Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Формування естетичної активності дітей засобами хореографічного мистецтва

Зміст

• Вступ
• 1. Теоретичні засади формування естетичної активності дітей засобами хореографічного мистецтва
• 1.1 Педагогіка творчості та естетична активність як об'єкт наукових досліджень
• 1.2 Формування компонентів естетичної активності засобами хореографічного мистецтва
• 1.3 Народний танець як активний засіб формування особистості дитини
• 2. Дослідження сучасного стану формування естетичної активності дітей засобами хореографічного мистецтва
• 2.1 Психологічна програма створення художнього образу в українських сюжетних танцях
• 2.2 Результати дослідно-експериментальної роботи та її аналіз
• 2.3 Проблеми та перспективи розвитку естетичної активності дітей засобами народної хореографії у сучасних умовах
• Висновки
• Список використаної літератури
• Додатки
• Вступ
• Актуальність теми. Серед предметів художньо-естетичного циклу, у процесі вивчення яких здійснюється естетично-творчий розвиток учнів, одне з головних місць належить хореографії. Хореографічне мистецтво здатне задовольнити прагнення особистості до естетичного зростання, поєднати її внутрішній і зовнішній світ, активізувати творчу уяву та емоційні реакції дитини. Хореографія, що спирається на музично організовані, умовні, образно-виразні рухи людського тіла, сприяє формуванню емоційної сфери особистості, втіленню в танцювальних рухах особливостей її характеру, формуванню в неї духовних цінностей.
• Розвиток естетичної активності дітей засобами хореографії здійснюється в закладах позашкільної та шкільної освіти. У навчальних закладах, зорієнтованих здебільшого на культурологічне, естетичне навчання і виховання, організація розвитку естетичної активності засобами танцювального мистецтва чітко сформована і систематизована. Заняття хореографією в них здійснюються за провідними методиками вітчизняних і зарубіжних вчених (Т. Баришнікової, А. Ваганової, К. Василенка, А. Гуменюка та ін.), розрахованими на дітей, які мають спеціальні хореографічні та художні здібності. Достатньо розроблені питання методики хореографічної роботи як засобу розвитку естетичної активності дітей у позашкільних освітніх закладах (Г. Березової, Л. Бондаренко, А. Тараканової та ін.).
• Поряд з цим у сучасній національній освітній системі спостерігається стійка тенденція впровадження в навчально-виховний процес середніх загальноосвітніх закладів (традиційні загальноосвітні школи, ліцеї, колегіуми, гімназії, навчально-виховні комплекси) уроків хореографії. Хореографія не входить до складу обов'язкових навчальних предметів загальноосвітніх закладів, проте в практиці початкової школи набуває широкого розповсюдження й викладається як додатковий предмет, завдання якого спрямовані на духовний та фізичний розвиток особистості кожної дитини.
• Аналіз змісту розвитку естетичної активності на уроках хореографії в початкових класах загальноосвітніх шкіл показав, що цей процес відбувається без належного програмно-цільового та методичного забезпечення, створення відповідних педагогічних умов. У зв'язку з цим виникає низка суперечностей, які потребують вирішення на науковому рівні. До них можна віднести суперечності між: розумінням необхідності розвитку естетичної активності особистості кожної дитини в теорії педагогіки та відсутністю єдиного підходу до використання хореографічної діяльності для забезпечення означеного процесу в шкільній практиці; потенційними можливостями хореографічної діяльності в забезпеченні естетичної вихованості особистості дитини та відсутністю теоретично обґрунтованих педагогічних умов ефективної організації процесу розвитку естетичної активності; використанням у загальноосвітніх школах традиційних форм і методів хореографічної діяльності та потребою застосування ефективних методик, що забезпечують естетичний розвиток і емоційно-творче виявлення особистості дитини.
• Процес розвитку естетичної активності школярів шляхом залучення до мистецтва досліджували видатні педагоги минулого: А. Макаренко, С. Русова, В. Сухомлинський, К. Ушинський та ін. У наукових дослідженнях сучасних вчених (В. Бутенка, О. Комаровської, Н. Миропольської, О. Олексюк, О. Сапожнік, Л. Сбітнєвої, Т. Турчин, Г. Шевченко) підкреслюється важлива роль мистецтва в естетичному розвитку особистості дитини. Упровадженню предметів художньо-естетичного циклу в навчально-виховний процес сучасної школи значна увага приділяється в роботах М. Дергач, П. Коваля, О. Щолокової та ін.
• На актуальності розвитку естетичної активності молодших школярів засобами танцювального мистецтва наголошували Л. Богатикова, М. Боголюбська, В. Верховинець, О. Конорова, Б. Мануйлів та ін. Важливість розвитку внутрішнього світу учнів початкових класів засобами танцю доводиться в працях Г. Ільїної, С. Руднєвої, Є. Фіша та ін. Проблема формування творчої сфери дитини засобами хореографії та ритміки розглянута в наукових працях Н. Георгян, О. Горшкової, Ю. Ушакової, Т. Чурпіти. Питання сучасної теорії хореографічного виховання висвітлені в роботах О. Мартиненко, Т. Морозовської, О. Таранцевої, В. Нілова та ін.
• Ураховуючи незаперечну цінність існуючих здобутків вчених, зазначимо, що проблема розвитку естетичної активності учнів початкових класів у процесі хореографічної діяльності ще не знайшла достатнього висвітлення в науковій літературі та педагогічній практиці. У зв'язку з цим виникає необхідність подальшого вивчення естетично-виховних можливостей хореографічної діяльності, визначення її сутності, виявлення компонентів естетичної вихованості в процесі хореографічної діяльності, а також теоретичного обґрунтування педагогічних умов та розробки методичних рекомендацій щодо успішного вирішення проблеми розвитку естетичної активності молодших школярів у процесі хореографічної діяльності.
• Актуальність проблеми, її недостатнє вивчення й висвітлення в науково-педагогічній літературі, необхідність теоретичного обґрунтування, розробки методичних рекомендацій щодо успішного вирішення окреслених питань на практиці зумовили вибір теми дослідження.
• Мета роботи полягає в теоретичному обґрунтуванні та експериментальній перевірці педагогічних умов, що сприяють підвищенню ефективності естетичної активності молодших школярів у процесі хореографічної діяльності.
• Відповідно до поставленої мети визначено такі завдання дослідження:

- розглянути педагогіку творчості та естетичну активність як об'єкт наукових досліджень;

- дослідити формування компонентів естетичної активності засобами хореографічного мистецтва;

- розглянути народний танець як активний засіб формування особистості дитини;

- розробити психологічну програму створення художнього образу в українських сюжетних танцях;

- сформулювати результати дослідно-експериментальної роботи та її аналіз;

- визначити проблеми та перспективи розвитку естетичної активності дітей засобами народної хореографії у сучасних умовах.

Об'єктом дослідження є естетична активність учнів початкових класів.

Предмет дослідження - педагогічні умови розвитку естетичної активності учнів початкових класів у процесі хореографічної діяльності.

Методологічною основою дослідження є філософські положення про всебічний та гармонійний розвиток особистості, пріоритетність естетичних, моральних, соціально цінних якостей особистості; теоретичні положення про формування творчої, емоційно-почуттєвої сфери особистості. Дослідження проводилося з урахуванням Законів України „Про освіту”, „Про загальну середню освіту”, Державної національної програми „Освіта” (Україна ХХІ століття), Національної доктрини розвитку освіти України, Концепції національного виховання, Державної комплексної програми розвитку естетичної активності, Концепції художньо-розвитку естетичної активності учнів у загальноосвітніх навчальних закладах України.

Теоретичною основою дослідження є фундаментальні праці вчених у галузі естетики та культурології (В. Баленок, Л. Левчук, В. Лозовий, О. Семашко), психології особистості та мистецтва (Г. Балл, І. Бех, Л. Виготський, С. Максименко), теорії і методики художньо-естетичної освіти і виховання (В. Бутенко, Л. Масол, С. Мельничук, Н. Миропольська, Г. Шевченко), методики організації хореографічної діяльності школярів (Л. Бондаренко, О. Конорова, О. Мартиненко, А. Тараканова) та розвитку естетичної активності засобами хореографії (М. Боголюбська, В. Верховинець, Б. Мануйлів).

Відповідно до поставлених завдань було використано комплекс методів: теоретичні - аналіз філософської, психолого-педагогічної, мистецтвознавчої літератури, узагальнення програм розвитку естетичної активності та освіти школярів, моделювання педагогічних умов розвитку естетичної активності учнів початкових класів у процесі хореографічної діяльності для визначення теоретико-методологічних засад дослідження; емпіричні - педагогічне спостереження, анкетування, тестування, бесіди, інтерв'ю, вивчення і узагальнення педагогічного досвіду організації хореографічної діяльності, що виявляють вплив хореографічної діяльності на розвиток естетичної активності молодших школярів у сучасних загальноосвітніх навчальних закладах; констатувальний і формувальний експеримент з метою вивчення і перевірки ефективності організації розвитку естетичної активності учнів початкових класів у процесі хореографічної діяльності; статистичні - статистична обробка дослідно-експериментальних даних для визначення динаміки рівня естетичного розвитку молодших школярів.

Дослідно-експериментальна робота проводилася на базі початкових класів середніх загальноосвітніх закладів м. Києва.

танець хореографія імпровізаційний

1. Теоретичні засади формування естетичної активності дітей засобами хореографічного мистецтва

1.1 Педагогіка творчості та естетична активність як об'єкт наукових досліджень

Нагальна потреба виділення педагогіки творчості в окрему галузь загальної педагогіки зумовлена об'єктивними процесами демократизації і гуманізації освіти, результатом яких є особистісно-орієнтована спрямованість суб'єктно-суб'єктної взаємодії в процесі навчання й виховання. У сучасних соціально-економічних умовах реформування суспільства із загальної педагогіки відокремлюються перспективні галузі, як-от: соціальна педагогіка, позашкільна педагогіка тощо. Соціальна педагогіка визначається як галузь загальної педагогіки, наука про закономірності та механізм становлення і розвитку особистості в процесі здобуття освіти та виховання в різних соціальних інститутах, а також соціально орієнтована діяльність освітніх, наукових, культурних і інших закладів, установ і соціальних служб, які сприяють формуванню соціальної активності дітей і молоді в процесі вирішення суспільних, політичних, економічних та інших проблем суспільства.

Предмет позашкільної педагогіки визначається Т.І. Сущенко як мистецтво розвитку і виховання вільної, духовно повноцінної, творчої особистості з урахуванням її власних потреб і природних даних [30, c. 17].

В умовах демократизації та гуманізації освіти педагогіка творчості набуває рис самостійної наукової дисципліни.

Педагогіка творчості - це галузь загальної педагогіки, яка вивчає закони та закономірності: формування творчої особистості, розвитку та саморозвитку її творчих можливостей в процесі освіти та навчання; створення психолого-педагогічних умов для прояву творчого потенціалу особистості в суспільно-корисних і індивідуально-значущих для неї видах життєдіяльності. Педагогіці творчості, з точки зору розуміння її як фундаментальної науки, притаманна єдність абстрактного й конкретного. У такому контексті можна говорити про емпіричну й фундаментальну фази теорії педагогіки творчості, які відповідно відображають конкретні й абстрактні знання. Педагогіка творчості безпосередньо пов'язана з практикою, тому вона є конкретною і водночас її можна розглядати як синтез абстрактних знань. Головним і найбільш складним явищем, яке вивчає педагогіка творчості, є формування творчої особистості дитини в її навчально-виховній взаємодії з педагогом.

У цьому процесі власні можливості як учня, так і педагога розвиваються й набувають об'єктивного характеру, відбиваючись у конкретних якостях і особливостях їх особистостей. Саме тому процес формування творчої особистості учня неможливо відокремити від творчого розвитку того, хто його навчає й виховує. Цей процес є не тільки сукупністю послідовних і взаємопов'язаних дій педагога й учнів, спрямованих на свідоме й міцне засвоєння системи знань, умінь, навичок, формування світогляду учнів, культури поведінки тощо, а й сукупністю послідовних і взаємопов'язаних «перетворень» у їх творчому розвитку: мотивації, характерологічних особливостях, творчих уміннях, психічних процесах, що сприяють успіху людини у творчій діяльності. Саме цей процес відображає сутність педагогічної творчості. Таким чином, поняття «педагогіка творчості» містить в собі поняття «педагогічна творчість».

Виходячи з концепції творчості Я.О. Пономарьова, педагогіку творчості слід розглядати як фундаментальну науку - галузь загальної педагогіки, яка вбирає в себе результати досліджень психології творчості. Це вимагає зняття вікових обмежень предмета педагогіки, розуміння її як науки про виховання і навчання в широкому розумінні вікових меж. Включення психології творчості лише в наукознавство, яке розглядає проблеми наукової творчості, звужує можливості використання наслідків фундаментальних досліджень у галузі психології творчості [26, c. 104].

Елементи творчості притаманні будь-якому виду діяльності, творчість має велике значення для навчання й особистішого розвитку людини, є запорукою емоційного здоров'я, має суттєвий психореабілітаційний ефект. Саме тому включення до педагогіки проблем наукової, художньої, технічної творчості не тільки зближує навчання й виховання з наукою, технікою, мистецтвом, а й, безумовно, сприяє формуванню особистості як творчої, розвитку її талантів й обдарованості. Включення психології творчості як абстрактної науки до складу педагогіки творчості як конкретної науки - необхідна умова розвитку дієво-перетворюючих знань про творчу діяльність.

У філософії «закон» визначається як «необхідна, внутрішньо притаманна природі явищ реального світу тенденція зміни, руху, розвитку, що визначає загальні етапи і форми процесу становлення і самоорганізації конкретних систем, явищ природи, суспільства і духовної культури людства, які розвиваються». Тенденція саморозвитку системи виявляється як дія імманентних цій системі суперечностей. Відмінність між законом і закономірностями полягає в тому, що закон виступає як конкретне - всезагальне, а закономірність є частковою формою його виявлення, яка висвітлює певний закономірний зв'язок. Виявлені закономірності явищ свідчать про існування закону в їх походженні й розвитку, але сама закономірність таким законом не є.

Педагогічний закон - це об'єктивний, необхідний, загальний і суттєвий зв'язок між завданнями, змістом, методами педагогічного процесу і його результатами, які виявляються у якісній зміні знань, умінь, а також переконань і поведінки вихованців. З одного боку, в педагогіці творчості як і в загальній педагогіці, функціонують загальні закони розвитку і виховання людей, закони і закономірності педагогічного процесу, а з іншого, діють закони і закономірності, притаманні творчому процесу. їх слід вважати специфічними для формування творчої особистості.

Одним з основних законів педагогіки творчості є закон педагогічної розвиваючої взаємодії, який відбиває загальний закон живої і неживої природи - відсутність односторонньої дії та концептуальне положення про творчість як взаємодію, що веде до розвитку. Парадоксально, що відкритий ще Ньютоном закон (сила дії дорівнює силі протидії), який інтуїтивно виражався багатьма народними прислів'ями і яскраво виявляється у сфері людських комунікацій, залишався поза увагою традиційної педагогічної науки, що віддавала перевагу «суб'єктно-об'єктним» педагогічним впливам у системі «педагог-вихованець». Саме закон педагогічної розвиваючої взаємодії зумовлює реалізацію концепції особистісно-орієнтованого навчання, реальну демократизацію та гуманізацію будь-якого навчально-виховного процесу.

Другим законом педагогіки творчості слід вважати закон фасилітаційного режиму педагогічного впливу. Цей закон відбиває об'єктивну реальність, притаманну процесу формування творчої особистості, яка полягає в тому, що розвиток і саморозвиток творчої особистості може відбуватися за певних психолого-педагогічних умов, які сприяють творчій діяльності особистості, стимулюють її творчу активність, полегшують долання психологічних бар'єрів творчості. Процитуємо у зв'язку з цим професора Г.О. Балла: «...стоячи на гуманістичних позиціях, не можна обмежувати діяльність освітніх установ функціями підготовки, хоч би як визначеними. Адже дитина живе сьогодні, а не тільки готується до життя. Тож треба робити все можливе для того, щоб її сьогоденне життя було повноцінним, щасливим, щоб задовольняти її найважливіші потреби. І хоч, на перший погляд, це виглядає парадоксальним - саме в такий спосіб можна, сприяючи розвиткові її особистості, якнайкраще прислужитися підготовці до наступних етапів життя» [3, c. 112].

Третій закон - це закон взаємозумовленості розвитку суб'єктів педагогічного процесу. Цей закон відбиває концептульні положення теорії творчості, як-от: у творчості людина виступає не тільки як суб'єкт пізнання, а й водночас як творець самої себе, своєї творчої сутності; наслідком творчості є творення, формування людини-митця; в процесі творчості реалізуються творчі можливості індивідуальності й здійснюється їх розвиток; особливості процесу творчості полягають у тому, що сам процес впливає на його результат, який виражається не тільки предметно, а й у зміні суб'єкта творчості.

Четвертий закон - це закон неперервної творчої реалізації та самореалізації особистості, який відбиває концепцію життєтворчості людини і стверджує, що творчі можливості особистості реалізуються в самому процесі її життя, самореалізації як засобу самоствердження, самовираження й саморозвитку. Крім того, цей закон вбирає в себе концептуальні положення теорії творчості щодо діяльності як основи творчості, повного виявлення сутності творця саме у творчості, взаємозв'язку у творчості продуктивного й репродуктивного тощо.

Саме тому одним із завдань педагогіки творчості є вироблення психолого-педагогічних концепцій самовдосконалення та залучення особистості до творчого процесу психічного й особистісного саморозвитку.

Принципи педагогіки творчості відображають засоби використання загальних законів у відповідності до сучасного стану системи освіти і соціально-економічного розвитку суспільства. На відміну від законів вони діють протягом часу існування зазначених вище умов. Визначають такі основні принципи педагогіки творчості: принцип взаємозумовленості освіти і творчого розвитку особистості, в основі якого є розуміння будь-якого навчання як джерела нового в психічному розвитку особистості; принцип самоорганізації, що відображає специфіку управління процесом формування творчої особистості й реалізації її творчого потенціалу, зумовлену особливостями управління нелінійними системами [14, c. 18]. Останній принцип орієнтує педагога на внутрішній вплив, на узгодження розвитку учнів з власними тенденціями розвитку, а також на необхідність «збуджувати» й ініціювати творчу активність, враховуючи, що при цьому управління повинно бути непомітним, мінімальним за своїм зовнішнім впливом і здійснюватися опосередкованими методами. Саме в цьому випадку можна говорити не про управління, а про процеси самоуправління. Ідея самоорганізації в сучасних умовах стає найважливішим методологічним і філософським принципом нової парадигми освіти.

Таким чином, педагогіка творчості - це галузь загальної педагогіки, яка вивчає закони та закономірності формування творчої особистості, розвитку та саморозвитку її творчих можливостей в процесі освіти та навчання; створення психолого-педагогічних умов для прояву творчого потенціалу особистості в суспільно,корисних і індивідуально,значущих для неї видах життєдіяльності.

Одним із головних завдань педагогіки творчості є вироблення психолого-педагогічних концепцій самовдосконалення та залучення особистості до творчого процесу психічного й особистісного саморозвитку.

1.2 Формування компонентів естетичної активності засобами хореографічного мистецтва

Проблема всебічного гармонійного розвитку дитини останнім часом досить актуальна у зв'язку із змінами, що відбуваються в соціально-економічній, політичній та культурній сферах України. У її вирішенні суттєве місце належить питанням, пов'язаним із залученням підростаючого покоління до естетичного досвіду людства, освоєння й використання естетичних цінностей, активної художньо-творчої діяльності. Саме тому важливого значення набуває процес розвитку естетичної активності дітей і молоді.

У Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті, у Державній комплексній програмі розвитку естетичної активності зазначається, що саме в системі освіти цілеспрямовано, послідовно й ефективно здійснюється розвиток естетичної активності дитини, яка здатна сприймати, розуміти та використовувати художньо-естетичні цінності в житті та мистецтві [1, c. 12]. Тож сучасна школа спрямовує свої зусилля на те, щоб забезпечити належним чином процес розвитку естетичної активності учнівської молоді, створити педагогічні умови, які б сприяли підвищенню рівня її естетичної вихованості. Важливим засобом реалізації поставленого завдання є залучення підростаючого покоління до хореографічного мистецтва.

Розвиток естетичної активності дітей засобами хореографії здійснюється в закладах позашкільної та шкільної освіти. У позашкільних навчальних закладах, зорієнтованих суто на культурологічне, естетичне навчання і виховання, організація розвитку естетичної активності засобами танцювального мистецтва чітко сформована і систематизована. Заняття хореографією в них здійснюються за провідними методиками вітчизняних і зарубіжних учених, розрахованими на дітей, які мають спеціальні хореографічні та художні здібності. Достатньо розроблені й питання методики хореографічної роботи як засобу розвитку естетичної активності дітей у позашкільних освітніх закладах.

Поряд з цим у сучасній національній освітній системі спостерігається стійка тенденція впровадження в навчально-виховний процес середніх загальноосвітніх закладів (традиційні загальноосвітні школи, ліцеї, колегіуми, гімназії, навчально-виховні комплекси) уроків хореографії. Хореографія не входить до складу обов'язкових навчальних предметів загальноосвітніх закладів, проте в практиці початкової школи набуває широкого розповсюдження й викладається як додатковий предмет, завдання якого спрямовані на духовний та фізичний розвиток особистості кожної дитини.

У сучасному розумінні суті розвитку естетичної активності складовою цього процесу є формування естетичних потреб, здатності брати участь у створенні краси в житті та мистецтві. Так, Н. Миропольська вважає, що головним в естетичному вихованні є витворення всього багатства людського ставлення до навколишнього світу. Вченою виділені важливі завдання розвитку естетичної активності: формування творчого ставлення учнів до мистецтва, навколишнього світу, вироблення високої культури їх сприйняття. На її думку, провідне місце в творчій діяльності дітей належить сприйманню, оскільки саме завдяки йому у дитини відбувається засвоєння художнього змісту [22, c. 8].

На думку В. Бутенка, сутність розвитку естетичної активності дитини полягає у формуванні здібності адекватно сприймати нею прекрасне в оточуючій дійсності та вміння перетворювати навколишнє за законами краси. Вчений наголошує, що школа повинна стимулювати розвиток духовно-естетичних потреб учнів, створювати умови для прояву їх естетичних здібностей, зробивши процес пізнання змістовним і цікавим [10, c. 58].

Узагальнення досліджень вітчизняних та зарубіжних вчених з означеної проблеми показало, що до структурних компонентів розвитку естетичної активності належать естетичні почуття і емоції, знання, оцінки, судження, смаки, ідеали, а також естетичні потреби, естетичне сприйняття та творчий потенціал. Саме тому естетичний розвиток особистості дитини повинен відбуватися через формування її основних сфер: мотиваційної, емоційно-почуттєвої, когнітивної та творчої. Розглянемо це положення більш детально.

Більшість дослідників вважають, що одним з головних напрямів розвитку естетичної активності є розвиток емоційно-почуттєвої сфери особистості. На думку І. Зязюна і І. Беха, емоційні почуття та емоційний стан особистості є основною формою усвідомлення нею своєї індивідуальності, неповторності, значущості. Саме тому загальноосвітні школи перших рівнів акредитації повинні звертати особливу увагу на емоційно-почуттєвий світ дитини, адже особистість починається з емоцій та через почуття розвиває свій внутрішній світ. І. Зязюн зазначає, що розвинені емоції і почуття допомагають людині вийти з усіх життєвих протиріч, якщо ж її емоційна сфера недостатньо розвинена, це може стати причиною не лише внутрішніх конфліктів особистості, а й її конфліктів з оточуючим світом [17, c. 38]. Саме тому треба з дитинства виховувати емоційну культуру особистості, котра буде забезпечувати адекватність емоційних реакцій дитини на прояви зовнішнього світу. Більш того, вчений наголошує на безперервному освітньому розвитку людини. На його думку, це забезпечить формування емоційно-почуттєвої сфери особистості впродовж всього періоду її життя.

Також важливим напрямком розвитку естетичної активності є інтелектуальне становлення особистості дитини. На думку багатьох вчених, в ході інтелектуального розвитку у школяра відбувається формування системи знань, естетичного сприймання, оцінювальних, пізнавальних і творчих здібностей, естетичного ставлення до дійсності; виробляється культура розумової праці; набуваються уміння та навички естетико-практичної діяльності. Важливим для інтелектуального розвитку дитини є вміння самостійно здобувати знання, працювати з інформацією та аналізувати її. Також вчені зазначають, що учні повинні не лише засвоювати знання, а й вміти їх творчо використовувати на практиці, створюючи для себе новий, оригінальний, унікальний продукт.

Окрім того, до напрямів розвитку естетичної активності науковці І. Бех, Н. Миропольська, О. Комаровська та інші відносять творчий розвиток особистості. Вони вважають, що активна творчість дитини, її здатність до самовираження та самореалізації є необхідними компонентами ефективного розвитку естетичної активності. На їх думку, творчість нерозривно пов'язана з умінням мріяти та фантазувати [5, c. 48]. У свою чергу, фантазія, мрія, уява виступають імпульсом створення яскравих та виразних художніх образів, які є однією з умов існування сучасної особистості, її найвищим здобутком. У процесі творчості дитина виявляє свої емоції, відчуття, думки. Творчий потенціал особистості, її почуттєва зрілість залежать від емоційної насиченості внутрішнього стану дитини. На думку науковців, творчість передбачає розвинену інтуїцію, ініціативність, завзятість, працездатність, а також вміння застосовувати здобуті знання у будь-якій діяльності. Саме тому творчий розвиток є необхідною умовою розвитку естетичної активності учнів початкових класів у процесі хореографічної діяльності.

Аналіз педагогічних підходів щодо розвитку естетичної активності учнів дозволяє визначити пріоритетні напрямки в організації цієї роботи на сучасному етапі розвитку освітньої галузі. Вчені наголошують, що для розвитку мотиваційної, когнітивної, емоційно-почуттєвої, культурно-творчої сфери особистості дитини у навчально-виховний процес школи необхідно впроваджувати гуманістично-орієнтовані технології навчання та виховання.

Таким чином, під естетичним вихованням вчені розуміють цілеспрямований, організований педагогічний процес, що передбачає формування в учнів здатності сприймати, розуміти, оцінювати прекрасне, виховання в них естетичних смаків, ідеалів, ставлень, переживань, переконань, розвиток їх естетичної культури та творчої активності в усіх сферах життя. Зміст розвитку естетичної активності визначається формуванням естетичної сфери особистості дитини: когнітивної, креативної, емоційно-почуттєвої, психофізичної та активно-творчої. Саме тому естетичний розвиток учнів у навчально-виховному процесі сучасної школи повинен відбуватися з урахуванням основних складових естетичної сфери особистості, що регулюють її етично-культурний розвиток.

Танець - одна з найважливіших форм вираження людських почуттів. З глибокої давнини, поряд з іншими видами мистецтва він займає значне місце у культурі й житті кожного народу. Народний танець - фольклорний танець, який побутує у своєму природному середовищі і має певні традиційні для даної місцевості рухи, ритми, костюми тощо. Фольклорний танець - це стихійний вияв почуттів, настрою, емоцій; виконується в першу чергу для себе, а потім - для глядача (товариства, гурту, громади).

Необхідно зазначити, що танцювальне мистецтво, як ніщо інше, передбачає культуродоцільність, тобто "відкритість" різних культур. З огляду на це особливого значення набуває знайомство дітей з народним танцем, що, як і кожний витвір народного мистецтва, є "плодом народної творчості, уособленням його смаків і вподобань, дзеркалом національних особливостей художнього мислення народу" [13, c. 78].

Завдяки участі в народних танцях учні мають можливість доторкнутися до джерел українського народного мистецтва, а також традицій народів світу. Танцювальний етнографічний матеріал, що є зразком норм поведінки, музичної та хореографічної культури українського народу, сприяє розвитку національної свідомості, патріотичних почуттів.

Особливої ваги народний танець має для учнів початкової школи, оскільки саме в цьому віці збагачується індивідуальний естетичний досвід дитини, закладається фундамент естетичного мислення учнів.

Виходячи з цього, використання танців різних народів у процесі організації танцювальної діяльності молодших школярів, на наш погляд, сприяє створенню умов для найбільш повного (з урахуванням віку) ознайомлення їх із розвитком культури сучасного суспільства. Цей аспект розвитку естетичної активності у процесі танцювальної діяльності потребує насамперед знань у галузі національної культури.

Танець виступає засобом духовного освоєння дійсності, пізнання прекрасного, прилучення підростаючого покоління до скарбниці народної творчості. Знайомство з народною творчістю не тільки збагачує знання дітей, але й виховує повагу і любов до культури інших народів. Тому метою хореографічної роботи є виховання в учнів важливих духовних якостей.

Важливо пам'ятати, що танець як мистецька дія не може бути безідейним, бо він, як і інші види мистецтва, сприяє формуванню світогляду. Створюючи танці, важливо не прагнути відразу практично втілити свої задуми у відповідну танцювальну форму. Насамперед необхідно вирішити питання його сюжету, ідейної спрямованості. Якщо створюється народний танець, потрібно зберегти його народний колорит і в той же час підібрати такі форми та елементи рухів, які доступні для виконання дітьми. Народний танець, створений в поєднанні з елементами гри, прикрашає його і зацікавлює дітей. Визначивши сюжет і характер танцю, добираємо музичний супровід, ретельно працюємо над особливостями рухів, які залежать від традицій і звичаїв народів світу, їх географічного розташування, історичних подій. Інколи вдало поєднується народне слово, пісня й танець [13, c. 76].

Естетичному вихованню дітей, розвитку їх обдарувань й талантів сприяють творчі імпровізації, створення танцювальних комбінацій, етюдів. Робота над етюдами розпочинається з простих завдань. Спочатку діти повинні навчитися бачити, милуватися, розуміти красу людини, її тіла, рухів, слухати і чути чудову музику. Можна, взявши за основу музичний твір чи пісню, розкрити зміст етюду, обговорити ряд танцювальних рухів, запропонувати вихованцям придумати сюжет та імпровізувати танець. Це дозволить їм проявити здібності, творчу фантазію. Важливо, щоб танець не був «штучним», «фальшивим», а відповідав змісту музичного твору.

"Музика - уява - фантазія - казка - творчість - то є стежинка, йдучи якою, дитина розвиває свої духовні сили", - наголошує В. Сухомлинський [28, c. 506].

Важливою складовою розвитку естетичної активності є творчість дитини, яка прагне виразити себе, і виразити не лише в наслідках свого навчання, а й у внутрішньому духовному світі. Творче натхнення працею, що створює духовні цінності, - важлива умова повноти її духовного життя. Згадаймо слова видатного педагога: "Творчість починається там, де інтелектуальні й естетичні багатства, засвоєні та здобуті раніше, стають засобом пізнання, освоєння, перетворення світу, при цьому людська особистість немовби зливається зі своїм духовним надбанням" [29, c. 401].

Отже, завдання дедалі широкого прилучення людини до скарбів духовної культури свого народу може бути успішно розв'язане лише за умов, якщо ця робота послідовно здійснюватиметься, починаючи з раннього дитинства.

Ознайомлюючи дітей з танцем, педагог розв'язує наступні завдання:

- виховання гуманістичних якостей, естетичних поглядів та смаків, любові до танцю і усього прекрасного, вироблення умінь примножувати культурно-мистецьке надбання українського народу та народів світу;

- утвердження здорового способу життя, повноцінного фізичного розвитку особистості, гармонії тіла і духа;

- формування гармонійно розвиненої, духовно збагаченої особистості;

- розширення загального кругозору дитини;

- формування інтересів до хореографічного мистецтва, виявлення і розвиток творчих здібностей та нахилів;

- виховання любові до праці та самовдосконалення.

Вище зазначене створило умови для визначення робочого поняття „хореографічна діяльність в системі розвитку естетичної активності молодших школярів”. На наш погляд, „хореографічна діяльність в системі розвитку естетичної активності молодших школярів” - це процес, в основі якого знаходиться активність особистості, спрямована на інтерпретацію та створення танцювальних творів, через які виявляється і розвивається емоційно-почуттєва, психофізична, когнітивна та креативна сфера дитини. Тож мета хореографічної діяльності в системі розвитку естетичної активності молодших школярів полягає у формуванні багатства внутрішнього світу особистості дитини та розкритті його через різні підготовчі вправи класичної, народної, бальної, сучасної хореографії. Змістом хореографічної діяльності є рухові дії та операції з опанування танцювальних вмінь і навичок, що виступають основою для створення нових унікальних для дитини хореографічних проявів. Передбачаємо, що хореографічна діяльність не лише задовольняє потребу школярів у руховій активності, а й сприяє їхньому цілісному розвитку: адекватне вираження в тілесних рухах думок, емоцій, почуттів. Хореографічна діяльність характеризується творчою природою, до якої віднесемо інноваційність, винахідливість мислення дитини, її розвинені знання, емоції та почуття. Саме тому підвищення рівня розвитку естетичної активності особистості дитини залежатиме від формування в неї таких сфер: когнітивної (знання); мотиваційної (зацікавлене ставлення до хореографічної діяльності); психофізичної (взаємозв'язок між внутрішнім і зовнішнім станом особистості та вміння передавати його у відповідних рухах); емоційно-почуттєвої (емоційна насиченість духовних потреб та емоційне оцінювання зовнішнього та внутрішнього світу дитини, формування емоційно-ціннісної шкали ставлення до світу); активно-творчої (самовиявлення та самореалізація в процесі танцювальної творчості).

Отже, сутність хореографічної діяльності в системі розвитку естетичної активності молодших школярів полягає у танцювально-руховій активності дитини, в ході якої набуваються і вдосконалюються не лише спеціальні хореографічні здібності (еластичність м'язів і суглобів, пластичність та краса рухів, виворітність ніг, легкість стрибків тощо), а й формуються вміння відтворювати, інтерпретувати, створювати різноманітні за видами та жанрами танцювальні твори. В процесі їх виконання в учнів виховуються естетичні смаки, художнє мислення, естетичне ставлення до мистецтва, формується естетична культура, естетичне сприйняття світу, накопичуються художньо-естетичні знання, розвиваються естетичні почуття, судження, уміння та виражаються внутрішні переживання особистості дитини, тобто розкривається її індивідуальність.

З огляду на це хореографічна діяльність в системі розвитку естетичної активності молодших школярів спрямована на формування естетично-ціннісного ставлення до танцювального мистецтва, розвиток загальних здібностей (загальні розумові здібності, пам'ять, увагу, почуття та ін.), художньо-образного мислення та уяви, стимулювання творчого потенціалу особистості учня, виховання потреби і здатності до художньо-творчої самореалізації та духовного самовдосконалення відповідно до індивідуальних можливостей та вікових етапів розвитку школярів, а також здатність сприймати, інтерпретувати та оцінювати твори хореографічного мистецтва (висловлювати особисте ставлення до них, аргументуючи свої думки).

Зважаючи на сучасні вимоги освітньої галузі щодо розвитку естетичної активності особистості дитини, організація навчально-виховного процесу з хореографічної діяльності у шкільному закладі повинна враховувати найважливіші параметри естетичного розвитку людини: когнітивної, емоційно-почуттєвої, психофізичної та креативної сфер.

Організація розвитку естетичної активності молодших школярів у процесі хореографічної діяльності на гуманістичних засадах передбачає використання принципів особистісно-зорієнтованого виховання, які спрямовані на реалізацію сутнісної природи особистості дитини.

Розвиток естетичної активності учнів початкових класів у процесі хореографічної діяльності базується на таких положеннях:

- формування найважливіших складових естетичного розвитку дитини, що виступають необхідною умовою виховання її естетичної культури;

- здійснення розвитку естетичної активності молодших школярів на гуманістичних засадах;

- розвиток повноцінної, психічно та фізично вільної особистості дитини;

- формування естетичного ставлення до мистецтва хореографії, основу якого визначають ціннісні орієнтири, смаки та ідеали;

- використання методів стимулювання імпровізаційної активності молодших школярів.

1.3 Народний танець як активний засіб формування особистості дитини

Формування здоров'я дітей, повноцінний розвиток їх організму -- є одним з основних завдань сучасного суспільства. Сьогодні медики та педагоги констатують невідповідність розвитку молодших школярів до норм їх фізичного здоров'я. Однією з найактуальніших на наш час можливостей сучасної народної хореографії є не лише досягнення високого рівня виконавської майстерності, а й гармонійного фізичного розвитку дітей. У результаті тривалих занять народним танцем інтенсивно збільшується рухливість в суглобах, гнучкість, сила м'язів, витривалість. Науковці стверджують, що завдяки включенню класичного та народно-сценічного екзерсису в урок народного танцю відбувається зміцнення опорно-рухового апарату, врівноважується правостороннє і лівостороннє формування всіх м'язів корпусу і кінцівок, активується розвиток складної координації рухів, розширюється руховий діапазон, тренуються дихальна та серцево-судинна системи, що сприяє підвищенню життєвої активності організму молодшого школяра.

Однак поряд з руховими навиками, спритністю, координацією рухів, заняття народним хореографічним мистецтво несе в собі яскраво виражені риси естетичної діяльності. А саме естетичне враження, викликане виконанням танцювального твору, художній зміст хореографічного образу, втілений в танці виконавцем і переданий глядачу. При цьому важливо враховувати, що народні хореографічні образи близькі та зрозумілі не лише дорослим, але й дітям. Як відзначає Л.Цвєткова, під час формування програми танцювальної підготовки дітей особливу увагу потрібно акцентувати на розгляді хореографічного образу як особливої, метафоричної форми відображення дійсності, художнього переусвідомлення світу [34, c. 48]. Використовуючи невичерпні можливості пластики людського тіла, хореографія шліфує і розробляє виражальні танцювальні па. В результаті цього складного процесу формується система хореографічних рухів, особлива художньо-виражальна мова, творчий потенціал танцювальної образності.

Основними критеріями ефективності формування особистості молодшого школяра, засобами народної хореографії в даному випадку повинен бути розвиток не лише спеціальних (рухових, танцювальних) якостей дітей, а й загальний (психологічний, особистісний) розвиток, включаючи розкриття творчого потенціалу учнів. Високий рівень художньо-естетичного впливу народної хореографії на дитину пояснюється ще й тим фактом, що народний танець відкриває творчий потенціал людини, сприяє розумінню чарівного мистецтва танцю, розвиває відчуття прекрасного, вчить сприймати образну мову музики, духовно збагачує особистість [35, c. 117].

Формуючи культуру танцю у молодших школярів, доцільно розглядати цей процес невід'ємно з музичним вихованням, адже втілення хореографічних образів відбувається в єдності з музичним мистецтвом та драматургією. Танець, за твердженням В.Захарова, мелодійний і ритмічний звук, що став мелодійним і ритмічним рухом людського тіла, який розкриває характери людей, їх почуття і думки щодо навколишнього світу [16, c. 129]. А краса виконання танцювального матеріалу досягається за рахунок гармонійного поєднання руху і музики. Дослідник виховного впливу танцювального мистецтва на особистість дитини В.Нілов наголошує, що за допомогою рухів дитина пізнає світ: рухаючись під музику, вона вчиться повнішому її сприйняттю, завдяки чому отримує певні враження від музичних творів [24, c. 92]. При цьому у дітей розвивається загальна музичність, творча уява, поступово формується художній смак, розвиваються спеціальні здібності музично-рухового виконавства.

Аналізуючи соціальну ситуацію у колективі початкової школи зазначимо, що з приходом дитини до школи з'являються труднощі щодо адаптації у новому середовищі, незнайоме оточення вимагає утворення нових соціальних зв'язків, у дитини виникає потреба у засвоєнні невідомих для неї навиків спілкування [23, c. 18]. Доказом цього є твердження Я.Коменського про те, що молодший шкільний вік -- це особливий період в житті людини [19, c. 421]. Одним із шляхів розв'язання даної проблеми є методично спланований навчально-виховний процес, реалізований під час занять народним танцем сприяє розвитку відповідальності перед товаришами, вмінню рахуватися з їхніми інтересами, оскільки така творча діяльність носить колективний характер. Таким чином заняття народним танцем забезпечують засвоєння учнем початкових класів основних норм етики, формування внутрішньої культури дитини. Витримка, бездоганна ввічливість, почуття міри, увага до оточуючих, доброзичливість, привітність -- це ті риси, які виховуються в учнів у процесі занять народним танцем і стають невід'ємною складовою характеру в повсякденному житті.

Тож, у ході дослідження нами виявлено наступні фактори формування особистості молодшого школяра, що забезпечуються засобами народного танцю:

- формування фізично активної та здорової особистості молодшого школяра;

- художньо-естетичний та музичний розвиток учнів початкових класів;

- активізація творчого потенціалу дитини;

- засвоєння норм етики, формування соціальних навиків, внутрішньої культури школярів.

Отже, народний танець, будучи складною синтетичною діяльністю, впливає на розвиток різних сторін психіки дитини через те, що танцювальна підготовка є ефективним засобом не тільки фізичного, а й інтелектуального, морального, художньо-розвитку естетичної активності. Правильна організація процесу викладання народної хореографії дітям шести-дев'яти років дозволить найповніше розкрити творчий потенціал молодшого школяра, сприятиме найбільш успішній адаптації дитини до навчання в школі та забезпечить формування повноцінної особистості молодшого школяра, його різносторонній, гармонійний розвиток.

2. Дослідження сучасного стану формування естетичної активності дітей засобами хореографічного мистецтва

2.1 Психологічна програма створення художнього образу в українських сюжетних танцях

У межах традиційної системи організації танцювальної діяльності у сучасних шкільних й позашкільних закладах освіти головна мета розвитку естетичної активності полягає в естетизації танцювальних рухів учнів через багаторазове повторення, технічне удосконалення, осмислене відпрацювання хореографічних вмінь та навичок. Формування гармонійної особистості дитини, її естетично-культурне, емоційно-почуттєве, творче зростання не завжди є основними завданнями хореографічної діяльності, у процесі якої здійснюється естетичне виховання молодших школярів. Саме тому перед початком експериментальної роботи були змінені усталені норми викладання мистецтва танцю у загальноосвітній школі.

У межах експериментальної роботи головним пріоритетом хореографічної діяльності стало формування естетично-збагаченої, всебічно-розвиненої, духовно-творчої особистості дитини. З огляду на це у зміст уроків хореографії впроваджувалися форми та методи танцювальної діяльності з врахуванням психологічних, фізичних, індивідуальних особливостей учнів, такі, які спрямовувалися на виховання в них самостійності й активності. Навчально-виховний процес з хореографії передбачав діалоголізацію у єдиному емоційно-творчому діапазоні, завдяки чому здійснювався естетичний розвиток особистості школяра. Тобто уроки танців проводилися без фізичного та психологічного напруження. Підбір, вивчення і засвоєння танцювальних рухів відбувалися із врахуванням внутрішніх і фізичних закономірностей розвитку дитини, специфіки її емоційно-почуттєвої та психофізичної сфер.

Формування мотиваційної сфери молодших школярів у процесі хореографічної діяльності відбувалося протягом всього етапу експерименту. У ході експериментальної роботи використовувалося таке: здійснення постановочної роботи на засадах врахування індивідуальних якостей особистості дитини, проведення серед учнів початкових класів уроків-концертів та фестивалів танцю, застосування аудіовізуальних та технічних засобів навчання, впровадження тематичних уроків, ознайомлення молодших школярів із творчістю видатних митців хореографії, що значною мірою сприяло активізації мотиваційної сфери школярів-початківців.

Підвищенню рівня вмотивованості учнів до мистецтва танцю, набуттю впевненості у власних силах, прагнення до самоствердження сприяло здійснення постановочної роботи на засадах врахування індивідуальних якостей особистості дитини. Для цього було розроблено низку діагностичних вправ-ігор.

Виявлення психологічних індивідуальних особливостей дітей молодшого шкільного віку відбувалося в ході танцювально-творчої вправи „Метелики та лелеки”. Її зміст полягав у наступному: на першому етапі гри учням пропонувалося прослухати дві музичні композиції, відмінні за характером, темпом, ритмом (перша - спокійна, у розміреному темпі, друга - весела, запальна, у швидкому темпі, з чітким ритмом). Далі всі учні імпровізаційно рухалися, спочатку у супроводі першої мелодії, потім - іншої. Протанцювавши під обидві мелодії, учні обирали, яка музика їм більше до вподоби. Діти, котрі обрали спокійний музичний супровід, умовно називалися „лелеками”. Інші школярі асоціювали себе з „метеликами”, тому що вони віддавали перевагу швидкій мелодії. Наступні імпровізаційні рухи учні виконували по групах. Перша група відображала в рухах повільний та помірний музичний характер, друга - швидкий.

На другому етапі танцювально-творчої вправи учні поділялися на групи, одна з них - „метелики”, інша - „лелеки”. Знову звучала музика, спочатку швидка, динамічна, під яку танцювали „метелики”, виражаючи внутрішні індивідуальні відчуття. Потім виконували імпровізаційний танець „лелеки”, під повільну музику, також розкриваючи свій внутрішній світ.

Упровадження у навчально-виховний процес з хореографії означеної вправи сприяло виявленню природної основи особистості кожної дитини, що допомагало у подальшому обирати образні теми, ролі, асоціативні вправи, танцювальні рухи в хореографічних іграх, етюдах, композиціях, враховуючи емоційні стани та зберігаючи індивідуальність кожного учня. Окрім цього, використання такого методичного прийому значно підвищувало мотивацію учнів до уроків хореографії, активізувало школярів, котрі не мали спеціальних танцювальних здібностей до хореографічної діяльності. Переконані, що використання диференційованого підходу у навчанні з мистецтва танцю сприятиме розвитку у всіх дітей без винятку мотиваційної сфери, формуватиме їх внутрішній світ, творчу уяву та вдосконалюватиме їх фізичні можливості.

Проаналізуємо способи організації такої роботи на прикладі композиції „Бременські музики”. Школярам, котрі мають здібності до мистецтва хореографії, пропонувалося зіграти головні ролі персонажів вказаної казки. Ці учні виконували більш складні танцювальні рухи та відображали конкретні образи. Невпевнені та пасивні учні виконували ролі „городян”, які зібралися подивитися на мандрівних музикантів. Таким дітям добиралися технічно прості елементи, що складалися у невеличкі за обсягом хореографічні комбінації та не вимагали глибокої образної розробки. Школярі, які були активні, впевнені, але не мали природних танцювальних здібностей, отримали ролі „придворних слуг”, котрі прикрашали майдан для виступу „закордонних гостей”. Виконання такої ролі потребувало максимального артистизму при невисокій технічності танцювальних комбінацій.

Для виконання хореографічної композиції „Книга Джунглів” ролі між учнями розподілялися за вказаною вище схемою. Так, враховуючи індивідуальні психологічні та танцювально-фізичні можливості учнів, ролі мавп виконували емоційно-збудливі діти, спокійним урівноваженим школярам були надані ролі левів. Танцювально обдаровані учні отримали головні ролі: Мауглі, ведмідь, пантера, пітон.

Таким чином, здійснення постановочної роботи на засадах врахування індивідуальних якостей дітей дозволяло залучати до створення танцювальних композицій всіх учнів без винятку. Зразками цієї роботи були хореографічні композиції „Бременські музики”, „Книга Джунглів”, „Сорочинський ярмарок”, „Зимове чудо”, „Світова мандрівка” та ін.

Розподіл учнів за їх індивідуально-фізичними та психологічними особливостями сприяв підвищенню рівня їх естетичної вихованості. Тобто диференціація індивідуальної хореографічної діяльності кожного школяра за обсягом, складністю й темпом виконання певної танцювальної вправи, комбінації, композиції значно вмотивовує дітей до хореографічної діяльності, у процесі якої здійснюється естетичне виховання молодших школярів.