Роль казок природничого змісту у вихованні дітей

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

екологічний казка виховання навчання

Природа - могутнє джерело пізнання, яке через спілкування розкриває людині свої таємниці й робить її більш чутливою до навколишнього світу.

Людина - частина природи, потяг до всього живого закладений у ній від самого народження, та чи не найяскравіше виявляється в дитячому віці.

Дошкільний вік - найважливіший етап у становленні екологічного світогляду людини, передбачає створення передумов гуманної взаємодії з природним довкіллям.

Головною умовою реалізації завдань екологічного виховання є створення еколого - розвивального предметного середовища, яке сприяє формуванню в дошкільнят екологічної вихованості, яка передбачає набуття уявлень про самоцінність та неповторність компонентів природи, прояв гуманних почуттів до живих істот, оволодіння початковими вміннями відчувати красу та милуватися нею, виважено поводитися в довкіллі, знати правила безпечної поведінки в природі.

Серед різноманіття сучасних засобів навчання і виховання я би хотіла звернути вашу увагу на казку. Неможливо уявити дитинство без казок - батьки читають їх дітям, казки застосовуються у навчальній програмі дитячих садків. Казка як своєрідний жанр народної та літературної творчості посідає значне місце у фольклорі всіх країн світу. Як зазначив В. Гнатюк «казки належать до найдавніших витворів людського духу і сягають у глибину таких далеких від нас часів, якої не досягає жодна людська історія». Казка - невід'ємна складова народної педагогіки. «Казка, гра, фантазія, - пише В.О. Сухомлинський, - животворне джерело дитячого мислення, благородних почуттів і прагнень… Через казкові образи в свідомість дітей входить слово з його найтоншими відтінками… Під впливом почуттів, що породжені казковими образами, дитина вчиться мислити словами. Діти знаходять велике задоволення у тому, що їхня думка живе у світі казкових образів, в них - перший крок від яскравого, живого, конкретного до абстрактного».

Вивченням даної проблеми займалися видатні педагоги минулого: О. Духнович, К. Ушинський, В. Сухомлинський. І в наш час багато науковців та педагогів - практиків присвятили свої дослідження проблемі екологічного виховання, серед них: Лисенко Н.В., Яришева Н.Ф., Глухова Н., Скребець В., Фокіна В., Ніколаєва С., Плохій З., Кондратьєва Н. та ін.

Об'єктом нашого дослідження є: екологічне виховання дошкільників в системі всебічного та гармонійного розвитку особистості дитини за допомогою природничої казки.

Предмет дослідження: формування екологічної свідомості та екологічної культури у дітей дошкільного віку.

Мета цієї курсової роботи полягає у визначенні значення казок природничого змісту, що мають наукову основу (пізнавальну інформацію), в процесі екологічного виховання дітей дошкільного віку.

Завдання:

- з'ясувати стан проблеми в педагогічній теорії та освітній практиці;

- обґрунтувати основні етапи формування екологічних знань у дітей

- дошкільного віку;

- систематизувати визначення поняття «казка»;

- дослідити, як працює казка у якості засобу виховання та навчання;

Структура та обсяг роботи: вступ, два розділи, висновки, список використаних джерел, додатки.

1. Теоретичні засади дослідження стану екології на сучасному етапі

1.1 Стан дослідження проблеми у педагогічній науці і практиці

Сучасні масштаби екологічних змін створюють реальну загрозу для життя людей. Забруднення атмосферного повітря у багатьох містах України досягло критичного рівня.

У наші дні особливого значення набуває відповідальне ставлення людини до природи. Збереження здоров'я людей, забезпечення їх продуктами харчування, енергією, охорона природного середовища від забруднення і розрухи, збереження генетичної різноманітності біосфери стали глобальними проблемами, які потребують негайного вирішення. У психолого-педагогічній літературі існує значна кількість праць, в яких розв'язується завдання екологічного виховання.

Досвід літньої колонії «Бадьоре життя» Станіслава Швацького з її багатогранною діяльністю, імпровізацією, грою, вивченням мистецтва, естетики природи, а на її матеріалах - з організацією образотворчості; теорія і методика еколого - естетичного виховання Софії Русової; система роботи закарпатської «школи під дубом»; української народної школи - родини; школи під голубим небом Василя Сухомлинського; природо оздоровчої школи Порфирія Іванова; «природообразотворчої школи» Золтана Баконія заклали підвалини для розвитку культурно - екологічного типу освіти в Україні, що вбирає в себе кращі надбання народних і наукових поглядів на природу та людину.

«Поученіе дітям», написане Володимиром Мономахом 1117 p., можна вважати першим програмно-методичним збірником, в якому зроблено спробу обґрунтувати значення виховання і освіти, роль праці та природної культури людини. Мономах дає багато корисних порад, повчань своїм нащадкам: «Куди б ви не тримали дороги по своїм землям, не давайте отрокам причиняти шкоду ні своїм, ні чужим, ні селам, ні посівам, щоб стали проклинати вас… Що вмієте хороше, того не забувайте, а чого не вмієте тому вчіться… з радістю починайте новий день, настроюйте себе на добрі справи…».

«Повчання дітям» - це перший методичний лист нащадкам про цінність природи, вміння користуватися її багатствами, піклуватися про неї. Це початок вітчизняної натуралістичної педагогіки. Її наступний етап - Києво-Могилянська академія. Засновник закладу Петро Могила в своїй методичній праці «Анфологія» започаткував методичні рекомендації, програмно-методичне обґрунтування теорії виховання і освіти, зокрема положення про індивідуальний підхід до школяра з тим, щоб він зміг успішно застосувати набуті знання, уміння і навички в діяльностіпов'язаній з використанням природи.

Ректор Києво-Могилянської академії, а потім архімандрит Києво-Печерської лаври, філософ, психолог, природознавець і письменник Інокентій Гизель (Кисіль) (1600-1683 рр.) у своїх працях виловлював побожне ставлення до природи і звертав увагу на необхідність освіти і виховання в лоні природи, зберігаючи її. У праці «Про філософію природи» вчений дав розуміння відмінностей природи і мистецтва: по-перше, мистецтво створює послідовно одну частину за одною, природа одночасно - цілісність. Тоді як мистецтво створює стіни після фундаменту, природа створює одночасно всі частини людини, а потім за допомогою сили удосконалює їх і розвиває.

Великий внесок в розвиток виховання дітей на лоні природи, вніс видатний педагог Ян Амос Коменський (1592-1670 рр). Він довів що людина, як частина природи підкоряється її найголовнішим законам, які діють як у світі рослин тварин, так і у відносинах з людиною, вказує, що «…чіткий порядок школи треба запозичити у природи».

У цей період на Україні стає відомою і важливою діяльність Феофана

Прокоповича (1681-1736 рр), ректора Київської академії, який вів курси фізики, арифметики, природознавства. Його буквар «Первое учение отрокам» витримав 12 перевидань і був пронизаний філософією природознавства. У викладанні курсів вчений застосовував перші елементи позашкільної, позакласної роботи (екскурсії в природу, дослідництво, масові релігійні свята, збереження довкілля, благоустрій стародавнього Подолу). «Науки природи, - писав він, юнаків живлять, старих задовольняють, у щасті прикрашають, у нещасті дають притулок і втішають, вдома дають пораду, не шкодять поза домом, ночують з нами, мандрують, господарюють».

В центрі уваги Г. Скороводи (геніальної особистості: філософа, поета, просвітителя, педагога, представника етико-гуманістичного просвітительства простого народу) постає питання: природа людини, її щастя. На його думку, людина може прийти до щастя тільки через самопізнання. Він стверджував: щастя в праці, кожний повинен пізнати самого себе. Філософ і гуманіст обстоював ідею, про те, що виховання необхідно здійснювати згідно з природними особливостями дітей, людей наставляти до тієї чи іншої діяльності, залежно від їхніх здібностей та інтересу, а не соціальної належності й положення у суспільстві.

Одним із перших документів та наукових орієнтирів у позакласній натуралістичній роботі є написане Песталоцці у 1776 році «Прохання до людства про підтримку закладу, який має завдання дати дітям виховання в сільській місцевості». Цей натуралістичний заклад в Нейгофе був притулком для молоді. Вчений зазначав: «Я обіцяю дати всім хлопчикам знання і вміння, необхідні у сільському господарстві. Я берусь дати навички по посадці й обробітку плодових дерев…».

Ідея пришкільного саду в кінці XVIII століття захопила англійського педагога Клода Корбана. Він писав, що при кожній школі треба створити бібліотеку, дослідний сад та навчальну ділянку для вивчення рослин, «живий куточок» для вивчення дрібних тварин та лабораторій з виготовлення ліків.

На Україні в цей час Яків Козельській (1728-1794 pp.) - просвітитель, філософ-матеріаліст, енциклопедист розробив класифікацію напрямків наукового пізнання, докладаючи в її основу два об'єкти пізнання: природу та суспільство. Правомірно припустити, що це перші ознаки створення екологічної системи в науці. Я. Козельський виділив окремі галузі науки - онтологію, гносеологію, логіку, психологію, педагогіку, етику, біологію та інші, дав визначення поняття «наука».

Не стояв осторонь питань необхідності природничої освіченості Костянтин Дмитрович Ушинський (1824-1870). Він закликав розширити спілкування дитини з природою і дивувався тому, що «…виховний вплив природи… так мало оцінений в педагогіці». Видатний педагог вважав, що природний ландшафт має таке велике виховне значення і вплив на розвиток молодої душі, з яким важко сперечатися навіть таланту хорошого педагога.

Любов до природи слід виховувати з раннього дитинства. «Дітей, що не вміють ще ходити, - писав Г. Ващенко, - треба частіше виносити на свіже повітря, щоб вони могли бачити рідне небо, дерева, квіти, різних тварин. Все це залишається в дитячій душі, осяяне почуттям радості, і покладе основи любові до рідної природи».

На думку В. Сухомлинського, природа лежить в основі дитячого мислення, почуттів та творчості. Видатний педагог вважав, що формувати в дитини ставлення до рідного краю як частки природи слід починати з раннього віку.

Школу, яка була чудовою лабораторією, де велась велика практична робота організував у Павлині у 1948 році В. Сухомлинський. Велику увагу приділяв педагог в своїй шкільній системі виховання дітей на лоні природи (школа під голубим небом). Вчений вважав, що «…дуже важливо не допустити, щоб шкільні двері закрили від свідомості дитини оточуючий світ». Два рази на тиждень «…ми йшли в природу - вчилися думати» - зазначає у своїй роботі «Серце віддано дітям» В. Сухомлинський.

«Гадаємо, - писав В.О. Сухомлинський, - що школа майбутнього повинна найповніше використовувати для гармонійного розвитку людини все, що дає природа і що зможе зробити людина для того, щоб природа служила їй. Уже через це ми повинні берегти і поповнювати природні багатства, які маємо».

На зламі тисячоліть у світі активно відстоюється думка про нову модель світу людини, що грунтується на загальнолюдських, гуманних, естетичних цінностях. Сучасні вчені закликають відмовитися від технократичної культури й обрати духовно високі форми розвитку. Людина повинна ставитися до чужого життя так само обережно, як і до власного. Оберігати життя, сприяти його удосконаленню, підтримувати все, що здатне розвиватися до найвищих гуманістичних цінностей - є найважливішим сьогодні.

1.2 Сучасні проблеми екологічного виховання дошкільників

Катастрофічний стан навколишнього середовища, що нині вже істотно визначає здоров'я людей, тривалість їх життя, саму можливість стабільного існування, спонукає до дослідження та роздумів усіх небайдужих людей. Проблеми природокористування постають сьогодні перед громадськими діячами, письменниками, економістами, істориками, педагогами та ін. Власне, стає зрозумілим, що сфера природокористування повинна служити об'єктом пильної уваги кожної людини. Лише за такої умови можна вивільнити раціональні, гуманістичні принципи, які сприяють розв'язку екологічних проблем.

Важливо сьогодні, щоб усі - дорослі та діти - стали на шлях співпраці з природою. Отож одним із провідних завдань ДНЗ є екологічне виховання підростаючого покоління. Екологічне виховання здійснюється на всіх етапах життєдіяльності дитини, на кожному етапі ставиться певна мета, завдання, добирається відповідна методика з огляду на вікові особливості.

Сучасний ДНЗ є першою сходинкою збагачення дітей знаннями про природне і соціальне оточення, знайомство з загальною, цілісною картиною світу та формування науково - обґрунтованого, морального й естетичного ставлення до нього.

Зростає роль дошкільного навчального закладу у формуванні відповідальності особистості за історичну долю країни та всебічний прогрес українського суспільства.

Цілеспрямований процес формування відповідального ставлення дошкільників до природи в усіх видах навчальної суспільно корисної діяльності та спілкування з природою складають сутність екологічної освіти і виховання, які конкретизують і поглиблюють основну ціль - формування екологічного культури, екологічної відповідальності.

Принципове значення в педагогіці і психології має положення про те, що ставлення до природи набуває риси відповідального тільки при умові всебічного екологічного виховання особистості з дошкільного віку до глибокої старості.В системі екологічного навчання і виховання дошкільників педагоги враховують той факт, що ставлення до природи включають такі аспекти. Перший виражає ставлення до природи як предмета матеріального виробництва, об'єкта праці та життєдіяльності людини.

Другий - як ставлення до особистих природних даних, до свого організму, який включений в систему екологічної взаємодії. Третій показує ставлення людей до діяльності, пов'язаної з вивченням і охороною навколишнього природного середовища.

Соціальна відповідальність є універсальною формою зв'язку і взаємозалежності особистості та суспільства. Категорія соціальна відповідальність розглядається у взаємозв'язку з категоріями свобода і необхідність. Суб'єктивною передумовою соціальної відповідальності є свобода волі, розуміння як здатності суб'єкта приймати рішення зі знанням справи; умовою і компонентом свободи волі є пізнання зовнішньої необхідності. Не пізнаючи об'єктивних законів природи та суспільства, люди не вільні у своєму виборі (свобода волі), своїй діяльності (свобода дії). Соціальна відповідальність означає міру вільного прояву суб'єктом своїх обов'язків і права вибору в конкретних умовах оптимального варіанту ставлення до дійсності, виходячи з прогресивних інтересів суспільства.

Отже, визначимо ставлення до природи як свідомого вибору зв'язків дошкільнят з різними природними об'єктами і явищами. Природними об'єктами в цьому випадку є сама природа, екосистеми і геосистеми, власне людина як природна істота. Крім того, в систему екологічних чинників включається відношення до діяльності, пов'язаної з використанням та охороною природи. Названі відношення проявляються у вигляді необхідності, а також емоцій, симпатії, прив'язаності, любові, байдужості, ворожнечі, антипатії тощо.

Відповідальне ставлення до природи - це здатність і можливість дитини свідомо, а отже цілеспрямовано, добровільно, виконувати вимоги і вирішувати завдання морального вибору, досягаючи певного результату. Метою поведінки дошкільника повинні бути такі вчинки, які спрямовані на підтримку відтворюючих сил природи, нанесення найменшого збитку її естетичних і матеріальних цінностей, на збереження природи для майбутніх поколінь. Добровільне, вільне дотримання моральних вимог, пов'язаних з відношенням до природи, передбачає переконаність в необхідності такої поведінки, а не страх за можливе осудження з боку оточуючих. Саме переконаність дозволяє людині протидіяти будь - якому впливу, а також долати свої сумніви, які не відповідають екологічній необхідності.

Відповідальність, як внутрішня якість особистості, є поєднання раціонального й емоціонального, гармонійний зв'язок розуму і почуття. Екологічна відповідальність пов'язана з такими якостями дитини, як цілеспрямованість, зібраність, вміння мобілізувати свої можливості, самоконтроль, передбачення наслідків своїх дій в природному середовищі, критичне ставлення до себе та інших. Вихователю необхідно знати, що екологічна відповідальність та інші явища соціальної відповідальності, виражається в таких емоційних станах: турбота, занепокоєння, старанність, тривога, напруженість, хвилювання, зосередженість, сумнів та ін.

Відповідальне ставлення дитини дошкільного віку до природи ми розглядаємо як аспект утвердження відповідальності в якості стійкої риси характеру особистості. Екологічна відповідальність як внутрішня якість, як елемент свідомості є формою прийняття системи відповідальної залежності людини та природи. Вона характерна у вищій мірі позитивним відношенням до суспільних потреб і заснована на глибокому розумінні своїх вчинків, в усвідомленні цінності та соціальної ролі в екологічній ситуації.

Система потреб складає ядро особистості. Покликання до спілкування з природою властиве людині органічно, адже усім своїм минулим, сучасним і майбутнім вона пов'язана з природою. Покликання до природи включає всі прояви активності: чисто біологічну активність темпераменту, і соціальну активність переконань. Необхідність спілкування з природою включена в структуру біологічних і пов'язаних з ними матеріальних потреб, та ідеальних (духовних, культурних) потреб пізнання природи, сенсу життя, існування. Зростає значення розвитку потреб нового типу - в цілісному відтворенні освоєного світу, у відповідальності за духовний розвиток людини в поєднанні з розвитком навколишнього середовища. Актуальність формування саме цієї потреби пояснюється загостренням суперечностей між відношенням до навколишнього середовища екологічної основи життя і ставленням людини до самої себе. Для педагога важливо, щоб потреба спілкування з природою впливала на соціальні потреби дошкільника, наприклад, постати певне місце в колективі, користуватися прив'язаністю друзів, увагою вихователя. Потреба в спілкуванні з природою, в її збереженні включається в систему в спілкуванні з природою, в її збереженні включається в систему мотивів індивідуальної поведінки. Відповідальність на рівні мотивів виступає як соціально збуджуючий стимул. Виділяють такі мотиви:

Громадсько - патріотичні - що ґрунтуються на бажанні примножити багатства природи і пов'язані з почуттям обов'язку перед суспільством з охорони природи своєї Батьківщини.

Гуманістичні - виражаються в прагненні проявити добро, співчуття у відношенні до живого, бажання захищати.

Естетичні - виявляються у потребі зберегти красу навколишнього середовища.

Науково - пізнавальні - виражаються у розумінні складних зв'язків суспільства, людини і природи, прагненням пізнати її закони.

Гігієнічні - виходячи з розуміння значення природи для здоров'я людини і бажання зберегти її оптимальні біофізичні та хімічні параметри.

Економічні - засновані на визнані природи як джерела ресурсів для розвитку продуктивних сил суспільства, науково-технічного прогресу.

Звідси, розуміємо, що свідомість - це єдність знання і переживання. Засвоєння екологічних знань, звичайно, повинно супроводжуватися емоційними переживаннями дошкільника і сприяти становленню його екологічних переконань як стержневого компонента екологічної відповідальності.

Екологічні переконання - це суб'єктивне відношення людей до природи, яке розкриває знання про її значення для людини, про організованість та еволюцію природи, чуттєво пережиті і включені в ті аспекти свідомості, що пов'язані з розумінням ідей бережливого гуманного ставлення до природи. Як будь - які моральні переконання, екологічне переконання сучасної дитини дошкільного віку повинно будуватися на основі принципів загальнолюдської свідомості.

Моральне формування особистості, а також її формування відповідального ставлення до природи, базується не тільки на вимогах, а і на знанні взірців моральної поведінки, на порівнянні своїх дій і вчинків з такими зразками та їх оцінкою. Цей внутрішній процес приводить до створення оцінних відносин, зумовлюючих моральні, естетичні, юридичні та інші критерії вчинків і переживань людини. Отож формування у дошкільників відповідального ставлення до природи досягається за умови їх участі в різноманітних навчальних та життєвих ситуаціях, де необхідно приймати екологічно правильне рішення.

Психологічна природа екологічних поглядів і переконань, які впливають на формування відповідальності, включає три основні компоненти:

- інтелектуальний (екологічні знання та інтелектуальні вміння світоглядного характеру, володіння прийомами причинно - наслідкового мислення);

- персональний (мотивація, відношення і оцінка, віра в необхідність охорони природи і т. п.);

- внутрішню готовність (бажання, намір, потреба реалізації своєї позиції у вчинках діяльності по охороні природи.

Світогляд, ідеали, переконання дошкільників, які є одночасно мотивами його діяльності, в навчально - виховному процесі наповнюються екологічним змістом. Розглядаючи зміст поняття відповідальність передприродою (екологічна відповідальність), ми приходимо до висновку, що воно вбирає в себе всі суттєві ознаки поняття відповідальності, як соціальної та психологічної категорії і є актом свідомості, так як свідомість - це спосіб відношення до об'єктів своєї діяльності з врахуванням їх властивостей та можливостей.

Відповідно педагогічний навчально - виховний процес повинен бути спрямований на формування таких психологічних властивостей особистості, як потреба в спілкуванні з природою, інтерес до пізнання її законів, мотиви поведінки і діяльності по охороні природи, переконання - в соціальній обумовленості відношення людини до природи, в необхідності управління природними явищами.

Слід комплексно реалізовувати завдання екологічного виховання, а саме:

- виховування гуманного ставлення до природи;

- формування системи екологічних знань та уявлень про природу;

- розвиток уміння бачити і відчувати красу, привабливість кожного елемента довкілля; милуватися і захоплюватися ними;

- включення у посильну еколого-зорієнтовану діяльність.

Вирішення цих завдань забезпечить активне спілкування дошкільнят з природним довкіллям і сприятиме їх соціалізації.

Отже, екологічне виховання - це систематична педагогічна діяльність, спрямована на розвиток в дітей екологічної культури.

2. Казка, як засіб виховання і навчання дітей дошкільного віку

2.1 Визначення поняття «казка»

Аналіз наукових джерел засвідчив, що існують різні визначення поняття «казка». На думку В. Даля, казкою є «вигадана оповідь, небувала повість, легенда». За словником С. Ожегова, казка - розповідний, зазвичай народнопоетичний твір про вигаданих героїв і події, переважно за участю чарівних, фантастичних сил. У Великій Радянській енциклопедії вказано, що казками називають різні види усної прози, від інших видів художнього епосу яких відрізняє те, що казкар подає, а слухачі сприймають її, насамперед як поетичну вигадку, гру фантазії. Це, однак, не позбавляє казку зв'язку з дійсністю, що визначає ідейний зміст, мову, характер сюжетів, мотивів, образів. У Радянському енциклопедичному словнику казкою називають один із основних жанрів фольклору, епічний, переважно прозаїчний твір чарівного, авантюрного чи побутового характеру з настановою на вигадку. У словнику української мови бачимо таке визначення казки: казка - розповідний (здебільшого народнопоетичний) твір про вигаданих осіб і події, переважно з участю фантастичних сил.

З філософського погляду казка тлумачиться як один із найдавніших жанрів фольклору, витвір творчої уяви (індивідуальної, колективної), у якому архетипи культури втілюються у фантастичних образах і подіях і характерною рисою є чітка орієнтація на моральні та естетичні цінності, яка реалізується в гострих сюжетних колізіях, що завжди завершуються перемогою добра над злом, краси над потворністю (В. Шинкарук). Фольклористика розглядає казку як епічне оповідання чарівно-фантастичного, алегоричного або соціально-побутового характеру зі своєрідною системою художніх засобів, підпорядкованих героїзації позитивних і сатиричному викриттю негативних образів, гротескному зображенню їх взаємодії.

У педагогічній літературі (Т. Вавринюк) казкою називають також усномовний художній твір з певними. композиційними і мовно-структурними особливостями.

А. Богуш називає казкою усний народний твір, що виник у безпосередньому спілкуванні розповідача зі слухачами. Автор стверджує, що це активна творчість, яка охоплює всі сфери життя дитини - розум, уявлення, волю. А. Богуш і Н. Лисенко зазначають: «казки характеризуються захоплюючим сюжетом. У цьому їхнє педагогічне значення. А. Богуш також зазначає, що казка є улюбленим художнім твором дошкільника і її, на відміну від розповідей, можна читати щодня.

В науці не створено єдиної класифікації казок. Різні дослідники пропонують свої варіанти. На думку А. Богуш і Н. Лисенко, у сучасному казкознавстві існує загальноприйнята класифікація казок за їх видами, а саме: казки про тварин, чарівні, соціально-побутові, комулятивні казки, небилиці, легенди, перекази. У посібнику С. Алексєєва «Літературні казки» зазначається, що казки поділяються на народні, створені колективною фантазією наших предків, і на літературні, авторські, що є плодом письменницької творчості, посередині знаходяться народні казки, що були літературно оброблені. Автор наголошує, що вкрай рідко казка є плодом чистої вигадки письменника.

На сучасному етапі психологами й педагогами визнана безумовна цінність казок у процесі виховання та розвитку дитини. Значення казки високо оцінили класики педагогіки С. Русова, В. Сухомлинський, К. Ушинський та ін. й сучасні дослідники.

До казок зверталися у своїй роботі відомі психологи: О. Запорожець, Д. Соколов, Е. Фромм, Е. Берн, Е. Гарднер, О. Петрова, Т. Зінкевич-Євстигнєєва, Л. Стрєлкова та ін. О. Запорожець стверджував: «Дитина дошкільного віку любить гарну казку: думки й почуття, які вона викликає, довго не згасають, вони виявляються в подальших діях, розповідях, іграх, малюнках дітей». К. Крутій та Н. Маковецька висвітлювали можливості застосування казкотерапії в поєднанні з іншими традиційними методами у процесі оздоровлення дітей дошкільного віку.

Проблема використання казки в мовленнєвому розвитку дошкільників знайшла своє відображення у сучасних педагогічних дослідженнях Л. Бірюк, А. Богуш,

Н. Гавриш, Н. Карпинської, Т. Котик, Н. Насруллаєвої, Ю. Руденко, Л. Таллер, Л. Фесенко, А. Шибицької. Так, Н. Гавриш зазначає, що художня література та усна народна творчість супроводжують людину з перших років життя і мають неперевершене виховне, пізнавальне, естетичне значення для становлення та розвитку особистості дитини.

Логопеди вважають, що використання логопедичних казок для збагачення словника, спостереження за законами словотворення та словозміни, допомагає зробити розвивальне спілкування з дитиною радісним та цікавим, а як наслідок, і більш ефективним. Використання казок у фізичному вихованні дошкільників та у вихованні творчої особистості вивчав М. Туров. Він зазначав, що мораль у казці містить світогляд, філософію. На матеріалі досліджень Дж. Родарі, Г. Альтшуллера він відібрав найбільш придатні творчі вправи для школярів початкової школи. Окремі аспекти використання казок у процесі екологічного виховання дітей дошкільного віку вивчалися Г. Бєлєнькою, Н. Горопахою,

Н. Лисенко, З. Плохій, Н. Рижовою й іншими педагогами.

Виходячи з аналізу психолого-педагогічних досліджень, можна констатувати, що казка розглядалась як засіб багатовекторного впливу на особистість дитини. Психологічними дослідженнями доведено здатність дітей старшого дошкільного віку відрізняти фантастичні елементи казок від реальності, показано суттєвий вплив казки на свідомість і емоції дитини. Казка істотно впливає водночас на свідомість та на емоційну сферу особистості дитини.

С. Дерябо, З. Плохій, В. Ясвін вказували на необхідність формування суб'єктивного сприймання об'єктів природи. За даними досліджень С. Дерябо і В. Ясвіна, антропоморфізм (система уявлень про світ, в основі якої лежить визнання наявності тілесної і психічної схожості, подібності між людиною й іншими об'єктами і явищами - тваринами, рослинами, неживою природою тощо) і суб'єктифікація (процес і результат наділення об'єктів і явищ світу здатністю здійснювати специфічно суб'єктні функції, у результаті чого вони відкриваються тому, хто сприймає, як суб'єкти; «ефект паралелізму» - потенційне порівняння природного об'єкту з людиною - механізм суб'єктифікації) обумовлюють суб'єктивне сприймання природних об'єктів.

2.2 Використання казки природничого змісту у вихованні і навчанні дітей

Розглядаючи зміст казок, можна зробити висновок, що у казках великою мірою простежуються паралелі рослин, тварин з людиною. Зміст казок відповідає також умовам індивідуалізованості при ознайомленні з об'єктами природи, тобто у казках розповідається не про певний клас чи вид, а про конкретні об'єкти природи.

Автори «Екологічної психології і педагогіки» виділяють три канали формування ставлення: перцептивний, когнітивний і практичний. У рамках когнітивного каналу суб'єктивне ставлення до природного об'єкту починає формуватися під впливом двох груп психологічних релізерів (специфічних стимулів, пов'язаних із природним об'єктом, що визначають напрям і характер формування суб'єктивного ставлення до нього): 1) соціальні психологічні релізери - це певні слова або словосполучення, значення яких «емоційно марковані», тобто несуть у собі емоційну оцінку (позитивну або негативну); 2) екологічні факти - це вербальна інформація екологічного характеру про природний об'єкт, частіше отримувана із книг.

Важливою з погляду екологічного виховання педагоги і психологи називають схильність дитини до анімізму (одухотворення всього живого). Для дошкільників характерне сприйняття природних об'єктів «на рівних» - тварини, рослини можуть думати, відчувати, спілкуватися; неживі предмети наділяються свідомістю й життям. Звідси сприятливі умови для формування сприйняття об'єктів природи як живих організмів, співпереживання, співчуття, емпатії, перевтілення. Казка природничого змісту відповідає цій особливості сприйняття, але в той же час, як доведено дослідженнями психологів, діти розуміють фантастичність подій у ній.

Характерною рисою мислення дошкільника О. Смирнова називає артифікалізм - уявлення про те, що всі об'єкти і явища навколишнього світу виготовлені самими людьми для своїх власних цілей, розглядання природних явищ як результату свідомої діяльності людей. Оскільки в цьому світі все існує для нього або для інших людей, то і сприйняття природи дошкільником відбувається крізь призму прагматизму. Зміст пізнавальних казок про природу розкриває дітям особливості виникнення, розвитку, росту об'єктів природи, сприяє розумінню розвитку природи за своїми законами, незалежно від людини, таким чином порушується артифікалізм, формується непрагматичне ставлення до природи. Таким чином, завдяки природничій казці у дитини формуються не лише уявлення про об'єкти природи, взаємозв'язок між ними, але й позитивне емоційно-ціннісне ставлення до природи, та розвивається мотивація до екологічно доцільної поведінки та діяльності.

2.3 Особливості педагогічної роботи з казками

Мова казок природничого змісту і народних казок переповнена позитивними соціальними релізерами (трудівник мураха, струнка берізка, бджілка трудівниця); у народних казках часто зустрічаються й негативні (підлий шакал, боягузливий заєць, хитра лисиця). Н. Рижова зазначає, що у багатьох народних казках природа сприймається з погляду її життєвої користі для людини (ріки з кисільними берегами, допомога тварин людині: «не їж мене, я тобі знадоблюся»), що сприяє виробленню утилітарного, прагматичного характеру взаємодії з нею і формує настанову «людина - хазяїн природи».

Як показали дослідження Н. Рижової та інших учених, у багатьох дітей і дорослих існує стереотип: хижі тварини погані, злі, їм не місце поруч із людиною. До формування такого ставлення спричиняють і народні казки: хижі звірі наділяються людиною негативними рисами. Отже, аналіз психолого-педагогічної літератури і текстів казок показує, що, попри величезний виховний потенціал народних казок, не всі вони можуть бути успішно використані у процесі екологічного виховання дітей дошкільного віку, наявність у них негативних соціальних психологічних релізерів закладають негативну оцінку деяких об'єктів природи.

Дослідники зазначали, що не всі казки можна використовувати з метою екологічного виховання. На мій погляд, для загального розвитку дітей придатні всі казки, для цілей екологічного виховання слід добирати ті, що найбільш точно передають особливості, звички, способи адаптації до середовища існування тварин, відповідають дійсності, розкривають зв'язки й залежності у природі, допомагають зрозуміти й усвідомити цілісність природи, оскільки тільки з цим усвідомленням можливе формування позитивного емоційно-ціннісного ставлення та поведінки, діяльності у природі за її законами. У процесі екологічного виховання дошкільників доцільно використовувати природничі казки, що мають наукову пізнавальну основу.

Під науковою основою казок розуміються реальні факти й відомості, що в образній формі подаються дітям. Науковою основою казок виступають:

- відомості про природні об'єкти;

- інформація про середовище існування й задоволення потреб живих організмів;

- демонстрація зв'язків живих організмів із середовищем існування, живих організмів між собою;

- інформація про цілісність природи і можливі наслідки її порушення;

- вплив діяльності людини на природу.

Ця інформація в казці має емоційне забарвлення. Оскільки всі знання й уявлення дітей, отримані з казок, мають емоційну насиченість, вони, на мій погляд, сприятимуть формуванню суб'єктивного ставлення до об'єктів природи, опосередковано впливатимуть на поведінку дітей у природі, регулюватимуть їх діяльність.

Емоційне забарвлення притаманне усім казкам, але зміст казок різний. Тому, спираючись на класифікацію екологічних уявлень дітей дошкільного віку, розроблену З. Плохій, я умовно виділила три групи казок відповідно до наукової основи, що пронизує зміст кожної казки:

- про живий організм, його потреби і зв'язок із середовищем;

- про зв'язок живих організмів між собою;

- про цілісність природних систем та наслідки діяльності людей у природі.

Зазначимо, що такий розподіл казок на групи дуже умовний, оскільки в кожній казці природознавчого змісту є інформація про живий організм, його зовнішній вигляд, потреби, пристосування до середовища існування. Навіть якщо розглядається його зв'язок з іншими живими організмами або наголошується на цілісності природи. Виділення наукової основи казок дозволяє зорієнтуватися в різноманітному світі дитячої літератури й акцентувати увагу на тих екологічних уявленнях, які можна сформувати у дошкільників за допомогою кожної конкретної казки.

З метою формування в дітей дошкільного віку початкових уявлень про живі організми, їхні взаємозв'язки між собою та з середовищем існування, про цілісність природи та наслідки діяльності людей у ній можна використати казки Г. Барвінок, В. Біанкі, А. Бєлєнької, Б. Грінченка, Ю. Дмитрієва, Н. Забіли, О. Іваненко, О. Лопатіної, С. Могилевської, А. М'ястківського, Н. Павлової, З. Плохій, М. Пономаренко, Н. Рижової, І. Сенченко, Н. Сладкова, М. Скребцової, Ю. Старостенко, В. Сутєєвої, В. Сухомлинського, О. Толстого, О. Трофимова, Лесі Українки, К. Ушинського, Д. Чередниченко, Ю. Ярмиша й інших. В посібнику «Казки про природу. Чарівний промінь» [1] представлені тексти казок про природу класиків дитячої літератури і сучасних авторів. Виділена наукова основа кожної казки робить роботу з нею більш легкою та ефективною, дозволяючи дорослому швидко зорієнтуватися в новій інформації і акцентувати свою увагу і увагу дитини на закладених в казці наукових фактах.

Аналіз казок природничого змісту класиків дитячої літератури й сучасних письменників переконує нас у тому, що вони здатні дати дитині величезний обсяг пізнавальної інформації, а також прищепити любов і інтерес до природи, навчити піклуватися про неї. Природничі казки поєднують у собі елементи науковості й образні поетичні описи природи. Доцільність їх використання у процесі екологічного виховання дітей обумовлено можливістю наукового підходу до добору інформації, необхідної дитині дошкільного віку; наявністю яскравих образів, що відповідає характеру дитячого мислення; емоційною насиченістю, що відповідає характеру дитячого сприйняття світу та впливає на поведінку.

Таким чином, природнича казка, в основу якої покладено конкретні наукові факти, а форма подання інформації залишається казковою здатна оптимізувати процес екологічного виховання дітей дошкільного віку, надаючи йому почуттєвої спрямованості.

Висновки

Результати опрацювання певної літератури та інших джерел інформації з питання «природнича казка - засіб виховання екологічної свідомості дітей дошкільного віку» дозволяють мені зробити певні висновки.

1. Казка - це епічний твір народної словесності, в якому відображені різночасові вірування, погляди та уявлення народу у формі структурованої, хронологічно послідовної сюжетної оповіді, яка має чітку композиційну будову, яскраво виражену колізію, в основі якої лежить протиборство між добром і злом, що завершується перемогою добра. Казка є найбільш древнім жанром фольклору, що набув естетичної, частково дидактичної і повчальної функції та сталої форми, що до цього часу залишалась незмінною.

Казки, підпорядковані загальним закономірностям творів народного епосу, містять етнічні характеристики. Видатні педагоги довели, що в естетичному та етичному вихованні дітей надзвичайно велику роль відіграє національний фактор, суть якого полягає у врахуванні умов життя, історії, культури, звичаїв, побуту, світогляду того народу, тієї нації, де народилася дитина і які знайшли своє відображення в народних казках. В казках відобразилися світогляд народу, його морально-етичні та естетичні принципи, педагогічний геній, багатовіковий досвід виховання підростаючих поколінь.

2. Казки доречно використовувати, тому що казковий епос має велике значення у формування особистості дошкільників і в його подальшому розвитку, а також служить джерелом його залучення до національно-культурних традицій українського народу.

Казка - найпопулярніший в дошкільному віці вид літературної творчості, що розкриває безмежний світ людської уяви, полонить серця дітей і дорослих. У казках відображений світогляд народу, його морально-етичні та естетичні принципи, педагогічний геній та досвід виховання підростаючих поколінь. Саме тому вони потребують аналітичного підходу і наукового обґрунтування як з точки зору жанрово-фольклорних, так і видових особливостей, а також у плані вивчення їх педагогічної цінності та практичного використання казкового матеріалу для навчання і виховання.

3. У ході роботи над курсовою я з'ясувала, що питанням виховання та навчання дітей за допомогою казки займалися безліч відомих педагогів, письменників та навіть психологів. Вони довели, що казка допомагає розвивати дітей, вчить їх бути добрими, чуйними не силоміць, а через висновки самої дитини. До того ж, казки служать моделями правильної поведінки для дітей, своєрідно готують їх до можливих складнощів життя. За допомогою казки психологи допомагають дітям вирішити особисті проблеми у спілкуванні з друзями, родичами, знайти вихід із складних ситуацій.

Отже, сприймаючи художні твори, а саме казку природничого змісту, дошкільники проймаються ставленням письменників до природи, навчаються бачити в ній незвичайне, цінувати красиве, глибше відчувати настрій у природі. Окрім того, така казка маючи наукову основу дозволяє формувати реалістичні уявлення про окремі об'єкти та явища природи, потреби живих організмів, зв'язки та залежності у природі, забезпечує формування основ екологічної культури дітей дошкільного віку.

І наприкінці хочеться сказати що казка - джерело повчальних розваг для дітей і нескінченна тема для творчості, на що треба обов'язково звернути увагу педагогів.

Список використаних джерел

1. Авдеев В.Ф., Пирогов Б.І., Непийвода B.C. Роль людського фактору у вирішенні екологічної проблеми / У зб. Раціональне природокористування та охорона навколишнього середовища. Курс лекцій. - К., 1991.

2. Базовий компонент дошкільної освіти в Україні // Дошкільне виховання. - №1. - 1999. - 59 с.

3. Барабаш М.Б., Баштаник В.П., Лях I.A. Екологічні проблеми України. Запитання і відповіді. - К., 1989.

4. Бачинський Г.О. Соціоекологія як окрема наука і питання викладання соціоекологічних знань у вузах / У зб. Раціональне природокористування та охорона навколишнього середовища. Курс лекцій. - К., 1991.

5. Без природи життя неможливе // Дитячий садок. - Липень, число 25 - 26. - 2004. - С. 9

6. Біла І. Вчимо дивитися, бачити й творити // Дошкільне виховання. - № 4. - 2004. - С. 14 - 18.

7. Бусленко В. Організація еколого - оздоровчої роботи в дошкільному навчальному закладі // Дитячий садок. - Число 45 - 46. - 2004. - С. 21 - 23.

8. Білан О.І. Екологічне виховання дітей дошкільного віку. - Львів, 1996. - 71 с.

9. Воробей Г. Є. Екологічне виховання дітей з допомогою казок В. Сухомлинського // Бібліотека вихователя дитячого садка. №23. - 2005. - С. 1 - 70.

10. Дивний світ природи (заняття з екологічного виховання) // Бібліотека вихователя дитячого садка. - №13 - 14. - 2006. - С. 80.

11. Бєлєнька Г.В., Конюхові Т.С. Казки про природу. Чарівний промінь. - К.: Слово, 2009. - 472 с.

12. Богуш А.М., Лисенко Н.В. Українське народознавство в дошкільному закладі. - К.: Вища школа, 1994. - 398 с.

13. Глухова Н. Стан довкілля - турбота кожного із нас // Дитячий садок. - №25 - 26. - 2004. - С. 44 - 49.

14. Дитина. Програма навчання і виховання у дитячому садку. - К.: Освіта, 1993. - 266 с.

15. Досвід екологічного виховання в ДНЗ // Бібліотека вихователя дитячого садка. - №1 - 2. - 2005. - С. 12.

16. Дорога в дивосвіт (екологічна стежина, екологічні ігри) // Дитячий садок. - №37. - С. 24.

17. Дяченко Т. Мандруємо екологічного стежиною // Дошкільне виховання. - №5. - 2002. - С. 28.

18. Екологічна мандрівка // Бібліотека вихователя дитячого садка. - №

11. - 2004. - С. 14 - 16.

19. Екологія і довкілля // Дитячий садок. - Липень. Число 25 - 26. - 2004. - С. 7.

20. Екологія: основи теорії і практики. Навчальний посібник / За ред. Потін А.Ф., Медвідь В.Г. та ін. - Львів: «Новий світ - 2000» Магнолія Плюс, 2003. - 296 с.

21. Екологія людини: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. О.М. Микитюк, О.З. Злотін, В.М. Бровій та ін. - Харків, Ранок. - 1998. - 208 с.

22. Земля - наш дім. Збірник / Укл. А.І Алексєєв, Ю.М. Головіна: під загальною редакцією А.С. Онєгова. - М., 1983.

23. Лисенко Н. Використання спостережень в роботі з екологічного виховання дошкільників // Дитячий садок. - 2004. - №25 - 26. - С. 10 - // Дитячий садок. - 2004.

Размещено на Allbest.ru