Система післядипломної освіти

Основні цілі, завдання, принципи післядипломної освіти. Передумови розробки концепції. Зміст післядипломної освіти, її організаційні форми та структура. Напрями реалізації державного управління інноваційним розвитком післядипломної освіти в Україні.

Рубрика Педагогика
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 17.03.2015
Размер файла 48,5 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

  • Вступ
  • Основні цілі, завдання та принципи післядипломної освіти
  • Зміст післядипломної освіти
  • Організаційні форми і структура управління післядипломної освіти
  • Організаційні заходи щодо забезпечення розвитку післядипломної освіти
  • Напрями реалізації державного управління іноваційним розвитком післядипломної освіти в Україні
  • Висновок
  • Використана література

Вступ

Концепція післядипломної освіти (далі - Концепція) визначає цілі та завдання у справі розвитку професіоналізму кадрового потенціалу, вдосконалення функціонування загальнонаціональної системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців для професійної діяльності у різних галузях економіки, державного управління, місцевого самоврядування і таке інше.

Концепція ґрунтується на положеннях Конституції України, Національної доктрини розвитку освіти України у ХХІ столітті, Законах України "Про освіту", "Про професійно-технічну освіту", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про вищу освіту", Указах Президента України від 23 лютого 2000 року N276 "Про першочергові заходи щодо реалізації "Послання Президента України до Верховної Ради України" "Україна: поступ у ХХІ століття. Стратегія економічного та соціального розвитку на 2000-2004 роки", Положенні про освітньо-кваліфікаційні рівні (ступеневу освіту), державних стандартах освіти, нормативно-правових актах чинного законодавства України з питань освіти і науки, а також враховує міжнародний досвід управлінського та інформаційно-технологічного забезпечення окремих напрямів професійної діяльності.

Основними передумовами розробки Концепції є сучасні процеси становлення демократичної, правової, соціальної держави, розвиток засад громадянського суспільства, інтеграція України в Європейське співтовариство, проведення освітньої реформи, зокрема реформування післядипломної освіти, спрямованої на її вдосконалення.

Сутність післядипломної освіти визначено Законом України "Про вищу освіту" (ст.10): "Післядипломна освіта - спеціалізоване вдосконалення освіти та професійної підготовки особи шляхом поглиблення, розширення й оновлення її професійних знань, умінь і навичок або отримання іншої спеціальності на основі здобутого раніше освітньо-кваліфікаційного рівня та практичного досвіду". [1]

Багатоаспектність функцій і завдань післядипломної освіти, що реалізуються відповідними навчальними закладами, актуалізують необхідність визначення концептуальних основ неперервного професійного зростання громадян, постійного оновлення напрямів, змісту і форм навчання відповідно до потреб економічного та соціального розвитку України, становлення демократичного суспільства. [2]

Сучасні потреби державотворення, тенденції економічного розвитку суспільства обумовлюють необхідність вирішення низки проблем, серед яких:

визначення професійного післядипломного навчання як обов'язкової невід'ємної складової частини професійної діяльності громадян та забезпечення гарантованих державою умов для такого навчання;

розробка необхідної нормативно-правової бази, що сприятиме функціонуванню і подальшому розвитку системи післядипломної освіти;

формування змісту професійного навчання та організація навчального процесу відповідно до потреб економічного і соціального розвитку держави на основі впровадження результатів сучасних наукових досліджень, широкого використання вітчизняного та зарубіжного досвіду в сфері професійної підготовки та навчання дорослих;

упорядкування та оптимізація мережі навчальних закладів післядипломної освіти шляхом поєднання галузевого принципу організації післядипломної освіти з широкою міжгалузевою і регіональною кооперацією та врахування соціально-економічного розвитку України;

розширення професійного профілю при отриманні другої вищої освіти та підвищенні кваліфікації фахівців шляхом внесення відповідних пропозицій до існуючого Переліку спеціальностей та спеціалізацій з урахуванням потреб галузей народного господарства держави та регіонів;

післядипломна освіта україна

залучення професорсько-викладацьких та наукових кадрів вищої школи, академічної та галузевої науки, провідних фахівців до навчального процесу в системі післядипломної освіти;

забезпечення єдності і дієвості управління та регулювання діяльності всіх елементів системи післядипломної освіти.

Система післядипломної освіти передбачає професійне навчання фахівців, які відзначатимуться:

здатністю запроваджувати цінності демократичної, правової держави;

професійними уміннями та навичками, що ґрунтуються на сучасних спеціальних знаннях, критичному мисленні, здатності застосовувати наукові надбання на практиці. [1]

Об'єктом є власне сама післядипломна освіта з усіма аспектами її виникнення існування та розвитку.

Предметом дослідження є система післядипломної освіти її існування і проблеми розвитку.

Метою є ознайомлення з принципами, проблемами і інноваціями у розвитку системи післядипломної освіти.

Основні цілі, завдання та принципи післядипломної освіти

Метою післядипломної освіти є задоволення індивідуальних потреб громадян у особистісному та професійному зростанні а також забезпечення потреб держави в кваліфікованих кадрах високого рівня професіоналізму та культури, здатних компетентно і відповідально виконувати посадові функції, впроваджувати у виробництво новітні технології, сприяти подальшому соціально-економічному розвитку суспільства. [2]

Серед завдань системи післядипломної освіти, що мають бути вирішеними, основними є:

приведення обсягів та змісту перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців у відповідність із поточними та перспективними потребами держави;

формування змісту навчання, виходячи з його цільового спрямування, посадових обов'язків фахівців, попередньо здобутої ними освіти, досвіду діяльності, індивідуальних інтересів і потреб громадян;

застосування сучасних навчальних технологій, що передбачають диференціацію, індивідуалізацію, запровадження дистанційної, очно-заочної та екстернатної форм навчання;

розробка та постійне вдосконалення змісту післядипломної освіти;

забезпечення органічної єдності з системою підготовки фахівців шляхом урахування потреб ринку праці;

оптимізація мережі навчальних закладів системи післядипломної освіти на засадах поточного та стратегічного планування потреб у професійному навчанні фахівців;

Завдання мають вирішуватись на основі вдосконаленої нормативно-правової бази загальнонаціональної системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців. [3]

Основними принципами організації післядипломної освіти є:

гуманізація, демократизація, науковість, єдність, компклексність, диференціація, інтеграція, неперервність та наскрізність;

органічна єдність із системою підготовки фахівців, зв'язок з процесом ринкових перетворень, різних форм власності і господарювання, реструктуризацією економіки;

орієнтація на актуальні та перспективні сфери трудової діяльності згідно з попитом на ринку праці;

відповідність державним вимогам та освітнім стандартам;

впровадження модульної системи навчання з урахуванням індивідуального підходу до кожної особи за потребою.

Післядипломну освіту слід розглядати не тільки як систему підвищення кваліфікації та перепідготовки дипломованих спеціалістів, а і як форму освіти дорослих, виходячи з їх індивідуальних потреб у здобутті певних знань, виробленні навичок і умінь, особистісному і професійному зростанні.

В той же час післядипломна освіта як система навчання дорослих зможе бути ефективною лише за умов, коли вона буде спиратися на найголовніший принцип - оперативно і максимально повно забезпечувати потреби як суспільства, так і окремих громадян. [2]

Зміст післядипломної освіти

Зміст післядипломної освіти визначається на основі вимог суспільства до кадрового забезпечення галузей господарства, до засобів, форм і методів професійної діяльності на основі освітньо-професійних програм відповідного напряму та включає широкий спектр фахової, соціальної, економічної, правової, організаторської підготовки фахівців тощо. Навчання забезпечує поєднання фундаментальності науково-теоретичного матеріалу з практичною спрямованістю у вирішенні конкретних завдань розвитку відповідних галузей.

В основу підвищення кваліфікації, перепідготовки фахівців та інших форм післядипломної освіти закладаються прогресивні технології, які стимулюють зацікавлене ставлення слухачів до теоретичних знань та передового досвіду, відбивають у формах і методах навчання цілісний і загальний зміст професійної діяльності, сприяють засвоєнню ефективних способів вирішення фахових проблем.

Зміст післядипломної освіти формується з урахуванням галузевої та рівневої специфіки за такими напрямами:

соціально-економічний (філософія, соціологія, культурологія, українознавство, етика, екологія, право, економіка, менеджмент, інформаційні технології, іноземна мова тощо);

психолого-педагогічний (загальна, вікова, соціальна, професійна психологія, педагогіка, акмеологія тощо);

науково-теоретичний (актуальні проблеми розвитку науки, культури, освіти та виробництва);

практично-прикладний (здобуття певних знань, умінь та вироблення навичок, особистісне та професійне зростання);

методичний (за фахом та посадовими категоріями);

управлінський (за галуззю та посадовими категоріями).

Перелік напрямів та спеціальностей, за якими здійснюється післядипломна освіта, встановлюється згідно з переліком напрямів та спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями.

Зміст післядипломної освіти регламентується державними стандартами, навчальними планами, програмами та іншими нормативними документами органів державного управління освітою.

Зміст післядипломної освіти, яка завершується державною атестацією та присвоєнням кваліфікації відповідного рівня, визначається стандартами підготовки фахівців того ж освітньо-кваліфікаційного рівня.

Навчальні плани та програми розробляються закладами післядипломної освіти з урахуванням рекомендацій Міністерства освіти і науки України і затверджуються в установленому порядку.

Виходячи з підвищеної категорії складності роботи, навчальне навантаження викладачів системи післядипломної освіти може бути зменшено відповідно до контингенту слухачів. Обсяги навчального навантаження повинні регулюватися спеціальним положенням.

Терміни, періодичність навчання, обсяги навчального часу в системі післядипломної освіти встановлюються закладами ПО згідно з відповідними нормативними документами та державними стандартами освіти за погодженням із замовником, відповідно до обраних форм і видів навчання, а також порядку і періодичності атестації фахівців відповідної галузі.

Навчальний процес в закладах післядипломної освіти повинен будуватися на прогресивних професійних та педагогічних технологіях, досягненнях науки і практики. [4]

В післядипломній освіті застосовуються денна, заочна, вечірня, дистанційна форми навчання, поєднання цих форм. Особливою формою навчання осіб, які мають відповідний освітньо-кваліфікаційний рівень, є екстернат.

Підвищення науково-професійного рівня з метою опанування вітчизняними і світовими досягненнями в певній галузі знань, реалізації завдань наукової діяльності забезпечується через навчання в аспірантурі, докторантурі та інших прирівнених до них форм підготовки наукових кадрів, а також через стажування в наукових та науково-виробничих центрах.

Перепідготовка, спеціалізація, підвищення кваліфікації, стажування, інші форми фахового зростання, а також навчання в аспірантурі та докторантурі іноземних громадян здійснюється на підставі міжнародних угод та інших нормативно-правових актів в установленому порядку. [5]

Організаційні форми і структура управління післядипломної освіти

Гнучкість, динамічність і варіативність післядипломної освіти забезпечується завдяки функціонуванню різноманітних організаційних форм, що включають: перепідготовку, підвищення кваліфікації, спеціалізацію, стажування, навчання в аспірантурі та докторантурі, а також прирівнені до них галузеві форми (ад'юнктура, клінічна ординатура тощо). Згідно із Законом України "Про вищу освіту":

Перепідготовка - це отримання іншої спеціальності на основі здобутого раніше освітньо-кваліфікаційного рівня та практичного досвіду.

Спеціалізація - це набуття особою здатності виконувати окремі завдання та обов'язки, які мають особливості в межах спеціальності.

Розширення профілю (підвищення кваліфікації) - це набуття особою здатності виконувати додаткові завдання та обов'язки в межах спеціальності.

Стажування - набуття особою досвіду виконання завдань та обов'язків певної спеціальності.

Характерною ознакою післядипломної освіти є органічне поєднання стаціонарних форм роботи (курсовий період) з самостійною роботою фахівців, яка забезпечується відповідними методичними службами в міжкурсовий період.

Після завершення навчання за відповідною формою післядипломної освіти слухачі отримують документи встановленого зразка, визначеного законом України "Про вищу освіту" та іншими законодавчими актами. [5]

Післядипломну освіту забезпечують вищі навчальні заклади післядипломної освіти, структурні підрозділи вищих навчальних закладів відповідного рівня акредитації, центри, спеціалізовані курси, які функціонують на базі галузевих міністерств, відомств та окремих підприємств, наукові, науково-методичні, методичні установи, професійно-технічні навчальні заклади освіти, які здійснюють підвищення кваліфікації та перепідготовку робітничих кадрів; відповідні підрозділи в організаціях та на підприємствах.

Рівень освітньої діяльності закладу післядипломної освіти, що здійснює освітні послуги щодо надання вищої освіти, визначається на основі державної акредитації.

Освітня діяльність в системі післядипломної освіти може здійснюватись закладами різних форм власності, які можуть створюватися юридичними та фізичними особами в установленому порядку відповідно до соціально-економічних, національних і культурно-освітніх потреб.

Система управління післядипломною освітою будується відповідно до законів України "Про освіту", "Про вищу освіту" та поєднує централізовані та децентралізовані форми керівництва фаховим зростанням спеціалістів на рівні регіонів, областей та районів, відповідно до потреб галузей.

Координуючим центром післядипломної освіти є Міністерство освіти і науки України, яке співпрацює у цьому напрямі з усіма галузевими міністерствами та відомствами, Академією наук України та галузевими академіями, що мають у своєму підпорядкуванні відповідні навчальні заклади та підрозділи, а також з мережею недержавних закладів післядипломної освіти.

Заклади післядипломної освіти незалежно від їх статусу, підпорядкування і форм власності повинні забезпечувати якість освіти відповідно до вимог державних стандартів освіти. Відповідність освітніх послуг державним стандартам освіти визначається Міністерством освіти і науки України разом із засновником шляхом ліцензування, атестації, акредитації та інспектування.

Заклади післядипломної освіти у встановленому порядку можуть створювати навчально-науково-виробничі комплекси, об ' єднання, центри видавництва, філії, базові (експериментальні) заклади освіти, навчально-консультаційні пункти тощо, входити до складу навчально-науково-виробничих комплексів. [6]

Організаційні заходи щодо забезпечення розвитку післядипломної освіти

Реалізація визначених концептуальних положень вимагає створення належних правових, соціально-економічних, матеріально-технічних та фінансових умов, а саме:

сформувати необхідну нормативно-правову базу;

розробити науково-обгрунтовану методику визначення загальнодержавних та регіональних потреб кадрового забезпечення;

упорядкувати та оптимізувати мережу закладів післядипломної освіти, поєднавши галузевий принцип її організації з широкою міжгалузевою і регіональною кооперацією та з урахуванням соціально-економічного розвитку країни;

сформувати новий механізм фінансування підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, передбачивши при необхідності внесення змін до чинного законодавства; слід передбачити прямий податок від прибутку чи відрахування від фонду заробітної плати у розмірі 1-2% на ці потреби підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, галузевими міністерствами, іншими органами виконавчої влади та державними адміністраціями, сформувати в вищих навчальних та закладах післядипломної освіти окремі фонди, за рахунок яких буде здійснюватись підвищення кваліфікації професорсько-викладацького складу;

визначити конкретні цільові функції підвищення кваліфікації і перепідготовки спеціалістів співвідносно до різних рівнів, ланок та структур системи неперервної освіти;

створити рівні правові та економічні умови для закладів післядипломної освіти державної та приватної форми власності;

запровадити гнучку і динамічну систему перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців з нових напрямів розвитку науки, техніки і технології, ринкових методів господарювання та управління;

оперативно вивчати ринок праці, здійснювати постійний пошук замовників, додаткових джерел фінансування; проводити роботу з центральними та місцевими органами державної виконавчої влади з питань участі у виконанні загальнодержавних, регіональних та місцевих програм, які потребують вирішення проблем кадрового забезпечення; здійснювати тісну взаємодію з державними службами зайнятості;

сформувати освітні програми навчання у системі післядипломної освіти відповідно до стандартів підготовки фахівців певного освітньо-кваліфікаційного рівня та рівня вже здобутої освіти, а також стандарти підвищення кваліфікації фахівців за різними освітньо-кваліфікаційними рівнями, освітньо-професійними та професійними програмами, залежно від ступеня неперервного навчання, його стадій, категорії слухачів, характеру пізнавально-професійних потреб на основі прогнозування розвитку суспільства;

упорядкувати перелік спеціальностей та спеціалізацій перепідготовки з урахуванням існуючого переліку підготовки фахівців, державного замовлення та потреб окремих галузей регіонів;

провести аналіз сучасного стану навчально-матеріальної бази закладів післядипломної освіти та привести її у відповідність до нових вимог їх діяльності; об'єднати кадрові, наукові та матеріально-технічні можливості закладів післядипломної освіти з потенціалом профільних вищих навчальних закладів;

здійснювати формування викладацького складу закладів післядипломної освіти на конкурсній основі зі встановленням рівня оплати викладачів за ринковими розцінками;

стимулювати здійснення фундаментальних, пошукових та прикладних наукових досліджень з прогнозування та забезпечення розвитку окремих галузей, удосконалення системи післядипломної освіти та освіти дорослих на протязі всієї професійної діяльності;

проводити культурно-освітню та просвітницьку діяльність серед громадськості;

розробляти та реалізовувати програми і проекти в галузі післядипломної освіти із залученням науково-методичної, фінансової, технічної допомоги різноманітних громадських організацій, асоціацій, фондів, в т. ч. і міжнародних.

Післядипломна освіта повинна розглядатися як одна із пріоритетних в державі, оскільки вона безпосередньо пов'язана з перспективами економічного розвитку та соціальної стабільності суспільства. [5]

Напрями реалізації державного управління іноваційним розвитком післядипломної освіти в Україні

Необхідність проведення структурного аналізу системи післядипломної освіти як об'єкту управління зумовлена її значним впливом на якісні параметри. З позиції практики управління структура являє собою певну унормовану систему, необхідну для приведення у відповідність до неї інших систем й розробляється під конкретні цілі та завдання діяльності. Система післядипломної освіти має динамічну структуру, що віддзеркалює закономірні зв'язки власних елементів, як функціонуючого, розвинутого цілого. Ключовим аспектом структури виступає упорядкованість. Структура, за своєю сутністю, передбачає засіб впорядкованості, спільного існування елементів в межах відповідної системи. Тому впорядкованість системи післядипломної освіти передбачає певну закономірну низку елементів у просторі та часі, закономірне співвідношення обсягу, інтенсивності, погодженості усіх функцій. [7]

До структури післядипломної освіти належать такі елементи: підвищення кваліфікації фахівців; отримання нової спеціальності; отримання спорідненої спеціальності; отримання кваліфікації у сфері бізнесу; додаткова освіта; аспірантура; докторантура.

Таким чином, сучасна післядипломна освіта передбачає систему навчання та розвитку фахівців з вищою освітою, що спрямована на приведення їхнього професійного рівня у відповідність до світових стандартів, вимог часу, індивідуально-особистісних та виробничих потреб; удосконалення наукового та загальнокультурного потенціалу особистості, яке реалізується через діяльність спеціалізованих державних або приватних навчальних закладів та засобами самоосвіти і керується державними стандартами відповідно до фаху певних рівнів кваліфікації згідно з вимогами суспільно-економічного та науково-технічного прогресу. [8]

В ході структурно-функціонального дослідження системи післядипломної освіти можливо виділити значну кількість різних процесів, які уявляють собою певну сукупність послідовних дій, спрямованих на досягнення результату. В післядипломній освіті зазначені процеси мають власну специфіку. За своїми масштабами вони у решті решт можуть бути віднесені до таких глобальних процесів як функціонування й розвиток.

Стосовно суб'єктності розвитку у широкому філософському контексті, то це означає, що сам суб'єкт, який розвивається, виступає суб'єктом власного розвитку. Тому із зовні розвиток не можливо нав'язати. Його потрібно ініціювати, створюючи для цього необхідні умови. Стосовно системи післядипломної освіти це означає, що її кадри, (спеціалісти, керівництво) безпосередньо впливають на хід вказаних процесів. Резюмуючи викладене, можливо визначити розвиток системи післядипломної освіти як макропроцес цілеспрямованих, прогресивних, взаємопов'язаних змін, спрямований на нарощування та підвищення ефективності використання її ресурсного забезпечення. При цьому ресурсне забезпечення має бути спрямоване не на консервацію системи, а на її ефективне оновлення. Адже консервувати навіть те, що колись було найкращим у світі, - значить, свідомо гарантувати відставання.

Аналіз процесів розвитку у різних сферах людської діяльності свідчить про те, що його основою стає постійний пошук і використання нових способів і сфер реалізації власного потенціалу. Такий розвиток прийнято називати інноваційним. Інноваційний процес виступає одним з основних соціокультурних факторів розвитку суспільної практики, збагачення її новими пізнавальними, технологічними, естетичними та іншими формами людського досвіду.

Підтримка інноваційних "точок зростання" являє собою найбільш перспективний шлях соціально-економічного розвитку України, оскільки саме у цьому містяться значні резерви покращення якості продукції, послуг, економії трудових та матеріальних витрат, вдосконалення виробництва. А поява у соціальній структурі суспільства організацій інноваційного типу свідчить про тенденції переходу суспільства із індустріального періоду в постіндустріальний. [9]

Інноваційна складова визнана атрибутом розвитку сучасної післядипломної освіти. Але, незважаючи на декларування цінності різноманітних нововведень, істотного поліпшення в освітній системі не спостерігається. Дослідники вказують взагалі на безладдя й хаотичність інноваційних процесів в освіті, невиваженість інноваційних спроб, складність виявлення по-справжньому новаторських елементів й вищих результатів у ході об'єктивного аналізу інноваційних проектів. Також постійно звертається увага на відсутність надійних критеріїв інноваційності в освіті, де б чітко простежувалась залежність між усіма елементами системи, витратами, отриманими результатами. Таке становище дискредитує саму ідею інноваційного пошуку, не кращим чином впливає на репутацію освітніх закладів, які впроваджують нововведення. Разом із тим, саме довіра й репутація виступають важливими аспектами щодо забезпечення співпраці із зацікавленими особами, прогнозування їх поведінки у ході розробки нового. Все викладене вище свідчить про недосконалість управління інноваційними процесами в системі післядипломної освіти.

Пріоритетне місце у довгостроковій стратегії реформування і розвитку системи післядипломної освіти в Україні відведене соціальним цілям, найважливішими серед яких є соціальні гарантії, соціальна справедливість, забезпечення всебічного розвитку людини як особистості та найвищої цінності суспільства, вдосконалення її кваліфікаційного потенціалу. Зазначені суспільні цілі система післядипломної освіти має реалізувати не лише через адаптацію до викликів сучасного світу, орієнтованого на постійне й всебічне оновлення, а й через вплив на формування стандартів цього оновлення, тобто на весь процес модернізації суспільства.

Вирішення проблем модернізації післядипломної освіти неможливе без розширення обсягів та змістовного поглиблення наукових досліджень та комплексних інноваційних розробок. Зазначені розробки мають бути спрямовані, у першу чергу, на пошук нових ідей, нових напрямків дослідження з урахуванням того, в якій мірі вони відповідають суспільним пріоритетам розвитку, наскільки вони дозволяють полегшити адаптацію людини до нових суспільних реалій, закріпити в суспільній свідомості ці орієнтири. Становлення сучасного підходу до управління освітніми інноваціями нерозривно пов'язане з визначенням ступеню їх соціальної відповідності, зорієнтованості на цілі суспільного прогресу, що потребує розгляду інноваційної політики держави у сфері післядипломної освіти в аспекті її соціальної адекватності. Це особливо актуальне для інтровертного українського соціуму, оскільки для нього більш характерна тенденція поглиблювати й вдосконалювати те, що існує, ніж освоювати та впроваджувати нове. Активна інноваційна політика влади повинна компенсувати цю тенденцію шляхом підтримки вітчизняної науки та запозичення "ноу-хау" у пріоритетних для країни галузях. [10]

Як зазначають дослідники, показниками, за якими необхідно робити висновки про можливості інноваційного розвитку освітньої системи, виступають наступні. По-перше, статус або роль, у якій система освіти розглядається щодо взаємодії з іншими соціальними системами - сервісне обслуговування соціального замовлення чи як структура, що визначає розвиток, тобто ресурс розвитку. У першому випадку сама система адаптується до соціального замовлення, а ставлення до системи освіти будується на витратному принципі, а у другому - з її допомогою змінюється соціальна дійсність, а це забезпечує інвестиції у розвиток, що істотно змінює статусну позицію системи й передбачує її відповідну модифікацію. Перетворення післядипломної освіти в особливий вид практики суспільного розвитку уявляється кардинально новою постановкою питання про те, як вона має бути організована. Відповідно, виникає необхідність інноваційної зміни як системи у цілому, так й освітніх та педагогічних її компонентів.

По-друге, наявність реального розмаїття не лише видів і типів післядипломної освіти як предметної модифікації певного змісту, відповідних освітніх сутностей, тобто освітніх педагогічних систем. Саме розмаїття та варіативність, що оформлені як принципи організації системи, зберігаючи можливість вибору й цілепокладання, стають запорукою їх інноваційного розвитку.

По-третє, ступінь сформованості умов організації інноваційної діяльності, яку визначають як інноваційну обстановку, що включає інноваційну інфраструктуру, широкий діапазон мотиваційної політики (від економічної до моральної), інформаційне (у тому числі й науково-консультативне забезпечення, мобільність інноваційного простору. [9]

Важливого значення набувають психологічні засади освітньої інноватики. На даний час інноваційні процеси в освіті характеризуються: відсутністю системних уявлень про відповідні психологічні механізми; неспроможністю з психологічних позицій оцінити те, що створюється та впроваджується; дезорієнтованістю у самому психологічному знанні, яка значною мірою обумовлена експансією на ринок інформаційних освітніх ресурсів психологічних видань низького наукового рівню, що впливає на інноваційну практику в освіті.

Як відомо, лише динамічне цілепокладання й цілеспрямовані дії можуть забезпечити прогрес у будь-якій сфері суспільної практики. Саме через таке цілепокладання державне управління має привнести в інноваційний розвиток післядипломної освіти інтегрований свідомий початок, на здійсненні якого будуть зосереджені сукупні зусилля суспільства. У цьому зв'язку слід максимально повно використати потенціал прийнятого 16 січня 2003 року Закону України "Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні", де визначені правові, економічні та організаційні засади інноваційної діяльності в сучасних умовах.

У контексті зазначеного необхідно звернути увагу на інтенсифікацію діяльності освітніх систем щодо запозичення та пристосування до існуючих реалій "ноу-хау" у сфері освіти, які найбільшою мірою відповідають пріоритетам розвитку нашого суспільства. Зокрема, використання елементів європейської моделі навчання на післядипломному рівні - Post-Diploma Studies, на нашу думку, може відіграти важливу роль у забезпечені інноваційного розвитку післядипломної освіти в Україні, її наближенні до європейських стандартів. У першу чергу це стосується бізнес-складової післядипломної освіти, формування якої є дуже актуальною для України проблемою.

Зрозуміло, що при цьому не йдеться про механічне перенесення, копіювання різних форм, засобів, методів, програм як єдино вірних та абсолютно придатних для використання. Мається на увазі урахування кращого досвіду, його адаптація до існуючих умов, застосування в нових умовах, що уявляє собою інноваційну за сутністю освітню практику. У зв'язку з цим, на нашу думку, потрібно зосередитися на впроваджені програм MBA, насамперед на визначені їх статусу та відповідному позиціюванню на ринку освітніх послуг в Україні. У зв'язку із значним посиленням управлінського компоненту у багатьох сферах діяльності, необхідності його ефективної реалізації в післядипломній підготовці, забезпечення адекватності змісту навчання з цього напряму сучасним світовим пріоритетам уявляється доцільним надання державного статусу програмі МВА й визнання її у якості основної програми підготовки керівників вищої та середньої ланки управління.

Програми MBA мають позиціюватися як елітні, оскільки вони зорієнтовані на сприяння швидкому кар'єрному просуванню фахівців, а процес навчання спирається на чітко усвідомлювані мотиви професійного розвитку, певний досвід у сфері бізнесу, значні кар'єрні намагання особистості, яка має навчатися. Оптимальним рівнем їх впровадження потрібно визнати післядипломний. [10]

Серед споживачів освітніх послуг глибоко вкоренилася впевненість у повній достатності для кар'єрного зростання вищої професійної освіти, що не кращим чином впливає на рівень попиту на підготовку за програмами MBA, які передбачують не лише дуже суттєве доповнення вищої освіти, а й надання прагматичної освіти заради кар'єри. Тому уявляється доцільною підтримка "руху програм MBA" в Україні шляхом проведення PR-кампаній з метою подолання існуючого стереотипу "достатності" вищої освіти та доведення реальної ефективності вказаних програм.

У концептуальних документах з приводу реалізації програм MBA визначені напрямки можливого інноваційного пошуку. Новаторські підходи до дизайну та формату надання програми MBA визнані бажаними за умови, якщо вони сприяють: вдосконаленню якості та розширенню можливостей навчання; забезпеченню логіки та інтегративності курсів; підтримці безпосереднього контакту викладачів та слухачів.

Зазначимо, що головною проблемою розвитку програм MBA в Україні є забезпечення якості навчання за цими програмами відповідно до міжнародних стандартів. При вирішенні даної проблеми, на наш погляд, доцільно орієнтуватися на модель діяльності, в основу якої має бути покладена так звана пентада якості: якість змісту, якість технології, якість системи оцінки, якість організації та якість персоналу.

Крім цього потребують уваги й інші аспекти розвитку програм MBA в Україні, зокрема: визначення кола потенційних споживачів програм; коректну приведення у відповідність до існуючих реалій політики щодо прийому слухачів на навчання; формування спеціальних (специфічних для вирішення актуальних суспільно-економічних проблем країни) вимог до навчання; підготовка відповідної матеріальної бази; приведення кадрового потенціалу до існуючих вимог, спеціалізоване підвищення кваліфікації, в тому числі шляхом участі у міжнародних проектах (на зразок СЕUMЕ - "Консорціуму з удосконалення бізнес - та менеджмент - освіти в Україні"); впровадження моніторингу навчального процесу; відстеження професійного зростання випускників (моніторинг випускників програми).

Таким чином, державне управління інноваційним розвитком післядипломної освіти в Україні доцільно спрямувати на: визначення основних напрямків інноваційної діяльності; активізацію запозичення "ноу-хау" у сфері освіти; ресурсне забезпечення інноваційної діяльності; оцінку інновацій та їх нормативне закріплення; стимулювання інноваційної діяльності; міжгалузеву координацію у сфері інновацій; інтеграцію інноваційної діяльності; підтримку інноваційних процесів; контроль за розробкою та впровадженням інновації. [10]

Ще одним суттєвим аспектом управління інноваціями є спосіб перетворення інновації у зростання. Мається на увазі створення умов для взаємопосилення продуктивних процесів, які відбуваються, оскільки вони знаходяться у певному взаємозв'язку, впливають один на одне, пов'язуються "залежностями". Цей взаємозв'язок має місце в одній або більшій кількості "залежностей взаємного посилення" процесів, які утворюються у ході розробки нового. Результуюча "залежність взаємного посилення" складається із низки невеликих "залежностей взаємного посилення". Сучасна ситуація розвитку післядипломної освіти надає безліч можливостей для використання існуючих та створення необхідних "залежностей взаємного посилення". Скажімо, ідея гуманізації післядипломної освіти цілком збігається із гуманістичними пріоритетами розвитку українського суспільства, що за умови дотримання критерію соціальної адекватності взаємно посилює, сприяє, полегшує впровадження такої глобальної інновації як сучасна гуманістична психолого-педагогічна парадигма й слугує гуманізації суспільних відносин. Тоді весь процес зростання у системі можливо представити як таку низку "залежностей взаємного посилення": підвищення компетентності кадрів - мотивування інноваційної поведінки в освітній діяльності - підвищення інноваційної готовності - вдосконалення ключових освітніх процесів - розробка нових освітніх продуктів - підвищення якості освіти - збільшення попиту на освітні послуги й освітні продукти - зростання фінансових потоків у систему післядипломної освіти.

На нашу думку, саме соціально-адекватне управління інноваційним розвитком післядипломної освіти дає змогу створити умови для виникнення "залежностей взаємного посилення", оскільки врешті-решт воно спрямоване на підвищення ступеню відповідності освітніх результатів суспільним пріоритетам.

Крім цього, необхідно звернути увагу на існування й несприятливих "залежностей", які діють вельми деструктивно й можуть привести до руйнації будь якого прогресивного задуму. Несприятливі "залежності" пов'язані з аспектом репутації, якості, "розмивання" організаційної структури під впливом конфліктів, стресів, на нашу думку, можуть утворюватися внаслідок вакууму управління. У таких випадках роль управління з позицій соціальної адекватності полягає у "санації", оздоровленні ситуації. Так, при ослабленні організаційної структури під впливом стресу, погіршення соціально-психологічного клімату приходиться відкладати частину інноваційних проектів, перефокусувати управлінські зусилля на усунення обмежень, що виникли.

У реальній практиці зазначені різновиди "залежностей взаємного посилення" переплітаються. Наприклад, привабливість участі в інноваційних проектах для творчих працівників виступає основою для утворення позитивних "залежностей взаємного посилення". У свою чергу праця таких людей, їх інноваційний потенціал дозволяє організації вдаватися до більш інтенсивних новаторських пошуків, розробляти більшу кількість інноваційних пропозицій. Але, як правило, у сучасних умовах розмір заробітної плати у закладах освіти виступає фактором утворення несприятливих "залежностей". Тому, саме управління інноваційним розвитком післядипломної освіти на засадах соціальної адекватності дозволяє створювати умови для формування сприятливих "залежностей взаємного посилення", усувати дії факторів, які обумовлюють утворення "несприятливих залежностей", оскільки врешті-решт таке управління спрямоване на забезпечення відповідності освітніх результатів пріоритетам розвитку суспільства.

Важливим аспектом управління інноваційним розвитком післядипломної освіти, на нашу думку, має бути визнаний вибір оптимального типу організаційної структури на основі аналізу соціальної місії системи післядипломної освіти. При цьому мають бути враховані як переваги, так і недоліки інноваційної організації. До переваг інноваційної організації належать: низький рівень формалізації, що дозволяє оперативно проводити рішення й здійснювати інформаційний обмін як усередині організації, так і з зовнішнім середовищем; відкрита демократична атмосфера спілкування; можливість актуалізації потенціалу окремої особистості; досягнення високого коефіцієнту корисної дії у творчий роботі за рахунок механізму самоорганізації й саморегуляції.

При цьому недоліками інноваційної організації виступають: виникнення протиріч між технічними й соціальними аспектами у діяльності організації, а також між необхідністю сполучати у роботі інноваційні елементи із традиційними; слабка практична спрямованість, часта відсутність взаємозв'язку між роботою, що виконується й соціальними потребами суспільства; недостатня увага до матеріального стимулювання працівників й забезпечення їм відповідних умов для праці й відпочинку. [10]

Висновок

Метою післядипломної освіти є задоволення індивідуальних потреб громадян у особистісному та професійному зростанні а також забезпечення потреб держави в кваліфікованих кадрах високого рівня професіоналізму та культури, здатних компетентно і відповідально виконувати посадові функції, впроваджувати у виробництво новітні технології, сприяти подальшому соціально-економічному розвитку суспільства.

Післядипломна освіта повинна розглядатися як одна із пріоритетних в державі, оскільки вона безпосередньо пов'язана з перспективами економічного розвитку та соціальної стабільності суспільства. На сьогоднішній день післядипломна освіта є заключною ланкою у системі перепідготовки кадрів, саме тому доцільним буде приділення уваги не лише розвитку її системи, а й достатньому фінансуванню. Вона є відносно "молодою" адже почала існувати не так давно як вища та початкова освіта, проте за цей період часу внесла досить вагомий внесок у розвиток нашого суспільства.

Таким чином, державне управління інноваційним розвитком післядипломної освіти на всіх його рівнях вимагає вирішення специфічних управлінських проблем, що зумовлені глибокими змінами освітніх потреб суспільства, зокрема, пов'язані з структурною перебудовою економіки і виробництва, відкриттям нових перспектив у сфері зайнятості населення, появленням нових видів діяльності. Адже це є невід'ємною частиною розвитку нашого суспільства і країни в цілому.

Використана література

1. Пісоцька Л.С. Соціально-педагогічні основи управління дошкільною освітою: Програма і методичні рекомендації. - Хмельницький: Вид-во ХГПІ, 2001. - 17 с. - 0,7 авт. арк.

2. Пісоцька Л.С. Планування організації діяльності системи дошкільної освіти в регіоні / За наук. ред.М. М. Дарманського. - Хмельницький: Вид-во ХГПІ, 2003. - 180 с. - 7,5 авт. арк.

3. Пісоцька Л.С. До проблем управління дошкільною освітою в регіоні // Дошкільне виховання. - 2001. - № 12. - С. 20-21. - 0,1 авт. арк.

4. Пісоцька Л.С. Підготовка майбутніх вихователів дошкільних закладів до управлінської діяльності // Неперервна професійна освіта: теорія і практика: Збірник наук. праць: У 2-х ч. / За ред.І.А. Зязюна та Н.Г. Ничкало. - Ч.2. - К., 2001. - С.90-93. - 0,2 авт. арк.

5. . Драган І.О. Особливості структури організації вищої освіти на основі інновацій / І.О. Драган // Напрями і моделі трансформації інноваційної діяльності у контексті міжнародної інтеграції: Тези доп. і повідом. Між нар. наук. - практ. конф. (Донецьк, 18-19 жовтня 2007 р.) / НАН України. Інститут економіки пром-ті; Редкол.: О.І. Амоша (відп. ред. ) та ін. - Донецьк, 2007. - С.63-65.

6. Інноваційна стратегія українських реформ / А.С. Гальчинський, В.М. Геєць, А.К. Кінах, В.П. Семиноженко. - К.: Знання України, - 2002. - 326с.

7. Протасова Н.Г. Післядипломна освіта педагогів: зміст, структура, тенденції розвитку: [монографія] / Н.Г. Протасова. - К.: Знання. - 1998. - 176 с.

8. Сиченко В.В. Механізми регулювання системи освіти: сучасний стан та перспективи розвитку: монографія / В.В. Сиченко. - Донецьк: Юго-Восток, 2010. - 400 с.

9. Стратегічне управління інноваційною діяльністю як основа економічного безпеки національної економіки: [монографія] / О.І. Дацій, М.Х. Корецький, І.О. Драган. - Донецьк: ТОВ "Юго-Восток, Лтд”, 2008. - 281 с.

10. Ярчук В.А. Психологические основания образовательной инноватики / В.А. Ярчук // Инновации в образовании. - 2003. - № 2. - С.35-43.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Аналіз ролі післядипломної педагогічної освіти. Визначення мети, завдань і функцій вітчизняної післядипломної педагогічної освіти. Характеристика особливостей функціонування післядипломної освіти вчителів початкових класів в Україні на сучасному етапі.

    статья [22,0 K], добавлен 18.08.2017

  • Визначення та характеристика актуальності проблеми реформування післядипломної педагогічної освіти на тлі вітчизняного соціокультурного розвитку. Ознайомлення з необхідною умовою сучасного реформування післядипломної освіти та освіти дорослих загалом.

    статья [24,3 K], добавлен 24.04.2018

  • Аналіз сутності та основних складових компетентності керівника навчального закладу. Формування етапів управлінської компетентності. Підвищення професіоналізму компетентності керівника навчального закладу в системі післядипломної педагогічної освіти.

    статья [28,8 K], добавлен 06.09.2017

  • Сучасний стан та перспективи особистісно-орієнтованого підходу до психологічної підготовки майбутніх психологів в умовах "нової повсякденності". Особливості навчання майбутніх психологів у системі післядипломної педагогічної освіти: андрагогічний підхід.

    дипломная работа [41,4 K], добавлен 24.04.2017

  • Становлення Болонського процесу в Європі. Модернізація післядипломної педагогічної освіти в Україні. Вища освіта в Греції. Салоникський університет імені Аристотеля. Факультети Салоникського університету. Порівняння вищої освіти в Україні та Греції.

    реферат [68,6 K], добавлен 24.09.2014

  • Рівні підготовки фахівців. Сутність ступеневості вищої освіти. Нормативний, вибірковий компоненти змісту освіти. Складові державного стандарту освіти. Форми навчання: денна, вечірня, заочна. Ознаки громадсько-державної моделі управління освітою в Україні.

    реферат [16,9 K], добавлен 18.01.2011

  • Напрямки реалізації концепції вдосконалення та поглиблення економічної освіти в Україні. Мета та основні цілі освіти в галузі економіки. Місце і роль економічної освіти громадян в реформуванні економіки України. Сучасні проблеми економічної освіти.

    реферат [24,0 K], добавлен 03.12.2011

  • Вдосконалення змісту освіти як актуальна педагогічна проблема. Державний стандарт базової і повної середньої освіти, структура профільного навчання. Основні напрями реформування змісту освіти. Перехід на новий зміст освіти при вивченні іноземної мови.

    курсовая работа [55,7 K], добавлен 31.03.2014

  • Реформування освітньої системи в незалежній Україні. Нова законодавча і нормативна бази національної освіти. Проблеми наукової діяльності, управління освітою. Посилення гуманітарного компоненту освіти, пріоритетні напрями державної політики в її розвитку.

    реферат [41,5 K], добавлен 09.02.2011

  • Аналіз системи управління вищою освітою в Україні. Основні завдання Міністерства освіти і науки України: сприяння працевлаштуванню випускників вищих навчальних закладів, здійснення державного інспектування. Характеристика системи стандартів вищої освіти.

    реферат [49,1 K], добавлен 30.09.2012

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.