Морально-духовне виховання дітей дошкільного віку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Проблема морально-духовного виховання особистості завжди була однієї з актуальних, а в сучасних умовах вона здобуває особливе значення. Аналіз психолого-педагогічної літератури свідчить про те, що вихованню духовності було приділено чимало уваги. Багато з цих досліджень були виконані давно, що свідчить про те, що ця проблема завжди вважалася важливою при вихованні кожного громадянина.

У Базовому компоненті дошкільної освіти змістове наповнення освітньої лінії «Люди» сприяє формуванню навичок соціально прийнятної поведінки, вміння орієнтуватись у світі людських відносин. Результатом освітньо-виховної роботи є те, що старший дошкільник помічає емоційний стан близького дорослого чи однолітка (радість, захоплення, смуток, сум, страх, тривожність, гнів, злість), здатний зрозуміти причину зміни настрою, побачити зв'язок між поведінкою дорослого чи дитини та їхнім емоційним станом, настроєм, передбачувати зв'язок емоційного стану дорослого чи дитини з певними подіями, ситуаціями. Виявляє готовність поспівчувати, пожаліти, втішити, коли хтось з її оточення чимось схвильований, засмучений, помічає, що йому потрібна емоційна підтримка, допомога. Прагне допомогти з власної ініціативи, або у відповідь на прохання [5].

У складному процесі формування всебічно розвиненої особистості чільне місце належить морально-духовному вихованню.

Результати морально-духовного виховання характеризуються такими поняттями: мораль, моральність, моральна свідомість, моральні переконання, моральні почуття, моральні звички і моральна спрямованість.

У морально-духовному вихованні слід спиратися на гуманістичну ідею про те, що людині від природи притаманне прагнення до добра, правди і краси. Виховання дітей має забезпечити формування в них системи моральних цінностей.

Дошкільний вік у сенсі духовного розвитку унікальний і своєрідний.

Він закладає основи образного сприймання світу як повного несподіванок і таємниць. Це перші кроки до духовного ідеалу, і при певних умовах вони можуть перетворитися в любов до правди, до краси, до рідного краю. Отже, основне завдання вихователів залучити дошкільнят до духовних переживань, зробити прагнення дитячих душ щирими, глибокими, різносторонніми. Ці навички формуються у дитини повільно, поступово, їх виховання значною мірою залежить від наполегливості й майстерності педагогів, їхньої поваги до дитини.

Проблема розвитку духовності в дошкільній педагогіці не нова. Першим над нею глибоко замислився німецький педагог Фрідріх Фребель ще в XIX столітті. Потім цьому питанню приділяли увагу такі педагоги як В. Котирло, В. Нечаєва, В. Сухомлинський, Д. Менджерицька, І. Бех, К. Ушинський Л. Артемова, Н. Виноградова, О. Кононко, Р. Буре, Р. Жуковська, С. Козлова, С. Русова, Т. Маркова, Т. Поніманська, Ш. Амонашвілі та ін.

К. Ушинський писав, що виховання народу існує стільки віків, скільки існує сам народ. Найважливішими моральними рисами він вважав любов до своєї вітчизни, до свого народу, чуйне та тепле відношення до оточуючих; скромність,працьовитість, прагнення до корисної діяльності. Найголовніші шляхи та методи морального виховання - це виховне навчання, переконання та роз'яснення, особистий приклад учителя і старших, заохочення і покарання, розумна організація праці, відпочинку і розваг, обмін думками між учнем і вихователем з питань моральних та інше [66].

Ураховуючи те, що освіта в Україні має світський характер, у дошкільному навчальному закладі можна організувати духовне виховання дітей за такими напрямами (І. Бех, Л. Калуська, В. Мамаєва та ін..): 1) Духовне виховання в сім'ї; 2) Залучення дітей до вивчення основ релігійних знань; 3) Заняття в гуртках із вивчення православ'я (за бажанням батьків); 4) Проведення навчальних занять морально-духовної спрямованості; 5) Використання комплексного підходу до виховання морально та духовно розвиненої особистості, реалізуючи всі напрямки виховної роботи.

Мета дослідження: теоретично обґрунтувати та експериментально дослідити рівні морально-духовної вихованості дітей дошкільного віку.

Завдання дослідження:

- Уточнити поняття «моральний розвиток», «моральне виховання», «морально-духовне виховання», «авторські казки»;

- Розробити модель морально-духовного виховання дітей дошкільного віку засобами авторських казок;

- Визначити критерії та показники морально-духовної вихованості, схарактеризувати рівні морально-духовної вихованості дітей дошкільного віку;

- Розробити та експериментально апробувати модель роботи з підвищення рівнів морально-духовної вихованості дітей дошкільного віку засобами авторської казки.

Об'єкт дослідження: морально-духовне виховання дітей дошкільного віку.

Предмет дослідження: організація морально-духовного виховання дошкільників засобами авторської казки.

Методи дослідження: аналіз наукової літератури; педагогічне спостереження; бесіда; педагогічний експеримент, який містить три етапи констатувальний, формувальний та контрольний.

Базою дослідження є Одеський дошкільний навчальний заклад «Ясла-садок» № 4 м. Одеси, у якому брали участь 30 дітей дошкільного віку.

Практична значущість дослідження: данні дослідження можна використовувати у практиці роботи дошкільного навчального закладу в процесі морального виховання та формування моральних якостей особистості дошкільника. На підставі отриманих даних можна розробити практичні рекомендації для педагогів та батьків.

Особистий внесок автора полягає в розробці методики з визначення рівнів морально-духовної вихованості дітей дошкільного віку; у розробленні системи занять з морально-духовного виховання засобами авторських казок для підвищення рівня морального розвитку дошкільників.

Структура дипломної роботи. Дипломна робота складається з вступу, першого розділу, другого розділу (теоретичних розділів), третього розділу (експериментального), висновків, списку використаних джерел і додатків.



РОЗДІЛ 1. МОРАЛЬНО-ДУХОВНЕ ВИХОВАННЯ ЯК ОДНЕ З ОСНОВНИХ ЗАВДАНЬ СУЧАСНОЇ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ

казка моральний виховання дошкільний

1.1 Сутність морального виховання дітей дошкільного віку

Проблемі морального розвитку дитини присвячено багато праць видатних психологів та педагогів. За твердженням російського психолога Г. Люблінської система моральних стосунків формується протягом усього життя, а започатковується тоді, коли дитина вступає у різні за змістом та організацією форми спілкування з дорослими і ровесниками [34].

Моральний розвиток - рівень засвоєння уявлень про моральні норми, сформованості моральних почуттів і моральної поведінки [51].

Моральне виховання - це один з найважливіших напрямів виховання, який полягає у цілеспрямованому формування моральної свідомості, розвитку морального почуття й формування звичок і навичок моральної поведінки людини відповідно до певної ідеології [53].

Моральне виховання здійснюється на національному ґрунті шляхом засвоєнні національних норм і традицій, багатої духовної культури народу, тих моральних норм і якостей, які є регуляторами взаємовідносин у суспільстві, узгодження дій і вчинків людей. Такими нормами є насамперед гуманізм і демократизм, що виявляються в ідеалі вільної людини: любов до батьків, до Вітчизни, до рідної мови; правдивість і справедливість, працьовитість і скромність; готовність захищати слабших, турбуватися про молодших, зокрема дітей; шляхетне ставлення до дівчини, жінки, матері, бабусі; вміння скрізь і всюди діяти благородно, шляхетно, виявляти інші чесноти.

Проблему морального виховання дітей дошкільного віку досліджували педагоги-дослідники: В. Котирло, В. Нечаєва, В. Сухомлинський, Д. Менджерицька, І. Бех, К. Ушинський, Л. Артемова, Н. Виноградова, О. Кононко, Р. Буре, Р. Жуковська, С. Козлова, С. Русова, Т. Маркова, Т. Поніманська, Ш. Амонашвілі та інші.

К. Ушинський писав, що виховання народу існує стільки віків, скільки існує сам народ. Найважливішими моральними рисами він вважав любов до своєї вітчизни, до свого народу, чуйне та тепле відношення до оточуючих; скромність, працьовитість, прагнення до корисної діяльності. Найголовніші шляхи та методи морального виховання - це виховне навчання, переконання та роз'яснення, особистий приклад учителя і старших, заохочення і покарання, розумна організація праці, відпочинку і розваг, обмін думками між учнем і вихователем з питань моральних та інше [66].

С. Русова моральне виховання дошкільників розглядала як гармонію індивідуальної волі і колективного порядку. Русова стверджувала, що українська дитина не дуже експансивна, вона занадто вразлива й часто-густо ховається від інших зі своїми переживаннями; до неї треба підходити з ласкою, привернути її до себе повагою до її індивідуальності, треба збудити її цікавість, тоді виявиться її талановита вдача й озветься глибока чулість. На таку працю здатні гуманістично налаштовані педагоги [56].

В розробку проблеми морального виховання вагомий внесок зробив відомий педагог В. Сухомлинський. Він вважав необхідним якомога раніше ознайомити дітей з морально-етичними основами нашого суспільства, сформувати позитивне до них ставлення, викликати загострений інтерес до понять добра і зла, організовуючи виховний процес так, щоб участь, щирість, співпереживання, співчуття, людяність виявлялися в діяльності [60].

В. Білоусова розглядала моральне виховання як спеціально організовану міжособистісну взаємодію педагога з вихованцем на основі норм і принципів гуманізму. Під гуманізацією виховання педагог розуміла олюднення відносин, що забезпечить морально-емоційну атмосферу взаємного розуміння, поваги й турботи про іншого, безкорисливого ставлення до кожної особистості не як до засобу досягнення власних інтересів, а як до мети. «У цьому випадку, - підкреслювала педагог, - інший сприймається як вища життєва цінність, викликаючи адекватне сприйняттю ставлення до себе» [9].

На думку І. Беха, моральність є формою суспільної свідомості відносно двох сфер - світу людей і світу речей - може виступати і як суб'єкт-суб'єктне, і як суб'єкт-об'єктне ставлення [6].

Т. Поніманська зазначає, що успішність цього процесу становлення моральності залежить від єдності моральної свідомості і поведінки. Визначальною у ньому є роль дорослого як «соціального провідника», зразка для наслідування, організатора соціального досвіду дитини [50].

Р. Буре було розроблено теорія й методика морального виховання на всіх видах занять, доведено можливість формування морально-вольових якостей у дітей у процесі навчально-пізнавальної діяльності. Комплексний характер проведеного дослідження дозволив автору обґрунтувати колективний характер діяльності дітей на заняттях; виділити відмінності в структурі діяльності дітей залежно від завдань заняття, його змісту, можливостей об'єднання дошкільнят навколо спільних завдань; розробити технологію організації педагогічного процесу на заняттях.

Сучасні вітчизняні дослідники (І. Бех, С. Анісімов та ін.) вважають, що для морального виховання особистості необхідний комплексний вплив на особистість, який передбачає формування у єдності з моральною свідомістю, моральних почуттів і поведінки.

Значне місце посідали дослідження, присвячені вивченню трудової діяльності. У процесі вивчення її можливостей для формування морально-вольових якостей було доведено, що ця задача може бути успішно розв'язана тільки на основі врахування особливостей цієї діяльності порівняно із грою, заняттями, на основі врахування вікових особливостей дитини. В. Логінова,

В. Нечаєва, Є. Радіна, З. Борисова, О. Кононко, Р. Буре, Я. Неверович, та ін. розглянули розвиток трудової діяльності, становлення тих її компонентів, які містять в собі «моральний» початок.

Наукова педагогічна думка зосереджувалася на дослідженні таких проблем: моральне виховання у процесі ознайомлення дітей з навколишньою дійсністю (Є. Радіна); зв'язок морального і розумового виховання на матеріалі ознайомлення з працею дорослих (Г. Лескова); моральне виховання у грі (Д. Менджерицька, Р. Жуковська, Ф. Левін-Щиріна); виховне значення трудової діяльності дітей дошкільного віку (З. Борисова, Л. Порембська); виховання колективних взаємин дітей (В. Нечаева, О. Булатова, Т. Маркова та ін.).

Тому, в нашому визначенні, моральність несе в собі моральні цінності й ідеали, що відображають рівень розвитку окремої людини й народу в цілому. Будучи ядром особистості, моральність визначає характер життєвої позиції людини й результати її діяльності.

Базовий компонент дошкільної освіти представляє моральне виховання в змістовій лінії «Дитина в соціумі». Він передбачає формування у дітей навичок соціально визнаної поведінки, вміння орієнтуватись у світі людських взаємин, готовності співпереживати та співчувати іншим. Завдяки спілкуванню з дорослими, як носіями суспільно-історичного досвіду людства, в дитини з'являються інтерес та вміння розуміти інших, долучатися до спільної діяльності з однолітками та дорослими, об'єднувати з ними свої зусилля для досягнення спільного результату, оцінювати власні можливості, поважати бажання та інтереси інших людей. Взаємодія з іншими людьми є своєрідним видом входження дитини в людський соціум, що вимагає уміння узгоджувати свої інтереси, бажання, дії з іншими членами суспільства [5].

Завдання морального виховання:

Сучасні концепції дошкільного виховання спрямовують педагогів на особистісно-орієнтований підхід, використання різноманітних форм взаємодії дорослого і дитини, гуманізації педагогічного процесу в дошкільному закладі.

У системі національного виховання дошкільників серед інших завдань виділяють:

-- виховання громадянської й соціальної відповідальності;

-- вивчення і пропаганду культурних надбань свого та інших народів;

-- озброєння знаннями про пріоритети загальнолюдських цінностей, ознайомлення з проблемами, які набувають життєвого значення для долі цивілізації (охорона най колишнього середовища, атомне роззброєння), готовності жити і діяти за принципами гуманізму;

-- оволодіння народною мораллю, етикою;

-- ознайомлення з родинною педагогікою;

-- виховання поваги до батька, матері, бабусі, дідуся, свого роду.

Моральне виховання передбачає різноманітні впливи на думки, почуття, соціальну практику індивіда, його самовдосконалення. Цей процес поєднує в собі такі особливості:

-- цілеспрямованість (полягає в чіткій окресленості мети педагогічних впливів);

-- багатофакторність (передбачає враховування усіх чинників, які відіграють суттєву роль у процесі виховання);

-- віддаленість у часі результатів роботи (виховання є тривалим процесом, результати якого не можуть бути досягнутими відразу);

-- неперервність (полягає в систематичності взаємовпливів вихователя і вихованця);

-- визначальна роль педагога (педагог має бути моральним взірцем для дитини);

-- цілісність (передбачає внутрішню єдність усіх виховних засобів і впливів щодо формування моральної культури людини).

1.2 Методи, засоби і прийоми морально-духовного виховання

Моральне виховання, як і будь-який напрям виховної роботи з дітьми дошкільного віку, передбачає використання системи прийомів, способів, операцій пізнання особливостей їхнього світовідчуття, мислення, поведінки і ціле спрямованого впливу на них. Щодо цього дошкільна педагогіка має у своєму арсеналі універсальні та специфічні методи. Використовують їх залежно від конкретної педагогічної ситуації: віку, рівня розвитку дітей, особливостей соціуму, його стратифікаційних груп, у яких росте й виховується дитина, тощо.

Методи морального виховання -- способи педагогічної взаємодії, за допомогою яких здійснюється формування особистості відповідно до мети і завдань морального виховання і вікових особливостей дітей [51].

До найпоширеніших методів морального виховання дітей дошкільного віку належать методи формування моральної поведінки, методи формування моральної свідомості, методи стимулювання моральних почуттів і мотивів поведінки.

Методи формування моральної поведінки.

Ця група методів спрямована на вироблення досвіду поведінки згідно з моральними нормами і правилами. Серед них виокремлюють такі методи:

а) практичне залучення дитини до виконання конкретних правил поведінки. Починаючи з раннього віку, дітей привчають дотримуватися режиму сну, харчування, активної діяльності, правил спілкування і колективного співжиття. У використанні цього методу акцентують на організації життя дитини відповідно до вимог, а також на постійному підтриманні її поведінки згідно з цими вимогами. Педагог при цьому повинен використовувати різноманітні засоби, щоб дитина в реальному житті пересвідчилася у правильності, доцільності для неї такої поведінки, зрозуміла, що порушення правил спричинює небажані наслідки для неї і близьких їй людей;

б) показ і пояснення. Ними активно послуговуються у вихованні культури поведінки, навичок колективних взаємин тощо. Дітей систематично і в різних життєвих ситуаціях привчають до певних способів поведінки: вітатися, ввічливо просити про послугу, дякувати, бережно ставитися до іграшок, навчального матеріалу та ін.;

в) приклад поведінки дорослих (у середньому і старшому дошкільному віці й однолітків). Організовуючи різноманітну діяльність дітей, педагог установлює чіткі правила, пояснює їх дітям, переконує, що дотримання певних правил є важливою умовою їхнього успіху. Старші дошкільники можуть самостійно встановлювати правила спільної діяльності й контролювати їх виконання, мотивуючи це доцільністю для всього колективу;

г) оволодіння моральними нормами у спільній діяльності. Особливість цього методу полягає в тому, що діти оволодівають певними моральними нормами начебто спонтанно, без ініціювань педагогом, а у спільній діяльності з ним, батьками. Вони самі доходять висновку, що дотримання певних норм є передумовою успішної діяльності, досягнення позитивного результату, хороших взаємин у сім'ї, колективі. Дитина неодноразово пересвідчується, що її популярність залежить від успіхів у спільній діяльності, а вони від уміння чітко формулювати правила цієї діяльності й дотримуватися їх;

ґ) вправляння у моральній поведінці. Суть методу полягає у створенні педагогом спеціальних умов для вправляння дітей у дотриманні моральних норм. Для цього слід потурбуватися про те, щоб створені ним ситуації не були штучними, а наближалися до життєвих, звичних для дитини. З цією метою використовують різноманітні доручення, ускладнюючи їх відповідно до віку дітей;

д) створення ситуацій морального вибору. Цей метод передбачає використання особливих вправ, спрямованих на формування моральних мотивів поведінки у дітей старшого дошкільного віку. Такі вправи можуть бути запрограмовані вихователем або обрані дітьми самостійно. Наприклад, вихователь може запропонувати дітям дивитися новий діафільм або допомагати двірнику прокладати доріжки в снігу. Якщо діти відкладають приємну для них справу, щоб виконати обов'язок, необхідний з погляду моральних норм, то вони повинні мати змогу здійснити його без зволікань. Такий їхній учинок обов'язково має бути схвалений.

Методи формування моральної свідомості. Використання їх має на меті засвоєння моральних уявлень і моральних понять. Це здійснюють, послуговуючись такими методами:

а) роз'яснення конкретних моральних норм і правил. Ведучи мову про них, педагог повинен доступно за формою і змістом розкрити сутність конкретних норм і правил, про демонструвати, до чого призводить ігнорування їх. Важливо проілюструвати це сюжетами з фільмів, казок тощо;

б) навіювання моральних норм і правил. Цей метол ґрунтується на схильності дитини до наслідування і високій емоційності. Особливої уваги потребують несміливі, замкнуті діти, використання навіювання щодо яких може підтримати їхнє прагнення до активної поведінки, збудити віру у власні сили.

Методи роз'яснення і навіювання реалізуються у формі етичних бесід, у процесі яких відбувається формування основ моральної свідомості. Водночас діти мають змогу усвідомити, осмислити свій моральний досвід.

Етичні бесіди розмови вихователя з дітьми на моральні теми під час занять, у повсякденному житті.

Головне завдання етичних бесід полягає в роз'ясненні значення моральних норм і правил поведінки, аналізі вчинків дітей і дорослих, колективному обговоренні етичних проблем. Негативні прояви поведінки також можуть стати приводом для розмови, яка має на меті вироблення в дітей відповідної оцінки негативного вчинку і прагнення уникати його.

Готуючись до етичної бесіди, педагог має враховувати, що досвід дошкільника містить окремі враження, результати спостережень, ставлення до вчинків літературних героїв та однолітків. Важливо актуалізувати для дитини цей досвід. Це допоможе дитині зрозуміти, що її дії стосовно іншої людини не байдужі дорослим, ровесникам і що вчинки в колективі, сім'ї, суспільстві мають моральний смисл.

Вибір вихователем виду етичної бесіди залежить від конкретної педагогічної ситуації. Бесіди, які стосуються повсякденного життя, проводять в усіх вікових групах. Це обговорення прочитаних художніх творів або вчинків дітей (краще вести дітей від схвалення хорошого вчинку до засудження негативного), аналіз спостережень за поведінкою людей, розповіді про виконання доручень колективу. Нерідко для бесід спеціально відводять конкретне заняття, даючи заздалегідь завдання простежити за певним явищем, подією або подумати над конкретною проблемою.

Зміст, побудова, тривалість і методика бесіди залежать під її теми, віку дітей. Бесіди можуть бути колективними (усією групою дітей), груповими (з кількома дітьми), індивідуальними.

Методи стимулювання моральних почуттів і мотивів поведінки. Використання їх передбачає спрямування дитини на дотримання моральних норм, застереження під їх порушень. З цією метою використовують:

а) приклад інших. Ефективність його ґрунтується на здатності дошкільника до наслідування людей, які оточують його, героїв літературних творів, кінофільмів, спектаклів. Безперечно, це мають бути популярні серед дітей особистості;

б) педагогічна оцінка поведінки, вчинків дитини. Педагогічна оцінка має орієнтуючу (уточнює уявлення дітей про моральні вимоги) і стимулюючу (заохочує до моральної поведінки) функції. Важливо, щоб вона була об'єктивною, своєчасною, а її вимогливість, принциповість поєднувалися з добрим ставленням до дитини, зацікавленістю в її успіхах. Крім того, дитина має знати, чим мотивована конкретна оцінка її вчинку;

в) колективна оцінка поведінки, вчинків дитини. Використання її забезпечує єдність уявлень і поведінки дошкільника. Будь-які дії дитини мають у своїй основі певну мету, моральну спрямованість, а їх наслідки породжують почуття задоволення, впевненості у собі або сорому, невдоволення. При цьому слід враховувати, що дошкільникам притаманна висока емоційність, тому в оцінці їхніх вчинків необхідно виходити з того, які почуття намагається збудити педагог. Схвалені педагогами, однолітками моральні вчинки зумовлюють позитивні переживання дитини. Ще сильніше переживає дитина свої неправильні дії, невдачі, які отримали публічну оцінку. Це означає, що інструментом колективної оцінки слід послуговуватися обережно. Крім того, залучаючи дітей до оцінювання вчинків однолітків, вихователь не повинен ототожнювати оцінку вчинку з оцінкою особистості дитини («Ти поганий», «Ти хороший»). Водночас важливо наголосити на необхідності правильного способу поведінки, порадити, як можна досягти цього;

г) схвалення моральних учинків дитини. Дошкільникам властиве прагнення до особистісного вдосконалення, визнання їхньої поведінки достойною. Схвальна оцінка заохочує моральні вчинки, дає приклад для наслідування іншим дітям, забезпечує їхнє доброзичливе ставлення, формує основи колективної думки. Заслуговує на підтримку прагнення дітей не лише самим добре поводитись, а й вимагати відповідної поведінки від однолітків.

Далеко не всі діти однаково здатні до альтруїстичних учинків. За добру справу потрібно дякувати, не боятися виділяти дитину серед товаришів, а надто тоді, коли вона виявляє стійку гуманістичну спрямованість. Особливо актуальна усталеність моральних мотивів, яка є передумовою налаштованості дитини на добрі вчинки не лише тоді, коли її бачить і оцінює вихователь, а й за відсутності педагогічного контролю, і не тільки в дитячому садку;

ґ) заохочення дитини до моральних учинків. Послуговування цим методом вимагає від вихователів і батьків великого педагогічного такту. Прагнення до моральної поведінки має бути підтримане, схвалене дорослим, однак щоразу це робити складно. Дитину треба підвести до усвідомлення, що така поведінка важлива, необхідна і корисна для неї, приємна для інших. Заохочення необхідні, якщо дитина вперше виявляє ініціативу в моральних учинках: поступається власними бажаннями, часом, дорогими для неї речами, іграшками на користь інших; поводиться морально стосовно того, хто її образив. При цьому дитина має розуміти заохочення не як обов'язкову підтримку її вчинків дорослими, а як увагу до її особистості. Чим старші діти, тим важливіше стимулювати самостійність їхнього морального вибору;

д) осуд недостойних учинків дитини. З огляду на особливості психічного розвитку дитини цей метод використовують рідко, оскільки він може заподіяти їй моральної шкоди, викликати негативне ставлення до особистості педагога. Дошкільник повинен знати, що певний тип його поведінки засмучує дорослого, а переживання має стимулювати виправлення помилки. Звертаючи увагу на неправильний учинок дитини, необхідно висловлювати впевненість у тому, що вона може вчинити інакше («Мені прикро, що ти не поступився місцем дівчинці. Сподіваюсь, що наступного разу ти не забудеш про це»).

Кожна конкретна педагогічна ситуація передбачає відповідний вибір методів впливу на моральну свідомість і моральну практику дитини, ефективність яких залежить від комплексного їх використання. За будь-якої форми взаємодії педагог повинен виявляти повагу до особистості дитини, впевненість у перспективах її розвитку, стимулювати процес самовиховання.

Розглянемо засоби морального виховання.

Моральне виховання визначається за допомогою певних засобів, серед яких необхідно вказати: художні засоби; природу; власну діяльність дітей; спілкування; навколишнє оточення.

1. Група художніх засобів: художня література, образотворче мистецтво, музика, кіно та ін. Ця група засобів дуже важлива у вирішенні завдань морального виховання, оскільки сприяє емоційному забарвленню пізнаваних моральних явищ. Художні засоби найбільш ефективні при формуванні у дітей моральних уявлень і виховання почуттів.

2. Засобом морального виховання дошкільників є природа. Вона здатна викликати у дітей гуманні почуття, бажання піклуватися про тих, хто слабший, хто потребує допомоги, захищати їх, сприяє формуванню у дитини впевненості в собі. Вплив природи на моральну сферу особистості дітей багатогранно і при відповідній педагогічної організації стає значущим засобом виховання почуттів і поведінки дитини.

3. Засобом морального виховання дошкільників є власна діяльність дітей: гра, праця, вчення, художня діяльність. Кожен вид діяльності має свою специфіку, виконуючи функцію засобу виховання. Але цей засіб - діяльність як така - необхідно, перш за все, при вихованні практики моральної поведінки.

Особливе місце в цій групі засобів відводиться спілкуванню. Воно, як засіб морального виховання, найкраще виконує завдання коригування уявлень про мораль і виховання почуттів і відносин.

4. Засобом морального виховання може бути вся та атмосфера, в якій живе дитина, атмосфера може бути просякнута доброзичливістю, любов'ю, гуманністю або, навпаки, жорстокістю, аморальністю.

Навколишнє дитини обстановка стає засобом виховання почуттів, уявлень, поведінки, тобто вона активізує весь механізм морального виховання і впливає на формування певних моральних якостей.

Вибір засобів виховання залежить від провідної задачі, віку вихованців, рівня їх загального й інтелектуального розвитку, етапу розвитку моральних якостей.

1.3 Сучасні тенденції в організації морально-духовного виховання дошкільників

У сучасних умовах соціально-економічних і політичних змін української держави суттєвого значення набувають питання духовного розвитку особистості. Саме тому в державних документах (Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті, Закони України «Про освіту», «Про дошкільну освіту», Базовий компонент дошкільної освіти в Україні) однією з основ модернізації освіти, зокрема дошкільної проголошено пріоритетність підвищення морально-соціального рівня молодого покоління, а провідним завданням виховання - розвиток у дитини духовних цінностей, духовного здоров'я як домінуючого начала у структурі особистості.

Морально-духовне виховання - одна з найважливіших сторін розвитку дитини дошкільного віку. У його основі лежать загальнолюдські й національні морально-духовні цінності. До моральних цінностей традиційно відносять нормативні уявлення про Добро і Зло, справедливість, чесність, увічливість, чуйність, людські ідеали, норми, принципи життєдіяльності [28].

Загальнолюдські духовні цінності детермінуються моральними, критеріями, адже «сфера духовних цінностей охоплює сенс життя, милосердя, справедливість, чесність, толерантність, любов, добро.., тобто сенс вищих моральних категорій» [2].

Національна стратегія розвитку освіти в Україні на 2012-2021 роки визначає основні напрями, пріоритети, завдання і механізми реалізації державної політики в галузі освіти, кадрову і соціальну політику і складає основу для внесення змін і доповнень до чинного законодавства України, управління і фінансування, структури та змісту системи освіти.

В розділі 3.4. Забезпечення національного виховання, розвитку і соціалізації дітей та молоді зазначено, що ядром державної гуманітарної політики щодо національного виховання має бути забезпечення громадянського, патріотичного, морального, трудового виховання, формування здорового способу життя, соціальної активності, відповідальності та толерантності. Реалізація цих завдань передбачає: посилення впливу літератури та мистецтва на виховання і розвиток дітей та молоді; посилення взаємодії органів управління освітою і навчальних закладів із засобами масової інформації у справі виховання і розвитку підростаючого покоління, недопущення шкідливого інформаційно-психологічного впливу засобів медіаіндустрії на дітей та ін. [65].

Закон України «Про дошкільну освіту» визначає правові, організаційні та фінансові засади функціонування і розвитку системи дошкільної освіти, яка забезпечує розвиток, виховання і навчання дитини, ґрунтується на поєднанні сімейного та суспільного виховання, досягненнях вітчизняної науки, надбаннях світового педагогічного досвіду, сприяє формуванню цінностей демократичного правового суспільства в Україні. В ст. 4 зазначено, що дошкільна освіта - це цілісний процес, який спрямований на формування у дитини дошкільного віку моральних норм, набуття нею життєвого соціального досвіду. Ст. 7 розкриває завдання дошкільної освіти, які полягають у вихованні у дітей любові до України, шанобливого ставлення до родини, поваги до народних традицій і звичаїв, державної мови, регіональних мов або мов меншин та рідної мови, національних цінностей Українського народу, а також цінностей інших націй і народів, свідомого ставлення до себе, оточення та довкілля [19].

Базовий компонент дошкільної освіти державний стандарт, що містить норми і положення, які визначають державні вимоги до рівня розвиненості та вихованості дитини дошкільного віку, а також умови, за яких вони можуть бути досягнуті. БКДО представляє моральне виховання в змістовій лінії «Дитина в соціумі». Він передбачає формування у дітей навичок соціально визнаної поведінки, вміння орієнтуватись у світі людських взаємин, готовності співпереживати та співчувати іншим. Завдяки спілкуванню з дорослими, як носіями суспільно-історичного досвіду людства, в дитини з'являються інтерес та вміння розуміти інших, долучатися до спільної діяльності з однолітками та дорослими, об'єднувати з ними свої зусилля для досягнення спільного результату, оцінювати власні можливості, поважати бажання та інтереси інших людей. Взаємодія з іншими людьми є своєрідним видом входження дитини в людський соціум, що вимагає уміння узгоджувати свої інтереси, бажання, дії з іншими членами суспільства [5].

На сьогодні Базовий компонент дошкільної освіти обслуговується за варіативним принципом. Саме тому, ми проаналізували низку найновіших редакцій програм, затверджених МОН України, а саме: «Українське дошкілля», «Дитина в дошкільні роки», «Впевнений старт», «Соняшник», «Оберіг», «Я у світі». Проаналізуємо їх з метою виявлення в них місця морально-духовного виховання, художньої літератури, зокрема авторської казки, як засобу морально-духовного виховання дітей дошкільного віку загалом і за групами.

У програмі розвитку дитини дошкільного віку «Українське дошкілля» завдання морально-духовного виховання дошкільників представлені в розділі «Соціально-моральний розвиток». В ньому викладені завдання, зміст роботи з виховання в дітей гуманних почуттів і доброзичливих взаємин, основ колективізму; конкретизовано зміст знань про норми моралі в суспільстві, що необхідні для формування основ моральних якостей; дотримано принцип наступності в усіх аспектах морального виховання між віковими групами. В програму введено напрям роботи «Духовне виховання». Особливу увагу приділено вихованню культури поведінки дітей. В ранньому віці завданнями соціально-морального розвитку дітей є: формувати елементарні уявлень про те, що таке добре і що таке погано; прищеплювати почуття шанобливого ставлення до членів сім'ї, родини; виховувати слухняність, почуття симпатії до ровесників, любов і співчуття до всього живого; вчити чемно поводитися у громадських місцях [8; 22]. В молодшому дошкільному віці духовне виховання дітей полягає у створенні сприятливих умов для формування моральної свідомості (знань, моральних норм, моральних почуттів, зародження свідомості), моральної поведінки (вміння керуватися у своїй поведінці моральними нормами, ініціювати допомогу, співчуття й радіти успіху, робити комусь приємно, відчувати від цього задоволення) [8; 68]. В середньому дошкільному віці морально-духовне виховання здійснюється шляхом реалізації наступних освітніх завдань: формувати моральну позицію дитини, ціннісні орієнтири, інтереси та потреби; виховувати позитивні почуття до рідних, повагу до старших; формувати співчутливе ставлення до дітей з особливими потребами; вчити проявляти турботу та любов до приручених тварин; виховувати вміння проявляти турботу про молодших дітей [8; 123 - 124]. Старший дошкільний вік характеризується виникненням «внутрішньої моральної інтуїції» - прагнення поводитися згідно з моральними нормами не тому, що цього вимагають дорослі, а тому, що це приємно для себе й для інших. Пріоритетними завданнями соціально-морального розвитку в цьому віці є: збагачення знань дітей про пріоритети загальнолюдських цінностей: справедливість, чесність, доброту, повагу тощо; розширення уявлення дошкільника про авторитет та людські чесноти; вчити розуміти інших та рахуватися з чужою думкою; сприяти засвоєнню уявлень про духовний ідеал людини; вчити адекватно реагувати на асоціальні вчинки, розв'язувати спірні питання, бути справедливим, совісним, відповідальним [8; 190].

Засобами морально-духовного виховання дошкільників в програмі «Українське дошкілля» є використання художньо-естетичних засобів. Лінія розвитку представлена у розділі «Художньо-естетичний розвиток» такими видами роботи: читання і розповідання художніх творів, інсценування та драматизація за змістом художньої літератури та ін. використовуючи такий великий спектр роботи з дітьми, вихователь має змогу збагачувати духовний світ дитини, розвивати уяву, почуття. До переліку художніх творів уведені твори авторів Західного регіону (І. Калинець, І. Радковець, І. Франко, М. Людкевич, М. Хоросницька, Марійка Підгірянка, Олена Пчілка, П. Радковець,та ін.) [8; 9].

Програма «Дитина в дошкільні роки» зорієнтована на цінності та інтереси дитини, врахування вікових можливостей, на збереження дитячої субкультури, на збагачення, ампліфікацію дитячого розвитку, взаємозв'язок усіх сторін життя малюка.

У зміст програми «Дитина в дошкільні роки» вміщено підрозділ «Розвиток духовного потенціалу дитини». В ньому зазначається, що духовний потенціал є інтеґральним утворенням, що в унікальній та неповторній комбінації поєднує можливе й дійсне, свідоме й несвідоме, суще й належне; взаємопов'язує здібності й здатності особистості до прийняття, переживання й творчого втілення у всіх сферах життєдіяльності базових загальнолюдських цінностей та індивідуальних ціннісних новоутворень кожної дитини [47; 11].

Програма розвитку дітей старшого дошкільного віку «Впевнений старт» відображає запити практиків та, з урахуванням кращих на даний період теоретичних і методичних рекомендацій, пропонує орієнтири змістового наповнення освітньої роботи з дітьми, націлює педагогів і батьків на особистісний розвиток дітей за основними напрямами та робить окремий акцент на ігровій діяльності - провідному виді діяльності для всього дошкільного дитинства, незамінному засобі розвитку дітей. Завдання морально-духовного виховання дошкільників представлені у розділі «Пізнавальний розвиток» в напрямі виховання «У світі людей». До них належать: закріплювати і збагачувати уявлення дитини про соціальне середовище: сім'ю, родину, рід, дитячий садок, школу, місто, село, країну; розвивати відчуття приналежності до місця народження та проживання (малої Батьківщини - назва селища, міста, мікрорайону); виховувати громадянські почуття та інтерес до сучасних подій у країні; вчити любити та шанувати сімейні свята, брати активну участь у їх творенні, дотримуватися сімейних традицій, зміцнювати їх, шанувати пам'ять роду; формувати уявлення про інші нації та народи (2-3 країни); вчити прихильно ставитися до людей інших національностей; виховувати миролюбність та ін. [47; 20].

У комплексній програмі розвитку, навчання і виховання дітей раннього віку «Соняшник» морально-духовне виховання дошкільників представлене в розділі 2 «Розвиток і виховання душі та серця». Розділ включає в себе підрозділи, а саме: «Люби ближнього свого, як самого себе», «Шануй батька і матір, і буде тобі добре на землі», «Патріотичне виховання», «Моральне виховання» та ін. В віці від 0 до 1 року (Немовлятко) моральне виховання передбачає ввічливе спілкування, подяка після прийому їжі, за подарунки тощо (наприклад, кивання голівкою). Формування елементарного почуття жалю і співчуття (пожаліти лялю, що впала; бабусю, яка хвора). Навчання дітей розрізняти, що таке добре і що погано [24; 26]. У віці від 1-го року до 2-х (Малятко) років моральне виховання відбувається шляхом розвитку елементарних навичок етичного спілкування (вітання, прощання, подяка після прийому їжі, за подарунки тощо). Заохочення до проявів доброзичливості у взаєминах з довколишніми. Виховання таких гуманних почуттів, як доброта, чуйність, товариськість, співчуття [24; 41]. В період від 2-х років до 3- років (Мовленятко) відбувається виховання таких гуманних почутті, як доброта. Чуйність, товариськість, співчуття, милосердя; розвиток здатності висловлювати задоволення з приводу власних успіхів, щиро радіти успіхам своїх однолітків [24; 63].

У програмі розвитку дітей дошкільного віку «Я у Світі» морально-духовне виховання здійснюється шляхом реалізації наступних завдань: розширювати уявлення дітей про сім'ю як об'єднання людей, що живуть разом, люблять, турбуються, підтримують, захищають одне одного; вчити налагоджувати контакти з однолітками та дорослими; плекати в дитини прихильне ставлення до всіх членів родини, вдячність та повагу до них; виховувати вміння визнавати свої помилки, брати до уваги чесноти та досягнення іншого; формувати співчуття до дітей, які залишилася поза дитячим товариством; виховувати доброзичливість, вправляти в умінні приємно спілкуватися: вітатися, привітно звертатися, виявляти прихильне ставлення та увагу; виховувати доброзичливість, співчуття. Засобами морально-духовного виховання є використання художньої літератури. Після прочитання дорослим літературних творів дитина намагається відтворити слова улюблених персонажів. Вона імітує звучання їхнього голосу (силу, тембр, інтонацію), їхні дії (бігає, ловить, шукає, ховається тощо), характер ставлення (доброзичливе, турботливе, співчутливе, негативне). Серед цих програм навчання та виховання дітей дошкільного віку, найбільш повно завдання духовно-морального розвитку висвітлені у програмі «Українське дошкілля». Отже, визначимо феномен «морально-духовне виховання» як процес накопичення високих морально-духовних почуттів, досвіду моральної поведінки, духовного досвіду, який формується передусім на основі знань про моральні і духовні цінності, які надалі усвідомлюються і перетворюються у власні переконання, стають мотивами і стимулами до життя за законами мудрості, добра, і краси. Морально-духовне виховання дітей дошкільного віку має спрямовуватись на зміцнення авторитету загальнолюдських і національних духовних цінностей, формування громадянської і національної ідентичності, забезпечення світоглядних запитів дітей, вільне і добровільне прилучення до культури традиційних конфесій. Морально-духовне виховання сучасних дошкільників, на нашу думку, це по суті спрямування дітей на дотримання заповідей Божих, яке дозволить їм і тепер, і в дорослому житті жити світло, щасливо, з чистою совістю. Духовно-моральне виховання - одна з найактуальніших і найскладніших проблем, яка повинна вирішуватися сьогодні усіма, хто має відношення до дітей. Те, що ми закладемо в душу дитини зараз, проявиться пізніше, стане його і нашим життям. Сьогодні ми говоримо про необхідність відродження в суспільстві духовності та культури, що безпосередньо пов'язано з розвитком і вихованням дитини до школи.

Висновки до розділу 1

Моральне виховання з перших років життя дитини спрямоване на формування її моральної позиції, ціннісних орієнтирів, інтересів і потреб. Адже на цьому етапі закладаються основи морального розвитку особистості, розвиваються уявлення, почуття, звички, які спрямовують подальше її вдосконалення. Особливо значні зміни відбуваються у мотиваційній сфері дитини-дошкільника, що виявляються у розвитку моральних мотивів поведінки, а на етапі старшого дошкільного віку вони набувають супідрядності підпорядкованості певній меті. У дошкільному віці рушійною силою поведінки дитини є моральні почуття, які виражають бажання та емоційні стани, забарвлюють психічні процеси.

Багато видатних педагогів досліджували сутність морального виховання дошкільників. В Україні плідно працювала над проблемами морального виховання дітей дошкільного віку Л. Артемова, яка керувала створення програм виховання і навчання дітей у дошкільних закладах.

Завдяки зусиллям український психологів багато зроблено щодо пізнання особливостей особистісного режиму дошкільника (О. Кононко), формування вольових якостей (В. Котирло), виховання гуманних почуттів і взаємин у дітей (С. Кулачківська, С. Ладивір, Ю. Приходько).

Центр морального виховання дитина. Реалізувати всі закономірності морального виховання можна лише застосовуючи їх на основі вивчення рівня моральної вихованості кожної дитини. Для цього потрібно виявити переважну спрямованість мотивів її вчинків, у яких висловлене ставлення до дорослих, до навколишнього, до самої себе. Таку моральну сторону можна побачити, виділити у будь-якій діяльності дитини. Педагоги, які прагнуть побачити і проаналізувати переважно погані вчинки дитини, щоб у майбутньому попередити їх повторення, проте не встигають за моральним розвитком дитини. У старшому дошкільному віці моральні почуття і знання зливаються більш тісно і пов'язуються з почуттям обов'язку. Дитина цього віку здатна усвідомлювати моральну суть своєї поведінки. Виникають внутрішні моральні інстанції, коли дитина прагне до поведінки згідно з моральними нормами не тому, що цього вимагають дорослі (батьки, вихователі), а тому, що це приємно для навколишніх і для себе.

В межах морального виховання стає доцільним формування духовних цінностей у дітей дошкільного віку. Духовні цінності специфічний вид цінностей, які максимально ідентичні сутнісним силам людини і сприяють її оптимальній самореалізації. Вони є основою гуманізації суспільних відносин, утвердження людини вищою цінністю в ієрархії цінностей. Отже, моральне виховання дітей дошкільного віку це процес цілеспрямованого формування особистості дитини. Знання основних особливостей морального розвитку дітей допомагає вірно організувати процес морального виховання, спрямувати його на досягнення цієї мети.



РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЯ ВИХОВНОЇ РОБОТИ ЗАСОБАМИ КАЗКИ

2.1 Казка як жанр і функціональний вид літератури для дітей дошкільного віку

Казка як своєрідний жанр народної та літературної творчості посідає значне місце у фольклорі всіх країн світу. Як зазначив В. Гнатюк «казки належать до найдавніших витворів людського духу і сягають у глибину таких далеких від нас часів, якої не досягає жодна людська історія» [14].

Казка - невід'ємна складова народної педагогіки. «Казка, гра, фантазія, - пише В. Сухомлинський, - животворне джерело дитячого мислення, благородних почуттів і прагнень… Через казкові образи в свідомість дітей входить слово з його найтоншими відтінками… Під впливом почуттів, що породжені казковими образами, дитина вчиться мислити словами. Діти знаходять велике задоволення у тому, що їхня думка живе у світі казкових образів, в них - перший крок від яскравого, живого, конкретного до абстрактного» [60].

Казка - це вид художньої прози, що походить від народних переказів, порівняно коротка розповідь про фантастичні події та персонажі, такі, як феї, гноми, велетні тощо. Один з основних жанрів народної творчості, епічний, переважно прозаїчний твір чарівного, авантюрного чи побутового характеру усного походження з настановою на вигадку [29].

Казка - це, - як стверджує М. Кучинський - «епічні оповідання героїко-фантастичного, алегоричного або соціально-побутового характеру із своєрідною системою художніх засобів, підпорядкованих героїзації позитивних або сатиричному викриттю негативних образів, часто гротескному зображенню їх взаємодій» [31].

Як зауважує Н. Сивачук «казка - поняття видове, оскільки об'єднує декілька жанрів: про тварин, чарівні і побутові, між якими часом важко провести чітку межу, оскільки їх сюжети здатні змінювати свою жанрову залежність» [57].

Загальновідомо, що казка є найулюбленішим жанром читання дошкільників. На думку видатного українського педагога і казкаря В. Сухомлинського, казка - активне естетичне мистецтво, яке захоплює усі сфери духовного життя дитини: розум, почуття, уяву, волю. Казка оволодіває почуттями дітей, тому що через неї вони пізнають світ не тільки розумом, але й серцем [60].

Казкові колізії, які легко сприймаються дітьми і усвідомлюються ними є справжньою школою збагачення духовного досвіду і моральності, яка навчає розрізняти хороше і погане, виховує віру в добрі вчинки. Працюючи з казкою, необхідно разом з дітьми добиратися до її сокровенного морально-духовного сенсу.

Казки бувають не лише народні, а й літературні. Народна казка - творчість народу, а літературна казка - плід авторського генія.

Поєднання в літературній казці казкового і чарівного, реального і буденного робить її двоплановою: однаково цікавою і дітям, і дорослим. Дитину приваблюють неймовірність казкових подій, чарівність вимислу, перемога добра над злом, швидка зміна подій.

Літературна казка - цілий напрям у художній літературі, це авторський художній твір, прозовий або віршовий, заснований або на фольклорних джерелах, або цілком оригінальний; твір переважно фантастичний, чародійний, у якому змальовуються неймовірні пригоди вигаданих або традиційних казкових героїв. Фундаментом їй послужила народна казка, яка стала відомою завдяки записам вчених-фольклористів [29].

Можна сміливо говорити про те, що казкам належить велика роль у розвитку особистості дитини. У кожній казці є мораль, яка необхідна дитині, адже вона має визначити своє місце в житті, засвоїти морально-етичні норми поведінки в суспільстві.

Передові російські педагоги завжди були високої думки про виховне і освітнє значення казок і вказували на необхідність їх широкого використання у педагогічній теорії. Великий російський педагог К. Ушинський був про казки настільки високої думки, що включив їх в свою педагогічну систему. Причину успіху казок у дітей Ушинський бачив в тому, що простота і безпосередність народної творчості відповідають таким же властивостям дитячої психології.

Казка, також як і інші твори усної народної творчості, відкриває і пояснює дитині життя суспільства і природи, світ людських почуттів і взаємовідносин. Вона розвиває мислення і уяву дитини, збагачує її емоції, дає прекрасні зразки рідної мови.

Величезне її виховне, пізнавальне та естетичне значення, так як, розширюючи знання дитини про навколишній світ, вона впливає на її особистість, розвиває уміння тонко відчувати форму і ритм мови.

Казки виконують низку розвиваючих функцій. Ці функції у розвитку дітей широкі і невіддільні одне від одного.

Л. Короткова вважає, що «лише умовно їх можна розділити на пізнавально-моральну і естетичну». До пізнавально-моральної функції вона відносить розвиток і активізацію уяви, образного мислення, розширення уявлень про світ, освоєння моделей людської поведінки, формування емоційно-ціннісних установок по відношенню до різних аспектів дійсності. До естетичної функції М. Короткова відносить прилучення до словесного мистецтва як такого в його різних формах і розвиток хорошої розмовної мови.

Ю. Лебедєва виділяє шість основних функцій казок:

* функцію соціалізації;

* креативну функцію;

* голографічну функцію;

* розвивально-терапевтичну функцію;

* культурно-етнічну функцію;

* лексико-образну функцію.

Функція соціалізації полягає в залученні нових поколінь до загальнолюдського та етичного досвіду. У даному випадку казка приходить на допомогу людині і розширює межі її індивідуального життєвого досвіду.

Креативна функція - це здатність виявляти, формувати, розвивати і реалізовувати творчий потенціал особистості, її образне і абстрактне мислення

Голографічна функція проявляється у трьох формах:

1. здатність представляти світобудову в її тривимірному просторовому і часовому вимірах;

2. потенційна здатність актуалізувати всі органи чуття людини і бути основою для створення всіх видів, жанрів естетичної творчості;

3. здатність у малому представляти велике.

Розвивально-терапевтична функція казки представлена в активному впливі на емоційно-образний потенціал особистості і сприяє збереженню і розвитку індивідуального здоров'я.