Мовленнєва комунікація майбутніх вчителів початкових класів

Найчастіше вчителі використовують такі форми підтекстового висловлення думки:

- підведення співрозмовника до логічно можливого умовиводу, який випливає з наведених аргументів;

- висловлення емоційної інформації засобами образної аналогії у формі прислів'я, розповіді про аналогічний життєвий факт;

- ілюстрація факту засобами притчі, байки;

- твердження методом «від супротивного», коли за начебто схваленою позицією проглядається критична думка, іронія тощо.

Цілковите взаєморозуміння між педагогом та учнями можливе за готовності і здатності учнів зрозуміти прихований зміст слів наставника.

В усному мовленні вчителі використовують переважно прості речення, поєднані сурядним або підрядним зв'язком, часто - неповні (відсутність певних членів речення компенсується жестами, мімікою), оскільки зміст висловлювань нерідко не вимагає складних синтаксичних конструкцій, які відображали б логіко-граматичні зв'язки між їх частинами. Роль інтонації при цьому відповідає настанові педагогічного мовлення.

Усне мовлення не допускає виправлень, адже переривання думки, повернення до сказаного, виправлення його, заміна одних слів іншими ускладнює або й унеможливлює сприйняття змісту висловлювання. В усному мовленні часто домінує імпровізація, помітна недостатня спланованість.

Різновидами мовлення вчителя є:

а) монолог (монологічне мовлення) - тривале, одностороннє говоріння, не розраховане на негайну словесну реакцію у відповідь; акт тривалого і цілеспрямованого впливу на слухачів;

б)діалог (діалогічне мовлення) - мовлення безпосередньо протиставлених один одному мовців, ланцюг словесних взаємодій.

Відрізняються ці різновиди мовлення вимовою, мовно-структурними особливостями, внутрішньо-стилістичною диференціацією і потребують уміння висловлювати думку вголос (пропонувати інформацію), слухати і сприймати висловлені думки, взаємодіяти, їх формами є розповідь, лекція, коментар, пояснення, оцінне судження, публічна промова, наукова доповідь (монолог), бесіда (діалог). Поширені і проміжні між ними форми усного мовлення: репліка, запитання, короткий виступ, повідомлення, висловлення, відповідь.

Монологічне мовлення використовують в усному і писемному мовленні. Воно є перехідним між усним і писемним (ближчим до писемного, ніж до усного діалогічного), виконує функцію повідомлення, впливу, здебільшого розгорнуте, повне, краще підготовлене, проте складніше, ніж діалогічне. Це означає, що вчитель, виголошуючи монолог, переживає певне напруження, обмежений у часі і просторі, підпорядковує кожне слово, інтонацію загальному комунікативному завданню, розгортає свою думку відповідно до вимог логіки, граматики, культури мовлення, підпорядковує себе змісту і плану виступу, прагне до дієвості впливу. Як свідчить практика, розумних, дотепних і балакучих учителів значно більше, ніж добрих промовців.

За способом викладу змісту монолог поділяють на: розповідь - усне словесне повідомлення про події, факти, осіб тощо; опис - словесне зображення предмета, особи, місця, стану; міркування - доведення, пояснення причин події, факту, явища.

У діалозі беруть участь дві особи (різновидом його є полілог - мовлення кількох осіб), він є результатом взаємного процесу, послідовності відносно коротких висловлювань. Діалогічне мовлення базується на змінному. Діалогічне мовлення (усно-розмовний тип педагогічного мовлення) найтісніше пов'язане з умовами (ситуацією), за яких відбувається розмова. Для реалізації комунікативного завдання і результативного наслідку в ньому варто враховувати реакцію (репліки) співрозмовника, які мають відповідне функціонально-семантичне навантаження, наприклад уточнюють умови розгортання бесіди. Кожна наступна репліка, як правило, зумовлена змістом попередньої, тому вона здебільшого неповна, згорнута (в ній можуть бути відсутні деякі слова, які компенсують контекст, ситуація мовлення, інтонація, жести).

Характерною ознакою діалогу є неорганізованість, бо заздалегідь запланувати його майже неможливо, а мовленнєва діяльність у його межах відбувається начебто сама собою. Вчитель, використовуючи діалог, може відхилятися від теми і знову повертатися до неї. Запитання його, учнів можуть бути несподіваними, потребувати негайної відповіді без особливої підготовки. Часто замість досконалого добору слів учитель обирає перше, що спливає у пам'яті, хоча і відчуває неточність передавання думки, що нерідко породжує недоречності, нетактовності. За діалогічного мовлення співрозмовники міняються ролями (поки один висловлюється, інший має змогу підготувати свою репліку), можуть допомагати один одному (нагадувати, підказувати слова тощо).

Зовнішнє усне мовлення ситуативне (полегшуючий фактор). Співрозмовники розуміють один одного не тільки тому, що вони вичерпно і точно висловлюють свої думки, а й завдяки перебуванню в одній ситуації, можливості оцінити вплив своїх слів. Наприклад, учитель, помітивши, що учні його не розуміють, може повторити сказане, перефразувати свою думку, навести додатковий приклад.

На вираження і сприйняття усного мовлення впливають паралінгвістичні засоби комунікації (білямовні - рухи тіла, просторове розміщення співбесідників) й екстралінгвістичні (позамовні - погляд, інтонація). Вони можуть спрямовувати мовлення, переводити його з однієї теми на іншу (погляд на цікавий предмет може започаткувати нову розмову; залежно від ситуації слово сприймається як офіційна, авторитетна інформація або як дотеп чи образа). Інтонуючи свій голос, учитель виокремлює найзначущішу інформацію, смисловий центр повідомлення, збуджує увагу учнів або розслабляє її, демонструє зацікавленість чи байдужість до всього, що відбувається у класі. Спрямований погляд на учня під час його відповіді свідчить про увагу до нього, зацікавленість у ньому, а відведений убік чи самозаглиблений може спонукати учня до думки про байдужість до нього.

Монологічне усне мовлення має і деякі діалогічні ознаки, оскільки будь-яке висловлення, яким би монологічним воно не видавалось, є лише моментом безперервного мовленнєвого спілкування. Будь-який мовленнєвий акт (книга, рецензія, текст) орієнтований на попередні і майбутні тексти, вступає з ними у великий діалог: на щось відповідає, з чимось погоджується, передбачає можливі відповіді і заперечення, шукає підтримки, підтвердження та ін.

Усне мовлення вимагає від учителя володіння багатьма комунікативними уміннями. За допомогою слова, зв'язного мовлення, тексту він повинен ефективно передавати інформацію, організовувати учнів на сприймання, запам'ятовування і відтворення матеріалу. У цій справі йому необхідно використовувати різні засоби мови, володіти словниковим багатством професійно спрямованої мови, дотримуватися норм вимови і наголошування слів; реалізовувати нормативи літературної мови у межах педагогічної комунікації; добирати оптимальні мовні й мовленнєві засоби із загальнонаціонального арсеналу мови відповідно до потреб висловлювання; обирати доцільні функціональні стилі мовлення; оформляти усне й писемне педагогічне мовлення відповідно до сучасних літературних норм. Учитель має реалізовувати основні різновиди мовлення у професійно-педагогічній комунікації (використовувати особливості усного професійного мовлення для передавання інформації, впливу на поведінку й діяльність суб'єкта комунікації; реалізовувати монолог і діалог у різних формах усного мовлення; передавати професійно-орієнтовану інформацію за допомогою писемного мовлення; вести педагогічну документацію засобами писемного мовлення; моделювати зовнішнє мовлення - обдумування, планування, регулювання діяльності - засобами внутрішнього діалогу).

Учитель повинен майстерно володіти професійно-спрямованою писемною комунікацією, реалізуючи її у різних формах: звіти, службові листи, довідки, доповідні та пояснювальні записки, автобіографія, резюме, нотатки тощо.

Писемне мовлення - мовлення, зафіксоване на папері за допомогою спеціальних графічних знаків.

У сучасних умовах актуальність писемної комунікації збільшується через необхідність оволодіння вчителем комп'ютерними технологіями з метою встановлення різноманітних комунікативних зв'язків. Вступаючи в діалог з людиною за допомогою електронної пошти в асинхронному («off-line») або синхронному («on-line») режимі, беручи участь у різноманітних тематичних телеконференціях, викладач своєю писемною комунікацією демонструє власний рівень знань, культуру, розкриває свій духовний світ. І від його словникового багатства, володіння нормативами літературної мови, вміння добирати доцільні функціональні стилі, оптимальні мовні й мовленнєві засоби із мовного арсеналу відповідно до потреб висловлювання, оформляти свої повідомлення залежить ефективність комунікації, її навчальний, виховний, розвиваючий вплив. Це дає підстави вважати писемне мовлення вчителя (рис. 1) промовистим показником його загальної культури і грамотності.

Рис. 1. Писемне мовлення вчителя

Писемне мовлення адресується суб'єкту комунікації і розраховане на зорове сприйняття. Його мета полягає в точному передаванні і сприйнятті висловлення, особливість - у переважному вживанні непрямої мови. До прямої мови звертаються за потреби дослівно чи майже дослівно передати текст (цитування розпорядчих і законодавчих документів).

У своєму писемному мовленні вчитель повинен обґрунтовано використовувати мовні засоби, упорядкованість нотаток. Викладаючи власні думки на письмі, він може кілька разів повертатись до написаного, виправляти, перефразовувати, доповнювати, досконало добирати слова.

Однак суттєво обмеженими є інтонаційні можливості писемного мовлення, бо жодна орфографія, спеціальні позначення (знаки питання й оклику, підкреслення, лапки тощо) не здатні передати інтонаційного багатства, яким наділене усне мовлення.

Процес писемного мовлення пов'язаний зі значними розумовими діями: придумуванням, проектуванням речення й одночасним підбором різних варіантів комбінування слів, вибором синонімів, антонімів. Використовуючи писемне мовлення як засіб комунікації, учитель має усвідомлювати, що написаний ним текст буде прочитаний колегами, учнями, батьками та ін. Тому він повинен так організувати свій текст, щоб читач міг максимально пізнати зміст написаного, заглибитися в нього, зрозуміти його загальний пафос, основні смисли, підійти до потрібних для нього висновків.

Досягти цього можна, знаючи суть, психологічні особливості такого складного процесу, яким є читання - сприйняття й смислова оброблення (розуміння) писемного мовлення. Тобто читання є комунікативним процесом, головні суб'єкти якого - автор і читач.

Текст є ланкою в діалогічному ланцюгу, його істинна сутність завжди розвивається на рубежі двох свідомостей, двох суб'єктів. Тому, читаючи й аналізуючи його, необхідно виокремлювати мовні засоби, що здійснюють взаємозв'язок різних його смислів, виявляти діалогічні відношення в ньому (абзаци за багатьма ознаками подібні до реплік діалогу). Головна мета читання: отримати загальне уявлення про зміст написаного, коло питань, що висвітлюються в тексті, шляхи їх розв'язання, максимально зрозуміти інформацію, якою насичений текст.

Будь-який текст, як правило, розрахований на активне розуміння його читачем. Розуміння перебуває в таких відношеннях з текстом, як відповідь із запитанням у діалозі. Тому важливо вичленити в тексті мовні засоби, спрямовані автором на те, щоб зробити своє мовлення зрозумілим для адресата.

Усне і писемне мовлення мають спільні і тільки їм притаманні елементи. За способом організації мовного матеріалу не все написане є писемним мовленням і не все почуте є мовленням усним. Так, зафіксоване на магнітній стрічці і перенесене потім на папір усне мовлення по суті залишається усним, хоч і занотованим. І навпаки, «озвучений» як усний монолог писемний текст не стане повноцінним усним мовленням.

Усне мовлення ситуативне, писемне - контекстне, проте це не означає, що в писемному мовленні немає елементів ситуативності, а в усному - контексту. У писемному мовленні може бути докладно описана ситуація, в якій воно відбувається, а в усному - основний зміст може бути зрозумілим не з ситуації, а з контексту, слів і фраз, якими обмінюються співбесідники. Усне мовлення, як і писемне, може бути заздалегідь підготовленим і спланованим (учитель наперед обдумує виступ, планує його, формулює про себе його перші фрази). Крім того, усне мовлення насичене інтонацією, супроводжується паузами, мімікою і жестами, у процесі його відбувається виправлення тексту (застосовується варіативність мовних елементів). Отже, усне мовлення твориться і відтворюється у словесному, інтонаційному і візуальному (міміка, жести) виявах. Писемному мовленню інтонація, міміка, жести не властиві.

Обидва види мовлення розвиваються на взаємних основах (усне не тільки є основою розвитку писемного, а й розвивається на його основі; зберігаючи свою специфіку, усне мовлення багатьма своїми компонентами зближується з писемним; елементи обох видів мовлення у процесі взаємовпливу починають або співіснувати, або взаємно перебудовуватися, синтезуватися, але їх специфічні особливості при цьому не зникають). Навіть найдосвідченіші педагоги не завжди однаково досконало володіють усним і писемним мовленням: не всі майстри пера добрі оратори, не всі оратори добрі письменники.

2.2 Невербальні засоби комунікації

Мовленнєве спілкування - засіб, у якому як знакову систему використовують мовлення. Іншими словами, мовленнєве спілкування - це комунікативний акт.

У психології в комунікативному акті нерідко відокремлюють орієнтувальну і виконавчу частини. До першої входить аналіз ситуації взаємодії, тобто стратегії спілкування, необхідної для досягнення мети. Важливим моментом орієнтації є також оцінювання можливих наслідків певних дій і передбачення нейтралізації негативних результатів. Виконавча частина найчастіше реалізується з урахуванням правил регуляції спільних дій: мовленнєвого етикету, самоподання, зворотного зв'язку. Під останнім розуміють реакцію суб'єкта на те, що він почув, бо інформацію про це він надсилає у зворотному напрямі. Ця реакція свідчить, чи зрозумів об'єкт отримані сигнали, чи довіряє повідомленню і як емоційно ставиться до партнера та конкретного змісту повідомлення.

Щоб комунікативний акт був успішним, на етапі орієнтації треба звернути увагу на код і контекст. Це сприймання та розуміння ситуації контакту і добір стратегії спілкування. У цьому разі увага концентрується на адресаті (співбесідникові), а не на собі. На етапі виконання контролюються вже власні дії, конструюються повідомлення і підтримується контакт.

Культура мовленнєвого спілкування містить дві складові: культуру говоріння та культуру слухання. Про одну людину кажуть, що вона говорить, як співає, про іншу - що вона вміє не лише слухати, а й чути.

Культура слухання. Дослідження вчених свідчать, що високою культурою слухання характеризуються лише деякі з тих людей, що спілкуються. Водночас невміння слухати нерідко є основною причиною неефективного спілкування, непорозумінь і навіть конфліктів. Чому ми не вміємо часом вислухати і зрозуміти партнера по спілкуванню? Тому що насамперед наша увага не стабільна, вона коливається. Так звані думи спотворюють зміст повідомлень. Наш емоційний стан також відволікає увагу від того, про що говорять співбесідники, і ми відключаємося.

Зафіксовано навіть феномен "перцептивного перекручування". Виявилося, що люди здатні змінювати або ж узагалі не сприймати інформацію, яка їм видається небезпечною, тривожить, викликає почуття невпевненості, не відповідає уявленню про себе чи про картину світу, яка для них є надійною. Якщо людина не хоче, то може не чути критику на свою адресу, або не запам'ятати чиєсь прохання, виконати яке важко.

Слухання - не просто мовчання, а активна діяльність, своєрідна робота, їй передує бажання почути, інтерес до співрозмовника. Те, як людина реагує на повідомлення іншого, залежить від рівня її моральності, її культури.

Важливе значення мають як вербальні, так і невербальні аспекти слухання, передусім слухання "всім тілом". Коли нам цікаво ми несвідомо повертаємось обличчям до співбесідника, нахиляємось до нього, встановлюємо з ним візуальний контакт, тобто на рівні несвідомого концентрується увага на співрозмовникові. Культурні люди, з гуманістичними комунікативними установками роблять це свідомо.

Щоб слухання було ефективним, відповідало високому рівню культури спілкування, зокрема моральної, оцінні судження та інтерпретації бажано звести до мінімуму або краще зовсім ними не користуватися. В іншому разі ми починаємо начебто "вимірювати" думки, почуття співрозмовника своїми мірками, порівнювати їх зі своєю шкалою цінностей. Водночас партнер по спілкуванню звертається до нас найчастіше зовсім з іншим бажанням.

Звичайно, це не означає, що не треба висловлювати власну думку. Проте завжди бажано пам'ятати про мету слухання, особливо в тому разі, коли співбесідник і контакт з ним значимі для нас. Якщо основою спілкування є інформативна функція (наприклад, на лекції) чи функція контролю за мовленням (наприклад, при вивченні англійської мови), то й вимоги до процесу слухання мають бути належними. У цьому разі можуть мати місце й оцінювання, й інтерпретація.

Розрізняють два види спілкування: нерефлексивне і рефлексивне. У першому випадку йдеться про уважне слухання практично без мовного втручання. Нерідко саме це допомагає людям виразити свої почуття. Інколи таке слухання називають мінімальною підтримкою. Нерефлексивне слухання варто застосовувати тоді, коли співрозмовникові важко передати свої почуття (наприклад, він дуже схвильований) або коли бар'єром у спілкуванні стає різний статус партнерів. Рефлексивне слухання передбачає регулярне використання зворотного зв'язку з тим, щоб досягти більшої точності в розумінні співрозмовника. Для цього вживаються запитання-уточнення. Вони допомагають виявити значення, "закодовані" в словах-повідомленнях. Використовуючи мовленнєвий етикет, загальновживані слова, ми вкладаємо в них особистісний зміст. Перевірка правильності того, що почуто, дає змогу не приписувати партнерові якихось власних думок, почуттів і установок щодо конкретного питання.

Розрізняють чотири види реакцій людини під час слухання: з'ясування, перефразування, відбиття почуттів і резюмування.

З'ясування полягає у зверненні до співрозмовника за уточненням та в постановці перед ним "відкритих" запитань (тобто таких, на які не можна відповісти одним словом: "Так" чи "Ні").

Перефразування - це формулювання думки співрозмовника своїми словами з метою визначення точності розуміння.

Коли йдеться про відбиття почуттів, це означає, що акцент зроблено в процесі слухання не на змістовній стороні мовлення співрозмовника, а на його емоційних реакціях. Під час зворотного зв'язку ми робимо спробу показати співрозмовникові, що розуміємо його переживання. Дуже часто це є важливим для партнера, і саме цього він чекає від нас. До того ж такий зворотний зв'язок може сприяти тому, що той, хто говорить, сам краще розбереться у своїх переживаннях. Він помітить неточність в інтерпретації свого стану, і це допоможе йому краще зрозуміти себе, свої почуття. Відповіді-уточнення дають змогу певним чином узагальнити думку та почуття відправника інформації. Вони використовуються насамперед з метою оцінки того, чи правильно співрозмовники зрозуміли один одного. Ми кажемо: "Якщо я правильно Вас зрозумів...". Така реакція порівняно швидко приводить до взаєморозуміння та розуміння змісту проблеми.

Резюмування використовується, якщо під час розмови увага переключається на інше, нерідко другорядне питання. Цей вид треба використовувати в бесіді для того, щоб підбити підсумки. Його корисно також застосовувати з метою попередження та розв'язання конфліктів.

Культура говоріння. Розглянемо характеристику говоріння, тобто механізми мовлення, побудови висловлювань, індивідуальні особливості людини, що говорить.

Феноменологія мовлення надзвичайно різноманітна. Це й особливості використаної лексики, і володіння граматикою, і багатство асоціацій, і продуктивність чи стереотипність мовлення, його динамічність, вияв певного ставлення до співрозмовника.

Побудова висловлювання - це розв'язання конкретних комунікативних завдань відповідно до мети мовлення та особливостей ситуації. Для цього за допомогою мовлення треба стимулювати співрозмовника до створення внутрішнього образу, подібного до того, який йому передається.

Важливими характеристиками мовленнєвого спілкування є монолог і діалог. Ефективним може бути спілкування, в якому використано як діалог, так і монолог. Діалог (тим більше полілог) істотно відрізняється від монологу. Останній розглядається як онтогенетично більш пізній, більш складний етап розвитку мовлення.

Монолог і діалог мають психолого-ситуативні та мовні особливості. На відміну від діалогу, монолог наче передбачає реакції співрозмовника. Висловлювання тут більш розгорнуті, свідоміше добираються слова й вибудовуються речення, меншу роль відіграють міміка та жести. У діалозі велике значення мають так звані діалогічні відносини, про які так переконливо писав М.М.Бахтін: "Діалогічна реакція персоніфікує кожне висловлювання, на яке реагує". У двоголосому слові, в репліках діалогу чуже слово, позиція враховується, на них реагують. І саме це є основною, порівняно з монологом, характеристикою діалогу.

Виходячи з цієї особливості діалогу нині вибудовуються нові концепції етики пізнання, мислення, навчання, управління тощо. При цьому враховується, що внутрішній діалог відіграє важливу роль в індивідуальному мислительному процесі, а зовнішній - у спільному розв'язанні завдань. Зовнішньому діалогу, який так потрібний для спільної мислительної діяльності партнерів, необхідно спеціально вчити насамперед дітей [41, с 27]. Тому нині одним із принципів перебудови навчання у школі є принцип діалогізації педагогічної взаємодії.

Річ у тім, що монолог - це нерівноправність щодо обміну інформацією. Тут домінує одна особа, наприклад викладач, керівник, менеджер. Він є джерелом інформації, ставить запитання, контролює та оцінює відповіді, слугує еталоном наслідування. Така взаємодія передбачає лише поверхневе, частинне розуміння та прийняття особистостей тих, з ким спілкуються. Діалогічна взаємодія - це особистісно рівноправні позиції, співпраця, де домінують мотиви само актуалізації та саморозвитку співрозмовників.

При будь-якій комунікації розрізняють рівень змісту та рівень взаємин. Щоб чіткіше зрозуміти відмінність між ними, розглянемо такий приклад: підлеглий звертається до керівника з проханням дозволити йому скористатися автомобілем для того, щоб доїхати до аеропорту (рівень звернення). Керівникові в цей час також буде потрібна ця машина, водночас йому хочеться допомогти (рівень взаємин). Така нероздільність цих двох рівнів комунікації у свідомості є нерідко причиною непорозумінь між людьми, між особистісних конфліктів, а також маніпулятивних ігор, у які втягуються партнери [22, с.45].

Відомо, що майже 40% мовленнєвого тексту виголошується з тим, щоб передати ставлення, взаємини. Це - позиції, думки, ситуативна самооцінка, дистанція спілкування, встановлення психологічного контакту, рольовий та соціальний статус. На основі вивчення мовленнєвого впливу в умовах публічної дискусії (парламентські виступи) отримано ще виразніший результат: 64% всіх прийомів впливу належить до таких, коли передається певне ставлення однієї людини до інших або до змісту їхнього мовлення [6, с.34]. Це виявляється у підкресленості значення обговорюваної проблеми, дискредитації опонента та його думки, завищенні значущості власного ставлення до проблеми і т. ін. Навіть у межах раціональної дискусії велику роль відіграє особистість відправника, його установки, емоційні особливості та комунікативні здібності. Суб'єктивний характер сприймання тих, хто слухає, їхня упередженість також впливають на перебіг дискусії, на полілог.

Встановлено, що незбіг чи конфронтація позицій нерідко підштовхують партнерів перейти на інші рівні змістовної активності, а це, у свою чергу, впливає на розвиток динаміки їхніх взаємин. Загалом суперечність у динаміці двох зазначених ліній комунікації розглядають як силу, що сприяє розвиткові полілогу [56, с 119 - 122].

Поряд зі словесними засобами - мовленнєвими - на культуру спілкування впливають жести співрозмовників, інтонація, пауза, рухи тіла тощо. Якщо раніше як у теоретичному, так і в практичному аспекті невербальній комунікації відводилася допоміжна, другорядна роль порівняно з вербальною, то за останні десятиріччя інтерес різних наук і галузей психології до вивчення саме цього виду спілкування дедалі підвищується. Причин цьому багато. Одна з них - протест людства проти образу "раціональної людини", імідж якої створено.

Невербальна (несловесна) комунікація - це система знаків, що використовуються у процесі спілкування і відрізняються від мовних засобами та формою виявлення. Науковими дослідженнями, зокрема, доведено, що за рахунок невербальних засобів відбувається від 40 до 80 % комунікації [9,144]. Причому 55% повідомлень сприймається через вирази обличчя, позу, жести, а 38% - через інтонацію та модуляцію голосу [56, с 90-106]/

Чому ще донедавна недооцінювалось значення цього виду спілкування? Одна з причин полягає в тому, що невербаліка найчастіше виявляється на несвідомому рівні, а люди знають про це мало і не вміють її адекватно розпізнати. Водночас саме невербаліка несе більш правдиву інформацію, ніж вербальні засоби. З її допомогою передаються емоції, ставлення суб'єктів одне до одного, до змісту розмови.

Вербальні та невербальні засоби спілкування можуть підсилювати або ослаблювати взаємодію. Тому інтерпретувати ці сигнали потрібно не ізольовано, а в єдності з урахуванням контексту. Також бажано розвивати здатність читати невербальні сигнали, які не рідко мимовільно передає іншим наше тіло. Так, якщо співрозмовник говорить одне, а невербальні засоби свідчать про інше, тобто різні сигнали не є конгруентними, можна припустити, що суб'єкт щось приховує або просто говорить неправду. Характерно, що здебільшого люди віддають перевагу саме тій інформації, яку одержують через невербаліку.

Різні люди реагують неоднаково на невербальні сигнали. Одні чутливі до них, інші або нічого не знають про цю сферу комунікації, або не мають досвіду їх фіксації та розшифрування. Вважається, що жінки більш здатні до сприймання та інтуїтивного розуміння невербальних засобів, аніж чоловіки. Розвитку цієї здатності сприяє передусім спілкування матері з дитиною. Перші роки після народження дитини мати і малюк користуються переважно невербальними сигналами. З усіх засобів спілкування вони з'являються першими і стають важливою основою розвитку дитини [70,с.58]. Проте більшість невербальних засобів набуті людиною за її життя і зумовлені соціокультурним середовищем.

Доцільно зауважити, що невербальна комунікація справді залежить від типу культури. Є, звичайно, жести, експресивні сигнали, які майже однакові в усіх народів (посмішка, сердитий погляд, насуплені брови, хитання головою тощо). Водночас є досить багато невербальних засобів, звичок, що прийняті лише однією нацією. Відомі невербальні сигнали, що в різних європейських народів передають згоду, хитаючи головою згори донизу. Болгари цим жестом передають незгоду, японці - лише підтверджують, що уважно слухають співрозмовника. Популярний жест "коло", утворене пальцями руки, більшістю англомовних народів, а також в Європі та Азії застосовують з метою передавання інформації про те, що все гаразд, усе правильно. Але у Франції, наприклад, цей жест означає "нічого", в Японії - "гроші".

На особливості невербальної символіки, як і вербальної, впливають, окрім зазначених, також інші фактори. Відомо, що соціальне становище людини, її престиж залежать від кількості жестів, якими вона користується. Якщо суб'єкт займає високе соціальне становище, він, як правило, користується переважно мовними засобами. Людина, яка менш освічена і має нижчий професійний статус, в розмові частіше покладається на жести, а не на слова. Загалом чим вище соціально-економічне становище людини, тим менше у неї розвинута жестикуляція й бідніші рухи тіла для передавання інформації.

2.3 Основні типи помилок в мовленнєвій комунікації майбутніх вчителів початкових класів

1. Порушення принципу милозвучності

- Я народився у Одесі.

- Я народився в Одесі.

2. Зіставлення непорівнянних понять (алогізм)

- Вартість цього довідника нижча від аналогічних довідників.

- Вартість цього довідника нижча від вартості аналогічних видань. Цей довідник дешевший, ніж аналогічні видання.

3. Уживання слова у не властивому йому значенні. Окремий випадок -- нерозрізнення слів-паронімів.

- Ця газета має великий авторитет у киян.

- Ця газета має велику популярність у киян.

4. Порушення норм сполучуваності слів.

- Наша команда завоювала ще одну вагому перемогу.

- Наша команда здобула ще одну вагому перемогу.

5. Уживання росіянізмів.

- У кафе великий попит на пирожні з клубничним джемом.

- У кафе великий попит на тістечка з полуничним джемом.

6. Калькування російських сталих словосполучень.

- У випадку нанесення друг другу збитків, які пов'язані з несумлінним виконанням сторонами умов цього договору, сторони компенсують їх у повному обсязі по загальним правилам законодавства України. (Російською мовою -- в случае нанесення, друг другу.)

- У разі заподіяння один одному збитків, які пов'язані з несумлінним виконанням сторонами умов цього договору, сторони компенсують їх у повному обсязі згідно із загальними правилами законодавства України.

7. Невиправдане повторення слова

- Делегація Києва перебувала з візитом у Чикаго з 23 по 28 лютого. З Чикаго Київ пов'язують давні дружні зв'язки.

- Делегація Києва перебувала з візитом у Чикаго з 23 по 28 лютого. Із цим американським містом столицю України пов'язують давні дружні зв'язки.

8. Мовна надмірність:

а) плеоназм (уживання збіжних значенням слів),

б) тавтологія (повторення спільнокореневих слів)

- Складіть свою автобіографію.

- Початок семінару почнеться о 10.00.

- Складіть автобіографію.

- Семінар розпочнеться о 10.00. (Початок семінару -- о 10.00.)

9. Мовна недостатність

- Запрошуємо на зустріч молодь 16 -- 25 років.

- Запрошуємо на зустріч молодь віком 16 --25 років.

10. Невідповідність ужитих мовних засобів стилеві висловлювання

- Я не купив молока з огляду на те, що магазин був уже зачинений.

- Я не купив молока, тому то магазин був уже зачинений.

11. Уживання іменника в невідповідній формі роду, числа, відмінка

- Була закуплена біла тюль.

- Був закуплений білий тюль.

12. Ненормативне ступенювання прикметників (використання російськомовної граматичної моделі; злиття простої і складеної форм ступенів порівняння)

- Це самий вигідний контракт.

- Це найвигідніший (найбільш вигідний) контракт.

13. Неузгодження форми вищого ступеня прикметника, ужитого як присудок, у роді, числі з підметом

- Цей випуск програми цікавіше, ніж попередній.

- Цей випуск програми цікавіший, ніж попередній.

14. Неправильне введення в речення форми вищого ступеня прикметника (пропуск прийменника або сполучника)

- Наші умови вигідніші ваших.

- Наші умови значно вигідніші від ваших (ніж ваші; за ваші; порівняно з вашими).

15. Некоректне вживання особового займенника, співвідносного за контекстом із різними іменниками, що спричиняє двозначність

- Багато пропозицій подали робітники цеху № 3. Реалізація їх допоможе зменшити вартість будівельно-монтажних робіт.

- Робітники цеху № 3 подали багато пропозицій, реалізація яких допоможе зменшити вартість будівельно-монтажних робіт.

16. Неузгодженість особового займенника із замінюваним словом (у роді, числі)

- Майстри охоче допомагають молоді, готуючи з них достойну зміну.

- Майстри охоче допомагають молодим робітникам, готуючи з них достойну зміну.

17. Хибна граматична форма іменника у складі кількісно-іменних сполук

- Маршрут обслуговують чотири автобуса.

- Маршрут обслуговують чотири автобуси.

18. Уживання повнозначного дієслова являтися замість дієслова-зв'язки (є, був, була, було, були)

- Пан Стеф'юк М. М. являється головним економістом.

- Пан Стеф'юк М. М. є головним економістом.

19. Уживання ненормативної форми дієприкметника

- Дивує байдуже ставлення керівників міста до людей, працюючих у торгівлі.

- Дивує байдуже ставлення керівників міста до людей, що працюють у торгівлі.

20. Уживання ненормативної форми дієприслівника

- Вкладая кошти у навчання працівників сьогодні, фірма досягне визначних успіхів у майбутньому.

- Укладаючи кошти в навчання працівників сьогодні, фірма досягне визначних успіхів у майбутньому.

21. Неправильний вибір видової форми дієприслівника

- Якщо працівник, перебувавши у щорічній відпустці, захворів, йому виплачується допомога на тимчасову непрацездатність на загальних підставах.

- Якщо працівник, перебуваючи у щорічній відпустці, захворів, йому виплачується допомога на тимчасову непрацездатність на загальних підставах.

22. Злиття простої і складеної форм ступенювання прислівників

- Вам потрібно більш відповідальніше ставитися до роботи.

- Нам потрібно більш відповідально ставитися до роботи.

23. Уживання невідповідного прийменника

- Улітку відпочивало біля 80% працівників фірми.

- Улітку відпочивало близько 80% працівників фірми.

24. Уживання невідповідного сполучника чи сполучного слона

- Відповідь потрібно надіслати не пізніше чіт за 10 днів до наради.

- Відповіді, потрібно надіслати не пізніше ніж за 10 днів до наради.

25. Контамінація парних сполучників

- Трудовий договір може розриватися не тільки з ініціативи працівника, скільки з ініціативи адміністрації.

- Трудовий договір може розриватися не тільки з ініціативи працівника, а й з ініціативи адміністрації.

26. Контактне вживання сполучників, які передають той самий тин смислових відношень

- Мешканці будинку неодноразово скаржилися на погану роботу сантехніка, проте однак жодне їх звернення до ЖЕКу не зафіксоване в книзі диспетчера.

- Мешканці будинку неодноразово скаржилися на погану роботу сантехніка, проте жодне їх звернення до ЖЕКу не зафіксоване в книзі диспетчера.

27. Порушення норм керування:

а) неправильна відмінкова форма керованого іменника:

б) уживання прийменникової конструкції замість безприйменникової або навпаки

- Треба вжити термінові заходи.

- Сфотографуйтеся в анфас.

- Треба вжити термінових заходів.

- Сфотографуйтесь анфас.

28. Контактне розміщення кількох слів у тій самій відмінковій формі

- Наш комітет ужив чимало заходів для розв'язання проблеми захисту прав споживачів столиці України.

- Наш комітет ужив заходів, спрямованих на захист прав споживачів Києва.

29. Неправильний порядок слів

- У нашому магазині побутова техніка продається лише така, яка відповідає сучасним вимогам.

- У нашому магазині продається лише така побутова техніка, яка відповідає сучасним вимогам.

30. Збіг двох прийменників

- Я телефонував на в оголошенні зазначений номер.

- Я телефонував на номер, зазначений в оголошенні.

31. Неправильне введення дієприслівника в речення

- Як слід підготувавшися до іспитів, у тебе не буде проблем.

- Як слід підготувавшися до іспитів, ти не матимеш проблем.

32. Порушення порядку слів (однорідних членів речення) при парних сполучниках

- Бібліотека дає не лише різноманітну літературу, а й проводить зустрічі з відомими митцями.

- Бібліотека не лише дає різноманітну літературу, а й проводить зустрічі з відомими митцями.

33. Неправильне використання однорідних членів речення:

а) сполучання як однорідних членів частково збіжних (у тому числі видових і родових) понять, а також непорівнянних понять;

б) порушення граматичної форми керованих слів;

в) неузгодженість обставини з одним або кількома однорідними членами речення;

г) невмотивований пропуск прийменників при однорідних членах речення;

ґ) поєднання як однорідних синтаксичних конструкцій¹ різного гатунку;

д) неправильна рубрикація

- Заняття лекторію проводитимуть досвідчені юристи, медики, психологи, батьки.

- Нарада схвалила заходи щодо профілактики і боротьби з інфекційними захворюваннями.

- У засіданні взяв участь і виступив директор Центру зайнятості.

- Безпосередньо на будівництві та проектному центрі корпорації працюють кращі інженери та технологи.

- Районна влада доклала максимум зусиль для створення атмосфери свята щоб мешканці Печерська стали його безпосередніми учасниками.

- До виключних прав загальних зборів орендарів належать:

- ухвалення Статуту підприємства;

- затвердження правил внутрішнього трудового розпорядку;

- затверджувати звіти Дирекції...

- Заняття лекторію проводитимуть досвідчені юристи, психологи і медики.

- Нарада схвалила заходи щодо профілактики інфекційних захворювань і боротьби з ними.

- На засіданні виступив директор Центру зайнятості.

- Безпосередньо на будівництві та в проектному центрі корпорації працюють кращі інженери та технологи.

- Районна влада доклала максимум зусиль до того, щоб мешканці Печерська відчули атмосферу свята і стали його безпосередніми учасниками.

- До виключних прав загальних зборів орендарів належать:

- ухвалення Статуту підприємства;

- затвердження правил внутрішнього трудового розпорядку;

- затвердження звітів Дирекції...

34. Неправильна будова складного речення:

а) зміщення синтаксичної конструкції;

б) нагромадження підрядних речень;

в) неправильне використання сполучникових зв'язків;

г) поєднання підрядного речення і члена речення як однорідних

- Головне, на що потрібно звернути увагу, це на якість продукції.

- Промовець сказав, що в деяких господарствах машини погано підготовлені до сівби, що може погано вплинути на результати збирання врожаю, що є неприпустимим.

- У випадках, якщо предметом застави є нерухоме майно, договір застави має бути нотаріально посвідчений.

- Кожний має право на працю, що передбачає можливість заробляти собі на життя працею, вільно обраною або па яку вільно погоджується.

- Головне, на що потрібно звернути увагу, це якість продукції.

- Промовець сказав, що в деяких господарствах машини погано підготовлені до сівби. Це може погано вплинути на результати збирання врожаю, а найменші втрати зерна є неприпустимими.

- Коли предметом застави є нерухоме майно, договір застави мас бути нотаріально посвідчений.

- Кожний має право на працю, що передбачає можливість заробляти на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується.

35. Граматична невідповідність між узагальнюючим словом (словосполученням) і членами однорідного ряду

- Наш магазин користується різними способами позначення роздрібних цін: штамп, маркування етикет-пістолетом.

- Наш магазин використовує такі способи позначення роздрібних цін: проставлення цін штампом; маркування товару етикет-пістолетом.

36. Контамінація прямої і непрямої мови

- Слухали: слюсаря Приходька А. А., який сказав, що мені потрібно пройти курс лікування в санаторії.

- Слухали: слюсаря Приходька А. А., який сказав, що йому потрібно пройти курс лікування в санаторії.

2.4 Експериментальне підтвердження комунікативного рівня мовлення майбутніх вчителів початкових класів

Експериментальне дослідження проводили в Чортківському педагогічному училищі ім.О.Барвінського у 41, 42, 43 групах.

Карта контролю стану мовлення

Мета: методика дозволяє оцінити індивідуальну комунікативну підготовку. Вона побудована на даних самооцінки, що дає можливість контролювати і корегувати свою власну мовленнєву поведінку.

Інструкція. Обстежуваному дається список із 24 речень. Якщо він погоджується зі змістом, то ставить біля нього знак «+», якщо ж не погоджується знак "-". При порівнянні індивідуальних відповідей з "ключем" підраховується кількість співпавших відповідей і їх загальна сума. Показники, вищі 14-15 балів, розцінюються як прогностичні, що свідчать про підвищену чи високу мовленнєву тривожність. Нульові чи дуже низькі показники (1-2 бали) інтерпретуються як результати завищеної самооцінки.

Матеріал методики:

1 Моє мовлення справляє гарне враження.

2 Мені легко розмовляти майже з усіма.

3 Мені легко дивитись па слухачів, коли я говорю з ними.

4 Мені важко розмовляти з моїм керівником або вчителем.

5 Навіть одна думка про необхідність говорити в громадському місці мене лякає.

6 Одні слова мені важче вимовляти, ніж інші.

7 Коли я говорю, то не думаю, як це в мене виходить.

8 Я легко можу підтримувати розмову.

9 Моє мовлення іноді бентежить моїх співрозмовників.

10 Не люблю знайомити одну людину з іншою.

11 Під час обговорення будь-якої проблеми в групі я часто ставлю запитання.

12 Мені легко контролювати свій голос, коли я говорю.

13 Мені не важко говорити перед групою.

14 Моє мовлення не дозволяє мені робити те, що мені подобається.

15 Коли я говорю, мене доволі легко й приємно слухати.

16 Іноді мені не подобається, як я висловлююсь.

17 Завжди, коли я говорю, я почуваю себе цілком впевнено.

18 Я залюбки розмовляю тільки з деякими людьми.

19 Я розмовляю краще, ніж пишу.

20 Я часто нервую, коли говорю.

21 Мені важко розмовляти під час зустрічі з новими людьми.

22 Я цілком впевнений у своєму мовленні.

23 Я хотів би, щоб моє мовлення було таким, як і в інших.

24 Я часто не можу відповісти, навіть коли знаю потрібну відповідь, тому що боюсь заговорити.

"Ключ"

1) -	4) +	7) -	10) +	13) -	16) +	19) -	22) -
2) -	5) +	8) -	11) -	14) +	17) -	20) +	23) +
3) -	6) +	9) -	12) -	15) -	18) +	21) +	24) +

Показники, вищі за 20 балів свідчать про високу комунікативну підготовку - 5 студентів, 14 -15 балів - середню підготовку - 9 студентів, нижче 14 балів - недостатню підготовку - 13 студентів.

Окрім цього ми використовували тест "Самооцінка комунікативного контролю"

Мета: усвідомлення і оцінка своїх комунікативних якостей та уміння контролювати себе у спілкуванні.

Опитувальник:

1 Мені здається, що наслідувати інших, копіювати їхню поведінку -- це важко (так / ні).

2 Я би, напевне, міг за певних обставин привернути увагу або розважити оточуючих.

3 З мене міг би вийти непоганий актор.

4 Іншим людям інколи здасться, що мої переживання більш глибокі, ніж це насправді.

5 В компанії я рідко опиняюся в центрі уваги.

6 В різних ситуаціях і в спілкуванні з різними людьми я часто поводжу себе зовсім по-різному.

7 Я можу відстоювати тільки те, в чому я щиро впевнений.

8 Щоб мати успіх у справах і в стосунках з людьми, я намагаюсь поводити себе відповідно до їх очікувань.

9 Я можу бути товариським з людьми, яких я не переношу.

10 Я завжди такий, яким здаюся.

"Ключ ". Поставте собі по одному балу за відповідь "ні" на питання І, 5, 7 і за відповіді "так" на всі інші запитання. Підсумуйте.

0-3 бали. У Вас низький комунікативний контроль. Ваша поведінка завжди стала і Ви не вважаєте за потрібне її змінювати залежно від ситуації. Ви здатні до щирого саморозкриття у спілкуванні. Деякі вважають Вас "не дуже зручним" у спілкуванні із-за Вашої прямолінійності.

4-6 балів. У Вас середній комунікативний контроль. Ви щирий, але стриманий у своїх емоційних проявах. Вам слід більше враховувати в своїй поведінці інших людей.

7-10 балів. У Вас високий рівень комунікативного контролю. Ви легко входите в будь-яку роль, гнучко реагуєте на зміни в ситуації, а також можете передбачити враження, яке справляєте на оточуючих.

За результатами самооцінки є такі результати: 0 - 3 бали - 6 студентів, 4 - 6 балів - 13 студентів, 7 - 10 балів - 7 студентів.

Висновок

Проаналізувавши вищевикладений матеріал робимо, висновок про те, що вчитель початкових класів має бути фахівцем, який уміє розв'язати комплекс найрізноманітніших завдань, має загальнонаукову, педагогічну й спеціальну підготовку. Він повинен бути подвижником, пропагандистом науки, мистецтва, народної педагогіки, ідей національного виховання. Він повинен вміти вирішувати не лише педагогічні завдання, а й користуватися мистецтвом слова як засобом розкриття сил і здібностей особистості.

Мовлення -- найскладніший процес, який тісно пов'язаний з мисленням і має чільне місце у навчанні. Тож не можна порушувати цієї єдності. Мовлення -- це мислення, а мислення -- це мовлення. Поводитися з мовою як-небудь -- означає мислити як-небудь: неточно, приблизно, неправильно. Треба досягати змістовного мовлення, бо незмістовне не розвиває мислення.

Цю проблему досліджували такі педагоги як Н. Бабич, Н. Баранник, Н. Босак, Т. Вижимові, Б. Дяченко, Л. Зазуліна, І. Кухарчук, К. Климова, Г. Клочек, М. Корнілов, В. Лагно, [38], Л. Лучкіна [41], Т. Окуневич [45], Г. Олійник [46], О. Попова [50], Н. Савельева [53], Т. Симоненко [57], Г. Слезь [59], Л. Стасів [61], В. Сухомлинський [64], В. Усатий [65], О. Хома [66], С. Цінько [68], Т. Чубань [70], О. Шевнюк [71] та ін..

Проте цілісного усебічного дослідження цієї проблеми і досі немає, тому наша робота є значущою для майбутніх вчителів початкових класів.

Оцінюючи рівень розвитку у майбутніх вчителів початкових класів культури педагогічного спілкування, ми виділили чотири показники, що відображають основні аспекти культури професійного спілкування педагога: спрямованість спілкування, розвиток соціально - перцептивних умінь, розвиток інтерактивних умінь, розвиток мовленнєвих умінь.

На основі перерахованих показників можна виділити три якісно специфічні рівні розвитку культури педагогічного спілкування: нормативно - орієнтований, предметно - орієнтований і особистісно - орієнтований.

У педагогічній діяльності слід врахувати різні аспекти спілкування, а також його особливості. Але для того щоб уміти спілкуватися, необхідно мати важливі якості: емпатія, доброзичливість, аутентичність, конкретність, ініціативність, безпосередність, відвертість, прийняття почуттів, конфронтація.

Існують також принципи організації мовленнєвого спілкування з дітьми молодшого віку: добір оперативних мовленнєвих форм, діалогічна орієнтація у спілкуванні, дотримання професійної етики та мовленнєвого етикету, встановлення емоційної довіри і збереження позитивної атмосфери спілкування, врахування індивідуальних особливостей та ситуативного стану дитини, застосування прийомів активного слухання і зворотного зв'язку, втілення в педагогічному спілкуванні традицій українського родинного спілкування з дітьми і національного мовленнєвого етикету, збагачення мовленнєвої взаємодії педагога з дітьми кращими зразками усної народної творчості, постійний контроль за якістю педагогічного мовлення.

Комунікативні уміння вчителя початкових класів (з педагогічного погляду), є компонентами педагогічної культури, які визначають ставлення педагога до навколишньої педагогічної дійсності, сприяють удосконаленню професійно-педагогічної діяльності.

Мовлення вчителя реалізується у двох різновидах - у монолозі (розповідь, коментар, пояснення, розгорнуті оцінні судження) і в діалозі (бесіда).

Функції мовлення педагога: встановлення і регуляція стосунків між учителем і учнями, забезпечення гуманістичної спрямованості розвитку учнів психологічна; комунікативна; забезпечення повноцінного сприймання навчальної інформації учням ефективного викладу знань; забезпечення раціональної організації навчально - практичної діяльності учнів. Зневажливе ставлення до виконання цих функцій може спричинити негативні наслідки у спілкуванні вчителя зі школярами.

Мовлення може бути інструментом продуктивного розв'язання педагогічних завдань за таких умов: професійне мовлення вчителя має відповідати вимогам культури мовлення (точність, логічність, чистота, виразність, багатство, доцільність); професійне мовлення вчителя має бути своєрідною " словесною дією" (здійснення інтелектуального, емоційно -вольового, морального впливу на учнів);ефективність професійного мовлення вчителя залежить від його спрямованості, зверненості до учнів (викликати учнів на діалог з учителем, залучити їх до співпраці).

У сучасній соціальній психології компоненти техніки мовлення -- голос, дикція, темп, інтонація -- визначаються як акустична система відтворення людини людиною Дослідженнями встановлено, що вони виконують при цьому важливі функції, а саме: створюють імідж людини, який закріплюється у свідомості оточення; дають змогу виявити психічну індивідуальність людини, визначити її емоційний стан. Так, особливості техніки мовлення вчителя можуть створити образ спокійного, врівноваженого педагога або, навпаки, категоричного владолюбця. Мовлення одного педагога свідчить про його знервованість, метушливість, іншого -- про скутість, сором'язливість, невпевненість у собі. Подібне враження від учителя, звісно, не надасть йому привабливості в очах учнів, а негативні особливості мовлення -- скоромовка, невиразність у вимовлянні слів, «ковтання» кінцевих звуків тощо -- можуть навіть стати об'єктом учнівських пустощів і пародіювання.

Отже, володіння технікою мовлення є не тільки елементом культури педагогічної діяльності вчителя, а й передумовою позитивного сприйняття його учнями, батьками, колегами.

Формування мовної компетенції майбутнього вчителя початкових класів відбувається такими засобами розвитку усного мовлення: орфоепічних умінь і навичок, морфологічних умінь і навичок, формування умінь і навичок правильного слововживання, синтаксичних умінь і навичок.

З нашого погляду, оптимальним шляхом формування мислительних здібностей учнів як основи їхньої мовленнєвої здатності є, по-перше, визначення системи узагальнених способів навчальної діяльності, по-друге, систематичне осмислення школярами їх суті, на базі чого має здійснюватися

вироблення загальнонавчальних умінь, або умінь учитися.

Велике значення в техніці мовлення має орфоепія, тобто система загальноприйнятих правил, що визначають єдино правильну літературну вимову.

Якщо дикція -- це правильна роздільна вимова окремих звуків, то орфоепія -- правильна вимова цих звуків у певних фонетичних умовах, у певних сполученнях з іншими звуками, а також у певних граматичних формах, в окремих словах і групах слів.

З приходом у школу майже всі діти порушують норми літературної вимови. На жаль, таке порушення властиве і багатьом учителям. Тому над правильністю і чіткістю мовлення учителю треба постійно працювати з дітьми і самому.

У перші класи щороку вступає чимало дітей з різними мовленнєвими недоліками. До дитячих недоліків вимови відносимо: помилки діалектного характеру і всі інші порушення норм літературної вимови. Усуваються такі вади вправами, на основі норми орфографічної вимови, на розвиток техніки читання, а також усним переказом текстів, описом предметів. Наприклад, описати іграшковий будинок (чи з малюнка), в якому комин, дах. стіни, двері і вікна різні за величиною і кольором, формою; вправи у формі гри: хто дасть найбільшу кількість ознак -- які бувають хмари? (сірі, сиві, купчасті, чорні, густі, білі), який буває дощ? (рясний, густий, проливний, затяжний, короткочасний, докучливий, бажаний...).