Активізація процесу розумового виховання шляхом нестандартних уроків у сучасній школі

Мета, принципи й методи процесу виховання. Класифікація нестандартних уроків. Розумове виховання при вивченні математики в сучасній школі. Активізація діяльності учнів у процесі проведення уроку-казки та уроку-гри, організація математичних гуртків.

Рубрика Педагогика
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 21.06.2011
Размер файла 194,9 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

з педагогіки

на тему: «Активізація процесу розумового виховання шляхом нестандартних уроків у сучасній школі»

Зміст

  • Вступ
    • Розділ I. Сутність і зміст розумового виховання
      • 1.1 Сутність процесу виховання, його мета, принципи і методи
      • 1.2 Розумове виховання, його зміст, мета та завдання
    • Розділ II. Розвиток розумових здібностей за допомогою нестандартних уроків
      • 2.1 Нестандартні уроки, та їх класифікація
      • 2.2 Розумове виховання при вивченні математики у сучасній школі
      • 2.3 Активізація розумової діяльності учнів у процесі проведення уроку-казки та уроку-гри
      • 2.4 Організація математичних гуртків з метою розвитку розумових здібностей учнів
  • Висновки
  • Список використаних джерел
  • Додатки
    • Додаток А
    • Додаток Б

Вступ

Актуальність. Людина піддається виховуванню із самого народження й практично до самої смерті. Хоча сила цього виховного впливу, природно, змінюється залежно від віку, соціального стану, статусу й так далі. Тільки всебічно розвинена людина може стати сформованою особистістю. А важливим складником всебічного розвитку людини є розумове виховання. Зарубіжна класична та вітчизняна педагогіка, дослідження сучасності досягли чимало в обгрунтуванні змісту, завдань розумового розвитку. При цьому вчені опирались на багатющий досвід народної педагогіки. В народі кажуть: «Щаслива людина, яка має ясний і гострий розум: подвійно таланить тому, хто має ще й душу добру, серце чуйне.»

Процес виховання - це система виховних заходів, спрямованих на формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості. Специфіка цього процесу полягає передусім у його цілеспрямованості. Наявність конкретної мети робить його систематичним і послідовним, не допускає випадковості, епізодичності, хаотичності у проведенні виховних заходів. Особлива роль у формуванні людської особистості належить шкільному вихованню, оскільки цілеспрямований виховний вплив на неї передбачає не лише виховання позитивних якостей, а й розвиток розумової діяльності.

В освітньому просторі України відбуваються кардинальні зміни, зумовлені процесом реформування школи, який відбувається відповідно до закону України «Про загальну середню освіту», Концепції загальної середньої освіти, Державного стандарту загальноосвітньої освіти. Все це забезпечує системне оновлення змісту та перехід на нову структуру навчання. На сьогодні головною метою розумового виховання є активізація пізнавальної діяльності.

Традиційні форми навчання математики іноді заважають здібному учню повністю проявити себе, тому один зі шляхів подолання цього я вбачаю у використанні нестандартних форм організації навчання.

Удосконалення методики проведення нестандартного уроку у наш час розглядається як один із найважливіших напрямків підвищення пізнавального інтересу до вивчення математики, а як наслідок активізація розумового розвитку учнів.

Тому тема виховання актуальна як і раніше, так і зараз, так, звісно, й в майбутньому.

Отож, метою даної курсової роботи є розглянути доцільність застосування нестандартних уроків математики для активізації розумового виховання.

Об'єкт: процес розумового виховання учнів у загальноосвітніх навчальних закладах.

Предмет: нестандартні форми розумового виховання в сучасній школі.

Для досягнення мети було поставлено та розв'язано три дослідницьких завдання:

1. Розкрити суть, мету та завдання розумового виховання.

2. Розглянути класифікацію нестандартних уроків.

3. Визначити, які види нестандартних уроків характерні для активізації розумового виховання.

4. Розробити план роботи предметного гуртка з математики та теоретично обґрунтувати можливості гуртка щодо активізації розумового виховання.

Структура курсової роботи: вступ, два розділи, висновки, список використаних джерел та додатки.

Розділ I. Сутність і зміст розумового виховання

1.1 Сутність процесу виховання, його мета, принципи і методи

Виховання як суспільне явище зародилося з появою людини. Воно виникло з практичної потреби пристосування підростаючого покоління до умов суспільного життя і виробництва, заміни ним старших поколінь. Термін «виховання» в історії мав різні прояви і тлумачення. В українській мові виховання є похідним від слова «chovati» - ховати, вирощувати. В українській народній педагогіці воно спочатку вживалося у значенні «оберігати (ховати) дитя від небезпеки», а згодом почало означати «вирощувати дітей, навчати правил доброї поведінки». Пізніше його стали тісно пов'язувати з поняттям «навчати» і часто використовували як рівнозначні. Ототожнення процесів навчання і виховання призвело з часом до дублювання понять «освіченість» і «вихованість». Нерідко вихованою людиною вважають людину освічену, що по суті неправильно.

Отже, виховання є процесом підготовки людини до сьогоднішньої та майбутньої життєдіяльності. Педагогічна категорія «виховання» вживається у педагогічній науці в чотирьох значеннях:

Ш у широкому соціальному - це виховний вплив на людину всього суспільства і всієї дійсності, який має не лише позитивну спрямованість. Дійсність містить конфлікти і протиріччя; тут особистість набуває не тільки позитивного соціального досвіду, але і негативного;

Ш у широкому педагогічному - це виховна діяльність різних освітньо-виховних систем, які керуються педагогічними теоріями;

Ш у вузькому педагогічному - це цілеспрямована виховна діяльність педагога з метою досягнення певних виховних цілей;

Ш у гранично вузькому - це розв'язання педагогом конкретної індивідуальної проблеми виховання або перевиховання.

Виховання - процес залучення особистості до засвоєння вироблених людством цінностей, створення сприятливих умов для реалізації нею свого природного потенціалу та творчого ставлення до життя, спрямований на утвердження суспільно значущих норм і правил поведінки особистості. [23]

Виховання є складним, багатогранним процесом, у якому тісно переплетені внутрішні (стосуються особи вихованця) та зовнішні (стосуються виховного середовища) суперечності.

1) Внутрішні суперечності процесу виховання:

-- між необмеженими можливостями розвитку людини й обмежуючими умовами соціального життя. Передбачає створення оптимальних умов (побутових, психологічних, організацію навчально-виховного процесу) для розвитку, життєдіяльності дитини;

-- між зростаючими соціально значущими завданнями, які потрібно вирішувати вихованцю, і можливостями, що обмежують його дії, спрямовані на їх вирішення. Це означає, що розвиток особистості може призупинитися, якщо не ставити перед вихованцем нових, ускладнених, завдань;

-- між зовнішніми впливами і завданнями виховання. Виховний процес потрібно будувати так, щоб його зміст і форми реалізації не викликали спротиву у вихованця.

2) Зовнішні суперечності:

-- невідповідність між виховними впливами школи і сім'ї. Інколи батьки не дотримуються вимог, які висуває до їхніх дітей школа, внаслідок чого порушується єдність вимог, що негативно позначається на вихованні учнів;

-- зіткнення організованого виховного впливу школи зі стихійним впливом на дітей оточення. Негативні чинники: вуличні підліткові групи, теле-, відеопродукція та ін. Усунути цю суперечність можна, формуючи в учнів внутрішню стійкість й уміння протистояти негативним впливам;

-- між окремими впливами вчителів, які працюють в одному й тому ж класі. Вони не завжди дотримуються принципу єдності вимог, внаслідок чого в учнів формується ситуативна поведінка, пристосовництво, безпринципність;

-- між набутим негативним досвідом поведінки і новими умовами життя та діяльності. Передбачає існування сформованого стереотипу негативної поведінки, який характеризується наявністю стабільних негативних взаємозв'язків. На їх подолання спрямована виховна робота.

Зовнішні суперечності є тимчасовими, але вони можуть знижувати ефективність виховного процесу. Тому вчителі повинні зосередити увагу на їх виявленні, усуненні, профілактиці.

Методи виховання - це способи впливу вчителів на учнів, шляхи педагогічно доцільної організації їхнього життя з метою прищеплення вихованих рис нової людини.

Методи виховання спрямовані на формування й удосконалення особистості, тому врахування рівня розвитку вихованців -- важлива умова ефективного використання методів виховання, що залежать також від рівня зрілості колективу.

Методи залежать від мети та змісту виховання. Визначаючи мету виховання, Антон Семенович Макаренко запитував: звідки випливає мета виховання, виховної роботи? Й відповідав: мета виховання випливає з наших соціальних потреб, з нашого суспільного життя. “Я під метою виховання розумію програму людської особистості, програму людського характеру, при цьому в поняття “характер” я вкладаю весь зміст особистості, тобто і характер зовнішніх проявів і внутрішньої переконливості, і політичне виховання, і знання - абсолютно всю картину людської особистості; я вважаю, що ми, педагоги, повинні мати таку програму людської особистості, до якої повинні прагнути”[17,45].

Використання того чи іншого методу виховання залежить і від конкретної педагогічної ситуації. Цікаві думки про методику постановки вимог висловив А. С. Макаренко: він не рекомендував ставити вимоги в тому разі, якщо вихователь не впевнений, що вихованці їх виконають.

Методика виховання, за влучним зауваженням А. С. Макаренка, не терпить стереотипних рішень і навіть доброго шаблону. Творчий підхід до використання методів - обов'язкова умова успішного виховання. Можливість такого підходу багато в чому залежить від розв'язання теоретичних питань, зокрема класифікації методів виховання.

Класифікація методів виховання - це їх групування за певними ознаками, почуттями і волею учнів з метою формування у них поглядів і переконань.

За критерієм функціональності розрізняють такі групи методів виховання:

1) методи формування свідомості.

Поділяються на:

а) словесна підгрупа: бесіда, лекція, диспут;

б) метод прикладу.

2) методи формування суспільної поведінки - передбачає організацію діяльності і формування досвіду суспільної поведінки.

До цієї групи методів належать:

а) педагогічна вимога;

б) громадська думка;

в) вправа;

г) привчання;

д) доручення;

е) створення виховних ситуацій.

3) методи стимулювання діяльності та поведінки - виконує функції регулювання, коригування і стимулювання поведінки і діяльності вихованців.

До цієї групи належать:

а) змагання;

б) заохочення;

в) покарання.

4) методи контролю й аналізу рівня вихованості.

До неї належать:

а) педагогічне спостереження;

б) бесіда;

в) опитування (анкетне, усне);

г) аналіз результатів громадської корисної роботи;

д) виконання доручень;

е) створення ситуацій для вивчення поведінки вихованців.

Класифікація методів виховання важлива у тому відношенні, що дає змогу яскравіше підкреслити специфічність того чи іншого методу, точніше визначити його призначення у виховному процесі. Вона випливає з логіки цілісного педагогічного процесу, необхідності безпосередньої організації всіх видів діяльності дітей, їх взаємин з педагогами і між собою, стимулювання самодіяльності та самоосвіти.[5;253-255]

До основних принципів виховання А.С. Макаренко відносив повагу і вимогливість, щиросердечність і відкритість, принциповість, турботливість і уважність, знання, вправи, загартування, працю, колектив, сім'ю, перше дитинство, кількість любові та міру суворості, дитячі радощі, гру, покарання й винагороду.[18]

Принципи виховання -- керівні положення, які відображають загальні закономірності процесу виховання і визначають вимоги до змісту, організації і методів виховного впливу.

Вони є узагальненою системою вимог, які охоплюють усі аспекти виховного процесу, відображають результати виховної роботи.

Процес виховання ґрунтується на принципах:

1. Цілеспрямованість виховання.

2. Поєднання педагогічного керівництва з ініціативою і самодіяльністю учнів.

3. Повага до особистості дитини, поєднана з розумною вимогливістю до неї. Повага до людини передбачає гуманне ставлення до неї. Вона є стрижнем взаємин між учителем і учнями.

Відома формула А. Макаренка «Якомога більше вимоги до людини і якомога більше поваги до неї» виражає суть цього принципу, який реалізується у стосунках між учителем та учнями, між колективом педагогів і колективом учнів, між учнями.

4. Опора на позитивне в людині. Виховання передбачає опору вихователя на хороше в людині, його довіру до здорових намірів і прагнень учнів.

Зосередження тільки на негативних рисах характеру і поведінки учнів деформує виховний процес, заважає формуванню позитивних рис особистості. Не можна лише дорікати учневі за недоліки, бачити в ньому тільки негативне. Це може створювати в нього однобоке уявлення про себе, про свої людські якості, взагалі про свою гідність.

5. Урахування вікових та індивідуальних особливостей учнів. Кожен педагог, вихователь повинен знати і враховувати індивідуальні особливості дітей, їх фізичний розвиток, темперамент, риси характеру, волю, мислення, пам'ять, почуття, здібності, інтереси, щоб, спираючись на позитивне, усувати негативне в їх діяльності та поведінці.

6. Систематичність і послідовність виховання. Ефективність виховного процесу залежить від послідовності, безперервності педагогічних впливів на учнів.

7. Єдність педагогічних вимог школи, сім'ї та громадськості.

8. Єдність свідомості й поведінки. Особливе значення єдності свідомості й поведінки як принципу виховання полягає в тому, щоб світогляд набув для кожного учня суб'єктивного смислу, став переконанням, поєднанням зі знаннями і практичними діями.

9. Народність. Передбачає єдність загальнолюдського і національного.

10. Природовідповідність. Враховує багатогранну і цілісну природу дитини: анатомо-фізіологічні, психологічні, вікові, генетичні, національні, регіональні особливості.

11. Культуровідповідність. Передбачає органічний зв'язок із культурним надбанням всього людства, історією свого народу, його мовою, культурними традиціями, народним мистецтвом. Забезпечує розуміння духовної єдності та спадкоємності поколінь.

12. Гуманізація. Означає створення умов для формування кращих якостей і здібностей дитини, джерел її життєвих сил.

13. Демократизація - усунення авторитарного стилю виховання, сприйняття особистості вихованця як вищої соціальної цінності, визнання його права на свободу, на розвиток здібностей і реалізацію індивідуальності.

14. Етнізація. Передбачає наповнення виховання національним змістом, спрямованим на формування самосвідомості громадянина. Створення можливості всім дітям навчатися у рідній школі, виховувати національну свідомість та гідність, відчуття етнічної причетності до свого народу.

Органічно поєднуючи між собою принципи і методи ми спрямовуємо процес виховання на формування людини як цілісної особистості.

1.2 Розумове виховання, його зміст, мета та завдання

«Всебічний розвиток особистості - це створення індивідуального людського багатства, яке поєднує в собі високі ідейні переконання, моральні якості, естетичні цінності, культуру матеріальних і духовних потреб»[18]

Важливим складником всебічного розвитку особистості є розумове виховання.

У підручниках з педагогіки дотепер немає єдиного трактування поняття «розумового виховання»:

Розумове виховання -- цілеспрямована діяльність педагогів з розвитку розумових сил і мислення учнів, прищеплення їм культури розумової праці.[1, 242]

Розумове виховання -- діяльність вихователя, спрямована на розвиток інтелектуальних сил і мислення учнів з метою прищеплення культури розумової прац.[3]

За В. Сухомлинським, розумове виховання -- це «надбання знань і формування наукового світогляду, розвиток пізнавальних і творчих здібностей, вироблення культури розумової праці, виховання інтересу й потреби в розумовій діяльності, і у постійному збагаченні науковими знаннями, у застосуванні їх на практиці».[18]

Розумове виховання - це систематичний цілеспрямований вплив дорослих на розумовий розвиток дитини з метою формування системи знань про навколишній світ, розвитку пізнавальної діяльності, здатності до самостійного пізнання.

Розумове виховання - це цілеспрямоване й планомірне управління розвитком розуму і пізнавальних здібностей шляхом збудження інтересу та інтелектуальної діяльності, озброєння знаннями, методами їх набуття і використання на практиці, розвиток культури розумової праці.[16]

На мою думку, розумове виховання -- це цілеспрямована діяльність педагога, яка спрямована на процес розширення наукового світогляду, розвиток розумових сил та мислення учнів.

Науковий світогляд -- цілісна система наукових, філософських, політичних, моральних, правових, естетичних понять, поглядів, переконань і почуттів, які визначають ставлення людини до навколишньої дійсності й до самої себе.

Розумові сили - це сукупність індивідуальних здібностей до накопичення знань, оволодіння основними розумовими операціями, інтелектуальними уміннями.

Мислення -- це процес опосередкованого і узагальненого відображення у мозку людини предметів об'єктивної дійсності в їхніх істотних властивостях, зв'язках та відношеннях.

Успіх розумового виховання залежить від характеру засвоюваних знань, від засобів і методів, якими послуговується вчитель, його уміння налаштовувати дитину на постійний інтелектуальний розвиток і продуктивну інтелектуальну діяльність.

Мета розумового виховання -- забезпечення засвоєння учнями основ наук, розвиток їх пізнавальних здібностей і формування на цій основі наукового світогляду.

Його зміст -- система фактів, понять, положень з усіх галузей науки, культури і техніки. Освічена людина повинна володіти основами наук, техніки, мистецтва і культури. Ці знання мають бути систематизовані та постійно поповнюватися.

Під час розумового виховання відбувається накопичення певного фонду знань: термінології, символів, імен, назв, дат, понять, існуючих між ними зв'язків і залежностей, відображених у правилах, законах, закономірностях, формулах.

Завдання розумового виховання:

· розвиток мислення, уміння пояснювати сутність явищ і використовувати їх у практичній діяльності;

· забезпечення гармонійної єдності розвитку мислення, почуттів, волі та діяльності;

· розвиток і формування дослідницьких умінь (спостереження, аналіз, синтез, узагальнення, проектування, прогнозування, моделювання тощо);

· розвиток допитливості, жадоби до знань;

· формування в учнів уміння активно сприймати світ, керуватись упрактичній діяльності власними переконаннями.

Основним завданням розумового виховання є розвиток мислення взагалі та різних його видів.

За В.О. Сухомлинським, мислення - це дискретна робота мозку особистості. Під час протікання розумової діяльності відбувається перехід від однієї думки до наступної.

Мислення -- процес опосередкованого й узагальненого пізнання предметів і явищ об'єктивної дійсності в їх істотних властивостях, зв'язках і відносинах.

Існують такі види мислення: діалектичне -- вміння бачити в явищі суперечності, тенденції розвитку, зародження нових; логічне -- встановлення узагальнених зв'язків між новими знаннями і раніше засвоєним матеріалом, приведення їх у певну систему; абстрактне -- абстрагування від неістотних, другорядних ознак, виділення загальних та істотних і на цій основі формування абстрактних понять; узагальнююче -- знаходження загальних принципів і способів дій, що поширюються на певну низку явищ; категоріальне -- вміння об'єднувати поняття в класи і групи на підставі певних істотних ознак подібності; теоретичне -- здатність до засвоєння знань високого рівня узагальнення, розуміння наукових засад і принципів розвитку тих чи тих галузей знань, виявлення залежності та закономірності існуючих між явищами зв'язків; індуктивне -- рух думки від окремого до загального, від фактів до узагальнень, висновків; дедуктивне -- рух думки від загального до окремого; алгоритмічне -- неухильне дотримання інструкції, яка вказує строгу послідовність дій, що забезпечує отримання результату; технічне -- розуміння наукових засад і загальних принципів виробничих процесів; репродуктивне -- актуалізація засвоєних знань для розв'язання завдань відомого типу або виконання дій у знайомих умовах; продуктивне -- самостійне вирішення людиною нових завдань на основі набутих знань, а також із використанням нових даних, способів і засобів, необхідних для їх вирішення; системне -- здатність виявляти зв'язки між науками, розуміти загальнонаукові закони, покладені в основу їх розвитку, мати загальні уявлення про закономірності розвитку природи і суспільства.

Воно також передбачає оволодіння основними розумовими операціями (аналізом, синтезом, порівнянням, систематизацією). Важливим завданням розумового виховання є формування в учнів культури розумової праці, до якої належать навчальні вміння. Їх поділяють на загальні, які використовуються під час вивчення будь-яких навчальних предметів (вміння читати, слухати, усно висловлювати свої думки, писати, працювати з книгою, контролювати себе), і спеціальні -- необхідні для оволодіння знаннями в певній галузі (вміння читати ноти, технічні креслення, карти, слухати музичні твори, записувати числа, формули, нотні знаки, користуватися словниками, довідниками тощо).

Учня необхідно навчити всіх цих видів мислення. Оволодіти ними він може лише за умови освоєння таких мислительних операцій, як: аналіз -- мислене розчленування цілого на частини або мислене виділення окремих його частин; синтез -- мислене поєднання частин предметів або окремих його сторін, їх ознак, властивостей; порівняння -- встановлення подібності або відмінності між предметами і явищами за однією кількома ознаками, виділеними в певній послідовності; класифікація (систематизація) -- поділ предметів або явищ за групами залежно від подібності чи відмінностей між ними.

Особлива роль у розумовому вихованні належить формуванню інтелектуальних умінь. Цьому сприяє робота з різними типами завдань: дослідницькими (спостереження, дослідництво, підготовка експерименту, пошуки відповіді в науковій літературі, екскурсії та експедиції з метою збирання матеріалу та ін.); порівняльними (від простіших до порівнянь, що виявляють подібність або відмінність понять, складних явищ); на впорядкування мислительних дій, використання алгоритмів або самостійне їх складання; пов'язані з аналізом і узагальненням ознак для виокремлення явища в певний клас чи вид.

Успіх навчальної діяльності учнів, їх розумовий розвиток значною мірою залежать і від рівня сформованості в них таких навчальних умінь:

Уміння читати. Характеризується виразністю, інтонацією, темпом, урахуванням жанру тексту і залежить від уміння учня охопити зором текст, який він читає. Слід домагатися, щоб учні усвідомлювали прочитаний текст.

Уміння слухати. Передбачає вміння зосередитися на змісті розповіді, пояснення, лекції чи запитань учителя, відповідей на запитання учнів. Слухання має супроводжуватись аналізом, умінням прорецензувати й оцінити прослухане повідомлення.

Уміння усно формулювати і викладати свої думки. Йдеться про відповіді на запитання, переказування змісту прочитаного чи почутого, словесний опис картини, приладу, спостережуваного об'єкта, вміння поставити запитання до розповіді вчителя, прочитаного тексту та ін.

Уміння писати. Передбачає оволодіння технікою письма та писемною мовою і полягає в умінні правильно списувати з дошки, з книжки, описувати побачене, писати під диктовку, написати твір на задану або на вільну тему, реферат, законспектувати прочитане тощо.

Уміння працювати з книжкою. Це передусім уміння підібрати необхідну літературу за бібліографією, визначити її загальний зміст, використовувати різні форми запису прочитаного, вміння користуватися довідковою літературою, словниками, періодикою.

Спеціальні уміння. Охоплюють уміння читати ноти, технічні креслення, карти, обчислювальні вміння з математики, вміння слухати музику, уміння записувати числа, формули, нотні знаки, користуватися словником під час вивчення іноземних мов та ін.

Уміння культури розумової праці. До цих умінь відносять, зокрема, вміння дотримуватися раціонального режиму розумової праці, виконувати навчальні завдання акуратно, утримувати в належному порядку своє робоче місце. Учень повинен уміти чергувати розумову працю з відпочинком або з іншим видом діяльності. Культура розумової праці передбачає знання учнем загальних правил розумової праці та вміння дотримуватись їх у своїй навчальній діяльності; знання важливості поступового входження в роботу, її ритмічність, регулярність у чергуванні праці й відпочинку, робота зі складним і легшим матеріалом та ін. Виходячи із загальних правил, кожен учень розробляє власний стиль навчальної діяльності.

Окрім розглянутих умінь, самостійна навчальна діяльність передбачає також вироблення в учнів уміння зосереджено та уважно працювати, долати труднощі, розвивати пам'ять і використовувати різні її види (логічну, моторну, зорову), вести спостереження і нотатки, володіти деякими раціональними способами розумових дій, контролювати себе.

Отже, розумове виховання має таку спрямованість, як пізнання дитиною навколишнього світу. Різносторонність і повнота цього процесу визначаються єдністю пізнавального і естетичного сприйняття, що позитивно впливає на розвиток духовної культури дитини. Про цю особливість В.С. Сухомлинський говорить так: «Я буду так вводити малюків до оточуючого світу, щоб вони кожен день відкривали у ньому щось нове, щоб кожен наш крок був подорожжю до витоків мислення і мови - до чудової краси природи. Буду турбуватися про те, щоб кожен мій вихованець ріс мудрим мислителем, дослідником, щоб кожен крок пізнання облагороджував серце і загартовував волю»

Розділ II. Розвиток розумових здібностей за допомогою нестандартних уроків

2.1 Нестандартні уроки та їх класифікація

Сьогодні в освітньому просторі України відбуваються кардинальні зміни, зумовлені процесом реформування школи, який відбувається відповідно до закону України «Про загальну середню освіту», Концепції загальної середньої освіти, Державного стандарту загальноосвітньої освіти. Все це забезпечує системне оновлення змісту та перехід на нову структуру навчання. В учителів з'являється можливість застосовувати нові активні технології навчання, цінні для кожного учня.

Ключовим компонентом класно-урочної форми організації навчання є урок.

Урок - це форма організації навчання, за якої навчальні заняття проводяться вчителем із групою учнів постійного складу, одного віку й рівня підготовленості протягом точно встановленого часу, за сталим розкладом.

Умовно кажучи, урок -- це «відрізок» навчального процесу, який є закінченим за смислом, у часі й організаційно.

Від якості уроку залежить ефективність функціонування всієї школи. Тому багато теоретиків і практиків працюють над його вдосконаленням.

Стандартні уроки відіграють значну позитивну роль у навчанні школярів. Вони охоплюють основні етапи навчального процесу: підготовка до вивчення теми, сприймання й осмислення теми, сприймання й осмислення матеріалу, закріплення його різноманітними вправами; перевірка, оцінювання знань, умінь і навичок; узагальнення й систематизація знань.

Проте вже в середині 70-х років минулого століття з'явилася тенденція до зниження інтересу дітей до класних занять. На практиці це реалізувалося появою нестандартних (нетипових) уроків, головною метою яких є пробудження інтересу школярів до навчальної праці.

Нестандартний урок - імпровізоване навчальне заняття, що має не традиційну структуру.

Такі уроки спрямовані на активізацію навчально-пізнавальної діяльності учнів, бо вони глибоко зачіпають емоційно-мотиваційну сферу, розвивають творче мислення, збуджують творчі сили, формують дух змагань. Тому такі уроки найбільше подобаються учням і викликають у них творчий інтерес.

Головною в роботі вчителя стала проблема зробити навчання цікавим: для учня це означає посильним і успішно-результативним, для вчителя -- радісним. Творчо працюючи, вчитель завжди прагне:

ь пропонувати посильний рівень вимог відповідно до рівня навченості та научуваності;

ь вчити учнів концентруватися та максимально викладатися в обмежений час;

ь дати можливість навіть слабкому учневі отримати високу оцінку;

ь створювати умови для свідомого і самостійного вибору учнями рівня засвоєння навчального матеріалу;

ь дати можливість сильним учням проявити свої творчі здібності.

Систему своїх уроків треба намагатися побудувати так, щоб учні працювали з повною віддачею сил, з інтересом. Школярам подобаються завдання творчого характеру, які розвивають у них пізнавальний інтерес: складання казок, кросвордів, ігор; виконання творчих робіт; участь у математичних змаганнях. Готуючись до уроків, учитель повинен дотримуватися таких правил:

Ш Урок має бути продуманим до дрібниць, щоб його етапи логічно випливали один з одного, а учні розуміли, чому, що і за чим вони роблять на занятті.

Ш Корисно діяти за принципом «Краще один раз побачити, ніж сто разів почути». Усе, що вчитель говорить, бажано втілювати в зримі образи. Наочність має бути динамічною, щоб показати невидиме: хід міркувань, зв'язок між поняттями.

Ш Учнів потрібно ретельно готувати до усвідомлення теми уроку, а не записувати її наперед.

Ш На уроці повинно бути цікаво. Адже без емоцій, без переживань розум не напружується. Зацікавленість виникає там, де вчителю вдається захопити дітей своєю емоційністю.

Класифікацію нестандартних уроків (за Волковою Н. П.):

1) Інформаційно - комунікативна технологія.

2) Ігрова технологія.

3) Дослідницька технологія.

4) Інтерактивна технологія.

5) Психотренінг.

Безумовно, не можна абсолютно розділити численні типи нестандартних уроків по ізольованим групам, бо, як правило, на таких уроках використовуються декілька педагогічних технологій навчання. Недарма деякі уроки називають інтегрованими (інтеграційними) не тільки за змістом матеріалу і за формами організації навчання, а я за поєднанням різних педагогічних технологій навчання.

Таблиця 1. Класифікація нестандартних уроків за педагогічними технологіями

1. Інформаційно-комунікативні технології

Урок-лекція, урок-семінар, урок-твір, урок-конференція, уроки-творчі звіти, урок-консиліум, урок-залік, урок-експромт-екзамен, уроки-взаємонавчання, урок-інформації, інтегрирований урок

2. Ігрові технології

Змагання

KBK, турнір, аукціон, вікторина, конкурс, інтелектуальний хокей, "Щасливий випадок"

Ділові, рольові ігри

Імпровізація, імітація, "Суд", захист дисертації, "Слідство ведуть знавці", "Поле чудес", ерудит, ланцюжок, бізнес-гра.

Драматизація

Драматична гра, пантоміма, драматична розповідь, ляльковий театр

3. Дослідницькі технології

Діалог, усний журнал, роздуми, диспути, прес-конференції, репортаж, урок-протиріччя, урок-парадокс, пошук, розвідка, лабораторні дослідження, заочна подорож, експедиція, наукові дослідження, коло ідей

4. Інтерактивні технології

Кооперативне навчання

Робота в парах, змінювані трійки, 2-4 разом, карусель, малі групи, акваріум

Колективно -групове навчаня

Мікрофон, незакінчені речення, мозковий штурм, "Навчаючи - вчуся", мозаїка, вирішення проблем, дерево рішень

Ситуативне моделювання

Імітаційні ігри, "Суд", громадські слухання, рольова гра

Опрацювання дискусійних питань

Метод прес, займи позицію, зміни позицію, континуум, дискусія, дебати, ток-шоу, оцінювальна дискусія

5. Психотренінг

Тренінг уваги, уяви, пам'яті, "Пізнай себе", "Пізнай свої здібності", "Твоя воля", "Твій характер", "Сам себе виховую", сугестопедагогічний урок

Для нестандартних уроків характерною є інформаційно-пізнавальна система навчання - оволодіння готовими знаннями, пошук нових даних, розкриття внутрішньої сутності явищ через диспут, змагання. На цьому уроці вчитель може організувати діяльність класу так, щоб учні в міру можливості працювали самостійно, а він керував цією діяльністю, забезпечуючи її необхідними матеріалами. Навчання на ньому спрямоване на підвищення якості їхніх знань, формування працьовитості, цілеспрямованості, потрібних у житті навичок і вмінь. Крім цього такі уроки більше подобаються учням, ніж буденні навчальні заняття. Насамперед тому, що навчальний процес тут має багато спільного з ігровою діяльністю дітей. Майже всі прийоми, способи дії нестандартних уроків відзначаються ігровим спрямуванням. Недивно, що в методичній літературі їх часто визначають як «урок-гра», «урок-змагання» тощо.

Порівняно із звичайним, нормативним заняттям нестандартний урок максимально стимулює пізнавальну активність та ініціативу, а також сприяють розумовому розвитку школярів.

2.2 Розумове виховання при вивченні математики у сучасній школі

Фундаментальність початкової освіти - не лише у міцності засвоєних учнями уміннях, навичках, а й ключових компетентностях, які мають стати найважливішим надбанням розвивальної шкільної освіти. Це такі компетентності: уміння вчитися, громадянська, підприємницька, соціальна, інформаційно-комунікативна.

Формування кожної з них вимагає систематичного впливу. Так, щоб сформувати уміння вчитися необхідно забезпечити комплекс умов: стимулююче навчальне середовище, висококваліфікований учитель, обов'язково сприятливе родинне виховання.[19]

Навчання стає тільки тоді розвивальним, якщо учні у власній діяльності самостійно, або за допомогою вчителя осмислюють матеріал, творчо застосовують його в нестандартних умовах та свідомо запам'ятовують. Таким чином поступово відбувається процес самовдосконалення та самовираження дитини.

Головним у роботі вчителів на уроках математики є розвиток логічного мислення, математичного мовлення, творчого підходу до розв'язання завдань. [20]

Саме нестандартні уроки математики сприяють розумовому розвитку та розумовому вихованню учнів, тому що навчання на цих уроках спрямоване на підвищення якості знань, формування працьовитості, цілеспрямованості, потрібних у житті навичок і вмінь. Ці уроки більше подобаються учням тому, що навчальний процес тут має багато спільного з ігровою діяльністю дітей. Через гру дитина вчиться самостійно мислити у нестандартних ситуаціях, розвиваються творчі здібності.

Загальний зміст вимоги активної навчально-пізнавальної діяльності учнів полягає в тому, що ця вимога має два аспекти: внутрішній ( психолого-педагогічний) і зовнішній (організаційний).

Внутрішній аспект активної навчальної діяльності школярів полягає в тому, що вона визначається такими компонентами, як інтерес до навчання, ініціативність у навчальній рноботі, пізнавальна самостійність, напруження фізичних і розумових сил для розв'язання поставленої пізнавальної задачі. Розвиток цих компонентів і складає необхідну умову організації активної навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Зовнішній аспект активної навчальної діяльності школярів полягає в тому, що до цієї діяльності необхідно залучити всіх учнів даного класу і кожного з них.

Ця вимога може бути здійснена тільки з допомогою умілого поєднання фронтальної, групової, індивідуальної роботи учнів, а також за допомогою сучасних засобів індивідуального навчання, такими засобами є дидактичні матеріали з друкованою основою, карточки-інструкції, карточки-зразки, засоби програмованого контролю і т.д.

Для активізації навчальної діяльності учнів при розв'язуванні задач корисний також розгляд кількох задач з недостатніми даними або переозначених. Наприклад, щоби викликати в учнів інтерес до вивчення формул скороченого множення та до їх застосування, організовуються змагання “Учитель-клас” на обчислення значень числових виразів виду 199*201, 252+2*25*5+52, (17+3)(172-17*3+32). Вчитель виконує обчислення швидко і усно, діти - довго і письмово. Їх зацікавлює ця різниця. У них виникає бажання і самим навчитися так обчислювати, як вчитель.

Активізацію пізнавальної діяльності учнів не можна уявити без активізації їх уваги. Недостатня увага заважає учням приймати повноцінну участь у колективній роботі на уроці, приводить до нерозуміння навчального матеріалу, поганого запам'ятовування, помилок при виконанні завдань.

Колективну та індивідуальну увагу учнів можна активізувати такими прийомами, як метод евристичної бесіди, різного роду дидактичної опори (наочно-образні, або логічні схеми, плани-конспекти, тощо), самостійні завдання, які передбачають активізацію уваги учнів (наприклад, самостійно закінчити деяке тотожне перетворення, розв'язати рівняння, відтворити тільки що викладене доведення математичного твердження (або його фрагмент), виконати завдання, аналогічне розглянутому вчителем, тощо), порівняння результату своїх дій із зразком (контроль), прийом самоконтролю на різних етапах уроку з використанням відкидних дощок або виконання окремими учнями роботи на плівці з наступним проектуванням на екран, «захист робіт» (шляху виконання, доведення чи розв'язування), рецензування робіт чи відповідей учнями чи вчителем, самоперевірка та взаємоперевірка.

Ще один прийом активізації уваги учнів. Під час розв'язування задачі нового виду, особливо з геометрії, після аналізу її умови та усного розбору вчитель пред'являє заготовлений на зворотному боці дошки запис умови задачі та розв'язування з пропусками. Завдання учням - заповнити пропуски. В цей час вчитель має можливість перевірити, як учні підготовлені до сприйняття нового матеріалу, на якому етапі в них, виникають затруднення. Такий прийом активізує навчальну діяльність усіх учнів, формує навички самоконтролю, а також сприяє розвитку алгоритмічного мислення.

Важливою умовою активізації та підтримування довільної уваги є забезпечення мотиваційної сторони навчальної діяльності, вироблення позитивного ставлення до того, що пізнається, і до самого процесу пізнання. Інколи проблему активізації уваги можна розв'язати за допомогою використання на різних етапах уроку з різною дидактичною метою зошитів з друкованою основою, а також усних вправ. З метою активізації уваги часто вчитель повинен створювати проблемні та ігрові ситуації тощо.

Як один з прийомів активізації самостійної діяльності учнів вчителі практикують проведення підготовлених окремими учнями п'яти-семи-хвилинних повідомлень з питань, які безпосередньо відносяться до програмового матеріалу. Сюди ж відносяться і більш складні задачі. До цього необхідно намагатися залучати якнайбільше різних учнів класу; матеріал для їх виступу підбирають з урахуванням їх підготовки з математики, розвитку мови і т.д.

Одним із видів творчих завдань є завдання по складанню задач. Такі завдання можуть бути запропоновані як на етапі вивчення нового матеріалу, так і на етапі його закріплення. Такі завдання задають і в класі, і додому. Істинне розуміння предметна, яке дозволяє ефективно застосовувати набуті знання, неможливе без розвитку інтуїції, яка сприяє правильному орієнтуванню в поняттях, фактах, методах. Без розвитку інтуїції знання виявляються формальними, носять інформативно-довідковий характер, а не «внутрішніми», властивими свідомості учня. Сюди належать інтуїція, що передує знанням, інтуїція після знань, оцінка ситуацій, навички користуватися прикидками, робити аналіз задачі, аналіз відповіді, геометрична інтуїція в курсі алгебри і початків аналізу. Особливо сприяють розвитку інтуїції завдання на побудову простих прикладів чисел, рівнянь, функцій тощо, що мають наперед задані властивості. Постійно вимагати від учнів наведення таких прикладів - це в певній мірі творчий акт, який вимагає активної роботи мислення, уяви, фантазії. Намагаюся систематично на кожному уроці відводити хоч невеликий час для “неалгоритмичних” задач, що будять уяву, фантазію, розвивають мислення, інтуїцію, а не просто формують рутинні уміння і навички.

Необхідно вчити дітей, як мислити, щоб прийти до цього результату. Я вважаю, це найголовнішим, бо саме воно розвиває дитину. Творча самостійність учнів можлива тоді, коли вони володіють способами і прийомами розв'язування певних задач, або загальними способами підходу до розв'язання буд-яких проблем.

2.3 Активізація розумової діяльності учнів у процесі проведення уроку-казки та уроку-гри

Урок-казка

Одним з видів нетрадиційного уроку - є урок-казка (див. Додаток А). Такий урок треба проводити, використовуючи казкових персонажів, героїв мультфільмів, кінофільмів. Але казку можна написати і вибрати казкових героїв самим, спираючись на той матеріал, що вивчається у класі.

Уроки-казки супроводжуються кольоровими ілюстраціями, різнобарвними картинками, які викликають в учнів емоції, відчуття краси математики. Казки та ілюстрації до них інколи виготовляють самі учні. Іноді як домашні завдання на вихідні або на канікули пропоную написати математичну казку школярам, бо казка допомагає формувати уяву. Особливо це важливо в 5 та 6 класах у процесі підготовки до вивчення геометрії. Крім того, на уроках, на яких знаходиться час для казки, завжди панує гарний настрій, а це - запорука продуктивної праці.

Казки часто допомагають зрозуміти, чим живе учень, про що мріє. Створюючи казку, діти творчо підходять до завдання, вигадують, виявляють літературні здібності. Сама казка -- це незвичне явище на уроках математики, а все незвичне робить дітей сміливішими. Хоча казка завжди викликає в дитини почуття радості і зацікавленості, все-таки проводити такі уроки варто не частіше 2--3 рази на рік.

Проведені уроки повторення та узагальнення вивченого матеріалу у вигляді казки привертають увагу учнів до вивченої теорії. Оскільки просте заучування та повторення означень і теорем швидко-втомлює учнів, то така форма організації навчання дає змогу тримати увагу учнів, постійно підтримуючи їхній інтерес до подій, які відбувалися на уроці, дозволяє підвищити інтерес до геометричного матеріалу. Казка - це завжди щось цікаве, щось з дитинства. Навіть ті учні, яким важко вивчити означення чи теорему, активно включаються в роботу; роблять певні логічні висновки, аналізують почуте.

Урок- гра

Залежно від конкретної педагогічної мети уроку, його змісту, індивідуальних психологічних особливостей дітей та рівня їхнього розвитку, можна проводити сюжетно-рольові ігри з одним учнем, групою або всіма учнями класу. Ці ігри організовують тоді, коли необхідно на практиці показати, як правильно застосовувати знання.

У процесі проведення ігор у багатьох учнів підвищується інтерес до навчального предмету. Навіть пасивні на уроках діти хочуть вступити в гру. Ігри повніше реалізують підготовку учнів до практичної діяльності, привчають до колективних форм роботи.

Ефективною є гра, що проводиться з настановою на перемогу. Система підбиття підсумків гри передбачає:

- доброзичливе ставлення до учня;

- позитивне оцінювання зусиль учня;

- конкретні вказівки, спрямованні на покращення досягнутого результату.

Рухливі ігри, нестандартні завдання запобігають перевтомленню, підвищують працездатність, сприяють фізичному розвитку, формує в них конкретні уявлення. Полегшує оволодіння абстрактними поняттями.

Призначення ігор різноманітне. Це й ознайомлення з новим матеріалом, і закріплення, повторення раніше набутих знань.

А.С.Макаренко писав: “Треба зазначити, що між грою і роботою немає великої різниці. В кожній грі є насамперед робоче зусилля думки”.

О.Я. Савченко зазначає, що “структура уроку місце гри визначається її пізнавальною метою і можливостями навчального матеріалу”.

В процесі гри в учнів виробляється звичка зосереджуватись, самостійно думати, розвивати увагу, спостережливість, кмітливість. В грі всі діти займають активну позицію. Ігри на уроках пов'язані з розвитком пізнавальних інтересів школярів, розвивають усне мовлення та логічне мислення школярів.

Гра дарує дітям радість і захоплення, пробудження у душі кожного з них добрі почуття, роздмухує вогник дитячої думки і творчості. Вона дає змогу привернути увагу й тривалий час підтримувати інтерес до тих важливих і складних завдань на яких у звичайних умовах зосередити увагу не завжди вдається.

Наприклад, одноманітне розв'язування завдань на уроці математики стомлює дітей, виникає байдужість до вивчення предмета. Проте розв'язання цих самих завдань у процесі гри стає для дітей вже цікавою діяльністю через конкретність поставленої мети - в кожного виникає бажання перемогти, не відстати від товаришів, не підвести їх, показати всьому класу, що він вміє, що він знає.

Ігри розвивають мислення, кмітливість, збагачують увагу учнів, спонукають їх до пошуку, активізують клас під час вивчення нового і закріплення вже вивченого матеріалу. Гра -- творчість, гра -- праця. У процесі гри в дітей виробляється звичка зосереджуватися, мислити самостійно, розвивається потяг до знань. Захопившись, учні не помічають, що вчаться, -- пізнають, запам'ятовують нове, орієнтуються в незвичних ситуаціях, поповнюють запас уяв, понять, розвивають (фантазію, зорову пам'ять. Навіть найпасивніші з учнів включаються в гру з великим бажанням, докладаючи зусилля, щоб не підвести товаришів по грі. Процес гри, її результати часто спонукають деяких учнів замислитися, які прогалини є в їхніх знаннях та як їх ліквідувати.

Усі структурні елементи гри між собою взаємозв'язані: без ігрового задуму, ігрових дій, без правил гра втрачає свою специфічну форму. Поєднання всіх елементів гри та їх взаємодія підвищують організованість, ефективність гри, приводять до бажаних результатів. Наприклад, з метою засвоєння понять перпендикуляра та похилої, наслідків з теореми Піфагора у 8 класі, можна провести на уроці дидактичну гру «Геодезист» (див. Додаток Б), яка сприяє набуттю нових знань. Основою її є змагання між командами під час відповідей на запитання і розв'язування вправ, запропонованих учителем. Ігровий задум полягає в тому, щоб на основі створених ситуацій і змагання команд активізувати мислення гравців, перетворити процес навчання в процес активної діяльності та самостійних відкриттів. Етапи ж гри відповідають етапам уроку: актуалізація опорних знань, вивчення нового матеріалу, закріплення вивченого.

Під час гри учні, допомагаючи один одному, значною мірою самостійно набувають нових знань. Але необхідно уважно стежити за збереженням інтересу школярів до гри, бо засоби і способи, які підвищують емоційне ставлення до гри, впливають на виконання дидактичного завдання. При цьому математичний аспект гри виводиться на перший план. Лише тоді гра виконуватиме свою роль у математичному розвитку учнів і вихованні їхнього інтересу до математики. Підтримуючи інтерес до гри, до предмета математики, одні й ті самі етапи гри треба варіювати.

У багатьох іграх в основу покладено принцип змагання, який підсилює емоційний характер уроку. Кращі результати гра приносить, коли змагання відбувається між командами, а мотив змагання виражається в назві гри. Наприклад: «Математичний футбол», «Брейн-ринг», «КВК» та інші. При цьому учні прагнуть самі добре виконати завдання і спонукати до цього своїх товаришів, стають уважними, зосередженими, дисциплінованими.

Ігрові форми уроків варто широко використовувати як засіб навчання, виховання і розвитку. Гра вчить бути витриманим і у важкі хвилини боротися до кінця. Організовуючи подібні уроки-ігри, доцільно продумувати такі питання методики:

ь мета гри: якими вміннями і навичками учні мають оволодіти;

ь кількість гравців;

ь які дидактичні матеріали і посібники потрібні для гри;

ь на скільки часу розрахована гра;

ь як з найменшими витратами часу ознайомити учнів з правилами гри;

ь як залучити всіх учнів до гри;

ь які висновки слід зробити в кінці гри.

На таких уроках-іграх учні спостерігають, порівнюють, класифікують предмет за певними ознаками, виконують аналіз і синтез, абстрагуються від несуттєвих ознак, роблять узагальнення, вчаться застосувати знання в нових умовах. В ігрових формах реалізуються ідеї співпраці, змагання, самоуправління, виховання через колектив, заохочення дітей до науково-технічної творчості, професійної орієнтації (прикладом може бути ділова гра «Геодезист», проведена у 9 класі під час вивчення теми «Розв'язування трикутників». Див. Додаток Б), виховання відповідальності кожного за навчання і дисципліну в класі.

Проведення ділової гри «Геодезист» на уроці геометрії в 9 класі має на меті практичне застосування знань у нестандартних умовах. На уроці кожен учень уявив себе геодезистом і кожному була запропонована практична задача, що потребувала знань з геометрії, а саме з теми «Розв'язування трикутників». Беручи участь у діловій грі, учні орієнтуються на професію геодезиста; взагалі, починають розуміти потребу знань геометрії в житті. Саме ця форма організації навчання поєднана з творчими завданнями, розвиває зацікавленість геометрією, допомагає формувати між предметні зв'язки та сприяє розумовому виховання дітей.

2.4 Організація математичних гуртків з метою розвитку розумових здібностей учнів

Найпоширенішою формою позакласної роботи є математичні гуртки, в діяльності яких можна виділити два напрямки. Перший - формування і розвиток початкової цікавості до математики та розвиток математичного мислення. Другий - поглиблення і розширення знань з математики.

Предметні гуртки посідають важливе місце серед позаурочних форм навчання. Створюють їх у школі відповідно до навчальних предметів (математичні, фізичні, хімічні, літературні та ін.), керують ними учителі на громадських засадах. Предметні гуртки беруть участь у проведенні масових виховних заходів у школі: готують і проводять тематичні вечори, конкурси, олімпіади, тижні та місячники знань, випускають стінну, радіогазету, альманахи.

Предметні гуртки проводять у післяурочний час або в групі подовженого дня, їх призначення -- компенсувати відставання окремих учнів. Додаткові заняття з відмінниками проводять під час їх підготовки до предметних олімпіад, вступу до вузів. Вчитель сам обирає методику проведення таких занять, їх періодичність і тривалість, готує до них матеріали. Єдиною методичною вимогою до додаткових занять є їх ефективність, тобто завершення лише після того, як остаточно ліквідоване відставання, а ті, що додатково займались, увійшли в нормальний робочий ритм.

Позакласна робота з математики є складовою частиною всього навчального процесу, природним продовженням роботи на уроці. Позакласна робота має характер математичних розваг, ігор, змагань. Тут широко використовують вправи і завдання у цікавій формі та інноваційні методи навчання, що активізують розумовий розвиток учня.

Гурткова робота сприяє розвитку у дітей математичного мислення, лаконічності мови, вмілому використанню символіки, правильному застосуванню математичної термінології, умінню робити доступні висновки й узагальнення, обґрунтовувати свої думки та ін. Робота гуртка впливає на підвищення інтересу до математики не тільки гуртківців, але й решти учнів класу. На заняттях гуртка учні можуть реалізувати свої побажання щодо змісту матеріалу, що їх цікавить, форми організації своєї роботи, що і притягує дітей до відвідування цього позакласного навчання.


Подобные документы

  • Дослідження поняття виховання, його структури та значення. Огляд виховного процесу у середній школі, що включає в себе різні напрями, принципи, засоби та методи. Аналіз специфіки уроку іноземної мови як фактору, що забезпечує розумове виховання школярів.

    курсовая работа [46,7 K], добавлен 24.01.2012

  • Сутність виховного процесу, його особливості в сучасній школі: виховання як педагогічна категорія і як система. Пріоритети виховної роботи в сучасній школі. Система дидактичних принципів, характеристика закономірностей виховання та їх реалізація.

    курсовая работа [48,3 K], добавлен 13.03.2012

  • Історія розвитку та використання нестандартних уроків у практиці роботи початкової школи. Специфіка проведення уроків-дослідження та КВК у роботі з молодшими школярами. Класифікація нестандартних уроків у початковій школі за педагогічними технологіями.

    курсовая работа [73,0 K], добавлен 10.12.2011

  • Розумове виховання як складова теорії виховання всебічно розвиненої особистості, завдання розумового виховання (за Сухомлинським). Сутнісні характеристики процесу розумового виховання, поєднання навчальної та трудової діяльності у розумовому вихованні.

    курсовая работа [47,2 K], добавлен 18.10.2011

  • Поняття та сутність виховання. Цілі та завдання виховного процесу в сучасній школі. Основні риси менеджменту освіти. Організаційно-педагогічні умови, форми і методи, які забезпечують ефективну оптимізацію виховного процесу у загальноосвітній школі.

    курсовая работа [50,4 K], добавлен 15.02.2010

  • Дидактичні особливості проведення нестандартних уроків. Взаємодія вчителя й учнів на уроці. Розгляд структури нестандартних уроків: бінарні, віршовані (римовані), інтегровані уроки та уроки-дискурси. Розробки нестандартних уроків у початковій школі.

    курсовая работа [41,7 K], добавлен 14.07.2009

  • Розкриття проблеми патріотичного виховання молоді та його концептуальних ідей в системі освіти. Практика патріотичного виховання школярів у сучасній школі. Вікові особливості підлітків і юнаків, їх використання педагогом в процесі патріотичного виховання.

    курсовая работа [127,2 K], добавлен 31.10.2014

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.