Типи мовленнєвих помилок в учнівських переказах і творах та їх причини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Загальна характеристика і типологія мовленнєвих помилок

1.1 Помилка як порушення норм літературної мови

1.2 Сучасний підхід до класифікації мовленнєвих помилок

Розділ 2. Типові мовленнєві помилки в писемному мовленні учнів

2.1 Класифікація помилок при перевірці учнівських творів і переказів і виявлення їх причин

2.2 Зміст корекційної роботи з виправлення мовленнєвих помилок в учнівських творах і переказах

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Оволодіння мовою як засобом спілкування, пізнання і впливу - необхідна складова становлення і розвитку духовно багатої, соціально активної особистості, здатної плідно і творчо працювати в різноманітних галузях суспільної діяльності. Саме тому на сучасному етапі розвитку загальноосвітньої школи одним із пріоритетних напрямів реформування змісту мовної освіти є посилення практичної спрямованості навчання мови і творчого розвитку дитини, забезпечення комунікативної компетентності учнів, що відображено в таких нормативних документах, як Державний стандарт і Програма з української мови для загальноосвітніх навчальних закладів.

У Програмі з української мови для загальноосвітніх навчальних закладів підкреслюється, що основна мета вивчення української мови в середній школі полягає не лише у засвоєнні доступного кола знань з мови, але й у мовленнєвому розвитку школярів - умінь висловлюватися в усіх доступних для них формах, типах і стилях мовлення 1, с.2. В основу курсу навчання української мови покладено практичне ознайомлення учнів з відомостями про текст, його ознаками та будовою, типами й стилями мовлення, що дає можливість вивчати мовні одиниці на текстовому матеріалі, а також створює умови для формування у школярів умінь сприймати, відтворювати, будувати і редагувати стилістично диференційовані висловлювання в усній і письмовій формах.

У методиці навчання української мови питання культури мовлення школярів розглядалися ще в дореволюційний період (Буслаєв Ф., Срезневський І., Ушинський К., Бунаков М. та ін.). Починаючи з 20-30 рр. ХХ ст. в українській методиці зазначену проблему досліджували І.Огієнко, С.Русова, В.Сухомлинський, М.Пентилюк, у російській методиці - Т.Ладиженська, М.Львов, Т.Чижова та ін. Не зменшується зацікавленість науковців проблемою розвитку мовлення учнів і в наш час (В.Бадер, Л.Варзацька, М.Вашуленко, К.Пономарьова та ін.), оскільки робота над удосконаленням усного і писемного мовлення учнів - процес складний і потребує науково-обґрунтованого підходу.

Таким чином, актуальність нашого дослідження зумовлена, по-перше, соціальною значущістю проблеми володіння мовою як засобом спілкування і необхідністю подальшого вдосконалення методики навчання школярів спілкуватися українською мовою і правильно висловлювати свої думки і почуття; по-друге, недостатньою розробленістю проблеми мовленнєвих помилок і недоліків у теоретичному і практичному аспектах. З огляду на зазначене був обраний об'єкт дослідження - писемне мовлення учнів, а предметом дослідження стали типові помилки учнів у писемному мовленні та причини їх виникнення. Отже, тема нашого дослідження - “Типи мовленнєвих помилок в учнівських переказах і творах та їх причини».

Мета дослідження полягає у класифікації мовленнєвих помилок в писемному мовленні учнів і з'ясуванні причин їх виникнення.

Відповідно до теми та мети було поставлено такі завдання:

1. Розглянути сучасні класифікації типових помилок і визначити сутність поняття «мовленнєва помилка» у сучасній науково-методичній літературі.

2. Проаналізувати типові мовленнєві помилки і причини їх виникнення в учнівських переказах і творах.

3. Визначити загальний зміст роботи з усунення мовленнєвих помилок в письмових переказах і творах учнів.

Гіпотеза дослідження: вміння класифікувати мовленнєві помилки в письмових роботах учнів допомагають вчителю з'ясувати причини їх виникнення і визначати зміст методично-коректувальної роботи над їх усуненням.

Для реалізації поставлених мети та завдань використовувалися теоретичні й емпіричні методи дослідження, а саме:

– аналіз та узагальнення лінгвістичної, лінгводидактичної та методичної літератури з проблеми дослідження;

– аналіз нормативних документів (Державного стандарту, Програми з української мови для загальноосвітніх навчальних закладів) і підручників з української мови щодо наявності в них орієнтації на формування мовленнєвих умінь у школярів;

– аналіз педагогічного досвіду вчителів української мови і літератури з метою виявлення стану проблеми в шкільній практиці;

– зіставлення різних підходів до класифікацій типових мовленнєвих помилок;

– аналіз переказів і творів учнів з метою виявлення типових мовленнєвих помилок і причин їх появи у писемному мовленні учнів.

Розділ 1. Загальна характеристика і типологія мовленнєвих помилок

1.1 Помилка як порушення норм літературної мови

Літературна мова - це вища форма загальнонародної національної мови. Відшліфована майстрами слова, літературна мова характеризується наявністю сталих норм, які є обов'язковими для всіх її носіїв. Норма літературної мови - це сукупність загальноприйнятих правил, якими користуються мовці в усному і писемному мовленні 5, с.10.

Норми літературної мови поділяються на:

1) орфоепічні, що регулюють правильну вимову звуків, звукосполучень та наголошення слів. Наприклад, в українській літературній мові голосний о ніколи не наближається до а: молоко, потреби, дорога (а не малако, патреби, дарога);

2) орфографічні - норми, що охоплюють правила написання слів та їх частин на письмі;

3) лексичні - нормують вживання слів у властивих їм значеннях, встановлюють правила слововживання і поєднання слів. Наприклад, навчальний (а не учбовий), наступний (а не слідуючий), постачальник (а не поставщик), брати участь (а не приймати участь);

4) словотвірні - регулюють правильний вибір морфем, їх розташування і сполучення у складі слова: домогосподиня (а не домогосподарка), пральня (а не прачечна);

5) морфологічні - регулюють вибір варіантів морфологічної форми слова і варіантів її поєднання з іншими словами.

Наприклад, нормується вживання закінчень кличного відмінка: пане професоре, Андрію Петровичу, Ольго Василівно, добродію Панчук;

6) синтаксичні - регулюють вибір варіантів правильної побудови словосполучень і речень, уживання прийменників. Наприклад: згідно з наказом (а не згідно наказу); за допомогою (а не при допомозі), незважаючи на це (а не дивлячись на це);

7) пунктуаційні - регулюють вживання розділових знаків: крапки, знака питання, знака оклику, трьох крапок, коми, крапки з комою, двокрапки, тире, дужок, лапок, абзацу;

8) стилістичні - регулюють вибір слова або синтаксичної конструкції відповідно до умов спілкування і стилю викладу. Наприклад, велика кількість, а не величезна кількість - у науковому стилі; у зв'язку з тим, що, а не бо - в офіційно-діловому стилі.

Правильне літературне мовлення - це додержання усталених мовних норм української літературної мови в комунікації (усній чи писемній). Будь-яке відхилення від діючих мовних норм вважається помилкою 9, с.3.

Крім того, правильне літературне мовлення має відповідати таким комунікативним якостям, як: змістовність, послідовність, точність, виразність, правильність, доцільність і образність. Невідповідність цим якостям призводить до порушення усного чи писемного висловлювання.

Оскільки висловлювання (усне чи писемне) є продуктом мовленнєвої діяльності, усі порушення і невідповідність нормам літературної мови відносять до категорії мовленнєвих помилок. Адже їх об'єднує спільна основа - мовлення.

На основі досліджень українських і російських лінгвістів та лінгводидактів (О.Баранов, М.Воронін, Т.Ладиженська, Я.Мельничайко, М.Пентилюк, М.Пльонкін, Ф.Сергєєв, Н.Сулимейко, О.Текучов та ін.) сформувалася типологія мовленнєвих помилок. Вона ґрунтується на порушеннях загальноприйнятих норм на кожному мовному рівні:

І. Мовленнєві помилки на рівні слова.

1. Орфографічні помилки (недотримання норм правопису).

2. Помилки у словотворенні.

3. Граматичні помилки (порушення норм формоутворення різних частин мови).

4. Лексичні помилки (недотримання норм вживання слів або лексико-семантичної сполучуваності слів на рівні словосполучень або речень).

ІІ. Мовленнєві помилки на рівні словосполучення (порушення синтаксичних зв'язків - норм узгодження і керування слів у словосполученні, а також недотримання зв'язку між підметом і присудком у реченні).

ІІІ. Мовленнєві помилки на рівні речення, так звані синтаксичні помилки (порушення норм синтаксису).

ІV. Мовленнєві помилки на рівні тексту (змістові помилки). Вони мають комунікативний характер і пов'язані із недотриманням норм, що регулюють комунікативну організацію висловлювання. До них відносять стилістичні, змістові, конструктивні і логічні порушення усного чи писемного мовлення (наприклад, недотримання логіки розгортання висловлювання, відсутність логічного зв'язку між частинами висловлювання, недостатність або надмірність інформації, порушення вимог єдності функціонального стилю в тексті, вживання емоційно-забарвлених або стилістично маркованих засобів тощо).

Така класифікація помилок є загальноприйнятою у визначенні критеріїв оцінювання усних і письмових висловлювань учнів (усних відповідей, переказів, творів тощо), адже вона враховує:

1) відповідні рівні мови - фонетику, лексикологію, граматику;

2) форми мови - усну і писемну;

3) стилістичну диференціацію мови;

4) зв'язність мовлення та ін.

Проте, зважаючи на нові підходи до навчання мови, зміст і структуру шкільних програм, вищезазначена класифікація помилок потребує певного уточнення і пояснення.

1.2 Сучасний підхід до класифікації мовленнєвих помилок

Найбільш переконливою з позиції сучасної лінгводидактики нам видається класифікація В.Капінос. Авторка пропонує всі помилки поділити на дві групи: граматичні і мовленнєві 6, с.8.

Граматичні помилки науковець пов'язує з «помилками в структурі мовних одиниць».

Оскільки в мовленні функціонує три мовних одиниці (слово, словосполучення і речення) і в творенні кожної мовної одиниці можуть бути порушення, граматичні помилки проявляються на трьох мовних рівнях:

1) помилки словотворення в структурі слова;

2) помилки формотворення у словосполученні (порушення узгодження і керування);

3) помилки в структурі речення: порушення зв'язку між підметом і присудком, недотримання меж речення, неправильна побудова речень з однорідними й відокремленими членами, змішування прямої й непрямої мови.

Таким чином, природа граматичних помилок визначається порушеннями у словотворенні, формотворенні і побудові словосполучень та речень. Так, помилки у відмінюванні чи дієвідмінюванні, у творенні ступенів порівняння прикметників та прислівників, побудові словосполучень і речень тлумачаться як недотримання закономірностей і правил граматики. Цю точку зору підтримують М.Львов, В.Мельничайко, С.Цейтлін та ін.

За класифікацією В.Капінос, усі граматичні помилки поділяються на дві групи: морфологічні і синтаксичні.

Морфологічні помилки - це вид граматичних помилок, що виявляються в порушенні творення граматичних форм, викривленні морфемної будови слова, неправильному творенні відмінкових форм, форми числа, дієвідмінювання тощо 6, с.25. Наприклад:

сніга (замість снігу), передсмертельні (замість передсмертні),

болі (замість болю), кричуть (замість кричать) та ін.

Синтаксичні помилки - це вид граматичних помилок, що виявляються в порушенні узгодження слів у словосполученні або реченні, недотримання норм прийменникового і безприйменникового керування, порушення зв'язку між займенником і тим словом, на яке він указує, дублювання займенником підмета, неправильний порядок слів та ін. 6, с.32. Наприклад:

дякувати вас (правильно - вам); дійшов до висновку (правильно - дійшов висновку); згідно наказу (правильно - згідно з наказом).

Сестра попросила принести свою книжку (правильно - її книжку). Куші, вони покрили схил гори (правильно - Кущі покрили схил гори). Особливо на мене сильне враження справив головний герой роману (правильно - Особливо сильне враження справив на мене головний герой роману).

Другу групу помилок складають мовленнєві помилки. Більшість науковців чітко відокремлюють їх від граматичних (морфологічних і синтаксичних) помилок, хоча деякі дослідники (М.Львов) до мовленнєвих відносять також синтаксичні помилки, уживаючи терміни граматичні і мовленнєві помилки як синоніми.

За класифікацією, запропонованою В.Капінос, мовленнєвими помилками вважаються порушення лексичних і стилістичних норм літературної мови.

Щодо лексичних порушень, їх лінгводидакти почали виділяти з 60-х років минулого століття. Н.Сулименко і М.Воронін лексичні помилки розглядають як різновид стилістичних. А В.Текучов, В.Мельничайко і М.Пентилюк лексичні помилки відносять до окремої групи мовленнєвих порушень. Ф.Сергєєв лексичні помилки називає мовленнєвими недоліками і відносить до них порушення лексичної сполучуваності слів, неточність слововживання, лексичні українізми, помилки у вживанні фразеологізмів. Такі дослідники, як В.Капінос, С.Цейтлін, М.Пльонкін та інші до лексичних помилок відносять такі порушення:

1. Вживання слова у невластивому йому значенні:

Спортсмени різних країн вели гострі дуелі за олімпійські медалі. (Правильно - Спортсмени різних країн вели гостру боротьбу (напружені змагання) за олімпійські медалі).

2. Невдалий добір синонімів. Багаторазове повторення тих самих слів і невмінні користуватися синонімами, у т.ч. контекстуальними:

На картині намальовані часи кріпаччини.

(Правильно - На картині зображено часи кріпаччини).

3. Сплутування різних за значенням, але близьких за звуковим оформленням слів (паронімів):

Адресат - адресант, громадський - громадянський,

ефектний - ефективний та ін.

4. Вживання зайвих слів (плеоназмів):

Ми пам'ятаємо і не забуваємо своїх друзів (зайвий один з присудків); Моя автобіографія (зайвий елемент авто).

5. Вживання лексичних анахронізмів, слів, що не відповідають нормам певної епохи:

Козаки стріляли з пістолетів (пістолів).

Устина була в панночки за хатню робітницю (служницю).

6. Порушення лексичної сполучуваності слів:

красивий борщ (смачний борщ), страшенно гарно (дуже гарно).

7. Повторення спільнокореневих слів (тавтологія):

Партизанів зрадив зрадник (Партизанів видав зрадник).

І.С.Нечуй-Левицький зобразив образ Миколи Джері (І.С.Нечуй-Левицький змалював образ Миколи Джері).

8. Сплутування українських і російських слів:

Журі об'явило переможців конкурсу (треба оголосило).

9. Калькування російських слів і словосполучень (дослівний переклад їх українською мовою):

приймати участь (брати участь), міроприємство (захід),

слідуючий (наступний), фонар (ліхтар), воротник (комір).

10. Неправильне вживання міжмовних омонімів:

неділя (сьомий день тижня, а не тиждень);

адрес (письмове вітання особі, організації, а не місце проживання чи перебування особи);

виключення (іменник на позначення дії (виключити), а не виняток).

Крім того, до лексичних помилок також відносяться і фразеологічні помилки, а саме:

1. Перекручення фразеологізмів:

приймати міри, вип'ялити очі, настоювати на своєму.

2. Змішування елементів двох фразеологізмів:

відігравати значення, мати роль, дивитися повз вуха, пропускати крізь пальці; перебрати через край, переходити міру тощо.

Ці помилки відносять до лексичних, оскільки змішування і перекручення фразеологізмів відбувається через заміну одного слова іншим.

Ще до лексичних помилок відносять вживання фразеологізмів і стійких словосполучень у невластивому для них значенні. Наприклад:

Пальму першості завоювали спортсмени "Спартака".

Проте, недолік такого характеру варто класифікувати як стилістичну помилку, оскільки вживання фразеологізму в цьому контексті було недоцільним і це негативно вплинуло на стилістичне забарвлення речення.

Окрему групу мовленнєвих помилок становлять стилістичні порушення. Проблема стилістичних помилок досить давня. До неї зверталися багато дослідників (В.Капінос, М.Китаєв, В.Мельничайко, М.Пентилюк, М.Пльонкін та ін.).

Природа стилістичних помилок досить своєрідна. З одного боку, вони порушують стильову структуру тексту, а з іншого - стилістичне забарвлення тексту, а разом з тим, порушується функціонування мовних одиниць усіх рівнів (фонетичного, лексичного, словотвірного, граматичного). Звідси й тлумачення терміна стилістична помилка досить строкате. Для прикладу наведемо визначення М.Пльонкіна: "Стилістичними помилками вважаються різноманітні мовленнєві недоліки, що негативно впливають на смисл і точність висловлювання"2, с.56. Таке розуміння стилістичної помилки ніяк не відображає її природи, бо не має зв'язку із стилістичною нормою. Ураховуючи зміст шкільної стилістики і необхідність засвоєння учнями стилістичних норм та формування комунікативних умінь і навичок, під стилістичною помилкою слід розуміти порушення функціональної доцільності, що виражається у використанні мовного засобу, недоречного в певному контексті (хоч, можливо, цілком доцільного в іншому).

Стилістичні помилки - це порушення мовлення, пов'язані з недоречним за функціонально-стилістичним призначенням чи експресивно-емоційним забарвленням будь-якої мовного засобу, чи такі, що призводять до зниження сили вираження, експресивності та емоційності мовлення 9, с.35.

Стилістичні помилки умовно поділяють на два різновиди - стильові і стилістичні. До стильових помилок відносять змішування стилів або порушення структури тексту того чи іншого стилю. А стилістичними помилками вважають недоцільне вживання оцінно-емоційно-експресивно забарвлених мовних засобів різних рівнів мовної системи. На цій основі стилістичні помилки диференціюють на фонетико-стилістичні (евфонічні), лексико-стилістичні і граматико-стилістичні. Таке групування стилістичних помилок зручне для вчителя при перевірці письмових робіт учнів. Проте, автори чинних програм з української мови рекомендують для констатації помилок такого характеру користуватися одним терміном - «стилістична помилка».

Отже, стилістичними помилками вважаються ті помилки, які порушують стиль викладу матеріалу. Наприклад, до наукового чи офіційного стилю введено зменшено-пестливі форми чи синоніми емоційно-зниженого забарвлення або в піднесено-урочистому стилі вживається розмовно-просторічна лексика тощо.

Отже, до стилістичних помилок дослідники відносять:

1. Порушення стильової єдності тексту: стилістична несумісність слів, різностильові синтаксичні структури, різностильове забарвлення тексту (наприклад, елементи офіційного стилю в художньому тексті).

2. Недоречне використання емоційно забарвлених слів і виразів, без урахування їх стилістичних функцій, унаслідок чого виникає стилістична несумісність слів.

Роман кожного ранку крокує до школи. (Слово крокує вносить стилістичний дисонанс, тому що виражає відтінок урочистості, а все речення є стилістично нейтральним).

3. Штучна образність, неправильне вживання слів з переносним значенням або фразеологізмів:

Якби Микола Джеря не втік від пана, він би перевернув світ.

Столяр передав школярам свій прекрасний досвід.

4. Невміння користуватися граматичними синонімами (варіантами словоформ, словосполучень і речень у текстах різних стилів):

Він закричав - Він як закричить!

5. Невиправдане вживання мовних штампів, кліше:

Проходять червоною ниткою, не можна не вказати,

розгорнути на повну потужність тощо;

Неможна не вказати на багатоплановість епічного твору.

6. Зайві в мовленні беззмістовні слова (слова-паразити):

значить, так би мовити, ось, скажімо, словом, отже, власне кажучи, це саме, звичайно та ін.

7. Порушення милозвучності мовлення (насамперед для усних висловлювань):

У парку купи опалого листя вітер роздуває;

Небо, здавалось, розкололось від грому.

8. Невмотивоване нагромадження одних і тих самих частин мови або їх форм:

Важливе значення для засвоєння мовлення мають завдання на аудіювання.

9. Вживання громіздких, одноманітних синтаксичних конструкцій, що роблять текст стилістично невиразним.

В сучасній класифікації помилок не можна забувати і про третю групу мовленнєвих помилок, що пов'язані з порушеннями комунікативних якостей мовлення (чистота, логічність, точність, доречність, багатство і різноманітність, виразність тощо). Умовно їх називають змістовими.

Класифікацію змістових порушень подає В. Мельничайко. Наведемо деякі з них 2, с.65:

1) безсистемність викладу матеріалу;

2) дублювання змісту попередніх частин тексту;

3) смислові розриви у викладі змісту;

4) невдалі початкові і кінцеві частини тексту, логічно не пов'язані з основною частиною розповіді;

5) відсутність поділу тексту на абзаци;

6) відсутність засобів зв'язку між елементами тексту.

Серед змістових помилок сучасні лінгвісти і методисти виділяють фактичні, інформаційно-комунікативні, конструктивно-комунікативні і логічні порушення.

1. Фактичними помилками вважаються порушення, пов'язані з незнанням самого предмета, явища, факту, про який ідеться, або з досить приблизним уявленням про нього:

Учні захоплено слухали натюрморт.

Оркестранти грали з великим, азартом: дули в різні дудочки, труби, сопілки.

2. Інформаційно-тематичні порушення пов'язані із недостатністю або надмірністю інформації.

3. Конструктивно-комунікативні помилки пов'язані з неправильною організацією висловлювання.

4. Логічні помилки спричинені порушеннями основних законів мислення. Вони проявляються у недотриманні логіки розгортання висловлювання, відсутності логічного зв'язку між реченнями, відсутності причино-наслідкових зв'язків або зв'язку між частинами висловлювання. Це негативно впливає на зміст висловлювання.

Цікаво, що у сучасній лінгводидактиці термін «помилка» вживається тоді, коли йдеться про порушення вимог правильності мовлення, норм літератури мови. Про помилку говорять: «Так сказати (написати) не можна, це неправильно». В свою чергу, термін «недолік» частіше застосовується до змістових порушень, пов'язаних з поняттям гарне мовлення, тобто виразне, точне, багате. Про мовленнєвий недолік говорять: "Так сказати (написати) краще або гірше".

Так, наприклад, В.Капінос не відносить до мовленнєвих помилок змістові порушення, які деформують комунікативні якості мовлення (неточність, бідність, порушення виразності тощо). Науковець розглядає їх як мовленнєві недоліки.

Отже, незважаючи на різноманітні типології і підходи до такого багатопланового і різноманітного явища як «мовленнєва помилка», описана вище класифікація мовленнєвих помилок характеризується науковою обґрунтованістю і дає можливість вчителям і методистам аналізувати причини виникнення мовленнєвих помилок в письмових роботах учнів і вирішувати питання щодо їх усунення в писемному мовленні школярів на уроках української мови та літератури.

Розділ 2. Типові мовленнєві помилки в писемному мовленні учнів

2.1 Класифікація помилок при перевірці учнівських творів і переказів і виявлення їх причин

Навчання української мови передбачає розвиток навичок письма, написання робіт творчого характеру, серед яких усні й письмові перекази й твори різних типів, стилів і жанрів мовлення. Основними видами робіт із розвитку мовлення є перекази і твори.

Переказ - це вид роботи з розвитку зв'язного мовлення, який передбачає передачу в усній чи письмовій формі прочитаного або прослуханого тексту 7, с.205. Умовно до переказів відносять також конспектування прочитаної статті, запис прослуханих виступів тощо. Велике значення переказу перш за все у тому, що він навчає глибоко розуміти і правильно передавати чужі слова, виробляє навички самостійного викладу думок в усній і письмовій формі. Отже, переказ - це підготовча ланка до самостійного письма, написання творів, виступів з різної тематики, відгуків тощо.

Написання переказів сприяє розвитку логічного мислення, виробляє вміння й навички аналізувати текст, виділяти в ньому головне й другорядне, родові й видові поняття, розкривати внутрішні зв'язки й закономірності, що лежать в основі змісту тексту, а потім у чіткій послідовності переказувати його. У процесі проведення переказів актуалізується і збагачується лексика учнів, розвивається вміння правильно вживати слова, а також користуватися засобами виразності мови.

На уроках української мови використовуються різні види переказів (докладний, стислий, вибірковий, творчий переказ). Найскладнішими для учнів є перекази-роздуми і творчі перекази, які навчають школярів міркувати, висловлювати свої судження, чітко їх аргументувати. Такий вид переказів є важливою ланкою до написання творів.

Твір - це оригінальний зв'язний текст, самостійно складений в усній чи письмовій формі на певну тему 7, с.265. Твір повинен бути яскравим, оригінальним висловлюванням, в якому має бути аналіз різних поглядів на той самий предмет, дібрані переконливі аргументи на користь певної позиції, вдало використана та чи інша інформація і докази для обґрунтування власної думки. Написання твору передбачає самостійний, логічний, у зв'язній формі, і послідовний виклад власної думки на певну тему.

У методичній літературі традиційно виділяють два основні різновиди творів за їх змістом, що проводяться в 5-11-х класах: твори на літературні теми, які пов'язані з вивченням літератури, а також твори на вільні теми.

Аналізуючи перекази і твори, вчитель повинен правильно кваліфікувати кожне порушення мовної норми. Це необхідно для подальшої правильної організації роботи над попередженням помилок з метою вдосконалення мовлення учнів. Правильна класифікація помилок, яку повинен осмислити вчитель, є запорукою професійної перевірки кожної учнівської творчої роботи. Робота над підвищенням рівня мовленнєвої культури учнів повинна забезпечувати правильність і комунікативну доцільність мовлення; остання досягається за умови таких властивостей мовлення, як багатство,точність і виразність, змістовність і логічність.

Щоб правильно оцінити твір учня, вчитель аналізує їх у двох напрямках:

а) з погляду змісту (змістові порушення);

б) з погляду мовного оформлення.

Зміст творів свідчить про те, наскільки учень оволодів інформативно-змістовими та структурно-композиційними вміннями, зокрема, такими, як: орієнтуватися в ситуації спілкування, усвідомлювати тему і основну думку висловлювання та добирати для нього необхідний матеріал; добирати основний матеріал для розкриття задуму (розмежовувати основне і другорядне), зв'язувати між собою факти, думки в окремі частини (мікротеми) висловлювання, визначати, у якій послідовності розташувати ці логічно завершені частини, продумувати смислові зв'язки між частинами тексту і сусідніми реченнями, виділяти слова, важливі для висловлення думки, використовувати мовні засоби відповідно до комунікативної мети.

Найчастішими змістовими помилками у творах і переказах учнів є:

І. Інформаційно-тематичні помилки:

1. невідповідність твору вибраній чи заданій темі; невідповідність змісту переказу первинного тексту;

2. перекручення первинного тексту;

3. неправильно описані події, вчинки персонажів, явища, виклад фактів, які не відповідають дійсності;

4. невідповідність стилю і типу мовлення;

5. наявність зайвої (другорядної) інформації, не пов'язаної з темою чи основною думкою переказу або твору,

6. відсутність важливої інформації (або її частини), необхідної для розкриття теми та основної думки;

7. невдалі узагальнення, висновки;

8. відсутність доказовості думки, самостійних суджень, виразної особистісної позиції (врахування при цьому виду роботи та жанру висловлювання).

II. Помилки, що порушують структуру тексту (конструктивно-комунікативні порушення):

1. непропорційність частин тексту (вступу, основної частини, висновку) або відсутність якоїсь з частин;

2. невідповідність тексту плану висловлювання (не розкрито мікротеми, порушено порядок їх викладу);

ІІІ. Логічні помилки, пов'язані із непослідовністю викладу думок: відсутність смислового зв'язку між частинами тексту та всередині мікротем тощо.

Усі вищеперераховані порушення в учнівських переказах і творах відносять до змістових помилок або змістових недоліків і позначають літерою «З» або підкреслюють хвилястою лінією.

Основною причиною змістових помилок, найчастіше, виступає несформованість в учнів мовленнєво-комунікативних вмінь, а саме:

1. невміння формувати задум майбутнього твору;

2. недоцільне або недостатнє використання фактичного матеріалу, доказів, недостатність аргументів;

3. невміння планувати висловлювання;

4. стилістична невідповідність викладу матеріалу задуму;

5. невміння добирати мовні засоби з урахуванням усіх компонентів мовленнєвої ситуації.

Найбільш поширеними помилками в письмових роботах учнів є помилки лексичні. Їх позначають літерою «Л». Основною причиною лексичних помилок, на погляд більшості науковців, методистів і вчителів, є бідний словниковий запас школярів, який призводить до порушень лексичних та фразеологічних норм.

У письмових учнівських творах найчастіше спостерігаються такі лексичні помилки, як:

1) вживання слова у невластивому йому значенні:

обдати гарячим кропом (замість окропом)

спуститися по екскаватору (замість ескалатором)

2) порушення лексичної сполучуваності слів:

малий шелест листя (тихий шелест),

зробити героїчний вчинок(здійснити);

3) неточне вживання фразеологізмів:

жити іншим розумом (треба - жити чужим розумом),

стати за спиною (треба - жити за спиною).

4) вживання зайвого слова:

стара людина похилого віку

5) вживання в одному словосполученні або реченні спільнокореневих слів:

святкове свято, в образі відображено;

6) невиправданий повтор того ж самого слова в одному чи в сусідніх реченнях.

Ще однією причиною лексичних порушень в російськомовному середовищі є так звані «кальки» (дослівний переклад російських слів або словосполучень) та вживання русизмів:

на цій неділі (треба - на цьому тижні);

ти мені мішаєш (треба - заважаєш).

До найбільш поширених стилістичних порушень в переказах і творах учнів відносяться помилки, пов'язані із:

1) вживанням слів і висловів іншого стилю (змішування стилів);

2) невдалим використанням експресивної лексики та емоційно забарвлених засобів;

3) немотивованим застосуванням діалектних і просторічних слів та виразів;

4) змішуванням лексики різних історичних епох.

Стилістичні помилки позначають в письмових роботах учнів літерою «С». Причиною стилістичних помилок учнів є несформованість в них стилістичних умінь й навичок, не вміння розпізнавати й оцінити стилістичне значення мовних засобів і співвіднести їх з метою мовлення.

Окрему групу складають граматичні (морфологічні і синтаксичні) помилки, які також є результатом порушення мовних норм. Найчастіше їх не відносять до мовленнєвих помилок, проте, за своїм характером, вони впливають на комунікативні якості тексту, порушуючи його цілісність. До таких помилок можна віднести:

1) неправильне утворення слова (словотвірні помилки):

отогнати хижака (замість відігнати),

сумлінний, працюючий робітник (замість працьовитий),

благородність (замість благородство);

2) помилкове утворення форм слова (порушення морфологічних норм):

немає місців (замість місць),

стара собака (замість старий собака);

3) неправильна побудова словосполучень та речень (порушення зв'язку між підметом і присудком, помилки в побудові речення з дієприкметниковим і дієприслівниковим зворотами, в побудові речень з однорідними членами, в побудові складних речень, змішування прямої і непрямої мови, пропуски необхідних слів, порушення меж речення):

навчання українській мові (треба - української мови),

за власною волею (треба - з власної волі);

4) вживання однотипних конструкцій (такі помилки точніше назвати граматико-стилістичними,однак, для шкільної практики обмежуються тим, що відносять їх до граматичних)

Вищеперераховані помилки відносять до граматичних, оскільки причиною їх виникнення є порушення у словотворенні, формотворенні і побудові словосполучень та речень. Такі помилки в учнівських письмових роботах позначаються літерою «Г».

Отже, проаналізувавши учнівські письмові роботи (перекази і твори) ми дійшли висновку, що об'єктивними причинами типових мовленнєвих помилок учнів на письмі є обмежений активний словниковий запас школярів, а також недостатньо сформовані мовленнєво-комунікативні і стилістичні уміння й навички школярів.

2.2 Зміст корекційної роботи з виправлення мовленнєвих помилок в учнівських творах і переказах

мовленнєвий помилка учнівський переказ

Збагачення словникового запасу учнів, формування в них мовленнєво-комунікативних і стилістичних умінь й навичок можливе лише за умови систематичної і цілеспрямованої роботи і постійної уваги до цього аспекту навчання.

Мовленнєва діяльність школярів під час засвоєння знань здійснюється у постійному чергуванні процесів створення тексту і його сприймання та розуміння. При сприйманні чужих текстів учні засвоюють систему еталонних мовних засобів та правил їх використання, а в процесі створення власних привчаються користуватися цими засобами у повсякденній мовленнєвій діяльності.

Комунікативно-мовленнєві уміння і навички формуються:

1) у процесі вивчення основної програми курсу. Цьому сприяють такі види робіт:

– зв'язні відповіді на запитання вчителя за матеріалом, що опрацьовується;

– зв'язний виклад змісту параграфа підручника, в подальшому - граматичної теми з її узагальненням;

– аналіз і складання зв'язних текстів;

2) під час роботи над художніми творами на уроках літератури:

– аналіз ідейно-художнього змісту твору;

– усний переказ тексту або окремих частин;

– складання характеристики героїв-персонажів тощо;

3) на спеціальних уроках із розвитку зв'язного мовлення.

Однією з ефективних форм роботи у цьому напрямку є формування в учнів уміння контролювати якість власних письмових текстів. Традиційно робота над формуванням вмінь контролювати і вдосконалювати написане проводиться у двох напрямках:

1. Попередження і виправлення помилок під керівництвом учителя. Ця робота включає:

а) попередження можливих помилок під час вивчення різних тем курсу на основі прогнозування;

б) знаходження і виправлення помилок самими учнями;

в) виправлення і класифікація помилок учителем;

г) організація і проведення спеціальних уроків роботи над помилками, використання словників та ін.

Однак у реальній шкільній практиці робота над попередженням та виправленням помилок, зазвичай, спрямована на усунення орфографічних і пунктуаційних помилок, роботі ж над мовленнєвими помилками приділяється недостатня увага і проводиться вона безсистемно.

2. Самостійна робота учнів з редагування власних письмових робіт. Вона полягає головним чином у перевірці та виправленні чорнового варіанту переказу чи твору: усуненні повторів, заміні слів синонімами, усуненні логічних пропусків та порушень внутрішніх зв'язків у тексті і реченнях та ін. При цьому можливі композиційні зміни.

Перший напрямок роботи реалізується на всіх уроках української мови і літератури. Учитель ознайомлює учнів із можливими чи готовими помилками і пояснює, як їх знайти і виправити. Так, наприклад, під час ознайомлення учнів із змістовими помилками, учитель наголошує, що мовлення має бути виразним, чітким, логічним, образним тощо. Для цього необхідно продумати зміст майбутньої письмової роботи, скласти план, логічно викласти матеріал, не порушуючи композицію твору і його задум. Ілюстративний матеріал (див. Табл.2.1.) допомагає учням правильно виконувати дії, які не будуть порушувати комунікативні якості мовлення і призводити до змістових помилок.

Таблиця 2.1 - Алгоритм роботи над комунікативними якостями мовлення

№	Комунікативні якості мовлення	Робота над змістовими помилками
1	Змістовність	1. Продумай тему й основну думку висловлювання. 2. Розкривай тем у повністю, але без зайвих слів. 3. Не пиши того, чого не розумієш.
2	Послідовність	1. Говори зв'язно, логічно, за написаним або продуманим планом (тезами). 2. Не перестрибуй з одного на інше. 3. Дбай про переходи («місточки»), висновки, узагальнення.
3	Багатство	Уникай повторів, банальностей, порожніх фраз, користуйся різноманітними, але ЗРОЗУМІЛИМИ тобі мовними засобами, не повторюй тих самих слів, однакових речень, уникай одноманітності,однакової структури речень.
4	Точність	Добирай найточніші слова, чітко формулюй думку, за потреби звернися до тлумачного, синонімічного словника.
5	Виразність	1. Виділяй найважливіші слова 2. Висловлюй своє ставлення до того, про що говориш.
6	Правильність	Дотримуйся мовних норм.
7	Доцільність	Умій оцінити ситуацію спілкування і засоби, які найкраще підходять до неї. Завжди враховуй, хто є твоїм співрозмовником (і в усному і в писемному мовленні) і мету спілкування.
8	Образність	Підбирай слова і речення, які емоційно можуть впливати на слухача.

Під керівництвом вчителя проводиться робота над виправленням лексичних, фразеологічних і стилістичних помилок. Учитель наголошує, що зміст, тип і стиль мовлення, емоційне забарвлення вимагають відповідного добору лексики й інших мовних засобів. На типових прикладах з робіт учнів він показує невідповідність у використанні лексики і фразеології змісту та стилю викладу, застерігаючи школярів від подібних помилок у майбутньому. З учнівських переказів і творів добираються випадки неправильного вживання слова з огляду його значення, подаються приклади речень з правильним слововживанням.

Система роботи над лексичними помилками спрямована на:

1) уточнення значення слів, що супроводжується добором однокореневих слів, аналізом будови слова, етимологічним аналізом;

2) умотивування правильності й точності вибору слова, складання синонімічних рядів і показ доцільності авторського вибору;

3) виявлення архаїзмів, історизмів, неологізмів і з'ясування потреби їх уживання;

4) розкриття відповідності використання лексики жанровим особливостям твору;

5) проведення спостережень над метафорами, епітетами, порівняннями тощо й обґрунтування їх уживання ідейно-художніми настановами твору, виявлення індивідуальних авторських особливостей у використанні лексики, з'ясування значення і стилістичної ролі фразеологізмів.

У морфологічній системі текстів проводиться спостереження над стилістичним використанням варіантних форм частин мови і над поширеністю лексико-граматичних категорій і їх форм в різноманітних за стилістикою творах.

Особлива увага приділяється типовим синтаксичним помилкам, які негативно впливають на логіку, зрозумілість і цілісність речення, зокрема:

1) використання дієприслівникових зворотів, не пов'язаних єдиним виконавцем з дієсловом-присудком:

Прослухавши нову мелодію, вона мені сподобалась

2) сплутування прямої і непрямої мови

Ліна Костенко писала, що шукайте цензора в собі

3) вживання означальних речень, відірваних від слова, яке вони пояснюють:

Художник змалював дівчину і голубку, з якою потім познайомився.

Формуванню уміння знаходити і виправляти власні або чужі мовленнєві помилки сприяє наступна система вправ і завдань:

1. Знаходження й усунення різних помилок (змістових, структурно-композиційних, лексичних, граматичних, стилістичних) у змісті й мовному оформленні деформованих текстів або в окремих реченнях, пояснення причин їх виникнення;

2. написання навчальних докладних переказів;

3. взаєморедагування і саморедагування переказів під час повторної роботи над ними;

4. написання різноманітних творів;

5. взаєморедагування і саморедагування творів;

6. взаєморецензування письмових текстів.

Розвиток та вдосконалення мовлення учнів відбувається у процесі активної мовленнєвої діяльності, під час виконання різних вправ, за умови детального вивчення основних правил вживання та правопису різних частин мови. Формування мовленнєво-комунікативних умінь й навичок передбачає уміння контролювати помилки власного писемного мовлення, навчитися бачити та розрізняти їх у своєму та чужому мовленні, спираючись на набуті знання зі стилістики, граматики, культури мовлення.

Висновки

На сучасному етапі розвитку лінгводидактики проблема розвитку та вдосконалення писемного мовлення учнів є однією з найважливіших умов навчання мови. Мовлення учня середньої школи повинно відповідати нормам літературної мови, її комунікативним якостям, що передбачено змістом і структурою мовної освіти в Україні.

В процесі дослідження було з'ясовано, що питання про класифікацію помилок в мовленні школярів продовжує залишатися однією з больових точок викладання мови в школі. Дотепер залишається відкритою проблема створення базової і функціональної класифікації мовленнєвих помилок. Ця проблема є болючою не лише для вчителів, методистів, фахівців з культури мовлення, вона залишається актуальною для всіх людей, кого турбує проблема культури мовлення. Існуючі класифікації мають низку недоліків: нечітке розмежування основних видів помилок (граматичних, лексичних, синтаксичних), виведення з класифікацій логічних помилок (традиційно вони вважаються немовними), відсутність комунікативно значущих порушень, які істотно погіршують сприйняття і розуміння мови або окремого висловлювання.

Розглянуті в роботі класифікації мовленнєвих помилок ґрунтуються на тому, що помилка є порушенням норм літературної мови. Ці порушення проявляються на кожному рівні мовної системи. Найбільш прийнятною для роботи у школі вважаємо класифікацію мовленнєвих помилок, запропонованою В.Капінос. За допомогою цієї класифікації були проаналізовані і згруповані мовленнєві помилки учнів в письмових переказах і творах, а також з'ясовані їхні причини. На цій основі були розглянуті основні напрямки роботи над виправленням допущених помилок і визначений зміст роботи з учнями щодо усунення мовленнєвих помилок в письмових переказах і творах.

В ході дослідження було доведено, що вміння правильно класифікувати мовленнєві помилки в письмових роботах учнів допомагають вчителю не лише з'ясувати причини їх виникнення, але й визначити напрямки і зміст навчальної роботи над їх виправленням.

Список використаної літератури

1. Програма з української мови для загальноосвітніх навчальних закладів з українською мовою навчання (5-9 класи) (за новим Державним стандартом базової і повної загальної середньої освіти) /Укладачі: Г.Т.Шелехова, М.І.Пентилюк, В.І.Новосьолова та ін. - К., 2012//http://bhv-osvita.com/Navch_progr_MON/ukr_mova/ukr_mova_5-9_ukr.pdf

2. Бабич Н.Д. Основи культури мовлення. - Львів: Світ, 1990. - 232с.

3. Бондаренко Н. Словникова робота на уроках української мови / Н.Бондаренко// Українська мова і література в школі. - 2007. - №5. - С.23-25.

4. Вакуленко Т., Косенко Н. Українська мова: Практичний порадник. - Х., 2008. - 352с.

5. Ділова українська мова: Навч. посіб. / О.Д.Горбул, Л.І.Галузинська, Т.І.Ситнік, С.Я.Яременко; За ред. О.Д.Горбула. - К.:Т-во «Знання», 2000. - 226с.

6. Капинос B.И. О критериях оценки речи и об ошибках, грамматических и речевых // Оценка знаний, умений и навыков учащихся по русскому языку: 2-е изд., перераб. - М., 1986.

7. Кочан І.М., Захлюпана Н.М. Словник-довідник із методики викладання української мови. Друге видання, виправлене і доповнене. - Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. І.Франка, 2005. - 306с.

8. Плиско К.М. Принципи, методи і форми навчання української мови (Теоретичний аспект): Навчальний посібник - Х.: Основа, 1995.-240с.

9. Цейтлин С.Н. Речевые ошибки и их предупреждение. - М., 1982.

Размещено на Allbest.ru