40

ЗМІСТ

І. ГОТОВНІСТЬ ДИТИНИ ДО ШКОЛИ

1.1. Психологічна готовність

Звичайно, важливо, щоб дитина пішла в школу фізично підготовленим, проте це далеко не єдина умова. Одним з найнеобхідніших моментів є психологічна готовність.

Її зміст включає певну систему вимог, які будуть пред'явлені дитині під час навчання, і важливо, щоб вона була здатна з ними справитися. Психологи ділять готовність до школи на три види: особова готовність, вольова готовність і інтелектуальна готовність.

1. Особова готовність складається з навиків і здатності увійти до контакту з однокласниками і вчителями. Адже діти, навіть ті, які ходили в дитячий сад і залишалися на якийсь час без батьків, опиняються в школі серед незнайомих ним людей.

Уміння дитини спілкуватися з однолітками, діяти спільно з іншими, поступатися, підкорятися з потреби - якості, які забезпечують їй безболісну адаптацію до нового соціального середовища. Це сприяє створенню сприятливих умов для подальшого навчання в школі.

Дитина як би повинна бути готова до соціальної позиції школяра, без якої їй буде важко, навіть якщо вона інтелектуально розвинена. Такі діти часто вчаться нерівно, успіхи з'являються тільки на тих заняттях, які дитині цікаві, а решту завдань він виконує недбало, поспішно. Ще гірше, якщо діти абсолютно не хочуть йти в школу і вчитися. Це недолік виховання, і така поведінка є результатом залякування школою, особливо якщо дитина невпевнена в собі, боязка (“Ти двох слів зв'язати не можеш, як же ти в школу підеш?”, “Ось підеш в школу, там тобі покажуть!”). Тому необхідно виробити вірне уявлення про школу, позитивне відношення до вчителів, до книг. Особовій готовності до школи батьки повинні приділити особливу увагу. Вони зобов'язані навчити дитину взаєминам з однолітками, створити таку обстановку будинку, щоб малюк відчував себе упевнено і йому хотілося йти в школу.

2. Вольова готовність. У школі дитини чекає напружена праця. Від неї вимагатимуть робити не тільки те, що йому хочеться, але і те, що вимагає вчитель, шкільний режим, програма.

До 6 років відбувається формування основних структур вольової дії. Дитина здатна поставити мету, створити план дії, реалізувати її, подолавши перепони, оцінити результат своєї дії. Звичайно, все це проводиться не зовсім усвідомлено і визначається тривалістю вироблюваної дії. Але укріпити вольове знання про себе може допомогти гра.

Розуміючі батьки в період роботи по будинку квартиру перетворюють на палубу корабля, космодром, лікарню, де виконуються із задоволенням, без погроз і насильства, певні завдання. У віці 6 років дитина здатна вже аналізувати власні рухи і дії.

Тому вона може навмисно заучувати вірші, відмовитися від гри ради виконання якого-небудь “дорослого” завдання, здатна подолати страх перед темною кімнатою, не заплакати при ударі. Це важливо для розвитку гармонійної особи. Також важливим аспектом можна назвати формування у дитини пізнавальної діяльності. Вона полягає у формуванні у дітей небоязні труднощів, прагненні не пасувати перед ними, вирішувати їх самостійно або з невеликою підтримкою дорослих. Це допоможе дитині управляти своєю поведінкою в школі. А створюється така поведінка за наявності між дорослим і дитиною взаємин дружніх, партнерських.

3. Інтелектуальна готовність. Важливо, щоб дитина до школи була розумово розвинена. Але розумовий розвиток не полягає у великому словарному запасі. Умови життя змінилися. Тепер дитину оточують різні джерела інформації, і діти буквально вбирають нові слова і вирази. Словник їх різко збільшується, а це ще не означає, що так само розвивається і мислення. Тут немає прямої залежності. Дитина повинна навчитися порівнювати, узагальнювати, робити самостійні висновки, аналізувати. Тому дослідники дошкільників встановили, що дитина 6 років здатна засвоїти факти взаємодії організму з середовищем, залежності між формою предмету і його функцією, прагненням і поведінкою. Але досягає вона цієї здатності тільки тоді, коли з дитиною займаються. Причому не спеціально навчаючи, а при спілкуванні. Дітей дошкільного віку характеризує загальна допитливість. Це вік “почемучек”.

Але часто трапляється, що допитливість гасне, і в школі, навіть початковій, у дітей виникає інтелектуальна пасивність. Ця пасивність приводить їх в число тих, що відстають. Як цього уникнути? Психологи радять завжди відповідати на питання, які задає дитина, оскільки спілкування з батьками - величезна радість і цінність для дитини. Якщо своєю увагою ви підтримуватимете її інтерес до пізнання, то малюк легше розвиватиметься. На жаль, батьки часто відмахуються від обридлих питань - це і є основою інтелектуальної пасивності.

Також до цього веде і підготування для дитини готових знань.

Навіть тоді, коли вона сама може виявити все нові властивості предметів, відмітити їх схожість і відмінність. Тому необхідно разом з дитиною набувати знань про навколишній світ і формувати його розумові навики. Хай вона навчиться орієнтуватися в навколишньому середовищі і осмислювати отримані відомості.

До шести-семи років дошкільник винен добре знати свою адресу, назву міста, де він проживає, назва країни, столиці. Знати імена і по батькові батьків, де вони працюють і розуміти, що їх дідусь - чийсь тато (батька або матері). Орієнтуватися в порах року, їх послідовності і основних ознаках. Знати назви місяців, днів тижня, поточний рік. Знати основні види дерев, квітів, розрізняти домашніх і диких тварин.

Діти повинні орієнтуватися в часі, просторі і близькому соціальному оточенні. Спостерігаючи природу, вони вчаться помічати просторово-часові і причинно-наслідкові відносини, узагальнювати, робити висновки. У дошкільників часто ці знання приходять з досвіду. Але якщо немає поряд розуміючого дорослого, то відомості про навколишній світ поверхневі, не включені в загальну картину. Тому буде корисно обговорити з дитиною проглянутий фільм і навіть мультфільм, поставити декілька питань про прочитане, щоб переконатися, що дитина зрозуміла певне явище природи, вчинки тварин, людей.

Часто діти всі розуміють по-своєму. Якщо це фантазування (Дід Мороз приносить взимку подарунки), не варто переконувати в цьому дитину, але якщо це явне нерозуміння що відбувається, потрібно пояснити ситуацію досить просто для свідомості дитини. Прикладом може служити питання: “Хто всіх сильніше в казці “Ріпка”?”. На нього часто діти відповідають: “Мишка”. І лише після питань і пояснень вони приходять до правильного рішення.

Бесіда з дитиною повинна бути простою і не дуже довгою, оскільки вона може відчути нудьгу і стомлення. Інтерес - головне в спілкуванні. Розпалюють інтерес навідні питання, наприклад, про схожість і відмінність двох предметів (м'яч, повітряна куля), двох явищ (дощ, сніг), понять (країна, місто). Відмінності встановлюються найчастіше легко, а схожість складніша. Хай дитина узагальнює в групу предмети (ліжко, стіл, стілець, крісло - меблі). Поступово потрібно ускладнювати завдання - просити назвати предмети, в які можна що-небудь покласти, предмети, які світяться, і т.д. Ця гра корисна і цікава для дитини.

Просите дитину переказати фільм або книгу, особливо коли вона читала її самостійно. Якщо ви не розумієте, про що йдеться, значить, і дитина погано зрозуміла сенс прочитаного або переглянутого.

По можливості потрібно захистити дитину від проглядань дорослих фільмів. Такі фільми тільки засмітять його свідомість. Не варто розвивати дитину тільки в одному напрямі, оскільки вона може не орієнтуватися в інших областях знань. Це застереження відноситься до тих батьків, які хочуть зробити з сина або дочки вундеркінда. Не треба поспішати, оскільки ваша обдарована, незвичайна дитина може не знайти місця в колективі і не адаптуватися до шкільної програми. Потрібно прагнути не фіксувати його увагу на вузькій “спеціалізації”, а допомогти розвиватися гармонійно, всесторонньо, враховуючи вікові особливості дитячої психіки і стан здоров'я.

1.2 Гра як підготовка до школи

Корисні різні ігри. Навіть “несерйозні” ігри: у “лікарню”, “дочки-матері”, “школу”. Особливо цінно, коли в таких іграх беруть участь відразу декілька дітей. Це розвиває колективізм, дитина вчиться будувати взаємини, вирішувати виникаючі конфлікти. Діти освоюють доросле життя, систему поведінки, обов'язки. Вчаться виконувати вказівки “дорослого”.

І головне - все відбувається без примушення, легко і охоче. Розвивається уява - уміння уявити собі, “що було б, якби...”.

Корисні також ігри з пластиліном, олівцями і т.д. Тобто почесне місце в підготовці до школи займає ліплення, аплікація, малювання, конструювання. У цих заняттях розвивається уявлення про світ, предмети, тварин, людей. Також розвивається уміння в думках уявляти собі предмети, “розглянути” їх в думці. Пізніше це виявиться важливим при вивченні фізики, геометрію і ін. Малюючи, будуючи, дитина переживає радість творчості, самовиражається. Конструювання з кубиків вимагає рішення інженерних задач. Вона вчиться в думці відповідати на безліч питань про те, як зробити будинок, щоб вона не розсипалася, і т.д.

Батьки можуть підключитися до процесу гри і ненав'язливо запропонувати цікавий сюжет або конструкцію.

Головне - не ущемити самостійність дитини. Треба спонукати її до самостійного пошуку ідей і засобів їх втілення.Батьки повинні розуміти, що краща підготовка до школи - це природне бажання дитини грати, а не серйозні заняття на задану тему.

ІІ. ПСИХОЛОГІЯ ГРИ В ДОШКІЛЬНОМУ ВІЦІ

2.1 Загальна характеристика гри

Дошкільний період вважається класичним віком гри. У дошкільному віці виникає сюжетно - ролева гра і в цей період вона набуває найбільш розвиненої форми. Для розуміння самого виникнення ролевої гри її розвитку, перш за все, необхідно, розглянути найбільш розгорнену її форму - форму сюжетної ролевої гри, характерну для другої половини дошкільного віку.

Сюжетно - ролева гра - є діяльність, в якій діти беруть на себе трудові або суспільні функції дорослих людей або спеціально створюваних самими дітьми ігрових умов відтворюють діяльність дорослих і відносини між ними.

Будучи соціальною по своєму походженню ролева гра, є соціальною і за своїм змістом. Багаточисельні спостереження мандрівників, етнографів, над життям дітей в суспільствах тих, що стоять на різних етапах розвитку (Міклухо-Маклай, Тейлор, Брайант, Зуєв, Крашенінников, Рейнсон, Правдін і багато інших), дають можливість припустити, що виникнення і розвиток ролевої гри визначається тим реальним місцем яке займають діти в системі конкретних суспільних відносин. У ролевій грі знаходять вираз прагнення дитини до самостійної участі і спільної діяльності з дорослими, яке не може бути реалізоване через складність процесів праціі використовуваних дорослими знарядь їх недоступність для дітей.

Там, де діти можуть дуже рано брати безпосередню участь в трудовій діяльності і через це задовільняти своє прагнення до участі в житті і діяльності дорослих відсутні об'єктивні умови для виникнення сюжетно - ролевої гри.

Там, де діяльність дитини навіть молодшого віку безпосередньо володіє суспільним характером і дитина може виступати як орган «сукупної робочої сили», відсутні умови для виникнення сюжетно - ролевої гри. Прагнення дитини до самостійної діяльності і участі в житті дорослих задовольняється тут прямо і безпосередньо.

Необхідно вказати, що в деяких психологічних теоріях були спроби зрозуміти ролеву гру, виходячи з відносин дитини з дорослими. Першим думку про зв'язок гри і «відчуття неповноцінності» висловив ще Штерн. Так, він писав: «Маленька дитина, яка в своїй безпорадності усюди натикається на перепони, який так само залежить. від дорослих в своїй реальній діяльності. Може, звичайно, переживати глухе почуття цього тиску і звільняється від нього за допомогою втечі в світ фантазії, де він сам пан і творець. Але чим сильніше, ілюзія, з якою вона занурюється в це створене нею самою примарне існування, тим сильніше відчуття звільнення і тим більше радість» (19, стор. 152). В. Штерн співчутливо висловлює А. Адлера, якому належить теорія ролевої гри, як діяльності, компенсуючій відчуття неповноцінності нібито властиве дитині (ця теорія була тісно пов'язана з психоаналітичним ученням Фрейда). Альфред Адлер пропонує для відомих ігор з ролями наступне пояснення: відчуття, слабкості несамостійності, що хворобливо відчуваються дитиною, вона намагається заглушити і усунути фікцією влади і панування, і ось дитина грає в чарівника і фею. Хлопчик, який їде верхи на паличці, дівчинка, яка як «мама» дуже самовладно обходиться з лялькою або братиком, - несвідомо мстять за всі обмеження і перепони, які вони постійно випробовують в реальному житті. Фікція, таким чином, є не що інше як внутрішній протест, проти реального відчуття неспроможності.

Концепції А. Адлера і В. Штерна є спробою зрозуміти гру, виходячи з відносин дитини і дорослих. Проте в цих переконаннях все поставлено «на голову». Перш за все слід зазначити, що дітям раннього і дошкільного віку абсолютно чуже саме відчуття неповноцінності. Навпаки, діти цих віків вражають нас своєю життєрадісністю, оптимізмом і вірою в свої сили. Відчуття неповноцінності, якщо і з'являється у деяких дітей, то лише в кінці дошкільного віку у зв'язку з пізнанням дитиною деяких рис своєї особи, головним чином фізичних.

А. Адлер, а за ним і сучасні теоретики «ігрової терапії» стверджують, що дитині властиво відчуття слабкості і неспроможності, що компенсаторний виражається в підвищеній агресивності, злісності і т.п. Гра при цьому розглядається як відхід дитини від дійсності, відірвавшись від того, що оточує, замикання її в своїх переживаннях.

Ролева гра є виразом всезростаючого зв'язку, дитини з суспільством особливого зв'язку, характерного для дошкільного віку.

Знайомство дітей з життям і діяльністю дорослих є основним джерелом ігор. Діти, які погано знайомі з навколишнім світом, грають мало і їх ігри по своїх сюжетах та змісту обмежені і одноманітні. Навпаки, там де дорослі знайомлять дитину з своєю працею і відносинами між людьми, що мають місце в їх трудовому і суспільному житті, ігри дітей різноманітні по сюжетах і глибокі за змістом.

Сюжет гри - це та сфера дійсності, яка відтворюється дітьми. Сюжети дитячих ігор надзвичайно різноманітні і, кінець кінцем, залежать від епохи, класової приналежності дітей, від умов в яких вони живуть. Деякі сюжети характерні для дітей різних віків і, деколи використовуються дітьми всієї країни.

Відтворюють те, що безпосередньо оточує дитину - життя сім'ї, догляд за дітьми, приготування їжі, покупку продуктів і т.п.

В міру ознайомлення дитини з все більш широким кругом явищ суспільного життя дорослих людей, змінюються і сюжети дитячих ігор. Це відбувається не спонтанно, а під визначальним впливом тих, що оточують і залежить від того, як і з якими явищами суспільному життю знайомлять дитину навколишні його дорослі. Та або інша сфера діяльності стає сюжетом дитячих ігор лише в тому випадку, якщо відносини людей один з одним, в процесі трудової діяльності, або суспільного життя можуть бути вироблені дитиною. В більшості випадків вона ще не може зробити цього самостійно, тому у виділенні цих відносин йому допомагають дорослі.

Одні і ті ж сюжети, розігруються дітьми, можуть бути разні за змістом, у них можуть відтворюватися різні сторони діяльності дорослих. Ускладнення змісту є головним в розвитку гри впродовж дошкільного віку.

Через сюжет і зміст ігор здійснюється зв'язок дітей з тими сферами життя які недоступні для безпосередньої участі дітей. Якщо при спостереженні за діяльністю дорослих діти залишаються лише в ролі її споглядальників, то при дійсному відтворенні життя дорослих за допомогою ролевої гри, вони реально стають в положення дорослих, глибше проникають в зміст їх діяльності.

Найбільш характерним моментом ототожнення себе дорослим в грі дитини-дошкільника є те, що він не може здійснюватися поза практичною дією. Неможливо уявити собі дитину, яка, узявши на себе роль дорослого, залишалася б бездіяльною і діяла б тільки в розумовому плані - в уявленні. Нікому з дослідників дитячої гри не доводилося спостерігати дитини, яка, назвавши себе «вершником», сиділа б на місці, без палички, що зображає коня, і виконував би діяльність «вершника» в думці. Неможливо уявити собі дитину, що ототожнює себе лікарем, без того, щоб ця дитина не вислуховувала пацієнта, не дивилася б йому в горло, не діяла б з пінцетом, шприцом. Здійснюючи функції дорослої людини, відтворюючи ті або інші його дії, дитина спирається, з одного боку, на своїх товаришів в грі, з іншої - на предмети, що залучаються до гри.

Ролева гра в розвиненій формі є обов'язково колективною. У ігровому колективі мають місце два разних типу відносин між дітьми.

Практичне відношення до іншої людини, що є основним змістом ролевої гри, не може бути реалізовано, поза практичною дією з речами. Тому не менш важливим, чим наявність товаришів по грі, є створення ігрових умов щоб відтворити дії лікаря необхідні градусник, шприц; не можна приймати гостей, якщо немає тарілок, чашок, різноманітного пригощання; не можна бути шофером без автомобіля; вершником без коня; льотчиком без літака і т.д. Для створення ігрових умов необов'язкова наявність іграшок, що є точними копіями сьогодення предметів, з якими діють дорослі. Для ролевої гри достатні іграшки, що лише нагадують справжні предмети. Спостереження показують, що вимоги до схожості тут можуть бути мінімальними, важливо лише, щоб з ігровим предметом могла бути здійснена необхідна для виконання ролі дія. Предмети, що вносяться до гри, діти називають іменами справжніх предметів і діють з ними. відповідно до тієї функції, яку вони самі їм додали для гри. Дії з предметами, вживаними в грі, підтримують виконання дитиною узятої на себе ролі, створюють зовнішню сторону для реалізації задуму.

Можливість виконання дії з предметом, спираючись, на його назву, а не на безпосереднє сприйняття, свідчить про те, що в грі мають місце своєрідні взаємини між словом і предметом, словом і дією. Своєрідність цих відносин полягає в тому, що дія вже може виконуватися на основі словесних визначень, що спираються на конкретний предмет (власне умовна символічна дія тут ще неможлива). Роль виконується дитиною за допомогою ігрових дій з предметами і партнерами по грі. Ігрові дії істотно відрізняються від наочних. В порівнянні з останніми вони є більш узагальненими скороченими. Ці особливості ігрових дій виразно спостерігаються в тих випадках коли один і той предмет вживається в реальних умовах. Так, якщо дитина забиває цвях в дощечку, то вона заганяє його ударами молотка до самої шляпки. Логіка і характер дії підпорядковані поставленій меті і властивостям предметів, з якими проводиться дія. А якщо наприклад, дитина зображає майстра, якому принесли лагодити черевик, молоток перетворюється на «ігровий предмет» і служить для того, щоб здійснити ігрову дію лагодження. Декілька легких постукувань по предмету молотком - і робота «виконана».

Через узагальненість і скороченість ігрових дій в порівнянні з наочними дитина дістає можливість «програти» дійсну добу протягом однієї години. Узагальненню і скороченню дій в грі сприяє слово, яким діти зазвичай доповнюють свої дії. «Вжеготово, полагодив», «вимили», «поїли», «приїхали» такими словами діти, як правило, супроводжують свої ігрові дії.

Ігрові дії і відносини між грающими выражають конкретний зміст тієї ролі, яку дитина здійснює в грі. Це пов'язано з виконанням деяких правил поведінки, підпорядкуванням цим правилам. У них поміщені найбільш характерні і загальні ознаки відносин і дій, властиві дорослим, яких зображають діти. Ці правила можуть знаходитися в різних відносинах до ролі, - вони можуть бути як прихованими в самій ігровій, ситуації, так і відкритими і усвідомлюваними учасниками гри.

Народжуючись з прагнення дитини до загального з дорослими життя, ролева гра насичена різноманітними емоційними моментами. З одного боку, відчуття граючої дитини- це відчуття тих людей, ролі яких він виконує. Ці відчуття пов'язані із співпереживанням персонажеві, що зображається. З іншого боку, це безпосередня радість від виконання ролі. Дитина засмучується печаллю матері у зв'язку з хворобою дитини, охоплена турботою шофера з приводу поломки машини, плаче сльозами пацієнта, якому роблять щеплення, разом з тим дитина переживає радість задоволення від успішного виконання своєї ролі.

Чим краще дитина виконує дії, зв'язані з його роллю, чим повніше вона реалізує практичне відношення до інших учасників гри і входить у виконувану ним роль, чим глибше його співпереживання тим яскравіша радість від гри.

Ролева сюжетна гра є найбільш типовою формою гри в дошкільному віці. Але окрім неї в дошкільному віці поширені ігри з правилами (рухомі) і дидактичні ігри. У деяких іграх з правилами ще зберігаються ролі: це видно і по назвах ігор і на функціях, що виконуються коли грають (наприклад, «Кішки - мишки», «Гусаки і вовк»). Поступово необхідність в оформленні правил гри через ролі відпадає і стають можливими ігри з правилами в чистому вигляді.

Правила гри формулюються із самого початку і їм повинні підкорятися всі учасники які і контролюють їх дотримання.

Педагогічна практика давно використовує гру як спеціальний засіб в дидактичних цілях, тобто в цілях навчання. Такі ігри, що спеціально створюються в цілях навчання, називаються дидактичними. Кожна дідактича гра має своє визначене освітньо - виховне завдання: розвиток словника, або граматичної будови мови, повідомлення і закріплення знань, розвиток сприйняття кольорів і форми, розвиток спостережливості і т. п.

2.2 Теорії дитячої гри

Дитячі ігри споконвіку привертали до себе увагу філософів, соціологів, антропологів, біологів, мистецтвознавців, етнографів і особливо педагогів і психологів. Цей інтерес до гри не випадковий. Педагоги і психологи цікавилися проблемою гри унаслідок того виняткового значення, яке вона займає в житті дитини; біологів вона цікавила як явище, загальне тваринам і людині; мистецтвознавці бачили в ній зародок мистецтва; соціологи намагалися знайти в ній витоки людської праці; антропологів і етнографів вона цікавила як явище людської культури і продукт народної творчості. Але, не дивлячись на широкий інтерес до проблем гри з боку учених, різних спеціальностей, багато питань її походження, формування і функцій до цих пір залишаються невирішеними.

Теорія Грооса

Теорія Грооса мала багато послідовників, що вносили до неї різні уточнення і що розробляли її далі, зокрема Штерн, послідовно проводячи дослідження, щодо поглядів Грооса на природу гри, дав найбільш чітке формулювання цієї теорії. Він визначає гру так: «Гра є інстинктивна самоосвіта завдатків, що розвиваються несвідомо, попередня вправа майбутніх серйозних функцій» (3, стор. 167). Згідно цієї теорії зовнішнє соціальне середовище тільки доставляє матеріал для гри, внутрішній же інстинктивний чинник, визначає як вибір цих матеріалів, так і спосіб їх переробки і засвоєння. Логічним слідством такого, уявлення є положення про незмінність форми гри, про незалежність їх від епохи, від класової приналежності дітей і їх положення в суспільстві, конкретних географічних і соціальних умов життя дітей.

Холом була створена теорія, згідно якої в грі відбувається переживання індивідуумом минулої історії людства (теорія рекапітуляції). С. Холл вважає, що дитинство проходить ні в чому іншому, як в грі, неначебто людина згадує втрачений рай (18).

Теорія Грооса, як і всі її подальші удосконалення, має як свою першооснову уявлення про хід розвитку психіки дитини, як про щось спонтанне, що розгортається зумовлено біологічному процесу. Через це, Гроос в людських іграх не знаходить нічого такого що принципово відрізняло б їх від ігор тварин. Всі ігри є інстинктивними. Вони з'являються на певному етапі розвитку організму у зв'язку з необхідністю вправ інстинктивних форм боротьби за існування. На питання, чому діти грають, Гроос відповідає: тому що вони діти, а дитинство, дано для гри.

З вірно відміченого факту, що гра робить вплив на формування особи дитини, Гроос і всі його послідовники роблять помилковий висновок, ніби гра є інстинктивною формою вправи природжених, спадково фіксованих форм поведінки.

Теорія Грооса була пануючою, в зарубіжній психології до 30-х років. У 1933 р. з новою теорією гри виступив голландський, психолог Бойтендайк.

Теорія Бонтендайка

В протилежність Гроосу Бойтендайк бачить основну функцію гри не у вправі майбутніх інстинктів, а в задоволенні, властивих молодому організму і прояві особливостей дитячої динаміки.

Бойтендайк вважає, що не дитинство дане для гри, а дитина грає тому, що вона як дитя володіє особливою динамікою і особливим відношенням до дійсності. Основним джерелом гри по Бойтендайку - є задаволення формою життя яких є гра. Зміст задоволень він цілком запозичує у Фрейда.

Подолання алогізму теорії Грооса є заслугою Бойтендайка. Проте при аналізі гри дитини йому не вдається вийти за межі натуралістичних теорій. Погляди Бойтендайка є розгорненим виразом теорій, що вважають основним джерелом задоволенням організму.

Після Бойтендайка впродовж тридцяти років в зарубіжній психології спостерігається падіння інтересу до теоретичних досліджень проблем гри. Ряд авторів приходить до висновку, що теорія гри взагалі не може бути створена.

Буржуазна психологія не змогла вийти за межі натуралістичних концепцій розвитку психіки дитини взагалі, за межі натуралістичного пояснення походження дитячої гри зокрема. Не маючи можливості відкинути факти соціальної обумовленості змісту дитячих ігор і навіть визнаючи таку обумовленість, психологія не змогла вирішити протиріччя між соціальним змістом дитячої гри і передбачуваним її біологічним походженням.

Відсутність історичного підходу, історичного дослідження, походження дитячої гри є основною слабкістю всіх біологизаторськіх теорій.

У зв'язку цим цікаво відзначити, що в російській педагогічній і психологічній літературі вже давно намічалися антинатуралістичні тенденції.

Теорія Сикорського

Задовго до Грооса, відомий російський, психіатр і психолог

А.Н. Сикорський дав опис і теорію гри (12). Хоча погляди А.Н. Cикорського також застаріли і не відповідають на питання, які ставлять сучасні проблеми гри, характерною для них є відсутність біологизаторськіх тенденцій, властивих західноєвропейським буржуазним теоріям.

Гру Сикорський розглядає як розумову роботу, в якій, дитина пізнає дійсність, що оточує його, А.Н Сикорський вважав що, “ гра будить дитину до невпинної діяльності” (12). Правда, він інтеллектуалізував дитячу гру, проте цей недолік, «допоміг» йому виступити проти розуміння гри, як прояву інстинктів.

Теорія Покровського

Цінні матеріали, що не втратили і донині свого значення по багатству опису фактів, що містився в них, опублікував Е.А. Покровський (10), (11), який особливо підкреслив велике значення гри для психічного розвитку, дитини, для соціального розвитку його особи.

«Окрім цих, так би мовити, особистих, якостей, ігри розвивають ще якості соціальні, суспільні, ідейні», - писав Е.А. Покровській ( 10, стор. 63)

Теорія Лесгафта

Багато уваги приділяв грі в своїх роботах по фізичному сприйняттю П.Ф.Лесгафт, який не обмежував значення гри тільки фізичним розвитком. Він вказував, що в грі дитина набуває, відоме уміння розпоряджатися своїми силами, міркувати над своїми діями і за допомогою отриманої таким чином досвідченості ознайомлюється з тими перепонами, які він зустрічає в житті (6). Особливо підкреслював П.Ф.Лесгафт, що “самі ігри, як і всі інші дії дітей цього періоду, тільки імітаційні, і тому не можуть бути одні, і ті ж у різних народів, бо індивідуальне життя, що переймається дітьми, розрізняється навіть по сім'ях, станах і місцевостях, в цих іграх як в дзеркалі відбивається сімейне і місцеве життя, бо в них діти реально і безпосередньо передають все те, що їх оточує, що вони спостерігають і що в них залишає сильніше враження” (6). Таким чином, Лесгафт бачив в іграх не вправу природжених інстинктів, а проникнення дитини в навколишнє життя, в процесі якої у нього розвиваються в першу чергу такі якості особи як самоконтроль, самосвідомість і самовладання.

Теорія Ушинського

Разглянемо погляди на гру, розвинені в працях великого російського педагога К.Д. Ушинського. Його фундаментальне дослідження «Чоловік, як предмет виховання» вийшло в світ окремим виданням в 1867 р., тобто майже за 30 років до появи перших робіт Грооса. Хоча К.Д. Ушинский розглядає гру в розділі про розвиток уяви, як один з його проявів, значення, яке він їй приписує, далеко виходить за межі цієї однієї психічної функції.

«Для дитини гра - дійсність, і дійсність набагато цікавіша, ніж та, яка його оточує. Цікавіше вона для дитини саме тому що зрозуміліше, а зрозуміліше вона тому, що частково є його власним створенням . У грі дитина живе і сліди цього життя глибше залишаються в нім, чим сліди дійсного життя, в яке вона не змігла ще увійти по складності її явищ і інтересів. У дійсному житті дитина не більш, як дитини - істота і не має ще ніякої самостійності, сліпо і безтурботно захоплене течією, життя, в грі ж дитина, вже зріла людина, пробує свої, сили і самостійно розпоряджається своїми ж створеннями» (15; стор. 439).

На думку Ушинського, гра це не особливий світ, в якому живе дитина і який китайською стіною відокремлений від світу дорослих - навпаки, гра є спосіб проникнення в дійсне життя, посильний для дитини спосіб увійти до всієї складності життя дорослих, що оточує його. «Але якщо дитина більше і діяльніше живе в грі, чим в дійсності, то, дійсність, що оточує його, має сильний вплив на його гру, вона дає для неї матеріал, набагато різноманітніший і дійсніший того, який пропонується іграшковою лавкою”. ( 15, стор. 23). Придивіться і прислухайтеся, як звертаються дівчатка з своїми ляльками, хлопчики з своїми солдатиками і конячками, і ви побачите у фантазіях дитини віддзеркалення дійсного, оточуючого його життя віддзеркалення, часто уривчасте, дивне подібно до того, як відбивається кімната в гранованому кришталику, але вражає вірністю своїх подробиць. У однієї дівчинки лялька куховарить, шиє, миє і гладить; у іншої - валяється на дивані, приймає гостей, поспішає в театр або на раут, у третьої - б'є людей, заводить скарбничку, рахує гроші. Навіть траплялося бачити хлопчиків, у яких іграшкові чоловічки вже отримували, чини і брали хабарі. Не думайте ж, що все це пройде безслідно з періодом гри, зникне разом з розбитими ляльками і розламаними барабанщиками, напевно з цього, з часом зав'яжуться асоціації і уявлення, відчуття і думки не розірвуть і не перероблять їх на новий лад, зв'яжуться в одну обширну мережу, яка визначить характер і напрям людини.

У іграх суспільних, в яких беруть участь багато дітей, зав'язуються, перші асоціації суспільних відносин. Дитина , звикла командувати або підкорятися в грі, не легко відучуиться від цього напряму і в дійсному життя. Нас, дорікають часто в лінощах, в пристрасті розпоряджатися і нічого не робити самим, але немає сумнівів що на утворення такої риси в нашому характері, що різко кидається в очі, особливо серед іноземців, мали великий вплив гри поміщицьких дітей з кріпацькими хлопчиками і дівчатками, які, виконуючи всі витребеньки свого маленького пана, позбавляли його від праці що-небудь зробити самому.

Гра тому і гра, що вона самостійна для дитини, а тому всяке втручання, дорослого в гру позбавляє її особливого “шарму”. Дорослі можуть мати тільки один вплив на гру, не руйнуючи в ній характеру гри, а саме - доставкою матеріалу для споруд, якими вже самостійно займеться сама дитина. Але не можна думати, що все це можна придбати в іграшковій лавці, так цим ми ж і нашкодимо дитині.

Тут ми бачимо, що якщо для Штерна навколишнє середовище не має формуючого значення, але само піддається переробці цілком залежно від природжених нахилів, то для Ушинського середовище - основне джерело того змісту, який єдино надає виховну дію на особу дитини, що формується. Звичайно, погляди Ушинського не позбавлені недоліків. До їх числа слід перш за все віднести звуження проблеми гри до проблеми однієї функції уяви. Гра, звичайно, не є, тільки діяльність уяви і взагалі навряд чи правильно розглядати гру як тільки прояв якої-небудь одній з психічній функції. Неправильними є і думки Ушинського про невтручання в дитячу гру з боку дорослих. Нам представляється, що ця думка була реакцією на надзвичайну регламентацію дитячих ігор, яка проповідувалася німецькою педагогікою, починаючи від системи Фребеля. Цей протест і привів Ушинського до заперечення можливості керівництва грою. При правильному розумінні суті гри таке керівництво і можливо і необхідно.

ІІІ. ВИНИКНЕННЯ ГРИ В ОНТОГЕНЕЗІ

3.І Ігрові дії на першому році життя

Розвиток ігрової діяльності найтіснішим чином зв'язаний з всім ходом розвитку психіки дитини. Про виникнення гри можна говорити тільки тоді, коли сформувалися основні механізми і сенсорно-рухові координації, що створюють можливість для маніпулювання і дій з предметами.

Систематичні спостереження Н.Л. Фигурина і М.П. Денисової за ходом розвитку дитини показали, що формування зорово-рухових координації (око-рука) завершується актом хапання з подальшим утримуванням предметів. Свій початок зорово-рухові координації, лежачі в основі акту хапання, беруть з позитивного «комплексу пожвавлення». При пожвавленні в результаті зорового зосередження, на предметі і хаотичних рухів ручки дитини випадково натрапляють на предмет, на цій основі формується простягання ручок до об'єкту, коли, він знаходиться на певній відстані від ока (16).

Таким чином, хапання є складний руховий акт, що виникає у відповідь на дифузне зорове роздратування, падаюче на око дитини з певної відстані і під певною точкою зору і частина цього акту полягає у напрямі ручок до об'єкту і в приведенні в певне положення кисті пальців рук.

В кінці формування акту хапання зв'язок між зоровим роздратуванням і рухом встановлюється миттєво. Р.Я. Лехтман спостерігала, що в період з 4 до 7 місяців, побачивши предмет на досяжному відстаней, дитина відразу ж протягує, до «нього руки і намагається його дістати. При цьому хапальні рухи рук проробляють відносно швидку еволюція від недиференційованого захоплення предмету всіма пальцями і притиснення його до долоні до захоплення за допомогою зіставлення великого пальця іншим (7).

Питання про те, на якій основі відбувається формування акту хапання, в даний час достатньо не досліджено. Можна лише припускати, що в основі формування акту хапання лежить орієнтовна діяльність, що виражається в зоровій зосередженості на об'єкті.

Після утворення акту хапання розвиток рухів переходить в нову фазу. По даним Н.Л. Фигурина і М.П. Денісової, тут з'являються і інтенісивно розвиваються різноманітні повторні рухи. У міру засвоєння дитиною рухів і дій з предметами повторні рухи стають все більш і більш, різноманітними. Дитина не тільки поплескує по предмету, але і розмахує ним, перекладає з однієї руки в іншу, штовхає предмет, що висить над ним, ударяє одним предметом об інший і т.д. Н.Л. Фигурин і М.П. Денисова вказують, що одночасно з повторними рухами, з'являються ланцюгові рухи, які є рядом окремих диференційованих рухів, що йдуть одне за іншим. Ці автори особливо підкреслюють, що повторні і ланцюгові рухи нічим не відрізняються, і в тих і в інших випадках має місце ряд рухів в послідовному порядку під контролем, сприймаючих органів. У ланцюг рухів включаються всі ті окремі рухи, які освоює дитина під керівництвом дорослих.

Ступінь розвитку ігрового маніпулювання, у дітей першого року життя залежить від педагогічного підходу за дітьми, за відсутності педаготічної роботи з дітьми, розвиток цих рухів затримується - діти не уміють грати, проводячи, цілий години в стані бездіяльності, задовольняючись смоктанням пальців, і монотонним розгойдуванням тулуба. Явища так званого госпіталізма, які можна спостерігати в поганих дитячих установах, є яскравим доказом того, що уміння грати не просто інстинктивне, мимоволі виникаюче явище, що з'являється унаслідок потреби у відчутті задоволення, а що грі треба учити.

Н.Л. Фигурин і М.П. Денисова спеціально досліджували вплив новизни на стимулювання дій дитини. Пропонуючи дитині одночасно «старий» предмет, з яким дитина маніпулювала протягом 15-20 хвилин і «новий» предмет, з яким дитина ще не зустрічалася, вони виявили, що дитина переважно зосереджується на «новому», тоді як на «старий» об'єкт вона майже не дивиться і не хапає. Якщо ж в досвіді демонструвався тільки один «старий» предмет, то і в цьому випадку дитина, не зосереджувалася на ньому і не хапала його. Ці автори вказують, що переважний інтерес до нового є характерним для людини і може бути виявлений вже на п'ятому місяці життя.

Спонукаючий характер «новизни» для діяльності дитини цього періоду розвитку, дозволяє глибше зрозуміти механізм повторних і ланцюгових дій, включаючи сюди і активний розгляд предмету, пов'язаний з маніпулюванням. Такий розгляд полягає в тому, що дитина (звичайно, крім всякого бажання з свого боку) ставить предмет у все нові і нові положення і продовжує залишатися зосередженим на нім до тих пір, поки не вичерпані можливості «новизни». Як тільки можливості новизни виявляються вичерпаними, згасає інтерес . Те ж саме має місце і в повторних рухах, будь це поплескування по предмету або постукування брязкальцем. Відмінність тут полягає лише в тому, що «новим» в цих випадках є не тільки нове положення предмету, але і звучання. Кожного разу то сильніший, то слабкіший звук є тим «новим», що спонукає дитину до дії і підтримує відносно тривале маніпулювання.

Гра на першому році життя виникає, тоді, коли сформувалися необхідні для цього передумови: з'явилися коордіновані рухи, регульовані оком.

Гра виникає на основі того, що розвивається протягом першого півріччя життя зосередження, стеження, обмацування, і т.п.

Реакція на «нове» не тільки викликає активність дитини по відношенню до предмету, але і підтримує його діяльність на першому році життя дитини - спонукає до гри особливості предметів, їх «новизна», дії нових якостей, що з'являються в ході маніпулювання підтримують таку гру.

Гра є діяльність, що викликається прагненням до задоволення і що самопідтримується задоволенням, що отримується від самого руху.

Вірно тут відмічений тільки той факт, що гра дитини на цьому рівні розвитку містить механізм, що підтримує її усередині самої себе. Проте, джерело цієї сили вказується невірно. Насправді він лежить не в самій дитині, а в зовнішніх діях, що викликають своєрідну орієнтовну діяльність дослідженням предметів особливості яких спонукають і підтримують гру.

3.2 Передумови виникнення ролевої гри в ранньому дитинстві

Виникнення ролевої гри в ранньому дитинстві, пов'язано з формуванням у дитини під керівництвом дорослих наочних дій, тобто суспільних способів вживання предметів, що історично склалися, закріплених. Носіями таких дій є дорослі люди.

Докладне дослідження формування наочних дій в ранньому віці і виникнення передумов ролевої гри проведено Ф.И. Фрадкіною (17). Систематичні спостереження і спеціальні досліди, проведені Ф. И. Фрадкиной з дітьми у віці від одного до трьох років, дозволили намітити основні стадії в розвитку наочних, дій і прослідкувати виникнення елементів ролевої гри (ігрових умов, ролі зміни будови дії).