Главная База знаний "Allbest" Педагогика Опішнянська народна іграшка як засіб виховання дітей дошкільного віку

Опішнянська народна іграшка як засіб виховання дітей дошкільного віку

Теоретичні засади виховання дітей дошкільного віку засобом народної іграшки. Експериментальне дослідження методики використання опішнянської народної іграшки у виховній роботі з дітьми дошкільного віку. Організація, методика і аналіз результатів.

Рубрика Педагогика
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 05.11.2014
Размер файла 6,0 M

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Страница:

Размещено на http://www.allbest.ru/

Полтавський національний педагогічний університет імені В.Г. Короленка

Психолого - педагогічний факультет

Кафедра початкової і дошкільної освіти

Опішнянська народна іграшка як засіб виховання дітей дошкільного віку

Курсова робота

Виконала: студентка 4 курсу

групи ДВ - 47

Семиліт Олександра Сергіївна

Науковий керівник:

Гнізділова О.А.

Полтава - 2014

Зміст

  • Вступ
  • Розділ І. Теоретичні засади виховання дітей дошкільного віку засобом народної іграшки
  • 1.1 Історія виникнення і розвитку опішнянської народної іграшки
  • 1.2 Проблеми використання опішнянської народної іграшки як засобу виховання дітей в творах педагогів світової і вітчизняної науки
  • 1.3 Значення опішняньської народної іграшки в різнобічному вихованні дітей
  • Висновки до першого розділу
  • Розділ ІІ. Експериментальне дослідження методики використання опішнянської народної іграшки у виховній роботі з дітьми дошкільного віку
  • 2.1 Організація, методика і аналіз результатів констатуючого експерименту
  • 2.2 Реалізація розвивальної методики ознайомлення дітей з мистецтвом створення опішнянської народної іграшки
  • 2.3 Аналіз результатів проведеного експериментального дослідження
  • Висновки до другого розділу
  • Висновки
  • Список використаних джерел
  • Додатки

Вступ

Актуальність теми курсової роботи. У вихованні дітей дошкільного віку існує багато проблем, серед яких однією з найголовніших є така: як прищепити дитині, зберегти й посилити в ній відчуття причетності до родових, етнонаціональних ціннісних основ і водночас підготувати її до сприйняття та засвоєння найсучасніших інтелектуальних, технічних, технологічних і художніх здобутків людства. Розв`язання цієї проблеми - справа сучасних педагогів, і саме іграшка може тут істотно допомогти.

Іграшка - пам`ять етносу, нації, народу, людства про своє історичне та доісторичне минуле. Її форма є однією з початкових субстанціональних форм щодо освоєння людиною навколишнього середовища. Народна іграшка є спадщиною подібно до рідної мови, казки, пісні. Народні іграшки перевірені дитячою любов`ю до неї, дитячою грою. Вона несе в собі художню культуру народної творчості, розвиває самобутні риси естетики свого народу. Опішнянська народна іграшка здавна привертає увагу дослідників чарівним світом її образів, сповнених поезії та казковості, що панує в уяві дітей, пробуджуючи фантазію, спонукаючи до творчості.

Опішнянська народна іграшка має також неабиякі високі мистецькі якості і широкі виховні можливості. Емоційна дія образів, утілених у ній, широко застосовується педагогами в естетичному вихованні дітей, допомагає залучити їх до споконвічної культури свого народу. Опішнянська іграшка містить у собі момент істини, своєю мовою виголошує правду про народ Полтавщини, його земну сутність та історичне призначення. Антон Семенович Макаренко назвав іграшку "матеріальною основою" гри. А відомий вчений Юхим Аркін говорив, що іграшка є "життєвим нервом" гри. Іграшка - річ, призначена дітям для гри. В народі її ще називають цяцька, лялька, цяцянка, виграшка, забавка. Без неї гра неможлива.

Питаннями історіографії для визначення місця іграшки як засобу виховання дітей дошкільного віку та у системі матеріальної та духовної культури суспільства важливими є загальнофілософські роботи з проблем культури (О. Маркар`ян, В. Межуєв, Е. Соколов). Здобутки у цій галузі є теоретико-методологічною основою як для визначення ролі іграшки у житті суспільства, так і для виявлення її соціокультурних функцій. Заслуговують на увагу і психолого-педагогічні дослідження, у яких містяться численні матеріали з проблем ігрової діяльності та іграшки (Л. Виготський, Д. Ельконін, Р. Жуковська, О. Запорожець, Б. Нєменський, Л. Обухова, Е. Флеріна). Особливо цінним для розуміння таких понять, як морфологія, функціонування народної іграшки, а також її естетична виразність важливими є теоретичні дослідження на конкретному матеріалі історії (О. Авдєєв, М. Бахтін, П. Богатирьов, Ю. Лотман, О. Найден, В. Проп, Б. Смірнов). У роботах зазначених авторів виділяється художня специфіка народної іграшки як особливого різновиду декоративно-ужиткового мистецтва. У сучасних психолого-педагогічних дослідженнях (Н. Ветлугіна, О. Запорожець, Р. Жуковської, Д. Ельконіна, Т. Локуцієвського, Г. Маркова, С. Новосьолова, Н. Поддьякова, О. Фонарьовського та ін.) важливе значення надається іграшці як засобу організації дитячої діяльності.

Тема опішнянської народної іграшки також завжди була в полі зору науковців. Автором першого посібника, присвяченого виготовленню опішнянських глиняних іграшок, є Людмила Омеляненко - опішнянський технолог-кераміст, педагог, майстер-іграшкарь. Опішняньська народна іграшка має також неабиякі високі мистецькі якості і широкі виховні можливості. Емоційна дія образів, утілених у народній іграшці, широко застосовується педагогами в естетичному вихованні дітей, допомагає залучити їх до споконвічної культури свого народу. Опішнянська дитяча керамічна іграшка у своєму історичному зрізі напрочуд розмаїта, образно багата, позначена добрим гумором, сповнена оптимізму. Вона містить у собі момент істини, своєю мовою виголошує правду про народ, його земну сутність та історичне призначення, але мало використовується в дошкільних навчальних закладах при вихованні молодшого покоління. Тому тему курсової роботи вважаємо актуальною для педагогічної теорії і практики.

Мета дослідження: теоретично обгрунтувати та експериментально довести доцільність використання опішнянської народної іграшки у процесі виховання дітей дошкільного віку.

Об`єкт дослідження: процес виховання дітей дошкільного віку навчання засобом опішнянської народної іграшки.

Предмет дослідження: використання опішнянської народної іграшки у виховній роботі з дітьми дошкільного віку.

Завдання дослідження:

1. Розглянути історію виникнення і розвитку опішнянської народної іграшки.

2. З`ясувати проблему використання опішнянської народної іграшки як засобу виховання дітей у творах педагогів світової і вітчизняної науки.

3. Проаналізувати значення опішнянської народної іграшки в різнобічному вихованні дітей.

4. Експериментально дослідити методику використання опішнянської народної іграшки у виховній роботі з дітьми дошкільного віку.

Методи дослідження:

- аналіз наукової літератури;

- опрацювання державних документів про освіту;

- педагогічне спостереження;

- педагогічний експеримент (констатуючий, формуючий, контрольний);

- бесіда;

- вивчення продуктів діяльності.

Базою дослідження є дошкільний навчальний заклад "Вербичка" с. Руденківка, Новосанжарського району, Полтавської області.

опішнянська іграшка дошкільний вік

Розділ І. Теоретичні засади виховання дітей дошкільного віку засобом народної іграшки

1.1 Історія виникнення і розвитку опішнянської народної іграшки

Іграшка є відображенням своєї епохи. Історія іграшки є невід`ємною частиною історії культури суспільства. Для кожної історичної епохи характерні свої іграшки, оскільки розвиток матеріальної основи суспільства, його духовної культури позначається не лише на змісті дитячих ігор, а й на тематиці та формах іграшок.

Як стверджує дослідник історії української народної іграшки О.С. Найден, народна іграшка, як річ певного функціонального призначення, на думку багатьох вчених, з`являється досить пізно, коли цивілізація окремих суспільств і народів досягає достатнього рівня розвитку [21, с.27]. Відтоді іграшка, поряд з іншими речами, зробленими людиною (знаряддями праці, побутовими предметами, культовими атрибутами), починає входити до сфери культури.

На території України найдавніші прототипи іграшки виявлені в с. Мезин Коропського району Чернігівської області. Це були фігурки пташок, вовка чи собаки, виготовлені з мамонтового бивня приблизно 25 тис. років тому, що мали обрядове значення. У IV-III тис. до н. е. трипільці виготовляли керамічні жіночі статуетки, різноманітні фігурки тварин (овець, коней, биків) та їх дитинчат, які символізували плодючість. В могильнику на території Львівської області археологами знайдено ліпні порожнисті фігурки пташок, що згодом трансформувалися в іграшки-свищики. Дитячі іграшки давніх слов`ян (дерев`яні коники, качечки) знайдено під час розкопок на Наддніпрянщині. Датовані вони приблизно X - початком XII ст. У той час побутували і так звані технічні іграшки: луки, мечі, дзиґи тощо. У дохристиянський період іграшки переважно зображали священних тварин, птахів, фантастичних істот, що свідчить про їх зв`язок з язичницьким культом, народною міфологією. Після прийняття християнства іграшки здебільшого використовували з ігровою та декоративною метою. Однак деякі з них зберегли ритуальний характер і дотепер (ялинкові прикраси до Нового року, святкові кульки тощо). Від українських іграшок періоду XIV-XVIII ст. майже нічого не збереглося. Однак етнографи стверджують, що виготовлення забавок не припинялося ні в XIV, ні в XVI століттях. У другій половині XVIII ст. внаслідок розвитку в Україні ярмаркової торгівлі розпочалося масове виробництво забавок на продаж. Жодний ярмарок не обходився без глиняних коників, баранчиків, півників, маленького посуду, ляльок - "пань", розписаних орнаментом, прикрашених кольоровою глиною і покритих прозорою поливою [5, с.24].

Розквіт кустарного іграшкового промислу припадає на середину XIX ст. Найбільше виготовляли іграшки на Наддніпрянщині, Поділлі, Прикарпатті. Серед тогочасних іграшок Наддніпрянщини кінця XIX ст. відомі дерев`яні кухлики для зачерпування рідини, дерев`яні ляльки, маленькі моделі побутових речей (іграшкові товкачики, тачівки, рублі, оздоблені різьбленням), дзиґи, вітрячки та ін. Популярними були механічні іграшки з відповідними руховими елементами - вирізані фігурки попарно з`єднані планками; головоломки для дітей так звані велика і мала мороки. Велика морока складалася з двох довгих і дванадцяти коротких кілочків, що утворювали на основній осі три хрестоподібні конструкції, а мала - із чотирьох однакових кілочків, зв`язаних у хрестик. Щоб їх розібрати, а потім скласти, необхідно було виявити кмітливість і винахідливість.

На Поділлі відомими осередками виготовлення керамічної іграшки були Бубнівка, Бар Вінницької області, Адамівка Хмельницької, Калагарівка Тернопільської області та ін. Найпопулярнішими тут були ляльки, коники і вершники. Ляльок завжди ліпили у святковому одязі, з намистом на шиї, модною зачіскою на голові; очі і рот позначали крапками і рисками. Подільські ляльки тримали у руках дитину або під пахвою пташку. Традиційні іграшки-вершники зображали на коні селян, козаків, військових тощо. Подільські свищики мали вигляд тварин і птахів.

У XIX - на початку XX ст. на Волині діяли два найбільших осередки виготовлення керамічних іграшок (с. Вишнівець та Великий Кунинець Тернопільської обл.). Образи іграшок були традиційними (ляльки з птахами, свійські тварини, вершники), однак порівняно з подільськими вишнівецькі забавки були витонченішими та барвистішими. Наприкінці XIX ст. на Львівщині (с. Стара Сіль), виникли рідкісні в українському народному мистецтві сюжети - "танок" і "колисочка". Перший зображував жінку і чоловіка у танці. Свищик "колисочка" мав вигляд "колиски на кружалах", у якій лежить дитина. Окрему групу забавок становлять керамічні тарахкальця ("хихички"), відомі ще з часів трипільської культури, - порожнисті кульки завбільшки з гусяче яйце, прикрашені оздобленнями (сонце, півмісяць) [5, с.32].

Прикарпатська іграшка, як і посуд та інші вироби з глини, насамперед відрізняється від усіх інших колоритом і характером розпису - традиційними мотивами і елементами та поєднанням кольорів у орнаменті. У XІX та на початку XX століття в Карпатах баранчиків та калачики із сиру робили чоловіки-вівчарі на полонинах. Виготовлення сирної іграшки в таких селах, як Брустури, Річка, Снідавка, Шешори, набуло значення промислу в 1950-1980-х роках. Фігурне печиво з тіста, перш ніж дійти до розряду дитячих іграшок, мало обрядове значення. Як правило, таке печиво випікалося весною перед прильотом птахів і здебільшого мало вигляд узагальнено-умовного птаха та назву "жайворонок", або "голубці" [5, c.34].

Українська народна іграшка вирізняється тематичною неоднорідністю та глибоким змістовним наповненням. Вона представлена розмаїттям матеріалів, технічних і художніх способів опрацювання, багатством формальних, композиційних, орнаментальних, колористичних вирішень. Народна іграшка включає в себе декілька видів народного мистецтва і становить полівидове явище. Водночас деякі види мистецтва щодо іграшки мають допоміжне, другорядне значення. Це наприклад вишивка, розпис, ткацтво. Вишивка і ткацтво стосується народних ляльок, розпис покриває іграшки з дерева. Проте ні вишивка, ні розпис, ні ткацтво не є матеріалом іграшки. Матеріалом її традиційно є дерево. Іграшки виготовляли з дерева різних порід, які використовувались у практичній діяльності регіону. Однак перевагу надавали м`яким - сосні, липі, осиці, тополі, ліщині. З твердих застосовували: бук, явір, клен, дуб, горіх, рідко грушу. Окрім дерева для виготовлення іграшок застосовували також кору переважно сосни і дуба. Іграшки виробляли відомими у деревообробці техніками - вирізуванням, витесуванням, столярними і бондарними прийомами. Дерево попередньо готували, його обтесували сокирою, й відповідно до способу подальшого опрацювання, розрізали на валики чи прямокутні дощинки. При вирізуванні наступна обробка полягала у поступовому моделюванні цілісної форми іграшки або її окремих частин, яке здійснювали ножем чи пилкою. Вирізування поєднували з видобуванням. Таким способом виробляли в основному предмети побуту. У виготовленні дерев`яних іграшок застосовували також виточування, яке здійснювали на ручних, механічних верстатах. Завдяки поєднанню механічних і рукотворних прийомів, точення дозволяло створити численні варіанти пластичних та декоративних рішень поверхонь іграшок й водночас збільшувати обсяг виготовлення, що вплинуло на впровадження його у серійне виробництво, пов`язане з народним промислами [16, C.9-10].

Якщо ляльки привертали увагу дівчат, то фігурки коників були улюбленими іграшками хлопчиків. Образ коня відноситься до одного із поширених у народній творчості слов`янських народів. На думку вчених, він пов`язаний з давніми язичницькими віруваннями. У пантеоні слов`янських богів, які одухотворювали сили природи, кінь символізував одного з наймогутніших богів - Хорса, Бога Сонця. Однак у той час, коли фігурка коника зберегла ознаки середньовічних прототипів, сама іграшка зазнала суттєвих змін, передусім у композиційному вирішенні. В Україні виготовляли фігурки коників, розміри яких дозволяли дитині гойдатися, сидячи верхи. Вони були складені у міцну конструкцію з окремих вирізаних циліндроподібних об`ємів, що утворюють голову, тулуб, ноги. Анімалістичну тему в українській іграшці доповнюють фігури птахів. Часто фігури зображували голубів, ластівок. Їхні форми утворені плавними взаємопереходами об`ємів, що передають овальний тулуб, видовжену шийку, невелику піднесену до гори чи опущену до низу голівку з гострим дзьобом. М`якому плавному силуету фігурок відповідає гладко вкрита воском поверхня. Рідше вона розмальована тонкими, горизонтально-розташованими вздовж тулуба, смужками червоно і синього кольорів, які імітують пір`я. У пташок спинка вкрита плямами, шийка обведена двома пасками, а живіт і хвостик суцільно помальовані темно-коричневою фарбою, що також у стилізованій формі передає особливості і забарвлення пір`я і водночас декоративно її збагачує. Фігурки пташок - "качечок", як і коники, розташовані на прямокутній підставці, але з двома коліщатами. Великі округлі крила з`єднані з тулубом й коліщатами за допомогою дротиків, таким чином, щоб при поштовхові держака, вставленого в отвір, підставки можуть рухатися, сплескуючи немов під час польоту. Динамічній конструкції фігурок відповідає колоритний розпис - помальована у зелений колір голова, шия окреслена рядком білих цяток, жовті крила обведені по контору червоною смугою з рядком білих крапок, тулуб жовтого кольору, довільно вкритий стилізованими листочками, наче пір`їнками [16, C.9].

Аналогічні за конструктивним рішенням іграшки походять з інших осередків Прикарпаття. Відмінності між ними виявляються у пластичному трактуванні й оздобленні поверхні фігурок, зумовлені місцевими смаками та уподобаннями. Наприклад, фігурка пташки має менші пропорції й вкрита суцільним шаром жовтої фарби, лише дзьоб та коліщата виділені червоною фарбою. На Гуцульщині виготовляли не тільки дерев`яні іграшки, а й гончарні, парафіновані, костяні, із сиру [16, c.11].

Українська народна іграшка багата й розмаїта. Про її багатство свідчить діапазон змістовно-образних градацій: від "примітивних" пташок-свищиків, архаїчних вузлових ляльок, семантично реліктових тварин, птахів, фантастичних звірів, виготовлених із глини, дерева, соломи, сиру й тіста, функціонально реліктових хихичок, деркачів, калатал тощо - до авторської іграшки-скульптури (М. Тарасенко, І. Гончар, О. Ганжа, І. Приходько, М. Галушко), позначеної рисами атавістично-родового міфологізму [27, с.9].

Розмаїття української традиційної іграшки насамперед пов`язане з її багатою сюжетною й тематичною номенклатурою, а також із широкою формально-образною варіативністю та численністю орнаментальних і колористичних градацій. Іграшки кожної місцевості позначені рисами певної своєрідності, яка залежить від ландшафтно-кліматичних, географічних умов (гори, рівнина, степ, полісся, край луків та озер тощо), роду занять більшості населення, історичних факторів та обрядових традицій. Так, іграшки, які вироблялися в ареалах Полісся й степової Південної України, зазвичай відрізняються одна від одної як щодо тематичних і сюжетних уподобань, так і щодо переважного вибору матеріалу та його пластичних можливостей.

Існують також місцеві декоративні й колористичні уподобання, схильності до певних орнаментальних форм і мотивів. Так, колорит іграшки Опішного (Полтавщина) здебільшого "теплий", близький до натуральних кольорів обпаленої глини; орнамент - закруглений, плавновигинистий, позбавлений різких зламів і гострих кутів. Натомість орнамент косівських (Карпати) виробів має різкі й гострі злами, натуральний колір глини закритий, захований білою, жовтуватою або темно-вишневою ("вишнівка") поливою, основні кольори орнаменту брунатний, зелений, жовтий. Іграшка з Полтавщини містить і образ поля із плавними пагорбами-могилами та ланами стиглої пшениці, а також і хати-мазанки під золотою соломою із зеленим садком і полудневим городом з пахучою "гвоздикою", гарбузами й метеликами. Іграшка з Косова несе в собі образні прикмети карпатського холодно-прозорого ранку із гостроверхими смереками на схилах, високими ожередами, вогкуватим туманцем у долинах, отарами овець на полонинах [27, c.12].

Традиційна іграшка, поряд з образною та символічно-смисловою інформацією, містить у собі ще й інформацію атавістичну, пластично-інтуїтивну, обрядову, духовну, онтологічно-ціннісну. Щодо цього вона зазвичай є набагато інформативнішою, ніж будь-яка сучасна техніко-механічна іграшка або комп`ютерна гра.

В прикарпатських осередках ще на початку XX ст. глиняною іграшкою займалися Й. Табахорнюк та П. Тимчук з Пістині, згодом - П.Й. Цвілик та Г.В. Цвілик з Косова, Ганна та Михайло Рощиб`юки з с. Старий Косів, М. Волощук з с. Старі Кути. У більш пізні часи, як зазначає М. Є. Станкевич, "традиційні зозульки-свистунці, дрібний посуд почали виробляти Юрій та Розалія Ілюки. Новий напрям тематичної пластики, відмінний від народних іграшок, започаткували майстри Михайло Кикоть, Василь Стрипко, художники-керамісти Василь Аронець, Григорій Колос, Василь Озерний та ін.". Типологічно близькі до іграшок антропоморфні та зооморфні фігурки з глини робить Н. Вербовська з Косова. Сучасними майстрами глиняної іграшки є М. Піщенко, І Сухий, Л. Яременко, М. Тарасенко; вузлової ляльки - М. Грепиняк, О. Кононенко, К. Ляшко, Г. Руденко; дерев`яної іграшки - М. Кошеренко, М. Матвійчук [27, с.64].

Селище Опішня (Полтавська обл.) відоме своїми керамічними іграшками, які відображали реальну природу, народний побут, героїв казок, пісень, творів фантастики (коник, квочка з курчатами, пташниця, вершники, міські та сільські жінки у типовому одязі, звірі-музики тощо). Зародилася опішнянська іграшка в ХVIII столітті. Гончарі, крім ужиткового посуду, виробляли й "дріб", тобто маленькі іграшкові посудинки: глечики, макітерки, мисочки, горнятка, маснички тощо. Опішняньська народна глиняна іграшка щодо сюжетики та формообразних критеріїв перебуває посередині між фігурним посудом і створюваною гончарями декоративною або настільною скульптурою. О.С. Данченко - дослідниця української народної кераміки, зазначає: "Ліпленням іграшок займалися навіть діти, настільки простими й традиційними вони були. Головне у цій справі було навчитися ліпити порожнистий тулуб (однаковий як для тварин, так і для птахів)" [8, c.18]. Асортимент іграшок був досить солідний - коники, баранці, кози, цапи, бички, корови, собаки, свинки, зайчики, рибки, півники, чайки, зозульки, індики, олені, тури, фантастичні звірі, вершники на конях "куми", "сусідки", "баришні", "наречені", леви, ведмеді, звірі-музиканти. Опішнянська іграшки розмальовані суто за народними мотивами. Оброблені тонкою, горизонтально, розташованою вздовж тулуба смугою рослинного орнаменту намальованого коричневим, червоним, синім та зеленим відтінками, що складається з квіток та гілочок. Виготовлено їх із жовтої глини, декор подібний до світло-коричневих відтінків на поверхню нанесено мальований орнамент - прямі та хвилясті лінії, "сосонки", крапки, трикутники, нанесені відтінками жовтого, білого, зеленого, червоного, світло-коричневого кольорами. Нині опішнянська народну іграшку виробляють лише окремі поодинокі майстри. Купують її здебільшого не для дитячих ігор, а для своєрідної фольклоризації сучасного міського інтер`єру, поповнення приватних зібрань і фондів музеїв. Основним споживачем такої іграшки стає міська інтелігенція. Отже, іграшка потрапляє в інше середовище, ніж те, у якому вона сформувалася і була повноправною складовою, корелюючи з іншими його складовими.

Отже, історія іграшки є невід`ємною частиною історії культури у суспільстві. На території України найдавніші прототипи іграшки виявлені в с. Мезим Коропського ройону Чернігівської області. Найбільше виготовляли іграшки на Наддніпрянщині та Прикарпатті. Також основними осоредками виготовлення української народної іграшки є Поділля, Волинь, Львівщина, Косів. На Полтавщині основним осередком виготовлення народної іграшки є селище Опішня. Зародилася опішнянська іграшка в XVIII столітті. Селище відоме своїми керамічними іграшками, які відображали реальну природу, народний побут, героїв казок, пісень, творів фантастики. Колорит іграшки Опішного здебільшого "теплий", близький до натуральних кольорів, обпаленої глини, орнамент закруглений, плавновигинистий, позбавлений зламів і кутів. Іграшка з Полтавщини містить образ поля із плавними пагорбами-могилами та ланами стиглої пшениці, а також хати-мазанки під золотою соломою із зеленим садком і полудневим городом з пахучею "гвоздикою", гарбузами й метеликами. Основними майстрами-іграшкарями на Опішні вважають Олександру Селюченко, Гаврила Поливайло, Анастасію Білик-Поливайло та Людмилу Омеляненко. Нині опішнянську народну іграшку виготовляють окремі поодинокі майстри. У новому середовищі традиційна іграшка, як і вишитий рушник, і родинний килим, народна картина або ікона, повинна бути атрибутом родової, родинної пам`яті про далеке й не дуже далеке минуле, про ту функціонуючу систему народної культури, елементом якої була ця іграшка.

1.2 Проблеми використання опішнянської народної іграшки як засобу виховання дітей в творах педагогів світової і вітчизняної науки

Іграшка є засобом формування світосприймання. Дитина сприймає іграшку як образ предмета реального чи казкового світу, партнера, товариша. Розуміє її зовнішні особливості та інші характеристики як втілення художньої, технічної та інших видів культур. Іграшка є складовою предметно-ігрового середовища та передумовою розвитку гри. Дитина творчо застосовує образ іграшки у предметно-ігровому середовищі, використовує іграшку відповідно до призначення, змісту, класифікації, знає варіативні можливості використання різних іграшок, застосовує іграшку для відображення соціальних взаємин людей.

Для визначення місця іграшки у системі матеріальної та духовної культури суспільства важливими є роботи М. Киященко, О. Постнікової, Л. Столовича, в яких з філософсько-культурологічних позицій розкривається позитивна роль іграшки у житті суспільства та її соціокультурні функції. Найбільш цінними для розуміння морфології, функціонування народної іграшки, її естетичної виразності є історико-мистецтвознавчі дослідження (М. Бартрам, А. Бакушинський, О. Бенуа, Б. Бутнік-Сіверський, Г. Блинов, В. Василенко, М. Грушевський, І. Дайн, Р. Захарчук-Чугай, Г. Локуцієвська, І. Макарова, О. Найден, М. Некрасова, Т. Перевезенцева, О. Сокович, Д. Фіголь, С. Ханемен, М. Церетеллі та ін.), в яких виявлено генезис та основні етапи розвитку народної іграшки. У роботах зазначених авторів привертає увагу виділення художньої специфіки народної іграшки як особливого різновиду декоративно-ужиткового мистецтва, в якому виражено локальні, національні та загальнолюдські риси матеріальної і духовної культури [9, c.3].

Значний інтерес представляють погляди сучасних науковців на народну іграшку як засіб формування національної культури (О. Батухтіна, Н. Заглада, Л. Івахненко, С. Кулачківська, Т. Сакович, Є. Саявко, М. Стельмахович); моральних якостей (Н. Дзюбишина-Мельник); як засіб духовного відродження (Н. Буркіна, Л. Данішевська, Т. Пржегодська, Л, Сморж); трудового виховання (М. Гутнікова, Г. Довженко, Л. Орел) та естетичного виховання (А. Грибовська, М. Кириченко, Г. Лабунська, Ю. Максимов, І. Сидорук, Н. Халезова) [13, c.4].

Д.І. Фіголь вважає, що навчання дітей з самого початку повинно бути збудовано на тому рідному ґрунті, на якому зростає дитина, щоб воно було міцно зв`язано з тими враженнями, що їх заклала в душу дитини рідна сім`я, рідна хата [31, с.124].

О. Найден говорив, що саме народна іграшка зберігає у собі пластичну і образну пам`ять про ті далекі часи, коли людина вперше почала використовувати природні матеріали для створення речей, які не тільки у чомусь допомагали, щось позначали, а й щось символізували [21, с.59]. Саме традиційна народна іграшка у своїх певних функціях, формах, пластиці, образних засадах містить у собі інформацію про початкові чинники людського предметно-духовного середовища. У цьому сенсі традиційна народна іграшка у наш час, у нашому перенасиченому предметами, речами світі має бути інформативно й естетично доцільною. Дослідник підкреслював, що дитина нині має сприймати народну іграшку не як предмет побуту, об`єкт гри (хоч і таке сприйняття не шкідливе), а як твір мистецтва, який потребує вивчення, певного аналізу творчого наслідування, повторення. Таке ставлення до народної іграшки сприятиме її збереженню і духовному збагаченню дитини. Народна іграшка в сім`ї, дитячому садку, різних гуртках повинна не витісняти сучасну іграшку, не заміняти її, а існувати поруч з нею, доповнювати її, давати дитині те, чого не здатна дати сучасна іграшка. Також О. Найден вказував, що для дітей, які перебувають на межі між раннім і середнім віком, такі іграшки особливо потрібні. Вони допомагають знаходити образні відповідники між реально конкретним та умовно-узагальненим, осягати світ предметних реалій через пластично доцільні та дотично-комфортні форми [21, с.30].

В Законі України "Про дошкільну освіту" вказано, що одним із завдань дошкільної освіти є виховання у дітей любові до України, шанобливого ставлення до родини, поваги до народних традицій і звичаїв, державної та рідної мови, національних цінностей українського народу, а також цінностей інших націй і народів, свідомого ставлення до себе, оточення та довкілля. Як визначено в коментарі до Базового компоненту дошкільної освіти в Україні, іграшка є засобом формування світосприймання. Дитина сприймає іграшку як образ предмета реального чи казкового світу, партнера, товариша. Розуміє її зовнішні особливості та інші характеристики як втілення художньої, технічної та інших видів культур [29].

Іграшка є складовою предметно-ігрового середовища та передумова розвитку гри. Дитина творчо застосовує образ іграшки у предметно-ігровому середовищі. Використовує іграшку відповідно до призначення, змісту, класифікації. Знає варіативні можливості використання різних іграшок. Застосовує іграшку для відображення соціальних взаємин людей. Діти розрізняють народну іграшку, знають її призначення, роль, використання. Свідомо використовують сюжет іграшки-замінника та власноруч виготовлені іграшки. Одним із ефективних засобів формування творчої активності особистості є різновид українського народного мистецтва - іграшка. Вона є відтворенням у тій чи іншій спрощеній, узагальненій та систематизованій формі предметів і явищ життя й діяльності суспільства.

Сучасні дослідження у галузі педагогічної науки та мистецтвознавства наголошують на тому, що мистецтво опішняньської народної іграшки є особливим типом художньої творчості, що інтегрує у собі різні види народного мистецтва, поєднує матеріальні і духовні здобутки української культури, утверджує талановитість нашого народу. Використання її у роботі дошкільних навчальних закладів на заняттях з образотворчого мистецтва та художньої праці сприятиме формуванню творчо-активної особистості, яка буде продовжувачем народних традицій. На підставі поліфункціонального характеру опішняньської народної іграшки, буде виділено окремі її функції: інформаційну, мотиваційно-стимулюючу, сенсорну, евристичну, аксіологічну, культурологічну, навчальну, розвиваючу, виховну.

У цьому сенсі традиційна народна іграшка у наш час, у нашому перенасиченому предметами, речами світі має бути інформативно й естетично доцільною. Дослідник О. Найден підкреслював, що дитина нині має сприймати народну іграшку не як предмет побуту, об`єкт гри (хоч і таке сприйняття не шкідливе), а як твір мистецтва, який потребує вивчення, певного аналізу творчого наслідування, повторення. Таке ставлення до народної іграшки сприятиме її збереженню і духовному збагаченню дитини [20, c.29].

Таким чином можемо зробити такий підсумок, що тема народної іграшки та її використання в позашкільних навчальних закладах завжди цікавила науковців. Для визначення місця іграшки у системі матеріальної та духовної культури суспільства важливими є роботи М. Киященко, О. Постнікової, Л. Столовича, в яких розкривається позитивна роль іграшки у житті суспільства та її соціокультурні функції. Генезис та основні етапи розвитку народної іграшки виявлені в роботах М. Бартмана, А. Балушинського, О. Бенуа, Б. Бутнік-Сіверського, Г. Блинова, В. Василенка, М. Грушевського, І. Дайна, Р. Захарчук-Чугая, М. Некрасова, Д. Фіголя та багато інших. Значний інтерес представляють погляди сучасних науковців на народну іграшку, серед них: О. Батухіна, Н. Буркіна, І. Довженко, М. Кириченко. Великий внесок у вивчення української народної іграшки та її використання в дошкільних навчальних закладах вніс О. Найден. Він наголошував, що народна іграшка особливо потрібна для дітей, які перебувають на межі між раннім і середнім віком. Тема опішнянської народної іграшки вперше розглянута у посібнику "Опішнянська іграшка. Практичний посібник" опішнянського технолога-кераміста, педагога і майстра-іграшкаря Людмили Омеляненко. Цей посібник присвячений виготовленню опішнянських глиняних іграшок. На її сторінках вміщено ряд цікавих матеріалів стосовно історії опішнянської іграшки, зрозумілі схеми, яскраві ілюстрації. Людмила Омеляненко доводить, що народна іграшка сприяє формуванню інтересу до традицій рідного народу, історії народу, естетичних почуттів та смаків, пізнанню та прилученню до культури рідного краю.

1.3 Значення опішняньської народної іграшки в різнобічному вихованні дітей

Народна педагогіка вимагає виховувати дитину, зважаючи на вікові особливості дитини: "Гни дерево, поки молоде, вчи дітей, поки малі". Впродовж всього дитинства гра і народна іграшка займає найголовніше місце у житті дитини. В грі діти відтворюють працю дорослих, елементи трудових дій. В своїй ігровій діяльності діти відображають те, що спостерігають у родинному колі. У дітей змалку виховується любов до праці, діти засвоюють знання про навколишню дійсність [2, C 6-11].

В іграх для хлопців розвивається витривалість, взаємовиручка, сила. У народі кажуть: "Де гра, там і радість". В ранньому віці (1 - 3 роки) діти граються предметами, тобто вчаться їх використовувати. Потім виникає творча або рольова гра. Зразки дитячих ігор призначалися не лише для фізичного розвитку і загартування, але є і школою етики й естетики спілкування. Під час гри використовуються діалоги, де закріплюється мовний етикет, виробляється певне відношення до товаришів, почуття дружби, одночасно проходить тренування пам`яті, коли діти заучують ті чи інші віршовані тексти. В іграх, як "жмурки", "клітка" розвивають математичні здібності. Велике розмаїття дитячих ігор притаманне календарним та обрядовим святам [12, c.58].

Для більшості ігор діти виготовляють іграшки власноруч, майструють свищики, пищалки, роблять ляльки. Кустарна народна іграшка виготовлялась у дусі народного мистецтва. Діти робили іграшки із глини, дерева, овочів. До виготовлення іграшок залучалися дорослі. Нині, коли у світ дитячої гри впевнено і владно входить комп`ютер. Комп`ютерні ігри та іграшки є чимось звичайним, як такими стали техніко-механічні іграшки. Чи потрібно пропагувати або взагалі згадувати іграшки народно-архаїчні та спрощені "примітивні" за способом застосування їх у грі? Проте це риторичне запитання.

Не треба бути особливо обізнаним у сучасній культурі та її тонкощах, щоб аксіоматично прийняти необхідність поширення та всілякої популяризації народної іграшки, вивчення її формообразних основ у дошкільних установах. Адже в цій суттєвій частині фольклорно-національної культури значно більше багатств світопізнання і світорозуміння, не кажучи вже про інформативно-генетичні багатства, ніж у найскладнішій комп`ютерній грі.

Опішнянська народна іграшка має витоки в глибинних шарах фольклорної колективної культури. Підкреслимо - колективної, а не масової. Бо ж в ній втілені пластичні, орнаментальні, нарешті образні уподобання окремого етно-соціального осередку якісного складового елементу осереддя національного. В цьому принцип фольклорного колективного мистецтва. Водночас масове мистецтво функціонує за законами горизонтального поширення інформації, що нерідко призводить до спотворення, спрощення та вульгаризації самої ідеї дитячої гри. Використання опішняньської народної іграшки у вихованні сприяє прилученню дитини до духовного, естетичного, побутового досвіду певного народу та їх традицій. Дитина, наприклад, не оцінює іграшку, як витвір мистецтва, або як образ пов`язаний з певними легендами, казками, міфами. Однак граючись нею, здійснює зорове та сенсорне сприйняття її форми (матеріально-пластичної, кольорової, орнаментально-знакової) непомітно для себе, приєднується до місцевої, а через неї і до етнонаціональної сфери образних уподобань, художніх особливостей, які водночас мовою свого змісту, розповідають про виробничо-господарську та святково-обрядову діяльність населення, тієї місцевості, того краю, який ця дитина згодом, коли стане дорослою людиною, усвідомить свій рідний край [35, c.49].

Опішнянська народна іграшка є насамперед явищем культури і традицій полтавського народу. Але основні образні, смислові, символічні чинники народної іграшки є породження етнонаціонального середовища. У народній іграшці, поряд з архетипами загальнолюдських понять і критеріїв, існують образні та змістовно-формальні принципи етнонаціональної давнини. Ці якості народної іграшки породжують певну проблематичність щодо дитячого виховання в сучасних умовах. З одного боку, існує нагальна необхідність участі народної іграшки у виховному процесі на його певних етапах, з іншого - складність впровадження її у цей процес. Народна іграшка, як і все традиційне народне мистецтво, позбавлена елементів зовнішнього етнографізму. Справжня народна іграшка, як правило, містить обмаль зовнішніх атрибутів етнічної належності. Така належність становить саму її образну і змістовну сутність. Тому традиційна опішняньська народна іграшка здебільшого позначена простотою форми, позбавлена кричущо-яскравих кольорів, складної та вибагливої орнаментації. Близькість цієї іграшки до витоків етнонаціональних культурних традицій пов`язує її з факторами ставлення до матеріалу, пластичною інтуїцією, колористичними рефлексіями. Саме така іграшка, насичена буттєвою та історичною інформацією, комунікативно близька дитині. У ній - цілий світ образів, архетипів, метафізичних і символічних основ бачення, сприйняття й переживання життя, у ній містяться нюанси психоментального характеру етносу, а також відображено специфіку певних трансетнічних явищ. Гра з такою іграшкою, візуальне й сенсорно-контактне знайомство з нею є одним із засобів формування в дитини критеріїв причетності до своїх родових, етнонаціональних ціннісних основ [26, c.17].

Мистецтво українського іграшкарства формує у дітей естетичні смаки, творчі здібності. Народна іграшка має не лише екологічну, а й духовну чистоту. Зроблена з любов`ю, вона розвиває кмітливість, фантазію, духовний світ дитини, дає перші професійні навички, пробуджує відчуття рідного коріння. Використання народної іграшки у вихованні сприяє прилученню дитини до духовного, естетичного, побутового досвіду народу. Художньо оформлена опішняньська народна іграшка збуджує у дитини естетичні почуття і переживання, формує естетичний смак. Цікаві за змістом і формою іграшки позитивно діють на психічний стан дитини, світосприйняття, активізують життєвий тонус, що впливає на її здоров`я і фізичний розвиток [9, c.15].

Таким чином можна зробити висновок, що виховна цінність опішнянської народної іграшки полягає в тому, що вона сприяє формуванню самостійності, творчої діяльності дітей. Іграшка - важливий фактор психічного розвитку. Народні іграшки здавна використовують з метою естетичного, морального, розумового, фізичного виховання. Опішнянська народна іграшка є одним із засобів формування відчування естетичної краси, естетичного смаку, сенсорного сприйняття саме полтавського регіону і його народу. Під час гри дошкільник розвивається, пізнає світ, наслідує і засвоює соціальний досвід. Іграшка є засобом передавання культурного досвіду народу від покоління до покоління. Використання народної іграшки забезпечує художній розвиток. Саме опішнянська народна іграшка є ниточкою в руках дитини, яка з`єднує її з історією Батьківщини, свого регіону та традицій народу. Зображення традиційних предметів на опішнянських іграшках є символічними та зберігають культуру свого народу. Умовні образи птаха, тварини, людини вчать дитину розумінню метафоричної мови традиційного мистецтва. До того ж шляхом спілкування з подібними іграшками дитина навчається бачити або уявляти образ живого натурального через умовне, в узагальненому знаходити риси конкретного, що розвиває її спостережливість і кмітливість. Дитина повинна розуміти іграшку, хотіти з нею творчо діяти, щоб іграшка, як і гра, була супутником дитинства, людство весь час удосконалює її.

Висновки до першого розділу

Історія іграшки є невід`ємною частиною історії культури у суспільстві. На території України найдавніші прототипи іграшки виявлені в с. Мезим Коропського району Чернігівської області. Найбільше виготовляли іграшки на Наддніпрянщині та Прикарпатті. Також основними осередками виготовлення української народної іграшки є Поділля, Волинь, Львівщина, Косів. На Полтавщині основним осередком виготовлення народної іграшки є селище Опішня. Зародилася опішнянська іграшка в XVIII столітті. Селище відоме своїми керамічними іграшками, які відображали реальну природу, народний побут, героїв казок, пісень, творів фантастики. Колорит іграшки Опішного здебільшого "теплий", близький до натуральних кольорів, обпаленої глини, орнамент закруглений, плавновигинистий, позбавлений зламів і кутів. Основними майстрами-іграшкарями на Опішні вважають Олександру Селюченко, Гаврила Поливайло, Анастасію Білик-Поливайло та Людмилу Омеляненко. Нині опішнянську народну іграшку виготовляють окремі поодинокі майстри.

Тема народної іграшки та її використання в позашкільних навчальних закладах завжди цікавила науковців. Для визначення місця іграшки у системі матеріальної та духовної культури суспільства важливими є роботи М. Киященко, О. Постнікової, Л. Столовича, в яких розкривається позитивна роль іграшки у житті суспільства та її соціокультурні функції. Генезис та основні етапи розвитку народної іграшки виявлені в роботах М. Бартмана, А. Балушинського, О. Бенуа, Б. Бутнік-Сіверського, Г. Блинова, В. Василенка, М. Грушевського, І. Дайна, Р. Захарчук-Чугай, М. Некрасова, Д. Фігіля та багато інших. Значний інтерес представляють погляди сучасних науковців на народну іграшку, серед них: О. Батухіна, Н. Буркіна, І. Довженко, М. Кириченко. Великий внесок у вивчення української народної іграшки та її використання в дошкільних навчальних закладах вніс О. Найден. Тема опішнянської народної іграшки вперше розглянута у посібнику "Опішнянська іграшка. Практичний посібник" опішнянським технологом-керамістом, педагогом і майстром-іграшкарем Людмилою Омеляненко. Цей посібник присвячений виготовленню опішнянських глиняних іграшок. На її сторінках вміщено ряд цікавих матеріалів стосовно історії опішнянської іграшки, зрозумілі схеми, яскраві ілюстрації.

Виховна цінність опішнянської народної іграшки полягає в тому, що вона сприяє формуванню самостійності, творчої діяльності дітей. Іграшка - важливий фактор психічного розвитку дитини. Народні іграшки здавна використовують з метою естетичного, морального, розумового, фізичного виховання. Опішнянська народна іграшка є одним із засобів формування відчування естетичної краси, естетичного смаку, сенсорного сприйняття саме полтавського регіону і його народу. Під час гри дошкільник розвивається, пізнає світ, наслідує і засвоює соціальний досвід. Іграшка є засобом передавання культурного досвіду народу від покоління до покоління. Використання народної іграшки забезпечує художній розвиток. Саме опішнянська народна іграшка є ниточкою в руках дитини, яка з`єднує її з історією Батьківщини свого регіону та традицій народу. Зображення традиційних предметів на опішнянських іграшках є символічними та зберігають культуру свого народу. Умовні образи птаха, тварини, людини вчать дитину розумінню метафоричної мови традиційного мистецтва. До того ж шляхом спілкування з подібними іграшками дитина навчається бачити або уявляти образ живого натурального через умовне, в узагальненому знаходити риси конкретного, що розвиває її спостережливість і кмітливість. Дитина повинна розуміти іграшку, хотіти з нею творчо діяти, щоб іграшка, як і гра, була супутником дитинства.

Розділ ІІ. Експериментальне дослідження методики використання опішнянської народної іграшки у виховній роботі з дітьми дошкільного віку

2.1 Організація, методика і аналіз результатів констатуючого експерименту

Опішнянська народна іграшка - витвір специфічний. Своєю простотою й досконалістю, витонченістю форм, різноманітністю використаних природних матеріалів, образністю й естетичною довершеністю вона розвиває духовний світ дитини, пробуджує відчуття рідного коріння. Опішнянська іграшка несе малятам цілком доступні знання про працю, відпочинок людей у давнину, їхній побут, мистецтво, життя загалом.

Використання опішнянської народної іграшки в дитячому садку, сім'ї урізноманітнює ігрову діяльність дітей, збагачує, розширює сферу пізнання дитиною світу і свого народу, розвиває традиційні і навички національної, господарської, побутової культури даного регіону, а саме Полтавщини. Крім того, дитина сприймає народну іграшку і як витвір мистецтва, що сприяє її естетичному вихованню [32, c.5].

Отже, опішнянська народна іграшка дає дитині те, чого не може дати сучасна. А існуючи поруч, вони доповнюють одна одну. Іграшка для дитини - народна чи сучасна - це культурне знаряддя, з допомогою якого вона освоює величезний складний світ. Завдання навчального закладу - сприяти органічному поєднанню в дитячій душі потягу до нового з потребою в рідному, традиційному. Доки існуватиме природна потреба дитини пізнавати світ, творчо і самостійно його осмислювати, доти буде народжуватися й народна іграшка. А на її естетичне оформлення, традиційне оздоблення засобами ліплення, декоративного розпису впливатимуть особливості світосприймання кожного наступного покоління [23, c.18].

Вихователі дошкільних навчальних закладів покликані навчати дітей цінувати речі, вироблені руками рідних і передані в спадщину, поважати творців народної іграшки, прилучати дітей до культурних набутків і творчої спадщини нації, даного регіону. У дітей полтавського краю необхідно сформувати вміння впізнавати опішнянську народну іграшку, розуміти її призначення, роль, особливості використання.

Дослідження було проведено в дошкільному навчальному закладі "Вербичка" с. Руденківка, Новосанжарського району, Полтавської області в групі дітей старшого дошкільного віку. В дослідженні брали участь 17 дітей.

Експериментальне дослідження відбувалось в три етапи: констатуючий, формуючий, контрольний.

Для виявлення знань дітей про опішнянську народну іграшку було проведено констатуючий експеримент.

Мета констатуючого експерименту: визначити рівні дитячих знань про опішнянську народну іграшку.

Завдання констатуючого експерименту:

виявити знання дітей про види опішнянських народних іграшок щодо класифікації за їх змістом, матеріалом, елементи оформлення.

уточнити уявлення дітей про використання опішнянської народної іграшки (в видах діяльності: мовній, ігровій, художній, музичній).

виявити здатність дітей використовувати опішнянську народну іграшку в творчій діяльності (вміння розповідати про іграшку, виготовляти та використовувати іграшку відповідно до її призначення).

В процесі констатуючого експерименту вивчалися:

1. Плани навчально-виховної роботи;

2. Продукти діяльності дітей;

3. Діяльність дітей на заняттях, в повсякденному житті.

Було встановлено такі рівні оцінки компетентності дітей:

1) низький рівень,

2) середній рівень,

3) високий рівень.

Відповідно до рівнів було визначено наступні показники:

Низький рівень

1 бал - фрагментарні знання про опішнянську народну іграшку. Діти практично не звертають увагу на її естетичні якості, вагаються у поясненні власних суджень та оцінок. Спроможні лише до вираження однозначної емоційної оцінки стосовно опішнянської народної іграшки. Не проявляється інтерес до виготовлення народних іграшок за зразком.

2 бали - знання часткові, епізодичні, безсистемні, відсутня потреба в усвідомленому ознайомленні з опішнянськими народними іграшками та захопленість даним видом мистецтва, спостерігаються ускладнення у вираженні власного ставлення, настрою та думок, які виникли у ході ознайомлення з опішнянською народною іграшкою. Діти, які відносяться до цього рівня малоініціативні, у них відсутні творчі прояви, вони уникають виконання завдань творчого характеру, прагнуть до копіювання, потребують значної допомоги педагога.

Середній рівень

3 бали - володіють неповним обсягом знань про опішнянську народну іграшку, основні способи її створення. Виявляється неусвідомленість інтересів щодо опішнянської іграшки, майже немає потреби у її вивченні й виготовленні, наявна слабка здатність до обґрунтування настрою, думок, почуттів, що виникли у ході ознайомлення з різними видами опішнянських народних іграшок.

4 бали - з помилками розрізняє різні види іграшок за класифікацією, орієнтується в характерних кольорах і елементах оздоблення окремих видів опішнянської іграшки. Вміє аплікувати, малювати елементи оздоблення іграшки за зразком з допомогою дорослого. Може скласти розповідь про опішнянську народну іграшку за запитаннями. Використовує в ігровій діяльності за призначенням. У дітей спостерігається прагнення до вираження власного ставлення до опішнянської іграшки з відповідним обґрунтуванням.

Високий рівень

5 балів - розрізняє за класифікацією. Знає матеріали, з яких виготовляють іграшки, розрізняє характерні кольори і елементи оздоблення різних іграшок. Вміє ліпити з глини та відповідно оформлювати опішнянські іграшки. Прагнуть до самоактуалізації у творчій роботі, намагаються отримати задоволення від виконання завдання творчого характеру, нерідко проявляють ініціативність. Відчувають певні труднощі при спробі порівнювати, узагальнювати та встановлювати зв'язки між елементами іграшок, шукати аналогії. Проявляється здатність до оцінки деяких вартостей опішнянської народної іграшки (саме як твору мистецтва).

6 балів - досить глибока проінформованість про опішнянську народну іграшку, самостійність у ході засвоєння знань та їх застосування; спроможність робити висновки, аналізувати, порівнювати одержану інформацію; оперувати відповідною термінологією. Характерне самовираження у різних видах художньо-творчої діяльності (відносно опішнянської народної іграшки), яскравість уяви та художнього бачення. Має потребу в ознайомленні з українським народним мистецтвом (народною іграшкою); відчутну зосередженість та захопленість процесом сприйняття художнього явища. Водночас спостерігається безпосередність переживань, активність у процесі обговорення вражень, отриманих від сприйняття художніх явищ, підвищений інтерес до занять з вивчення та самостійного виготовлення опішнянських народних іграшок. Вони здатні самостійно оцінити естетичні якості твору мистецтва, висловити почуття, викликані тією чи іншою іграшкою.

Страница:


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.

© 2000 — 2023, ООО «Олбест» Все права защищены