Реалізація принципу наочності у процесі виробничого навчання

Размещено на http://www.allbest.ru

Міністерство освіти і науки України

Глухівський національний педагогічний університет

імені О. Довженка

Кафедра теорії і методики професійного навчання

«Реалізація принципу наочності у процесі виробничого навчання»

Курсова робота з Професійної педагогіки

студента 31-Пр(Б) групи

Папка Сергія Юрійовича

Керівник

Мегем Євгеній Іванович

Глухів 2014 рік



ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ОБҐРУНТУВАННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРИНЦИПУ НАОЧНОСТІ

1.1 Становлення та розвиток принципу наочності

1.2 Основні положення та функції принципу наочності

РОЗДІЛ 2. ВИКОРИСТАННЯ НАОЧНОСТІ У НАВЧАННІ

2.1 Наочні методи навчання

2.2 Види наочності та вимоги до використання

2.3 Розробка заняття виробничого навчання з використанням засобів наочності у ПТНЗ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ



ВСТУП

Принцип наочності один з найстаріших і найвідоміших результативних принципів навчання. Це зрозумілий принцип навчання, який використовується з найдавніших часів. В основі цього принципу лежить наукова закономірність про те, що ефективність засвоєння знань залежить від залучення до процесу пізнання різних органів чуття.

Коріння цього принципу знаходиться в народній педагогіці, підтвердженням чого є такі вислови: "Краще раз побачити, ніж сто разів почути", "Бурчання наскучить, приклад научить", "Приклад кращий за правило" та ін.

З накопиченням людством занань, появою книг, розвитком виробництва зміст навчання значно ускладнюється.

Відвіку філософи і педегоги думали про те, як полегшити пізнавальну працю школярів. У стародавньому Єгипті, Греції, Римі, на Русі застосовували наочні приладдя як засіб, що поліпшує навчання учнів. Проте не було педагогічної теорії, принципу їх використання.

Одним з перших в історії педагогіки почав оформлятися принцип наочності.

Емпірично застосовували наочність у навчанні ще Т.Мор і Т.Компанелла. Теоретично її обгрунтував Я.А.Коменський. Він розумів наочність широко, не лише як зорову, а як залучення до кращого і ясного сприймання речей і явищ, всіх органів чуття. Я.А.Коменський обґрунтував принцип наочності як основу успішності усякого навчання. Він дав чітке формулювання в своєму відомому «золотому правилі» дидактики: все, що можливо, надавати для сприйняття відчуттям: видиме для сприйняття зором; чутне - слухом; запахи - нюхом; підлягаюче смаку - смаком; доступне дотику - шляхом дотику. Якщо ж які-небудь предмети і явища можна відразу сприймати декількома відчуттями - надати декільком відчуттям.

І.Г. Песталоцці показав необхідність поєднувати застосування наочності із спеціальним уявним формуванням понять, перетворив цей принцип на основний засіб навчання «…метод створив фундамент наочності для абстрактних понять про час і простір, дав поняттям найбільш плідну основу наочності, яку людський розум спроможен був знайти для цієї мети.»

Фребель доповнив погляди Песталоцці, звернувши увагу на самий зміст споглядання, на різні якості речей, що їх сприймають наші відчуття (кольори, звук, твердість тощо).

Мета дослідження - вивчити становлення принципу наочності та його реалізацію у навчальному процесі ПТНЗ.

Завдання - розкрити сутність поняття «наочність», виявити основні структурні компоненти наочності, проаналізувати ефективність застосування засобів наочності у процесі виробничого навчання.

Об'єкт дослідження - навчальний процес виробничого навчання у ПТНЗ.

Предмет вивчення - реалізація принципу наочності у виробничому навчанні ПТНЗ.

Гіпотеза дослідження - підготовка майбутніх кваліфікованих робітників буде ефективнішою, якщо якомога частіше і правильніше застосовувати наочність на заняттях виробничого навчання.



РОЗДІЛ 1. ОБҐРУНТУВАННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРИНЦИПУ НАОЧНОСТІ

1.1 Становлення та розвиток принципу наочності

На ранніх етапах розвитку людського суспільства навчання здійснювалося за рахунок наслідування дорослим, копіювання дітьми практичних дій дорослої людини. Ця найпростіша форма навчання зберігається і у наші дні завдяки її надійності, результативності.

На початку XIX століття Й.Гербартом було науково обґрунтовано і описано пояснювально-ілюстративне навчання, яке як шлях формування знань, безперечно, має переваги: подання і засвоєння знань здійснюється в системі, послідовно, в економічному режимі і темпі, для великої кількості учнів одночасно.

Значним кроком вперед в розробці наочності навчання є наукові і навчальні книги К.Д.Ушинського, він надав більш глибоке психологічне обґрунтування принципу наочності. Він писав, що дитина мислить конкретними подобами, тому опора на чуттєве пізнання є необхідною умовою навчання.

Л. В. Занков детально вивчив можливі варіанти поєднання слова і наочності.

Певний внесок у проблему наочності зробив Ж. Руссо. На його думку, перший розум дитини - це чуттєвий розум, відсутність власного спостереження й досвіду спричинюють дуже велику шкоду розумовому розвиткові дитини.

У досвіді В.Ф.Шаталова велику роль грають замальовки - так звані опорні сигнали, в яких в образно-символічній формі відображений головний сенс того або іншого факту або явища. [9]

О.А. Смирнова зазначала: «... у більшості людей найбільшою чутливістю володіють органи зору, вони пропускають у мозок майже в 5 разів більше інформації, ніж органи слуху. Інформація, що надходить у мозок з органів зору по оптичному каналу, не вимагає значного перекодування, вона залишається в пам'яті легко, швидко й міцно» . [3]

Є. Н. Мединський зазначав: «Книги, як рукописні, так і друковані, забезпечувалися нерідко малюнками, але то було, так би мовити, емпіричне застосування наочності без теоретичного її обгрунтування, яке вперше дав Коменський. Він розумів наочність широко і правильно, не тільки як зорову, а як залучення всіх органів чуття на краще, найбільш ясному, грунтовному і міцному засвоєнню речей і явищ. У сучасній дидактиці наочність розуміють ширше, ніж безпосередні зорові сприймання. Вона включає також сприймання через моторні, тактильні чуття. [17]

Принцип наочності збагачувався на основі нового досвіду у своєму змісті завдяки тому, що встановлювався все більш тісний зв'язок наочного і абстрактного .

С.П.Баранов у своєму підручнику « Принципи навчання » говорить про те , що наочність в сучасній теорії та практиці навчання можна розуміти двояко. Або розуміти під наочністю процес чуттєвого відображення в навчанні, або говорити про вивчення навчального матеріалу на основі наочних посібників.[3]

У першому випадку, вживаючи термін «наочність», можна представляти навчання як з наочними посібниками, так і без них. Можна говорити, наприклад, про так звану словесну наочність.

У другому випадку потрібно обов'язково розуміти в навчанні використання наочних посібників. Якщо на занятті не використовуються засоби наочності, то можна говорити про невикористані можливості формування чуттєвих образів на основі наочних посібників.

Діяльність майстра полягає в представленні, "поданні" інформації за допомогою словесних пояснень і наочності. Діяльність учнів - сприймання, розуміння, запам'ятовування і відтворення інформації, яку повідомляє викладач, тобто репродуктивне засвоєння знань, умінь і навичок.

1.2 Основні положення та функції принципу наочності

Принцип (від латин. слова principium -- основа, першооснова) -- керівна ідея, основне правило, основна вимога до діяльності, поведінці і ін. Принципом навчання називають одну з початкових вимог до процесу навчання, витікаючу із закономірностей його ефективної організації. Принципами навчання (принципами дидактики) називають певну систему початкових, основних дидактичних вимог до процесу навчання, виконання яких забезпечує його необхідну ефективність.

Сутність принципу наочності - це збагачення почуттєвого сприйняття, що є вихідним для розумової діяльності. При оволодінні знаннями ми виходимо від самого предмета, чіткого уявлення про нього, від явища чи дії, а потім переходимо до узагальнень, висновків, понять.

Наочність є істотним чинником у підготовці робітників для обслуговування автоматизованих виробництв, необхідним при вивченні і засвоєнні основ науки і техніки, при формуванні світогляду молодого поповнення робітничого класу. Наочність характеризується як предметно-адекватним засвоєнням, так і доведенням до свідомості предмета пізнання, що учиться, простим вихованням, що потрібно у всіх фазах педагогічного керівництва навчальним процесом у ході пізнання. Потрібно відзначити, що наочне доведення до свідомості в навчанні не слід обмежувати конкретними значеннями сприйняттям знань, формуванням першого уявлення про предмет пізнання. Наочне доведення до свідомості є складовою частиною керівної педагогічної діяльності, наприклад, при переробці, закріпленні і систематизації придбаних знань. У зв'язку з цим наочність вважається дидактичним принципом для всього навчального процесу (теоретичного і виробничого).

Принцип наочності можна реалізувати в тому випадку, якщо навчання організоване так, що в ньому всі учні планомірно і систематично одержують наочне відображення, необхідне для досягнення цілей, намічених у навчальних програмах, і засвоєння відповідного змісту. Розглянута в такий спосіб наочність є і засобом, і якістю навчання.

При здійсненні цього принципу викладачі і майстри повинні дотримуватися наступних правил:

1. Надавати учням можливість для живого сприйняття речей і явищ через безпосередній показ справжніх предметів і процесів, а також передавати їм досвід власного сприйняття.

2. Стимулювати цілеспрямовану і свідому пізнавальну і трудову діяльність учнів на уроці, в експериментах, на екскурсіях, при застосуванні навчальних засобів і т.д.

3. У використанні наочних приладдя постійно гарантувати єдність конкретного й абстрактного, раціонального й емоційного.

4. Постійно додатково перевіряти наочність придбаного відображення при передачі, роз'ясненні чи обґрунтуванні учнями отриманих раніше знань.

5. Дозувати використання нових засобів ЕОМ у залежності від задач і змісту навчального предмета і логіки навчального процесу.

Наочність навчання обумовлюється рядом чинників:

Перший. Наочність навчання є для учнів джерелом і засобом безпосереднього пізнання навколишнього світу. Чуттєве пізнання як віддзеркалення навколишньої дійсності у відчуттях, сприйняттях, уявах, конкретному образному мисленні може займати в розвитку учня самостійне значення або бути засобом формування абстракцій.

У першому випадку накопичення різноманіття чуттєвих образів їх систематизація і узагальнення є метою навчання. Учень отримує нові знання, які сприяють його загальноосвітньому розвитку.

У іншому випадку чуттєві образи розглядаються як засіб, який сприяє засвоєнню законів, правил, тероії. Як тільки учні оволодівають поняттями, чуттєві образи забуваються, стають непотрібними.

Другий. Психологічні основи наочності полягають в тому, що в свідомості людини вирішальну роль грають відчуття, тобто якщо людина не бачила, не чула, не відчувала, у неї немає необхідних даних для думання. К.Д.Ушинський відзначав, що знання будуть тим повніші та міцніші, чим великою кількістю органів чуття вони сприймаються: "Чим більше оргаів нашого чуття бере участь у сприйнятті якого-небудь враження або групи вражень, тим міцніше лягають ці враження в нашу механічну, нервову пам'ять, вірніше зберігаються нею і легше потім згадуються".[2]

Третій. Процес пізнання розвивається за формулою від живого споглядання до абстрактного мислення і від нього до практики. Це положення лежить в основі принципу наочності. Наочність навчання заснована на особливостях мислення дітей, яке розвивається від конкретного до абстрактного. Поняття і абстрактні положення засвоюються дітьми легше, якщо вони базуються на сприйнятті предметів, що вивчаються, і явищ.

Четвертий. Наочність підвищує інтерес до учіння робить його більш легким. К.Д.Ушинський підкреслював: "Навчайте дитину яким-небудь п'яти невідомим йому словам, і він буде довго і марно мучитися над ними; але пов'яжіть з картинками двадцять таких слів - і дитина засвоїть їх зльоту".[]

Під наочністю розуміється організація чуттєвого пізнання учня, яка виходить з принципу доступності: чим насиченішим є унаочнення уроку, тим доступнішим буде пояснення нової теми, учні йдуть до достовірних знань, звертаючись до самих предметів і явищ як джерела пізнання.

У доладному процесі переходу думання від конкретного до абстрактного чуттєві образи займають різне місце залежно від навчального завдання.

У принципі наочності важлива не технічна сторона справи, а ті враження, ті чуттєві образи, які формуються за допомогою цих засобів.

Залежно від характеру відображення дійсності наочність поділяють на такі види: 

а) натуральна -- рослини, тварини, знаряддя і продукти праці, мінерали, хімічні речовини та ін.; 

б) зображувальна -- навчальні картини, репродукції художніх полотен, макети, муляжі та ін.; 

в) схематична -- географічні, історичні карти, схеми, діаграми, графіки, малюнки тощо.

Використання наочності у процесі начання сприяє розумовому розвиткові учнів, допомагає виявити зв'язок між науковими знаннями і життєвою практикою, між теорією і практикою, полегшує процес засвоєння і сприяє розвитку інтересу до знань, допомагає сприймати об'єкт у розмаїтті його сторін і зв'язків, стимулює розвиток мотиваційної сфери учнів.

У принципі наочності важлива не технічна сторона справи, а ті враження, ті чуттєві образи, які формуються за допомогою цих засобів.

Серед функцій наочності, які враховуються при організації навчання, можна виділити наступні:

а) наочність як джерело інформації;

б) наочність як засіб ілюстрації;

в) наочність як опора пізнання;

г) наочність як засіб постановки навчальних проблем і розв'язання проблемних ситуацій.

Візуальна інформація забезпечує однозначне трактування інформації при викладенні будь-якого матеріалу, опису дії, яка стосується виконання лабораторних чи практичних робіт.



РОЗДІЛ 2. ВИКОРИСТАННЯ НАОЧНОСТІ У НАВЧАННІ

2.1 Наочні методи навчання

Методом навчання називають спосіб впорядкованої взаємозв'язаної діяльності викладача і навчаючихся, діяльності, направленоїй на вирішення завдань освіти, виховання і розвитку в процесі навчання.

Значну роль у системі методів виробничого навчання відіграють методи, що ґрунтуються на різних типах наочності. У сучасній дидактиці поняття наочності охоплює різні види сприймання (зоровий, слуховий, дотиковий). Жодне наочне приладдя не має абсолютних переваг перед іншими. Дуже важливо використовувати його досить гнучко, не перевантажуючи уроки значною їх кількістю, що заважає учням зосередитись, обдумати серйозні питання.

У профтехучилищах застосовуються різні види демонстрацій, які можна поділити на три основні групи:

1) демонстрація об'єктів і процесів, що вивчаються, у натуральному, природному вигляді (роздатковий матеріал, макети, моделі, показ прийомів роботи, проведення дослідів);

2) демонстрація зображень, у тому числі символічних, умовних (креслення, принципові монтажні, кінематичні, електро-, радіотехнічні схеми та ін.);

3) демонстрація за допомогою інформаційних технічних засобів навчання, у тому числі навчального кінематографа і телебачення, комп'ютерів, кадрів діафільмів, кодопозитивів тощо.

На уроках з виробничого навчання, коли майстер демонструє зразки матеріалів і виробів, інструменти, машини, апарати, прилади, механізми тощо, він розміщує учнів у класі таким чином, щоб усі найважливіші частини стаціонарного об'єкта було добре видно всім.

Об'ємні моделі і макети дають змогу більш наочно показати будову і принцип роботи механізму, взаємодію його частин. Деякі натуральні об'єкти доводиться піддавати попередній обробці, щоб чіткіше продемонструвати їх найважливіші частини та процеси, що відбуваються в них. Для показу внутрішньої будови машин і механізмів їх подають у розрізі, окремі ділянки поверхонь фарбують у різні кольори. Демонстрацію майстер супроводить коротким, але чітким коментарем, відповідає на запитання учнів.

До засобів наочності фактично можна піднести виробничо-технічні документи -- робочі креслення, технологічні картки, технічні інструкції, схеми, графіки, виготовлені, як правило, у вигляді планшета досить великих розмірів.

По більшості професій ручного і машинно-ручногої праці процес виробничого навчання починається репродуктивно, тобто за принципом «роби як я», необхідно підкреслити особливу роль у цьому наочних методів, насамперед показу трудових прийомів і способів, у процесі якого в учнів створюється образна орієнтована основа для їхнього виконання. Від того, наскільки яскраво, дохідливо, переконливо, повно майстер покаже прийоми, їхню структуру, взаємозв'язок рухів і дій, темп, ритм, у вирішальній ступені залежить, як їх сприймуть і будуть відпрацьовувати учні. Дуже важливо, щоб це зрозуміли слухачі, глибоко були в цьому переконані. Ми це підкреслюємо, тому, що, як показує досвід, одним із самих слабких місць у роботі переважної більшості майстрів виробничого навчання є невміння методично грамотне показувати трудові прийоми, нерозуміння самого факту, що ефективний показ прийомів -- це вже половина успіху.

Пояснюючи цю думку, необхідно підкреслити, що від перших спроб учня виконати роботу залежить дуже багато в умовах колективного навчання. Якщо учень, не розібравши, що і як потрібно робити, почне професію освоювати методом «проб і помилок», це швидко перетвориться в звичку і ні про яку професійну майстерність і мову бути не може. В умовах колективного навчання майстер не має можливості на цих відповідальних етапах приділити кожному учню достатньої уваги, а в кожен процес формування, що учиться, умінь і навичок відбувається по-своєму, індивідуально. І от для того, щоб перебороти це об'єктивне протиріччя колективного навчання, потрібно на самому початковому етапі процесу виробничого навчання домогтися формування міцний і яскравий способи дії у свідомості учнів. З цим образом вони будуть порівнювати свої спроби виконувати прийом, спосіб, цей образ для них повинен стати зразком, еталоном, до якого вони будуть прагнути. І все це забезпечує методично грамотний показ трудових прийомів.

Якість засвоєння і відпрацьовування трудових прийомів важливо не тільки при оволодінні професіями ручної праці. Зміст праці по багатьом професіям апаратурного виробництва, де основу складає головним чином інтелектуальна діяльність робітника, включає значну кількість рухових ручних компонентів, швидке і точне виконання яких найчастіше забезпечує загальний успіх роботи: завантаження сировини, зміна і налагодження інструментів, налагодження машини, агрегату, апарата, переключення режимів, користування приладами і т.п. Таким чином, уміле володіння методикою показу прийомів -- обов'язкова якість будь-якого майстра виробничого навчання.

Після такого вступу використовуючи плакат «показ трудових процесів», необхідно докладно розглянути загальну схему показу трудових прийомів:

Показ прийомів разом, у нормальному робочому темпі;

Показ прийомів і їхніх елементів в уповільненому темпі, із зупинками в характерних моментах; розчленування прийому на елементи і показ окремих трудових рухів;

Показ прийомів разом, у нормальному робочому темпі і ритмі;

При цьому увага слухачів звертається на наступні моменти:

1. Показ прийомів необхідно починати і завершувати разом, у нормальному робочому темпі, маючи на увазі, що учні повинні в результаті показу сприйняти й у наступному виконувати трудові дії в цілому.

2. «Педагогічне препарування» трудових дій, розчленовування прийому на складові частини, уповільнення темпу-зупинки в характерних моментах, показ окремих рухів і т.д. виконується у навчальних цілях для больш чіткого і дохідливого сприйняття способів виконання прийомів учнями.

3. Особлива увага (повторний показ елементів дії, поточній контроль сприйняття, більш докладні пояснення і т.д.) потрібно приділяти показу тих прийомів і їхніх елементів, де учні найчастіше допускають помилки. Показуючи прийоми і способи праці, майстер повинний зуміти думкою поставити себе місце учня і подивитися на себе його очима, зуміти зрозуміти, що для учня важко сприйняти, і постаратися це показати чітко, образно і дохідливо.

4. Якість засвоєння показуваного багато в чому залежить від забезпечення гарної видимості, демонструючих прийомів: вибір місця показу, освітленість, розташування учнів біля робочого місця майстра і т.д.

5.Ефективність показу підвищується, якщо його сполучити з демонстрацією засобів наочності, зображенням елементів

6. При наявності в майстра на робочому місці інструкційної карти для вивчення чи операції її частини він спочатку зачитує рекомендації з виконання прийому, що містяться в карті, а потім показує відповідні трудові прийоми. Це в значній мірі полегшує показ і його засвоєння учнями, тому що по ходу зорового сприйняття прийому учень сприймає його словесний опис.

7. Особливо в методиці показу варто виділити сполучення власного показу і слова майстра. Не можна показувати прийоми мовчачи, але не має потреби і бути багатослівним, тому що це відволікає учнів від сприйняття показуваного. За допомогою слова майстер повинен пояснювати завдання, сутність і значення досліджуваних прийомів і способів роботи; давати побіжні пояснення, звертаючи увагу учнів на найбільш істотне, на «невидиму» частину показу; спонукувати учнів до уявного наслідування; підводити підсумки показу.

8. Сполучення дії і слова не тільки допомагає майстру чітко і точно донести сутність показуваних прийомів до учнів, але і сприяє якісному сприйняттю і засвоєнню їх учнями. У цьому зв'язку при пробному виконанні учнями показаних майстром прийомів варто пропонувати їм попутно проговорювати, що і як вони роблять. Тим самим учні спрямовують і контролюють себе.

Особливий ефект розкриття методики показу дає тоді, коли воно супроводжується наочним прикладом-зразком показу прийомів викладачем.

Характеризуючи способи використання на уроках виробничого навчання наочного приладдя різних типів і видів, необхідно відбивати такі особливості методики їхнього застосування:

демонстрація наочного приладдя повинна органічно поєднується з показом прийомів, розбором технічних вимог, технології виконання робіт і т.д.;

для демонстрації зразків робіт, інструментів, пристосувань і т.п. доцільно комплектувати їх на спеціальних тематичних щитах, що створює умови для порівняння й узагальнення; дрібні зразки використовувати як роздавальний матеріал;

при поясненні технології обробки, зборки, монтажу і т.п. варто широко використовувати зразки, у послідовності технологічних переходів;

при використанні як наочні посібників обладнання, приладів, агрегатів, двигунів і т.п. необхідно зробити їх максимально наочними: зняти кожухи, огородження, кришки і т.п., для того щоб учні змогли більше побачити.

Наступний метод у класі наочних методів-- використання екранних посібників. Цей наочний метод у процесі виробничого навчання знаходить значно менше застосування в порівнянні з першими двома. Основна причина -- навчальні фільми, діафільми, слайди й інші засоби екранної наочності централізовано випускаються поки тільки в основному для вивчення предметів теоретичного навчання. У виробничому навчанні використовуються головним чином екранні посібники, створені в училищах, а також ті фільми, діафільми і слайди, що містять наочний матеріал, характерний для виробничого навчання. З інших шляхів використання екранних засобів у виробничому навчанні слід зазначити створення серій діафільмів і слайдів, що розкривають прийоми, способи, засоби виконання робіт, передовий досвід, прогресивні інструменти, пристосування, оснащення, схеми зборки, налагодження, алгоритми пошуку й усунення несправностей, програми настроювання устаткування з використанням ЕОТ, створення інформаторів і репетиторів на екранній основі. Усе це цілком доступно для розробки і виготовлення в училищах.[13]

Далі в порядку вивчення матеріалу теми коротко розглядається такий наочний метод, як самостійні спостереження учнів. Цей метод характерний головним чином для виробничих екскурсій, а також для ознайомлювальної практики учнів у цехах і на ділянках підприємств, коли вони в процесі роботи не беруть участь, а тільки вивчають устаткування і технологічний процес.

При цьому варто прокоментувати слухачам наступні методичні прийоми навчання учнів:

- повідомляти учням мету і порядок спостережень;

- виділяти основні об'єкти спостереження, процеси і явища, що учні повинні освоїти;

- повідомляти учням питання, на які вони повинні відповісти за результатами спостережень;

- звертати увагу учнів на складності і труднощі, які можуть виникнути при спостереженнях, інструктувати про способах їх усунення і попередження;

- постійно контролювати учнів і допомагати їм у процесі спостережень (виділяти головне, спонукати до порівнянь, підводити до висновків, давати вказівки про фіксування спостережуваного і т.д.);

- систематично підводити підсумки самостійних спостережень учнів.

Практичні методи застосовуються в тісному поєднанні зі словесними і наочними методами навчання, оскільки практичній роботі з виконанню вправи, трудової операції повинне передувати інструктивне пояснення педагога. Словесні пояснення і показ ілюстрацій зазвичай супроводжують і сам процес виконання вправ, а також завершують аналіз його результатів.

2.2 Види наочності та вимоги до використання

У практиці роботи розрізняють пряму й опосередковану наочність.

Пряма наочність реалізується шляхом демонстрації вправ майстром, підготовленим і непідготовленим учнем, образним описом вправи, яка вивчається.

Оперування вже наявними уявленнями для формування нових уявлень спирається на так звану внутрішню, або опосередковану наочність (наприклад, отримання уявлення про нове через порівняння з тим, що вже відоме). Суть опосередкованої наочності полягає в тому, що образ вправи, яка вивчається, передається учням за допомогою інших форм зображення (кінограм, малюнків, таблиць, діаграм та ін.).

Всі види прямої й опосередкованої наочності використовуються як на початковому етапі навчання, так і на наступних, оскільки наочність є не тільки передумовою успішного оволодіння вправами, але й обов'язковою умовою їх удосконалення.

Ефективність використання методів навчання в сучасній школі значною мірою обумовлене наявністю матеріально-технічних засобів.

Технічні засоби навчання розрізняють: за особливостями використовуваного матеріалу (словесний, образотворчий, конкретні мовні одиниці та схематичний показ); за видом сприйняття (зорові, слухові, наочно-слухові, аудіо, візуальні та аудіовізуальні); за способом передачі матеріалу (за допомогою технічної апаратури чи без неї -- традиційним способом; в статиці чи динаміці; готові таблиці та матеріали для їх складання; картини, моделі, кінокадри, плівки); за організаційними формами роботи з ними (фронтальна -- на основі демонстраційних засобів та індивідуальна -- на основі розданого учням образотворчого матеріалу).[6]

За критерієм відображення дійсності засоби наочності поділяють на такі види:

1. Перша група - природна наочність (наочність речова). До першої групи відносяться реальні, або натуральні, предмети, явища, використовувані в майстерні та за її межами межами школи

Її різновидом є експерементальна наочність, що припускає ознайомлення учнів в ході проведення експерементів і дослідів з процесами і явищами, що відбуваються в реальній дійсності (наприклад, хімічні реакції, явище електричного розряду тощо).

2. Засоби зображень (образно-опосередковані) - картинна і картинно-динамічна, об'ємна та звукова наочність. Цінність їх у тому, що вони в яскравій образній формі відображають складні предмети і явища. Натуральні предмети замінюються їх моделями - об'ємними:, муляжі, моделі, панорами, геометричні фігури; - і площинними: картини, малюнки, фото, екранні засоби).

Вчитель на уроці часто використовує обладнання цієї групи. Їх перевага в тому, що вони можуть замінити реальний предмет та умови його життя певними моделями, зображеннями. Адже реальний предмет часто показати в майстерні важко або неможливо. Учні з великим інтересом і краще розуміють навчальний матеріал.

3. До третьої групи відноситься схематичне і символічне наочне приладдя (умовна наочність). Це схеми, креслення, карти, символи, картки і тому подібне.

Таблиці -- найпоширеніший, традиційний вид друкованих засобів, що належать до зорової наочності. Вони забезпечують довготривале, не обмежене у часі експонування мовного матеріалу, дуже прості у використанні.

Таблиця передбачає не просто показ матеріалу, але й його групування, систематизацію. Дидактична функція демонстраційних таблиць полягає в тому, що вони дають учням орієнтири для застосування правил. Їх найчастіше використовують при вивченні складних тем.

Демонстрація схем і графіків часто буває корисною і потрібною для первинного сприйняття і осмислення висловлюваного матеріалу.

За критерієм взаємодії учня з об'єктом наочності вона може бути споглядальною та дієвою. Споглядальною наочність є тоді, коли учні під керівництвом учителя спостерігають, розглядають об'єкти в натурі або в зображеннях; дієвою є наочність -- коли пізнають об'єкти, діючи: виготовляють (моделі, карти, діаграми, таблиці), спостерігають і виготовляють різні предмети й матеріали в навчальних майстернях, кабінетах, лабораторіях тощо. Поєднуючи споглядання з дією, наочність допомагає засвоювати знання глибше й повніше, ніж спостереження без праці.

Вимоги до використання наочного обладнання:

Є декілька методичних умов, виконання яких забезпечує успішне використання наочних засобів навчання: 1) хороший огляд, який досягається шляхом застосування відповідних фарб при виготовленні підйомних столиків, екранів підсвічування, рейтеров, покажчиків та ін.; 2) чітке виділення головного, основного при показі ілюстрацій, оскільки вони деколи містять і відволікаючі моменти; 3) детальне продумування пояснень (ввідних, по ходу показу і завершальних), необхідних для з'ясування суті демонстраційних явищ, а також для узагальнення засвоєної учбової інформації; 4) залучення самих учнів до знаходження бажаної інформації в наочному приладді або демонстраційному пристрої, постановка перед ними проблемних завдань наочного характеру.

Демонстрацію наочного обладнання слід проводити так, щоб предмет сприймався по можливості різними рецепторами , щоб демонстрований об'єкт бачили всі учні, найсильніше враження на учнів справляли ті ознаки, які є найбільш істотними.

Навчально-наочне обладнання повинно комплектуватися так, щоб воно:

а) у поєднанні із словом вчителя полегшувало б розуміння висловлюваної теми;

б) найраціональніше використовувало властивості пам'яті учнів;

в) сприяло розвитку уявлень, необхідних для успішного засвоєння предмету;

г) розвивало уміння аналізувати;

д) полегшувало б перехід від сприйняття конкретних властивостей до абстрактного образу.

Наочні посібники, які застосовуються на уроках, приносять більше користі тоді, коли вони є не тільки простою ілюстрацією до змісту, але і джерелом інформації.

2.3 Розробка заняття виробничого навчання з використанням засобів наочності у ПТНЗ

План - конспект заняття з виробничого навчання Професія: «Штукатур, лицювальник-плиточник, маляр» Розряд:III

Тема: Облицювання поверхонь плиточними матеріалами. Облицювання підлоги. наочність виробниче навчання

Мета: Навчальна: Навчити учнів технологічно правильно виконувати операції по роботі з плиткою.

Виховна: Виховувати в учнів акуратність, уважність при виконанні робіт, виховувати гордість за обрану професю, дисциплінованість, відповідальність за виконання роботи.

Розвиваюча: Розвивати в логічне мислення, координацію рухів.

Обладнання та матеріали: висок, кельма, рівень, плитка для облицювання

підлоги, лінійка або рейка, цвяхи, молоток, контрольна рейка, шаблон.

Засоби наочності: плакати, технологічна карта, ноутбук, проектор.

Міжпредметні зв'язки: «Будівельні матеріали» тема «Керамічні матеріали»; «Технологія і організація будівельного виробництва» тема «Робота по влаштуванню оздоблювальних покриттів»; «Охорона праці» тема «Техніка безпеки при виконанні основних видів будівельних робіт».

План заняття:

Організаційний момент7 хв.

Вступний інструктаж45 хв.

Самостійне виконання учнями пробних робіт40 хв.

Виконання робіт учнями (поточний інструктаж)1 год. 50 хв.

Заключний інструктаж15 хв.

Прибирання робочого місця10 хв.

Хід заняття

І. Організаційний момент:

Перевірка присутніх по журналу.

Перевірка зовнішнього вигляду учнів, поділ студентів на ланки.

Організаційні питання.

II. Вступний інструктаж:

Мотивація.

Кожен з Вас прийшов сюди здобути знання, вміння та навички виконання будівельних робіт не заради втіхи, чи тому що так батьки сказали, а свідомо, тому що кожен з вас напевне хоче стати фахівцем своєї справи. А для цього потрібно зовсім небагато, слухати що я розповідаю та запам'ятовувати, виконувати роботи на своєму робочому місці з дотриманням техніки безпеки та технологічної послідовності, до чого Ви приступите трішки пізніше. Тільки гак ми з Вами зможемо досягнути нашої мети.

Піовідомлення теми і мети уроку.

Метою сьогоднішнього заняття є навчитись технологічно правильно виконувати операції по роботі з плиткою.

І в мої обов'язки входить сформувати у Вас знання, вміння та навички роботи з інструментом, організації робочого місця та навчити технологічно правильно і послідовно виконувати операції облицюванню підлоги плиткою.

Актуалізація опорних знань.

Скажіть мені будь ласка, «Хто з Вас займався облицюванням?». Продовження бесіди з студентом в залежності його навиків і активності на занятті.

Але перш ніж Ви приступите до виконання робіт, ми повинні вивчити правила техніки безпеки.

Вимоги безпеки під час роботи:

Облицювальні матеріали слід зберігати у штабелях заввишки не більше 1 м. Між ними повинні бути вільні проходи шириною не менше 1 м.

При роботі з цементом та сухими розчинами,сумішами використовують захисні окуляри.

Оброблення країв керамічних плиток,пробивання та свердління отворів, перерубку плиток ,а також виправлення дефектів облицювання , виконують у захисних окулярах та рукавицях. Облицьовують поверхні плиткою,у напальчниках або гумових рукавицях для захисту рук при контактах з розчинами та мастиками. Механічне оброблення полімерних облицювальних плиток різання,обпилювання,свердління/ виконують у респіраторах.

Приміщення в яких виконують роботи з вогненебезпечними мастиками, забезпечують засобами пожежогасіння.

Вогненебезпечні мастики на облицювальну поверхню необхідно наносити гумовими, пластмасовими, дерев'яними шпателями.[18]

4. Повідомлення нового матеріалу:

А тепер приступимо до вивчення нового матеріалу, який стане Вам в пригоді під час виконання сьогоднішніх робіт. З Вашого дозволу, спочатку, ми переглянемо відео-фільм, для того, щоб у вас сформувалось загальне бачення даної теми.

(Перегляд фільму)

Отже, верхнім опоряджувальним шаром підлоги є покриття (чиста підлога). Залежно від застосовуваного матеріалу воно може бути монолітним (наливна підлога), мозаїчним, плитковим, дощатим, зі штучного або дощаного паркету, лінолеумним, поліхлорвініловим (ПХВ), килимовим, ламінованим тощо. Позначки рівня чистої підлоги мають бути зроблені до опорядження підлог на всіх стінах приміщення.

Плиткове покриття на основі клейових сумішей можна влаштовувати на різних основах за впливу будь-яких чинників середовища.

Технологія облицювання підлог плитками на клейових сумішах різниться від традиційного облицювання їх плитками на цементному розчині.

Основна вимога -- ідеально рівна і ретельно підготовлена основа під облицювання.

Розглянемо технологію облицювання прямокутної підлоги площею до 4 м2 керамічною плиткою способом, шов у шов . Спочатку на чисту і суху основу квачем або щіткою наносять глибоку ґрунтовку. Через З год готову до замішування суху клейову суміш змішують із водою, дають постояти 1 - 2 хв і знову перемішують уже готовий до використання клей. Після висихання ґрунтовки метром вимірюють розміри приміщення, розкладають насухо плитки і визначають їх кількість. У чотирьох кутах приміщення встановлюють маячні плитки, врахувавши при цьому товщину швів між ними так, щоб верхня їх площина знаходилась на рівні чистої підлоги. Після цього клей рівномірним шаром наносять на підлогу кельмою у такій кількості, щоб його використати до початку висихання. У разі укладання плитки у вологих приміщеннях клей наносять також і на зворотний бік плитки. Клей прочісують зубчастим шпателем, розміри зубців якого залежать від виду зворотного боку плитки і виду основи.

На дві маячні плитки вздовж стіни від дверей закріплюють тримач із напрямленим шнуром і по ньому укладають перший ряд плиток від стіни. Потім укладають дві крайні плитки другого ряду і спирають вже на них шнур, знятий із попереднього ряду; після цього заповнюють плитками другий ряд. Ці операції повторюють до кінця підлоги. Між плитками встановлюють хрестоподібні обмежувачі.

Горизонтальність покриття перевіряють контрольною рейкою-правилом, зіперши його кінці на маячні плитки.

Якщо підлогу опоряджують плиткою у приміщенні з облицьованими стінами, послідовність виконання робіт така. Від стін на рівні нижнього краю плиткового облицювання (рівень чистої підлоги) укладають дві кутові маячні плитки і по них вирівнюють перший ряд, по якому укладають усі наступні ряди. Під час укладання потрібно сильно натискати на плитку, втоплювати її в розчинову суміш і вдаряти по ній молотком з гумовою насадкою. Якщо через декілька хвилин потрібно буде ще коригувати положення плитки, то не слід заповнювати клеєм шви.

Після облицювання покриття очищають від клею і заповнюють шви білою або кольоровою розчиновою сумішшю для швів. Перед цим шви слід очистити, наприклад дерев'яним клином. Шовну масу розподіляють гумовим натирачем у діагональному напрямку відносно швів і при цьому багаторазово втирають її у шви. Після того як усі шви будуть заповнені рівномірно, рештки матеріалу видаляють.

У разі облицювання плиткою прямокутної підлоги площею понад 4 м2 роботи ведуть так. Після перевірки якості підготовки основи підлогу розмічають. Для цього спочатку знаходять і позначають середини коротших боків підлоги, між ними натягують шнур. Від шнура вправо і вліво насухо укладають перший ряд плиток від поперечної стіни з урахуванням товщини швів між ними. Якщо між шнуром і стіною не вмістилось ціле число плиток, шнур пересувають на потрібну відстань (ширину неповно плитки) і закріплюють.

Це роблять для того, щоб розрізані плитки, якщо такі будуть, укладати лише з одного боку підлоги. Далі вздовж шнура з двох боків укладають перші маячні ряди на клейовій розчиновій суміші. Після цього під кутник і лінійку укладають перший ряд плиток уздовж коротшої стіни. Цей ряд також буде маячним.

Другий і наступні поперечні ряди плиток слід укладати, орієнтуючись на перший ряд, і вирівнювати їх по шнуру між крайньою маячною плиткою і поздовжнім маячним рядом. Так само потрібно вести роботи по другий бік поздовжнього шнура.

У приміщеннях з опорядженими плиткою стінами підлоги облицьовують так. Після укладання двох рядів вздовж шнура, який позначає середину приміщення, перший поперечний маячний ряд від стіни вирівнюють і укладають, орієнтуючись на нижній ряд плиткового облицювання стіни. По ньому і маячному ряду збоку вирівнюють усі наступні поперечні ряди.

Клейову розчинову суміш накладають і розрівнюють на підлозі, орієнтуючись на відкритий час і час коригування плитки.

Під час облицювання східців керамічною плиткою роботу ведуть у такій послідовності: спочатку для створення ідеально рівної поверхні східців пошкоджені місця грунтують, ремонтують із використанням відповідної ремонтної шпаклівки, потім висохлу поверхню знову обробляють спеціальною відповідною ґрунтовкою. Готову до використання клейову розчинову суміш наносять на поверхню у кількості, щоб вистачило на облицювання 2 -- 3 східців. Після нанесення клею спочатку укладають спеціальні кромкові плитки для східців, починаючи від стіни, а решту площі східця заповнюють рядовою плиткою.

Облицьовану поверхню ретельно очищають губкою від клею. Для забезпечення водонепроникності шов між стіною і підлогою потрібно ущільнити будівельним силіконовим герметиком. Щоб запобігти забрудненню шва, його кромки попередньо заклеюють самоклеючою стрічкою, потім шов розрівнюють за допомогою пластмасових паличок, які періодично змочують мильною водою і відразу ж видаляють стрічку.

Тривалість висихання герметика близько 6 -- 8 діб. Плитки очищають губкою від решток клею, заповнюють шви розчиновою сумішшю для заповнення швів і ущільнюють її. Після висихання швів поверхню очищають остаточно, плитку протирають губкою.-

Для облицювання терас і балконів слід застосовувати лише морозостійкі керамічні плитки. Основі треба надати правильної структури. В напрямку стоку води потрібно передбачити нахил на 2 %. На терасах зазвичай влаштовують таку конструкцію основи, яка б захищала будинок від впливу середовища (морозу, стічних вод тощо).

Крім морозостійких плиток для облицювання терас використовують спеціальні (морозостійкі, еластичні, цементні) клеї та матеріали.

Через температурні коливання при влаштуванні плиткових покриттів на терасах передбачають компенсаційні шви -- для керамічних плиток світлого кольору приблизно через кожні 4,5 м, для плиток темнішого кольору -- через 2 м. Шви заповнюють спеціальним будівельним силіконовим герметиком.

Облицювання терас і балконів ведуть у такій самій послідовності, як і облицювання підлог площею до 4 м2. Крім того, при влаштуванні покриттів на терасах клей наносять не лише на поверхню основи, а й додатково на зворотний бік плитки. Такий спосіб укладання плитки називають комбінованим.

Виконання студентами пробних робіт:

А зараз приступимо до практичної частини, а саме, виконання пробних робіт.

Під час виконання пробних робіт використовуємо фронтальну форму роботи (роздаємо технологічну каргу на виконання штукатурних робіт). Виконуємо такі дії:

підготовка підлоги під облицювання плиткою;

приготування розчину;

намазування розчину на плитку;

укладка плитки на розрівняний розчин підлоги.

Виконання робіт учнями, поточний інструктаж:

При виконанні учнями робіт, майстер робить цільові обходи, під час яких перевіряє:

Правильність організації робочого місця;

Перевірка дотримання правил техніки безпеки;

Перевірка дотримання правильності виконання технологічного процессу за технологічною картою;

Самоконтроль учнів.

Заключний інструктаж:

Підведення підсумків;

Аналіз виконаних завдань;

Виявлення помилок та способи їх усунення;

Виставлення оцінок;

Прибирання робочого місця. [20]



ВИСНОВКИ

Процес пізнання людиною матеріального світу починається з живого споглядання. З цього, поза сумнівом, починається і пізнавальна діяльність учня в навчанні.

У цьому процесі можуть приймати участь і слух, і зір і нюх, і дотик, і смак. З погляду теорії інформації це процес отримання інформації по різних каналів зв'язку. Найбільшою пропускною спроможністю володіє зоровий канал, значно меншою - слуховий, оскільки звукова інформація на відміну від зорової поступає розподіленно у часі (тобто сприймається не відразу одночасно все зі всіма деталями, як це має місце, наприклад, при демонстрації картини). Дослідження педагогів і психологів показали, що якнайкраще сприйняття забезпечує поєднання зображення із словесною інформацією («слово-наочність»): при зоровому сприйнятті сприймається відразу безліч деталей, а слово допомагає виділити для осмислення головне.

Наочність являє собою широкий комплекс засобів, методів, прийомів, що забезпечують, з одного боку, більш чітке і ясне сприйняття знань, що подаються в усній чи письмовій формі, а з іншого боку, формує представлення про взаємозв'язок досліджуваних явищ з реальною практикою.

Наочність підтримує увагу, полегшує ясність сприйняття, сприяє кращому запам'ятовуванню і міцному засвоєнню знань, умінь і навичок, запобігає формалізму у навчанні, формує представлення про зв'язок теоретичних знань із реальною практико, полегшує процес засвоєння знань, стимулює інтерес до них (розвиває мотиваційну сферу учнів), допомагає сприймати об'єкт у розмаїтті його виявів і зв'язків.



СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Закон України «Про професійно-технічну освіту» // Професійно-технічна освіта - 1998. - № 2. - С 2-10.

Баранов С. П. Принципы обучения. - М., 1975. Дидактика современной школы / Под ред. В. А. Онищука. - К., 1987.

Беляева А.П. Дидактические принципы профессиональной подготовки в профтехучилищах. - М.: Высш. шк, 1991.

Беспалько В.П. Основы теории педагогических систем.- Воронеж, 1975.

Гимранов М.В. Профессионильно-педагогическая направленость в преподавании технических дисциплин. - М., 1976

Гура О.І. Педагогіка вищої школи: вступ до спеціальності: навч. посіб. / О.І. Гура. - К. : Центр навч. літ-ри, 2005.

Гуревич Р. С Теоретичні та методичні основи організації навчання у професійно-технічних закладах. - К.: Вища школа, 1998. - 229 с.

Дидактика средней школы / Под ред. М. Н. Скаткина. - М., 1982. Подласый И. П. Исследование закономерностей дидактического процесса. - К., 1991.

Дьяченко В.К. Новая дидактика / В.К. Дьяченко. - М. : Народное образование, 2001.

Дячкова Т.В. Педагогіка професійно-технічної освіти: Навчальний посібник. - Херсон: Айлант., 2003. - 476 с.

Жиделев М. А. Методыобучениятрудовымдействиям. - М.: Высшая школа, 1972. - 208 с.

Ігнатенко Г. В. Професійна педагогіка / Г. В. Ігнатенко, О. В. Ігнатенко. - К. : Слово, 2013. ¬- 348 с.

Коваленко Е.Э. Методика профессиональногообучения. - Харьков, ЧП Штрих. - 2003. - 480 с.

Краевский В.В. Основыобучения. Дидактика и методика: учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений / В.В. Краевский, А.В. Хуторской. - М.:Издательский центр «Академия», 2007. - 352 с.

Лучанінова О.П. Методика професійного навчання: Конспект лекцій. - Дніпропетровськ: НМетАУ, 2008. - 52 с.

Макиенко Н.І. Педагогический процесс в училищах профессионально-технического образования. _ М., 1983.

Морева Н.А. Педагогика среднего профессионального образования: учебник для студентов высших учебных заведений: в 2 т. - М.: Издательский центр «Академия», 2008.

Ничкало Н.Г. Педагогічна книга майстра виробничого навчання: Навч.-метод. посібник / Н.Г. Ничкало, В.О. 3айчук, Н.М. Розенберг. - К.: Вища школа, 1992. - 276-315с.

Педагогика: Большаясовременнаяэнциклопедия / Состав. Е. С. Рапацевич. - Минск: Современное слово, 2005. - 720 с.

Педагогічний досвід Ненько ГЛ./Методична розробка уроку в/н. - Ново-волинськ, ПТУ №1, 2000.

Скакун В.А. Методика преподаванияспециальных и общетехническихпредметов (в схемах и таблицах). - М.: Издательский центр «Академия», 2006. - 128 с.

Сушенцева Л.Л. Форми організації професійного навчання в сучасному професійно-технічному навчальному закладі. - Кривий Ріг: Поліграфічний центр, 2003. - 74 с.



ДОДАТОК А



ДОДАТОК Б

Размещено на Allbest.ru