Є в казці гіперболізація (перебільшення): у маленьку дідову рукавичку вміщується багато різних звірів; ретардація (уповільнення): лисичка тричі умовляє півника відчинити віконце.

Казка має традиційні зачини і кінцівки, які обрамляють оповідь, дають установку на вигадку.

Основними художніми засобами в жартівливих та сатиричних казках є дотеп, іронія, карикатура, гротеск, прийоми контрасту, зіставлення, алогізму тощо.

Складовими чинниками казок є численні прислів'я, приказки, приповідки, загадки, сновидіння, забобони, повір'я, скоромовки, лічилки, нісенітниці, каламбури, які надають народній мові барвистості та образності.

Для мовного стилю казок більш характерне вираження дії ніж якості: широко використовується дієслово і дуже рідко прикметники. Опис у казці - явище рідке, і якщо має місце, то досягається традиційним засобом і постійними епітетами. Значну роль відіграє звукова організація мови. Найбільш висока її форма - загальний пісенний тон, що досягається постійною ритмізацією тексту, римованими фразами, включенням у текст оповідей, пісень, наспівок, найпростіших форм звукової організації - звукових повторів та звуконаслідувань.

Казка складає словесні картинки людського життя. Вчинки, почуття думки людей їх відношення, події, які з ними відбуваються предмети, які їх оточують, - все це відображене в слові, яке несе в собі номінативно-зображувальне і емоційне значення.

Казка захоплює дитину своїм змістом, збуджує уяву, фантазію, але й водночас розширює її життєвий кругозір, дає її уявлення про мораль, справедливість, про необхідність боротись і з злом. Це визначає ідейний зміст казок, характер їх сюжетів, образів, деталей розповідання, мову [8, c.88].

Вчені вказують, що в усіх казках є елементи дійсності. Саме ця особливість казки містить у собі багатющі виховні можливості.

Ототожнюючи себе з героями казок, дитина вбирає в себе ідеї гуманізму, героїки. Вона радіє щасливому закінченню казки, перемозі, справедливого чесного, безстрашного героя, нагородженю за стійкість, працелюбність; через казку знайомиться з яскравістю, барвистістю, виразності рідної мови. Слухаючи казку, діти радіють, що дівчинка Маша втекла зі своїм братиком від Баби-Яги, що швидка річка сховала їх від гусей-лебедів під стрімкий бережечок, що яблунька “закрила їх гілками, прикрила їх листочками”, що рукодільницю Дід Мороз наділив щедрими дарунками, а Ледащицю примусив горювати, що Хавронечка одержала нагороду за свою працьовитість, а сестриця Оленка і братик Іванко стали жити-поживати.

Діти не тільки засвоюють суть казки, а й запам'ятовують повтори, етапи, типові казкові звороти, тобто відчувають красу форми, своєрідність стилю, переносять у свою мову те, що вони запам'ятали [20, c.138].

В історичному плані казки - явище досить пізнє. Передумовою їх створення у кожного народу був розклад первіснообщинного ладу та занепад міфологічного світогляду, коли в свідомості людей відбувся “художній вибух”, внаслідок якого релігійно-магічний зміст обрядів та міфів еволюціонував у поетичну форму казок. Визначити історичні межі народження казок неможливо, оскільки вони “належать до найдавніших витворів людського духу і сягають у глибину таких далеких від нас часів, яких не досягає жодна людська історія”.

У ті далекі часи казка виконувалася з магічною метою - накликати долю, достаток, щасливі долі, забезпечити перемогу в бою, уберегтися від смерті чи хвороби. Розповідь казки була елітарною справою, яку натхненно виконували волхви, Велесові внуки, діти Боянові з непохитною вірою в магію рідного священного слова, перед якими трепетали духи зла, зупинялася смерть, розверзалися небеса, німіли звірі. Незвичайні герої тут діють у вирії незвичайних подій та явищ природи. Казка сприймалася пращурами як священнодійство; за словами І. Березовського, ймовірно, що вона “була у ті далекі часи певною мірою зв'язана з міфами, з різними соціальними інститутами, ритуальними відправами, обрядами та всілякими забобонами, відзначалися своїми жанровими особливостями, функціональними рисами і в цілому була не такою, як вона відома нам нині”. Згодом втратилися її ритуальний характер, магічний зміст, і вона почала виконувати естетично-розважальну чи інформативно-дидактичну функцію житті людей.

Казка - є поняття видове, оскільки об'єднує кілька жанрів: про тварин, чарівні і побутові, між якими часом важко провести чітку межу, оскільки їх сюжети здатні змінювати свою жанрову належність. Походження казкових жанрів сягає різної історичної глибини. Найдавніші казки про тварин, оскільки зв'язані з тотемічними уявленнями, далі - чарівні, і вже потім - побутові.

Українське казкознавство започатковано письмениками. Митці слова добре усвідомлювали непересічну вартість усної народної творчості, звертались до неї, записували оповіді казкарів. З-поміж збирачів казок минулого можна назвати І. Рудченка, П. Чубинського, І. Срезневського, Д. Яворицького, із сучасних П. Лінтура, М. Пригару, О. Іваненко та інші.

Обробки народних казок здійснювали І. Котляревський, Г. Квітка-Основ'яненко, М. Гоголь, Є. Гребінка, М. Драгомаров. Вони записували казки з усіма народними виразами і “неправильностями”, зберігали повнокровність і неповторність живої фольклорної прози, щоб раптом не викинути якесь дорогоцінне слово.

Значний внесок до українського казкознавства у другій половині ХІХ ст. зробили І. Франко та його соратник М. Павлик.

І. Франко - автор збірки “Коли ще звіри говорили”, казки-поеми “Лис-Микита”.

Чимало казок зібрав і записав відомий фольклорист, критик, педагог, етнограф, автор словника української мови Б. Гринченко.

Збиранням казок займалися Леся Українка, її матір Олена Пчілка, Софія Тобілевич, Ганна Барвінок. Так Леся Українка записала казки які чула в дитинстві на Волині, серед них: “казка про котика і півника”, “Казка про Івашка” та інші.

Вченій Н.П. Сивачук зазначив, що казки мають свої специфічні особливості, які виокремлюють їх серед інших фольклорних жанрів.

Найперше - це своєрідне відображення дійсності. Наші пращури сприймали світ в протиставленнях, які формували уявлення про час, простір, суспільство. Домінантним було протиставлення хаосу та космосу, де перший був нульовою точкою, в нього водяться ознаки - протиставлення води - вогню, добра - зла, правди - кривди, щастя - нещастя. У свідомості людей, коли творилися особі казки - антитеза між мрією і дійсністю, що має завжди утопічне вирішення, оскільки мрія завжди торжествує і перемагає. Казковий сюжет розвивається внаслідок конфлікту між реаліями життя і їх невідповідністю народному естетичному ідеалу [31, c.40].

Згідно з антитезою різко контрастно розподіляються і персонажі як носії добра та зла, естетичним вираженням їх є прекрасне і потворне, при цьому переможцями у двобої обов'язково стають перші. Казкові персонажі - це типи, а не індивіди, вони є носіями якоїсь головної якості, що визначають образ, тому й подаються узагальнено, ідеалізовано, гіперболізовано, згідно з народною естетикою, мораллю, духовністю. Л.Ф. Дунаєвська поділяє казкові персонажі відповідно до їх функцій на злотворців, доборотворців та знедолених. В казці фігурує головний герой, навколо якого розгортається дія, його перемога є передумовою розвитку сюжету. Герої казки внутрішньо статичні, що підкреслюються іменем, портретом, зображенням умов життя, проте це органічно поєднується з глибоким зовнішнім динамізмом. Через дію розкривається їх суть, а вчинки є основою змісту та композиції казки, підпорядкованість одній ідеї утворює сюжет.

Своєрідне ставлення до дійсності в казці передбачає особливе осмислення часу та простору крізь призму міфологічного світогляду. Час тут виступає як художній фактор. Час визначає дії та вчинки героя. Найпростіші формули часу в українській казці: “Жив-був”, “Це було так давно”, “Це було за царя Панька”, “Жив колись на світі парубок”, “Колись давно не за нашої пам'яті”, “Колись-то…”. Казковий час визначається не кількістю років, а тими обставинами, в яких діє герой: “Став хлопець рости, як з води…, “…коли він постарів”. Час тут виступає поняттям досить умовним і щодо людського віку, і стосовно добового і річного періоду: “як стало смеркати”, “коли розвиднилось”, “дуже вдосвіта”, “як стемніло” [31, c.41].

Те, про що йдеться у казці, відбулося колись, що підсилюється словами бути, жити в особовій формі минулого часу з промінальною часткою собі чи без неї: був собі дід та баба, жили-були дід та баба, був собі цар, жили-були два брати. Уже початок казки (зачин) є виразником часу, який відлічується тільки дією героя. У казці перехрещуються три часові осі: час персонажа, час автора і час читача, співвідношення між якими визначає сюжетний час.

У казковому просторі відсутні описи природи, інтер'єрів житла, він виступає фоном, на якому відбувається дія. В основі його теж антитез - поділ на реальний, білий світі той світ, зовсім інший; межою між ними може бути ріка, криниця, печера, озеро, море. Щодо вертикальної осі Світового Дерева у казковому просторі протиставляється низ - верх, Земля - Небо, а відносно горизонтальної - південь - північ, схід - захід, лівий - правий. Час і простір у казці мають умовний характер.

Потрібно сміливіше впроваджувати в практику роботи дошкільних закладів і самостійне створення дошкільнятами казок на лоні природи. Виховне значення саме цих казок полягає в тому, що діти відчувають їх в обстановці, яка породжує казкові уявлення: тихим вечором, коли на небі засвічуються перші зірки; в лісі, у затишній хатинці, при світлі тліючих вугликів, коли за вікном шумить осінній дощ і співає своє пісню холодний вітер. З розповідей вихователя діти дізнаються про життя народів інших країн, про моря й океани, про багатство рослинного і тваринного світу, про природні явища.

1.2.2 Види українських народних казок

У сучасному казкознавстві існує загальноприйнята класифікація казок за їх видами. Це: казки про тварин (“звіриний епос”), чарівні (або героїки-фантастичні, фантастично-героїчні), соціально-побутові, “кумулятивні” казки, небилиці, легенди, перекази.

Казки про тварин є історично найдавнішими. У них проводяться аналогія з життя людей на основі опису дій та вчинків тварин. Персонажі казок обирають собі старосту або царя. Вони панують, змагаються, дають і беруть хабарі, ображають слабших. У казках свійські тварини завжди переважають над дикими [8, c. 94 ].

Тварини в казках мають певні риси характеру: вовк - голодний хижак, невдаха; лисиця - хитра, підступна, улеслива; ведмідь - вайлуватий, незграбний, тугодумний; овечка - беззахисна; осел - впертий; заєць - боягуз; орел - сильний, зухвалий, пихатий; черепаха і рак - неповороткі, повільні; кінь і віл - працьовиті, покірні.

Дії тварин у казках олюднені. Тварини розмовляють, спілкуються, товаришують. Саме тому зміст цих казок близький і доступний дітям.

Чарівні казки характеризуються своєю композиційною особливістю. В них обов'язково присутні чарівні предмети, чаклуни, тобто у їх змісті переважають фантастичні події.

Позитивні герої чарівних казок завжди виступають сильними, мужніми, які завжди перемагають зло. На допомогу їм завжди приходять чарівні предмети: люстерко, клубочок, гребінець й міфологічні істоти: Скороход, Слухало, Стріла та інші.

Найчастіше героями чарівних казок виступають чоловіки: “Котигорошко” “Телесик”, “Три брати”, “Кирило Кожум'яка”, “Іван-Побиван” та інші. Але є і жіночі образи: “Кривенька качечка”,”Царівна-жаба”, “Дідова дочка й бабина дочка” та інші.

До негативних образів належать Соловей-розбійник, Кощій Безсмертний, відьми, змії, на яких неминуче чекає поразка, адже всі вони уособлюють зло, а казка на то й казка, щоб добро перемагало зло. Носій добра і справедливості виходить у казках переможцем над будь-якими негативними силами. З різними захоплюючими пригодами боротьби допомагають творити добро різні звірі, тварини, птахи і комахи, риби, оживлені сили природи [8, c.97].

Специфікою чарівних казок є сильне моральне начало, повчальний зміст, який приховано у ненав'язливій моральній позиції, що спонукає слухача самостійно дійти відповідних висновків щодо етики поведінки чи морально-етичних правил життя.

Дуже великою групою серед українських народних казок є соціально-побутові. Їх назва пояснюється тим, що в них розповідається про буденне життя людей, їхній побут або реалії людського життя за умов різних соціальних епох.

Тематика соціально-побутових казок досить різноманітна. Їх можна класифікувати за такими групами: 1) дидактично-повчальні казки, в яких зображується людське життя з усіма його радощами і нещастями, залежність людини від її долі (“Правда і Неправда”, “Про Правду і Кривду”, “Мудра дівчина” тощо); 2) сімейно-антагоністичні казки, в яких розкриваються часом складні родинні стосунки (“Два брати”, “Гостинець батькові”, “Бідна вдова з сином удовиченком” та інші); 3) жартівливі казки (“Москаль у пеклі”, “Дурні чорти та хитрий наймит”, “Як Іван царя перебрехав” та інші) 4) сатиричні казки (“Панська політика”, “Хома і гусак”, “Піп на казанні” та інші).

Через усі казки цього типу проходить образ Правди як втілення споконвічного правдошукання народу. Позитивними героями цих казок виступають також звичайні прості люди - добротворці та знедолені, Мудра дівчина, дівчинка- семиліточка, козаки, солдати, син, батько, або абстрактні герої - Щастя, Доля. Головним героям допомагають розум, мудрість, кмітливість, спостережливість, добропорядність, моральна стійкість, витривалість, віра у добро.

Негативні герої - носії зла - антиподи Правди, Щастя, Добра: Кривда, Горе, Біда, Злиденість, Смерть, пан, гультяй, ледар, ледащиця, нероба, зажерлива баба тощо.

Головним моментом соціально-побутових казок є: суд Правди над Кривдою; антипанські, антикріпацькі, антицарські мотиви; протиставлення бідних багатим; мотив праці; боротьба проти всіляких сил, які заважають щастю простої людини; антирелігійні мотови. У казках про Правду і Кривду Правда завжди перемагає, вона - вічно жива як прагнення та сподівання самого народу, і Кривда обов'язково карається, гине.

Майже в усіх казках протиставляються бідні багатим як зіткнення добра і зла, щедрості і скупості, вдячності і невдячності (“Названий батько”, “Хліб і золото”, “Дарунки з трьох зернин та інші).

В багатьох соціально-побутових казках оспівується мотив праці, ніби перегукуючись з народним прислів'ям “Хто не працює, той і не їсть”.

Соціально-побутові казки спрямовані на заперечення несправедливого і суспільного ладу, експлуатації людини людиною. Вони дають можливість дітям більше дізнатися про історію свого народу, виховують патріотичні почуття.

Предметом оповіді в казці є незвичайні, дивовижні, часом таємничі події, дія ж має пригодницький характер. У жанровому відношенні казки не однорідні (О.Д. Бріцина, В.О. Міллер, Є.В. Померенцева). Так Є.В. Померанцева диференцює казові твори на чотири групи: про тварин, чарівні, авантюрні та побутові, ще й виділяє підгрупи докучливих казок і небилиць.

З погляду Л.Ф. Дунаєвської, класифікація В.О. Міллер найоб'єктивніша та найзручніша, тому є найбільш визначною, найбільш визнаною у вітчизняній фольклористиці. Автор розрізняє казки про тварин, фантастично-героїчні та соціально-побутові [31, c.42].

Питання класифікації казки розглядати чимало вітчизняних та європейських вчених: фінський фольклорист А. Аарне, М. Грушевський, російський дослідник В. Пропп, В. Гнатюк.

А. Аарне класифікував казковий масив так: 1) Казки про тварин. 2) Власне казки: а) чудесні казки, в яких надприродні люди здійснюють надприродні завдання за допомогою надприродних помічників та надприродних предметів; б) казки легендарного характеру; в) казки-новели, що розповідають про сватання до королівни, одруження з королевичем, вірність і зраду, покарання злих жінок, про долю, злодіїв та розбійників; г) казки про дурного чорта та велетня. 3) Анекдоти.

М. Грушевський вважав таку класифікацію недосконалою, оскільки вона могла бути зручною лише для цирку германських казкових тем, а для світового казкового масиву принципово не підходить. Дослідник вважає, що є “казки про звірів; казки про космічні сили; казки про надприродні подвиги (“про щастя”); оповідання про подвиги, осягнені людськими здібностями; оповідання демонологічні”.

Виходячи із цього, українські народні казки за жанровими ознаками можна поділити на казки про тварин, чарівні казки (їх ще називають героїчними чи фантастичними) і соціально-побутові (реалістичні чи новелістичні).

1.3 Дослідження проблеми формування культури мовлення в теорії дошкільної освіти

Проблема виразності мовлення розглядається лінгвістами (О.С. Ахманова, Н.Д. Бабіч, Б.Н. Головін та інші) у загальному аспекті культури мовлення. Формування культури мовлення, в свою чергу, передбачає рішення комплекса завдань засвоєння літературної мови: від первісного етапу - дотримання вимог правельності мовлення до більш якісної, більш сучасної мовленнєвої майстерності, що характеризується вмінням “використовувати виразні мовленнєві засоби в різних умовах спілкування у відповідності із цілями і змістом мовлення”. Основи культури мовлення закладаються у дошкільному віці [1, c.28].

У програмі “Малятко” у розділі “Мовленнєве спілкування” враховуються особливості мовленнєвого розвитку дітей. Вчені (А.М. Богуш, О.М. Кириченко, Н.О. Орланова, Н.І. Стрюк) кінцевою метою цього розділу вважають оволодіння мовленнєвим спілкуванням та дотримання етичних норм. У програмі “Дитина” у розділі “Мова рідна, слово рідне” ставиться завдання вчити культурі спілкування, удосконалювати уміння щодо етики мовлення: вміння звернутися, вибачитися, привітатися й попрощатися.

Отже, зауважемо, що поза увагою вчених залишилось формування культури мовлення дітей засобами українських народних казок. Зважаючи на актуальність питання вбачаємо необхідним розробку експерементальної методики формування культури мовлення засобами української народної казки дітям старшого дошкільного віку.

У програмі „Витоки” кінцевою метою опанування рідною мовою в шкільному віці вважається засвоєння її літературних норм і культури мовлення, культури спілкування рідною мовою.

Культура мовлення - це вміння правильно спілкуватися (й писати), добирати мовно-виражальні засоби відповідно до мети та ситуації спілкування, це система вимог стосовно вживання мови в мовленнєвій діяльності [21, с.64].

Культура мовлення має як соціальне.ю так і національне значення: вона забезпечує високий рівень мовленнєвого спілкування, облагороджує стосунки між людьми, сприяє підвищенню загальної культури особистості та суспільства взагалі; через культуру мовлення відбувається культивування самої мови, її вдосконалення.

Кінцевою метою опанування рідною мовою в дошкільному віці є засвоєння її літературних норм і культури мовлення, культури спілкування рідною мовою.

Культура мовлення - це вміння правильно говорити (й писати), добирати мовно-виражальні засоби відповідно до мети та ситуації спілкування, це система вимог стосовно вживання мови в мовленнєвій діяльності.

Культура рідної мови має як соціальне так і національне значення: вона забезпечує високий рівень мовленнєвого спілкування, облагороджує стосунки між людьми, сприяє підвищенню загальної культури осбистості та суспільства загалом; через культуру мовлення відбувається культивування самої мови, її вдосконалення [21, с.64].

У посібнику „Методика розвитку мовлення дітей дошкільного віку” мовознавці Федоренко Л.П., Фомічьова Г.О., Лотарев В.К. вважають що культура мовлення кожної окремої людини залежить від того, наскільки розвинуте в неї почуття мови, чи мовне чуття [66, с.165].

Володіти культурою мовлення - значить не тільки розуміти значення всіх елементів мови (слів, коренів, префіксів, суфіксів, закінчень, різних типів речень, інтонації), але пам'ятати, як прийнято ними користуватися в літературному мовленні.

Б.Н. Головін визначає культуру мовлення, як таку, що має два семантичних аспекти: перший - культура мовлення, це сукупність і система комунікативних якостей мовлення і другий, що становить сутність культури мовлення як вчення про сукупність і систему комунікативних якостей мовлення.

Мовознавець Бабіч Н.Д. виділяє такі основні причини недостатнього рівня культури мовлення: більшість людей мало читає, у тому числі художні тексти, зокрема рідною мовою; окремі мовці не володіють навичками швидкого і осмисленного читання, у них слабо розвинуті почуття естетичного задоволення від спілкування з книгою.

Вік технократії виробив у багатьох людей байдужість до гуманітарних дисциплін, зокрема до мови, у зв'язку з чим подекуди втратились елементи творчості, усвідомлення практичної необхідності знання мови, потреби систематичності у засвоєнні нормативної граматики, що продукує поверховість, фрагментарність знань тощо.

Практика білінгвізму спричинює у деяких мовців численні явища інтерференції, звільнитися від яких можна лише за умови глибокого знання систем обох мов.

Відсутність в окремих людей навичок користування довідковою літературою (словниками, довідниками та ін.) [4, с.21].

Отже, щоб підвищувати рівень мовленнєвої культури, необхідним на думку мовознавця Н.Д. Бабіч є шанування мови, якою спілкуєшся, і людей, з якими спілкуєшся; читання творів різних жанрів, критичне і творче ставлення до написаного і промовленного слова тощо.

1.4 Стан використання української народної казки як засобу формування культури мовлення старших дошкільників у сучасній педагогічній практиці дошкільних навчальних закладів

1.4.1 Аналіз програм та методичних посібників для дошкільних навчальних закладів

Для того, щоб з'сувати місце культури мовлення у практиці сучасної лінгводидактики, проаналізуємо чинні програми. Відповідно до концепції дошкільного навчання і виховання дітей, що передбачає створення програм навчання і виховання дітей, на сьогодні існує декілька варіативних програм виховання і навчання дітей дошкільного віку. Оскільки дослідження обмежено старшим дошкільним віком, нами було проаналізовано зміст програмових завдань з дітьми старшої і підготовчої груп. Аналіз завдань з розвитку культури мовлення подано в таблиці (див. таблицю 1.1.)

Аналіз даних програм навчання і виховання в дошкільному закладі дав можливість з'ясувати, що програмові вимоги досить поверхово враховують такий напрям як формування культури мовлення дітей старшого дошкільного віку засобами українських народних казок. На жаль, на сьогоднішній день приділяється замало уваги формуванню культури мовлення засобами українських народних казок.

У підрозділах “Спілкування з дорослими”, “Спілкування з однолітками” завданням є навчити дітей вітатися та прощатися з дорослими та однолітками, розмовляти ввічливо, дотримуючись інтонаційної виразності. Засвоїти ласкаво-лагідні форми звертання (Марійко, Катрусю, Івасику).

У підрозділі “Маленькі оповідачі” одним із завдань є розвивати вміння зв'язно, послідовно і зрозуміло переказувати літературні твори, включати в переказ епітати, порівняння, образні вирази, учити дітей складати оповідання (сюжетні розповіді) за анологією до змісту літературного твору чи сюжетної картини (Малятко).

У програмі “Дитина” метою є удосконалювати уміння дітей щодо етики мовлення: вміння звернутися, відповісти на поставлене запитання, вибачатися, вітатися й прощатися. Удосконалювати уміння передавати інтонацію під час ігор-драматизацій.

У програмі “Малятко” у підрозділі “Маленькі оповідачі” до дітей старшого дошкільного віку висуваються завдання “вміти придумувати заголовок до прослуханого оповідача чи казки”. Заохочувати дітей до творчих завдань: придумувати невеличкі казки до змісту сюжетних картин, літературних творів (Малятко).

У розділі “Мова рідна слово рідне” (Дитина), у підрозділі “Ми розмовляємо” від дітей вимагається зосереджено слухати читання аборозповідання казки.

У програмі „Витоки мовленнєвого розвитку дітей дошкільного віку” (Витоки) у підрозділі „Мовленнєвий етикет” завданням є збагачення словника дітей формулами мовленнєвого етикету відповідно до ситуації: вітання, прощання, знайомства, прохання, компліменту; ввести у словник дітей нові ввічливі формули звертання до незнайомих старших людей, дітей.

З метою з'ясування місця і ролі української народної казки у формуванні культурного мовлення дітей старшого дошкільного віку нами було проаналізовано змістову сторону розділу “Художня література” (Малятко).

Таблиця 1.1

Відображення завдань формування культури мовлення дітей старшого дошкільного віку в чинних программах

Назва програми	Завдання з розвитку культури мовлення
Малятко (Київ, 1991)	Розділ ”Мовленнєве спілкування”. Підрозділ “Спілкування з дорослими” 6 рік життя Вчити дітей виявляти ініціативу в спілкуванні з дорослими. Вчити дітей вести діалог на запропоновані теми: “У бібліотеці”, Запрошення у гості, до кінотеатру та інші”, “Привітання”, “Зустрічі на вулиці”, “Новичок у групі”. Вчити дітей розмовляти лагідним тоном ввічливо, дотримаючись засобів інтонаційної виразності та відповідних форм ввічливості, розмовляючи не тільки із знайомами, але й з незнайомими дорослими.
	Підрозділ “Спілкування з однолітками” Продовжувати вчити дітей чемно поводитися з однолітками. Вчити дітей ласкаво-лагідно звертатися до дітей (Марійко, Катрусю, Іванку). Вчити дітей будувати різні форми діалогу між двома-чотирима дітьми як на занятті, так і у відповідних життєвих ситуаціях.
	Підрозділ “Етичні засади спілкування” Вчити дітей розмовляти невимушено, вільно, без напруження, тактовно, виразно, дотримаючись правильної пози, міміки (лагідна посмішка, ласкавий погляд тощо), без зайвих жестів та рухів. Вчити дітей своєчасно змінювати емоційний тон розмови відповідно до ситуації спілкування: спокійно-лагідний, переконливий, прохальний, наказовий, пояснювальний та інші.
	Підрозділ “Спілкування з дорослими” 7 рік життя Вчити дітей вести діалог на запропоновані теми: “Розмова з незнайомою людиною”, “У лікаря”, “Запрошуємо на свято”, “Запрошення до гри (танцю), “День народження”, “Дружні стосунки”, “У незнайомому місці”, “Зустріч друзів”, “Родинні взаємини”, “Вихователь і діти”. Вчити дітей перш ніж звернутися до незнайомих дорослих, запитати: “Вибачте, будь ласка (або перепрошую), як ваше ім'я, по-батькові?”
	Підрозділ “Спілкування з однолітками” Вчити дітей звертатися до товарища, друга (друже). Вчити дотримуватись ввічливих форм спілкування з незнайомими однолітками.
	Підрозділ “Етичні засоби спілкування” Вчити дітей новим формулам ввічливості: на все добре, на добраніч, дозвольте пройти.
Дитина	Розділ “Мова рідна слово рідне”. Старша група. Підрозділ “Ми розмовляємо” Удосконалювати уміння щодо етики мовлення: звертатися до дорослих, товарищів, відповідати на запитання, вибачатися, вітатися й прощатися. Привчати дітей говорити чітко, виразно, в нормальному темпі, нормальною силою голосу.
	Вчити дітей складати описову розповідь за зразком вихователя. Розвивати в дітей вміння висловлювати своє ставлення, оцінювати твори, персонажі, оцінювати вчинки товарищів.
	Прищеплювати дітям навички пояснювального мовлення (поясни, що ти намалював, розкажи, як грати у цю гру).
Витоки мовленнєвого розвитку дітей дошкільного віку	Мовленнєвий етикет 6 рік життя Збагачувати словник дітей формулами мовленнєвого етикету відповідно до ситуації: вітання (здоров був, здорові були, вітаю, доброго здоров'я), прощавання (на добраніч, до вечора, до завтра, всього найкращого, бувай), знайомства (Чи можу я дізнатися твоє ім'я? я б хотів (ла) з тобою познайомитися. Як Ваше ім'я та по батькові? Будьмо знайомі), прохання (Чи дозволите мені... .якщо тобі не важко, допоможи... Чи не змогли б Ви мені... Зробіть мені так ласку...), компліменту ( тебе сьогодні чудове плаття (бант, светер), чудовий вигляд, мені подобається твоя зачіска).
	Мовленнєвий етикет 7 рік життя Увести в словник дітей нові ввічливі формули звертання до незнайомих дорослих людей (пані, панове, пане, добродійко, добродію), до дітей (друже), нові формули мовленнєвого етикету: Дозвольте звернутися (запитати). Хай Вам (тобі) щастить! Коли Ваша ласка. Із задоволенням! З радістю!. В ситуації зустрічи: Ласкаво просимо! Яка приємна зустріч! Радий Вас (тебе) бачити! Рада нашій зустрічі! Як твої справи?

У змісті розділу “Усна народна творчість” програми “Малятко” перед вихователями ставиться таки вимоги щодо роботи з казкою: продовжувати знайомити дітей з чарівними казками, казками-легендами, народними думами, а також знайомити з новими соціально-побутовими казками [51, с.123].

Вчити сприймати виразні засоби казки (фантастичні перетворення, чарівні речі, іносказання, афористичність мови, повтори, вставні пісеньки, зачини, кінцівки), вчити використовувати казки у спілкуванні з однолітками. Визначено орієнтовні показники дітей на кінець року дошкільники повинні: знати напам'ять кілька казкових зачинів, кінцівок і самостійно замінювати їх у текстах знайомих казок. Вчити використовувати в спілкуванні з однолітками казки. Відповідати на запитання за змістом казок самостійно розповідати у вільний час знайомі казки, висловлювати своє ставлення до героїв казок, оцінювати їхні вчинки; впізнавати назву казки за описом героїв, ілюстраціями та уривками з тексту казки: розрізняти за жанрами казку. Вміти розповідати казки за змістом ілюстрацій та без унаочнення, упізнавати за описом казкових героїв [51, с.124].

У розділі “Мовленнєвий етикет” прграми „Витоки мовленнєвого розвитку дітей дошкільного віку” ставиться завдання ввести в словник дітей нові ввічливі форми звертання до незнайомих дорослих, дітей (пані, панове, друже та ін.) [21].

Автори чинних програм послуговуються термінами: “культура спілкування” [28, с.87], “етика мовлення” [28, с.149], “культура мовного спілкування” (51, с.109), “виразні засоби казки” [51, с.123], “ввічлива форма звертання” [51, с.109], “виразність мовлення” [51, с.111], „мовленнєвий етикет”[21], „формули мовленнєвого етикету”[21] Водночас за вимогами програм дошкільники повинні: вміти придумувати заголовок до прослухованої казки, переказувати її скорочено [51, с.114], відповідати на запитання за змістом казки, знати напам'ять кілька казкових зачинів, кінцівок, самостійно розповідати знаймі казки (51, с.123), розрізняти за жанрами казку, переказувати казки [51, с.124].

Відтак, під час аналізу чинних програм навчання і виховання в дошкільному закладі було виявлено недостатнє методичне і теоритичне обгрунтовуння питань з формування культури мовлення засобами української народної казки дітей старшого дошкільного віку.

1.4.2 Стан формування культури мовлення дітей у практиці дошкільної освіти

На етапі пошуково-розвідувального експерименту передбачалось здійснити: аналіз планів навчально-виховної роботи щодо вивчення стану планування вихователями дошкільних закладів культури мовлення і зокрема, культури мовлення засобами української народної казки.

Насамперед нами було проаналізовано плани навчально-виховної роботи вихователів старших груп м. Одеси. Всього було проаналізовано 20 планів. Відображення стану використання української народної казки в мовленнєвому розвитку дошкільників подано в таблиці 1.2.

Як засвідчили результати аналізу планів навчально-виховної роботи, педагогами плануються всі види казок, проте питома вага російських, українських та казок інших народів світу на заняттях не однакова. Як засвідчує таблиця, найбільша кількість занять з художньої літератури, на яких використовуються українськи народні казки, ще заняття з читання, і розповідання. На заняттях з читання і розповідання вихователі здебільшого використовують російськи казки (65%), казки інших народів світу (15%) і українські народні казки всього лише 20%. Наприклад: Вихователь Єрошенко А.М. (дошкільного закладу №267 “Білосніжка”, м. Одеса ), старша група. Тема: читання української народної казки: “Рукавичка”.

Мета: Учити оцінювати поведінку героїв. Виховувати любов до праці. Виховувати любов до казок, вчити розпізнавати казки за уривками.

Методичні поради: Вступна бесіда про українські народні казки. Читання казки, переказ казки дітьми.

Запитання: про кого казка? Які звірята жили у рукавичці? Хто перший знайшов рукавичку?

Таблиця 1.2

Відображення стану використання українських народних казок у планах навчально-виховної роботи (у %)

Види занять	Казки
	УК	РК	КНС
Художня література	60%	30%	10%
Читання і розповідання	20%	65%	15%
Етичні бесіди	15%	75%	10%
Бесіди	8%	72%	20%
Творче розповідання	25%	60%	15%
Переказ	12%	80%	8%
Розвиток мовлення	10%	60%	30%
Заняття з формування культури мовлення	10%	75%	15%
Інші види діяльності	15%	65%	20%

Примітка: УК - українські народні казки, РК - російські казки, КНС - казки народів світу.

Етичні бесіди за російськими казками проводять 75% вихователів, 10% за казками народів світу і за українськими народними казками - 15%. Наприклад: вихователь Васильківська Т.А., (дошкільний заклад №267 “Білосніжка”, м. Одеса). Заняття з художньої літератури. Тема: читання казки “Язиката Хвеська”

Мета: вчити дітей уважно слухати казку, переказувати її. Вчити оцінювати поведінку героїв казки, аналізувати їхні вчинки. Виховувати любов до казок.

Методичні поради: вступна бесіда про те, що неможна багато балакати. Читання казки, бесіда за змістом казки, переказ казки дітьми. у процесі бесіди за змістом казки діти засвоюють, що неможна багато балакати, прибільшувати, обманювати. Діти наслідують поведінку позитивного геоя, переносять її у власне життя і аналізують поведінку негативного героя.

Бесіди за змістом російських казок планують 72% вихователів; 20% - за змістом казок народів світу і лише 8% - за змістом українських народних казок. Заняття з творчого розповідання за народними казками вихователі планують за змістом російських казок - 60%, за змістом народів світу 15% і 25% - за українськими народними казками. Переказ російських казок планує - 80% вихователів, 8% - переказ казок народів світу і 12% вихователів використовують українські народні казки при переказі.

Також використовуються народні казки в інших видах діяльності: 65% вихователів в інших видах діяльності використовують російські казки, 20% - казки народів світу і лише 15% - українські народні казки. Наприклад: вихователь Сікорська Ю.І. (дошкільний заклад №267 “Білосніжка”, м.Одеса). Робота поза заняттям: читання російської народної казки “Теремок”. Ігри-драматизації за змістом знайомих казок.

Наступним етапом роботи було анкетування вихователів щодо культури мовлення в дошкільному закладі (див. додаток А). В анкетування взяли участь 6 вихователів м. Одеси.

На перше запитання “Що таке культура мовлення?” респондентів (60%) дали правильні відповіді, визначили її як “правильність мовлення, її виразність, як етичне мовлення”. 17% назвали як “гарне мовлення”. 23% назвали культуру мовлення як “просто ввічливість”.

На запитання “Якими методами і прийомами Ви користуєтесь для підвищення рівню розвитку культури мовлення?”, було одержано такі відповіді: - 20% - бесіда за змістом, 15% - ігри-драматизації за прочитаними казками, 25% - переказ художніх творів; 20% - заучування віршів і 20% - складання розповідей за аналогією знайомих творів.

На третє запитання “На яких заняттях Вами здійснюється робота з розвитку культури мовлення?”, 80% вихователів відповіли: розвиток мовлення, художня література, переказ відомих творів тощо, 20% вихователів вважає, що розвиток культури мовлення здійснюється на всіх заняттях.

На запитання “Якими джерелами Ви користуєтесь для того, щоб підвищити свій власний рівень розвитку мовленнєвої культури?”. 75% вихователів відповіли, що читають різні твори українських, російських та зарубіжних авторів, газети, журнали, класичну літературу та інше і 25% вихователів відповіли, що користуються спеціальною науковою літературою.

На п'яте запитання “Чи задовольняє Вас методичні забезпечення щодо підвищення рівня розвитку культури мовлення?” лише 30% опитаних вихователів відповіли “Так”. Більша частина респондентів (70%) незадоволені методичним забезпеченням: оскільки питання з розвитку культури мовлення дітей старшого дошкільного віку замало висвітлено у літературі.

На останнє запитання щодо пропозицій стосовно підвищення рівня розвитку культури мовлення дошкільників були одержані такі відповіді - 80% вихователів

Результати анкетування засвідчили низький рівень теоретичної (знання термінології) і практичної (використання методів, прийомів) підготовки вихователів дошкільного закладу до роботи над культурою мовлення дошкільників.

З метою виявлення ролі і місця української народної казки у розвитку культури мовлення дошкільників було запропоновано вихователям анкету яка мала на меті з'ясувати роль казок у розвитку культури мовлення старших дошкільників (див. додаток Б).

На перше запитання “Які види українських народних казок Ви знаєте?” 38% вихователів назвали лише назви казок, з-поміж них: “Колобок”, “Рукавичка”, “Кривенька качечка”, “Телесик”, “Хаврошечка”, “Котигорошко” та інші, 15% - назвали народні казки, авторські, казки інших народів світу, 47% вихователів дали лише назви українських народних казок і відповіли, що здається є казки про тварин і чарівні казки.

На запитання “Які казки діти полюбляють більш за все?”. 25% вихователів відповіли, що російські; 75% - російські і народів світу.

На третє запитання “На яких заняттях Ви використовуєте українські народні казки?”. 60% респондентів відповіли, що на заняттях з художньої літератури, 15% - на заняттях з розвитку мовлення, 25% - на літературних ранках і вечорах.

Відповіді на наступні запитання “У яких видах діяльності крім занять Вами використовується українська народна казка?” виявилися такими: 45% сказали, що під час ігор-драматизацій; 45% у театральних виставах; 10% - на прогулянках.

На запитання “З якою метою Ви використовуєте українські народні казки на заняттях та у інших видах діяльності?”, 45% вихователів відповіли для того, щоб розвивати зв'язне мовлення дітей; 55% - щоб збагачувати словник дітей.

Відповіді на запитання “На Вашу думку, які мовленнєві завдання вирішуються завдяки використанню українських народних казок?” виявилися такими: 45% - розвиток зв'язного мовлення; 25% - збагачення словника; 15% - розвиток звукової культури мовлення; 5% - розвиток мовленнєвої культури дітей.

На останнє запитання “Який наочний матеріал Вами використовується у процесі роботи з українськими народними казками?”. 45% - ілюстрації до казок, 30% - різні види театрів (настільний, тіньовий), 25% - іграшкові персонажі.

За для з'ясування української народної казки у родинному виховані, ми провели анкетування батьків, діти яких відвідують старші групи. (див. додаток В.).

За даними аналізу, на перше запитання “Які українські народні казки Вам відомі?”, 40% батьків могли назвати тільки 2-3 казки, а саме “Колобок”, “Котик та Півник”, “Рукавичка”. 25% респондентів назвали українські казки і інші казки народів світу, авторські казки; 35% батьків назвали лише по одній українській народній казці.

На наступне запитання “Які казки Ви найчастіше читаєте дітям (українські, російські, казки народів світу)?”, 60% батьків відповіли, що російські народні; 40% батьків відповіли, що казки народів світу.

На запитання “Які українські народні казки є у Вашій сімейній бібліотеці?”. 75% батьків назвали російські казки, народів світу; у 15% опитуваних батьків назвали 2-3 українські народні казки, у 10% батьків взагалі відсутні українські народні казки.

На четверте запитання “Як Ви гадаєте чи може читання казок підвищити рівень культури мовлення Вашої дитини?”, 40% батьків відповіли “Так”, а 60% батьків відповіли, що не знають.

На наступне запитання “Чи пропонуєте Ви своїй дитині після прочитаної казки переказати її, чи проводите з нею бесіди на морально-етичні теми?”, 85% батьків відповіли “ні”, і лише 15% респондентів відповіли “так”.

На наступне запитання “Чи задовольняють Вас збірки українських народних казок наявні у вільному продажу?”, 75% респондентів відповіли, що не задовольняють і 15% відповіли “так” задовольняють.

Отже, як засвідчили результати анкетування батьків, рівень використання українських народних казок з метою формування культури мовлення у родинному вихованні знаходиться на дуже низькому рівні.

Висновки до 1 розділу

Українська народна казка - одна з перших витворів мистецтва слова, які чує дитина в ранньому дитинстві.

Казка створена в давні часи, вона живе й досі, і зараз, як і раніше, вона цікавить дітей збуджує їх інтерес своїм неповторним, цікавим, магічним змістом.

Казка є мудрим вихователем для дітей, вона не тільки створена для забави, але й для того, щоб навчати дітей. Саме казка знайомить дитину з мистецтвом свого народу, з його традиціями, з духовним надбанням, вона збагачує досвід дитини про оточуючий світ. Казка сприяє вивченню дітьми рідної мови, виховує любов до рідної мови свого народу, збагачує словник дітей, сприяє формуванню зв'язного мовлення, формування культурної мови, мовленевого етикету і погані вчинки людей вчать співчувати добру або засуджувати зло з ранніх років. Подорож у світ казки розвиває уяву, фантазію дітей.

Казкові ідеї і образи, трансформовані творчою уявою митців, безперечно, завжди будуть служити благородній виховній меті, пробуджувати і плекати паростки доброти і чесності, справедливості, мудрості.

Казка є одним із засобів формування культури мовлення дітей.

Культура мовлення розуміється нами як володіння певними нормами культури спілкування, формулами мовленнєвого етикету.

Формули мовленнєвого етикету - це загально прийняті норми спілкування у певному народі. Слухаючи казку і переказуючи ії у дітей розвивається мовлення, збагачується словник.

Через українську народну казку відбувається формування культури мовлення дітей. Коли діти слухають казки, переказують їх, тоді в них складається враження про те, яким повинно бути спілкування. Діти аналізують поведінку, мову казкових героїв. Якщо ці герої позитивні, то дитина намагається наслідувати їх поведінку, манеру спілкування, а якщо герої негативні - дитина усвідомлює, що так робити не можна.

У казці відображене людське життя, те як люди живуть, спілкуються між собою. На прикладах героїв казки діти вчаться як треба поводити себе з іншими, як треба спілкуватися, а як не треба.

Отже, українська народна казка, на нашу думку, являється дуже ефективним і діючим засобом формування культури мовлення дітей старшого дошкільного віку.

культура етикет мовлення казка



Розділ 2. Лінгво-дидактична модель формування культури мовлення дітей старшого дошкільного віку засобами українських народних казок

2.1 Характеристика культури мовлення старших дошкільників

Метою констатувального експерименту - було виявлення рівнів культури мовлення дітей старшого дошкільного віку та рівнів вживання дітьми формул мовленнєвого етикету.

Експериментальною роботою було охоплено д/з № 262, 65 м. Одеси. Всього у експерименті взяли участь 50 дітей віком 5-7 років (25 у контрольних групах та 25 у експериментальних). У процесі добору дошкільних закладів ми врахували: вікові особливості дошкільників; порівняно однакові умови навчання; мову спілкування (дошкільний заклад, сім'я) - українськомовні д/з.

Започатковуючи експеримент, нами було визначено показники рівнів культури мовлення. З-поміж них: кількість ужитих формул мовленнєвого етикету при переказі казки; засоби виразності мовлення.

Окреслені показники слугували основою визначення рівнів розвитку культури мовлення засобами української народної казки. Дамо їм характеристику.

Високий: при переказі казки вживають формули мовленнєвого етикету. Усні висловлювання містять 90-95% засобів виразності мовлення: мовленнєвої (лексична, морфологічна, синтаксична, синтаксично-інтонаційна) та немовленнєвої (міміка, поза, жести).

Достатній: формули мовленнєвого етикету вживаються при переказі казки, але не завжди. При переказі фіксуються 80-75% засобів виразності мовлення, наявної у казці.

Середній: формули мовленнєвого етикету використовуються в мовленні лише після нагадування. Для переказу використовують 60-40% засобів виразності мовлення.

Низький: не використовують зовсім формули мовленнєвого етикету. Засоби виразності мовлення відсутні.

З метою виявлення рівнів розвитку культури мовлення до визначених показників було розроблено низку завдань.

Проілюструємо окремими прикладами експериментальні завдання.

Завдання 1. Заверши казку

Мета:Виявити вміння вживати формули мовленнєвого етикету.

Форма спілкування: індивідуальна

Процедура виконання: Дітям читалась знайома казка, але кінець казки не читався. Дитині треба було уважно прослухати казку і придумати самій кінцівку. Експериментатор: “Діти, зараз я вам прочитаю казочку, ви її всі знаєте. Вам потрібно бути переказати її, але кінець казочки ви повинні придумати свій”.

Завдання 2. Пригадай та розкажи

Мета: З'ясувати вміння дітей у процесі розповідання казки використовувати формули мовленнєвого етикету.

Форма спілкування: індивідуальна.

Процедура виконання. Дітям пропонують пригадати свою улюблену казку і розповісти її. Під час розповіді до індивідуальних протоколів вносились результати використання в мовленні формул мовленнєвого етикету.

Завдання 3. Доповни казку

Мета: З'яcувати вміння дітей доповнювати казку ввічливими словами.

Форма спілкування: індивідуальна.

Процедура виконання. Експериментатор говорить: “Діти, зараз я прочитаю вам казочку, а ви уважно прослухайте її, потім перекажіть, але не просто перекажіть, а доповніть розмову її героїв ввічливими словами”.

За результатами виконання завдань було виділенно чотири рівні: високий, достатній, середній і низький. Кількісну характеристику рівнів вживання формул мовленнєвого етикету подано в таблиці 2.1.

Таблиця 2.1

Рівні вживання дітьми формул мовленевого етикету за змістом казкових текстів ( у %)

Групи	Рівні
	Високий	Достатній	Середній	Низький
Е Г	_	17	32,5	50,5
К Г	_	13,7	25,6	60,7

Як засвідчує таблиця, достатнього рівня вживання формул мовленнєвого етикету досягли лише - 17% дітей експериментальної та 13,7% контрольної груп. На середньому рівні вживання етикетних формул за змістом казкових текстів було 32,5% дітей експериментальної та 25,6 контрольної груп. Переважній більшості дітей (50,5% - експериментальної і 60,7- контрольної груп) був властивий низький рівень вживання етикетних формул.

Наступним етапом констатувального експерименту було визначення рівнів розвитку культури мовлення дітей старшого дошкільного віку у критерії його оцінки було закладено показники що складають основу культури мовлення. Нами було визначено чотири критерії розвитку культури мовлення. 3-поміж них:

1 критерій: наповнюваність усного продукування казки формулами мовленнєвого етикету з вживанням привітань та прощань.

2 критерій: використання у мовленні формул мовленнєвого етикету (подяки, прохання, побажання).

3 критерій: наявність в мовленні ласкаво - лагідного звертання (лисичко, ведмедик, зайченя та ін.).

4 критерій: використання в мовленні всіх формул мовленнєвого етикету (привітань, побажань, прощань, прохань, знайомств, поздоровлень, поради, запрошення, співчуття).

Наявність в мовленні формул мовленнєвого етикету свідчить не тільки про здатність дітьми розуміти їх, але й бажання використовувати їх в активному мовленні. Це свідчить про бажання дітей бути вихованими, вміти вступати в невимушену розмову з однолітками і дорослими.

Нами були розробленні завдання, виконання яких дозволило б визначити рівні розвитку культури мовлення дітей 6-7 років.

Проілюструємо прикладами окремих експериментальних завдань до кожного критерія.

1 критерій. Наповнюваність усного продукування казки формулами мовленнєвого етикету з вживанням привітань та прощань.

Завдання 1. Запам'ятай і розкажи, які привітання і прощання використовувались у казці

Мета: виявити вміння дітей знаходити і переказувати потрібні формули мовленнєвого етикету, які наявні у казці.

Форма спілкування: групова.

Процедура виконання. Експериментатор читає дітям казки, у якій герої вітаються або прощаються. Потім пропонує дітям розповісти, що вони почули і запам'ятали.

2 критерій. Використання в мовленні таких формул етикету, як подяка, прохання, побажання

Завдання 2. Доповни фразу ввічливим словом

Мета: виявити вміння дітей вживати в мовленні етикетні формули: подяку, прохання, побажання.

Форма спілкування: індивідуальна.

Процедура виконання. Дитині читаються фрази із казок і пропонують доповнити їх ввічливими словами. Наприклад, “пусти й мене” - будь ласка, “ну то підвези ж і мене!” - дуже прошу тебе.

3 критерій. Використання в мовленні ласкаво-лагідного звертання.

Завдання 3. Дидактична гра “Назви лагідно”

Мета: з'ясувати вміння дітей називати лагідно, пестливо героїв казок.

Форма спілкування: групова.

Процедура виконання. Експериментатор називає казкового героя, дитина повинна назвати його у ласкаво-лагідній формі. Наприклад, лиса - лисичка, вовк - вовчик і т. д.

4 критерій. Використання в мовленні якомога більше етикетних формул

Завдання 4. “Містер чи місіс Ввічливість”

Мета: з'ясувати рівень знань кожної дитини формул мовленнєвого етикету.

Форма спілкування: групова.

Процедура виконання. Дітям пропонується піднімаючи руку назвати якомога більше ввічливих слів, при цьому експериментатор говорить: “Діти хто з вас назве більше всіх ввічливих слів, той буде називатися “Містер або місіс Ввічливість”.

Кількісні результати виконання експериментальних завдань на з'ясування рівнів розвитку культури мовлення подано в таблиці 2.2.

Як свідчить таблиця, найбільша кількість етикетних формул становить вживання ласкаво-лагідного звертання (40,6% - експериментальної групи і 40% - контрольної групи).

Таблиця 2.2

Аналіз результатів виконання експериментальних завдань дітьми старшого дошкільного віку (констатувальний зріз (у %)

Показники рівня культури мовлення	№ завдання	Групи
		ЕГ	КГ
Вживання привітань, прощань	1	28,8	25,5
Вживання подяки, побажань, прохань	2	20	19
Вживання ласкаво-лагідного звертання	3	40,6	40
Вживання всіх формул мовленнєвого етикету	4	10,6	15,5

Вживання привітань і прощань було зафіксовано у 28,8% дітей експериментальної і 25,5% контрольної груп; вживання подяки, побажань та прохань зафіксовано у 20% експериментальної і 19% у контрольної груп і вживання усіх формул мовленнєвого етикету у експериментальної групи - 10,6% і у контрольної групи - 15,5%. Описані показники, що становили більшою мірою якісну характеристику культури мовлення, виступили основою виокремлення рівнів розвитку мовленнєвої культури старших дошкільників.