Педагогічна майстерність та ідеал

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

2.1 Морально-духовні цінності

педагогічний майстерність виховання

Педагогічна майстерність, що базується на вміннях, кваліфікації, на думку А.С. Макаренка, - це знання педагогічного процесу, вміння його побудувати, привести в рух. Тому нерідко педагогічну майстерність зводять до вмінь і навичок педагогічної техніки, в той час, як це - тільки один із компонентів майстерності, що проявляється ззовні. А. С. Макаренко стверджував, що "педагогічна майстерність може бути доведена до великого ступеня досконалості, майже до ступеня техніки..." [6, 369].

Для педагогів-вихователів сучасності суттєвого значення і вагомості набуває таке висловлювання великого педагога: "Майстерність вихователя не є якимось особливим мистецтвом, але це спеціальність, якій потрібно навчати, як потрібно навчати лікаря його майстерності, як потрібно навчати музиканта" [1, 36]. А. С. Макаренко застерігав, що не можна здійснювати виховання молоді з розрахунку лише на талант. "Потрібно говорити тільки про майстерність, тобто про дійсні знання виховного процесу, про виховані уміння. Я на досвіді прийшов до переконання, що розв'язує питання майстерність, основана на вмінні, на кваліфікації".

Удосконаленню педагогічної майстерності вчителя особливу вагу приділяв В.О.Сухомлинський. Вагоме значення мають положення його праць про способи формування педагогічної майстерності вчителя. Він підкреслював, що ще у школі потрібно формувати інтерес до професії вчителя, виховувати в учнів любов і повагу до неї, бажання присвятити своє життя педагогічній діяльності. Головною невичерпною проблемою В.О. Сухомлинський вважав удосконалення педагогічної майстерності на основі постійного духовного зростання вчителя, його знань і культури. Педагог стверджував: "В індивідуальній роботі з досвідченим педагогом завдання директора полягає в тому, щоб разом з ним (часто більше завдяки здібностям педагога, ніж директора) знайти ту сферу творчості, з якої починається дальше вдосконалення педагогічної майстерності. А вдосконаленню в нашій роботі немає меж".

Розкриваючи роль учителя в духовному житті колективу та особистості, В.О. Сухомлинський зазначав: "Мистецтво впливу особи вихователя на колектив вихованців полягає в тому, щоб, говорячи про будь-який предмет, він доторкався до сердець конкретних вихованців, пробуджував в них думки й тривоги про самих себе і зрештою приводив до найживотворнішого джерела вихованця - прагнення" [3, 55].

Великий педагог радив колегам розвивати мистецтво індивідуальної бесіди з вихованцем. "Уміння вислухати скаргу, взагалі, уміння слухати дитину - велике педагогічне мистецтво. Там, де немає цього мистецтва, немає і не може бути виховання". Щодо питання майстерності виховної роботи В.Сухомлинський мав таке бачення: "Добре керувати школою означає добре знати науку виховання, яка повинна стати основою наукового керівництва вихованням і освітою, організації роботи колективу школи - вчителів та учнів: бути майстром навчально-виховного процесу, володіти мистецтвом впливу на дитину, підлітка, юнака, дівчину. Адже виховання в широкому розумінні - це постійне збагачення - оновлення як тих, хто виховується, так і тих, хто виховує" [3, 31].

Майстерність формується на основі практичного досвіду. Але не весь досвід стає джерелом професійної майстерності. Таким джерелом є тільки праця, осмислена з точки зору її сутності, цілей і технології діяльності. Педагогічна майстерність - це сукупність особистісно-ділових якостей і професійної компетентності педагога.

На основі вивчення різних трактувань поняття "педагогічна майстерність", її структури доцільно розглядати змістову модель педагогічної майстерності, на нашу думку, як такі взаємопоєднані компоненти:

- професійну компетентність (знання педагогіки та вікової психології);

- фахові знання (володіння змістом навчального предмета і методикою його викладання);

- педагогічні здібності (дидактичні, організаторські, комунікативні, перцептивні, суггестивні, науково-пізнавальні);

- педагогічні вміння (уміння організовувати власну педагогічну діяльність, навчально-пізнавальну діяльність учнів; формулювати мету навчання, виховання і розвитку особистості учня; стимулювати працю учнів, здійснювати моніторинг результативності навчання);

- творчість педагога (креативність та умови її реалізації у навчально-виховному процесі);

- педагогічний досвід (поглиблення фахових знань, розширення ерудиції, удосконалення методики та технології викладання навчального предмета, сформованість гуманно-демократичного стилю спілкування з учнями у процесі навчання);

- особистісні якості педагога (любов до дітей, доброта, порядність, щирість, толерантність тощо);

- педагогічну техніку (володіння комплексом прийомів, що допомагає вчителеві глибше, яскравіше, талановитіше виявити себе і досягти успіхів у навчанні та вихованні).

Наявність змістової моделі педагогічної майстерності у процесі дослідження (історико-педагогічного аспекту) цієї проблеми уможливить таке:

- простежити залежність її становлення від рівня розвитку системи освіти та педагогічної науки в Україні, зміни соціально-педагогічних умов та освітніх парадигм, ступінь прояву окремих складових у різні періоди часу;

- з'ясувати оптимальні фактори впливу на формування педагогічної майстерності вчителя у найбільш повному прояві всіх її складових та для забезпечення високого рівня результативності педагогічної діяльності.

2.2 Професійні знання та соціально-педагогічні якості

Учні високо цінують учителя, який володіє глибокими знаннями із дисциплін свого фаху, виявляє обізнаність із спорідненими дисциплінами, відзначається науковою ерудованістю. Окрім того учитель повинен мати ґрунтовні знання з анатомії й фізіології людини та психології, бо ці дисципліни є науковим підґрунтям педагогіки. Та цього замало для прояву майстерності в процесі виконання навчальної функції. Потрібні вміння не лише в тому, чому навчати, але й як навчати. Тобто необхідні ґрунтовні знання з фахових методик. У структурі цього модуля визначальними виступають знання з педагогіки. Невипадково A.C. Макаренко писав: "Взагалі педагогіка є найбільш діалектична, рухлива, дуже складна й різноманітна наука. Ось це твердження і є основним символом моєї педагогічної віри".

Цей модуль відіграє важливу роль у структурі педагогічної техніки. Він включає в себе такі якісні характеристики вчителя-вихователя: любов до дітей, психолого-педагогічна культура, психолого-педагогічна спостережливість, здатність концентрувати й розподіляти увагу, творча спрямованість уяви, гнучкість розуму, виразність і яскравість почуттів, здатність свідомо керувати своїми емоціями, регулювати свої дії та поведінку, терплячість, самостійність, організованість і дисциплінованість, вимогливість, сила й урівноваженість нервово-психічних процесів, розсудливість, контактність, педагогічний оптимізм, об'єктивність в оцінюванні діяльності учнів та самооцінці, культура мовленнєвої діяльності. Переважна більшість зазначених якостей є результатом багаторічних процесів соціального розвитку особистості, починаючи з раннього дитинства.

Особливе місце серед названих складників має займати така якість педагога, як любов до дітей. Людина, яка обрала для себе професію педагога, на все життя своїм вибором, своєю долею пов'язала себе життям і діяльністю з найбільшим скарбом людства - дітьми. Тому без цієї якості учителеві аж ніяк не можна працювати і навіть жити. У справжніх учителів спостерігається цікава риса поведінки: збираються колеги на родинне свято чи іншу святкову подію, завчасно обумовлюють свою поведінку - не будемо говорити про шкільні справи, про учнів. Минає небагато часу - і всі ніби й непомітно звертають розмову на своїх вихованців. Це важливий показник: зібралися справжні педагоги.

2.3 Педагогічні вміння та педагогічна техніка

Нині педагогічну техніку визначають як систему вмінь учителя, що дає змогу використовувати власний психофізичний апарат для досягнення ефективних педагогічних результатів.

До основних компонентів педагогічної техніки належать такі уміння:

· спілкуватися вербально (культура і техніка мовлення);

· спілкуватися невербально (міміка, пантоміміка, зовнішній вигляд);

· керувати своїм психофізичним станом (дихання, напруження м'язів, емоції, увага, уява, спостережливість).

Педагогічна діяльність є емоційно напруженою, тому багато вчителів зазнають істотних труднощів, пов'язаних з нездатністю оперативно приймати рішення у стресових ситуаціях, не припускатися грубих помилок і зберігати при цьому витримку, спокій. Педагогічна втомленість, надмірні витрати енергії послаблюють працездатність, призводять до роздратованості, авторитаризму, конфліктів, дистресів, навіть за найкращих початкових прагнень і гуманістичних поглядів.

Отже, вчитель має справляти не тільки педагогічний, а й оздоровлюючий (тобто психотерапевтичний) вплив на інших. На думку педагога-майстра Є.М. Ільїна, сьогодні недостатньо бути викладачем і артистом, потрібно бути ще й лікарем. Урок має бути 45 хвилинами здорового способу життя. Навчальна активність - проблема швидше енергетична, ніж методична. Учитель-"лікар" гуманізує і відносини з учнями, і самі знання.

Неможливо бути гуманним, не знаючи душі дитини. Справжня гуманність означає передусім справедливість. Справедливість - це чуйність вчителя до індивідуального духовного світу кожної дитини. Справедливим учитель може бути лише тоді, коли у нього є достатньо духовних сил, щоб приділити увагу кожній дитині.

Тобто педагогічні помилки виникають не тільки внаслідок неправильних уявлень або відсутності знань, а й з відкритої психоаналізом закономірності "свідомість розмірковує, а підсвідомість керує". Неможливо впливати на душу людини, ураховуючи тільки закони функціонування свідомості.

Отже, вчителю необхідні не тільки знання, уміння, педагогічна техніка, а й техніка, яка дає змогу враховувати особливості впливу підсвідомості (свої та співбесідника) на поведінку та використовувати психотерапевтичні прийоми самозахисту і впливу на інших для збереження здатності до самозцілення та впровадження здорового способу життя.

3. Проблема виховного ідеалу в історико-педагогічному розвитку

У сучасних умовах стан дослідженості проблеми виховного ідеалу потребує суттєвого доопрацювання. Цілком очевидно, що в умовах нових політичних і соціально-економічних відносин у нашому суспільстві та глобальних проблемах формування особистості питання пошуку виховного ідеалу переростає у важливу педагогічну проблему. Вчення про досконалу людину і шляхи її виховання містять в собі ідеї філософів, теологів, психологів, педагогів, митців, політичних та культурних діячів від доби Античності і до сьогодні. Саме тому проблема виховного ідеалу в її історичному розвитку розглядається на міжгалузевому рівні, а практичне втілення основних ідей виховного ідеалу неможливе без реалізації суспільного ідеалу.

Теорія виховного ідеалу розвивається в історії української педагогіки на міжгалузевому рівні, а визначення виховного ідеалу, його змісту та структури відповідають різним (сцієнтистсько-технократичному або ж антисцієнтистському) напрямкам у теорії виховання. В історико-педагогічному розвитку виховного ідеалу виокремлюємо різні підходи до виховання: цілеспрямований вплив на вихованця задля його відповідності ідеальному взірцеві особистості; підпорядкування інтересів особистості інтересам нації і держави; ототожнення виховного ідеалу із системою цінностей, вибір яких обумовлений ситуацією; а також недопустимість нав'язувати вихованцеві ідеали, що є джерелом духовного насильства і порушують приватність людської душі; забезпечення вихованцеві умов повної реалізації свого власного потенціалу і здатності вільно формувати свої власні ідеали і жити згідно з ними; спрямованість виховного ідеалу (мети виховання) від соціально орієнтованого виховання, що нівелює особистість, до особистісного, параметри якого не задані конкретно-історичними інтересами суспільства; ототожнення виховного ідеалу з ідеалом цивілізованого суспільства, основою якого є гармонія морально-етичного та естетичного вимірів людського буття і яка в епоху Відродження була доповнена ідеєю всебічного розвитку.

Історично сформований український виховний ідеал заснований на принципах народності, культуро- та природовідповідності, він має чітко визначене особистісне спрямування, вимогу всебічного і гармонійного розвитку особистості на засадах загальнолюдської, християнської моралі; поняття «виховний ідеал» найчастіше асоціюється у сучасному слововжитку із поняттями «педагогічний ідеал» та «мета виховання».

Висновок

Ідеали визначають спрямованість духовної орієнтації особистості, наповнюють конкретним змістом її життєву настанову, формують провідні принципи та пріоритети діяльності. Особистість свідомо життєдіє так, щоб реалізувати ідеали, вплив яких виявляється, першою чергою, у наданні переваг одним цінностям перед іншими. Ідеал сам по собі є тим маяком, який вказує особистості напрямок руху і тому має для неї надзвичайно велику цінність.

Основні форми прояву ідеалу:

найвищі моральні вимоги, вірогідна реалізація яких особистістю дала б змогу їй досягти досконалості;

образ найціннішого і величного в людині;

критерій виокремлення добра і зла.

В умовах модернізації освіти триває пошук парадигми навчання, що відповідала б новим умовам і світовим стандартам. Тому очевидною є необхідність створення науково-гуманістичної системи навчання, обов'язковим компонентом якої має бути мовленнєва культура, володіння основами успішної комунікації. Формування комунікативно-риторичної компетенції спеціалістів для сфери підвищеної мовленнєвої відповідальності, тобто майбутньої еліти суспільства, необхідно вибудовувати концептуально й системно.

Список використаних джерел

1. Маловідомі першоджерела української педагогіки (друга половина ХІХ - ХХ ст.): Хрестоматія / Упоряд.: Л.Д. Березівська та ін.. - К.: Науковий світ, 2003. - 418 с.

2. Сухомлинський В.О. Вибрані твори в 5 томах. - К.: Радянська школа, 1977. - Т. 4. - 637 с.

3. Науково-освітній потенціал нації: погляд у ХХІ століття / Авт. кол.: В. Литвин (кер.), В. Андрущенко, С. Довгий та ін. - К.: Навчальна книга, 2003. - Книга 3: Модернізація освіти. - 943 с.

4. Азаров Ю.П. Мастерство воспитателя / Ю.П. Азаров. - М. : Знание, 1971. - 224 c.

5. Барбіна Є.С. Гуманізація освіти : навч.-метод. посібник / Є.С. Барбіна. - Херсон : ХДПУ, 2001. - 58 с.

6. Зязюн І.А. Педагогіка добра : ідеали і реалії : наук.-метод. посіб. / І.А. Зязюн. - К. : МАУП, 2000. - 309 с.

7. Носовець Н.М. Сутність і зміст педагогічної майстерності сучасного вчителя / Н.М. Носовець // Вісник Чернігівського державного педагогічного університету. - Чернігів : ЧДПУ, 2010. - С. 156_159.

8. Островерхова Н.М. Критерії оцінювання педагогічної майстерності вчителя / Н.М. Островерхова // Завуч. - 2006. - Вип. № 10. - С. 45.

9. Педагогічна майстерність / [Зязюн І.А., Крамущенко Л.В., Кривонос І.Ф. та ін.]; за ред. І.А.Зязюна. - 2-ге вид., допов. і переробл. - К. : Вища школа, 2004. - 422 с.

10. Антонець Н.К.Д. Ушинський як реформатор Смольного інституту / Н. Антонець // Шлях освіти. - Науково-методичний журнал. - № 4(50). - 2008. - С. 12 - 19.

Размещено на Allbest.ru