До питання про підготовку студентів музично-педагогічного факультету у напряму викладання естрадного вокалу у школі

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

До питання про підготовку студентів музично-педагогічного факультету у напряму викладання естрадного вокалу у школі

Аспірант ОДПУ - Осетров Ю.А.

Керівник -

Зав. каф. теорії, історії музики та вокалу,

канд. пед наук, проф. Кьон Н.Г.

У статті розглядаються питання підготовки в музично-педагогічних навчальних закладах вчителів музики, спроможних здійснювати керівництво естрадним співом школярів; аргументуються специфічні вимоги до змісту навчання; обґрунтовується введення дисциплін, спрямованих на всебічне формування психологічних, художньо-естетичних, виконавських якостей майбутніх фахівців, що спеціалізуються у галузі естрадного вокалу.

В статье рассматривается вопрос подготовки в музыкально - педа - гогических учебных заведениях учителей музыки, способных осущест - руководство эстрадным пением школьников; аргументируются специфи - ческие требования к содержанию обучения; обосновывается введение дисциплин; направленных на всестороннее формирование психологичес-ких, художественно эстетичных, исполнительских качеств будущих специ- алистов, которые специализируются в области эстрадного вокала.

The article deals with the considering the questions of' preparation of the teachers of music, capable of exercising leadership of' the schoolchildren's variety.singing; the specific requirements for the content of' instruction are argued; basing of the of' disciplines, directed toward comprehensive forming of the psychological, artistic and aesthetic, performer qualities of the future specialist, who specialize in the field of variety vocal.

До питання про підготовку студентів музично-педагогічного факультету у напряму викладання естрадного вокалу у школі

вчитель естрадний вокал підготовка

Актуальність проблеми підготовки спеціалістів-викладачів у галузі естрадного співу пояснюється тим, що сьогодні серед школярів різного віку існує міцний потяг до естради. При школах та палацах дитячої творчості існують гуртки дитячого естрадного співу і іх чисельність збільшується. Не останню роль відіграють у цьому процесі медіа-засоби, які активно пропагандують поп-музику та створюють у юнацтва враження про можливість швидкого успіху і тим самим стимулюють у них бажання проявити себе у цій галузі музикування.

Цей потяг юнацтва на сьогодні є майже некерованим, тому він нерідко негативно спливає на систему художніх цінностей захопленої модними музичними течіями молоді, на її естетичний смак та навіть на культуру поведінки та спілкування. В той же час, за належних умов, інтерес юнацтва до одного із різновидів музичної творчості може бути успішно використаний і як шлях до зацікавленості різними видами музичного мистецтва, і як засіб виховання оцінно-свідомого ставлення до нього, і як шлях вдосконалення музичного смаку тощо.

Ясно, що ефективність педагогічного втручання у цю галузь інтересів молоді залежить від ступеня підготовленості майбутніх викладачів, а звідси - і від наявності відпрацьованої системи їх підготовки у відповідному напряму.

Незважаючи на гостроту попиту, підготовка викладацьких кадрів для роботи із школярами, які бажають залучитись до естрадного співу, до нашого часу не стала об'єктом всебічного науково-методичного дослідження.

Метою даної статті є висвітлення деяких питань з підготовки майбутніх викладачів до роботи із школярами у галузі естрадного вокалу.

У процесі дослідження даної проблеми ми спирались на науково-методичні розробки таких науковців та практиків, як Б. Асафьев, С. Шип, А. Сокол, Б. Теплов та ін.

Аналіз літератури та практики занять із дітьми показав, що досить розповсюдженою є думка про те, що специфіка вокальної підготовки настільки особлива, що студентів, які мають бажання спеціалізуватись у даному напрямку, потрібно залучати до естрадного співу з перших кроків їх навчання. Ця позиція збігається із досить поширеною точкою зору про те, що у вихованні дітей, які проявляють нахил до співу на естраді, також важливо з самого початку фокусувати увагу саме на їх безпосередній підготовці до оволодіння естрадною манерою співу.

Наше припущення полягає у тому, що між класичним та естрадним видами виконавства, попри всю їх розбіжність, не існує антагонізму: підготовка фахівців відповідного профілю повинна відбуватись у діалектичній єдності протилежних елементів, що і має створювати найкращі умови для всебічного професійного становлення майбутнього фахівця. Головні напрями цієї підготовки обіймають широкий комплекс елементів: від художньо-сценічого до технологічного, полягають у накопиченні загально-художнього, класичного та специфічно-естрадного досвіду сприйняття і виконання, у поєднанні виховання „методичної рефлексії” й свідомого ставлення до колективного практичного досвіду.

Діалектика навчального процесу проявляється також через визначення індивідуальних та типових проблем методичної підготовки майбутнього спеціаліста, через принциповий взаємозв'язок процесу формування загальних базових співацьких вмінь та, на їх основі, - специфічно-естрадних навиків. З цього погляду найбільш ефективний шлях виховання майбутнього фахівця - це поєднання його музично-педагогічного і специфічно-естрадного виховання. Наголосимо, що лише у такому випадку буде забезпечена єдність загально-інтелектуального, художньо-естетичного, нарешті, - музичного розвитку особистості, тобто - відбудеться збагачення духовного світу виконавця-майбутнього вчителя, а не лише його оволодіння технологією естрадно-співацького інтонування.

Б. Асафьев, Б. Теплов, М. Лейтес, Г. Мелхорн та багато інших вчених і практиків незмінно позначали, що обдарованість - це єдність спеціальних музичних здібностей та загально-інтелектуального, духовного розвитку особистості [4; 5, 11].

Відомо, що оволодіння методикою викладання музично-практичних дисциплін, в тому числі - і співу, формується у значній залежності від поєднання власного виконавчого досвіду особистості та її методичної рефлексії: саме на цій основі виникає свідоме ставлення до власних індивідуальних та типових проблем, а звідси - і цілеспрямоване вдосконалення відповідних шляхів і методів їх подолання. Тому ми полягаємо важливим відпрацювання навчального плану та методики підготовки майбутніх фахівців на основі системного підходу до формування у майбутнього фахівця його особистісно-психологічної, художньо-музичної та технологічної підготовки, на основі поєднання загальної вокальної та естрадно-вокальної підготовки.

Важливим на цьому шляху являється уточнення загальних та особливих компонентів навчання у процесі виховання фахівця відповідного профілю. Загальним є, на наш погляд, те, що і класичний вокал, і естрадний спів виконують властиві всякому виду мистецтва функції: виховні, гедоністичні, виражальні, розважальні тощо [12]. Найбільш явні та значущі розбіжності між цими видами вокального виконавства пов'язують із типовими жанрами, із образним змістом та із характером музичних творів. Так, якщо для класичних творів типовим є розмаїття жанрів, форм, характерів, то для естрадної творчості типовим жанром є пісня, а типове змістовне коло є відносно вузьким: це особистісні, навіть інтимні почуття та переживання. Тому для „легкої”, естрадної музики типовими і майже єдиними типами образності є ліричний та лірико-драматичний.

Специфічним є також те, що, на відміну від аналогічних творів класичного типу, естрадний виконавець відтворює ці образи перед слухачем від власного імені, нібито ототожнюючи себе із героєм твору. Вірогідно, таке положення пов'язане з тим, що співаки нерідко стають і авторами своїх творів. Це і легендарні англійські групи „Beatles”, „Rolling stones“, російські І. Миколаєв, Земфіра і такі вітчизняні виконавці, як І.Білик та інші. Зауважимо, що цей різновид творчого спілкування із слухачами потребує від співака комплексу особистісних якостей, психологічних властивостей виконавця, уміння втілити пісенний образ, повести певне коло слухачів за собою в ту чи іншу сферу почуттів і емоцій за рахунок своє внутрішньої енергетики, здібності до особистісно-колективного, творчого спілкування під час концерту. Це ставить і відповідні завдання щодо вокально-сценічної підготовки виконавця у сукупності із артистичною майстерністю, готовністю до імпровізаційності, до створення свого індивідуального стилю поведінки та спілкування.

Специфічність естрадного виконання полягає також у площині визначення мети своєї діяльності: для естрадного співака є природним бажання досягти успіху у широкого кола публіки, що нерідко породжує прагнення справити на неї враження за всяку ціну, вступаючи у протиріччя із вимогами смаку, стилю, сценічної культури, в результаті чого навіть талановитий співак стає приреченим на швидке забуття. В той же час відомі чисельні випадки надзвичайно вдалого поєднання доступності творчості, широкої популярності виконавця із ознаками високої художньої якості та смаку, що витримали випробування часом. Це такі співаки, як, наприклад, С. Ротару, Т. Повалій, Б. Гмиря, та інші.

Одним із надзвичайно важливих питань у досягненні широкої популярності співаком при умові його відповідності вимогам смаку, цільності, є питання репертуару, тобто - поєднання його художнього якості, яскравості та в той же час - доступності для масового слухача. Таке положення, у свою чергу, диктує певні вимоги до інтонаційної основи музичних творів. Однією із суттєвих відмінностей музичного мовлення у естрадному репертуарі є його простота, виразність та співучість мелодії, відносно невеликий діапазон, легка для сприйняття гармонічна основа.

Саме доступність музично-виразних засобів і сприяє запам`ятовуванню, упізнаванню твору, робить його популярним серед широкої публіки. Але повторне використання типових інтонацій нерідко призводить до того, що автори пісень нібито балансують між банальним та оригінальним, розповсюдженими та індивідуалізованими інтонаційними образами, між розповсюдженими шаблонами та пошуком нових або особливим чином поданих інтонацій. У числі останніх - пошук нових гармонічних сполучень, ритмів, аранжування забутих мелодій, використання прикордонних можливостей голосу, наприклад - лементу, фальцету, а також пошуки технічних можливостей збагачення звучання, новаційних прийомів звукоутворення, інколи навіть запозичених із інших культурних традицій.

Зауважимо, що використання останніх прийомів може стати дійовим лише у разі їх органічного присвоєння, що потребує заглиблення виконавця у відвідний прошарок культури. Так, засвоюючи навики декламаційного інтонування, що проникли у вітчизняну естраду у значній мірі під впливом французького шансону, важливо, щоб майбутній викладач усвідомлював би їх зв'язок із традиціями французького театру, його піднесеної мелодекламації, у тісному зв'язку із якої виросла французська естрада, із спецівкою французської орфоепії тощо.

Ще одним важливим аспектом цієї проблеми є співвідношення технології класичної та власне естрадної манер виконання. Виходячи із признання важливості загальномузичної та специфічно-естрадної виконавчої діяльності, ми вважаємо, що формування специфічних навиків естрадного співу повинно відбуватись на базі класичної вокальної підготовки. Процес виховання співака у цьому випадку поєднує у собі міцні та ґрунтовно відпрацюванні навики вокального дихання, звукоутворення, вміння відтворювати форму, архітектоніку твору тощо. Ми спираємось при цьому на чисельні та яскраві приклади світових і вітчизняних естрадних „зірок”, вокальна підготовка відповідає всім вимогам виконання класичної серйозної музики, оперних арій. Наведемо такі приклади, як Ян Гілан, Фреді Меркурі, Уітні Х'юстон, Муслім Магомаєв, Олександр Пономарьов, Олександр Градський, Микола Басков, що володіють відповідним діапазоном, співочою технікою, і, присвятивши себе винятково «легкій» музиці, досягши широкого визнання саме завдяки своїм яскравим можливостям.

Втім, незважаючи на значущість спільних базових навиків та вмінь між класичною та естрадною манерами співацького виконання, у естрадному співі існують особливі прийоми, які використовуються для надання специфічних видів звучання голосу, як, наприклад, спів на придиханні, рецитація у мовному регістрі, лемент, шепіт, підкреслено ритмізоване дихання: все це прийоми, які практично відсутні в академічному співі. Виникають особливі вимоги до якості дихання і в умовах активних, нерідко - танцювальних рухів на сцені, утримання великої кількості повітря, добре поставленого співочого дихання та потребують особливої техніки його розподілу.

У звукоутворенні також існує взаємозв'язок між класичною основою та специфічністю естрадної техніки. Базу при цьому складають навики звукоутворення, яких дотримується вітчизняна класичному вокальна школа (висока позиція, округлий звук, використання резонаторів, активна артикуляція, звук на опорі), а специфіка полягає у тому, що спів відбувається на більш відкритому звуці, який інколи навіть наближається до циганської манеру співу, використання декламаційно-розмовного типу інтонування; в естраді припустима, на відміну від класичного вокалу, і певна різнобарвність тембру. Особливим прийомом естрадного співу є також звукобудуваня при «штучному не змиканні», яке допомагає виконавцям знаходити нові тембральні фарби, яке проявляється, наприклад, у виконавстві Володимира Преснякова, Кая Метова.

Важливим специфічним аспектом підготовки естрадного співака є вміння ефективно використовувати технічні засоби відповідно своїм голосовим даним. У першу чергу - це техніка роботи з мікрофоном, яка відбивається на загальній техніці вокального інтонування - від дихання до звукоутворення, артикуляції, та полягає у певних можливостях зміни звуку голосу: посилення його динаміки, вібрато, використання ефекту “еха”, зміни тембру тощо (російська виконавиця Глюкоза).

Зрозуміло, що техніка співу з мікрофоном не означає „наспівування”, тобто співу без дихання, без голосу. Додамо, що при роботі із мікрофоном виникають додаткові вимоги до дикції, артикуляції. Завданням цього періоду є формування у виконавця вміння користуватись мікрофоном: направляти його під потрібним кутом і на достатній відстані від губ, відчувати його як продовження співочого апарату, як засіб подачі чистого посиленого голосу.

Використання мікрофону дозволяє використовувати і такий специфічний емоційно-виразний прийом, як лемент (крик). Цей прийом відтворює яскравий сплеск напруження на дуже високому енергетичному рівні, який здатний максимально емоційно впливати на слухачів. Визначимо, що, як і кожен прийом, крик може використовуватись дуже тонко й професійно вдало майстрами естради й зокрема рок-виконавцями (для останніх він є невід'ємною частиною їх рок-культури), але, на жаль, у багатьох випадках загранична емоційність домінує над технікою виконання.

Наступна фаза навчання полягає у поєднанні співу з мікрофоном із додатковими електронними обробками і з підсилювальною технікою. У даному випадку у виконавця з'являються нові можливості: варіювання звучання на основі використання різних компресорів та лімітерів, що дозволяють регулювати динаміку, атаку, рівень насиченості звуку, використовувати шепіт та напівшепіт, які використовується як особлива форма подачі текстового матеріалу для створення емоційної виразності сценічного образу. До певної міри це вже не спів, а речитатив, який є ефективним тільки при використанні підсилювальної апаратури. Шепіт та напівшепіт потребують особливої уваги як до артикуляції, так і до дихання, тому що вимагають великої кількості повітря, а звідси - якісно відпрацьованої техніки дихання. Виникають також і нові можливості тембрового збагачення голосу різного роду реверберацією на основі обробки звуку типу „луна”, „холл”, „хорус”, „фленжер”, „вакодер”, та інші.

Особливо відзначимо, що у естрадному співі виконавець може співати без резонаторів, тому що використання мікрофону дозволяє досягти потрібної динаміки за допомогою різноманітних засобів технічної обробки голосу. Правда, при цьому слухачі, як правило, досить легко розрізняють власне співака і виконавця, що звучить тільки за рахунок уміло обробленого звукорежисером голосу. Тому важливо, щоб майбутній виконавець вже на початковій стадії навчання усвідомлював, що ці пристосування лише допомагають виконавцеві знайти нові тембральні фарби у розкритті образного змісту творів, а не приховують недоліки вокальної техніки.

Техніка використання всіх технічних засобів вимагає відповідного професіоналізму, і це ставить перед майбутніми викладачами вихователями та естрадного співу завдання вивчення можливостей цифрових технологій, використання у процесі занять із учнями мультімедійних можливостей, у тому числі - використання комп'ютеру, музичних редакторів, які надають можливість прослуховування музичного матеріалу, аналізу помилок і подальшої роботи над їх виправленням.

У зв'язку із тим, що викладач естрадного вокалу повинен мати елементарні знання у області звукоакустики, радіоапаратури, компьютерно-зукової технології, доцільним є введення відповідної дисципліни.

Виникають специфічні питання і щодо роботи над вокально-сценічним образом. Позначимо, що головним завданням щодо технології створення сценічного образу є пошук своєї індивідуальності, здібності до особистісної інтерпретації музичного твору. Нагадаємо, що співак створює цей образ, як самостійний художник, діючи, разом з тим, від імені певного персонажу і вирішуючи завдання створення характеру на основі сценічного перевтілювання. Виховання навичок перевтілення - ще одне важливе завдання, яке полягає у поєднанні набутої культури мови, виразності рухів, пластики жестів, міміки, загального артистизму, вирішення якого підкоряється законам школи драматичної й музичної творчості.

З цього погляду доцільним здається планування для студентів вокально-естрадного фаху таких дисциплін, як основи акторської майстерності, танець, а також менш поширені спеціалізовані курси, як, наприклад, спілкування-імпровіазція, що бере свій початок у ідеї театру імпровізації, евритміка, метою якої є виховання тілесного переживання ритму та музики, змістовності й координованості рухів. Визначимо також корисність методу аналізу тексту, типовий для російської театральної академічної школи. Цей метод опирається на самостійну свідому роботу виконавця, для якого у створенні образу є важливим не тільки «текст», не тільки слово, але й ритм, інтонація, пластика. Саме тому цей метод може стати універсальним знаряддям співака у роботі над сценічним образом.

Важливим засобом освоєння процесу сценічного спілкування є виховання психологічної установки виконавця на те, що він передає глядачам художнє повідомлення, спілкується з ними під час співу. З цього погляду можна сказати, що соліст - вокаліст має бути, на нашу думку, харизматичною особистістю, лідером, здатним впливати, переконувати й вести за собою. Звідси - й певні вимоги до емоційно-вольових якостей виконавця, головними з яких є вольова стійкість, «енергетична концентрація», впевненість та контактність.

Важливим є і вплив «зворотнього зв'язку», тобто реакції слухачів, залу на виконавця. У більшості естрадних жанрів (джазові виступи, концерти поп-музикантів) ця реакція, на відміну від класичного мистецтва, нерідко проявляється паралельно із виступом виконавців. Таке сполучення впливу співака та реакції залу приводить до їхнього взаємного посилення, тому нерідко самі виконавці призивають публіку до підспівування, підтанцьовування, підплескування, намагаючись створити загальну атмосферу, „єдине енергетичне поле”.

Додамо, що ці риси особистості, за думкою психологів та спеціалістів у галузі театрального мистецтва, естрадного шоу, таких, як Є. Назайкинский Е. Раппопорт, К. Станиславский, Р. Виктюк, до певної міри піддаються тренуванню та удосконаленню [ 6, 8 ].

Завданнями дисциплін у їх сукупності має стати не тільки вокальна, а й загальнопсихологічна та артистична підготовка: виховання установи на самоволодіння, на вміння концентрувати свою увагу на процесі спілкування із слухачами у процесі співу, на його змістовності. Всебічна професійна підготовка, свідоме та досконале володіння технікою, розвинута рефлексія й готовність до постійного самовдосконалення. є обов'язковими умовами виховання у виконавця впевненості у своїх можливостях на рівні свідомості і підсвідомості, що, у свою чергу, забезпечує у них прояв максимально яскравого натхнення, вміння сприймати своїх слухачів як партнерів, досягати їхньої безпосередньої реакції.

Восьмирічний досвід експериментальної роботи Ю.Осетрова із школярами-учасникам гуртку естрадного вокалу, показав, що саме така всебічна підготовки вихователя може забезпечити якісну підготовку школярів до естрадного виконавства, що забезпечує достатньо якість співацької, сценічної майстерності, досягнення впливу на слухачів, та відповідає вимогам художнього смаку.

Література

1. Абдулин Э.Б Музыкальная психология

2. Алиев Ю.Б. Настольная книга школьного М., 2000.

3.Кьон Н. До питання про розвиток музичних здібностей студентів музично - педагогічного факультету // Науковий вісник ПДПУ ім. К.Д. Ушинського. Сб. наукових праць. - Вип. 5-6. -52-58 с.

4.Лейтес М. Возрастная одаренность // Семья и школа. - 1990, ?№ 3. ? 31 с.

5.Мелхорн Г. Гениями не рождаются: Общество и способности. - М., 1989. ? Музыкальная психология и музыкальная педагогика / Сост. Абдулин Э.Б.,

6.Назайкинский Е. О психологии музыкального восприятия. - М, 1972.

7.Ражников А. Исполнительство как творчество // Музыкознание.

8.Раппопорт С. От художника к зрителю. Как построено и функционирует произведение искусства. - М., 1978.

9.Целковников Б.М. - М., 1991. - Вып. 1., ч. 2. - С. ….

10.Сокол А.Теория музыкальной артикуляции. - Одесса, 1996. - …с. 11.Станиславский К. Искусство переживания // Искусство. Музыкознание.

12.Теплов Б.М. Психология музыкальных способностей // Избранные труды: В 2-х т. - М., 1985. - Т.1.

13.Шип С. Музична форма від звуку до стилю. Навчальний посібник. - К., 1998. - …с.

Размещено на Allbest.ru