Виховання гуманних почуттів у дітей старшого дошкільного віку

89

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

«Виховання гуманних почуттів у дітей старшого дошкільного віку»

Розділ І. Виховання гуманних почуттів у дітей старшого дошкільного віку як психолого-педагогічна проблема

1.1 Проблема виховання гуманних почуттів у старших дошкільників в психолог-педагогічній теорії

1.2 Зміст виховання гуманних почуттів у дітей старшого дошкільного віку

1.3 Педагогічні шляхи виховання гуманних почуттів у старших дошкільників

Розділ ІІ. Експериментальне вивчення проблеми виховання гуманних почуттів у дітей старшого дошкільного віку в умовах ДНЗ

2.1 Визначення рівня сформованості гуманних почуттів у дітей старшого дошкільного віку

2.2 Добір та апробація педагогічних шляхів виховання гуманних почуттів у старших дошкільників

2.3 Аналіз результатів експериментального дослідження та розробка практичних рекомендацій з виховання гуманних почуттів у дітей старшого дошкільного віку

На фоні суспільно-економічних перетворень, що відбуваються в сучасному українському суспільстві, яскраво висвітлилися проблеми морального виховання дітей і підлітків.

Згідно тлумачного словника української мови, моральне виховання полягає у цілеспрямованому формуванні моральної свідомості, розвитку морального почуття й формуванні звичок та навичок моральної поведінки людини відповідно до певної ідеології. Мораль - одна з форм суспільної свідомості, система поглядів і уявлень, норм і оцінок, що регулюють поведінку людей [5, c.14].

Від аморальності в суспільстві потерпають усі. Формування морального обличчя нації - це невідкладна національно-гуманітарна проблема, яка потребує об'єднання зусиль науковців, педагогів-практиків, батьків, державних структур та громадських об'єднань.

Моральність нації - основа духовної стійкості та спадкоємності її історичного буття. Грандіозні соціальні катастрофи ХХ ст. призвели до глибокого духовного спустошення і моральної дезорієнтації українського суспільства. За цих умов цінності моралі з новою силою доводять свою життєвість та велике значення для виховання гармонійної особистості та виживання нації. Водночас різке прискорення темпів розвитку цивілізації на початку третього тисячоліття потребує пошуку таких нових методів і форм виховання, які б повною мірою враховували турботи й запити нашого сучасника, відповідали його духовним можливостям і сподіванням [25, с. 14].

Традиції морального виховання на засадах гуманізму здавна відомі українській педагогіці. Їхні витоки - в давньоруських літописах Київської Русі та Галицько-Волинського князівства, у філософсько-педагогічних концепціях Г. Сковороди, в кращих працях І. Вишенського, П. Могили, Ф. Прокоповича, М. Максимовича, М. Костомарова, Т. Шевченка, К. Ушинського, О. Потебні, Б. Грінченка, І. Огієнка, Г. Ващенка, А. Макаренка, В. Сухомлинського, С. Русової та ін. Фундаментальні ідеї морального розвитку особистості висувалися Л. Виготським, А. Макаренком, Ж. Піаже, Г. Песталоцці, Ж.-Ж. Руссо, В. Сухомлинським.

Важливий вклад у розвиток теоретичних і прикладних проблем формування моральної свідомості, зокрема її ціннісної, емоційної сфер, внесли праці Л. Артемової, І. Беха, Л. Божович, М. Боришевського, О. Кононко, Н. Монахова, Л. Рувинського, О. Сухомлинської та ін.

Питання моральної поведінки як практичної сторони моральної свідомості вивчали І. Каїров, В. Оржеховська, Т. Поніманська, Я. Регіковський, Є. Субботський.

Широко відомі праці В. Котирло, С. Ладивір, Ю. Приходько з питань виховання у дітей дошкільного віку гуманних почуттів до однолітків та дорослих.

Безперечно, найвищою цінністю на землі є не просто розумна, а в першу чергу вихована людина. Саме тому одним із найголовніших людинотворчих засобів є виховання. Компетентна, самостійна, відповідальна, з чіткими громадянськими позиціями особистість (вихована людина) сторицею поверне те, що було затрачено на її виховання і навчання. Недаремно японці стверджують, що безпрограшний бізнес - це вкладання коштів у розвиток власних дітей. Тому споконвічно через такі інститути як сім'я, культурні та освітні структури, громадські об'єднання тощо, суспільство прагнуло створити належні умови для морального розвитку підростаючого покоління, його гуманістичної спрямованості [6, с. 4].

Гуманність - моральна норма людського суспільства, яка поєднує у собі вимогу поваги й любові до людини, взаємодопомоги і взаємопідтримки в колективній діяльності, повсякденному спілкуванні, в усьому укладі життя [7, с. 4]. Гуманність найчастіше розглядається як психологічне поняття, в якому відбивається одна з найважливіших рис спрямованості особистості.

Гуманістичний світогляд як узагальнююча система поглядів, переконань будується навколо одного центру - людини. Якщо гуманізм - це система певних поглядів на світ, то власне людина є системоутворюючим фактором, ядром гуманістичного світогляду. При цьому його відношення включає не тільки оцінку світу, але й оцінку свого місця в навколишній дійсності. Отже, в гуманістичному світогляді якраз знаходять своє вираження багатогранне відношення до людини, до суспільства, до духовних цінностей, до діяльності, тобто по суті до всього світу в цілому.

В психологічному словнику поняття “гуманність” визначається як “обумовлена моральними нормами і цінностями система установок особи на соціальні об'єкти (людину, групу, живі істоти), яка представлена в свідомості переживаннями, співстражданням, співрадістю… й реалізується в спілкуванні, діяльності в аспектах сприяння співучасті, допомоги” [44, с.30].

Отже, гуманність - це якість особистості, яка представляє собою сукупність її морально-психологічних властивостей, що виражають усвідомлене співпереживаюче ставлення до людини як до найбільшої цінності.

Дитина як особистість починає формуватися саме в дошкільному віці. Визначальне місце у вихованні особистості дитини займає проблема формування гуманних почуттів. Формування їх починається з найперших контактів дитини з оточуючими в сумісній діяльності, у спілкуванні. В свою чергу, моральна вихованість обов'язково спирається на здатність людини до співпереживання, співчуття і співдії іншій людині. Виховання останнього є об'єктом педагогічного впливу [7, с.6].

Зважаючи на актуальність проблеми виховання гуманних почуттів у дошкільників нами й було обрано тему експериментально-педагогічного дослідження.

Розділ І. Виховання гуманних почуттів у дітей старшого дошкільного віку як психолого-педагогічна проблема

1.1 Проблема виховання гуманних почуттів у старших дошкільників в психолого-педагогічній теорії

Українська традиційна педагогічна культура сильна своєю національною єдністю, самобутністю, глибокодумністю, багатством розмаїття місцевих барв та відтінків. Вже в трипільську добу (III - IV тис. до н.е.) люди, які проживали на теренах сучасної України, мали уявлення про добро і зло, обов'язок і відповідальність тощо.

Згодом концентрація релігійно-магічних функцій, що регулювали моральне життя первісного українського суспільства поступається раціонально-світським регуляторам людської поведінки: спочатку звичаєвому праву, а згодом - власне праву. Поряд із правом виділяється, набуває специфічних рис і загальнолюдська мораль.

В стародавній картині світу, яку ми бачимо через міф, переказ, легенду, літопис відсутні етично нейтральні сили та явища. Під впливом віри, міфології, фольклору в процесі праці, спілкування відбувалося нагромадження елементів, ознак, котрі згодом утворили феномен давньоукраїнської моралі: піклування про літніх людей, дітей, жінок, культуру людських стосунків, усталену систему морального виховання, дотримання дисципліни праці, звичаєве право. Високоморальними думками, піднесеними почуттями сповнені давньоукраїнські літературні пам'ятки [42, с.9].

Про розвиток педагогічної думки Київської Русі свідчать різноманітні джерела, що дійшли до нас. Чи не найвагоміше серед них «Повчання дітям» Володимира Мономаха. Це перший в середньовічній Європі педагогічний твір, в якому було обґрунтовано необхідність переходу від релігійно-аскетичного виховання до виховання, пов'язаного з практичними потребами людини, вказано на зв'язок освіти з потребами життя та діяльності особистості. Мономах вважав, що основою всіх успіхів є праця, а тому треба виховувати не повчаннями, а добрими справами. У творі порушуються важливі питання морального виховання людини як соціально активної особистості .

Яскравою сторінкою в розвитку українського шкільництва й педагогіки є період козаччини. Система козацького виховання передбачала такі ступені: дошкільне родинне виховання, родинно-шкільне виховання і підвищена освіта. Дошкільне родинне виховання базувалося на культі матері і батька, бабусі та дідуся, роду і народу. Сімейні виховні традиції знаходили своє продовження у дошкільній практиці .

Важливого значення формуванню гуманних почуттів надавав Прокопович Феофан (1681 - 1736) - український і російський церковний та громадський діяч, просвітитель. В 1721р. Ним було організовано школу, в якій застосовувалися передові на той час методи виховання. Педагогічні ідеї Прокоповича викладено в «Духовному регламенті». Він вважав, що розповідаючи про будь-який предмет, учитель передусім має впливати на почуття своїх слухачів.

Проблеми морального життя людини перебували в полі зору професорів Києво-Могилянської академії. З'ясовуючи суть блага та сенсу людського буття, вони розглядають його у двох аспектах: фізичному і моральному. Моральними є внутрішні блага, серед яких не лише духовні чесноти, а й інші (здоров'я, сила, наполегливість тощо), якщо вони творяться в ім'я добра та є моральними. Їхні погляди визначались наступним чином: «Якщо благо бажане для тебе, корисне іншим, воно є істинним, а значить - моральним» [6с.6].

Український філософ Сковорода Григорій (1722 -1794) вважав, що формування моральної свідомості індивіда - найважливіше завдання всіх і кожного. Найкраща людська риса на думку філософа - доброта, а її вияв - доброчинність. Добро властиве кожному від природи і є найдоступнішим, як вода і повітря. Г. Сковорода мріяв про вільну духовну людину, в якій гармонійно поєднано матеріальне і духовне, яка живе в гармонії з природою, власною совістю і Богом. Він створив етичний ідеал гуманної, вільної, незалежної людини з високим почуттям обов'язку, котра володіє скарбом “спокою нерушеного”, “здоров'я міцого”, “серцем незламним”, “зрівноваженим духом”, “мудрою розсудливістю”, “веселістю ясною”, “дружбою, що цінніша за все” [6, с.6].

Вихідним і визначальним в системі педагогічних поглядів Г. Сковороди є ідеї демократизму, гуманізму, народності. Ідеал людяності - мета всього його життя й мета виховання. Особливу роль у всебічному розвитку особистості він відводив формуванню її моральних якостей, зокрема таких, як людяність, дружба, правдивість, чесність, скромність, сила волі, почуття людської гідності. Визначальним у моральному вихованні, на його думку, є формування звичок високоморальної поведінки, бо звичка “не в знании живёт, но в делании”. Результатом морального виховання є особистість, котра прагне стати кращою. Виходячи з цих положень, Г. Сковорода звертає також особливу увагу на виняткове значення поваги і любові до дітей, гуманного ставлення до них з боку батьків, старших, вчителів. Моральне виховання має спиратися на відзначення подяки. У подяці заховалося всяке благо, як вогонь і світло причаїлося в кремені. З невдячності - смуток, неувага і жадоба, з жадоби - заздрість, а із заздрощів - лестощі, розкрадання, кровопролиття і всяка прірва беззаконня .

Т. Г. Шевченко (1814 - 1861) - великий український поет, мислитель. У своїх творах виклав глибокі думки про виховання, яке повинно виробляти громадянські переконання, відданість народові, нетерпимість до неправди, егоїзму. На думку поета сімейне виховання слід доповнювати суспільним, яке допомагає дитині знайомитися з навколишнім світом, спілкуватися з людьми. З творів Т. Г. Шевченка постає духовний ідеал - людина з багатогранними знаннями і високими моральними якостями . Проаналізувавши витоки української педагогічної думки в розрізі філософського вчення про гуманізм, мораль, моральну свідомість та моральне виховання, бачимо, що філософія акумулювала знання про моральне в людському бутті. В її надрах сформувалися українська етика, педагогіка, а згодом і психологія. Розвиток цих наук був невіддільним від вивчення свідомості людини та її вияву в сфері морального .

Ще один вітчизняний педагог Ушинський К. Д. (1823 - 1871) вважав, що моральне виховання дитини слід починати з найменшого віку і здійснювати постійно і систематично. Воно має бути спрямоване на формування у дітей кращих моральних рис і почуттів, зокрема, гуманізму, чесності й правдивості, почуття обов'язку, відповідальності та ін. Головними методами й засобами морального виховання є переконання, заохочення, покарання (але в жодному разі не тілесні), власний приклад вчителя, а також батьків і старших, правильний режим дня тощо. К. Ушинський визначав вихователя як головну постать у виховному процесі.

Творча спадщина педагога Софії Русової про духовний розвиток дітей дошкільного віку особливо наголошує на великому значенні релігії у становленні особистості. Софія Федорівна писала про необхідність “з дитини, якою вона є з природи, витворити різними засобами, що педагогічно нам слугують, людину в найкращому значенні цього слова, розвиваючи до максимуму всі позитивні здібності дитини і зводячи до мінімуму сві її негативні нахили”. Тому й мета нинішньої дошкільної освіти - розвиток світогляду кожної дитини, ціннісного ставлення до зовнішнього й внутрішнього світу, самовизначення й духовний розвиток [24, с.8].

В особі малої дитини Софія Русова поважала людину, хай ще недосвідчену, але повноцінну душею. Дитина здатна досягти високого духовного розвитку значно раніше, ніж дехто може собі уявити. Видатного педагога найбільше приваблювала чистота внутрішнього світу юної душі, ще не зіпсованої життям. Саме особистісний підхід до вищого духовного світу дитини проголошували Каменський Я. А., Шевченко Т. Г., Леся Українка, І. Франко, Ф. Фребель та багато інших мислителів.

Сьогодні кращі вітчизняні педагоги відчувають велику відповідальність за рівень людського в людині, за її духовність, адже в тому й полягає сенс гуманізації освіти. Багато хто з науковців та практиків переконаний в тому, що нашим дітям, з метою виховання у них гуманних почуттів, конче потрібно повернути основи християнської моралі й духовності. Ще відомий Шевченків “Буквар” для українських дітей містив молитви й євангельські тексти. Великий Кобзар був переконаний, що найпершою абеткою для малечі мав бути голос Божий.

Велику увагу розробці питань морального виховання приділяв А.C. Макаренко. Педагог, письменник, він створив наукову методику виховної роботи з дитячим колективом. В часи найбільш важких випробувань він вірив в торжество ідей гуманізму, мужньо взявши на себе відповідальність за виховання нової людини. Він наголошував, що “виховання - процес соціальний в найбільш повному змісті. Зі всім світом навколишньої дійсності дитина входить в безмежне число відношень, кожне з яких розвивається, переплітаючись з іншими відносинами, ускладнюється фізичним і моральним зростанням самої дитини”[21, с.9].

А. С. Макаренко надавав великого значення впливу колективу на формування морально-стійкої людини і підкреслював, що дитина не може жити ізольовано, що у деяких дітей раніше, в інших пізніше перевага гри на самоті починає переростати в інтерес до товаришів, до групової гри; і треба допомогти дитині з найбільшою вигодою здійснити цей досить важкий перехід [21, с.9].

Важливий внесок Сухомлинського Василя Олександровича (1918 - 1970), засновника гуманістичної новаторської педагогіки, видатного українського педагога. Його педагогічна концепція високогуманна і демократична, органічно поєднує класичну і народну педагогіку. Його праці знайшли визнання в цілому світі. Головною метою, якої має прагнути виховання, є всебічний розвиток особистості, вважав він. Важливим аспектом педагогічної спадщини В. О. Сухомлинського є її гуманізм. Виховання гуманних почуттів і людяності повинно, на думку педагога, стати одним із провідних завдань діяльності школи і вчителя. Вони мають виявлятися в таких якостях і рисах особистості, як талант доброти, потреба в служінні людям - радість самовіддачі.

Розв'язанням проблеми виховання гуманних почуттів на сучасному етапі опікується численна когорта українських науковців. Однак в основі сучасної наукової теорії не лише вчення відомих вітчизняних педагогів минулого, про яких йшлося вище, а й педагогічні здобутки епохи Відродження, коли було відновлено античний ідеал гармонійного розвитку особистості яскравими представниками педагогічної думки цього періоду є Руссо Жан-Жак (1712 - 1778), Песталоцці Йоганн Генріх (1746 - 1827). Останній основну роль відводив вихованню, яке повинно забезпечити гарну трудову підготовку й одночасно розвинути духовні сили. Основним завданням морального виховання він вважав розвиток у дітей високих моральних якостей, навичок і переконань [31,с.23].

Широко відомі праці Віри Кіндратівни Котирло, Світлани Олексіївни Ладивір, Юлії Олексіївни Приходько. В полі їх зору проблеми розвитку гуманних почуттів у дошкільників в процесі спілкування з вихователем, в сюжетно-рольовій грі. В тому числі вчені розглядали питання становлення у дітей гуманного ставлення до однолітків й членів родини, особливості гуманних проявів дітей дошкільного віку.

Сьогодні над проблемами морального виховання загалом, та виховання гуманізму і духовності, зокрема, працюють такі відомі українські вчені як І. Бех, Л. Артемова, Т. Поніманська, Г. Лаврентьєва.

В Україні в 2003 р. завершено роботу над “Державною базовою програмою розвитку особистості у дошкільному віці”. Зрозуміло, що в цьому документі є розділ про виховання моральності. О. Кононко, доктор психологічних наук, професор, наголошує, що програма - лише орієнтир, не зведення законів. Вона - низка доцільних пропозицій, які зорієнтовані на конкретного Петрика, Ганнусю, Тарасика, а не прописів, розрахованих на абстрактну середньостатистичну дитину. Як бачимо, кожен автор, кожна епоха суспільного розвитку приділяють проблемам виховання гуманності, гуманних почуттів, як основи її, надзвичайно велику увагу. А праці багатьох вітчизняних і зарубіжних вчених минулого і сучасності набули широкої популярності та визнання за межами своєї країни і стали надбанням світової педагогіки.

1.2 Зміст виховання гуманних почуттів у дітей старшого дошкільного віку

Психологія доводить, що наше “я” не є чимось відокремленим і незалежним, якоюсь автономною самодостатньою суттю. Людська індивідуальність не з'являється на світ готовою, а формується в процесі життя й діяльності з багатьох елементів, які вона засвоює із соціально-культурного середовища. Знайомлячись з казками, легендами, культурою, історичними фактами, дитина починає усвідомлювати свою причетність до історії свого народу, свого суспільства і в неї формується самосвідомість, моральні почуття, спосіб бачення світу, вона формується як особистість.

Особливе значення має засвоєння моральних норм та їх виконання.

Основне питання моралі - ставлення особи до суспільства, тому моральні норми мають форму вимог, які суспільство ставить до окремих людей. Моральні вимоги - це своєрідні накази суспільства своїм членам про те, як належить поводитись. Зміст моральних вимог у тому, щоб спонукати людей у поведінці керуватися загальними інтересами. Гарантується виконання вимог моралі сформованістю гуманних почуттів. [21, с.17 - 19].

Гуманні почуття і власне емоції як форма їх вираження виступають свого роду психологічним механізмом, за допомогою якого особистість поступово починає сприймати вимоги суспільства як свої власні. Оцінки, правила, дії стають для дитини значимими тоді, коли вони пережиті, емоційно забарвлені. Емоційна подача правила, емоційне ставлення дитини до нього сприяють його засвоєнню [18, с.7]. Вступаючи в життя, діти ознайомлюються з великою кількістю правил, які склалися у суспільстві, в тому числі написані закони гуманного ставлення до людей. У зв'язку з цим сукупність моральних норм, які регулюють суспільне життя та діяльність людей, мають забезпечити гармонійне поєднання особистих інтересів з суспільними.

Унікальність періоду дошкілля порівняно з подальшими віковими етапами становлення особистості полягає в тому, що він створює основи саме загального розвитку дитини. Формуються не лише ті якості, що взагалі характеризують поведінку дитини, її ставлення до довкілля, а й такі, що проектуються на майбутнє [15, с.8].

Особливо велике значення має питання виховання гуманних почуттів у дітей старшого дошкільного віку. Шести-семирічний вік є важливим етапом у житті дитини, бо вона готується до вступу в школу. В цей час у психічному розвитку дітей відбуваються великі зрушення, зокрема, в усвідомленні ними людських взаємин, розширюється сфера спілкування з дорослими і дітьми, формується уміння оцінювати свої вчинки [33, с.10].

Гуманні почуття шестирічної дитини можуть виявлятися в інтересі до життя іншої людини, у співчутті до її потреб, у захисті скривдженого від кривдника, в умінні поступатися своїми інтересами на користь іншого. У спілкуванні з дорослими, завдяки соціальному оточенню й навчанню формується особистість, здатна відчувати й емоційно виявляти свої почуття. Однак у більшої частини дітей безпосередні емоції легко витісняють знання про правильне й неправильне, про потрібне й заборонене [18, с.9].

Вчені й практики чітко відмічають в поведінці дітей невідповідність між правильним словесним відтворенням моральних уявлень і діями, вчинками. Ще до недавнього часу цей феномен пояснювався неспівпаданням розвитку уявлень й досвідом моральної поведінки дошкільників. Вважалося, що оптимізація виховних впливів, спрямована на організацію взаємовідносин дитини з оточуючими людьми, - надійний засіб “зближення” так званих реально діючих мотивів і тим самим формує моральну поведінку дітей.

Однак, як виявилося, навіть дотримання дітьми правил моральної поведінки не є гарантією сформованості у них гуманізму. Дії і вчинки їхні у взаєминах з однолітками нерідко позбавлені тієї чуттєвої основи, яка необхідна для співпереживання негараздів чи радощів товаришів. Спілкуванню ж дошкільника з дорослим взагалі властива однонаправленість емоційних проявів: дитина виступає не стільки суб'єктом емоційної співдії іншій людині, скільки об'єктом прикладання почуттів з боку дорослого, що не створює передумов для формування у неї гуманних почуттів [7, с.4 - 5].

Наявність гуманних почуттів - критерій морального розвитку особистості. В свою чергу, моральна вихованість неодмінно спирається на здатність людини до співпереживання, співчуття й співдії іншій людині.

Тут немов би перетинаються два впливи: інтимні переживання дитини і її моральні уявлення, що складаються під впливом соціальних вимог. Емоційна сфера не підлягає прямому педагогічному регламентуванню (хоча, природно, відчуває його вплив на собі), але моральний розвиток особистості є об'єктом педагогічного впливу [7, с.6]. Останній обов'язково включає виховання у дитини-дошкільника гуманних почуттів, а саме:

виховання співпереживання емоційним настроям (горю, невдачі, радості, успіху) інших людей (близьких дорослих, вихователів, однолітків);

виховання співчуття людям, у яких сталася неприємність;

виховання співдії іншій людині.

Виховання кожного з перерахованих гуманних почуттів не можна здійснювати ізольовано, усі вони перебувають у нерозривній єдності, є взаємообумовленими та розвиваються паралельно. Неможливо виховати у дитини здатність радіти за успіхи товариша, не сформувавши вміння висловлювати співчуття чужому горю. Відповідно співпереживання та співчуття не можуть виражатися ізольовано від акту допомоги, співдії іншій людині.

Важливою умовою спілкування і сумісного життя є вміння дітей уважно ставитись до бажань ровесників та дорослих, рахуватися з ними, погоджувати певним чином свою поведінку. Дітей треба вчити враховувати, наскільки конкретні обставини дозволять здійснювати їхні бажання [2, с. 6 - 7].

Дітям важко побачити важке положення однолітка, зрозуміти інтереси і бажання іншого. Уявлення про доброзичливу поведінку, отримані в попередніх групах, у старшому дошкільному віці закріплюються, ускладнюються й поповнюються новими:

Будь уважний до іншого:

перш, ніж щось робити, подивись - чи не заважаєш ти іншому;

про новачків і гостей слід піклуватися, аби їм було приємно: познайомитись, запропонувати цікаву іграшку, запросити до гри;

якщо товаришу дуже потрібна якась річ, а ти можеш без неї обійтись, запропонуй її сам;

товаришу слід приходити на допомогу.

Будь привітним:

грайся дружно, не наполягай тільки на своєму, приймай пропозиції інших, рахуйся з товаришами;

ніколи не ображай своїх товаришів (не кричи, не говори грубо, не вигадуй прізвиськ, не штовхай, не смійся над ними, якщо вони щось роблять не так);

не сварися з товаришем, намагайся вирішувати суперечки справедливо; цікавими іграшками слід ділитися, привабливі ролі у грі розподіляти по черзі;

завжди намагайся зробити іншому приємне (виготовити товаришу, котрий захворів, іграшку, саморобку, малюнок);

хлопчикам завжди слід бути уважними, чуйними й турботливими; пропускати дівчинку вперед, поступатися їй місцем, подавати пальто і т.д.

Прийди на допомогу:

якщо побачив, що хтось ображений, стурбований, плаче, підійди, розпитай, що сталося, і заспокой, втіш, допоможи, чим можеш;

якщо товариш не вміє робити те, що вмієш ти, покажи йому, розкажи, разом буде цікавіше;

товаришу необхідно співчувати (радіти його успіхам і перейматися невдачами) [18, с. 19 - 20].

Правила взаємовідносин передбачають враховувати бажання, інтереси, стани іншої людини, тобто орієнтуватися на іншого. Аби виховати гуманність, слід сформувати спрямованість на оточуючих людей, розвивати емоційне ставлення до них: співпереживання, співчуття, радість за успіхи іншого. Не менш важливо, аби правила були усвідомлені дітьми, торкнулися почуттів, були пережиті, тоді вони стають значимими для дитини, спонукають до моральних дій [18,с.10].

Формування гуманних почуттів починається з контактів дитини із іншими людьми - дорослими, однолітками, молодшими дітьми. У спільній діяльності і спілкуванні, якщо вони правильно побудовані, виникає спільність емоційних переживань, з'являється можливість збагачення почуттями іншого [7,с.4]. В дошкільному віці закладаються основи соціальної компетентності дитини: вміння орієнтуватися у світі людей (рідні, близькі, знайомі, незнайомі люди, люди різної статі, віку, роду занять та ін.), здатність розуміти іншого, його потреби, особливості поведінки, вміння поважати людей, допомагати їм, турбуватися про них, обирати відповідні ситуації спілкування та спільної діяльності. Дитина здатна відчувати своє місце в системі людських стосунків, а отже й адекватно поводитися. Йдеться про відкритість до світу людей як особистісну потребу, про володіння навичками соціальної поведінки, свідомого ставлення до себе як вільної самостійної особистості та до своїх обов'язків, що визначаються зв'язками з іншими людьми; про вміння співчувати та співрадіти, співпереживати, про бажання пізнавати людей, робити добрі вчинки [29, с.3].

Сучасний підхід до виховання полягає в можливості цілісного розвитку дитини у світі людей. Такий підхід відповідає сучасній меті виховання - створення сприятливих умов для розвитку особистості дитини, для її самореалізації. Дані положення, встановлення норм, які узгоджують інтереси дитини й потреби суспільства щодо розвитку особистості чітко визначено у Базовому компоненті дошкільної освіти в Україні. Пріоритетним тут є ціннісний, морально-соціальний розвиток особистості.

Зміст Базового компонента дошкільної освіти систематизовано за сферами життєдіяльності, кожна з яких містить ряд компетенцій дитини-старшого дошкільника, які цікавлять нас з огляду на тему педагогічного дослідження.

Виховання гуманних почуттів старшого дошкільника в контексті змістової лінії “Природа планети Земля” зорієнтоване на формування екологічно-доцільної поведінки .

Сфера “Культура” [5,с.9 - 12] вводить дитину у світ духовної діяльності людини.

Компетентність у мистецькій діяльності передбачає розвиток естетичної чутливості, емоційно-ціннісного ставлення до навколишнього, як базису виховання гуманних почуттів.

Однак особливої уваги в контексті нашого педагогічного дослідження вимагає зміст сфери “Люди”. Дана сфера життєдіяльності має на меті формування соціальних навичок поведінки, розвиток свідомого ставлення до себе як самостійної особистості, рівної з іншими людьми, як члена суспільства, що визначаються зв'язками з іншими, активного інтересу до людей, формування готовності сприймати соціальний досвід, виховувати співпереживання, співчуття, бажання пізнавати людей, робити добрі вчинки.

Компетентність у напрямі “Сім'я. Родина” передбачає комплекс знань дитини про особливості взаємин з членами родини [5,с.12 -13].

Компетентність дитини у сфері “Я сам” - важлива передумова її особистісного становлення. Правильна оцінка дитиною свого “Я” виступає регулятором її моральної поведінки, лежить в основі гуманних почуттів. [5, с.17].

Компетентність у напрямі соціального “Я” становлять уявлення дитини дошкільного віку про необхідність сприймати себе в контексті відносин з іншими, розвинена потреба в контактах з однолітками і дорослими, соціальні мотиви спільної діяльності, регуляція поведінки і діяльності, моральні почуття[5,с.18 - 19].

Як бачимо вимоги Базового компоненту дошкільної освіти значною мірою зорієнтовано на розвиток емоційної сфери та почуттів дитини й вміння керуватися ними у практичному житті.

В старшому дошкільному віці формування моральних якостей особистості, а відтак і гуманних почуттів, активно продовжується. Зміст педагогічного процесу на цьому етапі чітко визначено програмовими вимогами.

Так у розділі “Гра” програми виховання дітей дошкільного віку “Малятко” визначено наступні завдання, що мають відношення до виховання гуманних почуттів у дітей старшого дошкільного віку [22]. Значний соціальний зміст виховання закладено у розділі програми “Дитина і навколишній світ”[22,c.153-154].

У розділі “Мовленнєве спілкування” зміст виховного процесу значною мірою зорієнтовано на формування морально-етичних норм спілкування, без оволодіння якими, на нашу думку, неможливо належно висловити власні емоції, співчуття. [22,с.187 - 188].

Розв'язання етико-естетичних завдань виховання відображено у розділі “Образотворче мистецтво”. Зміст його передбачає формування етичних уявлень на основі естетичного сприймання навколишнього [22,с.225 - 226].

Гуманні аспекти соціального розвитку дитини-дошкільника знаходимо й у змісті розділу програми “Праця” [22,с.267 - 268].

Як бачимо, передумови для виховання гуманних почуттів у старших дошкільників закладено у кожному з видів діяльності, що організуються в навчально-виховному процесі дошкільного закладу. Адже від оволодіння гуманною стороною взаємин в дитячому віці багато в чому залежить характер майбутніх відносин особистості з іншими людьми в учбовому, трудовому, сімейному й інших колективах. Вміння встановлювати і підтримувати доброзичливі взаємини з оточуючими свідчать про високий рівень моральної зрілості.

Збудити в чутливій дитячій душі здатність співпереживати, співрадіти, співстраждати - значить вже в дошкільному віці підготувати сприятливий ґрунт для формування суспільно-спрямованої особистості.

1.3 Педагогічні шляхи виховання гуманних почуттів у старших дошкільників

Забезпечити дітям простір гуманістичної взаємодії з дорослими та однолітками - важливе завдання педагога. Розв'язати його можна не виходячи з позиції, що “діти - це майбутні люди”, а вбачаючи в дитині людину вже сьогодні. У дитинстві малюк проходить у своєму індивідуальному розвитку складний шлях від безпорадної істоти, нездатної до самостійного життя, до цілком адаптованої до життя в суспільстві особистості, здатної нести відповідальність за себе.

Сучасний підхід до виховання полягає в можливості цілісного розвитку дитини у світі людей й, водночас, відповідає головній меті виховання - створення сприятливих умов для розвитку особистості дитини, для її самореалізації [46,с.3].

Численні психолого-педагогічні дослідження підтвердили положення про вирішальну роль у психологічному розвитку дитини умов життя і виховання. Задля реалізації об'єктивного розуміння активної ролі самих вихованців в педагогічному процесі вважається необхідним застосування цілісного комплексу виховних засобів й відбір такого їх змісту, який, відповідаючи соціальним вимогам до формування особистості, разом з тим забезпечував би й перспективу розвитку дитини, будучи актуальним для неї самої в повсякденному житті. Тому у доборі методів реалізації даного змісту слід спиратися на вже відомі вікові й психологічні закономірності морального розвитку дошкільників, шукати нові, невикористані можливості дитячої психіки. Необхідно також оптимізувати виховний процес на змістовій основі для подальшої самостійної діяльності дітей - спілкування, гри тощо. В даному аспекті слід раціонально використовувати найважливіший елемент виховання гуманних почуттів - спілкування, без якого неможливо достатньо ефективно засвоїти моральний зміст, й нежиттєздатними виявляться будь-які методичні засоби [7,с.209].

Масовий досвід показує, що, використовуючи міжособистісне спілкування з дітьми як природний спосіб передачі інформації, вираження власного ставлення, вихователі не усвідомлюють його педагогічного значення. Не володіючи способами спілкування й методикою його організації, вони не використовують цілеспрямовано цей природний фактор впливу для вирішення певних виховних задач. Незалежно від цього спілкування об'єктивно присутнє в педагогічному процесі, являючись його органічною й невід'ємною складовою (О. В. Киричук, Я. Л. Коломинський, Б. Ф. Ломов, О. В. Мудрик), й непередбачувано впливає, утруднюючи виховний процес, а інколи й робить його некерованим. Такі втрати особливо суттєві в роботі зі старшими дошкільниками, де спілкування, по суті, - основний засіб інформативного й емоційного впливу педагога на дітей, а також єдиний спосіб обміну інтелектуальними й моральними цінностями між дошкільниками. в міжособистісному спілкуванні відбувається найбільш природній і невимушений розвиток стосунків, їх вираження й реалізація (Л. П. Буєва, О. В. Киричук, Б. Ф. Ломов та ін.). Воно є для дітей найважливішим джерелом моральних норм, оціночним й емоційним стимулюванням, орієнтиром для самооцінки (Є. І. Стрюк, С. П. Тищенко, Л. І. Уманець) і, нарешті, способом самовираження, що забезпечує змістовний двосторонній зв'язок спілкування й взаємин [7].

Виховання гуманних почуттів й відбувається через спілкування з вихователем, словом вихователя. “Я вірю в могутню, безмежну силу слова вихователя. Слово - найтонший і найгостріший інструмент, яким ми, вчителі, повинні вміло доторкатися сердець наших вихованців. Слово вчителя я вважаю найнеобхіднішим й найтоншим дотиком людини, впевненої в правоті і красі свої поглядів, свого світогляду, до серця людини, яка прагне бути хорошою”, - писав В. О. Сухомлинський [39].

Виховання словом - найскладніше й найважче зі всього, що є в педагогіці. Слово вихователя як інструмент впливу на душу вихованця іншим не замінити. Особистість вихователя розкривається перед дитиною в єдності слова й поведінки. Вихователь в слові виявляє себе, свою культуру, свою моральність, своє ставлення до вихованця. Головне, що визначає ефективність слова вихователя, - його щирість .

Видатні педагоги минулого і сучасності надавали і надають великого значення вмінню вихователя виражати свої почуття та розмовляти з дітьми [51,с.12].

Особливо важливо підняти культуру педагогічного спілкування, тактика якого - співробітництво. Педагог при цьому повинен виходити з інтересів дитини й перспективи її розвитку. Така позиція реалізується в процесі взаємодії, коли дитина не тільки об'єкт, на який впливає педагог, а й сама учасник процесу виховання і навчання.

Влада педагога над дітьми має бути мудрою. Не можна забувати, що дитина дуже вразлива, що до неї треба ставитися бережливо. Грубе слово, сказане дорослим, необдуманий вчинок, несправедливе покарання можуть завдати їй глибокої, а іноді невиліковної рани. В зв'язку з цим педагог повинен тримати під контролем своє спілкування з дітьми, не дозволяти собі зверхності, байдужості щодо них, тактовно керувати спілкуванням між собою вихованців.

Такий підхід до справи виховання і навчання сприятиме розв'язанню завдань морального виховання, в якому провідна роль належить спілкуванню. Крім того, спілкування дітей як з дорослими, так і з ровесниками у різних видах діяльності та в повсякденному житті сприяє вихованню у дошкільників гуманних почуттів і доброзичливих взаємин.

Спілкування дорослого з дітьми - найважливіший шлях виховання гуманних почуттів, отримання дітьми уявлень про моральні норми поведінки. Під впливом спілкування з дорослими у навчальній та інших видах діяльності у дітей формуються поняття про оточуючий світ, про суспільні моральні вимоги, а також певне ставлення до фактів, явищ і норм моралі, розуміння прекрасного і негідного у вчинках і поведінці людей, тобто розвиваються гуманні почуття й формуються морально-етичні оцінки. Самостійне спілкування дітей один з одним ставить їх перед необхідністю прийняти загальні для усіх вимоги, дозволяє відчути значення цих вимог у спільній діяльності. У спілкуванні діти за власним бажанням чи спонуканням однолітків втілюють моральні цінності, засвоєні ними за допомогою дорослих. Так, гуманний досвід і знання суспільства, доведені до дітей, поступово стають їхнім досягненням. Розглянута етапність введення в досвід дітей морального змісту спілкування (педагог-діти, діти-діти) забезпечує належну самостійність міжособистісного спілкування дошкільників.

Вітчизняні психологи розглядають спілкування як соціальне явище. О. В. Запорожець, М. І. Лісіна дійшли висновку, що дитина відчуває потребу у спілкуванні і прагне до взаєморозуміння з дорослим як з авторитетним носієм суспільного й морального досвіду. Разом з тим у виховному процесі дошкільних закладів часто зустрічається підтвердження відкритої Д. Узнадзе “основної складності виховання” - зіткнення педагогічних цілей з актуальними потребами підлітка, а в нашому випадку - дошкільника. Ш. Амонашвілі [1] переконливо показав, що принциповий шлях до подолання труднощів у вихованні - у спілкуванні, заснованому на взаємозацікавленій співпраці педагога з дітьми. Ще один можливий аспект вирішення даної проблеми - в такій організації педагогічного процесу дошкільного закладу, яка поєднує виконання соціальних задач й задоволення актуальних, життєво важливих потреб дошкільників. Мова йде про спілкування у грі. Спілкування між дітьми, здавалося б, виникає саме собою. Однак розвивати його тривало як самостійну діяльність старші дошкільники ще не здатні. Тому доцільно включити спілкування в контекст іншої діяльності [7,с.217]. Найбільш сприятливою виявляється гра, оскільки вона, невимушено вволікаючи дитину у міжособистісне спілкування, дозволяє самостійно підтримувати його, виявляючи гуманні почуття й взаємини.

Співставлення діяльності спілкування і гри показує, що їх зміст ідентичний й може слугувати основою формування моральної особистості з розвиненими гуманними почуттями. Обидва види діяльності задовольняють найбільш актуальні соціальні потреби дошкільників, завдяки чому невимушено формуються моральні відносини, мотиви [7,с.226].

О. П. Усова вбачала цінність гри в тому, що вона являє собою перший досвід спілкування дітей один з одним й розвиває у них суспільні форми поведінки.

Ш. Амонашвілі [1] успішно використовував в контексті навчального спілкування гру як діяльність, що задовольняє актуальні потреби, і як засіб, що сприяє дорослішанню дитини.

Через певний сюжет, зміст і роль в ході гри можна формувати моральні і соціальні почуття дошкільників. Необхідною умовою цього є моделювання взаємин, в яких проявляються гуманні почуття. На пробудження гуманних почуттів можна розраховувати, запрограмувавши їх прояви в грі. Наприклад, продавцю необхідно бути ввічливим, медичному працівнику належить проявляти співчуття і доброзичливість до хворого. Але на зміст гри суттєво не впливає, чи ввічливий продавець при обслуговуванні покупців, чи обходиться суто по-діловому з ними. Тому прояви гуманності вводяться у гру як обов'язковий елемент, але при цьому залишається відкритим питання, чи будуть насправді проявлятися співпереживання, співчуття. Дієвість такого прийому визначається тим, що гуманні почуття стають значимими для процесу гри [19,с.27].

Для старших дошкільників зміст гри заключається не стільки у відтворенні суспільного змісту діяльності дорослих, скільки у збереженні правил поведінки і усталених норм взаємовідносин. Старший дошкільник знає, що лікар, наприклад, не тільки лікує хворого (обстежує його, робить уколи, виписує ліки), але й обходиться з ним лагідно, уважно, співчутливо. Для дитини на перший план виступає зовнішня сторона праці людей, їхніх взаємин. Якщо на виявленні гуманних почуттів не робиться акцент, дорослий не вносить їх у зміст гри, то діти не вважають за потрібне їх виявляти. Таке випадіння гуманних проявів з гри можливе тому, що воно не змінює її сюжетної лінії.

Для виховання в дошкільників гуманних почуттів важливі наступні кроки:

розвивати в дітей здатність розуміти стан, настрій людини, за виразом її обличчя, інтонацією, рухами, емоційною реакцією;

стимулювати в дітей емоції, які виражають почуття, доброзичливе й турботливе відношення до людей;

формувати способи емоційної співпраці, вміння співчувати, втішати, надавати посильну допомогу тим, хто її потребує.

Вирішення цих завдань здійснюється шляхом включення гуманних проявів в основний зміст ігор дітей [7,с.107].

Викладене дає можливість використовувати гру і спілкування в єдності з метою виховання у старших дошкільників гуманних почуттів. Вважаємо за необхідне відмітити, що поєднання їх одне з одним сприяє взаємозбагаченню, а відтак, й підвищенню ефективності цих виховних засобів. Суттєвою є й та обставина, що гра виникає й протікає у дошкільників так само природно, як і спілкування. Й та, й інша діяльність мають самостійних характер, передбачають достатню свободу дитини у виборі мети діяльності й способів її здійснення. Це забезпечує певну самостійність й усвідомленість її дій.

У старшій групі вимоги до дітей при організації їх спільної діяльності ускладнюються. Це ще один можливий шлях виховання гуманних почуттів у старших дошкільнят. Їх треба вчити орієнтуватися на загальний результат діяльності. Важливо постійно акцентувати увагу дітей на тому, що товариші потребують допомоги, активізувати в них прояви взаємодопомоги, співпереживання. З цією метою можна іноді спеціально створювати ситуації, в яких би успіх однієї дитини залежав від допомоги іншої.

Головна увага вихователя при постановці завдання старшим дошкільникам полягає в тому, щоб формувати в них уміння співдіяти, уважно і тактовно ставитися до пропозицій іншого, ввічливо й ненав'язливо відстоювати власну думку, звертатися по допомогу й охоче допомагати іншим з власної ініціативи.

Саме завдяки емоційно насиченому позитивному спілкуванню дітей у процесі спільної діяльності посилюється властива дошкільникам потреба в контактах з ровесниками. Між учасниками діяльності виникає взаємна симпатія і доброзичливість, на яких будуються гуманістичні відносини - основа морального розвитку дошкільника [11,с.150].

Серйозним є питання добору партнерів при організації спільної діяльності старших дошкільників. Дитина цього віку не просто має потребу у товаристві ровесників, їй хочеться спілкуватися та взаємодіяти саме з тими, кому вона найбільше симпатизує. Тому комплектування об'єднань для виконання спільного завдання має переважно ґрунтуватися на взаємних симпатіях самих дітей. Звичайно, це не означає, що педагог не повинен втручатися у формування дитячих об'єднань. Адже для виконання спільної роботи важливо, щоб її учасники не тільки виявляли почуття симпатії усталені один до одного, а й, насамперед, володіли певними вміннями та навичками, мали певний досвід взаємодії.

Педагогам слід пам'ятати, що організація спільної діяльності дітей не є самоціллю, а лише засобом виховання у них гуманних почуттів. Головна мета її - виховання у дошкільників позитивних способів співробітництва, що ґрунтуються на взаємодопомозі, співпереживанні, враховані інтересів та побажань кожного з учасників. Взаємини, сформовані у спільній продуктивній діяльності активізують у дітей прояви гуманних почуттів у ставленні до ровесників не лише на заняттях, а й самостійному повсякденному спілкуванні. Все це сприяє розвитку у старших дошкільників навичок моральної поведінки [32].

Сприятливі умови для розвитку гуманних почуттів в процесі спільної діяльності створюються завдяки тому, що їх можна з успіхом закріплювати на заняттях з різних розділів програми. І якщо один раз протягом місяця по кожному з цих розділів програми організовуватиметься заняття, на якому діти вчитимуться працювати спільно, це, безумовно, принесе велику користь справі поліпшення виховного процесу [32].

Проведені дослідження (Ю. О. Приходько) показали, що становлення гуманних почуттів у дітей в спільній діяльності зумовлюється не лише формою її організації, а й характером мотивації. Мотиви, на думку психологів (О. М. Леонтьєв, Л. І. Божович, Л. С. Славіна) - це ядро особистості. Морально виховану особистість характеризує така структура мотивів, в якій чільне місце посідають не вузько особисті, егоїстичні спонукання, а гуманістичні, пов'язані з інтересами інших людей. Залежно від того, які мотиви є домінуючими для особистості, визначається її загальна спрямованість і моральна характеристика.

Позитивно впливає на розвиток гуманних почуттів в учасників діяльності спеціально організоване педагогом емоційне передбачення дітьми можливих наслідків їхньої діяльності для інших людей та для себе особисто. Виразний мовний опис вихователем емоційного ставлення до результату діяльності тих людей, яким він адресується, допомагає їи заздалегідь уявити та пережити радість своїх товаришів чи дорослих. Переживання, які виникають у подібних ситуаціях, стають своєрідним стимулом для сумлінного виконання спільного завдання та виявлення позитивного ставлення до співучасників діяльності як таких, що безпосередньо причетні до спільного успіху.

Прикладом соціальної мотивації спільної діяльності старших дошкільників може бути виготовлення подарунка ровесникові, який у цей час не ходить у садок через хворобу; мамі, бабусі, сестричці до дня народження або 8 Березня; братикові до Дня Захисника Вітчизни; знайомому малюкові тощо. Діяльність, спрямована такими мотивами значно активізує вияв гуманних почуттів, об'єднує навколо спільної мети [32,с.100 - 102].

Дуже важливо стимулювати гуманні прояви дитини, що адресовані оточуючим: вихователю, його помічникові, медсестрі, іншим дорослим та одноліткам. Мета стратегії вихователя - вказівкою, зауваженням, порадою, схваленням підтримати дитину, пробудити її кращі якості та почуття [7,с.15].

Оцінка вихователем вчинків дитини має значний вплив на її емоційний стан. У більшості дітей позитивні оцінки вихователя підвищують тонус нервової системи, збільшують ефективність виконуваної діяльності. Водночас негативні оцінки, якщо вони повторюються, створюють пригнічений настрій, гальмують фізичну, розумову діяльність . Особливо шкідливим є загострення уваги лише на недоліках у поведінці дітей. Коли дитина порушує правила співробітництва, постає необхідність в оцінках, які відбивають негативні сторони її поведінки. Але слід пам'ятати, що основним тлом при цьому має виступати позитивне ставлення до дитини .

У цьому віці дійовим засобом впливу на дітей залишається заохочення. Похвала переконує дитину в правильності її вчинків [32,с.70]. Позитивна оцінка вихователем спонукає дітей здійснювати морально цінні вчинки. В оцінюючих судженнях вихователя має відображатися насамперед позитивне в діях дітей. Оцінка вихователя стає дієвішою, якщо він передає в ній свою доброзичливість, задоволення не тільки словами, а й мімікою, інтонацією, поглядом. Важливо, щоб вихователь насичував своє ставлення гуманними проявами до дітей, помічав їхні добрі справи, не залишав без уваги прояви ними доброти, чуйності; на гарний вчинок дитини реагував позитивною оцінкою, схваленням, посмішкою, похвалою. Його щира радість за щонайменший успіх дитини посилює позитивні емоції. Якщо оцінні судження висловлюються в присутності інших дітей, це додає радісних переживань тим, чия поведінка заслуговує схвалення, й, водночас, опосередковано впливає на однолітків. Однак, аж ніяк не слід протиставляти поведінку різних дітей, бо це принижує гідність одних і може викликати зверхність у інших .

Не менш важлива й роль самооцінки у вихованні в дітей доброзичливого відношення до ровесників. У старшого дошкільника самооцінка відображає вже достатньо широке коло знань про себе, свої вміння і навички, а також включає й безпосередньо почуття самоцінності (“я хороший”), засноване на ототожненні себе з ідеалізованим образом, що володіє найбільш цінними моральними якостями.

Психологи одностайні у тому, що дошкільники достатньо об'єктивно можуть оцінити конкретні результати в різних видах своєї продуктивної діяльності, але значно переоцінюють свої особистісні якості, тобто оцінка себе як особистості у дітей, як правило, завищена. Водночас, дослідження науковців (М. І. Лісіна, Л. Н. Проколієнко, В. К. Котирло) показують, що самооцінка - стрижневий структурний компонент самосвідомості - в старшому дошкільному віці стає одним з ведучих мотивів, тобто збудників активності дитини. Відтак важливою умовою підвищення ролі самооцінки у виховному процесі являється формування ціннісного ставлення дитини до себе як до суб'єкта гуманних відносин, тобто відносин, які передбачають позитивну, емоційно забарвлену взаємодію між дітьми на основі довіри, прихильності один до одного й супроводжуються почуттями радості з приводу успіхів іншого, співчуття до нього, проявами вдячності, а також задоволення з приводу спілкування й співучасті в діяльності.