Розумове виховання: цілі, завдання, сутнісні характеристики процесу розумового виховання (за В.О. Сухомлинським)

Розумове виховання як складова теорії виховання всебічно розвиненої особистості. Сутнісні характеристики цього процесу за В.О. Сухомлинським та роль педагога у ньому. Зв’язок навчальної та трудової діяльності. Формування й розвиток потреби в самоосвіті.

Рубрика Педагогика
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 17.03.2015
Размер файла 42,3 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Сумський державний педагогічний університет ім. А.С. Макаренко

Кафедра педагогіки

КУРСОВА РОБОТА

Розумове виховання: цілі, завдання, сутнісні характеристики процесу розумового виховання (за В.О. Сухомлинським)

Підготувала:

студентка 332(2) групи

інституту філології

Кондратенко Ольга

Суми 2008

План

Вступ

Розділ 1. Розумове виховання - складова теорії виховання всебічно розвиненої особистості

1.1 Цілі і завдання розумового виховання

1.2 Навчання - найважлмвіший засіб розумового виховання

Розділ 2. Сутнісні характеристики процесу розумового виховання

2.1 Поєднання навчальної та трудової діяльності у розумовому вихованні

2.2 Самоосвіта підлітків

2.3 Педагогічне керівництво розумовим розвитком дитини

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

В.О. Сухомлинський увійшов в історію вітчизняної і світової педагогіки як видатний педагог-гуманіст, який утверджував самоцінність дитячої особистості, необхідність зосередження педагогічного процесу на потребах розвитку творчих сил кожної дитини у різних видах діяльності, виховання на засадах загальнолюдськихі національних цінностей. Ця благородна і дуже складна місія гуманної педагогіки реалізована у спадщині Василя Олександровича багатопланово і водночас цілісно.

Однією з найважливіших складових педагогічної системи Сухомлинського є теоритичне обгрунтування і практичне втілення шляхів розумового розвитку дитини у навчально-виховному процесі.

Розвиваючи і поглиблюючи ідеї гуманної педагогіки Ж.-Ж. Руссо, Й.Г. Песталоцці, К. Ушинського, Я. Корчака, психологів Ж. Паже, Л. Виготського, він творчо синтезував і збагатив психологічні і педагогічні знання про сутність і рушійні сили розвитку дитини, зокрема розумового розвитку, розкрив шляхи і засоби взаємозв'язку навчання і розвитку.

Його твори відомі у виданнях різними мовами від болгарської до японської: спадщина видатного педагога розглядається у провідних університетах і педагогічних інститутах Європи, окремі статті та уривки з фундаментальних праць друкуються в педагогічних журналах Росії, Польщі, Німеччини, Чехії, Словаччини, Румунії, Австрії, Іспанії, Фінляндії та ін. країн.

Актуальність. Система розумового виховання В.О. Сухомлинського з кожним роком привертає все більше уваги широкої наукової і педагогічної громади як в нашій країні, так і за кордоном, адже сучасний етап розвитку суспільства висуває нові вимоги до організації освіти. Процес реформування освіти здійснюється у напрямку зміни мети навчання. Першочерговим його завданням є не організація передачі знань, а процес формування навичок і вмінь самостійного їх здобуття. За такого підходу нової актуальності набувають погляди В.О. Сухомлинського на розумове виховання.

Стан дослідженості. Дана проблема є досить дослідженою в наш час. Її вивченням займалась велика кількість вчених та педагогів. Серед них: М. Орап, А.М. Борисовський, С.П. Максимюк, М.І. Мухін, Л.В. Калузька, Л. Бондар та ін. Крім того, деякі з них на основі ідей В.О. Сухомлинського розробили свої власні праці. Наприклад М. Орап видала посібник з розвитку мовлення першокласників у період навчання грамоти „Барвисте мовлення„ .

Об'єктом вивчення є процес розумового виховання у педагогічній спадщині В.О. Сухомлинського.

Предмет вивчення - цілі, завдання, особливості, основні характеристики системи розумового виховання видатного педагога.

Мета даної курсової роботи - дослідити цілі, завдання, сутнісні характеристики та значення системи розумового виховання В.О. Сухомлинського.

Для досягнення мети можна поставити наступні завдання:

1. Проаналізувати літературу відповідно до теми даної курсової роботи.

2. З'ясувати цілі і завдання розумового виховання за В.О. Сухомлинським.

3. Обгрунтувати роль педагога в процесі розумового розвитку дитини.

4. Дослідити значення процесу навчання в системі розумового виховання.

5. Проаналізувати зв'язок навчальної та трудової діяльності у процесі розумового виховання.

6. З'ясувати значення самоосвіти підлітків в системі розумового виховання В.О. Сухомлинського.

Методи. При написанні даної курсової роботи були використані наступні методи: конкретноісторичні, порівняльноісторичні, конкретнонаукові (теоретичні - аналіз літератури та педагогічних робіт), типологізація (класифікація), аналіз педагогічних явищ, фактів і подій.

Теоретичне значення. У даній роботі було вдало здійснено підбір літератури та використано велику кількість джерел тих авторів, які цікавились цією темою.

Практичне значення цього дослідження полягає у тому, що проведений в ньому аналіз та зроблені висновки можуть бути використані педагогами у їх викладацькій діяльності, студентами у підготовці до практичних та семінарських занять, а також воно може служити допоміжним матеріалом у написанні дипломних робіт з даної теми.

розумовий виховання самоосвіта особистість

Розділ 1. Розумове виховання - складова теорії виховання всебічно розвиненої особистості

1.1 Цілі і завдання розумового виховання

Розумове виховання - одна із найважливіших складових системи всебічно розвиненої особистості. Сухомлинський вважав, що воно передбачає набуття знань, і формування наукового світогляду, розвитку пізнавальних і творчих здібностей, створення культури розумової праці, виховання інтересу і потреби в розумовій діяльності, в постійному збагаченні науковими знаннями, в застосуванні їх на практиці.

«Розумове виховання відбувається в процесі набування наукових знань, але не зводиться до нагромадження певного їх обсягу» [19, 206]. Василь Олександрович вважав, знання повинні стати переконаннями особистості, її духовним багатством, впливати на ідейні погляди, результати діяльності людини, на її суспільну активність та інтереси. Лише за цих умов набуття знань і їх поглиблення будуть фактором розумового виховання.

Головною метою розумового виховання є розумовий розвиток. Сухомлинський говорив, що як без знання абетки людина не може читати, так без розумового розвитку, без гнучкої, живої думки неможливе розумове виховання.

Учень розумово виховується тільки тоді, коли його оточує атмосфера багатогранних інтелектуальних інтересів і запитів. Тому видатний педагог говорив, що турбота про інтелектуальне багатство всього шкільного житгя є важливою умовою повноцінного розумового виховання.

Кожен учитель повинен бути умілим, вдумливим вихователем розуму учнів. Сухомлинський вказував, що перш ніж учити дітей запам'ятовувати, їх потрібно вчити думати, мислити, аналізувати факти і явища оточуючого світу. «Розумове виховання в процесі навчання здійснюється лише тоді, коли накопичення знань, розширення обсягу знань учитель розглядає не як кінцеву мету процесу навчання, а тільки як один із засобів розвитку пізнавальних і творчих сил і гнучкої, допитливої думки» [19, 207]. У такого вчителя знання, набуті учнями, виступають як інструмент, за допомогою якого учень свідомо здійснює нові кроки в пізнанні оточуючого світу. Василь Олександрович звертав увагу на те, що перенесення засвоєних методів пізнання на нові об'єкти стає закономірністю розумової діяльності учнів: далі вони вже самостійно досліджують причинно-наслідкові зв'язки нових явищ, процесів, подій. У зв'язку з цим, на думку В. О. Сухомлинського , важливими елементами розумового виховання в процесі навчання є: при вивченні предметів природничого циклу - продуктивна праця, дослідження, експерименти; при вивченні гуманітарних дисциплін - самостійне вивчення життєвих явищ, літературних джерел, літературно-творчі досліди.

Розумове виховання необхідне людині не лише для того, щоб вона застосовувала знання в праці, але і для повноцінності духовного життя - для того, щоб уміти цінувати багатство культури і мистецтва. Зміст освіти потрібно розглядати не тільки з точки зору практичного застосування знань в праці.

На думку Сухомлинського, не можна ототожнювати освіченість і розумове виховання, коло знань, набутих у школі, і ступінь розумового розвитку, хоча останнє залежить від об'єму знань. Він говорив, що розумове виховання - дуже складний процес, що включає в себе становлення світоглядних переконань, ідейної та творчої цілеспрямованості розуму в тісному поєднанні з працею, суспільної активності особистості, що гармонійно поєднує в собі навчально-виховний процес в школі і житті суспільства.

У процесі навчання здійснюється основна мета розумового виховання - розвиток інтелекту. «Випускник школи може чогось і не знати, але він обов'язково повинен бути розумною людиною. Ще і ще раз варто повторити: розумова вихованість не рівнозначна об'єму набутих знань; вся суть в тому, як проходить життя знань в складній і багатосторонній діяльності людини» [21, 921.

Василь Олександрович вважав, що мати творче мислення, бути розумним повинен і майбутній математик, і майбутній тракторист. Розум повинен давати щастя насолоди культурними і естетичними цінностями. Виходячи з цієї думки, якщо учня готувати до вузько професіональної діяльності, то життя його буде бідним, не цікавим.

«Жива, допитлива, творча думка формується у вихованця лише тоді, коли по відношенню до знань він займає свою особисту життєву позицію. Активне вираження особистого відношення до набуття знань -- і є те, що слід називати розумом особистості, яка формується» [21, 93]. Активність полягає перш за все в тому, що дитина стає діяльним, зацікавленим учасником процесу оволодіння знаннями; пізнання, навчання надає завдяки цьому глибоке почуття радості, емоційного піднесення. «Інтелектуальні почуття - це родючий грунт, на який падають зерна знань і з якого виростає розум» [21,94].

Гармонійне розумове виховання може бути здійснене при тій умові, на думку великого педагога, якщо надбанням вихованця стає найбільш цінне інтелектуальне багатство людства. Сухомлинський підкреслював, що програма загальноосвітньої школи передбачає вивчення основ наук про природу і суспільство, про людський організм і мислення, про працю, мистецтво. Нелегке завдання школи заклечається в тому, щоб кожний викладач, виконуючи місію вихователя, розкрив перед свідомістю учнів свій предмет як джерело розумового виховання, щоб вивчення предмету стало складовою всебічного розвитку особистості. У знанні основ наук потрібно бачити подвійне значення: по-перше, кожен предмет і всі предмети в цілому необхідні кожному вихованцю як умова його гармонійного розвитку; по-друге, той чи інший предмет необхідний тому чи іншому учню як джерело розвитку його індивідуальних нахилів, здібностей, формування професіональної орієнтації. Перше призначення в загальноосвітній школі є переважаючим. Кожен повинен бути в певній мірі і математиком, і фізиком, і хіміком, і біологом, і істориком, і літературознавцем - в тій мірі, в якій це необхідно для всебічного розвитку. «Знання по кожному предмету несуть в собі виховний потенціал для становлення, формування живого, творчого розуму. Тому не можна погоджуватися з думкою, що для того, у кого немає, наприклад, математичних здібностей, допустимі і поверхневі знання по даному предмету» [21,94-95].

Важливим для розвитку об'ємності і гнучкості розуму є єдність знань і вмінь. Знати, писав Сухомлинський, -- це значить перш за все уміти користуватися знаннями. Наука стрімко розвивається. Накопичуються знання. І в наші дні ступінь інтелектуального розвитку людини визначається перш за все тим, як вона вміє орієнтуватися в безкрайньому океані знань, як вміє користуватися джерелами знань.

Сухомлинський був одним із перших в сучасній педагогіці, хто звернув серйозну увагу на формування в учнів інтелектуальних умінь та навичок і став працювати над цією проблемою.

Він говорив своїм колегам, що людина без умінь та навичок не зробить бочку, не зробить на токарному станку деталь. Учням також потрібні вміння та навички. Людський розум потрібно навчити мислити, запам'ятовувати, відтворювати. Коли учень навчиться вчитися, йому в школі буде цікаво. Він буде щасливий, буде прагнути до знань. Чим більше учні опановують навиків розумової діяльності, тим краще вони вчаться. Ні про яку успішність не можна вести мову, якщо учень не вміє бігло і виразно читати і грамотно писати.

В.А. Сухомлинський, намагаючись допомогти учням знайти ключі до знань, намітив основні уміння та навички, за допомогою яких кожен учень може гарно оволодіти програмним матеріалом середньої школи, не тільки збагатити свою пам'ять, а й розвинути розум, стати мислячою особистістю.

Ось список умінь та навичок, якими, за переконаннями Сухомлинського, повинен оволодіти кожен учень:

Уміння спостерігати явища оточуючого світу.

Уміння думати - зіставляти, порівнювати, протиставляти, знаходити незрозуміле; уміння дивуватися.

Уміння висловлювати думку про те, що учень бачить, робить, думає.

Уміння виділяти логічно завершені частини в прочитаному, встановлювати взаємозв'язок і взаємозалежність між ними.

Уміння знаходити в книзі матеріал-відповідь на питання.

Уміння знаходити книгу з питання, що цікавить учня.

Уміння робити аналіз тексту в процесі читання.

Уміння слухати вчителя і одночасно записувати його розповідь.

Уміння читати текст і одночасно слухати інструктаж учителя про роботу над текстом.

І0.Уміння написати твір, оповідання про те, що учень бачить навколо себе, спостерігає.

11.Уміння бігло, виразно, свідомо читати.

12.Уміння бігло, достатньо швидко і правильно писати тощо.

Між ними уміннями і фактичним об'ємом знань, які засвоює дитина, повинна бути гармонія. Якщо уміння відстають від знань, то навчання перетворюється для дитини вже в початковій школі в неприємну, тяжку справу, зникає найважливіший супутник успіху - інтелектуальна радість, радість пізнання. Сухомлинський вважав однієї із найважливіших практичних і теоретичних проблем школи створення гармонії умінь і знань.

Учити та виховувати дітей нелегко. У навчанні та вихованні повинні зливатися зусилля педагога та учня. Якщо учень не хоче вчитися, учитель ніколи нічому його не научить. Потрібно пробудити у дитини бажання вчитися. Цього можна досягти, якщо учня навчити вчитися, щоб він бачив результати своєї розумової праці.

Сухомлинський говорив, що за дванадцять років він зустрів лише одного учня, який навмисно не хотів виконувати завдання. В інших випадках діти погано навчалися через те, що не вміли працювати.

Втілення ідеї розвивального навчання педагога-практика в сучасній педагогічній науці і практиці спрямоване на те, щоб поряд із формуванням знань, умінь та навичок забезпечувалась оздоровча функція школи.

У книзі В.О. Сухомлинського «Серце віддаю дітям» цій темі присвячено розділ «Школа під голубим небом». Охайність, чистота належать до вагомих компонентів особистої культури учнів. Василь Олександрович приділяв постійну увагу розвитку цих якостей з перших днів перебування дітей в школі. Він особисто перевіряв, чи зручний, охайний і підхожий до сезону одяг вони носять, чи відповідного розміру взуття. У «Школі радості педагоги прагнули знати, що відбувається в душі кожної дитини, з яким настроєм вона прийшла до школи.

Вчителі Павлиської школи виявляли причини відхилень в учнів від здорового способу життя. Нерідко це були «тепличні умови» розвитку дітей у сім'ях. Тому він говорив батькам, що в літню пору дітям можна приходити босоніж, легко вдя їстися з урахуванням погодних умов, у теплі дні -здійснювати походи, екскурсії на значні відстані. Радив батькам, щоб діти їли горіхи, фрукти, овочі, багаті вітамінами.

Отже, підсумовуючи вищесказане, необхідно наголосити на тому, що ціль розумового виховання за Сухомлинським є розумовий розвиток особистості, який передбачає набуття фундаментальних знань, формування наукового світогляду, розвиток пізнавальних і творчих здібностей, виховання інтересу і потреби в розумовій діяльності, в збагаченні знаннями та використанні їх на практиці. А завдання розумового виховання є не що інше як навчити учня ефективно вчитися, мислити, запам'ятовувати, відтворювати і тоді в дітей з'явиться бажання до опанування навчання. Адже чим більше вони освоюють навиків навчання, тим останнє є успішнішим. Та ні про яку успішність не можна вести мову, якщо учень не вміє елементарного, наприклад, виразно читати чи грамотно писати.

1.2 Навчання - найважливіший засіб розумовою виховання

В.О. Сухомлинський, створюючи свою педагогічну систему, враховував положення теорії Л.С. Виготського про провідну роль навчання в розвитку дітей. Досвід Павлиської школи підтвердив стратегічну правильність ідей розвитку особистості, висловлених іменитими попередниками.

В.О. Сухомлинський виходив з того, що вчителям слід не чекати природного дозрівання психічних функцій дітей, а за допомогою відповідного розвивального середовища, змісту і методики навчання прискорювати їх розвиток. І водночас дуже вдумливо враховувати готовність дитини до навчання, психофізіологічні особливості їх розвитку.

«Дуже важливо, щоб чарівний світ природи, гри, краси, музики, фантазії, творчості, що оточує дітей до школи, не закрився перед дитиною класними дверима» [23, 111]. Навчання в перші місяці й роки шкільного життя не повинно перетворюватися на єдиний вид діяльності. Сухомлинський вважав, що дитина лише тоді полюбить школу, коли вчителі щедро розкриють перед нею ті самі радості, які були в неї раніше. Разом з тим навчання не можна пристосовувати до радостей, навмисно полегшувати тільки для того, щоб дитині воно не здавалося нудним. Бо дітей потрібно поступово готувати до найголовнішої справи всього людського життя - до серйозної, наполегливої, старанної праці, яка неможлива без напруження думки.

Важливе виховне завдання Сухомлинський вбачав в тому, щоб поступово прищеплювати дітям навички напруженої, творчої розумової праці. Дитина повинна вміти абстрагуватися від усього, що оточує її в цей момент, щоб спрямувати розумові зусилля на досягнення мети, поставленої вчителем чи самою дитиною. Василь Олександрович прагнув до того, щоб діти звикали до такої зосередженості. Лише за такої умови розумова праця може стати улюбленою справою.

Завдання початкової школи -- поступово привчити учнів переборювати труднощі не тільки в фізичній, а й інтелектуальній праці. Діти повинні зрозуміти саму сутність інтелектуальної праці, яка, на думку великого педагога, полягає в напруженні розумових зусиль, у проникненні в різноманітні складності й тонкощі, деталі й суперечності речей, фактів, явищ. Ні в якому разі не можна допускати, щоб усе давалося учням легко, щоб дитина не знала, що таке труднощі. Поряд з процесом оволодіння знаннями виховується культура і самодисципліна розумової праці. «Інтелектуальне виховання - одна з тих сфер духовного життя, де вплив вихователя органічно зливається із самовихованням. Виховання волі починається з мисленої постановки мети перед собою, зосередження розумових сил, осмислення й контролю» [23, 112]. Важливе виховне завдання Сухомлинський бачив у тому, щоб діти саме в розумовій праці відчули, що таке важко.

Якщо дитині в навчанні все дасться легко, в неї поступово формуються лінощі думки, що розбещує людину, зумовлює легковажне ставлення до життя. Як не дивно, але лінощі думки розвиваються найчастіше в здібних дітей, якщо процес навчання не відкриває перед ними посильних труднощів. І розвиваються лінощі думки найчастіше в молодших класах, коли здібна дитина, легко оволодівши тим, що для інших дітей пов'язано з відповідним напруженням розумових сил, по суті байдикує. Не допустити неробства учнів - також своєрідне виховне завдання.

«Розумова праця учня, успіхи і невдачі в навчанні - це його духовне життя, його внутрішній світ, нехтування яким може призвести до сумних наслідків. Дитина не тільки взнає щось, засвоює матеріал, а й переживає свою працю, висловлює глибоке особисте ставлення до того, що їй вдається і не вдається» [23, 162].

Учитель для маленької дитини є живим втіленням справедливості. Коли учень першого класу отримує незадовільну оцінку, то він не тільки почуває себе нещасним, а й проймається почуттям неприязні, а нерідко й ворожості до вчителя. Учитель, який ставить двійку, по суті, за те, що дитина чогось не зрозуміла, здасться дітям несправедливою людиною.

Але в практиці виховного процесу нерідко трапляється так, що діти, дістаючи двійку за двійкою, ніби примиряються зі своєю долею, їм байдуже. Іноді таке ставлення дитини до своїх оцінок стає предметом глузування товаришів, поступово всі діти зживаються з цим, звикають, що у цих учнів і не може бути інших оцінок, крім двійок. В. Сухомлинський підкреслював, що це найстрашніше, що можна уявити в духовному житті особистості, яка формується. Чого чекати від людини, в якої з дитинства притупилося почуття власної гідності?

Одне з найважливіших виховних завдань полягає в тому, щоб у процесі оволодіння знаннями кожна дитина переживала людську гідність, почуття гордості. Василь Олександрович стверджував, що вчитель не тільки відкриває світ перед учнем, а й утверджує дитину в навколишньому світі як активного творця, що переживає почуття гордості за свої успіхи. Кожний свій крок на шляху пізнання діти роблять самостійно. «Розумова праця - це глибоко індивідуальний процес, що залежить не тільки від здібностей, а й від характеру дитини і від багатьох інших умов, часто непомітних» [23,163].

Сухомлинський був впевнений, що діти приходять до школи з щирим бажанням добре вчитися. Це бажання педагог називав «яскравим вогником», який є слабким і беззахисним, який можна легко погасити різким образливим словом чи байдужістю. «Життєдайним повітрям» для цього «слабенького вогника» є тільки успіх дитини в навчанні. Якщо дитина не бачить успіхів у своїй праці, її бажання навчатися згасає, і пробудити це бажання знову дуже важко. Дитина втрачає віру в свої сили, насторожується, відповідає зухвалістю на поради і зауваження вчителів. Або ще гірше: почуття власної гідності в неї притупляється, вона звикається з думкою, що ні до чого не здатна. «Серце охоплює гнів і обурення, коли бачиш таку байдужу, покірливу дитину, ладну терпляче слухати хоч цілу годину повчання вчителя, абсолютно байдужу до слів товаришів: ти відстаючий, ти залишишся на другий рік... Що може бути аморальніше за придушення в людини почуття власної гідності» [23,164].

Від того, як учень ставиться в роки дитинства і отроцтва до самого себе, яким він бачить себе в світі праці, величезною мірою залежить його моральне обличчя. Треба навчити дітей працювати, думати, спостерігати, усвідомлювати, що таке розумова праця, що означає добре працювати - і лише тоді можна ставити оцінки за успіхи. В. Сухомлинеький говорив, що дитина, яка ніколи не пізнала радості праці в навчанні, не пережила гордості від того, що подолала труднощі, - це нещасна людина. Дитина стає ледарем, бо вона не знає «щастя праці». Якщо дати дитині це щастя, навчити дорожити ним, то вона дорожитиме своєю честю, любитиме працю.

«Дати дітям радість праці, радість успіху в навчанні, пробудити в їхніх серцях почуття гордості, власної гідності -- це перша заповідь виховання» [23, 164]. В школах не повинно бути нещасних дітей - дітей, душу яких пригнічує думка, що вони ні на що не здатні. Успіх у навчанні - єдине джерело внутрішніх сил дитини, які породжують енергію для подолання труднощів, бажання вчитися.

Також, як говорив Сухомлинеький, учень повинен впевнитись в тому, що розумова діяльність - його праця, що вимагає великих зусиль, уміння заставити себе відмовитися від багатьох задоволень.

Варто ще раз повторити, що навчання не повинно зводитись до безперервного накопичення знань, до тренування пам'яті, нікому не потрібного, шкідливого і для здоров'я, і для розумового розвитку дитини зубріння.

Навчання побудоване на заучуванні і зубрінні, породжує інертність думки. Той, хто лише заучує, часто стає безпорадним перед елементарним розумовим завданням. Не володіючи навичками відбирати для заучування головне, необхідне, учень не вчиться думати. Василь Олександрович порівнював хорошого учня з досвідченим слюсарем, який кожен раз, беручи свій інструмент, не розглядає його, бо він уже йому знайомий, а зразу починає працювати; так і підготовлений до розумової праці учень повинен брати з багажу своїх знань азбучну істину, не напружуючи зусиль. А щоб інструмент не заіржавів і не перетворився у важкий тягар, потрібно ним постійно користуватися.

Василь Олександрович звертав увагу, одним із найсерйозніших недоліків шкільної практики є те, що, навчаючи дітей, працює переважно вчитель. Але необхідною умовою розумового розвитку є активна діяльність учнів в процесі навчання. Вчителі Павлиської школи вважали, що термін засвоєння знань з педагогічної точки зору краще замінити на термін набуття знань.

Відсутність активної діяльності проявляється перш за все в тому, що замість мислення посилено працює пам'ять: учень в кращому випадку намагається запам'ятати те, що пояснює вчитель. На перший погляд здається, що учень працює активно. Але насправді старі знання, накопичуючись в пам'яті, стають перешкодою до оволодіння новими. Навіть для добросовісного учня праця при такому навчанні важка, непосильна, тому що немає справжньої розумової діяльності: учень не переживає тієї радості відкриття, яка відіграє велику роль в розумовому розвитку.

Учень, який здобуває знання, докладаючи власні зусилля, по-перше, отримує велике моральне задоволення, по-друге, ніколи не відступає перед трудностями. Дуже важливо, щоб учень засвоював знання, активно працюючи: бачив, усвідомлював, переживав результати своїх зусиль; розумів, що глибина знань, міцність умінь та навичок залежить від нього, а не є випадковою удачею чи невдачею. Перш ніж навчати запам'ятовувати, потрібно гарно навчити думати, мислити, аналізувати факти і явища оточуючого світу. Від того, що лежить в основі знань, набутих в перші роки навчання - свідомий аналіз фактів і явищ чи заучування висновків у готовому вигляді, - залежить не лише міцність і глибина знань, але і твердість, стійкість переконань.

Також важливою умовою активізації інтелектуальної праці є правильна оцінка знань учнів. Сухомлинський вважав, що існуюча система оцінки знань має ряд недоліків. Одним із них є те, що оцінка, яку отримує учень, характеризує лише результати роботи і далеко не завжди саму роботу, тобто затрачені зусилля. Не у всіх дітей однакові сили, можливості, здібності, не всі однаково швидко осмислюють і запам'ятовують навчальний матеріал. Деяким учням навіть, щоб отримати трійку, треба докласти значних зусиль, і навпаки, нерідко четвірка дістається певним учням без значних зусиль з їхньої сторони. Ігнорується праця певних учнів. А це, в свою чергу, послаблює віру в свої сили як раз у тих, кому ця віра необхідна. «Уміло користуйтеся оцінкою знань - це дуже тонкий інструмент впливу на дитину» [22,433].

Тож згідно з ідеєю Сухомлинського, який враховував положення теорії Виготського про провідну роль навчання в розвитку дітей, вчителям можна не чекати природного дозрівання психічних функцій дітей, а навпаки за допомогою створення відповідного середовища та методів прискорювати його.

Розділ 2. Сутнісні характеристики процесу розумового виховання

2.1 Поєднання навчальної та трудової діяльності у розумовому вихованні

Величезне значення в розумовому вихованні, на думку Сухомлинського, має праця. Багаторічні спостереження павлиських учителів впевнено показали, що в трудолюбивих дітей формується живий допитливий розум. Однак важлива не всяка праця, а перш за все складна, яка вимагає тонкого уміння і майстерності, праця, у якій проявляються здібності до вдумливого аналізу фактів, явищ, зв'язків, закономірностей.

Розумовому вихованню, на думку Сухомлинського, сприяють такі види праці: конструювання і монтування діючих моделей установок, механізмів, приладів; вибір способів передач, перетворень, трансформації енергії і руху; вибір способів обробки матеріалів, вибір інструментів і механізмів, технологічних прийомів обробки; створення середовища, необхідного для нормального розвитку рослин і тварин, управління цим середовищем.

Під час трудових операцій, підкреслював видатний педагог, «відбувається складне явище: у кожний момент багато разів передаються сигнали від руки до мозку і від мозку до руки; мозок учить руку, рука розвиває, учить мозок» [22, 535].

Фізична праця тісно пов'язана з розумовим вихованням. Майстерність рук - це матеріальне втілення допитливого розуму. Дуже важливо, щоб в дитячі роки кожна дитина здійснювала руками свій замисел.

З перших кроків роботи в школі Сухомлинський прививав дітям любов до праці. Це був предмет його особливого піклування. Приходила дитина до школи, і її відразу задіювали з корисній діяльності. Вона садила дерева, вирощувала квіти, працювала в теплиці, заготовляла добрива. Підростала -- починала працювати в майстернях, допомагала в колгоспі на прополці, збирала врожай, на ферми шефствувала над телятами, над кролями. Становилась старшою - водила трактор, машину, косила сіно, працювала в учнівській бригаді, вирощувала хліб.

Виховна роль ручної праці залежить від того, що і як робить людина своїми руками, як процес праці пов'язаний з ходом думки працівника. В ручній праці павлиські вчителі придавали велике значення умінню, розрахунку, сумісності точності рухів з фізичними зусиллями у впливі на матеріал в процесі його обробки, з метою створення чогось нового. При цьому також турбувалися, щоб дитина вміла працювати не лише правою, а й лівою рукою, щоб обидві руки під час роботи взаємодіяли між собою. В. Сухомлинський вважав це виключно важливим питанням трудового виховання.

Також ручна праця грає велику роль в розвитку і абстрактного мислення. Від характеру ручної праці залежить формування таких узагальнюючих понять, як машина, механізм, технологічний процес та інші. Уміння мислити про працю, аналізувати мислено трудові процеси учень набуває лише після того, як протягом тривалого часу вчився думати, працюючи, впливаючи на предмет руками, конструюючи, моделюючи.

Робота рук, як говорив Сухомлинський, в процесі якої здійснюється замисел, сприяє розвитку таких якостей розуму, як критичність, гнучкість, широта і активність думки, здатність піддавати припущення і висновки перевірці. В одноманітній, із року в рік повторній роботі діти завжди повинні бачити щось нове. Так, наприклад, в Павлиській школі діти, вирощуючи протягом декількох років одну і ту ж культуру, одночасно проводять селекцію - відбирають насіння з рослин, в яких з'явилися ті чи інші цінні якості, і потім сіють це насіння на спеціальних грядках.

З такою метою павлиські вчителі завжди намагалися, щоб в ході трудової діяльності учнів змінювались умови, обставини - це доповнює замисел новими деталями, показує декілька способів досягнення мети. «Побільше простору для свідомої зміни обставин, для створення нових умов - цими педагогічними вимогами в більшій мірі визначається виховна цінність праці. Творчість починається тоді, коли в процесі праці народжуються нові ідеї, розвиваються замисли» [19,358].

Також Василь Олександрович говорив, що особливо важливе виховання сумісної діяльності розуму і рук для засвоєння уміння охопити мислено складний процес праці, зрозуміти взаємозалежність ряду обставин і явищ. Широта думки залежить в першу чергу від того, наскільки тісно в одній особі об'єднується творець замислу і виконавець роботи, конструктор і майстер, який втілює конструкцію життя. Тому павлиські вчителі не допускали, щоб менш здібним і недостатню активним учням в технічних гуртках відводилась роль простих виконавців того, що придумують більш активні і здібні. Здібності формуються лише за тих умов, коли людина сама здійснює свій замисел.

Сухомлинський вважав, що дуже важливо, щоб у кожного учня на певному етапі його трудової діяльності виник замисел більшої чи меншої складності трудового процесу (виростити високий урожай, зробити діяльну модель машини і т.д.). Спочатку цей замисел має загальний характер, його деталі ще не мають чітких контурів. Потім в процесі роботи він набуває все більш ясні контури деталізується. Так, у замислі зробити діяльну модель на прикладі справжньої машини спочатку немає конкретних уявлень про деталі конструкції, є тільки уявлення про головні принципи побудови і дії. Уміння перенести конструктивні особливості справжньої машини на модель залежить від широти думки.

«Розум дитини на кінчиках її пальців», - підкреслював Сухомлинський [23, 251]. Чим більше впевненості і винахідливості в рухах дитячої руки, чим складніші ці рухи, тим більш творчою є ця дитина; чим краще вона володіє інструментом, тим спостережливішою, уважнішою, здібнішою є дитина. Іншими словами: чим більше майстерності в дитячій руці, тим розумніша дитина. Майстерність залежить від розумових і фізичних сил дитини. «Сили розуму міцніють по мірі того, як удосконалюється майстерність, але і майстерність черпає свої сили з розуму» [23, 251]. В. Сухомлинський прагнув того, щоб пізнання оточуючого світу було активною взаємодією дитячих рук з оточуючим середовищем, щоб дитина спостерігала не тільки очима, але й руками, проявляла і розвивала свою допитливість не тільки запитаннями, а й працею. Природа не здатна сама по собі творити чудеса - розвивати природні сили дитини, виховувати її розум, збагачувати думки. Без активних зусиль, без праці не можна розкрити всі задатки природи.

Отже, що означає ідея: праця - основа всебічного гармонійного розвитку? За ідеями Сухомлинського в практичній роботі з дітьми та підлітками це означає, що трудова діяльність міцно пов'язана з інтелектуальним, моральним, естетичним, емоціональним, фізичним розвитком. Зв'язок навчання і праці не слід сприймати спрощено, як практичне закріплення, перевірку знань на практиці, отриманих на уроці. Знайти таку трудову діяльність, яка б розвивала розумові сили і здібності - одне із головних завдань розумового і трудового виховання.

2.2 Самоосвіта підлітків

Під цим поняттям Василь Олександрович Сухомлинський мав на увазі комплектування особистої бібліотеки та розумову працю вдома, на самоті.

Серед багатьох засобів виховання педагог особливо виділяв книгу. Думка про те, що дитина повинна багато читати, читати, думаючи, червоною ниткою проходить через усі його твори.

Сухомлинського турбувала розповсюджена в школах хвороба, яку він назвав безкнижність. Книга не ввійшла в життя учнів, не стала їх повсякденною духовною потребою.

«Дивно, що в багатьох школах є і майстерні, і робочі кімнати, і кабінет технічних засобів навчання, але немає головного - кімнати для читання, кімнати книги, - говорив Сухомлинський. - Я впевнений, що така кімната повинна бути одним із яскравих спалахів духовного життя юнацтва. Найважливіше освітнє і виховне завдання школи полягає в тому, щоб юнаки і дівчата знаходили найвищу насолоду в читанні» [16,267- 268].

Василь Олександрович говорив, що в своїй практичній роботі мав на увазі дві програми навчання: перша - це обов'язковий для заучування і зберігання в пам'яті матеріал, друга - позакласне читання, а також інші джерела інформації.

Чим складніший матеріал, який потрібно запам'ятати, тим значнішим повинен бути «інтелектуальний фон». Іншими словами, щоб краще запам'ятовувались формули, правила, висновки та інші узагальнення, учню потрібно прочитати, продумати багато матеріалу, який не потрібно запам'ятовувати. Читання повинно бути тісно пов'язане з навчанням. Якщо воно являє собою поглиблення фактів, явищ, предметів, що являються основою для узагальнень, що зберігаються в пам'яті, то таке читання сприяє запам'ятовуванню. На думку Василя Олександровича, таке читання і можна назвати створенням інтелектуального фону.

Сухомлинський стверджував, що по-справжньому захопленого книгою учня захоплюють знання. Якщо дитина закохана в книгу, навчання в школі для неї не тягар, а духовна потреба, вона не мислить свого життя без духовного збагачення.

Щоб читання художньої та науково-популярної літератури стало для учня духовною необхідністю, багато залежить від вчителя, його ерудиції, начитаності. Сухомлинський радив учителям не обмежуватися методичною літературою, а читати і наукову, і художню. На уроках він повинен заполонити учнів своїм розумом. Тоді в них з'явиться бажання прочитати книгу з розділу або теми, що вивчається.

«Ми пануємо над юними душами думкою і тільки думкою, - говорив Сухомлинський. - Наша думка запалює в наших учнів бажання вчитися. Наша думка пробуджує неподоланне тяжіння до книги» [ 15,605].

Саме через це Сухомлинський постійно стверджував, що сутність школи та педагогічної праці полягає в створенні атмосфери любові до книги, поваги до книги. І якщо в школі немає книг, які потрібні для всебічного розвитку особистості, для збагачення її духовного життя, або якщо книг не люблять і байдуже до них відносяться, то це ще не школа.

Василь Олександрович рекомендував учителям присвячувати години шкільних занять подорожам по безкрайньому морю книг. Також радив дбати про те, щоб у кожного учня була своя бібліотека. В Павлиській школі, коли батьки приводять дитину до школи, учитель рекомендує батьку та матері створювати для своєї дитини бібліотеку, пояснює, що це найбільше духовне багатство. На свято, на день народження нехай вони їй дарують книгу. Це повинно стати гарною традицією. На час закінчення початкової школи особиста бібліотека кожного вихованця налічувала не менше 150 книжок, а в окремих дітей - 400 - 500. Особливо дбали про дітей, що росли в складних сім'ях. їм книги дарували піонерська організація, батьківський комітет, директор.

Щоб виховати у дітей початкових класів інтерес до книги, любов до книги, в школі створена Кімната казки. Це звичайна класна кімната. Стіни в ній прикрашені картинами на сюжети популярних казок. В кімнаті на підлозі розісланий палас. На ньому сидять діти і слухають вчительку, яка читає або розповідає їм казку.

В Кімнаті казки зародився ляльковий театр і драматичний гурток. Сухомлинський тут читав дітям казки Андерсена, К. Ушинського, братів Грім, К. Чуковського, С. Маршака, «Пригоди Мюнхгаузена», «Подорож Гулівера», «Казку про царя Салтана», розповідь «Янко музикант». В Кімнаті казки у дітей народжувався інтерес до книги, виховувався розум, добрі людські почуття.

«Завдяки казці дитина пізнає світ не тільки розумом, а й серцем. і не тільки пізнає, а відгукується на події і явища навколишнього світу, виявляє своє ставлення до добра і зла. З казки бере дитина перші уявлення про справедливість і несправедливість. Початковий етап ідейного виховання теж відбувається за допомогою казки. Діти розуміють ідею лише тоді, коли її втілено в яскраві образи» [23,177].

Перше почуття любові до книги, яке пробуджує вчитель в початкових класах, розвивають потім вчителя в середніх та старших класах. Ця робота ведеться ціленаправленими зусиллями всіх учителів школи.

Для підлітків Сухомлинський створив Кімнату думки. Він подарував для цієї кімнати 360 цікавих книг для підлітків. Це була «Золота бібліотека отроцтва» - твори Сервантеса, Шекспіра, Гете, Шиллера, Марка Твена, Пушкіна, Гоголя, Достоєвського, Шевченка, Лесі Українки, Франка, тогочасних письменників.

В Кімнату думки приходили підлітки, щоб почитати книгу, подумати над нею, поговорити про книгу з товаришами, подискутувати.

Кімната думки стала осередком багатого інтелектуального та ідейного життя. Тут підлітки зустрічалися з розумною книгою. Кімнатою думки її назвали, щоб підкреслити духовну силу книги.

Щоб підліток гарно вчився, був вихованим, йому потрібно багато читати, нагадував Сухомлинський. «Справжнє читання - це читання, що захоплює розум і серце, пробуджує роздуми про світ і самого себе, примушує підлітка бачити себе і думати про власне майбутнє. Немає такого читання - людині загрожує духовна порожнеча. Ніщо не замінить книжки...

Підлітків потрібно навчити читати і читаючи пізнавати самих себе, вчити виховуватися книжкою й жити в світі книжок» [18, 414 - 415].

Сухомлинський вважав, що він не знайшов стежку до серця підлітка, якщо учень не зацікавився науковою книгою, якщо в Кімнаті думки у нього немає улюбленої полиці. Прочитавши декілька книг в Кімнаті думки, учень починає читати вдома. «Які книжки читає людина в роки отроцтва і ранньої юності, чим стала для неї книжка - від цього залежить її духовне багатство, усвідомлення й переживання мети життя. Від цього залежить і виховання поглядів, почуттів, ставлення молодої людини до свого обов'язку» [18, 421 - 422].

Отроцтво - період формування ідеалу. Дуже важливо, щоб в ці роки в серце кожного підлітка ввійшли образи людей, життя яких могло б стати для нього прикладом. Тому бажано, щоб в особистій бібліотеці учня були відомі твори вітчизняної та зарубіжної літератури.

Сухомлинський хотів, щоб всі підлітки знали дорогу до шафи з книгами про життя видатних людей - Кампанелли і Олександра Ульянова, Юліуса Фучика і Сергія Лазо, Януса Корчака і генерала Карбишева. Книги про таких людей, стверджував Василь Олександрович, -- енциклопедія самовиховання підлітків.

Великий педагог старався, щоб у кожного підлітка була улюблена книга, яку він би читав і перечитував не тому, що прочитане потрібно згадати і розповісти потім учителю, а тому, що учня хвилює його власна доля.

«Ваш вихованець закінчує школу. Скільки в нього книжок в особистій бібліотеці? - запитував Сухомлинський. - Якщо на його полиці тільки шкільні підручники, які він передає молодшим товаришам, погано ви виховали його. Особиста бібліотека - це дзеркало й джерело духовної культури» [ 19, 384].

Як привити підліткам любов до читання? Перш за все в школі повинні добре, цікаво викладати літературу. Якщо вчитель зуміє розкрити перед учнями найтонші відтінки слів, щоб учня заполонила не тільки глибока думка, закладена в слові, але і його неповторна краса, тоді дитина потягнеться до книги.

Викладання літератури Сухомлинський порівнював з викладанням музики. Якщо на уроках лише вести розмову про музику, а музика не звучить, то ніякого музичного виховання не буде. Теж саме і на уроках літератури. Багато говорять на уроках про літературу, але немає літератури - немає живого слова, немає краси, хвилюючого почуття, яке б заполонило учня.

Дуже важлива педагогічна проблема - навчити учня читати. Уміти читати - це значить бути чутливим до змісту і краси слова, до його найтонших відтінків, нагадував Сухомлинський. Щоб виховати в учнів чутливість до змісту і краси слова, в початкових, середніх і старших класах в Павлиській школі вчителями проводились уроки художнього читання. Учні читали те, що подобалось і хвилювало їх. В школі працювало декілька літературно-творчих гуртків, де учні читали твори видатних письменників, свої вірші, розповіді. Щороку кожний клас проводив Свята книжки.

Сухомлинський своїм вихованцем вважав перш за все того, у кого зумів запалити на все життя непогасиме бажання читати та любов до книги.

«Самоосвіта якраз і являє собою єдність оволодіння знаннями на уроках і тієї самостійної інтелектуальної праці дома, над книжкою, в якій виражається тривалий процес становлення нахилів, здібностей, покликання.

Коли домашня навчальна праця зводиться лише до підготовки уроків, не може бути й мови про багатогранні розумові інтереси, про осмислений вибір життєвого шляху, про любов до книжки й знань» [18,424].

Більшу частину домашньої праці павлиських учнів становило самостійне читання за особистим вибором і меншу частину - читання підручників, тобто розумова праця не зводилась лише до виконання домашніх завдань. В Павлиській школі всі діти навчалися тільки в першу зміну. Домашні завдання виконували переважно вранці, перед тим, як Іти до школи. Цю звичку їм прививали ще в молодших класах.

Отже, можна сказати, що Суомлинський велике значення у своїй системі розумового виховання приділяє формуванню й розвитку потреби в самоосвіті, а ця потреба народжується тільки на основі інтересів, захоплень, які обов'зково можна знайти в книзі. Книга є осередком багатого інтелектуального та ідейного життя. Кожен вчитель повинен зуміти пробудити інтерес до книги через свій власний предмет, щоб учні прагнули дізнатися більше, ніж вимагає програма і читали не лише навчальну, а й художню та науково-популярну літературу. Якщо ж педагогу вдасться розкрити перед учнем найтонші відтінки слів, так щоб учня заполонила не тільки глибока думка, закладена в слові, але й його неповторна краса, тоді дитина потягнеться до книги. А для тих хто закоханий в книгу, навчання не тягар, а духовна потреба, яка стає основою інтелектуального та духовного збагачення.

2.3 Педагогічне керівництво розумовим розвитком дитини

Педагог не тільки вчитель, а й вихователь, що здійснює розумове виховання дитини. Ще в 1974 році в газеті «Правда» в своїй статті «Всемогутня радість пізнання» Василь Олександрович Сухомлинський стверджував, що турбота про те, щоб учень засвоїв якийсь певний об'єм знань, є лише однією стороною справи. Але більш важливою задачею педагога, як він писав, є те, щоб разом із засвоєнням цих знань розвивався розум дитини, щоб вона ставала ще розумнішою та ще більш розвиненою.

Розумовий розвиток учня багато в чому залежить від педагогічної майстерності і культури вчителя. Сухомлинський стверджував, що на уроці в сфері уваги педагога повинні бути не тільки власні думки про предмет, але і головне -- учні: їх сприйняття, мислення, увага, активність розумової праці. І чим менше зосереджений учитель на власних думках про навчальний матеріал, тим ефективніша розумова праця учнів. А якщо увага вчителя звернена лише на власні думки, учні важко сприймають матеріал І навіть погано розуміють вчителя.

Учитель повинен знати в десять, в двадцять разів більше матеріалу, ніж буде викладено учням на уроці, тоді його промова народжується плавно, учні сприймають знання без напруження. Учитель в такому разі має можливість дивитися на учнів і по їх очам читати, зрозуміло їм чи не зрозуміло. Якщо є необхідність, він може швидко перебудуватися, додати нові факти.

«Педагогічна майстерність полягає не в тому, щоб передбачити всі деталі уроку, а в тому, щоб уміло й непомітно для учнів внести зміни відповідно до обставин. Хороший педагог, не знаючи в деталях, як розвиватиметься його урок, вміє піти тим єдино необхідним шляхом, який підказує логіка, закономірності мислення на самому уроці» [18,398].

Василь Олександрович говорив, що особливо важливий такий підхід в розумовому вихованні підлітків.

Щоб задовольнити природну духовну потребу підлітків і юнаків в абстрагуванні, осмисленні фактів, Сухомлинський на уроках давав факти, а учнів спонукав їх узагальнювати. Готуючись до уроку, він думав над тим, як навчити своїх учнів узагальнювати, мислити. В змісті матеріалу він старався знайти підставу для роздумів і узагальнень.

Якщо у дитини не розвивається абстрактне мислення, їй потім важко буде навчатися, притупляться її здібності. Тому кожне поняття, твердження, закон не повинні запам'ятовуватися учнем без розуміння. Особливо це важко у підлітковому віці, коли мисляча матерія буває особливо пластичною, чутливою до абстрактного мислення. І як важливо, щоб в ці роки учень зустрів мудрого наставника розумової праці. Якщо на його шляху не зустрінеться такий учитель, говорив Сухомлинський, учень не навчиться по-справжньому мислити. Наприклад, на уроках історії Василь Олександрович, розповідаючи про конкретну державу, підводив учнів до узагальнення, що таке держава взагалі, її ознаки.

Досвід показав, що справжнє засвоєння навчального матеріалу відбувається тоді, коли учень відчуває, що знання - результат його розумових зусиль. Він здобуває їх в той же час знаходить сферу їх застосування, переходить від абстрактної істини до нових фактів.

У Павлиській школі вчителі намагалися проблемно викладати навчальний матеріал. Сам Сухомлинський на уроках історії, розповідаючи учням про події давніх часів, про середньовіччя і епоху Відродження, не говорив те, що учні могли пояснити самостійно за допомогою тих знань, що вони вже мають.

І ще одна важлива деталь. На уроках відводився спеціальний час для глибокого самостійного осмислення фактів. Це сприяє запам'ятовуванню навчального матеріалу. Це і с закріплення матеріалу. Воно не повинно зводитись до того, щоб відразу після розповіді вчитель викликав учнів і вони відповідали на його запитання. Відповідають у таких випадках найздібніші, а середні і слабкі потребують додаткового часу для дослідження, осмислення фактів. Потребують цього й здібні; якщо тривалий час їм усе легко дається, їх розумові здібності можуть притупитися. Проводячи таку роботу, павлиські вчителі не висували на перше місце мету - запам'ятати. Коли розумову енергію спрямовувати на те, щоб глибоко осмислити, відбувається мимовільне запам'ятовування. А якщо всі сили тривалий час спрямовувати на те, щоб завчити, притупляються розумові здібності.

Але цим вчитель не обмежується. Сухомлинський говорив, що закріплення знань не є етапом уроку, це тривалий процес, що включає спеціальні вправи, лабораторні заняття, інші види самостійної роботи. Застосування знань в різних формах - найважливіший, головний шлях їх виявлення, перевірки.

Розвиваючи розум дітей, Сухомлинський вчив їх самостійно поповнювати свої знання. Підліткам і юнакам він дав ряд порад, шо торкаються самодисципліни в розумовій праці.

Нерідко можна спостерігати таку картину: дитина спочатку навчалася гарно, засвоювала знання без особливих зусиль, а потім їй вчитися стає все важче. Запас набутих знань стає для неї ніби важкою ношею. Це пояснюється тим, що в процесі навчання утворюється розрив між оволодінням знаннями і розумовим вихованням. Деякі учителі лише перевантажують дитячу пам'ять, а не турбуються про розумове виховання, розвиток розумових здібностей.

Турбуючись про розумовий розвиток дітей, Сухомлинський водив дітей на природу: в ліс, поле, сад, на берег річки. Він любив повторювати: «Тут, у природі, вічне джерело дитячого розуму» [23, 17]. Педагог вважав дуже важливим, щоб перші істини діти отримували із оточуючого світу т щоб дитину через світ природи вводили в світ суспільних відносин. «Школа під голубим небом», або, як її ще називали, «Школа радості» - справжнє талановите відкриття Сухомлинського. У ній уроки проходять на природі.

Павлиський учитель вважав, що серед природи народжуєтеся яскрава і жива думка, дитина мислить «образами». Це означає, що слухаючи, наприклад, розповідь учителя про подорож краплі води, дитина малює у своїй уяві і срібні хвилі вранішнього туману, і темну хмару, і гуркіт грому, і весняний дощ. Чим яскравіші ці картини, тим глибше обдумує вона закономірності природи.

В. Сухомлинський говорив, що якщо ізолювати малюка від природи, якщо примушувати його сприймати слово без зв'язку з наочними образами, то клітини мозку будуть швидко втомлюватися і малюк не оправиться з завданням, буде відставати.

Для розвитку дитячого розуму в Павлиській школі дітей вчать писати твори-мініатюри і складати казки. І першими творчими роботами, які складають діти в початкових класах, повинні бути саме казки про те, що дитина бачить, що її оточує, що вона переживає, що вона приймає близько до серця...


Подобные документы

  • Розумове виховання як складова теорії виховання всебічно розвиненої особистості, завдання розумового виховання (за Сухомлинським). Сутнісні характеристики процесу розумового виховання, поєднання навчальної та трудової діяльності у розумовому вихованні.

    курсовая работа [47,2 K], добавлен 18.10.2011

  • Дослідження поняття виховання, його структури та значення. Огляд виховного процесу у середній школі, що включає в себе різні напрями, принципи, засоби та методи. Аналіз специфіки уроку іноземної мови як фактору, що забезпечує розумове виховання школярів.

    курсовая работа [46,7 K], добавлен 24.01.2012

  • Ознайомлення зі змістом морального виховання школярів. Основні завдання та цілі правового виховання особистості. Визначення кінцевої мети та шляхів розвитку естетичної, статевої, трудової, економічної та фізичної культури підростаючого покоління.

    курсовая работа [33,7 K], добавлен 30.11.2010

  • Виховання як цілеспрямований процес формування гармонійно розвиненої особистості. Етапи становлення особистості через виховання. Соціальні завдання школи. Особливості та технології соціального виховання, використовувані прийоми в сучасній школі.

    курсовая работа [39,5 K], добавлен 16.01.2011

  • Поняття, завдання, зміст і засоби розумового виховання дітей. Визначення та психологічні особливості ранньої обдарованості. Принципи правильного виховання обдарованих дітей у сім’ї, яке сприяє розвитку їхніх здібностей та кращій соціальній адаптації.

    курсовая работа [40,3 K], добавлен 14.04.2013

  • Загальні положення розумового виховання, поняття і визначення обдарованості у дітей, види та критерії обдарованості, світовий і вітчизняний досвід роботи. Напрями та форми, огляд тестових та неформалізованих методів діагностики розумової обдарованості.

    курсовая работа [49,1 K], добавлен 20.07.2010

  • Мета, принципи й методи процесу виховання. Класифікація нестандартних уроків. Розумове виховання при вивченні математики в сучасній школі. Активізація діяльності учнів у процесі проведення уроку-казки та уроку-гри, організація математичних гуртків.

    курсовая работа [194,9 K], добавлен 21.06.2011

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.