Вивчення сучасної української культури

- значне збільшення уваги засобів масової інформації, насамперед телебачення та місцевої преси (які особливо консервативні) до популяризації української історії та культури, зокрема і з метою впливу на формування культурних потреб;

- здійснення програм видання наукових праць з історії України, історії української культури та мистецтва, народознавства, літературної та мистецької спадщини;

- збільшення асигнувань на розвиток науки і культури, модернізація її матеріально-технічної бази;

- розширення мережі театрів, філармоній, виконавських колективів, музеїв, бібліотек, книгарень;

- підтримка регіональних культур та збільшення культурної ролі обласних і районних центрів, міст з історичними культурними традиціями;

- адаптація до українського національно-культурного субстрату різних форм мас-культури, молодіжної субкультури тощо, надання українського характеру сучасній індустрії розваг;

- створення потужного видавництва перекладної літератури, яке забезпечувало б українського читача не лише зразками зарубіжної літератури, а й українськими перекладами світової філософії, соціології, мистецтвознавства, науково-популярної літератури тощо, а водночас видавало б і переклади на інші мови найвидатніших праць українських авторів;

- збільшення кількості, розширення галузевого діапазону та збільшення тиражів українських журналів і газет;

- підтримка самодіяльних організацій та наукових і культурних об'єднань, які ставлять своєю метою сприяння розвиткові української культури та її популяризацію;

- співпраця з українськими культурними силами в усьому світі; підтримка українського культурного життя в усьому світі.

Дещо з цього вже робиться, але до системності і належних масштабів цієї роботи нам ще далеко. І досі не зроблено найпростіше і найголовніше: дитячі садки та школи, які названо українськими, не стали насправді українськими - не мають українського мовного режиму, не забезпечені українською лектурою і сучасними аудіовідеозасобами українського озвучення.

Потрібний розумний культурний протекціонізм. За нинішніх умов глобалізації та загроз нівеляції навіть могутні культури вдаються до різних форм самозахисту. Тим більше Україні потрібна продумана система заохочення й підтримки української національної продукції у всіх сферах культури, розумний протекціонізм, який не порушував би інтересів людей інших національностей. Таке ж заохочення мають діставати і культури малих національних груп, що живуть на території України: греків, болгар, молдаван, вірмен, угорців та інших, кримсько-татарського народу.

Водночас ми не можемо ігнорувати варіант подвійної, або динамічної, гнучкої культурної самоідентифікації. Вона має чималу історичну традицію і властива частині висококваліфікованої наукової та мистецької інтелігенції, яка робила і робить значний внесок в інтелектуальний і культурний потенціал України. Звичайно, можна говорити про різної міри асиметрії в цій подвійній самоідентифікації, але в динаміці історичного розвитку вони можуть піддаватися й самокоригуванню. Йдеться не про те, щоб звужувалася сфера їхньої контактності з російською культурою, а щоб розширювалася сфера контактності з українською. І дуже важливо, щоб цьому не перешкоджали тенденції до «етнічної чистоти» культури. Хоч їх і можна зрозуміти як форму самозахисту послабленого національного організму, але насправді такі «ліки» можуть тільки ще більше його послабити.

Треба пам'ятати істину політичної соціології: якщо той або інший агент не має голосу в системі, він прагне виходу з неї або її руйнації. А хіба ми можемо виключати з української культури тексти, писані російською мовою людьми, які проте відчували себе приналежними до українського народу і свою працю співвідносили з цією приналежністю?

Як і раніше, культура через Слово найменовує Світ, виносить із небуття й німоти, тобто творить Світ у національному Логосі. І ця твірна місія буде за нею завжди.

Отож багато що залежатиме ще й від того, чи стане Українське Слово даром Божим, духовною Батьківщиною для інонаціоналів, як стало Російське Слово даром Божим, духовною Батьківщиною для Бориса Пастернака, Осипа Мандельштама, Анни Ахматової... Звичайно, і ми можемо назвати деякі імена - від Марка Вовчка до Юрія Клена, від Леоніда Первомайського до Мойсея Фішбейна. Але - хто далі? Хто в ХХІ століття?

Вибір особистості, рівнодіюча виборів особистостей визначить майбуття нашої культури. Ми стоїмо перед необхідністю осмислення української культури в усій повноті й різнорідності її компонентів - від феноменів буденної свідомості до вищих феноменів духу; в усій здебільше непрямій і прихованій, але неуникненній взаємодії цих компонентів; від оптимізації їхньої взаємодії залежатиме потенціал української культури, а отже - і наше національне майбуття.

Найплідніший шлях до утвердження національної самобутності, можливо, пролягає через універсалізацію власного досвіду, через таку інтерпретацію національного буття, яка зробила б його зрозумілим і важливим для людей усього світу.

Не маргінальна культура, а універсальна - таким має бути наше гасло. Але універсальність не в абстракції, а в конкретному: в широкому діапазоні національно самобутніх форм вираження, що збагачують багатоманітність людства.

Кожна нова епоха переосмислює обрії і зміст української культури в обширах великого історичного часу. Зміна історичних її меж особливо інтенсивно відбувається тепер, в умовах нового періоду державотворення. Новий соціальний і культурний контекст впливає не тільки на характер змін в культурі сучасній, але й на оновлення, почасти і відродження значних сфер культури минулого часу, які набувають в умовах посилення національної самоідентифікації нового структурування, а сама українська культура в цілому -- нових соціально-цінних і громадянських орієнтирів.

Глибинні зміни в культурі -- процес іманентний, еволюційний, довготривалий. Разом з тим, еволюційно підготовані в культурі, відбуваються й бурхливі, "вибухові" перетворення, які супроводжують появу нової культурної епохи.

Якщо творчий злет української культури був підготовлений національними процесами кінця XIX -- початку (10-ті роки) XX ст., то зміни в сучасній українській культурі (особливо в художній сфері) спираються на перервану культурно-модерністську традицію 20-х років (вона і розвивалася, якщо не в радянській Україні, то за кордоном) і демократизаційно-оновлюючу громадянську традицію 60-х років як гілку альтернативної, національно спрямованої культури (Є. Сверстюк, І. Світличний, І. Дзюба та інші).

Важливо прослідкувати плідність і перспективність спадкоємності тих перетворень і тенденцій, які стимулюють розвиток української культури сьогодні. До них в першу чергу слід віднести напрямки, що були спрямовані на демократичне оновлення суспільства (шляхом зняття тиску тоталітаризму) та розвиток і збереження забутих або свідомо зневажених національних цінностей.

Значну позитивну роль в підготовці майбутніх змін в національній культурі мав період, званий перебудовою. Упроваджувана поступово, а в більшій мірі навіть стихійно, лібералізація духовного життя породила енергію постійних зрушень і новацій. Суттєво урізноманітнилось духовне життя суспільства за рахунок проникнення (спочатку напівмаскованого, а потім відвертого) зарубіжних модерністських і постмодерністських напрямків.

Відбувалось "розхитування" традиційних критеріїв оцінки художніх цінностей, збагачення їх ширшим спектром відтінків. У значній мірі суспільством все більш усвідомлювалась однобічність висунення на перший план критерію "ідейності".

Поступово допускається, а потім і визнається існування поряд з методом соціалістичного реалізму інших творчих методів. Проводиться ціла серія соціальних реформ у сфері культури та мистецтва (наприклад, багаторічний експеримент з реформування театральної справи в СРСР), які мали ряд плідних наслідків. Надається значна свобода у виборі репертуару та діяльності в цілому закладів культури аж до їх комерціалізації. Тому зміни, які проходили в сфері культури після проголошення незалежності України, були значною мірою продовженням, але на більш визначеній національній основі, тих тенденцій і напрямків, що склалися в період "перебудови", доповнились широким андеграундом -- напрямками мистецтва, альтернативними соціалістичному реалізму.

Проголошення волею народу незалежності України призвело до радикальних змін в суспільстві, які суттєво позначились на становищі культури. Складається нова соціальна і культурна ситуація, породжуючи нову соціокультурну реальність. Основною особливістю нової соціокультурної дійсності є насамперед те, що наше суспільство знаходиться в періоді перелому, зміни типу своєї організації існування, яке умовно визначається як "посттоталітарне суспільство". Радикальне реформування суспільства активно формує нову культурну реальність, яка характеризується й новими відносинами між людьми в цілому (як суб'єктами культури), новими умовами (в тому числі й матеріальними) свого розвитку, особливою системою цінностей, норм і правил, культурних потреб і засобів їх задоволення. Коли ці норми та правила перетворюються на внутрішню програму поведінки людини (особистості), вони забезпечують узгодження функціонування, сталість і надійність певної сфери соціуму.

Сукупність цих правил поведінки людей (різної, в залежності від умов), впорядковує суспільство і є, зрештою, саме культурою. В той же час стабільність суспільства забезпечується наявністю суперечливих за своїм характером та спрямуванням елементів культури, навіть опозиціями типу "порядок-хаос". Модель культурно збалансованого суспільства -- плюралістична, різноманітна. У перехідних суспільствах втрачається визначеність і чіткість критеріїв розрізнення еталонної, базової культури, посилюється відносність самих критеріїв, нездатність суспільства розрізняти "культурне" і "некультурне". Ускладнюється проблема культурної орієнтації громадян, особливо молоді, в ситуації, коли твори авангардизму, які нещодавно кваліфікувались як антикультура, стають взірцем художнього поступу. У суспільстві відбувається певна втрата еталонних зразків культури, пошук нових культурних парадигм, вагання між класичною моделлю капіталізму та постіндустріальною, намагання без достатніх передумов дещо поквапливо "приміряти" їх до наших умов. Разом з тим становлення засад нового етапу розвитку української культури як національної пов'язане з глобальним планетарним процесом "етнічного ренесансу" останніх десятиліть нинішнього століття.

Риси нової культурної реальності, які вже достатньо визначилися, необхідно подати хоч описово.

Якісним стрижнем, який пронизує всі складові культури і суспільства в цілому, є зміна статусу, а відповідно ролі й функцій національної культури, яка стає одним із визначальних факторів прогресу суспільства, його державності, формування національної ідентичності.

Власне, національна самодостатність культури стає ніби критерієм і мірилом оцінки характеру та якості змін, а тому сама сучасна соціально-культурна реальність своєю серцевиною має національно-культурне осердя, постає як оживляючий, стимулюючий струмінь.



Висновки до 2 - го розділу

українська культура пізнавальний виховний

Таким чином, можна виділити декілька чинників, що впливатимуть на подальший розвитокукраїнської культури, а саме:

1) поглиблення національного самопізнання та самоусвідомлення;

2) створення умов для існування, розвитку, співпраці та змагання розмаїтих філософських, релігійних, літературних, образотворчих, музичних течій, напрямів, шкіл, тобто дійсне ствердження свободи духовної творчості;

3) врахування світового культурного досвіду, усвідомлення власної національної культури як ланки світового культурного процесу, співучасть у світовому культурному обміні за умов визнання пріоритету загальнолюдських цінностей та усвідомлення землі як спільного дому усього людства;

4) всебічне використання резервів національної культурної традиції, можливостей національної ментальності, орієнтація на створення оригінальних культурних цінностей, що мають не лише національне, але й загальнолюдське, світове значення, адже останнє і є критерієм зрілості культури.

Першочергові напрямки розвитку сучасного українського мистецтва:

- створення комплексної статистичної картини функціонування української мови в різних сферах суспільного і культурного життя - і розробка на цій основі реальної програми її емансипації;

- рішуча переорієнтація видавничих потужностей України на видання україномовної літератури, особливо наукової та підручників для шкіл і вузів;

- значне збільшення уваги засобів масової інформації, насамперед телебачення та місцевої преси (які особливо консервативні) до популяризації української історії та культури, зокрема і з метою впливу на формування культурних потреб;

- здійснення програм видання наукових праць з історії України, історії української культури та мистецтва, народознавства, літературної та мистецької спадщини;

- збільшення асигнувань на розвиток науки і культури, модернізація її матеріально-технічної бази;

- розширення мережі театрів, філармоній, виконавських колективів, музеїв, бібліотек, книгарень;

- підтримка регіональних культур та збільшення культурної ролі обласних і районних центрів, міст з історичними культурними традиціями;

- адаптація до українського національно-культурного субстрату різних форм мас-культури, молодіжної субкультури тощо, надання українського характеру сучасній індустрії розваг;

- створення потужного видавництва перекладної літератури, яке забезпечувало б українського читача не лише зразками зарубіжної літератури, а й українськими перекладами світової філософії, соціології, мистецтвознавства, науково-популярної літератури тощо, а водночас видавало б і переклади на інші мови найвидатніших праць українських авторів;

- збільшення кількості, розширення галузевого діапазону та збільшення тиражів українських журналів і газет;

- підтримка самодіяльних організацій та наукових і культурних об'єднань, які ставлять своєю метою сприяння розвиткові української культури та її популяризацію;

- співпраця з українськими культурними силами в усьому світі; підтримка українського культурного життя в усьому світі.



Розділ 3. План-конспект уроку художньої культури

Регіональні центри народних промислів і ремесел

Мета: розкрити поняття «регіональні центри народних промислів»; систематизувати знання в галузі декоративно-ужиткового мистецтва; виховувати естетичне ставлення до навколишнього світу, прищеплювати любов до рідного.

Обладнання: візуальний ряд: зразки виробів народних майстрів декоративного петриківського розпису, вишивки, ткацтва та килимарства, різьблення, кераміки; фотографії Сорочинського ярмарку;

відеоряд: фрагмент із мюзиклу «Сорочинський ярмарок»;

музичний ряд: запис «Пісні про рушник» (сл. А. Малишка, муз. О. Білаша).

Хід уроку

Організація класу

Актуалізація опорних знань

-- Яким вимогам відповідає декоративно-ужиткове мистецтво?

-- За якими критеріями його класифікують?

ПІ. Мотивація навчальних знань

Понад 300 років у Полтавській області в селі Сорочинці проводиться ярмарок. Чого тут тільки нема: баклажани й яблука, огірки та гарбузи, глечики й куманці, рушники й пряники, мед і живність! Одні їхали, щоб продати, інші -- щоб купити, а решта -- душею відпочити, на інших подивитися й себе показати. Сюди привозять свої роботи народні майстри,з усієї території України. Вирушаємо в подорож до Сорочинського ярмарку. (Показ відеофрагмента з мюзиклу «Сорочинський ярмарок».)

IV. Повідомлення теми уроку

Питання для розгляду:

1. Особливості декоративного розпису.

2. Традиційна українська вишивка.

3. Кераміка.

4. Ткацтво та килимарство.

5. Різьблення по дереву.

V. Вивчення нового матеріалу

Розповідь учителя з елементами бесіди

Особливості декоративного розпису

(Під час пояснення матеріалу на карті позначаються регіони, про які йдеться.)

Протягом століть у кожному районі України виробилися особливі художньо-технічні прийоми виготовлення й декорування речей. І нині в нашій державі існує багато регіональних центрів народних промислів. З деякими творами народного мистецтва, наприклад, з такими, як петриківсь-кий розпис, опішнянська та косівська кераміка, вишивкою рушників та одягу, ми вже знайомилися на уроках образотворчого мистецтва.

Почесне звання «знавець народної творчості» сьогодні може отримати той, хто під час уроку активно буде застосовувати знання, здобуті раніше, або доповнюватиме цікавою інформацією з певного виду мистецтва, якою він володіє. Ставити питання будуть мої помічники -- експерти, тому будьте уважними.

Петриківський розпис. Серед степу широкого розкинулося село Петриківка.

-- У якій області розташоване село Петриківка? (У Дніпропетровській.)

Село прославилося завдяки самобутньому декоративному розпису, який виконували перші поселенці. Вони почали будувати світлі хати з глини і прикрашати їх малюнками.

-- Які елементи української хати прикрашали господині? (Стіни, піч, скрині, керамічні вироби, фасад.)

Усе це створювало єдиний художній ансамбль. В основі петриківського розпису лежить образне сприйняття рідної природи, любов до української землі.

-- Які мотиви розпису переважали? (Рослинні мотиви, птахи.)

-- Назвіть рослини, які найчастіше зображували майстрині. (Польові квіти, ромашки, волошки, мальви, півонії, айстри, гілки калини.)

(Демонстрація творів петриківського розпису.)

Свої шедеври мешканки села створювали за допомогою пензлів, паличок, обмотаних матерією, або просто пальцями.

-- Пригадайте, із чого робили пензлі? (Із котячої шерсті.)

Палітра розпису буяла яскравими насиченими кольорами. Кожна господиня прагнула зробити свій будинок мальовничим. Вважалося, що яскраві красиві картини є зовнішнім виявом духовного багатства внутрішнього світу людини, а якщо хата залишалася білою, це означало, що душа у мешканців будинку вбога й темна.

--Із яких речовин виготовляли фарби? (Із соку рослин, змішаного з яєчним жовтком,-- для надання сяючої яскравості.)

-- Які барвники становлять основу фарб петриківського розпису? (Сік трави, буряку, вишні, шовковиці та ін.).

Головним технічним засобом петриківського розпису є мазок.

--Назвіть види мазків, які є основою петриківського розпису. («Гребінчик», «горішок», «зернятко», «перехідний мазок».)

--За якою ознакою можна відрізнити петриківський розпис від інших? (Мазок має кілька кольорів.)

Найстаранніші майстрині передавали навички розпису від покоління до покоління. Першим викладачем школи петриківського розпису була Т. Пата. Зараз продовжують традиції цього художнього розпису творче об'єднання «Петриківка» та експериментальний цех, у якому працюють понад 40 народних майстрів. (Демонстрація зразків петриківського розпису М. Мухи, Н. Блокінь, М. Тимченко, В. Глущенко, В. Соколенко.)

Традиційна українська вишивка

Здавна в руках народних майстринь простий клаптик домотканого полотна перетворювався на справжній витвір мистецтва. Вишивання було одним із найпоширеніших домашніх промислів, і займалися ним, як правило, усі жінки. Вишивали сорочки, спідниці, рушники, скатертини.

-- Яке призначення мали рушники в житті українського народу? (Ними оздоблювали житло, в народних обрядах їх використовували як символ краси та злагоди, у них загортали новонароджену дитину.)

(Слухання музичного твору «Пісня про рушник» на слова А. Малишка, му Зика 0. Білаша.)

У цій пісні передано ніжну материнську любов. Виряджаючи сина «на зорі» в. «дорогу далеку», мати, за традицією, мала дати цінний подарунок, оберіг -- рушник вишиваний, «на щастя, на долю».

Кожному району України притаманні свої особливості у виборі кольорової гами та форми візерунків. На Полтавщині найбільшими центрами народного вишивання були Решетилівка та Опішня. Для полтавських вишивок є характерною кольорова гама в блакитних, темно-синіх і зеленуватих тонах. Особливо славиться Полтавщина вишивками «білим по білому».

На Поділлі (центр народної вишивки -- селище Клембівка) використовують різнобарвну яскраву кольорову гаму. На Волині основним кольором вишиванок був червоний із додаванням чорного, синього, зеленого. Гуцульській вишивці притаманні геометричні візерунки та яскраві барви. Характерною особливістю київської вишивки (Васильків, Баришівка) є вишивання червоними та чорними кольорами.

--Які поняття символізують червоний і чорний кольори? (Любов і печаль.)

--Пригадайте, які значення мають символи: ромб із крапкою посередині (засіяне поле), вазон із квітами (дерево світу), фігурка людини (Берегиня).

В Україні зафіксовано понад 100 технік вишивання.

-- Які техніки найпоширеніші в народному мистецтві? (Хрестикнизь.)

Найвідоміші народні майстрині вишивки -- В. Черненко, А. Орабієвська, Г. Василащук, Г. Верес, В. Болсунова, Г. Собачко-Шостак. (Демонстрація зразків вишитих рушників, елементів одягу тощо.)

Кераміка

Гончарство -- одне з найстаріших видів ремісництва в Україні. Майстри, які виготовляють керамічні вироби, називають глину «святою землею».

¹--3 якими виробами української кераміки ми вже зустрічалися на уроках образотворчого мистецтва? (Посуд, іграшки.)

Але гончарі виготовляли не тільки іграшки та посуд. Вони ще робили кахлі, черепицю. Провідні центри української кераміки -- Опішня (Полтавщина) та Косів (Івано-Франків; щина).

Надзвичайно вишукані вироби косівських майстрів неможливо сплутати з виробами інших регіонів. Серед виробів не лише посуд (тарелі, миски, глечики тощо), але й свічники-трщці, іграшки й розписні кахлі. Особливо оригінальні твори П. Цвілик, Ганни і Михайла Рощиб'юків, С. Заячук, Н. Вер-бівської та ін. Розмаїття опішнянських виробів досить велике: глечики, куманці, макітри, баклаги, барильця, іграшки та ін. (Демонстрація зразків опішнянської та косівської кераміки.)

-- Порівняйте зразки косівської та опішнянської кераміки й визначте особливості кожної. (Відрізняються кольоровою гамою: косівська має світле тло із зеленим., жовтим та коричневим забарвленням, рослинного, геометричного орнаментів, зображення тварин; в опішнянській переважають теплі коричнево-червоні кольори та квітковий орнамент,

закомпонований у вигляді вінка з квіток, грон винограду, колосків та листя.)

Ткацтво та килимарство

Традиційним ремісництвом в Україні вважається ткацтво.

-- Які ткані вироби українського побуту ви знаєте? (Рушники, скатертини, налавники, елементи одягу: пояси, крайки, плахти тощо.)

В Україні багато центрів художнього ткацтва, кожний із яких прославив свій регіон характерними для нього виробами. Наприклад, місто Дегтярі прославилося знаменитими плахтами.

-- Який орнамент мали плахти? (Клітчастий із заповненням геометричних елементів мотивами «зірочок», «рачків» тощо.)

Богуслав відомий рушниками, хустками та декоративними тканинами. (Демонстрація виробів.)

Килимові вироби були окрасою кожної оселі. Решетилів-ка -- відомий.центр народного килимарства. Решетилівські килими характеризуються різноманітною композицією, елементами декору та колоритом. Основу килимів становлять рослинні мотиви на світлому тлі та контрастна кайма.

До найвідоміших центрів українського килимарства також належать міста Хотин (Чернівецька область), Коломия (Івано-Франківщина), Глиняни (Львівщина). (Демонстрація виробів.)

Різьблення по дереву

Серед великого розмаїття виробів народних промислів значне місце посідають вироби з дерева. Вони різноманітні за формою, технічними прийомами обробки та декорування. Серед виробів народних митців -- декоративні тарелі, скрині, свічники, топірці, барильця. Матеріалом для виробів є дере-вина явора, бука, вільхи, горіха, тиса, груші. Центром цього виду народного мистецтва є Прикарпаття. Особливо яскраво виявився цей вид творчості у яворівських майстрів. Художня майстерність яворівських столярів особливо яскраво проявилася у виробництві відомих у цьому краї скринь, оздоблених чудовими орнаментами на мотиви «квіточок», «гіллячок», «качечок», «віночків» і виконаних зеленою, червоною та жовтою фарбами.

Для гуцульського орнаменту, що вкриває майже всю поверхню предмета, характерною є велика різноманітність геометричних мотивів і їх комбінацій. Це кола, півкола, трикутники та інші елементи, що в народі дістали такі назви: «пшенички», «колосочки», «слізки», «кривульки». (Демонстрація виробів із деревини.)

Висновок. Як ми бачимо, усі види декоративно-ужиткового мистецтва відповідають двом вимогам: вони є предметом повсякденного побуту й водночас прикрасою житла. Усім їм притаманне орнаментальне оздоблення, яке містить у собі художні особливості певного регіону країни. Кожний предмет оригінальний, неповторний, вражає багатим розмаїттям форм та оздоблення. Знайомство з народною творчістю -- це шлях до пізнання власної історії, долучення до культури наших предків, збагачення свого духовного світу.

А тепер наші експерти підрахують загальну кількість отриманих балів за правильні відповіді й визначать, хто ж у нас сьогодні заслуговує на звання «знавець народної творчості».

VI. Закріплення нових знань

Бесіда

-- Назвіть найпоширеніші види декоративно-ужиткового мистецтва в Україні.

-- Які з перелічених видів поширені у вашому краї?

-- Чим можна пояснити виникнення певних видів ремісництва в різних регіонах країни?

VIІ. Повторення основних понять теми

Традиція --- елементи культурної спадщини, що передаються від покоління до покоління й зберігаються в соціальних групах протягом тривалого часу.

VIІ. Інструктаж до виконання практичного завдання

-- -- Хто з вас вишивав хрестиком? * Виконайте творче завдання.

-- Перед вашими очима -- схеми певного малюнка, виконані за допомогою клітинок, із позначенням кольору ниток.

-- На смужці паперу в клітинку за допомогою кольорових олівців або фломастерів створіть ескіз орнаменту для рушника, використовуючи кольорову гаму відповідно до певного регіону.

-- На дошці учитель вивішує невеличкі довідкові таблиці з позначенням кольорів, характерних для виробів певного регіону: Полтавщина -- голубий, сірий, відтінки синього та зеленого; Київщина -- червоний і чорний; Поділля -- червоний, жовтий, синій, зелений, голубий, чорний.

Висновки до 3 - го розділу

Навчальний матеріал викладено в повному обсязі. Мета уроку досягнена. План повністю виконаний.

На цих підставах можна вважати, що методи та прийоми викрадання були обрані вірно, учні засвоїли новий матеріал, гіпотеза підтверджена.



Висновки

Таким чином, у світовій культурі нового типу глобальні культурні зразки та стилі життя поєднуються з регіональною ідентичністю, що сьогодні набула більшого значення як політична чи класова ідентичність, що вже відходять у минуле.

Можна виділити декілька чинників, що впливатимуть на подальший розвитокукраїнської культури, а саме:

1) поглиблення національного самопізнання та самоусвідомлення;

2) створення умов для існування, розвитку, співпраці та змагання розмаїтих філософських, релігійних, літературних, образотворчих, музичних течій, напрямів, шкіл, тобто дійсне ствердження свободи духовної творчості;

3) врахування світового культурного досвіду, усвідомлення власної національної культури як ланки світового культурного процесу, співучасть у світовому культурному обміні за умов визнання пріоритету загальнолюдських цінностей та усвідомлення землі як спільного дому усього людства;

4) всебічне використання резервів національної культурної традиції, можливостей національної ментальності, орієнтація на створення оригінальних культурних цінностей, що мають не лише національне, але й загальнолюдське, світове значення, адже останнє і є критерієм зрілості культури.

Першочергові напрямки розвитку сучасного українського мистецтва:

- створення комплексної статистичної картини функціонування української мови в різних сферах суспільного і культурного життя - і розробка на цій основі реальної програми її емансипації;

- рішуча переорієнтація видавничих потужностей України на видання україномовної літератури, особливо наукової та підручників для шкіл і вузів;

- значне збільшення уваги засобів масової інформації, насамперед телебачення та місцевої преси (які особливо консервативні) до популяризації української історії та культури, зокрема і з метою впливу на формування культурних потреб;

- здійснення програм видання наукових праць з історії України, історії української культури та мистецтва, народознавства, літературної та мистецької спадщини;

- збільшення асигнувань на розвиток науки і культури, модернізація її матеріально-технічної бази;

- розширення мережі театрів, філармоній, виконавських колективів, музеїв, бібліотек, книгарень;

- підтримка регіональних культур та збільшення культурної ролі обласних і районних центрів, міст з історичними культурними традиціями;

- адаптація до українського національно-культурного субстрату різних форм мас-культури, молодіжної субкультури тощо, надання українського характеру сучасній індустрії розваг;

- створення потужного видавництва перекладної літератури, яке забезпечувало б українського читача не лише зразками зарубіжної літератури, а й українськими перекладами світової філософії, соціології, мистецтвознавства, науково-популярної літератури тощо, а водночас видавало б і переклади на інші мови найвидатніших праць українських авторів;

- збільшення кількості, розширення галузевого діапазону та збільшення тиражів українських журналів і газет;

- підтримка самодіяльних організацій та наукових і культурних об'єднань, які ставлять своєю метою сприяння розвиткові української культури та її популяризацію;

- співпраця з українськими культурними силами в усьому світі; підтримка українського культурного життя в усьому світі.

В ході ознайомлення учнів з сучасним українським мистецтвом, мені вдалося обґрунтувати та практично довести, що сучасне українське мистецтво безперервно розвивається, набуває нових форм, але продовжує належним чином існувати. Також мені вдалося переконати учнів в тому, що вони самі - носії української культури та традицій, і від них залежить майбутнє в цілому, а зокрема - розвиток української культури.

Запропонований теоретичний та наочний матеріал знайшов відгук в юнацьких серцях. Про це свідчили не тільки осяяні захоплені очі, а й те, що дівчата взялися вишивати, а хлопці намагалися опанувати різьблення по дереву.

В наших жилах тече кров різних народів, але розуміння того, що ми - українці ніколи нас не залишає. Необхідно частіше дітям нагадувати та залучати їх до народної традиції рідного краю, про розмаїття видів на форм культурного середовища, залучати до активної участі у творенні сучасної культури рідного краю.

Таким чином, гіпотеза повністю підтвердилась.



Список використаних джерел

1. Гриценко О.М. Мас-медіа у відкритому інформаційному суспільстві й гуманістичні цінності: Монографія. - К.: ВПЦ "Київський університет", 2002. - С. 23.

2. Джинчарадзе Н.Г. Основи філософії культури. - К.: Знання України, 2004. - С. 97.

3. Дж. Лалл. Мас-медіа, комунікація, культура. Глобальний підхід. - К.:К.І.С., 2002. - С. 17-19.

4. Дмитренко М.К. Українська фольклористика: акценти сьогодення / М.К. Дмитренко. - К.: Видавництво “Сталь”, 2008. - 236 с.

5. Дрожжина С.В. Культурна політика сучасної полікультурної України: соціально-філософський та правовий аспекти / Світлана Володимирівна Дрожжина. - Донецьк: ДонДУЕТ, 2005. - 198 с.

6. Закович M.M. Культурологія: українська та зарубіжна культура: [навч. посіб.] / - К.: Знання, 2007. - 567с.

7. Зернецька В. Глобальний розвиток системи масової комунікації і міжнародних відносин. - К.: Освіта, 1999. - С. 46-47.

8. Коновець О.Ф. Український ідеал. - К.: ВЦ "Просвіта", 2003. - С. 151.

9. Крип'якевич І. Історія української культури. - К., 1999.

10. Нікітін В., Кузьменко М., Кузьменко О. Культурна політика в Україні: гуманіт. безпека, мова, освіта / В. Нікітін, М. Кузьменко, О. Кузьменко; Міжнародний центр перспективних досліджень. - К.: Оптима, 2007. - 88 с.

11. Остапенко Е. Культура періоду реформування.--К., 1997.

12. Попович М.В. Нарис історії культури України. -- К., 1998. -- С. 536--715.

13. Шейко В.М., Богуцький Ю.П. Формування основ культурології в добу цивілізаційної глобалізації (друга половина ХІХ - початок ХХІ ст.): [монографія] / - К.: Ґенеза, 2005. - 592 с.

14. Культура чи імітація культури?: Матеріали парламент. слухань на тему: “Культурна політика в Україні: пріоритети, принципи та шляхи реалізації” у Верховній Раді України, 20 квітня 2005 року / Верховна Рада України. Комітет з питань культури і духовності. - К.: Парламентське вид-во, 2005. - 160 с.

15. Культурна політика: методологічні, правові, економічні проблеми: [зб. наук. праць] / Ред. О.А. Гриценко; Український центр культурних досліджень; Інститут культурної політики. - К., 1995. - 64 с.

16. Культурологія: українська та зарубіжна культура: [навч. посіб.] / M.M. Закович. - К.: Знання, 2007. - 567 c.

17. Основні напрями розвитку духовності, захисту моралі та формування здорового способу життя громадян України // Орієнтир: Додаток до газети "Урядовий кур'єр". -- 1999. -- 6 травня.

18. Українська та зарубіжна культура: [навч. посіб.] / М.М. Закович, І.А. Зязюн, О.М. Семашко та ін. - К.: Знання, КОО, 2000. - 611 с.

Размещено на Allbest.ru