Методика діагностики та корекції порушень комунікативно-мовленнєвого розвитку дітей раннього віку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Актуальність дослідження. У світовому освітньому процесі визначаються тенденції, які свідчать про значущість проблеми освіти в контексті загальної та педагогічної культури. Це зумовлює розробку нових підходів до навчання та виховання дітей, що ґрунтуються на ідеях природовідповідності та індивідуально-особистісного розвитку. Змінюється уявлення про раннє дитинство, що розглядається як найвідповідальніший період людського життя.

Сучасна стратегія розбудови дошкільної освіти в Україні відповідає Міжнародній конвенції про права людини та дитини і спрямована на реалізацію положень законів України «Про освіту», «Про загальну середню освіту», «Національної доктрини розвитку освіти України у XXI столітті», Державної національної програми «Діти України». Нові підходи до реформування концептуальних, змістовно-структурних та дидактичних засад освіти дітей раннього віку реалізовано в чинних державних програмах «Малятко», «Дитина», Я у світі» та ін.

Той факт, що в Україні з кожним роком спостерігається суттєве збільшення кількості дітей раннього віку, котрі мають порушення психофізичного, зокрема мовленнєвого розвитку (Н.В.Вісневська, Синьов, В.В. Тарасун, В.В. Тищенко, М.К. Шеремет та ін.), вимагає перегляду методів та форм виховання та навчання зазначеної категорії дітей.

Сучасний етап розвитку педагогічної думки характеризується об'єднанням наукових пошуків у напрямі поглибленого вивчення загального, психічного і, зокрема, мовленнєвого розвитку дітей раннього віку для створення ефективних умов для їх усебічного розвитку з урахуванням індивідуальних, вікових та психофізіологічних особливостей, а також потенційних можливостей кожної дитини.

Дослідженню особливостей психічного, домовленнєвого та раннього мовленнєвого розвитку у дітей присвячено широке коло праць. Психолого-педагогічний аспект проблеми знаходимо в роботах: М.Зєємана, С.Н. Карпової, М.І.Лісіної, А.К. Маркової, К.Л. Печори, Е.І. Труве, В.В. Тарасун. Особливості розвитку мовлення в процесі онтогенезу та дизонтогенезу висвітлено у дослідженнях: А.М. Богуш, О.М.Вінарської, Л.М. Галігузової, О.М. Гвоздєва, Г.Л. Розенгарт-Пупко, Т.Н. Ушакової, Є.Ф. Соботович. Упровадження за кордоном програм ранньої діагностики і корекції порушень у розвитку, зокрема мовленнєвого, представлено в працях Н. Байлей, Н.Дік, А. Геселл, К. Кеннінг, Д. Лешлі, Д. Хант та ін.

Результати досліджень Н.С. Жукової, Р.Є.Лєвіної, О.М. Мастюкової, Є.Ф. Соботович, В.В. Тарасун, Т.Б.Філічевої, М.К. Шеремет та ін., присвячені проблемам затримки мовленнєвого розвитку та загальному недорозвиненню мовлення в дітей дошкільного віку, свідчать про те, що діти раннього віку із порушеннями мовлення зі значними труднощами оволодівають мовленнєвою діяльністю у процесі засвоєння рідної мови, відхилення мовленнєвого розвитку зазначеної категорії дітей характеризується недорозвитком як експресивного, так і імпресивного мовлення.

Аналіз досліджень російських науковців та практиків (Л.І. Аксьонова, Ю.Ф. Гаркуша, Т.О. Датешидзе, О.О.Лісєєв, Н.В. Мельникова, Ю.А. Разенкова, М.М. Шестова, Є.В. Шкадаревич, Н.Д. Шматко та ін.) щодо виявлення і подолання порушень мовлення в дітей раннього віку в умовах спеціально організованого навчання і виховання, дає підстави визнати ефективність упровадження методик раннього розвитку мовлення дітей раннього віку.

Натомість в Україні поки що недостатньо розроблено методичну систему виявлення і подолання мовленнєвих порушень у дітей раннього віку в умовах дошкільної освіти.

Вищезазначене зумовлює актуальність та необхідність розв'язання проблеми виявлення і подолання відхилень в мовленнєвому розвитку дітей перших років життя, розробки діагностичних та корекційно-розвивальних методик та їх упровадження в систему дошкільної освіти. Цим обумовлено вибір теми нашого дисертаційного дослідження «Розвиток мовлення дітей раннього віку».

Об'єкт дослідження - мовленнєва діяльність дітей раннього віку.

Предмет дослідження - методика діагностики та корекції порушень комунікативно-мовленнєвого розвитку дітей раннього віку.

Мета дослідження - розробити, теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити методику виявлення і корекції порушень мовленнєвого розвитку в процесі формування комунікативних навичок у дітей раннього віку.

Для досягнення мети дослідження було визначено наступні завдання:

– з'ясувати ступінь розробки досліджуваної проблеми в загальній та спеціальній лінгводидактичній і психолого-педагогічній літературі;

– дослідити рівень сформованості мовленнєвих умінь дітей у процесі вікового онтогенезу;

– визначити психофізіологічні та психолого-педагогічні передумови формування мовленнєвих умінь та навичок у дітей раннього віку;

– розробити зміст експериментальної методики діагностики мовленнєвого розвитку та методики розвитку мовлення дітей раннього віку;

Методологічною основою дослідження є розроблені в педагогіці, психології й психолінгвістиці положення про структуру мовленнєвої діяльності та її психофізіологічні механізми (В.І. Бельтюков, М.О. Бернштейн, Л.С. Виготський, Д.Б. Ельконін, О.Р. Лурія, О.О.Лєонтьєв, І.П. Павлов, Т.М. Ушакова); психофізіологічні закономірності мовленнєвого онтогенезу та дизонтогенезу (Т.В. Ахутіна, Т.Г.Бєтєлєв, О.М. Гвоздєв, М.І. Жинкін, О.Р. Лурія); комплексний підхід до корекції та розвитку всіх компонентів мовлення (Р.Є.Лєвіна, О.М. Мастюкова, Є.Ф. Соботович, Г.В. Чиркіна); психолого-педагогічні концепції засвоєння знань, умінь та навичок (В.І. Бондар, В.В. Засенко, О.М.Лєонтьєв, В.М. Синьов, В.В. Тарасун, Л.І. Фомічова, М.К. Шеремет, М.Д. Ярмаченко та ін.); системного та комунікативно-діяльнісного підходів до розвивального виховання і навчання, представлені в Національній доктрині розвитку освіти та Державній національній програмі «Діти України».

Теоретичними засадами роботи є дослідження психологів та психолінгвістів щодо породження та особливостей мовленнєвих висловлювань (Т.В. Ахутіна, Л.С. Виготський, О.О.Лєонтьєв, О.Р. Лурія, Ж.Піаже та ін.); лінгводидактичних засад навчання дітей рідної мови (А.М. Богуш, В.В. Тарасун, Є.І. Тихєєва, О.С. Ушакова, К.Д. Ушинський, М.К. Шеремет, Л.В. Щерба та ін.).

Методи дослідження. У дипломному дослідженні використано метод теоретичного аналізу проблеми на основі вивчення психолого-методичної та медичної літератури з теми дослідження; метод аналізу програм виховання і навчання дітей в дошкільних навчальних закладах, посібників та методичної літератури; метод аналізу педагогічного досвіду вивчення, розробки і застосування методик корекції і розвитку мовлення у дітей в системі дошкільних навчальних закладів - для з'ясування стану розробленості проблеми; метод педагогічного експерименту, якісного і кількісного аналізу його результатів із застосуванням методів математичної статистики.

Експериментальна база. Дослідження проводилося на базі дошкільного навчального закладу №30 м. Луцька

1. Теоретичні основи розвитку мовлення дітей раннього віку

1.1 Особливості розвитку дітей раннього віку

мовленнєвий уміння ранній вік

Сьогодні ні в кого не викликає сумніву істина, що підґрунтя особливості закладається в ранньому дитинстві, отже, виховувати маля необхідно від народження. Перші три роки життя вчені виділяють в особливий період - період раннього дитинства, що зумовлено істотними якісними та психофізіологічними особливостями дітей цього віку. У період раннього дитинства відбувається становлення і розвиток усіх психічних процесів - сприймання, пам'яті, наочно-дійового мислення, мовлення, уяви, тощо. Малюк набуває уявлення про навколишні предмети, починає орієнтуватися у їх формі та величині.

Визнаючи пріоритет сімейного виховання, держава надала матері можливість виховувати дитину до трьох років удома. Проте, як показало життя, далеко не всі родини змогли скористатися з такої можливості для повноцінного розвитку своїх дітей.

Основні напрями перебудови роботи дошкільного закладу з найменшими - це забезпечити емоційний комфорт, створити внутрішні передумови для подальшого психічного та особистісного розвитку дітей, надати кваліфіковану допомогу батькам у вихованні та навчанні дітей. Відтак для малят мають бути створені певні умови, специфічний режим, а зміст та методи виховання мають бути відмінні від тих, що використовуються на подальших вікових етапах.

З перших днів новонароджена дитина потребує від дорослого ласкавої, привітної уваги, лагідного ставлення до неї. Починаючи з двотижневого віку дитини, треба дбати про розвиток у неї зору, слуху і позитивних емоцій. Для цього під час гігієнічного догляду, підготовки до годування й активного неспання треба лагідно розмовляти з дитиною, проговорювати всі дії, які виконує дорослий, називати, предмети, але не надто емоційно. Лагідне ставлення до дитини - головна умова формування позитивного ставлення її до людей з перших тижнів життя. Малюк ще не усвідомлює, але відчуває свою значущість для близьких, а це і є основа його активності.

Перша реакція на діяння дорослого (ритмічний стук, розмова, дотик) є передумовою до спілкування, яке виражається зосереджуванням та зоровим пошуком. У перші дні життя це основна реакція дитини на звертання дорослого. В кінці першого місяця немовля починає посміхатися дорослому. Психологи стверджують, що посмішка є першою соціальною реакцією дитини, яка сповіщає дорослому про приємне відчуття його присутності (Н. Аксаріна, Г. Ляшенко, Л. Павлова, Н. Щелованов та ін.).

Дуже важливо помітити та підтримати цю соціальну реакцію дитини на дорослого. Активне, емоційне спілкування дорослого з дитиною спонукає до народження перших соціальних контактів немовляти.

Посмішка як вияв позитивних емоцій з'являється пізніше від плачу - під час зорового зосередження на предметі або у відповідь на лагідні слова і посмішку дорослого. Згодом у дитини (другий-третій місяць життя) виробляється особлива емоційно-рухова реакція - комплекс пожвавлення: зосереджений погляд на обличчя дорослого, пожвавлені рухи руками й ногами, тихі звуки. Це вияв першої соціальної потреби дитини в спілкуванні з дорослим. У чотири - п'ять місяців дитина починає відрізняти своїх від чужих, до своїх виявляє радість, до чужих - негативне ставлення.

Відразу після народження різко змінюється форма взаємодії організму дитини і середовища. Надзвичайно швидко відбуваються зміни в діяльності різних систем, органів і організму в цілому протягом кількох днів, годин після народження. Від швидкості цих адаптивних змін і перетворень, що виникають в організмі новонародженої дитини в зв'язку з переходом в істотно нові умови середовища, залежить ступінь фізіологічної повноцінності і розвитку в постнатальному періоді.

Через два - п'ять тижнів після народження рухи обох очей стають добре узгодженими, координованими, розвивається реакція зосередженості, яка виявляється в зупинці погляду на предметі і припиненні в цей момент усіх рухових і голосових реакцій, а в три - п'ять місяців з'являється здатність фіксувати погляд на предметі в полі зору.

Діти рано починають розрізняти кольори. Уже в три місяці можна виробити умовний рефлекс на деякі кольори (жовтий, червоний, зелений), а з шести місяців - на всі кольори.

Перші реакції на звук у новонародженої дитини мають характер орієнтувальних рефлексів і виявляються в закриванні очей, відкриванні рота, у різних мімічних рухах. Малюки можуть розрізняти звуки однакової інтенсивності, але різні за тембром і висотою. Різнорідні звуки діти починають розрізняти з двох - трьох місяців, пізніше точність розрізнення збільшується. Функціональний розвиток слухового аналізатора триває до шести - семи років.

Протягом перших місяців життя дитини органи зору та слуху швидко вдосконалюються, що зумовло розвитком нервової системи, особливо головного мозку.

Дитина починає затримувати погляд на нерухомих предметах, стежити очима за рухом предметів, реагувати на нерізкі звуки і голос дорослих. На зорові і слухові подразники виникає короткочасна затримка рухів голови, рук, ніг, припиняється плач - відбувається зорове і слухове зосередження. Отже, вдосконалюються реакції на зовнішні подразники. Зір і слух розвиваються швидше, ніж рухи. Джерелом зорових і слухових вражень, необхідних для нормального розвитку нервової системи і органів чуття дитини, є доросла людина, яка активізує її орієнтувальні реакції.

Правильне виховання зумовлює перехід дитини від її безпосереднього спілкування з дорослим до спільної діяльності, в якій дорослий керує діями дитини. Велике значення при цьому має здатність дитини наслідувати дії дорослих. Дії дитини, якими вона оволодіває під керівництвом дорослого, становлять основу для її психічного розвитку.

З чого ж починати навчати дитину? Як її виховувати?

Аналіз теоретичних та експериментальних досліджень (Н. Аксаріна, П. Бачинський, С. Козлова, М. Щелованов та ін.), аналіз методик розвивального навчання (М. Гношинська, Г. Доман, С. Лупан, Л. Павлова, Е. Томас та ін.) свідчать про те, що чим раніше починати навчати малюка, тим вищим буде інтелектуальний розвиток дитини в дошкільному віці.

Найкращі вчителі для малюка - це його батьки. Далеко не всі вони розуміють, що розумовий розвиток їх дитини залежить від їх участі у вихованні та навчанні. Від родинного виховання залежать і емоційні переживання дитини, формуються відчуття. Малюк вчиться сприймати оточуючий світ, запам'ятовувати предмети, дії, орієнтуватися у просторі, виконувати розумові та практичні дії, звичайно, вчиться правильно розмовляти.

Повноцінний розвиток дитини, забезпечується в процесі її активної діяльності:

- перший рік - емоційне спілкування;

- другий рік - предметна діяльність;

- третій рік - ігрова діяльність.

Починаючи з дво-тритижневого віку дитини треба дбати про розвиток у неї зору, слуху і позитивних емоцій. Батьки повинні ознайомлювати малюка з тими предметами, які його оточують, з іграшками різних кольорів і різної форми. При цьому треба намагатись зосередити погляд дитини на предметі. Якщо дорослий тримає немовля, вертикально на руках, то необхідно зосередити його погляд на своєму обличчі. Це сприяє виробленню в дитини вміння утримувати голову і розвитку зорових реакцій у вертикальному положенні.

У віці від двох з половиною - трьох до п'яти - шести місяців продовжують розвиватися органи зору і слуху, виробляється вміння відшукувати джерело звуку, реагувати на присутність дорослих, аґукати, брати іграшки з рук дорослих. Дитина починає розрізняти предмети, їх колір і форму, інтонацію мовлення дорослих, у неї формуються дії з предметами і активні рухи.

Дослідженнями Г. Домана, С. Лупан, Л. Павлової, Е. Томаса та ін., було доведено, що, починаючи з трьохмісячного віку, немовля можна знайомити з буквами, цифрами, різноманітними предметами, іграшками. При цьому науковці рекомендують використовувати наочний матеріал: іграшки, математичні набори, комплекти абетки, малюнки предметів, картини художників, касети з класичною та сучасною дитячою музикою. Заняття з дидактичним матеріалом слід проводити тричі на день під час неспання дитини. Для заняття дорослий вибирає такий час, коли дитина почуває себе добре і може займатись. Треба знайти для малюка зручне місце. Дорослий показує перед очами дитини один предмет, голосно називає його та спонукає дитину дивитись на нього. Це потрібно робити дуже швидко і закінчувати емоційною проявом радості та похвалою дитини. Такі заняття займають 1-2 хвилини. Через п'ять днів один предмет або одне зображення предмета на картинці (рослини, тварини, написані слова та ін.) дорослий замінює на новий предмет або його зображення. Швидка заміна дорослим одного предмета іншим спонукає дитину запам'ятовувати сам предмет та його назву. Вченими доведено, що малюк краще «фотографує» предмети, які швидко переміщаються перед його очима. Якщо дитині стає нецікаво, то винен дорослий, який занадто повільний у своїх діях. Головне, щоб дорослому і малюку було цікаво і заняття приносили задоволення. А коли немає задоволення, то треба негайно припиняти такі заняття. Основним методом на таких заняттях виступає гра. Дорослий грається з дитиною та в процесі гри ознайомлює її з новим матеріалом.

Навчання - це гра, яку треба зупинити раніше, ніж стомиться дитина. У такий спосіб Г. Доман пропонує проводити уроки живопису і знайомити малюка з художниками та їх картинами. За такою методикою можна рекомендувати батькам та вихователям навчати дітей рідної мови, математики, ознайомлювати з елементами географії, історії, біології.

При правильній організації виховання та навчання дитини з перших днів життя у малюка виникає допитливість, поступово він оволодіває простими способами дій з предметами, починає діяти на основі уявлень. Великого значення набуває спілкування дорослого з дитиною.

Дорослий активно розмовляє з малюком. Потреба в спілкуванні є основою для розвитку мовлення. Після трьох місяців дитина в хорошому настрої подає звуки гуління, у чотиримісячному віці немовля часто наслідує ритм звуків відтворюваних дорослим. У другому півріччі багато лепече, намагається повторити склади, вимовлені дорослим. Лепет сприяє поступовому вдосконаленню голосового апарату. Мовлення розвивається на основі зорового сприймання. Коли дорослий запитує в дитини про якийсь предмет, то це викликає в неї орієнтовну реакцію, і вона показує цей предмет. У результаті багаторазових повторень виникає зв'язок між вимовленим словом і предметом, на який вказують. До кінця першого року життя виникає зв'язок між назвою предмета і самим предметом. Це і є початкова форма розуміння мови. Дитина відшукує предмет, щоб продовжити спілкування з дорослим. Таке спілкування, коли немовля розуміє мовлення дорослого, приносить йому велику радість. Причому спочатку дитина тільки дивиться на предмет, пізніше - тягнеться до нього, а потім - подає цей предмет дорослому або показує на нього.

Дитина разом з дорослим бере участь у нескладних навчальних і рухливих іграх. Дорослий вчить виконувати ігрові дії, постійно заохочує її, хвалить. Отже, наприкінці першого року життя діти вже виконують дії, що ґрунтуються на простих зв'язках між предметами та їх властивостями, виробляються початкові уявлення про навколишній світ і виникають елементарні форми сприймання та мислення.

На другому році життя дитина вчиться вимовляти окремі слова, поєднувати по два, а потім і по три слова, утворюючи найпростіші комбінації слів, які іноді мають характер речень. Малюк починає вимовляти нові слова тільки після багаторазового повторення їх дорослим. Дитина вчиться запам'ятовувати маленькі віршики, казки та робить спробу їх розповідати. Дорослий повинен постійно підтримувати інтерес та бажання до сприймання художні твори.

У перші три роки в дитини розвиваються всі функції мови, а з нею і мислення. Мова стає засобом спілкування з дорослим та дітьми, засобом пізнання. З її допомогою дитина порівнює, встановлює подібність, робить узагальнення, елементарні умови води.

Систематичні заняття з рідної мови, сенсорного виховання, фізичної культури, музики дають змогу дитині ознайомитись з навколишнім світом і поступово ввійти в активне життя в ньому.

Аналіз теоретичних та експериментальних досліджень (Н. Аксаріна, П. Бачинський, Л. Гураш, О. Денисюк, Г. Доман, С. Козлова, С. Лупан, Л. Павлова, Е. Томас, М. Щелованов та ін.) дає змогу виділити принципи, якими треба керуватись педагогам і батькам у вихованні та навчанні дітей раннього віку:

- найкращі вчителі для малюка - це батьки;

- навчання - це гра, яку треба зупиняти раніше, ніж стомиться дитина;

- не треба перевіряти свою дитину;

- допитливість підтримується швидкістю та новизною;

- не слід примушувати дитину до навчання.

Отже, від того, наскільки успішно реалізовуватимуться ці принципи, буде залежити розвиток дитини. Своєчасно розпочате і правильно здійснюване виховання та навчання дітей раннього віку є важливою умовою їх повноцінного розвитку незалежно від того, де росте и виховується дитина, в сім'ї чи в дитячому садку.

1.2 Аналіз психолого-педагогічної літератури з питання розвитку мовлення дітей раннього віку

У ранньому віці закладається фундамент мовленнєвого розвитку дитини. Своєчасний розвиток мовлення, у свою чергу, є основою розумового й психічного розвитку особистості. Затримки і вади мовлення негативно впливають на формування навичок спілкування, ведуть до замкненості, відчуженості дитини в системі «дитина - одноліток», негативно відбиваються і на подальшому навчанні дитини у школі.

Період раннього дитинства охоплює вік від народження до З років. Розвиток мовлення в цей період відбувається здебільшого у процесі емоційного спілкування дорослого з дитиною. Таке спілкування може проводитись як індивідуально з кожною дитиною, так і з невеличкими групками дітей в ході спеціально організованих ігор-занять та індивідуально-групових занять. Ефективність розвитку мовлення залежить від кількості «розмов» з дитиною, тобто характеру мовленнєвої активності дитини. Організоване і цілеспрямоване навчання дітей навичок мовленнєвого спілкування здійснюється у групах раннього віку в дошкільних навчальних закладах під керівництвом педагогів.

Водночас позитивних результатів у своєчасному мовленнєвому розвитку кожної дитини можна досягти лише за умови спільної роботи дошкільного навчального закладу і сім'ї. Завдання педагогічної просвіти батьків з питань розвитку мовлення дітей раннього віку покладається на педагогічний персонал дошкільних закладів.

Розвиток мовлення дітей в ранньому віці одне з найважливіших завдань педагогіки раннього віку. Розвиток мовлення тісно пов'язаний з формуванням усіх психічних процесів (сприймання, пам'ять, мислення та ін.) і водночас є основою цілеспрямованої пізнавальної діяльності дитини. Саме тому означена проблема завжди була в центрі уваги дослідників.

Становлення і розвиток мовлення дітей першого року життя досліджувалося фізіологами (Кольцова М.М., Павлов І.П., Красногорський М.І., Іванов-Смоленський А.Г., Сеченов І.М. та ін.), психологами (Баєв Б.Ф., Виготський Л.С., Лурія O.P., Маркова А.К., Николенко Д.Ф., Ельконін Д.Б., Рубінштейн С.Л. та ін.), лінгвістами (Гвоздев О.М., Потебня О.О. та ін.), лінгво - дидактами (Богуш А.М., Тихеєва Є.І., Федоренко Л.П. та ін.), педагогами (Аркін Ю.А., Аксаріна Н.М., Іваненко А.П., Науменко Т.І., Петрова В.А., Попова М.І., Радіна Є.І. та ін.). Розвиток мовлення дитини обумовлений певною закономірністю. Умови життя і виховання можуть сприяти цьому розвитку і, навпаки, можуть його гальмувати.

Перші роки життя дитини мають вирішальне значення для подальшого розвитку її мовлення. Більшість із причин, що обумовлюють затримку розвитку та дефекти мовлення дітей більш старшого віку містяться в умовах їхнього життя в ранньому віці.

Розвиток мовлення дітей раннього віку вчені (Розенгарт - Пупко Г.Л. та ін.) поділяють на два періоди: підготовчий період (1 місяць - 1,5-2 роки) та другий - період активного мовленнєвого розвитку (1,5-2 роки - 3 роки).

Перший рік життя належить до підготовчого періоду, в середині якого виділяють три етапи.

Перший етап (1 місяць - 5-6 місяців) з провідною діяльністю - емоційне спілкування дитини з дорослим, він характеризується появою перших передмовленнєвих реакцій. Дитина розпочинає своє життя криком. Крик новонародженого - ознака нормального розвитку людини в організмі матері. Крик - це вроджена безумовно-рефлекторна реакція, що викликається сильними органічними відчуттями негативного характеру (біль, голод, незручності). Крики не потребують спеціального навчання, вони не залежать від слухових сприймань, оскільки кричать і глухі діти. Крики не є результатом наслідування чи звички.

З фонетичного боку, крик - це видих при звуженій голосовій щілині і більш чи менш відкритою порожниною рота - утворюється звук голосного типу різного ступеня відкритості.

У психології мовлення довгий час панувала думка, що в дитячих криках не можна виокремити якихось мовленнєвих елементів. У другій половині XX ст. в окремих дослідженнях (Тонкова-Ямпольська Р.В. та ін.) було доведено, що у криках можна виділити окремі моменти, які сприймаються на слух, як звуки, що наближуються до фонем «а» та «е». Хоча, звісно, ці звуки за їх акустичними характеристиками не можна ототожнювати з мовленнєвими звуками. Одні вчені (Красногорський М.І., Розенгарт-Пупко Г.Л., Рубінштейн С.Л., Тихеєва Є.І. та ін.) відносять крик до підготовчого етапу звуковимови, інші (Бельтюков В.І., Кольцова М.М., Кононова І.М. та ін.) розглядають його як самостійний безумовно-рефлекторний прояв. На позитивне значення перших голосових звукових реакцій у подальшому розвитку мовлення дітей вказували М.І. Красногорський і Є.І. Тихеєва. Так, М.І. Красногорський відзначає, що в першому півріччі, в перші місяці життя у немовлят з'являються «недиференцій - овані голосові шуми, свисти, крики і верески різних відтінків, які поступово диференціюються у мовленнєві звуки». За його словами, ці перші «голосові звуки є підготовкою, природними вправами дихальної і голосової мускулатури для організації майбутніх більш складних голосових реакцій»[] Аналогічної думки дотримується і Є.І. Тихеєва. Вона зауважує, що з перших днів життя дитина стає на шлях вправляння свого голосового апарату. Ці перші голосові вправи ще не складають мовлення, а є лише рефлекторними звуками, які здійснюють величезний вплив на розвиток мовлення. [] Вони встановлюють асоціації між слуховими сприйманнями дитини й нервовими центрами мовлення, асоціації, що обумовлюють надалі наслідувальне мовлення. Позитивно оцінює перші голосові реакції дитини і С.Л. Рубінштейн. Він пише: «Упродовж першого, підготовчого періоду розвитку мовлення, до того, як дитина починає говорити, вона передусім набуває деякого пасивного фонетичного матеріалу, оволодіває своїм голосовим апаратом і навчається розуміти мовлення оточуючих»[] Значення крику в житті дитини і в розвитку мовлення, за В.В. Зеньковським, полягає в тому, що в криках спостерігаються перші прояви артикулювання звуків; а також має місце самонаслідування, що сприяє розвитку голосового апарату. На другому місяці в дитини з'являються перші короткі звуки і звукосполучення: гу-гу, агу, що одержали назву «гукання». На відміну від крику, гукання - це збудження приємного позитивного характеру і виникає воно передусім у відповідь на ніжні, ласкаві слова дорослого. Ось чому спілкування дитини з дорослим упродовж другого місяця життя повинно носити характер «розмови»; дорослий сам заграє з дитиною, посміхається, намагається затримати на собі погляд, викликати посмішку, вимовляє звуки «агу-агу», «гу-гу», «ау». На кінець другого місяця дитина починає фіксувати зорові і слухові подразники, довго сміється, якщо з ним розмовляє дорослий; слідкує поглядом за іграшкою, що рухається.

Після двох місяців активність мовленнєвих реакцій зростає, відтепер дитина промовляє звуки не тільки у відповідь на мовлення дорослого, але й тоді, коли його побачить, при його наближенні до дитини. Склад і характер таких звуків аналізують учені (Рубінштейн С.Л., Тихеєва Є.І. та ін.). Так, Є.І. Тихеєва зауважує, що перші звуки, які відтворює немовля уже в перші тижні життя, є злиті сполучення, що складаються здебільшого з гортанних і губних звуків: гх, пех, мг, бг і т. ін. Дитина безперервно вправляється у їх вимові. [] С.Л. Рубінштейн дає більш докладний аналіз різних звуків, що їх відтворює дитина. За своїм фонетичним складом, відзначає автор, перші звуки, що їх відтворює дитина, наближаються до голосних а, е, у, до них додається у вигляді придихування звук, близький до х і до гортанного р, переважно сполучення - ере- З приголосних, надалі, одним з перших з'являються губні м, п, б; потім йдуть зубні д, т і, нарешті, шиплячі. []

На третьому місяці у спілкуванні дитини з дорослим відбуваються суттєві зміни - ініціатива спілкування, відтепер, належить дитині, вона вже сама шукає поглядом дорослого для спілкування з ним. У відповідь на вітання дорослого, чи навіть коли його побачить, дитина голосно сміється, промовляє звуки голосного типу «а-а-а», «е-е-е», рухає руками, ногами (яскраво виражений «комплекс пожвавлення»). На третьому місяці, за даними Н.І. Касаткіна і І.Н. Нечаєвої, дитина вже розрізнює звуки різної висоти.

Водночас зауважимо, що означені позитивні зміни відбуваються за умови, якщо дорослий в попередні місяці постійно спілкувався з дитиною на позитивному тлі. Поява позитивної емоційної голосової реакції дитини на дорослого в цей період, за словами Д.Б. Ельконіна, є підґрунтям виникнення і розвитку нових форм спілкування, зокрема наслідування звуків[].

На четвертому місяці спілкування між дорослим і дитиною відбувається вже на тлі голосових реакцій. В цей період збільшується кількість звуків, що їх промовляє дитина, з'являються сполучення звуків приголосного типу «тиль», «ррр», «фр», «співучі звуки» (І.М. Кононова): «о-о-о-е», «а-е-е-а». У другій половині місяця з'являється гулення, що нагадує спів птахів, булькання, фиркання. Зауважимо, що дорослий не завжди може повторити за дитиною її голосові утвори. Згодом вони зникають і в дітей.

Гулення - це збудження приємного характеру, воно виникає під впливом позитивних емоцій, його необхідно підтримувати і розвивати. На стадії гулення звуки промовляються під контролем слуху, діти вже прислуховуються до своїх голосових реакцій. Відтепер дорослий може спілкуватися з дитиною на відстані, перегукуватися з ним, викликати звуконаслідування. В кінці четвертого місяця дитина вже сама викликає дорослого на спілкування з допомогою голосових реакцій гукання і гулення. За даними М.М. Кольцової, в чотири місяці з'являється стадія пе - редмовних реакцій, яку автор назвав «треллями» («аль-ле-е-ли - аги-аи» і т.ін.).

За показниками нервово-психічного розвитку дітей першого року життя, що були розроблені М.І Щеловановим, діти в чотири місяці вже можуть за звуком визначати місце знаходження предмета, знаходити дорослого за звуком або джерело звука.

На кінець першого півріччя діти вже розуміють ситуацію годування, купання, укладування спати, міміку й жести.

За даними І.М. Кононової, в період переходу від етапу гулення до белькоту (у віці 5-7 місяців) спостерігається досить велика кількість звуків, що їх промовляють діти без будь - якого зовнішнього стимулу. Відтак, потрібно створити сприятливе «акустичне середовище» (І.М. Кононова) у групах (чи в сім'ї) навіть, для наймолодших дітей.

На межі 5-6 місяців з'являється белькіт. З фонетичної сторони, белькіт - це найбільш складний голосовий утвір, він нагадує слова - склади, що складаються із складів ма-ма-ма, ба-ба-ба, дя-дя-дя, які рівномірно повторюються.

Ще й сьогодні залишається дискусійним питання, в якому віці з'являється і скільки триває стадія белькоту. Одні вчені стверджують, що белькіт з'являється у 2 - 3 місяці, інші - в 5 - 6 місяців. М.М. Кольцова відзначає появу белькоту в 7 - 8,5 місяців, а з 8,5 - 9,5 місяців, за її словами, у дітей з'являється модульований белькіт, коли дитина повторює склади з різноманітною інтонацією. [] Дискусійним залишається питання і щодо функції белькоту. Одні вчені (Сикорський І., Александров О.) вважають, що белькіт виникає на основі наслідування звуків дорослих і виконує функцію спілкування, інші (Богородицький В., Кольцова М.) розглядають белькіт як дитячу забаву, гру, яка ніякого відношення до мовлення не має. []

М.І. Красногорський окреслив періоди розвитку мовлення дітей першого року життя. Опишемо їх.

Перший передмовний період:

1) підготовка дихальної системи до реалізації голосових реакцій; утворення недиференційованих голосових шумів; звуків (з 3 до 6 місяців);

2) гулення; утворення голосових недиференційованих гортанних, глоткових, ротових, губних шумів та окремих невизначених мовленнєвих звуків;

3) белькіт як первинна форма мовленнєвого потоку, який складається з недиференційованих голосових звуків, що викликані наслідуванням.

Другий період - утворення мовленнєвих звуків, їх диференціювання:

1) синтез складів (6-12 міс.); опосередкування ними зовнішніх подразників;

2) синтез складових двочленних ланцюгів - 9-12 міс. та їх автоматизація; утворення перших слів - 8-12 міс.

Отже, М.І. Красногорський започатковує періодизацію ще пізніше, з 3 місяців.

Своєрідний погляд на періодизацію розвитку голосових реакцій у В.В. Зеньковського. Автор виокремлює всього три фази розвитку цих реакцій: 1) крик - перша ступінь (до 6 тижнів) - неартикульований крик і другий ступінь (до кінця першої половини року) - артикульований крик; 2) белькіт; 3) справжнє мовлення. []

Другий етап підготовчого періоду (6-12 місяців) характеризується розвитком розуміння мовлення дорослих. З'являється новий тип спілкування дорослих з дитиною - спілкування на основі розуміння мовлення дорослих.)

Розуміння мовлення, за М.І. Красногорським і М.М. Кольцовою, це результат утворення умовних зв'язків. М.І. Красногорський зазначає, що в людини на відміну від тварин «всі сигнали, нові коркові рефлекси вже в перші роки життя опосередковуються словами, тобто пов'язуються в мовленнєвослуховому аналізаторі зі словесними сигналами, які в мовленнєворуховому аналізаторі одержують кінестетичне оформлення і входять у словниковий склад дитячого мовлення»[]

За М.М. Кольцовою, слово набуває для дитини значення умовного подразника на 8-9 місяці її життя. До цього періоду реакція дитини здійснюється на весь комплекс стимулів, що входять до складу подразника: на положення тіла (кінестетичний компонент); обстановку, вигляд мовця (зоровий компонент); голос та інтонацію (звуковий компонент). На 8 місяці, стверджує вчена, діти вже дають адекватні реакції на низку таких подразників, складовою частиною яких є фрази. Відтепер у відповідь на дію такого комплексного подразника (фрази) дитина дає певну адекватну рухову реакцію. []

Водночас М.М. Кольцова застерігає, що розвиток розуміння мовлення (адекватна реакція на фрази, речення) залежить безпосередньо від ступеня спілкування дорослих з дитиною. Чим частіше і триваліше буде спілкування, тим швидше відбувається виокремлення слова як умовного сигналу, і, навпаки, чим менше спілкуються з дитиною, тим тривалішим буде час початку розуміння мовлення дорослих[].

З психологічного боку розвиток розуміння мовлення у дітей описує Д.Б. Ельконін, яке він відносить до другої половини першого року життя. За його словами, дитина встановлює зв'язки між словами (їх звуковим образом), які промовляє, і предметами чи власними діями. Ці зв'язки виникають або у спільній діяльності з дорослими, або шляхом спеціального навчання. До 9-10 місяців їх кількість значно збільшується. Діти виконують за словом низку рухів - подають ручку, окремі іграшки, кидають предмети, відшуковують поглядом деякі предмети й дорослих людей. []

Початкове розуміння мовлення дорослих залежить, на думку Д.Б. Ельконіна, від конкретної ситуації. Якщо в дитини, в якої встановлений зв'язок слова «годинник» з різними видами годинника, запитати: «Де годинник?», то вона покаже на той чи інший годинник залежно від ситуації. Усілякий новий предмет, який схожий за способом дій з ним чи в якомусь іншому відношенні з уже знайомими дитині предметами, легко вступає у зв'язок із словами, які їх позначають. У такий спосіб швидко зростає кількість слів, які дитина розуміє, тобто пасивний словник (термінологія Д.Б. Ельконіна). Д.Б. Ельконін відзначає, що накопичення назв предметів відбувається у такому порядку: спочатку засвоюється розуміння назв безпосередньо оточуючих дитину речей, потім ім'я дорослих і назви іграшок, зображень предметів, одягу і, врешті, частин тіла і обличчя. Швидко зростає кількість слів, які дитина розуміє, в період від одного року до одного року шести місяців, коли дитина легко засвоює назви предметів. []

Основними передумовами виникнення розуміння мовлення за Д.Б. Ельконіним, є: а) виокремлення предмета з обстановки, що його оточує; б) зосередження на предметі; в) наявність у дитини яскраво вираженої емоційної реакції на обстановку. []

Отже, на кінець першого року життя дитина добре розуміє не тільки окремі фрази, а й цілі речення у мовленні дорослих, відтворює відповідно словесних подразників адекватні дії і рухи. Слово дорослого починає регулювати поведінку дитини.

У другому півріччі активно розвивається наслідування звуків, спочатку на основі власного белькоту, а надалі, в 9-10 місяців дитина вже наслідує звуки, що були відсутні в белькоті. Натомість, за словами І.М. Кононової, наслідування звуків у цьому віці є ще досить складним процесом для дитини. Одні діти добре белькочуть, але відтворити звуки за дорослим не вміють, в інших - спостерігається віддалене наслідування. Водночас, наголошує автор, при систематичному проведенні ігор - занять у дітей можна сформувати складну здібність наслідування звуків мовлення. []

Окремі вчені (Гвоздєв О.М) вважають, що засвоєння фонематичної сторони рідної мови визначається здебільшого розвитком мовленнєворухового апарату і саме він є провідним в оволодінні дитиною артикуляцією звуків. []

Водночас учений не заперечує і слухового аналізатора в загальному процесі опанування дитиною звуків рідної мови. За словами О.М. Гвоздєва, «загальний хід засвоєння звукового боку мовлення визначається спільною дією слухової і моторної сфер». []

Отже, в засвоєнні дитиною звуків рідної мови беруть участь обидва аналізатори: і слуховий, і мовленнєворуховий, їх обидва потрібно розвивати в ході звуконаслідувальної діяльності.

Н.Х. Швачкін поділяє засвоєння дітьми звуків на два періоди. дофонемний і фонемний. Дофонемний період охоплює перший рік життя. В цей період дитина ще не диференціює звуки, слово сприймається як єдиний неподільний звукокомплекс. Розуміння мовлення відбувається на основі охоплення дитиною загальної ритміко-мелодійної структури слова. Так, наприклад, у дітей першого року життя можна виробити одну й ту ж саму реакцію на схожі за ритміко-мелодійною структурою слова: м'ячик, зайчик, пальчик, хлопчик. Натомість на слово «дівчинка» означена реакція була відсутня.

Слово - основна одиниця мовлення, його будівельний матеріал. Слово є одночасно представником усіх сторін мови: лексики, фонетики і граматики. З фізіологічного боку, слово - це умовний рефлекс, це «сигнал сигналів» (І.П. Павлов)[]

До 8-10 місяців слово залишається для дитини лише звуковим подразником. І тільки в кінці року, за даними М.М. Кольцової, слово із звукового подразника перетворюється в мовленнєвий сигнал. У мовленні дітей з'являються перші усвідомлені слова. Термін їх появи і кількість є суто індивідуальними.

У науково-педагогічній і психологічній літературі розгорнулася дискусія з приводу того, який же склад слова дитина промовляє першим. Визначилися два протилежні погляди. Одні вчені (Красногорський М.І., Селлі Д.) вважають, що дитина першим здебільшого вимовляє наголошений склад, оскільки саме він є сильним подразником і найбільше привертає увагу дитини, а інші, ненаголошені, випускає. []

На думку інших учених (Ляміна Г.М., Маркова А.К.), дитина не завжди і не обов'язково виокремлює наголошений склад. Досить часто діти називають і ненаголошені склади (ди - диван) або, навіть, склади, які були відсутніми у слові, що його вимовила дитина (ді - телефон). Отже ми бачимо, що такий підхід не виключає попередній, а лише доповнює його.

Другий етап - поява двоскладових слів (10-12 місяців). Насамперед дитина повторює перший склад (бо-бо - боляче); дещо пізніше з'являються слова з двох різних складів (а-па - впав).

На третьому та четвертому етапах (другий рік життя) з'являються в мовленні дитини трьох і чотирьохскладові слова.

Зауважимо, що вчені (Ляміна Г.М., Маркова А.К.) відзначають досить цікавий факт: діти не завжди засвоюють складовий склад слова в означеній вище послідовності. Значна кількість слів засвоюється дитиною відразу як «складовий контур» слова. При цьому слово дуже спотворене і зберігає лише загальну схожість звучання (татина - картина, машина). [] Натомість, за даними Г.М. Ляміної, у слові-контурі є усталені елементи (це кількість складів) і неусталені (його звуковий склад), наприклад: тай - тік, сяйсік - зайчик. Означене засвідчує, що складовий склад слова дитина засвоює раніше, ніж звуковий. []

У процесі оволодіння дитиною першими словами спостерігається перехідний етап, що засвідчує своєрідність дитячого мовлення. Зарубіжний вчений О. Йєсперсен назвав його «малим мовленням». [] У. Еліасберг і Л.С. Виготський цей етап назвали «автономним мовленням». [] А за словами ще одного зарубіжного вченого В. Вундта, це псевдодитяче мовлення є мовою няньок, що підлаштовується під дитину. []

Не заперечує існування такого малого мовлення і С.Л. Рубінштейн. Він співвідносить його існування з етапом розуміння мовлення дорослих і розглядає його як своєрідний перехідний етап. За своєю зовнішньою формою слова малого мовлення мають здебільшого моторний характер, вони є немовби уривками слів, у складі яких є подвійні склади, на зразок таких: фу-фу, ква-ква, ля-ля. Флексії та синтаксичні з'єднання у них відсутні. Таке слово має стільки значень, скільки разів воно вживається[].

Особливості перших слів дітей описує низка вчених як російських (Коннікова Т.Є., Маркова А.К.), так і з далекого зарубіжжя (Бюллер К., Штерн В.). Так, для перших слів дитини, за А.К. Марковою, є характерним: багаторазове повторення складів, що нагадує белькіт; розкладання збігу приголосних (хиліб - хліб); уподібнення складів (бабака - собака); скорочення збігу приголосних (сон - слон). Означені особливості, за словами А.К. Маркової, спостерігаються упродовж усього раннього віку до кінця третього року життя. []

Багатозначність дитячих слів виявляється у віднесенні слова до багатьох різнорідних предметів за місцем їх знаходження. Так, словом «ті» дитина назвала всі предмети, які лежали на столі. Узагальнення слів, за Т.Є. Конніковою, відбувається за функціональними ознаками: фу - означає все, що горить (вогонь, сірники, лампочка, вогнище, ліхтар); за зовнішньою схожістю: кх - все пухнасте (шапка, комір, шуба, кофта, кішка); за звуконаслідуванням: тік (годинник, дзвіночок, молоток). []

Поява перших усвідомлених слів у мовленні дитини визначається потребою у спілкуванні (Фрадкіна Ф.І.), таку потребу повинен створити для дитини дорослий. Стимулом активного вживання перших слів є запитання дорослого. Вочевидь, дитина не зможе відразу дати на них словесну відповідь, це цілком закономірне явище. []

Кожне слово має значення. Слово, за Л.С. Виготським, що позбавлене значення, це вже не слово, а пустий звук. [] Значення слова поступово розвивається. За словами O.P. Лурія, значення слова проходить складний шлях розвитку, «якщо предметна співвіднесеність слова може залишатися без змін, то його значення…, система зв'язків і відношень, яка за ним стоїть, система узагальнень, що виконується словом, розвивається». Дитина не засвоює відразу слова в тому смислі, в якому їх уживає дорослий. []

За Л.С. Виготським, дитина не шукає значення слова, воно їй дається у процесі спілкування з дорослим. Водночас значення слова впродовж тривалого часу залишається різним для дорослого і дитини. Перші слова дитини не мають конкретного значення, вони носять дифузний і ситуативний характер. Словом дитина називає не предмет, а загальний характер ситуації, в якій вона може діяти з певним предметом. Наприклад, Оленка дістає довгою палицею іграшку з-під дивану і називає її словом «пака». Надалі вона побачила, як бабуся підмітає підлогу віником і назвала його «пака». Цим же словом упродовж тижня дівчинка назвала олівець, лінійку, щітку з довгою ручкою. Довжина стала центром ситуації, одному слову дитина приписує багатозначність, спотворюючи його пряме значення. Діти кінця першого року життя ще перебувають на нульовій стадії узагальнення слів за значенням, вони співвідносять слова тільки з конкретним предметом. Подальший розвиток словника і засвоєння дитиною предметного значення слова залежить від змістовного життя дитини у процесі спілкування з дорослими.

1.3 Вікові особливості розвитку мовлення дітей раннього віку

Загальновідомо, що розвиток мовлення дітей залежить від розвивального потенціалу мовленнєвого середовища, від характеру спілкування з дорослим.

Вивчаючи мовлення дітей раннього віку, відомий психолог С.Л. Рубінштейн відзначав, що розвиток мовлення у дітей обумовлений навчанням. Натомість де аж ніяк не означає, застерігає вчений, що оволодіння мовленням, своєю рідною мовою є загалом результатом спеціальної навчальної діяльності, метою якої було б для дитини вивчення мовлення. Початкове оволодіння рідною мовою, справжнім живим мовленням здійснюється у процесі життєво мотивованої діяльності спілкування. Тільки таким чином досягається справжнє розуміння мовлення як мовлення. Дитина нормально оволодіває мовленням - навчається говорити - користуючись мовленням у процесі спілкування, а не вивчаючи його у процесі навчання.

Провідним прийомом у розвитку голосових реакцій дитини в цей період виступає емоційне спілкування дорослого з дитиною (нагадаємо, що емоційне спілкування з дитиною є провідною діяльністю дітей першого року життя): приємна посмішка, ласкава розмова з різноманітною інтонацією, що супроводжується частим і легким доторкуванням до грудей малюка, звернення до дитини на її ім?я.

Зазначимо, що під час стимулювання звукових реакцій до 5 місяців у мовленні дорослих повинні здебільшого переважати голосні звуки: а, у, о, і. З 5 місяців можна вже промовляти склади з голосними звуками та приголосними п, б, м (І. М. Кононова).

Починаючи з 3-4 місяців проводять заняття з іграшками та музичні заняття. Наприклад, показати яскраво звучащу іграшку, викликати звукове і слухове зосередження, назвати її словом (чи звуконаслідуванням), а потім сховати. Викликати пошук дитиною цієї іграшки, через декілька секунд знову показати.

Діти 4-5 місяців наслідують не тільки дорослих але й інших дітей. Гуління в цьому віці перетворюється на самостійну діяльність дітей. Створюються сприятливі умови і можливість для подальшого розвитку наслідування звуків.

З 5 місяців батьки повинні стимулювати белькіт, викликати у дітей відповідні звуки. Для цього потрібно вимовляти за дитиною звуки «а-а-а», «е-е-е», перегукуватися з нею, намагаючись, щоб дитина ще раз повторила ці звуки. У розмові з дитиною вимовляти окремі склади: «мама», «ба-ба», викликати слухове зосередження та наслідування цих складів.

Після 7 місяців, як радить І.М. Коннікова, необхідно змінити контакт дорослого з дитиною, перевести емоційне спілкування на «ділове». Вводиться більш ускладнений прийом - змістове спілкування з приводу якоїсь образної іграшки. Наприклад, дорослий показує собачку, називає її «гав-гає» - собачка, показує з нею різні дії, називає її словами: «Собачка сидить: гав-гав. Собачка йде: топ-топ. Собачка гавкає: гав-гав». Після цього іграшка ховається. Вихователь пропонує дитині покликати собачку, стимулює до вимови слова: гав-гав, дай, йди - йди, на, топ-топ.

На ' кінець першого року життя, за даними досліджень Н. Аксари ної і М. Кольцової, слово для дітей стає «сигналом сигналів», що дає можливість навчати їх перших усвідомлених слів. Самостійне використання дитиною слів формується не відразу, а під впливом спільних дій дитини і дорослого поетапно: а) розуміння слів дорослого, повторення слів за дорослим; б) самостійне використання слів дитиною в усвідомленій ситуації.

Прийоми навчання дітей перших усвідомлених слів описані Г.М. Ляміною [31]. З-поміж них, словесне позначення дорослим предметів та іграшок, що викликали у дітей інтерес.

Досить часто ми зустрічаємося з таким явищем, коли діти першого року життя добре розуміють слово, але вимовити його не можуть, оскільки воно є важким для них за своїм звуковим складом. У цьому зв'язку Г.М. Ляміна рекомендує такий педагогічний прийом, як називання дорослим поряд із правильним словом його спрощену вимову (кішка - кигір, годинник - тік-так, машина - бі-бі, півник - ку-ка-рі-ку, собачка - гав-гав). Це дає можливість активізувати мовлення дитини і поступово підводити її до вимови правильних слів (уже на першому році життя).

Перші усвідомленні слова з?являються у дітей на віковому відрізку від 8 до 12 місяців. Ці слова безпосередньо не залежать від лепету дитини, оскільки за ними стоїть вже певне значення. Для дитини оволодіння словом - складна діяльність, тому в їхньому мовленні не відразу з?являється таке слово, яке ми чуємо в мовленні дорослих. Спостереження за дітьми раннього віку дали змогу вченим встановити певну послідовність в оволодінні першими словами. Спочатку дитина засвоює слово-склад, вона «начебто вибирає один склад, який є представником всього слова». (І.А Сікорський). Наприклад: па (шапка), кря (качка), ба (лампа). Слідом за односкладовими словами з?являються двоскладові, які дитина утворює повторенням першого складу, наприклад бо - бо (боляче). На прикінці першого року життя дитина починає створювати слова з двох різних складів: а-па (впав) ба - бу (бабуся).

Перші слова дитини досить специфічні. Між словами дорослих і дитини існує фонетична відмінність. Це можуть бути слова, що зовсім не схожі на слова дорослих: акаба (шапка), уривки слів дорослих: ко (молоко), спотворені слова дорослих, слова-звуконаслідування: киць-киць, ту-ту~) І /Перші слова дітей відрізняються багатозначністю, дитина ^ сшв*відносить слово не з одним, а з кількома предметами (ana - шапка, комір, хутро, рукавиці). Багатозначні слова можуть об'єднуватися за функціональними ознаками бі-бі (усе, що їздить), за місцем знаходження тіл (усе, що лежить на столі), за зовнішньою схожістю-кх (усе пухнасте й хутряне), за звуконаслідуванням. Самостійне мовлення дітей до півтора року ще не є активним засобом спілкування за власною ініціативою, здебільшого вил ов - ляння слів стимулюють дорослі. Це підготовчий період у становленні мови дітей, на орлові якого відбувається подальший розвиток дитячого мовлення.