Написання диктантів з української мови

(За О. Гасюком, М. Степаном)

Сучасне українське художнє скло

Художнє скло України на сучасному етапі розвитку є одним з найбільш цікавих і характерних видів декоративно-прикладного мистецтва. Воно здобуло визнання не тільки в нашій країні, а й поза її межами. Елегантні іскристо-прозорі кришталеві вази, і кубки, і набори для напоїв, яскраво декоративні кольорові скляні комплекти посуду, своєрідні чарівно-фантастичні скульптурні вироби українських митців користуються успіхом на художніх виставках та ярмарках.

Усе ширше й майстерніше останніми роками застосовується художнє скло в архітектурі України - у вигляді вітражів, декоративних вставок, мозаїчних композицій.

Сьогодні неможливо уявити наш побут, інтер'єр житла чи громадського приміщення без наявності художньо опрацьованого скла.

Українське художнє скло своїм корінням сягає часів Київської Русі. З давніх-давен майстри скла виготовляли різні прикраси, а також посуд, пляшки, і келихи, склянки тощо. Та процес розвитку давньоруської художньої культури, в тому числі й склоробства, надовго загальмувала татаро-монгольська навала. Лише в наступні десятиліття стало відроджуватись втрачене і розвиватись нове.

Освоєння митцями різних технічних і технологічних прийомів опрацювання скла привело до збагачення й розширення арсеналу художньо-виражальних засобів. А це, в свою чергу, звичайно ж, зумовило й забезпечило розширення асортименту виробів, збагачення ідейно-художнього змісту та декоративної виразності скляних творів.

Сучасне художнє українське скло - яскраве, своєрідне явище художньої культури України (За В. Щербаком).

Музей історичних коштовностей

Музей історичних коштовностей у Києві відкрито 1969 року. В ньому експонуються витвори майстрів-ювелірів різних епох і місцевостей (VI ст. до н. е. - початок XX ст. н.е.). Ці вироби виготовлені із золота, срібла, платини й оздоблені коштовним камінням, як-от: діамантами, і рубінами, і смарагдами, й аметистами тощо. Основа експозиції - колекції з фонду Державного історичного музею України. Сюди також передані речі з музеїв Чернігова, Кіровограда, Дніпропетровська, Бахчисарая, Сімферополя, Керчі тощо.

Значний внесок у поповнення фондів та експозиції музею Інституту археології Академії наук України, який багато років підряд організовує експедиції для розкопувань скіфських курганів, слов'янських та давньоруських городищ.

Тільки за останній час музею передано декілька тисяч художніх витворів із золота й срібла V-VI ст. до н.е. Серед них шедеври світового значення: срібна ваза з Гайманової могили (Запорізька область), пектораль із Товстої могили (Дніпропетровська область) та багато інших речей, розкопаних в різних областях України.

Експозиція Київського музею історичних коштовностей має три розділи. У першому репрезентовані мистецькі витвори із золота й срібла періоду VI ст. до н. е. - ХШ ст. н. е., у другому - здебільшого вироби українських та російських ювелірів XIV-XV ст., третій присвячений нумізматиці VI ст. до н. е. - початку ХХ ст. н. е.

Фонди музею нараховують кілька десятків тисяч пам'яток історії, культури й мистецтва. Частина з них - унікальні твори декоративно-прикладного мистецтва, відомі як у нашій країні, так і за її межами.

(За О. Ганіною)

Словниковий диктант

Декоративно-прикладне мистецтво, виробничо-реміснича, розписний, естетично-художнє, художнє різьблення, сюжетно-тематичні інновації, пізній палеоліт, розфарбування, червоно-жовтий, трипільські розписи, часи середньовіччя, кольоровий полумисок, персні, сувенірно-подарункові вироби, бароко, прикраси, Львівське училище прикладного мистецтва ім. І. Труша, майстерня-кузня, дерев'яні, електрописак, скіфські поховання, лляне волокно, пано, майстрині-надомниці, фотофільмодрук, регіони Західної України, художники-професіонали, державні музеї килимів, поліська техніка, у післявоєнний час, власноруч, Музей народної архітектури та побуту України, ковальські цвяхи, столи-скрині, карпатські, експонати мукачівського історико-краєзнавчого музею, віконниці, в'язання, візерунки, напівсферичні кошики.

Пояснювальний диктант

1. Традиційним візерунковим ткацтвом в українців, як і в інших східнослов'янських народів, було ткацтво на чотирьох підніжках.

2. Певна річ, потрібно все ж таки відзначити таку рису українських ремісників, як естетичні почуття, прагнення обов'язково прикрасити речі, що ними виготовлялися.

З. Керамічні вироби з давніх-давен поділялись на чотири основні групи: побутовий посуд, оздоблювані плитки-кахлі, будівельні матеріали - черепиця, цегла, якою викладали під варистою піччю.

4. Бронзоливарне виробництво в Україні, як довели археологи, відоме ще з трипільських часів.

5. Різьблення - одна з найдавніших технік художнього декорування дерев'яних виробів.

6. Відомі центри українського килимарства: Поділля, Волинь, Полтавщина.

7. Розпис тканини прийнято вважати порівняно новим видом декоративно-ужиткового мистецтва в Україні.

8. Про мальовану скриню в народі казали: «Аж очі вбирає.»

9. Після мови народне вбрання - найважливіша етнічна прикмета.

10. Майже неможливо знайти в селі дві цілком однакові сорочки: кожна жінка, вишиваючи для себе, робила це по-своєму, даючи простір власній фантазії, імпровізуючи.

11. Селище Петриківка Дніпропетровської області - традиційний центр народного мистецтва, самобутня культура якого особливо яскраво проявилася в декоративному розписі.

12.» Працюю у співавторстві з природою», - говорить про себе самодіяльний майстер різьби з Кременця В. Прохоров.

13. Ажурні віконні занавіски, декоративні рушники так само, як вишивка і розпис стали, без сумніву, невід'ємною частиною оздоблення художньо-поліграфічної продукції, театральних декорацій.

14. У країнах Західної Європи витинанки - це прикраси здебільшого сюжетно-розповідні, своєю художньо-образною системою вони уподібнювалися до графіки, їх складні багатофігурні, дзеркально-симетричні композиції завжди вміщувалися в одному цільному аркуші паперу.

15. Писанки - це символ України для тих українців, що виїхали за кордон.

4. Скульптура

Скульптура (різьблення, ліплення, пластика) - вид образотворчого мистецтва, сутність якого становить фізично об'ємне, тривимірне зображення.

Головний об'єкт зображення у скульптурі - це людина, іноді тварина, час від часу природа чи пейзаж, а також предмети, атрибути, аксесуари або натюрморт. Основні види скульптури: кругла (статуї, погруддя, півфігури та інші) і рельєф (плоскісно-скорочене зображення на площині, яка творить для нього тло).

За своїм призначенням і змістом скульптура поділяється на монументальну, наприклад, пам'ятники, монументи, - це самостійні архітектурно - скульптурні об'єкти в міському чи природному середовищі; монументально - декоративну (статуї в нішах, паркова архітектура, фонтани); станкову - замкнуті в собі композиції, які є переносними і не пов'язаними з конкретним середовищем.

Вагомий внесок у розвиток мистецтва скульптури зробили українські митці діаспори, а саме: Богдан Мухін, і Григорій Крук, і Михайло Черешньовський та інші.

В умовах духовного відродження важливу роль відіграє творча спадщина скульптора, народного художника України Івана Гончара (1911-1993), який створив загальновідомі композиції «Берегиня», «Ярило», серії живописних історико-етнографічних картин «Весілля на Україні», народних краєвидів «Мальовнича Україна» тощо. Зберігаючи національну самобутність, український народ утверджує своє буття в історії.

(З книги « Українська культура»)

Різьблення - висічення скульптурного об'єму з твердого матеріалу, головним чином з каменя. Творець «вивільняє» статую з сірокам'яного масиву. Геніальний митець Відродження Мікеланджело визнавав тільки різьблення. Форму статуї, її позу і пропорції він заздалегідь намічав у малюнку і в маленькій восковій моделі, а потім власноруч вирубував своїх могутніх гігантів - Давида, Мойсея, «пов'язаних рабів» - з суцільної брили мармуру, відбиваючи від неї великі шматки і обробляючи те, що залишилося.

Мікеланджело говорив: « Добра та статуя, у якої не відокремлюється жодна частина, якщо її скотили з гори.»

Робота творця пов'язана, звичайно ж таки, з великими труднощами. Випадково відхопивши зайве, творець, на жаль, вже не зможе виправити свою помилку. Він повинен уявно бачити в кам'яному масиві майбутню статую з такою виразністю, неначебто вона вже існує і її потрібно лишень звільнити з кам'яного полону.

Ліплення - створення зображення з пластичного матеріалу, зі слухняної, м'якої глини. Цей вид виготовлення скульптури допускає як виправлення, так і переробки. Але глина неміцна, тому з виліпленої з неї скульптури роблять гіпсовий зліпок, який служить моделлю для відтворення в камені або відливання в бронзі.

(3 книги» Світ мистецтва»)

Пам'ятник Богдану Хмельницькому

Ідею спорудження пам'ятника Хмельницькому висунув ще в тридцяті роки минулого століття відомий історик, етнограф і фольклорист, перший ректор Київського університету Михайло Максимович.

Та минуло чимало літ, перш ніж царський уряд дав на це дозвіл. Зважаючи на високу скруту в грошах, організаційний комітет по спорудженню пам'ятника вирішив не організовувати конкурсу на кращий проект, а відразу замовили його прославленому російському скульпторові М.Й. Микешину (1836-1896).

Скульптор дуже шанував українську культуру, літературу, чудово знався на історії козаччини, з якою його ознайомив Т.Г. Шевченко. У 1868 р. М.П. Микешин приступає до роботи над цим відповідальним замовленням. Він приїжджає до Києва, вивчає матеріал. Як свідчили сучасники, буквально за одну ніч скульптор виліпив макет майбутнього пам'ятника - багатопланову композицію, у центрі якої знаходиться горда постава гетьмана на коні. Трохи нижче, на постаменті, художник розмістив постаті селян, котрі брали участь у визвольній війні 1648-1654 років. Задумливо слухають вони пісню кобзаря, який дуже схожий на Т.Г. Шевченка. З трьох боків цоколя постаменту було вирішено прикріпити горельєфи про найважливіші події тих часів - «Битва під Зборовом», «Переяславська рада», «Зустріч Хмельницького в Києві.»

(3 газети)

Словниковий диктант

Рельєф, об'єкт, трипільська культура, прапредки слов'яни, висококультурні цивілізації, невеликі розміри, керамічні статуетки, культово-магічний, чотирма, людиноподібні надмогильні стели, середньовіччя, мистецтво пізньої античної Греції, по-різному тлумачиться, клиновидне обличчя, звужене донизу, присвячено, скіфи-кочівники, співвідношення, золота пастораль (нагрудна прикраса), Київський музей історичних коштовностей України, чотирьохгранний стовп, у давнину, Краківський національний музей, безпідставно названий, язичницький бог Сонця (Святовит), скульптури-ідоли, на жаль, небажане явище, високохудожній орнамент, по-язичницькому, немає, білокам'яне різьблення, давньоукраїнський, немовбито, багатопластові, іконографічні джерела, медальйон, півфігура, широкомасштабне будівництво, співпраця, контрреформації, у стіні, бароко, західноєвропейський, приїжджі, Харківський художній інститут.

Пояснювальний диктант

Згідно з археологічними дослідженнями, добу неоліту в Україні репрезентує трипільська культура, названа за місцем відкриття у селі Трипілля поблизу Києва.

Окрему групу пам'яток скульптури становлять стели кіммерійського часу (V-VІІ ст. до н.е.).

У період, коли творить своє мистецтво степова, кочова людність скіфів, процвітають на теренах Північного Причорномор'я (південної України й Криму) грецькі міста - колонії: Ольвія, і Херсонес, і Феодосія, і Пантікапси.

4. Численні скульптурні мармурові елементи прикрашали Десятинну церкву - один з величних храмів княжої України - Руси.

5. Важливою пам'яткою мистецтва є дерев'яне «Розп'яття» із костелу в Жидачеві, що зберігається в музеї Одеського замку.

6. У період пізнього бароко, або так званого рококо, мистецтво скульптури (передусім на західноукраїнських землях) досягло найвищого рівня в Європі.

7. Чернігівські майстри досягли надзвичайної виразності у різьбярстві, і до нашого часу збереглись фрагменти кам'яних скульптур, якими прикрашались фасади Борисоглібського собору в Чернігові.

8. Барельєф - скульптурний твір, в якому опукле зображення виступає над плоскою поверхнею менш як на півоб'єму.

9. Працюючи над об'ємною скульптурою, потрібно схопити найхарактерніше, якнайцікавіше в постаті, показуючи її в русі.

10. Природа не тільки добра й ніжна, а й великий скульптор і митець, а із усього, що природа створила, вибирається якнайцікавіше, доповнюється формою і змістом.

Скульптура в жіночих руках - своєрідний подвиг.

Дерев'яні скульптури народного художника України Валентина Злоби, виготовлені з груші, зберігаються в постійно діючій експозиції Музею образотворчого мистецтва у Києві, а на Брюссельській всесвітній виставці 1958 року скульптура «Бокараш» отримала золоту медаль.

13. Для кращих своїх скульптур народний майстер з Чернігівщини Антін Штепа вимочував деревину протягом двадцяти - двадцяти п'яти років.

14. Розрізняють низький рельєф - барельєф, на якому об'ємне зображення тільки злегка висувається з фону, і високий - горельєф, де зображення підіймається над фоном більше аніж наполовину свого об'єму.

15. Кругла скульптура - це не видимість матеріальних тіл, як живопис, а справжні матеріальні тіла: мідний вершник, мармуровий лев, фарфорова балерина.

МУЗИКА

Музика-безмежне звукове море

Музика - вид мистецтва, що виражає дійсність у художньо-звукових образах.

Вона супроводжує людину з давніх-давен і до сьогодні. Особливо багато музики звучить тепер, в час радіо і телебачення, коли так доступні концерти і практично кожен може навчитися грати на будь-якому інструменті.

Як і будь-яке мистецтво, музика може з великою силою виражати те, чим живуть люди: горе і радість, заповітні сподівання і мрії про щастя. Музика проходить складний шлях від її творця до слухача, тому що вона має бути не лише створеною у свідомості та записаною - музику необхідно виконати. Отже, музика, звичайно ж, мистецтво виконання, яке втілює в собі творчу інтерпретацію самовиконаного тексту.

Спочатку музика мала прикладний характер, оскільки була тісно пов'язана з трудовими процесами, первинною магією, але водночас і невіддільна від інших різновидів мистецтва: поезії, танців. Музика не може, як слово, виражати конкретні поняття і наочно, як образотворче мистецтво, зображувати зміст (їм властиві розвиток, перетворення і зіткнення узагальнених образів) емоцій, що в нашій свідомості можуть порівнюватися з явищами природи. Як важливий засіб духовного виховання людини, вона формує естетичні смаки та ідеали, розвиває емоційну чутливість, відчуття прекрасного, впливає на сферу почуттів, інтелект людини, скеровує її поведінку.

Музика виникла як наслідування голосів природи, невід'ємних елементів трудової діяльності людини, культових обрядів, розваг, військових походів і була пов'язана з ритмікою праці, танцю, поезії. Про це свідчать літописи, живописні й архітектурні пам'ятки стародавніх цивілізацій: Індії, Китаю, Вавилону, Єгипту і Греції. Поступово відбувалося виділення музики як окремого виду мистецтва, і у Стародавній Греції музична культура (на базі основної тенденції якої зародилася європейська музика) досягла значного рівня, вдосконалювалися музичні інструменти (арфа, ліра), розвивалось професійне виконавство на них, розвивались музично - естетичні смаки. За середньовіччя західноєвропейська музика розвивалась як професійно - церковна, а також світська і народна, які впливали на культуру. Цікаво, що існувала система запису музики за допомогою різних знаків: рисок, крапок, ком, - яка лише приблизно вказувала напрямок мелодичної лінії. Винайдена в 11 столітті Твідо Д'Ареццо лінійна нотація дала можливість точно зафіксувати висоту тонів, пізніше її раз у раз вдосконалювали.

(3 книги «Українська культура: історія і сучасність»)

Пісня як серце народу

Пісня - серце народу, його душа, його крила, тому що витворена народом пісня пахне травневими дощами, і синіми льонами, і материними руками. Вона часом потрясає нашу пам'ять, будьмо пильні, а то черкне ластів'їним крильцем вечірній небокрай, торкнеться нашого серця і добуде чисту сльозинку з наших очей. Такої неземної сили наша народна пісня! Скільки людей, затамувавши подих, слухали її трепетне і лагідне тужіння…

Українським соловейком назвав Дмитро Гнатюк Ніну Матвієнко. І справді, у неї неповторний фольклорний стиль співу. Ніна - дуже тонка душа, завжди безпосередня у своєму співі. Сольний спів Матвієнко своєрідний, оригінальний, він, як чисте раннє повітря, непомітно проникає в серце, зачаровуючи магією м'якого голосу, глибиною почуттів і трагізмом людським. Співачка майже ніколи не повторює один і той же репертуар. Майстерністю народної артистки України, лауреата Державної премії імені Тараса Григоровича Шевченка, Ніною Матвієнко захоплювалися у багатьох країнах світу: Франції. Канаді, Мексиці та інших, - але найбільшої глибини сягнула співачка у виконанні народної пісні. На відміну від багатьох естрадних співаків вона живе піснею, глибоко переживає під час співу, співає серцем своїм щедрим таким.

Її народність бере витоки з історії отчого краю, його легенд і балад, від мудрої селянської філософії, в основі якої - розум, доброта, внутрішній протест проти неправди.

Прислухайтесь, як співає Ніна Матвієнко, і ви станете щедрішими, чистішими у помислах і ділах своїх.

Скрипка

Бувало, коли всі поснуть, він тихо прокрадався з хати. Тоді шамотливі стебла кукурудзи сурово обступають його звідусіль, і високі мовчазні соняхи в круглих брилях, як невідомі солдати, беруть його в полон. Він один-однісінький на городі, десятилітній хлопчик Лукаш, і страшенно далекі від нього зорі тремтять-мерехтять на темному небі. Він притаїться на городі, принишкне і слухає. А найбільше він слухав коників-цвіркунів: було їх на городі сила-силенна, і так вони на скрипочках своїх вигравали, що, бувало, місяць зупиниться на верхівці тополі, слухає їхній марш, а потім ураз схаменеться і котиться далі. В такі-от хвилини Лукаш забував геть-чисто все на світі - весь світ здавався йому тоді величезним чарівним оркестром, і, немовби уві сні, згадував тоді хлопець про свою скрипку, на якій грав у шкільному музичному гуртку. А що, коли все-таки попросити її у вчителя? Він добрий, він дасть скрипку додому пограти, а тоді Лукаш прийде сюди, на зелений город, і заграє.

(За О. Донченком)

У полоні пісень Володимира Івасюка

Рута-м'ята цвіте жовтим суцвіттям, але трапляється і таке, що ця квітка один раз на десятиріччя цвіте червоно. Протягом багатьох років ця чудо-квітка жила в легенді на нашій землі, чекаючи, щоб хтось молодий і сміливий відкрив та оспівав її.

У решті-решт сталося! «Червона рута» стала улюбленою піснею мільйонів людей, навіть тих, хто не знав імені її автора - Володимира Івасюка.

Володя закінчив з відзнакою музичну і середню школу. На скрипці, як не дивно, навчився грати у п'ять років, ще й читати не вміючи. У дощ, сніговиці батько з дня у день носив малого сина на руках до музичної школи на заняття.

Працьовитість Володі вражала всіх: і рідних, і знайомих. Такий приклад: за порадою вчителів батьки віддали сина до Києва, у музичну школу при Київській консерваторії, а незабаром змушені були звідти забрати, тому що шия в нього завжди була чорною від скрипки: грав по шість-сім годин на добу! Через фантастичну працелюбність друзі жартома порівнювали Володю з електростанцією.

Часто банально і традиційно виникає запитання: де розпочинається геніальність, де ж все-таки її витоки? 1, як правило, звучить традиційна відповідь: талант, помножений на працю. Безперечно, дуже багато залежить від сім'ї, від оточення. Володя з дитинства жив у оточенні чистого українського слова, ніжної, солов'їної української пісні. Окрім музики, Володя захоплювався українською літературою. Більше того, сам був поетом. Найкращі пісні були написані композитором на власні тексти: «Червона рута», «Водограй», « Аве Марія»,» Пісня буде поміж нас».

Свої перші пісні хлопець написав у п'ятнадцять років. Володя раз у раз виїжджав у гори, розмовляв з гуцулами, записував народні пісні, коломийки і легенди.

1970 рік - написано «Червону руту». Врешті-решт вдалося створити твір, який став символом духовності сучасної української естради. Фантастична пісня не знала кордонів - звучала і досі звучить у Європі, в Америці та Канаді.

Загалом Івасюк за своє коротке тридцятирічне життя написав понад сто пісень…

Його трагічне життя обірвалося на злеті - раптово і несподівано. Музика Івасюка найчистіша і найсвітліша, до неї з трепетом і хвилюванням хочеться прилинути як у хвилини радості і піднесення, у свята, в щасливі дні, так і дні сумні. У його житті, як і у долі українського народу, переплелися радість і вічний смуток, щастя і туга.

Незрівнянний світ Назарія Яремчука

Неперевершеним співучим соловейком карпатського краю є незрівнянний Назарій Яремчук.

У нього дуже складна і незвична доля. Він був надто пізньою дитиною - коли народився, батькові було вже 64 роки. Кажуть, що такі діти особливо обдаровані і талановиті. Назар народився ЗО листопада 1951 року в селі Рівня Вижницького району. Його батько, Назарій Танасійович, мав чудовий голос (тенор) і співав у церковному хорі. Мати, Марія Даріїна, виросла у багатодітній сім'ї. Грати на мандоліні навчилася у композитора Яремчука, і ще донині односельці згадують її гарне сопрано.

Його чарувала краса гірської природи, де він міг пропадати цілими днями. Яремчук в захопленні від навколишньої краси, писав: «Найкраща музика - жива природа, і найсвятіша на землі». Він мріяв бути мандрівником, і любов до подорожей, напевне, знайшла вихід у гастрольних поїздках. Разом з братом Богданом Назар любив грати у футбол, і у 1969 році у складі кутських « Карпат « став чемпіоном Івано-Франківської області серед команд групи Б.

Після школи Назар не пройшов за конкурсом при вступі до Чернівецького університету і, як виявилось, на щастя, через те що інакше не потрапив би у ансамбль «Смерічка».

Знову повернувся до Вижниці, де вчився на курсах шоферів при будинку культури. Саме там і відбувалися репетиції «Смерічки».

Якось учитель музики попросив Назарія заспівати, і той заспівав пісню «Кохана» І. Поклада. Левку Дутківському відразу сподобався цей симпатичний і голосистий юнак, і він відразу ж таки запросив його у «Смерічку».

Назар мав велике щастя першим співати всесвітньо відомі пісні Володимира Івасюка. Вже наступного 1970 року він був зарахований на перший курс географічного факультету Чернівецького університету, а пізніше Назар ще закінчив Київський інститут культури.

А що діялось після фільму «Червона рута» у 1971 році! Фільм мав фантастичний успіх, а Назар був найвродливішим з-поміж усіх, він особливо запам'ятався дівчатам і жінкам, навіть називали дітей його іменем.

Сьогодні про Назарія Яремчука говорять як про легенду, що стала символом епохи зародження і становлення української пісні. Цій легенді за життя вдалося зробити неоціненний внесок у нашу національну культуру. Він один з тих, кому пощастило після фізичної смерті залишитися живим.

(З журналу)

Словниковий диктант

Західноєвропейська музика, розспів, електрофізичні інструменти, мелодекламація, церемоніальний, мюзик-хол, журі, піанісимо, Державний академічний театр опери та балету імені Тараса Шевченка, багатоголосся, філармонічні товариства, імпресіонізм, художньо-звукові, Боян (давньоруський співець-дружинник), фольклорні джерела, обжинкові пісні, вітчизняні, капела, Болонська філармонічна академія, опера «Запорожець за Дунаєм «, народнопісенний, Шевченківські концерти, Державна консерваторія імені М.В. Лисенка, фортисимо, Аляб'єв, церковний християнський спів, безголосся, бетховенський, якнайшвидший, Прокофьев, бриньчати, гами, піврояля, потихеньку, незакінчена арія, рок-н-рол, заслужений діяч мистецтв, Міністерство культури України, компакт-диск, оперне мистецтво, рок-культура, прелюдія, акомпанемент, балада, Римський-Корсаков, опера «Моцарт і Сальєрі», тонни партитур, вітчизняна хорова музика, капельмейстер, вірш-гімн «Ще не вмерла Україна», стрілецькі маршево - похідні пісні, лірико-психологічна елегія «Ворзель» Л. Грабовського.

Пояснювальний диктант

1. Певна річ, люди осягають музику по-різному. 2. Коли Ференц Ліст послухав концерт Гріга, вигукнув: « Це геніально! О чудо, я побачив вашу Батьківщину». 3. Всього на карті Антарктиди можна зустріти 12 імен композиторів різних часів і національностей, а присвоїли їх географічним об'єктам наші та зарубіжні дослідники шостого континенту. 4. Автор «Слова о полку Ігоревім» згадує Бояна - давньоруського співця - дружинника другої половини ХІ початку ХІІ століття.5 Скоромохи - музиканти пропагували народно-видовищну культуру, подорожуючи по Русі і країнах Європи: Польщі, Німеччині, Франції та Італії. 6. Особливою популярністю користувалися кобзарі, безперечно, у Запорізькій Січі: вони прославляли козацьку відвагу, пропагували серед народу визвольні ідеї, творили національний епос України. Наприкінці 17 століття поширюються троїсті музики, українські народні інструментальні ансамблі, у складі яких були такі інструменти: скрипка, басоля, бубон (у Західній Україні - скрипка, цимбали, бубон). 8.М. Лисенко, як основоположник інструментальних танців в українській музиці, як зачинатель української фортепіанної музики вивів нашу музику на світовий рівень, і у 1982 році встановлено республіканську премію імені М Лисенка 9.У розвиток жанру авторської пісні вагомий внесок зробив В.Івасюк (1949-1979) - український поет і композитор, автор тексту і музики пісень «Я іду в далекі гори» (1968), «Червона рута» (1969) та інші. Музика - вид мистецтва, що виражає дійсність у художньо-звукових образах. 11. Спочатку слово «музика» потрапляє у латинську мову, потім у західноєвропейські мови, а саме: німецьку, французьку, італійську 12. Існує безліч різноманітних видів пісні: народні, масові, естрадні тощо, - але найголовнішим, найбагатшим пісенним жанром є все-таки народна пісня. 13. Є досить багато сюїт, складених з уривків будь-якого твору, - опери, балету, музики до спектаклю. 14. Великий австрійський композитор Вольфганг Амадей Моцарт був людиною надзвичайною: у чотири роки грав на клавесині, у п'ять компонував музику, у вісім створив перші сонати і симфонії, в одинадцять написав оперу.

5. Театр

Витоки національного театру

Театр - вид мистецтва, що відображає дійсність у художніх сценічних образах. Театр - це мистецтво синтетичне, тому що поєднує драматургію, творчість автора, режисера, і музику, і живопис, і архітектуру, і танці, і співи.

У Стародавній Греції (Афінах), починаючи з кінця VІ ст. до н. е., щороку ставилися трагедії, комедії та сатиричні драми. Найдавнішим театром в Афінах вважається театр Діоніса - просто неба на південно-східному схилі Акрополя.

Римський театр (240 р. до н.е.) бере початок від свят урожаю, які висвітлюються у піснях - діалогах, у побутових та комічних сценах і одноактних імпровізованих фольклорних п'єсах.

Витоки українського національного мистецтва сягають давніх народних землеробських свят і обрядів. Обрядові дії (хорове виконання, ігри, танці) грунтувалися на комплексі ідей магічного характеру: слово (текст), рух, мелодія, драматична дія, пантоміміка - становили органічну цілісність.

З деякими елементами театралізації відбувалося свято Купало - найпоширеніше народне свято в українській обрядовості. Купало - це давньоукраїнський бог врожайності й добробуту. Обрядові дії нерідко включали елементи комічного (наприклад, спалювання опудала), як складову частину народної культури.

У середньовіччі носіями ідей народного театрального мистецтва були мандрівні актори, які імпровізували, розігрували сцени з народного життя й водили потішних тварин. На жаль, творчість цих акторів переслідувалась церквою і владою.

Про виступи скоромохів згадується у «Повісті временних літ «. Скоморохи брали участь у весільних обрядах, ярмарках, ходили з ведмедем, козою.

З народною обрядовістю пов'язаний розвиток української драматичної поезії. До своєрідної театральної драми подібний традиційний український весільний обряд.

Драма народна - вид народної словесної й театральної творчості. Професійна драма виникає у зв'язку з піднесенням освітнього значення літератури, її ролі у національно-визвольному русі.

(3 книги «Українська культура»)

Шкільна драма

У середньовічній Західній Європі користувалися популярністю жанри театру: міраклі, містерії, мораліте, - основу яких становили релігійні драми, що ілюстрували біблійні оповідання.

У 15-16 ст. Розвивається містерія, головною темою якої було народження Христа і його воскресіння. У містеріях розігрувалися інтермедії (побутові сцени), щоб розважати втомлених серйозною дією глядача. Вистави тривали по декілька днів.

У 15-16 ст. поширюється мораліте - своєрідна барокова драма повчального змісту, що поєднує драматичну дію з філософсько-богословським диспутом.

Шкільні театри створюються при навчальних закладах Європи у період пізнього середньовіччя ренесансу та бароко, і мали вони велике навчальне і виховне значення. Драматичні твори писали викладачі, а от розігрували їх учні. Шкільна драма інсценізувала міфологічні та історичні сюжети, осучаснювала жанри середньовічного театру. Особливість поетики шкільного жанру - риторичність, символічність, антонімічність.

У 14-18 ст. шкільна драма поширилась у католицьких та протестантських школах Речі Посполитої, у православних школах України та Білорусії.

У другій половині 17 ст. у зв'язку з поширенням в Україні шкільної драми, зокрема інтермедії, виникає вертеп. Назва походить від печери поблизу Віфлеєма в Йорданії, в якій, за біблійним переказом, народився Ісус Христос. Загалом українська шкільна драма - це передусім «Володимир» і «Милость божія «.

Українська шкільна драма і шкільний театр протягам свого розвитку взаємодіяли з народним театром. Шкільна драма і вертеп позначилися на формуванні нової української літератури і становленні класичного театру.

(3 книги « Українська культура «)

Словниковий диктант

Пантоміма, світський театр, п'єса, Москаль-чарівник», Г. Квітка-Основ'яненко, трупа, вітчизняне мистецтво, паралельний, Наддніпрянщина, корифей театру, І. Карпенко-Карий, «Глитай, або ж Павук», присвята, львівські аматорські гуртки, літературно-драматичний, театрознавство, бароко, часопис «Українська хата», дисгармонія, інтелігентський, західноєвропейські театри, Київський театр імені Франка, режисер-новатор, співзасновник, антиісторичний, безголосся, без смаку, бовваніють, бездарність, бравісимо, журі, бряжчати, возносься, віч-на-віч, воронезький, все-таки, в цілому, година-дві, гордіїв вузол, ґречний, Державний академічний театр опери та балету імені Т. Шевченка, езопівська мова, заслужений діяч мистецтв, з-посеред, ірреальний, козир-дівка, мало-помалу, Міністерство культури України, вивчити напам'ять, напередодні, народний артист України, невважаючи на те що, недооцінювати, півзалу, підніжжя, пліч-о-пліч, по двоє, спідлоба, у стократ, уві сні.

Пояснювальний диктант

Театр використовує майже всі існуючі в культурі основні засоби як вербальної, так і невербальної комунікації. 2. Як не дивно, але формування засобів театральної мови розпочинається ще задовго до виникнення театру як такого. 3. Театральне мистецтво складається з двох найбільш істотних структурних складових: писаного тексту і драматичної сценічної дії, яка відбувається безпосередньо на сцені. 4. Первісна, найбільш давня відома нам драматична форма - це обряд. 5. У купальському обряді, як і в інших обрядах, - календарних і родинно-побутових, відбитий важливий принцип, принцип імітації події, який ліг в основу театру як мистецтва. б. На Різдво виконувались і вертепні вистави - у двоповерховій скриньці їздили закріплені на паличках ляльки. 7. Вертепні вистави вважаються похідними від шкільного театру, тому що з вертепом ходили по селах учні Києво-Могилянської академії та студенти братських шкіл - мандрівні дяки. 8.І до церкви, і до театру потрібно було одягати якнайкращий одяг. 9. У 1599 році трупа переїжджала на інший берег Темзи, в театр «Глобус», десятий відсоток в якому належав Шекспіру. 10. Свого найвищого розвитку старогрецьке театральне мистецтво досягло у творчості трьох великих трагіків 5 ст. до н.е.: Есхіла, Софокла, Еврипіда - і комедіографа Аристофана. 11. У епоху еллінізму грецький театр класичної пори перетерпів істотні зміни, які стосувалися драматургії, і акторського виконання, і архітектури театральних будівель.

6. Образотворче мистецтво

Живопис

Живопис - один з основних видів образотворчого мистецтва, художнє зображення на площині предметного світу кольоровими фарбами.

Зародження живопису відбувається у період первіснообщинного ладу (рисунки доби палеоліту із зображенням тварин). У живописі неоліту вперше з'являється образ людини. Найдавніші зображення на скелях, окремих каменях, стінах печер виконувалися різьбленням, вибиванням заглибин по контуру чи фарбами. Найвідоміші настінні зображення збереглися в печерах Альтаміра (північна Іспанія). В Україні відкрито виразні зображення тварин у так званій Кам'яній могилі у Приазов'ї. Вони нагадують кращі взірці палеолітичного мистецтва Європи і Кавказу. Настінні розписи були вже у Стародавньому Єгипті, Індії, Середній Азії. У середньовіччі настінні розписи розвинулися у Візантії, Болгарії, Грузії і на Русі.

За призначенням та особливостями художнього виконання живопис поділяється на такі види: монументальний, декоративний та станковий.

Монументальному живопису властиві філософсько-епічне розуміння дійсності, суспільно - значимий зміст, масштабність задуму, громадянський пафос, високий лад образів, звернення до великої колективної аудиторії.

Декоративний живопис призначений для прикраси. Отже, термін відноситься до орнаментальних розмалювань та композицій, що не мають самостійного ідейно - образного значення: пано, орнаментальне підкреслення функцій предмету або оточення великих настінних сцен.

Станковий живопис (від слова станок, мольберт, на який ставиться приготована основа - картон, дошка, полотно для малювання картин) об'єднує твори самостійного значення, не пов'язанім з архітектурним ансамблем. Їх можна переносити, зберігати в житлових приміщеннях, і установах, і музеях.

За тематикою живопис поділяється на жанри, як-от: побутовий, історичний, батальний, портрет, пейзаж, натюрморт, міфологічний, релігійний і анімалістичний.

Художні образи живопису створюються за допомогою малюнка, кольору, світлотіні, колориту і перспективи. Важливу роль відіграє композиція, побудова художнього твору, співвідношення окремих частин і елементів, що зумовлені його ідейно - образним змістом, характером і призначенням.

(3 книги «Українська культура: історія і сучасність)

Українська художниця Катерина Білокур

Сто років тому в селі Богданівна на київській землі народилась дівчина, про яку великий Пабло Пікассо скаже: «Це геніальна українська жінка. Якби у Франції була така, ми б примусили весь світ говорити про неї».

Ми, на жаль, не знаємо, що спонукало до малювання дівчину із маленького села Богданівна, від якого, за її словами, до Яготина - як до Марсу. Малювати розпочала ще в дитинстві. Перший свій справжній олівець вона випросила у брата, який уже ходив до школи. І таємно, щоб не дай Бог не побачили батьки, розмальовувала його шкільний зошит.

Але одного разу її захоплення малюванням все-таки помітили. Брату в школі дали завдання намалювати коня. «А чи вийде у мене», - задумалась Катруся. Вона взяла зошит брата і весь помалювала - її коні паслися, неслись галопом, були запряжені. Дівчина сміялась і плакала: «Господи, як гарно мені вдається!» Таку красу потрібно показати всім, вирішила Катря і, нажувавши хлібного м'якишу, розвісила по хаті свої картини.

Батько, коли побачив, дуже сварився і строго - настрого заборонив брати зошит брата. І справа навіть не в тому, що зошити для селянина дорого коштували, а батьки стали помічати, якою предивною, на їхній погляд, стала дочка. «Накарав же нас Господь! За що нам, бідним, така кара небесна? «- жалілись вони сусідам. «Ти б, Катре, краще вишивала, - сварили вони її, - а то сидиш, чортів малюєш».

За тяжкою домашньою роботою зовсім не лишалось часу в Катерини для улюбленої справи. Вона намагалась віднайти хоч декілька хвилин у вихідні та святкові дні, що у селян вважалось гріхом, бо потрібно було йти до церкви, відпочивати, а вона малювала, ховаючись від людей.

«Чудакуватою дівчиною» називали Катрусю в Богданівці. Але одного разу в село приїхала сім'я вчителів. Вони-то і показали Катрі справжні пензлики і фарби. У них вона вперше побачила і великий альбом репродукцій картин із Третьяковської галереї. Учителі показали їй Шевченкового «Кобзаря». «Ніби мені хтось дання дав, ніби опоїв мене, так запав він мені в душу», - писала художниця.

Після того як познайомилася з «Кобзарем», Катерина Василівна назвала Тараса Шевченка своїм «батьком» і остаточно вирішила стати художником. Але вчителі незабаром поїхали з села, і Катерина знову ж таки залишилась сам на сам з людською ворожістю.

Почула якось Катерина, що в Миргороді є технікум, де «вчать на художників», зібрала свої малюнки і поїхала туди. Але на перше ж питання приймальної комісії: «У вас є освіта? « - Катрі нічого було відповісти.

Тільки у тридцять років у Катерини Василівни з'явилась можливість малювати справжніми художніми фарбами, і до цього часу відносяться її ранні роботи. «Малювала Катря Білокур», - підписувала вона свої ранні замальовки. Але, боячись батьківського гніву, нікому їх не показувала, нікого не пускала в кімнату, де малювала (З газети).

Словниковий диктант

Первіснообщинний, вперше, різьблення, розписи, декоративний, натюрморт, співвідношення, фреска, непрозоре скло, гуаш, візантійський, в основному, багатофігурна композиція «Причастя», навпроти, іконописець євангеліст Лука, Київський державний музей російського мистецтва, морально - етичні, Харківський художній музей, костьольний живопис, півкартини, золотаво - коричнева гама, гравюра, ілюстрації, вітчизняна, монастир, старослов'янська, алегорія, всесвітньо відомий митець - графік, картина «Чорнобильська мадонна».

Пояснювальний диктант

1. Живопис - один з основних видів образотворчого мистецтва, художнє зображення на площині предметного світу кольоровими фарбами.

2. Зародження живопису відбулося у період первіснообщинного ладу (поліхромні рисунки доби палеоліту із зображенням тварин).

3. За призначенням та особливостями художнього виконання живопис поділяється на такі види: монументальний, декоративний та станковий.

4. Мозаїка, тобто присвячена музам, - це сюжетні або орнаментальні композиції, виконані з природних каменів, смальти (емалі) та керамічних плиток.

5.З давніх - давен (3 тис. до н. е.) відома фреска, або техніка живопису фарбами по свіжій штукатурці.

6.У західноєвропейському та українському мистецтві акварель застосовується з15 ст.

7. Фарби, розтерті на воді з клеєм і домішкою білила, мають назву гуаш, що по-французьки означає водяна

8. Майстри, які розписували Десятинну церкву, ймовірно, засвоїли константинопольську систему декорування храму, з якою в апсиді здебільшого зображали постаті Богоматері - Оранти (Оранта - благаючий), а в куполі - пів постаті Пантохратора (Христа Вседержителя) як єдиного Бога християнської церкви.

9. Наприкінці 16 ст. поряд з традиційним іконописом з'являються нові жанри: портрет, історичний живопис, пейзаж.

10. Творчість Шевченка-художника належить до здобутків українського образотворчого мистецтва.

11. Назви справжнього пейзажиста заслуговує той художник, який не лише вміє передати олією, пастелюючи аквареллю лінії і барви, тони і відтінки, але й глибоко любить свою країну, окрилює ту любов у глядача.

12.К. Чуковський писав: «Одних лише етюдів до «Запорожців» було в Рєпіна кількасот, і мені здалося, що у них навіть штрих український…»

13. Відвідувачі Дніпропетровського історичного музею імені Яворницького часто затримуються біля загадкової картини, намальованої на дверях.

14. Тамуючи біль, Тарас Шевченко частенько працював до світанку, тому що складна техніка гравюри - офорти в поєднанні з акватинтою давалось трудно.