Виховна система В.О.Сухомлинського

Зміст та завдання викладання мистецтва в початковій школі, особливості розвитку творчих здібностей учнів засобами мистецтва. Загальна характеристика виховної системи Сухомлинського, педагогічні аспекти народної педагогіки та погляди на музичне виховання.

Рубрика Педагогика
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 06.10.2012
Размер файла 40,8 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Виховна система В.О. Сухомлинського

Вступ

Держава не може існувати без культури. Культура має неповторне національне обличчя. Якщо українська культура не буде цікавити нас то, звичайно, не цікавитиме і цілий світ. Тому ми повинні цілеспрямовано розширяти сучасну професійну культуру і створювати функціональний простір для української культури в містах і селах, нарощувати присутність культуротворчого потенціалу.

Відновити цілісність людини, визволити світ від властивих йому суперечностей, здійснити тим самим головне завдання культури, може лише мистецтво, яке згладжує протилежності між фізичним і духовним життям людини. А ціль мистецтва полягає у тому, щоб приносити людям задоволення, яке на відміну від інших задоволень називається «естетичним», «витонченим», «благородним» [5, 65]. Мистецтво володіє тією вічною цінністю і вічним змістом, що у всі часи є незмінним. Мистецтво є пізнання сутності світу, його магічної сили, що викликають неповторні почуття і переживання. Відомо, що твори мистецтва відносяться до вищих духовних благ.

Прогрес у мистецтві міцно пов'язаний з історією, соціальною динамікою і визначається взаємодією людини з природою, взаєминами людини у суспільстві, економічною ситуацією у державі, потребами соціуму, характером користування цінностями, в тому числі й духовними.

Інтерес до теоретичних ідей минулого є однією з прикмет зрілості науки, усвідомленою готовністю осмислити історію з позиції сучасності. На привеликий жаль, нерідко виявляється, що в арсеналі минулого знаходиться немало відкриттів та ідей, справжня актуальність яких розуміється лише з бігом часу.

Одне з важливих завдань загальноосвітньої школи - формування духовності людини, зокрема розвиток її естетичних відчуттів. У період розбудови української національної школи представники педагогічної науки та практики звертаються до проблеми музичного виховання дітей. У розв'язанні цієї проблеми надзвичайно важливого значення набувають педагогічні ідеї видатного українського вченого-педагога Василя Олександровича Сухомлинського (1918-1970).

Значне місце в його педагогічній спадщині посідає музичне виховання як невід'ємна частина формування духовної культури школярів.

Зважаючи на актуальність даної проблеми, ми обрали наступну тему курсового дослідження: «Виховна система В.О. Сухомлинського та її відображення у практиці викладання музики в загальноосвітній школі».

Об'єкт дослідження - освітній та виховний процес в початковій школі.

Предмет дослідження - виховна система В.О. Сухомлинського.

Мета дослідження - показати ефективний вплив виховної системи В.О. Сухомлинського на формування естетичних почуттів у молодших школярів.

Згідно з метою і предметом дослідження було визначено такі завдання:

1) розглянути теоретичні аспекти мистецького виховання в педагогічній науці;

2) дослідити основні аспекти виховної системи В.О. Сухомлинського в сучасній школі;

2) розглянути погляди Василя Сухомлинського на музичне виховання молодших школярів.

Методи дослідження. Для розв'язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння, конкретизація.

Структура дослідження. Курсова робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків. Список використаних джерел включає 17 найменувань. Робота викладена на 26 сторінках друкованого тексту.

1. Теоретичні аспекти мистецького виховання

1.1 Зміст та завдання викладання мистецтва в початковій школі

Основна мета мистецького виховання - формувати в учнів особистісно-ціннісне ставлення до мистецтва, світоглядні уявлення, розвивати загальні та спеціальні здібності, художньо-образне мислення, стимулювати творчий потенціал особистості, виховувати потребу й здатність до художньо-творчої самореалізації та духовного самовдосконалення.

Цілі вивчення мистецтв у загальноосвітній школі дещо відрізняються від цілей навчання в спеціалізованих мистецьких закладах і полягають і акцентуванні насамперед світоглядно-виховних аспектів, у формуванні художньо-образного мислення. Засвоєння мови мистецтв (так званих засобів виразності), форм, жанрів, стилів, а також інших теоретичних знань і технологічних умінь є конче потрібним засобом, інструментом духовного осягнення змісту мистецьких цінностей, але не може розглядатись як самоціль.

Основні завдання викладання мистецтва в початковій школі включають [7, 5]:

а) освітні:

* засвоєння початкових знань, основних понять, елементарних уявлень про види і жанри мистецтв, особливості художньо-образної мови музичного та візуального мистецтва у взаємозв'язках із синтетичними мистецтвами (хореографією, театром і кіномистецтвом);

* розширення художньо-естетичного досвіду, опанування елементарних художніх умінь та навичок у практичній діяльності;

* набуття початкового досвіду «творении художніх образів у процесі власної елементарної творчості;

б) виховні:

* виховання в учнів естетичного ставлення до дійсності та емоційно-ціннісного ставлення до мистецтва;

* виховання елементарних світоглядних уявлень і ціннісних орієнтацій, розуміння учнями зв'язків мистецтва з природним та культурним середовищем, життєдіяльністю людини, сучасною технікою, засобами масової інформації;

* виховання здатності сприймати, інтерпретувати й оцінювати художні твори, висловлювати особисте ставлення до них, аргументуючи свої думки та оцінки;

* виховання художніх інтересів, смаків, морально-естетичних ідеалів, потреб у художньо-творчій самореалізації та духовно-естетичному самовдосконаленні відповідно до вікових можливостей;

в) розвивальні:

* збагачення емоційно-почуттєвої сфери;

* розвиток художніх і загальних здібностей;

* стимулювання художньо-образного мислення, проявів уяви та інтуїції; формування універсальних якостей творчої особистості.

Ефективному опануванню специфіки художньо-образної мови кожного з видів мистецтва, з одного боку, і розумінню його поліфонічної цілісності з другого, сприяє також інтеграція елементів змісту на основі єдності універсальних художньо-естетичних категорій - «ритм», «контраст», «симетрія», «композиція», «розвиток» тощо. Учителі, які розробляють авторські технології, добирають до орієнтовної тематики відповідні твори для сприймання мистецтв, завдання для художньо-творчої діяльності, фрагменти вистав, кінофільм.

Таким чином, у типовій програмі циклу «Мистецтво» інтеграція знань та уявлень учнів може здійснюватися на таких рівнях:

- духовно-світоглядному (через спільний тематизм, що відбиває фундаментальний зв'язок усіх видів мистецтва з життям);

- естетико-мистецтвознавчому (через спільність або спорідненість мистецьких понять, універсальність естетичних категорій);

- психолого-педагогічному (через педагогічні технології уроків різного типу).

Методична система, що забезпечує реалізацію закладених у зміст програми ідей, спрямовується на розвиток таких якостей учнів, як ініціативність, активність, самостійність, критичність мислення; на створення умов для самореалізації та самовдосконалення і самовиховання [6, 52].

Отже, мистецьке виховання - складна багаторівнева структура, основою якої є естетична свідомість, емоційно-почуттєва сфера і художньо-творча діяльність учнів. Метою їхнього естетичного виховання є доведення естетосфери до рівня, необхідного для повноцінного життя у ціннісній ієрархії музичної культури, що передбачає закономірний процес руху від простіших форм естетичної практики до більш досконалих її виявів.

1.2 Творчий розвиток учнів початкової школи засобами мистецтва

Мистецтво має особливий предмет пізнання - ставлення до реального світу і, відповідно, особливий тип мислення - емоційно-образний для пізнання цієї сфери. Настав час нарешті зрозуміти, що ніякими, дисциплінами згаданої сфери не опанувати. В даній ситуації має діяти інша дидактика - дидактика художня, де і зміст, і методи викладання предметів мистецтва не можуть і не повинні бути суто науковими.

Зараз у загальній освіті мають бути представлені різні види мистецтва, що є необхідними для реалізації головної функції в житті суспільства: формування емоційних критеріїв особистості як стимулу до дії, тобто відчування сенсу життя.

Роль мистецтва в розвитку творчих можливостей учнів різних вікових груп неодноразово підкреслювали Д. Джола, В.Євдокимов, Д. Кабалевський, В. Лозова, Г. Троцко, Г. Шевченко, А. Щербо. Проблемі естетичного виховання школярів засобами музики, формування естетичних потреб, ідеалів, смаків, музично-естетичних інтересів, розвитку творчих здібностей присвячені праці сучасних українських музикантів-педагогів А. Болгарського, Б. Бриліна, О. Дем'янчука, І. Зязюна, Л. Коваль, О. Кузнєцової, Г. Падалки, О. Ростовського, О. Рудницької та ін. [11, 16].

Д. Кабалевський, автор концепції музичного виховання дітей, покладеної в основу сучасної програми з музики для шкіл України, головним напрямом навчання вважає формування музичної культури школярів, як частини їхньої духовної культури.

Творчий розвиток учнів передбачає:

* нетрадиційне формування цілей уроку музики. Замість відомої схеми «знання - уміння - навички» слід орієнтуватися на розвиток культури мислення, почуттів, поведінки суб'єкта навчання. Такий підхід визначається формулою «знання - уміння - розвиток», де розвиток є певним «духовним продуктом», кінцевим результатом навчання учнів [5, 196]. Отже, мета музичного виховання - розвиток почуттєвої та інтелектуальної сфери особистості на основі здобутих знань;

* нетрадиційну побудову змісту навчання, зокрема, презентацію музичного матеріалу;

* визначення спеціальних методів навчання музики, серед яких найбільш продуктивний метод моделювання процесу творчості.

Головною метою вивчення музики в школі вважаємо не підготовку фахівця-музиканта, а всебічний загальний і культурний розвиток дитини. Жоден урок із будь-яких предметів не дає стільки позитивних результатів, як добре підготовлене й проведене заняття з музики. Недарма ж, у стародавніх греків музика вважалася обов'язковою для здорового духовного життя людини.

Світова педагогічна думка, а також психолого-педагогічні дослідження дозволяють зробити важливий висновок, що там, де є постійні заняття музикою, ґрунтовнішими стають знання учнів з усіх навчальних предметів, формується творчий підхід до розв'язання будь-яких завдань тощо.

На уроках музики добре розвивається творча думка учнів. Народні пісні, їх поетична краса, мелодійсність, зрозумілий і простий текст привчають дітей до поетичних і точних висловлювань. Розвиток слуху на уроках музики сприяє кращому вивченню іноземних мов, а використання рухомих вправ впливає на покращання здоров'я, вироблення стрункої постави і правильного дихання. Уроки музики також служать відпочинком для учнів, які завдяки цьому менше втомлюються, а отже, підвищується їх працездатність, покращується дисципліна [11, 17].

При викладанні музики необхідно дотримуватися трьох головних («золотих») правил дидактики:

1) кожне музичне поняття (ритмічне або звуковисотне) усвідомлюється через використання так званого аудіо-візуально-моторного методу (чути - бачити - рухатися);

2) усвідомленню кожного музично-теоретичного поняття передує практичне ознайомлення з ним:

3) усі музично-теоретичні поняття вивчають, порівнюючи їх одне з одним і роблячи це не відокремлено, а в поєднанні всіх складових.

Хоча зрозуміло, що емоційне сприймання музичного твору є надзвичайно важливим, проте, без музичної грамотності учні повною мірою не зможуть аналізувати, розуміти і сприймати музику. При цьому важливо не забувати, що серед використовуваних методів головним є метод гри.

Учителі музики також вважають своїм завданням розвивати не тільки музичні здібності дитини, а й формувати її як особистість загалом.

Для вдосконалення системи музичного виховання важливо широко використовувати народну музику, систему розвитку музичного слуху, навчання співу з нот, виявляти високий рівень виконавської культури.

Піднесення ролі хорового мистецтва, вивчення і практичне застосування різних методик музичного виховання - все це сприяє поліпшенню музичного виховання в багатьох навчальних закладах України.

Відповідно до орієнтацій «Державного стандарту загальної школи» та основних положень сучасної науково-педагогічної концепції про взаємодію та інтеграцію різновиду мистецтв у поліхудожньому розвитку школярів саме образотворче мистецтво і музика виступають провідними освітніми компонентами [7, 15].

Специфіка образотворчого мистецтва і музики як навчальних предметів полягає у тому, що вони комплексно, гармонійно впливають на почуття, інтелект і волю дитини, сприяють формуванню творчої самобутньої особистості. Цей факт пояснюється тим, що якраз у процесі малювання і музичної діяльності діти молодшого шкільного віку отримують комплекс емоційно-почуттєвих вражень, необхідних для розвитку психічних процесів та природжених здібностей, задовольняють потребу в активній діяльності, самовираженні й самоствердженні у навколишньому світі. Образотворче мистецтво спонукає дитину до специфічного образного пізнання дійсності, яке виявляється в умінні спостерігати, помічати, аналізувати форму, об'єм, пропорції, колір, але водночас зберігати цілісне уявлення. Під час практичної діяльності, що є домінантою уроку образотворчого мистецтва, діти відтворюють своє власне бачення дійсності, передають різними засобами (формою, кольором, лінією) свій емоційний стан, залучаючи мислительні процеси, даючи простір дитячій уяві, фантазії.

Уроки мистецтва з однієї теми в початковій школі можуть і мають бути різними, по-своєму унікальними, це - своєрідний педагогічний твір, міні-вистава, художньо-педагогічне дійство. Такі уроки передбачають атмосферу вільного спілкування вчителя з учнями, створення ситуації художнього уподібнення, коли активно використовується життєвий досвід дитини, її емоційні та чуттєві переживання, від уроку до уроку формується поняття художнього образу і посильного, але усвідомленого його втілення у власній художній діяльності молодшого школяра.

2. Основні аспекти виховної системи В.О. Сухомлинського в сучасній школі

2.1 Загальна характеристика виховної системи В.О. Сухомлинського

В.О. Сухомлинський писав: «Творчість дітей - своєрідна сфера їхнього духовного життя, самовираження і самотворення, в якому яскраво виявляється індивідуальна самобутність кожної дитини. Цю самобутність неможливо охопити якимись правилами, єдиними і обов'язковими для всіх» [17, 137].

Потужним потенціалом для творчого розвитку учнів початкової школи, як відомо, є мистецтво. Завдяки своїй універсальності воно впливає на розвиток інтересів, уявлень учнів, їхнього образного мислення, емоційності, на оволодіння мовою мистецтва як засобом вираження - свого ставлення до тих чи інших явищ життя.

Педагогічна спадщина В.О. Сухомлинського є невичерпним джерелом знань, порадником для сучасних і майбутніх поколінь педагогів.

В.О. Сухомлинський по-новому використовує природу як широкий засіб загального розвитку дитини. Головним завданням таких уроків серед природи був розвиток у дітей здатності до кольорового та просторового відчуттів. Педагог не просто вчив дітей спостерігати, але й спонукав помічати у звичайному - незвичайне, відчувати й емоційно переживати гаму різноманітних кольорів і відтінків.

Щодо виховного впливу казки на особистість шестирічного школяра, то В. Сухомлинський, природно, є новатором. Тому у Павлиській школі вперше у ті роки була обладнана дитяча кімната казки. При цьому кімната була незвичною не лише за інтер'єром, а й за змістом діяльності дітей у ній. Поступово у процесі занять серед природи та у кімнаті казки накопичувався досвід дітей, і на цій основі їх спонукали до усного складання казок. У меморіально-педагогічно мумузеї В.О. Сухомлинського нині зберігається 70 томів дитячих казок.

Загалом, виховання гуманності, на думку педагога, починається з виховання любові до всього живого, до матері, бабусі, рідних. У книгах «Серце віддаю дітям», «Народження громадянина», «Павлиська середня школа» педагог розкриває конкретні форми становлення гуманної поведінки дітей. Серед них: створення лікарень для пташок і тварин, допомога немічним; участь в естетизації школи і селищі тощо. Формуванню гуманізму дітей сприяло також створення галереї портретів матерів най відоміших людей світу.

У програмі роботи школи поряд із загальними категоріями етики (моральний ідеал, гідність, чесність, працьовитість, справедливість) достатньо реалізуються й такі, як щастя, радість, совість, співчуття, духовність. Саме останні і відображають зміст гуманності як інтегральної риси підростаючої особистості. Проте заслуга вченого полягає не лише в тому, що він включив ці поняття до програми, але, насамперед, в реалізації цих понять у практиці роботи Павлиської школи.

У школі поважали гідність дитини, оскільки без любові і поваги до вихованців, за переконанням В. Сухомлинського, будь-які розмови про гуманність і людяність стають порожнім звуком. Природно, що формування гуманності школярів здійснювалося у Павлиші шляхом використання «Хрестоматії моральних цінностей людства» та «Хрестоматії з етики». Ці рукописні матеріали постійно поповнювалися вченим та його колегами і слугували розвитку у дітей людяності, доброти, гідності.

У роботі «Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості» В.О. Сухомлинський пише: «Праця і тільки праця - основа всебічного розвитку особистості. Не може бути й мови про всебічний розвиток, якщо людина не пізнала радості праці». Заслугою вченого є розробка ним у книзі «Павлиська середня школа» принципів трудового виховання: єдність трудового виховання і загального розвитку особистості - морального, інтелектуального, естетичного, фізичного; розкриття та розвиток індивідуальності в праці; раннє включення у продуктивну працю; різноманітність видів праці; елементи продуктивної праці дорослих у дитячій праці; творчий характер праці, поєднання зусиль розуму і рук; єдність праці та багатогранного духовного життя [17, 186].

Центральною у педагогічній системі В.О. Сухомлинського є ідея всебічно розвиненої особистості. Незадовго до відходу у небуття вчений підготував доповідь для захисту докторської дисертації за сукупністю робіт під назвою «Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості». Саме тут вчений розкриває складники всебічного розвитку особистості учня у період його навчання. За традиційного підходу до компонентів всебічного розвитку вчений разом з тим по-новому окреслює власне розуміння змісту виховання та шляхів його реалізації.

У всебічному розвитку особистості першорядного значення він надавав розумовому вихованню. Ідеалом школи є те, щоб у життя не вступала жодна невихована у розумовому відношенні людина. Невігласи небезпечні для суспільства, незалежно від того, освічені вони чи ні. Невіглас не може бути щасливим сам і завдає нещастя іншим. Той, хто вийшов зі стін школи, може чогось і не знати, але він має бути розумною людиною. Розумова вихованість, на думку Сухомлинського, нерівнозначна обсягу набутих знань: «Вся суть у тому, як відбувається життя знань у складній і багатогранній діяльності людини» [17, 189].

Важливе завдання школи педагог вбачав у формуванні стійких переконань вихованців. Знання стають переконаннями за умови, коли у школі живуть ці переконання - у взаємовідносинах між вихованцями і педагогами, в їхніх вчинках, прагненнях, радощах і прикрощах. Моральний розвиток, писав педагог, є складне життя переконань - їхні народження, розвиток, зміцнення, вираження у вчинках.

Загалом, розкриваючи особливості формування всебічно розвиненої особистості, вчений розкриває наступну педагогічну закономірність: між виховними впливами існують десятки, сотні, тисячі залежностей і зумовленостей, й ефективність виховання визначається тим, як ці залежності й зумовленості враховуються і реалізуються на практиці.

Серед шляхів і засобів формування всебічно розвиненої особистості у школі педагог вирізняв: навчання, рідну природу, працю, слово, традиції, експериментування, багате духовне життя вихованців. За словами вченого, школа стає колискою народу, якщо в ній панують культ Матері, Батьківщини, Людини, культ Слова. Саме за цих умов і можливе формування юного громадянина.

У «Батьківській педагогіці» вчений кардинально, по-новому осмислює взаємозв'язки родини і школи. Головним у цьому зв'язку виступає глибоке народне підґрунтя. Спираючись на народні бувальщини, легенди, оповіді, вчений розкриває кращі набутки етнічних засад виховання. За Сухомлинським, кожен народ продукує свою систему етнічних цінностей, яка найповніше відображає його ментальність, особливості національної свідомості.

У праці «Як виховати справжню людину» він радить майбутнім матерям і батькам вивчати історію свого народу, виробляти шанобливе ставлення до близьких, оскільки святими, за його переконанням, є слова: народ, мати, батько, син. У «Листах до сина» й «Листах до дочки» вчений підтверджує своє переконання і дає конкретні поради щодо підготовки молоді до родинного життя.

2.2 Педагогічні аспекти народної педагогіки В.О. Сухомлинського

Проблеми народної педагогіки займали одне з центральних місць у педагогічній діяльності нашого співвітчизника В.О. Сухомлинського. Він неодноразово підкреслював необхідність наукового вивчення народних поглядів. «Про народну педагогіку ніхто до цього часу серйозно не думав, і це, напевно, принесло великої шкоди педагогіці, - писав він у листі до Ґ. Н. Волкова. - Я впевнений, що народна педагогіка - це зосередження духовного життя народу. В народній педагогіці розкриваються особливості національного характеру, обличчя народу» [15, 67].

В.О. Сухомлинський неодноразово підкреслював безпосередній зв'язок між народною філософією і школою. Називаючи школу «народним вогнищем виховання», він бачив у ній місце, де реалізуються ідеї народної філософії про людину як найвищу життєву цінність, яро виховання людського в людині, що, по суті, і в основним змістом народної моралі.

Дня виховання підростаючого покоління В.О. Сухомлинський використовував і вчив вихователів використовувати різноманітні форми народної мудрості: усну народну творчість, писемні етнографічні пам'ятки, звичаї і традиції народного виховання, праці, побуту і громадського життя, досвід сімейного виховання, свята, обряди, ігри та інше.

Особливо цінив В.О. Сухомлинський багаті народні традиції трудового виховання. Він називав їх «одвічними традиціями народної педагогіки». За ними діти допомагають батькам трудитися з раннього віку, працюють поруч з ними, а батьки не можуть обійтися без праці дітей. Таке включення дітей до праці - запорука їх надійного виховання. Змалку діти трудяться не з примусу, а тому, що ніхто з людей, які їх оточують, без праці не уявляв собі життя.

У своїх творах В.О. Сухомлинський створив ідеал справжньої людини. Всі його риси - від народних поглядів і традицій: відданість рідній землі, обов'язок перед людьми, повага до старших, любов до матері та батька, бережливе ставлення до природи, непримиренність до зла, чуйність до людей, щедрість, скромність [16, 283].

Найяскравішим виявом виняткової уваги Сухомлинського до етнопедагогіки є те, що він сам розробляв батьківську педагогіку. Під нею він розумів елементарне коло знань матері і батька про те, як істота, що народилася від людини, стає людиною. Не, розуміння збагачується у педагога надбаннями педагогічної науки і грунтується на багатовіковому досвіді народної педагогіки. Саме тому він часто посилається на педагогічну мудрість трударів, радить прочитати бувальщину, задуматися над якоюсь ситуацією.

Педагогічна творчість В.О. Сухомлинського пройнята не лише традиціями, а й прийомами, методикою української етнопедагогіки. Досить сказати, що він, по суті, відродив такі її жанри, як повчання, бувальщини. Спеціальної уваги заслуговують фольклорні мотиви в творчості В.О. Сухомлинського. А його художні мініатюри часом важко відрізнити від народної творчості.

В школі Сухомлинського велика увага приділялась вивченню народної творчості і водночас всебічно стимулювалася й оригінальне втілювалася у дитячій творчості. У книгах В.О. Сухомлинського знаходило цілісну систему поглядів на народознавчі і, зокрема, народнопедагогічні засади шкільного навчально-виховного процесу. «Я певний, - вважав Василь Олександрович, - що народна педагогіка - це зосередження духовного життя народу. У народній педагогіці розкриваються особливості національного характеру, народу. Якщо в майбутньому знайдеться достатньо сил, я візьмуся за українську народну педагогіку» [17, 123].

Як у наукових працях, так і у практичній діяльності В.О. Сухомлинський доречно використовував такі жанри народної творчості, як прислів'я, приказки, афоризми, казки, легенди, в яких прославляється праця. Він умів навчати дітей складати казки. Школа Сухомлинського воістину була «народним осередком виховання».

Досліджуючи зміст народної педагогіки В.О. Сухомлинського можна зробити наступні висновки:

а) виховання духовності школярів немислиме без процесу усвідомлення народних звичаїв, обрядів та традицій, а виховання національної свідомості учнів - без формування у них емоційного ставлення до народних джерел;

б) сучасне виховання поєднує а собі процес усвідомлення, оцінки та вольових діб вихованців, які сприяють практичній реалізацїї елементів народної педагогіки;

в) ефективність виховання школярів на засадах народної педагогіки досягається шляхом реалізації системи методів виховної роботи, роз'яснення дітям суті уроків народної етики, переконання в користі народних традицій, звичаїв та обрядів, заохочення за дотримання правил народної етики.

3. Погляди Василя Сухомлинського на музичне виховання молодших школярів

Переосмислення та перетворення загальноприйнятих методів, всебічне опрацювання цілих систем музичного виховання - це той напрямок, яким йдуть сьогодні педагоги-музиканти, прагнучи зробити надбанням кожної дитини світову музичну культуру. Якщо в цілісній педагогічній системі процесу зволікти однією ланкою всього тісно пов'язаного ланцюга, то вона нездатна існувати. Важливою ланкою всієї системи виховання, вважав Василь Олександрович, є музичне виховання у школі.

Неодноразово В. Сухомлинський наголошував про унікальність та незамінність музики як виховного засобу, «який має надати емоційного та естетичного забарвлення всьому духовному життю людини. Пізнання світу, почуттів не можливе без розуміння й переживання музики, без глибокої духовної потреби слухати музику й діставати насолоду від неї. Без музики важко переконати людину, яка вступає в світ, у тому, що людина прекрасна, а це переконання, по суті, є основою емоційної, естетичної, моральної культури» [10, 39].

Музичне виховання В. Сухомлинський розглядав у тісному зв'язку з вихованням громадянина - моральним, розумовим, естетичним. Найвищу мету музичного виховання підростаючого покоління у школі важко обґрунтувати точніше і простіше як це зробив Василь Олександрович: «Музичне виховання - це не виховання музиканта, а насамперед виховання людини» [16, 283]. Сухомлинський вважав, що дуже важливим є вміння слухати і розуміти музику як одну з елементарних ознак естетичної культури. Також він звертав увагу на «те, що неможливо сказати словом, можна сказати музичною мелодією, бо музика передає безпосередньо настрої, переживання…» [15, 182].

Збагатити духовний світ підростаючого покоління, сформувати музичну культуру «як одну з найважливіших умов моральної культури» - у цьому вбачав він завдання музичного. виховання в загальноосвітній школі. Процес музичного виховання В. Сухомлинський тісно пов'язував із вихованням почуттів, емоційного світу школярів.

Василь Олександрович вважав, що виховання емоцій є не вузьким завданням, а єством усього виховного процесу, становлення морального обличчя людини.

Серед засобів впливу на юне серце важливе місце педагог надав музиці, тому що її виключна емоційна насиченість, діючи на людину, доторкується до всіх сторін духовного життя. Закладені в музичному творі виховні можливості можуть повністю реалізуватися тільки тоді, коли дитина вивчає музику активно та з розумінням, а тому треба, насамперед, навчати слухати та сприймати її. Розгляд процесу музичного виховання у спадщині Сухомлинського як складного пізнавального акту, виділення в ньому емоційного та пізнавального аспектів, за безперечною перевагою емоційного, викликає значний інтерес. Мається на увазі дві сторони пізнання, які тісно взаємопов'язані та доповнюють одна одну. Важливе завдання, яке педагог повинен ставити під час слухання музики - це визначення емоційної реакції на мелодію і водночас навчання дітей розуміти музику в усій її красі та неповторності. Розглядаючи емоційне ставлення до музики, Сухомлинський виділяє естетичне єство музичного змісту. Як; відомо, емоції є основним засобом здобуття естетичного змісту музичних образів. Таким чином, Василь Олександрович ще раз наголошує на ролі музичного мистецтва у пробудженні естетичних відчуттів, у розвитку емоційної культури підростаючого покоління.

У своїй педагогічній діяльності Сухомлинський завжди пов'язував музику (в широкому та багатогранному розумінні) з життям. Найважливіше завдання під час сприйняття музичних, творів, стверджував педагог, є надавання можливості відчути, «що джерелом краси музики є: краса навколишнього світу» [16, 284].

Проблемі взаємовідношення музичного мистецтва з життям В. Сухомлинський надавав неабиякого значення. Незважаючи на те, що він вирішував цю проблему через програмну музику, що являє собою дискусійне питання в музикознавстві та в педагогіці, цінним є його принципове положення про те, що розуміння зв'язку музики з життям - необхідна умовах для активного сприйняття музики.

Саме такі переконання спрямовували педагога в залученні дітей до музики про природу. За його рекомендаціями, перед знайомством! учнів із програмними музичними творами необхідно дати їм можливість відчути віч-на-вічі чарівну музику природи,»… яка є найважливішим джерелом емоційного забарвленим слова, ключем до розуміння і переживання краси мелодії» [16, 286].

Такі поради мають і теоретичну, і практичну цінність. Вони дають можливість підготувати учнів до сприймання мистецтва в асоціативному відчутті до навколишнього світу. Діти, слухаючи музику, розпізнають виконавців «природного оркестру» ї разом із учителем знаходять схожі тембри та відтінки, притаманні музичним інструментам.

Вивчаючи спадщину видатного педагога, ми знаходимо цікаві думки про засоби, прийоми і методи підготовки учнів до естетичного сприймання мистецтва. Навколишня природна аура готує і надихає дитяче серце приємними переживаннями стосовно того чи іншого музичного твору. «Недалеко від школи прекрасний куток. Вечірнє небо тут відбивається в дзеркальній поверхні ставу, з лугу долинає спів пташок; дзвінкою піснею коники зустрічають вечірню прохолоду. Тут ми кілька разів слухали музику природи перед тим, як розучити пісню українського композитора Я. Степового «Зоря моя вечірняя». В цій пісні ^прекрасно передано сприймання краси вечірньої зорі. В її мелодії діти уловлювали музику, яка зачаровувала їх тихими літніми вечорами. Тут же, в цьому куточку, ми розучили пісню. Дітям хотілося співати» [16, 287].

З наведеного уривку видно артистичний талант педагога-новатора, який за допомогою простих слів перетворює урок у чарівне дійство. Такий прийом поступового введення учнів у світ музики можуть застосувати вчителі. Педагог вважав, що повноціннішим є сприймання музичного твору з використанням «природного фону», тобто музики природи: «Людина стала людиною, коли почула шелест листя і пісню коника, дзюрчання весняного струмка і дзвін срібних дзвіночків жайворонка в бездонному літньому небі, шелест сніжинок і завивання завірюхи за вікном, ласкавий плескіт хвилі й урочисту тишу ночі - почула і, затамувавши подих, слухала сотні і тисячі років чудову музику життя. Умій і ти слухати цю музику, умій милуватися красою» [15, 184].

Василь Олександрович дуже часто пропонував своїм вихованцям мандрівки у «світ краси». Мета цього засобу полягала у створенні певних умов для сприймання неповторної краси навколишнього світу: «Кожна людина освоює і красу природи, і музичну мелодію, і слово. І це освоєння залежить від її активної діяльності, під якою ми розуміємо працю і творення, думку і почуття, які сприймають, створюють і оцінюють красу. Чим більше в природі предметів, олюднених емоційним сприйманням, пережитих як краса навколишнього світу, тим більше краси бачить людина навколо себе, тим більше хвилює, зворушує її краса. - і створена іншими людьми і первозданна, нерукотворна» [15, 188].

Учні, які постійно спілкуються з природою, відчувають себе невід'ємною, часткою природної краси, що стала виміром їхнього духовного життя, це спонукає до глибинного проникнення та переживання через знайомство з творами різних жанрів мистецтва, а також, музикою.

Сухомлинський підкреслював, що моральні та громадянські якості майбутнього члена суспільства формуються саме змалку, тому музичне виховання необхідно починати з раннього дитинства, а також продовжувати у шкільні роки. На основі власного багаторічного досвіду він писав, «що людина опановує І рідну мову, і азбуку музичної культури - здібність сприймати, розуміти, відчувати, переживати красу мелодії - тільки в роки дитинства. Те, що упущено в дитинстві, дуже важко, майже неможливо, надолужити в, зрілі роки» [16, 292].

Вражає те, що, використовуючи досить скромні музичні засоби, В. Сухомлинський в роботі з дітьми досягав такого естетичного рівня, якого не завжди досягають великі музиканти-виконавці з підготовленими слухачами. У цьому виявилась творча обдарованість вченого, вміння оцінити всю глибину та естетичну цінність найскромнішої невеличкої п'єси, народної пісні чи творів світового музичного мистецтва.

Усі висловлювання педагога про музичне виховання дітей молодшого шкільного віку пронизує думка про те, що дитина цього віку - «піддатливий матеріал» для виховання. Це його положення мало принципово важливе значення тоді, коли в суперечках, які велись у 60-ті роки, можна було зустріти заперечення проти слухання музики в початковій школі. Дослідження проблем дошкільного виховання,» проведені за останні роки, показали, «що вже в ранньому дитинстві закладаються основи сприйняття. Нехтуючи цим віком, ми створюємо додаткові труднощі у справі музичного виховання» [16, 294].

Однією із складових національної системи виховання є музичне виховання, яке спирається на невичерпні можливості навколишнього світу, народного і професійного мистецтва. Важливе значення у музичному вихованні має фольклор українського народу, в якому відображено шляхи його культурно-історичного розвитку.

Фольклор розглядається як синтез багатьох жанрів народного мистецтва, нерозривно пов'язаних між собою. Розглядаючи розвиток музичного виховання підростаючого покоління за кордоном, бачимо, як будуються програми з музики на народній, національній основі. Яскравим прикладом інноваційного підходу до музичного виховання є Зальцбурзька школа дитячого елементарного музичного виховання у Моцартеумі, що створена видатним австрійським педагогом, музикантом, композитором Карлом Орфом, педагогічні ідеї якого базуються на втіленні фольклору в початкове музичне виховання. Система музичного виховання Карла Орфа пов'язана зі співом, рухом тіла та музикуванням в їх синтезі. Наша вітчизняна система музичного виховання ще поки не знайшла своєї завершеної системи музичного виховання, хоча маємо свої традиції, звичаї, неповторно чудові народні пісні, оригінальні твори видатних українських композиторів і вітчизняні оригінальні методики музичного виховання педагогів-композиторів, таких як Б. Яворський, М. Леонтович, К. Стеценко, М. Колесса, В. Верховинець, С. Русова. їхня педагогічна творчість, не знайшла належного втілення в шкільну програму, але найкращі їхні ідеї та деякі аспектні методик музичного виховання дітей запозичені та розвинені в передових країнах Європи таї Америки.

Належне ставлення В. Сухомлинського до шкільних занять з музики обумовлюється не тільки тим, чому вчать, але і тим, як вчать. Адже тут важлива роль надається вчителю. У зв'язку з цим виключну цінність для вчителів набувають думки, поради, рекомендації В. Сухомлинського. Він надає великого значення дієвості слова. Недолік вчителя, якщо він не; вміє вибрати зі скарбниці рідної мови саме ті слова, які необхідні, щоб знайти шлях до серця дитини. Як зробити, щоб учень був чутливий до слова? Слово повинно бути змістовним; та мати емоційне забарвлення. Щоб слово спонукало, воно повинно залишити слід у думках та душі вихованця. Не кожному вдається сказати про музику так коротко та ємно, як сказав В. Сухомлинський: «Слово ніколи не може до кінця пояснити всю глибину музики, але без слова не можна наблизитися до цієї найтоншої сфери пізнання почуттів» [16, 295]. Сучасному педагогу необхідно майстерно володіти словом як найважливішим носієм інформації від учителя до учня, щоб навчити дітей розуміти музику. Ці твердження Сухомлинського підказують учителю, як зробити вплив музики на дитячі серця плідним. Від особистості вчителя, його методів, підкреслює він, залежить дуже багато в навчально-виховному процесі.

Однією з фундаментальних проблем, піднятою Сухомлинським, є питання виховання інтересу до музики, захопленості нею. Зробити спілкування з музикою духовною потребою школярів, навчити дітей розуміти музику - це означає, насамперед, пробудити до неї інтерес. Василь Олександрович неодноразово підкреслював, що навчальний процес, а особливо музичні заняття, потрібно будувати на інтересі та збудженні бажання вчитися: «Джерело бажання вчитися - в самому характері дитячої розумової праці, в емоційному забарвленні думки, в інтелектуальних хвилюваннях. Якщо це джерело виснажиться, ніякими прийомами не примусити дитину сидіти за книжкою» [15, 188].

Одним з важливих засобів пробудження інтересу до навчання він вважав творчий характер застосування активних методів роботи на уроці. Особливу увагу він звертав на активізацію розумової діяльності учнів під час занять, зокрема, музичних. Музика пробуджує фантазію дитини, загострює сприйняття навколишнього світу, поглиблює уявлення про предмети та явища, тобто активізує творчі сили розуму. «Без музичного виховання не можливий повноцінний розумовий розвиток дитини» [16, 296].

Із багаторічного досвіду спостережень педагог зробив висновок, що музика пробуджує»… енергію мислення навіть у найінертніших дітей. Здавалося, вона вливає в клітини мислячої матерії якусь чудодійну силу. В цьому піднесенні розумових сил під впливом музики я бачив емоційне джерело мислення» [16, 298].

Ми торкнулися лише деяких аспектів досвіду В. Сухомлинського з музичного виховання. Творчий спадок видатного українського вченого-педагога актуальний і в наш час. Це підтверджується і тим, що більшість його положень знайшли подальшу реалізацію в змісті програм з музики для загальноосвітніх шкіл.

Висновки

Курсова робота досліджувала одну з актуальних проблем сучасної педагогічної науки - виховна система В.О. Сухомлинського та її відображення у практиці викладання музики в загальноосвітній школі. Вивчення та аналіз низки літературних джерел, спостереження за практикою в школі дали змогу зробити такі висновки і узагальнення:

1. Мистецьке виховання - складна багаторівнева структура, основою якої є естетична свідомість, емоційно-почуттєва сфера і художньо-творча діяльність учнів.

2. Основна мета мистецького виховання - формувати в учнів особистісно-ціннісне ставлення до мистецтва, світоглядні уявлення, розвивати загальні та спеціальні здібності, художньо-образне мислення, стимулювати творчий потенціал особистості, виховувати потребу й здатність до художньо-творчої самореалізації та духовного самовдосконалення.

3. Магія впливу мистецтва в тому, що людина довіряє авторитету митця. Вона сприймає його позицію як санкцію, як пораду, як дозвіл. Виховна сила мистецтва, зрештою, не вичерпується впливом авторитету, який завжди присутній. Вона також у самій природі мистецтва, що переважною мірою адресується не тільки і не стільки розуму, а насамперед безпосередньо душі людини, а надто, коли йдеться про такі види мистецтва як малярство, музика тощо. Людина сприймає мистецтво своїми почуттями і об нього їх розвиває. Дія мистецтва на людину не може бути описаною технологічно. Вона утаємничена. Бо таємницею є сама людська душа.

4. Музичне виховання В. Сухомлинський розглядав у тісному зв'язку з вихованням громадянина - моральним, розумовим, естетичним. Найвищу мету музичного виховання підростаючого покоління у школі важко обґрунтувати точніше і простіше як це зробив Василь Олександрович: «Музичне виховання - це не виховання музиканта, а насамперед виховання людини». Сухомлинський вважав, що дуже важливим є вміння слухати і розуміти музику як одну з елементарних ознак естетичної культури.

5. Вивчаючи спадщину В.О. Сухомлинського, ми знаходимо цікаві думки про засоби, прийоми і методи підготовки учнів до естетичного сприймання мистецтва. Навколишня природна аура готує і надихає дитяче серце приємними переживаннями стосовно того чи іншого музичного твору.

6. Засобами музики у молодших школярів виховують вольові якості характеру творчі здібності, художній смак, самостійність, ініціативність, ознайомлюють з особливостями художньої мови, формують естетичні почуття (відчуття краси, захоплення, милування), навички етико-оцінних суджень та культуру бачення (встановлення відношень красивого і потворного, «подобається» і «не подобається»), збагачують духовний світ дитини.

7. Музика пробуджує фантазію дитини, загострює сприйняття навколишнього світу, поглиблює уявлення про предмети та явища, тобто активізує творчі сили розуму. «Без музичного виховання не можливий повноцінний розумовий розвиток дитини».

8. Використовуючи досить скромні музичні засоби, В. Сухомлинський в роботі з дітьми досягав такого естетичного рівня, якого не завжди досягають великі музиканти-виконавці з підготовленими слухачами. У цьому виявилась творча обдарованість вченого, вміння оцінити всю глибину та естетичну цінність найскромнішої невеличкої п'єси, народної пісні чи творів світового музичного мистецтва.

9. Належне ставлення В. Сухомлинського до шкільних занять з музики обумовлюється не тільки тим, чому вчать, але і тим, як вчать. Адже тут важлива роль надається вчителю. У зв'язку з цим виключну цінність для вчителів набувають думки, поради, рекомендації В. Сухомлинського. Він надає великого значення дієвості слова. Недолік вчителя, якщо він не; вміє вибрати зі скарбниці рідної мови саме ті слова, які необхідні, щоб знайти шлях до серця дитини.

Список використаної літератури

1. Белобородова В.К., Ригина Г.С., Алиев Ю.Б. Музыкальное восприятие школьников. М., 1975.

2. Біда О. Роль уроків на природі в естетичному розвитку молодших школярів // Мистецтво та освіта. - 2004. - №4. - С. 51-53.

3. Бойсан В. Музичні дидактичні ігри // Мистецтво та освіта. - 2002. - №5. - С. 19 - 20.

4. Ващенко Г. Виховання волі і характеру. - К.: Школяр, 1999.

5. Ващенко Г. Виховна роль мистецтва // Праці з педагогіки та психології, Т.4. - К., 2000. - С. 196 - 256.

6. Вишневський О.І. Сучасне українське виховання: Педагогічні нариси. Львів, 1996.

7. Вишневський О.І. Теоретичні основи сучасного українського виховання. - Львів, 2000. - 234 с.

8. Горобець Н. Формування естетичних почуттів у молодших школярів засобами мистецтва // Початкова школа. - 2004. - №10. - С. 46 - 50.

9. Демченко І. Творчий розвиток учнів початкової школи засобами мистецтва // Початкова школа. - 2004. - №5. - С. 22-23.

10. Єрьоміна О. Формування естетичного сприйняття музики // Мистецтво та освіта. - 2003. - №8. - С. 39 - 42.

11. Жофчак З. Виховання школярів засобами мистецтва // Мистецтво та освіта. - 2004. - №7. - С. 15-18.

12. Карпенчук С.Г. Теорія і методика виховання. К., 1997.

13. Рагозіна В. Особливості методики розвитку творчих здібностей молодших школярів. - Мистецтво та освіта. - 2004. - №5. - С. 5 - 8.

14. Ростовський О.Я. Педагогіка музичного сприймання. К., 1997.

15. Сухомлинський В.О. Як виховати справжню людину // Вибр. Твори: в 5 т. - К., 1976. - Т.2.

16. Сухомлинський В.О. Народження громадянина // Вибр. твори: В 5-ти. - К.: Рад. школа, 1977. - Т. 3. - С. 283-582.

17. Сухомлинський В.О. Батьківська педагогіка. - К., 1978.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Педагогічні аспекти народної педагогіки В.О. Сухомлинського в сучасній школі. Національні традиції та їх роль у вихованні дітей. Український фольклор як засіб виховання. Головні особливості використання українських традицій в родинній педагогіці.

    курсовая работа [38,1 K], добавлен 13.10.2012

  • Шляхи підвищення ефективності розвитку творчих здібностей учнів на уроках трудового навчання засобами декоративно-прикладного мистецтва. Методи стимулювання емоційно-почуттєвої сфери, сприяння дієвості уяви і фантазії в конструктивній діяльності учнів.

    дипломная работа [209,3 K], добавлен 03.10.2014

  • Історичні і психолого-педагогічні основи морального виховання учнів, його місце та значення в практичній роботі вчителя на сучасному етапі. Можливості уроків образотворчого мистецтва в процесі морального виховання учнів молодшого шкільного віку.

    курсовая работа [51,5 K], добавлен 19.09.2010

  • Образотворче мистецтво як засіб естетичного виховання. Застосування комп'ютерної графіки на уроках образотворчого мистецтва. Петриківський розпис як один із видів діяльності на уроках образотворчого мистецтва в початковій школі. Прийоми виконання розпису.

    курсовая работа [1,4 M], добавлен 15.06.2014

  • Психолого-педагогічні аспекти розвитку творчих здібностей у дітей старшого дошкільного віку. Методи та прийоми діагностики творчих здібностей дитини. Декоративно-прикладне мистецтво як засіб впливу на розвиток творчих здібностей старших дошкільників.

    курсовая работа [82,2 K], добавлен 24.04.2016

  • Особливості розвитку творчих здібностей учнів (віковий та психо-фізіологічний аспекти). Творча лабораторія вчителя музики. Результати діагностичного етапу з визначення рівня креативності, розвиненості творчих здібностей молодших школярів на уроках музики.

    курсовая работа [97,5 K], добавлен 02.10.2014

  • Розвиток емоційної чутливості і творчих здібностей дитини. Сучасна методична позиція викладання образотворчого мистецтва. Загальні традиції національного виховання. Формування характеру з розвинутими національними, етичними, естетичними мотиваціями.

    реферат [20,9 K], добавлен 26.06.2011

  • Основні елементи, принципи, завдання та психолого-педагогічні умови організації екологічного виховання учнів у сучасній школі. Стратегія та зміст екологічної освіти. Характеристика та особливості екологічного виховання в процесі викладання біології.

    курсовая работа [48,9 K], добавлен 24.10.2010

  • Поняття процесу, становлення та розвиток системи виховання дітей засобами народної педагогіки. Методика вивчення ставлення молодших школярів до здобутків рідного народу. Виховні можливості козацької педагогіки як невід’ємної частини народної педагогіки.

    курсовая работа [87,3 K], добавлен 27.10.2013

  • Видатний педагог В.О. Сухомлинський. "Батьківська педагогіка" - енциклопедія сімейного виховання. Система виховання дитини дошкільного віку. Розвиток пізнавальної діяльності дитини в процесі навчання. Роль сім’ї у виховній системі В.О. Сухомлинського.

    контрольная работа [35,4 K], добавлен 29.04.2008

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.