Мовленеві характеристики в системі докуметних комунікацій

Загальна характеристики документних комунікацій. Специфіка документної комунікації в документній лінгвістиці. Поняття "комунікація", "соціальна комунікація". Праксеологічний аналіз особливостей мовленевих характеристик в системі докуметних комунікацій.

Рубрика Педагогика
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 15.02.2017
Размер файла 165,2 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ М.П. ДРАГОМАНОВА

Факультет перепідготовки та підвищення кваліфікації

Кафедра інновацій та інформаційної діяльності в освіті

КУРСОВА РОБОТА

з навчальної дисципліни «Документно-інформаційні комунікації»

на тему

«Мовленеві характеристики в системі докуметних комунікацій»

Виконала: студент 4-го курсу

напряму підготовки

«Документознавство та інформаційна діяльність»

групи 42-ДІД

Вахричева Діана Русланівна

Прийняв: К.і.н., доцент Палієнко С.В.

Київ - 2016

ВСТУП

Актуальність дослідження. Сьогодні інформація стає рушійною силою розвитку суспільства. Розвинуті країни світу будують свій економічний достаток значною мірою використовуючи інформаційні ресурси. Для сучасної цивілізації, інформація стає сировиною, головною особливістю якої є її невичерпність. У XXI столітті документні комунікації не втрачають своєї актуальності. Документ створюється для збереження і передачі соціальної інформації в просторі і часі. Саме документ організує, систематизує інформацію, дає її у фіксованому вигляді. В будь-якому документі вона подається у певному порядку, узагальненні, взаємозв'язку різних даних.

Слово “інформація” має багато значень, з яких найбільш загальне і широке - “відбиття різноманіття”. Таке значення дозволяє розглядати як інформаційні процеси, які відбуваються в технічних механізмах, живій і неживій природі, в суспільстві.

З давніх-давен людина намагається зберегти інформацію, записуючи її у вигляді знаків (букв, малюнки, ієрогліфи та ін.) на різних носіях (дерев'яних та глиняні дощечки, сувої папірусу, скельні малюнки). Зараз ці носії мають інший вид, але вони не змінили свого призначення - збереження та передача інформації в часі. Вивченням знаків, займається така наука симіотика.

Стан розробки проблеми. Про значення смислової комунікації почали говорити й практики книжкової справи. Поль Отле (1868 - 1944), бельгійський вчений, якого вважають “батьком документознавства”, разом з Анрі Лафонтеном розробляють теорію документації. 1895 року було створено Міжнародний бібліографічний інститут, який 1931 року було перейменовано в Міжнародний інститут документації. Також такі вчені, як А.В. Соколова, М.С. Карташова, Ю.М. Столярова, В.Р. Фірсова, М.Я. Дворкіної, Н.В. Жадько. Класифікації знаків запропонували А.В. Соколов і С.Г. Кулешов. Семіотичні аспекти документування подаються в монографії В. Бездрабко. Семіотичні цілі та вимоги дослідження явищ виокремлені нами як принципи семіотики. Деякі конкретні синтаксичні, семантичні та прагматичні відносини представлені також у монографії В. Бездрабко, результати структурного аналізу і синтезу, наприклад, у статті Л.Г. Тупчієнко-Кадирової. Поняття тексту розглянуто в навчальному посібнику М.С. Ларькова. Проблемною ситуацією, є відсутність єдиних підходів до впорядкування мовленевих характеристик системи документної комунікації.

Об'єктом дослідження курсової роботи є документна комунікація.

Предметом дослідження предметом вивчення є комунікаційні процеси, опосередковані документованою інформацією та мовленевими характеристиками.

Метою цієї курсової роботи полягає у розробці перспективної системи мовленевих характеристик документних комунікацій.

Завданнями курсової роботи є:

- уточнити поняття «комунікація», «документна комунікація», «соціальна комунікація»;

- проаналізувати стан розробки проблематики мовленевих характеристик комунікацій;

- визначити методи дослідження в системі документних комунікацій ;

- визначити загальну характеристику документних комунікацій;

- проаналізувати специфіку документної комунікації в документній лінгвістиці;

- охарактеризувати знакова сутність документної комунікації;

- проаналізувати проблеми, які пов'язані з особливостями мовленевих характеристик в системі документних комунікацій;

- визначити практичні рекомендації щодо вирішення питань.

Гіпотезою курсової роботи є припущення чи виникає потреба вивчення у розроблені та удосконалені інститутів документної комунікації (архіви, бібліотеки).

РОЗДІЛ 1. МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ВИВЧЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ МОВЛЕНЕВИХ ХАРАКТЕРИСТИК В СИСТЕМІ ДОКУМЕТНИХ КОМУНІКАЦІЙ

мовленевий докуметний комунікація праксеологічний

1.1 Уточнити поняття «комунікація», «документна комунікація», «соціальна комунікація»

Працюючи над нашою курсовою роботою виникає необхідність уточнення найголовніших понять, які виникають в процесі дослідження даної теми.

Отже, першим поняттям в нашій роботі є «комунікація».

Комунікація (від. лат. “communicatio” - повідомлення, передача і “communicara” - роблю загальним, зв'язую, повідомляю) - необхідний елемент взаємодії людей, груп, народів, держав під час передавання інформації[4, 46].

Існує велика кількість визначень комунікації. Так, у словнику “Сучасна західна соціологія” подано такі тлумачення терміна “комунікація”:

1) засіб зв'язку будь-яких об'єктів матеріального й духовного світу;

2) спілкування, передача інформації від людини до людини;

3) спілкування й обмін інформацією у суспільстві.

Отже, на сьогодні існує три підходи до розуміння цієї категорії:

- засіб зв'язку любих об'єктів матеріального світу; у рамках цього підходу виділяють транспортну, енергетичну та інші види комунікації;

- спілкування ( передача інформації від людини до людини);

- передача інформації в суспільстві й обмін інформацією.

Суть другого й третього підходів полягає в передаванні знань, почуттів, вольових імпульсів, які мають смислову природу.

Комунікація - це соціально обумовлений процес передавання й сприйняття інформації в умовах міжособистісного й масового спілкування за різними каналами за допомогою різних комунікаційних засобів[6, 23].

Комунікація - необхідна передумова функціонування й розвитку всіх соціальних систем, оскільки дає можливість накопичувати й передавати соціальний досвід, забезпечує зв'язок між людьми, розподіл праці, організацію спільної діяльності, трансляцію культури. Важливе місце у суспільстві займає документна комунікація, яка використовує штучно створені документи, спочатку іконічні й символьні, а пізніше письмові й друковані.

Документна комунікація - це комунікація, яка опосередкована документом, побудована на обміні документами між двома й більше людьми, нею передбачено передавання інформації за допомогою документа. Документна комунікація існує паралельно з недокументною. Недокументна інформація - це комунікація, в якій інформація передається в незакріпленій на матеріальному носії формі - усною мовою, радіо або телебаченням і т. ін.[8, 164].

Наприкінці XX ст. великого поширення набуває електронна комунікація, яку побудовано на космічному радіозв'язку, комп'ютерній техніці. У ній замість паперового носія використовується електронний. Однак безпаперове суспільство не означає бездокументне. Виникає новий вид документа - електронний, але при цьому паперова форма документа не зникає. Електронний документ можна легко перевести в паперовий.

Соціальна комунікація -- обмін між людьми або іншими соціальними суб'єктами цілісними знаковими повідомленнями, у яких відображені інформація, знання, ідеї, емоції тощо, обумовлений цілим рядом соціально значимих оцінок, конкретних ситуацій, комунікативних сфер і норм спілкування, прийнятих у даному суспільстві. Згідно з паспортом спеціальності, «галузь науки, яка вивчає сутність, закономірності соціальних комунікацій, процеси, структури та форми соціально-комунікаційних відносин»[17, 44].

Отже, будь-яка комунікація здійснюється в певному просторі й часі. Тому виділяють комунікацію просторову й часову. З точки зору здійснення комунікації в часі виділяють два її види: діахронна, яка відбувається в різний для комуніканта й реципієнта час і забезпечує зв'язок у часі (з минулого в майбутнє), і синхронна, яка здійснюється майже рівночасно. Розрізняють комунікацію одночасну, яка відбувається в одному й тому ж місці, і різночасну, коли комунікант і реципієнт знаходяться в різних місцях.

1.2 Стан розробки проблематики

Основні терміни семіотики та три її рівні (синтактика, семантика, прагматика) коротко розглядаються у підручнику Н. Кушнаренко «Документоведение». Варіанти розуміння семантики і прагматики як розділів семіотики на етапах породження і сприйняття текстів представлені у роботі В.Г. Овчинникова. Класифікації знаків запропонували А.В. Соколов і С.Г. Кулешов. Семіотичні аспекти документування подаються в монографії В. Бездрабко. Деякі конкретні синтаксичні, семантичні та прагматичні відносини представлені також у монографії В. Бездрабко, результати структурного аналізу і синтезу, наприклад, у статті Л.Г. Тупчієнко-Кадирової. Поняття тексту розглянуто в навчальному посібнику М.С. Ларькова, зокрема, інтертекстуальність та її прояви, типи міжтекстових зв'язків, ефекти і види уніфікації, типи уніфікованих текстів, редагування текстів, також у посібнику розтлумачено поняття гіпертексту як «особлива форма організації, представлення, освоєння текстового матеріалу», як «текст з нелінійною структурою»[15, 67].

Різні напрямки розвитку гіпертекстових систем та технологій, прояв ідеї гіпертексту в різних галузях проаналізовано та узагальнено.

Зв'язок бібліографії як окремої сфери діяльності із семіотикою багатоаспектно розглядається у статті І.Г. Моргенштерна. Погляди автора базуються на дослідженнях.

Т.А. Бахтуріна, Р.С. Гіляревського, І.А. Савіна, Г.Я. Узилевського, В.А. Фокєєва і ін., які розробляють питання теорії та методики підготовки бібліографічної інформації із застосуванням семіотичного підходу, формування і розвитку бібліографічної мови. З робіт цих учених виходить, що “поняття “бібліографічна семіотика” позначає системи знаків і встановлених пробілів (бібліограми), використані для фіксації бібліографічної інформації, і порядок розміщення цих знаків [15, 41]. Автором з'ясовується семіотичність бібліографічної діяльності, процеси й результати якої зв'язані зі знаковими системами. Поняття текст вживається тут у традиційному розумінні як вербальний текст. Але вживається і словосполучення бібліографічний текст і як окремий бібліографічний запис, і як сукупність бібліографічних записів.

Розглянуті семіотичні письмові та усні форми функціонування бібліографічної інформації і можливості семіотичного вдосконалення бібліографічної інформації: “прагнення до точності, що забезпечує її адекватне сприйняття, розробка форм, які сприяють міжмовному і міжнародному обміну даною інформацією, експериментальне і перевірене досвідом удосконалення і збагачення знакових систем. Значення семіотичного підходу в бібліографії автор бачить в «оптимізації бібліографічної діяльності», підвищенні «точності і інформативності бібліографічних повідомлень» і у формуванні інформаційної культури користувачів інформації.

У статті Ю.В Горяйнової (історіографічного змісту) аналізується зародження та розвиток семіотики взагалі та семіотики невербальної комунікації зокрема. Розглядаються підходи:

1) семіотика як наука про знаки і знакові системи;

2) поширення лінгвістичних методів на будь-які інші об'єкти, ніж природні мови, засіб розглядання чого завгодно як сконструйованого і функціонуючого подібно до мов;

3) дослідження семіозиса, тобто проблеми виникнення знакових структур з певної не- або до- знакової реальності.

Отже автор Ю.В. Горяйнової також обґрунтовує невербальну комунікацію як нелінгвістичну семіотичну систему, як мову тіла. Як зазначає В.В. Андрієвська, досконале володіння мовою і мовленням.

1.3 Методи вивчення мовленевих характеристик в системі документної комунікації

Мета, яка постає перед нами у процесі дослідження мовленевих характеристик в документній комунікації, потребує інструментарію, яка допоможе комплексно дослідити предмет дослідження.

Оскільки інструментарієм в нашій роботі виступають методи, тому більш детально розглянемо їх сутність та визначимо доцільність їх використання в тому чи іншому завданні.

Метод - систематизована сукупність кроків, які потрібно здійснити для виконання певної задачі, досягнення мети.

Комплекс методів, які використовуватимуться у нашому науковому дослідженні забезпечать нам:

- ефективне виконання поставлених на початку завдань і досягнення загаданої мети;

- відповідність інструментарію об'єкту і предмету дослідження, а також висунутій гіпотезі;

- репрезантивність та валідність масиву первинної інформації;

- формулювання наукових висновків як доповнення до вже відомих наукових досліджень.

Отже, розглянемо які методи будуть використовуватися в ході дослідження нашої наукової роботи.

Першим методом, яким будемо користуватися в ході всіх етапів дослідження, поєднуючи його з іншими методами, є метод формалізації.

Формалізація - це метод, за допомогою якого змістовне значення відображується у формалізованій мові. Формалізація ґрунтується на мисленні, що дозволяє відображати основні закономірності й процеси розвитку навколишнього світу в знаковій формі за допомогою спеціальних знаків, символів чи формалізованих мов .

Наступним методом, який буде використовуватись у підрозділі 1.3. Методи вивчення мовленевих характеристик у системі документних комунікацій буде логічний метод.

За допомогою цього методу відображуються основні етапи історичного розвитку об'єкта, його якісні зміни, акцентується увага на основній тенденції процесу його розвитку. Логічний метод дає основний принцип для всебічного вивчення історичного розвитку об'єкта, а коли вивчення ґрунтується на знанні сутності, то стають зрозумілими і різноманітні історичні подробиці, випадковості, відхилення. Використовуючи його, ми розглянемо розвиток проблеми мовленевих характеристик в документій комунікації, акцентуючи увагу на окремих важливих аспектах, які змінювали хід подальшого розвитку вище зазначеної проблеми.

Ще одним методом, який буде застосовуватися до підрозділу 1.2. Стан розробки проблематики мовленевих харектеристки комунікації є метод дедукції.

Змістом дедукції як методу пізнання в нашій роботі є застосування загальних наукових положень при дослідженні конкретних явищ. Важливою передумовою дедукції у практиці пізнання є зведення конкретних задач до загальних і перехід від розв'язання задачі у загальному вигляді до окремих її варіантів.

Знаючи загальні закономірності та особливості досліджуваної нами теми, ми можемо застосовувати певні методи .

Для роботи над підрозділом 1.1. Уточнення понять система «комунікація», «документна комунікація», «соціальна комунікація» у пропонованій курсовій роботі застосовуються метод термінологічного аналізу і метод операціоналізації понять.

Визначення понять слід формулювати, базуючись на тлумачних і професійних словниках та на поняттях визначених науковцями. Визначення обсягу і змісту поняття дають через родову ознаку і найближчу видову відмінність.

Для уточнення основних понять нам і необхідно використати ці методи, які дозволяють розглянути їх з різних наукових позицій та спеціалізованих словників.

За їх допомогою розглядаємо поняття, що стосуються проблематики, зокрема: система документації, соціальної документаці, документної комунікації.

Для дослідження Розділу II. Теоретичний аналіз мовленевих характеристик в системі документних комунікацій ми використаємо метод систематизації, що представляє собою специфічний метод дослідження, пізнавальний процес упорядкування деякої множини розрізнених об'єктів і знання про них. Упорядкування здійснюється шляхом встановлення єдності і відмінності елементів, що підлягають систематизації, визначення місця кожного елемента відносно один одного. При цьому використовуються логічні операції порівняння, абстрагування, класифікації, аналізу і синтезу, опису та пояснення. Метод дасть можливість побачити сукупність складових (підсистем), які наповнюють систему соціальної комунікації та взаємодіють між собою, впливаючи один на одного.

Для ефективної роботи з підрозділами 2.1.Загальна характеристика документ них комунікацій та 2.2. Специфіка документної комунікації в документній лінгвістиці ми використаємо структурно-функціональний метод дослідження. О.А. Даниленко дає таке трактування цьому методу: це підхід в описі і поясненні систем, при якому досліджуються їхні елементи і залежності між ними в рамках єдиного цілого [11, 4].

Сутність структурно-функціонального методу полягає у розділенні складного об'єкта на складові частини, вивченні зв'язків між ними та у визначенні притаманних їм специфічних функцій (ролей).

Розглядаючи та досліджуючи підрозділ 2.3. Знакова сутність документної комунікації в нашій науковій роботі ми використаємо метод порівняння .

Порівняння дозволяє визначити подібність і відмінність предметів і явищ, теорій, точок зору, виявити те спільне, що властиво двом або декільком об'єктам, а виявлення спільного є щаблиною на шляху до пізнання закономірностей і законів. У нашому випадку порівнюватися будуть документні потоки та документні масиви, які в своїй сукупності становлять документний ресурс.

До порівняння, як методу пізнання, висуваються певні вимоги: порівнюватися повинні лише такі об'єкти і явища, між якими може існувати певна об'єктивна спільність; порівняння повинне здійснюватися за найбільш важливими, істотними ознаками.

Отже, символіка формалізованих мов в нашій курсовій роботі додасть стислості викладу, чітко зафіксує конкретні значення досліджуваних ознак, властивостей даної теми і не дасть змогу допустити двохзначних тлумачень.

Висновок до першого розділу

Отже, дослідження мовленевих характеристик в системі документної комунікації, неможливе без застосування інструментарію, яка включає в себе певну кількість методів: логічний метод, метод дедукції, абстрагування, формалізації, порівняння, системний та структурно-функціональний. Сукупність вище зазначених методів дасть змогу досконало пізнати проблему нашої наукової роботи.

РОЗДІЛ 2. ПРАКСЕОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ ОСОБЛИВОСТЕЙ МОВЛЕНЕВИХ ХАРАКТЕРИСТИК В СИСТЕМІ ДОКУМЕТНИХ КОМУНІКАЦІЙ

2.1 Загальна характеристики документних комунікацій

Поняття "Документна комунікація", "система документних комунікацій", "документно-комунікаційна система" є базовими для документознавства, знаходятся на стадії свого становлення. Документною комунікацією (ДК) називатимемо комунікацію, опосередковану документом, побудовану на обміні документами між двома або більш людьми. ДК є підсистемою соціальної комунікації.

Документ виник і існує в документно-комунікаційному процесі, тобто в такій комунікації (зв'язки між об'єктами реального світу), в якій від одного суб'єкта (відправник) до іншого (споживач) передається документна інформація (тобто інформація, що міститься в документі). Передача документної інформації в суспільстві називається соціальною ДК. Її відправником і споживачем є людина або група людей, суспільство в цілому. У соціальній ДК документна інформація, виступаюча засобом комунікації, зафіксована на матеріальному носієві. Інакше кажучи, ДК - це процеси або способи поширення (передачі) інформації в суспільстві, здійснювані за допомогою документів.(Додаток 1)

Модель соціальної документної комунікації та загальна модель комунікації досить повно представляє реальні мовленнєві акти в узагальненій формі. Під мовленнєвим актом будемо розуміти мовленнєву дію, що має цілеспрямований характер, здійснюється за участю двох суб'єктів мовленнєвої діяльності та використовує правила і систему мовленнєвих засобів, що прийняті в тому суспільстві, до якого належать суб'єкти, які беруть участь у мовній дії [10, 37]. Якщо розглянути безліч мовленнєвих актів, то виявляться спільні закономірності у їх підготовці та здійсненні. Ці закономірності, наявність загальних передумов, що обумовлюють повторення мовної поведінки, вибір мовних засобів і невіддільність мовних супроводів від життєвих ситуацій, які дозволяють говорити про типові мовленнєві ситуації. При оцінці типової мовленнєвої ситуації з боку адресанта (відправника, передавача) мовного повідомлення, при усвідомлені мовної взаємодії завжди виявиться мета мовної комунікації (Додаток 2).

Умови документної комунікації також значною мірою впливають на склад використовуваних знакових засобів. Високий рівень формалізації спеціальних і професійних відносин багато в чому визначає звуження набору лінгвістичних засобів, які можуть бути використані в документній комунікації. Встановлення типових форм ділової комунікації, вироблення стійких алгоритмів, за якими будується послідовність комунікативних дій, аналіз впливу факторів часу, удосконалення технологічного забезпечення документної комунікації, пов'язане насамперед із впровадженням електронного документообігу, - всі ці складові впливають на вибір засобів, використовуваних у документних текстах [4, 341].

Комунікант - це відправник документного повідомлення, автор. Реципієнт - це отримувач повідомлення (читач, слухач). Між комунікантом і реципієнтом встановлюється канал комунікації, без якого зв'язок неможливий. По цьому каналу від комуніканта до реципієнта передається комунікат - документне повідомлення. Документну комунікацію можна вважати здійсненою тільки в тому випадку, коли реципієнт (отримувач) отримав закодовану інформацію та декодував її.

При цьому, кодування - це представлення ідеї, яку прагне донести до одержувача коммунікант, в кодах або символах, тобто в знаках, що перекладають ідею на мову, зрозумілу реципієнту. Процес кодування в значній мірі суб'єктивний, оскільки залежить від особи кодуючого [4, 356].

Декодування повідомлення - це переклад його на мову одержувача. Воно визначається особистим сприйняттям одержувача, його здатністю розпізнавати і інтерпретувати коди, використані для передачі ідеї. Адекватність сприйняття повідомлення носить певною мірою суб'єктивний характер і може варіювати від нуля до ста відсотків. А наявність схожого професійного, життєвого досвіду у відправника і одержувача збільшує адекватність сприйняття [4, 435]. Приведена схема є спрощеною (Додаток 1). Насправді від автора (комуніканта) до споживача (реципієнта) веде набагато більш складний шлях, на якому відбувається процес створення, розповсюдження, зберігання і використовування документа, доступу приймача, до документарного повідомлення тощо.

Місце документа в соціальній документній комунікації обумовлено його функцією передачі повідомлення від комуніканта до реципієнта. Будь-який документ як елемент документної комунікації можна охарактеризувати по формулі "хто, що, по якому каналу, кому, з якою ефективністю повідомляє". Цей перелік питань став відомим як "формула Ласвелла". Часто її зменшують до мінімуму: "хто, про що, кому" [4, 342].

Документно - комунікаційна система обслуговує без виключення всі сфери людської діяльності. Ця система включає в себе цілий ряд спеціально створених суспільних інститутів: редакційно - видавнича справа, науково - інформаційна та бібліографічна діяльність та ін. сформульовані відповідні документні структури: бібліотеки, інформаційні центри, редакції газет і журналів, видавництва, архіви тощо.

У ДК як засіб комунікації виступає документ - матеріальний (речовий) об'єкт, на (в) якому соціальна інформація зафіксована, що дозволяє її зберігати, а також передавати в часі і просторі разом з матеріальним носієм.

Таким чином, документ є засобом (каналом) передачі інформації, якщо його розглядати як елемент комунікаційного процесу в цілому, або джерелом інформації (комунікантом), якщо його розглядати з позиції реципієнта.

Анализ основных закономерностей речевых взаимодействий при их повторении в различных условиях позволяет обобщить сведения о наиболее значимых составляющих этих взаимодействий. На то, как излагается информация в тексте, участвующем в речевом взаимодействии, влияет функция, которую выполняет текст. Каждый из участников взаимодействия строит тексты, используемые им во время взаимодействия. При этом имеется в виду некоторая цель взаимодействия. В тексте отражена не только общая цель, каждый законченный фрагмент в составе всего текста имеет собственную коммуникативную задачу. Рассмотрим, например, текст делового письма.

Анализ основных закономерностей речевых взаимодействий при их повторении в различных условиях позволяет обобщить сведения о наиболее значимых составляющих этих взаимодействий. На то, как излагается информация в тексте, участвующем в речевом взаимодействии, влияет функция, которую выполняет текст. Каждый из участников взаимодействия строит тексты, используемые им во время взаимодействия. При этом имеется в виду некоторая цель взаимодействия. В тексте отражена не только общая цель, каждый законченный фрагмент в составе всего текста имеет собственную коммуникативную задачу.

2.2 Специфіка документної комунікації

Документна комунікація являє собою одну з форм соціальної комунікації, яка розглядається і аналізується в рамках комунікативної лінгвістики. Безпосереднім об'єктом нашого розгляду є письмовий документний текст, який є базовим поняттям в системі документної лінгвістики. Письмовим називають текст, який має письмову форму закріплення, для його побудови і закріплення використовуються письмові знаки мови [11, 243]. Той чи інший текст стає документом в тому випадку, коли він "складений і завірений за певною встановленою у діловодстві стандартній формі. Офіційний документ, не має приватного характеру (наприклад, особиста заява, пояснювальна записка) принципово позбавлений одноосібного авторства. Підпис відповідальної особи вказує тільки на достовірність документа. Об'єктивність, яка пов'язана з правовою нормою, підкреслює затверджує і розпорядчий характер документа" [11, 35].

Основною одиницею комунікації є текст. Можна погодитися з тим, що "саме у комунікації з найбільшою повнотою і глибиною розкриваються онтологічні властивості мови і тексту", при цьому сам текст - це одночасно і форма існування комунікації і її результат" [4, 30]. Слід зауважити, що роль документних текстів в соціумі надзвичайно велика.

В роботах, присвячених питанням дослідження тексту, підкреслюється, що "для сучасного рівня розвитку лінгвістики характерно чітке розмежування глобального текстового континууму і виділення двох груп текстів. Першу групу складають художні тексти, що традиційно вважалися об'єктом вивчення з часів античної риторики, друга група представлена текстами, що використовуються в повсякденному житті членів соціуму [пор. Gebrauchstexte]. Тексти, що використовуються в практиці повсякденного спілкування можуть бути як усними, так і письмовими. До них відносяться, наприклад, різні інструкції, прогнози погоди, тексти законів, телефонні розмови, наукові статті, монографії, кулінарні рецепти, інтерв'ю, рецепти лікаря, гороскопи та ін" [11, 166]. В процесі спілкування коммуніканти породжують художні та нехудожні тексти та їх інтерпретують. Перші традиційно позначаються терміном "жанр", а другі доцільно позначати терміном "вид" тексту. Під виглядом тексту розуміють якусь модель мовної поведінки комунікантів у соціумі, зразок їх регулярних мовленнєвих дій, відповідну форму організації буденного знання [11, 452].

Будь-який текст являє собою вищу комунікативну одиницю, організовану у відповідності з його нормою. Норми текстів об'єднують правила їх побудови та використання в них мовних і немовних засобів у певній комунікативній ситуації з метою досягнення оптимального прагматичного впливу на адресатів. Оскільки цілі комунікації можуть бути різні, наприклад, інформування, вплив, навчання заборона, регулювання і т. д., існують безліч видів текстів, в тому числі і документних.

Документний лінгвістика пов'язана з текстами, які представлені в рамках двох функціональних стилів, а саме: офіційно-ділового і наукового стилів. Офіційно-діловий стиль називають також адміністративним стилем або ділової промовою [11, 346].

В межах офіційно-ділового стилю виділяють, як правило, два підстилю: законодавчий і канцелярський, або адміністративно-канцелярський, а для наукового стилю принциповим є існування текстів, які обслуговують сферу науково-гуманітарного та науково-технічного знання.

Офіційно-діловий стиль обслуговує область офіційних ділових відносин, державної політики, а також галузь права. Він реалізується за допомогою таких видів текстів, як державні акти, закони, укази, постанови, договори, інструкції, статути, офіційні повідомлення, ділові листи, розписки, різні види текстів у закладах (довідка, заяву, звіт та ін).

Основна комунікативна функція наукових текстів полягає в передачі логічної інформації, доведенні її істинності, новизни, теоретичної та практичної значущості цінності. При цьому науково-технічні тексти менш емоційні і саме ця група текстів є об'єктом розгляду і аналізу в рамках документної лінгвістики.

Головна особливість комунікації полягає в її знаковий характер. Використовуються знаки можуть бути вербальними і невербальними (паравербальными). Разом з тим базовим кодом будь-якої комунікації є мова. Система певних мовних знаків і правил їх використання являє собою відповідний мовний код [3, 551]. Дана система включає одиниці різних рівнів мови: фонетичного (звуки, інтонація), морфологічного (частини слова: корінь, суфікс та ін), лексичного (слова і їх значення), синтаксичного (пропозиції). Система знаків і правил їх використання описується в граматиках і словниках. Саме мова розглядатися як умова і як засіб комунікації. Мова служить комунікації, це головний і соціально визнаний з усіх видів комунікативної поведінки. Е. Сепир підкреслює: "Мова є комунікативним процесом в чистому вигляді в кожному відомому нам суспільстві" [6, 221]. Вивченням мови як засобу, що використовується людиною в його комунікативної діяльності, і займається лінгвістична прагматика.

Отже, традиційна формула теорії комунікації говорить: хто говорить, що, кому, яким способом, навіщо, з яким результатом? В сучасних умовах необхідно володіти певними знаннями основ комунікативного процесу, відповідними навичками ведення інформаційної та комунікативної діяльності. Дослідження комунікації як процесу взаємодії індивідів у соціумі, в тому числі в рамках документної комунікації, вносять істотний внесок в щоденне спілкування, оскільки кожного цікавить його результат. Вивчення феномена мовного спілкування важливо як з точки зору його ефективності, так і з точки зору способу її досягнення (конкретної тактики) стосовно відповідного виду документального тексту.

2.3 Знакова сутність комунікації

Комунікація, складний процес взаємодії людей в суспільстві, змінює свої параметри у міру розвитку самого суспільства. В різноманітні за формою і змістом комунікативні процеси втягуються практично всі члени суспільства. Це втягнення передбачає освоєння кожним людиною певної сукупності знань та навичок, які допоможуть йому у взаємодії з іншими людьми в різних за змістом ситуаціях. Можливість кожної людини і суспільства в цілому реалізувати ефективні за формою і змістом комунікативні акти відображає рівень розвитку суспільства, вміння знаходити оптимальні форми взаємодії для вирішення загальних та індивідуальних проблем [11, 231]. Розглядаючи широке поняття комунікація, визначимо деякі терміни, які конкретизують це широке поняття, що дозволяють побачити його як конкретні, визначені дії і стану.

Перший термін - комунікативний процес - позначає систему дій за встановленими правилами, дій, які забезпечують обмін інформацією і проходять в таких формах, які прийнятні для учасників цього процесу. В якості прикладу можна розглянути систему дій, які називаються документних комунікативним процесом, обмеження, особливості і засоби якого послідовно освоюються тими, хто бере участь в процесах цього виду. Другий термін - комунікативний акт. Цей термін позначає завершене цілеспрямована дія, в процесі якого між суб'єктами відбувається обмін інформацією.

Для проведення кожного комунікативного акту необхідно дотримання певних умов. Ці умови повинні бути добре відомі учасникам комунікативного акту - коммуникантам, які відносно один одного виступають як адресат і адресант; при цьому їх ролі можуть чергуватися. Для здійснення комунікативного акту необхідно існування каналу комунікації, стан якого повинно підтримуватися на рівні, що забезпечує надійний обмін даними. Схему комунікативного акту можна побачити в різних роботах, присвячених різним сторонам комунікації [11, 654]. Центральне поняття комунікації відбито з допомогою терміна повідомлення - невипадкового, часто складного сигналу, який повинен викликати реакцію одержувача. Повідомлення - це та одиниця комунікації, яка передається за допомогою комунікативного каналу. Треба розрізняти поняття повідомлення і значення повідомлення. Значення повідомлення пов'язано з його інтерпретацією, доданням повідомленням конкретного сенсу. Для документних повідомлень розбіжності у визначенні значень одного і того ж послання з боку відправника і одержувача не просто небажані, більше того - неприпустимі.

Принциповими для документного комунікативного процесу є такі поняття, як кодування і декодування. Ці процеси пов'язані із знаходженням оптимальних знакових засобів для фіксування значення (кодування) для присвоєння знаків сполучення значень, що допомагає зрозуміти повідомлення повністю. Умовності документної комунікації, уніфікація і стандартизація її знакових засобів, форм проведення орієнтовані на контроль процесу кодування, на регламентацію дій і засобів, що беруть участь в цьому процесі. Зазначимо вплив на комунікацію таких негативних факторів, як комунікативний шум і комунікативні бар'єри. Шум і бар'єри можуть мати різну природу. У документної комунікації помітно дія адміністративних, режимних та мовних бар'єрів [11, 672].

Для комунікативних актів, в яких беруть участь люди, важливі прояви роботи другої сигнальної системи: впливу не об'єктами безпосередньої навколишньої дійсності, а словом, умовним знаком, якому в нашій свідомості відповідає значення, змістове наповнення. Документний комунікація передбачає в цьому відношенні виконання деяких умов: визначеності словесних значень, обмеження багатозначності, оцінки слова з погляду його раціональної й емоційно-оцінної складової.

В теорії і практиці комунікації термін знак розглядається як один з найважливіших. Для документної лінгвістики поняття знака дуже важливо, оскільки багато знакових елементів, використовуваних при створенні документних текстів, помітно ширше, ніж при створенні недокументных повідомлень. Знак як елемент повідомлення характеризується трьома сторонами. Для знаків документної комунікації план індивідуальної інтерпретації повинен бути максимально звужений, виключається інтерпретація, в результаті якої зміст документа буде суттєво відрізнятися від того, яке закладалося автором документного послання. Функціональна і змістовна стійкість знаків сприяє формуванню знакових систем - сукупностей знаків з відносинами між ними, множин елементів з відносинами та зв'язками між ними, що формують певне цілісне утворення [11, 685]. Ми можемо говорити про систему пунктуаційних знаків, про систему корректорских знаків, про систему невербальних документних знаків (таблиць, графіків, маркерів). Для систем характерні такі якісні ознаки, як цілісність (здатність проявляти свої властивості як єдиного складного об'єкта), вычленяемость (сталість складу і стабільність кордонів системи).

Отже, характеризуючи на різних класифікаційних підставах знакові системи, фахівці виділяють такі групи знакових систем, як первинні і вторинні (наприклад, знаки природної мови - знаки коду Морзе); відкриті, в які можуть входити нові елементи, і закриті; гомогенні (однорідні, що включають однакові за властивостями і будовою елементи) і гетерогенні (з різними за характером елементами).

Висновок до другого розділу

Отже, для документної лінгвістики важливими виявляються поняття мовної знак і мовна система. Мовна система є відкритим, гетерогенним, складним об'єктом, що включає одиниці різних мовних підсистем: фонетичної, морфологічної, лексичної, фразеологической, синтаксичної, семантичної. Ці підсистеми включають власні знаки - фонеми, морфеми, слова, фразеологізми, пропозиції, семи (елементарні одиниці значень). Важлива властивість мовної системи - її динамізм, який проявляється у змінах мови. Ці зміни мають як історичні, так і соціальні причини. Для документної лінгвістики динаміка мовної системи виявляється у змінах лексико-фразеологического складу засобів, що використовуються в документних текстах, у зростанні різноманітності документних текстів слідом за зростанням документних видів, у змінах правил, що регулюють створення документних текстів.

РОЗДІЛ 3. ПРАКСЕОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ ОСОБЛИВОСТЕЙ МОВЛЕНЕВИХ ХАРАКТЕРИСТИК В СИСТЕМІ ДОКУМЕТНИХ КОМУНІКАЦІЙ

3.1 Проблеми, пов'язані з особливостями мовленевих характеристик в системі документної комунікації

Жодна з видів комунікації не может існуваті без бар'єрів, що перешкоджають її руху. Що є інформаційними бар'єрами? Яким чином їх можна класифікувати? У найзагальнішому вигляді інформаційні бар'єри діляться на об'єктивні, тобто виникають та існують незалежно від людини, і суб'єктивні. У свою черго, останні можна розділити на:

а) бар'єри, що створюють джерело;

б) бар'єри, що виникають за рахунок приймача інформації.

У дослідніцькій літературі зазвичай виділяється до десяти і більше інформаційних бар'єрів. Найбільш значущими з них є: просторові (географічні) бар'єри; міжчасові (історичні) бар'єри; державно-політичні, режимні, відомчі та бюрократичні бар'єри; економічні, технічні, семантичні (термінологічні), мовні (національно-мовні) бар'єри; ідеологічні, психологічні бар'єри.

Віділяють чотири бар'єри, що характерні документній комунікації в суспільстві: технічний, міжмовний, соціальний та психологічний.

Суть технічного бар'єру полягає в недоступності потрібних документів для реципієнта. Ящо реціпієнту відомі вихідні дані необхідного документа, Публікації, то бібліотечно - бібліографічні служби. Завдяк міжбібліотечній кооперації, можуть рано чи пізно надати йому, якщо не сам документ, то його копію. Це завдання адресного пошуку, якому притаманний суто технічний характер і в якому не може бути жодної невідомої проблеми.

Психологічний бар'єр при сприйнятті документів виникає внаслідок не розуміння реципієнтом його змісту. Чи не розуміння може зустрітися при спрійнятті будь-якого з видів документів: чи не розуміння замислів художника або письменника, що не розуміє суті документа.

Соціальні бар'єри на шляху документної комунікації це перешкоди, які висуває теорія «Докса» та керуючі нею органи на шляху повідомлення від комуніканта до реципієнта [18,69]. У аспекті книжкової комунікації головними з них є цензура. У розгляді, наприклад, управлінської документації, документи погоджують з відповідальнимі за змістом, форму та відповідність документа відділами або керівниками, без узгодження або підпису документа не буде функціонувати.

Міжмовний бар`єр полягає в можливості використання в документах різних мов, оскількі документ створюється, в першу чергу, для побудування в "своїй країні", відповідно, країна, що потребує ознайомлення з певним видом документа має перекласти його на необхідну мову у будь-який спосіб (можливе використання словників, комп'ютерних програм - перекладачів), і тільки за цих обставин, відповідно, ознайомитись з цим документом.

Також однією з найважливіших завдань документної лінгвістики, яку, мабуть, треба буде вирішувати в союзі з іншими науково-практичними напрямками сучасної комунікації, є побудова більш досконалого стандарту, що представляє термінологію документознавства, документаційного забезпечення управління, архівознавства та інших суміжних напрямків. Стандарт «Р 51141-98, Діловодство і архівна справа» [15,124]. Терміни та визначення зіграв дуже важливу роль в поданні базових понять предметної області. Однак його стислість і поступова архаїзація стають все більш помітними. Створення стандарту, що враховує надзвичайно швидкий і неоднорідний розвиток документної комунікації.

В останні роки в зв'язку з розвитком документної комунікації намітилися продуктивні зв'язки всіх сторін документної діяльності з науково-практичними напрямками самого різного змісту.

Важливим аспектом на сучасному етапі інформатизації державного управління є розроблення та впровадження систем електронного урядування. Одними з найважливіших проблем цього процесу є:

1. необхідність оперативного створення, оновлення документів для публікації інформації засобами Інтернет;

2. вирішення завдань оперативного реагування на запити громадян, їх узагальнення, аналіз та прийняття рішень;

3. необхідність створення адміністративних i технологічних ланок управління процесами електронного урядування, включення їх у загальну структуру державного управління.

У даний час у рамках регіональної політики держави існує проблеми та потреба розпочати діяльність для створення стійких інституційних та інфраструктурних фундаментів стимуляції розвитку регіонів України. Основоположним довгостроковим документом, на базі якого формуються пріоритети Державної стратегії регіонального розвитку, є стратегія економічного і соціального розвитку України «Шляхом європейської інтеграції» на 2004 - 2016 рр [15,132]. Документная комунікація відповідає елементарної схемою комунікаційної діяльності тільки в разі безпосередньої листування між коммунікантом і реципієнтом. Поява пошти означає підключення посередницької ланки. Якщо ж комунікант використовує видавничі служби для публікації свого твору, а реципієнт звертається до книгарні чи бібліотеки, щоб отримати цей твір, потрібні спеціальні посередницькі служби, іншими словами, соціально-комунікаційні інститути (СКІ), що володіють професійними кадрами та матеріально-технічними засобами. У документально-комунікаційну систему входять інститути документної комунікації і документні канали. У бібліотечно-бібліографічного літературі «Докса» називають «система документ - споживач», «система книга - читач» [15,146].

Основними інститутами документної комунікації, що існують в наш час, є (для спрощення картини залишаємо осторонь музеї і машиночитаних фонди):

- Архіви;

- Бібліографічні служби;

- Бібліотеки;

- Видавництва і друкарні;

- Книжкова торгівля;

- Реферативні служби.

Отже, дискурс існує перш за все і головним чином у текстах, але таких, за якими стоїть особлива граматика, особливий лексикон, особливі правила слововживання і синтаксису, особлива семантика, - в кінцевому підсумку - особливий світ. У світі будь-якого дискурсу діють свої правила синонімічних замін, свої правила істинності, свій етикет. Кожен дискурс - це один із можливих світів.

3.2 Практичні рекомендації щодо вирішення питань

Проблема постає тоді, коли реципієнт спроможний сформулювати тему, і не може назвати відповідні до неї уточнення або джерела. Тоді виникає завдання семантичного пошуку інформації, яка є центральним предметом теорії інформаційно-пошукових систем (ІПС). У цій теорії наявні технічні проблеми (проблеми реалізації ІПС), та не менш важливі логічні, лінгвістичні проблеми, які досі не знайшли відповідного вирішення. Саме за заподій недосконалості ІПС, що забезпечує пошук в документних сховищах, архівах та бібліотеках залишається актуальна в Україні криза інформації, яку можна виразити афоризмом: "Ми не знаємо, що ми знаємо".

Важливо виявити проблеми розуміння читання, оскількі воно, очевидно є різновидом комунікаційного розуміння. Відрізняють комунікаційне розуміння - поглиблення вивчення змісту тексту з метою виявлення нового або необхідного для читача; поверхове комунікаційне сприйняття, коли читач не поглиблюється у зміст, можливо з метою позбавлення ознайомлення; псевдокомунікація - механічне повторення тексту, така ситуація відбувається, наприклад, коли важливо є позбавити фактичність ознайомлення з документом. Психологічні бар'єри виникають не завжди.

Поглиблення читання - це діловий вигляд ознайомлення з документом та активного комунікаційного пізнання, частіше всього воно пов'язане з навчання, виробничою діяльністю або державною службою. Його ще називають "штудирування". Читач відокремлює себе від особистості автора, веде з ним віртуальний діалог, критично оцінює прочитане, робить особилі висновки.

Також також існує така проблема, як трансформація бібліотек з пасивних сховищ документованих знань на паперових носіях в активних їх розповсюджувачів засобами електронних комунікацій, потребує застосування методології системного аналізу. Вона передбачає дослідження предметних галузей шляхом представлення їх як систем з наступним аналізом цих систем. Такий підхід базується на принципі цілісності досліджуваної предметної галузі, тобто вивченні її властивостей як єдиного цілого.

Шляхом вирішення цих проблем є впровадження комплексних систем електронного документообігу (СЕД) як базових інформаційних систем, передусім у виконавчих органах влади [11,344]. Зумовлено це тим, що саме ці органи перебувають у безпосередніх відносинах з соціальною та економічною сферою. Головною метою впровадження СЕД є пiдвищeння ефективності документних комунікацій в органах, створення ефективного середовища управління та функціонування державної установи. Основними особливостями впровадження CEД на рівні державного управління є:

- можливість чіткої формалізації управлінських процесів;

- система має впроваджуватися в усіх структурних підрозділах органів, якi ведуть створення, оброблення, з6ереження документів;

- наявність певного спротиву окремих служб або працівників, пов'язаного з тими чи іншими інтересами;

- упровадження CEД повинно проводитися на основі пілотного проекту та поетапному його виконання [11,346].

Отже для досягнення цих цілей потрібно вирішити наступні завдання: усуспільнення вихідних повідомлень (рукописів), що надходять від творчих особистостей, включаючи їх смислове оцінку, редакційно-видавничого оформлення, поліграфічного тиражування, т. Е. Перетворення рукописи в документ громадського користування (ДОП), який часто називають «первинний документ», або напрямки її в фонд архівних документів (ФАД); смислової обробки ДОП (згортання і розгортання) для більш повного їх використання; іншими словами, перетворення первинних документів у вторинні; формування і довготривалого зберігання фондів громадського користування (ФДОП); поширення первинних і вторинних документів в режимах постійного оповіщення або довідкового обслуговування.

Висновок до третього розділу

Отже, виникнення кожного документного фонду обумовлено потребами суспільства, багатоплановість яких призвело до диференціації та спеціалізації фондів, виокремленню їх соціальних функцій, необхідністю координованого формування та взаємовикористання фондів.

ВИСНОВОК

У процесі дослідження курсової роботи, всі завдання вирішені, що дозволило дійти основних висновків:

1. Семантика документної комунікації входить до складу метатеорії документної комунікації в якості узагальнюючої теорії комунікаційних символів. Разом з тим вона є частиною семіотики - наукової дисципліни, що вивчає всі взагалі знаки, а не тільки комунікаційні знаки;

2. Для семіотичного підходу до пізнання комунікаційних знаків властиве використання абстрактних моделей, структур, логіко-математичного апарату. Лідером в цьому відношенні серед комунікаційних дисциплін є структурна лінгвістика;

3. Семіотичні абстракції при розумному їх осмисленні можуть допомогти у вирішенні практичних проблем показало, що використання понять релевантності та пертинентности в комунікаційному обслуговуванні.

4. Семіотика соціальної комунікації може внести свою лепту в розв'язання наступних проблем:

4.1. Побудова сутнісної типології природних мов. Описова лінгвістика як типологічних ознак використовує: зв'язність (спайку, з'єднання) морфологічних елементів слова, - виходять три типи мов ізолюючі, агглютинативные, флексивные; синтез (оформлення) слів мови дозволяє розділити мови на чотири типи: ізолюючі (як і в першому випадку в цій якості виступають китайський, в'єтнамський, кхмерська, сіамський мови), слабосинтетические - більшість європейських мов, цілком синтетичні - арабська, санскрит, латинська, грецька, полисинтетические - ескімоський і мови деяких індіанських племен. Ясно, що типології такого роду не можна назвати сутнісними. Крім того, описова лінгвістика не змогла розробити критерії, які дозволили б розмежувати наріччя, діалект, національна мова. В результаті кількість мов, що існують нині на планеті, оцінюється від 2500 до 5000. Лише формально семіотичні підходи можуть вирішити проблему;

4.2. Сучасна лінгвістика визнала своє безсилля в розкритті таємниці походження природних мов. На відміну від минулих часів, навіть нові гіпотези з цього приводу не вьщвигаются. Тупикова ситуація виникла тому, що походження людської мови не можна розв'язати засобами лінгвістичної науки; тут потрібен більш широкий соціально-комунікаційний контекст, який створюється семіотикою соціальної комунікації;

4.3. На відміну від всіх біологічних і соціальних утворень не виявлено жодної еволюції, ніякого вдосконалення людських мов. Більше того, виявляється, що мови примітивних народів складніше, логічно і семантично багатші, ніж мови высокоцивилизованных націй;

4.4. Великої й недостатньо освоєної областю застосування семіотики соціальних комунікацій є штучний інтелект взагалі і машинний переклад зокрема, де потрібно моделювання властивих людині процесів обробки, зберігання та видачі соціально значущих смислів;

4.5. Структурний літературознавство і семіотика мистецтва потребують розвитку свого наукового потенціалу.

Додаток 1

Модель документної комунікації

кодування декодування

зворотній зв'язок

Додаток 2

Модель типової мовленнєвої ситуації

Размещено на Allbest.ur


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.