Методика викладання трудового навчання

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Сучасна освіта зазнає значного впливу змін у сучасному суспільстві, серед яких інтеграційні процеси, глобалізація, демократизація, створення єдиного інформаційного простору тощо. Швидке зникнення бар'єрів між країнами створює умови, в яких в основу стратегічної і тактичної діяльності державної освітньої системи мають покладатися світові стандарти, що формуються до змісту, форм і методів навчання, до підсумкових результатів навчальної діяльності, до рівня і якості освіти.

Усвідомлення того, що система освіти повинна слугувати насамперед конкретному громадянину на основі належного врахування громадсько-особистісних прав і пріоритетів - одна з найважливіших світових тенденцій. Надати можливість усім без винятку проявити свій талант і творчий потенціал, реалізувати свої особисті плани - завдання, що поставила перед державами в галузі освіти Міжнародна комісія з питань освіти ХХІ століття при Раді Європи. Вчитися знати, вчитися діяти, вчитися бути, вчитися жити разом ? провідні принципи, що визначені для освіти нового століття.

Концепція навчання в загальноосвітній школі забезпечує виконання Закону України "Про загальну середню освіту", постанови Кабінету Міністрів України від 16.11.2000 р. N 1717 "Про перехід загальноосвітніх навчальних закладів на новий зміст, структуру і 12-річний термін навчання". Вона ґрунтується на основних положеннях Концепції загальної середньої освіти (12-річна школа) і спрямована на реалізацію Національної доктрини розвитку освіти, затвердженої Указом Президента України від 17.04.2002 р. N 347/2002.

У названих документах закладено нові підходи до організації освіти в школі. Це створюватиме сприятливі умови для врахування індивідуальних особливостей, інтересів і потреб учнів, для формування у школярів орієнтації на той чи інший вид майбутньої професійної діяльності.

Концепція розроблена з урахуванням вітчизняного та зарубіжного досвіду організації профільного навчання в загальноосвітній школі.

Розвиток світового і, зокрема, європейського освітнього простору об'єктивно потребує від української школи адекватної реакції на процеси реформування загальної середньої школи, що відбуваються у провідних країнах світу. Загальною тенденцією розвитку школи є її орієнтація на широку диференціацію, варіативність, багатопрофільність, інтеграцію загальної і допрофесійної освіти.

Входження України до європейського освітнього простору, рух до навчання світового рівня, що диктується процесами глобалізації та інтеграції, ? основний вектор розвитку національної системи освіти. Завдання, проголошені у стратегічному документі «Національній доктрині розвитку освіти» спрямовані на перехід системи освіти на новий тип гуманістично-інноваційної освіти, досягнення її конкурентоспроможності в європейському та світовому освітньому просторі, формування покоління молоді, здатного робити особистісний духовно-світоглядний вибір, здобувати необхідні знання, набувати навички та компетентності для інтеграції в суспільство на різних рівнях, навчатися протягом життя.

Перехід від національних до міжнародних стандартів навчання передбачає дотримання певних єдиних вимог, серед яких як обов'язкові для узгодженого стандарту середньої освіти визначені такі:

- денне навчання тривалістю не менше 12 років;

- диференціація програм старших класів.

Сучасні умови модернізації системи освіти в Україні потребують критичного вивчення і творчого застосування всього найціннішого з вітчизняного та зарубіжного науково-практичного педагогічного досвіду.

Об'єкт дослідження: мною було обрано тему Методика вивчення розділу "Основи матеріалознавства у 7 класі", для формування теоретичних та практичних навичок у процесі навчання в 7 класі.

Предмет дослідження: формування поняття навчання матеріалознавства в учнів сьомих класів.

Мета дослідження полягає в розробці методики використання електронного навчально-методичного комплексу, визначенні змісту та способів подання навчального матеріалу, що забезпечить формування знань учнів у процесі навчання матеріалознавтву.

Гіпотеза дослідження полягає в тому, що ефективність засвоєння умінь та навичок під час навчання та формування знань та навичків учнів може бути підвищена за рахунок наступних чинників:

- застосування електронного навчально-методичного комплексу для самостійного вивчення тем з можливістю надання різного роду допомоги і різноманітних комбінацій фрагментів навчального матеріалу;

- індивідуального підходу до учнів у процесі профільного навчання.

- систематизації знань учнів на уроках з предмету «Трудове навчання»;

Під час дослідження даної проблеми, у відповідності з метою і висунутою гіпотезою необхідно розв'язати наступні завдання:

- проаналізувати науково-практичні піходи до проблеми навчання матеріалознавству;

- визначити можливості електронного навчально-методичного комплексу для навчання учнів у вивченні матеріалознавства;

- здійснити відбір навчального матеріалу для електронного навчально-методичного комплекс;

- розробити електронно навчально-методичний комплекс, який відповідає сформульованим вимогам;

- перевірити ефективність застосування ЕНМК з предмету «Трудове навчання».

Пошуки розв'язання поставлених завдань здійснювалися за допомогою наступних методів дослідження:

- аналіз навчально-педагогічної, філософської і методичної літератури з проблеми дослідження;

- вивчення сучасних комп'ютерних навчальних програм, у тому числі для трудового навчання;

- аналіз програм, підручників і методичних посібників для освітньої галузі «Технологія»;.

1. СУЧАСНИЙ УРОК В ОСВІТНІЙ ГАЛУЗІ

Сучасний урок - це активізована розумова діяльність учнів, де вчитель постійно має вдосконалювати відомі методи роботи, шукати засоби, які б сприяли глибокому засвоєнню програмового матеріалу.

Тільки творчий підхід до уроку з урахуванням нових досягнень в галузі педагогіки, психології та передового досвіду забезпечує високий рівень викладання. Потрібно також враховувати власний досвід вчителя, індивідуальні особливості кожного учня окремо, та загалом всього класу, а також особливості викладання навчального матеріалу. Адже, підготовка до уроку - це, не тільки наука, а й мистецтво яке потребує від вчителя натхнення і прояву творчих здібностей. Важливо зацікавити учнів, та правильно аргументувати потрібність і актуальність даної теми, прищепити любов до навколишнього середовища.

Сучасний розвиток суспільства і виробництва потребує від вчителів формувати в учнів не тільки техніко-технологічні знання і навички користуватися інструментами, але й вміння застосовувати ці знання на практиці - через розв'язання творчих завдань (виконання навчальних і творчих проектів), вміння використовувати сучасні технології.

У відповідності до цього змінюються традиційні підходи до змісту освіти і, зокрема, в трудовому навчанні учнів. Трудове навчання - загальноосвітній предмет, який становить основу предметного наповнення освітньої галузі «Технологія».

Головною метою освітньої галузі «Технології» є формування і розвиток проектно-технологічної компетентності для реалізації творчого потенціалу учнів та їх соціалізації в суспільстві. Основною умовою реалізації творчого потенціалу є технологічна та інформаційна діяльність, яка здійснюється від появи творчого задуму до реалізації його в готовому продукті. Метою курсу трудового навчання є формування технологічно грамотної особистості, підготовленої до життя і активної трудової діяльності в умовах сучасного високотехнологічного інформаційного суспільства.

Навчальна програма з трудового навчання для учнів 5-9 класів побудована за модульною системою. Вона складається з інваріантних (обов'язкових), варіативних (на вибір) та базових (для класів, що не поділяються на групи хлопців і дівчат) модулів.

Інваріантний зміст трудового навчання розрахований на засвоєння навчального матеріалу окремими групами хлопців і дівчат. Він займає приблизно половину навчального часу. Інваріантна складова вивчається у першому півріччі, варіативна - у другому. У 9 класі своєрідним підсумком щодо засвоєння курсу трудового навчання є проектування комплексного виробу, виготовлення якого базується на раніше засвоєних технологіях.

Варіативні модулі навчальної програми розраховані на 16 годин кожен. Ці модулі, із зазначеного переліку, обирає вчитель в залежності від матеріально-технічної бази, фахової підготовленості, регіональних традицій, наповнюваності класів та бажання учнів. Вивчення варіативних модулів відбувається за програмами окремо розробленими до них.

Зміст трудового навчання для класів, що не поділяються на групи хлопців і дівчат, складається лише з варіативних модулів. При цьому учні мають засвоїти базовий модуль. Наскрізними лініями, що закладені у зміст базового модуля, є:

* проектування виробів (в 5-му класі основи художньо-конструкторської діяльності);

* конструкційні матеріали;

* основи техніки і технологій.

На засвоєння навчального матеріалу, передбаченого базовим модулем, окремих годин не відводиться. Він вивчається інтегровано з вивченням варіативних модулів. Вчителеві на початку навчального року слід спланувати перелік та послідовність вивчення варіативних модулів, а також розподілити навчальний матеріал, передбачений базовим модулем. Кількість варіативних модулів збільшено.

Трудове навчання в 5-9 класах базується на практичній діяльності учнів. Засвоєння теоретичного матеріалу доцільно проводити під час практичних робіт, не витрачаючи на це окремого навчального часу. Однак не виключається можливість проведення уроків засвоєння нових знань, під час яких вчитель може викласти навчальний матеріал всього модуля або його окремої частини. Такі уроки в навчальному процесі мають бути одиничними.

Особливістю сучасного уроку трудового навчання є навчання учнів не лише конкретним трудовим операціям, але й підготовка їх до життя, формування таких цінностей особистості, які допоможуть стати успішним у виборі свого життєвого шляху. Так, проектна діяльність у зв'язку з цим дає можливість вчителю прилучати учнів до самостійного вибору того або іншого розв'язку задачі, розв'язувати завдання з декількома правильними рішеннями, здійснювати пошук інформації, реалізувати набуті знання з основ наук на практиці. Тому головним завданням з точки зору методики навчання проектній діяльності є активізація навчальних можливостей учнів, замість переказування готової інформації, відірваної від їхнього життя та суспільного досвіду або повторення трудових дій, продемонстрованих вчителем.

У зв'язку з впровадженням інноваційних технологій та наукових обґрунтувань змінюється і формулювання мети сучасного уроку трудового навчання в плані-конспекті вчителя.

Навчальна мета повинна відноситись, перш за все, до учнів. Вони повинні чітко знати, якими знаннями, уміннями та навичками та на якому рівні (репродуктивному чи творчому) вони повинні оволодіти, які вимоги будуть пред'явлені по закінченні того чи іншого уроку. Такий результат завжди можна перевірити і виявити, наскільки досягнута мета, які виникли прогалини в знаннях, їх причини та яким чином їх можна усунути. Конкретизація мети уроку шляхом виокремлення основних завдань уроку дає можливість учням і вчителю бачити послідовність, логіку заняття в цілому, кінцевий і проміжні результати навчально-трудової діяльності. Дидактична мета уроку та його завдання мають бути оголошені вчителем і доведені до свідомості учнів.

Окремо слід спинитись на формулюванні виховних та розвивальних завдань процесу навчання. У загальному вигляді в процесі трудового навчання освітні, виховні та розвивальні цілі знаходяться в нерозривній єдності. Вони поєднані загальним завданням повноцінного, цілісного розвитку школярів.

До кожного уроку формулюються виховні завдання, що передбачають, який крок у формуванні тих чи інших якостей особистості буде зроблено на даному занятті. Вони визначаються так, щоб повноцінно використовувати можливості змісту навчального матеріалу або організації поведінки школярів для їх виховання.

Розвивальні цілі уроків також мають визначатися відповідно до можливостей дітей і конкретного навчального матеріалу. Однак вони мають бути спрямовані на цілісний розвиток особистості учня. Розвиток людини, становлення її особистості - цілісний процес, в якому взаємозалежні різні його сторони: фізичні, інтелектуальні, соціальні, духовні.

З метою підвищення якості трудового навчання слід уникати таких недоліків у навчально-виховному процесі, як:

- перенесення вчителем функцій спеціальної освіти у загальноосвітню школу (зокрема, нав'язування учням спеціальних теоретичних знань, не передбачених шкільними державними стандартами і програмами);

- заміна уроків трудового навчання іншими видами трудової діяльності.

Під час роботи у навчальній майстерні особливу увагу слід звертати на дотримання учнями правил безпечної роботи, виробничої санітарії й особистої гігієни, навчати їх тільки безпечним прийомам роботи, ознайомлювати з заходами попередження травматизму.

Передбачений програмами резервний час вчитель може використовувати на власний розсуд відповідно до завдань вивчення предмета в конкретних умовах: додати години на вивчення певної програмової теми для того, щоб поглибити її опрацювання, ввести до кола вивчення додатковий об'єкт праці, більше часу відводити на відпрацювання певної теми.

2. ОБ'ЄКТИ РОБОТИ УЧНІВ ПРИ ВИВЧЕННІ ТЕМИ МАТЕРІАЛОЗНАВСТВО НА УРОКАХ ТРУДОВОГО НАВЧАННЯ

2.1 Процес вибору об'єктів навчальної роботи

Вибір об'єктів роботи учнів є досить відповідальним етапом у підготовці вчителя до проведення уроку. Головні вимоги до вибору об'єктів праці ставлять такі: трудова дія повинна складатись з операцій передбачених навчальною програмою, трудова дія повинна бути посильною для учнів, тобто не виходила за межі їх знань та вмінь.

До початку заняття вчителеві рекомендується самому зробити той об'єкт роботи, який він запланував дати учням як трудове завдання. З методичної точки зору це важливо з кількох причин:

1) підвищується авторитет учителя, він може бути для них особистим прикладом;

2) об'єкт, виконаний вчителем, є еталоном для учнів;

3) виконуючи роботу, вчитель може чітко уявити, які можуть бути в учнів помилки, що дає матеріал для розробки методики заняття.

За навчальною програмою з трудового навчання для загальноосвітніх закладів орієнтованими об'єктами праці можуть бути підвіски для рам, коробочки для дрібних деталей, совки, декоративні квіти, головоломки з дроту, іграшки для новорічної ялинки, підставки для паяльника, кашпо, декоративні свічники тощо.

Основним матеріалом для виготовлення виробів є деревина.

Об'єкт праці учнів, присутній на кожному уроці, особливо це стосується проведення уроку трудового навчання. В даному випадку, об'єкт - це підставки під квіти, книжки, інструменти для шкільної майстерні (кутник, малка, єрунок).

2.2 Об'єкти навчальної роботи з деревини

Деревина -- внутрішня частина дерева, що знаходиться під корою і використовується як сировина для будівництва, виготовлення меблів, виробництва паперової пульпи тощо.

Деревина є однією із складових частин судинно-волокнистого пучка і протиставляється зазвичай іншій складовій частині пучка, що походить з того ж прокамбію або камбію -- лубу або флоеми. При утворенні судинно-волокнистих пучків з прокамбію спостерігаються 2 випадки: або всі прокамбіальні клітини перетворюються в елементи деревини і лубу -- виходять так звані замкнуті пучки (вищі спорові, однодольні та деякі дводольні рослини), або ж на границі між деревиною і лубом залишається шар діяльної тканини -- камбію і виходять пучки відкриті (дводольні і голонасінні рослини).

У першому випадку кількість деревини залишається сталою, і рослина не здатна збільшувати товщину, у другому, завдяки діяльності камбію, з кожним роком кількість деревини прибуває, і стовбур рослини помалу потовщується. В українських деревних порід деревина лежить ближче до центру (осі) дерева, а луб -- ближче до периферії. У деяких інших рослин спостерігається інше взаємне розташування деревини і лубу.

До складу деревини входять вже відмерлі клітинні елементи з задерев'янілими, в основному товстими оболонками; луб же складений, навпаки, з елементів живих, з живої протоплазми, клітинного соку і тонкої неодеревілої оболонки. Хоча і в лубі трапляються мертві елементи, товстостінні і здерев'янілі, а в деревині, навпаки, живі, але від цього, загальне правило істотно не змінюється. Обидві частини судинно-волокнистого пучка відрізняються ще один від одного і за фізіологічною функцією: по деревині піднімається вгору з ґрунту до листя так званий сирий сік, тобто вода з розчиненими в ній речовинами, по лубу же спускається вниз утворений пластичний сік. Явища ж одеревіння клітинних оболонок обумовлюються просяканням целюлозної оболонки особливими речовинами, що об'єднуються зазвичай під загальною назвою лігнін.

Присутність лігніну й разом з тим одеревіння оболонки легко розпізнається за допомогою деяких властивостей. Завдяки одерев'янінню рослинні оболонки стають міцнішими, твердими і пружними; разом з тим попри легкій проникності для води вони втрачають в здатності вбирати воду і розбухати.

Розрізняють первинну деревину, що утворюється клітинами прокамбію, і вторинну деревину, що виникає внаслідок діяльності камбію. На поперечному розрізі стовбура деревних і кущових порід добре помітні річні кільця, які утворюються внаслідок періодичної діяльності камбію протягом року. У багатьох дерев, особливо в південних широтах, у деревини, крім світлої зовнішньої частини -- заболоні, є ще внутрішня, темніша (ядро деревини), в клітинах якої відкладаються смоли, дубильні речовини, олії, камеді, ароматичні та барвні речовини тощо.

Деревина застосовується майже у всіх галузях господарства.

Розглянемо основні об'єкти праці з деревини що виготовляють на уроках трудового навчання в 7 класі.

Підставка під квіти.

Вибір для розробки підставки під квіти, послужив той факт, що подібні вироби, дуже затребуємо в суспільстві, і є як засобом прикраси інтер'єру, так і безпосередньо річчю для його прямого призначення.

Підставка під квіти - це зручні полички, які використовуються для того, щоб не ставити горщика з квітами прямо на землю. Квіткарки можуть бути, як створеними для використання в межах житлових приміщень, так і більш масштабними - створеними для установки на вулиці. Квіткарки призначені для звільнення простору кімнати, захаращеними квітами в горщиках. Різні варіанти виконання, оригінальний сучасний дизайн і широкі функціональні можливості забезпечують будь-які запити споживачів.

Квіткарка - "Багатоповерхівка"

Процес виготовлення квіткарки протікає в 6 стадій.

Стадії виготовлення квіткарки:

- вибір варіанту з габаритними розмірами, за кресленням [Додаток Й] ;

- підготовка матеріалів для виготовлення деталей з урахуванням розмірів і припусків для обточування і затискача на токарному верстаті[Додаток К];

- розпилювання та обробка деталей по параметрах креслення[Додаток Л];

- відшліфовування деталей вручну і на верстаті наждачним папером;

- скріплення всіх деталей з використанням клей;

- остаточна відшліфовування скріплених деталей і лакування[Додаток М].

Виготовлення кутника

Кутник шкільний виготовляють зазвичай з твердих порід деревини [Додаток Н].

Виготовлення малка

Матеріал - тверда деревина[Додаток О].

Виготовлення єрунка

Матеріал - Тверда деревина[Додаток П].

3. ПЕДАГОГІЧНІ ТЕХНОЛОГІЇ: ТЕОРІЯ ТА ПРАКТИКА

3.1 Структура педагогічної технології

Педагогічна технологія - це продумана у всіх деталях модель спільної навчальної і педагогічної діяльності по проектуванню, організації і проведенню навчального процесу з безумовним забезпеченням комфортних умов для учнів і вчителя. Педагогічна технологія забезпечує реалізацію ідеї повної керованості навчальним процесом.

У педагогічній технології відокремлюють три аспекти:

· науковий: педагогічна технологія - це частина педагогічної науки, що вивчає і розробляє цілі, зміст і методи навчання і проектує педагогічні процеси;

· процесуально-описовий: опис (алгоритм) процесу, сукупність цілей, змісту, методів і засобів для досягнення запланованих результатів навчання;

· процесуально-дієвий: здійснення технологічного (педагогічного) процесу, функціонування всіх особистісних, інструментальних і методологічних педагогічних засобів.

В освітній практиці поняття педагогічна технологія використовується на трьох, ієрархічно супідрядних рівнях:

1) Загальпедагогічна (загальдидактична, загальвиховна) педагогічна технологія характеризує цілісний освітній процес у даному регіоні, навчальному закладі, на певній ступіні навчання. Тут педагогічна технологія розглядається як синонім педагогічної системи: у неї включається сукупність цілей, змісту, засобів і методів навчання, алгоритм діяльності суб'єктів і об'єктів процесу.

2) Спеціальнометодична (предметна) педагогічна технологія («спеціальна методика») - сукупність методів і засобів для реалізації визначеного змісту навчання і виховання в рамках одного предмета, класу, майстерні вчителя (методика викладання предметів, методика компенсуючого навчання, методика роботи вчителя, вихователя).

3) Локальна педагогічна технологія являє собою технологію окремих частин навчально-виховного процесу, рішення окремих дидактичних і виховних задач (технологія окремих видів діяльності, формування понять, виховання окремих особистісних якостей, технологія уроку, засвоєння нових знань, технологія повторення і контролю матеріалу, технологія самостійної роботи й ін.).

Нині існує близько 50 загальнодидактичних педагогічна технологія.

Структура педагогічної технології наступна:

§ концептуальна основа;

§ змістова частина навчання (мета навчання - загальна і конкретна, зміст навчального матеріалу);

§ процесуальна частина - технологічний процес (організація навчального процесу, методи і форми навчальної діяльності школярів, методи і форми роботи вчителя, діяльність вчителя з керування процесом засвоєння учнями матеріалу, діагностика навчального процесу).

Концептуальна частина технології - це короткий опис ідей, гіпотез, принципів, які сприяють її розумінню, трактовці її побудови, вияву керівних (головних) ідей.

Концептуальну основу технології складають філософські, психолого-педагогічні ідеї, гіпотези, які виступають в різних концепціях, результати передового педагогічного досвіду, досвід минулих років, етнопедагогіка. Значно впливають на розробку концептуальних засад технології соціальні перетворення у сучасному суспільному житті, розвиток нового педагогічного мислення. У цьому контексті можна говорити, що розробка педагогічної технології є відгуком на актуальні проблеми сучасного життя, намаганням запропонувати педагогічний варіант їх розв'язання.

Змістовна частина технології визначає мету навчання і виховання, а також на розвиток яких особистісних структур вона спрямована. Це можуть бути:

а) знання, уміння, навички;

б) способи розумових дій (порівняння, аналіз, синтез, абстрагування, індукція, дедукція, рефлексія);

в) механізми самоврядування особистості (потреби, спрямованість, Я-концепція);

г) сфера формування естетичних та моральних якостей особистості (почуття краси, свободи, гідності, відповідальності, доброти, тощо).

У процесуальній частині описується технологічний прогрес, а саме організація навчально-освітньої роботи; методи і форми діяльності учнів та вчителя; етапи навчально-виховного процесу, його планування, корекція, категорія учнів, на яку розрахована технологія, витрати часу на навчання.

Опис технології завершується визначенням її програмово-методичного забезпечення: визначаються необхідні навчальні плани і програми, навчальні та методичні посібники, дидактичний матеріал, наочні та технічні засоби навчання, інструментарій для діагностики педагогічних процесів.

Аналіз структури педагогічної технології дає можливість говорити, що в ній синтезуються досягнення науки і практики, здобутки минулого досвіду і сучасності, поєднуються традиції і новаторство, класичні альтернативні підходи до розв'язання завдань.

3.2 Характерні ознаки основних технологій навчання

З позицій діяльнісного підходу відокремлюють такі загальні характерні ознаки основних технологій навчання, що відрізняють їхній від традиційної дидактики:

1. Психологічним підґрунтям педагогічної технології виступає теорія навчальної діяльності. Виділяються види діяльності вчителя й учнів, спрямовані на здійснення необхідних процесів повного циклу учбово-пізнавальної діяльності (сприйняття, осмислення, запам'ятовування, застосування, узагальнення, систематизація нової інформації), послідовність виконання яких приводить до досягнення поставлених цілей. Основна ідея тут полягає в тім, що учень повинний учитися сам, а вчитель - створювати для цього необхідні умови.

2. Діагностичне цілепокладання - спосіб проектування цілей навчання, що пропонує педагогічна технологія., полягає в тому, що вони формулюються через результати навчання, виражені в діях учнів (причому таких, котрі можна надійно пізнати).

3. Спрямованість технології навчання на розвиток особистості в навчальному процесі і здійснення тому різнорівневого навчання.

4. Найбільш оптимальна організація навчального матеріалу для самостійної навчальної діяльності учнів. У спеціальних матеріалах для чи учнях підручниках формулюються навчальні цілі, орієнтовані на досягнення запланованих і таких, що діагностуються, цілей навчання; розробляються дидактичні модулі, блоки чи цикли, що включають у себе зміст матеріалу, що вивчається, цілі і рівні його вивчення, способи діяльності по засвоєнню й оцінці і т.п. Дидактичні матеріали для учнів нерідко оформляються у виді так званих «технологічних карт».

5. Орієнтація учнів, ціль якої - роз'яснення основних принципів і способів навчання, контролю й оцінки результатів, мотивація навчальної діяльності.

6. Організація ходу навчального заняття відповідно до навчальних цілей, де акцент робиться на диференційовану самостійну роботу учнів з підготовленим навчальним матеріалом. Тут характерне прагнення до відмови від традиційної класно-урочної системи і від переваги фронтальних методів навчання. Змінюється режим навчання (спарені уроки чи цикли уроків, «занурення» і т.п., що дозволяє створити кращі умови для реалізації повного циклу учбово-пізнавальної діяльності). Використовуються усі види навчального спілкування, різні сполучення фронтальної, групової, колективної й індивідуальної форм діяльності.

7. Контроль засвоєння знань і способів діяльності в трьох видах: вхідний - для інформації про рівень готовності учнів до роботи і, при необхідності, корекції цього рівня; поточний чи проміжний - після кожного навчального елемента з метою виявлення прогалин у засвоєнні матеріалу і розвитку учнів (як правило, м'який, по ланцюжку - контроль, взаємоконтроль, самоконтроль), що закінчується корекцією засвоєння; підсумковий - для оцінки рівня засвоєння.

8. Оцінка рівня засвоєння знань і способів діяльності: поряд із традиційними контрольними роботами (у тому числі, різнорівневого характеру) проводиться тестування і використовуються більш гнучкі рейтингові шкали оцінки.

9. Стандартизація, уніфікація процесу навчання і можливість відтворення, що випливає звідси, технології стосовно до заданих умов.

Педагогічна технологія - це продумана у всіх деталях модель спільної навчальної і педагогічної діяльності по проектуванню, організації і проведенню навчального процесу з безумовним забезпеченням комфортних умов для учнів і вчителя. Педагогічна технологія забезпечує реалізацію ідеї повної керованості навчальним процесом.

3.3 Класифікація педагогічних технологій (за Г. Селевком)

Підвалинами класифікації виділяють різні ознаки. Так, вчений Г. Селевко пропонує виділяти педагогічні технології за наступними якостями:

I. За рівнем використання: загально педагогічні, галузеві (методичні), локальні (модульні).

II. За філософською концепцією: ідеологічні, матеріалістичні, діалектичні, метафізичні, прагматичні, екзистенціальні, теософічні.

III. За головним фактором психічного розвитку:

- біогенні (розвиток психіки зумовлюється генетичним кодом, спадковістю);

- соціогенні (розвиток психіки зумовлюється головним чином самою людиною, її попереднім досвідом, процесами - самоудосконалення);

- ідеалістичні (виходить із переконання про нематеріальне виникнення особистості та її якості).

IV. За пріоритетами навчання, позицією учня у навчання, кінцевим

результатом: авторитарні, дидактоцентричні, особистісно зорієнтовані.

V. За категорією учнів:

- масові, традиційні - розраховані на «середнього учня»;

- просунутого рівня - поглибленого вивчення предметів; гімназичної, лілейної освіти;

- компенсую чого навчання - педагогічної корекції, підтримки, вирівнювання);

- вактимологічні (сурдо-, тифло-, олігофрено- педагогіка);

- технології роботи з дітьми, які мають відхилення у розвитку («Важкі діти» та «Талановиті діти»).

Крім того, він виділяє технології за науковою концепцією опанування досвіду (рефлекторні; сугестивні; гештальттехнології та інші).

В окремих класифікаціях виділяють альтернативні технології (пропонуються нетрадиційні, відмінні від класичних шляхи організації навчально-виховного процесу - «Вальдорська педагогіка» Р. Штейнера; технологія вільної праці С. Френс), комплексні технології авторських шкіл («Школа самоврядування» О. М. Тубельського у Москві; Школа СШ №37 м. Полтави, школа-інтернат, м. Гадяч Полтавської області).

У масовій шкільній практиці за останнє десятиріччя з'явилися технології, які визначаються за головною ознакою - характер організації і управління діяльністю учнів.

Ці технології поділяються на окремі види відповідно до того, як в них розв'язуються питання:

а) який тип взаємодії вчителя з учнями покладений в основу технології?

б) яку позицію займає учень у навчанні?

в) які стосунки складаються між учителями та учнями у навчально-виховному процесі?

Сьогодні школу майбутнього пов'язують із використанням продуктивних освітніх і виховних технологій. На цьому шляху виникають і дискусійні питання. Вони є ознакою актуальності проблеми. Сучасному вчителю надається можливість обирати для роботи з учнями будь-яку технологію в залежності від мети і завдань, умов його роботи.

4. ХАРАКТЕРИСТИКА ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ

4.1 Методи як спосіб навчально-пізнавальної діяльності учнів

Метод навчання -- спосіб упорядкованої взаємодії вчителів та учнів, за допомогою якого вирішуються проблеми освіти, виховання і розвитку в процесі навчання.

Методи навчання класифікують залежно від того, як за їх допомогою вирішують дидактичні завдання. У дидактиці існують різні підходи до класифікації методів навчання.

Один із найпослідовніших і найзручніших належить відомому досліднику в галузі дидактики Юрію Бабанському, який виділяє методи організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності; методи стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності; методи контролю і самоконтролю навчально-пізнавальної діяльності.

Методи організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності. Вони охоплюють сукупність методів навчання, спрямованих на передавання і засвоєння учнями, студентами знань, формування умінь і навичок. До них належать словесні, наочні й практичні методи навчання.

Словесні методи навчання об'єднують пояснення, розповідь, інструктаж, лекцію, бесіду, роботу з підручником.

Пояснення. З їх допомогою розкривають зміст фактів і явищ, законів, правил, понять, підводять до розуміння складних питань, до висновків і узагальнень, які не під силу учням, студентам.

Розповідь. Як метод навчання вона є монологічною формою передавання знань. Застосовують його за необхідності викласти навчальний матеріал системно, послідовно.

Інструктаж. Полягає він в ознайомленні учнів зі способами виконання завдань, операцій, використання інструментів, приладів і матеріалів, з правилами організації робочого місця, дотримання техніки безпеки.

Лекція. Особливістю її є усний виклад великого за обсягом, складного за логікою навчального матеріалу. Її практикують у старших класах школи і вищих навчальних закладах.

Бесіда. Вона є методом навчання, при якому вчитель допомогою вміло поставлених запитань спонукає учнів, студентів до відтворення набутих раніше знань, самостійних висновків й узагальнень на основі засвоєного матеріалу.

Робота з підручником. Самостійна робота учнів, студентів із друкованим текстом дає змогу глибоко осмислити навчальний матеріал, закріпити його, виявити самостійність у навчанні.

Наочні методи навчання охоплюють ілюстрування, демонстрування, самостійне спостереження.

Ілюстрування. Полягає воно в демонструванні ілюстрованих посібників, плакатів, географічних та історичних карт, схем, рисунків на дошці, картин (фотографій, моделей та ін.). У навчальному процесі нерідко для ілюстрування безпосередньо використовують рослини, живих тварин, мінерали, техніку.

Демонстрування. Цей метод передбачає показ матеріалів у динаміці (використання приладів, дослідів, технічних установок та ін.). Він ефективний, коли всі учні, студенти мають змогу сприймати предмет або процес.

Самостійне спостереження. Це безпосереднє самостійне сприймання учнями, студентами явищ дійсності у процесі навчання. Методика організації будь-якого спостереження передбачає кілька його етапів: інструктаж щодо мети, завдання і методики спостереження; фіксація, відбір, аналіз і узагальнення його результатів. Виконану роботу слід обов'язково оцінювати.

Практичні методи навчання охоплюють вправи, лабораторні роботи, практичні роботи, дослідні роботи.

Вправи. За своєю суттю вони є багаторазовим повторенням певних дій або видів діяльності з метою їх засвоєння, яке спирається на розуміння і супроводжується свідомим контролем і коригуванням.

Лабораторна робота. Вона є однією з форм вивчення явищ природи за допомогою спеціального обладнання, пов'язує теорію з практикою, озброює методами дослідження в природних умовах, формує навички використання приладів, учить обробляти результати вимірювань і формулювати правильні наукові висновки і пропозиції.

Практична робота. За своїми особливостями вона близька до лабораторної. На ній педагог організовує детальний розгляд учнями чи студентами окремих теоретичних висновків навчального предмета й формує уміння та навички їх практичного застосування. Для цього кожен учень (студент) виконує певне завдання.

Дослідна робота. Реалізуючись як пошукове завдання і проект, вона передбачає індивідуалізацію навчання, розширення обсягу знань учнів, студентів. Її застосовують у процесі вивчення будь-яких предметів. Здебільшого це звіти про спостереження за природними явищами, огляди науково-популярної літератури, схеми дій приладів, верстатів, машин, пропозиції щодо вдосконалення технологічних процесів.

Групи методів організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності

Крім словесних, наочних і практичних методів організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності, вчителі використовують й інші групи методів. За типом пізнавальної діяльності виокремлюють пояснювально-ілюстративний, непродуктивний, проблемний, частково-пошуковий, дослідницький методи навчання.

Пояснювально-ілюстративний метод. За його використання пізнавальна діяльність має репродуктивний характер: учитель передає учням знання, використовуючи пояснення, доведення із застосуванням різних ілюстрацій, що забезпечують наочний характер сприймання, усвідомлене запам'ятовування, репродуктивне відтворення, застосування на практиці як зразок та інструкцію. Пояснення навчального матеріалу може здійснюватися у процесі розповіді, бесіди, вправи тощо.

Репродуктивний метод. Ґрунтується він на репродуктивному характері мислення. Застосовують його, якщо зміст навчального матеріалу є інформативним, принципово новим чи надто складним для самостійного засвоєння учнями. Викладання може відбуватися за допомогою розповіді, бесіди, лекції, вправ тощо.

Проблемний метод. Учитель використовує його для активізації розумової діяльності дітей у процесі проблемних розповіді, бесіди, лекції тощо.

Частково-пошуковий метод. Полягає він у повідомленні педагогом необхідної для самостійного здобування учнями інформації під час знаходження відповідей на поставлені запитання чи розв'язування проблемних завдань.

Дослідницький метод. Передбачає залучення школярів до самостійних і безпосередніх спостережень, на основі яких вони встановлюють зв'язки між предметами і явищами дійсності, пізнають закономірності, роблять висновки.

За домінуючою мислительною операцією виокремлюють аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, конкретизацію, виокремлення головного.

Методи стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності. Спрямовані вони на формування позитивних мотивів учіння, що стимулюють пізнавальну активність і сприяють збагаченню учнів (студентів) навчальною інформацією.

Метод навчальної дискусії. Дискусією є публічне обговорення спірного питання. Вона передбачає обмін думками між учнями (студентами), а також між учителями (викладачами) й учнями (студентами).

Метод забезпечення успіху в навчанні. Передбачає допомогу відстаючому учневі, студентові, розвиток у них інтересу до знань, прагнення закріпити успіх. їм допомагають у навчанні доти, доки вони не наздоженуть інших і не отримають перші хороші оцінки.

Метод пізнавальної гри. Це спланована з дидактичною метою розважальна діяльність з учіння. Вона має неабиякий вплив на учня. Гра у навчальному процесі забезпечує сприятливу емоційну атмосферу для засвоєння і відтворення знань, полегшує процес опанування матеріалу, заохочує до навчальної роботи, знімає втому, запобігає перевантаженню.

Метод створення цікавих ситуацій. Передбачає використання у процесі викладання навчального матеріалу цікавих історій, гумористичних уривків та ін., якими легко привернути увагу.

Метод створення ситуації новизни навчального матеріалу. Він зобов'язує акцентувати на кожному занятті новизну знань, якими збагатилися учні (студенти), створювати психологічну атмосферу, в якій вони отримують моральне задоволення від усвідомлення власного інтелектуального зростання.

Методи стимулювання обов'язку і відповідальності в навчанні. Передбачають пояснення школярам, студентам суспільної та особистої значущості учіння; висування вимог, дотримання яких означає виконання ними свого обов'язку; заохочення до сумлінного виконання навчальних обов'язків; оперативний контроль за виконанням вимог і, в разі потреби, -- вказування на недоліки, зауваження.

Методи контролю і самоконтролю у навчально-пізнавальній діяльності.

Усний контроль (усне опитування). Це найпоширеніший метод у навчальній практиці. Його використання сприяє опануванню логічним мисленням, виробленню й розвитку навичок аргументувати, висловлювати свої думки грамотно, образно, емоційно, обстоювати власну думку.

Письмовий контроль. Завдання його полягає у письмовій перевірці знань, умінь та навичок учнів (студентів). Він дає змогу з'ясувати ступінь оволодіння вміннями і навичками з предмета, якість знань (обсяг, правильність, точність, усвідомленість, уміння застосувати на практиці).

Тестовий контроль (англ. test -- іспит, випробування, дослід). Передбачає вибір учнем, студентом одного або кількох варіантів із запропонованого переліку, ранжування списку, вставляння пропущених слів, знаходження помилок. Це дає змогу за короткий час перевірити знання навчального матеріалу всіх учнів (студентів).

Графічний контроль. Полягає у створенні учнем, студентом узагальненої наочної моделі, яка відображає відношення, взаємозв'язки певних об'єктів або їх сукупності. Наочна модель -- це графічне зображення умов задачі, креслення, діаграма, схема, таблиця (наприклад, схема історичної битви, нанесені на контурні карти певні географічні та історичні об'єкти). Графічна перевірка може бути самостійним видом контролю або органічним елементом усної чи письмової перевірки.

Програмований контроль. Реалізують його, пред'являючи всім учням, студентам стандартні вимоги, що забезпечується використанням однакових за кількістю і складністю контрольних завдань, запитань.

Практична перевірка. Її здійснюють під час лабораторних і практичних занять. Під час практичної перевірки, стежачи за виконанням певних дій, з'ясовують, якою мірою учень, студент усвідомили теоретичні основи цих дій.

Самоконтроль. Суттю його є усвідомлене регулювання учнем (студентом) своєї діяльності задля забезпечення таких її результатів, які б відповідали поставленим цілям, вимогам, нормам, правилам, зразкам. Мета самоконтролю -- запобігти помилкам і виправити їх.

Самооцінка. Передбачає критичне ставлення учня (студента) до своїх здібностей і можливостей, об'єктивне оцінювання досягнутих успіхів.

Класифікацію методів навчання на основі джерел інформації становлять такі методи навчання: словесний, практичний і наочний. У класифікації методів навчання на основі самостійної пізнавальної діяльності виділяють пояснювально-ілюстративний, репродуктивний, частково-пошуковий, дослідницький та проблемний методи навчання. Зазначені методи відрізняються один від одного мірою самостійної пізнавальної діяльності та тими завданнями, які може розвґязати вчитель, користуючись ними.

4.2 Форми організації навчання учнів

Форма організації навчання -- зовнішнє вираження узгодженої діяльності вчителя та учнів, що здійснюється у встановленому порядну і в певному режимі.

У сучасній вітчизняній школі використовують класно-урочну систему навчання. Суть її полягає в тому, що навчальна робота проводиться з групою учнів постійного складу, однакових віку й рівня підготовки у формі уроку.

До організаційних форм навчання, що використовують у середній школі будь-якого типу, належать урок, семінар, практикум, факультатив, екскурсія, предметний гурток, консультація, домашня навчальна робота тощо. У вищих навчальних закладах до них додаються реферат, курсова та дипломна роботи.

Основною організаційною формою навчання в сучасній школі є урок.

Урок -- форма організації навчання, за якої вчитель проводить заняття з групою учнів постійного складу, одного віку й рівня підготовки впродовж певного часу й відповідно до розкладу.

У дидактиці існує декілька класифікацій уроків. Найбільш вдалою з них є класифікація, в основу якої покладено дидактичну мету і місце його в загальній системі уроків. Згідно з цією класифікацією розрізняють такі типи уроків:

- урок засвоєння нових знань;

- урок формування вмінь і навичок;

- урок застосування знань, умінь, навичок;

- урок узагальнення і систематизації знань;

- урок перевірки, корекції знань, умінь і навичок;

- комбінований урок.

Ефективність кожного з типів уроку значною мірою залежить від підготовки до нього вчителя. Така підготовка потребує глибокого продумування всіх структурних елементів і складається з восьми етапів:

1)Формулювання мети і завдань уроку.

2)Визначення обсягу і змісту навчального матеріалу.

3)Вибір форм, методів і прийомів навчання.

4)Наочно-технічне оснащення уроку.

5)Визначення змісту й методики виконання домашнього завдання.

6)Складання плану-конспекту уроку.

7)Перевірка готовності вчителя до уроку.

Ефективною формою навчання є семінар.

Семінар -- організаційна форма навчання, яка передбачає обговорення проблем, що стосуються прочитаної лекції чи розділу курсу. Полягає в самостійному вивченні учнями, студентами проблеми, підготовці реферату, у повідомленні суті проблеми на занятті й відповідному аналізі, рецензуванні, доповненні повідомленого.

Практикум. Це один із видів лабораторних робіт у старших класах загальноосвітньої та у вищій школах. Головна мета його полягає в тому, щоб на практиці застосувати сформовані раніше вміння і навички, узагальнити й систематизувати теоретичні знання, засвоїти елементарні методи дослідницької роботи. Практикум передбачає самостійне виконання практичних і лабораторних робіт.

Факультатив. Ним є навчальний предмет, курс, що вивчається студентами, учнями старших класів за бажанням з метою поглиблення знань. У школі ця форма організації навчання використовується як єднальна ланка між уроками та позакласними заняттями (7--9 класи) і сходинка від засвоєння навчального предмета до вивчення науки, спосіб ознайомлення учнів із методами наукового дослідження (10--12 класи).

Екскурсія. На відміну від уроку екскурсія не може бути жорстко обмежена в часі. Головний її зміст полягає у сприйманні предметів і явищ у природній обстановці.

Предметний гурток. Гуртки створюють із різних навчальних предметів (математики, фізики, хімії, літератури та ін.). Завданням предметних гуртків є поглиблення набутих знань, розвиток інтересів і здібностей.

Консультація. Суть її полягає в розтлумачуванні учням, студентам складних для пізнання й осмислення проблем. Передусім у консультуванні виникає потреба тоді, коли вони стикаються з певними труднощами під час самостійного опрацювання навчального матеріалу або виконання домашніх завдань.

Домашня навчальна робота. Її основним завданням є розширення і поглиблення знань, привчання до регулярної самостійної навчальної роботи, навчання самоконтролю, виховання самостійності, активності, почуття обов'язку та відповідальності.

Знання педагогом особливостей використання різноманітних організаційних форм навчання дає змогу йому ефективніше застосовувати різні методи і засоби навчання, організовувати фронтальну, групову та індивідуальну роботу учнів під час навчальних занять і їх самостійну навчально-пізнавальну діяльність.

4.3 Засоби навчальної роботи

Засоби навчання - це різноманітні матеріали і знаряддя навчального процесу, завдяки яким більш успішно і за коротший час досягаються визначені цілі навчання.

До засобів навчання належать: підручники, навчальні посібники, дидактичні матеріали, технічні засоби (ТЗН), обладнання, станки, навчальні кабінети, лабораторії, ЕОМ, ТБ та інші засоби масової комунікації. Засобами навчання можуть також слугувати реальні об'єкти, виробництво, споруди

Дидактичні засоби, як і методи, форми, є частиною педагогічної системи. Вони виконують такі основні функції: інформаційну, засвоєння нового матеріалу, контрольну. Вибір засобів навчання залежить від дидактичної концепції, мети, змісту, методів і умов навчального процесу.

В науці немає загальноприйнятої класифікації дидактичних засобів. Висвітлимо класифікацію польського дидакта В.Оконя, в якій засоби навчання розташовані відповідно до наростання можливості замінювати дії учителя й автоматизувати дії учня.

Прості засоби.

1)Словесні: підручники, навчальні посібники і под.

2)Прості візуальні засоби: реальні предмети, моделі, картини і под.

Складні засоби.

1)Механічні візуальні пристрої: діаскоп, мікроскоп, кодоскоп та інші.

2) Аудіальні засоби: програвач, магнітофон, радіо.

3)Аудіовізуальні: звуковий фільм, телебачення, відео.

4)Засоби, які автоматизують процес навчання: лінгвістичні кабінети, комп'ютери, інформаційні системи, телекомунікаційні мережі

Прості візуальні засоби (наочні засоби) допомагають повноцінному розкриттю і засвоєнню змісту навчального матеріалу. Інколи вони слугують самостійним джерелом інформації.

Основною функцією засобів наочності є ілюстрація, допомога у найбільш повному, глибокому розумінні і сприйнятті того чи іншого предмета або явища. Наочні засоби, що використовуються у процесі навчання, поділяються на два види:

1) зображення предметів і явищ, сюди відносять: схеми, діаграми, малюнки, картини, репродукції, креслення, фотографії, карти, глобуси, ноти;

2) самі предмети, макети, моделі, що діють - належать реальні предмети: живі або засушені рослини, живі або законсервовані тварини, гербарії, колекції, прилади, інструменти, апарати, вироби, будь-яке виробництво, моделі (наприклад, мотор, парова машина), макети, до діють, (наприклад, пластична репродукція земної поверхні, рельєф місцевості).

Технічні засоби навчання (ТЗН). Основними функціями ТЗН є забезпечення інформаційної насиченості навчально-виховного процесу, усвідомленого засвоєння науково-теоретичних знань. ТЗН мають змогу долати часові і просторові межі, проникати у глибинну сутність явищ і процесів; показувати явища у розвитку, динаміці; реалістично відображати дійсність; емоційно забарвлювати інформацію.

За способами впливу на учнів ТЗН поділяються на три групи: візуальні (зорові), аудіальні (звукові), аудіовізуальні (звукозорові).

Сьогодні вчитель вільно обирає структуру уроку. Йому не обов'язково дотримуватися формального поєднання і послідовності етапів уроку. Але при цьому, вчитель не може допускати порушення закономірностей пізнавальної діяльності, не враховувати її ефективності. Важливим сучасним положенням є також те, що доцільність тих чи інших типів і структур уроку, пропонується оцінювати за кінцевим результатом процесу навчання, а не за структурною досконалістю окремих уроків.

5. ДІАГНОСТУВАННЯ НАВЧАЛЬНИХ ДОСЯГНЕНЬ УЧНІВ

5.1 Загальні критерії оцінювання

Оцінювання навчальних досягнень учнів з трудового навчання здійснюється у двох аспектах: оцінюється рівень оволодіння теоретичними знаннями та якість практичних умінь і навичок, тобто здатність до застосування вивченого матеріалу під час виконання практичних робіт. Критерії, за якими здійснюється оцінювання навчальних досягнень учнів мають комплексний характер. До них належить: рівень застосування знань та умінь в практичній роботі; уміння користуватися різними видами конструкторсько-технологічної документації та іншими джерелами інформації; дотримання технічних вимог у процесі виконання робіт (якість виробу); уміння організовувати робоче місце і підтримувати порядок на ньому в процесі роботи; рівень сформованості трудових прийомів і умінь виконувати технологічні операції; дотримання правил безпечної праці та санітарно-гігієнічних вимог; дотримання норм часу на виготовлення виробу; рівень самостійності у процесі організації і виконанні роботи (планування трудових процесів, самоконтроль і т. п.), виявлення елементів творчості. (Додаток Ж).

5.2 Історія системи оцінювання

Потрібно сказати, що бальна система оцінювання має багату історію.

Уже в Києво-Могилянській академії була певним чином відпрацьована система оцінки навчальної діяльності та здібностей учнів. Вони тоді були такими: “весьма прилежен”, “весьма понятен и надёжен ”, “добронадёжний”, “хорош”, “зело доброго учения”, “очень добр”, “добр, рачителен”, “весьма средствен”, “ниже средствен”, “ниже средствен,плох”, “неизрядного успеха”, “весьма умеренного успеха”, “малого успеха”, “понятен, но неприлежен”, “понятен, но ленив”, “прилежен, но тупого понятия”, “понятен, но весьма нерадив”, “не худо успевает”, “не худ”, “не совсем худ”, “малого успеха”, непонятен”, “не совсем туп”, “туп и непонятен”, “туп”, “очень туп”.

Пізніше в школах дореволюційної Росії спостерігались різні підходи до оцінки навчальної діяльності учнів. Так, наприклад, відповідно до статуту Міністерства Освіти 1804 року вводилася система оцінок успіхів учнів. З кожної дисципліни директор визначав певне число кульок для з'ясування рівня знань школярів. Найвищий рівень успішності визначався 90 кульками. За статусом 1818 року рівень знань учнів визначався уже за чотирибальною цифровою системою (“4”, “3”, “2”, “1”).