Формування естетичної культури майбутніх соціальних педагогів при вивченні нових інформаційних технологій

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

“Формування естетичної культури майбутніх соціальних педагогів при вивченні нових інформаційних технологій”

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ЕСТЕТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ ОСОБИСТОСТІ

1.1 Структура та функції естетичної культури особистості

1.2 Роль інформаційних технологій у формуванні естетичної культури особистості студента - майбутнього соціального педагога

1.3 Аналіз навчальних програм з нових інформаційних технологій у формуванні естетичної культури особистості студента

РОЗДІЛ 2. ШЛЯХИ ФОРМУВАННЯ ЕСТЕТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ МАЙБУТНІХ СОЦІАЛЬНИХ ПЕДАГОГІВ У ПРОЦЕСІ ВИВЧЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

2.1 Експериментальне дослідження актуальності проблеми

2.2 Зміст, форми і методи формування естетичної культури майбутніх соціальних педагогів при вивченні нових інформаційних технологій

2.3 Методичні рекомендації що до оптимізації процесу формування естетичної культури майбутніх соціальних педагогів при вивченні нових інформаційних технологій.

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

ВСТУП

естетичний культура соціальний педагог

У сучасних умовах значно актуалізується проблема формування естетичної культури підростаючих поколінь, від рівня якої залежить стан вихованості людей у суспільстві, їх гуманістичного ставлення до різних явищ оточуючої дійсності. Потреба в естетичній культурі є однією з фундаментальних духовних потреб особистості, яка виникає в процесі духовно-практичної і перетворювальної діяльності людини та пов'язана із внутрішньоособистісним механізмом регуляції і саморегуляції. Важливо, на нашу думку, що ця потреба детермінує не саме лише засвоєння особистістю естетичних знань і духовних цінностей суспільства, а й здатність до створення нових знань і цінностей, до самовдосконалення, тобто підтримує і спонукає творче ставлення до розвитку власної індивідуальності.

Проблема формування естетичної культури втілює в собі всі резерви зовнішнього і внутрішнього перетворення особистості як естетичної і духовно-моральної цінності. Воно органічно пов'язане з різними видами виховання і складає цілісний процес емоційно-образного впливу на підростаючу індивідуальність.

Проблема формування естетичної культури особистості завжди знаходилась у центрі уваги педагогічної громадськості та педагогічної думки, про що яскраво свідчать праці провідних педагогів-класиків та педагогічна преса різних історичних періодів (Я.А.Коменський, Дж.Локк, Ж.-Ж.Руссо, І.-Ф.Гербарт, Г.Сковорода, К.Ушинський, П.Каптерєв, В.Зеньківський, С.Миропольський, С.Русова, А.Макаренко, В.Сухомлинський та ін.).

Загальнонаукове значення в дослідженні проблеми формування естетичної культури мають філософські праці, в яких естетична культура особистості розглядається в цілісній структурі культури (А.Арнольдов, Ю.Афанасьєв, Е.Баллєр, Т.Домбровська, І.Зязюн, М.Каган, Н.Крилова, Ю.Лукін, В.Межуєв, В.Разумний, О.Семашко, У.Суна, С.Уланова).

Теоретичну основу для дослідження естетичної культури молоді становлять філософські дослідження процесу естетизації (С.Безклубенко, О.Колесникова, Н.Маньковська, О.Наконечна, Л.Столович); структури естетичної свідомості (Н.Гітун, Т.Домбровська, Л.Левчук, В.Лисенкова, В.Лозовий, А.Радугін); формування естетичних потреб (І.Назаренко), естетичного відношення (Л.Коваль), естетичного інтересу (О.Дем'янчук) та реалізація набутого естетичного досвіду особистості (І.Зязюн) в художньо-творчій діяльності (О.Рубан, Р.Ткач).

Основу для вивчення закономірностей розвитку структурних компонентів естетичної культури особистості становлять психологічні дослідження (Л.Божович, Л.Виготський, О.Костюк, О.Леонтьєв, Є.Назайкінський, С.Рубінштейн, Б.Теплов, П.Якобсон); для розкриття сутності і змісту естетичних емоцій і почуттів, естетичного переживання (Б.Додонов, К.Ізард, Л.Паненкова, Г.Шингаров, Г.Саїк); формування ціннісних орієнтацій особистості (О.Гданська, В.Дряпіка, І.Дубровіна, Р.Пасічняк, О.Рудницька), механізмів регуляції психологічних процесів пізнання (К.Є.Ізард, О.Г.Костюк, С.Г.Якобсон).

Особливий інтерес у межах обраної теми викликають фундаментальні дослідження з проблеми структурно-функціонального аналізу естетичної культури особистості, які здійснювалися О.Дем'янчуком, Д.Кабалевським, О.Рудницькою; роль естетичного виховання в процесі особистісного становлення досліджували І.Бех, М.Веселовська, М.Волошин, Л.Дементьєва, В.Лозова, В.Мещеряков, П. Флоренський та ін.; взаємозв'язок художньо-естетичного і морального виховання та їх значення у розвитку духовності людини обгрунтовується в працях І.Зязюна, З.Калницької, В.Сухомлинського та ін.

Однак на особистісне становлення сучасної людини, розвиток її духовності впливає не лише культура. Серед процесів, які здійснюють все більший вплив на особистісний розвиток молоді, нами виділено процес інформатизації суспільного життя. Нові інформаційні технології починають все ширше використовуватися в якості суспільного продукту, який забезпечує інтенсифікацію всіх сфер економіки, прискорення науково-технічного прогресу, педагогічної науки, демократизацію суспільства. Тому виникає необхідність детального розгляду положень інформатизації освіти та її ролі в організації навчально-виховного процесу як школи так і вищого навчального закладу.

Розв'язання соціально-педагогічних проблем ефективного використання комп'ютерів у навчально-виховному процесі, формування комп'ютерної освіченості, розробки психологічних основ управління навчальною діяльністю здійснено у працях Б.Гершунського, Ю.Машбиць, В.Монахова та ін. Проблеми удосконалення змісту і методики вивчення основ інформатики досліджують учені А.Єршов, М.Жалдак, А.Кушніренко, М.Лапчик, Н.Морзе, Ю.Рамський, Г.Фролов та ін. Певний науковий потенціал зібрано також у галузі методики використання комп'ютерів у навчально-виховному процесі, яку досліджували: Р.Вільямс, В.Гриценко, А.Довгялло, В.Каймін, Г.Клейман, К.Маклін, Є.Маргуліс, І.Підласий, Й.Рівкінд, Г.Фролова та ін.

Однак, проблема застосування комп'терної техніки, інформаційних технологій як засобів формування естетичної культури студентської молоді не знайшла належного відображення в педагогічній теорії.

Актуальність проблеми формування естетичної культури особистості та її недостатня розробленість і обумовили вибір теми нашого дипломного дослідження “Формування естетичної культури майбутніх соціальних педагогів при вивченні нових інформаційних технологій”.

Об'єкт дослідження - формування естетичної культури особистості.

Предмет дослідження - зміст, форми, методи формування естетичної культури студентів спеціальності “соціальна педагогіка” у процесі вивчення ними нових інформаційних технологій.

Мета дослідження - теоретично обґрунтувати шляхи формування естетичної культури майбутніх соціальних педагогів при вивченні нових інформаційних технологій.

У відповідності до мети, об'єкта, предмета були визначені такі завдання дослідження:

1. Розкрити сутність, структуру, функції естетичної культури особистості та роль інформаційних технологій у процесі її формування.

2. Експериментально довести актуальність досліджуваної проблеми.

3. Обгрунтувати шляхи формування естетичної культури майбутніх

соціальних педагогів при вивченні інформаційних технологій.

4 На основі матеріалів дослідження розробити методичні рекомендації щодо оптимізації формування естетичної культури майбутніх соціальних педагогів при вивченні нових інформаційних технологій.

Методи дослідження:

- теоретичні: аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, класифікація науково-методичної літератури з метою обгрунтування шляхів формування естетичної культури студентів при вивченні інформаційних технологій;

- емпіричні: опитування студентів, тестування, бесіди, спостереження, що сприяли реалізації експериментальної частини дослідження.

Практичне значення дослідження полягає у спробі розробити конкретні методичні рекомендації щодо оптимізації формування естетичної культури майбутніх соціальних педагогів при вивченні нових інформаційних технологій.

База дослідження: Хмельницький національний університет, кафедра соціальної роботи і соціальної педагогіки.

Апробація дослідження: про результати дослідження доповідали на засіданні кафедри соціальної роботи і соціальної педагогіки та отримали позитивні відгуки.

Структура роботи: дипломна робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури і додатків.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ЕСТЕТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ ОСОБИСТОСТІ

1.1 Структура та функції естетичної культури особистості

Вирішення завдань у духовній сфері оновлення українського суспільства передбачає різнобічний розвиток культури почуттів сучасної людини. Домінування абстрактно-логічних способів мислення підростаючого покоління призвело до спрощення та примітивізації емоційного життя, девальвації художньо-естетичних цінностей у свідомості молоді. Існуюча “ерозія загальнолюдських цінностей і гуманістичних ідеалів” та “деградація духу” зумовили необхідність відродження гуманістичних основ виховання творчої особистості на засадах принципів її самостійності й суверенності.

Негативні явища, які останнім часом набули значного поширення в молодіжному середовищі, не можна пояснити лише недоліками у виховній роботі з молоддю. Однак, на нашу думку, причини тут глибші й вагоміші, й криються вони в соціальному бутті, зумовлені тими деформаціями, що відбувалися в суспільстві в застійний період. Тому й вирішити завдання художньо-естетичного виховання молоді, формування її естетичних інтересів і потреб не можна за допомогою лише освітньо-виховних заходів, без докорінних, реформуючих змін сучасного суспільного життя.

Соціальне оновлення суспільства передбачає активізацію духовного потенціалу народу, який реалізується в естетичній культурі. Естетична культура як суспільне явище трансформується і транслюється на суб'єктивно-особистісному рівні. Водночас художньо-естетичні здобутки окремих індивідів інтегруються в загальне культурологічне поле. Цей процес пов'язаний з різнобічним творчим розвитком індивідуальності, оволодінням різними сторонами культури особистості, формуванням морально-естетичних і духовних орієнтирів на ґрунті пріоритету загальнолюдських цінностей.

В умовах переходу до ринкової економіки активізуються технократичні тенденції, виникає “технічна цивілізація, ділова культура”, нівелюється особистість, що дегуманізує суспільство, заперечує художньо-естетичне начало в багатьох сферах людського життя. У свою чергу процеси модернізації суспільства певною мірою зумовлюють зміни світогляду людини, її духовних орієнтирів. Характерними стають тенденції до руйнування людської душі, дисбалансу її складників - почуття і розуму, до утвердження жорстокого типу особистості. Все це призводить до зміцнення об'єктивних духовних аспектів життя [9, с. 68].

З огляду на ці дестабілізуючі фактори саме базисні культурні цінності суспільства мають стати перешкодою на шляху руйнівних процесів. Естетизована українська культура, на нашу думку, створює умови для розкриття особистісних якостей формування естетичних інтересів, потреб і смаків, творчої самореалізації людини. Тому проблема розвитку естетичної культури особистості є багатоаспектною і досліджувались філософами, психологами, естетами, культурологами, мистецтвознавцями, педагогами та ін.

Але за всієї відмінності концептуальних поглядів на художньо-естетичну культуру спільною є точка зору щодо динамічності цього явища, детермінованості його розвитку соціально-історичними процесами, умовами життя людини, характером епохи й цивілізації суспільства, національними відносинами, в які поставлений суб'єкт культури, тощо.

Аналіз філософської, психолого-педагогічної літератури дає підстави для висновку, що реальним базисом людини є сукупність її суспільних за своєю природою ціннісних орієнтацій, що реалізуються в процесі діяльності. Ґрунтуючись на такому підході, сучасна педагогічна наука визначає культуру як певний рівень розвитку людської діяльності в її якісних категоріях. За такого підходу увага акцентується на тому, що не всяка діяльність збагачує культуру особистості, а лише та, внаслідок якої розвивається і змінюється сама людина. Індивідуально-неповторне творення самого себе і навколишнього світу, що складає найсуттєвіші риси культури людини як особистості, дає підстави В.Донію, Г.Несен, Л. Сохань, І.Єрмакову та ін. характеризувати цей феномен як соціально значущу творчу діяльність у діалектичному зв'язку її результативного вираження і процесуальності [26, с. 485].

У ході дослідження нами з'ясовано, що поняття естетичної культури особистості відображає певну градацію рівнів розвитку естетичної свідомості, співіснування її зразків, що відповідають вимогам суспільства. Цей термін застосовується у науковій та публіцистичній літературі поряд із такими словосполученнями як моральна культура, політична культура, культура обслуговування, культура виробництва і т.д. Такі поняття носять оцінний характер і використовуються для визначення особливої, бажаної якості того чи іншого виду людської діяльності. Вони мають зміст лише в тому випадку, якщо в реальності поряд з подібними “культурними” формами співіснують і “некультурні”, які не відповідають ідеальним уявленням форми такої активності.

Все це певною мірою стосується сутності поняття естетичної культури особистості, яке використовується за необхідності показати наявність в особистості особливої якості, вищої в порівнянні з рівнем її розвитку в інших членів суспільства.

На підставі аналізу філософської, педагогічної, культурологічної теорії ми стверджуємо, що творчий аспект у культурі розуміється не лише як створення нових духовних цінностей, а й як процеси їх збереження, передачі та споживання. Розглядаючи творчість у такому широкому контексті, можна погодитись з думками Г.Давидова, К.Шудря, які вважають, що вона є інтегральною ознакою культури, у межах якої розгортаються універсальні зв'язки різних форм людської творчості, відбувається їх взаємодія. Наведена інтерпретація культури засвідчує значення творчої діяльності у формуванні культури особистості, що охоплює всі сфери духовного життя людини: розум, почуття, волю, а також відкриває шляхи розвитку культури засобами мистецтва, яке за словами М.Кагана є найвищим ступенем творчості та духовності людини, “самосвідомістю культури” [30, с.120].

Ідеї необхідності формування естетичної культури особистості, роль школи в цьому процесі відображені у спадщині вітчизняних мислителів Г.Сковороди, Т.Шевченка, Лесі Українки, І.Франка та ін. Теоретичні та практичні аспекти цієї проблеми розроблялися В.Острогорським, М.Пироговим, Г.Ващенком та іншими визначними педагогами XIX - XX ст. [55, с. 481;7, с.136].

Над цією проблемою плідно працювали фундатори національної системи освіти в роки відродження Української держави: С.Русова, О.Дорошкевич, І.Невеселий, І.Огієнко та ін. Так, дослідник духовних скарбів рідної мови, літератури та української культури І.Огієнко вважав, що виховання буде результативним лише тоді, коли зміст освіти буде концентрувати в собі ідейні, морально-духовні та художньо-естетичні здобутки рідного народу, відбиватиме його національні традиції, звичаї, обряди. Він розробив концепцію єдиної національної школи, наголошуючи при цьому на необхідності орієнтації національної освіти на світовий рівень, проведення активної українізації навчального процесу, розвиток духовності підростаючого покоління.

У свою чергу П.Блонський вважав здійснення естетичного виховання одним із найважливіших завдань пеедагога, оскільки дитячий і юнацький вік є періодами найсильніших естетичних переживань, прагнення до естетичної творчості. Однак естетичне виховання він розумів у вузькому значенні і зводив його лише до художнього, тобто виховання тільки засобами мистецтва. Позитивну оцінку П.Блонський дає синтетичній (структурній) системі, за якою творча діяльність передбачає “синтез” малювання, живопису, скульптури, архітектури, моделювання, формовки і т. д. [23, с. 209].

С.Шацький, науково обґрунтовуючи важливість педагогічної діяльності, вважав, що естетичне виховання повинне пронизувати весь навчально-виховний процес, трудову, розумову, соціальну і художню діяльність людини. У педагогічних працях С.Шацького розроблена система підготовки педагога-дослідника, в якій значне місце посідає естетична освіта, виховання засобами природи та суспільно-корисної праці, спілкування дітей і вчителів, усі види мистецтва [23, с. 27].

Прагнення людини до естетичного, до прекрасного на думку, А.Макаренко, зумовлено в ній природою й суспільним розвитком, що це прагнення стимулює її культурне становлення. Засобами естетичного виховання він вважав красу природи, пісні, музику, образотворче мистецтво, художню літературу, кіно, театр, чистоту й охайність, красу навколишнього довкілля, естетичне оформлення класних кімнат, одяг учнів і вчителів тощо.

Всі форми й засоби естетичного виховання молоді він розглядав не як звичайне захоплення та милування красивим, а з точки зору їх освітнього і виховного значення. Естетичне виховання, на його думку, має сприяти розумовому вихованню (вивчення літератури, співів, малювання, музики, природознавства, географії тощо), фізичному вихованню (краса людського тіла та ін.), моральному вихованню (правильне розуміння естетики в житті людини).

Вагомим внеском у теорію і практику розвитку художньо-естетичної культури молоді є діяльність і спадщина В.Сухомлинського, який розглядав естетичну культуру як основу духовного життя особистості, а естетичну культуру педагога як невід'ємний компонент його педагогічної майстерності. В її структурі він виділив три основні компоненти: духовно-споглядальний, науково-самоосвітній і практично-конструктивний.

Духовно-споглядальний - це естетичне сприйняття, естетична оцінка педагогічних явищ і процесів, естетичні уявлення, поняття. Цей компонент на його думку є першим кроком до сприйняття і розуміння краси, основою естетичного виховання, серцевиною естетичної культури [62, с. 73].

Науково-самоосвітній компонент охоплює естетичні судження, смаки, ідеали, що сформовані у процесі навчання і самоосвіти. В.Сухомлинський акцентує на необхідності теоретичної підготовки педагога в галузі естетики й мистецтвознавства, а також постійного розширення і вдосконалення знань шляхом самоосвіти.

Практично-конструктивний компонент передбачав створення педагогом естетичних умов для навчання і виховання, використання нових естетико-виховних можливостей природного і соціального середовища, навчальної, виробничої діяльності, побуту, спілкування в художньому процесі.

Аналіз педагогічної спадщини В.Сухомлинського свідчить про те, що до естетичної культури вчителя він включав моральну культуру, культуру почуттів, емоцій, мовну культуру, творче ставлення до професійної діяльності, володіння методикою естетичного виховання в навчально-виховному процесі, естетику побуту, спілкування і т. ін. Саме йому вдалося дослідити взаємозв'язок усіх сторін виховання, значення духовного багатства особистості вчителя для навчально-виховної роботи, розкрити форми і методи естетичної підготовки і самопідготовки вчителя в педагогічному колективі школи.

Мистецтво, за словами В.Сухомлинського, це час і простір, у якому живе краса людського духу. А тому пізнання цінностей мистецтва повинно, насамперед, пробуджувати душу людини, підіймати її до прекрасного [62, с.66-72].

Проблеми, пов'язані з визначенням параметрів естетичної культури особистості досліджували М.Веселовська, М.Волошина, О.Дем'янчук, В.Кальянова, В.Мещерякова, Л.Дементьєва, О.Рудницька та ін.

Так, на думку О.Рудницької, розуміння значення художньо-естетичних поглядів для системного обґрунтування моделі художньо-естетичного виховання як процесу, де відбувається взаємодія зовнішніх (культура суспільства) і внутрішніх (установка, цілі й потреби особистості на саморозвиток) чинників, вкрай важливе, оскільки вони становлять “світоглядне ядро естетичної культури і визначають суть усіх її форм і елементів, забезпечують діалектичний зв'язок естетичної свідомості й самосвідомості” [61, с. 5].

У свою чергу, професор О.Дем'янчук базисом у складному процесі формування естетичної культури особистості вважав її знання та “формування на основі цих знань естетичних смаків і розвиток художньо-творчого сприйняття навколишнього світу” [21, с.23].

У філософському словнику естетична свідомість визначається як форма суспільної свідомості, яка є художньо-емоційним освоєнням дійсності через естетичні почуття, переживання, оцінки, смаки, норми, ідеали тощо і концентровано виражається у мистецькій творчості та естетичних поглядах. Як оформлена система ідей, поглядів, понять про естетичне становить зміст естетичної свідомості, що набуває значення нормативної системи, зразка, і забезпечує відповідність предметного змісту людської діяльності історичному досвіду художньо-естетичних відносин. Соціальна функція цієї системи розкриває себе у формі художньо-естетичних поглядів, які визначають спрямованість художньо-естетичної свідомості суб'єкта, соціуму, вибірковість естетичного ставлення до потенційних і актуальних цінностей суспільства.

Таким чином, естетичні погляди - це концептуальне відображення художньо-естетичного буття й естетичних відношень з точки зору художньо-естетичної самосвідомості суб'єкта. Вони відбивають також духовні потреби певної соціальної групи, репрезентують “світоглядну картину” - об'єктивні образи предметів в їх ціннісних зв'язках (через призму узагальнених оцінюючих суджень, засвоєних суб'єктом у вигляді культури).

В естетичних поглядах відбувається універсалізація схем художньо-естетичної діяльності, понятійне осмислення її предметного змісту в культурному й соціально-історичному контексті людського цілепокладання (потреб як предмета діяльності та її результатів).

В узагальненому вигляді сутність поняття естетична культура нами розглядається як єдність почуттів, смаків та ідеалів, які матеріалізуються у процесі перетворення світу за законом краси. Характер цих відносин формує зміст художньо-естетичної свідомості й художньо-естетичної діяльності.

У педагогічній теорії є різні визначення естетичної культури. Так, Н.Мойсеюк визначає естетичну культуру як здатність особистості до повноцінного сприймання, правильного розуміння прекрасного у мистецтві і дійсності, прагнення й уміння будувати своє життя за законами краси [ 54, с.316].

У свою чергу В. Лозова зазначає, що естетична культура передбачає сформованість у людини естетичних знань, смаків, ідеалів, розвиток здібностей до естетичного сприймання явищ дійсності, творів мистецтва, потребу вносити прекрасне в оточуючий людину світ, оберігати природну красу [41, с. 84].

На нашу думку, доцільно інтегрувати різні визначення і означити естетичну культуру особистості як вищий рівень сформованості її естетичних знань, смаків, ідеалів, розвиток художньо-естетичних здібностей, що дає змогу естетично сприймати навколишній світ, розвиває потребу творити і зберігати прекрасне в ньому. Рівень художньо-естетичної культури особистості виявляється як у розвитку всіх компонентів художньо-естетичної свідомості (почуттів, поглядів, переживань, смаків, потреб, ідеалів), так і в розвитку умінь і навичок активної перетворюючої діяльності у мистецтві, праці, побуті, людських взаєминах.

Логічним продовженням і конкретизацією визначення естетичної культури особистості є з'ясування її структури. Так у педагогічній літературі найчастіше виділяються наступні компоненти естетичної культури:

1) художньо-естетичне сприймання - здатність виділяти в

мистецтві і житті естетичні якості, образи і переживати естетичні почуття;

2) естетичне почуття - емоційні стани, що викликані оцінним ставленням людини до явищ дійсності і мистецтва;

3) художньо-естетичні потреби - потреби в спілкуванні з художньо-естетичними цінностями; потреби творити прекрасне; потреби в естетичних переживаннях;

4) художньо-естетичні смаки - здатність оцінювати витвори мистецтва, художньо-естетичні явища з позицій естетичних знань і ідеалів;

5) художньо-естетичні ідеали - соціально та індивідуально-психологічно зумовлені уявлення про досконалу красу в природі, суспільстві, людині, мистецтві;

6) художні уміння, здібності в галузі мистецтва, в творчій діяльності [55, с.73]

З аналізом структури естетичної культури тісно пов'язаний механізм її формування, що також є актуальним у нашій роботі. Так, в основі формування естетичної культури особистості лежить інтерес - як спонукальна сила, що постає зі ставлення людини до світу. Стосовно цього Гельвецій зазначає, що “якщо фізичний світ підпорядкований законам руху, - то світ духовний не менш підпорядкований законам інтересу. На землі інтерес є всевладний чаклун, що змінюється в очах всіх істот всякого предмета” [8, с.186-187].

Акцентуючи увагу на аналізі естетичного інтересу, О.Ф.Лазурський на початку XX століття писав, що людині властива: “Наявність або ж відсутність естетичного інтересу; ступінь його інтенсивності. Любити мистецтво, відчувати в ньому постійну потребу, почувати пристрасть до будь-якого мистецтва (музики, літератури, театру і т.д.); здатність до естетичних переживань, володіти художнім смаком. Шукати в художньому творі, головним чином, зміст: цікавість фабули, повчальність, інтерес до певних тем; любити переважно художню форму: красу вірша, витриманість стилю, художнє поєднання фарб і звуків (естетизм). Схильність до реалізму, до точного сприйняття безпосередньо даної дійсності; шукати в мистецтві красивої вигадки, ілюзії, яка забрала б її з дійсності; чи, зрештою, шукати в ньому проникнення у вищу реальність (метафізичну і релігійну) і її символічного зображення. Схильність шукати в мистецтві відображення суб'єктивних, особистісних настроїв і почуттів (ліричний елемент), - об'єктивного опису навколишньої дійсності (епічний елемент). Переважаючі елементи художньої насолоди: схильність до гармонійно-прекрасного; до витонченого і таємного; до грізного, похмурого і трагічного; до фантастичного і таємного; до комічного, до сентиментального і т.д.” [9, с. 14-15].

Схематично структуру естетичної культури подаємо таким чином:

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.1. Структура естетичної культури

Вагомий внесок у вивчення проблеми естетичного інтересу як підгрунтя для розвитку особистісної культури внесли видатні вчені Л.С.Виготський і С.Рубінштейн. Перший трактував такі інтереси як “цілісні динамічні тенденції, що визначають структуру спрямованості наших реакцій” [10, с. 6].

За тлумаченням С.Рубінштейна, “інтерес - спрямованість особистості, що завершується в спрямованості або зосередженості її думок на певному предметі” [ 60 ].

Тому в естетичному розвитку особистості всі види естетичних потреб передбачають і зумовлюють одна одну, але певної залежності між ними нема. Людина може випробовувати естетичну потребу в сприйманні об'єктивних форм дійсності, але залишитись байдужою до мистецтва. У цьому контексті К.Ушинський зазначав, що діяльність, яка прагне задовольнити вищі моральні ідеали і взагалі духовні потреби людини є вже мистецтвом. Педагогічна діяльність, на думку педагога, є “першим, вищим із мистецтв” саме тому, що вона спрямована практично “задовольнити найвищу з потреб людини і людства - їх прагнення до вдосконалення в самій людській природі” [63, с. 71].

Розкриваючи проблему структури естетичної культури та відповідно механізму її формування в особистості важливо, на нашу думку, більш детальніше зупинитися на аналізі естетичного сприйняття як специфічного виду духовно-практичної діяльності, котра не обмежується перцептивним актом, а включає рівень емоційно-смислового осягнення змісту будь-якого мистецького твору, продукту творчої діяльності. З цього приводу О.Рудницька зазначає, що відомі наукові дефініції такої категорії, як “сприйняття - мислення”, “переживання - усвідомлення” доводять, що воно відбувається сукупно у формі відчуттів, уявлень, асоціативного мислення, тобто становить комплексну діяльність, котра має виключне значення для розвитку розумово-почуттєвої активності людини [61, с. 5].

Важливим компонентом естетичного сприйняття, на думку професора О. Дем'янчука, є емоційність. Сприймаючи високохудожні твори мистецтва, що яскраво відображають дійсність, людина відчуває радість або сум, тривогу чи надію. Ці почуття викликають бажання жити за законами прекрасного [ 21, с. 9].

Тому, естетичне сприйняття нерозривно пов'язано з естетичними почуттями, які виникають у процесі сприймання прекрасного і відображають ставлення людини до прекрасного. На відміну від звичайних емоцій, що являють собою безпосередню реакцію організму на зміни зовнішнього середовища або на ускладнення чи розрядку ситуації, в якій перебуває людина (почуття роздратування, задоволення, радості тощо), естетичні почуття опосередковані специфічним предметом, відокремленим від реальної ситуації і репрезентованим у формі переживання художнього образу, естетичного враження [21, с. 74].

Аналіз соціально-педагогічної та культурологічної літератури дає підстави для висновку, що естетичні почуття - це досить складне явище, яке відображає багатогранність індивідуального духовного життя особистості і виражаються у хвилюванні людини, в її насолоді тощо [5, с. 203]. Духовне осяяння завжди пов'язане з особливою насолодою або стражданням, які переводять ставлення людини до художнього об'єкта з повсякденної сфери в естетичний простір. Таким чином, духовна насолода - дещо інше, ніж особистісні почуття, які виникають у процесі сприйняття, оскільки її специфіка полягає в піднесенні над сутністю самого мистецького твору.

У процесі дослідження нами з'ясовано, що під впливом художніх образів безпосередні почуття переходять в естетичні, етичні, гуманні уявлення суб'єкта, в яких духовність набуває свого реального вираження як ціннісний акт спілкування з прекрасним, що спрямований на самопізнання своєї ідеальної сутності. Саме в цьому проявляється специфічний характер естетичних відношень, які є способом розвитку духовності людини. Так, наприклад, саме естетична насолода спонукає людину ходити в театр, слухати концерти, відвідувати картинну галерею. Коли немає естетичної насолоди, тоді відсутнє й художньо-естетичне сприймання, а є лише ознайомлення, спостереження.

З огляду на це, завданнями естетичного виховання нами визначено:

1. Формування почуття прекрасного, естетичного смаку, ідеалу.

2. Виховання любові до природи та навколишньої дійсності, розвиток художньо-естетичних потреб.

3. Виховання стійких оцінних критеріїв до творів мистецтва, продукції людської творчої діяльності, до власної поведінки та поведінки інших людей.

4. Оволодіння знаннями та вміннями творити прекрасне в житті.

Результат естетичного виховання ми вбачаємо у сформованості естетичної культури, що проявляється в повсякденній естетичній поведінці особистості та її творчій діяльності.

Естетичне виховання має особливе значення і для формування моральності. Естетичну насолоду викликають не лише твори мистецтва, але й добрі справи, відданість колективу, сумлінна праця. Сутність естетичного виховання полягає в тому, щоб утверджувати добро як прекрасне.

“Краса - могутній засіб виховання чутливості душі, - писав В.О.Сухомлинський. - Це вершина, з якої ти можеш побачити те, чого без розуміння і почуття прекрасного, без захоплення і натхнення ніколи не побачиш. Краса - це яскраве світло, що осяює світ. При цьому світлі тобі відкривається істина, правда, добро; осяяний цим світлом, ти стаєш відданим і непримиренним. Краса вчить розпізнавати зло і боротися з ним. Я б назвав красу гімнастикою душі - вона випрямляє наш дух, нашу совість, наші почуття і переконання. Краса - це дзеркало, в якому ти бачиш сам себе і завдяки йому так чи інакше ставишся сам до себе” [62, с. 73].

Таким чином, саме рівень естетичної культури визначає зміст діяльності особистості. А тому на підставі аналізу педагогічної та психологічної літератури нами обґрунтовано положення, що художньо-естетичний зв'язок людини з навколишнім соціокультурним середовищем відбувається як триєдиний духовний процес - естетичне сприймання предмета (носія цінностей), естетичне оцінювання його і художньо-естетичне перетворення дійсності.

Отож, завданням естетичного виховання є формування здібностей до естетичного сприймання, до естетичного оцінювання, до художньо-естетичної діяльності (творчості). Саме рівень розвитку цих здібностей і дає певну якість естетичного ставлення до світу - естетичну культуру особистості. Відтак, естетична культура, характеризуючись різною спрямованістю, концентруючи в собі основні, визначальні орієнтири творчої діяльності, детермінує в загальних рисах розгортання інтелектуально-духовних процесів.

Естетична культура постійно поєднує людину із світом. “Сутність її полягає в тому, що вона відображає безпосередню єдність людини і суспільної форми практики. За цих умов ступінь адекватності індивідуальної життєдіяльності її суспільному характеру виступає практичним показником міри свободи людини в сфері суспільного виробництва, утвердженням її здібностей до творчості за законами природи і мірками суспільної культури” [9, с. 173].

На підставі зазначеного вище ми можемо зробити висновки, що поза естетичною культурою немає і не може бути творчості особистості, тому що за цих умов у повній мірі не реалізується, не проявляється самотворчість особистості, оскільки відсутнє чітке розмежування всього, що оточує людину, на людське - особистісно значуще і позбавлене цього статусу. Адже у всьому може і повинен проявлятись власне людський смисл. Для цього особистості завжди життєво необхідно залишатися на позиції особистісних якостей - особистісне відповідально відноситись до всіх, без винятку, процесів, явищ, подій, інших людей.

Таким чином, потреба в естетичній культурі з'єднує зовнішні умови діяльності і внутрішній світ особистості, інтегрує суб'єктивні й об'єктивні моменти в ході формування індивідуального світогляду і тому служить невід'ємною складовою процесу перетворення знань в особисті переконання.

Змістом цієї потреби у вузькому розумінні є інтелектуальний і емоційно-психологічний стан суб'єкта, що відображає необхідність таких орієнтирів і регуляторів, які здатні виконати роль методологічних засад при визначенні ставлення до оточуючого світу і виробленні принципів взаємодії з ним. Звідси логічно ми виділяємо освітню, виховну, інформаційно-розвиваючу, комунікативну та розважальну функції естетичної культури. Перша забезпечує формування в свідомості особистості сучасної художньо-наукової картини світу, культури художньо-естетичного мислення, друга - передбачає розвиток художньо-естетичних і гуманістичних поглядів особистості, прилучення її до надбань світової культури, до збагачення духовних цінностей, формування життєвої і соціальної позиції тощо. Оскільки естетична культура є фактором подальшого розвитку особистості, її інформаційного збагачення, то це свідчить, що реалізується інформаційно-розвиваюча функція. Комунікативна функція естетичної культури особистості забезпечує можливість формування комунікативності особистості (її комунікабельності, соціальної спорідненості, альтруїстичних емоцій), що в свою чергу орієнтує на гармонійне узгодження соціальних, групових і особистісних естетичних поглядів, інтересів, потреб і запитів, на гуманізацію відносин між людьми. Оскільки естетична культура формується в процесі діяльності, в тому числі й дозвіллєвої, то незаперечною є й її розважальна функція.

Отже, з аналізу педагогічної теорії робимо висновок, що естетична культура є діалектичною, зорієнтованою на таке розуміння співвідношення індивідуального і соціального, коли особистісне начало в людині усвідомлюється на рівні універсальної культури, а загальнолюдські цінності набувають глибокого особистісного змісту. Тому тільки культурна особистість може стати носієм естетичної культури. А це висуває нові вимоги до навчально-виховної роботи по формуванню естетичної культури особистості, зміст якої полягає у створенні сприятливих умов для культурного розвитку кожного члена суспільства, а також у можливості безпосередньо життєвої реалізації системи цінностей, їх втілення у самому бутті. Саме турбота про природність протікання культурного процесу (а значить, і про встановлення природніх зв'язків в самому бутті) може забезпечити розширення простору, по-справжньому сприятливого для розвитку творчої, вільної індивідуальності.

Нами також з'ясовано, що найважливішим компонентом змісту естетичної культури особистості є естетична діяльність, яка спрямована на:

1) організацію естетики середовища, в якому живе, вчиться, працює, відпочиває людина та естетики її поведінки;

2) розвиток творчих здібностей особистості в галузі музики, образотворчого мистецтва, літератури, театральних занять, уяви, образного мислення, фантазії тощо;

3) пропаганду мистецтва, художньо-естетичних ідеалів (концертна, лекторська діяльність та ін.);

4) самоосвіту та самовиховання з метою духовно-естетичного збагачення особистості та ін.;

5) практичну реалізацію художніх задумів у вигляді виконання різних творчих робіт тощо.

Загальною умовою успішної реалізації змісту формування естетичної культури особистості, на нашу думку, є:

- оволодіння основами художньо-естетичних знань, що сприяють

як сприйняттю та оцінці прекрасного в навколишній дійсності, так і становленню художньо-естетичних ідеалів і смаків;

- оволодіння тими вміннями і навичками, що дозволяють

здійснювати естетичну, зокрема художньо-творчу діяльність та виражати свої судження (погляди) з питань художнього відображення дійсності в різних видах і жанрах мистецтва;

- вироблення вміння аналізувати зміст і морально-естетичну

спрямованість творів мистецтва.

Отже, для формування естетичної культури молоді необхідно створити умови для її багатогранного бачення навколишнього світу, освоєння нею історії та культурної спадщини минулого, нових підходів до розкриття сутності людини, яка сьогодні стає мірилом усіх речей, як істота моральна і духовна вона стає вищою цінністю високоорганізованого суспільства. Роль естетичної культури й полягає в тому, що вона є конкретним життєвим виявом духовності особистості, смислові контури якої проступають як здатність і потреба орієнтуватися на вищі, універсальні цінності Істини, Добра, Краси в їх єдності. Саме в цьому розумінні духовність виявляє себе як певний ідеал, до якого прагне людина у власному духовному самовдосконаленні, що є основою формування естетичної культури.

1.2 Роль інформаційних технологій у формуванні естетичної культури особистості студента - майбутнього соціального педагога

У навчально-виховному процесі сучасного вищого навчального закладу формуванню художньо-естетичної культури особистості студента сприяє викладання всіх навчальних предметів. Будь-який семінар, лекція, практичне заняття має художньо-естетичний потенціал. Цьому слугує і творчий підхід до вирішення пізнавальної задачі, і виразність слова педагога та студентів, і відбір та оформлення наочного і роздаткового матеріалу, і акуратність записів і креслень на дошці тощо.

Зміст навчальних предметів складають науково і педагогічно обґрунтовані, систематично викладені знання про природу, суспільство і людину, знання про культуру і мораль; визначена система необхідних практичних навичок і умінь. Відбір змісту навчальних предметів у вузі здійснюється на науковій основі, тому він містить лише істинні знання про світ, які відповідають сучасному рівню наукового пізнання.

Свідоме засвоєння студентською молоддю естетичних знань і художньо-естетичних ідей у процесі вивчення основ наук про суспільство, природу і людину є важливою передумовою формування естетичної культури. Студенти не лише засвоюють художньо-естетичні знання, але й розвивають особистісне ставлення до змісту навчального матеріалу, здатність і потреби оцінювати, використовувати, відстоювати власні погляди і переконання.

Особливо важливе значення у формуванні художньо-естетичної культури студентів, майбутніх соціальних педагогів відіграє вивчення інформаційних технологій. Що ж стосується інформатики, то вона є одним із ефективних засобів розвитку естетичної культури студентів, можливості якого ще недостатньо вивчені, а тому й недостатньо застосовні. На сьогодні у вищому навчальному закладі, як правило, комп'ютер використовується в якості засобу навчальної діяльності; або ж як ланки інформаційної технології, як об'єкту вивчення. А тому в програмі вивчення нових інформаційних технологій можна виділити основні напрями, які характерні для сучасного етапу його вивчення у вузіі:

- інформаційний (спрямований на формування в студентів основних уявлень в області інформатики);

- алгоритмічний (формування у студентів алгоритмічного мислення, вмінь і навичок програмування);

- комп'ютерний або користувацький (формування в студентів умінь і навичок користувача комп'ютерної техніки).

Однак сьогодні інформатика розвивається в багатьох напрямах: програмування, моделювання, дизайн. Кожен із цих розділів відображається певною мірою і в навчальній програмі вузівського курсу й може мети серйозне практичне застосування для формування художньо-естетичної культури студентів, оскільки є складовою мистецтвометрії (різних концептуально-теоретичних підходів і практичних методів, що використовують інструментарій точних наук, нові технології збору і аналізу художньої інформації).

Так саме комп'ютер дає можливість студентам учитися моделювати. Як стверджує професор О.Малафіїк, саме за допомогою комп'ютерних засобів розвивається творча уява людини, що є основою для її художньо-творчої діяльності [ 42 ]. Одним із шляхів розвитку творчої уяви є розвиток композиційної уяви і на цій основі - композиційного мислення. Як відомо, композиція - це побудова художнього твору, зумовлена його змістом і характером. Зрозуміло, що для того, щоб побудувати ту чи іншу композицію, потрібно мати певний “будівельний” матеріал, яким є образи пам'яті чи мислення. Але цим матеріалом можуть скористатися тільки ті, хто володіє досвідом творчої діяльності. Студенти, особливо, першокурсники такого досвіду ще не мають, тому їм потрібна допомога у виконанні цієї діяльності. Перш за все їм потрібно надати композиційний матеріал або в натуральній формі, що практично неможливо, або ж у формі різних замінників, тобто моделей. Саме ці моделі й можуть бути пред'явлені за допомогою комп'ютера на заняття з інформатики [42 ].

На основі системного аналізу педагогічної, філософської, психологічної наукової літератури ми виділили основні напрями наукових досліджень в галузі інформатизації системи освіти, що досить інтенсивно розроблялися і розробляються у вітчизняних та зарубіжних дослідженнях Б.Гершунського, А.Єршова, В.Монахова, Ю.Машбиця, Н.Тализіної та інших [15, с. 103; 24, с. 17; 48, с. 50; 45, с. 146; 64, с. 57].

Так, А.Єршов розробив концептуальні основи розвитку інформатики, обґрунтував історичні аспекти та перспективи цього розвитку. Серед об'єктивних передумов введення інформатики в практику роботи системи освіти він акцентує увагу на таких аспектах:

- результати досліджень психологів, які розкрили роль активної діяльності в навчальному процесі;

- використання в навчальній діяльності істотно більш розвинутих моделей світу, які відкривають нові можливості інтерактивної взаємодії;

- практична потреба в появі комп'ютерно грамотного покоління в зв'язку з впровадженням обчислювальної техніки у вигляді ПЕОМ [24, с. 7-9].

У свою чергу Н.Тализіна запропонувала нові підходи, які дали змогу перейти від емпіричних шляхів впровадження комп'ютерної техніки в навчальний процес до організації його на фундаментальній науково-методичній основі. Серед основних проблем, розроблених Н.Тализіною, є вимоги до складання навчальних програм, нова трактовка функцій педагога в зв'язку з використанням ним засобів обчислювальної техніки в навчальному процесі та ін [64, с. 57].

Наукові дослідження Б.Гершунського, В.Монахова, Є.Машбиця присвячено розв'язанню психолого - педагогічних проблем ефективного використання комп'ютерів у навчально-виховному процесі, формуванню комп'ютерної грамотності, розробці психологічних основ управління навчальною діяльністю, виявленню можливостей діалогу в навчаючій системі та з розв'язком багатьох інших проблем, пов'язаних з процесами комп'ютеризації системи освіти і виховання особистості.

Аналіз робіт В.Гриценка [16], А.Довгялла [20], Є.Маргуліса [43], Ю.Первіна [58] та інших дає змогу зробити висновок, що поєднання емоційної привабливості, яка властива комп'ютерній грі і аудіовізуальних, обчислювальних, інформаційних можливостей обчислювальної техніки несе в собі не лише великий дидактичний, але й виховний потенціал, який має бути реалізований як у шкільній, так і у вузівській навчальній практиці. Так, зокрема, Є.Маргуліс досить ґрунтовно аналізує ті недоліки, які є в сучасних комп'ютерних іграх, пропонує шляхи їх усунення, свої підходи до психолого-педагогічного проектування комп'ютерних ігор [43, с. 34-39].

У працях Р.Вільямса, К. Макліна та інших науковців ґрунтовно досліджені різні області застосування комп'ютерів у школі та інших навчальних закладах: ігри, обробка текстів, створення педагогічних програмних продуктів; методика використання навчальних програм, які пропонують структурований матеріал: задають питання, приймають і аналізують відповіді, дають кваліфіковану і швидку оцінку, повідомляють додаткову інформацію для пояснення незрозумілих місць [11, с. 162].

У процесі дослідження нами визначено переваги застосування комп'ютерів у навчально-виховному процесі вищого навчального закладу. Так, серед переваг комп'ютера є його “витримка” і “спокій”, “приязність” у ставленні до користувача. Комп'ютери можуть бути досить ефективно застосовані для посилення наочності у процесі використання навчальної інформації (шляхом реалізації звукових, графічних та інших його можливостей). Оскільки наочно-образні компоненти мислення відіграють виключно важливу роль у ході навчальної діяльності, то їх застосування у процесі пояснення та обґрунтування багатьох теоретичних понять, виявляється надзвичайно ефективним. Комп'ютер може бути досить корисним під час розгляду математичних абстракцій (наприклад поняття вектора), для пояснення такого роду навчального матеріалу студентам, які в силу свого образного мислення з чималими зусиллями засвоюють знання точних наук.

Окремо нами доведено можливості застосування комп'ютера для діагностики рівня психічного та інтелектуального розвитку студента та створення на цій основі адаптивної його моделі та управління його навчальною діяльністю. Застосування викладачем апробованих комп'ютерних методик для діагностики психічного стану студента - майбутнього соціального педагога знімає проблему необхідності спеціального вивчення досвіду роботи кваліфікованих спеціалістів - психологів, який втілений у цих методиках.

Важливим прикладом переваг застосування в навчально-виховному процесі комп'ютерної техніки є те, що саме остання розширює можливості контролю за навчальною діяльністю студентів і забезпечення на цій основі ефективного зворотного зв'язку, а також - диференціацію навчального процесу, активне залучення студентів у цей процес, зняття установки викладача на середнього студента.

Однак, на нашу думку, в змісті вузівських курсів вивчення нових інформаційних технологій недостатньо відображено художньо-естетичні аспекти інформатики.

З аналізу соціально-педагогічної, психологічної та методичної літератури ми дійшли висновку, що використання комп'ютерної техніки на заняттях з метою формування художньо-естетичної культури студентів повинне задовольняти таким педагогічним вимогам:

- у процесі формування художньо-естетичної культури серед основних принципів навчання педагог особливу увагу повинен звернути на дотримання принципу зв'язку навчання з життям (використання аналогів сучасних систем обробки текстової, графічної, музичної інформації);

- вивчення інформаційних технологій студентами має проходити спочатку на інтуїтивно-практичному рівні, на основі змісту, близькому до життєвого досвіду студентів (ігри, кіно і т.і.), пізніше - художньо-образному (створення конкретних моделей, рисунків тощо) і нарешті - науково-прикладному (створення програм, рекламних проспектів, веб-сторінок і т.д.);

- оскільки студентській молоді властиві специфічні особливості її розвитку та становлення, тому викладач має досить чітко продумувати структуру заняття, його організацію, обґрунтування оцінки знань студентів, прогнозувати художньо-естетичні інтереси студентів і їх творчу продуктивну діяльність.

1.3 Аналіз навчальних програм з нових інформаційних технологій у формуванні естетичної культури особистості студента

Аналіз навчальної програми з нових інформаційних технологій для студентів ХНУ свідчить, що перед сучасною вищою школою стоїть складне і важливе завдання: давати студентам не просто знання про прекрасне, про красиве у системі відношень “ Людина - світ”, а інтегрувати, об'єднати їх у цілісну систему, фокусувати їх на свідомість студента, перетворювати їх у його переконання. Тобто вузівські художньо-естетичні знання повинні мати світоглядний характер, іншими словами бути основою для формування художньо-естетичної культури студентів.

Однак, предметно-розрізнене вивчення вузівських дисциплін, яке склалося в сучасній вищій школі, не забезпечує в повній мірі формування художньо-естетичних знань, розвитку міждисциплінарного художньо-естетичного мислення, художньо-естетичної культури. Так, аналіз змісту дисциплін показує, що зараз всі елементи структури художньої освіти існують “порізно”, роз'єднані специфікою предметів, своїми цілями і задачами. Тому художньо-естетичний досвід студента, наприклад, при вивченні культурології, основ сценарної роботи, дозвіллєвої діяльності не збагачується його спілкуванням з музикою і образотворчим мистецтвом. Таке вивчення мистецтва суперечить його комплексній природі, порушує закон про “кровну спорідненість” видів мистецтв, суперечить принципу цілісності художньо-естетичного сприйняття. В результаті - низький рівень конкретно-наочної і художньо-естетичної підготовки, слабкі уявлення про єдність історико-культурного процесу, фрагментарність, безсистемність тощо.

У педагогічній теорії та практиці діяльності сучасних навчальних закладів є декілька типів використання взаємодії мистецтв у навчально-виховному процесі:

1. Зв'язуючий тип взаємодії, або міжпредметні зв'язки різних навчальних циклів, які забезпечують єдність свідомості, світогляду, практичної діяльності, загального розвитку молоді.

З метою формування у підростаючого покоління художньо-естетичної свідомості, художньо-естетичного і загального розвитку використовуються зв'язки дисциплін художнього циклу, художнього і гуманітарного, художнього, гуманітарного і природничо-математичного циклів. Іншими словами, всі навчальні дисципліни у взаємозв'язку повинні створювати в людини цілісну художньо-естетичну картину світу. Міжпредметні зв'язки формують систему художньо-естетичних понять, загальномистецтвознавчих умінь і навиків, розвивають, тренують художньо-емоційну пам'ять і емоційну сприйнятливість. Без системи художньо-естетичних знань, без знань теорії та історії мистецтва, без сформованих узагальнених художніх умінь і навиків адекватно сприймати художні твори, оцінювати і аналізувати витвори мистецтва та інші естетичні об'єкти не може бути мови й про художньо-естетичний і загальний розвиток особистості.