Інноваційна освіта як відповідь на виклик часу

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЧЕРКАСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ БОГДА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

Кафедра соціальної роботи

Реферат на тему:

«Інноваційна освіта як відповідь на виклик часу»

ЧЕРКАСИ 2014



ЗМІСТ

ВСТУП

1. ПОНЯТТЯ «ІННОВАЦІЙНА ОСВІТА»

2. КЛАСИФІКАЦІЯ ІННОВАЦІЙ В ОСВІТІ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ



ВСТУП

Актуальність дослідження

В умовах реформування усіх сфер життєдіяльності українського суспільства особливої ваги набуває спроможність вітчизняної освіти перейти на інноваційний алгоритм розвитку. Українські вчені В.П. Андрущенко,

В.П. Бабак [2], І.А. Зязюн, М.З. Згуровський [7], В.Г. Кремень [8], М.І. Михальченко, М.Ф. Степко [16], В. Євтушевский [6] відзначають цілу низку факторів, які підтверджують можливість позитивного розв'язання суспільством нагальних проблем трансформації освіти. Зокрема підкреслюється, що суспільні, економічні, технологічні та інші запити сучасного світу, інформаційна революція та формування суспільства, побудованого на знаннях, диктують нові вимоги до методологічної, світоглядної, системної підготовки сучасних фахівців. Сукупності цих вимог відповідає інноваційна спрямованість освіти, яка останнім часом стає важливою основою її подальшого розвитку. Завдяки цьому реформування української освіти повинне набути нових імпульсів розвитку.

Вимоги прагматичної спрямованості вітчизняної освіти висуваються у Національній доктрині розвитку освіти, де зазначено, що «мають постійно оновлюватися зміст освіти та організація навчально-виховного процесу відповідно до демократичних цінностей, ринкових засад економіки, сучасних науково-технічних досягнень». Отже, спрямованість сучасної освіти передають основні напрямки розвитку освіти в структурі ринкових трансформацій. А саме: інноваційний характер освіти, демократизація освітнього процесу, інформатизація та прагматизація освіти.

Інноваційний характер сучасної освіти зумовлений насамперед тим, що у нових умовах господарювання інновації перетворились на ключовий фактор зростання конкурентноздатності, забезпечення економічного зростання, зростання добробуту населення, а також забезпечення оборонної, економічної, технологічної та екологічної небезпеки країни. А для держав з перехідною економікою саме інновації забезпечують перехід до нової технологічної бази.

Більш того, слід ураховувати, що національна економіка більшості країн світу будується на засадах інновації. Вона поєднує такі важливі суспільні складові, як виробництво, науку, освіту та бізнес у єдину інноваційну модель країни, галузі чи кампанії. Тому сучасний фахівець повинен мати цілісні знання про ринкові, інноваційні механізми і вміти їх застосовувати на практиці [7, с.З6-37].

Актуальністю цієї проблеми зумовлений вибір теми реферату «Інноваційна освіта як відповідь на виклик часу».

Мета реферату полягає у теоретичному аналізі системи інноваційної освіти в Україні на сучасному етапі розвитку.

Завдання реферату:

проаналізувати поняття «інноваційна освіта»;

охарактеризувати основні типи класифікацій інновацій в освіті.



1. ПОНЯТТЯ «ІННОВАЦІЙНА ОСВІТА»

Базовим поняттям наукового тезаурусу інноваційної освіти є поняття «інновація». Інновація ( іn - в, novus - новий) у перекладі з латинської мови означає оновлення, зміну, введення чогось нового, процес упровадження наукової ідеї в практику.

У методологічному плані інновація - це ідея (ідеї), пропозиції, наукові розробки, які можуть і стають основою створення нових стратегій розвитку, нових видів продукції, значно поліпшують споживчі характеристики (економічні, культурні, освітні, технічні тощо) існуючих явищ і процесів, товарів, створення нових об'єктів матеріального та ідеального буття. На думку В.Г. Кременя, все, що може удосконалити якість життя і процес розвитку людства є інновацією [8].

Стосовно педагогічної діяльності й освіти, «інновація» має означати все, що пов'язане з процесами створення нового в системі освіти, його опанування на практиці й подальшого дослідження в теорії.

У педагогічній науці існують поняття «педагогічна інновація» і «освітня інновація». Поняття «педагогічна інновація» трактується вітчизняними вченими по різному: як нові ідеї в педагогіці, зорієнтовані на нові зміни різних структурних систем і компонентів освіти ; новизна, що істотно змінює результати освітнього процесу, створюючи при цьому удосконалені чи нові: освітні, дидактичні, виховні системи; зміст освіти; освітні педагогічні технології; методи, форми, засоби розвитку особистості, організацію навчання і виховання; технології управління навчальними закладами, системою [5]; як процес створення, поширення і використання нових засобів (нововведень) для розв'язання тих педагогічних проблем, які досі розв'язувалися по-іншому; як результат (продукт) процесу створення нового, що відповідно оновлює педагогічну теорію та практику, оптимізуючи (поліпшуючи) досягнення поставленої перед суспільством освітньої мети [3].

Російський дослідник В.Ф. Самохін, беручи до уваги, що метою інноваційної діяльності в системі професійної освіти є формування людини з розвиненим інноваційним мисленням і високим рівнем інноваційної культури, визначає педагогічну інновацію як комплексний процес створення, розповсюдження та використання нового практичного засобу для формування у студентів інноваційного мислення та інноваційної культури.

Узагальнюючи різні підходи до тлумачення даного поняття, зазначимо, що «педагогічна інновація» визначається і як новизна (засіб), і як процес уведення цієї новизни (засобу) в практику, і як результат (продукт) процесу створення нового, завдяки чому відбуваються позитивні зміни й досягається поставлені освітні цілі.

На основі результатів аналізу наукової літератури з проблем педагогічної інновації під поняттям «педагогічна інновація» ми розуміємо процес і результат інноваційної діяльності вчителя, вихователя, викладача, який сприяє якісному вдосконаленню педагогічної системи. Також сама інновація є засобом оптимізації досягнення поставленої перед суспільством освітньої мети. Сенс такої інновації полягає в особистісному розвитку підростаючої людини з її індивідуальними здібностями та потребами.

Поняття «освітня інновація» трактується вітчизняними вченими як нововведення в галузі психолого-педагогічних, соціально-економічних та науково-виробничих досліджень, що спрямовані на якісне покращення освітнього процесу і виражаються в удосконалених чи нових: системах (дидактичних, виховних, управлінських); складових освітнього процесу (зміст, форми, методи, засоби, результати); технологіях (психолого-педагогічні, науково-виробничі, соціально-економічні»; процес створення, запровадження та поширення в освітній практиці нових ідей, засобів, педагогічних та управлінських технологій, у результаті яких підвищуються показники (рівні) досягнень структурних компонентів освіти, відбувається перехід системи до якісно іншого стану [18]; вперше створені, вдосконалені або застосовані освітні, дидактичні, виховні, управлінські системи, їх компоненти, що суттєво поліпшують результати освітньої діяльності.

Сутнісними характеристиками освітніх інновацій є зміна, оновлення, створення якісно нового підходу у сфері освіти, використання відомого з іншою метою, що призводить до появи якісно нового, більш ефективного результату.

Таким чином, узагальнюючи зазначене вище, доходимо логічного висновку, що суттєвою відмінністю освітніх інновацій від педагогічних інновацій є рівень узагальнення і розповсюдження інноваційного досвіду.

У педагогічній науці має місце використання поняття - «інноваційний процес», зміст якого В.М. Полонський трактує як мотивований, цілеспрямований і усвідомлений процес зі створення, освоєння, використання і розповсюдження сучасних (або осучаснених) ідей (теорій, методик, технологій тощо), актуальних та адаптованих до даних умов і таких, що відповідають певним критеріям [13]; Т.І. Туркот розглядає інноваційний процес в освіті як сукупність послідовних, цілеспрямованих дій, спрямованих на її оновлення, модифікацію мети, змісту, організації, форм і методів навчання та виховання, адаптації навчального процесу до нових суспільно-історичних умов [17].

У цілому під інноваційним процесом розуміють комплексну діяльність із створення (розробки), освоєння, використання і поширення нововведень.

Інноваційний потенціал педагога і специфіка інноваційного процесу забезпечують інноваційний розвиток освіти. На важливість такого розвитку освіти вказує В.О. Огнев'юк, зазначаючи, що «поступ суспільства до європейських стандартів життя може відбутися за умови розвиненої освіти, оскільки ефективність сучасного виробництва, впровадження високих технологій та перехід до інноваційного розвитку є неможливим без постійного зростання рівня інтелектуального потенціалу, широкого доступу до набуття якісної освіти». Вчений вважає, що «саме освіта й наука можуть забезпечити інноваційний розвиток суспільства, й у цьому розумінні освіта стає інноваційною, тобто такою, що постійно перебуває в процесі зміни змісту, методів і результатів, відповідно випереджаючи потреби трансформаційного суспільства» [11].

У сучасній науковій літературі широко використовується поняття «інноваційна освіта». Як правило, це поняття відображає присутність в освіті певних інновацій. На думку О.А. Марущенка, доцільним є розмежування поняття «інновації в освіті» і «інноваційна освіта». Для останнього, з точки зору дослідника, недостатнім є той смисл, який вкладається в поняття «інновації в освіті». Інновації в освіті дослідник розуміє як цілеспрямовані зміни, пов'язані з удосконаленням освіти. Однак освіта, зазначає О.А. Марущенко, в будь-якій окремій країні, так або інакше, постійно відчуває на собі певні зміни, які, як правило, завжди цілеспрямовані і зазвичай здійснюються заради вдосконалення. У такому випадку, будь-яку освіту в той чи інший історичний період з повним правом можна назвати інноваційною, в наслідок чого втрачається можливість відображення масштабності і дифузності змін, що відбуваються. Дослідник пропонує називати інноваційною ту освіту, зміни в якій торкаються її устою (мета і загальна спрямованість розвитку, зміст, структура і управління освітою і т.д.), а впроваджені інновації носять дифузний (тобто впроваджуються скрізь), маcштабний характер [10].

Існують й інші підходи до визначення поняття «інноваційна освіта». Так, О.І. Шапран, враховуючи не тільки сучасні підходи до тлумачення даного поняття, але й до трактування поняття «освіта» в загальній педагогіці, пропонує таке визначення: «Інноваційна освіта - сума систематизованих знань, умінь і навичок, поглядів та переконань, які отримані в процесі інноваційного навчання в навчальному закладі або шляхом самоосвіти» [20].

О.М. Ігнатович розглядає інноваційну освіту як підготовку до інноваційної діяльності, «засвоєння педагогом спеціальних теоретичних знань і практичних навичок, необхідних для створення, сприйняття, реалізації і використання педагогічних інновацій». І.М. Дичківська розглядає інноваційну освіту як «систему ідей, головною метою яких є збереження й розвиток творчого потенціалу людини» [4]. На думку російського дослідника В.І. Слободчикова, інноваційна освіта - це освіта, яка розвиває і сама розвивається. Суть інноваційної освіти, вважає вчений, можна виразити фразою: «Не наздоганяти минуле, а створювати майбутнє». У кращих своїх зразках вона орієнтована не стільки на передачу знань, які постійно застарівають, скільки на оволодіння базовими компетенціями, які дозволяють потім - по мірі необхідності - здобувати знання самостійно. Саме тому така освіта має бути пов'язана з практикою більш тісно, ніж традиційна.

Цей новий образ освіти - освіти розвиваючої, інноваційної - вимагає перегляду наших усталених уявлень про неї. Головне, що освіта не є соціальним тренінгом та окультуренням «сирої», натуральної природи людини, не є її удосконаленням для цілей соціально-виробничого споживання та використання на благо держави. Освіта - це шлях і форма становлення цілісної людини. Сутність і мета нової освіти - це розвиток загальних, природних здібностей людини, освоєння нею універсальних способів діяльності та мислення.

Ознаками інноваційної освіти виступають високий професіоналізм та компетенція майбутніх фахівців. О.О. Кіяшко вважає, що «інноваційна освіта» має три цілі: 1) забезпечити високий рівень інтелектуально-особистісного та духовного розвитку студента; 2) створити умови для оволодіння навичками наукових досліджень та виробити відповідний стиль мислення; 3) забезпечити оволодіння методологією нововведень у соціально-економічній та професійній сферах» [9].

Інноваційна освіта орієнтує особистість тільки на формування знань, умінь та навичок, але й на розвиток поглядів, переконань, потреб та здібностей студентської молоді. «Характерною рисою освіти інноваційного типу є стимулювання і формування креативного типу мислення, творчого підходу до життя, виховання. Освітня політика та освітнє право певного типу особистості, коли креативність стає особистісною рисою, на основі якої успішно формується морально-духовна система особистості». В інноваційній освіті, спрямованій на позитивні зміни в особистості студента, формування в нього нових якостей, відповідальності за те, що з ним відбувається сьогодні і за своє майбутнє, впевненості у можливості впливати і змінювати його, використовуються нові методики викладання, нові способи організації занять, збагачений зміст освіти, нові методи оцінювання освітнього результату [12].

На основі результатів аналізу наукових джерел щодо тлумачення поняття «інноваційна освіта» можемо зробити висновок, що інноваційна освіта - це освіта яка розвиває і сама розвивається, тобто перебуває у постійному пошуку нових знань, нових способів і нових засобів для вирішення освітніх проблем. Така освіта орієнтована на інтелектуально-духовний, творчий розвиток особистості, створення умов для вироблення інноваційного способу мислення, оволодіння значущими структурними компонентами діяльності. Місія і призначення інноваційної освіти -формування конкурентоздатної особистості. Складовою інноваційної освіти є інноваційне навчання. Його розглядають як реакцію системи освіти на перехід суспільства на більш високий ступінь свого розвитку, на зміну освіти.

І.М. Дичківська пропонує таке визначення: «Інноваційне навчання - зорієнтована на динамічні зміни в навколишньому світі навчальна діяльність, яка ґрунтується на оригінальних методиках розвитку різноманітних форм мислення, творчих здібностей, високих соціально адаптаційних можливостей особистості» [4]. Його покликання готувати не лише «людину, що пізнає», але і «людину, що діє». Причому усі елементи традиційного навчання мають місце в інноваційному, питання полягає лише у визначенні співвідношення репродуктивного і продуктивного, діяльного і творчого. Останнім часом у науковій літературі набуло поширення поняття «інноваційна педагогічна технологія», сутність якого автори тлумачать як якісно нову сукупність форм, методів і засобів навчання, виховання й управління, яка привносить суттєві зміни у результат педагогічного процесу; як комплексний, інтегрований процес, що включає суб'єктів, ідеї, способи організації інноваційної діяльності та забезпечує результативність нововведення; цілеспрямоване, систематичне й послідовне впровадження в практику оригінальних, новаторських способів, прийомів педагогічних дій і засобів, що охоплюють цілісний навчально-виховний процес від визначення його мети до очікуваних результатів.

Ми дотримуємося визначення «інноваційна педагогічна технологія», яке подає О.І. Шапран. Вчена тлумачить інноваційну педагогічну технологію як таку, що поєднує в собі науково-обґрунтовану систему дій, операцій та процедур, які забезпечують цілеспрямоване й поопераційне впровадження різних видів педагогічних нововведень, що викликають позитивні зміни в традиційному педагогічному процесі, модернізують і трансформують його [20].

Сьогодні у науковій літературі широкого розповсюдження набуло поняття «інноваційне мислення». Л.А. Холодкова дає таке визначення цьому феномену: « …інноваційне мислення - найвища ступінь людського пізнання, процесу осягнення протиріч, що виникають у суспільних стосунках, творчого їх вирішення на основі усвідомлення відповідності чи не відповідності нового потребам та інтересам людини. В.П. Делія розглядає інноваційне мислення як творче мислення, що призводить нових результатів. Дослідник вважає, що інноваційне мислення є продовженням творчого мислення, його найвища ступінь. Обидва типи мислення нерозривно взаємопов'язані, але не тотожні. Інноваційне мислення формується і розвивається на базі творчого і, в свою чергу, не може існувати без нього. Не кожне творче мислення можна назвати інноваційним, однак, все, що притаманне творчому мисленню, лежить в основі інноваційного мислення, хоча і зі своїми особливостями, а саме: із здатністю виходу на режим створення феномена нового і генерації інновацій духовного порядку, а також знань, що раніше не існували в практиці; з можливістю забезпечення інноваційного процесу і тиражування інновацій; із здатністю до переосмислення стереотипів і догм; з мотивацією не тільки на адаптацію у професійній діяльності, але й на революційність; з розвинутою здібністю самопізнання, саморозвитку та інших форм самореалізації; із здібністю багатофакторного аналізу всієї сукупності інформації і раціонального прийняття рішень.

Інноваційне мислення як процес включає загальні логічні операції аналізу, синтезу, абстрагування, узагальнення та функціонує на основі єдиних закономірностей і психологічних механізмів. Але в контексті інноваційної діяльності мислення педагога наповнюється специфічним предметним змістом, оскільки завдання, на вирішення яких воно спрямоване, потребують застосування нетрадиційних підходів, творчих методів і прийомів. Тому інноваційне мислення визначається як особливий тип професійного педагогічного мислення, якому притаманні як загальні так і специфічні властивості.

Отже, як зазначає В.Г. Кремень, динаміка мінливого світу вимагає інноваційного мислення [8]. Проникаючи в сутність - соціальних, економічних, освітніх, культурних, інноваційне мислення здійснює зворотний вплив на їх розвиток, у кінцевому підсумку на темп і якість суспільного розвитку, на спосіб діяльності та поведінку соціального суб'єкта - людини, колективу, співтовариства. В такому контексті постає проблема інноваційної людини. Її вирішення сьогодні багато в чому залежить від культурного середовища, суспільного комфорту, особистого добробуту, інноваційної освіти.

2. КЛАСИФІКАЦІЯ ІННОВАЦІЙ В ОСВІТІ

Класифікація інновацій в освіті сприяє упорядкуванню знань про їх властивості, характеристики. Управління будь-яким процесом передбачає систематизацію (організацію) знань про процес та предмети, що впливатимуть на його здійснення. Чим більше характеристик, ознак має предмет класифікації, тим складніший він в описі.

Складність в описі спричиняє складність в управлінні, корекції, експертизі інновацій. Знання характеристик інноваційного продукту надає можливості: 1) вливати на розгортання як стратегічних, так і тактичних механізмів впровадження інновацій; 2) надавати оцінку (експертизу) їх якісного впливу на сферу застосування; 3) будувати прогноз поведінки інновації і сфери, де здійснюється введення нового (нововведення охоплює, як правило не одну-дві, а багато характеристик, що потребує ретельного вивчення та аналізу його введення в стабільний процес); 4) управляти як самими інноваціями, так і процесами, які пов'язані з ними.

Класичним прикладом класифікації інновацій в освіті, вважається типологія, розроблена і описана А.І. Пригожиним [15]. Вона вважається найбільш повною. Для систематизації нововведень дослідник визначає: 1) тип нововведення; 2) механізм здійснення інноваційного процесу; 3) особливості інноваційного процесу. За типом інновації поділяються на матеріально-технічні й соціальні, що в свою чергу, включають відповідні види інновацій. В структуру матеріально-технічних інновацій входять техніка, технології, виробничі матеріали. Відповідно, до соціальних інновацій входять: економічні, організаційно-управлінські, соціально-управлінські, правові, педагогічні. Наступною суттєвою характеристикою інновацій, на думкуавтора, є їх комплексність. При цьому комплексний характер інновації ідентифікується за двома ознаками: 1) комплексна за новацією (вносить комплексні зміни в існуюче середовище або систему); 2) комплексна за реалізацією (тобто інноваційний характер процесу впровадження новації або процесу нововведення). За такою ознакою в класифікацію можна визначити масштаб змін, що вносить інновація, отже, прорахувати витрати й можливості на її впровадження й наслідки від застосування. Ця ознака має стратегічну функцію. Ще однією класифікаційною ознакою є визначення інновацій за їх спрямованістю: 1) як продуктних (або предметних); 2) забезпечуючих. Вони мають місце серед матеріально-технічних інновацій. Перші (продуктні) передбачають отримання нового продукту, а другі - забезпечують технологічність процесу. Ще одна ознака, що названа А.І. Пригожиним «інноваційним потенціалом». Дослідник визначає інноваційний потенціал як рівень новизни інновації. Звідси, вони визначаються як: 1) радикальні або базові (принципово нове); 2) комбінаторні (різне сполучення конструктивного поєднання компонентів) 3) модифіковані (покращення, доповнення базових систем, конструкцій, форм тощо). Наступна класифікаційна ознака - наступність, в основі якої лежить принцип «відношення нововведення до свого попередника» це нововведення: 1) що заміщає (тобто нововведення, що вводиться на заміну старому аналогу); 2) що відміняє (відмова від попередніх розробок); 3) зворотні (такі, що використовуються повторно у зв'язку з неспроможністю введеної інновації); 4) що відкривають (абсолютно нові, що не мають аналогів); 5) ретронововведення (відтворюють в сучасній інтерпретації морально застаріл інновації, що на новому етапі розвитку здатні поліпшити процес чи продукт).

Далі А.І. Пригожин визначає інновації за обсягом. У зв'язку з чим він визначає: 1) точечні; 2) системні; 3) стратегічні нововведення. Якщо перші два параметри відповідають характеристиці обсягу, то параметр «стратегічні нововведення», скоріше вказує на: а) масштаб впливу нововведення; б) планомірність його введення, що будується на відповідних прогнозах. За діапазоном реалізації інновації визначаються автором як одиничні (впроваджуються в одному місці, вирішуючи окрему проблему), так і дифузні, що впроваджуються в достатньо широких масштабах (від галузі, району, всієї системи, регіону тощо). А.І. Пригожиним визначаються ще такі класифікаційні ознаки інновацій як їх «успішність» й «неуспішність», що відповідають параметру «результативність інновацій».

Описана класифікація достатньо загальна, хоча враховує максимально всі можливі ознаки інновації. За умов певної її адаптації вона може використовуватися в різних сферах. Одними з визначальних характеристик для всієї системи освіти на будь-якому її рівні є її консерватизм, що певним чином відбивається не тільки на процесі впровадження, але й на характеристиках, ознаках самих нововведень. І тільки прагнення дослідників врахувати якомога більше класифікаційних ознак, роблять такі класифікації достатньо загальними. Для створення класифікації інновацій використовуються три підходи. Один з них передбачає побудову класифікації, виходячи зі знань ознак новації, другий передбачає інтеграцію знань характеристик як предмету інновації, так і середовища його застосування, третій виявляє спрямованість інновацій (в змісті, завданнях, цілях). У зв'язку з цим необхідно визначитись стосовно інновацій, які дослідники називають освітніми або педагогічними. «Освітні інновації» й «педагогічні інновації» не утворюють синонімічний ряд категорій. Визначити між ними різницю можливо за умов розуміння цих категорій і виявлення спрямованості й цілей окремо освітніх і педагогічних інновацій.

Освітні інновації стосуються системи освіти, її структур, освітніх процесів, що в ній відбуваються, тому спрямовані на реалізацію цілей і задач освітнього рівня - поліпшення якості освіти, освітніх послуг. Вони охоплюють всі сторони й процеси, пов'язані з її цією системою та її структурами. Це управлінські, організаційні, економічні, соціальні, культурні, наукові, педагогічні, психолого-педагогічні аспекти й проблеми в освіті. Педагогічні інновації є одним з аспектів освітніх інновацій. Вони охоплюють сферу педагогічного процесу й спрямовані на вирішення відповідних задач. Педагогічний процес виявляється як цілеспрямована система впливу на суб'єктів освітнього процесу, яка приводить до якіснихзмін індивіда. Система впливу включає педагогічні технології, педагогічну техніку, окремі елементи - форма, засіб, метод, зміст (навчання, виховання, організація, управління).

Розглянемо деякі класифікації інновацій, що представлені у педагогічних дослідженнях. К. Ангеловським [1] покладено в основу їх класифікаційні ознаки: 1) сфера, в якій впроваджуватиметься нове; 2) спосіб виникнення інноваційного процесу; 3) широта і глибина інноваційного впровадження; 4) основа, на якій виникає нове. Автор визначає педагогічні інновації у змісті освіти, технологіях, в організації, в системі управління, в освітній екології. Далі, за визначеними основами ці нововведення поділяються на: 1) систематичні; 2) планові; 3) заздалегідь замислені; 4) стихійні; 5) спонтанні; 6) випадкові; 7) масові; 8) крупні; 9) глобальні; 10) радикальні; 11) фундаментальні; 11) стратегічні; 12) істотні; 13) глибокі; 14) часткові; 15) малі; 16) мілкі; 17) зовнішні; 18) внутрішні. Стосовно одного зі способів виникнення нового, а саме «випадкових» інновацій виникає питання, чи можуть бути в освіті інновації випадковими. Адже, знаючи природу їх виникнення, вони не можуть бути випадковими, оскільки основне їх призначення - це вирішення певних проблем. Ця класифікація інновацій носить загальний характер і не має жодної з ознак, що б вказувала на їх причетність до освіти чи педагогічного процесу. З таким самим успіхом цю класифікацію можна застосовувати у будь-якій іншій галузі.

М.М. Поташник поділяє нововведення: 1) за масштабом (обсягом) перетворень (часткові (локальні одиничні), не пов'язані між собою; 2) на модульні (комплекс окремих, зв'язаних між собою, що мають відношення, наприклад, до однієї групи предметів, однієї вікової групи учнів тощо); 3) на системні (охоплюють всю школу) нововведення [14]. Не завжди її можна застосовувати для визначення типу інновації.

Ще приклад розповсюдженої класифікації інновацій, що розроблена

А. Хуторським [19]. Дослідник пропонує наступну класифікацію типів освітніх інновацій. Освітні інновації визначаються:

1. У структурних елементах освітніх систем: нововведення в цілепокладанні, в завданнях, в змісті освіти й виховання, у формах, у методах, у прийомах, у технологіях навчання, в засобах навчання й освіти, в системі діагностики, в контролі, в оцінці результатів та ін.

2. В особистісному становленні суб'єктів освіти: в галузі розвитку певних здібностей учнів і педагогів, у сфері розвитку їх знань, умінь, навичок, способів діяльності, компетентності та ін.

3. У галузі педагогічного застосування: в навчальному процесі, в навчальному курсі, в освітній галузі, на рівні системи навчання, на рівні системи освіти, в управлінні освітою.

4. У типах взаємодії учасників педагогічного процесу: у коллективному навчанні, у груповому навчанні, у тьюторстві, у репетиторстві, у сімейному навчанні та ін.

5. У функціональних можливостях: нововведення-умови (що забезпечують оновлення освітнього середовища, соціокультурних умов тощо), нововведення-продукти (педагогічні засоби, проекти, технології тощо), управлінські нововведення (нові рішення у структурі освітніх систем і управлінських процедурах, що забезпечують їх функціонування).

6. У засобах здійснення: планові, систематичні, періодичні, стихійні, спонтанні, випадкові.

7. У масштабі поширення: в діяльності одного педагога, методичного об'єднання педагогів, у школі, у групі шкіл, у регіоні, на федеральному рівні, на міжнародному рівні тощо.

8. За соціально-педагогічною вагою: в освітніх установах певного типу, для конкретних професійно-типологічних груп педагогів.

9. За обсягом новаторських заходів: локальні, масові, глобальні тощо.

10. За ступенем передбачуваних перетворень: коригувальні, модифікуючі, модернізуючі, радикальні, революційні.

Не вдаючись до змістового наповнення даної класифікації, відмітимо, що вона побудована на основі двох ознак, що виявляються не одноразово, а послідовно: адресно-змістові характеристики інновації; функціональні характеристики. Автор тим самим показав зони й зміст застосування освітніх інновацій. При цьому система типології чи класифікації типології відсутня. Це виявляється за будь-якої перестановки в ній пунктів. Отже, вона має описовий характер ознак інновацій й структуру, в якій елементи можуть існувати самостійно, а видалення одного з них «не зачепить» інші.

Подібні класифікації інновацій в освіті стали вже правилом. У більшості випадків, в них відсутня ієрархічна побудова, що є однією з ознак класифікаційної системи. Для класифікації інновацій важливим фактором є визначення підходу, знаходження певної основи для її розробки. Чим точніше вони визначені, тим легше управляти інноваційним процесом і самою інновацією. До того ж, ознаки мають бути пов'язані між собою у певну структуру. Науково обґрунтована класифікація передбачає побудову на принципах таксономії (грецьк. taxis - розташування по порядку + nomos - закон), які по суті, утворюють ієрархічну побудову (тобто побудова або розташування частин цілого у порядку від найвищого до найнижчого). Група об'єктів, що пов'язані спільними ознаками є таксони (грецьк. taxare - оцінювати). Побудована система таких таксонів дає повне уявлення з точки зору ієрархічної побудови. Якщо інновації стосуються освіти як системи (освітні інновації), то зміни відбуваються в ній як в системі, до якої входять сфери: організаційно-управлінська (економічна, педагогічна, медична, соціальна), педагогічний процес (взаємодія педагогів і суб'єктів освітнього процесу під час організованого педагогічного процесу й повсякденності). Важливим для цих сфер у процесі впровадження інновації виявляються їх якісні характеристики, а саме, яку ідею втілюють інновації, на який результат вони виходять, яких коректив вони потребують. Звісно, за умов, що важливим є неформальне введення інновації.

У випадку, коли ідея потребує зміни всієї системи, тоді відбувається побудова всіх її складових (організаційних, управлінських, економічних, соціальних, педагогічних, медичних). Якщо ж рівень новизни частковий, то відбувається оновлення певних структур або складових системи. Рівень новизни передбачає внесення певного оновлення елементів у відповідній змісту й характеру інновації.

Представлені приклади класифікацій можна охарактеризувати як такі, що утримують за основу різноманітні характеристики інновацій, що в ній є закономірними й достатньо постійними. Принаймні у період інноваційного буму, що стався на зламі політичної й ідеологічної системи, таке «розкидання» у розумінні інновацій в освіті й визначення класифікаційних ознак було виправданим. Адже вчені шукали ознаки інновацій, обґрунтування для їх подальшої ідентифікації. Варто відмітити, що до кінця ця проблема не вивчена й досі, оскільки з'явились фундаментальні концепції, теорії створення пострадянської освіти, орієнтованої не на колективний початок, а на особистісно-індивідуальні потреби людини.

Проте класифікація інновацій не може бути тимчасовим явищем, оскільки вона дає орієнтири для, так би мовити, паспортизації нововведення. Такі дані про інновацію мають бути систематизованими, підпорядковуючись певним параметрам порядку. Описані вище класифікації не носять системний характер. Вони, скоріш, мають на меті охопити щонайбільше можливих варіантів існування інновацій у виявлених характеристиках. Розробка класифікації інновацій повинна мати під собою основу у вигляді мети. Розуміння спрямованості інновацій, їх можливих цілей, відповідність і адекватність визначеним педагогічним ідеям повинна розкрити класифікація педагогічних інновацій.

Отже, представлена класифікація дає можливість визначати рівень педагогічних інновацій, їх належність до певної педагогічної парадигми, прогнозувати ступінь модифікації як педагогічного процесу в цілому, так і його складових, передбачати наслідки від впровадження інновації.



ВИСНОВКИ

інновація освіта типологія парадигма

За результатами нашого дослідження можна зробити такі висновки:

Поняттям «інновація» позначають нововведення, новизну, зміну, введення чогось нового. Стосовно педагогічного процесу інновація означає введення нового в цілі, зміст, форми і методи навчання та виховання; в організацію спільної діяльності вчителя і вихованця. Інновації самі по собі не виникають, вони є результатом наукових пошуків, передового педагогічного досвіду окремих учителів і цілих колективів. О. І. Шапран [20], враховуючи не тільки сучасні підходи до тлумачення даного поняття, але й до трактування поняття «освіта» в загальній педагогіці, пропонує таке визначення: «Інноваційна освіта - сума систематизованих знань, умінь і навичок, поглядів та переконань, які отримані в процесі інноваційного навчання в навчальному закладі або шляхом самоосвіти». О. М. Ігнатович розглядає інноваційну освіту як підготовку до інноваційної діяльності, «засвоєння спеціальних теоретичних знань і практичних навичок, необхідних для створення, сприйняття, реалізації і використання педагогічних інновацій».

Класичним прикладом класифікації інновацій в освіті, вважається типологія, розроблена і описана А.І. Пригожиним [15]. На нашу думку вона є найбільш повною. Для систематизації нововведень дослідник визначає: 1) тип нововведення; 2) механізм здійснення інноваційного процесу; 3) особливості інноваційного процесу. За типом інновації поділяються на матеріально-технічні й соціальні. В структуру матеріально-технічних інновацій входять техніка, технології, виробничі матеріали. Відповідно, до соціальних інновацій входять: економічні, організаційно-управлінські, соціально-управлінські, правові, педагогічні. Наступною суттєвою характеристикою інновацій, на думку автора, є їх комплексність. При цьому комплексний характер інновації ідентифікується за двома ознаками: 1) комплексна за новацією (вносить комплексні зміни в існуюче середовище або систему); 2) комплексна за реалізацією (тобто інноваційний характер процесу впровадження новації або процесу нововведення). Ще однією класифікаційною ознакою є визначення інновацій за їх спрямованістю: 1) як продуктних (або предметних); 2) забезпечуючих. Вони мають місце серед матеріально-технічних інновацій. Перші (продуктні) передбачають отримання нового продукту, а другі - забезпечують технологічність процесу.

Отже, освітні інновації та їх запровадження визначають майбутнє освіти як суспільного інституту. Стрімкий розвиток цивілізації, безперечно, повинен знаходити адекватне відображення в освітніх практиках. Побудова інноваційної освіти - це стратегічна мета будь-якої держави, яка розраховує на конкурентоспроможне майбутнє в сучасному відкритому світі.



СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Ангеловски К. Учителя и инновации / К. Ангеловски. - М.: Просвещение, 1991. - 159 с.

2. Бабак В.П. Професійно-технічний підхід як основа підготовки кадрів в технічному університеті // «Університетська освіта України XXI століття: проблеми, перспективи, тенденції розвитку» / Є.В. Лузік. - Харків, 2000. - С. 192-193.

3. Буркова Л. В. Класифікація педагогічних інновацій / Л.В. Буркова // Зміст і технології шкільної освіти: Матеріали звіт. наук. конф. ін-ту педагогіки АПН України, 28-30 березня 2000 року / Редкол.: В.М.Мадзігон, М.І.Бурда, Н.Ф.Федорова та ін. - К.: 2000. - С.39 - 40.

4. Дичківська І. М. Інноваційні педагогічні технології: навч. посіб. / І.М. Дичківська. - К.: Академвидав, 2004. - 352 с.

5. Даниленко Л. І. Управління процесом здійснення інноваційної діяльності в системі загальної середньої освіти // Післядипломна освіта в Україні. - 2003. - №3. - С.70-74.

6. Євтушевський В. Становлення і розвиток інновацій у вищій школі // Вища освіта України. / Л. Шаповалова. К.:- 2006. -№ 2. - С. 62-66

7. Згуровський М.З. Основні завдання вищої освіти України щодо реалізації принципів Болонського процесу та забезпечення вимог сфери праці // Матеріали Всеукраїнської наради ректорів вищих технічних навчальних закладів «Вища технічна освіта України і Болонський процес». - Харків: НТУ «ХПГ», 2004. - С. 36-45

8. Кремень В. Г. Філософія людиноцентризму в освітньому просторі / В.Г. Кремень. - 2-е вид. - К.: Т-во «Знання» України, 2010. - 520 с.

9. Кіяшко О. О. Інноваційні педагогічні технології підготовки молодших спеціалістів у вищих навчальних закладах I-II рівнів акредитації: Дис... канд. пед. наук. - Луганськ, 2001. - 262 с.

10. Марущенко О. А. Становление инновационного образования в Украине [Текст]: Дис... канд. социол. наук: 22.00.04 / Марущенко Олег Анатольевич ; Харьковский национальный ун-т им. В. Н. Каразина. - Х., 2004. - 185 с.

11. Огнев'юк В.О. Інноваційна освіта як фактор інноваційного поступу суспільства / В.О. Огнев'юк // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. Серія «Теорія культури і філософія науки». - Х.; Житомир, 2003. - № 598: Філософські проблеми науки, освіти та культури постмодерну. - С. 7

12. Осипова С. И., Паранкевич П. М. Учащийся как субъект успешной учебной деятельности // Личность как субъект инноваций: сборник научных трудов. / Науч. ред. М. В. Волкова. - Чебоксары: НИИ педагогики и психологии, 2010. - 200 с.

13. Полонский В. М. Инновации в образовании (методологический анализ) // Инновации в образовании. - 2007. - №2. - С. 4-13.; 2007.- №3. - С.4-12.

14. Поташник М.М., Моисеев А.М. Управление современной школой (В вопросах и ответах): Пособие для руководителей образовательных учреждений и органов образования - М.: Новая школа, 1997. - 352 с.

15. Пригожин А.И. Нововведения: стимулы и препятствия (Социальные проблемы инноватики). - М.: Политиздат, 1989. - 271 с.

16. Степко М.Ф. Вища технічна освіта і наука України як фактори суспільного розвитку та інтеграції України у світове співтовариство // Матеріали Всеукраїнської наради ректорів вищих технічних навчальних закладів «Вища технічна освіта України і Болонський процес». - Харків: НТУ «ХПГ, 2004. - С.19-35.

17. Туркот Т.І. Педагогіка вищої школи: навч. посіб. для студентів магістратури вищих навчальних закладів непедагогічного профілю. - Херсон, 2010. - 608 с.

18. Фунтікова О. О. Педагогіка вищої школи: словник-довідник / О.О. Фунтікова. - Запоріжжя: ГУ “ЗІДМУ”, 2007. - 407 с.

19. . Хуторской А.В. Педагогическая инноватика: методология, теория, практика: Научное издание. - М.: Изд-во УНЦ ДО, 2005. - 222 c.

20. Шапран О. І. Система інноваційної підготовки майбутнього вчителя в умовах навчально-науково-педагогічних комплексів.: Дис... д-ра наук: 13.00.04 / О. І. Шапран; Нац. пед. ун-т ім. М.П.Драгоманова. -- К., 2008. - 412 с.

Размещено на Allbest.ru