Шляхи удосконалення монологічного мовлення учнів 5-9 класів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Шляхи удосконалення монологічного мовлення учнів 5-9 класів

У наш час в основній школі навчанню усному і писемному монологічному висловлюванню не завжди приділяється достатньо уваги. Проте не потрібно забувати, що навчання монологічного мовлення в загальноосвітній школі є одним з найважливіших аспектів, оскільки саме цей аспект навчання дисциплінує мислення, учить логічно мислити і відповідно будувати своє висловлення у такий спосіб, щоб довести свої думки до слухача. Монолог є такою формою мовлення, коли його вибудовує одна людина, самостійно визначаючи структуру, композицію і мовні засоби. Монологічне мовлення може носити репродуктивний і продуктивний характер. Репродуктивне мовлення не є комунікативним. Перед школою ставиться задача розвитку непідготовленого продуктивного мовлення учнів. Монологічне мовлення, як і діалогічне, повинне бути ситуативно обумовлене і, як стверджують психологи, мотивоване. Ситуація є для монологу відправним моментом, потім він «відривається» від неї, утворює своє середовище - контекст. Тому монолог, як стверджує В. Мельничайко, є контекстуальним, на відміну від діалогу, що знаходиться в найтіснішій залежності від ситуації. У силу контекстності монологічного мовлення до нього пред'являються особливі вимоги: воно повинно бути зрозумілим «із самого себе», тобто без допомоги немовних засобів, що часто відіграють велику роль у ситуативному діалогічному мовленні [6, с. 37]. Монологічне мовлення виконує такі комунікативні функції:

- інформативна (повідомлення нової інформації у виді знань про предмети і явища навколишньої дійсності, опис подій, дій, станів);

- функція впливання (переконання кого-небудь у правильності тих або інших думок, поглядів, переконань, дій; спонукання до дії або запобігання дії);

- експресивна (використання мовленнєвого спілкування для опису стану, в якому знаходиться той, хто говорить, для зняття емоційної напруженості);

- розважальна (виступ людини на сцені чи серед друзів для розваги слухачів);

- ритуально-культова (висловлювання під час будь-якого ритуального обряду) [5, с. 73].

Беручи за основу базовий документ шкільної освіти, а саме програму загальноосвітніх навчальних закладів, можемо встановити, що для основної школи найбільш актуальною є інформативна функція монологічного мовлення. Стосовно навчання монологічного мовлення, то планомірне і систематичне навчання починається вже в початкових класах і продовжується протягом усіх навчальних років. Навчальний монолог на початковому етапі навчання є простим і дуже коротким логічно побудованим висловлюванням, що містить один або кілька мовних зразків. Учні мають вміти без попередньої підготовки логічно і послідовно висловлюватися відповідно до навчальної ситуації, робити усні повідомлення за темою, передавати своїми словами основний зміст прослуханого або прочитаного в межах мовного матеріалу. Від учнів вимагається уміння не тільки повідомляти про факти, але і виражати своє ставлення до викладеного.

Монологічне висловлювання - це особливе і складне уміння, яке необхідно спеціально формувати. У лінгвістичному плані зусилля вчителя й учня повинні бути спрямовані на відпрацьовування правильності структурно-граматичної, лексичної і стилістичної побудови, в екстралінгвальному - на відповідність мовного висловлення комунікативної мети, заданої ситуації, теми [4, с. 19]. Тому, дуже важливе значення має добір методів і засобів навчання.

На думку лінгводидактів, вибір того чи іншого методу залежить від характеру матеріалу, що пропонується для вивчення, зв'язку виучуваного матеріалу з попереднім і наступним, співвідношення в ньому елементів теоретичного і практичного характеру, рівня загального розвитку учнів та їхньої підготовки з предмета.

Беремо до уваги різні погляди методистів на класифікацію методів навчання мови, проте найбільш прийнятною для ефективного удосконалення монологічного мовлення учнів 5-9 класів вважаємо класифікацію методів, запропоновану О. Біляєвим [3, с. 4]. Розвиток умінь створювати комунікативно-дієві тексти монологічної структури повинен бути в центрі уваги методиста, тому слово вчителя - метод, який реалізується в пояснювальному монолозі, сьогодні набуває особливої актуальності. Основне його призначення - «подати» учням навчальну інформацію й забезпечити її сприйняття, осмислення, запам'ятовування. Як зауважує психолог Н. Менчинська, яка є однією з авторів теорії засвоєння знань, тільки на основі багатої пам'яті, коли вона нагромадить значну кількість знань, стає можливим розвиток проблемного мислення, що передбачає самостійний пошук [1, с. 41]. Саме цьому й сприяє монолог вчителя, що завдяки широкому спектру реакцій учнів-слухачів стає повною мірою діалогізованим.

На відбір мовного матеріалу впливає урахування адресата, продумування його доцільності, добір найбільш ефективної мовленнєвої форми, ступінь розгорнутості, кількість прикладів, пояснень. Правильно організована структура мовлення словесника дозволяє учням слідкувати за його думкою, передбачати хід думок і навчатися використовувати мовлення як зразок для побудови власних висловлювань.

Значні можливості для перевірки рівня засвоєння учнями мовленнєвих понять дає метод бесіди. Під час бесіди учитель за допомогою питань не тільки перевіряє знання дітей, а й стимулює їх до аналізу мовленнєвих понять, самостійного формулювання узагальнень і висновків.

Спостереження й аналіз мовних явищ полягає у виділенні за певними ознаками лінгвістичних категорій (граматичних форм, груп слів), у характеристиці їх з певного погляду (граматичного, стилістичного) і знаходить своє вираження у спостереженнях над мовою, в аналізі художніх творів щодо їх стилю, словника, зображувальних засобів [1, с. 98], «передбачає набуття нових знань про живе слово й особливості користування ним шляхом цілеспрямованих спостережень над фактами і явищами усної мови на спеціально дібраних прикладах» [2, с. 57], тобто текстах.

Проведення спостережень над текстами-взірцями допомагає учням навчитися сприймати й розуміти інформацію, що міститься в них, визначити єдність змісту й форми, вникнути у сутність мовних фактів, явищ, процесів, осмислити зв'язок між ними і тими теоретичними висновками, що випливають з них, з'ясувати значення кожного рівня мовної системи (фонетичного, лексичного, морфемного, словотвірного, морфологічного, синтаксичного і стилістичного).

Під час застосування цього методу вчителі часто вдаються до лінгвістичного експерименту, завдяки якому учні мають змогу вести спостереження над мовними одиницями, явищами, процесами, фактами в різних сферах їх функціонування, проводити заміну одних мовних одиниць іншими відповідно до мовленнєвої ситуації.

Цінність роботи з підручником полягає в передачі готової інформації за допомогою тексту параграфа або наочних посібників. Цей метод забезпечує сприйняття й засвоєння учнями мовленнєвого матеріалу, сприяє розвиткові навичок самостійної роботи з літературою, крім того, тексти параграфів допомагають учням під час створення усних або писемних висловлювань [3, с. 5].

Особливе місце у процесі удосконалення монологічного мовлення учнів відводимо методу вправ, які в сучасній лінгводидактиці класифікуються по-різному. Так, в основу класифікації, розробленої В. Онищуком, покладено дидактичну мету вправи, яку виконують учні, та ступінь їхньої самостійності й творчості, тому вченим виділено підготовчі, вступні, тренувальні (за зразком, за інструкцією, за завданням), завершальні й контрольні. Класифікують вправи за місцем роботи (класні й домашні), за формою (усні й письмові), за мисленнєвими операціями (аналітичні, аналітико-синтетичні, синтетичні (В. Добромислов). Т. Ладиженська виділяє вправи залежно від співвіднесення дій за готовим і створюваним текстом: аналітичного характеру на основі готового тексту (аналіз тексту, порівняльний аналіз тексту), аналітико-мовленнєвого характеру на основі готового тексту, на трансформацію тексту, створення тексту на основі зразка, створення власного висловлювання. Найбільш ефективними під час формування монологічного мовлення вважаємо такі вправи:

1) за ступенем творчості:

-? репродуктивні вправи проводяться безпосередньо після ознайомлення учнів з теоретичним матеріалом для перевірки рівня засвоєння мовленнєвих понять і правил під час аналізу тексту-взірця: визначте основну мету, яку ставив перед собою автор, створюючи той чи інший текст (розповісти, проінформувати, описати, охарактеризувати, довести, переконати, попрохати тощо); виділіть фразу, що виражає основну думку повідомлення; сформулюйте основну думку прослуханого; назвіть факти, які доводять, підкреслюють основну думку тексту; доберіть заголовок до прослуханого тексту; доберіть запитання до тексту; з'ясуйте стиль і тип мовлення тексту; визначте засоби зв'язку речень у тексті;

-? репродуктивно-креативні спрямовуються на розвиток умінь і навичок учнів аналізувати, трансформувати й переказувати тексти різного типу й стилю мовлення. Серед цих вправ виділяються такі різновиди:

- завдання аналітико-мовленнєвого характеру на основі первинного тексту, що вимагають його аналізу, передбачають удосконалення тексту в цілому або певних його частин: складіть план тексту-взірця; поділіть текст за поданим планом; доберіть заголовки до кожної частини тексту; виберіть з двох поданих речень те, що відповідає змісту прослуханого тексту; складіть текст на основі плану (питань); згорніть мовленнєве повідомлення; розширте мовленнєве повідомлення; уведіть до тексту пропущені, на вашу думку, елементи - слова, словосполучення, звертання тощо; доберіть синоніми до слів тексту з метою уникнення повторів; розширте окремі абзаци тексту;

- створення вторинного тексту на основі первинного, тобто здійснення певного виду переказу (з творчим завданням, детального, стислого, вибіркового тощо): прослухайте повідомлення й у максимально згорнутій формі передайте його зміст; відновіть текст за ключовими словами (словосполученнями або реченнями); детально перекажіть абзац тексту;

- креативні розраховані на варіативність та індивідуальність виконання і передбачають складання учнями усних або писемних монологічних висловлювань;

2) за метою проведення завдання:

- пропедевтичні вправи спрямовані на активізацію опорних знань учнів й ознайомлення з новими мовленнєвими поняттями, необхідними для подальшого створення монологу;

- тренувальні вправи за зразком або за інструкцією (різні види переказів, колективні твори, твори-мініатюри), які передбачають формування в учнів умінь і навичок створювати усні або писемні монологічні висловлювання на основі сприйнятого зором або на слух тексту;

- оцінно-контрольні вправи, що мають на меті оцінювати рівень засвоєння учнями мовленнєвих понять; перевіряти рівень сформованості умінь і навичок учнів створювати монологічні висловлювання відповідно до ситуації спілкування;

- корекційні вправи спрямовані на формування в учнів умінь та навичок редагувати та коректувати власні монологічні висловлювання;

3) за ступенем самостійності:

- групові й колективні вправи використовуються з метою перевірки рівня засвоєння учнями мовленнєвих понять та сформованості мовленнєвих умінь і навичок: виконайте тестові завдання; заповніть таблицю власними прикладами; дайте визначення поданим поняттям; виконайте повний або частковий аналіз тексту;

- індивідуальні вправи виконуються кожним учнем самостійно й передбачають аналіз, переказування і створення монологічних висловлювань в усній або писемній формі;

4) за формою проведення: усні та письмові вправи. Для вправ і завдань варто добирати тексти відповідно до соціокультурної змістової лінії програми, зокрема й краєзнавчого характеру, наприклад, уривки з творів письменників-земляків, тексти, тематично орієнтовані на природу, економіку, географічне розташування, матеріальну й духовну культуру регіону. Наприклад, під час вивчення учнями теми «Прикметник» (6 клас) можна запропонувати таку вправу: Прочитайте уривок із твору учасниці Всеукраїнського конкурсу «Село моє, для мене ти єдине…» Олександри Матіяш, правильно інтонуючи речення.

У нашій хаті стоїть стара скриня. Вона належала ще бабусиній мамі й давно вже стала реліквією. Одного разу я не втрималася. Відкрила - і… аж серце тьохнуло: яка краса! На шовковій хустині переливалися тьмяними кольорами різні старовинні прикраси. Ой, а це рушник. На ньому було зображено щось магічне, прекрасне, щось таке таємниче. Я стала приглядатися до вишиття. Диво! Сонечко освітило зелену галявину. Кинуло золотий промінчик на голубу волошку, на

вкритий краплистою росою червоний мак. Кучерявий барвінок глянув на мене своїми (а може, бабусиними?) блакитними очима, сплітаючись у віночок з яскравими чорнобривцями. Червоні ягоди калини забриніли прадавньою, але такою знайомою піснею… А це що таке? Якась ніби тваринка чи пташка?. Ні, то, мабуть, добрий дух нашої міцної родини, оберіг і моєї долі… Ось так усе ожило на лляному рушникові, заграло різними барвами [7, с. 72 - 74].

Виконайте завдання за текстом:

1. Визначте кількість мікротем у тексті. З'ясуйте, як вони впливають на формулювання теми.

2. Випишіть із тексту прикметники і визначте їх рід, число і відмінок.

3. Визначте розряд за значенням виділених прикметників.

Такі вправи й завдання необхідно проводити систематично, у чітко визначеній послідовності, що зумовлює поступове вдосконалення мовленнєвих умінь і навичок учнів.

Погоджуємося з М. Пентилюк, яка виділяє три етапи формування монологічних умінь. В основу кожного з них покладена якість висловлювання учнів, причому ця якість обов'язково веде до збільшення обсягу зразків мовлення, що використовуються учнем.

Завдання першого етапу полягає в тому, щоб навчити учнів об'єднувати зразки мовлення рівня фрази в одну понадфразову єдність.

Кожен учень вимовляє одну фразу. Будь-які фрази вважаються правильними, якщо вони відповідають темі і грамотно оформленні у мовному відношенні. Вже на цьому етапі враховується самостійність висловлювання: вчитель лише називає тему, визначає загальний напрям думки, а вибір конкретного змісту залишається вільним.

На другому етапі учні вчаться самостійно будувати висловлювання понадфразового рівня. Навчання монологічного мовлення на цьому етапі здійснюється за допомогою різних опор: зображальних, вербальних, комбінованих.

Провідне завдання третього етапу - навчити учнів створювати монологічні висловлювання текстового рівня різних функціонально-смислових типів мовлення в такому обсязі, який передбачено програмою. Цей етап характеризується розвитком умінь виражати своє особисте ставлення до фактів чи подій, про які висловлюється учень; формулювати критичну оцінку і доводити правильність будь-якого факту; включати до свого мовлення елементи розмірковування, аргументації. Одночасно повинно відбуватися збільшення обсягу висловлювання. Учні мають заздалегідь засвоїти ряд словосполучень і штампів, характерних для монологічного мовлення [6, с. 54 - 55].

Завдання на цьому етапі формулюється так, щоб учень не міг обмежитись двома-трьома реченнями. Наприклад, учитель говорить: Якщо ви згідні з таким твердженням, наведіть свої докази (Київ - дуже красиве місто).

Під час виконання таких завдань, учні вчаться розвивати думку, передавати її засобами української мови, доводити правильність своїх тверджень.

мовлення монологічний висловлювання комунікативний

Висновки

Отже, навчання монологічного мовлення - це послідовна робота з формування в учнів умінь будувати зв'язне висловлювання українською мовою із застосуванням таких методів і прийомів, які сприяють розвитку розумової діяльності учня. Ефективність удосконалення монологічного мовлення учнів 5-9 класів залежить від доцільного вибору й застосування різних лінгводидактичних методів і прийомів, їх особливостей і класифікаційних підходів, оскільки класифікація дає цілісне уявлення про комплекс методів і має не лише теоретичне, а й безпосереднє практичне значення. Монологічне мовлення характеризується певними комунікативними, психологічними і мовними особливостями, які педагог має враховувати у процесі навчання цього виду мовленнєвої діяльності.

Теоретико-практичне вивчення порушеної в статті проблеми окреслює перспективи подальших досліджень, зокрема визначення критеріїв відбору методів навчання, що сприятиме удосконаленню монологічного мовлення учнів основної школи.

Література

1. Бабич Н.Д. Основи культури мовлення. - Львів: Світ, 1990. - 252 с.

2. Борисюк І.В. Роль тексту в розвитку мовлення учнів // Мовознавство. - 2008. - №1. - С. 56 - 59.

3. Ворожейкіна О. Вчимося монологічному мовленню // Українська мова та література. - 2006 - №13. - С. 3 - 5.

4. Донченко Т.К. Формування монологічного мовлення учнів на уроках української мови. Посібник для вчителів і студентів. - К.: Наук. думка, 1997. - 72 с.

5. Лазаркевич Л.І. Навчання учнів монологічному мовленню в середній школі. - К.: Знання, 2005. - 117 с.

6. Методика навчання монологічному мовленню / За ред. В.А. Артемова. - К.: Либідь, 2003. - 72 с.

7. Скалкін В.І. Вправи для навчання монологічного мовлення. - К.: Наук. думка, 2000. - 127 с.

8. Указ президента України №347/2002 від 17 квітня 2002 року про Національну доктрину розвитку освіти.

Размещено на Allbest.ru