Теорія і методика виховної роботи

Правове виховання

Правове виховання -- виховна діяльність сім'ї, навчального закладу, правоохоронних органів, спрямована на формування правової свідомості та правомірної поведінки учнів.

Потреба широкого правового виховання молоді зумовлена зростанням творчої, організуючої, координуючої ролі права в соціальному, політичному й економічному розвитку суспільства.

Правове виховання покликане забезпечити формування у молоді високої правової культури, яка передбачає глибокі правові знання і прагнення поглиблювати їх, свідоме ставлення до прав та обов'язків, повагу до законів і правил людського співжиття, готовність дотримуватися і сумлінно виконувати їх. Висока правова культура громадян є однією з базових засад утвердження громадянського суспільства і правової держави, реалізації демократичних свобод. Ще римський політичний діяч Марк Тулій Ціцерон (106--43 рр. до н.е.) стверджував: «Треба бути рабом закону, аби залишитися вільним».

Правове виховання має свої завдання:

-- надання учням знань про закони держави, підвищення їх юридичної обізнаності, інформування з актуальних питань права;

-- виховання поваги до держави і права;

-- вироблення умінь і навичок правової поведінки;

-- виховання нетерпимого ставлення до правопорушень і злочинності, спонукання до посильної участі в боротьбі з негативними явищами в житті;

-- подолання в правовій свідомості хибних уявлень, негативних навичок і звичок поведінки.

У процесі правового виховання учнів знайомлять з окремими положеннями державного, адміністративного, цивільного, трудового, кримінального, сімейного права. Важливими також є знання основних положень Конвенції про права дитини.

Правове виховання в школі здійснюють у навчально-виховному процесі (під час уроків правознавства, історії, літератури, географії та ін.), позакласній та позашкільній виховній роботі (бесіди, лекції, диспути на правову тематику, зустрічі з представниками правоохоронних органів, перегляд та обговорення кінофільмів, організація клубів на зразок «Підліток і закон»).

Критеріями ефективності правового виховання є глибина та міцність правових знань, повага до права визнання його верховенства, переконаність та впевненість у значущості й справедливості норм права, інтерес до їх вивчення, непримиренність до правопорушень, свідоме дотримання законів держави і норм співжиття.

Трудове виховання

Праця є джерелом і важливою передумовою фізичного та соціально-психічного розвитку особистості. «Праця, як ми її розуміємо, є така вільна і погоджена з християнською моральністю діяльність людини, на яку вона наважується з безумовної необхідності її для досягнення тієї чи іншої істинно людської мети в житті, -- писав видатний російський педагог Костянтин Ушинський (1823 1871), -- Саме виховання, якщо воно бажає щастя людині, повинно виховувати її не для щастя, а готувати до праці життя».

Трудове виховання -- виховання свідомого ставлення до праці через формування звички та навиків активної трудової діяльності.

Завдання трудового виховання зумовлені потребами існування, самоутвердження і взаємодії людини в суспільстві та природному середовищі. Воно покликане забезпечити:

– психологічну готовність особистості до праці (бажання сумлінно та відповідально працювати, усвідомлення соціальної значущості праці як обов'язку і духовної потреби, бережливість щодо результатів праці та повага до людей праці, творче ставлення до трудової діяльності);

– підготовка до праці (наявність загальноосвітніх і політехнічних знань; загальних основ виробничої діяльності, вироблення умінь і навичок, необхідних для трудової діяльності, підготовка до свідомого вибору професії). Трудове виховання ґрунтується на принципах: -- єдності трудового виховання і загального розвитку особистості (морального, інтелектуального, естетичного, фізичного);

– виявлення і розвитку індивідуальності в праці; високої моральності пращ, її суспільно корисної спрямованості;

– залучення дитини до різноманітних видів продуктивної праці;

– постійності, безперервності, посильності праці;

– наявності елементів продуктивної діяльності дорослих у дитячій праці;

– творчого характеру праці;

– єдності праці та багатогранності життя.

У трудовому навчанні учні одержують загальнотрудову (оволодіння знаннями, уміннями і навичками з планування, організації своєї праці), загальновиробничу (освоєння науково-технічного потенціалу основних галузей виробництва, основ економіки та організації праці, природи й навколишнього середовища), загальнотехнічну (оволодіння знаннями з урахуванням специфіки галузі, в яку входить обраний профіль трудової підготовки) й спеціальну підготовку (передбачає формування початкових умінь і навичок праці з обраної спеціальності).

Вступаючи до професійного навчального закладу для опанування певною професією, в свідомості учня повинні бути сформовані основні поняття трудового виховання, а саме «трудова свідомість», «досвід трудової діяльності», «активна трудова позиція».

Трудова свідомість особистості містить уявлення про ставлення до праці, участі у суспільно корисній праці, усвідомлення необхідності трудового самовдосконалення, систему знань, трудових умінь і навичок, з'ясування ролі праці у виборі майбутньої професії.

Досвід трудової діяльності означає систему загальних умінь і навичок, необхідних у повсякденному житті, праці, об'єктивного оцінювання результатів своєї праці та самооцінювання, вмінь і навичок систематичної, організованої, посильної суспільно корисної праці, узагальнення набутого досвіду.

Активна трудова позиція зумовлюється системою трудових потреб, інтересів, переконань, ціннісних орієнтацій, уподобань, прагненням до обдуманого вибору професії, продовження освіти у відповідному навчальному закладі.

Формування готовності до праці поділяють на етапи -- своєрідні ступені трудового становлення особистості.

Дошкільний період. На цьому етапі відбувається залучення дітей до побутової праці, догляду за тваринами і рослинами, виготовлення іграшок, ознайомлення з працею дорослих, формування переконань щодо необхідності праці, бережливого ставлення до її результатів.

Початкова школа. Головне для неї -- вироблення елементарних прийомів, умінь і навичок ручної обробки різних матеріалів, вирощування сільськогосподарських культур» ремонту навчально-наочного приладдя, виготовлення іграшок, різних предметів для школи. Учнів знайомлять з деякими професіями.

Основна школа. Навчання і виховання у ній зосереджується на оволодінні знаннями і практичними вміннями обробки металу та дерева, основами електроніки, металознавства, графічної грамоти. Формування уявлень про головні галузі народного господарства, вмінь і навичок виготовлення нескладних виробів. Починаючи з 8-го класу, учні працюють у навчально-виробничих бригадах, міжшкільних навчально-виробничих комбінатах, навчальних цехах.

Старша школа. Вона ставить за мету оволодіння уміннями і навичками з наймасовіших професій, які здобувають безпосередньо на виробництві, з урахуванням потреб регіону,/наявної навчально-технічної та виробничої бази. На цьому етапі важливо знайомити учнів з основами економічної теорії, підприємницької діяльності, законодавства з питань підприємництва, фінансово-кредитних операцій, психолого-педагогічними засадами управління.

На всіх етапах трудового виховання учнів необхідно формувати потребу в праці, творче ставлення до неї, залучати до реальних виробничих відносин і формувати розвинуте, зорієнтоване на особливості ринкового господарювання, економічне мислення, розвивати загальні (інтелектуальні, психофізіологічні, фізичні та ін.) і спеціальні (художні, технічні, математичні тощо) здібності, відроджувати національні традиції, народні промисли та ремесла, виховувати культуру особистості в усіх її проявах.

Вибір професії -- один з головних у житті людини. Це, по суті, вибір життєвого шляху, вибір долі. Від нього багато залежить, наскільки людина зможе реалізувати себе в різних сферах життєдіяльності, якими будуть її власні набутки та віддача від неї суспільству. Тому вибір професії -- точка, в якій схрещуються інтереси особистості та суспільства.

Зважаючи на це, профорієнтаційна робота в школі має враховувати, з одного боку, схильності людини, з іншого -- тенденції розвитку суспільства, господарсько-економічної системи, які потребують професійно мобільних кадрів, здатних організувати і розвивати свою справу, до конкурентної боротьби за робоче місце, до розвитку своєї кваліфікації, а за потреби і до перекваліфікації.

Свідомий вибір професії передбачає якомога ширшу обізнаність учня про професії, їх особливості, здатність співставити свої можливості з професійними вимогами, врахувати потреби суспільства в кадрах певних спеціальностей.

Профорієнтаційна робота в школі є тривалим, з кожним роком все складнішим процесом, що передбачає такі головні аспекти (етапи):

Професійне інформування -- психолого-педагогічна система формування обізнаності щодо особливостей професій, потреби суспільства в них, а також профорієнтаційної позиції, зорієнтованості особистості на вільне та свідоме своє професійне самовизначення.

Професійна діагностика -- система психологічного вивчення особистості з метою виявлення її професійно значущих властивостей і якостей.

Професійна консультація -- надання особистості на основі вивчення її професійно значущих властивостей і якостей, допомоги щодо найоптимальніших для неї напрямів професійного самовизначення.

Професійний відбір -- допомога учневі у виборі конкретної професії на основі його загальних і спеціальних здібностей, інтересів, перспективних умов професійної підготовки і працевлаштування.

Професійна адаптація -- допомога молодій людині всебічно пізнати майбутнє, його професійне середовище. Актуальна вона на стадії освоєння професії.

Профорієнтаційна робота потребує творчого підходу, врахування індивідуальних особливостей, потреб учнів, які свій професійний вибір здійснюють самостійно, під впливом батьків, друзів, знайомих, завдяки цілеспрямованій роботі школи, спеціалізованих закладів, установ та організацій, зацікавлених у нових працівниках.

Естетичне виховання

Гармонійний, всебічний розвиток особистості неможливий без її естетичної вихованості.

Естетичне виховання -- педагогічна діяльність, спрямована на формування здатності сприймати і перетворювати дійсність за законами краси.

«Краса, -- могутній засіб виховання чутливості душі, -- писав видатний український педагог Василь Сухомлинський (1918--1970). -- Це вершина, з якої ти можеш побачити те, чого без розуміння і почуття прекрасного, без захоплення і натхнення ніколи не побачиш. Краса -- це яскраве світло, що осяває світ. При цьому світлі тобі відкривається істина, правда, добро; осяяний цим світлом, ти стаєш відданим і непримиренним. Краса вчить розпізнавати зло і боротися з ним. Я б назвав красу гімнастикою душі, вона виправляє наш дух, нашу совість, наші почуття і переконання. Краса -- це дзеркало, в якому ти бачиш сам себе і завдяки йому так чи інакше ставишся сам до себе». Метою естетичного виховання є високий рівень естетичної культури особистості, її здатність до естетичного освоєння дійсності.

Естетична культура -- сформованість у людини естетичних знань, смаків, ідеалів, здібностей до естетичного сприймання явищ дійсності, творів мистецтва, потреба вносити прекрасне в оточуючий світ, оберігати природну красу. ЇЇ рівень виявляється як у розвитку всіх компонентів естетичної свідомості (почуттів, поглядів, переживань, смаків, потреб, ідеалів), так і в розвитку умінь і навичок активної перетворюючої діяльності у мистецтві, праці, побуті, людських взаєминах.

Естетична свідомість -- форма суспільної свідомості, яка є художньо-емоційним освоєнням дійсності через естетичні сприйняття, почуття, судження, смаки, ідеали і виражається в естетичних поглядах та мистецькій творчості.

Структуру естетичної свідомості складають:

Естетичні сприйняття. Виявляються у спостережливості, вмінні помітити найсуттєвіше, що відображає зовнішню і внутрішню красу предмета, явища, процесу, відчувати радість від побаченого, відкритого.

Естетичні почуття. Почуття насолоди, які відчуває людина, сприймаючи прекрасне в оточуючій дійсності, творах мистецтва.

Естетичні судження. Передають ставлення особистості до певного об'єкта, явища. У педагогічній практиці недопустиме нав'язування учням вчителем своїх міркувань. Навпаки, він повинен допомагати їм виявляти самостійність при з'ясуванні естетичної вартості предметів.

Естетичні смаки. Постають як емоційно-оціночне ставлення людини до прекрасного. Мають вибірковий, суб'єктивний характер. Стандартних смаків не існує, вони пов'язані з індивідуальним баченням і сприйняттям.

Естетичний ідеал. Це своєрідний зразок, з позиції якого особистість оцінює явища, предмети дійсності. Відображає уявлення про красу, її критерії.

Найважливішим завданням естетичного виховання є формування і розвиток естетичного сприйняття, яке складає основу естетичного почуття.

Зміст естетичного виховання конкретизується у програмах з літератури, музики, образотворчого мистецтва, основ наук, у різних самодіяльних об'єднаннях учнів (хори, оркестри, ансамблі, літературні, драматичні, хореографічні гуртки, кіно- і фотогуртки), у роботі студій (художніх, спортивних тощо), під час факультативних занять з етики, естетики, різних видів художньої творчості, історії мистецтва тощо.

Джерелами естетичного виховання є художня література, музика, образотворче, театральне мистецтво, кіно, природа, естетика шкільних приміщень, зовнішній вигляд учителів та учнів, взаємини між учнями і вчителями та ін.

В естетичному вихованні учнів величезне значення має особистість педагога. Його поведінка, одяг, осанка, рухи, міміка, голос, тон -- все це має бути взірцем для учнів. Показники естетичної вихованості учнів -- це і їх зовнішній вигляд, манера поводитися, розмовляти, вигляд їхніх підручників, зошитів тощо.

Фізичне виховання

Фізичне виховання -- система заходів, спрямованих на зміцнення здоров'я людини, загартування її організму, розвиток фізичних можливостей, рухових навичок і вмінь.

Його завданням є створення оптимальних умов для забезпечення оптимального фізичного розвитку особистості, збереження її здоров'я, отримання знань про особливості організму, фізіологічні процесів ньому, набуття санітарно-гігієнічних умінь та навичок догляду за власним тілом, підтримання і розвиток його потенціальних можливостей.

Загалом реалізація комплексу виховних завдань зводиться до використання таких головних чинників:

– вивчення навчальних дисциплін (виявлення потенційних виховних можливостей предмета, включення їх у зміст уроку, реалізація під час його проведення, врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів);

– позакласна та позашкільна виховна робота)(під6и-рають загальні методи, форми виховної роботи, які краще підходять для певного напряму виховання та віку дітей);

– залучення учнів до різних видів практичної діяльності (сприяє формуванню навичок і звичок відповідної поведінки);

– залучення сім'ї і громадськості до реалізації виховної роботи.

3. Закономірності і принципи виховного процесу

Закономірності процесу виховання.

Закономірності виховання -- це стійкі, повторювані, об'єктивно існуючі суттєві зв'язки у ньому, реалізація яких сприяє забезпеченню ефективності розвитку особистості школяра.

Перша закономірність полягає в органічному зв'язку виховання із суспільними потребами і умовами виховання. Значні зміни в житті народу ведуть за собою і зміни в його виховній системі. У зв'язку з розбудовою незалежної держави України настала потреба формування в підростаючого покоління української національної свідомості, любові до України, української мови, свого народу, його традицій, історії, культури.

Друга закономірність виявляється в тому, що людина виховується під впливом різноманітних факторів. Не дарма говорять, що виховує все: і люди,

і речі, і явища. Серед цих факторів насамперед і найбільше виховують люди. І в першу чергу -- батьки і педагоги. Це накладає на них особливу відповідальність.

Третя закономірність полягає в тому, що найбільш успішно проходить процес виховання в природньому для нього національному руслі врахуванням національного менталітету вихованця. З огляду на це дитину» має оточувати рідна мова, природа, національна культура, звичаї, традиції тощо.

Четверта закономірність виявляється в тому, що результати виховання є залежними від виховного впливу на внутрішній світ дитини, її духовну сферу, зокрема на формування її думок, поглядів, переконань, ціннісних орієнтацій, емоційну сферу. Виховний процес має постійно трансформувати зовнішні виховні впливи у внутрішні, духовні процеси особистості (її мотиви, установки, орієнтації, ставлення).

П'ята закономірність полягає у визначальній ролі діяльності спілкування у вихованні. Діяльність виступає як головний фактор єдності свідомості і поведінки, коли учнем здійснюється певна система виді діяльності (навчальна, трудова, ігрова, спортивна і ін.). За таких умов можливий всебічний розвиток особистості.

Закономірні зв'язки проявляються у вихованні в усьому розмаїтті взаємозв'язків і взаємоперетворень. Під час організації будь-якої виховної ситуації їх необхідно враховувати.

Усвідомлення закономірних зв'язків дозволяє педагогу не просто механічно, а свідомо відпрацювати задану схему дій, щоб прийти до поставленої мети.

Принципи виховання

Принципи виховання -- це керівні положення, які відображають загальні закономірності процесу виховання і визначають вимоги до змісту, організації і методів виховного процесу.

Основними принципами виховання є:

Цілеспрямованість (підпорядкованість всієї виховної роботи загальній меті, знання цієї мети вихователями і вихованцями, нетерпимість стихійності у вихованні, наявність перспективи, проектування рівня вихованості особистості відповідно до запланованої мети).

Зв'язок з життям (використання у виховній роботі краєзнавчого матеріалу, систематичне ознайомлення учнів із суспільно-політичними подіями в країні, залучення їх до посильної участі в громадсько-корисній роботі).

Єдність свідомості і поведінки (правильне співвідношення методів формування свідомості і суспільної поведінки, попередження відхилень у свідомості та поведінці учнів, вироблення несприйнятливості до будь-яких негативних впливів, готовності вести проти них боротьбу).

Виховання в праці (праця -- єдине джерело задоволення матеріальних і духовних потреб людей, праця як фактор всебічного розвитку особистості, сумлінне ставлення до праці -- важлива риса людини, терпимість до порушень трудової дисципліни, розкрадання народного добра і т.д.).

Комплексний підхід (єдність мети, завдань і змісту виховання; єдність форм, методів і прийомів виховання; єдність виховних впливів навчального закладу, сім'ї, громадськості, засобів масової інформації, вулиці; врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів у вихованні; єдність виховання та самовиховання; постійне вивчення рівня вихованості учня і внесення корективів у виховну роботу).

Виховання особистості в колективі (колектив -- могутній засіб виховання, певні риси особистості формуються тільки в колективі, значення згуртованості колективу і його громадської думки для виховання учнів дуже важливе, залученість учнів до роботі у самоврядуванні сприяє розвитку самостійності, ініціативи і т.д.).

Поєднання педагогічного керівництва з ініціативою і самодіяльністю учнів (педагогічне керівництво зумовлюється відсутністю життєвого досвіду учнів; виховання творчої особистості можливе, якщо створюються умови для прояву їх самостійності і творчості, схвалюються прояви ініціативи і самодіяльності).

Повага до особистості вихованця з розумною вимогливістю до нього (єдність вимог до вихованців з боку педагогів, контроль за поведінкою учнів, гуманне ставлення до учнів, повага до їхньої думки і т.д.).

Індивідуальний підхід (індивідуальні відмінності у учнів, знання психіки кожного учня і врахування їх особливостей у виховній роботі).

Наступність (молодші школярі -- підлітки -- юнаки, переведення із класу в клас чи в іншу школу, вступ до професійного навчального закладу, зміна класних керівників, поєднання виховання на уроці і в позаурочній виховній роботі).

Єдність педагогічних вимог навчального закладу, сім'ї і громадськості (взаємна інформація між учасниками виховного процесу про результати виховних впливів).

Концепція національного виховання розглядає такі принципи виховання:

Народність -- єдність загальнолюдського і національного. Національна спрямованість виховання, оволодіння рідною мовою, формування національної свідомості, любові до рідної землі і свого народу; прищеплення шанобливого ставлення до культури, спадщини, народних традицій і звичаїв, національно-етнічної обрядовості усіх народів, що населяють Україну.

Природовідповідність -- врахування багатогранної і цілісної природи людини, вікових та індивідуальних особливостей дітей, учнівської молоді, їх анатомічних, фізіологічних, психологічних, національних та регіональних особливостей.

Культуровідповідність -- органічний зв'язок з історією народу, його мовою, культурними традиціями, з народним мистецтвом, ремеслами і промислами, забезпечення духовної єдності поколінь.

Гуманізація -- створення умов для формування кращих якостей і здібностей дитини, джерел її життєвих сил; гуманізація взаємин між вихователями та вихованцями, постановка виховання в центр навчально-виховного процесу, повага до особистості, розуміння її запитів, інтересів, гідності, довіри до неї; виховання гуманної особистості, щирої, людяної, доброзичливо, милосердної.

Демократизація -- усунення авторитарного стилю виховання.

Сприйняття особистості вихованця як вищої соціальної цінності, визначення його права на свободу, на розвиток здібностей і виявлення індивідуальності. Формування глибокого усвідомлення взаємозв'язку між ідеалами свободи, правами людини і громадською відповідальністю.

Етнізація -- наповнення виховання національним змістом, спрямованим на формування самосвідомості громадянина. Принцип етнізації однаково стосується всіх народів України. Створення можливості всім дітям навчатися у рідній школі, виховувати національну гідність, національну свідомість, відчуття етнічної причетності до свого народу. Відтворення в дітях менталітету свого народу, увічнення в підростаючих поколіннях специфічного, що є в кожній нації, виховання дітей як типових носіїв національної культури, продовжувачів справи батьків.

4. Виховання учнів в урочній та позаурочній діяльності

Виховання учнів в навчальних закладах здійснюється як в урочній так і в позаурочній діяльності.

Безпосередньо виховання в урочній діяльності - поєднання освітньої і виховної роботи під час навчального процесу, створення ситуацій на уроках, вирішення б яких сприяло різнобічному вихованню учнів. Частіше всього такі ситуації виникають мимоволі і вчителю не доводиться їх створювати штучно.

Позаурочною називається різноманітна освітня і виховна робота, спрямована на задоволення інтересів і запитів дітей, й організовується з учнями після уроків педагогічним колективом навчального закладу.

Завдання позаурочної роботи:

1) закріплення, збагачення і поглиблення знань, набутих у процесі навчання, застосування їх на практиці;

2) розширення загальноосвітнього кругозору учнів, формування у них наукового світогляду, вироблення умінь і навичок самоосвіти;

3) формування інтересів до різних галузей науки, техніки, мистецтва спорту. Виявлення і розвиток індивідуальних творчих здібностей і нахилів;

4) організація дозвілля учнів, культурного відпочинку та розумних розваг;

5) поширення виховного впливу на учнів у різних напрямках

виховання.

Принципи організації позаурочної роботи: добровільна участь учнів в ній, суспільна спрямованість, ініціатива та самодіяльність учнів, розвиток винахідливості, технічної, художньої творчості, взаємодія різних форм і видів виховної роботи.



Лекці №5

Тема: Форми і методи виховної роботи. Робота класного керівника

План:

1. Визначення поняття «форма виховання». Систематизація форм виховної роботи.

2. Визначення поняття «метод виховання». Класифікація методів виховання.

3. Вибір форм та методів виховної роботи відповідно до мети виховання.

4. Нетрадиційні прийоми педагогічного впливу на учнів (організація співпраці і співтворчості в позаурочній діяльності з вихованцями).

5. Методи контролю та самоконтролю вихованості учнів.

6. Завдання класного керівника.

Самостійна робота

Опрацювати:

- Концепція національного виховання

- Проблеми розвитку учнівського самоврядування

- Дитячі та юнацькі організації України

/Форма звіту: конспект/

Література:

1. Волкова Н.П. Педагогіка: Посібник для студентів вищих навчальних закладів - К.: Видавничий центр «Академія», 2003. - 576 с.

2. Мойсеюк Н.Є. Педагогіка: Посібник для студентів вищих навчальних закладів - К.: Видавничий центр «Академія», 2001. - 608 с.

3. Подласый И.П. Педагогика: Новый курс: Учеб. для студ. высш. учеб. заведений: В 2 кн. - М.: ВЛАДОС, 2003. - Кн..1:Общие основы. Процесс обучения. - 576 с.

4. Фіцула М.М. Педагогіка: Посібник для студентів вищих навчальних закладів - К.: Видавничий центр «Академія», 2002. - 528 с.

5. Ягупов В.В. Педагогіка: Посібник для студентів вищих навчальних закладів - К.: Либідь, 2003. - 560 с.

6. Концепція формування світогляду громадян України: Проект.//Освіта. - 1996. - №63-64. - С.8-9

1. Визначення поняття «форма виховання». Систематизація форм виховної роботи.

Форма (філос.)- це спосіб існування матерії.

Форма виховання - спосіб організації виховного процесу, який має певні характеристики (зовнішній прояв).

Форми організації процесу виховання:

Виховні години (години спілкування)

Ранки, свята

Конкурси (художньої самодіяльності, виробів учнів, тематичні, олімпіади, малюнків, шкільних газет, «Міс училища», гумористичні, КВК, «На кращого за професією», на кращий виріб)

- виставки малюнків, виробів (тематично-вишивки), конструювання одягу, квітів, екібан...

- вечори: відпочинку, родинні, літературні, музичні, гумору, зустрічі, спортивні, предметні, тематичні, пам'яті, випускні вечори.

- Зустрічі (з випускниками, з письменниками, з ветеранами, з художниками, спортсменами, лікарями, міліцією, з юристами).

- Шефські роботи (акція «Допомога пенсіонерам, дитячим будинкам).

- Диспут на будь-які теми (екологія, «Моя професія», ідеали людини, «Що найголовніше: духовне чи матеріальне?»; релігійні, «Чи потрібна молода сім'я сьогодні?», «Чи потрібен сучасному юнаку лицарський характер?», «Чи має думати дівчина про свою гідність?», «Ринок праці і ринок товарів, сучасна мораль в умовах ринку праці»)

- Робота гуртків (танцювальні, музичні, предметні, художньо-естетичні, прикладні (випалювання, вишивання, в'язання, розпис, карбування))

- Дні та тижні (дні. 8 березня, Св.Валентина, училища, самоуправління, конституцій, день здоров'я, студента, вчителя, знань, квітів, птахів, матері; тижні: шефської допомоги, боротьби з курінням, олімпіади)

- Клуби (любителів тварин, авіомоделістів, спортивні, КВК, клуб інтернаціональної дружби, партія «зелених», клуб любителів шахів, туристичні клуби, клуби поетів)

- Огляди (самодіяльності, медичні (соматичні-«сома»-тіло), спортивні, огляд військової пісні тощо)

2. Визначення поняття «метод виховання». Класифікація методів виховання

1. Група

Методи формування свідомості особистості

Переконання (вплив на свідомість, почуття й волю особистості). Основні методи: бесіда, лекція, диспут, зустрічі, конференції тощо.

Методи позитивного прикладу.

2. Група

Методи організації діяльності і формування досвіду суспільної поведінки.

1. Педагогічна вимога:

- Пряма: характеризується такими ознаками, як позитивність, інструктивність, рішучість і проявляється у вигляді наказу, вказівки.

- Опосередкована: спирається на сформованість у вихованців мети, цілей, переконань і проявляється у вигляді прохання, поради, натяку та ін.

2. Суспільна думка колективу

3. Привчання /вправи/- організація планомірного та регулярного виконання дітьми певних дій з метою перетворення їх на звичні форми громадської поведінки. Основні форми: режим самовиховання, доручення.

4. Створення виховних ситуацій /спеціально створених педагогічних умов/. Це можуть бути подорож, похід, екскурсія, вечір, дискотека і т.п.

3. Група

Методи стимулювання діяльності та поведінки

1. Методи заохочення / спосіб вираження оцінки поведінки або рис учня з боку педагога або в особистій формі/. Проявляється як особиста похвала у присутності товаришів, подяка вчителя, нагородження похвальними грамотами, медалями та ін.

2. Методи засудження (виражаються у несхваленні та негативній оцінці дій і вчинків особистості, які протирічать нормам і правилам поведінки). Це може бути: зауваження вчителя, усна догана, догана в наказі по училищу, виклик на педраду, виключення з училища та ін.

4. Група

Методи контролю та самоконтролю, самооцінки діяльності та поведінки

Вимога - спосіб безпосереднього спонукання учнів до тих чи інших вчинків або дій, спрямованих на поліпшення поведінки: прохання, тактовні вказівки і розпорядження вчителя.

Контроль - спосіб спостереження за діяльністю й поведінкою учнів з метою спонукання їх до дотримання встановлених правил, виконання запропонованих вимог або завдань засобами контролю й спостереження за поведінкою і роботою учнів: індивідуальні бесіди, психолого-педагогічні тести, анкетування тощо.



3. Вибір форм та методів виховної роботи відповідно до мети виховання

В практичній діяльності вчитель, обираючи метод виховання звичайно керується цілями виховання і його змістом. Виходячи з конкретного педагогічного завдання, вчитель сам вирішує, які методи взяти собі на озброєння.

Метод сам по собі не може ні бути хорошим, ні поганим. В основу виховного процесу кладуться не самі методи, а їх система.

«Ніякий педагогічний засіб, навіть загальноприйнятий, яким звичайно в нас вважається і переконання, і пояснення, і бесіда, і спільний вплив, не може бути признано завжди абсолютно корисним. Найкращий засіб в деяких випадках обов'язково буде найгіршим» - вважав (А.С.Макаренко)

Вибір методів виховання не є свавільним актом. Він підчиняється ряду закономірностей і залежностей, серед яких першорядне значення мають ціль, зміст і принципи виховання, конкретна педагогічна задача і умова її розв'язку, урахування вікових та індивідуальних особливостей учнів.

Вибір метода виховання включає:

ѕ Метод виховання;

ѕ Зміст і закономірності виховання;

ѕ Виховну задачу і умови її рішення;

ѕ Рівень вихованості і мотивацію поведінки

Треба враховувати:

ѕ Ведучий тип діяльності;

ѕ Вікові особливості;

ѕ Індивідуальні і статеві особливості

Умови вибору методів виховання:

ѕ Індивідуальні особливості вихователя;

ѕ Рівень його професіональної компетентності.

Вибір методів залежить від індивідуальних особливостей самого вчителя, від глибини його знань.

4. Нетрадиційні прийоми педагогічного впливу на учнів (організація співпраці і співтворчості в позаурочній діяльності з вихованцями)

Співпорядкування- це взаємини, побудовані на строгому дотриманні норм і обов'язків учасників виховного процесу. Воно є основною умовою співпраці і співтворчості, проте у зв'язку з нерозробленістю правової основи системи освіти, недостатнім рівнем підготовки педагогічних кадрів, низькою культурою і моральним нігілізмом деяких суб'єктів виховання - нерідко призводить до деформації і гальмування поступального розвитку училищних відносин.

В умовах елементарного співпорядкування вчителі знають індивідуальні особливості лише небагатьох «сильних» і «слабких» учнів, а також тих, що мають відхилення від норм поведінки.

При такому співпорядкуванні переважає монологічна вербально-інформаційна взаємодія. В позаурочній діяльності педагог здебільшого використовує пряму вимогу, роздратоване переконання застосовує прийоми, які принижують гідність учня, зіставлення поведінки, контрасту, докору, прояв обурення, осуд, попередження з погрозами. Учителі на кожному кроці демонструють власну зверхність, через що відповіді учнів завжди невпевнені, ініціатива їх не підтримується.

За своїм характером і семантикою відносини на рівні елементарного співпорядкування, як правило, напружені, здебільшого наступальні та агресивні.

Співробітництво передбачає готовність учня до такої взаємодії з учителем: дитина потрапляє у становище вчителя, починає глибше розуміти його поведінку в тій чи іншій ситуації, в думках ставить себе на його місце, підтримує його авторитет.

Співпраця - це взаємодія, яка спирається на співпорядкування, причому така взаємодія, за якої учитель і учень об'єднані як рівноправні партнери спільним педагогічним діалогом спрямованим на диференційовано-колективні форми взаємодії у вихованні.

Співтворчість - це суб'єкт-суб'єктна взаємодія, під час якої педагог і учні об'єднані творчим діалогом-пошуком нерозкритих потенційних можливостей навчально-виховного процесу з метою активного саморозвитку і самовираження особистості кожної людини, а також виявлення найкращих духовних якостей, всього арсеналу педагогічних засобів і творчих здібностей учителя і учня.

Співпраця і співтворчість вимагають таких специфічних рис учителя, як товариськість, доброзичливість, відкритість, співчуття, співпереживання, співучасть і т.д.

5. Методи контролю та самоконтролю вихованості учнів

Управління цілісним педагогічним процесом неможливе без зворотного зв'язку, який несе характеристику його результативності. Виконати цю функцію допомагають

Щоб оцінювати ефективність виховного процесу, необхідно вивчати діяльність і поведінку вихованців.

Під ефективністю виховання розуміють ступінь відповідності результатів, які досягаються, поставленим цілям виховання.

Про показники вихованості можна судити по ступеню їх участі у всіх основних видах діяльності, яка відповідає їх віку: ігровій, навчальній, трудовій, суспільній та інші результативності цієї участі.

До показників вихованості особистості необхідно віднести також і її інформованість, передусім в моральній, культурній, естетичній та ін. галузях.

До основних методів контролю відносяться: 1) педагогічне спостереження за учнями; 2) бесіди, направлені на виявлення рівня вихованості; 3) опитування (анкетні, усні); 4) аналіз результатів загальносуспільної діяльності.

Педагогічні спостереження характеризується безпосереднім сприйняттям діяльності, спілкування, поведінки особистості в цілісності і динаміці їх змін. Буває: безпосереднє, опосередковане, відкрите і закрите, неперервне і дискретне, монографічне і вузьке спостереження.

Бесіди з учнями допомагають педагогам вияснити степінь інформованості особистості в області ідейно-моральних проблем, норм і правил поведінки, виявити причини відхилень від виконання цих норм, коли вони спостерігаються. Одночасно вчитель фіксує думки, висловлювання учнів, щоб оцінити і якість свого вихованого впливу, ставлення дітей один до одного, їх симпатії, антипатії тощо.

В навчальних групах використовуються психологічні опитувальники, які виявляють характер стосунків між членами колективу. Використання опитувальників непроста справа, при їх складанні потрібно дотримуватися деяких правил, наприклад не ставити питань в прямолінійній формі, зміст відповідей повинен давати відомості.

Для контролю за ходом виховання школярів застосовують і такий більш складний метод, як свідоме включення учнів в такі види діяльності і спілкування, в яких вони можуть найбільш повно проявити ті чи інші сторони своєї вихованості.

Завершується контроль за ходом виховної роботи оцінюванням не тільки результатів вихованості учнів, а й рівня виховної діяльності вчителя (майстра виробничого навчання) і навчального закладу в цілому.

При оцінюванні виховної роботи вчителя необхідно брати до уваги його вміння користуватися сучасними методами, формами і засобами виховання, диференційовано підходити до учнів, ґрунтовно характеризуючи їх поведінку і старання, роль вчителя в трудовому вихованні і профорієнтації, характер взаємодії вчителя і учнів.



6. Завдання класного керівника

На ранніх етапах розвитку колективу класний керівник висуває конкретні завдання виховання і, спираючись на учнівський колектив, проводить різноманітну виховну роботу з групою та окремими учнями. При цьому він враховує вікові особливості учнів, рівень їхніх знань та етап успішності, дисципліни в групі, наявність таких якостей, як працьовитість, колективізм, усвідомлення громадського обов'язку.

Конкретні завдання виховної роботи класних керівників залежать і від виробничого оточення, в якому знаходиться навчальний заклад.

Практична реалізація цих завдань покликана зрештою сприяти всебічному розвиткові особистості на основі комплексного підходу до організації виховання.

Завдання:

1) Формувати основи світогляду;

2) Виховувати політичну свідомість та розвивати суспільну активність;

3) Виховувати мораль, свідому дисципліну та культуру поведінки;

4) Виховувати свідоме ставлення до навчання, розвивати пізнавальну активність та культуру розумової праці;

5) Виховувати працьовитість, розширювати політехнічний кругозір, підготувати до свідомого вибору професії;

6) Виховувати громадянську відповідальність;

7) Виховувати основи естетичної культури і розвивати художні здібності;

Фізично вдосконалювати, зміцнювати здоров'я дітей.



Лекція №6

Тема: Методика організації діяльності та формування досвіду суспільної поведінки

План

1. Технологія організації діяльності учнів.

2. Формування навичок і звичок поведінкової сфери особистості.

3. Режим життя і діяльності учнів як умова ефективного формування навичок і звичок поведінки.

4. Методика формування культури поведінки учнів.

Рекомендована література:

1. Карпенчук С.Г. Теорія і методика виховання: Навч. посібник. - К.: Вища шк., 1997. - 304 с.

2. Методика воспитательной работы: Учеб пособие для студенов пед. интов/ Ю.П. Азаров, Л.М. Байтенова и др.; Под ред. Л.И. Рувинского. М.: Просвещение, 1989.-- 316 с.

3. Методичні рекомендації щодо організації та проведення виховної роботи в професійно-технічному навчальному закладі// Інформаційний збірник Міністерства освіти і науки України.- №21. -2001. - С. 11-17

4. Мойсеюк Н.Є. Педагогіка: Посібник для студентів вищих навчальних закладів - К.: Видавничий центр «Академія», 2001. - 608 с.

5. Педагогічна книга майстра виробничого навчання: Навч.-метод. посібник/ Н.Г. Ничкало, В.О. Зайчук, Н.М. Розенберг та ін.: За ред. Н.Г. Ничкало. -- К.: Вища школа, 1992. -- 333 с.



1. Технологія організації діяльності учнів

Поведінковий або дієвий компонент особистості формується в залежності від того, що робить людина, як, навіщо, заради чого вона здійснює цю діяльність, як вона ставиться до діяльності і до людей, з якими вона здійснюється.

Учні включені в різноманітні види діяльності: навчально-пізнавальну, громадську, фізично-оздоровчу, професійну та діяльність за інтересами.

Виховна ефективність діяльності залежить від ряду умов:

- визначення конкретної мети і завдань діяльності та усвідомлення їх учнями;

- мотивація участі учнів в діяльності;

- планування діяльності;

- наявність зразку для діяльності (що робити і як робити);

- організація діяльності учнів з урахуванням їх потреб в активності і самостійності;

- контроль за діяльністю учнів;

- аналіз і корегування діяльності;

- підведення підсумків діяльності;

- колективний характер діяльності.

При організації колективної діяльності необхідний особливий підхід.

Добре зарекомендувала себе методика організації колективної діяльності, запропонована І.П. Івановим. Яка отримала назву колективна творча справа (КТС).

У відповідності з КТС діяльність учнів розглядається у вигляді відповідних етапів, кожен з яких відповідає певному етапу КТС. Їх 6.

1. Попередня підготовка КТС: вибір справи, визначення мети і завдань, вибір напрямків діяльності;

2. Збір-старт - вибір ради КТС, колективне планування і утворення творчих груп (3,5,7 чол.), видача завдань на створення проекту проведення колективної творчої справи;

3. Підготовка КТС: кожна творча група пропонує свій проект виконання КТС, відбувається обговорення цих проектів і приймаються рішення;

4. Підготовка до проведення КТС за прийнятим проектом;

5. Проведення КТС;

6. Підведення підсумків.

Прикладом КТС можуть слугувати: КТС «Осінній бал», «Світ твоїх захоплень», «Збережемо місто від екологічного лиха!» тощо.

2. Формування навичок і звичок поведінкової сфери особистості

Поведінка - це діяльність, яка проявляється у взаємодії з оточуючим середовищем і опосередкована зовнішньою (руховою) та внутрішньою (психічною) активністю.

Поведінка - це надто складний феномен, а тому її формування необхідно здійснювати, виділяючи в ній окремі елементи.

Найменшою одиницею поведінки є вчинок (певна дія чи стан особистості).

Поведінка - це сукупність вчинків, але вчинок може бути моральним і аморальним, тому за одним зовнішнім проявом поведінки не можна судити про рівень соціально-позитивної поведінки людини.

Формування позитивної поведінки потребує формування суспільно-цінної мотивації.

Можливо 3 співвідношення між суспільно-цінною діяльністю та особистісно-значимим мотивом.

1. Суспільно-цінна діяльність = особистісно-значимому мотиву;

2. Суспільно-цінна діяльність ? особистісно-значимому мотиву, але зовнішня дія буде відповідати соціальним нормам за певних умов;

3. Суспільно-цінна діяльність ? особистісно-значимому мотиву (аморальна поведінка).

Для того, щоб сформувати соціально-ціннісну поведінку необхідно формувати моральні звички поведінки.

Звичка - це друга натура людини - це стійка форма соціально-цінної (нецінної) поведінки, яка стає життєвою потребою людини.

Формування звичок соціально-цінної поведінки починається з формування навичок - автоматизованих дій.

Формується навичка в результаті неодноразового повторення одних і тих же дій, тому основним методом формування навички є метод навчання - організація планомірного і регулярного виконання певних дій з метою перетворення їх на звичні форми поведінки.

Щоб навичка перетворилася у звичку - необхідне тренування в виконанні навичок.

Сформовані звички надзвичайно стійкі, а тому важко піддаються перевихованню.

Методика ефективного формування звичок потребує виконання ряду вимог:

1) опора на наявний життєвий досвід (рівень) учня;

2) єдність впливу на свідомість, почуття і поведінку;

3) формування позитивної мотивації;

4) створення під час формування навичок і звичок позитивної емоційної, зовнішньої атмосфери;

5) зосередженість на формуванні певної звички (системи подібних звичок та доведення цього процесу формування до її повної сформованості);

6) єдність, послідовність у вихованні звичок з боку всіх, хто виховує особистість.



3. Режим життя і діяльності учнів як умова ефективного формування навичок і звичок поведінки

Таким чином, важливою умовою формування навичок та звичок є режим.

Режим - це засіб зовнішньої організації учнів і учнівського колективу за умови заповнення її внутрішнім змістом. Основними ознаками правильного режиму є:

- доцільність режиму: всі норми режиму повинні мати певний сенс для учня;

- точність правил і режиму - у правилах життя і розпорядку не повинно бути винятків, послаблень;

- врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів;

- загальність - це обов'язковість всіх правил і норм режиму.

Моральні звички людини як стійкі форми поведінки позначаються на її культурі поведінки.

Культура поведінки - це виконання людиною норм, правил співжиття завдяки чому не тільки підтримується загальний порядок, а й відбувається доцільне сприятливе спілкування між людьми, зберігаються і дотримуються нормальні умови праці, відпочинку, творчої діяльності, проявляється турбота, увага людини до людини.

Культура поведінки забезпечується такими основними моральними звичками:

1) звички до ввічливості - це звички, які виражають емоційний тон спілкування з людьми:

- привітно вітатися під час зустрічі;

- привітно прощатися;

- ввічливо звертатися до людини під час спілкування;

- рахуватися в процесі спілкування з інтересами інших.

2) звички виявлення уваги і передбачливості у ставленні до людей, готовності прийти на допомогу;

3) звички, пов'язані з гарними манерами:

- триматися природно-невимушено і гідно;

- бути гостинним хазяїном і нерозв'язним гостем;

- вислуховувати співбесідника, не перебивати його, нав'язуючи свою точку зору;

- шанобливо відповідати на запитання.

4) звички турбуватися про інших;

5) звички до стриманості - уміння гальмувати свої емоційні прояви;

6) звички до точності. Точність - характеристика особистої поведінки, що проявляється в організованості людини.

4. Методика формування культури поведінки учнів

Для формування звичок моральної поведінки майстер виробничого навчання повинен володіти системою методів, серед яких особливе місце посідають такі методи: педагогічна вимога, громадська думка, метод прогнозування, метод змагання, метод використання виховуючи ситуацій.

Педагогічна вимога - це метод впливу, за допомогою якого майстер виробничого навчання викликає, стимулює, гальмує ті чи інші дії учня; або виявлення і формування певних моральних якостей.

Вимога має різні форми прояву:

1) пряма вимога - це вимога до учня, чи колективу, виражена в авторитетній формі (щоб вимога була ефективною необхідно вимовляти її рішучим холодним тоном; речення не повинно включати частки «не»; вимога повинна бути звернена до конкретного учня; кожна пряма вимога повинна враховувати вікові та індивідуальні особливості учнів щоб бути посильною для виконання; поставивши пряму вимогу, майстер виробничого навчання повинен обов'язково добитися її виконання);

2) непряма вимога або опосередкована проявляється:

- вимога - порада;

- вимога - довіра;

- вимога - недовіра;

- вимога - прохання;

- вимога - натяк;

- вимога - схвалення;

- вимога - осуд;

- вимога - погроза.

Непряма вимога відрізняється від прямої тим, що стимулом до дії учнів стає не стільки сама вимога, стільки спричинені нею психологічні фактори.

Вимога-порада - це звернення до свідомості учня з метою переконання його в доцільності, необхідності саме таких дій. Використовувати вимогу-пораду доцільно тоді, коли майстер виробничого навчання впевнений в повазі учня до думки майстра виробничого навчання, коли впевнений, що учень здатний зрозуміти сутність і доцільність цієї порати.

Вимога-довіра - це вимога, яку можна використовувати тоді, коли між педагогом і учнем склалися душевні товариські стосунки. Частіше всього в ПТНЗ вимога-довіра виражається в певних дорученнях, які викладач дає учню.

Значно рідше вживається вимога-недовіра. Ця форма впливу буде ефективною за умови авторитету педагога в очах учнів. Застосовувати вимогу-недовіру доцільно до тих учнів, , у яких дещо завищена самооцінка.

Вимога-прохання. Це один з найбільш часто вживаних засобів впливу, форма виявлення співробітництва, взаємної довіри і поваги. Ця вимога свободи вибору дії, а тому вона повинна виголошуватися так, щоб учню здавалося, що він діє за власним бажанням. Як правило вимога-прохання спрацьовує у всіх випадках і практично по відношенню до всіх учнів.

Вимога-натяк - це непомітна іншим форма опосередкованої вимоги, погляд, окрема фраза, окремий жест викладача, який спрямований на конкретного учня. Головне призначення вимоги-натяку дати поштовх до дії, яка в учня вже сформована. Але вимога-натяк спрацює в тому випадку, коли учень чи колектив розуміє сутність цього натяку.

Вимога-схвалення - це похвала, стимул, який використовується, коли є необхідність викликати позитивні почуття, ще раз їх пережити. Ця вимога використовується переважно по відношенню до учнів, які старанні, але не завжди досягають необхідних результатів.

Вимога-осуд - це негативна оцінка, що відіграє роль гальма небажаних вчинків учнів. Вона спрямована на те, щоб викликати в учня почуття сорому, розкаяння. Форма вираження непрямої вимоги-осуду повинна здійснюватись через вираження негативних емоцій, які переживає викладач від дій учня.

Вимога-погроза - це умовна вимога, надзвичайно сильний засіб, який спрямований на переоцінку учнем своїх дій, вчинків, але вимога-погроза повинна бути педагогічною, не чинити учневі зла, спричиняти душевний біль, пригнічення, почуття страху. Критерієм ефективності вимоги-погрози служить звернення учня до педагога за допомогою.

Громадська думка- це система загальних суджень людей, яка виникає в процесі спільної діяльності і спілкування і виражає їх ставлення до різних явищ, подій, навколишньої дійсності. Громадська думка виступає одночасно як метод виховання і як його результат. В громадській думці, як методі виховання органічно взаємопов'язані думка колективу і думка особистості, а тому формування громадської думки - надзвичайно складний процес. Необхідно спочатку формувати правильну, здорову, особисту думку кожного учня як систему поглядів, оцінювальних суджень, уміння висловлювати власну думку, уміння критикувати інших і сприймати критику, прислухатися до думки інших і захищати власну думку. Тільки при наявності правильних особистісних думок можна використовувати громадську думку колективу.

При використанні громадської думки необхідно пам'ятати, що вона призначена виконувати виховну функцію, а не функцію пригнічення, подавлення учня.

Метод прогнозування- це передбачення перспектив в діяльності учня. В основі цього методу лежить прагнення особистості до здійснення своєї мрії, мети, проекту. Цей метод забезпечує цілеспрямованість і доцільність діяльності і вчить учнів прогнозувати своє життя. Методика використання методу прогнозування була чітко розроблена А.С. Макаренко і знайшла своє відображення в системі перспективних ліній.

Метод створення виховуючи ситуацій

Училищне життя учнів являє собою систему різноманітних ситуацій, в системі яких учню необхідно примати ті чи інші рішення, тому викладачу з метою формування у учнів необхідних звичок моральної поведінки треба створювати відповідні виховуючи ситуації.