?

- їжачок приніс величезний букет. З яких квітів він його склав?

- Хто ще привітав Заюню квітами?

2. Вправа «Віртуальні діалоги». Уявіть собі, як іменинницю вітали її друзі, що вони їй говорили, бажали. Не забудьте змінити голос відповідно до того, від чийого імені бажаєте привітати Заюню.

3. Творче завдання «Вихід за межі зображеного». Матуся і Заюня із самого ранку готувалися до зустрічі гостей. Уявімо, як вони радилися, кому які страви приготувати. Що вони говорили? Матуся сказала: «Прийде білочка, то давай...». Заюня запропонувала: «А для єнотика приготуємо...».

Діти здебільшого відчувають труднощі у складанні самостійної розповіді, тому доречно використовувати прийом спільного мовлення (дорослий починає фразу, а дитина її продовжує). Вихователь допомагає дітям добирати репліки, підтримувати діалог. Розгляньмо запис заняття за картиною «Будуємо дім».

Вихователь: Якби ми були поряд із дітьми, то змогли б почути про що вони розмовляють. Як ви вважаєте, про що говорить Оля хлопчикам? Давайте...

Діти: ... швидше будувати. Лялька хоче додому.

Вихователь: Миколко, відвези.

Діти: ... швидше конструктор.

Вихователь: Нехай біля будинку...

Діти: ... буде красиво і чисто.

Вихователь: А Володя їй що відповідає?

Діти: Зачекай, я зараз, тільки прапорець поставлю на даху. І підемо пити чай.

Найскладнішими для дітей є запитання, пов'язані з оцінкою емоційного стану, описом настрою, особистісних якостей тощо. Причиною цьому може бути недостатня кількість потрібних для визначення емоційного стану слів та словосполучень. Стимулювальним моментом у цьому разі можуть бути пластичні етюди, пропозиції повторити рухи, міміку, позу героя картини, спробувати ввійти в його стан і розповісти про ц_е словами.

Традиційно в методиці розвитку мовлення дітей провідним прийомом навчання розповіді за картиною вважається зразок розповіді вихователя. Поступово, залежно від вікових можливостей дітей, готовності до процесу складання зв'язного висловлювання, спроможності виконувати це завдання самостійно, зразок розповіді змінюється від повного - на початкових етапах навчання, до часткового зразка, зразка-дублера - в середньому дошкільному віці. У навчанні дітей старшого дошкільного віку зразок використовують лише в тих випадках, коди цього потребує ситуація. Дітей навчають складати план розповіді. Спочатку педагог разом із дітьми детально аналізує складений ним план, потім пропонує їм скласти план самостійно, тобто відбувається поступовий перехід від повного наслідування зразка, до свідомого або напівсвідомого наслідування алгоритму дій, до самостійного складання розповіді.

Хоча така система застосування зразка як прийому навчання розповіді в загальній картині дошкільної освіти виглядає логічною, проте вихованці нерідко так «прив'язуються» до схеми, що не можуть звільнитися від неї навіть у старшому дошкільному віці. Зразок, з одного боку, є орієнтиром, за яким діти можуть складати розповідь, з другого - за умови надмірного захоплення зразком відбувається гальмування самостійності думки й ініціативи дитини в доборі мовних засобів її адекватного висловлювання.

Крім зразка як прийому навчання результативними є структурно-синтаксична схема описової та сюжетної розповідей (розроблено Л. Шадріною), супровідне мовлення та розповідь командами.

Багатьом педагогам буває важко уникнути типових помилок під час керування розповіддю дітей. Проаналізуємо основні помилки.

1. Розповідь, складена вихователем, уважається прикладом для наслідування, тому що діти слухають її 6-7 разів.

Нерідко вихователі помилково замінюють поняття «мовленнєва активність» вужчим за змістом поняттям «говоріння», примушуючи дітей на занятті бездумно повторювати, проговорювати готові тексти, слова, фрази) для забезпечення «високого рівня мовленнєвої активності». Проте, як доводять науковці, опанування рідної мови, формування мовленнєвих умінь можливе лише за активної, тобто самостійної, свідомої мовленнєвої практики для виявлення людської індивідуальності. Отже, завдання вихователя полягає в тому, щоб, орієнтуючи, допомагаючи та підтримуючи, дати змогу кожній дитині розповісти по-своєму, виявити через самостійне мовлення своє «Я».

2. Педагоги прагнуть, щоб дитина у своїй розповіді відтворювала зміст усієї картини.

Предметна, а тим більше сюжетна картина, має таку велику кількість елементів, нюансів, що розповіді про кожен із них і всю картину в цілому можуть бути різноманітними й неповторними. Проте нерідко вихователі вимагають повного опису картини, чого дитина через свою непідготовленість ще неспроможна зробити. Тому дитина й повторює зразок розповіді вихователя. На нашу думку, у другій частині заняття спочатку потрібно складати розповіді про окремі блоки, частини, деталі картини за ініціативою дітей: «Про що 6 ти хотів розповісти?» чи «Можливо, ти хотів би розповісти про маленьке кошеня?». Потім можна запропонувати скласти колективну чи індивідуальну розповідь, що відображає загальний зміст картини. За таких умов кожна дитина сама обирає для себе завдання, а не виконує нав'язане вихователем .

3. Вихователі припускаються помилки, втручаючись у розповідь дитини, вважаючи, що таким чином можна позбавити її самостійності.

Одним із найважливіших принципів організації навчальної діяльності, який впливає на її продуктивність, результативність, є принцип успішності. Сутність його полягає в тому, що кожна дитина, навчаючись, має відчувати свою успішність (тоді вона робитиме це з бажанням). Відчуття успішності зумовлюється багатьма чинниками, зокрема відповідністю завдання можливостям дитини, а також тактовним, ненав'язливим керуванням дитячими діями з боку дорослих. Відчуваючи доброзичливу підтримку, зацікавленість, дитина поводить себе впевненіше, охоче приймає допомогу вихователя.

4. У керуванні розповіддю за змістом картини вихователі не виходять за межі зображеного, мало використовують словесну творчість.

Виконання творчих завдань, складання віртуальних діалогів у першій частині заняття доповнює розповіді дітей цікавими подробицями, оригінальними сюжетними лініями. Якщо діти відчувають труднощі у виконанні творчих завдань, спочатку можна запропонувати колективне складання сюжету, поки діти не виявлять готовність до самостійного виконання завдань такого типу. Мовленнєво-творча діяльність під час розповіді за змістом картини робить заняття радісними і цікавими, сприяє розвитку уяви, творчого мислення й мовлення. Збереження, запис розповідей із подальшим оформленням у вигляді книжечки, альбому, листівки тощо є додатковим стимулом їхньої активності.

Великого значення під час навчання опису картини надають оцінюванню та аналізу розповідей дітей. У молодшому дошкільному віці оцінка має бути тільки схвальною. У дітей середнього віку вихователь аналізує їхні розповіді, підкреслюючи насамперед позитивні моменти і коротко висловлюючи пропозиції щодо поліпшення якості розповіді.

Діти старшого дошкільного віку можуть аналізувати власні розповіді та розповіді товаришів. Цей момент на занятті слід використати для вдосконалення зв'язного мовлення дітей через більш вдалу лексичну заміну, добір та висловлювання додаткових варіантів щодо характеристики образу, сюжетної лінії, будови речення, структури розповіді тощо, тобто вихователь має не просто вказати на помилки, а запропонувати дітям знайти інші можливі варіанти висловлювання.

Методика навчання розповіді за змістом картини постійно збагачується цікавими методами та прийомами керування мовленнєвою діяльністю дітей, новими творчими знахідками педагогів. Важливо, щоб за добором, сполученням різних методичних способів не забували, що картина - це лише ефективний засіб, а головна дійова особа на занятті - дитина, розвиток якої слід спрямовувати й супроводжувати.

Оскільки основні методичні рекомендації щодо організації навчання розповіді за картиною розглянуто вище, проаналізуємо специфіку проведення занять зі складання порівняльного опису двох картинок, іграшок або предметів та методику навчання розповіді за серією сюжетних картин.

На першому етапі навчання описова розповідь мало подібна до монологу. На початку заняття вихователь привертає увагу дітей до іграшок, пропонує розглянути їх, вибрати одну і розповісти про неї. Потім організовує спілкування з дитиною (дітьми), під час якого репліками підказує зміст та оформлення висловлювання.

Вихователь: У мене ведмедик.

Дитина: А в мене курчатко.

Вихователь: Мій ведмедик великий, товстий, темного кольору, волохатий.

Дитина: А моє курчатко маленьке, жовтеньке, у нього пір'ячко. Воно як маленька кулька.

Вихователь: Мій ведмедик клишоногий, у нього чотири короткі лапки.

Дитина: А в мого курчатка тільки дві лапки...

Вихователь: Ведмедику подобається малина та мед.

Дитина: А курчатко знаходить собі черв'ячків і їсть пшоно.

Згодом, коли діти оволоділи порівнянням, способом зіставлення в парі з дорослим, педагог пропонує виконати завдання самостійно. В першій частині заняття вихователь організовує розглядання іграшок (предметів, картинок), керуючи процесом сприйняття запитаннями в такій послідовності: спочатку просить назвати предмети, виокремити кілька істотних ознак кожного, а потім просить відповісти, чим вони відрізняються і чим схожі. Слід зауважити, що важливо так мотивувати завдання, щоб активізувати інтелектуальну та мовленнєву діяльність дитини, зробити її цікавою для дітей. Наприклад, можна запропонувати гру «Бюро знахідок». Бажано підібрати на заняття 4-5 пар предметів, схожих за деякими ознаками, наприклад, два автомобілі, Двох зайців, дві ляльки, два іграшкових будиночки, дві вази для квітів, у першій частині заняття діти вибирають для себе іграшки, розглядають їх, називають окремі ознаки за запитаннями вихователя. Потім дорослий бере на себе роль чергового бюро знахідок, а діти (за бажанням) - клієнтів бюро, яким потрібно довести, що саме ця іграшка, а не схожа на неї інша, належить їм. Розглянемо запис такого діалогу.

Вихователь: Можливо, ви не цього зайчика загубили, адже у нас два зайчики?

Дитина (розглядає двох зайчиків): Ні, це мій зайчик. Бачите, мій зайчик маленький, а той - більший. У мого немає бантика, а в цього зайчика є синій бантик на шиї. Мій зайчик вміє повертати лапки, а цей зайчик не вміє...

У старшому дошкільному віці для порівняльного опису доцільно використовувати не тільки предмети, Іграшки, а й репродукції пейзажних картин. Для порівняння краще добирати картини, на яких одні й ті самі природні явища (дощ, сніг, відлига, спека), але картини відрізняються за настроєм, характером, способом зображення. Можна також порівнювати картини одного художника або різних художників, на яких певні об'єкти природи зображено в різні пори року. Логічна структура заняття така сама: спочатку послідовне розглядання картин за запитаннями, потім зіставлення, причому спершу виявляються протилежні ознаки, а потім - ознаки за схожістю.

Ефективна методика навчання дітей розповіді за серією картин.

Сучасна методика застосування серій сюжетних картин для розвитку зв'язного мовлення старших дошкільників розроблена російським методистом О. Смирновою, яка є також автором серії картин. Педагог врахувала, що під час сприйняття діти фіксують увагу на сюжеті, діях та стосунках персонажів, виразності образів. Серія картин передбачає послідовне розгортання сюжетної лінії, чітко виокремлені композиційні частини розповіді (перша картина - початок, зав'язка; друга, третя - розкриття основного змісту; четверта або п'ята - закінчення), щоб при переході від картини до картини зберігалися смислові та граматичні зв'язки між частинами висловлювання (картинами). Методика проведення цього виду занять охоплює п'ять способів подання дітям картин.

Перший спосіб передбачає послідовне розглядання картин (на початку заняття відкрита тільки перша). Перед тим, як відкрити наступну картину, вихователь пропонує дітям відгадати, що на ній зображено. Тільки після дитячих відповідей педагог відкриває наступну картину. До кожної з картин вихователь підбирає одне-два запитання та одне-два лексико-граматичних завдання (вправи, ігри, творчі завдання). За кожною картиною складається розповідь, яка поступово ускладнюється: спочатку тільки за змістом першої картини, потім - першої та другої, потім - першої, другої та третьої тощо.

Другий спосіб полягає в тому, що вихователь показує дітям відразу всі картини, які вони самі мають розмістити в логічній послідовності. Потім заняття відбувається за стандартною схемою - послідовне розглядання кожної картини за запитаннями та складання розповідей.

Третій спосіб - показ картин, при цьому три перші картини закриті, остання відкрита. В першій частині заняття діти колективно творчо фантазують щодо початку розповіді. Потім послідовно відкриваються усі картини і складаються розповіді.

Четвертий спосіб характеризується тим, що на початку заняття вихователь відкриває першу та останню картини. Після фантазування про зміст середніх картин діти послідовно розглядають решту та складають за ними розповіді.

П'ятий спосіб полягає в тому, що картини відкривають через одну. Методика заняття зберігає логіку. Слід зауважити, що практика застосування цього виду занять переконливо доводить, - найефективнішим способом організації розповіді є розповідь командами. Це не тільки спосіб забезпечення високої мовленнєвої активності (на занятті присутні не менше 12-16 дітей), а й засіб розвитку зв'язності як однієї з характеристик розповіді та стимулювання творчих виявів дітей - жодна команда не повторює попередньої розповіді, а складає власну.

Під час складання перспективного плану бажано чергувати різні види занять з навчання розповіді.

2.2 Лінгводидактична модель розвитку зв'язного мовлення дітей старшого дошкільного віку засобами художньої ілюстрації

Експериментальна робота щодо вивчення розвитку зв'язного мовлення дітей старшого дошкільного віку засобами художньої ілюстрації проводилась на базі Тур'я - Реметівського ДНЗ «Лелека».

Теоретичним підґрунтям організації дослідження виступило врахування фізіологічних, психологічних та лінгвістичних механізмів породження зв'язного висловлювання. Як відомо, дитина не народжується з готовим мовленням. Оволодіння мовою - це складний процес, розвиток якого залежить від багатьох факторів. Формування у старших дошкільників умінь користуватися мовними засобами у процесі сприймання художньої ілюстрації і продукування текстів усної форми - одне з провідних завдань у навчанні дітей зв'язного мовлення. Набуття дітьми елементарної лінгвістичної освіти має тісно пов'язуватись з опануванням основних рис мовленнєвої культури, що передбачає вміння комплексно застосовувати мовні та немовні засоби з метою комунікації.

При організації експериментального дослідження ми враховували наукові доробки вчених (О.І. Білан, А.М. Богуш, Н.В. Гавриш, Г.І. Григоренко, Р.Й. Жуковська, Є.В. Зворигіна, С.Л. Новосьолова, В.І. Яшина та ін.).

Започатковуючи констатуючий етап експерименту, нами було визначено критерії і показники розвитку зв'язного мовлення дітей старшого дошкільного віку в процесі складання розповідей за ілюстраціями. Із-поміж них:

1) когнітивний критерій із показниками: обізнаність із ілюстраціями; розуміння дітьми ілюстрацій; сприймання різних видів ілюстрацій;

2) репродуктивно-мовленнєвий критерій із показниками: повнота відтворення змісту ілюстрації; відповідність розповіді за ілюстрацією художньому тексту; наявність у розповіді образних виразів і засобів художньої виразності, адекватних змісту художнього тексту;

3) творчо-мовленнєвий критерій із показниками: самостійність розповіді; творча імпровізація тексту за ілюстраціями; малювання і розповіді за власними малюнками.

Відповідно до кожного показника в межах виокремлених критеріїв було запропоновано дітям низку експериментальних завдань, як-от: “З якого твору ілюстрація?” (з метою з'ясування обізнаності дітей із програмними художніми творами, вміння впізнавати і передавати знайомий зміст твору адекватно ілюстрації), “Добери ілюстрацію до прослуханого тексту” ( з метою з'ясування вміння дітей співвідносити зміст художнього твору з ілюстраціями), “Про що розповідає ілюстрація?” (з метою з'ясування розуміння дітьми ілюстрацій до знайомого і незнайомого художнього твору), дидактична гра “Виставка - ярмарок” (з метою з'ясування вміння дітей сприймати різні види ілюстрацій), “Хто більше побачить зображень на ілюстрації?” (з метою з'ясування особливостей сприймання і художнього бачення дитиною зображеного на ілюстрації), “Опиши ілюстрацію” (з метою з'ясування рівнів сформованості навичок опису зображеного на ілюстрації), “Допоможи Телесику” (з метою з'ясування рівнів сформованості в дітей навичок висловлювати свої міркування за змістом зображеного) і т. ін.

Окреслені критерії і показники виступили підґрунтям для виокремлення рівнів розвитку зв'язного мовлення дітей старшого дошкільного віку в процесі складання розповіді за ілюстраціями: високий, достатній, середній, низький.

Високий: дитина вживає різні за структурою розповіді; кількість речень у висловлюваннях описового типу дорівнює 8-10, слів - 25-30 (відповідно у розповідях-міркуваннях 5-6, слів - 20-25; сюжетних розповідях - 12-15, слів - 55-60; творчих розповідях - 18-20, слів - 105-120); повністю дотримується композиційної схеми висловлення; використовує в розповідях різні за структурою речення (прості, складні, частини складнопідрядного чи складносурядного безсполучникового речення); демонструє повноту, самостійність висловлювання, відповідність розповіді за ілюстрацією змісту художнього твору; для міжфразової когезії використовує всі способи ланцюжкового зв'язку (займенниковий, лексичні повтори, синонімічні заміни); виявляє ініціативу в процесі імпровізації чи малювання твору за ілюстраціями. Мовлення багате образними виразами і засобами художньої виразності. Для дітей цього рівня характерний високий рівень обізнаності із ілюстраціями.

Достатній: дитина вживає різні за типом розповіді; кількість речень у висловлюванні описового типу дорівнює 5-7, слів 18-24 (відповідно у розповідях-міркуваннях 3-4, слів 14-19; сюжетних розповідях - 7-11, слів - 45-54; творчих розповідях - 14-17, слів 90-104); дотримується логіко-синтаксичного зв'язку висловлення, подекуди зустрічаються паузи, використовує в реченнях переважно прості поширені або частини складносурядного безсполучникового речення; демонструє самостійність, повноту, відповідність розповіді змісту художнього твору; в мовленні використовує ланцюжково-займенниковий зв'язок, лексичні повтори; з інтересом імпровізує художній текст за ілюстраціями, малює власні малюнки до тексту; вживає в мовленні образні і художні засоби виразності. Діти цього рівня демонструють достатній рівень обізнаності із ілюстраціями.

Середній: дитина вживає здебільшого описові та сюжетні розповіді; кількість речень у висловлюваннях описового типу дорівнює 3-4, слів 12-23 (відповідно у сюжетних розповідях 4-6, слів 30-44; творчих - 8-13, слів - 70-89; розповідях-міркуваннях 1-2, слів до 13); частково дотримується композиційної схеми розповіді, потребує значної допомоги вихователя; зв'язок між реченнями формально-сурядний, здійснений за допомогою сполучників (і, а, але), прислівника “потім”, частки “ось”; мовлення насичене довгими паузами, збіднене засобами художньої виразності; не вміє самостійно скласти розповідь; розповідь не відповідає змісту художнього тексту, а подекуди й ілюстраціям; не виявляє бажання імпровізувати чи малювати художній твір за змістом ілюстрації, навіть, за допомогою дорослого. Для дітей характерний середній рівень обізнаності із ілюстраціями.

Низький: дитина зазнає значних труднощів у вживанні різних типів розповідей, композиційна схема яких повністю порушена; кількість речень в описових розповідях дорівнює 1-2, слів до 10 (відповідно сюжетних 1-3, слів до 30; творчих до 7, слів до 65; розповіді-міркування - відсутні); використовує прості непоширені і називні речення, що межуються з довготривалими паузами; відсутній логічний зв'язок, завершеність розповіді, вони не відповідають змісту художнього твору, позбавлені образних виразів і засобів виразності; не виявляє ініціативу в малюванні чи імпровізації тексту за ілюстраціями. Для дітей цього рівня характерний низький рівень обізнаності із ілюстраціями.

Нами передусім були з'ясовані рівні обізнаності дітей із ілюстраціями. Виявилося, що переважна більшість дошкільників (68% в експериментальній і 64% - у контрольній групах) знаходилися на середньому рівні обізнаності із ілюстраціями.

Щодо кількісної характеристики рівнів розвитку зв'язного мовлення в розповідях за ілюстраціями, то вони виявилися такими: ні в експериментальній ні в контрольній групах не було виявлено дітей із високим рівнем розвитку зв'язного мовлення у розповідях за ілюстраціями. Достатній рівень був характерний лише для 14% дітей експериментальної і 16% - контрольної груп. На середньому рівні перебувала переважна більшість дошкільників (56% в експериментальній і 50% - у контрольній групах). Низький рівень розвитку зв'язного мовлення в розповідях за ілюстраціями засвідчили 30% дітей експериментальної і 34% - контрольної груп. Це дало нам підставу для організації подальшого експериментального навчання дітей.

На формуючому етапі дослідження було розроблено лінгводидактичну модель розвитку зв'язного мовлення дітей старшого дошкільного віку засобами художньої ілюстрації, яка обіймала три взаємопов'язаних етапи: художньо-ознайомлювальний, мовленнєво-комунікативний і мовленнєво-творчий.

Перший етап - художньо - ознайомлювальний - був спрямований на ознайомлення дітей із різними видами ілюстрацій (обкладинка, книжка-картинка, книжка-іграшка, лінійні, світлотіньові, умовні ілюстрації) та художниками-ілюстраторами, а також на збагачення словника дітей засобами ілюстрацій. На цьому етапі було дібрано різні види ілюстрацій до казок, оповідань, віршів, портрети, фото художників-ілюстраторів; розроблено конспекти експериментальних занять, казок, вправ, ігор; складено тематичний словничок до теми «Ілюстрація».

На початку експериментальної роботи нами було складено розповідь-казку про країну Ілюстрації і її мешканців - Ілюстравчика та Ілюстравоньку, які як наскрізні герої впродовж усього експериментального навчання стимулювали дітей до розповіді за ілюстраціями.

Змістовий аспект роботи на першому етапі передбачав: читання творів і показ ілюстрацій різних видів; бесіди про художників-ілюстраторів; збагачення словника дітей. Провідною формою роботи на першому етапі були заняття з художньої літератури. Із-поміж визначених педагогічних умов на першому етапі використовувалися такі: наявність інтересу та зацікавленості дітей до наочно-образного зображення змісту художнього тексту; забезпечення взаємозв'язку щодо сприймання і розуміння художнього тексту дітьми та його зображення в ілюстраціях.

Метою другого, мовленнєво-комунікативного етапу було навчання дітей різних за структурою розповідей відповідно до кожного типу ілюстрацій (лінійні - описова розповідь; умовні - міркування; світлотіньові - сюжетна розповідь, книжка-картинка і творча розповідь).

У змістовий аспект другого етапу було покладено цілеспрямоване навчання старших дошкільників різних типів розповіді за ілюстраціями. Провідною формою роботи виступили заняття з розвитку мовлення. Дітей вчили складати сюжетні й описові розповіді за ілюстраціями, добирати назву до зображеного, вживати різні за структурою речення, складати розповіді-міркування, збагачували словник дітей образними виразами у процесі розглядання ілюстрацій.

Провідними методами і прийомами виступили: зразок, план розповіді, добір назви до зображеного, співвідношення фраз тексту з ілюстраціями, оцінка використаних художником кольорів, порівняння ілюстрацій різних художників до одного і того ж твору.

На мовленнєво-комунікативному етапі реалізувалися такі педагогічні умови: наявність емоційно-позитивних стимулів у розповіданні дітей за ілюстраціями; забезпечення взаємозв'язку щодо сприймання і розуміння художнього тексту дітьми.

Третій етап - мовленнєво-творчий. Його метою було збагачення і уточнення знань про художників-ілюстраторів, їхні твори; стимулювання дітей до самостійного складання розповідей за власними малюнками, створення самодіяльних “книжок - картинок” до українських народних казок і творів одного письменника, влаштування виставок-дитячих робіт за змістом художніх творів, вечори зустрічі з художниками-ілюстраторами.

Змістовий аспект передбачав: читання і показ ілюстрацій; малювання за художніми творами; робота в куточку книги; виставки “У країні ілюстрацій”, “Подорож у казку”, тематичні бесіди, літературні ранки, вправи, як-от: “Що трапилось?”, “Склади ілюстрацію”, “Про що я мрію?”, різноманітні ігри: “Крамниця ілюстрацій”, “Склади розрізну ілюстрацію”, “Відгадай”, “Про що розповідає ілюстрація?” і т.ін.

Формами роботи на мовленнєво-творчому етапі виступили заняття з художньої літератури, малювання, розвитку мовлення.

На цьому етапі використовувалися такі педагогічні умови: раціональне поєднання занять з різних розділів програми і розважальної роботи в повсякденному житті; поетапне навчання дітей розповіді за ілюстраціями.

На прикінцевому етапі експериментального дослідження було проведено підсумкові зрізи з метою з'ясування ефективності розробленої методики навчання дітей старшого дошкільного віку розповіді за ілюстраціями. Порівняльні дані рівнів обізнаності старших дошкільників із ілюстраціями подано в таблиці 1.

Таблиця 1.

Порівняльні дані рівнів обізнаності дітей із ілюстраціями

на констатуючому і контрольному етапах (%)

Група	Рівні
	Високий	Достатній	Середній	Низький
	конст.	контр.	конст.	контр.	конст	контр.	конст.	контр.
Експер.	-	26	10	44	68	28	22	2
Контр.	-	2	12	18	64	60	24	20

Як засвідчує таблиця, досить чітко простежуються зміни в рівнях обізнаності старших дошкільників експериментальної групи з ілюстраціями. Так, якщо на констатуючому етапі експерименту високий рівень обізнаності був відсутній як в експериментальній, так і в контрольній групах, то на кінець року цей показник становив 26% в експериментальній і лише 2% - у контрольній групах. На достатньому рівні обізнаності з ілюстраціями знаходилися 44% дітей експериментальної (на початку експерименту було 10%) і 18% - контрольної груп (до навчання було 12%). В експериментальних групах значно зменшилося дітей на середньому (з 68% до 28%) і на низькому (з 22% до 2%) рівнях обізнаності із ілюстраціями. В контрольній групі відчутних змін не відбулося: 64% і 24% відповідно на констатуючому етапі і 60% та 20% - на прикінцевому.

Отже, в експериментальній групі відбулися значні позитивні рівневі зрушення в розповідях дітей за ілюстраціями. Так, якщо на констатуючому етапі експерименту високий рівень був відсутнім як в експериментальній, так і в контрольній групах, то на кінець року його було зафіксовано у 20% дітей експериментальної і лише 4% - контрольної груп. На достатньому рівні перебували 42% старших дошкільників експериментальної і 18% - контрольної груп (на початку навчання було відповідно 14% і 16%). Якщо на середньому рівні на констатуючому етапі знаходилися 56% дітей експериментальної і 50% - контрольної груп, то після формуючого етапу експерименту цей показник становив 30% в експериментальній і 56% - у контрольній групах. Значно зменшилося дітей на низькому рівні: з 30% до 8% (в експериментальній) і з 34% до 22% (у контрольній групах).

Таким чином, результати дослідження підтвердили ефективність запропонованої експериментальної методики навчання дітей старшого дошкільного віку розповіді за ілюстраціями.

2.3 Поради вихователям щодо формування мовленнєвої компетентності дошкільників (на прикладі використання творів живопису)

Щоб сформувати в дитини перед вступом до школи необхідні вміння, знання, навички, потреби ставлення, педагог повинен створити для цього належні умови, вирішити цілий ряд важливих освітніх завдань: формувати діамонологічну компетентність; розвивати спостережливість, уміння порівнювати, відгукуватися на красу; ознайомлювати з творами образотворчого мистецтва, формувати особисту позицію при сприйнятті творів мистецтва.

Конкретизуємо основні поради:

- Перед тим, як ознайомити дітей із творами живопису, необхідно навчити дітей бачити красу в навколишньому середовищі.

- Надавати дітям інформацію про життя і творчість художників, жанри картин.

- Проводити бесіди за картиною після мовчазного розглядання дітьми картини.

- У старшій групі використовувати до 8-10 запитань, але необхідно пам'ятати, що важлива не кількість запитань, а їхня результативність. Запитання мають спонукати вихованців шукати відповідь через аналіз побаченого.

- Використовувати зразок розповіді в старшому дошкільному віці лише в поодиноких випадках. Коли того вимагає ситуація.

- Необхідно використовувати ігрові прийоми, емоційно-образні пластичні етюди, творчі завдання для активізації процесу сприймання, підвищення результативності.

- Під час розглядання репродукції картини необхідно використовувати художні твори, близькі життєвому досвіду дітей, із чіткою композицією, лаконічні і водночас багаті на мовні засоби.

- Активізувати мову дітей як на заняттях, так і в повсякденному житті.

У методиці розвитку мовлення дошкільнят виокремлюються кілька видів занять зі складання розповіді за змістом картини, які подаємо за ступенем ускладнення.

1.Складання розповіді-опису предметної картини.

2. Складання сюжетної розповіді за змістом картини.

3. Порівняльний опис двох картин.

4. Розповідання за серією сюжетних картин.

5. Складання розповіді за пейзажною картиною чи натюрмортом.

Методика проведення кожного з цих видів занять має свою специфіку, проте обов'язковими є дві структурні частини -- організація сприймання, розглядання дітьми картини та навчання розповідання за її змістом. Продуктивність другої частини заняття цілком залежить від результативності першої, тобто від того, наскільки ефективно був організований процес сприймання. Отже, щоб правильно керувати розумовою та мовленнєвою діяльністю дітей на цих заняттях, педагог має оволодіти методикою навчання дітей сприймання картини та методикою навчання розповідання за її змістом.

Численні спостереження та аналіз роботи вихователів дали нам змогу виокремити типові помилки в організації процесу сприймання дітьми картин.

- Запитання - майже єдиний методичний прийом, який застосовують вихователі у першій частині заняття.

Дошкільнятам важко перебувати тривалий час у статичному положенні, як цього вимагає бесіда за запитаннями. А от різноманітні ігрові прийоми, емоційно-образні пластичні етюди, творчі завдання тощо допоможуть активізувати процес сприймання, підвищити його результативність.

- Запитання добираються за принципом "Чиї і більше, тим краще".

Кількість запитань за змістом картини залежно від віку дітей може змінюватися: від 3-4 у молодшому віці до 8-10 -- у старшому. Важлива не кількість запитань, а їх різноманітність.

- Переважна більшість запитань є запитаннями про очевидне, тобто має репродуктивний характер. Надмір не захоплення ними гальмує процес мислення, гасить інтерес до картини.

Запитання за змістом картини мають збуджувати думку. Дітям хочеться відчувати себе розумними, їм до вподоби усілякі несподіванки, загадки. Саме пошукова діяльність найприродніша для дошкільного віку. Отже, не варто зловживати запитанням про очевидне навіть у роботі з малюками. Запитання мають спонукати вихованців шукати відповідь через аналіз побаченого.

- Вихователі часто ставлять типові, трафаретні запитання, пов'язані з констатацією того, що зображено на картині, та встановленням найпростіших зв'язків між елементами зображення.

Шаблонні, трафаретні запитання за змістом картини роблять хід заняття від початку приреченим на невдачу: стає неможливою і недоречною будь-яка ініціатива, зайвими виявляються активність та самостійність, оригінальність думки дітей. У такому пасивному інтелектуальному, емоційному стані навряд чи варто чекати від дітей цікавих власних розповідей. Вони наслідують зразок вихователя та, нудьгуючи, чекають закінчення заняття.