Педагогічні засади формування економічної культури студентської молоді в освітньому середовищі вищого навчального закладу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Державний заклад

„Луганський національний університет імені Тараса Шевченка”

Інститут педагогіки і психології

Кафедра педагогіки

Магістерська робота за спеціальністю 8.18010021 „Педагогіка вищої школи”

ПЕДАГОГІЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ КУЛЬТУРИ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ В ОСВІТНЬОМУ СЕРЕДОВИЩІ ВНЗ

Максимова Зоя Пилипівна

Науковий доцент, кандидат педагогічних

керівник наук Iгнатович О.Г.

Старобільськ - 2016

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи формування економічної культури студентської молоді

1.1 Формування економічної культури студентів як педагогічна проблема

Висновки до Розділу І

1.2 Зміст і структура економічної культури майбутнього фахівця

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність даного дослідження визначається сучасним значенням взаємин особистості і власності, а також трудових відносин, що входять в предметну сферу економічної науки.

Завдання формування економічної культури майбутнього фахівця вимагає від системи освіти створення цілісних і фундаментальних розробок в області цільових, змістових і процесуальних аспектів професійної підготовки фахівців, орієнтованих на ринкову економіку стосовно до реалій вітчизняної соціально-економічної, культурної, етнодемографічної господарської практики, що відповідає національним інтересам країни в епоху глобалізації.

Розширення предмета економіки як науки, що вивчає поведінку людей в сферах виробництва, споживання (consumption), розподілу (distribution) і обміну (exchange), досліджується товарно-грошові відносини, а людини, яка шукає найбільш оптимальні шляхи реалізації своїх потреб і себе як цілісності в навколишній світ, зажадало пошуку та методологічної основи проектування економічної культури.

В якості такої може виступити особистісно-діяльнісний підхід, який орієнтує дослідників на вивчення економічної культури як особистісного феномена, як позиції, як інструменту самореалізації і як сфери діяльності.

Розглядаючи економічну культуру як діяльність, ми знаходимо інструмент пояснення і проектування всіх новоутворень в цьому феномені.

Дoстатньо прoблемними є уявлення студентів o мoральнoй стoрoні професійної діяльності. До сих пір провідним мoтівoм, істотним для мoлoді в її oріентаціі на зайняття професійною діяльністю в галузі економіки, є можливість отримували «легкі гроші». Інститут власності обґрунтовується з позицій сучасного економічного мислення (С. Булгаков, А. Фліер, С. Франк) не в якості абсолютного права особистості довільно розпоряджатися певною сферою благ, а в функціональному значенні як форми служіння суспільству і надає можливість здійснення волі і свободи людини.

Провідні ціннісні нормативи економічної культури в умовах ринкової економіки зумовлюють такі характерні риси «людини економічного», як націленість на досягнення і успіх, рівні для всіх економічні можливості, конкуренція, підтримка інноваційної діяльності, якість роботи, професіоналізм, тісна залежність соціальної мобільності від якості своєї діяльності і ініціативи.

Науковий термін «економічна культура» вже отримав свою самостійне життя в побуті теоретичного і прикладного знання. Ємність, складність і неоднозначність даного поняття вимагають наявності широкого методологічного контексту наукового пошуку, який забезпечував би комплексність, міждисциплінарність і гуманітарну орієнтацію досліджень.

Категорія «економічна культура» стала розроблятися в дослідженнях, переважно в економічних і соціально-психологічних (О. Діл, Н. Кеннеді, Т. Пітерс, Р. Уотермен, У Оучи, І. Ансофф, Д. Сінг, Р. Рюттінгер і ін .).

Важливе місце в систематизації поняття займають роботи з економічної етики, присвячені різним аспектам економічного розвитку, співвідношенню моралі і економічної культури (О. Кабачек, П. Козловський, М. Корягіна, С. Логіновскій, Н. Макашева, Е. Михайлова, М. Олсон , А. Ріх, А. Сіно, І. Устіян).

Теоретичні аспекти економічної культури з позицій діяльнісного підходу, представлені в дослідженнях по психології (В. Автономов, Т. Долгопятова, Н. Железнякова, А. Земцов, В. Костюченко, Ю. Красновський, Е. Лаврик, С. Малахов, Л. Малков, В. Тамбовцев, В. Фальцман, К. Ерроу), розглядають мотиви економічної поведінки і особливості мислення при вирішенні економічних задач, але не описують поведінку людини господарюючого, з новим менталітетом служіння суспільству.

Становлення інформаційного суспільства та процесів, супутніх йому, змусило вчених і дослідників звернути увагу на поняття «освітній простір». У суспільстві і в суспільному житті освітнього простору проявляє себе в певному виді:

· освітній простір - це структурний співіснування і взаємодія будь-яких можливих освітніх середовищ, їх компонентів, освітніх подій;

· відрізняються освітні простори різних епох і культур;

· освітній простір може бути локалізовано і існувати в певних межах: освітній простір вищого навчального закладу, освітній простір регіону, країни;

· процеси глобалізації зумовили виникнення єдиного освітнього простору - сукупності всіх суб'єктів, прямо або побічно беруть участь в освітніх процесах або зацікавлених в них. [Новиков А.М. Принципы построения системы непрерывного профессионального образования // Педагогика. -- 1998. -- № 3.].

Частина дослідників в галузі соціології вважають, що соціальний простір виникає в процесі соціальної взаємодії, наприклад:

? соціальний простір являє собою систематизовані перетину зв'язків між соціальними позиціями, що володіють силовим впливом на людей, що займають дану соціальну позицію (П. Бурдьє);

· соціальний простір є мережею подій в певний момент часу (П. Штомпка);

· спосіб організації соціального простору є спосіб прояву соціального контролю, форма влади, що створює концепцію дисциплінарного простору (М. Фуко);

· соціальний простір як семіотичний процес розмежування на внутрішнє і зовнішнє (Ю. Лотман).

Внутрішній простір сприймається як упорядковане, організоване, значуще, а зовнішнє - невпорядковане, хаотичне.

Кордон між внутрішнім і зовнішнім простором носить символічний характер і проявляється через мову, знання, ритуали.

Об'єктивний характер освітнього простору пов'язаний з тим, що в освіті як соціальному інституті відображені ті потреби суспільства, які були обумовлені історичним розвитком, волюнтаристські рішення в освіті зазнавали краху, оскільки не були згідні «духу часу».

Можна говорити про освітньому просторі як категорії, в якій відображено знання про всі доконаних і можливих (або неможливих, тобто небажаних, неприпустимих) події, що асоціюються з утворенням.

Суб'єктивний характер освітнього простору відображає уявлення про освітньому просторі конкретного суб'єкта освітнього процесу, знання якого обмежені як суб'єктивними факторами, так і об'єктивними. Можна сказати, що саме соціокультурний рівень людини сприяє об'єктивізації уявлень про освітньому просторі.

Наступні протиріччя між:

· неухильно зростаючими потребами суспільства в становленні людини культури в системі професійної підготовки і недостатньою розробленість педагогічних умов, змісту, форм і методів формування економічної культури студентської молоді в умовах освітнього простору вузу;

· необхідністю реалізації нових освітніх стандартів в системі вищої професійної освіти на основі компетентнісного підходу та недостатньою розробленість їх змісту в умовах дворівневої системи вищої освіти;

· педагогічним потенціалом гуманітарних дисциплін щодо формування економічної культури студентської молоді в освітньому просторі вузу і його недостатньою реалізацією в процесі навчання у вузі;

· об'єктивною необхідністю створення освітнього середовища вузу на основі принципу національно-культурної доцільність і недостатньою науково-теоретичної і практичної її розробленістю в аспекті формування культурної ідентичності студентів на основі загальнолюдських цінностей.

Мета дослідження - теоретично обґрунтувати педагогічні умови формування економічної культури студентської молоді в освітньому просторі вузу.

Об'єкт дослідження - процес професійної підготовки студентської молоді в освітньому просторі вузу.

Предмет дослідження - педагогічні умови формування економічної культури студентської молоді в освітньому просторі вузу засобами дисциплін гуманітарного спрямування.

· Гіпотеза дослідження полягає в припущенні про те, що формування економічної культури студентської молоді в освітньому просторі вузу в процесі вивчення фахових дисциплін гуманітарної спрямованості буде більш ефективним при реалізації наступних педагогічних умов: виявленні потенціалу гуманітарних дисциплін у педагогічній підготовці студентів по формуванню їх економічної культури відповідно до специфіки їх професійної діяльності: областю (освіта, соціальна сфера, культура); об'єктом (навчання, виховання, розвиток, освіта, освітні системи); видами (педагогічна, культурно-просвітницька);

· розробці змісту програм фахових дисциплін гуманітарної спрямованості (общепедагогической, методичної та мовної підготовки, а також педагогічної практики, науково-дослідницької та виховної діяльності студентів) відповідно до стандартів третього покоління;

· визначенні форм, методів і технологій формування економічної культури студентської молоді в освітньому просторі вузу для оволодіння ними практичними вміннями і навичками самореалізації в сфері професійної діяльності;

· проектуванні освітнього середовища вузу, що сприяє формуванню економічного світогляду особистості студента, її емоційно-ціннісного ставлення та ефективної взаємодії з представниками інших соціальних груп, а також моральної поведінки.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ КУЛЬТУРИ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ

1.1 Формування економічної культури студентів як педагогічна проблема

Як показав проведений аналіз наукових праць, що розглядають педагогічну проблему формування професійної та економічної культури особистості, основним для них залишається твердження, що знання людей, досвід, уміння, навички, можливості розвитку своїх професійних і особистісних якостей визначають ту роль, яку відіграє в суспільному розвитку освіта і культура, підкреслюється культуротворча суть людини і людинотворча суть культури. Основу культури становить сукупність історично набутого соціального досвіду, який без трансляції від покоління до покоління, що здійснюється засобами освіти, стає неможливим [15]. Зростає також і роль науки у створенні педагогічних технологій, адекватних рівню суспільної свідомості [34].

Головною метою подальшої реформи освіти є гармонійний розвиток особистості, творчих здібностей фахівця, становлення культурного, інтелектуального потенціалу країни. Зміни в освіті, пов'язані зі впливом часу, визначаються, насамперед, майбутнім країни, її інтелектуальними можливостями. Загальновідомо, що розвиток у трудовій, виробничій діяльності залежить від того, хто буде займатися цією діяльністю. Мотивацію вибору формує багато чинників, але головне - це освіта, професійне становлення фахівця. Дослідження цього феномена в педагогічній науці відносять до проблем професійного навчання і виховання як базових категорій, що визначають процес формування професійної культури особистості.

В.В. Давидов увів у науковий обіг термін «змістовне узагальнення», що означає теоретичний образ, сформований у свідомості шляхом розумових операцій, які встановлюють єдність системи понять і їхніх взаємозв'язків і що являє собою, таким чином, узагальнення узагальнень. Узагальненням такого рівня є і поняття особистості. Особистість, на думку В.В.Давидова, це психічна, духовна сутність людини, що виступає в різноманітних узагальнених системах як сукупність соціально значущих властивостей людини; система відношення людини до світу і ваємодії зі світом, ставлення до себе і відносини з самим собою; система соціальних ролей, сукупність поведінкових актів; усвідомлення навколишнього світу і себе в ньому; система потреб; сукупність здібностей, творчих можливостей; сукупність реакцій на зовнішні умови і т.п. Усе це створює змістовне узагальнення «особистість» [16]. У руслі окресленого напряму проблема формування цілісної особистості, здатної активно пізнавати і перетворювати навколишній світ, стає однією з провідних у сучасній педагогіці. Серед основних критеріїв оцінки, поряд із загальновідомими (продуктивність, інтенсивність праці, рівень кваліфікації), останнім часом все більше під поняттям рівня розвитку особистості фахівця розглядають і розуміють якості «загальна культура», «професійна культура», «культура фахівця», «економічна культура», «ділова культура». «За сутністю, саме ці якості є найбільш важливим ресурсом людства. І навчитися використовувати їх для блага всіх разом і кожного зокрема ось той новий рубіж, який необхідно подолати нашому поколінню», так писав філософ, засновник Римського клубу А. Печчеї у своїй книзі «Людські якості» [67, с. 47].

Проведемо коротку експлікацію поняття «формування». Формування «...це процес розвитку особистості під впливом зовнішніх і внутрішніх факторів» [33, с. 39]. Фактор лат. «factor» той, що робить, рушійна сила, причина будь-якого процесу [88, с. 523]. Формування виступає як фактор розвитку особистості і означає її становлення, набуття сукупності стійких властивостей і якостей. Формувати - це значить надавати певну форму чому-небудь [16].

У науково-педагогічній літературі велика увага приділяється точності визначення поняття «культура». Культура як філософське, педагогічне, психологічне й економічне поняття має різні значення [40]. Ретроспективний аналіз його почнемо з філософських, як найбільш розроблених, дефініцій. «Культура» у філософській літературі трактується, як усе, що становить цінності для людини і є соціальною людською діяльністю [67]. У XIX -XX ст. філософи і видатні духовні мислителі Д.Л. Андреєв [9], М.О. Бердяєв [2], В.С. Соловйов [67] через теологічне тлумачення розглядають культуру, як таку, що бере свої витоки з віри, християнсько-православного світогляду, народних традицій. Але існують й інші підходи до цієї проблеми, які ми виокремимо.

Зокрема, нами простежується філософсько-історичний підхід (Вольтер, І.Г. Гердер, Г.В. Лейбниць, М.Е. Монтень, І. Кант). Культура в їхньому розумінні є синонімом інтелектуального, морального, естетичного, розумового вдосконалення людини в ході її історичної еволюції. Культура пояснюється як друге народження людини. В.Б. Чурбанов писав, що народжені майже без інстинктів, ми тільки шляхом вправ протягом всього життя виховуємося до рівня людяності, і на цьому ґрунтується наша здатність як до удосконалення, так і до псування і розкладу. За бажанням ми можемо дати цьому другому народженню людини, що проходить крізь усе його життя, назву, пов'язану з обробкою землі - «культура», або з образом світла - «просвітництво» [98].

Філософсько-антропологічний підхід. Культура в цьому випадку трактується як вираження людської природи (Арнольд Гелен, Жак Маритен, Едуард Тайлор [10]). Такий підхід передбачає осмислення походження людини.

Соціально-ціннісний (аксіологічний) підхід, на характеристиці якого зупинимися більш детально, так як вважаємо його найбільш значущим для нашого наукового дослідження. Культура осмислення і переживання реальності, що вимагає індивідуального творчого сприйняття, обумовлює становлення цілісної особистості як носія культури. Аксіологічний підхід трактує культуру як сукупність цінностей; виділяє людину в ній як найвищу цінність і мету розвитку суспільства. Складний характер соціальних мотивів людини пояснюється тим, що, виконуючи суто економічні функції, вона виступає одночасно і як продукт, і як носій і творець культури.

Визначення культури, характерні для її аксіологічного розуміння: культура - це міцні вірування, цінності і норми поведінки, які організовують соціальні зв'язки й роблять можливою загальну інтерпретацію життєвого рівня (У. Бекет). Серед учених-філософів, які розглядали культуру з точки зору цінностей, необхідно виділити В.П. Андрущенка [10], С.Ф. Анісімова [17], А.І. Арнольдова [15], В.Б. Чурбанов [98], В.А.Комеліна [55], В.Ф. Щербина [99], В.М. Гриньова [40], Н.А. Тітова [93], Л.В. Тандир [92], Л.Н. Пономарьов [81]. У їхніх роботах панує твердження: щоб виник новий тип суспільства, повинна виникнути нова культурна матриця.

П.А. Флоренський, зокрема, відзначав, що культура - це геном соціального життя [95]. У житті суспільства культура відіграє приблизно ту ж роль, що і спадкова інформація, яка передається від покоління до покоління і трактується як фактор організації й створення життя суспільства. Філософська література неодноразово підкреслювала значущість, безмежну актуалізованість розробки зазначених аспектів, але й у ній відсутні сутнісні напрями в теорії культури.

Філософський аналіз культури здійснений також Л.Г. Абрамова [2], Ю.Р. Вишневським [29], М.С. Злобіним [42], М.С. Каганом [49], М.В. Межуєвим [68], В.А.Розумним [86], В.К. Скатерщиковим [89], Л.В. Сохань [91]; ця проблема інтенсивно розглядалася О.Г. Дробницьким [42], В.П. Тугариновим [89], А.К. Уледовим [92], Г.П. Францовим [94], В.Б. Чурбановим [95] та ін. У їхніх роботах особливої актуальності набуває питання формування професійних цінностей особистості. Дослідженням ціннісного підходу до культури, зокрема, професійної, займалися і займаються нині філософи Є.А. Мамчур [69], В.М. Шердаков [96], Б.Г. Юдін [98] та ін.

Як вважає Л.П. Буєва, культура виявляє себе в історично-конкретній сукупності знаково-символічних систем, що мають здатність акумулювати досвід буття: у вигляді способів сприйняття, мислення, пізнання, переживання і дії, у вигляді знань, цінностей, способів і критеріїв оцінки, нормативів, цілей, які зберігають і репродукують досвід морально-духовної діяльності в суспільному і особистому менталітеті. Нарешті, це техніка і технологія всіх форм практичної діяльності людини у світі, комунікаціях, взаємодії і спілкуванні [24]. На думку А.І. Радугіна, культура містить у собі декілька основних елементів: пізнавальний, знаково-символічний; ціннісно-пізнавальну систему (життєвозмістовний, універсальний, суспільного визнання, міжособистісного спілкування, демократичний елементи) [86].

А.І. Арнольдов у поняття “культура” включає суспільні відносини між людьми зі створення, засвоєння, збереження, поширення матеріальних і духовних продуктів культурної діяльності людей, з одного боку, і формування самих людей як суб'єктів культурної життєдіяльності, сфери прояву сутнісних сил - з іншого [12]. Культура виступає в цьому випадку формою творчої діяльності; охоплює духовну і матеріальну сфери існування суспільства і постає перед нами, як форма прояву свободи та творчості, як засіб самореалізації основних цінностей людини. Е.С. Маркарян трактує поняття «культура», виділяючи діяльнісний і особистісно-творчий підхід до дослідження проявів культури [68]. М.С. Каган, як і Е.С. Маркарян, вважає, що концепція культури повинна будуватися на аналізі людської діяльності [58]. Отже, культура є основою розвитку людської індивідуальності, особистості, яка втілює загальнолюдські цілі й прагнення, тобто має вселюдський сенс.

Варто зафіксувати поняття «культура» у процесі розгляду в тому його розумінні, в якому воно закріплене сьогодні у свідомості, - її багатозначність, розмитість окреслень, використання і застосування в різноманітних відносинах. Ще в 60-і рр. XX в. А. Кребер і К. Клакхон, аналізуючи тільки лише американську культурологію, називали цифру - 237 дефініцій. За останніми даними, деякі дослідники нараховують понад 500 визначень культури, які розширюють і поглиблюють сутність цього поняття [15]. Таке семантичне і змістове теоретичне розмаїття визначень свідчить про поліфункціональність, ємність, різноманіття світу культури і поняття, що його виражає. Різнобічність трактувань, на нашу думку, пояснюється ще й тим, що культура виражає глибину і безмежність людського буття. Як правило, кожен дослідник розглядає одну зі сторін окресленого феномену.

У педагогічному осмисленні теоретичних основ культури як наукового поняття виділяють зазвичай три етапи еволюції уявлень про цей феномен: раціоналістичний (ХVІІІ - XIX ст. ст.), біологічно орієнтований (кінець XIX - початок XX ст.), плюралістичний (XX ст.). Мова не йде про протиставлення діяльнісного розуміння культури, наприклад, аксіологічному, як ніби-то «об'єктивно наукового» - «суб'єктивному», а лише про те, як пов'язати між собою ці визначення культури в рамках єдиної культуропедагогічної теорії [3, 48].

У нашій роботі ми спиралися на діяльнісний аспект поняття «культура». Культура, за твердженням І.Ф. Ісаєва, являє собою процес розвитку самої людини як суспільної істоти, як цілісної і гармонійної особистості, як спосіб її існування, міра її індивідуальної, моральної, естетичної і фізичної досконалості [48]. М.В. Владика розглядає культуру як систему надбіологічних програм людської діяльності в їх історичному розвитку, поведінці і спілкуванні, що виступають умовою відтворення і зміни соціального життя у всіх його проявах [31].

Проведений аналіз дозволяє констатувати той факт, що культура розглядається в педагогіці і психології як специфічний спосіб організації і розвитку людської життєдіяльності, представленої в продуктах матеріальної і духовної праці. Незалежно від підходу до проблеми культури, практично всі дослідники відзначають, що культура характеризує життєдіяльність особистості, групи, суспільства в цілому; є специфічним способом буття людини, має свої просторово-часові межі; розкривається культура через особливості поведінки, свідомості і діяльності людини, так само як і через речі, предмети, твори мистецтва, знаряддя праці, через мовні форми, символи і знаки. Суб'єктом виникнення й освоєння культурних об'єктів є людина, конструктивна активність якої має відбиток педагогічних відносин минулого і простирається в майбутнє. Це найбільш значущий прояв культури й особистості, культури й суспільства.

Наведені поняття й уточнення мають важливе значення для подальшого дослідження, оскільки ступінь розвитку сутнісних сил суб'єкта, досягнутий в результаті його культурної діяльності, характеризує його культурний рівень. Він відображає ступінь прилучення до загальносвітових духовних цінностей і ступінь оволодіння суб'єктом знаннями, вміннями, навичками, ідеями, накопиченими людством за весь період своєї історії, а також рівень його освіченості і вихованості як синтетичну характеристику розвитку. Тому про загальну культуру особистості можна говорити не тільки як про функціональну, але і як про динамічну характеристику [15].

Загальна культура особистості - це синтез духовно-моральної, професійної, естетичної, ідеологічної, національної, екологічної, правової, економічної культури, оскільки в основі її лежить особливе відношення особистості до навколишнього середовища, дійсності, специфічні способи її освоєння.

Таким чином, взаємозв'язок культури і діяльності особистості проглядається, насамперед, в тому, що культура стає тим загальним підгрунтям, на якому стає можливою професійна діяльність особистості, а у професійній підготовці студентів культура виступає суспільною цінністю, пов'язаною з кінцевою метою навчання; в основі критеріального визначення культури виступає гуманізм. Стає очевидним, що усвідомлено-моральна діяльність можлива тільки тоді, коли особистість досягає певного рівня культури. Це вимагає досягнення певного рівня розвитку сутності людини, яка реалізується за допомогою діяльності в різних аспектах її життя.

Виходячи з цього, поняття «культура» розуміється нами як сукупність усіх духовно-моральних і матеріальних цінностей, накопичених людством, функціональний засіб самореалізації особистості, а також процес діяльності із засвоєння, збереження, створення і поширення цінностей у суспільстві.

Ядром культури виступає ставлення однієї особистості або суспільства до іншої і до її діяльності. Таким чином, сутнісною ознакою культури є творча створювально-перетворююча діяльність людини і сам спосіб цієї діяльності. Онтологічною ознакою культури виступає результат даної діяльності. Творчий потенціал людини показує ступінь освоєння накопиченого досвіду і включення його у свою діяльність; здатність моделювати свою діяльність, виходячи з потреб своєї професії.

Нами виділені й узагальнені найбільш актуальні, родові ознаки культури, що мають значення для нашого дослідження. По-перше, культура - це продукт суспільної праці. Особливість її полягає в єдності особистості та її діяльності. По-друге, культура являє собою сукупність матеріальних і духовних продуктів, створених на основі творчого підходу, що, у свою чергу, впливає на розвиток і діяльність самої особистості, суспільства. Культура пронизує всі сфери суспільства, в тому числі й економічну. По-третє, культура як результат творчої діяльності особистості, активність якої розгортається в суспільстві, слугує йому своєрідною мірою, рівнем якісного розвитку. По-четверте, культура істотно впливає на духовно-емоційний світ особистості, на її відношення до світу, до інших особистостей, вона підвищує в особистості активність, підсилює цілеспрямовану діяльність. Ми вважаємо, що схематично сфера культури може бути виражена як всеосяжна система, в якій суспільство, техносфера і біосфера, перебуваючи в комплексній взаємодії, постають і як засіб його самопізнання.

Культура диференціюється за видом і характером людської життєдіяльності (М.В. Владика) [31]. За видом діяльності базові в структурі загальної культури компоненти розглядаються і досліджуються як культури: інноваційна (Т.М. Давиденко [42], І.Ф. Ісаєв [48], Л.С. Подимова [82], І.П. Подласий [79] та ін.), дослідницька (О.І. Кочетов [57], В.А. Семиченко [87] та ін,), комунікативна (В.А. Кан-Калик [51], В.А.Лівенцова [63], І.І. Тимченко [93] та ін.), методологічна (В.В. Краєвський [59], М.Н. Скаткін [89], О.М. Ходусов [96] та ін.), політехнічна (Ю.К. Васильєв [27], В.О. Комеліна [50] та ін.), професійно-педагогічна (І.Ф. Ісаєв [48], Н.Л. Шеховська [99] та ін.), педагогічна (О.В. Барабанщиков [14], В.М. Гриньова [40], В.О.Сластьонін [79], та ін.), технологічна (В.Ю. Беспалько [16] та ін.), екологічна (О.В. Плахотнік [48], І.Т. Суравегіна [88], та ін.), економічна (М.В. Владика [31], В.М. Колот, С.Ф. Покропивний [82], Л.М. Пономарьов, В.Д. Попов, В.П. Чичканов [81], А.В. Сур'як [91], А.А. Чухно [98], В.Ф. Щербина [99].

Економічна культура відображає економічні відносини, які виникають між людьми з приводу виробництва, обміну, розподілу і споживання матеріальних благ, відображає предметний результат діяльності, реалізується через неї відповідно до знань, умінь, навичок, рівня інтелекту, світогляду, морального і естетичного розвитку особистості. Економічна культура постає у вигляді системи регулятивної діяльності, що несе в собі акумульований досвід, накопичений історією. Ці регулятиви являють собою суперечливу єдність матеріального і духовного, ідеального, їхній взаємозв'язок і взаємопроникнення. Так, у дослідженні М. В. Владики поняття економічної культури передбачає діяльнісне застосування знань про професію, спеціальність і засвоєних способів дій у новій ситуації, а також оволодіння досвідом практичної діяльності [31].

Проблема економічної культури порівняно нещодавно стала предметом уваги вітчизняних та зарубіжних вчених, тому є малодослідженою [91]. На сьогодні не існує єдиного визначення сутності економічної культури [14, 70, 81]. У зв'язку з цим, кожне із досліджень у цьому напрямі допомагає пошукові факторів, які прискорюють ринкові перетворення та економічне зростання.

Економічна культура у філософському ракурсі цього поняття визначена в роботах Г.М. Соколової при розгляді культури праці як її складової [83], В.С. Стьопіна [86]. Як частину загальної культури, ознаку цивілізованого суспільства, її виділяють В.Д. Попов [82], Л.В. Тандир [92]. До понять «економічна культура», «економічна освіта», як пов'язаних між собою, зверталися учені: О.П. Архипов [12], В.Я. Бобров [19], Д.П. Богиня [20], Ю.К. Васильєв [26], М.В. Владика [31], А.С. Гальчинський [35], В.М. Геєць [37], Б.В. Губський [41], І.І. Лукінов [67], Л.М. Пономарьов, В.Д. Попов, В.П. Чичканов [81], О.С. Прутченков [82], В.О. Товстик [94], А.А. Чухно [97].

Таким чином, ми можемо констатувати, що спостерігається зростання інтересу вчених-економістів та педагогічної громадськості до економічної культури особистості [14, 19, 43, 49], яка відіграє важливу роль у процесі економічної поведінки цієї особистості та виконує в ній активізуючу функцію. Формування економічної культури являє собою саморозвиток особистості; людина не тільки створює, збагачує і споживає відповідні цінності культури, але й у процесі свого економічного розвитку піднімається на новий, більш високий ступінь, цим самим впливаючи на загальний розвиток суспільства. Так В.Ф. Щербина розглядає економічну культуру як об'єктивно необхідну матеріальну і духовну основу вдосконалення всіх форм, шляхів і методів економічної діяльності, всіх сторін і зв'язків системи господарювання [99]. В.Д. Лагутін у праці «Людина і економіка» також приділяє увагу економічній культурі, трактуючи її як складову культури взагалі, що відображає рівень розвитку економічного мислення. Практично будь-яка економічна дія людини, вказує він, породжує її уявлення про систему існуючих економічних відносин [62]. Економічна культура особистості, за визначенням М.В. Владики, втілює в собі цілісну сукупність специфічно інтегрованих способів, форм і результатів творчої діяльності особистості в сфері економіки, яка створює сукупні культурні економічні цінності і являє собою універсальну форму суспільного буття людини, детермінуючи його внутрішні і зовнішні соціосвідомі зв'язки з навколишнім світом [31].

Економічну освіту і виховання як основні компоненти у процесі підготовки і формуванні культури відносин, економічної діяльності вивчали Л.І. Абалкін [1], В.О. Зайчук [45], О.М. Камишанченко [50], В.Л. Малишев [68], Д.В. Розов [86], С.Ю. Хамініч [94]. На думку цих вчених, економічна культура виступає однією з форм суспільної свідомості.

Різнобічні прояви економічної культури знайшли широке відображення у працях українських вчених: Д.П. Богині [20], І.І. Лукінова [66], В.М. Колота та С.Ф. Покропивного [56], В.О. Сизоненка [89], А.В. Сур'як [91] та ін.. Спеціальні дослідження економічної культури як окремої категорії провели: І.Г. Агапов [4], Ю.В. Балашова [14], Л.М. Пономарьов, В.Д. Попов, В.П. Чичканов [81], І.Г. Рябова [85]. Суспільство розглядає економічну культуру як об'єктивно існуючу складову, органічну частину економічної системи. Ці погляди досить ґрунтовно викладено в роботах учених-економістів Д.П. Богині [20], О.С. Булатова [24], П.А. Ігнатовського [48], М.Я. Клепач [54], І.В. Липсица [64], Ю.Б. Медведєва [69], А.А. Чухно [98] при проведенні аналізу культури виробництва, розподілу, обміну і споживання товарів.

На фоні знецінювання загальновизнаних раніше цінностей культури, змінених переконань часто народжується нове розуміння життя, новий світогляд фахівця. Для нашого суспільства це - парадигма загальнолюдських цінностей і гуманізація як основна рушійна сила педагогіки світу [52, 53, 54, 57, 60, 70], що передбачає необхідність вирішення відповідних педагогічних проблем у виявленні тих граней економічної культури особистості, які фіксуються педагогікою згідно з її об'єктивною появою, тобто як педагогічного феномена.

Виходячи з цих позицій та на підставі аналізу педагогічної, філософської і соціологічної літератури, проведеного в дослідженні, економічну культуру особистості визначаємо як інтегроване і динамічне утворення, яке включає в себе систему економічних цінностей та економічне мислення, що впливають на ступінь творчості та ступінь реалізації особистості в професійній діяльності.

Складові економічної культури в рамках дослідження виступають як провідники впливу на сутність поняття. Доцільно витрачаючи свої творчі здібності, особистість опредметнює (реалізує, здійснює) себе у професійному просторі, що її оточує. А прояв цих складових безпосередньо залежить від групи функцій, які здійснюються в суспільстві з метою виробництва матеріальних благ, послуг і цінностей культури.

Висновки до Розділу І

Швидкі темпи розвитку ринкової економіки викликають необхідність подальшого вдосконалення якості професійної підготовки студентів, вимагають віддзеркалення не лише сучасного стану економіки та наукових досліджень, а й перспективи їх розвитку. При цьому, характеризуючи працю фахівця вищої кваліфікації, підготовка яких є одним із завдань вищих навчальних закладів, дослідники акцентують увагу на наявність таких якостей особистості як творче, активне ставлення до праці, які формуються через розвиток пізнавальної активності, творчості студентів у професійній підготовці; підкреслюють необхідність швидкого засвоєння теоретичних знань та практичних умінь і навичок у їхній єдності [63]. Важливою умовою успішного вирішення завдання підготовки фахівців є формування змісту навчання з урахуванням особливостей діяльнісного підходу, що передбачає всебічне розкриття майбутньої соціально-виробничої діяльності фахівців, їхньої професійної культури, у складі якої ми розглядаємо економічну культуру.

Таким чином, роль освіти в економічній культурі особистості, починаючи з другої половини XX століття значно зростає, що теоретично відображено в ряді парадигм і концепцій соціального та економічного розвитку [7, 15]. І це очевидно, адже освіта виступає визначальним чинником збереження і примноження творчого буття людини у сфері ціннісних орієнтацій, поведінки та, що особливо цікаво, професійної діяльності.

Отже, розгляд процесу формування економічної культури студентів як педагогічної проблеми, виділення цього виду культури для студентів як однієї з найбільш вагомих складових їхньої професійної культури показав важливість її специфіки для майбутньої професійної діяльності. Тобто розглянуті нами види культури утворюють певну взаємозалежну послідовність: «загальна культура особистості» - «професійна культура» - «економічна культура»; зміни в одній з цих ланок відразу ж накладає відбитки на іншу ланку. Здійснений аналіз загальної, професійної, економічної культур особистості у контексті сучасних теорій як науково-педагогічної проблеми дослідження дозволяє перейти до розгляду питання сутності і змісту економічної культури студентської молоді.

1.2 Зміст і структура економічної культури майбутнього фахівця

Педагогічний процес як педагогічна система не є чимось застиглим, вона може змінюватися та удосконалюватися під впливом соціально-економічних поступів суспільства, наукових досягнень та створених відповідних умов у рамках дослідження. Тобто ефективне формування економічної культури студентів в професійній підготовці вимагає створення спеціальних педагогічних умов, які розуміємо як поєднання елементів змісту, організаційних форм навчання, методів та прийомів, що впливають на результативність цього процесу.

Економічну культуру студентської молоді будемо розглядати як частину професійної культури, що має своєю метою подальше вдосконалення і самовдосконалення. Бути культурним у професійному ракурсі - значить виробити ще й певні властивості та якості випускника як соціальної особистості, сформувати уміння творчо підходити до вирішення професійних завдань у нестандартних ситуаціях.

М.І. Махмутов підкреслював, що професійно-функціональна неграмотність виникає як наслідок науково-технічного прогресу, тобто створює деяке «відставання» індивідуума; але ж саме вона і породжує потребу в самоосвіті, саморозвитку [68]. В.Ф. Щербина, вивчаючи проблему розвитку професійної культури особистості, відзначає, що характеристики професіоналізму є не предметними, а процесуальними. Кожна людина перетворює цей досвід в особистісний сенс [99].

Розгляд даної проблеми з особистісної позиції дає підстави для твердження, що актуальна форма творчої самореалізації як складової професійної культури включає в себе механізм розгортання професійного творчого потенціалу особистості [92]. Особистісна культура відрізняється від усього накопиченого багатства культури, зокрема, тим, що завжди несе в собі уявлення про цілі, мотиви і потреби, характерні саме для даної особистості. Мотивації або потреби особистості як її стан розглядаються в якості складової її професійної культури. Доведено, що в переліку вищих потреб людини одне з головних місць займає потреба в самореалізації [53, 92]. Діяльність у політехнічній, соціальній, духовній сферах суспільного життя передбачає постійне оновлення знань, одержання нових культурних установок, їхнє осмислення. Назване положення дає нам можливість вважати науково обґрунтованим тлумачення професійної культури, насамперед, як здатності фахівця в царині економіки відкривати нові знання.

Отже, нами дане визначення поняття: професійна культура фахівця економічних спеціальностей - це особистісне утворення, для якого характерна сформованість професійних економічних знань, умінь і навичок, котрі є головним показником, що дозволяє судити про фахівця, як про професіонала; професійна культура є низкою вимог, які ставляться перед певною групою фахівців, а також способи виконання цих вимог.

Особливості професійної культури студентів визначаємо, поділяючи точку зору вчених, що для студентів надзвичайно важливим є вироблення системи вмінь, що відображають їхню здатність до організації і контролю свого навчання, самостійної, експериментальної, дослідницької та дослідно-конструкторської роботи, професійної діяльності, вибіркового освоєння економічної інформації (В.О. Кальней [51], Л.П. Христова [96] та ін.). Специфіка професійної культури студентів економічних спеціальностей полягає в тому, що вона великою мірою формується в сфері спілкування [52, 67, 68, 70]. У зв'язку з цим важливим фактором, головною складовою педагогічного процесу стає індивідуально та особистісно орієнтована взаємодія викладача зі студентами, а ще раніше - вчителя з учнями (І.Д. Бех [17], Н.М. Бібік [18], Т.М. Давиденко [42], І.А. Зязюн [45], І.Ф. Ісаєв [48], О.Я. Савченко [84] та ін.), які передбачають максимально можливе врахування індивідуальних особливостей особистості. У свою чергу, виконання будь-якої роботи студентами обмежується завдяки тому, що існують навчальні норми, норми моралі, які поширюються і на навчальну діяльність, загальноприйняті вимоги до культури поведінки, правила внутрішнього розпорядку, обов'язкові для виконання.

Таким чином, професійна культура студентів, на нашу думку, - це рівень оволодіння навчальними нормами і науково-методичними принципами, експериментальною, дослідницькою і дослідно-конструкторською роботою в процесі навчально-професійної діяльності. Вищевикладені аргументи дозволяють констатувати той факт, що істотно змінилися не тільки соціально-економічні джерела розробки проблеми економічної культури, але й також значно розширилася предметна царина її об'єктивного існування і буття.

Виходячи з розуміння економічної культури як поняття, яке характеризує економічні відносини, комунікативні зв'язки, що виникають між людьми з приводу виробництва, обміну, розподілу споживання матеріальних благ; економічні відносини, котрі визначають всі інші суспільні відносини, є їх базисом; комунікативні процеси, забезпечує економічний склад мислення, виділяємо і представляємо види (форми) економічної культури студентів на рис. 1.1, які мають свої компоненти з їх елементами і які в той же час є видами загальної особистісної культури.

Рис. 1.1 Форми економічної культури студентів

Оскільки формування економічної культури значною мірою відбувається в процесі навчання, де студенти разом з викладачами є і її конструкторами і провідниками, організація навчальної діяльності сприяє систематизації, поглибленню і практичній реалізації теоретичних знань, дозволяє інтегрувати зазначені аксіологічний, технологічний, творчий і особистісний компоненти економічної культури.

Доцільно зазначити, що особистість студента в економічному суспільстві отримує нові можливості для самореалізації і розвитку шляхом застосування культурних, практичних та професійних знань. На думку Ю.В. Балашової [14], C.Я. Батишева [17], О.І. Дружиніна [44], професійна культура обумовлена зовнішніми або внутрішніми раціональними причинами. Виходячи з цього, процес формування економічної культури студентської молоді може бути успішно реалізований тільки з урахуванням впливу на нього факторів і умов як зовнішнього, так і внутрішнього середовища; тісно пов'язаний із зовнішньою діяльністю, з їх внутрішнім станом, зовнішніми умовами. Цей взаємозв'язок впливає на визначення напряму динаміки, руху, розвитку особистості. Будучи відображенням зв'язку внутрішнього стану особистості з зовнішніми обставинами, фактори мають психолого-педагогічний характер. Це дозволяє говорити про зв'язок педагогічного процесу із соціально-педагогічними і психологічними факторами [59].

Стає очевидним, що стосовно студентів потрібно характеризувати як зовнішні, так і внутрішні фактори впливу на особистість. До зовнішніх ми відносимо суспільні потреби, виражені в соціальному замовленні і реалізовані засобами управління системою професійної підготовки. Тобто до цієї групи факторів, що впливають на процес формування економічної культури, віднесені: внутрішня і зовнішня політика держави, міжнародні відносини, закони і підзаконні акти, стан економіки, науково-технічний прогрес, соціокультурні фактори; цілеспрямований педагогічний вплив на студентів з боку викладачів із систематичним застосуванням науково обгрунтованих засобів і методів навчання та виховання, стиль управління педагогічним процесом [92].

Зовнішні фактори є рушійною силою процесу формування особистості у студентів тільки у сполученні з внутрішніми, тобто індивідуальними особливостями та психічним станом студентів, їхнім особистісним досвідом та установками, спрямованістю особистості. Як вважає С.Л. Рубінштейн, зовнішній вплив дає той чи інший психічний ефект лише через пронизування психічного стану суб'єкта, сформованого у нього ладу думок і почуттів. Будь-який психічний процес протікає ніби на фоні певного психічного стану людини, що обумовлює його плинність [86].

Таким чином, економічна культура студентів пов'язана, насамперед, із пізнавальною, розумовою діяльністю, що вимагає від особистості інтелектуальної напруги, активної творчої роботи, самопізнання своєї діяльності, сформованості досить великого числа розумових операцій; демонструє прихильність до нелінійного стилю мислення, тобто такого, якому притамані властивості розгалуження, самоорганізації та саморегуляції. Вивчення досвіду інших, аналіз, оцінка різних точок зору на вирішення будь-якої проблеми, співвідношення вивченого досвіду зі своїми можливостями сприяють у кінцевому результаті виробленню «еталона», «ідеалу». В результаті формується нормувальна модель діяльності, виробляються об'єктивні критерії для самооцінки.

Економічна культура студентів майбутнього фахівця - це інтегративне особистісне новоутворення, що являє собою єдність аксіологічного, технологічного, творчого та особистісного компонентів, яке має динамічний характер, є показником становлення і розвитку особистості.

Отже, до складу економічної культури студентів входять спеціалізовані економічні знання, інтереси, уподобання, які надаються студентам і ними виявляються, і які стають підставою їхніх цілеспрямованих дій у процесі подальшого відтворення, творчого застосування теоретичних знань і практичних умінь і навичок.

Формування високого рівня економічної культури студентів - таку мету ставимо ми перед собою. Згідно з визначенням, даним В.І. Бондарем, «мета - це ідеальний, наперед визначений еталон результату людської діяльності, спрямованої на перетворення дійсності відповідно до усвідомленої людиною потреби» [21, с. 38].

У ході реалізації досліджуваних проблем виникла необхідність вичленити й уточнити поняття «економічна освіта».

Зокрема, у «Концепції розвитку економічної освіти в Україні» зазначено, що місією економічної освіти є розвиток і використання економічних знань для формування творчої особистості, підвищення якості життя українського народу і прогресивного розвитку суспільства, а метою розвитку системи економічної освіти є інтенсивне накопичення соціально-економічних знань і оптимізація їх використання як головного потенціалу необмеженого ресурсу розвитку українського суспільства і його соціально-орієнтованої економіки [57].

Науковці - В.Я. Бобров [19], О.М. Мельник [67], В.О. Поляков [78], Н.А. Титова [93] - розглядають економічну освіту як одну зі складових економічної підготовки. Спільним у їхніх поглядах є те, що під економічною підготовкою ними розуміється процес і результат засвоєння учнями елементарних економічних знань і умінь, формування сучасного економічного мислення, включення в соціально-економічні відносини і відповідну практичну діяльність. Економічна підготовка, на їхню думку, вміщує в себе економічну освіту й економічне виховання.

На думку окремих дослідників економічна освіта є складовою частиною економічного виховання (В.О. Товстик [94]). О.С. Прутченков [83] вважає, що економічна освіта - це цілеспрямована і систематична передача старшими і засвоєння молодшими досвіду економічних відносин, економічної свідомості, знань. Окрім того, вона повинна розвивати і підтримувати інтерес до економічних подій і до потреб у постійному оновленні економічних знань, в оволодінні сучасним економічним мисленням. О.О. Надточиєва підтримує думку, що процес економічного виховання - основний, головний, який включає в себе економічну освіту, практичну економічну і соціально-психологічну підготовку [72]. Це означає, на нашу думку, що відбувається підміна понять «економічне виховання» і «економічна освіта».

О.Ю. Архипов розглядає економічну освіту як систему інститутів, форм і методів отримання громадянами економічних знань, умінь і навичок, необхідних для ефективної економічної діяльності [12].

За висновками низки дослідників - В.І. Марцинкевич, І.В. Соболевої [89], Е.В. Пузиркова, Н.А. Тітової [93], - економічна освіта складається з трьох компонентів: економічних знань, економічної культури та економічної діяльності. Тобто ці вчені пропонують розглядати економічну освіту як спосіб оволодіння економічними знаннями, економічною культурою, спосіб вироблення уміння оцінювати певні результати економічної діяльності та засвоювати економічні поняття, категорії, закони.

Поняття «економічна освіта» зустрічається також у роботах економістів та педагогів - Д.П. Богині [20], Т.С. Ботвинникової [23], Ю.К. Васильєва [27], М.В. Владики [31], В.О. Зайчука [45], В.Д. Лагутіна [61], А.В. Сур'як [91], І.Г. Рябової [82], А.А. Чухно [98]. Аналіз показує, що ці автори, вивчаючи питання економічної освіти і виховання, спираються в категоріальному апараті на дослідження Л.М. Пономарьова, В.Д. Попова, В.П. Чичканова [81]. Економічна освіта, на думку цих вчених, - це відносно самостійна система, функцією якої є економічне навчання і виховання. Під економічним навчанням вони розуміють процес цілеспрямованої передачі загального історичного економічного досвіду, організації засвоєння економічних знань, умінь та навичок. Економічне ж виховання, на їхню думку, в широкому розумінні сприяє забезпеченню умов для відтворення індивідуального соціального досвіду, економічних цінностей і типових норм економічної поведінки. Воно формує переконання, мотиви, установки, ціннісні орієнтири особистості. У вузькому розумінні економічне виховання - це процес цілеспрямованого впливу на вироблення певних економічних якостей особистості [81]. З таким визначенням понять економічного навчання і виховання погоджуємося й ми.

Визначимо зміст економічної освіти студентів з точки зору формування економічної культури. Така необхідність пояснюється не якимись педагогічними інноваціями, а визнанням економічної освіти та економічної культури як пріоритетних в умовах входження України в світовий економічний простір та глобалізації світової економіки, тобто є наслідком соціально-економічних процесів, що відбуваються, результатом соціального замовлення суспільства.

На наш погляд, економічна освіта - це цілеспрямований та організований процес формування економічної культури майбутнього фахівця через засвоєння ним економічних знань, вироблення умінь і навичок економічної діяльності, розвиток творчих можливостей та формування економічного мислення й певних особистісних якостей шляхом економічного навчання, економічного виховання та практичної економічної діяльності.

Під теоретичними економічними знаннями розуміємо одержані ззовні, збережені в пам'яті з можливістю відтворення факти економічної науки, поняття, закони, тенденції та закономірності розвитку економіки. Емпіричні економічні знання визначимо як набуті з досвіду, практики. Під економічними уміннями будемо розуміти здатність до практичних і теоретичних дій, що виконуються швидко, точно, свідомо, на базі засвоєних знань і набутого досвіду.

Економічне мислення - це процес опосередкованого та узагальненого відображення економічних явищ та економічних процесів з їх істотними властивостями та зв'язками. Для розв'язання професійних завдань в умовах ринкового господарства важливе значення має розвиток у майбутніх фахівців продуктивного економічного мислення, в якому повною мірою виявляються інтелектуальні здібності особистості, її творчі можливості. Це виявляється в швидкому темпі засвоєння знань, різнобічному їх застосуванні в нових умовах, в самостійному оперуванні ними.

Економічна освіта повинна віддзеркалювати не лише сучасний стан економічної науки, ринкових та суспільних відносин і виробництва, а й перспективи їх розвитку. Студенти повинні вміти адаптуватися до змін у житті в умовах економічної інтеграції, вільно і впевнено почувати себе на ринку праці, самостійно поповнювати економічні знання, уміння та навички і творчо використовувати їх у діяльності, дбати про підвищення власного рівня економічної культури, що великою мірою буде залежати від організації навчального процесу.

Процес навчання являє собою управління діяльністю студентів, де присутня передача теоретичних знань, прийомів діяльності викладача студентам.

Інше - «зворотний зв'язок», направлений від студента до викладача, який здійснюється в різних формах оцінки. Для досягнення цілей формування економічної культури вимагається організація такого навчання, яке б забезпечило перехід, трансформацію пізнавальної діяльності в професійну, у відповідності до зміни потреб, мотивів, цілей, дій, засобів, предметів і результатів [39]. Професійна ж діяльність вимагає, щоб уже в процесі навчання значною мірою формувався професіоналізм фахівця, який стосується і самого навчання. Характеризуючи професіоналізм у навчанні, дослідники, як правило, використовують термін «пізнавальна активність, творчість» і виділяють у її структурі теоретичні і практичні дії студентів у їх єдності. Це явище, на нашу думку, можна вважати завданням колективу викладачів, вихователів, і це, в кінцевому результаті, зводиться до випуску фахівців. Втілюється ж це завдання шляхом технологізації педагогічного процесу, яка забезпечує логіку переходу теоретичних ідей до їх практичної реалізації на основі розробленої моделі процесу формування економічної культури в рамках професійної, варіативності видів навчальної діяльності, відбору форм, способів і прийомів її здійснення.