Однак знання відзначених операцій, недостатньо для організації роботи з формування лексичних навичок. А.Р. Лурія писав, що слово - це цілий вузол, що має множинну систему зв'язків як звукового й морфологічного характеру, так і наочно ситуативного, категоріального [11, с.73].

Наукові дані дозволяють виділити в лексичній навичці наступні компоненти.

1). слухові й мовні сліди від самого слова в їхній співвіднесеності: завдяки останній, здійснюється слуховий контроль за «формальною» правильністю слова;

2). співвіднесеність слухових і мовнорухливих слідів слова із зоровим образом предмета (прямо або опосередковано), з уявленнями, які можуть бути одиничними (знайомий людина, відома нам кімната) і загальними (людина взагалі, кімната взагалі);

3). асоціативні зв'язки слова з рядом інших слів, що фізіологічно пояснюється категорійною поведінкою слова, настроєністю слухових і мовнорухливих слідів одного слова на сліди інших. У мовному продукті це виражається в стійких і вільних словосполученнях;

4). зв'язки слова, які становлять його значеннєву будова. Цих зв'язків у кожного слова багато, тому що вони відбивають: функцію предмета, який позначений даним словом, властивості предмета, зв'язки його з іншими, предметами й т. п. О.О. Леонтьєв писав, що зміст є аналог значення в конкретній діяльності. Звідси правомірно зробити припущення, що кожен зі зв'язків значеннєвої будови слова здобувається тільки в процесі мовної діяльності, а отже, маркірований тими умовами, у яких ця діяльність протікала;

5). співвіднесеність слова із ситуацією як системою взаємин співрозмовників. Е. І. Соловова експериментально встановила, що рівень активності слова залежить як від багатства зв'язків, так і від здатності до збудження тієї сторони зв'язку, яка обумовлена даною ситуацією, і при відсутності належної «ситуативної загостреності» виклик слова не відбудеться [24, с.38].

Важливо підкреслити, що ситуативність слова заснована не на будь-яких відособлених зв'язках, відмінних від тих, які забезпечують формальну семантичну правильність слова. Інакше кажучи, форма, значення й призначення слова представлені на психофізіологічному рівні як єдина поліфункціональна система (Н.П. Бехтєрєва). У зазначеній тріаді провідною ланкою є призначення слова, тому що слово несе основне комунікативне навантаження, і тому в говорінні воно виражає відношення мовця, його емоційний стан, воно завжди використовується для вирішення якогось мовного завдання. Отже, можна сказати, що форма слова і його значення маркіровані призначенням (функцією) [24, с.39-40].

Лексична навичка - це синтезована дія на вибір лексичної одиниці адекватно задуму і її правильному сполученню з іншими. Ця дія і є однією з умов виконання мовної діяльності. Якщо навичка має всім необхідні якості (якщо сформовані всі механізми, на яких вона заснована), то вона здатна включатися в мовну діяльність й тому служить умовою для її успішного здійснення. Таким чином, усі лексичні навички (поряд з іншими) - умови функціонування говоріння; немає навичок належного вміння - немає й мовного вміння. У програмі на початковому етапі навчання англійській мові реалізуються наступні цілі:

-формувати у дітей готовність до спілкування іноземною мовою й позитивний настрій до подальшого його вивчення;

-формувати елементарні комунікативні вміння в 4-х видах мовної діяльності (аудіюванні, говорінні, читанні, письмі) з урахуванням мовних можливостей і потреб молодших школярів;

-формувати деякі універсальні лінгвістичні поняття, спостережувані в рідній й іноземній мовах, розвиваючи цим інтелектуальні, мовні й пізнавальні здатності учнів[21, c. 28].

Під час досягненні поставлених цілей ураховуються психологічні особливості молодших школярів.

У початковій школі (1-4 класи) важливо зацікавити учнів у вивченні іноземної мови, викликати в них позитивне ставлення до предмета, вмотивувати необхідність і значущість володіння іноземною мовою як неповторним засобом міжкультурного спілкування. Початкова школа має забезпечити наступність і безперервність процесу навчання іноземної мови у всьому курсі середньої школи, сформувати базові навички і вміння, необхідні для подальшого розвитку комунікативної компетенції в основній і старшій школі. Вона має виховувати комунікативні потреби у пізнанні інших країн і народів, у пошуку друзів не тільки для спілкування, але й для розв'язання певних проблем власної життєдіяльності. На цьому етапі здійснюється формування навичок і вмінь спілкування в усній і писемній формах у межах визначених сфер і ситуацій у відповідності до вікових особливостей учнів і їхніх інтересів, на основі використання для цього прийнятих мовленнєвих зразків. Учні вчаться виконувати нескладні творчі вправи і завдання, спрямовані на розвиток креативного мислення, у них формуються вміння переносити засвоєний навчальний матеріал в інші ситуації спілкування, давати оцінку певним явищам і діям.

Для успішної реалізації освітньо-розвивального потенціалу іноземної мови у початковій школі необхідно сприяти тому, щоб процес залучення учнів до вивчення предмета не тільки розширював їхній світогляд, але й сприяв би глибшому розумінню власної культури та її ролі в духовному та моральному розвитку людства. Процес навчання іноземної мови у початковій школі організовується відповідно до мережі годин, визначених навчальним планом, і з урахуванням можливості збільшення їх кількості за рахунок варіативної частини. У зв'язку з цим для повноцінного забезпечення навчального процесу вчитель, окрім підручника, який використовує у своїй роботі, може залучати інші засоби, адаптуючи їх до умов навчання.

Згідно з навчальною програмою [28], вимоги та зміст навчання граматики у початковій школі наступні:

у першому класі: подаються лише найпростіші граматичні форми, наприклад стверджувальні речення з 3-4слів, засвоюються звертання;

у другому класі:граматичні структури засвоюються імпліцитно (шляхом сприймання мовленнєвих зразків у комунікативних ситуаціях). Мовна компетенція (граматична правильність мовлення) формується за рахунок багаторазового вживання мовленнєвих структур.Дієслово: стверджувальна, питальна та заперечна форми дієслова to be. Дієслово have, have got.Наказовий спосіб дієслів (команди).Іменник: множина іменників.Прикметник: якісні, відносні, що вказують на розмір, колір, вік.Прийменник: місця, напрямку (on, in, under, to).Займенник: вказівні (this, that з іменниками), особові присвійні.Числівник: кількісні (1-20).Сполучник: but, and.Вигуки: Oh! Ah! Wow! Ouch! OK! Oops!у третьому класі:Граматичні структури засвоюються імпліцитно (шляхом сприймання мовленнєвих зразків у комунікативних ситуаціях).Мовна компетенція (граматична правильність мовлення) формується за рахунок багаторазового вживання мовленнєвих структур.Дієслово: Present Simple There is, there are.Модальні дієслова: can, may, must.Іменник: злічувані, незлічувані, присвійний відмінок.Прикметник: якісні, відносні.Прийменник: місця, напрямку, часу (before, after, up, down, over, across).Займенники: кількісні much/many, неозначений some (зі злічуваними і незлічуваними іменниками, вказівні (these, those), особові (об'єктний відмінок), присвійні.Числівник: 1-100.у четвертому класі: Граматичні структури засвоюються імпліцитно (шляхом сприймання мовленнєвих зразків у комунікативних ситуаціях).Мовна компетенція (граматична правильність мовлення) формується за рахунок багаторазового вживання мовленнєвих структур.Дієслово: Стверджувальна, питальна та заперечна форми дієслова у Present Simple, Past Simple, Present Progressive.Структура to be going to.Іменник: однина, множина, злічувані, незлічувані.Прикметник: ступені порівняння.Займенники: some, any, no (зі зліч. і незліч. ім.), особові, присвійні, вказівні.Артикль: означений, неозначений.Числівник: 1-100, порядкові числівники.Питальні слова (в складі структур): What? Where? When? How? How much? How many?Сполучник: then, or.Безособові речення: It's sunny.Таким чином, метою навчання граматики у початковій школі є формування навичок застосування граматичних структур (обмежених програмою для 2-4 класів ) у спілкуванні за рахунок їх багаторазового повторення[28, c. 6].

Отже, ми розглянули особливості навчання фонетики, лексики і граматики у початковій школі, дослідили зміст матеріалу з фонетики, лексики і граматики, який подається в початковій школі, вивчили основні компоненти розділів, які вивчаються.

РОЗДІЛ ІІ

МЕТОДИКА ФОРМУВАННЯ МОВНИХ ЗНАНЬ ТА НАВИЧОК НА УРОКАХ АНГЛІЙСЬКИЇ МОВИ У ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ

2.1 Робота над формуванням мовних знань та навичок з фонетики в початковій школі

Досвід вчителів доводить, що одним з ефективних прийомів забезпечення інтересу дітей до навчання, їх активності та працездатності є використання прислів'їв та приказок[3, с.147] .

На початковому етапі можна звертатися до прислів'їв та приказок для роботи на фонетичному рівні.Це сприяє вимові окремих складних голосних та приголосних, особливо тих, що відсутні в рідній мові. Замість окремих слів та словосполучень можна запропонувати спеціально підібрані прислів'я та приказки, які впродовж двох-трьох уроків повторюються, чим корелюється вимова відповідного звука. Такий вид роботи є також розрядкою для дітей. Наприклад, можна взяти такі прислів'я та приказки для тренування звука [w]:

Where there is a will there is a way.- Було б бажання, а можливість знайдеться.

Watch which way the cat jumps. - Тримати ніс по вітру.

Під час розвитку фонетичних навичок і тренування правильної вимови та артикуляції, виконуючи фонетичні вправи, учні готуються до слухового сприйняття певних звуків, слів, словосполучень, диференціації та їх виокремлення та звукового відтворення. Ці вправи стають першою ланкою в розвитку навичок аудіювання[5, с.65].

Так, під час вивчення голосних, можна запропонувати учням вибрати з трьох слів те слово, в якому вони почують вивчений звук. Така вправа є тренуванням селективного слухання.

Наприклад:

Photo - volley - water [w];

See - zoo - thank [и];

Goose - cat - house [h].

Методом виокремлення потрібного звуку може служити оплеск після правильного слова, іноді діти мають плескати в долоні один раз, якщо чують неправильний звук, а при вимовлянні потрібного - позначати голосними оплесками. Таким чином, дитина відволікається, атмосфера змінюється, переходячи в гру. У той же час дитина почуває себе одним із членів колективу, у неї з'являється відчуття спільності, згуртованості.

Наступним способом урізноманітнити цей вид діяльності - ігрові вправи, які відомі учням з раннього дитинства. Наприклад «Зіпсований телефон» (“Chinese whispers” або “Telephone game”). Діти намагаються якомога чіткіше вимовляти пошепки почуте слово, щоб воно дійшло до останнього гравця і зберегло свою первинну форму. Тренувальні вправи «пошепки» корисні для тренування сприйняття та артикуляції[6, с.120].

Можна запропонувати ще одну вправу, яку виконують парами. Для цього групу поділяють на дві команди. Члени команд стають один проти одного так, щоб кожен мав пару, відстань між парами не повинна бути занадто малою. Один учень вимовляє слово, словосполучення, коротке речення (залежно від віку) якомога тихіше, але чітко артикулюючи. Його напарник повинен вимовити це слово вголос. За правильну відповідь команда одержує бал. Для збільшення відстані можна поставити партнерів по діагоналі, а після відповіді вони поступаються місцем наступному гравцеві і переходять в інший кінець класу[8, с.300].

Обов'язковим для роботи на уроках англійської мови є використовування технічних наочних засобів. Звукозапис дає змогу дітям чути мову в оригіналі. Оскільки у дітей молодшого віку гарно розвинута здібність до імітації, це впливає на їхню вимову та на вміння сприймати мову на слух. Використання дисків доцільне як на уроках, так і вдома. Це створює умови для роботи кожного учня індивідуально. Одному учню треба прослухати та повторити один раз чи два, а іншому 5 - 6 разів[9, с.100].

При формуванні лексичних навичок педагог повинен, перш за все, на початку навчання дуже вдумливо підійти до добору лексики в процесі спілкування з дітьми: вона має бути конкретною та максимально зрозумілою учням. Основне завдання - допомогти дітям усвідомити, що лексика потрібна їм для спілкування. Значення нового мовного знаку слід розкривати за допомогою різноманітних наочних засобів. Подаючи на заняттях певний матеріал, бажано кожне нове слово пов'язувати з конкретним образом. Такий підхід зумовлений особливістю мислення молодших школярів: у малих дітей воно конкретне. Англійську мову, як і рідну, дитина запам'ятовує у два способи: прямим - безпосереднім зіставленням значення та звучання слова з предметом (явищем, дією) реальної дійсності, що його цим словом названо, та непрямим - через здогадку про значення слів та словосполучень на основі базових знань. Причому в другий спосіб дитина оволодіває значно меншим обсягом лексики, і процес цей триваліший. Вживання цих слів та зворотів розраховано не на заучування, а на розуміння їхніх значень після багаторазового повторення в однакових ситуаціях протягом кількох занять. Поступово дитина починає сприймати і розуміти їх не лише в контексті, а й поза ним, а потім і вживати в своєму мовленні (пасивна лексика поступово стає активною). Так, непрямим шляхом дитина засвоює привітання та накази вчителя, пов'язані із заняттям чи грою[17, с.200].

Нова лексика може вводитися лише на основі відомої лексики. У ході вивчення англійської лексики педагог має допомагати дітям знаходити зв'язок між уже відомою та новою лексикою[9, с.124].

Як вже зазначалось, на початковому етапі опанування мовою діти засвоюють її переважно наочним шляхом, коли водночас і чують нове слово, і спостерігають відповідний предмет, явище чи дію. Тому методика навчання молодших школярів лексики нерідної мови ґрунтується здебільшого на предметній чи картинній наочності. Завдяки цьому автоматично зникає потреба в перекладі англійської лексики, що прискорює процес навчання, привчає дитину «мислити» відразу англійською мовою, сприяє вільному та легкому засвоєнню нових слів. Крім того, це дає можливість багато разів повторювати нову лексику, вводити її у власне мовлення (використовувати у відповідях на запитання, під час вивчення віршів, переказів, бесід або ігор).

Отже, для успішного засвоєння лексичного матеріалу необхідно ознайомлення дітей не з ізольованими словами, а з групами слів, зв'язаних семантичною чи фонетичною асоціацією; формування мотиву для ознайомлення зі словами даної семантичної групи; інтеріоризація лексики через систему ігор, а не механічне запам'ятовування слів за списком; включення нових слів у систему відносин, яка склалася між відомим дітям словами та їх групами; узгоджене знайомство з лексичним матеріалом та граматичними операціями, які дозволяють ввести його в мовну діяльність.

Комунікативна методика припускає навчання граматики на функціональній та інтерактивній основі. Це означає, що граматичні явища вивчаються не як «форми» та «структури», а як засоби відображення певних думок, відносин, комунікативних намірів[19, с.123].

Прихильники прямих методів вважають, що багатократне повторення одних і тих же фраз у відповідних ситуаціях формує в решті решт здатність не допускати граматичних помилок у мовленні. Прислів'я та приказки якнайкраще сприяють автоматизації та активізації даних граматичних форм і конструкцій. Наприклад, наказовий спосіб виконує у спілкуванні спонукальну функцію, і з його допомогою можна виразити прохання, пораду, пропозицію, побажання, дозвіл, заборону, застереження, які містяться в прислів'ях та приказках:

What is done can't be undone. - Сім раз відмір, аж потім відріж

One link broken, the whole chain is broken. - Кігтик зав'язнув, пташці пропасти.

Better late than never. - Краще пізно, ніж ніколи.

The best fish swim in the bottom. - Гарне дешевим не буває..

When pigs can fly. - Коли рак у болоті свисне.

Проте дітям це може швидко набриднути, якщо це буде просто механічне запам'ятовування тексту[20, с.45].

Відомо, що тренування учнів у використанні граматичних структур, яке потребує багатократного їх повторення, стомлює дітей своєю одноманітністю, а затрачені зусилля не приносять швидкого задоволення. Зробити нудну роботу більш цікавою допоможуть ігри (Додаток 1).

Сприйняття та запам'ятовування полегшується для учнів при використанні віршів та римовок. Пісні також являються невід'ємною частиною у вивченні граматики на початковому етапі [20, с.266].

На жаль, в рамках шкільної програми фонетиці майже не приділяється увага. Як правило, школярі непогано говорять англійською, але їх вимова тільки віддалено нагадує сучасну англійську мову. Виправити вимову в такому віці практично неможливо, тому фонетикою слід займатися на перших кроках навчання[21, с.134].

В останні роки англійську починають вивчати вже упочатковій школі, коли діти ще зберегли інтерес до навчального процесу і з радістю слухають кумедні історії та казки. Якщо ви придумаєте кілька цікавих історій про англійські звуки, урок пройде цікавіше, а історія надовго запам'ятається дитині[24, с.254].

Основні приклади опису артикуляції англійської мови мають конкретні рекомендації постановки звуків, але без складних термінів. Кожен із прикладів є невеликою фонетичною вправою. Ефективність процесу навчання у молодшому шкільному віці визначають готовність та бажання дитини брати участь у міжкультурному спілкуванні мовою, яку вивчають. Це можливо, якщо основною формою шкільної діяльності буде живе активне спілкування з учителем та один з одним. Важливим фактором у вивченні англійської мови маленькими дітьми є ігровий момент навчання. Гра у шкільному віці все ще залишається важливою у житті дитини. Для неї гра - не лише цікавий спосіб провести час, але й спосіб моделювання зовнішнього дорослого світу. Дуже важливо спланувати навчальний процес, спираючись на психологічні, фізіологічні та фізичні особливості школярів цього віку, оскільки дитина швидко втомлюється.

Віршики, лічилки, скоромовки, пісні, сценки, казки також є ефективними, тому що це дітям цікаво. Фізкультхвилинки, що супроводжуються римовками, надають дітям можливість рухатись. Це не тільки співпадає з потребою віку, але й суттєво прискорює процес засвоєння англійської мови. Проте важливо спиратись не лише на ігри, але й на розширення культурних меж та намагання пізнати світ, що зумовлює для молодших школярів практичну значимість англійської мови. Кожний урок має бути продуманим та переслідувати окрім практичної мети, виховну, освітню та розвиваючу цілі. Важливу роль у процесі автоматизації відіграють зразки або еталони вимови, які сприймають учні. Демонстрація зразків різних рівнів може здійснюватися вчителем або диктором/дикторами. Для навчання вимови важко переоцінити роль фонограми (або відеофонограми), особливо аутентичної, тобто підготовленої і начитаної спеціалістами-носіями мови.

Фонограма дає зразкові й незмінні еталони вимови, які можна багаторазово відтворювати[24, с.290].

Вправи для навчання вимови іншомовних звуків можна поділити на дві основні групи:

а) вправи в рецепції

б) вправи в репродукції/продукції.

Згадані групи вправ тісно пов'язані одна з одною і націлені на формування як слухових ("фонематичний слух"), так і вимовних (або артикуляційних) навичок.

Розрізняють два методи введення звука у школі:

а) імітативний (для фонем близького ряду);

б) аналітико-імітативний (для фонем подібного та далекого ряду).

Розрізняють 2 етапи роботи над звуком:

а) введення;

б) автоматизація дій учнів.

Алгоритм введення звуку:

1). створення ситуації.

2). аудіювання тексту вчителем;

3). виділення слів з новим звуком;

4). виділення окремого звуку;

5). імітація та аналіз артикуляції звуку;

6). артикуляція окремого звука;

7). включення звука в слово (ряд вправ);

8). включення слова в речення;

9). включення слова в контекст[30, с.125].

Отже, ми розглянули роботу над формуванням мовних знань та навичок з фонетики на уроках англійської мови в початковій школі. Виділили методику вивчення фонетики в окремий розділ, бо даний розділ англійської мови вивчається найбільш інтенсивно в початковій школі.Наприклад, 1 клас повністю присвячений вивченню фонетики.Ми дослідили найефективніші прийоми і методи вичення фонетики.Подали приклади 2 групи вправ для навчання вимови іншомовних звуків .

2.2 Методика формуванням мовних знань та навичок з лексики і граматики на уроках англійської мови

Більша частина лексики на початковому етапі засвоюється учнями з двох сторін: для розуміння при читанні й на слух і для використання у власних усних і письмових висловленнях. Однак, є певний шар лексики, який призначений тільки для рецептивного засвоєння: деякі розгорнуті вираження класного змісту, окремі слова й вираження, які зустрічаються в текстах для аудіювання й римування. До завершення початкового курсу учні засвоюють близько 600 словникових одиниць для говоріння й 700 для розуміння на слух.

За законами пам'яті людині властиво забувати приблизно 50% отриманої інформації після її першого пред'явлення, а в цілому забування сильніше в перші дні після повідомлення нового, потім крива забування падає. З огляду на ці дані психології, учитель повинен побудувати перший етап роботи над новим словом так, щоб використати по можливості більшу кількість вправ у момент першого пред'явлення лексичного матеріалу, щоб забезпечити максимальну кількість повторень нового слова, можливість багаторазового прослуховування й відтворення його учнями в мові[31, с.233].

Досвід роботи переконує у тому, що якщо слабкий і навіть середній учень не проговорив нову лексичну одиницю кілька разів протягом одного уроку, не прослухає її відтворення вчителями і товаришами, немає впевненості в тому, що вона не «піде» з його пам'яті відразу ж після закінчення занять. Такий підхід вимагає від учителя граничної уваги до вибору вправ, призначених для первинного відпрацьовування лексики, і організації роботи з нею. Тому ознайомлення учнів з новими словами (презентація й семантизація) і їхнє первинне закріплення є дуже напруженою роботою[3, с.45].

Традиційна стратегія припускає дві основні стадії роботи: семантизація лексичних одиниць й автоматизації лексичних одиниць.Семантизація розглядається як процес розкриття значення іншомовних слів й їхнє запам'ятовування, а автоматизація - як процес використання слів у говорінні з метою оволодіння ними.

По-перше, використовуючи семантизацію, вчителі часто діють не відповідно до закономірностей функціонування говоріння, для якого характерна асоціація «думка - слово» (спочатку виникає думка, потім її словесне вираження) або, коли людина не володіє іноземною мовою - «значення (рідною мовою) - слово (іноземною мовою)» [6, с.115].

Ми спочатку подаємо іншомовне слово, а потім розкриваємо його значення, тобто, затверджуємо асоціацію «слово - значення». Такий процес властивий не говорінню, а аудіюванню, читанню (рецептивним видам діяльності).

По-друге, нові лексичні одиниці як би нав'язують учням. Останні приходять на урок англійської мови після інших уроків, і мозок їх працює в іншому, не відповідному сприйняттю слів, режимі. Пропоновані слова ні в денотаційному, ні в емоційному плані для них не значимі, тому що зараз, у цей момент не потрібні. Тому лексичні одиниці сприймаються як незначущі.

По-третє, учні при цьому пасивні. Вони, зазвичай, запам'ятовують, але запам'ятовування це самоціль, тому що воно є довільним. В основі цього лежить помилкова стратегія: спочатку запам'ятай, потім використай. 3aготовка слів взапас не тільки неефективна, але й не викликає інтерес в учнів.

По-четверте, семантизація 10-15 слів віднімає близько 20 перших хвилин уроку. Це час (до того ж кращий в уроці, тому що мозок ще не стомлений), помножений на кількість уроків, де присутня семантизація, становить у цілому чи не десяту частину всього в часу.

По-п'яте, семантизація - це лише повідомлення значень, головним же в слововживанні є не саме значення слова, а його зв'язки. Знання значення є тільки знання слова, володіння словом вимагає засвоєння його призначення, його функції [6, с.123].

Семантизація є попередньою стадією, за нею, повинна йти автоматизація, у процесі якої й засвоюється призначення слова, його функція, ситуативна віднесеність. Стратегія «спочатку поза ситуацією, потім у ситуації» або спочатку форма й значення, потім функція, призначення неефективна, тому що вимагає надзвичайно багато часу. Це цілком зрозуміло, тому що співвіднесеність будь-якої сторони навички із ситуацією саме тому й діюча в говорінні, що здобувається вона разом зі словом, тобто коли слово засвоюється як функціональна одиниця[5, с.127].

Ситуативна віднесеність не надається слову, а засвоюється з ним, точніше, слово (його форма й значення) засвоюється завдяки ситуативній віднесеності, необхідності слова для висловлення своїх думок і почуттів. Це відбувається тому, що зв'язки, які утворюються при запам'ятовуванні форми й значення без їхнього призначення, тобто в неадекватних умовах функціонуванню слова, якісно неоднорідні тим зв'язкам слова, які мають місце в говорінні. Звідси й відсутність переносу навичок[5, с.67].

Так, і далі ми опишемо стратегію такого засвоєння. Знаючи слово «beautiful» («гарний»), учні можуть легко догадатися про значення слова «ugly» («потворний, негарний»), якщо їм зрозуміло, що таке антонім. У мові рідко зустрічаються повні синоніми. Як правило, кожний із синонімів має певний відтінок значення, а виходить, свою коннотацію й вживання. Часто це пов'язане з історією мови, джерелами запозичення слів. Нам відкривається прекрасна можливість для формування як соціолінгвістичної, так і соціокультурної компетенції учнів, залучення їх у серйозну й захоплюючу роботу з досліджуваною мовою у країні лінгвістики.