Професійне самовизначення учнів педагогічного ліцею технологічного профілю

Проблеми професійного самовизначення учнівської молоді і педагогічна ефективність методики проведення експериментальної роботи. Формування професійної орієнтації учнів технологічного класу ліцею щодо вибору майбутньої професії "Вчитель технологій".

Рубрика Педагогика
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 28.10.2010
Размер файла 158,3 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Вступ

У час економічної і політичної нестабільності в суспільстві, коли людина вимушена покластися на саму себе, необхідно бути мобільним і гнучким, здатним швидко і правильно орієнтуватися в загальному характері будь-якої спеціальності і визначати свою придатність до неї. Незнання змісту професійної діяльності і, відповідно незадоволення отриманою спеціальністю, у свою чергу, є однією з причин плинності кадрів, низької продуктивності праці, зміни трудової діяльності.

Усвідомлений вибір професії впливає на подальше життя. Визначає успішність самореалізації, кар'єрного і професійного зростання. Профконсультаційна робота з молоддю набуває особливої актуальності на етапі завершення учнями середньої освіти. У ранньому юнацькому віці загострюються потреби молодої людини у самопізнанні, самоусвідомленні і само розумінні, актуалізуються процеси особистісного, соціального і професійного самовизначення.

Головною (ідеальною) метою професійного самовизначення є поступове формування в учнів внутрішньої готовності самостійно та усвідомлено планувати, корегувати та реалізовувати перспективи свого розвитку (професійного, життєвого, особистісного).

Ідеальною ця мета названа тому, що досягти її вдається дуже рідко. Але ідеали, як відомо, існують не для того, щоб їх досягати, а для того, щоб вказувати напрям своїх стрімлень. Поступове формування професійного самовизначення учнів означає, що швидко такі складні питання не вирішуються.

Об'єкт дослідження: професійне самовизначення учнів педагогічного ліцею технологічного профілю щодо професії "Вчитель технологій".

Предмет дослідження: форми і методи професійного самовизначення учнів педагогічного ліцею технологічного профілю.

Мета: розробка системи методів ефективної профагітаційної роботи серед учнів педагогічного ліцею технологічного профілю навчання.

Гіпотеза: формування професійного самовизначення учнів технологічного класу педагогічного ліцею щодо вибору майбутньої професії "Вчитель технологій" буде більш ефективним, якщо послідовно і правильно застосовувати на практиці методи професійного самовизначення учнів за професією "Вчитель технологій".

Завдання дослідження:

1. Вивчення проблеми професійного самовизначення учнівської молоді.

2. Розробка методики дослідження професійного самовизначення учнів педагогічного ліцею.

3. Застосування методики формування професійного самовизначення учнів педагогічного ліцею в практичній роботі вчителів технологій і класних керівників ліцею та показ її педагогічної ефективності.

Наукова новизна: розроблена система методів для учнів технологічного класу Слов'янського педагогічного ліцею.

Практична значимість: розроблена система методів професійного самовизначення учнів педагогічного ліцею технологічного профілю дозволяє забезпечити покращення стану професійного самовизначення ліцеїстів.

1. Теоретичний розділ

1. Професійне самовизначення, як педагогічна проблема

У профорієнтації традиційно виділяються наступні напрямки:

- профінформація;

- профагітація;

- профпросвіта;

- профдіагностика (профвідбір, профпідбір);

- профконсультація.

Професійна орієнтація - це заходи, спрямовані на ознайомлення людини з її здібностями й можливостями для того, щоб запропонувати їй вибрати одну з найбільш підходящих для неї професій з врахуванням потреб виробництва [5, c. 47].

Професійна орієнтація - це наукова дисципліна, яка допомагає людині обрати свою майбутню професію з урахуванням всіх здібностей, потреб і бажань [10, c. 18].

Профорієнтація - дуже об'ємне поняття, наприклад, вважається, що сучасне західне суспільство по суті своїй профорієнтаційне, тому що із самого народження орієнтує дитину на "життєвий успіх", на "успішну кар'єру" [19, c. 85].

Профорієнтація пропонує широкий, виходячий за рамки педагогіки й психології, комплекс заходів щодо надання допомоги у виборі професії, куди входить і профконсультація, як індивідуально орієнтована допомога в професійному самовизначенні.

Професійна консультація - це науково обґрунтована рекомендація конкретній особі (або групі) у період вибору професії. Потребують в ній найчастіше випускники 9-11 класів. Вона ґрунтується на знанні схильностей та інтересів консультованого, його особистих якостей.

І профорієнтація й профконсультація - це "орієнтування" школяра (оптанта), тоді як професійне самовизначення більше співвідноситься з "самоорієнтуванням" учня, виступає в ролі суб'єкта самовизначення [12, c.43].

Актуальність профорієнтаційної допомоги школярам очевидна. Саме професійна орієнтація, яка розуміється як соціально організований супровід професійного й особистісного самовизначення, повинна допомогти вихованцеві визначити своє місце в соціумі.

Професійна орієнтація сьогодні - багатомірний і багатоступінчатий процес. Діти, які пішли до школи, здебільшого не мали широких можливостей для розвитку активності й самодіяльності, тому вони не усвідомлюють своїх можливостей, здібностей та інтересів. А у багатьох вихованців спецшколи зовсім відсутні позитивні життєві прагнення та цілі, і вони не готові до самостійного вирішення виникаючих соціальних проблем.

Професійна освіта, яка виконує функції професійної підготовки, передбачає 2 шляхи її отримання - самоосвіта і освіта в освітніх закладах професійної освіти [18, c. 25].

Вибір професії, який здійснюється людиною в результаті аналізу внутрішніх ресурсів та шляхом співставлення їх з вимогами професії, є основою самоствердження людини у суспільстві, одним з головних рішень у житті.

Вибір професії в психологічному плані представляє собою двох аспектне явище:

1) суб'єкт вибору, тобто той, хто вибирає;

2) об'єкт вибору - те, що обирають.

Вибір професії - це не одномоментальний акт. Він складається з ряду етапів, які зливаються в один процес. При чому, тривалість етапів залежить від:

- зовнішніх умов;

- індивідуальних особливостей суб'єкта вибору професії.

Процес професійного самовизначення включає розвиток самосвідомості, формування системи ціннісної орієнтації, моделювання свого майбутнього, побудови еталонів у вигляді ідеального образу професіонала [4, c. 111-117].

Особистісне самовизначення людини відбувається на основі освоєння суспільно вироблених вистав про ідеали, норми поведінки й діяльності. У цей час соціальна орієнтація багато в чому визначає професійна самосвідомість людини, його професійне самовизначення й професійний вибір.

Специфічні моменти самосвідомості, формування "Я-Концепції", що включає образ "Я-Професіонала", залежать від ступеня погодженості ідеального й реального "образу-Я" і ідеального й реального образу професії.

Співвідношення "Я-Реального" і "Я-Ідеального" визначає вимогу людини до себе. Потреби в задоволенні власного "Я" (самоповазі, власній значимості й компетентності) повинні реалізуватися в самоствердженні й самовираженні людини в її прагненні виявити себе.

Не тільки пізнання, але й здійснення себе формує самосвідомість людини, її "внутрішнє-я", її мотивацію.

Образ майбутньої професії досить складний утвір, що включає емоційні й когнітивні компоненти. Відповідність емоційно-оцінних компонентів істотним змістовним компонентам професії робить вибір обґрунтованим і реальним.

Для обґрунтованості професійного вибору необхідно також, щоб вимоги з боку професії відповідали можливостям людини. А якщо ні, то в самосвідомості людини накопичується негативний життєвий досвід, формуються своєрідні способи розв'язку завдань, що встають перед нею, - відхід від проблем, їх ігнорування і т.д.

Професійне і особистісне самовизначення мають дуже багато загального, а у вищих своїх проявах вони майже зливаються [2, c. 134].

Климов Е.А. виділяє дві принципові відмінності між професійним і особистісним самовизначенням:

1. Професійне самовизначення - більш конкретне, його простіше оформити офіційно (одержати диплом і т.п.); особистісне самовизначення - це більш складне поняття (диплом "на особистість", принаймні психічно здоровішим людям, поки ще не видають).

Виникнення професійного самовизначення охоплює старший шкільний вік, але до нього є наступні етапи:

- первинний вибір професії (характерний для учнів молодшого шкільного віку);

- малодіференційовані уяви про світ професій, ситуативна уява про внутрішні ресурси, необхідні для даного роду професії, нестійкість професійних намірів.

Професійна освіта - здійснюється після отримання шкільної освіти для освоєння вибраної професії [14, c. 31-45].

2. Професійне самовизначення більше залежить від зовнішніх (сприятливих) умов, а особистісне самовизначення - від самої людини, більше того, часто саме складні умови дозволяють комусь виявити себе по-справжньому. Правда, і в благополучні епохи, повні "спокус" і так званого "щастя" із застиглими посмішками (коли всім "покладено" бути щасливими), все-таки є люди, які шукають для себе рішення якихось особливих, незрозумілих проблем, для яких найстрашніше - це радість "чавкаючи від щастя" маси. Для таких людей благополучна епоха перетворюється в найстрашніше катування, і вони самі створюють для себе додаткові складності, тобто умови для справді особистісного саморозвитку [23, c. 27].

У пору юності все визначніше та чіткіше складається індивідуальний вигляд кожного парубка, усе ясніше виступають ті його індивідуальні особливості, які у своїй сукупності визначають склад його особистості.

Старшокласники суттєво відрізняються один від одного не тільки за темпераментом та за характером, але й за своїми здібностями, потребами, прагненнями і інтересами, різними ступенями самосвідомості.

Індивідуальні особливості проявляються й у виборі життєвого шляху. Вибір професії та оволодіння нею починається із професійного самовизначення. На цьому етапі учні повинні вже цілком реально сформувати для себе завдання вибору майбутньої сфери діяльності з обліком наявних психологічних та психофізіологічних ресурсів. У цей час в учнів формуються відносини до певних професій, здійснюється вибір навчальних предметів у співвідношенні до обраної професії.

Згідно, І. Кону, професійне самовизначення людини починається далеко в його дитинстві, коли в дитячій грі, дитина приймає на собі різні професійні ролі, і застосовує пов'язані з дані за цією професією якості та поведінку. І закінчується в ранній юності, коли вже необхідно ухвалити рішення, яке вплине на все подальше життя людини.

Експериментальне вивчення значимості мотивів навчальної діяльності й професійного вибору підлітків у визначальні значення в навчальній діяльності отримують мотиви самовизначення й загальнопрактичні, у виборі професії - мотивація "на себе". Причому мотивація, що домінує, у виборі професії в юнаків не піддається зміні з віком. У дівчат відбувається перехід від мотивації від суспільних потреб до загальної мотивації на професію [24, c. 104].

Професійний вибір, на відміну від професійного самовизначення (по Є.І. Головахє), - "це рішення, що торкається лише найближчої життєвої перспективи школяра", який може бути здійснений "як з обліком, так і без обліку віддалених наслідків ухваленого рішення" і "в останньому випадку вибір професії як достатньо конкретний життєвий план не буде опосередкований віддаленими життєвими цілями" [7, c. 75].

Дж. Сьюпер вважає, що протягом життя (кар'єри) людина змушена робити безліч виборів (сама кар'єра розглядається як "вибори, що чергуються").

Виявлення особливостей прояву принципу детермінізму в процесі самовизначення припускає аналіз двох систем. З одного боку, це особистість як найскладніша саморегулююча система, з іншого боку - система суспільного орієнтування молоді в розв'язку питання про свідомий вибір професії. Дана система містить у собі цілеспрямований вплив школи, родини, громадських організацій, літератури, мистецтва на мотиви вибору професії [18, с. 60].

Така сукупність засобів професійної орієнтації покликано забезпечити розв'язок завдань професійної освіти й консультування учнів, пробудження професійного інтересу й схильностей, безпосередньої допомоги в працевлаштуванні й подоланні труднощів етапу професійної адаптації.

Система засобів профорієнтації несе в собі широкий спектр можливостей професійного розвитку особистості, з неї особистість "черпає" мотиви й мету своєї діяльності.

Випробовувана людиною потреба в самовизначенні сама по собі безпредметна. А. Н. Леонтьев відзначав, що "до свого першого задоволення потреба "не знає" свого предмета, так як його ще не знайдено…"[20, с. 20-22].

Взаємозв'язок особистості в зовнішньому стосовно системи профорієнтаційних впливів виникає тільки в процесі діяльності. Діяльність як форма взаємозв'язку суб'єкта з об'єктами утворює умови психічного відбиття й виступає як механізм детермінуючого впливу на особистість [7, с.51].

Психологічний прояв принципу детермінізму може бути зрозуміло лише в рамках проблеми співвідношення зовнішніх і внутрішніх умов у детермінації діяльності.

У плані аналізу рушійних сил діяльності необхідно виходити із взаємозв'язку й протиставленні внутрішнього й зовнішнього [16, с. 172].

Процес професійного самовизначення обумовлений виникненням, розширенням діяльності суб'єкта, що реалізує його зв'язок з факторами профорієнтації. Самовизначення вплетене в цю діяльність як її компонент.

На думку Е.А.Климова існує 8 ситуацій вибору професії. Адже старшокласник бере до уваги відомості не тільки про особливості різних професій, але й багато іншої інформації. Це такі ситуації:

1) Позиція старших членів родини.

Батьки турбуються за те, як складеться життя своєї дитини. Дуже часто батьки надають дитині повну свободу вибору, вимагаючи тим самим від нього самостійності, відповідальності, ініціативи.

Трапляється, що батьки не згодні з вибором дитини, пропонуючи переглянути свої плани й зробити інший вибір, вважаючи, що він ще маленький. Правильному вибору професії часто заважають установки батьків, які прагнуть, щоб діти компенсували їхні недоліки в майбутньому, у тій діяльності, у якій вони не змогли б себе повністю виявити. Їм здається, що саме їхній син або донька зможе виявити себе, тому що в них на відміну від батьків "вище трамплін", з якого вони будуть поринати у світ професій [6, с. 21-27].

Вченими доказано, що в більшості випадків діти погоджуються з вибором батьків, розраховуючи на допомогу батьків при вступі в який-небудь навчальний заклад. При цьому вони, звичайно ж, забувають, що працювати за даною спеціальністю прийдеться їм, а не їхнім батькам.

2) Позиція товаришів, подруг (однолітків).

Дружні відносини старшокласників дуже міцні й вплив їх на вибір професії не є виключенням, тому що увага свого професійного майбутнього однолітків також зростає.

Позиція людини про те, що " мої однолітки йдуть в цей ВНЗ і я скоріш за все піду разом з ними" , стає в наш час розповсюдженою, так як учні на етапі вибору професії ставляться до цього не свідомо та використовують для себе думки інших, не замислюючись над тим, яким фахівцем вони будуть після одержання диплому, чи потрібна ця професія саме йому.

Саме позиція мікро групи може стати вирішальною у професійному самовизначенні [11, с. 29].

3) Позиція вчителів, шкільних педагогів, класного керівника.

Кожний вчитель, спостерігаючи за поведінкою учня тільки в навчальній діяльності, увесь час "проникає думкою за фасад зовнішніх проявів людини, ставить свого роду діагнози щодо інтересів, схильностей, помислів, характеру, здібностей, підготовленості, що вчиться".

Учитель знає безліч тієї інформації, яка невідома навіть самому учневі. Тому саме вчителю покладена дана місія, донести учневі інформацію щодо його самовизначення [13, с. 49].

4) Особисті професійні плани.

У поведінці й житті людину підстави про найближче й віддалене майбутнє відіграють дуже важливу роль.

Професійний план або образ, уявна вистава, його особливості залежать від складу розуму й характеру, досвіду людини. Він містить у собі головну мету й цілі на майбутнє, шляхи й засоби їх досягнення.

Але плани різні по змісту, й те які вони, залежить від людини.

5) Здібності.

Здібності, таланти учня старших класів необхідно розглядати не тільки в навчанні, але й до всіх інших видів суспільно корисної активності. Тому що саме здібності містять у собі майбутню професійну придатність учнів.

6) Рівень домагань на суспільне визнання.

Реалістичність домагань старшокласника - перший щабель професійної підготовки. Чи є майбутня професія затребуваною.

7) Поінформованість.

Поінформованість є важливою, неспотвореною інформацією - це важливий фактор вибору професії. Поінформованість про ВНЗ повинна бути викладеною правильно, без всіляких припущень, бути правдивою.

8) Схильності проявляються й формуються в діяльності.

Свідомо включаючись у різні види діяльності, людина може міняти свої захоплення, а значить і напрямки. Для старшокласника це важливо [14, с. 68].

Пізнання самого себе йде через порівняння себе з іншими людьми, шляхом усвідомлення своїх можливостей, досягнень і порівняння їх з успіхами й досягненнями оточуючих людей. Пізнаючи себе, ми одночасно пізнаємо іншу людину. Знання інших людей допомагає самопізнанню.

Самопізнання - одна з необхідних умов здійснення особистісного підходу до вибору професії.

Процес порівняння - основа не тільки пізнання світу, але й пізнання самого себе. Пізнаючи через порівняння якості іншої людину, ми одержуємо матеріал, необхідний для вироблення власної оцінки [14, с. 59].

Для кращого пізнання світу й самого себе, людина повинна докладати активних зусиль. Удосконалювання самого себе починається із процесу самопізнання. Не можна стати краще, не знаючи, які якості характеру треба виховати, а які - зжити. Без самопізнання не можна правильно намітити програму самовиховання й саморозвитку, важко вибрати роботу по душі.

Вимоги людини до себе, самовиховання, залежать від вимог і перспектив суспільства, у якому вона живе. Вимоги суспільства - одне з найважливіших спонукань самопізнання й самовиховання. Виникнення потреби в знанні власних особливостей, інтересу до себе й міркувань про себе є характерною рисою дорослої дитини [13, с. 156].

Климов Е.А. зазначає, що "самовизначення" співвідноситься з такими модними нині поняттями, як самоактуалізація, самореалізація, самоздійснення, самотрансценденція, самосвідомість.

Він виділяє два рівні професійного самовизначення:

1) гностичний (перебудова свідомості й самосвідомості);

2) практичний рівень (реальні зміни соціального статусу людини) [12, c. 62-63].

Самовизначення припускає не тільки "самореалізацію", але й розширення своїх споконвічних можливостей - "самотрансценденцію" (по В. Франклу): "…повноцінність людського життя визначається через його трансцендентність, тобто здатність "виходити за рамки самого себе", а головне - в умінні людини знаходити нові змісти в конкретній справі й у всьому своєму житті". Таким чином, саме суть визначає сутність самовизначення, самоздійснення й самотрансценденції.

Усе це дозволяє нам визначити сутність професійного самовизначення як пошук знаходження особистісного змісту в обраній, засвоюваній і вже виконаній трудовій діяльності, а також - знаходження змісту в самому процесі самовизначення.

При більш творчому підході до свого життя сама суть створюється людиною заново. Саме в цьому випадку людина перетворюється в справжнього суб'єкта самовизначення, а не просто виступає як провідник якихось "вищих" сутностей.

Згідно до професійного самовизначення В. Франкл виділяв узагальнену суть: пошук такої професії й роботи, яка давала б можливість одержувати заробіток (суспільну оцінку праці) по справедливості, тобто відповідно до витрачених зусиль (або відповідно до внеску людини в суспільство).

Більш важливим стає не сама праця, а можливість перерозподілу благ, результатів цієї праці. Але знецінена праця породжує вже чисто психологічні проблеми, пов'язані з відношенням до праці й плануванням свого розвитку як справжнього трудівника або як "завзятливого" ледаря-визискувача [27, c. 93].

В.А. Поляков у своїй відомій книзі "Технологія кар'єри" виділяв дві головні цілі при побудові "успішної" кар'єри: перша - "добитися високого положення в суспільстві", і друга - добитися "високого доходу" [18, c. 5].

Звичайно, елітарні орієнтації в професійному самовизначенні припускають не тільки "престиж" і "високий заробіток", але й дійсно творчої побудови у своєму житті, орієнтацію на вищі людські ідеали й цінності. Проблема лише в тому, як розібратися, де справжні цінності, а де уявні, де еліта, а де - псевдоеліта.

Самооцінка, як і будь-який психічний утвір, формується за життя, і розглядати її потрібно у віковому аспекті.

Саме слово "самооцінка" допомагає нам зрозуміти його значення.

У професійному самовизначенні особистості самооцінка - оцінка, яку людина дає самому собі, своїм можливостям, що відповідають або не відповідним до специфіки професії [3, с. 34].

Об'єктивно й повно оцінити себе старшокласники не в змозі. У їх самооцінці немає єдиної тенденції: одні схильні переоцінювати себе, інші навпаки. Тому не праві ті, хто вважає, що старшокласники тільки переоцінюють себе, а також ті, хто допомагає, що вони себе недооцінюють. Їм властиво й перше, і друге.

Старшокласники на відміну від підлітків відчувають потребу в самооцінці, хоча об'єктивно до неї не готові.

Внутрішня потреба в самооцінці - застава успішного її формування при відповідних умовах.

У старшокласників самооцінка служить двом цілям:

- самовихованню;

- прогнозуванню майбутньої професії.

Вибираючи професію старші школярі в більшості випадків орієнтуються на рівень виразності в собі, в першу чергу, морально-вольових, інтелектуальних і тільки потім організаторських якостей [21, с. 9].

Для старшокласників - випускників вибір професії - серйозний крок. Але проблема в тому, що вони слабко орієнтуються в наукових основах професійного самовизначення.

У більшості юнаків і дівчат не вистачає загальних знань особистості, їм важко розібратися у своїх інтересах, здібностях, якостях і рисах характеру. Їхня уява про особистість часто залишається на рівні життєвих, побутових суджень. Усе це надає право затверджувати, що психологічна освіта як умова формування об'єктивної самооцінки, як умова правильного вибору професії дуже потрібна нашим старшокласникам [8, с. 24].

Адекватна самооцінка доступна незначному числу учнів. В основному вони схильні або до переоцінки себе, або до недооцінки. При переоцінці рівень домагань нижче наявних можливостей. Зроблений на такій основі вибір професії зрештою приводить до розчарування.

Занижена самооцінка також несприятливо позначається на виборі професії й на розвитку особистості.

Е.А.Климов зазначає 3 рівня адекватності самооцінки:

- високий рівень властивий тим учням, у яких самооцінка інтересів, здібностей, особистих якостей повністю збігається з оцінкою вчителів і батьків.

Це підтверджується діяльністю з досягнутими успіхами учня в різних видах занять.

- середній рівень спостерігається в тому випадку, коли учні частково переоцінюють або недооцінюють свої можливості в порівнянні з оцінкою дорослих.

Професію школярі вибирають на основі пізнавального інтересу до шкільних предметів без обліку своєї придатності.

- низький рівень має місце тоді, коли помітна різка переоцінка або недооцінка своїх інтересів, здібностей, особистих якостей у порівнянні з оцінкою вчителів, батьків.

По суті, вибір професії на даному рівні самооцінки відбувається необґрунтовано [14, с. 106].

Самооцінка як феномен самопізнання не дається людині від природи. Вона формується в процесі розвитку особистості й має різний ступінь об'єктивності й повноти. Формування самооцінки, її повноти й адекватності - одне із завдань професійної орієнтації.

В 9-11 класах предметом уваги учнів повинні бути професійно значимі якості. Необхідно практикувати в школі активні форми й методи роботи, які підвищили б рівень знань і уявлень учнів про особистість, про те, що таке здібності, інтереси, потреби, темперамент, риси характеру [22, c. 97].

Озброєння учнів необхідним обсягом профорієнтаційних знань, активізація інтересу до вивчення й розумінню людини як суб'єкта праці, самопізнанню й перевірці своїх можливостей - усе це буде сприяти формуванню об'єктивної самооцінки [18, с. 93].

Поляков В.А. виділяє групи задач професійного самовизначення:

- інформаційно-довідкові, просвітницькі;

- діагностичні, за допомогою самопізнання;

- морально-емоційна підтримка;

- допомога у виборі, прийнятті рішення [18, c. 90].

Головна (ідеальна) мета професійного самовизначення - поступово сформувати у суб'єкта внутрішню готовність самостійно та пізнано планувати, корегувати та реалізовувати перспективи свого розвитку (професійного, життєвого, особистісного) [33, c. 47].

Ідеальною ця мета названа тому, що досягти її вдається дуже рідко, але ідеали, як відомо, існують не для того, щоб їх досягати, а для того, щоб вказувати напрям своїх стрімлень. Поступово формування означає, що швидко такі складні питання не вирішуються.

Профконсультація пропонує не тільки традиційне "планування" , але й своєчасне корегування своїх планів. Реалізація професійних перспектив пропонує хоча б моральне одухотворення суб'єкта для перших кроків на шляху до своєї мети, а також початковий контроль за успіхом цих кроків.

Професійний розвиток повинен обов'язково розглядатися в контексті всього життя і в контексті особистого становлення.

Для теорії й практики професійного самовизначення важливо виділити ті "простори вибору", у яких нерідко виявляються люди, що самовизначаються, які не завжди самі можуть усвідомлювати "що" і "із чого" вони взагалі вибирають.

Е.А. Климов вважав, що професійне самовизначення повинне розглядатися не "в егоїстичному змісті, а в прилученні до суспільства, до цивілізації, до культури" [15, c. 55].

Таким чином, часто людина вибирає не тільки дану професію, але щось більш важливе (те, що дана професія дає йому для більш повного відчуття свого життя).

Цікавими, хоча й нетрадиційними для теорії й практики профконсультування є виділені ще К.Г. Юнгом архітипи.

Сам "архітип" визначається - як колективне несвідоме.

К.Г. Юнг виділяв свідомість, особисте несвідоме й колективне несвідоме [36, c. 57].

"Прорив несвідомого (зокрема, колективного несвідомого) може розширити можливості самовизначення людину у світі, але може й ускладнити для нього життя".

Ще в Петровську епоху відомий державний діяч Росії В.Н. Татищев класифікував усі "науки" (види праці) за критерієм "добра й зла для людини":

- "необхідні" науки (економіка, медицина, право);

- "корисні" науки (риторика, граматика, "математика" - арифметика, механіка, астрономія);

- "франтівські, або звеселяючі" (поезія, танцювання, живопис, "вольтежирование"-гарцювання на коні), службовці більше для одержання положення в суспільстві, чому для справи;

- "аматорські або пошукові" (астрологія, фізіогноміка, алхімія);

- "шкідливі" науки (чаклунство, ворожіння) [31, с. 27].

В 20-ті рр. XIX сторіччя С.П. Струмилін запропонував класифікувати професії по ступеням самостійності людину в праці:

- автоматична рефлекторна праця (наприклад, вертельник ручки віялки, ручного млина і т.д.);

- напівавтоматична звична праця (наприклад, праця друкарки, телеграфіста);

- шаблонно-виконавська праця - по вказівці (наприклад, робота на верстаті, робота тапера, конторника, рахівника);

- самостійна праця в межах завдання (наприклад, робота інженера, учителі, лікаря, журналіста);

- вільна творча праця (наприклад, робота в області мистецтва, робота вченого, організатора господарства, політичного діяча) [29, с. 215].

У сучасній Росії та Україні найбільш відома типологія професій, запропонована Е.А. Климовим, де в якості критерію виступає відношення людини (суб'єкта праці) до предмета праці.

Усі професії співвідносяться з 5 основними групами:

- людина - природа;

- людина - техніка;

- людина - людина;

- людина - знакова система;

- людина - художній образ [14, c. 115].

Ще в 1922 р. Є. Шпрангер у своїй роботі "Основні ідеальні типи індивідуальності" виділив наступні цікаві для профконсультанта типи відповідно до переважних установок людей:

1) теоретична людина;

2) економічна людина;

3) естетичний;

4) соціальний;

5) політичний;

6) релігійний [34, c. 55-59].

При порівнянні різних типологій стає помітно, що в основі них лежить не тільки позиція автора, але й те культурно-історичне середовище, те суспільство, яке й визначає часта наявність різних типів людей, що реалізують себе в конкретній трудовій і суспільній діяльності.

Таким чином, типології професійної діяльності й відповідно простору самовизначення багато в чому залежать від культурно-історичного середовища.

Виникає цікаве питання: на які типології спиратися профконсультанту в умовах нестабільності загальної соціально-економічної (і духовної) ситуації, наприклад в умовах України "перехідного періоду"?

Складність питання в тому, що застарілі типології вітчизняних авторів уже багато в чому не відповідають даній ситуації, а побудова нових типологій може суттєво відстати від самого процесу змін у країні.

Відомі закордонні типології тим більше часто не враховують специфіку нашої країни. У цих умовах можливим виходом є або побудова якоїсь "універсальної" типології, застосованої для різних країн, народів і епох, або спроби все-таки усвідомити, що відбувається в країні за назвою Україна, тим більше, що "перехідний період" до "світлого життя" сильно затягнувся.

Цікаву типологію самовизначення запропонував М.Р. Гінзбург, який виділяє життєве поле особистості, у рамках якого й розвертається професійне й життєве самовизначення. При цьому саме життєве поле визначається їм як "сукупність індивідуальних цінностей, змістів і простору реальних дій - актуального й потенційного, -, що охоплює минуле, сьогодення й майбутнє" [6, c. 21-22].

Аналогічно виділяються психологічні простори для минулого й майбутнього. Зокрема, минуле, що існує як "досвід", по вертикалі (у ціннісно - значеннєвої площини) представлене установками й відносинами, а в горизонтальній площині (просторово-тимчасовий) - досвідом у його традиційнім розумінні. Відповідно психологічне майбутнє ціннісно - значеннєвої площини презентовано уявною проекцією себе в майбутнє, а в просторово-тимчасовій площині - конкретним плануванням своєму життя в часі, тобто життєвими й професійними планами [6, c. 23].

Типи особистості вченого, виділені Г. Селье [30,c. 35-45]:

1. "Делатели", які підрозділяються на:

а) "збиральників фактів" (звичайно вони начисто позбавлені уяви, але їх праця корисна для інших вчених);

б) "удосконалювачів" (постійно намагаються "поліпшити" апаратуру й методи дослідження, вони досить оригінальні й захоплені своєю роботою).

2. "Думатели" підрозділяються на:

а) "книжкових хробаків" (чиста форма теоретика, власника енциклопедичними пізнаннями, звичайно безжалісні на іспитах, які використовують в основному для демонстрації своїх пізнань);

б) "класифікаторів" (на відміну від "збирача фактів" прагнуть вибудувати із цих фактів систему);

в) "аналітиків" (намагаються докопатися до "першооснови", але часто забувають як знову "зібрати" речі й досліджувані об'єкти, тільки що розібрані на складові).

3. "Чувствователи" підрозділяються на:

а) "великих босів" (головна мета - успіх заради успіху, у тому числі й у науці; люблять працювати в "співавторстві", уміють "натискати на важелі" і перекладати свою роботу на інших; звичайно постійно беруть участь у застіллях "із сильними миру цього" і засідають у різних комісіях);

б) "клопотунів" (прагнуть зробити усе швидше; часто вони не люблять Природу, а "лише насилують її");

в) людей типу "риб'яча кров" (демонстративно незворушні скептики, епітафією кінця їх професійного шляху могла б служити напис: "Ні досягнень, ні спроб, ні помилок");

г) "висушених лабораторних дам" (різкі, недружелюбні, владні й позбавлені уяви жіночі двійники "риб'ячої крові");

д) "самолюбователей" (втілення чистого егоцентризму, що перебувають у постійному захваті від своїх талантів і готові на будь-які жертви для їхньої реалізації);

е) "агресивних суперечників" (у школі вони були "розумними багатознаними", а в науці - це небезпечний різновид "самолюбователя");

є) "першорядних акул" (головна їх ціль - вставити своє прізвище в можливо більше число публікацій);

ж) "святих" (це воістину Лицарі Добра й Справедливості, але нерідко їх "самозневажливий альтруїзм" перешкоджає успіхам у науці, хоча в практиці вони могли б виявитися досить корисними працівниками);

з) "священника" (це митецька святенницька імітація справді "святого" типу);

и) "добрячков" (у школі це звичайно мазунчики вчителя, але їх "прісна безвинність, повна відсутність уяви й ініціативи роблять їхніми непридатними для творчого наукового дослідження".

4. "Ідеальні" типи:

а) "Фаусти - ідеальні вчителі й керівники";

б) "фамулуси" - ідеальні учні й співробітники (на відміну від Фаустів у них усе ще попереду).

При цьому сам Г. Селье відзначає, що "ідеали створюються не для того, щоб їх досягати, а для того, щоб указувати шлях". [6, c. 45].

Представлені вище варіанти "просторів" самовизначення й виборів дозволять розглядати професійні вибори, що не тільки традиційно розуміються (наприклад, вибір "от цієї", даної професії або місця роботи), але й вибір того, якою людина прагне стати в ході своєї трудової діяльності, заради чого взагалі на загал варто трудитися.

Слід відмітити, що простори самовизначення можуть бути як суб'єктивними (представленими у свідомості даного людини), так і загальноприйнятими або об'єктивними (як реально існуючі можливості виборів, усвідомлювані різними людьми).

Проблема професійного консультування полягає ще й у тому, щоб зробити предметом спільного обговорення й суб'єктивні простори, виділювані й "бажані", що й реально існують простори професійних виборів, які людина спочатку може й не усвідомлювати (або не ухвалювати як значимі для себе).

У сучасному суспільстві актуально й гостро постає проблема конкретної психологічної допомоги людям у їхньому професійнім самовизначенні. Завдання профконсультантів у цій ситуації полягає в тому, щоб дати людині психологічні засоби дозволу його особистісних проблем, пов'язаних із професійним самовизначенням. Вони можуть на основі діагностики цих психологічних проблем допомогти людині в здійсненні професійного вибору, або забезпечити передумови до здійснення цього вибору в майбутньому.

Для вирішення психологічних проблем у професійнім самовизначенні особистості недостатньо дати рекомендації про те, яка професія підходить, а яка не пасує індивідові. Психолог-консультант повинен забезпечити умови, що стимулюють ріст людини, як результат - консультуємий сам міг би обрати на себе відповідальність за той або інший професійний вибір.

Психологічне консультування насамперед допомагає людині побачити й усвідомити свої проблеми, стимулює розвиток особистості, окреслює зону можливих дій для дозволу проблем, висвітлює сильні й слабкі сторони індивідуальності, намічає реальні кроки до успіху.

Найважливішим моментом професійного консультування є пошук індивідуального впливу, адекватного конкретної психологічній проблемі кожної людину. Визначення зони найближчого професійного розвитку є психологічною підставою для вибору способів і методів. Насамперед необхідно визначити, наскільки запит консультуємого (тобто те, і чому він бачить свою проблему) відповідає реальній проблемі професійного самовизначення людину, а потім підвести його до цієї реальності [35, c. 153].

Для діагностики психологічних проблем, пов'язаних із професійним самовизначенням, іноді буває досить бесіди профконсультанта з консультуємим, але в більшості випадків потрібне проведення комплексного діагностичного обстеження за допомогою психологічних методик, що дозволяють визначити:

- ціннісні орієнтації й установки;

- найближчі і перспективні життєві плани, професійні наміри;

- рівень сформованості вистав про професію;

- рівень розвитку самооцінки;

- здібності, схильності й інтереси;

- рівень розвитку професійної мотивації;

- особистісні особливості;

- реальні життєві умови (сімейні відносини, здоров'я, матеріальне забезпечення та ін.).

Інформації, отриманої в результаті такого комплексного обстеження, як правило, буває досить, щоб визначити специфіку психологічних проблем даного індивіда. Іноді попередня бесіда з консультуємим дозволяє обмежити коло необхідних діагностичних методик для виявлення передбачуваної психологічної проблеми. Тут важливим є спостереження за поведінкою консультуємого під час спілкування й обстеження (що йому цікаво, що нецікаво, що важко, що незрозуміло, у чому проявляється його пізнавальна активність, емоційне відношення, відмови і т.д.).

Можна виділити ряд типових психологічних проблем, пов'язаних із професійним самовизначенням особистості. До них насамперед відносяться:

1. Неузгодженість ідеального й реального образу професії, яку обирають.

2. Вистави про свої особисті ціннісні орієнтації не відповідають своїм виставам про цінності, що забезпечують успіх у професійній діяльності в нових економічних і соціальних структурах.

3. Неузгодженість реальної й ідеальної мотивації професійного вибору.

4. Неадекватна самооцінка.

Вирішення будь-яких психологічних проблем пов'язане насамперед з усвідомленням і прийняттям цих проблем, з розвитком самосвідомості людину. Люди, які стоять на порозі професійного вибору, мають особливий психологічний настрій до самопізнання. Для них характерні: прагнення розібратися в собі, оцінка своїх можливостей у сучасному світі, у тому числі й у професійному, прагнення оцінити, які умови можуть сприяти, а які заважати входженню у світ професії.

Найбільшої сенситивності в розвитку професійної самосвідомості мають люди старшого шкільного і юнацького віку, для яких проблема професійного й особистісного самовизначення є насущної й актуальною.

В умовах професійного консультування, поряд з використанням класичних методик, спрямованих на вивчення особистісних особливостей, інтересів, схильностей і здібностей, особливої уваги слід приділити методикам, що досліджують самосвідомість і самооцінку людину.

Знання найбільш значимих і актуальних параметрів самосвідомості й самооцінки дозволяють у певній мері визначити способи психологічного впливу.

Існують наступні основні типи самовизначення: професійне, життєве й особистісне. Виникає питання, як ці типи між собою співвідносяться? На вищих рівнях свого прояву ці типи майже взаємопроникають один в одному.

Наприклад, професіонал, який виявив у роботі головний зміст усього свого життя, безсумнівно реалізує себе і як особистість. В іншому випадку, людина у своєму хобі (наприклад, при творі пісень і віршів) досягає таких висот, яким міг би позаздрити "професіонал", та й навколишні говорять про таку людину, як про "справжнього поета".

Основними відмінностями (відмінними, специфічними ознаками) цих типів самовизначення є наступні:

1. Для професійного самовизначення характерні:

а) більша формалізація (професіоналізм відбивається в дипломах і сертифікатах, у трудовій книжці, у результатах праці й т.п.);

б) для професійного самовизначення потрібні "підходящі", сприятливі умови (соціальний запит організації, що відповідають, устаткування й т.п.).

2. Для життєвого самовизначення характерні:

а) глобальність, всеохоплення того образу й стилю життя, які специфічні для того соціокультурного середовища, у якому живе ця людина;

б) залежність від стереотипів суспільної свідомості даного соціокультурного середовища;

в) залежність від економічних, соціальних, екологічних і інших "об'єктивних" факторів, що визначають життя даної соціальної й професійної групи.

3. Для особистісного самовизначення характерні:

а) неможливість формалізації повноцінного розвитку особистості (як ми вже відзначали, важко уявити собі на рівні здоровішої уяви, щоб у людини був диплом або сертифікат із записом про те, що "власник даного документа є… Особистістю");

б) для повноцінного особистісного самовизначення краще підходять не "сприятливі" в обивательській виставі умови, а, навпаки, складні обставини й проблеми, які не тільки дозволяють виявитися у важких умовах кращим особистісним якостям людину, але часто й сприяють розвитку таких якостей.

1.2 Форми і методи професійного розвитку

Форми профорієнтаційної роботи залежать від кількості учнів. Розрізняють колективні та індивідуальні форми роботи, в свою чергу колективні поділяються на групові та ланкові [28, c. 27-52].

Пряжников Н. С. умовно виділяє такі групи методів професійного самовизначення:

- інформаційно-довідкові;

- діагностичні (спрямовані на самопізнання клієнта);

- методи морально-емоційної підтримки клієнта;

- методи ухвалення рішення;

- побудови перспектив професійного розвитку клієнта.

Знання й володіння цими методами не тільки багато в чому забезпечують ефективність професійного самовизначення консультуємої людини, але й сприяють кращому розумінню змісту виконуваної роботи самого профконсультанта, тобто сприяють і його власному самовизначенню.

В педагогічній і психологічній літературі визначено різноманітні матеріали, за допомогою яких здійснюється професійне самовизначення. Пряжніков, зокрема, визначає наступні:

1) професіограми - короткі описи професій (проблема в тому, що традиційні професіограми із труднощами сприймаються багатьма школярами, тому важливо шукати більш компактні й зрозумілі форми опису професій);

Професіограма - це описово-технологічна характеристика різних видів професійної діяльності, зроблена за певною схемою й для розв'язку певних завдань.

Пряжніков Н. С. виділяє наступні типи професіограм:

- інформаційні професіограми (призначені для використання в профконсультаційній і профорієнтаційній роботі для інформування клієнтів про ті професії, які викликали в них інтерес);

- орієнтовно-діагностичні професіограми (слугують для виявлення причин збоїв, аварій, низької ефективності праці й організують на основі зіставлення реальної роботи даної людини або робочої групи з необхідними ефективними зразками організації трудової діяльності);

- конструктивні професіограми (слугують для вдосконалювання ергастичної системи на основі проектування нових зразків техніки, а також для підготовки й організації праці самого персоналу);

- методичні професіограми (слугують для добору адекватних методів дослідження даної ергастичної системи, тобто спрямовані на рефлексію й наступну організацію праці самого фахівця, що становить професіографічний опис конкретної роботи.

- діагностичні професіограми (добір методик для профвідбору, розміщення й перепідготовки кадрів.

А. К. Маркова аналізує й виділяє наступні основні види професіограм по їх змісту й структурі:

- комплексна професіограма (по К. К. Платонову, Ю. В. Котеловой і ін.), де враховується широке коло характеристик (соціальних, технічних, економічних, медико-гігієнічних і ін.). Також вказуються предмет, цілі, спосіб, критерії оцінки результатів і т.п.(Маркова);

- аналітична професіограма (по О. М. Івановій), де розкриваються не окремі характеристики компонентів професії, а узагальнені нормативні показники професії й показники психологічної структури професійної діяльності.

- психологічно орієнтовані професіограми (по Е. І. Гарберу), де виділяються:

1) опис зовнішньої картини праці, трудова поведінка - фотографія робочий дня, хронометраж робочого часу при виконанні конкретних завдань, тимчасова динаміка виробничої активності, типові помилки й ін.;

2) внутрішня картина праці - типові реакції особистості на певні професійні ситуації, інтегральні утвори особистості працівника (здатності, структури навчання й досвід), психічні стани (інтелектуальні й емоційні процеси, емоції, воля, увага, пам'ять, психомоторика);

- модульний підхід у професіографіруванні (по В.Є.Гаврилову). Сам психологічний модуль - це типовий елемент професійної діяльності, властивий ряду професій і виділений на основі спільності вимозі до людині.

- задачно-особистісний модульний підхід до професіографірування. Загальна схема задачно-особистісного професіографірування припускає аналіз професії. Сам модуль професії розуміється в цьому випадку як сукупність одиниць об'єкта й суб'єкта трудової діяльності.

До складу модуля входить, таким чином, з'єднання не просто окремої нормативної трудової дії й бажаної психологічної якості, а комбінація певного завдання праці й пов'язаних з нею предмета, умов, дій, результатів з рядом психологічних якостей. При цьому доцільно виділяти:

1) пріоритетні, ядерні, стрижневі професійні завдання;

2) похідні, допоміжні завдання [17, с. 23-24].

А. К.Маркова перераховує основні вимоги до професіограми:

1) чітке виділення предмета й результату праці (на що спрямовані головні зусилля людини);

2) виділення не окремих компонентів і сторін праці, а опис цілісної професійної діяльності;

3) демонстрація можливих ліній розвитку людину в даній професії;

4) показ можливих перспектив зміни в самій професії;

5) спрямованість професіограми на розв'язок практичних завдань (професіограма як основа профвідбору, професійного навчання, раціоналізації праці й ін.);

6) виділення й опис різних некомпенсуючих професійних психологічних якостей (ПВК), а також тих якостей, які можуть бути компенсовані.

2) довідкова література (за умови вірогідності такої довідкової інформації) - це література, мета якої надати читачеві можливість швидкого наведення довідки про те, що цікавить його в цей момент: питання в галузі науки, техніки, політико-організаційної, господарської, культурної, практичної діяльності. Від суміжних видів літератури, спеціальної, виробничої, навчальної, науково-популярної, відрізняється тим, що призначена не для суцільного читання, а для користування час від часу в міру виникнення потреби в наведенні відповідної довідки для одержання відповіді на конкретні у читача питання.

Довідкова література - це енциклопедії, словники, довідники.

3) інформаційно-пошукові системи - ІПС (для оптимізації пошуку професій, навчальних закладів і місць роботи). ІПС підрозділяються на:

- ручні варіанти ІПС (наприклад, карткові, бланкові, у вигляді картотек і т.п. );

- комп'ютеризовані ІПС (банки інформації в ЕОМ)

- електронні ІПС - але для їхньої ефективної роботи потрібні не тільки підготовлені програмісти, але й реальні контакти профконсультаційних центрів із зацікавленими організаціями й установами.

4) професійна реклама і агітація - (за умови вірогідності, оперативності й привабливості для тих, кому така реклама призначена);

Агітація - це посилена діяльність, яка здійснюється за допомогою буклетів, телебачення, радіо і т.д.

Реклама (фр. reclame, від лат. reclamo - викрикую) - розповсюджувана в будь-якій формі, за допомогою будь-яких засобів інформація.

5) навчальні фільми і відеофільми - на сьогоднішній день дуже проблематично для України, тому що показувати практично немає що, у відмінності від закордонних роликів;

6) використання засобів масової інформації (ЗМІ) - може бути досить ефективним. Але при обов'язковому обліку їх специфіки (специфічного жанру спілкування з телеаудиторією динамічного викладу, що вимагає не тільки, суті питання, але й уміння зробити враження на саму різну аудиторію, а також неминучість скорочення обсягу професіографічної інформації й спокійного відношення до різного роду редакторських виправлень і цензурі).

Під методами професійної орієнтації учнів розуміють способи спільної діяльності вчителя та учня, які забезпечують підготовку школярів до свідомого професійного самовизначення.

Від застосованих методів в значній мірі залежить ефективність професійної орієнтації.

За структурними компонентами форми і методи профорієнтації можна розділити на три групи: форми і методи ознайомлювальної роботи; форми і методи професійної орієнтації, яка активізує діяльність учнів у підготовці до вибору професії; методи вивчення особистості школярів в цілях профорієнтації.

Пряжніков визначає наступні форми професійного самовизначення:

1) екскурсії школярів на підприємства та в учбові заклади (за умови завчасного добору й підготовки кваліфікованих ведучих і екскурсоводів);

2) зустрічі школярів з фахівцями різних професій (за умови спеціального відбору й психолого-педагогічної підготовки таких фахівців із професії);

3) пізнавальні й просвітницькі лекції про шляхи вирішення проблем самовизначення;

4) профорієнтаційні уроки зі школярами, як система знань (а не як окремі заходи);

5) різні "ярмарки професій" і їхні модифікації, що вже показали свою ефективність у профориентаційній допомозі не тільки безробітним, але й випускникам шкіл. На цих ярмарках безробітні й незайняті люди зустрічаються із представниками різних фірм і установ і нерідко роблять важливі вибори (іноді до 40 % клієнтів вирішують на ярмарках професій свої проблеми).

Така форма роботи дозволяє заощаджувати багато часу (не потрібно щоразу кудись іти, домовлятися й т.п., потрібно просто переходити від одного стола до іншого й зав'язувати контакти із представниками організацій).

Вибір методів проведення профорієнтаційної роботи для кожного заняття залежить від учбових, виховних та профорієнтаційних задач, змісту та характеру вивчає мого матеріалу, вікових особливостей учнів та рівня їх профорієнтаційної налаштованості.

Розглянемо найбільш характерні методи профорієнтаційної психодіагностики за Пряжніковим:

1) бесіди-інтерв'ю закритого типу (за суворо позначеними питаннями)

Профорієнтаційні бесіди - найбільш розповсюджений метод. Бесіда завжди повинна бути логічно пов'язаною з досліджуваним матеріалом. Готувати її потрібно заздалегідь. В процесі підготовки учням видають завдання, наприклад зібрати інформації за даною професією (з бесід з батьками, знайомими, використовуючи літературні джерела, передачі по радіо та телебаченню, і т. ін.) потім ці зібрані учнями відомості вчитель використовую на уроці;

2) відкриті бесіди - інтерв'ю (з можливістю деякого відволікання від заздалегідь заготовлених питань. Досвідчені профконсультанти вважають, що такі бесіди дають про клієнта інформації більше, ніж традиційне тестування);

3) опитувачі професійної мотивації (фахівці вважають, що для клієнтів, що вибирають масові професії, тобто придатні для більшості, це більш важлива діагностика, ніж визначення здатностей до професії);

4) опитувачі професійних здібностей. Їх необхідно застосовувати дуже вибірково. Для їхнього використання й інтерпретації результатів потрібна особлива підготовка профконсультанта. Ці опитувачі виправдовують себе стосовно до професій з особливими умовами праці. Для більшості ж професій профпридатність формується в самій трудовій діяльності;

5) особистісні опитувачі. Потрібна особлива підготовка профконсультантів при їхньому використанні - розуміння змісту й обмежень застосування такого типу опитувачів у профконсультації (по-справжньому особистість не можна прорахувати);

Справжній особистісний тест - це вчинок людину у відповідальні моменти життя (наприклад, на референдумах і при голосуваннях, коли випробовується здатність протистояти витонченій пропаганді) і у звичайних життєвих ситуаціях. Таким чином, тест на особистісність - це, з одного боку, вчинок глобального масштабу, але з іншого боку, цей прояв своєї моральної позиції в життєвих дрібниці, тобто дуже складно оцінити особистість у повсякденному, упосередкованому режимі життя;


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.