Модель медіасоціалізації передбачає, що аудіовізуальні медіа перебирають на себе культурно-просвітницьку, освітньо-виховну та соціалізаційну функції, які досі виконували традиційні інститути соціалізації (сім'я, референтні групи, навчально-виховні заклади, держава, церква). Медіа не просто набувають статусу альтернативного чинника та інституту соціалізації, а й активно витісняють традиційні інституції за межі соціалізаційного процесу. Унаслідок цього складається ситуація [38], за якої ранній розвиток і первинна соціалізація значної кількості дітей, засвоєння ними соціальних знань і нагромадження необхідного життєвого досвіду відбуваються, по-перше, переважно на основі штучних і неприродних для дитячого віку репрезентацій, створених медіа, а по-друге - в умовах браку участі в цьому процесі соціалізувального оточення. Отже, медіасоціалізація означає й неоптимальну організацію життя дітей в умовах медіасередовища.

На основі узагальнення даних, представлених у фаховій літературі з проблематики соціалізації (Г.М. Авер'янова, Н.Ф. Голованова, В.В. Москаленко, Л.Е. Орбан-Лембрик, С.І. Розум), а також емпіричних даних, отриманих під час опитувань молоді, що навчається, та представників її соціалізаційного оточення (учителів, викладачів, батьків), виокремлено універсальні критерії успішної соціалізації (або критерії соціалізованої особистості), які відбивають внутрішню зрілість соціального суб'єкта і поведінковий рівень цієї зрілості:

1) просоціальність ("присутність у світі”, соціальна активність як небайдужість, психологічне включення у відносини із соціумом, готовність із ним взаємодіяти на засадах загальнолюдських цінностей) як опозиція соціальному егоїзмові ("відсутність у світі”, використання його у власних егоїстичних інтересах, асоціальність, емоційне відчуження, маргінальність);

2) соціальна мобільність (соціальна активність як активна соціальна дія, просоціальна поведінка, належний рівень цілей і домагань) - як опозиція соціальній іммобільності (громадянській пасивності, поведінці уникання).

Ці критерії дають підстави поділяти суб'єктів соціалізації як таких (і як представників медіааудиторії) на чотири типи:

1) просоціальний, соціально мобільний (активний, лідерський, орієнтований на суспільно значущі цілі й завдання);

2) просоціальний, соціально іммобільний (інертний, конформний, орієнтований на традиції та ухвалені більшістю соціальні норми й цінності);

3) соціально мобільний, індивідуалістичний (порушник усталеного соціального порядку, орієнтований на суто егоїстичні цілі і завдання);

4) соціально іммобільний, індивідуалістичний (інертний, байдужий, орієнтований на ситуаційні, переважно прагматичні цілі, маргінальний).

Означені критерії і репрезентовані ними показники соціалізації формуються протягом дитинства (первинного соціологічного циклу) на тлі (і при цьому відносно автономно) [39], розгортання суб'єктності учасників соціалізаційного процесу. Тому успішність їхнього формування в повному обсязі доцільно й коректно визначати по завершенні первинного соціалізаційного циклу (по закінченні дитиною загальноосвітньої школи). Універсальні ефекти (і, відповідно, критерії) успішно соціалізованого індивіда може бути вкладено у два великі блоки, які репрезентують:

1) сформовану в нього внутрішню настанову існувати, функціонувати, розвиватися у сфері вимог соціального контролю (власне, його просоціальність - як універсальну внутрішньоособистісну ознаку);

2) практичну його здатність активно діяти і самовдосконалюватися як активний соціальний суб'єкт (власне, соціальну мобільність - як зовнішню, поведінкову ознаку).

До завершення первинного соціалізаційного циклу оцінка ступеня сформованості показників соціалізації має певні особливості, оскільки фактично оцінюється "сировина”, "напівфабрикат”, а тому природний у цій ситуації висновок про соціалізаційну незрілість є самоочевидним. У зв'язку із цим найбільш загальними (універсальними) критеріями успішності первинної соціалізації є:

1) сформовані стосунки емоційної прив'язаності і довіри між дитиною і соціалізувальним оточенням;

2) готовність дитини взаємодіяти з соціалізувальним оточенням і піддаватися (підпорядковуватися) його впливам;

3) засвоєння і відтворення нею (як активним спадкоємцем) пропонованих соціалізувальним оточенням (як активним спадкодавцем) зразків і норм почуттів, мислення і поведінки [40].

Висновок

Після 2000 року національна система аудіовізуальних ЗМІ в Україні знаходиться у фазі інтенсивного нарощування своїх потужностей і сьогодні можна дати цілком оптимістичний прогноз щодо динаміки її кількісного зросту на найближчі 5-7 років.

Перед батьками, вчителями, вихователями, та взагалі перед всим суспільством сьогодні стоїть благородне завдання підготувати дитину до життя в швидкоплинному інформаційному середовищі, не допустити, щоб дитина "заблукала" в ньому або щоб віртуальне існування заслонило для них реальне життя. Позитивними наслідками впливу ЗМІ на виховання дитини є прискорення процесів соціалізації, адаптації до сучасних умов життя у відповідному суспільстві, розширення розумових і творчих здібностей, формування в дітей власної думки щодо історичних, політичних і світових проблем суспільства.

Список використаних джерел

1. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. К.; Ірпінь: ВТФ "Перун”, 2001.1440 с.; перевид. з додатками і доповненнями, 2005 р.1728 с.

2. Гальвецкій К.А. "Про людину, його розумових здібностях і його виховання" - М., 1938. - С.10.

3. Гундарова І. "Про наслідки сприйняття телевізійної інформації молодшими школярами" // Виховання школярів - 2005рік. - № 9. - С.49-53.

4. "Методичні діалоги" // журнал "Методичні діалоги", 2011. №6. С.7-24.

5. Минбалеев А.В., Бесова Е.С. Допрофессиональное медиаобразование и журналистика // Медиаобразование. 2008. № 4. С.4-13.

6. Медіаосвіта за кордоном: теорії медіаосвіти та коротка історія розвитку // Вища освіта України, 2006. № 3. С.104-108;

7. Онкович Г.В. Пресодидактика. Читаймо газету разом! Ч.І. Навч. посібник. К.: ІСДО, 1993.60 с.

8. Онкович Г.В. Медіа-педагогіка і медіа-освіта: поширення у світі // Дивослово, 2007. - No 6. - С.2-4.

9. Потятинник Б. Масова журналістська освіта - а чому б ні? // МедіаКритика: Щоквартальний дайджест електронного журналу. Львов: ЗУМЦНЖ, 2005. Ч.10. С.7-10.

10. Потятинник Борис. Масова журналістська освіта - а чому б ні? // МедіаКритика: Щоквартальний дайджест електронного журналу. - Львов: ЗУМЦНЖ, 2007. - Ч.12. - С.14-17.

11. Педагогічний словник /За ред. Ярмаченка М.Д. - К.: Педагогічна думка, 2001. - 516 с.

12. Робак В. До питання про розвиток медіапедагогіки у Німеччині // Другий український педагогічний конгрес. Львів: ТзОВ Камула, 2006. С.275-286. Чемерис І. М.

13. Робак Володимир. До питання про розвиток медіапедагогіки у Німеччині // Третій український педагогічний конгрес: Збірник матеріалів конгресу. - Львів: ТзОВ Камула, 2010. - 601 с. - С.155 - 168.

14. Современный словарь по педагогике / Укладач Рапацевич Е.С. - Мн.: "Современное слово", 2001. - 928 с.

15. Соціально-політичний словник-довідник / за ред. проф. М.П. Іщенка. - Черкаси: Відлуння, 1999. - 304 с.

16. Соціолого-педагогічний словник /за ред.В. В. Радула. К.: ЕксОб, - 304 с.

17. Український орфографічний словник / Близько 165 тис. слів / за ред. .

В.М. Русаніського. - 5-е вид., переробл. і доповн. - К.: Довіра, 2006. - 940 с. - (Словники України).

18. Федоров А.В. Медиаобразование в России и Украине: сравнительный анализ современного этапа развития (1992 - 2008) // Медиаобразование. 2008. № 4. С.23-45.

19. Фатиміна Валентина. Журналістська освіта в Німеччині в ХХІ столітті: проблеми й перспективи // МедіаКритика: Щоквартальний дайджест електроннного журналу. - Львов: ЗУМЦНЖ, 2005. - Ч.10. - С.55 - 58.

20. Федоров А., Челышева И. Медиаобразование в современной России: основне модели // Высшее образование в России, - 2004. - No 8. - С.34-39.

21. Чемерис І.М. Медіаосвіта за кордоном: теорії медіаосвіти та коротка історія розвитку // Вища освіта України, 2006. - No 3. - С.104 - 108.

22. Шариков А.В. Концепция медиаобразования во второй ступени средней образовательной школы. М: Академия педагогических наук СССР, 1991. - 23 с.

23. Матвієнко В.Я. Соціальні технології. - К.: Українські пропілеї, 2001. - С.446-474.

24. Мищишин І., Троханяк Н. Медіаосвіта як засіб формування медіакультури сучасної молоді // Вісник Львівського університету. Серія педагогічна. - 2006. - Вип.21. - Ч.1. - С.161-166.

25. Москаленко А.З. Два кити: Журналістика як система засобів масової інформації. Журналістика перехідного періоду. - К.: Школяр, 1997. - 360с.

26. Новикова А.А. Медиаобразование в США: проблемы и тенденции // Педагогика. - 2000. - №3.

27. Ожегов, С.І. Тлумачний словник російської / С.І. Ожегов, Н.Ю. Шведова. - М., 1996.

28. Основи масово-інформаційної діяльності: Підручник // А.З. Москаленко, Л.В. Губерський, В.Ф. Іванов. - К., 1999. - 634 с.

29. Павлова Е.Д. Манипуляционный потенциал средств массовой информации // Актуальные проблемы современной науки. - 2004. - № 2. - С.145-146.

30. Панов З. "Інтернет-залежність": причини наслідки / З. Панов // Учитель. - 2007. - № 5.

31. Павлова Е.Д. Манипуляционный потенциал средств массовой информации // Актуальные проблемы современной науки. - 2004. - № 2. - С.145-146.10.

32. Педагогіка: Підручник / Під ред. Л.П. Крившенко. М., 2006.

33. Петров В.П. Інтернет у світовому інформаційному просторі / В.П. Петров, С.В. Петров // ОБЖ. - 2008. - № 8.

34. Політологія / За ред. О.І. Семківа. - Львів, 1994. - С.430

35. Почепцов Г.Г. Психологические войны. - М.: "Рефл-бук", К.: "Ваклер" - 2002. - 528 с.

36. Полуехтова И.А. Телевидение как механизм социального контроля // Вестник Московского университета. - Сер.10. - 1998. - № 1.

37. Потятиник Б.В. Медіа: ключі до розуміння. Серія: Медіакритика. - Львів: ПАІС, 2004. - 312 с.

38. Прокофьев В.Ф. Тайное оружие информационной войны: атака на подсознание. - М.: Синтег, 2003. - 408 с.

39. Разинов Ю.О. Інтернет як подія культури. Всеросійська науково-практична конференція.

40. Рогозянский М.Е. Виховний потенціал телебачення: теоретичні питання, осмислені практиком /М.Е. Рогозянский // Освіта й суспільство. - 2008. - № 2.

Додаток А

Термінологічний медіасловник

Масмедіа, медіа - засоби масової інформації (радіо, телебачення, преса, кіно, фотографія, відео, мультимедійні комп'ютерні системи, Інтернет).

Медіавиховання - формування світоглядних позицій, інтересів, потреб, ідеалів, мотивів, ціннісних орієнтацій, свідомості, переконань, суджень, а також конкретних рис характеру, моделі поведінки та культури поведінки засобами масової інформації.

Медіаосвіта - частина освітнього процесу, спрямована на формування в суспільстві медіа-культури, підготовку особистості до безпечної та ефективної взаємодії із сучасною системою масмедіа, включаючи як традиційні (друковані видання, радіо, кіно, телебачення), так і новітні (комп'ютерно опосередковане спілкування, інтернет, мобільна телефонія) медіа з урахуванням розвитку інформаційно-комунікаційних технологій.

Медіапедагоги - учителі, викладачі, вихователі всіх ланок системи освіти, керівники медіа-студій різного профілю в структурі центрів роботи з молоддю та інших організацій, які мають відповідну педагогічну і медіапсихологічну компетентність та впроваджують медіаосвіту.

Медіакультура - сукупність інформаційно-комунікаційних засобів, що функціонують у суспільстві, знакових систем, елементів культури комунікації, пошуку, збирання, виробництва і передачі інформації, а також культури її сприймання соціальними групами та соціумом у цілому. На особистісному рівні медіакультура означає здатність людини ефективно взаємодіяти з масмедіа, адекватно поводитися в інформаційному середовищі.

Медіаобізнаність - рівень медіакультури, який передбачає засвоєння особистістю системи знань про засоби масової комунікації, їх історію та особливості функціонування, користь і шкоду для людини, уміння убезпечити себе від негативних інформаційних впливів і вільно орієнтуватись у світі інформації.

Медіаграмотність - рівень медіакультури, який стосується вміння користуватися інформаційно-комунікативною технікою, виражати себе і спілкуватися за допомогою медіазасобів, свідомо сприймати і критично тлумачити інформацію, відділяти реальність від її віртуальної симуляції, тобто розуміти реальність, сконструйовану медіаджерелами, осмислювати владні стосунки, міфи і типи контролю, які вони культивують.

Медіатворчість - компетентне і здорове самовираження особистості та реалізація її життєвих завдань, покращення якості міжособової комунікації і приязності соціального середовища, мережі стосунків і якості життя в значущих для особистості спільнотах.

Размещено на Allbest.ru