Традиційні народні промисли і ремесла як засіб формування смаків та ідеалів у молодших школярів

Додаток Б

Конспект уроку образотворчого мистецтва

Тема. Народна глиняна іграшка. Ліплення за мотивами творчості М. Приймаченко "Чудо-звірі".

Мета. Ознайомити учнів з опішнянською народною глиняною іграшкою. Розвивати здібності аналізувати форму і визначати складові частини будови тварин, відтворювати пропорційні відношення окремих складових частин будови. Передавати різними засобами особливості пластики, найхарактерніші пози тварин у русі, характер і стан образів. Розповісти про творчий шлях Марії Приймаченко. Використовувати народні мотиви в декоративних композиціях. Виховувати повагу і бережне ставлення до творів народного мистецтва.

Обладнання. Репродукції творів М. Приймаченко "Фантастичний звір", "Слон", "Лев зламав зуба", "Звір гуляє", народні глиняні іграшки, зразки робіт, пластилін (глина), стеки.

Хід уроку

I. Організаційна частина. Повідомлення теми і завдань уроку.

II. Робота над темою уроку.

Вступна бесіда.

Історія народної іграшки починається з глибокої давнини. Протягом віків вона вбирала в себе кращі національні традиції. В усі часи іграшку створювали як предмет мистецтва, надаючи їй великої художньої виразності. Праобразом стали об'єкти навколишнього життя.

Українські народні Іграшки надзвичайно різноманітні. їх виготовляли з паперу, горіхів, хутра, пір'я, дроту, глини, дерева, сиру, тканини, шкіри, соломи тощо.

Народна іграшка народжувалася разом з природною потребою дитини пізнати світ. В Україні найбільшого поширення набули глиняні іграшки. Забавки виготовлялися скрізь, де були гончарі, - від Карпат до Чорного моря. Найбільш відомі осередки: Опішня на Полтавщині, Ічня на Чернігівшині, с Дибиці та Васильків на Київщині, Косів на Івано-Франківщині тощо.

Перегляд народних іграшок різних регіонів України.

Продовження бесіди.

А тепер розгляньте уважно ось ці Іграшки. їх виготовили опішнянські народні майстри. Чим вони відрізняються від інших іграшок?

Так, декоративно-стилізовані форми, пишний рослинний орнамент з червоного, зеленого, білого, коричневого і чорного кольорів надають опішнянським іграшкам казковості і чарівності.

Сьогодні неможливо уявити українське народне мистецтво без Марії Приймаченко, творчість якої стала новим, якісно вищим рівнем у сучасному народному малярстві.

Народилася Марія Приймаченко 1909 року в селі Болотня на Київщині, її батько, Оксентій Григорович, був теслею-віртуозом, майстрував дворові огорожі, а мати, Параска Василівна, була визнаною майстринею вишивання.

Дитинство Марії Оксентіївни було затьмарене страшенною недугою - поліомієлітом. Це зробило її не по-дитячому серйозною й спостережливою, загострило слух і зір. Природа наділила її красою, все дала вона їй - "і біле личко, і чорнії брови, і карії очі". Але ж красуня - і на милицях.

Крізь усе її життя проходить невсипуща жага творення, потреба поділитися своїми відкриттями з людьми.

"Починалося все це так, - згадує художниця. - Якось біля хати, над річкою, на заквітчаному лузі пасла я гусей. На піску малювала всякі квіти, побачені мною. А потім помітила синюватий глей. Набрала його в пелену і розмалювала нашу хату... ". Кожен приходив подивитися на цю дивину, зроблену руками дівчинки. Хвалили. Сусіди просили і їхні хати прикрасити. Дивувалися, радили вчитися.

Її творчість стає різноманітнішою - Марія малює, вишиває, захоплюється керамікою.

Є відомості й про те, що Марія Приймаченко виявила свій талант у галузі керамічної скульптури. На жаль, зберігся лише один витвір у цьому жанрі - "Крокодил". (Демонструється репродукція композиції).

Приймаченко постійно вчиться у рідної поліської природи. Джерела її творчості і в повсюдно вживаних на Україні настінних хатніх розписах - одному із найстародавніших жанрів світового декоративного мистецтва, І в тому орнаментальному та пісенному багатстві, що входило у дитячу свідомість з колисковою матері, яке оточувало кожного дня: медяники, шо робились у вигляді фантастичних тварин, весільні вироби із тіста, якими славилася серед односельчан Марія, старовинні тканини, килими, вишивки. Твори Приймаченко свідчать про те, що за ними стоїть велика, різноманітна школа мистецтва. А ось фантастичні звірі - це витвір уяви художниці. Таких звірів не існує у природі - порівняння тут зайві. Але ж І "Болотяний звір", і "Болотяний рак" могли народитися на землі Болотні - сама назва села свідчить про його природу. "Дикий чап-лун" - від слова "чапати" - таку назву придумала Приймаченко одному із звірів, акцентуючи увагу на його лапах, шо здатні продиратися крізь оті вільхові зарості, що раніш були навкруги батьківської хати, І взагалі - крізь таємничі хащі життя. ПриймаченківськІ фантастичні звірі - це і пересторога ("Будь проклята війна!"), і заклик до дружби, до миру.

Перегляд демонстраційного матеріалу (з коментарем учителя).

М. Приймаченко "Молодий ведмідь по лісу ходить"

Добро і радість на картинах народної художниці перемагають зло. Від цього на душі стає тепло і спокійно. А ще з'являється бажання творити. Тож готуйтеся швидше до роботи!

Марія Приймаченко малювала птахів, квіти, звірів. Он який вогняний бичок дивиться на нас круглими, неначе здивованими очима ("Бичок-третячок"). Ці очі, єдині дві білі цятки на всій картині, привертають нашу увагу, оскільки різко контрастують з чорним тлом полотна та червоним тулубом бичка. Роздивимось уважно цікаві візерунки на голові, тулубі, ногах бичка, довгі зелені роги, які майже утворюють коло, чудернацький хвіст, схожий на якусь рослину чи гілку з квітками. Дивно! Фантастично! Гарно!

Поміркуємо, чому таке темне тло картини? Бичок, мабуть, пасеться вночі на казковому лузі з червоними маками. Від трави вуса в бичка стали зеленими, а язик від квіток - червоний.

Як гадаєте, цей бичок добрий чи злий? Мабуть, добрий. Он які в нього круглі здивовані очі, облямовані пухнастими віями. Він зовсім миролюбний на вигляд і навіть ніби трохи переляканий. А чи помітили ви в нашого бичка між рогами чепчик і сережки у вухах?

Поетапне виготовлення виробу вчителем (ліплення фігурки бичка).

Поділіть пластилін на дві непропорційні частини. З першої - зробіть тулуб. Для цього розкачайте пластилін прямими рухами рук і утворіть товстий валик, кінці якого зігніть дугою, стекою зробіть розрізи. Пальцями рук утворіть передні та задні ноги. Від загальної форми відтягніть пластилін для шиї та голови, потім зробіть мордочку.

З другої частини пластиліну зліпіть вушка та ріжки і з'єднайте з головою. Стекою виділіть очі, ніс. Зарівняйте нерівності та надайте фігурі характерних ознак. Порівняйте її зі зразком. Готову фігуру розфарбуйте. Коли фарба просохне, прикрасьте бичка оригінальними візерунками, домалюйте йому роги, очі, вії і на свій смак додайте ще якісь атрибути: чоботи, бантики на ногах або рогах. От і готовий ваш фантастичний бичок. Залишається тільки дати йому ім'я.

Так само ви зможете виліпити й інших фантастичних звіряток, таких, які залишила в пам'ять про себе талановита українська художниця - Марія Приймаченко.

Практична діяльність учнів.

III. Підсумок уроку.

Перегляд і оцінювання виробів.

Демонстрування готових фігурок.

Додаток В

Конспект уроку образотворчого мистецтва

Тема. Ліплення іграшкового коника на основі спостережень за творами декоративно-прикладного мистецтва

Мета. Ознайомити учнів з характерними особливостями опішнянської, косівської, Васильківської іграшок. Поглиблювати поняття про пластичність, виразність і декоративність народної іграшки. Розвивати відчуття ритму, гармонії з застосуванням попередньої переробки реальних форм в декоративні. Сприяти формуванню поваги до праці народних майстрів і розуміння краси декоративно-прикладного мистецтва.

Обладнання. Іграшки з дерева, кераміки, пластмаси, тканини, соломи, сиру, гуми, металу, ілюстрації, дитячі малюнки та Іграшкові вироби.

Хід уроку

I. Організаційна частина. Оголошення теми і завдань уроку.

II. Робота над темою уроку.

Вступна бесіда.

Іграшки... Це найкраще, що є у дітей, це їхні найцінніші друзі. їм вони довіряють свої найпотаємніші думки, з ними пізнають навколишнє, живуть у чудовому, казковому, мрійливому світі дитинства. Подивіться на свої іграшки, які ви принесли сьогодні на урок. Кожна з них - найкраща, найулюбленіша. А чи здогадувалися ви, який довгий шлях вона повинна пройти від задуму до втілення, щоб потім побачив її весь світ - від знайомих, друзів, батьків, сестричок і братиків - до вас. Вивчаючи іграшки різних народів світу, ми можемо краще дізнатись про те, як ці народи живуть, чим займаються, що люблять.

Перегляд ілюстрацій із зображенням іграшок різних країн світу.

Продовження бесіди.

Історія народної іграшки починається з глибокої давнини. Протягом віків вона вбирала в себе кращі національні традиції. В усі часи іграшку створювали як предмет мистецтва, надаючи їй великої художньої виразності. Прообразом ставали об'єкти навколишнього життя.

Українські народні іграшки надзвичайно різноманітні. їх виготовляли з паперу, горіхів, хутра, пір'я, жолудів, гуми, скла, тіста, дроту, глини, дерева, сиру, тканини, шкіри, соломи тощо.

Для дітей благодатним був час, коли закінчували збирати урожай. На городах залишалися лише непридатні для харчування насінники: огірки, кабачки, гарбузи. З них діти виготовляли різні забавки: з огірків робили їжачків, черепашок, корівок, з кабачків - свиней, баранів, журавликів, а з гарбузів - різноманітні маски для залякування вночі людей.

З огірків-насінників найкраще виходили їжачки: на подовгасту частину огірка забивали один біля одного гострі кілочки, вирізані з верболозу, а в нижню частину вставляли лише чотири, які імітували ніжки. Спереду з кінцівки морквинки робили носик та очі й виходила досить кумедна іграшка.

На Гуцульщині вівчарі під час довгого перебування на полонині виготовляли сирні фігурки баранчиків, коників, оленів, розмальовувати їх і дарували дітям до свят.

За уявленнями наших предків, весну приносили птахи на своїх крилах, тому в березні - першому весняному місяці - випікалося обрядове печиво у формі пташок.

Були також поширені іграшки з дерева. В наші дні їх можна побачити лише в музеях та приватних колекціях. А раніше на ярмарках можна було купити дерев'яних коників, свищики, колисочки, вітрячки, брязкальця та Ін.

Народна іграшка народжувалася разом з природною потребою дитини пізнати світ.

В Україні найбільшого поширення набули глиняні іграшки. Забавки виготовляли скрізь, де були гончарі, - від Карпат до Чорного моря. Найбільш відомі осередки: Опішня на Полтавщині, Ічня на Чернігівщині, с Дибинці та м. Васильків на Київщині, Косів на Івано-Франківшині тощо.

Декоративно-стилізовані форми, пишний рослинний орнамент з червоного, зеленого, білого, коричневого і чорного кольорів надають опїш-нянським іграшкам казковості й чарівності.

Полтавські гончарі славляться своїми іграшками-свищиками, виготовленими у вигляді вершників, півників, баранчиків, ляльок.

Майстри київські вдало передавали характер і звички птахів та тварин. У їхніх виробах життєва правда поєднувалась із казкою.

В ічнянській іграшці збереглася техніка оздоблення ше з часів Київської Русі. Іграшки прикрашались гравіруванням по сирій глині або орнаментом, відтиснутим дерев'яним штампом. Вироби косівських майстрів характеризуються соковитим розписом світлими барвами на темно-коричневому тлі. Пропорції косівських іграшок прості, гарно розписані.

Народна Іграшка, виготовлена з глини, в руках майстрів інколи перетворювалась в скульптуру малих форм.

Перегляд демонстраційного матеріалу.

Читання оповідання В. Сухомлинського "Найкращий майстер".

В одному селі засперечалися люди, хто із них найкращий майстер. Ото стали вони зносити на показ, що кожен з них умів робити. Розклали посеред майдану вишиті сорочки і рушники, барвисті хустки і свитки, коси і глечики, чоботи й скрині...

Тільки одна жінка - вона була між ними найбідніша - не принесла нічого. Привела свого синочка. А в нього в руках - саморобний дерев'яний півник. Та неабиякий, а незвичайний.

Це мене моя мама майструвати навчила, - з погордою сказав хлопчик.

Приклав він півника до вуст - і той засвистів на всі голоси. Ще й крильцями замахав. Тут люди й показали на бідну жінку:

Найкращий майстер той, хто вміє навчити.

Декламування учнями вірша А. Костецького "Найкраща іграшка".

Не вгадать тобі нізащо,

котра з Іграшок - найкраща!

Знаю! Трактор заводний.

Зовсім ні.

Електронна залізниця!

Помилився.

Ну, тоді це пароплав!

Не вгадав.

Зрозуміло, це - літак!

Знов не так.

Добре, відповідь я дам:

та, яку зробив ти сам.

Як приємно самому що-небудь зробити! Якщо у вас умілі руки - сміло беріться за роботу!

Поетапне виготовлення виробу вчителем (ліплення фігурки баранчика).

Поділіть пластилін (глину) на дві непропорційні частини. З першої зробіть тулуб. Для цього розкачайте пластилін (глину) прямими рухами рук і утворіть товстий валик, кінці якого зігніть дугою, стекою зробіть розрізи. Пальцями рук утворіть передні та задні ноги.

Від загальної форми відтягніть пластилін (глину) для шиї та голови, потім зробіть мордочку, а на ній - маленький носик.

З другої частини пластиліну (глини) зліпіть ріжки і з'єднайте з головою. Стекою виділіть очі, ніс. Зарівняйте нерівності та надайте фігурі характерних ознак. Порівняйте її зі зразком. Готову фігуру розфарбуйте У такий спосіб можна виліпити і коника.

Словникова робота.

Вироби з різних видів глини, випалені при високих температурах у спеціальних печах, називаються керамікою.

Практична діяльність учнів.

III. Підсумок уроку.

Перегляд і оцінювання виробів.

Демонстрування готових фігурок.